Матеріали до загальнообласного Дня інформування населення 24 листопада 2009 рокуПам’ять нетлінна. Трагедія нації у наших серцях (до роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні)В історії кожної нації є трагічні події, наслідки яких не просто накладають відбиток на її подальший розвиток, а й назавжди закарбовуються в її генетичній пам'яті. Проте лише деякі з них навіть через багато років і десятиліть неможливо згадувати без жаху – від усвідомлення численності жертв і відвертої цинічності скоєного. Саме таку трагедію, на жаль, довелося пережити й українському народу. В Україні вона отримала назву Голодомор, а у світі відома як „Великий Голод” чи „Жахливий Голод”. Головною метою радянської влади було знищити підвалини національної ідентичності України та придушити її прагнення до самовизначення. Під гаслом боротьби з невиконанням плану хлібозаготівель, у жителів села взимку 1932-1933 років було конфісковано усі продовольчі запаси. Їм забороняли виїзд з охоплених голодом регіонів до сусідніх сіл і міст Росії та Білорусії в пошуках хліба. На кордонах України було встановлено режим блокади, дотримання якого забезпечували загони таємної служби та міліції. Близько 800 сіл у більше ніж 160 районах України було занесено на „чорні дошки”, що означало безумовне вивезення всього продовольства та повну блокаду населених пунктів від зовнішнього світу – своєрідні голодні гетто. У жодному іншому регіоні Радянського Союзу не вживалося таких заходів. У результаті таких цілеспрямованих дій сталінського режиму мільйони були приречені на голодну смерть. У ті роки смертність в Україні у 12 разів була вищою, ніж в інших регіонах СРСР. Крім того, Сталін та його оточення робили все для того, щоб приховати страшну правду. Відомості про смертність населення, що різко зростала з кінця 1931 р. і почала знижуватися лише у 1934 р. влада старанно замовчувала. У книгах ЗАГСів у 1933 р. негласно було заборонено вказувати такі причини смерті, як „голод”. Замість цього терміна пропонувалося писати „невідомо”. Тому світова громадськість, в тому числі й українці, які проживали поза СРСР, певний час не знали й не розуміли масштабів голоду. Тільки наприкінці травня 1933 р. з’явилися публікації в західноукраїнських часописах, які адекватно висвітлювали ситуацію в УСРР. Так, західноукраїнські газети передруковували статті з преси Західної Європи, назви яких свідчать про їхній зміст: „Страшне лихоліття на Україні”, „Україна – невралгічна точка”, „Політика безприкладного хижацтва”, „Трупи на вулицях Києва – щоденне явище”, „Вилюднені села, розвалені хати” та інші. Голодуючі селяни писали про голод своїм родичам за кордоном, а пізніше уривки з цих листів публікувала закордонна та західноукраїнська преса. Так, львівський часопис „Новий час” 6 травня 1933 р. надрукував один із таких листів: „Тут у нас така біда, шо вже гірше бути не може. Люди з голоду умирають, денно по 8-9 душ. Один другого ріжуть і їдять. …Запаковуючи листа я довідався, що коло нас одна жінка з’їла 2-річну дитину”. Газета „Новий час” вмістила статтю „Трагедія народу”, яка доводила читачам, що трагедія українців у Радянському Союзі – трагедія загальноукраїнська, закликаючи їх до загальнонаціональної солідарності, оскільки ніхто в світі, окрім самих українців, на цю біду, за великим рахунком, реагувати не хоче. Радянська влада реагувала на статті у західноукраїнській періодичній пресі гостро негативно, називаючи їх „відвертою брехнею”. Консульство СРСР у Львові постійно надсилало в ЦК КП(б)У інформаційні листи про політичне та соціально-економічне становище на Західній Україні, здійснювало огляд української преси. В інформаціях до вищих органів влади УСРР радники та уповноважені повідомляли: „Сторінки націоналістичної преси на Західній Україні щоденно насичені брехнею про голод на Радянській Україні і ненавистю до трудящих СРСР”. Обурливою та співчутливою можна назвати реакцію населення Західної України на факти голодних смертей на сході. Розпочалася активна діяльність українців, що виявилася у всенародному складанні грошової та продуктової допомоги, наданні прихистку для втікачів з УСРР, інтервенціях до радянських представництв, молитвах за порятунок живих і упокій душі померлих земляків-українців. Без огляду на заборони й переслідування з боку польської влади, в цих заходах брали участь