Міністерствовнутрішніх справ України
Запорізькийюридичний інститут ДДУВС
Кафедра філософіїта політології
Контрольна роботаз соціології
«Поняттясоціальної структури»
Виконала: студентканавчальної
групи № Г 651
Коваленко Ю. В.
Перевірив: к.ф.н., доценткафедри
Рєзанова Н. О.
Запоріжжя – 2009
Зміст
Вступ
1. Соціологічне уявлення про структуру та поняття «соціальноїструктури»
2. Основні елементи макроструктури суспільства
3. Соціальна мобільність та маргінальність
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
Щезовсім недавно соціологія як наука і навчальна дисципліна залишалася майженевідомою не тільки для широкого загалу, а й для тих, хто отримав вищу освіту.Щоправда, інколи для обслуговування офіційної ідеології, виправдання рішень ідій керівних органів в трудових колективах, серед студентської та учнівськоїмолоді проводились опитування. Але ці заходи мали епізодичний характер та йпроводились вони скоріше для того, щоб скерувати формування громадської думки внапрямку підтримки дій офіційних установ, а не навпаки: вивчивши громадськудумку, коригувати політику цих установ.
А тимчасом в усьому світі соціологічна наука, розвиваючи свої теоретичні йметодологічні засади, інтегруючись з іншими науками, активно займаласядослідженням, прогнозуванням та оптимізацією соціальних процесів, здобуваючивизнання в усіх сферах суспільного буття. Політика вбачала в ній ефективнийзасіб гармонізації інтересів та взаємодії особи та суспільства в цілому;економіка з її участю узгоджувала інтереси працівника, власника тапідприємства.
Сучаснасоціологія – це одне із найважливіших досягнень людства, теоретичне осмисленнясуспільного буття, без чого стає неможливим поступальний розвиток соціуму. Особливогозначення соціологія набуває в умовах демократизації суспільства. Саме в такійситуації соціологічні знання дають можливість визначити можливостіконструктивних сил, зосередити всю увагу на вирішенні найголовніших завданьсуспільного розвитку. Сьогодні вона – самостійна галузь знань у вищій школі іакадемічній науці. Розвивається мережа наукових та науково-дослідних установ,побачили світ багато наукових, навчальних, популярних видань. У вузах Українийде процес становлення соціології як навчальної дисципліни, адже соціологічнаосвіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати, осмислювати йтлумачити соціальні процеси та явища, врахувати у своєму бутті розмаїттясоціальних чинників потрібні кожній людині.
1.Соціологічне уявлення про структуру та поняття «соціальної структури»
Завждибуло так, що люди жили колективами і групами. Спочатку це були родоплемінніутворення, а згодом інші, разюче відмінні від племені: міста, держави, імперії,спілки, співтовариства. І сьогодні ніщо не свідчить про такий розвиток подій,за яким ми всі почали б жити самітниками чи зменшилася б влада над намиоб’єднань та спільнот, до яких ми належимо. Навпаки, густота населення зростає,міста, збільшуючись, тіснять села; збільшується кількість контактів між людьми,дедалі більше зв’язків утворюється між ними, породжуючи нові залежності їх одинвід одного. Справжньою проблемою стає перебування на самоті. Потрібні значнізусилля для того, щоб протистояти тенденціям підпорядкування всього життялюдини колективним та масовим формам. Ми маємо всі підстави стверджувати, щоісторія є не що інше, як перехід від порівняно простих до значно складнішихформ організації та контролю спільного життя людей.
Об’єднанняв колективи із самого початку не було актом доброї волі, дружелюбності чивзаємної симпатії. Для роду людського в цілому і його окремих представників об’єднанняє жорсткою необхідністю. На ранніх етапах історії – це потреба протистоятиприродним явищам і вижити. Пізніше – це потреба протистояти формам та умовамспільного життя, втіленим у соціальних інститутах і організаціях, системахцінностей та моделях схвальної поведінки, які дещо дозволяють, але набагатобільше забороняють, карають та переслідують за порушення обмежень. Тількиспільними зусиллями люди здатні змінити їх, привести у відповідність до своїхнових сподівань та домагань.
