Процес створінняцивілізації у наш час: Глобалізація і відкритий ринокз погляду європейських соціологів
Будь-яка криза можевплинути на один або декілька аспектів соціального життя. Соціальна кризазагалом може більш-менш загрожувати безперервності і тривалості суспільства.Вонанавіть може спровокувати розпад суспільства або припинення його існування або,навпаки, викликати відносно малі втрати. За фундаментальними соціальнимизмінами можуть слідувати незначні. Суспільство протягом кризи може переживатизастій, або, навпаки, бутизаохоченим до швидких дій, іноді таких, що своїми наслідками можуть призвестийого до самогубства. Воно може реагувати раціонально і адекватно на вид імасштаб кризи. У будь-якому випадку кризу відчуємо з погляду втрат, страждань іризику. Якщо криза має глобальний характер, вона впливає на все людство, якщолокальний — діє тільки в певній області або серед певних суспільств. Вона можебути загальною, впливаючи на всі сфери соціального життя, або такою, що впливаєтільки на деякі з цих сфер. Соціальні зміни цивілізації є джерелом кризглобального і загального характеру.
Пошук чіткогодетермінізму в основі історичних процесів небезпечне заняття. У соціології, якавсе частіше виявляє процеси за соціальними явищами й процесами, світрозглядається як динамічна реальність, повна змін. Цілком природною є спокусаспробувати зрозуміти його правила й загальні положення. Робляться спробизробити глобальні узагальнення, що далеко йдуть, які виявились би успішними.Проте необгрунтованим уважаємо зв'язок важливих, тривалих, корінних, загальнихі глобальних змін із появою прогресивних наукових відкриттів і технічнихвинаходів (слабкий детермінізм).
Усе більш звичним длясучасних теорій є розгляд не тільки проблеми зміни соціальних явищ, але також ісамого часу ". Час став соціальною категорією в тому сенсі, що соціологицікавляться, як в суспільстві формується ланцюг подій, як люди плануютьсоціальний час, а також як ці плани впливають на них самих, суспільство йісторію. Усе більше поширеним стає твердження, що ми живемо в новій ері, у часіцивілізації нових інформаційних технологій. Сучасні технологічні змінисупроводжуються відчуттям унікальності часу, в якому ми живемо, вагомості тановизни змін, які відбуваються не тільки в реальності повсякденного життя, алетакож і в його структурі. Одним з найбільш важливих процесів серед тих, щоформують структуру повсякденного життя, на яку впливає розвиток цивілізації,інформаційних технологій, є глобалізація.
Під важливим явищем, щопредставляє глобалізація, завжди мався на увазі процес конвергенції, якийрозглядався на основі теорії конвергенції. Це спірний підхід, оскільки він нерозрізняє причину і наслідок. Конвергенція найчастіше розглядається (або, вусякому разі, розглядалася) як процес асиміляції різних політико-економічнихсистем. Теорія бере свій початок — на основі науки про політику — у РаймондаАрена. Вона ґрунтується на думці, що різни системи переслідують одну й ту жмету — економічне зростання та ефективне управління. Існувалидослідники-теоретики, які стверджували, що світ досяг свого апогею в періоддемократично-ліберального устрою. Тому вони оголосили про кінець історії йідеології .
Можемо сказати, щоокремі аспекти конвергенції насправді існують в країнах, схожих між собою зарівнем цивілізаційного розвитку й добробуту. Однак відмінності сьогодні є всебільш відчутними, і не передбачається, що вони стануть меншими. Те, про щоЗахід нещодавно дізнався в арабських країнах, чітко показує, наскількикардинальними можуть бути ці відмінності. Через ці відмінності жодна зі сторінне здатна як слід розібратися в суті конфлікту. Навіть у межах ЄвропейськогоСоюзу, де на ідеологічних трибунах проповідується вирівнювання економічнихдиспропорцій, нічого не змінилося стосовно цього питання. І хоча члени Союзустають заможнішими, відмінності між ними помітно сильніше. Зараз можна яснопобачити, що нові члени з Центральної і Східної Європи не повинні сподіватисяна усунення різниці між ними і багатими Західними країнами.
Такі уявлення навряд чидістануть загального схвалення.
