Інформаційне повідомлення про позачерговий 43 з’їзд Комуністичної партії України

ІНФОРМАЦІЙНЕ пОВІДОМЛЕННЯ про позачерговий 43 з’їзд Комуністичної партії України19 жовтня 2008 року в м.Києві розпочав роботу позачерговий 43 з’їзд Комуністичної партії України. Відкриваючи з’їзд, перший секретар ЦК Компартії України П.М.Симоненко повідомив, що на пленумах Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських комітетів Компартії України обрані 302 делегати, на з’їзд прибули 294 делегати. Приймається рішення про початок роботи з’їзду. На з’їзді присутні члени ЦК і ЦКК КПУ, не обрані делегатами, члени фракції комуністів у Верховній Раді України. Роботу з’їзду висвітлюють представники українських і зарубіжних друкованих та електронних засобів масової інформації. З’їзд обирає робочі органи: Президію, Секретаріат, Мандатну, Редакційну та Лічильну комісії. Затверджується порядок денний з’їзду: 1. Про політичну обстановку в Україні і завдання партійних організацій у зв’язку з достроковими виборами народних депутатів України. З доповіддю «Про політичну обстановку в Україні і завдання партійних органі­зацій у зв’язку з достроковими виборами народних депутатів України» виступив перший секретар ЦК Компартії України П.М.Симоненко. В обговоренні доповіді на першому засіданні з’їзду взяли участь: М.А.Кухарчук — член бюро Рівненського обкому Компартії України; С.П.Кілінкаров — перший секретар Луганського обкому Компартії України; О.Н.Калинюк — перший секретар Львівського обкому Компартії України; П.С.Цибенко — член Президії ЦК Компартії України; О.В.Бабурін — перший секретар Запорізького обкому Компартії України. З’їзд заслухав доповідь Мандатної комісії, з якою виступив її голова В.М.Оплачко, і затвердив її. В обговоренні доповіді на другому засіданні з’їзду взяли участь: Н.П.Штепа — член ЦК Компартії України (Кримська республіканська парторганізація); О.Д.Албу — секретар Одеського обкому Компартії України; В.А.Бідьовка — секретар Донецького обкому Компартії України; В.Й.Матвєєв — перший секретар Миколаївського обкому Компартії України; Ю.М.Осетров — другий секретар Дніпропетровського обкому Компартії України; Д.Л.Поліщук — другий секретар Херсонського обкому Компартії України; В.М.Алексій — перший секретар Закарпатського обкому Компартії України. Із заключним словом на з’їзді виступив П.М.Симоненко. З’їзд прийняв постанову «Про політичну обстановку в Україні і завдання партійних організацій у зв’язку з достроковими виборами народних депутатів України».Наступне засідання позачергового 43 з’їзду Комуністичної партії України буде проведено відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» і календарного плану проведення дострокових парламентських виборів Центрвиборчкому.^ Про політичну обстановку в Україні і завдання партійних організацій у зв’язку з достроковими виборами народних депутатів УкраїниДоповідь першого секретаря ЦК КПУ П.М.СИМОНЕНКА на позачерговому 43 з’їзді Компартії України 19 жовтня 2008 рокуТовариші делегати! Криза глобального фінансового капіталізму, яка вразила економіки Заходу, набирає обертів і перетворюється на «глобальний торнадо». Світовий порядок, побудований на фінансовому лібералізмі та силовій гегемонії США, руйнується на наших очах. Система, яку звеличували українські націоналісти, зазнає краху. Один за одним банкрутують банки, руйнуються фондові ринки, промисловість зупиняється, а економіки західних держав сповзають у рецесію. Переважна більшість світових лідерів, які ще вчора виступали затятими прибічниками лібералізму, зрікаються цієї доктрини. Вони заявляють про необхідність широкомасштабної націоналізації й розширення державного контролю над економікою.^ Після потрясінь на світових ринках фінансів та фондів криза вступила в нову фазу — руйнування національних економік і знецінення активів країн, що розвиваються. Кредитна залежність, розпродаж знецінених виробництв, безробіття і перенесення соціального тягаря на національні бюджети країн, що розвиваються, — ось перспектива найближчих трьох-п’яти років. При цьому очевидно, що провідні банківські групи країн «золотого мільярда» і транснаціональні корпорації (ТНК) перекладають втрати спекулятивного капіталу на плечі менш розвинутих, але ресурсно привабливих країн та регіонів. Україна має вкотре визначитися: залишиться вона сателітом США, ресурсною базою