Такимчином, першою формою співжиття є «спільнота». Вона історично передує«суспільству», яке виникає пізніше, знаменуючи перехід людства до нового етапурозвитку цивілізації. Жити в різноманітних спільнотах і суспільствах, щоуспадковуються від попередніх поколінь та щойно створюються, – такою є долялюдства і кожного з нас зокрема. Отже, соціальну структуру можна визначити яксукупність об’єднань людей, у кожному з яких індивідів може багато щооб’єднувати: симпатії, інтереси, потреби, вік, стать, національність,спільність долі або становище в суспільстві. У соціології подібні об’єднанняіменують класами (верствами), категоріями, групами, колами (адже ми говоримо«коло друзів і знайомих»), школами (наприклад науковими). Це – елементисоціальної структури, те, що становить власне «структуру». Деякі з них доситьстійкі у часі. Стабільно відтворюючись, вони забезпечують наступність і порядоку суспільстві. Вік інших елементів значно коротший. Треті формуються зусиллямита енергією індивідів, іноді виникають і зникають буквально на наших очах.Адже, створюючи об’єднання або входячи до вже існуючих, індивіди задовольняютьрізноманітні потреби та домагання: в матеріальних благах, у повазі й визнанні,в любові та щасті, можливо, насамперед.
Протесоціальна структура – це не тільки елементи, а й те, що поєднує їх, утримує відрозпаду, впорядковує і надає структурі конфігурації. Групи і категоріїіндивідів так чи інакше відчувають потребу одна в одній, залежать одна відодної та взаємно доповнюють одна одну.
Такимчином, поняття «соціальна структура» у науковій і соціально-політичнійлітературі має декілька трактувань. Частіше за все даний термін застосовуютьдля визначення поділу суспільства на різні соціальні групи, системи сталихзв’язків між ними, а також внутрішньої структури певних соціальних спільнот.
Взалежності від типу соціальної спільноти виділяють два основних рівніструктурної організації: мікроструктуру та макроструктуру. Мікроструктураозначає сталі зв’язки в малих групах (трудовий колектив, студентська група іт.ін.). Елементами структурного аналізу при цьому виступають індивіди,соціальні ролі, статуси, групові норми та цінності. Мікроструктура суттєвовпливає на процеси суспільного життя, такі як соціалізація, формуваннясуспільної думки, тощо.
Макроструктура– це характерний для даного суспільства склад класів, верств, етнічних груп тасоціальних категорій, сукупність сталих відносин між ними і особливість їхньої структурноїорганізації. Основними елементами макроструктури суспільства є соціально-класова,професійно-кваліфікаційна та соціально-демографічна структури. Дехто виділяє щей соціально-територіальну та соціально-етнічну структури.
Отже,соціальна структура – це сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група,верства); соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних,територіальних (місто, село) й етнічних (нації, народності) спільнот, пов’язанихміж собою відносно сталими стосунками.
Слідмати на увазі ще й те, що соціальна структура суспільства – це явище історичне.Протягом тривалого часу, який характеризує історію суспільного розвитку, воназмінювалась. Можна сказати, що становлення і розвиток соціальної структуривідображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальнихінститутів, їх ускладнення та диференціації. Тому соціальну структурусуспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати вконтексті реалізації соціальними інститутами відповідних функцій чи, навіть, дисфункцій.
Востанні роки уявлення про соціальну структуру докорінно змінилися. По-перше,підтвердилась абсолютна непридатність ідеологізованої моделі «2+1» (два класи йпрошарок), яка заперечувала соціальні ієрархії, відчуження, антагонізми,проповідувала концепцію прогресуючої соціальної однорідності. По-друге,виявилися серйозні суперечності між основними елементами соціальної структури –классами, етнонаціональними групами (страйки шахтарів).
У зв’язкуз цим перед вітчизняною соціологією постала необхідність радикального переглядуй оновлення концепції соціальної структури суспільства.
