І. В. Діяк Енергетична безпекаУкраїни І. В. Діяк Енергетична безпекаУкраїни КИЇВ 2001 Ця робота продовжує дослідження питань, які були порушені автором у книзі “Енергетична безпека України”, виданій на початку 2000 року. В поданих у хронологічному порядку матеріалах читач може прослідкувати формування і розвиток кризи у нафтогазовій галузі протягом останніх років, заходи, вжиті для її подолання, а також їх результати. Особлива увага приділена перспективам розвитку вітчизняного нафтогазового комплексу, накреслені кроки, необхідні для зміцнення енергетичної безпеки держави.У роботі міститься ряд статей, опублікованих протягом 2000-2001 років на сторінках газет “Голос України”, “Україна молода”, “Факты”, матеріали виступів автора у Верховній Раді України, а також на міжнародних форумах і конгресах з питань нафти і газу. В додатках наприкінці книги наведені карти і значний допоміжний матеріал.^ Автор висловлює подяку І.А.Чуркіну за допомогу у виданні цієї роботи, а також М.М.Сайчуку за її редакційне оформлення .І. Криза нафтогазової галузі та її причини.Україна на межі енергетичної катастрофи.*^ 1. Нераціональне використання газу. Однією з причин катастрофічного стану паливно-енергетичного комплексу є надзвичайно велике споживання енергоносіїв на одиницю внутрішнього валового продукту (в п’ять- шість разів більше, ніж в країнах Західної Європи). Україна посідає шосте місце в світі за обсягом споживання газу і третє місце – за обсягом імпорту газу. Україна закуповує 60 млрд. куб. м газу або 79% від загальної кількості споживання, і щорічно витрачає близько 5 млрд. доларів на закупку газу, що за нинішнього стану економіки є непосильним тягарем. Для прикладу, Німеччина із населенням 82 млн. чоловік за газифікації 15,3 млн. квартир і великого промислового потенціалу споживає всього 80,4 млрд. куб. м, а Україна 1999 року – 75,7 млрд. куб. м за умов стагнації економіки. Причиною такого стану є неекономне, безгосподарське, безвідповідальне ставлення до енергозбереження. Головна проблема полягає у тому, що ті, хто не по-господарськи і безоплатно витрачає енергію, практично не несуть відповідальності. Всі збитки лягають на НАК “Нафтогаз України”. На відміну від західноєвропейських індустріальних країн, проблема ефективного використання і економії газу в Україні не набула державного значення. Під час двох нафтових криз у Європі (1973-1974 і в 1979-1980 рр.), коли відбулося різке підвищення цін на енергоносії, було запроваджено низку заходів щодо ефективного використання і економії енергоресурсів. А населення мало економічні стимули для програм енергозбереження. Наприклад, у Німеччині, коли ціни на енергоносії зросли у декілька разів, енергозбереження стало економічно вигідним. Енергію почали економити всюди: у побуті, промисловості, на транспорті. Почали краще ізолювати будинки, встановлювати нові герметичні вікна, розробляти і створювати нові системи опалення з автоматичним управлінням залежно від температури повітря протягом доби. У 1973 р. уряд ФРН прийняв програму енергетичного розвитку, за якою у період з 1973 до 1985 року очікувалося збільшення об’єму енергоспоживання з 378 до 610 млн. т у. п. Але насправді об’єм енергоспоживання залишився незмінним і становив у 1985 р. лише 385 млн. т у. п. Тим часом валовий національний продукт збільшився на 23%, об’єм промислового виробництва зріс на 11%. У побутовому секторі (враховуючи опалення) витрати енергії на кв. м опалюваної площі зменшилися на 50%, у промисловості питомі витрати енергії зменшилися на 27%. В Україні, як свідчать дослідження, потенціал енергозбереження дорівнює 20-30% від споживання газу, адже з 11 млн. газифікованих квартир на сьогодні тільки в 2,38 млн. встановлено лічильники газу. Аналогічна ситуація і в промисловості. Проте нинішня безвідповідальність за безкоштовне використання енергоносіїв не сприяє інвестиціям у заходи з енергозбереження, а Закон України “Про енергозбереження” від 1 липня 1994 р. не виконується. Програма заходів щодо скорочення споживання природного газу в Україні, ухвалена постановою Кабінету Міністрів №751 (1997 р.), теж не виконується. Вона передбачала зменшення споживання газу (порівняно з базовим споживанням у 1996 р. – 86 млрд. куб. м) у 1999 р. – на 19,24 млрд. куб. м і в 2000 р. на 21,56 млрд. куб. м. Тоді як у 1999 р. споживання перевищує ці плани на 8,9 млрд. кубів, або в грошовому вимірі це дорівнює 713 млн. доларів. Порівняно з 