ІНСТИТУТ ЕЛЕктронікита систем управлінняКафедра радіоЕлектронних комплексівПрокопенко Ігор Григорович – д-р техн. наук, проф. Фахівець в галузі теорії обробки сигналів і даних. Народився 3 травня 1948 в Овручі Житомирської області в сім’ї офіцера, українець. Вищу освіту набув на радіотехнічному факультеті КІІЦА. З 1972 в КІІЦА займав посади: іінженера служби радіонавігації і радіолокації навчального радіополігону (1972-1977), асистента кафедри радіоприймальних пристроїв (1977-1985), доцента кафедри технічної експлуатації авіаційного радіоелектронного обладнання (1985-1987), доцента кафедри автоматизації прийому та обробки інформації (1987-1991), професора кафедри автоматизації прийому та обробки інформації (1991-1999), професора кафедри інформаційно-вимірювальних систем (1999-2003), з 2003 – завідувач кафедри радіоелектронних комплексів. Читає курси: «Основи автоматизованого проектування радіоелектронних систем»; «Математичні моделі в розрахунках на ЭОМ»; «Методи і засоби обробки сигналів»; «Конструювання та технологія радіоелектронної апаратури»; «Обробка сигна лів»; «Основи теорії кіл. Сигнали і процеси». З 1995 працює за сумісництвом у Науково-дослідному інституті проблем військової медицини Збройних Сил України, де створив і тривалий час очолював науково-дослідний відділ автоматизованих інформаційних систем. Кандидатську дисертацію «Дослідження ефективності інваріантних вирішувальних правил, що використовують порядкові статистики, в задачах виявлення радіолокаційних сигналів» по спецільності «Раділокація і радіонавігація» захистив у 1981 у Московському інституті инженерів цивільної авіації. Докторську дисертацію по спеціальності «Радіотехнічні системи» захистив у Харківському авіаційному інституті (1990). Опублікував понад 150 наукових праць. Отримав 17 авторських свідоцтв на винаходи, 3 патенти. Тематика статей і монографій - стійкі статистичні методи і алгоритми обробки сигналів в інформаційно – вимірювальних системах . Основні опубліковані наукові роботи. 1.Прокопенко І.Г. Методи і засоби обробки сигналів. Оцінювання параметрів сигналів і завад. Навч. посібник.-К.: КМУЦА.-1997.-92 с. 2.Прокопенко І.Г. Методи і засоби обробки сигналів. Оцінювання , виявлення , фільтрація. Підручник.-К.: НАУ.-2002.-200 с. 3.Прокопенко І.Г., Козлов В.С., Корнільєв Е.А. Основи автоматизації проектування РЕА. Конспект лекцій.-К.: НАУ.-2001.-137 с. 4.Корнильев Э.А., Прокопенко И.Г. Устойчивые алгоритмы обработки сигналов в информационных системах.-К.: Техника,1989.-224 с. 5. Науменко І.М., Кіпніс Л.І., Прокопенко І.Г. Вступ до соціоекології /екології людського суспільства/: Навч. посібник.К.: КМУЦА, 1995. С.-232. 6. Белецкий А.Я., Корнильев Э.А., Прокопенко И.Г., Семенов А.А. Цифровая обработка сигналов в РЭС: Уч. пособие,-К., КИИГА, 1983.-С.- 40. 7. Прокопенко I.Г., Корнільєв Е.А. Математичні моделі в обрахунках на ЕОМ: Конспект лекцій. К.: КМУЦА, 1995. С.-68. 8. Корнильев Э.А., Прокопенко И.Г. Прием и обработка сигналов.: Конспект лекций. К.: КМУГА, 1997. С. -68. 9. L.P.Ligthart, F. J. Yanovsky & I. G. Prokopenko. Adaptive Algorithms for Radar Detection of Turbulent Zones in Clouds and Precipitation.^ IEEE TRANSACTION ON AEROSPASE AND ELECTRONIC SYSTEMS, JANUARY 2003/ VOLUME 39/NUMBER 1/ISSN 0018-925/, 357-367 P. Під керівництвом проф. Прокопенка І.Г. захищена одна докторська (Яновський Ф.Й.) і три кандидатських дисертації (Сініцин Р.Б.,Чуріна А.Й.,Тарасенко С.О.) Під керівництвом проф. Прокопенка І.Г. і за його безпосередньої участі виконано низку науково-дослідних робіт. 1.«Провести дослідження по аналізу і підвищенню завадостійкості первинних каналів радіолокаційних станцій ». 2.«Розробка імітаційної моделі автоматизованої системи управління повітряним рухом в зоні підходу аеропорту». 3.