Социологические взгляды Г.С. Сковороды

Соцологчн погляди Григоря Сковороди Вершиною розвитку просвтництва й гуманстичних традицй Киво-Могилянсько академ XVI-XVIII ст. стала соцальна флософя видатного мислителя, поета, мандрвного флософа й просвтника Г.С. Сковороди. Григорй Савич СКОВОРОДА 1722-1794 народився в сел Чорнухи на Полтавщин в см малоземельного козака Лубенського полку. Змалку виявив здбност до навчання. нтерес до читання книжок, охоту до науки в 1734

р. у 12-рчному вц вступив до Киво-Могилянсько академ. Де провчився з перервами до 1753 р. Деякий час працю домашнм вчителем, потм викладачем Харквського колегуму, звдки його звльняють 1769 за невдповднсть поглядв концепцй офцйним. з цього часу Сковорода ста мандрвним флософом, чверть столття проповдуючи сво вчення серед народу. Й залишаться в його пам ят як полум яний шукач правди, стини прихильник гармонйност духовного та фзичного

буття людини. Складна за свою символкою багата за змстом флософська спадщина великого нацонального мислителя давно приверта до себе увагу численних дослдникв самобутнстю проблематики й засобами виршення. А також свою потенцйною актуальнстю на рзних етапах подальшого розвитку флософського та соцального знання. Флософя Григоря Сковороди не явля собою традицйну строго логчну. Чтко категорально визначену систему знання. Його не цкавлять устален флософськ й богословськ традиц,

поняття та принципи. Сво вчення Сковорода розробля на основ власного свтосприймання, вдчуття та буття. Тому кожнй прац мислителя притаманне складне переплетння художнх мфологчних образв. Релгйних символв, флософських, природничо-наукових, полтичних. Етичних, релгйних понять, котр трансформуються. Переплавляються скрзь авторське свтовдчуття, нтегруються в синкретичному поднанн рацонального й чуттво-емоцйного.

Це видля флософськ прац Сковороди з-помж нших, а вн сам виступа як флософ-мистець, флософ-поет. Мислитель переда свй свтогляд, власн шукання, особистий досвд осягнення й збагнення мети людського життя належить до того рдксного сократвського типу мислителв, чи особист переконання збгались з способом власного життя. Григорй сковорода залився в укранськй свтовй культур як флософ, проте його флософя особлива, вона наближена до концепцй флософського антропологзму.

Академк В Шинкарук визначив як гомо тестичний антропологзм, оскльки Сковорода розгляда внутршню духовну сутнсть людини як божественну, як Бога в людин, бо истинный человек и Бог есть тожде . Людина, сенс життя й дяльност центральн в творчост Сковороди. можна розглядати як першу в стор укрансько флософсько думки концепцю соцально флософ, оскльки

безпосереднм об ктом дослджень саме людина в прояв вол, духу, покликання, серця, прагнень, дяльност, прац. За словами самого мислителя, коли людина ма веселий дух, спокйн думки, серце мирне, то все свтлим, щасливим, блаженним Се флософя. В контекст соцально флософ Сковороди можна виокремити деклька важливих аспектв, що характеризують соцологчн погляди мислителя. Але розумння х пов язане, безумовно, з загальними флософськими поглядами мислителя, котр спробумо коротко

викласти. В основ флософського вчення Г. Сковороди лежить принцип снування трьох свтв макрокосм всесвт, мкрокосм людина, символчний свт Ббля. Котрий подну макро- мкро-свти. Кожен з цих свтв ма подвйну натуру видиму. Зовншню твар, матеральну натуру й невидиму, приховану духовну. Видимими частинами макрокосмосу-всесвту матеря, мкрокосмосу-людини плоть фзичне тло, символчного свту Ббля. Вищими. Невидимими духовними х натурами Бог у всесвт, людський дух в людин, справжн, а не прихован,

завуальован божественн стини в символчному свт, якою Ббля з внутршньою манентною сутнстю. Ббля це загадка, котру слд розгадати, вона носм втамничено стини про вищ духовн цнност, як слд пзнати. Але одночасно вона есть лож, враки. Оскльки написане лише форма, що мстить зерна стини та деали людських взамин. Кожна людина може ма осягти затан стини Ббл, щоб досягти щастя адже в них, а не в багатств.