Заходу чи зможе відновити економічний суверенітет і політичну самостійність. Бути чи не бути Україні як державі — так тепер стоїть питання. Сьогодні не може бути жодних сумнівів — нинішня криза в Україні стала результатом від самого початку антидержавної та антинародної за суттю полі­тики націоналістів. Політики, яка, починаючи з 1991 року, перетворила Україну на жертву глобальних спекуляцій та геополітичних експериментів. Гасла «Геть Ющенка та олігархів! «Ні!» — українському нацизму! «Так!» — народному патріотизму!» об’єднують сьогодні переважну більшість наших громадян. Реакційна зовнішня та внутрішня політика «помаранчевих» на чолі з маріонетковим вашингтонським ставлеником Ющенком, спрямована на втягування України в НАТО, помножена на знавіснілий націоналізм, антикомунізм та ксенофобію, — викликає дедалі зростаюче неприйняття серед переважної більшості наших громадян. Навіть для тих, хто був свого часу зомбований «Майданом», стало очевидним, що влада, уособлювана Ющенком та «помаранчевими», не має нічого спільного з демократією і становить серйозну загрозу для всього суспільства. Особливо явно люди відчули це нині. Початок світової фінансової кризи, яка докотилася до України, продемонстрував нездатність «помаранчевих» забезпечити громадянам України економічний, політичний і соціальний захист, гарантувати безпеку країни. Так звані антикризові заходи президента, уряду й Нацбанку спрямовані виключно на врятування олігархічного спекулятивного капіталу за рахунок пограбування прос­тих вкладників — тих, хто «купився» на рекламні обіцянки і довірив свої кревні заощадження комерційним банкам, сподіваючись захиститися від інфляції. Люди не можуть одержати назад свої депозити, а через підвищення цін, особливо на продукти харчування, товари й послуги першої необхідності, ліки, — з кишень наших громадян вкотре витягують останні копійки. При цьому реальний промисловий сектор, де працюють мільйони робітників та інженерно-технічних працівників, і на якому тримається економіка України, аграрії, які забезпечують країну продовольством, кинуті «помаранчевими» президентом і урядом напризволяще. Уже сьогодні зупиняються заводи, гаснуть домни, робітників десятками тисяч відправляють у неоплачувані відпустки, позбавляючи їх та їхні сім’ї засобів до існування. Без державної підтримки виявилися цілі галузі, найбільші містоутворюючі підприємства металургії, хімії, машинобудування, суднобудування, ВПК і багато інших. Замість державної підтримки АПК і виведення галузі з кризи режим В.Ющенка почав кампанію щодо збезземелення українських селян. У результаті на ринку сільгоспвиробника встановився тотальний диктат великого трейдерського капіталу, а земельні ресурси зібрані в руках групки нових латифундистів.^ Що чекає Україну завтра?По-перше. Бездарно-злочинна «помаранчева» влада, сповідуючи націонал-фашистську ідеологію, формуючи в особі Росії образ ворога, зробила все, аби зруйнувати партнерські відносини з нашим стратегічним союзником — енергетичним донором. За чотири роки ціна на газ для України зросла в кілька разів і в 2009 році може досягти 400 дол. за тис. кубів. Вартість енергоносіїв нестримно зростатиме, і громадяни просто не зможуть оплачувати послуги підприємств ЖКГ. Неминучими стануть перебої в подачі тепла, води та електроенергії. В умовах тотального зубожіння населення в комунальних служб не буде коштів на ремонт водопроводів та газопроводів. Трагедії Алчевська й Дніпропетровська можуть повторитися в десятках українських міст. У результаті більшість жителів наших міст і сіл будуть змушені жити в нестерпних умовах, платячи за це непомірну ціну.По-друге. В.Ющенко, націоналісти й олігархи свідомо віддали Україну на відкуп світовим фінансовим спекулянтам. ^ Україну фактично «посадили на голку» зовнішніх запозичень, зв’язали кабальними торговими зобов’язаннями й позбавили економічного суверенітету. У результаті катастрофічно зріс валовий зовнішній борг. На 1 жовтня 2008 року він досяг $100 млрд і продовжує збільшуватися. Промислове виробництво на межі цілковитого зупинення, а будівельні компанії й банківський сектор уже впритул підійшли до початку масового банкрутства. Виробничі потужності де­градують, а внут­рішній ринок заполонений імпортом. Рекордний урожай 2008 року продається на зовнішніх ринках як фураж. Інфляція не зупиняється, зростання реальних доходів населення невблаганно сповільнюється, виникла загроза масового безробіття серед працездатного населення. Спекулятивний капітал наживається на гіперінфляції й коливаннях валютних курсів, стимулюванні споживання імпортних товарів і створенні колосальних фінансових пірамід для обкрадання людей. Горезвісні зарубіжні «інвестиції» на практиці виявилися грошима спекулянтів. При перших ознаках економічної кризи спекулятивний капітал почав стрімку втечу з української економіки, попутно позбуваючись проблемних активів і обрушуючи національну валюту.