Велика кількість теорійстверджує, що, навпаки, світ сповнений відмінностей,так буде і далі. Деякі філософи передбачали заміну глобальної конвергенції глобальнимрозшаруванням, конфліктами, руйнуваннями або деградацією всього того, що заразпредставляє основні глобальні сили, і появу нової впливової структури. Такіуявлення мають на увазі також створення нових центрів політичного і економічноговпливу.
Якщо серйознорозглядати теорію конвергенції, то мають бути враховані деякі положення. Першепитання, яким слід задатися: як трактувати конвергенцію після розпаду СРСР і соціалістичногоблоку! Можливо, конвергенція може бути обґрунтована як гіпотеза про те, що всвіті цей процес полягає в уподібненні політичних і економічних систем. Цеуподібнення може мати дві причини. Перша — глобалізація ринку, який викликаєпроцес адаптації у багатьох куточках світу, де жителі хочуть взяти участь углобальній грі. Ця адаптація веде до ряду асиміляційних процесів у багатьохінших сферах (соціальній, культурній і т.д.) життя. Інакше кажучи, економічніпроцеси впливають на вже згадану структуру повсякденного життя настількисильно, що відбувається процес зміни форм і моделей у багатьох сферах цьогожиття. Інша причина може полягати в тому, що реакція на загальні глобальніпроблеми і погрози дуже схожа. Ця реакція складається зі створення схожихінститутів, загальних цінностей, раціоналізації і т.д. Побічним ефектом можебути перенесення (передача, розповсюдження) моделей, суспільних стосунків іцінностей з однієї сфери життя в інші соціальні сфери (серед різнихсуспільств).
Тоді конвергенція можерозумітися як обмежена кількість побічних ефектів глобалізаційного процесу або,безпідставне затверджене гомогенізації постіндустріального світу, якийстворений здебільшого завдяки глобалізації. Отже, більш правильним видаєтьсярозгляд процесів, які виступають провідними чинниками зміни цивілізацій тастворюють якщо не нову цивілізацію або еру, то, в усякому разі, цивілізаційнуісторичну кризу.
Сьогодні майже немаєсумнівів: процес, який суттєво змінить розподіл сил на нашій планеті, — цеглобалізація. Але все ж таки глобалізація несе численні проблеми великоїзначущості, які торкаються основ глобального і соціального порядку, головнихлюдських цінностей. Вона створює напруженість і проблеми, щомаютьвеличезне значення, включаючи есхатологічні (доленосні для людства і миру).
Глобалізація — цецивілізаційний процес, який почався приблизно в другій половині 70-х якрезультат накопичення незліченних наукових і технологічних досягнень і їхпослідовного впровадження в повсякденне життя індустріального суспільства. Новітехнології, вже не вперше в історії, змінили світ.
Вони спричинилируйнування індустріальної цивілізації, яке відбувалося після наукової ітехнологічної революції 18-го сторіччя. Значним наслідком розвитку новоїцивілізації, інформаційної цивілізації, було те, що часто називають стисканнямсоціального часу і простору. Світ стає єдиним організмом.
Дуже важливий проявцього процесу — це створення глобального ринку. Нові технології дозволяютьвстановлювати миттєвий зв'язок практично з будь-якою частиною світу. Це, у своючергу, дозволяє вести поточну бухгалтерію крупних фінансових операцій, якіздійснюються де завгодно і керуються звідки завгодно. У будь-яку мить можнаперемістити капітал з одного континенту на іншій, втрачаючи на це менше часу,ніж було б потрібно, щоб перенести його через вулицю. Зараз також можливо ефективноуправляти виробництвом в багатьох частинах світу з єдиних економічнихштаб-квартир. Організація постачань, маркетинг, фінанси, розподіл, кредити ітому подібне в одній глобальній комп'ютерній мережі — сьогодні в цьому неманічого надзвичайного.
Нові технології,особливо глобалізовані комунікації, надають можливість створювати крупніглобальні організації, організації, економічний потенціал і галузь операційноїдіяльності яких більші не тільки за країни, але і цілі континенти. Кіберпростірстворює межі нового, глобального, необмеженого ринку, де малі й середні країни- дуже слабкі елементи, щоб серйозно до них ставитися. Місцеві обмеження, якіможе накладати держава, здатні вплинути на глобальний ринок, наприкладпереносячи виробництво в іншу країну, навіть на відстань в півсвіту, де працядешевша або податки нижчі. Ви можете зареєструвати свою компанію там, де, наваш погляд, прибутковіше, і переносити її туди, куди захочете, в юридичномувіртуальному просторі. Яка країна, крім найбільших, здатна серйозно протистоятикрупним корпораціям, які можуть спричинити величезне збільшення безробіття закороткий час або відтік капіталу, що призведе до раптової та економічносмертельної фінансової кризи? Хто, крім найсильніших, здатен протистоятикорпораціям, які мають майже необмежені можливості впливу на посадових осіб іпарламентаріїв?
