Наркоманія серед підлітків та особливості роботи з ними

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇПОЛІТИКИ УКРАЇНИЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙІНСТИТУТ ПРАВА, СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ
Соціально–економічнийфакультет
Кафедра соціальної роботиКурсова робота
з предмета: ”Соціальна робота з групамидевіантної поведінки”
на тему:
“Наркоманія середпідлітків та особливості роботи з ними”
 
 
 
 
 
 
Курс ІІІ Група 39
Жирнов ІгорІванович
Науковий керівник:
старший викладач
Тищенко Н.І.
Чернігів 2009
Зміст
Вступ
Розділ ІНаркоманія як соціально-психологічне явище
1.1 Поняття наркоманії
1.2 Теорії, щопояснюють причини виникнення наркоманії
1.3 Наркоманія вконтексті соціальних процесів
1.4 Відношенняпідлітків та молоді до наркотиків
Розділ II Фактори йпередумови розвитку підліткової наркоманії
2.1 Фактори, що впливають на виникнення потягу до психотропнихречовин
2.2 Типи наркоманів
Розділ III Профілактична робота серед неповнолітніх та їхніх сімей зметою запобігання узалежненої поведінки
3.1 Поняття та видипрофілактики
3.2 Профілактиканаркоманії в сім’ї
ВисновкиCписок використаних джерел

вступ
Проблеми, пов’язані з вживанням наркотиків, сталисьогодні загрозливим викликом українській нації і державі. Особливо гостро всучасному суспільстві постала проблема наркоманії, яка перетворилася напроблему всіх верств населення, починаючи з людей, що живуть за межею бідності тазакінчуючи заможними людьми.
Відносно нашої країни ця проблема є особливоактуальною, що пов'язано з недостатньо високою культурою суспільства, а такожіз певними світоглядними уявленнями людей стосовно наркотиків, із стереотипамигромадської думки щодо ставлення до споживачів цих речовин. Вирішення цієїпроблеми залежить від позиції всього людства і ступеня усвідомлення важливостіїї кожною людиною. Особливо це стосується молоді, розуміння нею своєї відповідальностіза майбутнє Вітчизни, здоров'я нації, формування духовних цінностей,усвідомлення визначальної ролі здорового способу життя та формуванняіндивідуальної поведінки кожної молодої людини на цих засадах.
На сучасному етапі проблему зловживання психоактивнимиречовинами необхідно розглядати, перш за все, як проблему особистості,акцентувати увагу на профілактиці, яка дає можливість зберегти фізичне ідуховне здоров'я.
Метою курсової роботи є – розкриття даноїпроблеми, закономірностей розвитку наркоманії серед підлітків, способівпрофілактики та боротьби з нею.
Для досягнення цієї мети у своїй роботі ставлютакі завдання:
·    з’ясувати відношення різноманітних груп населення і соціальнихінститутів до проблеми наркоманії, а особливо — до проблеми споживаннянаркотиків;
·    виявити соціокультурний механізм прилучення підлітків та молоді донаркотиків;
·    визначити фактори, що сприяють розвитку наркоманії;
·    проаналізувати мотиви споживання наркотиків, з’ясувати причинирозповсюдження наркоманії та шляхи вирішення даної проблеми.
Об’єктом дослідження є підлітки.
Предметом дослідження є прямий та опосередкованийвплив наркоманії на підлітків.
Методологічною основою дослідження є науковіметоди, зокрема, історичний, порівняльний, аналіз соціологічної, загально-педагогічноїі психологічної літератури по проблемі.

РОЗДІЛ І НАРКОМАНІЯ ЯКСОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ
 
1.1 Поняття наркоманії
Про вживання людьми різних речовин, що змінюютьповедінку, відомо із глибокої давнини. Існує припущення, що перше знайомстволюдини з наркотиками відбулося в ранньому палеоліті. З розвитком суспільногожиття стали виділятися особистості, що виконують особливі функції та впливають на громадськежиття. Це вожді племен, чарівники, маги, шамани, жерці. У глибокій давнині правовживати наркотики мали тільки вони. Для простих смертних на ці засоби булопокладено табу, а їхні рецепти були великою таємницею. Таким чином,привілейованим класам вдавалося відгородити народ від самознищення.
Масове вживання наркотиків у Європі почалося удев'ятнадцятому столітті, у період, коли група інтелектуальних авантюристівпочали експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, привезені зЄгипту та Індії. На початку двадцятого століття зріс інтерес до засобів, якіздатні змінювати стан психіки.
У наш час наркоманія втратила свою «містичність»і стала соціальною проблемою, що негативно впливає на особисте і суспільнежиття людей. Сьогодні, зберігання та вживання наркотиків є карним злочином.Приблизно 10 — 15років тому наркоманія викликала в суспільній свідомості страхабо агресію. Останнім часом відзначається більше толерантне відношення донаркоманії і наркоманів.
Етимологічно термін «наркоманія» пов'язаний зпоняттям «наркотик» (від грец. narkotikos- заколисливий). Однак термінологічнаневизначеність виникає відразу ж, як тільки мова заходить про препарати, що невідносяться до групи опію, тому що серед засобів, віднесених до наркотиків,лише опіати й ноксирон мають снотворний вплив. Інші ж препарати по своїйфармакологічній активності є психостимуляторами. Нині термін «наркотичнаречовина» (наркотик) застосовується стосовно тих отрут або речовин, якіздатні викликати при їхньому вживанні снотворну, болезаспокійливу або збудливудію.
Аналіз медичної літератури дозволяє дативизначення наркоманії як групи захворювань, які викликані систематичнимвживанням наркотиків і проявляються синдромом зміненої реактивності, психічноюй фізичною залежністю, а також деякими іншими психосоматичними й соціальнимиособливостями.
У традиційній наркології наркоманія розглядаєтьсяяк невиліковна хвороба, з більш-менш тривалими ремісіями. У структурінаркоманії виділяють основні складові, які проявляються в ході розвиткухвороби.
1. Синдром психічної залежності. Наркотик стаєнайважливішою умовою комфортного контакту людини з життям, собою, іншимилюдьми.
2. Синдром фізичної залежності. Поступовонаркотик вбудовується в різні ланцюги обмінних процесів в організмі. Якщонаркоман не приймає відповідну кількість наркотиків, то він випробовує різніступені фізичного страждання: ломка, сухість шкіри (або, навпаки, пітливість).Це явище називається абстинентним синдромом
3. Синдром зміненої реакції організму до діїнаркотику. Найважливішу роль у структурі даного синдрому грає толерантність(терпимість). Її зростання, стабілізація на високому рівні, зниження, відносятьдо стрижневих симптомів наркоманії.
У психології наркоманіярозглядається як вид негативної психічної залежності. Якщо після вживаннянаркотику індивід переживав стан надмірності можливостей у подоланні внутрішніхі зовнішніх факторів, що перешкоджають задоволенню потреб, то в нього виникаєсхильність до формування залежності від психоактивних речовин [11, С.2-4].
У суспільній свідомості існує неоднозначневідношення до наркоманії. Поряд з негативним відношенням до наркоманів як дозлочинців, зберігається також позиція, що наркоманія — це хвороба, а наркоманимають потребу в співчутті й лікуванні. Наркоманія останнім часом сталанастільки розповсюдженим явищем, що кожна людина, прямо або опосередковано,змушена зустрічатися з нею у своєму найближчому оточенні.
Крім поняття «наркоманія» у літературі частозустрічаються такі поняття, як наркозалежність, наркотизм. У спеціальнійлітературі поняття «наркотизм» з'явилося у 70-і роки XX століття в нашійкраїні. Воно було сформульовано для позначення негативного соціального явища тавикористовувалося на противагу поняттю «наркоманія», що служило для виключномедичного позначення захворювання. Тоді наркотизм визначали як негативнесоціальне явище, обумовлене несприятливими умовами зовнішнього середовища йантигромадською орієнтацією особистості, що виражається в незаконномунавмисному споживанні наркотичних речовин, що заподіює шкоду здоров'ю людини йпредставляє небезпеку для суспільства. Оскільки в той час у Радянському Союзівживання наркотиків уже вважалося злочином, то в юридичній літературі наркотизмвизначався як «передбачена законом сукупність діянь, вчинених з використаннямнаркотичних речовин, які зазіхають на здоров'я населення й суспільну безпеку».
Наступна еволюція поняття «наркотизм» привела до того, щовоно стало визначати явище, пов'язане зі споживанням наркотиків як суспільнонебезпечне, що виражається в незаконному споживанні та інших незаконних діях знаркотичними речовинами, над якими встановлений спеціальний міжнародно-правовийі внутрішньодержавний контроль.
Ототожнення понять «наркотизм» й «наркоманія» не завждивиправдана, оскільки «наркотизм» не зводиться до осмислення його тільки якзахворювання. Захворювання виражається у фізичній і психічній залежності віднаркотичної або психотропної речовини, при якій життєдіяльність організмупідтримується на певному рівні тільки за умови постійного прийому названихречовин, доза яких постійно зростає, що приводить до виснаження фізичних іпсихічних функцій.
«Наркотизм» ‑ більше широке поняття, оскільки містить усобі медичні (біологічні), соціальні й правові аспекти. Це негативне соціальнеявище міжнародного характеру, що характеризується прилученням частини населення країни донемедичного споживання наркотичних засобів або психотропних речовин, щоперебувають під спеціальним міжнародно-правовим і внутрішньодержавнимконтролем, а також участю (прямим або непрямим) в організації й здійсненніїхнього нелегального звороту як у національних рамках, так й у міждержавних масштабах.
Воно впливає на всі сфери життясуспільства й держави: на суспільне виробництво, на економіку країни, на станобороноздатності, на фізичне й духовне здоров'я націй, на злочинність (її стан,структуру й динаміку) і т.д.
1.2 Теорії, що пояснюють причинивиникнення наркоманії
Теорії, що намагаються пояснити явищенаркоманії й причини її виникнення, в основному концентруються на питанняхсоціального устрою, який піддається змінам, наслідуванням поведінки інших і особливостяхособистості.Соціальні теорія
Соціальні теорії пояснюють вживаннянаркотиків як відповідь особистості на тиск, що виникає зі змін, щовідбуваються в сучасному суспільстві. Наприклад, один з теоретичних напрямківрозглядає наркоманію серед молоді, як специфічне вираження протесту протисоціального прогресу — «втеча від соціального устою за допомогою наркотиків».Інший напрямок стверджує, що молодь прилучається до наркотиків, щобпродемонструвати неприйняття способу життя.
Теорія взаємодії
Згідно теорії взаємодії, обставини, у якихлюдина вживає наркотики, безпосередньо залежать від спілкування з людьми, щомають більший наркотичний досвід. Особистість, що бореться з дилемою (прийматиабо не приймати наркотик) або вже має початковий досвід вживання, знаходитьпідтримку з боку собі подібних, але з більшим стажем, і стає членом групи, уякій, крім подібності поглядів, що стосуються музики, моди й занять у вільнийчас, очікується й спільне вживання наркотиків.
У процесі звикання новий член групипочинає поступово відчувати задоволення від прийому наркотиків. Його первиннийопір поступово змінюється байдужістю, зменшується разом з почуттям провини, апотім зовсім зникає. Уже в початковій фазі наркоман вчиться не звертати увагуна негативні наслідки своєї поведінки під дією наркотиків і переживає приємнівідчуття.
Пізніше наркоман може відокремитися відгрупи й продовжувати приймати наркотики незалежно від неї, але на початковомуперіоді йому необхідна підтримка, щоб виробити систему цінностей наркотика ійого вживання, вибрати оптимальний спосіб і набратися досвіду.
Теорія особистості
Теорія особистості ставить в основупсихологічні потреби. Відома популярна думка про марихуану як про наркотик«відносно безпечний, не більш шкідливий, ніж алкоголь, спосіб відходу віддійсності». Люди з почуттям непевності, в основі якого лежать емоційні проблемий невротичні конфлікти, схильні до вживання наркотиків й інших допоміжниххімічних засобів. Можливо, деякі особистості можуть приймати героїн або іншіопіати з метою зменшення почуття страху, втечі від громадськості й задоволеннясаморуйнівних прагнень.
У цьому контексті теорія особистостіпротиставляється теорії взаємодії, що підкреслює умовну модель поводження – тойхто вчиться приймати наркотики, міг би вчитися чомусь іншому. З іншого боку, утеорії особистості вважається: використання заборонених засобів є одним ізсимптомів психічних порушень.
Незважаючи на ефективність кожної із цихтеорій, все-таки жодна з них не в змозі дати відповідь на питання — чому людинаприймає наркотики? Тому що наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, щозалежить від різних обставин». Практика показує, що окремі типи людей більшепіддаються порушенням, які викликані несприятливими зовнішніми впливами. Узв'язку із цим існує диференційована схильність до наркоманії. Немає доказівтого, що кожен хронічний наркоман був до початку вживання наркотиків суб'єктоміз психічними вадами.
Існує точка зору, що переважна більшістьсучасних наркоманів належить до так званих реактивних типів людей. У нихзалежність виникає з реакції нормального підлітка, пов'язане з дорослішаннямабо є результатом протесту і необхідності поваги ровесників. Тоді наркоманія нерозвивається в рамках індивідуальної психопатології, але є симптомом соціальноїпатології, а також в необхідності нової культури й філософії для молодих людей,що прагнуть до нових вражень і до швидкоплинних задоволень.
Іншим типом є так звана первиннанаркоманія, при якій наркотик допомагає особистості пристосуватися дохаотичного внутрішнього світу підлітка. Ця частина молоді приймає наркотики,щоб підсилити почуття суспільної приналежності, розбудити життєвий ентузіазм,поліпшити настрій тощо.
Існують дані, котрі свідчать про вживаннянаркотиків через генетичні порушення, фізичне каліцтво і навіть від голоду. Упошуках причини наркоманії найбільша увага звертається на соціальні фактори таіндивідуальні реакції на ці фактори, принаймні, тоді, коли мова йде пронаркоманію серед молоді. [1, С. 23-32]
 