По-третє. На догоду інтересам транснаціонального капіталу В.Ющенко, націоналісти та олігархи, зрадивши національні інтереси, втягнули Україну у Світову організацію торгівлі (СОТ), що призвело до підриву позицій вітчизняних товаровиробників. Висновок: правлячий режим і так званий національний великий капітал не в змозі забезпечити розвиток національної економіки й реальне підвищення рівня життя народу. В умовах глобальної кризи вони демонструють абсолютну відсутність ефективних інструментів для запобігання кризі й нейтралізації її наслідків. Рятуючи свої багатства, вони готові сотні тисяч робітників зробити безробітними, а мільйони людей — жебраками. При цьому цинічно заявляють про необхідність різкого скорочення фінансування соціальних програм, різко збільшують ціни на продукти харчування та ліки.Це дає комуністам всі підстави стверд­жувати: курс так званих ліберальних реформувань збанкрутував. Запевняння доктринерів, які проповідують ідеологію ефективного «вільного ринку», — брехня. Провали в економіці супроводжуються фактичним згортанням демократичних засад. Конституція й закони ігноруються. Інститут демократичних виборів використовується як інструмент для системних фальсифікацій результатів виборів. Так звані лідери нації загрузли в інтригах і чварах. Їхні нескінченні «полі­тичні розборки», ненаситність і жадібність ввергли країну в хаос, посилили внутрішню нестабільність, конфліктність і авантюризм, залежність від зовнішнього впливу, дискредитують Україну в очах світової спільноти.Націоналізм у політиці й горюча суміш лібералізму та популізму в економіці — саме такий курс став причиною краху «помаранчевого» режиму в Україні на кінець 2008 року. Однак чи означає це, що нинішнє керівництво країни й великий капітал добровільно підуть на перегляд своєї провальної політики? Події в Україні засвідчують протилежне. Уже сьогодні всі проблеми, породжені кризою, влада й великий капітал перекладають на простих громадян. Своє виживання олігархат забезпечує за рахунок посилення надексплуатації трудящих: прагнучи уникнути збитків, починає звільняти робітників та службовців. Подальші «антикризові заходи» також неважко передбачити. Уже нині скорочується робочий тиждень на підприємствах гірничо-металургійного комплексу та хімічної промисловості, сотні людей змушені піти у відпустку. Прогнози невтішні — без роботи в найближче півріччя можуть залишитися від 500 тисяч до мільйона робітників. Разом із сім’ями — це приблизно 3–4 міль­йони наших співгромадян, представників трудових класів. Необхідно врахувати, що мільйони мігрантів, будучи позбавленими робочих місць, повертатимуться з-за кордону на батьківщину. Для України це може обернутися тотальним безробіттям працездатного населення. Власники заводів і фабрик почали ліквідацію більшості соціальних завоювань трудящих. У тому числі прав на оплачувані відпустку та лікарняний. Почалися затримки й невиплати зарплат. Навмисне погіршують умови праці. При цьому чим важча економічна ситуація в країні, тим нахабніше капітал поводиться у відносинах із найманими працівниками, інтереси яких просто нікому захистити. Суперечності між власником і найманими працівниками загострюються, посилюється майнове розшарування. Таким чином, економічна криза в Україні неминуче перейде в нову фазу — кризу соціальну. З’являться всі умови для нових протестних виступів, змістом яких стануть проблеми соціальної несправедливості, екс­плуатації, безробіття тощо. ^ Нинішня ситуація в українському суспільстві це повністю підтверджує. В Україні формуються передумови соціального вибуху й нових політичних потрясінь. Українське суспільство схвильоване і невдоволене. Соціальна апатія та розчарування в старих «помаранчевих кумирах» змінюються зростанням протестних настроїв і обуренням