Державний вищий навчальний заклад
«Університет менеджменту освіти»
Контрольна робота
з курсу «Соціальна політика»
Студент
Кравченко Олександр Олександрович
Київ 2010
Зміст
Вступ
1. Завдання соціальної політики України та напрямки їїздійснення
1.1 Сутність, принципи та функції соціальної держави
1.2 Пріоритети соціальної держави
2. Сутність закону «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування на випадок безробіття»
3. Основні складові колективного договору
3.1 Зміст колективного договору
3.2 Соціальне партнерство
4. Упорядкувати методи вимірювання соціальних результатів тавитрат
5. Стисло проаналізувати стан добробуту в країнах світу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Людство пройшло довгий шлях у своїй історії, доки соціальніфункції держави набули масштабного характеру і стали домінуючими. Соціальнаполітика як напрямок діяльності держави і сама соціальна держава — явища доситьмолоді. Перші слабкі ознаки того, що сьогодні характерно для сучаснихсоціальних держав, спостерігаються лише наприкінці XIX століття.
В сучасних умовах розбудова України як соціальної держави потребуєправового, фінансово-економічного, кадрового, інформаційного та науковогозабезпечення.Шляхи та механізми реалізації основних принципів, положень, норм та функційсоціальної держави, їх пріоритетність визначаються та обумовлюються конкретноюситуацією в державі та за її межами, а також потребами перспективного соціальногорозвитку. Функціонування соціальної держави забезпечується за допомогоювідповідних механізмів соціальної та економічної політики.
Соціальна політика – це діяльність по управлінню соціальною сферою суспільства,забезпеченню матеріальних і культурних потреб його членів, регулюванню процесівсоціальної диференціації суспільства, у тому числі доходів економічно активногонаселення і непрацездатних громадян, що дозволяє кожному членові суспільствареалізовувати його найважливіші соціально-економічні права, насамперед право нарівень і якість життя, необхідні для нормального відтворення і розвиткуособистості.
Економічна політика – базовий механізм функціонування соціальної держави. Принципзагального добробуту, як основоположний для соціальної держави, обумовлює уякості необхідної умови її існування високий рівень економічного розвитку, щодозволяє забезпечувати прожитковий мінімум для кожного громадянина. Томуключовим моментом побудови соціальної держави є створення її відповідноїекономічної бази.
Соціальна та економічна політика повинні мати спільнуспрямованість, якою є створення умов щодо досягнення головної мети соціальноїдержави та її цілей, забезпечення соціальної орієнтації економіки, збереженнялюдського, трудового та інтелектуального потенціалу та забезпечення їхрозвитку, захист соціальних інтересів особи, суспільства, держави.
Серед базових механізмів реалізації та функціонування соціальноїдержави є право. Правове забезпечення соціальної та економічної політикиздійснюється чинними законами і законодавчими актами України.
1. Завдання соціальної політикиУкраїни та напрямки її здійснення
1.1 Сутність, принципита функції соціальної держави
Стаття 1 Конституції проголошує Україну демократичною, соціальноюправовою державою. [1]
Ця конституційна норма виступає фундаментальним принципом, щозавдає вектор суспільного розвитку. Головним атрибутом соціальної держави єреальна відсутність бідних, а не декларативне проголошення допомоги соціальноуразливим верствам. При цьому добробут забезпечується не тільки і не стількиперерозподілом власності одних на користь інших, а головним чином стимулюваннямі забезпеченням активної та ініціативної діяльності всіх громадян.
Світова практика свідчить, що на сьогодні дієвими є два способизабезпечити соціальну захищеність громадян:
· по-перше, держава сама здійснює перерозподіл національного багатствашляхом фінансування соціальних програм;
· по-друге, держава надає громадянам можливість забезпечити себе пенсією,коштами на випадок хвороби тощо, а також надає право вибору тієї чи іншоїсоціальної послуги на ринку.
Концепція соціальної держави України на порядок денний ставитьзавдання щодо скорочення функції держави у соціальному забезпеченні і посиленняролі соціального страхування.
Сутність концепції соціальної держави полягає у наступному:упорядкування життя суспільства на принципах гуманізму; пом’якшення гриринкових сил, забезпечення кожному громадянину гідних умов життя, в першу чергуза рахунок розвитку виробництва, його ефективності; підтримка відносин міжгромадянами, між державою та громадянами на основі принципів солідарності тасубсидіарності. [6]
Важливим чинником розвитку соціальної держави є трансформаціясоціальної політики в активну, яка не тільки усуває наслідки соціальногодисбалансу, але й передбачає збалансований політичний перерозподіл суспільнихблаг. Така соціальна політика сприяє перетворенню всієї соціальної сфери унапрямі стабілізації та зростання рівня життя громадян, становлення збалансованоїсоціально-класової структури з чисельним середнім класом, формування стабільноїта ефективної системи соціального захисту і соціального забезпечення. Це будезабезпечувати перехід до функціонування соціальної сфери у режимі динамічноїрівноваги і стабільності.