Отже,перейдемо до розгляду основних аспектів суспільства на макроструктурному рівні.
2.Основні елементи макроструктури суспільства
Як явже зазначала до основних елементів макроструктури суспільства належатьсоціально-класова, професійно-кваліфікаційна, соціально-демографічна,соціально-територіальна та соціально-етнічна структури.
Соціально-класоваструктура відображає найважливіший зріз соціальної структури класовогосуспільства: складну картину соціальної нерівності між суспільними класами,представниками розумової і фізичної праці, соціальними верствами всередині класів.Необхідно підкреслити, що розподіл членів суспільства на класи становить основусоціальної структури. Місце і роль інших соціальних груп (професійних,етнічних, релігійних і т.д.) може бути зрозумілим тільки з врахуванням того,яке місце члени цих груп займають у класовій структурі суспільства. Отже,належність до того чи іншого класу визначає основні характеристики соціальногостану людей.
Слідмати на увазі те, що питання про класи є найбільш дискусійним. Адже, існуютьрізні концепції класів. У вітчизняній соціології, наприклад, до недавнього часупереважав марксистсько-ленінський підхід до визначення класів. Він мав такіознаки класів:
· відношення до власності (володіє, не володіє);
· роль у суспільному розподілу праці, тобто класи відрізняюся в залежностівід тих функцій, які вони виконують (наприклад, люди фізичної або розумовоїпраці);
· способи отримання і розміри доходів (зарплата, прибуток; мало,багато).
Такимчином, марксистсько-ленінський підхід передбачає в якості основного критеріярозподілу суспільства на класи економічний критерій.
Всучасній західній соціології існує три основні підходи до виділення класів: наоснові самооцінки, самовіднесення людей до тієї чи іншої групи; на основізовнішньої оцінки статусу різних соціальних груп; на основі об’єктивнихкритеріїв (економічних, політичних і інших).
Інструментомдля такого визначення класів стала теорія соціальної стратифікації – розподілусуспільства на вищий, середній та нижчий класи. Виділяють три видистратифікації: економічну, політичну, професійну.
Економічнастратифікація – це наявність у суспільстві груп з різним рівнем доходу,наявність багатих, заможних і бідних.
Політичнастратифікація означає диференціацію людей по групам в залежності від їхньоїможливості суттєво впливати на хід політичних процесів в державі і світі.
Професійнастратифікація передбачає, що різні професії відрізняються соціальним престижемта можливостями особистісного розвитку. Визначні актори, художники, музиканти,вчені, письменники також входять до вищого класу.
Необхіднозауважити, що класова і стратифікаційна моделі соціальної структури незаперечують одна одну, а навпаки – на основі вичленування у науковому аналізіреально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об’ємна»,а не одноманітна модель соціальної структури, що має міцну емпіричну соціологічнубазу. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття «класи»посідає таке ж визначне місце як і поняття «страти», й обидва вонивикористовуються як в національних, так і в міжнаціональних порівняльнихдослідженнях.
Стратифікаціясучасного суспільства на «вищий-середній-нижчий» класи – процес закономірний.Появу багатих людей не варто розглядати як відступ у соціальному розвитку.Треба лише створити умови для того, щоб їхні гроші були чесно зароблені. Крімцього потрібне ще й моральне переродження значної частини суспільства з тим,щоб забезпечити формування продуктивно орієнтованого підприємця. Для цьогонеобхідною є нова етична установка. Мова іде про етику продуктивного використаннякапіталу про моральне значення економічного розрахунку. Потрібна нова структурамотивації в середині якої праця стане священним обов’язком. Тільки таким чиномсформується прошарок власників, які сколотивши капітал, пустять його в ріст,тобто вкладуть у виробництво. Адже, тільки поява продуктивного капіталу дастьможливість підвищити матеріальний рівень життя в суспільстві, закладе основидля виникнення і росту «середнього» класу, який, в свою чергу, буде гарантом стабільностів суспільстві. При цьому «середній» клас має складати більшість населеннядержави. Він повинен володіти власністю або достатніми засобами для життя, бутипозбавленим турбот про хліб щоденний. Адже, його інтереси об’єктивно збігаютьсяз інтересами всього суспільства.