«Розробка інформаційно - вимірювальної системи для натурних досліджень характеристик складної системи «океан-атмосфера» і морських надводних цілей проекту «ІНФО» державної програми «ПОСЕЙДОН» . 4.«Розробка методики і комп’ютерної програми розрахунку забруднення атмосфери шкідливими речовинами рухомих джерел». 5.«Розробити та впровадити в одному з аеропортів України систему контролю шуму від літаків». 6.«Розробка алгоритмів і комп’ютерної програми системи внутрішньопластової томографії за даними прозвучування міжскважинного простору». 7.«Розробка автоматизованого комплексу з оцінювання функціонального стану серцево-ссудинної системи в умовах спокою та функціональних навантажень». 8. «Військово-медичний реєстр осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 9. «Автоматизована інформаційна система Управління кадрів Головного Військово-Медичного Управління Збройних Сил України»^ Зуєв Олексій Володимирович – канд. техн. наук, доцент кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1966 у м. Києві. Закінчив з відзнакою Київський інститут інженерів цивільної авіації (1989), після закінчення якого обіймав посади інженера, старшого інженера, асистента, старшого викладача, доцента. Протягом 1998-2000 років – стипендіат Кабінету Міністрів України для молодих вчених. У 1999 захистив кандидатську дисертацію “Підвищення ефективності контролю технічного стану наземних радіоелектронних засобів забезпечення польотів”. У 2002 отримав наукове звання доцента. Читає курси “Радіонавігаційні системи аеропортів”, “Радіонавігаційне обладнання забезпечення польотів повітряних суден”, “Технічна експлуатація радіонавігаційних та радіолокаційних систем аеропортів”. Протягом 13 років депутат Солом’янської районної ради м. Києва. У 2002 обраний знову до складу райради. Нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, Відзнакою Голови районної ради (двічі). Автор понад 40 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: “Радіонавігаційні системи аеропортів. Кутомірні та дальномірні системи” (Співавтор, навч. посібник, НАУ, 2000), “Анализ целостности наземного оборудования микроволновой системы посадки” (Співавтор, зб. наукових праць “Защита информации”, КМУЦА, 1995), “Метрология, стандартизация и радиоизмерения” (Співавтор, методичні вказівки, НАУ, 1996), “Анализ информационных свойств наземных средств радиотехнического обеспечения полётов с позиции защиты информации” (Співавтор, зб. наук. праць “Повышение эффективности систем защиты информации”, КМУГА, 1997), “Защита информации средств радиотехнического обеспечения полётов” (Зб. наук. праць “Повышение эффективности систем защиты информации”, КМУГА, 1997), “Оценка объективности принимаемых решений о техническом состоянии радиотехнических средств в условиях ограниченного информационного доступа” (Зб.наук. праць “Защита информации”, КМУЦА, 1998), “Анализ эффективности контрольнорегулировочных операций многопараметрических наземных радиоэлектронных средств” (Вісник КМУЦА, 1999), “Анализ эффективности функционирования радиотехнических средств” (Співавтор, Вісник НАУ, 2002).^ Камінський Євген Олександрович – старший викладач кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1947 у м. Києві. У 1972 закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації. В університеті обіймав посади інженера, завідувача лабораторії, асистента та старшого викладача кафедр радіонавігації та радіоелектронних комплексів, заступника декана. Читає курс “Системи авіаційного електрозв’язку”. Має 30 друкованих праць. серед яких навчальні посібники, методичні вказівки, статті у наукових виданнях та тези виступів на науково-технічних конференціях. Брав участь у науково-дослідницьких роботах, у створенні керівних документів галузі (“Правила електрозв’язку в цивільній авіації України (ПЗ ЦА – 2001)”). У співавторстві написані такі: “Универсальный лабораторный стенд для исследования радиотехнических методов навигации на основе электронного моделирования” (Співавтор, вид-во КІІЦА, 1973), “Методика оценки информационной производительности радиопеленгационных систем” (Співавтор, вид-во КМУЦА, 1975), “Методика выносного контроля формата сигнала микроволновых систем посадки” (Співавтор, вид-во КМУЦА, 1979), “Теоретические основы радионавигации” (Співавтор, метод.