Соціальна держава – це правова демократична держава, що проголошуєвищою цінністю соціальну справедливість. Це форма організації суспільства, щоздатна забезпечити соціальний прогрес. Серед її головних пріоритетів –соціальний захист громадян, нейтралізація соціально-економічних конфліктів,дотримання соціальних стандартів та принципів гідного життя для всіх громадянза допомогою розподілу та перерозподілу ВВП.
Передумовами становлення соціальної держави виступають: відкритийхарактер державної влади; гарантована рівність громадян перед законом та правона участь у державному й громадському житті; ринкова економіка; громадянськиймир та солідарність. В свою чергу умовами розвитку соціальної держави таїї характерними ознаками є: демократична організація державної влади; високийекономічний потенціал, що дозволяє здійснювати заходи з перерозподілу доходівбез пригнічення інтересів власників прибутків; соціально орієнтована структураекономіки, що виявляється у розробці дієвих соціальних програм і пріоритетностіїхньої реалізації; існування розвиненого громадянського суспільства; дотриманняморальних норм громадянами і, насамперед – посадовими особами.
Основні напрями діяльності сучасної соціальної державивключають: заходи з заохочення економічного зростання (стимулювання попиту наринку праці, політика цін і доходів тощо); перерозподіл національного доходу накористь соціально вразливих верств (за ознакою віку — молодь та пенсіонери, заознакою статі – жінки, за ознакою фізичних вад – інваліди тощо); розвитокдоступних для всіх охорони здоров'я, освіти, культури. При цьому обсягсоціальної допомоги має бути виваженим, бо надмірна соціальна допомогапризводить до завищених очікувань, зниженню мотивації до праці та розвиткупсихології соціального утриманства. [14]
Головне завдання соціальної держави зумовлює визначення основнихпринципів, які мають усвідомлюватись громадянами і реалізуватись черездіяльність державних та недержавних інституцій, а саме:
· принцип загального добробуту;
· принцип соціальноїсправедливості;
· принцип солідарності;
· принцип субсидіарності;
· принцип соціальної безпеки.
Серед основних принципів соціальної держави пріоритетним доцільновизнати принцип загального добробуту. Він спрямований на повне,гарантоване забезпечення потреб громадян у необхідних матеріальних і духовнихблагах. Критерієм дотримання принципу загального добробуту є високий рівеньжиття населення, що визначається обсягом і структурою споживання, сукупністюпоточних доходів та накопичень, забезпеченістю житловими умовами тощо.
Принцип соціальної справедливості визначає міру забезпечення окремих громадян матеріальними ідуховними благами відповідно їх внеску у суспільно корисну працю.
Принцип солідарності означає взаємодопомогу та взаємопідтримку між різними верствамита віковими групами населення і виходить із засадних моральних цінностейлюдського існування. В основі цього принципу – соціальна відповідальністьпрацюючих за непрацездатних.
Важливим принципом соціальної держави є принцип субсидіарності,який має дві складові: по-перше, це перетікання коштів від більш успішних доменш успішних за ринкових умов; по-друге, цей принцип передбачає законодавчерегулювання взаємодії у соціальному секторі державних і недержавних структур знаданням громадським та приватним ініціативам переваги у фінансуваннісоціальних програм.
Принцип соціальної безпеки обумовлює та гарантує безпеку людини, суспільства та держави відвнутрішніх й зовнішніх загроз шляхом скоординованої системи національноїбезпеки і соціальної політики, розвитку системи соціального (державного танедержавного) страхування, інтеграції України в міжнародну систему соціальногорозвитку. [6]
1.2 Пріоритетисоціальної держави
Становлення та розвиток соціальної держави України забезпечуєтьсянаступними пріоритетами:
· гарантуванням конституційнихправ і свобод людини і громадянина;
· розвитком громадянськогосуспільства, його демократичних інститутів;
· зміцненням політичної ісоціальної стабільності в суспільстві;
· створеннямконкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки тазабезпеченням постійно зростаючого рівня життя й добробуту населення;
· розвитком духовності,моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцненнямфізичного здоров'я нації, створенням умов для розширеного відтвореннянаселення.
На кожному етапі свого розвитку соціальна держава визначаєпріоритети щодо реалізації установлених принципів, виходячи із ступеня гостротинайважливіших соціально-економічних та політичних проблем; проблемного баченнязначних протиріч історичної ситуації, що склалася, вирішення яких буде сприятипереходу суспільства на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку, щобазується на демократичних принципах та правових нормах. [11]
На сучасному етапі становлення соціальної держави Українистратегічними пріоритетами по сферахдіяльності виступають:
· політика доходів населення;зайнятості населення;
· соціальної безпеки тасоціального захисту населення;
· охорони здоров’я населення;
· демографічного розвитку;
· соціокультурного середовища;
· систем життєзабезпеченнянаселення, захисту від природних та техногенних аварій і катастроф;
· соціального партнерства;
· зовнішньої політики.