1998 р. споживання газу в 1999 р. не скоротилося, а зросло на 100 млн. куб. мі становило 75,7 млрд. кубометрів за рік. Погіршилася ситуація і 2000 року – в першому кварталі споживання газу зросло, порівняно з першим кварталом 1999 р., з 26,006 млрд. куб. м до 27,688 млрд. куб. м (на 1,682 млрд. кубів), або в грошовому вимірі на 132,9 млн. доларів (дивись додатки №1-2). Головними причинами такого стану є відсутність урядової програми щодо ліквідації енергетичної кризи країни і те, що не використовується світовий досвід щодо зменшення енерговитрат. Скоріше навпаки, уряд, рятуючи ситуацію, своїми постановами і розпорядженнями сприяє безвідповідальному ставленню керівників підприємств до енергозбереження. Так, тільки протягом 1999 р. було п’ять постанов і розпоряджень уряду щодо передачі колишньому Міністерству енергетики додатково від 32 до 60 млн. куб. м газу за добу. У той самий час уряд не дав доручення розібратися з причинами такого стану в Міністерстві енергетики, не накреслив конкретних заходів подолання енергетичної кризи. Ніхто не відповів за такий стан в енергетиці, а всі зловживання були покриті додатковими поставками газу за рахунок НАК “Нафтогаз України”, до того ж безкоштовно. Таке ставлення уряду до енергозбереження підтверджує і те, що взимку 1998 р. за розпорядженням уряду із державного резерву в підземних сховищах газу було передано енергетикам 4,5 млрд. куб. м газу. Про відсутність дисципліни і відповідальності свідчить також і те, як повертається зазначена кількість газу до держрезерву. Були видані дві постанови уряду (від 10.12.1998 р. №1938 і №949 від 3.06.1999 р.), але жодна досі не виконана. У результаті – станом на 01.04.2000 р. енергетики заборгували НАК “Нафтогаз України” за спожитий газ 5751,2 млн. грн. Для подолання кризового стану з енергоносіями в державі постановою уряду від 22.12.1999 р. №2369 НАК “Нафтогаз України” зобов’язано додатково закупити 8 млрд. куб. м газу. На сьогодні додатково закуплено 7,5 млрд. куб. м газу у ВАТ “Газпром” за ціною 80 доларів за 1 тис. куб. м (на 600 млн. доларів). Слід зазначити, що постановою уряду від 28 листопада 1999 р. №2184 “Про порядок забезпечення галузей національної економіки і населення природним газом”, потреба в природному газі бюджетних установ і населення задовольняється за рахунок придбання ресурсів НАК “Нафтогаз України”. Тієї кількості газу, яка є, компанії достатньо для забезпечення цих споживачів в обсязі 30-33 млрд. куб. м на рік (за рахунок власного видобутку газу і заробленого за транзитні послуги з транспортування російського газу до європейських країн). Та знову уряд порушив власну постанову, внісши доповнення до постанови від 22.12.1999 р. №2369, яким зобов’язує НАК “Нафтогаз України” закуповувати додаткові обсяги газу. Тим самим покривається безвідповідальне ставлення до енергозбереження, безоплатне використання газу і можливі зловживання окремих працівників відомств і підприємств, а держава збільшує свої борги перед ВАТ “Газпром” до 1329,8 млн. дол. 2. Непроплата за спожитий газ. Проблема з енергозбереженням призводить до боргів за спожитий газ. Причина в тому, що законодавство не стимулює енергозбереження та не передбачає персональної відповідальності за розкрадання та безоплатне споживання газу. Споживання газу має відповідати фінансовим можливостям його закупівлі за кордоном, наявності газу власного видобутку і заробленого за транзитні послуги. Тобто маємо використовувати стільки газу, скільки споживачі можуть оплатити. Заходи щодо розв’язання проблеми неплатежів включають: знижки в ціні за вчасну оплату грошима (аукціони); бартерні розрахунки газом за продукцію підприємств; відключення від газової мережі, якщо розмір неплатежів становить критичний рівень. Чималий відсоток газу НАК “Нафтогаз України” продає газоспоживачам, для яких в ціну закладено дотації й субсидії. Але все це не дає позитивних результатів, а борги продовжують зростати. За рахунок нафтогазової промисловості дотується практично вся соціальна і бюджетна сфера, а також частково промисловість, особливо енергетика. Борги за спожитий газ в 1999 р. становили 5,3 млрд. грн., а на кінець першого кварталу 2000 р. досягли 5751,2 млн. грн. Проблема полягає в тому, що ми не тільки не усуваємо причини неплатежів, але й поглиблюємо їх. Усі структурні зміни ринку енергоносіїв не розв’язують проблеми. За дев’ять років незалежності так і не вдалося знайти шляхів виходу із