СТАРОДАВНІРЕЛІГІЇ
ЗМІСТ
Розділ І. Релігія СтародавньогоЄгипту
1.1 Космологія
1.2 Покарання людей за гріхи
1.3 Культ померлих
1.4 Посвячення
Розділ ІІ. Релігія СтародавньоїГреції
2.1 Грецька міфологія походженнясвіту і богів
2.2 Грецький культ
Розділ ІІІ. Релігія стародавніхслов’ян
Висновки
Список літератури
РОЗДІЛІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
РелігіяСтародавнього Єгипту виникла наприкінці ІV тис. до н.е. в період ДавньогоЦарства та існувала до 332р. до н.е., коли Єгипет був завойований ОлександромМакедонським.
За весь час існуваннярелігії Стародавнього Єгипту їй було властиве збереження найдавніших вірувань:фетишизму, наприклад, покоління каменю бен-бен; обожнювання рослин, наприклад,священної сісімори – богині Хатор; і особливо зооморфізму – культу тварин.
Якщо в інших релігіяхтотемізм вимирає за стадією їх розвитку, то у Стародавнього Єгипті вінпереростає в культ тварин, аж до шанування усіх тварин, вбивство котрихкаралося смертю. Священних тварин після смерті бальзамували і ховали наособливих цвинтарях.
Серед тварин, якішанувалися особливо, були бик (Апіс у Мемфісі, Мневісу у Геліополі), корова,крокодил, сокіл – символ неба, ібіс – втілення мудрості і знань, кішка, баран,лев (тут варто зазначити суперечливе ставлення до левів і деяких інших тварин,що шанувалися в Єгипті. З одного боку, лев – втілення царя, з іншого – царськеполювання на лева), сфінкс – тіло лева з головою сокола чи барана (сфінкс уСанки-Петербурзі – уособлення Аменхотепа ІІІ), змія (особливо кобра) – захиствід ворогів – на головному уборі фараонів.
Зооморфізмпроявлявся у тому, що кожне єгипетське божество шанувалося у вигляді якоїсьтварини: бог Анубіс – у вигляді вовка, богиня Баст – у вигляді кішки, богмудрості Тот – у вигляді ібіса чи павіана, бог Гора – у вигляді сокола, богСебек – у вигляді крокодила, боги Амон, Хнум – у вигляді барана, боги Теф нут,Сехмет, Хатор – у вигляді лева, богиня Ісіда – у вигляді корови і т.д.
Пізнішевідбувається антропоморфізму: вони зображувалися як істоти, що мають людськетіло з головою тварин чи птаха.
Перехід відмисливського господарства до землеробства і скотарства призвів до змін врелігійних віруваннях. На перший план стали висуватись боги, які уособлювалиприродні стихії: небо (богиня Нут), землю (бог Геб), сонце (бог Ра), місяць(бог Тот) та ін. В образі бога Хапі єгипетські землероби шанували річку Ніл.
Спочатку вкожному номі (незалежній області Єгипту) шанували свого головного Бога: вГеліополі – Ра-Атума, Фівах – Амона і т.д. Через об’єднання номів відбувалосяоб’єднання богів, їх співіснування, наприклад, Ра і Пта, чи злиття богів у„двійцю”. Ісіда з немовлям на руках – прообраз християнської богоматері зІсусом на руках. При цьому за трьома богами вбачали одне божество. Наприклад,Амон, Ра, Пта: „Троє суть усі боги – Амон, Ра, Пта Немає їм рівних. НевидимийАмон є Ра обличчям і Пта тілом”. Бог сонця говорить про себе: „Я Хепр вранці,Ра в полудень і Атум увечері”.
Навколо тріадиформувалася ієрархія богів. Об’єднання номів у дві держави (Верхній і НижнійЄгипет), а потім в єдину деспотію (приблизно 3 тис. до н.е.) призводить доутворення загальнодержавних культів, уніфікації релігії. Головне місце вуніфікованій релігії займали боги міста-гегемона.
Ієрархія богів начолі з царем богів відображала існуючі деспотії і порядки в них. Так, верховнийбог Ра-Атум, а пізніше Амон-Ра має свій двір, свого візиря (бога мудростіТота). Фараон в Єгипті шанувався як втілення Бога, живий Бог.