У сфері політики доходів населення:
· забезпечення зростанняреальної заробітної плати;
· встановлення державнихгарантій оплати праці;
· недопущення отриманнязаробітної плати нижче прожиткового мінімуму визначеного державою.
У сфері зайнятості населення:
· забезпечення громадянамУкраїни можливості працювати на умовах вільного вибору професії, повної іпродуктивної зайнятості;
· захист трудових прав таінтересів працівників через систему соціального партнерства.
У сфері соціальної безпеки тасоціального захисту населення:
· створення ефективної,реально діючої системи соціальної безпеки та соціального захисту населення відсоціальних ризиків та загроз;
· розробка та прийняття законуУкраїни “Про основи соціальної безпеки в Україні”;
· вдосконалення системипенсійного забезпечення та реформування системи соціального страхування;
· здійснення реальногосоціального захисту сім’ї, материнства, молоді, інвалідів та інших слабозахищених верств населення.
У сфері охорони здоров’я населення:
· створення умов для розвиткумедичної науки;
· удосконалення системи невідкладноїмедичної допомоги з метою наближення її до світових стандартів, розвиткуінституту сімейного лікаря;
· розвиток та вдосконаленняадресної дотації для пільгового забезпечення ліками громадян засоціально-медичними показниками;
· ефективного використання базсанаторно-курортного оздоровлення;
· впровадження державнихсоціальних стандартів у сфері охорони здоров’я та дотримання гарантованогорівня державної безоплатної медичної допомоги;
· розробка та прийняття законуУкраїни “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.
У сфері демографічного розвитку:
· розробка та вдосконаленняосновних напрямків демографічної політики, спрямованої на зменшення депопуляціїнаселення України;
· вдосконалення законодавчоїбази України стосовно демографічного розвитку та демографічної безпеки держави.
У сфері соціокультурного середовища:
· вдосконалення системирозвитку освіти, закладів культури і науки;
· збереження та пропагуваннянаціональної культури, мови, традицій, як на території України так і закордоном;
· толерантне ставлення домови, традицій і культури інших народів, націй і народностей, які населяютьУкраїну.
У сфері життєзабезпечення населення:
· збереження, відновлення тапримноження житлового фонду;
· створення фонду соціальногожитла; поліпшення якості та рівня благоустрою житла;
· розвиток комунальногогосподарства, засобів транспорту і зв'язку;
· створення нормальних умовжиття в населених пунктах (газифікація, телефонізація), що не мають постійнодіючих комунікацій з основною територією країни;
· розвиток дієвих тапривабливих умов для кредитування стосовно придбання житла.
У сфері захисту від природних татехногенних аварій і катастроф:
· надання пріоритетностівимогам екологічної безпеки; соціоекологічний принцип природокористування, якийполягає у науково обґрунтованому поєднанні екологічних, економічних ісоціальних інтересів;
· гласність і демократизм приприйнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного тасоціального середовища;
· безоплатність загальногоприродокористування і платність спеціального природокористування длягосподарської діяльності;
· нормування впливугосподарської та іншої діяльності на природне середовище;
· створення системистрахування екологічних і катастрофічних ризиків;
· вдосконалення законодавстваУкраїни щодо практичного застосування норм по захисту екологічних правгромадян.
У сфері соціального партнерства:
· вдосконалення системизв'язків між трудовими колективами, професійними союзами, роботодавцями тадержавою, органами місцевого самоврядування, їхніми представниками і спільноутвореними органами, що проявляються у взаємних консультаціях, переговорах іпримирливих процедурах, які будуються на принципах багаторівневогоспівробітництва, добровільного і рівноправного партнерства;
· підвищення ролі трудовогоколективу при вирішені питань власності чи перепрофілюванні підприємства;
· обов’язковість виконанняколективних договорів; надання можливості проведення соціальної експертизиприйнятих рішень, які мають соціальне спрямування.