Не в примарних спокусах першого ворога нарум янено мавпи видимого свту вона досягне вищого блаженства. Соцальн аспекти життдяльност людини Сковорода розкрива в свох етичних. Педагогчних поглядах. Ученнях про Гродну працю та соцальний деал горнй русалим. Центром розгортання соцально проблематики проблема людського щастя. Виходячи з концепц двосто природи всякого святу, Сковорода розрзня в людин тлесну духовну божественну

натури. В цьому не було б нчого нового, коли б флософ безпосередньо наслдував теософську традицю протиставлення смертного тла богоданй безсмертнй душ. На перший погляд роздвоний мкрокосм Сковороди так сприйматься адже в людин божественне, невидиме й матеральне, тлесне. Проте автор не завжди слду жорсткй традицйнй схем х протиставлення. Вн не стльки протиставля ц дв природи в людин. Скльки пдкреслю примат невидимо природи над видимою,

тлесною. Бо дйсна людина це внутршнй духовний свт з притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здбностями, що приносять задоволення й щастя. Коли вони збгаються з вдповдною м формою практично дяльност людини, сродною працею. Можна сказати, що Сковорода протиставля дв природи людини лише теоретично, моделюючи х як рзн сутност, але при аналз онтолог, буття мкрокосмосу розгляда х як дводин, секретн.

Вн пдкреслю, що всякий род пищи и пития поезен и добр есть, як потреба в одяз, здоров у вдсутност злиденност тощо, але все це ма бути помрним, не перетворюватися в само мету людського життя. Не випадково Сковорода згоду слова Сократа живу не для того, щоб сти й одягатись, а м. одягаюсь, щоб жити. Сковорода проповдник помркованого способу життя вн осуджу нагромадження багатства, прагнення до фзичних насолод, бо жити зароди цл петь, пить и есть не есть дело.

Це не робить людину щасливою, вона подбна до шершня, на вдмну вд бджоли, котра есть герб мудрого человека, в сродном деле трудящегося. Праця потрбна людин як умова снування. Але суть дйсно. стинно людини поляга не во внешней свой плоти и крови, но мысль и сердце его то истинный человек есть. стинну людину визнача внутршня духовна сутнсть Бог. Божественне начало споконвчно притаманне людин, вона причетна до царства божого, закладеного в

не. Тому пзнати в соб божественну суть як вищу стину, розгадати загадку символчного свту становить сенс життя досягнення справжнього людського щастя. Можливсть здйснення ц мети Сковорода вбача в процес самопзнання. Цей шлях робить людину вльною, вона не нчим рабом, навть божим. Самопзнання мислитель розгляда як засб, що да змогу людин вдчути свою вищу, божественну сутнсть, бо щастя, мир, рай, бог внутри тебя есть. Осягнення тако мети форму стинну людину, бо така людина тотожна

Богов. Самопзнання це перманентний процес руху людини до вищо стини вд стадй чуттвого сприймання явищ зовншнього свту, коли вона орнтуться на земн цнност плоть прах, але не знаходить у цьому щастя, бо бранний кумир ста тсним, обмеженим, породжу розчарування, духовну кризу. Вихд з цього Сковорода вбача в принцип Пзнай самого себе. Самопзнання поляга в необхдност усвдомлення полярност свту, його дихотомчност, роздвоност не видиме

невидиме, матеральне духовне, гдне недостойне т.н. в таких ситуацях людина завжди знаходиться в стан гостро драматично напруги вона поставлена перед вибором, котрий визнача вдповдн шляхи подальшо дяльност мж високим ницим, благородним негдним, мж добром злом, блаженством стражданням тощо. Правильний вибр пов язаний з невидимою натурою, яка зумовлю справжню свободу на вдмну вд обмеженого бранного кумира Духовный человек есть свободен. В высоту, в глубину, в широту летает беспредельно.