Особливе місце врелігії Єгипту займали проблеми:
• космології(творення світу);
• покараннялюдини за гріхи;
• культ мертвих.
Розглянемо кожнуз цих проблем.
1.1Космологія
Створення світу,на думку давніх єгиптян, відбувалося таким чином. Спочатку існував лише хаос,первозданна пучина вод – Нун. Із хаосу вийшли боги, які створили землю, небо,людей, тварини і рослини.
Першим богом булосонце, що виступило у ролі деміурга (творця). В одному з міфів говориться, що звод вийшов пагорб, на якому розпустилася квітка лотосу, а звідти з’явилося дитя– сонце Ра, „що освітило землю, яка перебувала в темряві”. З вуст Ра вийшли першібоги, а з його сліз – перші люди.
В інших міфахпоява сонця пов’язується з яйцем, що було знесене на пагорбі, який піднявся ізхаосу, птахом „Великий Гоготун”. Існує міф, що сонце було народжене у виглядібичка величезною коровою – небом. Про Ра – золотого бичка, народженого небом,говориться у „Текстах пірамід”.
Поряд з цим існуєуява про богиню неба – жінку, яка зранку народжує сонце, ввечері ковтає – врезультаті виникає ніч – і наступного ранку знову народжує його.
В геліопольськомуміфі бог Атум, ототожнений із сонцем Ра, що з’явився з хаосу – Нуна („створившисам себе”), сам себе запліднив, проквтнувши власне сім'я і народив, виплюнувшиз рота перших богів Шу і Теф нут (бога повітря і богиню вологи). Ті, в своючергу, народили Геба і Нут, а ті – Ісіду і Нефтіда, Осіріса і Сета, створившигеліопольську „дев’ятку” – Енеїду. Боги Енеїди вважалися першими царями Єгипту.
В Мемфісііснувало уявлення, що бог Птах-гончар виліпив землю і людей. Згідно змемфіським міфом про створення світу (Давнє Царство), деміург Птах завчаснозадумав творіння у своєму серці (серце – „сідали ще думки”) і назвав його ім’ясвоїм язиком, тобто Птах творив „язиком і серцем”, думкою і словом. Таким жечином він створив увесь світ.
В період НовогоЦарства (до кінця XIV-XVI ст… до н.е.) як деміургстверджується ототожнюваний із Ра ліванський бог Атон, цар всіх богів. З Амономототожнюється фараон.
1.2Покарання людей за гріхи
Згідно зуявленням давніх єгиптян, бог Ра розгнівався на людей, що перестали підкорятисябогам, і послав свою доньку Хатор в образі левиці покарати їхні гріхи. Воназнищує людей і стає настільки жорстокою, що живими залишається зовсім малолюдей. Тоді боги вирішують врятувати решту людства. Вони напоїли Хатор червонимпивом, яке вона прийняла за людську кров, після того Хатор заснула і забула просвою помсту людству.
1.3Культ померлих
Єгиптяни вважали,що сутність людини являє собою єдність тіла, душі (ка, ба), імені і тіні. Цеуявлення формувало певний світогляд і світосприйняття давніх єгиптян.
Так, пам’ятникидавньоєгипетської архітектури правили перш за все за усипальниці. Боперебування людини на землі швидкоплинне і тимчасове, а справжнє, вічне життянаступає лише після фізичної смерті. Досягнути вічного блаженства міг лише той,у кого тіло, що є пристановищем душі, було збережене в цілості (при цьомувважалося, що у кожної людини декілька душ: ба, яка зображувалася у виглядіптаха з людською головою, і ка – двійника людини). Звідси звичай муміфікаціїтрупів.
Для збереженнямуміфікованого тіла будувалася гробниця, яка забезпечувалася предметами, щовживав до смерті покійний. В гробницю клали маленькі статуетки слуг. Єгиптянивірили, що силою магічних заклинань покійний оживить ці статуетки і вони будутьпрацювати на нього в потойбічному світі.