Ми торкнулисянадзвичайно важливої, хоч і дуже складної, проблеми держави загального добробутуі глобалізації. Остання змінює функції і можливості держав зі всіма наслідкамицього, причому ми це не зовсім усвідомили. Політичний, економічний і соціальнийбаланс, досягнутий країнами, де існує демократично-ліберальний устрій,знаходиться зараз в серйозній кризі. Велика цивілізаційна зміна і пов'язані знею глобалізаційні процеси вразили зсередини й зовні основи механізмів, щостабілізують цей соціальний устрій.
Можливо, найважливішимнадбанням капіталізму, яке після Другої світової війни, що було згадано вище,стало стабілізатором і позитивно характеризує здатність капіталістичного суспільстваробити висновки, було регулювання «свободи» ринку державою, що з класовоїперетворилася на громадянську.
Це, можливо,відрізняється від перспектив США, яким ніколи серйозно не загрожувалаймовірність комуністичної революції. Навпаки, в Європі, де революцій булобагато і комунізм чинив постійний тиск, можна побачити серйозність небезпеки,особливо на заході континенту, завдяки пануванню демократично-ліберальномуустрою і корегуванню перерозподілу держави загального добробуту. Держава,врешті-решт, стала головним посередником і гарантом соціального компромісу міжпрацедавцями і працівниками, новими класами, які складають політичний,економічний і соціальний устрій, замінюючи марксистських робітників ібуржуазію.
Історія капіталізму вЄвропі, особливо в його найбільш розвиненій формі, наприкінці 19-го — початку20-го сторіччя, це маленькі, але тривалі війни, повстання, економічні спади,напруження й трагедії. Однією з важливих причин цього сумного становища булозростання «свободи» національного ринку, тобто відсутність компромісу. Класовадержава була не в змозі забезпечити цей компроміс. Досвід Другої світовоївійни, а також можливості і потреби розвиненої фази індустріалізму зробилиможливим досягнення цього компромісу, особливо в Західній Європі. Там, де цебуло досягнуто, не було ніякої революції абовійнипротягом майже 60 років. Замість цього відбувалося практично безперервнеекономічне зростання і прогрес у захисті прав індивідуумів. Цей досвідбезпрецедентний в історії цієї частини світу.
Нові технології іподальша глобалізація похитнули основи цього балансу. По-перше зменшуючиважливість ринку працівників для однієї з двох сторін історичного компромісу.Це відбувалося частково завдяки саме тому, що комп'ютери і машини перейняли насебе частину їх роботи. Важливим також є той факт, що обробка інформації стаєголовною галуззю економічної діяльності і капітал притягується до неї (зсувчинників виробництва). Ізолювання працівників відбувається також черезможливість вільного переміщення виробництва в ту частину планети, де працядешевша. Інший, не менш важливий наслідок цих процесів — концентраціянаднаціональних ринків. Це робить політичне втручання в дії ринку набагатоскладнішим, а з часом — повністю неможливим.
«Вільний ринок», проякий багато хто мріяв, стає реальністю. Але цього разу як ринок глобальний, ане національний. Це може призвести до нових революцій і воєн глобальногохарактеру, і перш за все до тероризму, який, як ми всі зараз знаємо, не знаєніяких бар'єрів попри всі майстерні технології спостереження і засоби, якімають у своєму розпорядженні поліція, армія і т.п.
Окрема проблема — можлива маргіналізація великої кількості індивідуумів, щось, що може бутипроаналізоване не тільки з позицій політичної, економічної і соціальноїраціональності, але і моральних цінностей. Щоб побачити масштаб цієї небезпеки,досить уявити: держави, які зіткнулися з цими проблемами, матимуть тягарвідповідальності, але їм бракуватиме сил і засобів для ефективної дії.