вказівки, вид-во КМУЦА, 1984), “Радиостанция Полет-2” (Співавтор, вид-во КМУЦА, 1998), “Супутникова система “Інмарсат” (Співавтор, вид-во КМУЦА, 1999), “Передавальний радіоцентр” (Співавтор, вид-во КМУЦА, 1999).^ Качан Володимир Кирилович – канд. техн. наук, професор кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1926 у Краснодарському краї. У 1950 закінчив Ленінградський інститут авіаційного приладобудування. Працював на оборонному підприємстві Уралу. Навчався в аспірантурі ЛІАП. З 1957 пройшов трудовий шлях від інженера до професора кафедри експлуатації та ремонту засобів радіотехнічного забезпечення польотів. У 1963 захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук з проблеми автоматизації радіотехнічного устаткування аеропортів цивільної авіації. Звання доцента набуте у 1969. Читає курси “Системи та устаткування зв’язку літаків”, “Системы и оборудование проводной связи”, “Системы связи УВД”. У 1965 приймав участь у річній високоширотній експедиції за програмою “Море”. Підготував кандидата технічних наук. Має понад 60 друкованих праць, в тому числі монографії, підручники та навчальні посібники. Основні з них “Диспетчерские магнитофоны гражданской авиации”, “Средства связи пассажирских самолётов”, “Средства радиосвязи и управления воздушным движением”.^ ЛЯШЕНКО Віктор Миколайович – доцент кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1931 у м. Горлівка на Донеччині. Після закінчення електротехнічного факультету Київського політехнічного інституту (1955) працював у промисловості, де займав посади інженера, конструктора І категорії, завідувача заводської лабораторії, головного конструктора. З 1967 обіймає посади асистента, старшого викладача, доцента у КІІЦА (КМУЦА, НАУ). Читає навчальні курси з дисциплін: “Метрологія та вимірювання”; “Метрологія і стандартизація”; “Основи метрології та електровимірювальна техніка”; “Прилади та обладнання в системах забезпечення техногенної та екологічної безпеки”. Автор понад 50 наукових та навчально-методичних праць, серед яких:”Метрологія” (співавтор, конспект лекцій, КМУЦА, 1995); “Електричні вимірювання. Аналогові електромеханічні прилади”(Навч. посібник, КМУЦА, 1997); “Рекомендації щодо підвищення рівня метрологічного забезпечення науково-дослідних, дослідно-конструкторських та дослідно-технологічних робіт” (Співавтор, КМУЦА, 1998); “Основы метрологии и электроизмерительная техника” (Співавтор, КМУЦА, 1999); “Метрологія та електровимірювальна техніка” (Співавтор, лаб. практикум, КМУЦА, 1999); “Метрологія та стандартизація” (Співавтор, метод. вказівки, НАУ, 2002); “Електричні вимірювання. Вимірювання електричних величин” (Навч. посібник, НАУ, 2003). ^ Малецький Іван Костянтинович – доцент кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1939 на Хмельниччині. У 1967 з відзнакою закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації. Пройшов підготовку в очній аспірантурі КІІЦА, підготував кандидатську дисертацію. Безперервно працює в НАУ з 1967 на посадах асистента кафедри теоретичної радіотехніки, а з 1970 – асистента, старшого викладача кафедри технічної експлуатації та ремонту засобів РТЗ, доцента цієї кафедри. Читає лекції з дисциплін “Системи та пристрої проводного та радіозв’язку”, веде лабораторні заняття, керує дипломним й курсовим проектуванням та практиками студентів. Автор понад 90 статей, доповідей на НТК, програм навчальних дисциплін, практик тощо. Друковані праці підготовлені за науковою тематикою дисертаційної роботи, основний напрямок якої – оптимізація технічного обслуговування засобів РТЗ за умов поступового змінення технічних параметрів. Розробляє нормативно-розпорядчі документи з електрозв’язку цивільної авіації України. Відповідальний виконавець науково-дослідницької роботи, результатом якої стали “Правила електрозв’язку у цивільній авіації України (ПЗЦАУ-2003)”.