Після смерті душапокійного вирушала подорожувати у потойбічному світі, де її підстерігаличудовиська, врятуватись від яких можна лише за допомогою заклинань і молитв, щознаходяться у „Книзі мертвих” – невід’ємної частини поховального інвентаря. 125глава „Книги мертвих” присвячена потойбічному суду над людською душею. Передверховним суддею потойбічному світу – Осірісом відбувається психостасія –зважування серця покійного на терезах, врівноважених символом істини. Серце,обтяжене гріхами, порушувало рівновагу, і тоді покійний пожирався страшнимчудовиськом Амамат (Амт) – пожиральницею, що являла собою лева з головоюкрокодила. Праведники, серця яких не порушували рівноваги, вирушали в рай –„поля Іалу (Іару)”.
Релігійніуявлення про бога рослинності – Осіріса, що вмирає і відроджується знову,втілилися у міф. Згідно з цим міфом, Осіріса убив його молодший брат Сет, щопрагнув влади. Сестра і дружина Осіріса, Ісіда, шукає його по всьому світу,знаходить і оплакує його тіло і зачинає від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши,Гор вступає в боротьбу з Сетом. На суді богів він за допомогою Ісідидомагається визнання себе справжнім сином Осіріса і повноправним йогоспадкоємцем. Перемігши Сета, Гор воскрешає батька. Але Осі ріс, не бажаючизалишатися на землі, стає царем загробного світу і верховним суддею померлих.Трон Осіріса переходить до Гора.
У ДавньомуЦарстві живі фараони розглядалися як „служителі Гора”, а померлі – Осіріса.Вважалося, що Фараон, завдяки магічному погребальному обряду, також оживляєпісля смерті, як ожив Осіріс. Починаючи з епохи Середнього Царства, цювластивість переймають й інші померлі.
Надзвичайношироке розповсюдження культу Осіріса відбилось на уявленнях про Ісіду. Вонавважалася люблячою сестрою і самовідданою дружиною Осіріса, турботливою матір’юнемовляти Гора і водночас великою чаклункою. Ісіда у греко-римську епохуперетворилася на все єгипетську богиню-матір, а її культ розповсюдився далекоза межі Єгипту.
1.4Посвячення
Міф про померлогоі воскреслого бога Осіріса став основою акту посвячення, який відіграв великуроль в давньоєгипетській релігії. Більше того, без цього містичного актувважалося неможливим істинне розуміння божественних таємниць. Ритуал посвяченняу божественні таїнства греки пізніше назвали містеріями. Але батьківщиноюдавніх містерій був Єгипет.
Ритуал посвяченняполягав у тому, що неофіт (новак) проходив ряд випробувань, які символізувалийого смерть і наступне воскресіння з мертвих. А так як у Єгипті такеперетворення було характерним для Осіріса, то неофіт під час цього ритуалу сподоблявсябогу Осірісу, який, як вважалося, посвячував людину у таємні знання.
Головним уритуалі посвячення була трансформація психіки, що відбувалася у людині: в нійвбивалася земна, нижча природа і прокидалася, воскресала вища, божественна, бояк цю трансформацію психіки описує Р.Штейнер: „Мене притягувала нескінченнаперспектива, в кінці якої лежить довершеність божественного. Я відчував, щосила цього божественного міститься в мені. Я опустив у могилу те, щозатримувало в мені цю силу. Я помер для земного. Я був мертвий. Як нижча людинапомер я. Я був у пеклі і спілкувався з мертвими… Після перебування в пеклі явоскрес із мертвих. Я переміг смерть, і ось я став тепер іншим. Я не маю більшесправ із минущою природою. Вона проникнута у мені Логосом. Відтепер я належу дотих, що живуть вічно і займають місце біля Осіріса. Я сам буду істиннимОсірісом, з’єднаним з вічним світо порядком, і суд над життям і смертю буде уруці моїй”.
Посвячений дававсувору обітницю нерозголошення таємниць, які він пізнав і якими оволодів. Томуми так мало знаємо про те, що відбувалося в містеріях.
РОЗДІЛІІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
Давньогрецькарелігія виникла в V-VІ ст… до н.е. і проіснувала до ІV ст… н.е., коли римський імператорКостянтин проголосив християнство державною релігією Римської Імперії.
Греки, як і всінароди, пройшли через фетишизм, який потім зберігся в поколінні прекраснимстатуям, що зображали їхніх численних богів. В їх віруваннях і міфах можнапомітити і сліди анімізму.