Отже,можна сказати, що соціально-класова структура сучасного українськогосуспільства – це аморфна маса, в якій, по-перше, відсутні чіткі соціальністрати і соціальна самоідентифікація. А це означає, що у більшості населення щене пробуджені, не сформовані власні конкретні, більш-менш усвідомлені соціальніінтереси і соціальний статус. По-друге, поряд з мало чисельним «cepeднім» класомшвидко зростає в умовах різкого погіршення життя люмпенізований прошарок. Вцілому ж для українського суспільства є характерною передусім глибока соціальнадезінтеграція. Саме цим пояснюється слабкість інтересів, а значить, і соціальноїволі тих нечисленних верств, які орієнтуються на економічну та політичнумодернізацію.
Соціально-класоваструктура дуже тісно переплітається з професійно-кваліфікаційною.Професійна структура – це сукупність професійних груп та відносин між ними, якііснують у суспільстві. В основі даної структури знаходиться розподіл праці наокремі види професій, що вимагають спеціальних знань і трудових навичок.
Кваліфікаційнаж структура вказує на ступінь оволодіння працівниками своєю професією.
Кожнийкрок працівника у підвищенні освітнього і кваліфікаційного рівня, тим більше внауковому рості завжди зустрічає заохочення і відбивається на заробітнійплатні. Залежність заробітної платні від освіти та наукової підготовкипросліджується в усіх галузях народного господарства. Ця залежність визнананеобхідною в цілому світі. Наприклад, середній річний заробіток випускникаінженерного коледжу з дипломом бакалавра в кінці 80-х років ХХ ст. в США становив26,3 тисячі доларів, магістра – 30,4 тисяч доларів, а доктора філософії – 39,5тисяч доларів.
Являючисобою фундамент соціальної структури всього суспільства, трудова сферавідображає його головні особливості. Оптимальна структура трудового потенціалу,здатна розв’язувати народногосподарські завдання на рівні сучасних технологій,дозволяє державі посісти гідне місце серед економічно-розвинених країн.
СтановленняУкраїни як суверенної держави передбачає цілеспрямовану роботу з формуванняоптимальної структури її трудового потенціалу. Розглядаючи професійно-кваліфікаційнийсклад зайнятих в Україні як елемент соціально-професійної структури доцільновиокремити в ньому п’ять головних соціально-професійних груп: керівники,спеціалісти, службовці-неспеціалісти, робітники та селяни. Слід зауважити, щоприналежність до соціально-професійних груп і верств, визначає не лишепрофесійно-технічну однотипність праці людей, що належать до цих груп і верств,але також спільність багатьох суттєвих рис соціального обличчя працівників:схожість умов, характеру, соціальних функцій їх праці, наявність специфічнихінтересів, своєрідність побуту, культури, суспільної психології та способужиття.
Аналізетичної структури суспільства та соціальної структури націй іетичних груп являє собою один із найважливіших напрямків соціології. Предметцих досліджень в першу чергу зв’язаний з вивченням етнічних структур та їхніхсоціальних характеристик, тобто з визначенням зв’язків елементів даноїструктури з соціально-класовою і етнічною структурою, тому що в основінаціональних відносин лежать відносини соціальні.
Основнимиелементами її на сучасному етапі суспільного розвитку є нація, тобто стійкіспільноти, що склалися історично і виникли на основі єдності історико-географічногопоходження, території, економічного життя, культури, мови, самосвідомості, атакож народності. Нагальним питанням розвитку українського суспільства на сьогоднішнійдень є формування політичної нації на основі консолідації всіх етнічних груп іспільнот.