^ Новіков Володимир Стефанович – д-р техн. наук, професор кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1935 в Курській обл. (Росія). У 1959 закінчив Київський інститут цивільного повітряного флоту. За час роботи в НАУ обіймав посади провідного інженера, асистента, старшого викладача, доцента, завідувача кафедри, декана радіотехнічного факультету (1968-1976). Захистив кандидатську (1964) й докторську (1975) дисертації. У 1976 присвоєно звання професора. З 1991 – академік Академії транспорту Росії. Має звання заслуженого діяча науки та техніки України, заслуженого професора НАУ, нагороджений орденом “Знак Почёта” та орденом Слави ІІІ ступеня. Протягом тривалого часу був Головою експертної ради ВАК України. Підготував 14 кандидатів та трьох докторів наук. Працює в галузі теорії та практики експлуатації складних радіоелектронних систем, систем контролю і керування, радіонавігаційних систем, льотних й наземних випробувань авіаційних радіоелектронних систем, теорії прийняття статистичних рішень. Вперше у вузах цивільної авіації ним поставлений курс “Експлуатація авіаційних радіоелектронних систем”, створена відповідна матеріальна база, підготовлені та видані підручники. Перу цього визначного вченого належать понад 180 друкованих наукових праць, серед яких підручники та монографії: “Техническая эксплуатация авиационного РЭО” (Підручник, Москва, 1987), “Обработка и отображение радионавигационной информации” (Співавтор, зб.наук. праць, Москва, 1990), “Техническая эксплуатация и надёжность авиационного радиооборудования” (Підручник, Москва, 1970), “Основы радионавигации” (Співавтор, підручник, Москва, 1980), “Наставление по технической эксплуатации средств РТО и связи (НТЭРТОС ГА-87)” (Керівник розробки документу, Москва, 1987), “Правила техники безопасности при эксплуатации радиотехнических объектов” (Керівник розробки документу, Москва, 1989), “Радионавигационная система посадки СП-50. В 2-х т.” (Співавтор, Москва, 1974).^ Перевезенцев Лев Тимофійович – канд. техн. наук, професор кафедри радіоелектронних комплексів. Народився 1930 у м. Ленінграді (Росія). У 1953 закінчив Ленінградський електротеxнічний інститут зв’язку ім. проф. М.О.Бонч-Бруєвича. Захистив кандидатську дисертацію за темою “Аналіз методу розкладання зображення рухомим променем” (1960). Звання старшого наукового співробітника одержав у 1963, доцента – у 1968, професора – у 1994. Наукову діяльність почав з 1953 року в Науково-дослідній лабораторії ім. проф. П.В. Шмакова Ленінградського електротехнічного інститута зв’язку. За час роботи в інституті зв’язку обіймав посади старшого, провідного інженера, молодшого наукового спвіробітника, старшого наукового співроботника. Основний напрямок наукової роботи того часу: розроблення систем кольорового, об’ємного та промислового телебачення. Приймав участь у створенні та експлуатації експериментального кольорового телевізійного центру, розробленні передавальних камер кольорового та об’ємного телевізійного мовлення, систем промислового та спеціального телебачення: телевізійного томографу, ультрафіолетового телевізійного мікроскопу, вібростійких кольорових телевізійних камер, призначених для випробувань ракетних двигунів, стереотелевізійних пристроїв для спостереження за об’єктами, що знаходяться в агресивних середовищах, розробленні та виготовленні окремих вузлів та пристроїв телевізійних каналів сумісних систем кольорового телебачення тощо. З 1964 року після переходу на викладацьку роботу до Київського інституту