кризи неплатежів: всі структури працюють на ринку купівлі і продажу газу, а кожен новий уряд проводить переділ ринку продажу енергоносіїв, і як результат – маємо зростання заборгованості за спожиті енергоносії. Та які структурні зміни оптового ринку ми не проводили б, без скорочення споживання газу на одиницю ВВП не спроможемося повністю сплачувати за газ. Можна передбачити, що нові структурні зміни – створення оптового ринку та спільних підприємств – призведуть до ще критичнішого стану з оплатою за газ, до погіршення забезпечення ним населення, збагачення комерційних структур та втрати керованості ситуацією на газовому ринку з боку уряду. Реорганізація може мати катастрофічні наслідки для газозабезпечення споживачів. Штучне виключення з єдиної системи управління хоча б частини стратегічно важливих магістральних газопроводів призведе до розбалансованості газотранспортної системи України, що негативно позначиться на надійності та безпеці газопостачання і поставить під загрозу забезпечення транзиту російського газу, особливо в зимовий період.3. Газозабезпечення у 2000 році. Велику тривогу викликає стан забезпечення природним газом народного господарства, оскільки в регіонах не тільки не вжито заходів зі скорочення споживання газу, а навпаки – за 4 місяці поточного року, порівняно з аналогічним періодом минулого року, воно зросло на 6%. У першому кварталі вже спожито 11,3 млрд. куб. м газу, отриманого за транзитні послуги, до того ж 3,3 млрд. куб. м із них – у рахунок авансових поставок. Крім того, 4 млрд. куб. м було використано знову-таки авансом за рахунок 2000 року в четвертому кварталі 1999 р. З метою забезпечення споживачів НАК “Нафтогаз України” в першому кварталі поточного року додатково закупив 7,5 млрд. куб. м газу, частину якого було відібрано з підземних сховищ газу (ПСГ), тож при цьому ще й втрачено можливість одержати від ВАТ “Газпром” кошти за його зберігання. На травень-грудень НАК “Нафтогаз України” має ресурсів 24,2 млрд. куб. м, із яких 13,3 млрд. куб. м – газ, що Україна може заробити за транзитні послуги. Тоді як потреба газу на вказаний період становить 43,8 млрд. куб. м, тобто 19,6 млрд. куб. м газу потрібно імпортувати. Якщо не буде вжито термінових заходів щодо різкого зменшення споживання газу, особливо у літній період, то борги за газ зростуть ще на 1,6 млрд. дол., а це ще більше поглибить енергетичну кризу. Треба розробити і затвердити ліміти споживання газу в регіонах з помісячною розбивкою і персональною відповідальністю за їх виконання. За споживання газу безоплатно винних потрібно притягати до адміністративної та кримінальної відповідальності. Споживання газу в енергетиці треба знизити за рахунок збільшення частки вугілля, мазуту і т. д. За прогнозними розрахунками, маємо власних ресурсів газу (власний видобуток і газ, зароблений за транзитні послуги) на травень-вересень усього 12 млрд. 140 млн. куб. м (або 12,140 : 152 дні = 79,8 млн. на добу). Тому споживання газу в літній період не має перевищувати цих показників. Сьогодні в Україні щодоби споживається 130-140 млн. куб. м, що перевищує споживання газу в літні місяці 1999 р. Значно поліпшив би ситуацію на газовому ринку України терміновий перегляд відносин між урядом України і ВАТ “Газпром” в частині транзиту газу, його вартості та реструктуризації боргів. Закупівля імпортованого газу для промислових споживачів має здійснюватися самими підприємствами або трейдерами, а не державною структурою НАК “Нафтогаз України”.Обсяги закупівлі імпортованого газу мусять бути визначені із мінімальної потреби і наявності коштів на його закупівлю, а не за рахунок несанкціонованих відборів, що в результаті призводить до непомірно високої ціни за газ та штрафних санкцій. Одночасно слід відмітити, що для створення запасу газу в ПСГ для відбору в осіньо-зимовий період для населення треба терміново розв’язати питання додаткової закупівлі не менш як 6-7 млрд. куб. м газу.4. Ціна російського газу. Однією з причин кризового стану на ринку енергоносіїв є непомірно висока ціна на імпортований газ. Потрібно зазначити, що Україна є найбільшим імпортером російського газу серед країн Європи. 