Сковородинська концепця людини цкава й плдна в тому вдношенн. Що вона виходить з визнання примату серця, духовност над тлеснстю, проте й притаманн певн недолки. Г. Сковорода розгляда людину переважно як атомарну стоту поза системою соцальних зв язкв, визнаючи при цьому загальн сутнсн родов ознаки если кто единого человека знает, то всех знает. Адже самопзнання сковорода розгляда як суто ндивдуальний, особистий акт.

Соцальний контекст впливу на людину, на процеси формування, розвитку та дяльност випада з поля зору. Людина аналзуться поза сторичним простором часом. Але люди не народжуються мудрими чи злими, щедрими чи скупими не завжди можуть вибрати Гродну працю в силу соцальних обставин. Ц якост й можливост визнаються й живе людина як продукт суспльства та його член. Але це вже детал. Найважлившою заслугою укранського мислителя спроба розкрити сутнсть

людини, визначити притаманн й специфчн риси, заперечення зведення до природного органзму чи механзму, людини-рослини чи людини-машини як це мало мсце в концепцях французьких просвтителв. Його розумння людини було на порядок вищим випереджало час. Концепця людини в творчост Григоря Сковороди набула подальшого розвитку в ученн про Гродну працю. В складнй алегоричнй, символчнй систем вчення

Сковороди. Чий жребий с голяками визнавав сам автор, чтко вдображен основн духовн цнност селянсько маси, просвтником яко вн був. Про це свдчать сковородинськ заклики до помркованост в житт. Захист голякв. Пропаганда народних морально-етичних принципв тощо, але особливо близьким для селянського менталтету шанобливе ставлення Сковороди до прац як стотного атрибута людсько природи й умови досягнення щастя, бо сердечное веселие. Душевную крепость людина досяга лише в процес сво прац.

В дослдженн рол й значення прац Г. Сковорода виступив як учений-новатор, що сказав сво оригнальне слово про Гродну працю як сутнсний атрибут людського життя й розглянув окрем механзми процесу перетворення прац з засобу життя в умову досягнення людиною щастя благо. Гродна праця одню з найважливших категорй в систем флософських соцологчних поглядв Сковороди в розумнн людини, дяльност та сенсу життя.

Вона да можливсть блага щаст, систему виховання, сворднсть його нтерпретац соцально рвност й нервност мж людьми та н. Що таке сродна спорднена праця чи, за його термнологю сродный труд Сковорода, розглядаючи дводину природу людини, вважав, що вона народжуться з певними, так би мовити, запрограмованими задатками здбностями, нахилами до того чи ншого Бог, природа и Минерва есть то же вкорнений в людин.

В процес самопзнання вона вдкрива в соб вище начало, котре дна з Богом робить богорвною насамперед завдяки усвдомленню свого власного покликання, адекватно оцню сво природн задатки й реалзу х у вдповдних формах дяльност. Тод вона досяга щастя. Найповнший аналз сродно прац викладений у твор Разговор, называемый алфавит, или букварь мира , де в зв язку з цю проблемою розглядаться ряд нших соцальних

проблем, на яких коротко зупинимось. Вчення Сковороди про сродну спорднену працю розкрива джерела сродност призначення, покликання людини до конкретного виду дяльност. х заклада природа-бог з моменту народження людини. Тому все сродне природним у людин. Люди не народжуються однаковими за своми задатками одн сродн до землеробства, друг до вйськово справи, трет до богослов я т.д. Яксть мра обдарувань теж рзн Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместимости.