Але греки доситьрано перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів за образом і подобоюлюдей, наділених красою, вмінням приймати будь-який образ, і безсмертям.Давньогрецькі боги, як і люди, були добрі, великодушні та милостиві і разом зтим, часто жорстокі, мстиві і підступні. Людське життя закінчувалося смертю,боги ж були безсмертні і не мали обмежень у здійсненні своїх бажань. Але всеодно вище богів була доля – Мойри, призначення, змінити котре не міг ніхто збогів.
2.1Грецька міфологія походження світу і богів
За уявленнямидавніх греків, спочатку існував лише вічний, безмежний, темний Хаос. У ньомуполягав виток життя. Все виникло з безмежного Хаосу – весь світ і безсмертнібоги. З Хаосу виникла і богиня Землі – Гея. Широко простяглася вона, могутня, даючижиття всьому, що живе і росте на ній.
Далеко під землеюнародився похмурий Тартар – жахлива безодня, наповнена вічною пітьмою.
З Хаосународилася і могутня сила, все оживляюча Любов – Ерос.
Безмежний Хаоспородив вічний Морок – Ереб і темну Ніч – Нюкту. А від Ночі і Мороку пішливічне Світло – Ефір і радісний світлий День – Гемера. Світло розійшлося посвіту, і стали змінювати один одного день і ніч.
Могутня Земляпородила безмежне голубе Небо – Урана, і розкинулося Небо над Землею. Гордопідняли до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося море.
Уран-Небозапанував у світі. Він взяв собі за дружину Землю. Шість синів і шість дочокбуло в Урана і Геї. Їхній син, титан Океан, що обтікає всю Землю, і богиняФеміда породила на світ усі ріки, які котять свої хвилі до моря, і морськихбогинь – океанід.
Титан же Гіпероні Теля дали світу дітей: Сонце – Гелі оса, Місяць – Селену і рум’яну Зорю – Еос(Аврора).
Від Астрая і Еоспішли зірки і вітри: північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот,західний ласкавий Зефір, що приносить рясні дощі і хмари.
Високо надОлімпом простягнулося голубе небо. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса,там вічне літо. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Їжа богів –амброзія і нектар. Прекрасні доньки Зевса і Гери – Харіти (грації).
Підземні богиуособлювали сили природи, вони більш давні, ніж боги-олімпійці. В народнихвіруваннях вони грали більш вагому роль.
В результатізаконних шлюбів народилися боги і склався пантеон із 12 олімпійських богів.
Гестія – богинядомашнього вогнища. Гефест – бог природного (вулканічного) полум’я, покровительковалів та ремісників. Де метра – богиня землі та землеробства, охоронницязаміжніх жінок. На її свята не допускались чоловіки. ЇЇ дочка Персефона –богиня смерті – була вкрадена Аїдом, але кожного року на деякий часвідпускалася з пекла. Зевс (Юпітер) – отець богів, бог неба, грози, грому. Зевс– покровитель міста, дому, вогнища. Він верховний спаситель та охоронецьродинних зв’язків, дає щастя та багатство, охороняє кордони, дає царську владу,захищає право і справедливість. Гера – дружина Зевса допомагає жінкам, бережеподружнє щастя і материнство. Афіна – охороняє місто, народні зібрання,ремісників, богиня мудрості і справедливої війни. Гермес – бог родючості іторгівлі, подорожей, посланець і провідник душ померлих. Апполон – богпастухів, лікарів, пророк, музикант, покровитель мистецтв, пізніше – бог світлаі сонця. Артеміда – покровителька тварин і полювання, богиня Місяця. Арес – богпідступної війни. Афродіта – богиня любові і краси. Діоніс – бог виноробства.
2.2Грецький культ
Релігія давніхгреків була міцно пов’язана з державою. Народні збори відкривалисяжертвоприношеннями. Оратори зверталися на початку свого слова добогів-покровителів. При цьому міцно організований стан жерців був відсутній. Довиконання багатьох релігійних функцій допускалися всі. Між державою і релігієювідбувався постійний обмін, під час якого вони передавали один одному своїхчиновників і жерців.
Замало турбуючисьпро догмати релігії, греки легше, ніж інші народи упокорювалися з віруваннями,що відрізнялись від їхніх. Існувало багато храмів, в яких греки приносилижертви богам. Кожне місто мало своїх богів-покровителів.