Здається, є ще однерішення, яке може зупинити катаклізм через неминучість цивілізаційного прогресуі глобалізаційних процесів. Це рішення полягає в створенні глобальногополітичного контролю над глобальним ринком і відновленням сил в цих новихумовах історичного компромісу, який урівноважить очікувану напруженість.Суперечність питання в тому, якими глобальними інститутами повинен цейкомпроміс обумовлюватися, відтворюватися і гарантуватися. Глобальний світповинен мати глобальну політику, глобальний ринок — глобальну економічнуполітику, а глобальне суспільство — глобальне бачення соціальноїполітики.Існує також проблема ефективних механізмів і їх потенційної побічної дії.
Проте найголовнішепитання полягає в тому, як можуть історичні досягнення ліберальної демократіївідтворюватися в глобалізованому світі. Щоб спробувати вирішити це питання,треба розглянути процес інтеграції в Європейський Союз. ЄС є великим ринком,який має вплив на глобальну економічну і політичну гру, а також переваги якпрямої, так і представницької демократії. Це вказує і на нову важливу функціюдержави — бути ініціатором, організатором і спонсором політичних і економічнихпроцесів на рівні громадянського суспільства. Як і інститутом, якийпредставлятиме місцеві інтереси на регіональному рівні. Окрема відповідальністьдержави — це турбота про культуру і культурну індивідуальність.
Демократично-ліберальнийустрій останньої фази індустріалізму. Друга світова війна не тільки повністюзмінила баланс сил у світі, але також створила умови для появи нового видусоціального устрою. Вона була каталізатором змін, покликаних подолатинапруженість, створену індустріальною ерою. Закінчення війни ознаменувалопочаток нової епохи в історії Європи.
Фазу індустріалізму, щоприпадає, приблизно, на період з 1945 по середину 1970-х рр., можна було бназвати збалансованим індустріалізмом або пізнім індустріалізмом. Якзазначалось, напруженості, притаманні більш раннім фазам, було подоланопротягом цієї фази. Більшість із них виявилася наслідком еволюції вільногоринку як головного економічного регулятора індустріалізму.
Соціальний устрій, якийрозвивався в демократичних країнах після війни, значно відрізнявся віддовоєнного. Перш за все, тривалий і складний процес цивілізаційних, освітніх,економічних і соціальних змін перемістив соціальний конфлікт так, що він буввже не між робітниками і буржуазією, як за часів Маркса, а швидше міжпрацівниками і працедавцями.
Важливим чинником цихзмін був розвиток неіндустріальних засобів доходу. Це призвело до того, щовласність — або її відсутність — засобів виробництва (особливо важкоїпромисловості) перестає бути головним показником соціального становищаіндивідуумів і соціальних шарів і вирішальним чинником для всієї соціальноїсистеми. Стосовно іншого показника соціального устрою, сталого устрою, можназазначити: сучасний індустріалізм заклав основи історичного компромісу міжкласами працедавців і працівників, які, як ми пам'ятаємо, в сучасномуіндустріалізмі представлені двома класами, що складають весь соціальний устрій,так само як робітники і буржуазія у минулому .
Індустріалізація маланаслідки настільки негативні, що держава загального добробуту сталанеобхідністю.
Без її корегуванняперерозподілу подальший розвиток індустріальних суспільств був би неможливий1.Одна з головних причин поганого стану індустріалізму до 1945 р., на думкуПоланія, полягає в самому вільному ринкові, який дослідник також називає спокусливимринком. Господарська діяльність людини є, згідно думки цього соціолога,функцією його потреб і тому має бути залежна від них. «Людина оцінюєматеріальні блага як засоби досягнення цих соціальних цілей», — писав він". Поланій також стверджував, що неконтрольований вільний ринок економічногоневтручання, характерний для 19-го сторіччя, повинен мати катастрофічнінаслідки для цивілізації, суспільства, культури (особливо моралі) і людини.
Держава, яка з самогопочатку була класовим інститутом, поступово змінює свої функції. Після Другоїсвітової війни вона, нарешті, стає перш за все гарантом цього вищезгаданогоісторичного компромісу між працедавцями і працівниками. Ця функція можевиконуватися за допомогою парламентської та партійної систем.