1.3 Наркоманія вконтексті соціальних процесів
Наркоманію можна розглянути як соціально-інфекційнезахворювання, поширення якого відбувається всередині соціальних груп. Саме томунеможливо «ізолювати» існування наркомана в середовищі — рано чи пізно довколанього формується група, що втягується в сферу споживання наркотиків, створюючисвою культуру, альтернативну традиційній. Інакше кажучи, наркоманія — цехвороба, що породжує свою субкультуру.
Наркокультура має свою внутрішню логіку йорганізацію. У ній легко виявляються деякі динамічні й функціональні аспекти.Оскільки мета й результат наркокультури перебувають у непримиренномупротиріччі, тому вона (наркокультура) реалізується в постійному подоланніморальних і правових обмежень за допомогою ліквідації всіх традиційних людськихцінностей.
Потреба людини в подоланні обмежень, знятті заборон,звільненні почуттів, що задовольняється в умовах наркокультури є універсальнимзасобом (соціального, чуттєвого й синхронного підкріплення), й може бутиосмислена в рамках наркоманії як механізм формування психологічної залежності.
Знаючи особливості взаємодії наркоманів один зодним у соціумі, проаналізувавши існуючі закони й принципи існування групнаркоманів, можна визначити наступні відмітні риси наркокультури.
1. Злитість (нерозчленованість) змістовних йопераційних значень.
У наркокультурі речення будуються, як правило,безособові. Більшість суджень мають найчастіше форму дієслів, а суб'єктвисловлювання (підмет) у реченнях не позначається .
2. Іншомовність та зашифрованість.
Слова, які використовуються при побудові фраз,текстів і навіть діалогів у середовищі «присвяченому» наркокультурі, не мають ніякого відношення досвоїх первинних значень.
3. Пряма протилежність значень і дій.
Протилежністьспочатку виявляється в тому, що з лексики підлітка, що ввійшов у наркокультуру,поступово зникають висловлення особистісного характеру, висловлення від першоїособи однини.
4.Релігійно-філософські твердження.
Увисловленнях підлітків, що вживають наркотики, часто присутні ригіднікогнітивні конструкції, які наповнені позбавленням змісту (поза контекстом) релігійно-філософськимитвердженнями. Твердження, взяті з різних літературних джерел, виконують скорішеагітаційно-ідеологічну роль і призначені переважно для тих, хто випробовуєінтелектуальні сумніви в пропонованих діях, пов'язаних з вживанням наркотиків.Тут легко виявити й буддиську відмову від всіх бажань, і християнськевсепрощення як необхідність вживання наркотиків як умови для життя всередовищі, побудованого на тотальній брехні, і нехтуванні по відношенню доземних благ, і обіцяну всіма релігіями вічність, і загальну комуністичнурівність.
Як зовнішні атрибути рекламно-спонукальногохарактеру наркокультури (для початківців) виступає міфологічна еклектика двохсамостійних субкультурних утворень. Перше можна назвати елітарною(богемною)субкультурою, носіями якої є артисти, художники, зірки естради, люди мистецтва,а також меценати й спонсори. Друге можна назвати кримінальною субкультурою,носіями якої є люди, що живуть «по поняттях», злодії, бандити, кримінальніавторитети, шахраї, що були засуджені, злочинні угруповання. Як в елітарної,так й у кримінальній субкультурі припустиме вживання наркотиків, однак, воно(вживання) не є самокоштовним і стрижневим, як у наркокультурі. Більше того,кожна із двох названих субкультур має чітко виражену спрямованість й аж ніяк неаморфну систему цінностей. Наявність правил і цінностей зумовлює існуваннясанкцій за їхнє порушення або покарання. [12,-126 с.]
Таким чином, існують механізми (економічного,морального, психологічного характеру), що стримують непомірне вживаннянаркотичних речовин, як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі.
У названих субкультурах складається ієрархія, щозумовлює співпідпорядкованість всіх її членів, а значить і конкуренцію міжними. У наркоманській субкультурі лідери можуть виникати лише ситуативно,тільки для одержання дози, оскільки ієрархії як такої не існує.
Ще більш сувора ситуація із вживанням наркотиківу кримінальному світі. Авторитети, кримінальні ієрархи втрачають довіру своєїсистеми у випадку зловживання наркотиками. Наркотики вживати не заборонено, алеставати залежним не дозволено нікому з лідерів. У кримінальному світі наркотикиє скоріше основою бізнесу, джерелом фінансового благополуччя ніж сенсом життяокремих членів або групи в цілому. У злочинному середовищі наркомани, якправило, не можуть займати важливих «постів» з міркувань безпеки й стійкостісистеми.
Узагальнюючи викладене, можна говорити проособливі відмінності наркокультури від інших субкультурних явищ: відсутністьієрархії, недіалогічність наркокультури, однодумність її членів, відсутністьдовіри у взаєминах, демонстративне псевдоелітарне поводження в сполученні зуніверсальною злочинною спрямованістю. Високий ступінь наслідування говоритьпро маргінальність наркокультури, у якій залишається одна єдина цінність іправило — наркотик.
Для більш детального розуміння наркоманії варторозглянути її як явище багатоаспектне.
Економічний аспект наркотизму
Незаконний обіг наркотиків породжує колосальнийза своїми масштабами тіньовий обіг коштів. Очевидно, що виявившись у тіні, цігроші виходять з-під контролю держави й можуть використовуватися для збільшенняпотенціалу тіньової економіки й кримінального світу.
Держава витрачає на медичне обслуговуваннянаркоманів значні кошти, використовуючи тим самим частину коштів, які необхідні длявирішення інших, не менше важливих, проблем охорони здоров'я. З іншого боку, витратина оплату лікування наркомана в приватних наркологічних і реабілітаційнихцентрах настільки значні, що це неминуче приводить до зниження життєвого рівня їхніхсімей, що становлять значну частину населення.
Розвитокнаркотичної залежності призводить до руйнування трудової мотивації й трудовоїповедінки в цілому. Таким чином, зі сфери матеріального й духовного виробництвавідбувається постійний відтік робочої сили. Оскільки інтенсивне вживанняпсихоактивних речовин практично несумісно ні з роботою, ні з навчанням,поширення наркоманії серед молоді має місце як до зниження загальногоінтелектуального потенціалу країни, так і до «збідніння» трудових ресурсів.
Державні засоби, які затрачуються на припинення незаконногообігу наркотиків в нашій країні, не дають відчутного результату.
У деяких країнах виробництво наркотиків єчастиною загальної політики. У Бірмі, Лаосі, Кампучії прибуток від виробництванаркотиків становить значну частину національного продукту. У ряді таких країн,як Гватемала, Венесуелла, Колумбія, Афганістан, нелегальне виробництвонаркотиків є потужним стимулом припливу капіталовкладень у місцеву економіку.
Демографічний аспект наркотизму.
У сферунезаконного систематичного споживання наркотиків втягуються переважно підліткиі юнаки. Співвідношення наркоманів чоловічої та жіночої статі становитьприблизно 10:1. Формування наркотичної залежності призводить до руйнування йзгасання сексуальних інстинктів. З іншого боку, смерть від передозувань інещасних випадків, пов'язаних з наркоманією, приводить до наростаннядиспропорції в співвідношенні жінок і чоловіків. У результаті цих процесів уженайближчим часом відбудеться певне зниження народжуваності, збільшеннякількості самотніх жінок і неповних сімей.
Серед наркоманів значний відсоток становлять дітиз неповних сімей або сімей, що мають єдину дитину. Висока смертність середнаркоманів приводить до значного зростання числа «бездітних» та «безпритульних»старих, про яких комусь потрібно буде піклуватися.
Моральний аспект наркотизму.
Урезультаті систематичного вживання наркотиків відбувається стрімка девальваціяособистості людини. Поступово в наркомана руйнується моральна основа регуляціїповодження: воно стає спрямованим винятково на безпосереднє задоволення потребив наркотиках. Ціна життя, закріплена традиційною мораллю, виявляютьсянезначима, формується «наркоманська» система цінностей, що здобуває статусоснови наркоманського способу життя.
Українська сім'я, виявилася нездатною захиститидитину від наркоманії. Це треба визнати, і факт такого визнання стане важливимвнеском у соціальну психотерапію. Поки суспільство таке, що батьки соромлятьсясвоїх дітей більше, ніж люблять їх — діти будуть гинути.
Життя складне й суперечливе, але те, що длядорослого існує як протиріччя, для підлітка перетворюються в непереборнуособистісну кризу, що породжує екзистенціальний розпач. Зберегти цілісністьособистості завжди допомагала сім'я й традиційна культура. Сім'я сьогоднівиявилася в глибокій кризі: батьки часто не можуть показати позитивний прикладсвоїм дітям. Традиційна культура стрімко деградує, що призводить до зміни мірилюдського в людині. У пошуках цілісності й самоідентичності підліток непомітновключається в орбіту наркоманської субкультури з її традиціями, фольклором,особливою мовою, системою цінностей, життєвих принципів, особливих відносин.
Політичний аспект наркотизму.
Ізпроблеми виключно медичної, наркоманія перетворилася в проблему загальнонаціональногомасштабу, поступово здобуваючи статус загрози для безпеки країни. Масштабністюпроблеми не могли не скористатися різні політичні партії й соціальні групи,використовуючи спекуляції на «наркотичні» теми для вирішення своїх проблем. Уситуації, коли проблемою молодіжного наркотизму змушені займатися різніміністерства й відомства, зниження рівня керівництва веде до зменшеннякоординації їхніх дій, створює можливість для делегування відповідальності завласну некомпетентність в іншу професійну й відомчу сферу.
Міжнародний (міждержавний) аспект наркотизму.
Заостанній час захист своїх громадян від впливу наркотиків неодноразово ставалаприводом для втручання у внутрішні справи, а іноді й у воєнні операцій США влатиноамериканських країнах.
З іншогобоку, зони виробництва, канали поширення й регіони споживання наркотиків, якправило, рознесені в просторі й не вміщаються в кордони окремих держав.Поширення наркоманії приводить до глобалізації кримінальних структур.Кримінальні структури, що контролюють виробництво, поширення й збут наркотиків,виходять на рівень міжнародних синдикатів, здатних завдяки своїм фінансовимможливостям впливати на політику окремих країн або регіонів.
Наркотикий кошти, що надходять від їхнього продажу й поширення, стали серйозним джереломфінансування підривних і терористичних організацій в усьому світі. [8,-54 с.]
 