Процесирозвитку націй проходять під безпосереднім впливом загaльних для кpaїнифакторів, таких, як протиріччя в сфері розподільчих відносин, соціально-класовоїсистеми, процесів демократизації, урбанізації, культурної та освітньої політики.Найбільш суттєвими чинниками в національному розвитку є рівеньсоціально-екологічного розвитку корінного етносу та характеру середовища його помешкання.Ці чинники мають тривалу інерційну дію, й навіть з їх зміною впливетнокультурних традицій продовжує залишатись значним упродовж досить тривалогочасу.
Порядіз дослідженнями соціальних характеристик етнічних спільнот важливе місце ветносоціології займає аналіз її основних національних компонентів, тобто самихнацій і національностей, з урахуванням дії міжнаціонального спілкування, яке проявляєтьсяв таких важливих процесах, як розвиток двомовності, динаміка міжнаціональнихшлюбів, міграційні процеси.
Мовніпроблеми України перебувають в центрі уваги громадськості починаючи з моментупроголошення незалежності. Ініціативи уряду з розширення сфери функціонуванняукраїнської мови захисники системи двомовності розцінюють як насильницькудерусифікацію та обмеження прав нацменшинств. Справа в тім, що більш ніж 50процентів, а точніше 51 процент населення країни відносить себе доросійськомовних. За даними соціологічних опитувань переважна більшість громадянУкраїни – 78 процентів виступають за підвищення статусу російської мови ізбереження системи двомовності.
Безумовно,мовна політика держави повинна будуватись таким чином, щоб сприяти розвитку ірозповсюдженню мови корінного етносу. Але така політика має проводитисьобережно, поступово, несиловими методами.
Важливимсоціальним процесом, що змінює обличчя етнічної структури українськогосуспільства і є одним з головних показників розвитку етнічних процесів саме востанній час стали так звані змішані (міжнаціональні) шлюби. Поява тазбільшення кількості таких шлюбів переводить міжетнічні відносини в більш тіснусферу сімейних відносин. При цьому всупереч твердженням західних соціологів,дані свідчать, що змішані шлюби нерідко бувають більш стійкі, ніж шлюбиоднорідні.
Одниміз аспектів соціальної структури суспільства є соціально-територіальнаструктура. Осмислення основних понять, що характеризуютьсоціально-територіальну структуру суспільства стає можливим тільки зурахуванням таких понять, як народ, населення, що є відмичкою для уясненнясутності таких явищ, як урбанізація, поселення, жителі міста чи села і т.д.
Впроцесі історичного розвитку люди розселялись і розселяються на планеті, вкраїнах і регіонах. На їх розселення впливає багато факторів: кліматичні умови,географічне середовище, природні багатства. Завдяки їм людина закріплюється наякійсь території, організовує свою діяльність, вступає у відносини з іншимилюдьми, тобто формує життєве середовище. Природно, що в результаті цього об’єктивновиникає просторова форма організації суспільства, його територіальна структура.
Основнітенденції розвитку розселення в сучасному суспільстві створені законом концентраціїі зростаючого різноманіття діяльності людей. Більш досконалі засобитранспортного зв’язку, передача та збереження інформації, компактні зв’язки івідносини створюють можливості для принципово нової територіальної організаціїїхньої життєдіяльності. Ця обставина знаменує перехід від старих поселень увигляді окремих міст і населених пунктів до нових, серед яких крупні об’єднанняпоселень типу міст – міста-агломерації. Дана обставина зумовлена перш за всепотребою суспільного виробництва і концентрації працівників (робочої сили) ісоціальних спільнот, прошарків, що забезпечують не тільки виробничу, а йневиробничу сферу діяльності. Такі поселення надають можливість для збільшеннядоступу до наукової, технічної і культурної інформації, для вибору роботи будь-якоїскладності і соціальної значимості, для доступу в навчальні, медичні такультурні заклади.
Дужеважливе місце у соціальній структурі суспільства відводиться соціально-демографічним«зрізам», до яких відносяться такі структури населення: статева, вікова,сімейна та генетична. Ці структури визначають умови і результати процесувідтворення населення і його формування в окремих регіонах,соціально-демографічні структури виступають статистичними параметрами такихявищ, як народжуваність, смертність, вступ до шлюбу, розрив шлюбних зв’язків,міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також міжрізними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад населення затакими ознаками: стать, вік, сімейний стан, місце народження і місцепроживання.