інженерів цивільної авіації головним напрямком його наукової діяльності стало розроблення методів оцінювання і підвищення ефективності використання радіолокаційних засобів, призначених для керування повітряним рухом (КПР). За його участю були виконані роботи, пов’язані з дослідженням форм подання інформації в автоматизованих і неавтоматизованих системах КПР, із визначенням характеристик людини-оператора як ланки кола керування, із розробленням вимог на посадкові і аеродромні радіолокаційні станції. Під його керівництвом були виконані науково-дослідницькі роботи з теоретичного та експериментального визначення точносних характеристик посадкових радіолокаторів, розроблення методів та пристроїв реєстрації радіолокаційної інформації, оцінювання техніко-економічної ефективності всіх видів радіолокаційних станцій цивільної авіації, включно засобів відображення радіолокаційної іінформації, аналізу й синтезу інформаційних радіо–локаційних полів, із розроблення методів вибору кращих варіантів нових зразків радіолокаційної техніки. Результати вищенаведених робіт впроваджені в науково-дослідницьких інститутах, експлуа–таційних підрозділах цивільної авіації, у промисловості у вигляді рекомендацій, технічних завдань й галузевих інструкцій. Як значний спеціаліст у галузі радіолокаційної техніки він неодноразово залучався Міністерство цивільної авіації СРСР до участі у роботі державних комісій щодо розглядання етапів НДР, спрямованих на створення нових зразків радіолокаційних засобів КПР. За час роботи в університеті обіймав посади доцента кафедри радіообладнання аеропортів та повітряних трас (1964-66), завідувача кафедри радіолокації (1966-82), професора кафедри технічної експлуатації та ремонту радіоелектронного обладнання (з 1987). Тепер – професор кафедри радіоелектронних комплексів. Читає курси лекцій “Радіолокаційні системи аеропортів”, “Радіолокаційні системи закордонних авіакомпаній”, “Радіолокаційні комплекси керування повітряним рухом”, “Системи обробки, передачі та відображення радіолокаційної інформації”, спеціальні курси з конкретних видів радіолокаційної техніки для слухачів курсів підвищення кваліфікації інженерів та роботників цивільної авіації. Під його керівництвом підготовлено та захищено п’ять дисертацій на вчений ступінь кандидата технічних наук. Нагороджений кількома медалями, має почесне звання “Отличник Аэрофлота”, “Почётный радист”, нагороджений пам’ятним знаком Міністерства вищої освіти Німецької Демократичної Республіки, медаллю ВДНГ СРСР. Автор 156 друкованих праць, серед яких два підручника, 11 навчальних посібників, 13 методичних посібників, монографія, три свідоцтва про винаходи, сім посвідчень Комітету по справам винаходів та відкрить Ради Міністрів СРСР про реєстрацію науково-дослідницьких та проектно-конструкторських робіт. Основні з друкованих праць: “Расчёт системы цветовыделения для телевизионного передатчика с бегущим лучом” (Зб.наук.праць “Цветное телевидение”, Москва, Связьиздат, 1957), “Переходные, амплитудно-частотные и фазово-частотные характеристики телевизионных камер бегущего луча” (Электросвязь, №3, 1960), “Экспериментальный цветной телевизионный центр ЛЭИС” (Техника кино и телевидения, №2, 1961), “Теория и практика цветного телевидения” (Співавтор, Москва, Советское радио, 1962), “Посадочный радиолокатор РП-2Ф” (Навч.посібник, Київ, вид-во КІІЦА, 1975), “Радиолокационные системы аэропортов” (Співавтор, підручник, Москва, Транспорт, 1981), “Радиооборудование автоматизированных систем управления воздушным движением” (Співавтор, навч.посібник, Київ, Вища школа, 1984), “Радиолокационные системы аэропортов” (Співавтор, навч. посібник, Москва, Транспорт, 1991), “Аппаратура отображения радиолокационной информации «Знак»” (Навч.