1.4Відношення підлітків та молоді до наркотиків
Молоде покоління, з якого, в основному,вербується армія наркоманів, не є однорідною масою в плані зацікавленості наркотикамий у плані думки про них. Можна навіть сказати, що погляди різних груп молоді навиправданість застосування наркотиків дуже різноманітні й часто протилежні.Тому можна умовно розділити молодих людей на п'ять груп:
1. Більша частина сучасної молоді невиявляє ніякої зацікавленості наркотиками, і не схвалює їхнього вживання.
2. Певна частина молоді, що цікавитьсястилем життя молодих наркоманів, але не бажає жити так само, як вони, йприймати наркотики.
3. Третю групу становлять ті, хто емоційноототожнює себе з наркоманами, і самі періодично приймають наркотики. Длябільшості цих людей вживання наркотиків являє собою демонстрацію власноїжиттєвої філософії, ніж ознаку непереборної потреби в наркотику.
4. Четверта група — це молоді люди, щоідентифікують себе з наркоманами з погляду зовнішності, поводження і відношеннядо наркотиків. Незважаючи на це, через короткочасний період вживання наркотиківабо наявність особистих задатків, ці люди зберігають певну дистанцію стосовнонаркотиків, і ніколи не піддаються їм повністю.
5. Відносну меншість становлять молоділюди, які зовсім втратили зв'язок із суспільством. Вони повністю підданіпсихічній і фізичній залежності й прийняли спосіб життя й риси характерунаркоманів.
На щастя, переважна більшість підлітків тамолоді належить до першої й частково до другої групи. Четверту й п'яту групустановить екстремальна меншість, чиї життєві позиції й способи дій несутьвідбиток психічних відхилень, а фізичне й психічне здоров'я перебуває внайбільшій небезпеці. [18, С. 34-42]
 