Статево-віковаструктура населення являє собою комбінацію двох «зрізів». Перший – цеспіввідношення між чоловіками і жінками в населенні якоїсь території (країни,регіону) або в складі колективу, а другий – співвідношення між особами різнихвікових категорій.
Сімейнаструктура населення характеризується такими показниками, як кількіснийсклад, розмір, склад сім’ї, взаємозв’язок між окремими її членами. Вона широкозастосовується у вивченні відтворення, міграції, рівня і способу життя населення,соціалізації молодих та виходу на пенсію старших поколінь, процесів, що відбуваютьсяв соціальній, національній, етнічній, ряді інших структур суспільства.
Прианалізі сімейної структури населення, сім’єю, як правило, вважають групу осіб,що проживають разом, яких об’єднує родство та спільний бюджет. Таке визначення,наприклад, береться до уваги при переписі населення.
Зсімейною структурою населення тісно пов’язаний шлюбний стан, відповідно з якимвідрізняють жонатих, заміжніх, неодружених, незаміжніх, вдових, розведених ітаких, що розійшлися не розірвавши при цьому шлюбу.
Генетичнаструктура населення являє собою співвідношення в населенні осіб, щонародилися в даній місцевості і тих хто переселився туди з інших peгioнів. Середпереселенців виділяються групи в залежності від часу переселення. Цей видструктури є важливою характеристикою населення тих територій, всоціально-демографічному розвитку яких помітну роль відіграє (чи відіграла внедалекому минулому) міграція.
Вструктурі окремих територій в залежності від генетичних ознак можна виділити насампередтих, хто народився в даній місцевості і переселенців. Кожна із цих групнаселення може бути розділена на підгрупи.
Інформаціяпро генетичну структуру населення окремих територій може бути отримана задопомогою декількох способів. Найбільш доступним є відбіркова розробкавідомостей про склад робочої сили підприємств та установ. Другим методом євибіркове анкетне дослідження. Але найбільш достовірну інформацію про генетичнуструктуру дають переписи населення.
Отже,соціально-демографічна структура суспільства займає досить важливе місце вструктурі суспільства. Вона безпосередньо впливає на соціально-економічний розвитокдержави. Тому вивчення цього феномену відіграє значну роль у суспільному життіі займає одне із провідних місць серед проблем, що досліджуються сучасноюсоціологією.
3.Соціальна мобільність та маргінальність
Соціальнаструктура суспільства, її види та структурні елементи перебувають у постійномурусі та розвитку. Справа в тім, що соціальне відтворення, тобто процесеволюційного розвитку системи, є неможливим без широких переміщень великих маслюдей, окремих осіб у суспільстві, тобто без соціальної мобільності.
Соціальнамобільність – це пеpexід людей із одних суспільних верств, груп до інших(соціальне переміщення), а також їх рух до позицій більш престижних (соціальнийрух), або ж рух в напрямку низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація).
Соціальнамобільність, яка проявляє себе в різноманітних видах суспільних переміщень незумовлюється об’єктивними процесами. В даному процесі важливе місце займаєбажання індивіда. Суб’єктивними показниками соціальної мобільності можутьслугувати дані про внутрішньо групову структуру суспільства, в якійспостерігається суб’єктивне прагнення молоді до оволодіння новими професіями,до переміщень за межі того населеного пункту, в якому народився чи виріс і т.д.
Виділяютьвертикальну і горизонтальну соціальну мобільність. Горизонтальна мобільність –це переміщення на одному рівні соціальної структури (наприклад, токар І, ІІ,ІІІ, ІV, V, VІ розрядів). Вертикальна мобільність – це різні переміщення«ввepx» – «вниз» у соціальній структурі (наприклад, робітник-інженер-директорзаводу-міністр). Якщо людина втрачає роботу, починає жити на допомогу по безробіттю,то вона в соціальній структурі переміщується «вниз».