У сфері зовнішньої політики:
· забезпечення відповідностінаціонального законодавства міжнародно визнаним принципам і нормам у галузіправ людини, зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини тапрактиці її застосування Європейським Судом з прав людини;
· виконання міжнароднихзобов’язань у сфері соціальної та гуманітарної політики. [14]
Реалізація даної системи пріоритетів соціальної держави Українидозволить вирішити питання щодо:
· удосконалення системидержавного та регіонального соціального управління та підвищення йогоефективності;
· підвищення рівня та якостіжиття населення, створення умов формування середнього класу та подоланнябідності;
· протистояння різкомурозшаруванню суспільства за рівнем доходів, майновим і соціальним становищем,формування солідарної соціальної структури суспільства;
· підвищення рівня здоров'янаселення, поліпшення системи його охорони, зміцнення генофонду українськогонароду;
· розв'язання демографічнихпроблем; протистояння руйнуванню людського, трудового та інтелектуальногопотенціалу, забезпечення їх розвитку;
· посилення мотивів і стимулівдо соціальної та інноваційної активності людей, до трудової та підприємницькоїдіяльності, удосконалення соціально-трудових відносин; здійснення ефективноїдержавної регіональної соціальної політики, поступова її децентралізація,подолання значної диференціації соціального розвитку регіонів;
· реформування соціальногозабезпечення та соціального страхування, надання адресної державної підтримкинезахищеним верствам населення;
· збереження й розвиткусоціальної інфраструктури, всебічного розвитку сфери обслуговування тажитлового забезпечення, гуманітарної сфери — освіти, науки, культури, охорони здоров'я населення, фізичноїкультури і спорту, відпочинку та туризму;
· забезпечення екологічноїбезпеки; створення сприятливих умов для підтримки сім'ї, жінок, дітей тамолоді;
· збалансування взаємодіїорганів влади, суспільства і людини;
· створення умов для соціальноїінтеграції України до європейських та міжнародних соціальних систем. [6]
2. Сутність закону «Прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»
Соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється згідно ізЗаконом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття» і являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, якапередбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних відзастрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштівфонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадокбезробіття. [2]
Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основзаконодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування,визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язковогодержавного соціального страхування на випадок безробіття.
Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи,члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховики.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюютьна умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходятьальтернативну (невійськову) службу, а також тих, що працюють неповний робочийдень або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбаченихзаконодавством про працю.
Законом установлена залежність розміру допомоги від страховогостажу. Застраховані особи, які визнані безробітними, мають право на допомогу узв’язку з безробіттям, якщо вони протягом 12-ти місяців, що передували початкубезробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) неменше 26-ти календарних тижнів і сплачували страхові внески. [2]
Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разінастання перерви страхового стажу з поважних причин, таких як:
· навчання упрофесійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі,аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;
· строкова військова служба;
· здійснення доглядунепрацюючою працездатною особою за інвалідом І-ї групи або дитиною-інвалідомвіком до 16-ти років, а також за пенсіонером, який за експертним медичнимвисновком потребує постійного стороннього догляду;
· інші поважні причини,передбачені законодавством України.
Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з восьмого дня післяреєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службізайнятості. Громадяни мають право одержувати допомогу 360 календарних днівпротягом двох років. Це стосується і тих випадків, коли громадянин улаштувавсяна роботу і знову її утратив.
Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права напенсію) тривалість виплати може становити 720 календарних днів.
Допомога у зв’язку з безробіттям визначається у розміріпрожиткового мінімуму, встановленого законом, і не може бути вищою за середнюзаробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної сфериза минулий місяць.
Згідно із Законом застраховані особи мають право на допомогу узв’язку з частковим безробіттям, якщо протягом 12-ти місяців, що передувалимісяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26-ти календарних тижнів,сплачували страхові внески, та в яких ці простої становлять 20 % і більшеробочого часу.
Допомога у зв’язку з частковим безробіттям працівникові надаєтьсяза кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу),встановленого працівникові розряду, і її розмір не може перевищуватипрожиткового мінімуму, визначеного законом. [2]
Розмір допомоги установлюється у відсотках до середньої заробітноїплати (доходу) застрахованих осіб залежно від страхового стажу:
· до 2-х років — 50 %;
· від 2-х до 6-ти років — 55%;
· понад 10 років — 70 %.
Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалостібезробіття у відсотках до визначеного розміру:
· перші 90 календарних днів —100 %;
· протягом наступних 90календарних днів — 80 %;
· у подальшому — 70 %.
Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття» приведено у відповідність із рішенням КСУ.
Нещодавно Рішенням Конституційного Суду України деякі норми ЗаконуУкраїни «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття» від 02.03.2000 № 1533-III визнано такими, що не відповідають КонституціїУкраїни. [15]
Тож, Верховна Рада України внесла до згаданого Закону відповіднікорективи і тепер, як і раніше:
· припинення трудових відносинза угодою сторін вважатиметься втратою роботи з незалежних від застрахованихосіб обставин;
· виплата допомоги побезробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за угодою сторін,починатиметься з 8-го календарного дня. [3]
3. Основні складовіколективного договору
3.1 Зміст колективногодоговору
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах,організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовуютьнайману працю і мають право юридичної особи.
Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємствав межах компетенції цих підрозділів.