від зростаючих соціально-економічних втрат. Соціологічні опитування свідчать: майже 95% українців оцінюють нинішню політичну ситуацію як украй напружену, конфліктну й вибухонебезпечну. Невдоволення громадян створює живильне середовище для політичних радикалів усіх мастей. Ці нові «гапони» за вказівкою влади роздмухуватимуть в суспільстві нові вогнища конфліктів і суперечностей. У хід уже йдуть ксенофобія й русофобія, релігійна й етнічна нетерпимість, штучно створюються нові регіональні ідентичності, заохочується й стимулюється суспільний розкол. Знову піднімуть голову бандитизм та організована злочинність. Злидні, економічне неблагополуччя й розгул злочинності породжують у су­спільстві ностальгію за «сильною рукою» і «новим порядком». На цій хвилі до влади можуть прийти фашистські й ультранаціоналістичні диктаторські режими. А враховуючи, що мільйони заробітчан, втративши внаслідок світової кризи роботу в Європі, Росії, інших країнах, почнуть повертатися додому, в Україну, — весною може грянути соціальний вибух. Компартія запропонувала цілий комп­лекс радикальних заходів, які дозволяють мінімізувати втрати України й максимально захистити людей від наслідків світової фінансової кризи, запобігти насуванню соціального вибуху. Серед них: — пряме кредитування Національним банком стратегічних підприємств; — введення державної монополії на вивезення зерна за межі України; — передача великих підприємств у власність трудових колективів; — введення тютюнової та спиртової монополії держави; — націоналізація нафтових і газових свердловин, а також енергогенеруючих та енергорозподільчих підприємств тощо; — входження України в Єдиний економічний простір (ЄЕП) з Росією, Білоруссю та Казахстаном; — перегляд умов, на яких Україна вступила до СОТ; — відмова від рекомендацій МВФ і доларизації вітчизняної економіки; — введення індикативного планування та регулювання. Але ми реалісти і розуміємо, наскільки малоймовірна реалізація пропозицій комуністів в умовах існуючої політичної системи, де інтереси капіталу переважають над інтересами праці. Системи, де бал правлять націонал-фашисти й олігархи. Питання стоїть так: Або хаотичні, розрізнені виступи найманих працівників призведуть до того, що цим скористаються олігархи і залякуванням, шантажем, підкупом, використовуючи штрейкбрехерів і дрібні подачки, зведуть нанівець протестну енергію мас. Або наша партія, всі наші структури й організації, серйозно підготувавшись, очолять боротьбу трудящих за свої корінні права й свободи, боротьбу проти злиднів і безробіття. Сьогодні трудящі деморалізовані буржуазною пропагандою. Тому наші дії й конкретні пропозиції повинні бути зрозумілі людям і відбивати насущні проблеми й інтереси переважної більшості населення країни, а наші зусилля спрямовані на формування ефективної інфраструктури протестного руху. Від разових акцій — до єдиного Лівого фронту боротьби за зміну економічної й політичної системи в Україні.На жаль, більшість трудящих поки що не розуміють, що причина їхніх страждань не в поганих правителях, а в капіталізмі, що найбільших поступок від буржуазії вони добиваються тоді, коли виступають у ролі її могильника, а не прохача. Комуністи повинні чітко показати, що, не змінивши систему влади, неможливо розв’язати жодної болючої соціально-економічної проблеми. Що політичні сили, які покладають надії лише на вибори, а з ними і їхні виборці, — заздалегідь будуть приречені на поразку. Що за зміну свого життя потрібно боротися самому, зараз. Що ніякі буржуазні вибори не вирішать ключових суспільних суперечностей між працею і капіталом. Не випадково ті «помаранчево»-олігархічні сили, які довели Україну до «ручки», роблять усе, щоб ослабити ударну хвилю грядущого соціального вибуху. Спровокувавши розпуск Верховної Ради й політичну клоунаду з блокуванням судів, ЦВК, із протистоянням силових структур, вони прагнуть якомога швидше провести вибори. Адже в «помаранчево»-олігархічних списках перебувають саме ті, хто «прихватизував» стратегічні підприємства, захопив контроль над надрами та енергоресурсами, ті, хто, дбаючи лише про збереження своїх капіталів, викинуть завтра людей на вулицю. Комуністи виступають проти проведення дострокових виборів, розуміючи, чим це загрожує людям і країні.