Жертвоприношеннябули визначені для кожного бога і розглядалися як торгова угода, тобто жертваприносилася для отримання від богів певних благ. Аналогічною була ситуація і змолитвою. Молитва мала певний текст, що містив те чи інше прохання до богів.Принесення здійснювали для випрошування милості, вдячності за виконанняпрохання, для спокути вини. Під час жертвоприношення повинен бути присутнімжрець.
У давньогрецькійкультурі широко використовувались передрікання долі – віщунство. Воноздійснювалось в знаменитому храмі Аполлона в Дельфах, при вході до якого можнабуло прочитати надпис на стіні „Пізнай самого себе”. Бажаючи пізнати щосьважливе про минуле чи майбутнє зверталися в цей храм з проханням додельфійського оракула, що передрікав долю. Оракулам допомагали піфії (гарні іцнотливі дівчата). Тлумаченням, „розшифруванням” і інтерпретацією віщуванняоракула займалися екзегети. Значне місце в давньогрецькому культі займалогадання за нутрощами жертвенної тварини – гаруспіції. Це гадання здійснювавжрець. Перд значними діяннями: походом, битвами обов’язково зверталися довіщунів і проводили гаруспіції.
Однією зцентральних подій у релігійному житті давніх греків було олімпійське свято.Воно проходило один раз на чотири роки. Подібно до християнської Пасхи це буловелике свято і святкувалося в кінці червня – на початку липня. В цей часпроголошувалося перемир'я з усіма ворогуючими державами. Посли сповіщали просвято в усіх кінцях – від Чорного моря і Єгипту до іспанських колоній.
Ристалищевміщувало близько 40000 чоловік. На ньому були присутні лише чоловіки і зрідкамолоді дівчата чи гетери, заміжнім жінкам не дозволялося бути на святі підзагрозою смертної кари. Тут збиралися політики, поети, філософи, оратори зусієї Греції і демонстрували свої вміння.
Багатіжертвоприношення від усіх здійснювалися з ранку до вечора. Набожні людимолилися біля вівтаря, де курився фіміам і піднімався пар від вина і крові.Головним вівтарем був вівтар Зевса.
За статутомолімпійські боги приймали тільки жителів Еллади. Іноземці повинні бутипредставленими богам кимось з флейців. Делегації наближалися до вівтаря усвяткових костюмах, білому одязі, вишитому золотом і пурпуровими стрічками, щомайоріли на вітрі. Позаду голови посольства юнаки з благородних сімей іневільники несли атрибути богослужіння і приношення чи гнали перед собоюжертву. Особливі посередники – прожени кожного міста чи службові особи Елладипредставляли богу архіфеора, який схилявся перед ним, співав гімн і подававзнак приступати до церемонії. Коли виконавці жертвоприношення спалювалипророцтво, процесія відходила просити милості ще якогось божества.
Святопродовжувалось п’ять днів. Другий, третій і четвертий дні були присвяченііграм. Крім спортивних змагань на олімпійському святі відбувалися змаганняпоетів, ораторів, артистів у своїй майстерності. Вчені сповіщали про своївинаходи, живописці виставляли свої витвори. Геродот створив собі репутаціюсаме на олімпійських іграх.
Давньогрецькарелігійно-культова система не була монолітною, бо Давня Греція ніколи не маладержавної релігії. У цій системі вживалися різноманітні культи. Найважливішимибули культи Апполона і Діоніса. Апполон – бог сонячного світла, мудрості,покровитель мистецтва – символізував розум, закон, суспільну гармонію. Йогопослідовники сповідували спокій і врівноваженість. Діоніс – бог виноградарстваі виноробства – символізував стихійне, руйнівне, буйне, архаїстичне начало.Його послідовники влаштовували бучні оргії, пиячки і бешкетували, не визнаючиніяких моральних законів.
Культи Діоніса іАпполона були традиційними у Давній Греції, але з VI ст… до н.е. з’являються новірелігійні течії, у яких переважає містичний настрій. Однією з таких течійорфізм, послідовники якого опирались на вчення міфічного співця Орфея. У культіорфіків значну роль відігравав образ померлого і воскреслого Бога. Іншим різновидомдавньогрецького містицизму був піфагореїзм. Піафгорці – послідовникидавньогрецького філософа і математика Піфагора, вірили в ствердження Піфагорапро те, що він – нащадок Геракла і напівбог. Піфагорі розробили релігійнусистему, в якій значне місце посідала процедура релігійної медитації. Вони таксаме, як індуїсти та інші представники давньосхідних релігій, вірили вперевтілення душі.