політики, інтелігенція, духовенство, селяни, робітники, службовці, молодь. Чи не найбільшу роль у тих подіях відіграв створений в липні 1933-го у Львові „Український громадський комітет рятунку України” (УГКРУ), завданням якого було проведення „протестаційних та збіркових акцій, політично-міжнародна діяльність” на Західній Україні. У великих містах почали створюватися свої комітети, яким підпорядковувались повітові, а тим – гмінні. З грудня 1933 р. польськомовна газета „Wolyn” повідомила про початок роботи Рівненського повітового комітету допомоги голодуючим. У Державному архіві Рівненської області збереглася єдина справа цього комітету, в якій містяться інструкції Волинського комітету про порядок та зберігання продуктів, здійснення контролю за зібраними пожертвами. Зокрема, у листі від 4 грудня 1933 р. йшлося про початок збіркової акції: „Пожертви натурою можна брати такими продуктами: жито, пшениця, ячмінь, просо, квасоля й горох. Ні в якому разі не можна збирати коренеплодів (картопля, буряки й інш.) з тієї причини, що вони не витримають морозів...”. Діяльність Рівненського повітового комітету допомоги голодуючим простежується тільки до 6 вересня 1934 р., але, як видно з документів, і за цей невеликий період часу – 9 місяців, проведено активну роботу, до якої була залучена вся територія повіту. Так, до Луцька з Рівного за цей період було відправлено 36 списків пожертв та звіти з усіх шести гмін повіту. Про те, що до акції залучилися люди різних статків, свідчать звіти, що обсяги зібраного подавались не лише в кілограмах, фунтах, пудах, але і в глечиках, відрах, мисках тощо. Члени УГКРУ влаштовували благодійні концерти, вистави, безпрограшні речові лотереї, збирали гроші по вулицях, а на отримані кошти закуповували продукти. Так, зусиллями Волинського громадянського комітету допомоги голодуючим на Україні 23 листопада 1933 р. у Луцькому міському театрі проведено виставу п'єси В.Винниченка „Гріх”, прибутки від якої мали піти на допомогу голодуючим. Крім того, активісти УГКРУ поширювали правдиву інформацію серед населення, у тому числі європейських країн. Вони зверталися до всієї західноукраїнської спільноти, зокрема і жителів рівненського краю, з проханням збирати та надсилати до комітету листи, які надходили з УСРР з описами важкого становища місцевого населення. Комітет планував скористатися цими листами, як доказами фактів голоду перед міжнародними гуманітарними організаціями. Активна позиція західних українців на міжнародній арені була викликана тим, що Москва не хотіла допустити гуманітарної допомоги. Лише світова громадськість могла б змусити Сталіна змінити позицію. Тому дуже важливим було домогтися розгляду українського питання найвпливовішою міжнародною організацією міжвоєнного періоду – Лігою Націй. Представники великих держав визнали наявність трагедії, проте допомоги потерпілим не надали. Лідери цих країн фактично проігнорували повідомлення про голод, небажаючи погіршувати стосунки з Москвою. Це викликало розчарування українців Польщі. Їх сподівання на міжнародну допомогу виявилися марними. Тому виступи західних українців набрали вигляду масової акції протесту. Втративши віру в можливість надати організовану допомогу потерпілим наддніпрянцям, українці старалися висловити своє ставлення до комуністичного режиму. В багатьох містах і селах збиралися народні віче, організовувалися мітинги, приймалися резолюції з протестами проти політики Москви. Про голод у „Великій Україні” говорили на кожному кроці. Найбільших масштабів антирадянські заходи набрали під час відзначення 29 жовтня 1933 року „Дня жалоби і протесту”, завдання якого полягало у тому, що „кожний українець(ка), без огляду на вік, стать і професію, мусить перевести одноденний піст і цим зазначити наглядно своє співчуття нещасним жертвам…”. Цього дня відбувалися жалобні зібрання із відповідними доповідями, відправлялися богослужіння та панахиди з проповідями. Реальну допомогу голодуючим українцям пропонували й організації Західної України, такі як „Просвіта”, ОУН, „Союз українок” та інші. Але зібране серед населення Західної України продовольство передати до Радянської України не вдалося, оскільки керівництво Радянського консульства у Львові запевняло, що голоду в Україні немає. Невелика частина потерпілих, незважаючи на посилений контроль на кордоні, зуміла перейти до Польщі. Втікачам з УСРР допомагали, насамперед, мешканці прикордонних територій – галичани та волиняни. Вони намагалися умовити працівників державних органів Польщі не відправляти біженців назад до СРСР, надавали їм матеріальну допомогу, забезпечували продуктами. Це порятувало значну кількість потерпілих, котрі опинилися на території Польщі. За свідченням очевидців, втікачі виглядали як „живі кістяки”. Їх розповіді та зовнішній вигляд справляли гнітюче враження на українців Західної України. Зі спогадів Олександра Андрущук із с.