РОЗДІЛ ІІ ФАКТОРИ Й ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУПІДЛІТКОВОЇ НАРКОМАНІЇ
 
2.1 Фактори, що впливають на виникнення потягу допсихотропних речовин
Дослідження вчених, присвячені підлітковій тамолодіжній наркоманії, показали, що виділення конкретних причин наркотизаціїпідлітків і старшокласників є неможливим. Докладний аналіз вітчизняної йзарубіжної наукової літератури із проблем наркоманії показав різноманіття точокзору й підходів до даного питання. Якщо узагальнити причини, що перераховуютьсяавторами, вийде перелік, який не буде вичерпним.
1.        Наслідуваннядорослих, специфіка соціалізації й пошук нових вражень, порушення в емоційнійсфері.
2.        Стрес,сугестивність, цікавість, педагогічна занедбаність, наслідки травм.
3.        Економічніпричини, недосконалість законодавства, традиції вживання легальних наркотиків(кава, тютюн, пиво, алкогольні напої).
4.        Сімейніпроблеми, спадковість, психопатології, неповна сім'я, деструктивна сім'я,ригідна сім'я й т.д.
5.        Особливостіхарактеру, такі як поступливість, почуття провини, нерішучість, сугестивність,тривожність і т.д.
6.        Особистісніособливості, потреба у визнанні, пригніченість щиросердечних і сексуальнихпереживань, психологічний захист, стиль поведінки й мислення і т.д.
Узагальнення й класифікація всіх названихрізними авторами причин на основі декількох підстав, одержали, у такий спосібсукупність факторів, що перебувають у взаємодії один з одним.
Поширення наркоманії пов'язане зодночасним існуванням декількох груп факторів, кожен з яких, взятий окремо, не євизначальним. Фактори наркотизації потрібно розглядати в сукупності, умовно їхможна поділити на об'єктивні й суб'єктивні. Всередині об'єктивних причинвиділяють макропричини й мікропричини. Суб'єктивні поділяються наіндивідуально-біологічні, індивідуально-психологічні й особистісно-психологічні.[9, С.149-157]
Класифікація одержала наступний вид:
Об'єктивні фактори. Їхня наявність незалежить від індивіда, це об'єктивно існуючі умови, впливати на які людинапрактично не може. До об'єктивних факторів відносять соціально-економічний стансуспільства, традиції, реклама, клімат у сім'ї й школі й т.д. Макропричини — цеумови, що існують у суспільстві в цілому, а мікропричини — це умови всерединітієї соціальної групи, у якій перебуває суб'єкт.
Об'єктивні макропричини:
Економічно-соціальненеблагополуччя
Діти ізсоціально неблагополучних сімей, для яких характерні соціальна ізольованість,незадовільні житлові умови, батьки яких мають мало престижний рід занять або єбезробітними, більше піддані ризику бути постійними учасниками правопорушень ічасто зловживати алкоголем і наркотиками. Економічно (соціально) неблагополучніумови можуть бути визначені соціальним працівником, соціальним педагогом якодин з можливих факторів ризику.
Завдання соціальнихвідділів — сприяти соціальній адаптації неблагополучних сімей за допомогоюреалізації можливих правових або економічних заходів (виділення матеріальноїдопомоги, сприяння у влаштуванні батьків і працездатних дітей на роботу,направлення дітей у санаторії, дитячі табори )
З іншогобоку, також високий шанс наркотизації в дітей із зовні благополучних, заможнихсімей: заклопотаність батьків своїм соціальним станом, напруженість,тривожність, конфлікти, що часто виникають у відносинах між бізнесменами іїхніми жінками і дітьми, створюють несприятливі умови в сім'ї, що не може невідбитися на психологічному благополуччі підлітка. З боку центрів соціально — психологічної допомоги контроль практично неможливий, оскільки без запиту(звертання) фахівці не можуть втручатися в сімейну ситуацію й протистоятиможливій наркотизації підлітка. У цьому випадку важливим є співробітництвоцентрів соціальної — психологічної допомоги зі школами, ліцеями, коледжами йіншими, у тому числі й недержавними, освітніми установами, у яких фахівці (педагоги,психологи) мають більше можливостей спілкування з дітьми і їхніми сім'ями.Несприятливеоточення й суспільна необлаштованість
Райони, що відрізняютьсявисоким рівнем злочинності, із часто мінливими мешканцями, не сприяютьвиникненню почуття єднання й спільності серед людей, що населяють їх, що існуєв більш благополучних районах з меншою щільністю заселення й низьким рівнемзлочинності. Несприятливе сусідство й суспільна необлаштованість сприяютьпоширенню зловживання алкоголем серед місцевої молоді.
Завданням організацій, щозаймаються профілактикою наркоманії, у цьому випадку є співробітництво ізправоохоронними органами з метою жорсткості контролю над поширенням наркотичнихречовин у даному районі, а також створення дозвіллєвих центрів, підліткових клубів,відділів позашкільної роботи, які заповнюють вільний час дітей і підлітків, щопроживають у цьому районі.Доступністьалкоголю й наркотиків
Доступність алкоголю йнаркотиків об'єктивно пов'язана з імовірністю зловживання ними. У школах, денаркотики більш доступні, існують значні показники вживання наркотиків. Крімтого, на імовірність вживання наркотиків впливає сусідство зі школою нічнихклубів, ресторанів, кафе, продуктових магазинів, ринків, парків й інших місцьзі зниженим контролем над поширенням наркотиків й алкоголю. Дійсно, незважаючина існуючу заборону на продаж алкоголю дітям до 18 років, багато продавців зметою збільшення прибутку продовжують постачати підлітків алкоголем і не несутьза це ніякої відповідальності.
Також, як і у випадку несприятливогооточення й соціальної необлаштованості, необхідне співробітництво центрів йадміністрацій навчальних закладів із правоохоронними органами.Реклама
На жаль, легальні йнелегальні наркотики рекламуються надзвичайно широко. Мова йде як про явну, такі про приховану рекламу.
Алкогольні й тютюновівироби рекламуються відкрито. Супровідна їхня інформація, міцно зв'язує усвідомості підлітка тютюн й алкоголь із цінностями життя: воля, досягнення,престиж, дружба. Наявність цих зв'язків, що виявляються тільки за допомогоюпсиходіагностики, як правило, не усвідомлюється, що робить їх ще більшнебезпечними.
Реклама, належить до числа макрофакторів,попередити вплив яких часом неможливо. Протистояти рекламі може тільки емоційнозрілий і самодостатній підліток, що не випробовує емоційного дефіциту увідносинах з однолітками й навколишніми дорослими людьми.
Об'єктивні мікропричини:Часті змінимісця проживання
Часті зміни місцяпроживання впливають на підлітка, оскільки зіштовхують його з необхідністюпобудови відносин з новими друзями, сусідами, однокласниками, що нерідкозумовлює появу труднощів і проблем. Чим частіше сім'я переїжджає, тим вищенебезпека виникнення проблем, пов'язаних з вживанням наркотиків. Однак якщосім'я вміє органічно вливатися в життя суспільства на новому місці, а сусіди їйраді, даний ризик знижується.
Завдання центрів соціально- психологічної допомоги складається в цьому випадку в допомозі сім'ям, іособливо, підліткам, в адаптації на новому місці: надання необхідної інформаціїпро школи, медичні установи в даному районі, місті, а також тіснеспівробітництво із класними керівниками, у чий клас надійшли нові діти.Сімейнасхильність
Діти, породжені абовиховані в сім'ях з алкогольними традиціями, піддані більшому ризикуприлучитися до алкоголю й інших наркотиків. У цьому свою роль грають якгенетичні фактори, так і вплив безпосереднього оточення. Наприклад, хлопчики,що народилися в сім'ї алкоголіка, навіть виховуючись у сім'ї, що всиновила їх,піддаються в чотири рази більшому ризику стати алкоголіками, чим хлопчики, щонародилися в «неалкогольних» сім'ях. У сім'ях, де батьки для того, щоброзслабитися, вживають заборонені наркотики або багато п'ють (не обов'язковостаючи алкоголіками) є більша імовірність, що діти почнуть вживати алкогольнінапої в підлітковому віці. Якщо батьки до того ж прилучають своїх дітей довживання наркотиків, включаючи, звичайно, і алкоголь, ризик зростає. Чим більшечленів сім'ї вживають алкоголь і наркотики, тим більший ризик.
Завданням центрів соціально- психологічної допомоги є своєчасне розпізнавання таких сімей і необхіднасоціальна, психологічна робота з ними, а в деяких випадках — часткова або повнаізоляція дітей від батьків, що сприяють вживанню дітьми наркотичних іалкогольних речовин.Недотепністьі непослідовність у вихованні
У сім'ях, у яких батьки невстановлюють чітких норм поведінки, у яких діти залишаються наданими самимсобі, і де дисциплінарна практика надмірно сувора й непослідовна, підліткипіддаються більшому ризику здійснення правопорушень і частого вживання алкоголюй наркотиків. Здорові, емоційно насичені, відносини в сім'ї найчастіше єчинником, що запобігає потягу дитини до алкоголю й наркотиків.
У цьому випадку завданняцентрів соціально — психологічної допомоги складається в педагогічній іпсихологічній корекції відносин у сім'ї й навчанні батьків і дітей способамефективної міжособистісної взаємодії.Протест іризик у підлітковому віці
Підлітковий вік відомий якперіод загострення протесту проти існуючих у суспільстві моральних норм,принципів і стереотипів поведінки. Оскільки в суспільстві дорослих існуєоднозначно негативне відношення до наркотиків і наркоманів, підлітки однією зформ протесту вибирають саме вживання наркотиків.
Завданням психологів іпедагогів є допомога підліткам у задоволенні потреб іншими способами(наприклад, ризик саморозкриття проявляється в особистісно-орієнтованих ісоціально — психологічних тренінгах, фізичний ризик — у заняттях спортом), атакож у загальному емоційному розвитку дитини.Спілкування зоднолітками, що вживають наркотики
Спілкуванняз однолітками, що вживають наркотики, є одним з найбільш надійних індикаторів,що вказують на можливість вживання наркотиків підлітками, незалежно від того,чи мають місце інші фактори ризику.
Очевидно, що заборонитипідліткові спілкуватися з такими друзями — завдання не з легких, однак батькиповинні прикласти всі зусилля, щоб створити для дитини необхідні факторизахисту від можливої наркотизації. У тому числі, батьки можуть звертатися допсихологів і педагогів центрів соціально — психологічної допомоги.Неуспішність,відсутність бажання продовжувати навчання в школі
Починаючи із четвертого,п'ятого й шостого класів невдачі в навчанні підсилюють ризик зловживаннянаркотиками й імовірність правопорушень. З поширеністю випадків вживаннянаркотиків пов'язані показники, що свідчать про те, наскільки сильно учніприв'язані до школи, час, витрачений на виконання домашніх завдань і значення,що має для них навчання в школі. Підлітки, яким школа ненависна і які не прагнутьпродовжувати навчання в ній і потім вступати у вузи, мають більше шансівпристраститися до наркотиків у підлітковому віці.
Завданням фахівцівсоціально — психологічних центрів є співробітництво зі школами, зокрема,класними керівниками таких підлітків, а також допомога підліткам у професійномусамовизначенні й профорієнтації.Позитивне відношення оточення до наркотиків
Коли діти вважають, що відпаління марихуани немає шкоди, тоді існує дуже велика імовірність того, що вонибудуть вживати наркотики. В більшості випадків підлітки пояснюють своєповодження (вживання наркотиків,), з існуючими міфами типу «У будь-який моментя можу кинути», і т.д.
Міфи про наркотики йнаркоманів, що існують у свідомості підлітків, зруйнувати дуже складно й часомпросто неможливо. У цьому випадку ефективною може стати лише робота психолога,групова робота, спрямована на обговорення з підлітками цих міфів і вироблення вних свідомого, критичного відношення до наркотиків і наркоманів.
Суб'єктивні фактори :
До індивідуально-біологічнихпричин відносяться спадковість відносно психічних захворювань йалкоголізму, важкі соматичні захворювання й нейроінфекції в ранньому дитинстві.Велике значення для формування девіантної поведінки мають місце органічнізахворювання головного мозку. Перераховані порушення є скоріше передумовами,тобто зумовлюють індивідуально-психологічні і особистісні психологічні причини.Зокрема, захворювання головного мозку впливають на психоемоційний стан,знижують здатність індивіда переносити фізичні й психологічні навантаження,протистояти стресу й негативним впливам навколишнього середовища. Цевідбивається на адаптаційних можливостях людини, внаслідок чого формуєтьсядевіація.
Індивідуально-психологічніпричини – це особливості когнітивної,емоційно-вольової сфери, що зумовлюють виникнення й розвиток девіації.Прикладом тут може бути низька стійкість до емоційних навантажень, тривожність,імпульсивність, збудливість, несформованість мотиваційної сфери.
Закордонні дослідники до мотивів, якіпризводять до вживання підлітками й молоддю психоактивних речовин відносять:«вплив приятеля», «потреба в зміні свого стану», «бажання відійти за допомогоюнаркотиків від вирішення життєвих проблем, зняти емоційний дискомфорт»[3, С.148-163] У роботах вітчизняних вчених, присвячених вивченню мотивіввживання наркотиків, згадується про внутрішньогрупову конформність — бажанні«не відстати» від однолітків, про пошук незвичайних відчуттів і переживань.
Індивідуально-психологічні причини – це особливості особистості,яскрава виразність яких може підсилювати дію інших факторів.
Ряд авторів відзначає, що ступінь ризикувиникнення наркоманії залежить від акцентуацій характеру підлітків й юнаків. С.П. Генайло встановив, що наркоманія формується переважно в підлітковомувіці в осіб з вираженими тенденціями до самоствердження й негайного задоволеннясвоїх потреб у сполученні зі здатністю до тривалої, цілеспрямованої діяльності,дратівливістю, схильністю до надлишкового фантазування, демонстративному проявупочуттів, наслідуванню й неправді. Ця обставина приводить до зниженнясоціальної адаптації й сприяє формуванню асоціальних форм поведінки, у томучислі вживанню психоактивних речовин. Ступінь виразності особистісних змін,їхні особливості обумовлюються порушеннями (гіпо- і гіперопіка) батьківськоговідношення й виховання. За даними В. С. Битенського, тип акцентуаціїхарактеру впливає на виникнення девіації й більше того, визначає вибірпсихоактивної речовини [13, С.121]. Так, наприклад, эпілептоїдний тип виявляєособливу цікавість до галлюциногенів та інгаляторів; підлітки з істероїдноюакцентуацією віддають перевагу приємному стану або заспокоєнню — транквілізаторам;при шизоїдному типі проявляється тенденція до вживання опійних препаратів тагашишу. Відзначається також схильність до адиктивного поводження підлітків знестійким, конформним, гіпертимним, циклоїдним типами акцентуації характеру. Убільшості випадків виявлення підлітків, що зловживають психоактивнимиречовинами, відбувається пізно, коли їхня поведінка вже характеризується патохарактерологічнимиреакціями. Не можна вважати надійними результати, отримані переважно задопомогою «прямого» методу дослідження (клінічна бесіда, інтерв'ювання,анкетування) наркомана й опитування його батьків, викладачів. Можливо, що тіаспекти особистості, які інтерпретуються як причина вживання психоактивныхречовин, є його наслідком.
Дослідження різних авторів показали, щоіснують загальні риси, властиві людям, що зловживають наркотиками: слабкийрозвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до всіляких впливів,невміння прогнозувати наслідки дій і переборювати труднощі; емоційнанестійкість і незрілість, схильність неадекватно реагувати на перешкоди,невміння знайти правильний вихід із психотравмуючої ситуації. Неважко помітити,що ці риси властиві не тільки наркоманам, але й погано соціально адаптованимлюдям. Крім того, такі особистісні характеристики часто проявляються впідлітковому віці, особливо, якщо цей період розвитку протікає з ускладненнями.Можна й даліпродовжувати перерахування причин наркотизації, виявлених різними фахівцями,однак, стає усе більше очевидним, що кількість причин вживання психоактивнихречовин виявляється така ж нескінченна, як і кількість проблем, з якими можезустрічатися людина протягом свого життя.
У медичному підході до наркоманіїнадзвичайно важливе місце займає діагностика. Часто від її точності залежитькінцевий результат лікування й, як наслідок цього, доля пацієнта. Зупинимося надіагностичних критеріях наркоманії. Діагноз наркоманії залежить від багатьох факторіві не завжди його легко поставити. Основні критерії це :
Порушення поведінки
У людини, що почала вживати наркотики,насамперед, наступають помітні зміни в поведінці. Вони спровоковані не стількисамим наркотиком, скільки, власною реакцією на факт, що людина робить те, щонедозволене, що спричиняє покарання або осуд сім'ї й суспільства.
У результаті з'являються безпричинніперепади настрою з гострими фазами депресії, коли хворий говорить мало й непроявляє бажання спілкування з іншими членами сім'ї, особливо з батьками.
У його поведінці домінує байдужність довсього, що відбувається навколо, і ця байдужність виражається в пасивномуповодженні. Він може лежати годинами, дивлячись в одному напрямі. Реагує тількина музику, — може без кінця слухати улюбленого виконавця або групу, незвертаючи уваги на те, що це комусь заважає. Він стає агресивним стосовноблизького оточення, щодня йде з дому і пізно повертається. Для наркоманівхарактерна вимога грошей від батьків, з будинку зникають гроші й коштовні речі.
У хвилини самотності, особливо на початкуформування наркотичної залежності, підліток аналізує свою поведінку й навітькається в душі. Прагнучи захиститися від почуття провини, він намагаєтьсяпереконати себе, що в будь-який момент може покинути дурну звичку. Почуттяпровини він намагається заглушити, приймаючи наркотики, після чого зновувипробовує каяття совісті й коло замикається. Одного разу він раптомусвідомлює, що він «на голці» і повинен приймати наркотики щодня.
Порушення сну
Характерним для наркоманів є чергуванняперіодів сну із проміжками безсоння. Вони засинають перед світанком іпрокидаються біля полудня. Найбільш активні наркомани вночі. У цей час їм непотрібно боятися, що хтось порушить їхню самотність. Поступово вони виробляютьновий нічний і денний режим і пристосовуються до нього.
Розрив зі школою
Характерною рисою наркоманів, щовідвідують школу, є те, що в них раптово знижується успішність. Непоганийдонедавна учень зненацька починає одержувати незадовільні оцінки, все частішепрогулює уроки, на заняттях сидить байдужий, нічим не цікавиться. Погані оцінкийого мало хвилюють. Іноді наркоман з'ясовує відносини з вчителями, стверджуючи,що вони його ненавидять, що стосовно нього необ'єктивні.
Кількість пропусків занять без поважнихпричин зростає. На початку, коли почуття відповідальності стосовно школи щезберігається, він виправдує свою відсутність медичними довідками, нерідкофальшивими. Зрештою, залишає школу. Деякі наркомани, щоб заспокоїти себе йбатьків, йдуть у вечірню школу, але не можуть здати іспитів і залишаються«вічними учнями».
Конфлікти з батьками
Конфлікти з батьками трапляються всечастіше й частіше. Спочатку вони мають характер багатогодинних дискусій,основною темою яких є нерозуміння молоді і її запитів людьми старшого покоління.
Коли наявний репертуар вичерпаний,наркоман починає ставати усе більше нетерпимим до чужої думки й демонструєвідкриту ворожість, якщо не знаходить підтримки. У хід ідуть образи, а іноді йфізична сила. Таке поводження значною мірою є результатом серйозної психічноїкризи, з якого наркоман не може знайти розумного виходу. Але, з іншого боку,таку реакцію можуть спровокувати й батьки, якщо почнуть всю провину за вічнийконфлікт поколінь покладати винятково на молодь.
Характерною рисою наркомана стає неправда.Спочатку неправда є формою захисту Він обманює батьків, учителів, представниківзакону, лікарів.
Пізніше потреба в неправді стаєфункціонально незалежним мотивом. Практика показує, що наркомани можуть бутищирими тільки перед людьми, яким беззастережно довіряють, у чиїх добрих намірахвони колись неодноразово переконалися. Якщо цією людиною буде лікар, то,безсумнівно, це стане добрим знаком у процесі лікування.
Деякі батьки намагаються пояснити зміни вповедінці своїх дітей «важким віком» і пасивно чекають, поки це пройде. Нажаль, такий самообман найчастіше обходиться занадто дорого.
Спілкування наркоманів
Всі наркомани використовують клички. Найчастіше вони нецікавляться справжніми іменами своїх приятелів. Під абстрактним прізвиськомвони намагаються «заховати» свою особистість.
Крім того, кличка має особливепсихологічне значення. Вона позначає ту частину особистості, що збунтувалася йпокинула суспільство, символізує одночасно інше Я наркомана й нові відомостіпро себе.
Багато наркоманів одержують першіпрізвиська, пов'язані з особливостями характеру або поведінки. З іншого боку,справжнє ім'я служить трампліном у випадку повернення на «праведний шлях». Утому випадку, якщо кличка стає небезпечною, в упізнанні наркомана, її простоможна змінити. Деякі наркомани в такий спосіб намагаються «замести за собоюсліди».
Наркомани спілкуються між собоюспецифічною мовою. Міжнародна термінологія наркоманів запозичена зі сленгуамериканських наркоманів, але багато виражень можуть звучати й рідною мовою.
Ці терміни, крім загальноприйнятогозначення, мають свій додатковий, більше глибокий зміст, що стосуєтьсяпсихологічних і соціальних причин походження наркоманії, і часто відбиваютьспецифічні риси суспільства, у якому наркомани живуть.
Найчастіше вживаються багатозначні слова,але в значенні менш відомому.
Часто зустрічаються неперекладні вирази,вживані мовою оригіналу, що полегшує взаєморозуміння наркоманів різних країн.Ця мова забезпечує конспіративність спілкування. Незрозуміла простим смертнимвона може бути досить зручний якщо буде потреба обговорення важливих справ уприсутності небажаних свідків.
Жаргон відіграє важливу роль у процесівивчення субкультури наркоманів. Починаючий наркоман разом зі звичкою вживаннянаркотиків переймає й жаргон.
Мода
Стиль, у якому одягаються наркомани, маєіндивідуальні риси. Частина наркоманів одягаються, дотримуючись законів моди,нічим не відрізняючись від інших молодих людей. Інші наслідують хіппі, івиділяються в загальній масі людей. Іноді вигляд їх стає просто карикатурним.
Чоловіки мають довге волосся, розпущеніабо заплетені в кіску, часто носять бороду. Можуть одягатися в ковбойському,циганському і в інших мальовничих стилях, часто голі до пояса. Наркомани носятьвигадливі сорочки із психоделічним візерунком або прикрашені східниморнаментом.
Одяг дівчат і хлопців подібний, якправило, неохайний. Тільки одиниці піклуються про гігієну. Наркомани можуть немитися місяцями.
Вони також носять різні прикраси: кораловінамиста, сережки, безліч браслетів. [14, С.45-67]
 