^ Політична криза — ширма, за якою відбувається демонтаж держави і здача суверенітету Три роки політичної конфронтації, конфліктів гілок влади й паралічу роботи виконавчої вертикалі завдали непоправних втрат українській економіці та Українській державі. ^ В Україні послідовно реалізується курс на демонтаж економічного і політичного суверенітету країни. По-перше, прискорений вступ до СОТ в умовах глобальної кризи зруйнував і без того слабкі бар’єри національного ринку. Комуністи оцінюють здачу України СОТ як цілеспрямований удар по національному промисловому потенціалу країни. Заради примарних геополітичних вигод влада готова пожертвувати економічними перспективами українського ВПК і машинобудування, стабільністю енергетичної системи, конкурентоспроможністю українського гірничо-металургійного комплексу.По-друге, імпортоорієнтована політика «помаранчевих» урядів стимулювала створення споживчих та фінансових пірамід і тим самим поставила Україну на межу фінансового дефолту, гіперінфляції й економічного спаду.По-третє, додатковим ударом по економічному суверенітету країни стало штучне загострення відносин з Російською Федерацією — найбільшим зовнішньоторговим і економічним партнером України. По-четверте, загравання з НАТО і натовськими стандартами в умовах розвалу ВПК, розбазарювання майна й тіньове роз­зброєння армії, втягування силових структур у політичне протистояння призвели до підриву їхнього авторитету й дієздатності. Замість державної служби безпеки, покликаної захистити країну від зовнішніх загроз і підривних дій інших держав, ми одержали політичну поліцію, яка готова тероризувати опозицію й переслідувати неугодних режиму політиків. По-п’яте, втручання у воєнний конфлікт у Грузії на боці агресора, злочинна торгівля високотехнологічною зброєю, втягування в судові процеси з країнами НАТО з територіальними претензіями (Румунія і острів Зміїний) поставили під загрозу не тільки репутацію, а й стабільність та цілісність країни, загострили відносини зі стратегічним партнером України — Росією. Загроза втягування України в міжнародні геополітичні й воєнні конфлікти стала реальністю. ^ По-шосте, в державі править реакційний політичний режим — олігархічна диктатура. Віктор Ющенко став «брендом» цієї диктатури, остаточно скинув маску «прогресивного політика» і перетворився на маріонеткового диктатора. Олігархічна диктатура на чолі з Ющенком геть позбавлена суспільної підтримки й довіри. Президента сьогодні залишають навіть колишні соратники та прислужники, впевнені, що у В.Ющенка немає політичного майбутнього. Останньою опорою цього режиму залишаються конт­рольовані силові структури і повністю залежна бюрократія. Навіть великий капітал, який сьогодні наживає надприбутки на слабкості держави, за будь-якої зміни ситуації готовий відвернутися від бездарного правителя. Очевидно, що в Україні посилюється реакція — тобто режим перейшов у наступ, із придушенням опонентів та згортанням політичних і громадянських свобод. Це знаходить підтвердження в тому, що: — силові структури приватизовані олігархами та злочинними угрупуваннями і перетворені на зброю політичної поліцейщини, рейдерських операцій та економічних розборок; — режим наступає на права громадян у сфері освіти, культури (мовне питання), економіки; — держава в умовах кризи підтримує фінансові клани за рахунок державного бюджету й обмеження прав вкладників банків; — згортається діяльність громадських організацій, провокуються нові конфлікти; — навмисне нагнітається націоналістична істерія, провокуються конфлікти на міжнаціональному ґрунті (події в Криму, заходи щодо реабілітації вояків ОУН-УПА), підтримується діяльність націоналістичних організацій (партія «Свобода», УНА); — навмисне й планомірно посилюється антиросійська кампанія з метою загострення взаємовідносин із Росією, зміцнення націоналізму й виправдання репресивних дій олігархічної диктатури. Таким чином, в Україні свідомо підтримується кризова ситуація, в якій саме Секретаріат президента залишається єдиним центром прийняття рішень. Олігархи не хочуть укладати публічні домовленості в парламенті і брати на себе всю повноту відповідальності за ситуацію в державі. Вони шукають закулісних змов. Розрахунок простий: їм корисніший президент-банкрут, який втратив народну підтримку і залежить від милості великого капіталу та діє в його інтересах. ^ Трудящі, весь народ України повинні розуміти: «помаранчевий