Над фонтаном надпись сия Неравное всем равенство Меньший сосуд менее имеет, но в том равен есть большему что равно есть полный. И что глупее, как равное равенство, которое глупцы в мир ввести зря покушаются Нервнсть мж людьми у вдмнност х природних задаткв, але це не пдстави для соцально нервност. В суспльств сну сто спордненостей, сто званнв, але вс вони почесн, однаково потрбн, тому пзнання власно сродност як реалзаця здбностей у вдповднй сфер дяльност робить людину щасливою рвною серед нших людей,

бо кожен вид прац заслугову на повагу. А бгати за званнями й посадами, до яких людина не ма здбностей, неотложный знак несродности, бо неспордненсть потворить вбива всяку посаду сие обществу вредно Сковорода зазнача, що пзнати свою сродность важко, але можливо, бо крм самопзнання кожна тамниця ма власну тнь, тобто зовншн ознаки, за якими можна розпзнати сродность. Це вже мистецтво педагогки. Якщо одна дитина робить ярмо, а нша пдперзу шаблю, то це показником покликання

першо до землеробства, а друго до вйськово справи. Невдповднсть природних задаткв посад джерело особистих невдач суспльного зла. Людина не на свому мсц стражда сама приносить негаразди оточуючим кто безобразит и растлевает всякую должность Несродность. Кто умерщвляет науки и художества Несродность. Кто обесчестил чин священнический монашеский

Несродность. Она каждому званию внутреннейший яд и убийца делай то, к чему рожден, будь справедливый и миролюбивый гражданин Якщо Бог створив людину землеробом, чи гончаром, чи бандуристом, то й потрбно слдувати за цим покликанням, а не намагатися займатись чимось вищим чи ншим, але несродним. Якщо людина не ма природного нахилу до прац, то вона лише шкодить суспльству, бо природа мати охоти, охоти, котра запалю людину до прац, руха нею. Якщо ж нема, коли людина не на мсц, то й праця здаться

й тяжкою, жодна наука тут не допоможе, бо наука без наявност сродност виявляться безсилою. Сковородинська концепця сродно прац засобом пояснення численних феноменв соцального життя набува методологчного значення в розкритт х причин та механзмв. Так, вчення про сродну працю намагаться пояснити деяк процеси суспльного подлу прац. Проте вразливою стороною концепц факт заздалегдь передвизначенних сфер дяльност в суспльств, тод як сторично суспльний подл прац передував становленню спецалзованих сфер дяльност конкретним

професям чи то в галузях матерального виробництва, чи в сферах розумово дяльност. В суспльств найчастше не сроднсть, а соцальний статус людини зумовлю можливост вибору нею вдповдно прац, навть коли вона несродна для не. Адже представники вищих класв нколи не займались селянською чи ремсничою справою , навпаки, соцальн умови нижчих верств, якими б сродностями до нтелектуально прац вони не були надлен, стояли на перешкод х просуванню вгору.

Проте в деал така постановка питання Григорм Сковородою дуже цкава й плдна, бо вн порушу питання про соцальн умови реалзац природних задаткв людини в суспльств, як оптимально могли б здйснюватися на користь людин й суспльству одночасно, сприяти гармон особистих суспльних нтересв. Звичайно. Що за браком даних наукового характеру мислитель не мг усебчно розкрити поставлену це й дос не виршену проблему. Цим можна пояснити. Що вн констату суспльний подл прац як статичну дансть не розгляда

сторичний генезис. Що зумовлю появу нових професй, спецалзацй, посад т.д. т.п. проблематичним розумння Сковородою сродност як одного можливого варанта здбностей. Насправд ж людина ма багато чи, принайм, клька сродностей здбностей, нахилв, задаткв, за певних умов вона маже реалзувати один з них у вдповднй форм дяльност, навть змнючи професю, але працюючи за покликанням. Крм того, перед визначенсть сродностей приркала б суспльство на стагнацю.