Колективний договір укладається між власником або уповноваженимним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншимиуповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разівідсутності таких органів — представниками трудящих, обраними і уповноваженимитрудовим колективом. [4]
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їхкомпетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторінщодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
· зміни в організаціївиробництва і праці;
· забезпечення продуктивноїзайнятості;
· нормування і оплати праці,встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудовихвиплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
· встановлення гарантій,компенсацій, пільг;
· участі трудового колективу уформуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбаченостатутом);
· режиму роботи, тривалостіробочого часу і відпочинку;
· умов і охорони праці;
· забезпеченняжитлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організаціїоздоровлення і відпочинку працівників;
· гарантій діяльностіпрофспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.
· умов регулювання фондівоплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень воплаті праці;
· забезпечення рівних прав таможливостей жінок і чоловіків.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чиннимзаконодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. [4]
Положення колективного договору поширюються на всіх працівниківпідприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковимияк для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівниківпідприємства.
Колективний договір набирає чинності з дня його підписанняпредставниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі.
Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти дотого часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо іншене передбачено договором. [4]
3.2 Соціальнепартнерство
Соціальне партнерство як механізм регулювання соціально-трудовихвідносин, тобто ключових суспільних відносин, включає державу, підприємців іпрофспілки. Воно спрямоване на укладення багатосторонніх угод, колективнихдоговорів.
Соціальне партнерство здійснюється на 3 рівнях:
· національний;
· галузевий (регіональний);
· підприємства.
Їх суб’єкти:
· на національному рівні —уряд, підприємства, профспілки;
· на галузевому — підприємці,галузеві профспілки;
· на рівні підприємства —адміністрація або власник підприємства, комітет профспілок.
Предмети переговорів:
· на національному рівні —загальні умови заробітної плати, робочий час, соціальні гарантії мінімальноїзаробітної плати;
· на галузевому рівні —тарифні умови оплати праці, норми праці, питання умов та оплати праці;
· на рівні підприємства —тарифні умови, форми системи оплати праці, робочий час, норми праці, її охорона.[10]
Соціальне партнерство передбачає виконання таких функцій:
· захисна — захист кожної зісторін партнерства, вирівнювання переваг економічного положення підприємців привизначенні умов найму;
· організуюча — створенняможливостей для типізації трудових відносин;
· примирна — досягнення мирута згоди на час дії тарифної угоди.
Головним органом, що виступає на державному рівні і здійснюєрегулювання стосунків у соціальному партнерстві є Національна Рада соціальногопартнерства при Президенті України. Система соціального партнерства реалізуєзусилля держави, роботодавців та найманих працівників на досягненняблагополуччя й злагоди у суспільстві — перш за все у сфері соціально-трудовихвідносин, тобто ключових суспільних відносин. [13]
4. Упорядкувати методивимірювання соціальних результатів та витрат
У процесі переходу економіки на ринкові умови особливо актуальноюстає проблема оцінки ефективності соціальної діяльності. Методи оцінкиефективності в системі соціальної сфери досить різноманітні. Одним з основнихметодів є метод комплексного підходу до розв’язання соціальних проблем. Маєбути здійснений комплекс заходів щодо розв’язання проблем у соціальній сфері вусіх її перерізах, а не розв’язання якогось проблемного напряму соціальноїполітики (наприклад, соціально-побутова сфера).
Слід додати, що має бути й індивідуальний підхід, тобтоцілеспрямована діяльність у розв’язанні проблем конкретного напряму соціальноїполітики, що й повинно дати комплексний ефект при визначенні оцінки соціальноїдіяльності. Це насамперед обумовлене предметом оцінки ефективності. Так,наприклад, у системі соціального захисту населення необхідно визначити основнуоцінку ефективності діяльності різноманітних структур цієї системи. Післявизначення основної оцінки ефективності виявляються її детальнішіхарактеристики. В нашому випадку детальнішими характеристиками можуть бути:форми й методи управління соціальним захистом, результати соціальної діяльностіза визначений період часу, результати виконання цільових програм соціальногозахисту населення. [12]
Існують й інші методи оцінки ефективності соціального захисту:
1) методичні оцінкиефективності форм і методів управління;
2) методика оцінкирезультативності соціальної діяльності;
3) методика оцінки виконанняцільових програм.
Особливу увагу слід приділяти при оцінці ефективності соціальногообслуговування проблемі якості та рівню обслуговування населення. Приреалізації цієї проблеми виникають детальніші предмети оцінки ефективності,такі, як: види обслуговування; форми, методи і технології соціальногообслуговування; результати соціального обслуговування. Для оцінки цих видівобслуговування використовуються такі методики: оцінки ефективності видівсоціального обслуговування; оцінки ефективності форм, методів, високихтехнологій соціального обслуговування; оцінки результатів соціальногообслуговування. [9]
Таким чином, кожному виду соціального обслуговування (наприклад,послугам: соціально-побутовим, соціально-правовим, соціально-медичним,соціально-психологічним, психолого-педагогічним, соціально-реабілітаційним,соціально-консультаційним та ін.) відповідає своя методика оцінки ефективності.