спектакль» закінчено. У країні правлять олігархія й «помаранчеві» маріонетки. Підсумок злочинної політики очевидний: зруйновано систему захисту національних та соціальних інтересів України, підірвано фундамент економічного суверенітету. На тлі загальної деградації державної влади наш заклик усунути від влади нинішній режим, замінити політичну систему, яка захищає інтереси тільки великого капіталу, і зміцнити державний суверенітет відбиває національний інтерес України. Ми завжди виступали за зміцнення справжнього економічного суверенітету України, за опору на власний економічний потенціал, за зміцнення нейтрального статусу країни, що дозволяє думати не про конфронтацію із сусідами, а про розвиток взаємовигідного торгово-економічного партнерства.^ Хто зрадив демократію Чи був шанс не допустити встановлення олігархічної диктатури? Безсумнів­но, був. Але дворушництво націонал-зрадників на чолі з Ющенком, його прагнення взяти владу за будь-яку ціну призвели до нових політичних конфліктів, поставили країну на межу розколу й громадянського протистояння. Ідея демократії і справедливості була підмінена «майданократією» і культом особи, а демократичні цінності виконували роль наживки для ловлі виборців. Тепер прибічники так званої «помаранчевої революції» розплачуються за культ особи новою диктатурою. Ющенко зрадив демократичні гасла, які дали йому за американські долари підтримку виборців у 2004 році. Він продовжив справу Кучми щодо відновлення та зміцнення олігархо-бюрократичного режиму. Те, чого Кучма не встиг зробити, адміністрація Ющенка вирішила завершити. НАТО, встановлення контролю глобального капіталу над національною економі­кою, ослаблення ролі держави, закріплення домінування буржуазно-олігархічних партій у політиці — таким виявився новий-старий курс «помаранчевої» влади. Не дивно, що великий олігархічний капітал, перебуваючи під жорстким контролем міжнародних фінансових і банківських систем, тобто США, на сьогодні є найвірнішим союзником Ющенка та його команди. Про це свідчать постійні переговори Партії регіонів з Ющенком, його Секретаріатом і блоком «Наша Україна» про створення широкої коаліції в парламенті, підтримка ідеї про заборону діяльності ВРУ і проведення дострокових виборів. Саме тому гасло «Геть Ющенка і олігархічну диктатуру!» стає гаслом історичного моменту. Це означає усунення диктатури олігархії і націоналістів, це означає поворот до скасування президентського поста і реального народо­владдя, це означає перехід до нової політики соціального миру і соціальної справедливості.^ Комуністи — проти авторитаризму і націоналізму Протягом всіх років незалежності України комуністи вели політичну боротьбу в умовах жорсткої протидії з боку правлячих режимів. Ми пройшли через період заборони діяльності КПУ за правління Л.Кравчука. Нас не зломили полі­тичні репресії й адміністративний тиск апарату Л.Кучми. Сьогодні ми долаємо чергові випробування — махровий антикомунізм, поліцейщину, інформаційні кампанії щодо перегляду історії. Необхідно визнати, що націоналістичний режим В.Ющенка зробив антикомунізм стрижнем своєї ідеологічної доктрини. Вся пропагандистська міць підконтрольних і лояльних до влади ЗМІ спрямована на дискредитацію діяльності і програмних зав­дань КПУ. З історії країни цілеспрямовано викреслюються всі перемоги й досягнення, яких добився український народ на чолі з Комуністичною партією. Переписуються підручники, з бібліотек вилучається література, знищуються праці радянських учених та філософів, демонтуються пам’ятники. Навіть пам’ять про перемогу у Великій Вітчизняній війні намагаються перекреслити вшановуванням зрадників та дезертирів, які в критичний для країни момент перейшли на бік окупантів. Мета такої політики сьогоднішньої влади очевидна. Борючись із комуністами і перекручуючи історію, вона намагається приховати свою компрадорську й антинародну сутність. В.Ющенко сподівається, що разом зі спогадами про радянський період громадяни забудуть, що заводи і фабрики, земля й усі природні багатства цієї країни колись належали їм, а не доморощеним олігархам і транснаціональному капіталу. Президент і оточення гадають, що з часом зітреться пам’ять про те, що соціалістична українська держава гарантувала громадянам право на працю й відпочинок, безплатні медичне обслуговування та освіту, житло. Тоді можна буде спокійно розпродати залишки власності і безкарно одержувати прибуток від надексплуатації населення та природних багатств країни. Компрадорський режим В.