19 її країн споживають 110-120 млрд. куб. мросійського газу на рік, а Україна – 60 млрд. куб. м (разом з об’ємом газу, який постачає МЕК “ІТЕРА” і заробленим за транзитні послуги). Як монопольний постачальник газу в Україну російська сторона продає його нашій державі за значно вищими цінами (у два рази), ніж країнам Західної Європи. Так, у жовтні 1999 р. Росія продавала газ Франції на її кордоні по 75,09 долара за 1000 куб. м (за даними журналу “Gas Connections”). Але якщо врахувати транспортні послуги за доставку газу від кордону Україна – Росія до кордону Франції (ця відстань дорівнює 2678,8 км), то фактично Росія продавала газ Франції на кордоні Україна – Росія за ціною 28,22 долара за 1000 куб. м. Продаючи газ Україні фактично за ціною 80 доларів, Росія має чистий дохід набагато більший, ніж від продажу 120 млрд. куб. м газу країнам Європи, а отже, Україна переплачує за російський газ щороку більш як 2 млрд. доларів. За цих умов продукція нашої промисловості буде неконкурентоспроможною на європейському та російському ринках, а Україна все далі заглиблюватиметься у боргову яму перед ВАТ “Газпром”. Якби ціни російського газу встановити на європейському рівні, то з урахуванням власного видобутку і заробленого за транзитні послуги газу ми майже на 85% забезпечили б державу газом без його імпорту. Можна стверджувати, що економічна криза в Україні значною мірою залежить від непомірно високої ціни російського газу. Підписавши і ратифікувавши договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Росією і Україною, маємо на основі принципів “незастосування сили або загрози сили, включаючи економічні та інші способи тиску”, домогтися, щоб ціни на російський газ відповідали європейським (із врахуванням транспортних послуг).5. Зберігання російського газу. Важливими чинниками, які також впливають на взаємовідносини із ВАТ “Газпром”, є закачування російського газу в ПСГ і плата за ці послуги. За договором між НАК “Нафтогаз України” і ВАТ “Газпром” щодо об’ємів і умов закачування російського природного газу в підземні сховища, його зберігання і відбору із цих сховищ, “Газпром” оплачує вартість цих послуг під час його відбору для потреб “Газпрому”. Однак коли газ відбирається для потреб України, то оплату за зберігання російського газу “Газпром” не здійснює. Оскільки Україна постійно допускає перебори російського газу, або як їх ще називають, несанкціоновані відбори газу, то Росія практично не платить за послуги зі зберігання газу. Треба зазначити, що ціна за зберігання газу також понад удвічі менша, ніж для країн Західної Європи. Росія і тут використовує своє монопольне становище, а Україна внаслідок непродуманих кроків та постійних переборів газу втрачає значні кошти. Виходить, що Україна постійно зазнає фінансових і матеріальних збитків за споживання російського газу з причини непродуманих дій під час складання договорів на послуги і закупівлю газу.6. Проблема наповнення газом ПСГ. Запаси активного газу в ПСГ на кінець сезонів закачування постійно зменшуються: з 34,3 млрд. куб. м у 1990 р. до 22,3 у 1999 р. Погіршилася і структура газу. Якщо в 1995 р. частка російського газу в ПСГ становила 6,2 млрд. куб. м, а українського – 11,4 млрд. куб. м, то у 1999 р. ситуація різко змінилася не на користь українського газу. Об’єм російського газу збільшився до 13,4 млрд. куб. м, а українського – зменшився до 2,3 млрд. куб. м. Зменшився і об’єм закачування газу в ПСГ по роках. Якщо в сезон 1994-1995 рр. було закачано 22 млрд. куб. м, то в 1999-2000 рр. – лише 16 млрд. куб. м. Сьогодні питання об’ємів закачування українського газу в підземні сховища газу не вирішене. Укладено договір тільки з ВАТ “Газпром” на закачування 12 млрд. куб. м російського газу. Не розв’язане і питання повернення в держрезерв 4,5 млрд. кубів газу, як це передбачено в урядових постановах.7. Надійність газотранспортної системи. Дуже важливою є проблема транспортування газу. Газотранспортна система України включає 35,9 тис. км газопроводів, 122 компресорні цехи загальною потужністю близько 5,6 млн. КВт і 1380 газорозподільчих станцій. Однак за відсутності коштів газотранспортна система може не впоратися з виконанням покладених на неї завдань з надійного забезпечення споживачів України та з експортними зобов’язаннями. Для підтримання нормальної роботи магістральних газопроводів щороку потрібно проводити капітальний ремонт щонайменше 500 км газопроводів. Передусім потребують реконструкції наявні компресорні станції, де зосереджено понад 800 різних “за віком” газоперекачувальних агрегатів, які потребують заміни на продуктивніші, що дозволить різко скоротити витрати газу на транспортні послуги. Крім того, ми зможемо підтвердити дієздатність нашої газотранспортної системи.