Колилюдина переміщується із однієї соціальної групи в іншу, виникають періоди підчас яких вона знаходиться як би «поміж» цих соціальних груп. Наприклад, людинапереїжджає із сільської місцевості в місто. Спочатку вона відчуває дискомфорт:спосіб життя в місті для сільського жителя сприймається як чужий, він немає вмісті друзів і т.д. Подібне явище називається маргінальністю. Отже,маргінальність – це втрата особистістю об’єктивної приналежності до даноїсоціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістюнорм та цінностей відповідної субкультури. Маргінальність пов’язана зрозхитуванням і ламанням нормативних ціннісних систем під впливом соціальних іекономічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери йпарії, що перебувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійкусоціально обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням інинішнім суспільним становищем. Вона має позитивне і негативне значення.Позитивне значення маргінальності полягає в тому, що люди, які перейшли зоднієї соціальної групи до іншої, розширюють свій кругозор, знайомляться іззвичаями та традиціями представників інших соціальних верств. Негативний же впливмаргінальності проявляється в тому, що людина може втратити моральні орієнтири,в неї може з’явитися синдром психічної неврівноваженості і т.ін.
Отже,ми бачимо, що основні елементи макроструктури пов’язані таки явищами яксоціальна мобільність та маргінальність.
Висновки
Підбиваючипідсумки треба зазначити, що соціальна структура може бути представлена в двохаспектах. По-перше, як сума будь-яких елементів суспільства (соціальнихінститутів, соціальних організацій, груп) і взаємозв’язків між ними. По-друге,соціальна структура розглядається як сукупність соціальних груп, що маютьнеоднаковий доступ до соціальних благ. Саме ці групи відрізняються за своїмиінтересами, ціннісними орієнтаціями, способом життя, направленістю політичнихдій. Взаємодія якраз цих груп визначає динаміку суспільного життя. Адже вісторії соціологічної думки було декілька підходів до визначення цих груп.Насамперед, мова йшла про класи. Тому, дуже часто під соціальною структуроюрозумілася соціально-класова структура, хоча ці поняття й не були рівнозначними.Справа в тім, що крім класів у суспільстві існують ще й соціально-етнічні,соціально-територіальні та соціально-демографічні структури, кожна з яких має своїособливості та ознаки.
Оскількив кожну соціальну структуру входять люди, то зрозуміло, що статут індивіда вструктурі не є змінним. Людина чи група людей може змінювати місце проживання,роботу, вступити до вищого навчального закладу і т.п. Цей процес в соціальнійструктурі називається соціальною мобільністю – пеpexодом людей із однихсуспільних верств, груп до інших, а також їх рух до позицій більш престижних.Однак існує ще такий стан, під час якого людина або група людей перебуваєнемовби «між» попередньою позицією і новою. Цей стан називають маргінальністю –втратою особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи безнаступного входження до іншої, а також втратою особистістю норм та цінностейвідповідної субкультури.
Отже,для сучасного етапу розвитку суспільства характерне наростання інтеграційнихпроцесів, що посилюють багатоманітність форм. А науково-технічний і соціальнийпрогрес розв’язали багато нових суперечностей та поставили людство передглобальними проблемами.
Списоквикористаної літератури
1. Барвінський А.О. Соціологія. Курс лекцій для студентів вищихнавчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
2. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. Заредакцією В.Г. Городяненка. – К.: Академія, 1999. – 384 с.
3. Соціологія: Навчальний посібник / За ред. С.О. Макеєва. – 3-тєвид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 455 с.
4. Соціологія: Підручник / За загальною ред. проф. В.П. Андрущенка,проф. М.І. Горлача. – Харків-Київ, 1998. – 624 с.
5. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищихзакладів освіти. За ред. В.М. Пічі. Друге вид. виправлене і доповнене. – Львів:«Новий світ — 2000», 2002. – 312 с.