посібник, Київ, вид-во КІІЦА, 1992), “Дискретно-адресные системы вторичной радиолокации” (Співавтор, навч. посібник, Київ, вид-во КМУЦА, 1996), “Радіолокатори для керування рухом повітряного транспорту. Терміни та визначення” (Співавтор, Державний стандарт ДСТУ 2814-94), “Основные направления развития радиолокационных систем управления воздушным движением” (Київ, Вісник КМУЦА, №1, 1999).^ Поліщук Юрій Костянтинович – канд.техн. наук, доцент кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1939 у Тальному на Черкащині. Закінчив у 1961 Київський політехнічний інститут за спеціальністю “Математичні лічильно-розв’язувальні прилади та обладнання”. Працював на посаді інженера обчислювального центру АН УРСР (зараз інститут кібернетики), потім асистентом в КПІ. У 1964 вступив до аспірантури Київського інституту інженерів цивільної авіації, а у 1968 захистив кандидатську дисертацію, присвячену розробці приладів – автоматичних сигналізаторів критичних режимів польоту літака. Займав посаду асистента. З 1973 після набуття наукового звання доцента й досі – доцент кафедри НАУ. Автор понад 80 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: “Построение схем автоматических сигнализаторов режимов обтекания, основанных на измерении распределения давлений по обтекаемой поверхности”(Співавтор. Самолётостроение и техника возд.флота.Харьков, ХГУ, №10, 1967), “построение схемы автмат. прибора – корректора режимов взлёта-посадки самолёта””(Співавтор. Самолётостроение и техника возд.флота.Харьков, ХГУ, №29, 1971), “Пьезоэлектрический преобразователь разности давлений. Авт. свидетельство № 474716. Регистр.28.02.1975. М.”, “Метрологія та метрологічне забезпечення виробництва: Навч. посібник.-К.: КМУЦА, 1996.-104 с.”, “Метрологія та електровимірювальна техніка: Метод.вказівки” (Співавтор.К., НАУ, 1999.-125 с.), Metrology and metrological assurance of production: Textboоk.-K.: NAU, 2003.-260 p.Семенов Олександр Олександрович – канд. техн. наук, доцент кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1944 на Володимирщині в Росії. Вищу освіту отримав на радіотехнічному факультеті Київського інституту інженерів цивільної авіації (1968), а з 1971 працює у ньому на посадах інженера та асистента кафедри радіонавігації, доцента кафедри технічної експлуатації радіоелектронного обладнання аеропортів та кафедри радіоелектронних комплексів. Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук захистив у Москві (1982). У дисертації за допомогою марковського апарату розроблені та аналізовані цифрові алгоритми виявлення шумовидних радіолокаційних сигналів на фоні корельованих завад від нерухомих об’єктів. Звання доцента набув у 1986. Коло наукових інтересів – виявлення сигналів на тлі завад і перешкод в радіолокаційних трактах та експлуатація складних радіотехнічних комплексів цивільної авіації. У зв’язку з відкриттям нової спеціалізації підготовки студентів “Доглядові та охоронні системи аеропортів” (1997) поставив нові навчальні курси “Методи і засоби обробки сигналів в доглядовій техніці”, “Теоретичні основи та принципи побудови технічних засобів служби авіаційної безпеки”, “Системи та пристрої САБ”, “Особливості експлуатації технічних засобів САБ”. Працює над програмним та методичним забезпеченням цих курсів. Видані навчальні посібники та створена інформаційна електронна база з матеріалами цих курсів. Автор понад 80 друкованих праць. Приймав участь у науково-дослідницьких роботах. У співавторстві з колегами написано більше 100 звітів з НДР. Приймав участь у створенні керівних документів галузі (наприклад, “Наставление по технической эксплуатации наземных средств радиотехнического обеспечения полётов и связи в гражданской авиации СССР (НТЭРТОС-86)”). Укравіацією затверджені створювані у 2001 на кафедрі “Концепція розвитку нормативної бази радіотехнічного забезпечення польотів цивільної авіації України” та “Перелік нормативно-правових актів, що складають основу нормативної бази