Ющенка і підтримуючі його націоналісти плекають надію, що спогади про найбільші досягнення у виробництві, найвизначніші відкриття у науці, гуманізм культури і мистецтва багатонаціональної радянської держави відійдуть у минуле й забудуться. Тоді їм, нарешті, вдасться виконати свої зобов’язання перед іноземними «інвесторами» і перетворити Україну на антиросійський форпост Білого дому. Рішуче заявляю: незважаючи на політичне переслідування, інформаційну блокаду в ЗМІ, адміністративний тиск, комуністи цього не допустять. Наша партія завжди буде вірною своїй програмі і політичному кредо: комуністи не зраджують! ^ Порядок денний наступних виборів і завдання лівих.Перспективи лівого блоку Абсолютно очевидно, що в умовах гострої глобальної і внутрішньої фінансово-економічної кризи політична боротьба різко загостриться. Суспільство — на порозі соціального вибуху. Олігархи й націоналісти прагнуть укласти нову полі­тичну змову. Її мета — нейтралізувати Компартію України як партію, що послідовно й принципово відстоює інтереси трудящих. Весь набір передвиборних політичних технологій, які застосовуються проти нас, добре відомий. Укотре олігархічні партії намагатимуться перекрутити істинні причини кризи, загострення політичної боротьби. Замість обговорення причин погіршення життя та заходів щодо наведення в країні порядку громадянам нав’язуватимуться чергові інформаційні битви «добра» і «зла», героїв і антигероїв. Реальні соціальні суперечності і конфлікти будуть підмінені особистим протистоянням політиків або спекуляціями на темах територіального, етнічного чи релігійного розколу. Всі ресурси влади й олігархів знову будуть кинуті на адміністративне «стримування» нашої партії. Вони спробують підкупити-залякати або деморалізувати наших прихильників. Вони заплутуватимуть їх, вигадуючи чергові технологічні партії зі схожими назвами й гучними гаслами. За рахунок маніпулятивних технологій і пропаганди влада й великий капітал намагатимуться інформаційно заблокувати нас. Нам обмежуватимуть доступ до ЗМІ, ігноруватимуть на теледебатах і перешкоджатимуть проведенню зустрічей з виборцями. ^ У таких умовах перед КПУ постає непросте завдання: стати в авангарді боротьби з націонал-олігархічним режимом, з олігархічною диктатурою. Сьогодні багато розмірковують про єдиний передвиборний блок лівих партій. Переважно говорять ті, кому комуністи неодноразово пропонували координувати свої зусилля, насамперед у повсякденній боротьбі за права трудящих. У відповідь нам постійно висувалися умови. Партнери воліли говорити не про співробітництво, а про «портфельні» перспективи і кадрові амбіції. Хочу ще раз підкреслити: комуністи послідовно виступають за якнайширше об’єднання лівих сил. Але об’єднуватися ми повинні не тільки і не стільки у виборчих списках, а у практичній діяльності. Неприпустимо перетворювати Компартію на «ліфт» для окремих вождів. Порядок денний роботи українських лівих зрозумілий. Наші спільні зусилля повинні бути спрямовані на боротьбу з надексплуатацією, націоналізмом і ущемленням культурних прав і свобод українських громадян, протидію втягуванню України в НАТО. Однак досвід красномовно свідчить: поки інші беруть участь у політичних інтригах і кулуарних суперечках, КПУ працює на місцях. Ми не чекаємо виборів, а прагнемо надавати українським трудівникам реальну допомогу.^ Впевнений, що майбутнє у лівого блоку є. Але народитися він повинен у реальній боротьбі, а не в передвиборних дискусіях на політичних трибунах. Чи стануть вибори виходом? Головне питання, на яке має одержати відповідь українське суспільство: чи стануть наступні вибори виходом з глухого кута, чи Україна зануриться в полі­тичне лихоліття? В умовах важкої соціально-економічної кризи, перед небезпекою згортання демократичних реформувань ця проблема відчувається особливо гостро. Криза показала, що не можна обмежуватися тільки економічними або соці­альними вимогами. Зміна влади як запорука зміни політики — ось ключ до перемоги. В умовах поступового зростання нових протестних настроїв, де поряд з анти­олігархічними та економічними визрівають і політичні гасла, конче важливо вплинути на ці настрої, організувати й очолювати протестні рухи. Акції протесту