2.2Типи наркоманів
Деякі автори розрізняють два основних типинаркоманів — сикерс (англ. seekers — шукачі) і хедс (англ. heads — голови). Цітерміни, запозичені з англо-американського жаргону, в інших мовах не маютьсинонімів і їх не слід перекладати дослівно, інакше вони втрачають свійосновний зміст.
а) Сикерс — це люди, які в пошуках істинипроводять експерименти з наркотиками і їхніми ефектами, і, порівнюючи їх,знаходять новий сенс людського буття. Вони не вживають наркотики постійно, атільки епізодично, а в перервах аналізують пережиті враження. По натурі вони,переважно, люди імпульсивні, схильні до самоаналізу, допитливі. Їхня первинназацікавленість наркотиками виникає від нудьги й апатії. Ініціюючим фактором дляних може стати спроба поліпшити настрій. Їхній інтерес до наркотиків, якправило, не підсилюється й після закінчення школи може зовсім зникнути.
б) Хедс — проявляються до і під часприйому наркотиків серйозні відхилення в поведінці. Через недозволені внутрішніконфлікти, постійно присутньої непевності й депресії вони починають вживатинаркотики частіше, що приводить до яскраво вираженої психічної залежності. Таксамо, як і попередня категорія, ці наркомани приймають найрізноманітнішінаркотики, але в набагато більших кількостях і набагато частіше. Їхнівідмінності від нормальних ровесників характеризуються наступними рисами:
1. Постійно присутня легка депресія.
2. Занепокоєння.
3. Підозра, що ніхто їх не сприймаєвсерйоз.
4. Егоцентризм.
5. Часті міркування над власноюіндивідуальністю, незалежністю й свободою думок і слова.
6. Постійне повернення до наркотиків.
7. Труднощі у звичайному спілкуванні зоточуючими.
Цей тип наркомана характеризуєтьсясерйозними порушеннями поведінкових реакцій, як це буває при ендогеннихпсихозах і мозкових травмах. Але ці порушення в жодному разі не можнаідентифікувати із шизофренічним психозом або з наслідками травматичногоушкодження мозку. Скоріше, їх можна розцінити, як форму характерологічних змін,що виникли в результаті неефективного процесу соціалізації особистості, помилоку вихованні в сім'ї.
Гілмер виділив чотири групи наркоманів:
1. До першої групи відносяться особи, щоприймають наркотики в певних ситуаціях. Наприклад, студенти, що приймаютьпсихостимулюючі засоби під час підготовки до іспитів для підвищенняпрацездатності, жінки, що приймають таблетки, щоб схуднути, або водії, щоприймають психостимулятори для поліпшення швидкості реакції й проти утоми, щобне заснути за кермом у далеких рейсах. У цих особливих випадках у деяких осібможе виникнути психічна залежність.
2. Другу групу становлять так звані«аматори задоволень». Вони за допомогою хімічних засобів хочуть підняти собінастрій. Наркотик приймають не часто й не випробовують бажання повторюватиподібні відчуття.
На відміну від хронічних наркоманів, щоприймають наркотики поодинці або парами, «аматори задоволень», як правило,роблять це в спеціально відведених місцях. Їхнє поводження не вважаєтьсяпсихопатологічним, особливо якщо це не повторюється часто.
3. Наступну групу осіб, що експериментуютьіз наркотиками, Гілмер називає «дослідниками». Ці люди впевнені, що сучаснісуспільні структури є помилковими і архаїчними, і що вони самі, доситьнезвичайним способом, тобто за допомогою психоактивних хімічних речовин, щорозширюють грані свідомості, можуть знайти нову модель суспільного життя.
4. Нарешті, до четвертої групи належатьхронічні наркомани, чиє існування повністю підпорядковане щоденному пошуку йвживанню наркотиків. Всі вони без винятку перебувають у психічній або фізичнійнаркотичній залежності і у значній мірі проявляють ненормальні риси особистостій психопатологічні форми поведінки. [21, с.63-74]
 