Кожна форма соціального обслуговування (така, як обслуговуваннявдома, у стаціонарних та напівстаціонарних установах, термінове соціальнеобслуговування) також має свою методику розрахунку ефективності.
В результаті аналізу методик оцінки ефективності в різних галузяхможна зауважити, що незалежно від галузевої специфіки та спільності вдеталізації предметів оцінки, загальною підставою найрізноманітніших методиквиступають оцінні методи. Систематизація цих методів показала можливість їхвикористання в сфері соціального обслуговування населення. Це такі методиоцінки ефективності, як задоволення потреб, параметричний, витратний,динамічний, систематичний, експертної оцінки, анкетного опитування, проведеннябесіди, інтерв’ю.
Соціальна діяльність завжди потребувала об’єктивної оцінки, одниміз найдієвіших інструментів якої є соціальний норматив. При відсутності цих соціальнихнормативів неможливо встановити рівень ефективності виконання роботи персоналу.Відсутність соціальних нормативів утруднює аналіз усіх даних, отриманих придослідженні діяльності організації соціальної сфери.
Тож необхідно розробити соціальні нормативи на основі критеріївефективності соціальної діяльності. Послідовність виконання цієї роботи повиннабути такою:
· по-перше, визначаються критерії;
· по-друге, визначаються показники, що роблять дані критерії конкретними іточними;
· по-третє, встановлюються соціальні нормативи, скоординовані з показникамисоціальної діяльності.
Отже, можлива розробка критеріїв і показників на основі соціальнихнормативів обслуговування населення.
Слід констатувати, що до сьогоднішнього дня не знайдена єдина модельоцінки ефективної організації, не вироблений єдиний показник ефективностісоціальної діяльності, але розроблена множина подібного роду моделей,пропонуються десятки критеріїв ефективної організації. [9]
Більшість учених вважає, що неефективність організації — це і єнедосягнення мети. Проте її досягнення — досить складний критерій ефективності,тому що організація — багатоцільова сукупність, не всі цілі її можна виміряти.Вже через це мова повинна йти про множину критеріїв її ефективності, причомуряд із них не може бути виражений у кількісних показниках. Деякі критеріїможуть мати неявний характер на фоні декількох цілей, для досягнення яких вонибезумовно важливі, наприклад гнучкість, адаптивність. Серед множини критеріївефективності окремі можуть вступати в протиріччя, конкурувати між собою,наприклад стабільність і гнучкість.
Одне слово, у процесі вироблення соціальних нормативів соціальноїдіяльності важливо визначити, якими із множини критеріїв ефективностіорганізації ми скористаємося і чому. Яку з моделей ефективності соціальноїслужби будемо використовувати в ролі підстави. Можливо, мало б сенсскористатися декількома моделями. Використання декількох, а не однієї моделіефективної організації дозволяє: впорядкувати свої спостереження, знання про практикусоціальної діяльності; скласти план дій; накреслити послідовність кроків упроцесі вироблення соціальних нормативів. Ці нормативи періодично уточнюються зурахуванням впровадження нової техніки, технології, організації господарськоїдіяльності в тій чи тій галузі соціальної сфери.
Так, при прогнозуванні природоохоронних заходів обґрунтовуютьсязабезпеченість необхідними ресурсами, економічна доцільність (вигідність) тасоціальні наслідки в разі здійснення згаданих заходів. Соціальний ефектприродоохоронних кроків проявляється в запобіганні тій соціальній шкоді, якамогла б виникнути при відсутності природоохоронної діяльності. Така шкодавиявляється в погіршенні екологічних умов життєдіяльності населення, зростаннізахворюваності, збільшенні витрат на лікування, скорочення тривалості життя іт. ін.
Величина соціального ефекту (як і економічного) може бути вираженав грошовій формі, хоч окремі його елементи досить складно виразити в грошовомуеквіваленті (наприклад, запобігання погіршенню здоров’я, передчасної смертівнаслідок погіршення екологічних умов). Соціальна ефективність природоохороннихінвестицій визначається за такою формулою:
/>,
де: Ес — соціальна ефективність природоохороннихінвестицій;
Шс — запобігання соціальній шкоді в грн.;
Кп — природоохоронні інвестиції в грн.
Під час прогнозування розвитку освіти слід не забувати, що головнаїї мета — в задоволенні потреби людей в освітніх послугах, в успішному розвиткудуховних та інших здібностей, розвитку творчого потенціалу людини тасуспільства в цілому. З досягненням цієї мети одночасно забезпечуєтьсясоціальний і економічний ефект. Під час з’ясування соціальної ефективностіосвіти в центрі уваги повинні перебувати якості особи та складові частиниспособу її життя. Соціальна ефективність оцінюється через такі показники, як:позитивний вплив освітнього процесу на розвиток кращих якостей особи тастворення для неї комфортних умов життя, на покращення усіх сторін суспільнихвідносин, на формування відкритого громадського демократичного суспільства.Рівень освіти населення підсилює соціальну захищеність особи і підвищуєтьсяпрестиж держави в світовому співтоваристві.