Згідно звіту спільної технічної групи АТ “Укргазпром” і компанії “Шелл інтернешнл газ ЛТД” від 20.11.1998 р. “Про надійність міжнародної газотранспортної системи”, спільна технічна група зробила висновок, що інвестиції в розмірі від 0,5 до 1 млрд. дол. протягом перших п’яти років (на додаток до повсякденних експлуатаційних витрат) дозволять здійснити реконструкцію. Така система буде надійною та здатною функціонувати протягом наступних 20 років.8. Росія обходить Україну.У цьому зв’язку важливим питанням енергетичної безпеки України є мрія ВАТ “Газпром” обійти Україну й усунути її від транзиту російського газу в Західну Європу і Туреччину. 14 квітня 2000 р. Р.Вяхирев перед поїздкою в Україну заявив, що газової труби через українську територію більше не буде. Тим більше, що частина трубопроводу вже випрацювала свій технічний ресурс. Введення в експлуатацію газопроводів в обхід України нічого доброго нам не принесе. Будівництво двох газопроводів Ямал—Європа, які пролягають через Білорусію і Польщу в обхід України, дасть можливість Росії транспортувати до 65 млрд. куб. м газу на рік. Є питання, викликані будівництвом газопроводу “Блакитний потік” через Чорне море, по якому російський газ транспортуватиметься до Туреччини (16 млрд. куб. м на рік). Будівництво газопроводу Ямал—Скандинавія—Західна Європа через Фінляндію та Швецію до ФРН дасть змогу транспортувати до 45 млрд. куб. м газу на рік. Сумарна пропускна здатність запроектованих для будівництва газопроводів, які підуть в обхід України, становить 140 млрд. куб. м газу на рік. Ще у 1993 р. український уряд взяв на себе зобов’язання наростити потужність газотранспортної системи до 140 млрд. куб. м для транзитних поставок російського газу в Західну Європу. Цю програму Україна виконує. Транспортуючи до Західної Європи близько 110-120 млрд. куб. м російського газу на рік, українська газотранспортна система має всі можливості транспортувати туди на 20 млрд. куб. м більше. Одним із шляхів підвищення транзитної спроможності системи є створення в 1997 р. україно-російсько-турецького акціонерного товариства закритого типу “Газтранзит”, основним завданням якого є будівництво та реконструкція об’єктів для збільшення подачі газу до країн напрямку Балкан (Туреччина, Греція, Болгарія, Румунія, Македонія). Навіщо тоді будуються такі газотранспортні потужності в обхід України, як Ямал—Європа та Росія—Туреччина (морський варіант), що вимагають значних матеріальних витрат, пов’язаних з великим фінансовим ризиком? Навпаки, розширення газотранспортних потужностей України з її величезним потенціалом, розвиненою інфраструктурою за наявності потужних підземних сховищ газу не вимагає великих капітальних вкладень і є цілком реальним для здійснення. Досвід багатьох років підтверджує надійність газотранспортної системи України щодо забезпечення транзиту російського газу через територію України до країн Європи та Туреччини. Тому я не згоден із твердженнями представників ВАТ “Газпром”, нібито Україна не може забезпечити транзитні поставки російського газу. Росія просто шукає шляхи диверсифікації експорту газу. Завдання Росії – обійти Україну, позбавити її прибутку від транзитних послуг і тим самим здійснювати на неї економічний тиск. Необхідно відзначити, що це – глобальна політика Росії: позбавити Україну газотранспортних послуг.У даний час “Газпром” проробляє проект з польською і словацькою сторонами щодо можливого будівництва міжсистемного газопроводу-перемички за маршрутом Кобрин (Білорусія)—Страдех—Люблін—Жешув (Польща)—Великі Капушани (Словаччина). Будівництво такого міжсистемного газопроводу має на меті створення закільцьованої європейської системи. Це зменшить транзит газу газопроводами Долина—Ужгород, “Союз”, “Прогрес” і Уренгой—Помари—Ужгород. Добре було б, якби дійсно йшлося про поставки газу із Ямалу. Але поки що газопроводом в обхід України на захід Європи поставлятиметься уренгойський газ, який сьогодні транспортується українськими газопроводами. Немає жодних підстав вважати, що Росія збільшить найближчим часом видобуток власного газу (за словами Юрія Комарова в газеті “Известия” від 9.12.1999 р). Скорочення видобування газу в Росії компенсуватиметься для поставок на експорт за рахунок зменшення його споживання в Росії і Україні. Тож доцільніше було б Росії вкладати гроші у розвиток видобутку газу на родовищах півострова Ямал та у будівництво