Сьогодн ми знамо сотн нових професй, не вдомих Сковород. Вони викликан соцальними потребами суспльства, породжен об ктивною логкою розвитку матерального й духовно виробництва. Тому посадово-професйне заповнення мсць прац вдбуваться не на основ природжено сродност, а завляки широким потенцйним можливостям пристосовуватися до вдповдних соцальних потреб запитв на дану професю чи вид дяльност, а це вже залежить не стльки вд людини, скльки вд суспльства, членом якого вона

. Величезним досягненням Г. Сковороди була дея необхдност вивчення природних здбностей людини та х адекватного використання в систем суспльного подлу прац. Вн цлком правий, коли розгляда неспордненсть, працю за нуждою чи зовншнм примусом як причину ндивдуального й суспльного зла. Та соцальн корння цього явища вн не побачив. Адже суспльн потреби зумовлюють попит на т чи нш соцально необхдн види дяльност. такий соцальний контекст у Сковороди вдсутнй.

Вихдним началом в аналз сродно прац у нього не суспльство, а людина, ндивд, особистсть, котра з народження запрограмована на певний вид дяльност. Але ж професй космонавтв, водв, тракториств, хмкв чи програмств не було в минулому, оскльки не снували так види дяльност люди не народилися з цими професями. х сродна праця, з одного боку детермнована соцальними потребами, а з ншого широкою варативнстю та мобльнстю тих природних задаткв сродностей, розвиток яких суспльство може використовувати й спрямовувати у вдповдност

з своми потребами. Соцально-професйну структуру суспльства Сковорода розгляда статично набр сродностей вдповдних м суспльних видв дяльност професй, посад тощо сто сродностей, сто званий. Виходячи з паралельност х спвснування, автор помилково нтерпрету соцальну структуру суспльства, оскльки вбача причини соцально нервност в передвизначеному неравному всем равенстве, котре можна подолати вдомими засобами самопзнання й вибору вдповдного заняття бо сокола, а не черепаху

можна навчити лтати. Принаймн, такий вигляд ма проблема соцально нервност в його нтерпретац. Проте Григорй сковорода був мудрою людиною, флософом, вн бачив снуюче соцальне зло, нервнсть несправедливсть, його ставлення до цього негативне, осудливе, але це осудження зовншнього спостергача, котрий переконаний у нездоланност снуючого зла, хоча шляхи й рецепти подолання цього йому вдом. Цю особливсть соцального протесту Сковороди проти мира лукавого його кумирв та долв тонко пдмтив ван

Франко, пдкресливши, що мислитель цнив над усе свободу бачив дуже добре, що для його поглядв деалв, його вдач морально чистоти не було мсця в суспльнй рарх. Спосб життя Григоря Сковороди був вдповдний його особистим переконанням, деалам вченню в цлому. Народний мудрець мряв про деальне суспльство, засноване на принципах свободи людсько взамоприязн та щастя. Виходячи з розумння двосто природи людини, вн створю модель деального суспльства на основ осягнення

смислу Ббл як символчного свту. Тому суспльний деал, а врнше деал суспльства Сковорода уособлю це цлком логчно у вченн про горнй русалим. У прац Книжечка о чтении священного писания, нареченная жена Лотова Сковорода опису деал суспльства, суспльних вдносин цнностей, в котрих вн вбача см я стини, вилучено на основ символчно нтерпретац Ббл. Насправд ж мислитель переносить свй деал людських земних взамин в

горню республку, де 2новый мир и люд божий, земля живых и царство любви, горний Иерусалим и, сверх подлого азиатского, есть вышний. Нет там вражды и раздора. Нет в оной республике ни старости, ни пола, ни разности все там общее. Общество в любви, любовь в боге, бог в обществе. Вот и кольцо вечности. От людей сие невозможно. Таким чином, деал суспльства й соцальних вдносин

Сковорода вбача не в свт матеральних, уречевлених предметних вдносин, а у вдносинах, що спираються на глибинн духовн й моральн засади, на внутршн переконання людини, котра здатна керувати тлом тлесними пристрастями, як суперечать божественному й людському духовн, деалам добра, щастя, та стини. Горнй русалим Сковорода не розгляда як потойбчний свт чи рай. У цьому поляга складнсть розумння його флософських соцологчних поглядв, котр часто подаються у вигляд