Тож можна розрахувати цілу низку важливих показників, щохарактеризують ефективність освіти. До таких показників передусім потрібновіднести макроекономічний показник під назвою «Народногосподарська віддачафонду освіти». Це кількість виробленого ВНП на одиницю освітнього фонду державив грошовому виразі. Розрахувати цей показник можна за допомогою такої формули:
/>,
де: Еоснг — ефективність народногосподарської освіти;
ВНП — валовий національний продукт;
Фос — фонд освіти.
Другим показником може слугувати показник інтелектуалоємностівиробництва. Він показує, скільки грошових одиниць, акумульованих в освітньомуфонді, припадає на кожну одиницю виробленого продукту. Показникінтелектуалоємності розраховується як відношення фонду освіти до валовогонаціонального продукту за такою формулою:
/>,
де: Іє — інтелектуалоємність;
Фос — фонд освіти;
ВНП — валовий національний продукт.
Кошти, які витрачаються на навчання в школі і на підготовкукваліфікованих робітників та спеціалістів, економічно окупаються тим, щопротягом ряду років функціонує праця більш високої продуктивності, яказабезпечує приріст національного доходу. Адже підвищення продуктивності праці,як відомо, — основний фактор росту національного доходу. [7]
5. Стислопроаналізувати стан добробуту в країнах світу
Соціальна політика за своєю суттю повинна бути спрямована напобудову держави загального добробуту.
«Держава загального добробуту» — широке поняття, і сутність йогополягає в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати повнийдобробут населення. До сфери діяльності згаданої держави входять такі соціальнісфери, як охорона здоров’я, освіта, соціальні служби і розгалужені програмисоціального страхування, а також політика, що сприяє повній зайнятості чидопомагає найменш захищеним працівникам. В останні роки передові державизагального добробуту пропонують політику, що домагається рівності людей запопуляційними групами та статтю. [8]
На сьогодні поняття «держава загального добробуту» ще академічноне визначене, але для його концептуального розкриття потрібно, за словамиканадського вченого Теренса Ганслі, враховувати як мінімум чотири підстави, щовключають програми, служби та заходи, які переслідують соціальні цілі. Сюдитакож можна включити програми, чиї первинні цілі інші — це, зокрема,оподаткування та фінансова політика, адже все економічне одночасно єсоціальним.
Перша підстава полягає в пошуку альтернативи державному забезпеченню приватноїдіяльності, отриманню при цьому доходів та винагород і забезпечення цим самимїї захисту й самозахисту. Такий варіант не виключається в теорії держави спільногодобробуту, проте традиційна характеристика держави загального добробутупередбачає забезпечення громадських послуг та виключення прибутку при цьому.
У Північній Америці, наприклад, та в багатьох країнах Європидомінанта політичної діяльності скерована на суворе обмеження розростанняурядового апарату. Переважає тенденція надавати перевагу приватному сектору,комерційним чи неприбутковим організаціям, бо їх механізм надання послуг — позакомпетенцією державної бюрократії. Державний апарат часто вважається дорогим,неповоротким для змін і важкодоступним. Менші, приватні організації вважаютьсяефективнішими, оскільки послуги набагато легше звести до вдоволеннянайпекучіших потреб, персонал може бути не об’єднаним у профспілку і томуодержувати меншу платню, а відсутність довгострокових повноважень робитьприватний сектор здатним до швидкої зміни потреб і політичних пріоритетів.Отже, функції надання громадських послуг, як і збільшення обсягу їх регулюваннята планування, все більше передаються приватному сектору. Грані між громадськимі приватним стираються. [5]
Крім того, виникає змога націлювати приватних роботодавців іприватну ініціативу на те, що може принести певні соціальні здобутки.Наприклад, сприяння впровадженню гнучких режимів праці та відпочинку з метоюпоєднання роботи із сімейними обов’язками.
Другою підставою такої концепції є важливість суспільної та добродійноїдіяльності. Ці ідеї поки що як слід не враховані теоретиками держави загальногодобробуту, мабуть тому, що представляють систему, яка була попередницеюсучасної соціальної політики. Проте такі форми соціального захисту йсоціального забезпечення все ще продовжують існувати у попередньому вигляді, зогляду на відчутний розрив між межами державного втручання та потребами людей.Навіть попри свою периферійність відносно великих систем соціального захисту,вони все ж таки відіграють важливу роль у розвитку нових і непередбаченихпослуг. Ці менш формалізовані системи можуть бути корисними для соціальноїполітики у країнах, які фінансово неспроможні підтримувати всебічну системусоціального захисту.