обманутих вкладників, обдурених мешканців холодних багатоповерхівок, страйкуючих робітників та шахтарів повинні зі стихії поступово перетворюватися на організований рух соціального протесту. Розумію, що штучно такий рух не створиш. Але впевнений, що наслідки кризи: безробіття, різке підвищення цін і тарифів, невиплата зарплат та пенсій можуть стати потужним каталізатором для його появи. Дешевому популізму й «обіцянкам» націоналістів та олігархів ми повинні протиставити організовані виступи мас, чіткі й зрозумілі гасла та заклики про економічну і соціальну справедливість, недопущення націоналістичної диктатури і забезпечення державних гарантій прав і свобод кожному трудівникові, кожному громадянину. Не треба жити ілюзіями. Ющенко не покине спроб зберегти владу. Вся адміністративна вертикаль, силові структури працюватимуть на досягнення цієї мети. Очевидно, що відповідь на запитання про майбутнє країни багато в чому залежить від конфігурації нової правлячої коаліції в парламенті і складу Кабі­нету Міністрів. Так само, як очевидно й те, що аморфність парламентської влади і нездатність сформувати ефективний уряд відкриють шлях до встановлення одноосібної диктатури націоналіста Ющенка. За таких умов формування лівоцентристської коаліції у разі дострокових виборів з участю КПУ, Партії регіонів і Блоку Литвина — це своєрідний внутріполітичний «брест­ський мир». Головне завдання такої коаліції — не допустити олігархічної диктатури й нової хвилі націоналізму, відстоювати програмні принципи у мирній боротьбі, можливість впливати на законодавчу й виконавчу владу. Так, це важкий компроміс. Наші союзники по коаліції 2006–2007 років з Партії регіонів часто дворушничали, грали в чотири руки. Великий бізнес завжди захищає свій приватний інтерес, відкладаючи соціальні й політичні зобов’язання на «потім». Немає послідовної лінії й у Блоку Литвина. Хитання зліва вправо і навпаки, загравання з «помаранчевою» владою — все це нам відомо. Але не можна допускати, щоб «помаранчеві» знову взяли реванш і за рахунок компромісів з великим капіталом і центристським «болотом» відновили ліберальний євроатлантичний курс. Три ідеї, три тези ми можемо покласти в основу майбутніх коаліційних переговорів: — парламентська республіка — у внут­рішній політиці; — нейтралітет — у зовнішній політиці; — націоналізація стратегічних підприємств і соціальні гарантії — в еконо­мічній політиці. Зупинюся детальніше. Ми бачимо перелік завдань, які необхідно вирішити в першу чергу. По-перше, необхідно продовжити згорнуту під тиском В.Ющенка реформу політичної системи. Для забезпечення стабільного й безкризового розвитку в Україні потрібен перехід до повноцінної парламентської республіки. Пост президента має бути скасовано — це завдання номер один політичної реформи. Тільки так можна добитися розблокування роботи влади й убезпечити українське суспільство від появи диктаторів та гетьманів. Ніякі сурогатні форми й хитросплетіння «стримувань і противаг» між парламентом, урядом і президентом реального ефекту не дадуть. Разом з тим необхідно передати реальну владу й повноваження органам представницької демократії на місцях. Місцеві ради повинні одержати право на форму^ Про політичну обстановку в Україні і завдання партійних організацій у зв’язку з достроковими виборами народних депутатів УкраїниПостанова позачергового 43 з’їзду Комуністичної партії УкраїниЗ’їзд відзначає, що політична обстановка в Україні характеризується новим загостренням системної кризи, яка викликана банкрутством правлячого «помаранчевого» режиму і охопила всі сфери суспільства і держави. Країна втретє за останні два з половиною роки втягнута у виборчу кампанію, мета якої — відвернути увагу населення від гострих проблем повсякденного життя, здійснити новий переділ влади, власності, засобів масової інформації між компрадорськими кланами кримінально-олігархічного капіталу, створити передумови для нового обрання на президентський пост В.Ющенка, якому дові­ряють не більше 5% громадян України. Повторне дострокове припинення пов­новажень Верховної Ради України, як і в 2007 році, фактично позбавляє країну на тривалий час діючого законодавчого органу, що унеможливлює своєчасне затвердження Державного бюджету України на наступний рік, законодавче врегулювання актуальних проблем державного життя, створює загрозу і умови для