газопроводу від них, ніж у будівництво обхідних газопроводів за різкого падіння видобутку газу. Так, ВАТ “Газпром” зменшує власний видобуток газу з 553,7 млрд. куб. м у 1998 р. до 520 млрд. куб. м у 2000 р. Згідно з прогнозом видобуток газу в 2001 році зменшиться до 500 млрд. куб. м. Сьогодні Україна заробляє за транспортні послуги 2,5 млрд. дол. на рік. Можна уявити собі, які кошти втратимо, коли обсяг транзиту в 2002 р. зменшиться до 30% від сьогоднішнього. Уряд має проводити наступальну політику і не давати Росії та Західній Європі підстав стверджувати, буцімто Україна не здатна забезпечити транзитні поставки російського газу. Не можна більше миритися з вичікувальною позицією України і не вживати альтернативних заходів. Адже на сьогодні відсутній двосторонній договір і не існує жодних зобов’язань російської сторони щодо завантаження українських газопроводів достатніми обсягами транзитних поставок газу на довгий період часу. 9. Збільшення власного видобутку газу. Власний видобуток газу тривалий час скорочувався, і тільки у 1994-1999 рр. його вдалося стабілізувати на рівні 18,0 млрд. куб. м на рік. Щоб оцінити це, зазначу, що більшість основних родовищ в Україні перебуває на завершальній стадії розробки і експлуатується з падінням видобутку. Один із шляхів виходу нашої держави із енергетичної кризи – це нарощування власного видобутку нафти і газу. Однак, виконуючи надзвичайно важливу для держави виробничу діяльність, галузь опинилася в кризі, яку спричинили постійні неплатежі за спожитий газ. Іншим негативним чинником, який впливає на розвиток власного видобутку газу, є непомірний податковий тиск, часто необгрунтований, що постійно зростає. Подальше його посилення, з поглибленням кризи платежів за спожитий газ та за відсутності фінансування з бюджету (бюджетних установ для закупки газу і дотації за пільгами і субсидіями для населення), може призвести до різкого зменшення власного видобутку газу. Розрахунки можливих обсягів видобутку газу і нафти підтверджують, що за умови виконання запланованої програми геологорозвідувальних робіт, стабільного буріння експлуатаційних свердловин обсягом в середньому 310-330 тис. м на рік та забезпечення необхідного обсягу будівельно-монтажних робіт з облаштування родовищ, підприємства НАК “Нафтогаз України” можуть у перспективі збільшити видобуток газу до 20 млрд. куб. м у 2005 р. і 24 млрд. куб. м у 2010 р. Видобуток нафти з конденсатом за цих умов можна стабілізувати на рівні приблизно 3,5 млн. т у 2005 р., а в подальшому – збільшити до 4 млн. т у 2010 р. Важливим джерелом поповнення енергоресурсів держави є активізація роботи щодо збільшення вилучення цінних компонентів (передусім пропан-бутану і етану) з газу, що видобувається і транспортується. За існуючих нині глибини газопереробки і рівня видобутку газу ми щороку недоодержуємо 350-400 тис. т пропану і не менше як 500 тис. т етану.Для виконання намічених виробничих програм потрібно:- залишити в повному обсязі в розпорядженні нафтогазовидобувних підприємств рентну плату за видобуту нафту та рентну плату за природний газ;- внести відповідні зміни до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, передбачивши в ньому: віднесення витрат, пов’язаних з розвідувальним бурінням та бурінням експлуатаційних свердлових, до валових витрат нафтогазовидобувних підприємств; віднесення нафтових і газових свердловин до окремої групи основних фондів.Для забезпечення фінансування пошуково-розвідувального буріння власними силами необхідно залишити в розпорядженні видобувних підприємств відрахування за геологорозвідувальні роботи і залучати вітчизняні та іноземні інвестиції. Для відновлення ресурсної бази, стабілізації і нарощування видобутку вуглеводнів після 2000 р. треба наростити обсяг пошуково-розвідувального буріння власними силами нафтогазовидобувних підприємств до 150-170 тис. м проходки на рік. Стабілізація, а тим більше нарощування видобутку нафти і газу, вимагають відповідного поновлення сировинної бази новими розвіданими запасами, які в 2-3 рази перевищували б річні обсяги видобутку нафти і газу.10. Висновки.