Третя підстава такої концепції — глобальна економічна трансформація, що протидієефективності та масштабам національних заходів урядів. Така трансформаціявключає падіння торговельних бар’єрів між країнами і поступову локалізаціюкожного компонента виробництва та розподілу в країні, де найкраще поєднуютьсявитрати та винагороди. Сюди також слід включити різку ескалацію розвитку ймаркетингу технологій, що витісняють людську працю, і, як результат, трансформаціюнаціональних ринків праці. Означені процеси розвитку обмежують потенціалтрадиційної національної соціальної політики при визначенні природи йхарактеристик національних ринків праці.
Четвертою підставою такої концепції є наявна в багатьох зонах світу тенденціядецентралізації до рівня місцевого уряду тих обов’язків, що так чи інакшеможуть бути централізовані на національному чи субнаціональномуадміністративних рівнях. У цілому ця тенденція означає, що місцеві рішенняможуть не вимагати загальнонаціональної узгодженості, яка характеризує основнийнапрям соціальної політики, і що може статися чимала плутанина заходів іметодів надання послуг.
Відтак застосовуваний підхід засвідчує чільне місце держави івизначає параметри сфери соціальної політики, але залишає відкритими межі дійта методів надання послуг.
Отже, соціальна політика є функцією державної діяльності йвідповідальності:
· за використання громадськихресурсів;
· за регулювання приватноїдіяльності;
· за підтримкуприватно-індивідуальної та колективної поведінки з метою максималізаціїсоціальної вигоди та умов життя населення.
У рамках соціальної політики існує конкретна мета — наданняособливого захисту й допомоги слабозахищеним групам населення. [5]
Висновки
Важливим чинником розвитку соціальної держави є трансформаціясоціальної політики в активну, яка не тільки усуває наслідки соціальногодисбалансу, але й передбачає збалансований політичний перерозподіл суспільнихблаг. Така соціальна політика сприяє перетворенню всієї соціальної сфери унапрямі стабілізації та зростання рівня життя громадян, становленнязбалансованої соціально-класової структури з чисельним середнім класом,формування стабільної та ефективної системи соціального захисту і соціального забезпечення.
Соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється згідно ізЗаконом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття» і являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, якапередбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних відзастрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштівфонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадокбезробіття.
Соціальне партнерство як механізм регулювання соціально-трудовихвідносин, тобто ключових суспільних відносин, включає державу, підприємців іпрофспілки. Воно спрямоване на укладення багатосторонніх угод, колективнихдоговорів.
«Держава загального добробуту» — широке поняття, і сутність йогополягає в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати повнийдобробут населення. До сфери діяльності згаданої держави входять такі соціальнісфери, як охорона здоров’я, освіта, соціальні служби і розгалужені програмисоціального страхування, а також політика, що сприяє повній зайнятості чидопомагає найменш захищеним працівникам.
Список використанихджерел
1) Конституція України Прийнятана п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Із змінами від 8грудня 2004 року
2) Закон України «Прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від02.03.2000 № 1533-III
3) Закон України «Про внесеннязмін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхуванняна випадок безробіття» від 11.06.2009 №1505-VI
4) Закон України «Проколективні договори і угоди» Із змінами і доповненнями, від 17 грудня 1996 рокуN 607/96-ВР, від 23 січня 1997 року N 20/97-ВР, від 15 квітня 2008 року N274-VI
5) Дікон Боб та ін. Глобальнасоціальна політика / Міжнар. орг. й майбутнє соц. добробуту: Пер. з англ.Олійника та ін. — К.: Основи, 1999. — 346 с.
6) ІльчукЛ.І., к.політ.н., доцент, Сивак А.В, старший науковий співробітник Центру,Супруненко А.П., старший науковий співробітник Центру «Концепція соціальноїполітики України» 29.08.2004
7) Верба В.А., Загородніх О.А.Проектний аналіз: Підручник — К.: КНЕУ, 2000
8) Палій О.М. Сутність, системаі напрямки здійснення соціального захисту: Лекція. — К.: Вид-во УАДУ, 1997.
9) Сергієнко О. Соціальнаполітика в сучасному світі та в Україні. — Україна: Аспекти праці. — 2002. — №1.
10) Социальная политика: Учебник/ Под общ. ред. Н. А. Волгина. — М.: Изд-во «Экзамен», 2002.
11) Теренс М. Ганслі. Соціальнаполітика та соціальне забезпечення за ринкової економіки: Пер. з англ. О.Перепадя. К.: Основи. 1996;
12) Тижневик «Головбух» №18/2009с.6
13) Фирсов М.В., Студенова Е.Г.Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.:Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001;
14) Холостова Е.И. Социальнаяполитика: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2001.
15) Ягодка А.Г. Соціальнаінфраструктура і політика: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 212 с.