Ці релігійнітечії справили помітний вплив на формування такої форми релігійно-культовихдійств, як знамениті елевзинські містерії (таїнства).
Греки не малисвого Святого Письма, лише окремі священні тексти – богослужебні пісні,молитовні формули, гімни, яких збереглось дуже мало. Найважливіше місце увивченні давньогрецької міфології посідають поеми Гомера „Іліада” та „Одіссея”.Систематизатором міфів про створення світу, народження богів, їх генеалогію(„Теогонія”) був поет Гесіод (VII ст… до н.е.). Втім, це світські, а не релігійні твори, які наділяютьбогів суто людськими якостями, відрізняючи їх від людей фактично тількибезсмертям.
РОЗДІЛІІІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНІХ СЛОВ'ЯН
Давні слов’яни,як і інші народи, пройшли через стадії поклоніння предметам (фетишизм), деревам(друїди), тваринам (тотеїзм), духам природи (анімізм), предкам (культ предків).
Культ кам’яним фетишівдуже давній. В „Слові Іоанна Златоуста” (ХІVст.) при перерахуванні місць, кудинарод „приходяще молясь” і „жертву приносящу”, називається „каміння”. На березіозера Плещова Переяславлі-Заліському до цього часу лежить камінь-валун –Синь-камінь вагою 12т. При зустрічі весни камінь прикрашали квітами істрічками, кругом нього водили хороводи.
Поширеним булопоклоніння деревам. Так, в північних районах Русі існував культ берези. Запереказом, на місці міста Білозерська раніше росли берези, яким приносилижертви. У Придніпров’ї був розповсюджений культ дуба. Візантійський імператорКостянтин Багрянородний у своєму творі „Про управління державою” (948 — 952)писав, що русини у поході „біля досить великого дуба приносили в жертву живихптахів”.
Поряд з вшановуваннямдуба дніпровські слов’яни поклонялися священним тваринам – дикимкабанам-вепрам. Тотемістські ігри ведмедя („комоїдиця”) збереглися вбілоруських селах до другої половини ХІХ ст… отці християнської церквишаленіли, коли навернуті християни продовжували дотримуватися „бісовських”обрядів, під час яких учасники „надягали на себе звірячі шкури”, танцювали,стрибали і співали.
Найбільш яскравото теїзм виявився в руських народних казках, перш за все чарівних і про тварин.Тотемною твариною виступає у казці чудова корова, що допомагає падчерц3і.Падчерка не їсть м’ясо корови, а з повагою її ховає, тобто тотем (корова) можеврятувати людину, попередити її про небезпеку. Завдавання шкоди тотемуприносить шкоду і пов’язаній з ним людині.
Часто у казках називаютьлисичку-сестричку, вовчика-братика, ведмедя-дідуся. Це свідчення уявлень прокровно родинні зв’язки людини і тварин. Чи казка про Івана-царевича ісіроманця. Вовк з’їв коня. Він сам потім служить герою за коня. Вовк вважає, щоповинен за законами кровно-родинного зв’язку служити людині і відшкодовуватицаревичу нанесений ним збиток.
Далі. Існуютьтотемські уявлення про зв’язок людини і тварин, птахів. Звідси казкові герої,напівлюди. Так, у казці про Івашку-ведмеже вушко розповідається про дитину жінкиі ведмедя. Зв’язок з тваринами виявляється в уявленнях про перевертенництво.Наприклад, Царівна-жаба, Іванко-козлик та ін.
Існував у давніхсловян і культ предків, зокрема, культ Чура чи Щура, що вважавсяпредком-родоначальником. Це уявлення втілилося у слові „пращур”, прапредок.Зв’язок з цим культом зберігся до сьогодення в дитячих іграх, коли дітикричать: „Чур мене!”, „Чур, це моє!”. В давності це були заклинання, щозакликали Чура на допомогу. Пізніше Чур стає богом добробуту. Він оберігаєдомашнє вогнище, тепло і затишок в домі, заступається за родину.