Можна зробити висновок, що Україна стоїть на межі енергетичної катастрофи. А якщо врахувати, що частка газу сьогодні складає 45% всіх енергоносіїв у державі, то це передусім стосується газової галузі. Створюється враження, що ми або несвідомо, або умисно не хочемо вийти із енергетичної кризи, збільшуємо борг перед Росією, стаємо на шлях економічної залежності і втрати державності. З кожним роком ситуація погіршується, і ніхто цього не хоче помічати. Бо якщо деякий час енергетичної кризи вдавалось уникати за рахунок газової промисловості, то сьогодні і вона опинилася в кризовій ситуації. Тому уряду потрібно займатися не так ринком енергоносіїв, його переділом та створенням спільних підприємств з продажу газу, як енергозбереженням – тим, чим займалися всі країни світу в період енергетичної кризи.Сьогодні потрібно вжити заходів щодо:- ефективного використання газу, проведення енергозберігаючої і газозберігаючої політики, істотного зменшення енергоємності ВВП;- розробки і прийняття закону про раціональне використання енергоносіїв, стимулювання економії енергоносіїв промисловістю і населенням, масового впровадження лічильників газу, гарячої води, опалення. Необхідно розробити систему фінансових стимулів і податкових пільг за економію енергоносіїв, пріоритетної реалізації прогресивних енергозберігаючих технологій, а також прийняти закон щодо кримінальної відповідальності за безоплатне споживання газу;- поступового наближення норм енергоспоживання до рівня розвинених країн, що дасть змогу зменшити енергетичну залежність України від імпорту енергоносіїв, а також підвищити конкурентоспроможність нашої продукції. Споживання газу має відповідати фінансовим можливостям його закупівлі за кордоном, наявності газу власного видобутку і заробленого за транзитні послуги. Росія намагається відсторонити Україну від транзиту російського газу, що загрожує втратою 2,5 млрд. дол. на рік, або 30 млрд. куб. м газу. Тому необхідно:- провести інтенсивні переговори з Російською Федерацією і ВАТ “Газпром” та укласти відповідні довгострокові угоди щодо використання газотранспортної системи України для транзиту російського газу; - переглянути умови оплати за зберігання російського газу в підземних сховищах; підвищити надійність транзиту російського газу;- розширити коло країн, яким надаються транспортні послуги;- надати стратегічного значення розширенню газотранспортної системи Тальне—Ананьїв—Ізмаїл та пільги ЗАТ “Газтранзит” з будівництва за рахунок іноземних кредитів. Україна має розв'язати питання відокремлення контрактів на транзит та закупівлю газу, стовідсоткової оплати в доларах за транспортні послуги. За російський газ також мусимо розраховуватися у доларах, але за середньоєвропейською ціною з урахуванням транспортних послуг. Важливим є також вжиття заходів щодо зменшення монопольної залежності від поставок російського газу за рахунок збільшення власного видобутку природного газу і доведення його до 24 млрд. куб. м на рік до 2010 р., взявши за основу Національну програму “Нафта і газ України до 2010 р.”. Ключове значення для енергетичної безпеки держави має диверсифікація надходжень паливно-енергетичних ресурсів в Україну (80% надходить з Росії). Західні країни прагнуть зменшити надходження ПЕР з однієї країни до рівня менш ніж 30%. Потрібно впроваджувати диверсифікацію енергопостачання за рахунок зрідженого природного газу та скрапленого нафтового газу. З метою диверсифікації джерел паливно-енергетичних ресурсів потрібно реалізувати програму освоєння газу-метану, що супроводжує поклади вугілля, створити умови для реконструкції вугільної промисловості і збільшення видобутку. Крім того, треба відповідно до постанов Кабінету Міністрів повернути до держрезерву 4,5 млрд. куб. м газу.^ Під тиском.*Політичні та економічні проблеми газотранспортної системи України.Важливою складовою нафтогазового комплексу України є розвинені мережі нафто- і газопроводів, що забезпечують постачання нафти і газу споживачам в Україні, а також їх транзит із Росії до інших країн Європи. Так, у 1999 р. було протранспортовано понад 200 млрд. кубометрів природного газу, в тому числі майже 119 млрд. кубометрів – транзит російського газу до європейських країн і Туреччини, 15 млрд. кубометрів – до південних областей Росії та Молдови. Загалом на українську газотранспортну систему припадає понад 90% загального обсягу експорту російського газу до країн Центральної та Західної Європи, Туреччини. Незважаючи на розвиток альтернативних маршрутів (Ямал—Європа, “Блакитний потік”), очевидно, що Україна і надалі залишається основним “газовим мостом” між Росією і країнами Європи. В Україні з метою збереження транзитоспроможності приділяється значна увага забезпеченню надійності й ефективності роботи діючих