РОЗДІЛ ш ПРОФІЛАКТИКАНАРКОМАНІЇ
 
3.1 Поняття та види профілактики
Профілактику будь-якого захворюванняприйнято поділяти на первинну, вторинну й третинну. Первинна профілактикаспрямована на попередження хвороб, вторинна — має на меті засоби стримуватитемп розвитку хвороби і попереджувати ускладнення, а третинна — являє собоюкомплекс реабілітаційних впливів на хворих.
У підлітковій наркології первиннапрофілактика — це запобігання адиктивної (залежної від психоактивних речовин)поведінки підлітків. Вторинна — запобігання рецидивів після лікування ранніхформ наркоманії. Третинна – реабілітація, в тяжких випадках кількаразових рецидивіві безуспішного лікування.
Міри первинної, превентивної профілактикиспрямовані на підтримку й розвиток умов, що сприяють збереженню фізичного,особистісного й соціального здоров'я, на попередження несприятливого впливуфакторів соціального й природного середовища. Якщо правоохоронним органам невдається повністю збалансувати незаконний обіг наркотичних речовин, якщонаркотики, з різних причин, залишаються відносно доступними в підлітковому ймолодіжному середовищі, то первинна профілактика здобуває вирішальне значення впорятунку кожного окремого підлітка й усього підростаючого покоління відсмертельної небезпеки.
Ефективність первинної профілактикивизначається двома критеріями: по-перше, масовістю; по-друге, особистісноюспрямованістю. Первинна профілактика повинна служити підвищенню наркостійкостіпідлітків і молоді. Наркостійкість кожної окремої людини прямо залежить відрівня розвитку його особистості, від його здатності суб’єктивно (відповідально)приймати рішення в умовах невизначеності й ризику.
Різноманіття підходів до профілактики наркоманії,що склалися до теперішнього часу в нашій країні й за кордоном, поділяються втакий спосіб:
Інформаційнийпідхід. Він заснований на поширенніінформації про наркотики. Прихильники цього підходу переконані, що знання провживання психоактивних речовин та їхні наслідки стануть ефективним поштовхомдля формування здорової поведінки й відмови від наркотиків.
Підхід,заснований на впливі соціальних факторів. Вживаннянаркотиків передбачає найважливішу роль соціального середовища в розвиткулюдини, що є джерелом зворотнього зв'язку для особистості, вона розглядається яксистема заохочень і покарань. У соціумі, насамперед, варто шукати передумовивживання наркотичних речовин самою особою. Найбільш вдалими варіантами цьогопідходу можна розглядати педагогічний і правоохоронний .
Педагогічнийпідхід пояснює ризик формування девіантної поведінки шкідливими звичками,педагогічною занедбаністю, вихованням у соціально неблагополучних сім'ях.
Правоохороннийпідхід як основні ознаки ризику розглядає певні форми поведінки (азартні ігри,участь в асоціальних дитячих і підліткових групах). Профілактика наркоманії врамках цього підходу спрямована, насамперед, на мікросоціум – сім'ю, підлітковікомпанії, шкільні колективи.
У рамках підходу формуванняжиттєвих звичок наркотична залежність розглядається як повчальна формаповедінки, що транслюється конкретною субкультурою. Предметом профілактики єпідвищення в підлітків стійкості до різних соціальних впливів, у тому числібажання спробувати наркотики.
Підхід, заснований на ефективномунавчанні, розвитку емоційної сфери людини. Ввважається, що вживання наркотиків,починають люди з недостатньо розвиненою емоційною сферою, що мають у структурісвого виховання так звану «заборону на емоції».
Особистісно-орієнтованийпідхід, відповідно до якого дитина не буде курити або вживати інші психоактивнречовини по внутрішньособистісних мотивах.
Духовно — орієнтованийпідхід розуміє наркоманію як вираз кризи духовності в суспільстві. Цільпрофілактики наркоманії — сформувати в підлітка моральну поведінку, системуцінностей, з якої наркотик був би виключений.
Представникидозвіллєвого(альтернативного) підходу вважають, що профілактика наркоманіїполягає в розвитку альтернативної діяльності. Для цього необхідно розвиватитакі соціальні програми, у яких підлітки могли б реалізовувати власні потреби вгострих відчуттях, прагнення до ризику, підвищену поведінкову активність.
Формування здорового способужиття. Основна ідея цього підходу — формування здорової особистості, яка має наметі здоровий життєвий стиль, що впливає не тільки на власне благополуччя, алей на сприятливій позитивній зміні середовища, соціальної й культурної ситуації.
Суть етно-культурного підходуполягає в тому, що наркоманія розглядається в контексті «кризи культури» й«кризи свідомості» на сучасному етапі культурно-історичного розвитку. Кризарозуміється не як «тотальний занепад вимираючої цивілізації», а як сформовананеузгодженість зовнішнього й внутрішнього середовища людини. [17, -207с.]
Кожний з підходів має свої можливості йобмеження. Ведучими профілактичних програм, як показує практика, є абопедагоги, або соціологи, або лікарі, або навчені волонтери. Тому психологічніформи й методи роботи вони використовують тільки як допоміжні елементи.
Профілактика наркоманії повинна бути спрямованана сприяння у вирішенні протиріч, конфліктів дорослішання підлітків у періодінтенсивного розвитку їхньої особистості.
З’ясовано, що для всіх наркоманів періоду дорослішанняхарактерне переживання незадоволеності потреб у визнанні, у приналежності дозначимої групи, у любові, повазі, що є для них першочергово-визначальними вданий момент. При цьому конкретний зміст потреб підлітком усвідомлюєтьсянедостатньо.
Первинна профілактика наркоманії – це створенняпевних умов для породження, підтримки і самовідтворення намагань. Намаганнястворюють умови для визнання підлітком себе як особистості, що виключаєнаркотики із засобів побудови своїх відносин із собою та світом. У цьому і єголовна мета первинної профілактики. Плануючи первинну профілактику, важливовирішити питання про те, що необхідно для того, щоб намагання «яке виниклоодного разу», надалі «самовідтворювалося» й «самопідтримувалося».
На жаль, ні в сім'ї, ні в школі не вчать підліткатому, як переборювати й вирішувати внутрішньоособистісні неузгодженості йпротиріччя. Здоровий спосіб життя як панацея від всіх проблем у підлітковомувіці актуально не залучається. Фізкультура й спорт, художня самодіяльність,цікаві екскурсії, книги, участь в олімпіадах, все, що прийнято називатизайнятістю підлітка, саме по собі не забезпечує йому психологічну стійкість довиникнення наркозалежності. Як показує практика, не забезпечують психологічнийзахист і харчові добавки, вітаміни, дієти. Навчання підлітків стратегіямповедінки, що переборює відносно життєво важливі проблеми орієнтується накогнітивні, раціональні «пригнічення» одних (негативних) спонукань іншими(позитивними з погляду вихователя). Однак результат такого навчання залишаєтьсядля підлітка зовнішнім, не знаходить чуттєво-тілесного резонансу, а значитьвідчужується.
Отже, сприяючи підліткам у вирішенні їхніхзавдань дорослішання, можна сформувати в них чуттєво-тілесну йіндивідуально-психологічну стійкість до негативних залежностей. Вирішеннязавдань дорослішання – це узгодження суб'єктивних (не об'єктивних) протиріч,тілесно представлених в особистості. Конструктивний дозвіл цих протирічпереживається як відкриття в собі нових, надлишкових можливостей при зовнішнійі внутрішній фіксації психічного стану суб'єкта «Я — МОЖУ!» переважаючогодефіцитний стан «Я -ХОЧУ» [2, с.213]
 