Дермань Здолбунівського району: „Якось ранком мама посадила мене снідати, і я почав перебирати – і те не так, і того не хочу. Аж заходить до хати жебрак (тоді це було поширено в наших краях, щодня заходило кілька чоловік просити хліба). Тато цього захожого запросив до столу поснідати. Той з охотою погодився. Але, коли побачив, що я трохи каверзую, заплакав гіркими сльозами. Виявилось, що він сам з Житомирщини, в нього було п'ятеро дітей, троє з них і жінка померли з голоду. Йому вдалося з двома дітьми перейти границю на територію, окуповану Польщею”. Скільки ж людей було врятовано завдяки діяльності українців, які проживали за межами СРСР? Відповіді на це питання немає. Можливо, така підтримка допомогла вижити декільком тисячам чи десяткам тисяч чоловік. Якщо ж врахувати масштаби голодомору, то стає зрозуміло, що діяльність у порятунку потерпілих не дала помітних результатів. Однак, важливим є саме те, що у жахливий час голодного мору, серед хаосу, безкінечної вервиці смертей і страху українці вважали себе одним нерозривно цілим народом. Вони чинили так, як веліло їм національне чуття, як закликала тоді одна з українських газет – „психічно почутися одним нерозривним зі своїми братами і сестрами Великої України”. Тема Голодомору 1932-1933 років за радянських часів була під забороною. Але людська пам'ять виявилася сильнішою від замовчувань і приховування страшних фактів. Саме вона є необхідною ланкою в розкритті цілісного історичного процесу як єдності об’єктивного і суб’єктивного. Сьогодні наше завдання – очищення сторінок власної історії від ідеологічних нашарувань, засвоєння її уроків, звільнення свідомості нації. Наша мета – вшанування пам'яті мільйонів співвітчизників, які стали жертвами штучного Голодомору. Саме тому так наполегливо відроджується в незалежній Україні пам'ять про Голодомор 1932-1933 років. Президент України Віктор Ющенко розпочав і цілеспрямовано здійснює заходи по відновленню української історії і, переборюючи шалений політичний супротив в Україні та за її межами, відкрив світові очі на історичну правду про Голодомор 1932-1933 років. Так, за поданням В.Ющенка Верховна Рада України у листопаді 2006 року врешті ухвалила Закон України „Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, яким визнала Голодомор геноцидом українського народу. За допомогою дипломатії, розсекречення таємних архівів КДБ і наполегливої роботи науковців досягнуто визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 років актом геноциду українського народу. Актом геноциду Голодомор в Україні офіційно визнали, зокрема, Естонія, Австралія, Канада, Угорщина, Литва, Грузія, Польща, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика та Латвія. Організація Об’єднаних Націй, законодавчі органи Аргентини, Іспанії, Чилі, Чехії, Словаччини, Мексики прийняли документи, в яких вшановується пам’ять жертв Голодомору. Європейський парламент визнав Голодомор злочином проти Українського народу та людства. У соціальній доктрині Ватикану зазначено, що в ХХ столітті проти українців було вчинено геноцид, а у посланні Вселенського Патріарха Варфоломія І говориться, що в злочині Голодомору є явна ознака геноциду. 13 листопада ц.р. Білий дім поширив заяву Президента США Барака Обами з приводу 76-х роковин Голодомору в Україні: „Сімдесят шість років тому мільйони невинних українців – чоловіків, жінок і дітей, померли від голодної смерті в результаті спланованої політики режиму Йосипа Сталіна”, – йдеться в заяві Обами. „Спогади про жертви голодоморів дають можливість задуматися над станом тих, хто постраждав в результаті тиранії й екстремізму в усьому світі”, – зазначив він. Станом на кінець 2008 р. встановлено імена 1 млн. 796 тис. 416 осіб, що померли у 1932-1933 рр. від голоду. Рівненською обласною науково-редакційною робочою групою щодо збору та вивчення свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років