газопроводів. Зважаючи на очікуване зростання газоспоживання в європейських країнах, тривають роботи з розширення газотранспортної системи. Серед найважливіших об’єктів необхідно відзначити такі, як газопроводи Хуст—Сату-Маре (Румунія), Ананьїв—Ізмаїл, газопровід-перемичка Тальне—Ананьїв, компресорні станції “Тарутине” й “Ананьїв”, а також на газопроводі Торжок—Долина. Газопровід Хуст—Сату-Маре дає змогу подавати газ до північних районів Румунії та збільшити транзит з 4 млрд. кубометрів до 10 млрд. кубометрів на рік. Введення до експлуатації газопроводів і компресорних станцій в південному напрямі уможливить збільшення подачі газу до балканських країн та до Туреччини з 23 млрд. до 38 млрд. кубометрів на рік. Будівництво 4 компресорних станцій на газопроводі Торжок—Долина дасть можливість збільшити потік газу з Росії через Білорусь з 4 млрд. до 29 млрд. кубометрів на рік. Загалом усі згадані проекти істотно збільшать транзитну спроможність газотранспортної системи ДК “Укртрансгаз”, яка досягне 160 млрд. кубів на рік. Це цілком забезпечить заплановані на перспективу обсяги транзиту російського газу в треті країни. Багаторічний досвід підтверджує надійність роботи газотранспортної системи України із забезпечення транзиту російського газу територією України в інші європейські країни. Ми й надалі готові до плідної співпраці у сфері поширення транзитних постачань і підземного зберігання газу. Хотілося б наголосити, що в Україні проводяться значні роботи з підвищення надійності та ефективності газотранспортної системи. Так, протягом останніх трьох років обстежено близько 2 тис. км магістральних газопроводів за допомогою таких сучасних інструментів, як інтелектуальні поршні. Впроваджено системи віброконтролю і діагностики газоперекачувальних агрегатів. Проводиться реконструкція й модернізація компресорних станцій із заміною морально застарілих імпортних турбін на двигуни вітчизняного виробництва, що відповідають світовому рівню. Усе це дало підстави групі експертів Держнафтогазпрому, АТ “Укргазпром” та компанії “Шелл інтернешнл газ Лтд” після обстеження газотранспортної системи у листопаді 1998 р. дійти висновку, що “об’єкти міжнародної газотранспортної системи України відповідають сучасним вимогам і технічна цілісність системи є задовільною”. У звіті згаданої групи експертів відзначено, що інвестиції в обсягах 0,5-1 млрд. доларів США протягом найближчих п’яти років дадуть змогу здійснити плани реконструкції системи, і вона надійно функціонуватиме впродовж наступних 20 років. Сьогодні власні інвестиції в газотранспортну систему становлять до 250 млн. доларів США на рік. У зв’язку з цим видаються дивними періодичні заяви високопоставлених представників ВАТ “Газпром” щодо ненадійності транзиту газу через Україну та неможливості нарощувати транзитні поставки. Водночас пропонуються нові проекти будівництва, такі, як газопроводи Ямал—Європа вартістю 40 млрд. доларів США та “Блакитний потік” через Чорне море вартістю 3 млрд. доларів. Звичайно, ніхто нікому не може заборонити закопувати гроші в землю. Але більш як 30-річний досвід експортних поставок газу через Україну показав їх високу надійність. Не тільки не було випадків великих технічних неполадок, а навпаки, провали в подачі газу через відмову газопроводів за межами України успішно згладжувалися за рахунок підземних газосховищ. І західні споживачі не помічали порушень у подачі газу. Комплекс українських підземних газосховищ за своєю потужністю найбільший (після Росії) в Європі, має можливості у закачуванні та відбору понад 30 млрд. кубометрів газу за сезон. Якщо врахувати, що в Україні видобувають щорічно 18 млрд. кубометрів газу, то можливості регулювання подачі газу в зимовий період становлять близько 50% від обсягу транспортованого газу. Якщо ж додати, що основні за потужністю підземні газосховища розташовані біля західного кордону України, то навіть не Якщо Україну звинувачують у проблемах газотранспортної системи, її ненадійності, то чомусь ніхто не каже про катастрофічний стан газотранспортної системи Росії, інфраструктура якої справді перебуває в критичному стані. У Москві підписано угоду (меморандум) про створення консорціуму головними європейськими газовими компаніями, який займатиметься розробкою, техніко-економічним обгрунтуванням, оцінкою перспектив газового маршруту в обхід України через Польщу і Словаччину. Такі наміри висловили п’ять компаній: російський “Газ