3.2Профілактика наркоманії в сім'ї
 
Узагальнення результатів практики вітчизняних і зарубіжнихфахівців, що працюють із проблемами хімічної залежності, показують, що сім'яграє дуже важливу роль на всіх етапах розвитку наркоманії.
Для організації цілеспрямованої роботи з первинної профілактикинаркоманії серед підлітків необхідно зрозуміти, які особливості сім'їпідвищують ризик наркотизації.
Вивчення історії хвороби, протоколів первинних бесід, біографійбільше 15000 наркоманів показують, що практично у всіх випадках підліткової іюнацької наркоманії існує сімейне неблагополуччя в період, що передуєнаркотизації. У кожному з типів проблемних сімей, крім загальних рис,складаються й специфічні особливості відносин, які будуть надавати наркоманіїпідлітка особливий специфічний зміст.
Так, у деструктивних сім'ях наркотизація й пов'язана з неюповедінка направлена, насамперед, на заповнення недоліку емоційних контактів усім'ї, або виступає як засіб відходу від тиску сімейних конфліктів. Унаркоманській групі підліток знаходить те, що він намагався знайти в сім'ї.Міжособистісний конфлікт батьків є основою розвитку внутрішньособистісногоконфлікту дитини. Якщо в сім'ї існує хронічний конфлікт між батьками, наркотикиможуть виступати як засіб зняття напруженості в підлітка. Більше того, у такихсім'ях наркоманія підлітка може мати неусвідомлюваний батьками позитивнийзміст, оскільки хронічний конфлікт між ними призводить до тієї або іншої форми такзваного дозволу вживати наркотики.
В неповних сім'ях іноді має місце яскраво вираженийдемонстративний компонент. В неповних сім'ях факт наркотизації підліткавиявляється раніше, ніж у інших сім'ях. Це дає підставу припускати, що наркотикможе використатися підлітком, як засіб сепарації й досягнення особистоїнезалежності. Однак це викликає зворотний ефект, що робить відносини міжбатьками та дитиною ще більш напруженими й болісними.
У ригідних сім'ях наркоманія підлітка може розглядатися як форма протеступроти системи відносин, що ігнорує його «дорослі» можливості, інтереси йпотреби. У цьому випадку батьки зустрічаються з аргументом, проти якого вонибезсилі.
У сім'ях, що розпалися, наркоманія підлітка може виконуватифункцію ослаблення, і навіть подолання збереженої сімейною підструктуроюемоційної залежності від батька, що проживає поза сім'єю. Після того як вітчим,з яким живе підліток, довідається про його наркоманію, цей факт починаєретельно приховуватися від батька, що живе поза сім'єю. Внутрішні відносини звітчимом у цьому випадку стають більш близькими, емоційними і згуртованими,тоді як зовнішні відносини з батьком, що живе поза сім'єю, стають більшедистанційними, холодними й проблемними.
Зіштовхнувшись із фактом вживання наркотиків підлітком, батькивипробовують вкрай гострі емоційні стани, що призводять до неадекватних,хаотичних і, як правило, марних дій. У зв'язку з цим робота із проблемнимисім'ями повинна бути спрямована на вирішення декількох взаємопов’заних завдань:
— інформування батьків про роль і місце сім'ї в протидії розвиткунаркоманії підлітка;
— інформування батьків про можливі сімейні причини наркотизації йпро ознаки вживання підлітком наркотиків;
— участь у вирішенні латентної сімейної кризи;
— оптимізація системи внутрішньосімейного виховання;
— нормалізація батьківсько-дитячих відносин і зниження їхконфліктності;
— підвищення адекватності реагування підлітком на сімейнуситуацію;
— підвищення відповідальності членів сім'ї за своєвнутрішньосімейне поводження;
— створення позитивного емоційного підгрунту сімейних відносин.
Таким чином, завдання-мінімум формулюється як активізація йзабезпечення позитивної динаміки сімейних відносин. Завдання-максимум — участьі сприяння в нормалізації й реконструкції основних функцій сім'ї, активізаціяособистості, як суб'єкта відповідальності за своє життя й долю. [20, с.48-53]
Одним із найскладніших завдань в організації профілактичної роботиіз сім'єю, полягає у формуванні мотивації й запиту на таку роботу. Наявність упроблемних і нестабільних сім'ях хронічних батьківсько-дитячих конфліктів,загострених емоційних реакцій, образ, а також функціонування механізмів захистуна особистісному й міжособистісному рівнях призводять до того, що такі сім'їмають вкрай низьку мотивацію на участь у профілактичній і терапевтичній роботі.Реальність така, що в переважній більшості випадків члени сім'ї (батьки)починають проявляти ініціативу, на жаль, уже в період відкритої наркотизаціїпідлітка, коли психологічна залежність сформувалася й сполучається з потужноюфізіологічною залежністю, а у батьків і членів сім'ї, які включені в систему«наркоманської» поведінки уже сформувався синдром батьківськоїреакції на наркотизацію.
що сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвиткунаркоманії.
що сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвиткунаркоманії.
Робота із сім'єю є важливою складовою системи профілактикимолодіжної наркоманії. Вона може здійснюватися в декількох формах:
* індивідуальна робота із членами проблемних сімей;
* робота із сім'єю в цілому;
* спеціальні батьківські групи;
* робота з масовою батьківською аудиторією.
Зазначені форми профілактичної роботи із сім'єю істотнорозрізняються організаційно, методично й змістовно. Разом з тим, можнавідзначити, деякі загальні принципи роботи із сім'єю по профілактицінаркоманії.
1. Забезпечення розширення нового побутового досвіду членів сім'їщодо наркоманії. Незалежно від реалізованої форми, зусилля фахівців, щозаймаються сімейною проблематикою, повинні бути спрямовані на розширенняможливостей сім'ї в розумінні ситуації, причин і їхніх наслідків.
2. Взаємодія в умовах невизначеності. Дослідження показують, щонавіть «повний набір» факторів наркотичного ризику не призводить донаркотизації підлітка, а іноді досить лише ситуативного прояву одного з них.Вирішуючи завдання профілактики наркоманії, соціальний працівник, психолог можезіштовхнутися з будь-якою складною сімейною проблематикою. З іншого боку,створення і підтримка психологом ситуації невизначеності сприяє тому, що впроцесі взаємодії з батьками (або сім'єю в цілому) актуалізується найбільшзначимий аспект сімейної проблеми. Таким чином, робота із сім'єю попрофілактиці наркоманії — це діяльність в умовах невизначеності. Очевидно, що вцьому випадку найважливішими факторами ефективності працівника з даноюпроблемою стає не його «методична оснащеність», а його готовністьнадавати допомогу ефективно і відповідально.
3. Відповідальність. Важливо, щоб у процесі роботи члени сім'їусвідомили й прийняли міру своєї відповідальності за те, що відбувається зними. Прийняття ними авторства власної долі є найважливішою передумовоюпозитивної сімейної динаміки.
4. Відкритість і незавершеність роботи. Вирішуючи завданняпрофілактики наркоманії, не можна дати гарантії того, що в сім'ї не з'явитьсянаркоман. У зв'язку із цим, одним з найважливіших результатів профілактичноїроботи із сім'ями повинна бути принципова готовність батьків до одержанняспеціальної професійної допомоги й мотивація на співробітництво із соціальнимицентрами.
5. Реалістичність очікувань. Необхідно, щоб із самого початку ісоціальні працівники (психологи, педагоги й ін.), і члени сімей, залучені впрофілактичну роботу, розуміли, що кожний з них вносить свій посильний внесок вуспіх. Завдання соціальних працівників полягає у тому, щоб допомогти сім'їперебороти «застій» і забезпечити мінімальну динаміку. Питанняподальшої роботи — це питання ініціативи сім'ї.
6. Плюралізм форм і методів роботи із сім'єю. Фактори наркотизаціїсімейної природи можуть мати різний характер. Тому, важко собі передбачитиіснування якого-небудь єдиного, ефективного методу профілактичної роботи ізсім'єю.
7. Включенність / виключеність. Відповідно до цього принципуфахівець, що реалізує ту або іншу форму роботи із сім'єю повинен перебувати убезперервному контакті з людьми, з якими він працює, забезпечуючи насичений йадекватний зворотний зв'язок і при цьому перебувати за межами сімейнихвідносин, зберігаючи свою професійну і особистісну незалежність, суверенітет, ісамостійність сім'ї.
8. Принцип «тепер». Відповідно до цього принципуфахівець, що працює із сім'єю, повинен звертати увагу, насамперед на те, щореально відбувається в ситуації «тепер». Сутність даного принципуможна передати за допомогою афоризму: «не важливо, про що говорять членисім'ї, важливо, що реально відбувається».
Перераховані принципи можуть бути реалізовані незалежно від того,у якій формі проводиться профілактична робота. Їхня реалізація спрямована напідвищення можливостей саморозвитку сім'ї.
Індивідуальна робота із членами проблемних сімей часто є єдиноюдоступною формою профілактичної роботи із сім'єю. Як правило, залучити до такоїроботи вдається найбільш зацікавленого члена сім'ї. У переважній більшостівипадків (65%) — це жінки. Однак по мірі розвитку консультативно-терапевтичногопроцесу, до нього вдається залучити й інших членів сім'ї. У цьому випадкуробота може тривати в режимі загальносімейних зустрічей (підлітки, як правило,надзвичайно неохоче беруть участь у таких зустрічах), або індивідуальнихзустрічей із членами сім'ї, або в обох формах відразу. Результатоміндивідуальної роботи також може бути готовність дорослих членів сім'ївідвідувати батьківські групи. В даному випадку важливо не стільки якийськонкретний результат, скільки готовність і бажання продовжувати роботу йспівробітництво з фахівцями соціального центру.
Пріоритетними формами профілактичної роботи із сім'єю єзагальносімейні зустрічі, так як зібрати разом всю проблемну сім'ю вдаєтьсявкрай рідко, однак це не означає, що така робота не може бути почата в неповномучисельному складі. Важливим тут є не стільки повнота представленості сім'ї натерапевтичній сесії, скільки орієнтації на роботу із загальносімейноюпроблемою, носієм якої є сім'я «як ціле». Послідовна реалізація цьогопринципу сполучена зі значними складнощами, подолання яких створює сприятливіумови для терапії сім'ї, і, з іншого боку, служить своєрідним індикаторомсімейної динаміки. Серед основних труднощів можна виокремити:
1. До моменту початку терапії проблемна сім'я перебувала в станігострої або латентної, хронічної сімейної кризи.
2. Відсутність психологічного запиту з боку сім'ї.
Проблемна сім'я звертається за психологічною допомогою, якправило, тоді, коли сімейне неблагополуччя вже неможливо не помітити, при цьомупроблеми підлітка ніяк не пов'язуються з його психологічними проблемами в сім'їабо поза сім'єю.
3. Багатошаровість сімейної проблематики. Проблемне поведінкапідлітка не тільки загострює багато негативних процесів у сім'ї, але й маскуєїх, витісняючи їх на периферію свідомості членів сім'ї.
4. Високий рівень тривожності в сім'ї. У членів проблемних сімейвідзначається високий рівень тривожності, що істотно звужує можливості фахівцяв роботі із сім'єю.
5. Вкрай низька інформованість батьків з питаннь, пов'язаних знаркотиками й наркоманією.
Перераховані труднощі роботи із проблемними сім'ями попрофілактиці наркоманії створюють специфічну ситуацію, коли ефективна роботанеможлива в рамках якої-небудь однієї моделі або терапевтичного підходу.Найважливішим фактором ефективності в цьому випадку стає плюралізм методів приорієнтації на принцип роботи із сім'єю.
Важливою складовою профілактики наркоманії є робота з батьками. Уструктурі системного профілактичного впливу на сім'ю важливу роль граютьгрупові форми роботи з батьками. Важливим є те, що робота з ними може вестисяяк паралельно з іншими формами профілактики, так і незалежно від них. Навітьякщо підліток уникає участі у профілактичних програмах, батьки, що відвідуютьбатьківські групи, можуть змінити своє відношення до наркоманії, свою поведінкув сім'ї, свої реакції на дитину. Клінічна практика підтвердила необхідність, ікорисність таких груп,
Типовими особливостями поведінки в батьківських групах є:
–        поляризованість суджень проможливі форми внутрішньосімейної поведінки. Наприклад: «Я вже всеспробував: лаяв, бив… Ну що тепер — плюнути й взагалі не підходити донього»;
–        орієнтованість на конкретніпоради й рекомендації з боку фахівця (Якщо просить гроші, то давати?… А якщовін займе в сусідів?.. Що йому сказати, коли він приходить пізно?);
–        зосередженість на собі й насвоїй сімейній ситуації (часто це приводить до нездатності чути один одного);
–        нерозуміння ролі й значеннявласних зусиль, спрямованих на зміну своєї поведінки («А що я можузробити», " Адже мова йде не про мене...");
–        емоційна напруженість ісхильність до афектів;
–        реакції, що обвинувачуютьфахівця, у випадку його відмови давати конкретні поради;
–        відхід від обговоренняреальних проблем і відносин змінюючи тему на пошук причин і винуватця;
–        позиція, що виражається увідмові відповідати за своє життя, за свої дії, почуття й успіхи;
–        високий рівень тривожності,що проявляється в пошуку підтримки й заступництва ;
–        схильність до затяжнихмонологів з нескінченним перерахуванням подробиць якої-небудь події;
–        критичність по відношеннюодин до одного і фахівця, що займається певною проблемою. Підозрілість ізакритість при зовнішній лояльності;
–        уникання особистісної абосімейної тематики й прагнення обговорювати проблему виховання«взагалі».[10, с.76-84]
Реалізація в груповій роботі з батьками принципів гуманістичноїпсихології, безумовно, сприяє наданню їм емоційної й соціальної підтримки.Однак, найбільш важливим, є прийняття батьками відповідальності за своюповедінку і своє життя, чому сприяє реалізація моделі групового психологічногоконсультування, методологічною основою якого виступає трансактний аналізЕ.Берна. Використання моделі психологічного консультування й методологіїтрансактного аналізу дозволяє вирішувати комплекс взаємозалежних завдань, щобезпосередньо випливають із зазначених вище особливостей сімей із групи ризику:
1.підвищення відповідальності за свою поведінку і своє життя;
2.розвиток готовності до творчого реагування на проблеми в поведінцій наркоманію дитини;
3.підвищення психологічної компетентності й розширення свідомості;
4.зміна реакції на проблему (від пошуку причин до пошуку рішень);
5.розвиток реалістичності мислення;
6.підвищення здатності до спостереження.
Очевидно, що перераховані завдання, зовсім різні за змістом, і заструктурою, і по методах їхнього вирішення. Тому в рамках моделі психологічногоконсультування й загальних принципів трансактного аналізу можуть бути широковикористані наступні методи:
— методи, по зміні звичного мислення;
— методи, спрямовані на пізнання що відбувається;
— методи підтримки й допомоги;
— методи, спрямовані на зняття напруги;
— методи, що викликають емоційні переживання й почуття;
— методи зміни поведінки;
Даний список може бути продовжений. Однак важлива не йогозавершеність, а загальний підхід до проблеми: учасники групи повинні навчитисягнучко будувати своє поведінку. У широкому змісті мова йде про розвиток убатьків здатності до «екзистенціальної творчості», становлення якої — реальний шанс на те, що батьки не стануть мимовільними співучасникамисамогубства їхньої дитини. Що стосується профілактичної роботи з масовоюбатьківською аудиторією, то її слід розглядати не тільки як основну формуосвіти батьків, а і надання достовірної інформації про наркотики, способи прилученнядо них дітей, ознаках наркотизації і т.п. Робота з батьківською аудиторією можевиступати як особлива форма корекції сімейних відносин і зниження наркотичногоризику. [4, с.143-150]
Однієї з форм такої роботи добре зарекомендувала себе, єкінотерапія, що полягає в перегляді спеціально підібраного художнього фільму зйого наступним обговоренням. Сеанси кінотерапії викликають високузацікавленість і дозволяють успішно вирішувати завдання залучення проблемнихсімей до участі в профілактичних програмах.
Очевидно, що домогтися значних результатів можливо, якщореалізуються різні форми роботи із сім'єю, що дозволяють гнучко сполучатипсихологічні методи роботи й залучати фахівців різних сфер соціальної практики.