метикувато символки. Вн да власну нтерпретацю Ббл вбача в горнь республц свй соцальний деал, що уособлю в горнй республц свй соцальний деал, що уособлю вщ духовно-етичн цнност Бога-всесвту та мкрокосму людини в х синкретизм й неподльност, коли людина пзна в соб Бога, а божественне становить сутнсть людського духовного життя. Може, у цьому й мститься ключ до розумння останньо фрази з процитованого уривка

От людей сие невозможно, якою вн пдкреслю вдмннсть мж реальним суспльством його деалом. Сковорода здебльшого розгляда людину не як рд, а як ндивда, особу, та це не значить, що вн обмина проблему суспльства. Останн вн розгляда як складну систему, уподбнюючи машин Общество есть то же, что машина. В ней замешательство бывает тогда, когда ее части отступают от того, к чему оные своим хитрецом сделаны, тому потрбно уникати подбних замшань берегти основу суспльства,

заступать общества основание правду. Правду як головне пдрунтя суспльства Сковорода тракту в дус традицйних народних уявлень як уособлення стини, антитезу неправди. Як вдповднсть верховному закону , а цей закон духовний . Якщо праця необхдною умовою фзичного снування людини й суспльства, то правда його духовний базис. Адже стинна людина створена по Богу в правд преподоб стини.

На принципах правди, стини, прагнення до щастя й засновуться деологя сковородинського гуманзму. Характерними рисами його визнання цнност людини та життя, право людини на свободу. Щастя, самореалзацю в сроднй прац тощо. Мислителю вдом шляхи досягнення цього6 через самопзнання та морально-етичну досконалсть, а це вихд за меж тлесного, матерального. Проте не вс це розумють зупиняються на видимому, що породжу негаразди в суспльств

Кто не желает честей, сребла, волостей Вот тебе источник ропоту, жалоб, печалей, вражд, тяжеб, граблений, татьбы, всех машин, крючков и хитростей. Из сего родника родятся измены падения государств и нещастий бездна. Люди прогнуть багатства, чинв задоволення плотських потреб. Женуться за матеральним не розумють сво стинно людсько духовно сутност, того, що справжн щастя внутри нас еть. Тому за наявност снуючих наук людин не вистача найголовншо, верховнейшей науки науки про людину

та шляхи досягнення нею щастя. Сковорода так пише про це я наук не хулю и самое последнее ремесло хвалю одно то хулы достойно, что, на них надеясь, пренебрегаем верховнейшую науку, до которой всякому веку, стране и состоянию, и полу и возрасту для того отворена дверь, что счастие всем без выбора есть нужное, чего, кроме нее, ни о какой науке сказать не можно. Думка про необхднсть тако науки була це ранше висловлене сковородою в його прац

Асхань 1769, де вн визнача як глубочайшую и новейшую, оскльки ще нигде ей не обучаються, хоч вона одночасно й предревняя потому, что самонужнейшая. це справд так, бо, не пзнавши глибинних джерел власного буття, людина завжди буде приречена на страждання. Значну частину свого наукового доробку Г. Сковорода присвятив розробц ц науки. Найголовншим здобутками стали де про природну людину, котра хоч слду блаженнй натур, але внутршня сутнсть не зводиться до природного тлесного начала, бо таким для

людини внутршня духовна й морально-етична сутнсть сроднсть, само пзнавши як людина здатна свдомо керувати собою, бути внутршньо вльною щасливою працюючи за покликанням усвдомлюючи велич його змсту розгаданого, пзнаного за прихованими символами, людина виходить из телесных веществ границ на свободу духа. Сьогодн, коли соцологя та соцальна флософя поставили на архвн полиц де гуманстичн концепц й принципи розумння людини, соцальних спльного як механзмв, гвинтикв, органзмв, прямолнйних вульгаризаторських