Анімізмпроявлявся у слов’ян в одухотворенні природи: ліс, вода, земля-матінка,поклонялися водяним і лісовим стихіям. Поступово відбувається антропоморфізація– природним стихіям надаються людські подоби. У водяній стихії – це берегині іводяники, пізніше – віли і русалки. За народними повір’ями, весною русалкивиходять на берег, гойдаються на гілках, розчісують своє довге зелене волосся,співають пісні, заманюють перехожих, переважно вродливих юнаків, і намагаютьсязалоскотати їх до смерті. З русалками пов’язані також уявлення про загиблих уводі жінках, дівчатах, про нехрещених померлих дітей.
Ліс – це царстволісовика, який живе на деревах чи в дуплах. Вночі він моторошно кричить,виглядає з-за старого дуба. З’являється і зникає раптово. Іноді лісовик жартуєз людьми, намагається заплутати їх, завести вглиб лісу, а потім лягає свистом.Він дуже веселий, часто в лісі чути його решіт. Влітку він живе у лісовиххащах, ходить з людьми хрестити дітей, грати в карти. Харчується мохом ішишками, любить випити горілки. Дружина лісовика – лісовичка. На Єфрея (17жовтня) лісовик провалюється під землю. В цей день до лісу ходити не можна.Прокидається він на Василя (26 квітня).
Язичництвостародавніх слов’ян, як система поглядів на реальність, що оточує людину,пройшла 4 етапи розвитку.
1. Культ духівприроди, доброзичливих чи ворожих у ставленні до людей, наприклад, Берегині чиупирів.
2. Поклоніння землеробськимнебесним божествам, наприклад, Рожаницям.
3. Культ богагрози, блискавки і рому – Перуна, головного божества і покровителя князя.
4. Двовірство –після прийняття християнства на Русі в 988р., тобто поєднання християнства таязичництва. Поряд з вірою в Христа продовжує існувати віра в сили природи на землі(домовики, лісовики, русалки, водяні ) і під землею (злі демони – біси, чорти).При цьому частина давніх богів переходять як святі в нову релігію, наприклад,Велес став св… Власієм.
ВИСНОВКИ
1. Усі релігіїСтародавнього світу пройшли через стадії ранніх релігій (фетишизму, магії,анімізму, культу предків) та зберегли зв’язок з ними і в пізніші періоди свогорозвитку. При цьому у різних релігіях цей зв’язок мав різний, специфічний дляданого народу і культури характер. Наприклад, для Давнього Єгипту більшхарактерний зв’язок з тотемізмом, що виражався у зооморфізмі, уявленні богівнапівлюдьми-напівтваринами; у східних слов’ян тотемізм і анімізм проявилися водухотворенні сил природи.
2. Для усіхрелігій Стародавнього світу характерним є язичництво. Саме поняття „язичництво”багатозначне. У християн язичниками називали всіх нехристів. Слово „язичництво”походить від церковно-слов'янського слова „языцы”, тобто народи, іноземці. В сучасній науці язичництвом називаютькомплекс релігійних обрядів, вірувань, уявлень, що передували виникненнюсвітових релігій (буддизм, християнство, іслам) і стали їх основою. Частоязичницькими називають релігії, в яких присутній політеїзм (багатобожжя) іпоклоніння природним стихіям.
3. На відміну відранніх релігій, що виникли на початку існування людства та існують донині в тійчи іншій формі, релігії Стародавнього світу зникли і не існують сьогодні,зберігаючись лише як міфи, казки, перекази, легенди, тобто вкультурно-філологічній формі. Виключення становить в деякій мірі релігіястародавніх слов’ян, яка збереглася до сьогоднішнього дня у вигляді свят,забобонів, прикмет, гадань тощо.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Гиро П. Частная жизнь греков. – СПБ., 1997;
2. Кривошеев Ю.В. Религия восточныхславян накануне крещения Руси. – Л., 2000;
3. Кун Н.А. Легенды и мифы ДревнейГреции. – Ростов н/Д., 2004;
4. Лобовик Б. Вірування давніх українців. – К.,1996;
5. Мелетинский Е.М. Мифологический словарь. – М., 1995;
6. Рыбаков Б.А. Язычество древнейРуси. – М., 1999;
7. Хоростовцев М.А. Религия древнегоЕгипта. – М., 1999;
8. Штейнер Р. Мистерии древности ихристианство. – М., 1990.