зібрано 346 свідчень, які вивчаються та структуруються для подальшої передачі редакційним колегіям Книг Пам’яті „Голодомор 1932-1933 років” областей, які були охоплені Голодомором. Вагомим результатом діяльності з дослідження Голодомору та вшанування пам'яті його жертв стало видання Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Здійснюється значна дослідницька та видавнича робота з тематики Голодомору. В Україні протягом 2007-2009 років видано близько 300 книг з даної тематики. З ініціативи Рівненської облдержадміністрації вийшли в світ: брошура „Список мешканців Рівненщини, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років в Україні”; науково-історичне видання рівненських дослідників Голодомору Р.Давидюк та А.Жив’юка „Почутися одним нерозривним зі своїми братами і сестрами Великої України” (Відлуння Голодомору 1932-1933 років на Рівненщині); книга „Ми пам’ятаємо... Світ визнає. Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років”; історико-краєзнавче видання І.Пащука „Свічки пам’яті не погасли” (Про голодомор в Україні 1932-1933 років. Спогади, документи, фото-факти). Одним із доказів невмирущої пам’яті жителів Рівненщини про Голодомор 1932-1933 років став документальний фільм „Німа правда. Свідчення, загублені в стерні”, створений Рівненською телерадіокомпанією на замовлення облдержадміністрації. Ця документальна кінострічка зі свідченнями очевидців – вихідців зі змучених голодом українських земель, коментарями істориків-дослідників цієї теми завоювала гран-прі XIII Всеукраїнського фестивалю телевізійних і радіопрограм „Калинові острови”. В Україні виявлено та впорядковано біля 3,5 тис. місць поховань жертв Голодомору 1932-1933 років, споруджено понад 7,1 тис. пам′ятників і пам′ятних знаків жертвам Голодомору. У 2008 році у Києві споруджено Меморіал пам′яті жертв голодоморів в Україні, який сьогодні функціонує як державний музей. Протягом останніх трьох років в Україні демонтовано близько 500 монументів і пам'ятників діячам тоталітарного режиму, перейменовано майже 3 000 топографічних назв, пов'язаних із цим режимом. На території Рівненської області встановлено 14 пам’ятних знаків жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні, а саме: м.Березне (відкрито у вересні 1993 року, у 2008 році оновлено); м.Корець (відкрито у 1994 році, у 2007 році реконструйовано); м.Радивилів (відкрито в 2002 році, у 2005 році оновлено); смт Млинів (відкрито в 2007 році); у 2008 році встановлено пам’ятні знаки у містах Дубровиця, Здолбунів, Костопіль, Сарни, селищах міського типу Володимирець, Гоща, Зарічне, Оржів, Рокитне та в с.Вельбівне Острозького району. У минулому році в м.Рівне на поминальній стіні біля костелу Петра і Павла Луцької дієцезії Римсько-Католицької Церкви м.Рівне відкрито та освячено пам’ятну дошку жертвам Голодомору 1932-1933 рр. День пам’яті жертв голодоморів відзначається щороку четвертої суботи листопада, тому цього року вшанування буде проводитися 28 листопада. На виконання Указу Президента України від 2 жовтня 2009 року № 795/2009 „Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів” підписано розпорядження голови облдержадміністрації від 11 листопада 2009 року № 438 „Про обласні заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів”. Так, з 19 по 29 листопада у Рівненському обласному краєзнавчому музеї працюватиме виставка „Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу”. 28 листопада передбачено: проведення у храмах Рівненщини панахид за жертвами голодоморів; покладання траурних вінків і композицій з житніх та пшеничних колосків до пам’ятних знаків, що увінчують пам'ять жертв голодоморів в Україні; участь делегації представників громадськості від Рівненщини у всеукраїнських заходах до Дня пам’яті жертв голодоморів; о 16 год. вшанування пам’яті померлих хвилиною мовчання. Зупинити на цей час роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, а також рух громадського та приватного транспорту з подаванням відповідних звукових сигналів; проведення Загальноукраїнської акції „Засвіти свічку”, вечорів-реквіємів та інших скорботних заходів. Упродовж листопада в населених пунктах області діятимуть тематичні виставки та експозиції, які висвітлюють події, пов’язані з Голодомором 1932-1933 років в Україні. В усіх навчальних закладах області будуть проведені „Уроки пам’яті”.