залежностей х життдяльност вд матерально-технчно бази чи економчних вдносин фетишизац притаманних м закономрностей, вдносин фетишизац притаманних м закономрностей, потреба в верховнейшей науц, орнтованй на людину. На знання людського серця, чи, так би мовити, науки кардацентрично не зменшуться, а зроста. Наш великий спввтчизник поставив в умовах нового часу цю проблему проблему необхдност створення науки про людину людинознавство. Розумння потреби вже назрвало в свтовй науц й особливо стало втчутним наприкнц

XVIII- на початку XIX ст коли в захдновропейськй соцальнй думц складалася криза, породжена безплднстю двох протилежних пдходв у пзнанн людини й суспльства емпризмом сторограф та позбавленими соцокультурного емпричного матералу спекулятивного, абстрактного х аналзу флософю та флософю стор. Першими, хто вказав на це, були К.А. Сен-Смон та О. Конт перший поставив питання про необхднсть науки про людину, а другий спробував його реалзувати у

свой соцальнй фзиц, бльше вдомй як соцологя. Але це вже було XIX. Григорй Сковорода до де необхдност науки про людину приходить ранше й ншими шляхами для нього людина не стльки тлеснсть, скльки складний внутршнй духовно-психологчний феномен, для Сен-смона й Конта об кт спостереження, експерименту, атомарна одиниця в систем загальних зв язкв. Тут кожен по-свому правий однобчний, а тому сучасна наука про людину нтегру ц пдходи й розгляда як

синтез. Систему складного взамопов язання тлесного, духовного, соцального в х, так би мовити, соцальному фло- та онтогенез. Але видатний укранський мислитель ма рацю в тому, що без науки про людину, котра мусить розкрити глибинну сутнсть, людська душа нколи не наповниться щастям. Г. Сковорода, можливо, був першим мислителем у вроп, хто усвдомив суперечнсть мж науково-технчним моральним прогресом. В Разговре пяти путников об истинном счастии в жизни вн однозначно констату, зо нов науков

й технчн досягнення не роблять людину щасливою, й недостает чегось. Хоч люди измерили море, землю. Воздух и небеса и обезпокоили брюхо земное ради металлов, размежевали планеты, доискались в Луне гор, рек и город, нашли закомплетных миров неисчетное множество, строим непонятные машины, засыпаем бездны, возвращаем и привлекаем стремления водные, что денно новые опыты и дикие изобретения. Боже мой, чего не умеем, чего мы не можем Но то горе, что при всем том кажется, что чого-то великого

недостает. Нет того, чого и сказать не умеем одно только знаем, что недостает чого-то, а что оно такое, не понимаем. Продовжуючи дал цю думку, Сковорода пише, що математика, медицина, фзика, механка, музика, чим бльше х смакумо вкушаем, тем пуще палит сердце наше голод и жажда. Вн бачить вихд з цього в розвитку науки про людину, але для сучасного читача абсолютно адекватно сприйматься сковородинське вдчуття якось неповноти, дефциту серця, вдсутност душевно рвноваги та спокою на фон сучасного

стану розвитку науки, технки, технолог, як не зробили людину людство щасливими, не вгамували голод спрагу, а навпаки, викликали ще бльший неспокй за непередбачен наслдки суспльного розвитку, бой сьогодн людям чогось великого не вистача. А може цей дефцит тим вчним двигуном, що руха людину вперед Безумовно, Г. Сковорода ма рацю, що створений людиною матеральний свт речей технологй друга природа не може забезпечити й щастя, бо вона в душ, розум й серц людини.

Як його пзнати, не вдомо й дос. ВИСНОВОК Отже, в стор розвитку флософсько та соцологчно думки Григорй Сковорода виступив як новатор, котрий в ншому ракурс побачив спробував розкрити сутнсть людини, справедливого суспльства, де праця за сроднстю, за покликанням робить людину щасливою, досягнення цього блага створю основи блага загального суспльного, бо щасливим той, хто спряг сродную себе частую должность с общей. Сия есть истинная жизнь Вчення Г.Сковороди. його щира флософя серця де гуманзму наводять на

роздуми й сьогодн, бо проблеми людини та щастя завжди центральн в суспльств, на якому б етап свого розвитку воно не перебувало.