Висновки
Україна, яка є невід'ємною частиною світовоїспівдружності, не могла довго перебувати поза глобальною епідемією наркоманії,значущість цієї проблеми у країні зростає з кожним роком. Наша держава вжеперетворилася у так звану наркозалежну країну. Небезпеку цієї хвороби можназрозуміти з даної роботи. Але щоб отримати перемогу над цією хворобою людствоповинно перш за все зрозуміти небезпеку цього лиха. Адже у багатьох, особливо умолоді, існує неправильне уявлення про наркотики. Люди помиляються, вважаючинаркоманію розвагою, що відносить у світ приємних відчуттів. Вони навіть непідозрюють, яку небезпеку приховують у собі ці „задоволення”, які наслідкиспричиняють нешкідливі на перший погляд захоплення, до якої життєвої трагедіївони призводять.
На мою думку, повністю наркоманію не знищити, адженаркомани у країні були і будуть. Можливо лише зменшити число залежних. Длявирішення цього питання необхідно дивитися у корінь самої проблеми, необхідноз'ясувати причину і створити умови, щоб у майбутньому вона не призвела донебажаних результатів. Я вважаю що ні лікування, не досконале законодавство нерозв'яже повністю проблему наркоманії.
Питанню наркоманії необхідно приділяти більшеуваги у кожній сім'ї, школі, у навчальних закладах, на підприємствах,популяризувати знання про шкоду наркотиків серед молоді, передусім уперіодичній пресі, на радіо — і телепередачах, науково-популярній літературі.
Проблеми можуть бути вирішені лише тоді колисуспільство буде з належною увагою до них ставитися, докладаючи всіх зусиль доїх викорінювання, тоді наркоманію можна буде перемогти. І саме тоді, матимерезультат і профілактики, і лікування, і буде впливати на людей чиннезаконодавство. Адже відомо, якщо особа залежна, то ніякі діючі нормативні актине можуть їй перегородити шлях, щоб отримати наркотичні або психотропніречовини.
Тому необхідно терміново і активно включатися вборотьбу з наркоманією, як органам державної влади, так і громадянам України,використовуючи для цього весь арсенал доступних засобів.
2. До теорій, що пояснюють причинивиникнення наркоманії належать соціальні теорії, теорія взаємодії та теоріяособистості. Незважаючи на ефективність кожної із цих теорій, все-таки жодна зних не в змозі дати відповідь на питання — чому людина приймає наркотики? Томущо наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, що залежить від різнихобставин».
4. Погляди різних груп молодого покоління навиправданість застосування наркотиків дуже різноманітні й часто протилежні.Тому умовно розділяють їх на п'ять груп.
5. Поширення наркоманії пов'язане зодночасним існуванням декількох груп факторів, кожен з яких, взятий окремо, неє визначальним. Фактори наркотизації потрібно розглядати в сукупності, умовноїх можна поділити на об'єктивні й суб'єктивні. Всередині об'єктивних причинвиділяють макропричини й мікропричини. Суб'єктивні поділяються наіндивідуально-біологічні, індивідуально-психологічні й особистісно-психологічні.
6. Серед основних діагностичних критеріїв за допомогою якихможна виявити чи вживає підліток наркотики є: порушення поведінки та сну, розривзі школою, конфлікти з батьками, вживання жаргонів та специфічний стиль одягу.
7. Розрізняють два основних типинаркоманів — сикерс і хедс. Сикерс — це люди, які в пошуках істини проводятьексперименти з наркотиками і їхніми ефектами, і, порівнюючи їх, знаходять новийсенс людського буття. Хедс – це люди, які при вживанні наркотика мають серйозніпорушення поведінкових реакцій, як це буває при ендогенних психозах і мозковихтравмах при звичайному спілкуванні з оточуючими.
8. Профілактику прийнято поділяти на первинну,вторинну й третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження розвиткунаркоманії, вторинна — має на меті засоби стримувати темп розвитку хвороби іпопереджувати ускладнення, а третинна — являє собою комплекс реабілітаційнихвпливів на наркоманів.
9. Сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвитку наркоманії.Робота із сім'єю є важливою складовою системи профілактики молодіжноїнаркоманії. Вона може здійснюватися в декількох формах: індивідуальна робота ізчленами проблемних сімей, робота із сім'єю в цілому, спеціальні батьківськігрупи, робота з масовою батьківською аудиторією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.   Бєлогуров С.Б. Наркотики та наркоманія[Текст]/ Бєлогуров С.Б. — Спб.: Університетська книга, К:1997, С.23-31
2.   Березин С.В. Психологія наркотичної залежності. Монографія.[Текст]/ Березин С.В., Лисецький К.С., Назаров Є.Н. — М.: МПА, 2001. – 213С.
3.   Березина С.В.Психологічні особливості наркоманів періодудорослішання (досвід комплексного експериментально — психологічного дослідження)[Текст]/ / Під ред., Лисецкого К.С. Самара: Вид: — «Самарский університет»,1998. – 148С.
4.   Курек Н.С. Медико-психологический подход к диагностике повышенногориска заболеваний наркоманией у подростков и коррекция их эмоциональныхнарушений [Текст]/ Курек Н.С. // Вопросы наркологии. 1993, №1. – 158с.
5.   Гинзбург М.Р. Сформованість особистісної ідентичності як показникуспішності соціалізації в старшому підлітковому віці [Текст]/ Гинзбург М.Р.,Захмаріна В.Г. / Світ психології, №1, 1998. – 160с.
6.   Гульдан В. В., Романова О.Л. Підліток-наркоман і його оточення[Текст]/ Гульдан В. В., Романова О.Л. // Питання психології №2, 2003, С. 26-32.
7.   Литягіна Є.В. Невирішені завдання дорослішання як психологічніумови формування адиктивної поведінки старшокласників [Текст]/ Литягіна Є.В. //Автореф.канд.диссер. — Калуга, 2004.
8.   Макеєва А.Г. Педагогічна профілактика наркоманії в школі[Текст]/Макеєва А.Г. // К.: «Вересень», 1999. – 54с.
9.   Максимова Н.Ю. Про схильності підлітків до адиктивноїповедінки[Текст]/ Максимова Н.Ю.,Ісаєва М.М. // Психол. журнал. 1996, Том 17,№3. С.149-157.
10. Малюченко Г.Н. Профілактика наркоманії в освітньому середовищі:проблемно-орієнтований підхід. [Текст]/ Малюченко Г.Н./ БГПІ, 2001. –С. 76-84
11. Толкодубов К.М. Науково-методичні основи профілактики наркоманії вродині. [Текст]/ Під.ред., К.М.Толкодубова, Москва, З РАО. – 2000 –С. 2-4
12. Кривцова С.В Підліток на перехресті епох. [Текст]/ /Під ред.Кривцової С.В..- М. Генезис. 1997. – 146С.
13. Орєшникова І.Б. Попередження підліткової і юнацькоїнаркоманії[Текст]/ /Під ред. Орєшникова І.Б. / Самара: Інститут Психотерапії,2001.-121С.
14. Ремшмидт Х.Ю Підлітковий і юнацький вік: Проблеми становленняособистості. [Текст]/ Ремшмидт Х.Ю/ М.: Світ, 1994. — С. 45-67
15. Розенбаум М.К. Безпека насамперед. Підлітки, наркотики і освітніпрограми: реалістичний підхід. [Текст]/ Розенбаум М.К./ — М: 2002.- С.76-89
16. Самикіна Н.Ю. Формування особистісної готовності психологів допервинної профілактики наркоманії в середовищі старшокласників./ [Текст]/СамикінаН.Ю.Дис.канд.психол.наук., Калуга, 2002.
17. Сирота Н.А.Профілактика наркоманії й алкоголізму: навчальнийпосібник для студентів вищих навчальних закладів. [Текст]/ Сирота Н.А.,Ялтонський В.М. / — М.: Видавничий центр «Академія», 2003.-207С.
18. Скрипкіна Т.П. Психологія довіри. [Текст]/ Скрипкіна Т.П. / М.:Академія, 2000. С.34-42
19. Цукерман Г.А. Психологія саморозвитку: завдання для підлітків таїхніх педагогів. [Текст]/ Цукерман Г.А./ М.: Інтерпракс, 1994. – 210С.
20. Щелкунов А.О. Соціально-педагогічні умовипрофілактики наркоманії серед підлітків та молоді[Текст] // За ред. С.С. Єрмакова / Педагогіка, психологія тамедико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр… – Харків: ХДАДМ (XXПІ), 2004. — № 16. — С. 48-53.
21. Ялтонський В.М. Профілактика наркоманії в підлітків: від теорії допрактики. [Текст]/ Ялтонський В.М., Хажиліна И.И., Відерман Н.С. / М: 2002 – С.63-74
22.