Як у працедавців, так іу працівників є свої політичні партії, чиє головне завдання — чітко формулюватиїх інтереси для представлення на політичній арені. Парламентська системадоповнена механізмом періодичних виборів. Вони дають партії-переможниціможливість створити уряд, що означає реалізацію. інтересів її класу череззаконодавчу і виконавчу владу. Зрозуміло, що основа такої системи — прийняттяідеї такого компромісу більшістю громадян, що проявляється на парламентськихвиборах.
Взаємні зобов'язанняпрацедавців і працівників, як і загальне неприйняття ними насильства (особливореволюцій), робить обидві сторони зацікавленими в компромісі. На користьпрацедавців компроміс повинен гарантувати недоторканність особистого майна,цивілізовані умови можливого перегляду умов цієї недоторканності (перш за всегарантуючи особисту безпеку), передбаченість умов господарської діяльності,руху капіталу і т.п. Щодо працівників цей історичний компроміс повиненгарантувати мінімальний рівень існування у суспільстві та відчуттяелементарного контролю над їх власним і суспільним життям, так само як іосновні свободи.
У зв'язку з цим такаідея була виражена Лестером К. Туровим: У ході історії зовнішні загрози війни,внутрішні соціальні безлади і альтернативні ідеології використовувалися, щобвиправдати подолання інтересів, залучених підтримувати статус-кво. Саме вонидозволили капіталізму вижити і процвітати. Багаті люди були більшінтелектуальні, ніж: думав Маркс. Вони зрозуміли, що їх власне тривалевиживання залежить від усунення умов, сприятливих для революцій, — і вонизробили це ".
Щоб зробити цей великийкомпроміс можливим" в останній сучасній фазі індустріалізму, погрібно булопроявити мудрість з обох боків, що, ймовірно, ніколи би не сталося безнаведених вище історичних чинників. Проте важливо, що це відбулося і складалопротягом десятків років основу соціального устрою в країнах з розвинениміндустріалізмом" .
Важливим, якщо ненайголовнішим, компонентом цього історичного компромісу було прийняттяпрацедавцями частковогообмеження «свободи» ринку на користь соціального балансудля задоволення елементарних соціальних потреб працівників. Регулювання ринкудля більшого соціального благополуччя стала ще однією важливою функцієюсучасної держави.
Культура, інший чинниксоціального устрою, також сприяла створенню соціального, політичного іекономічного балансу після Другої світової війни, як і зменшенню напруженості,що була притаманне більш раннім фазам індустріалізму. Найважливіші цінності,які публічно поширювались і розділялись, були цінностямидемократично-ліберального устрою: наприклад, свобода індивідуума, відношення доправ людини, терпимість і повага до культурних відмінностей і політичногоплюралізму і віра в демократичні процедури.
Постіндустріальна криза.У 1970-х відбувається руйнування основ соціального устрою в пізньомуіндустріалізмі, збалансованому індустріалізмі; перш за все руйнування йогоекономічної і культурної основи.
Багато написано протакі проблеми, як криза інституційногоустрою або просто сучасна ліберальна демократія та великі зміни, що відбулися всоціальній структурі. Виразне і зростаюче незадоволення всією політичноюсистемою та самим інститутом виборів можна побачити серед більшої, ніжколи-небудь, кількості виборців; люди починають повертатися до націоналізму ірасизму.
Причина цього, яупевнений, полягає не у внутрішній кризі індустріалізму, тому що ця криза булав значній мірі пом'якшена моделлю ринкової економіки, орієнтованої на соціальніціл; сучасною державою, що представляє інтереси всіх громадян і існує в роліпосередника і гаранта компромісу між головними соціальними класами — працедавцями і робітниками"'; міжнародним балансом сил, що гарантує мир(принаймні, в глобальному масштабі і в регіонах, де устрій функціонував).
Цей устрій мав власніочевидні недоліки і суворих критиків. Серед його негативних сторін ми можемовідзначити звуження фактичного політичного вибору через стабілізацію партійноїсистеми і тому асиміляцію партійних програм; економічне обтяження державизагального добробуту в результаті коректування розподілу — компроміс був частоневрівноважений іншим способом; вичікуюче і вимогливе відношення людей;відсутність соціального простору для молоді, що визначило державу як таку, щозаснована на лицемірстві. Незважаючи на багато труднощів, принесенихпіслявоєнними роками, цей соціальний устрій продовжував функціонувати досередини сімдесятих.