радіотехнічного забезпечення цивільної авіації України”. Багато разів виступав з доповідями на “Всесоюзних школах” з проблем цифрової обробки радіотехнічних, приймав участь у Всесоюзних та міжнародних конференціях з тих же проблем. Надруковано більше 30 статей у журналах та збірниках Риги, Таганрогу, Харкова, Москви, Києва (“Теория и техника радиолокации, радионавигации и радиосвязи”, “Системы сбора и обработки измерительной информации”, “Прогрессивные методы эксплуатации РЭО аэропортов и воздушных трасс”, “Электронное моделирование” тощо). На цю ж тематику отримано два авторських свідоцтва. Був відповідальним виконавцем із створення державного стандарту ДСТУ 2819-94 “Радіотехнічне забезпечення обслуговування повітряного руху. Терміни та визначення”. Відмінник освіти України. Був науковим керівником понад 150 дипломних проектів спеціалістів та магістрів. За його участю на факультеті відкрито нову спеціалізацію 7.090702.04 (Доглядові та охоронні системи), для якої поставив нові навчальні лекційні та практичні курси. Розроблено методичне забезпечення навчання. Останнім часом написані такі навчальні посібники, що затверджені і рекомендовані Міністерством освіти України: “Автономный ВОРЛ “Корень-АС”. Аппаратура групповой обработки” (Співавтор, навч.посібник, вид-во НАУ, 1995), “Автономный ВОРЛ “Корень-АС”. Приёмо-передающая аппаратура ” (Співавтор, навч.посібник, вид-во НАУ, 1997), “Радіонавігаційні системи аеропортів. Радіомаячні системи посадки” (Співавтор, навч. посібник, вид-во НАУ, 1998), “Радіонавігаційні системи аеропортів. Кутомірні та далекомірні радіомаяки” (Співавтор, навч. посібник, вид-во НАУ, 1999), “Основи теорії надійності” (Навч. посібник, вид-во НАУ, 1999), “Технічні засоби служби авіаційної безпеки” (Співавтор, навч. посібник, вид-во НАУ, 2001), “Теоретичні основи та принципи побудови технічних засобів служби авіаційної безпеки” (Навч. посібник, вид-во НАУ, 2001), “Моноімпульсні вторинні радіолокаційні станції”(Співавтор, навч. посібник, вид-во НАУ, 2003), “Радіотехнічне забезпечення керування повітряним рухом”(Співавтор, навч. посібник, вид-во НАУ, 2003).^ Соломенцев Олександр Васильович – д-р техн. наук, професор кафедри радіоелектронних комплексів. Народився у 1949 у м. Сімферополі. Після закінчення радіотехнічного факультету Київського інституту інженерів цивільної авіації (1972) обіймав у ньому посади інженера, асистента, доцента, професора. Захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора технічних наук “Обоснование характеристик технологических процессов эксплуатации наземных радиоэлектронных средств” (1988). У 1990 присвоєно звання професора. На кафедрі радіоелектронних комплексів читає курс лекцій “Основи теорії надійності, експлуатації та ремонту радіоелектронної апаратури”. Підготував кандидата технічних наук. Напрям наукової діяльності – системне проектування авіаційних технологічних структур та процесів. Статистична обробка вимірювальної інформації. Член спеціалізованої вченої ради при НАУ. Автор понад 60 наукових та навчально-методичних праць, а також трьох авторських свідоцтв на винаходи. Серед них найбільш значні: “Наставление по технической эксплуатации наземных средств радиотехнического обеспечения полётов и электросвязи в гражданской авиации (НТЭРТОС ГА–86)” (Співавтор, керівний документ міністерства цивільної авіаціїї, 1987), “Проблеми надёжности авиационной техники” (Співавтор, зб.рефератів ВІНІТІ “Итоги науки и техники”, сер.”Воздушный транспорт”, 1990), “Методы повышения качества технологических процессов обслуживания радоэлектронных систем гражданской авиации” (Співавтор, тов-во “Знання”, 1983), “Радиоэлектронное оборудование воздушных судов” (Співавтор, навч.посібник, вид-во КІІЦА, 1985), “Проектирование систем эксплуатации радиоэлектронного оборудования предприятий гражданской авиации” (Співавтор, тов-во “Знання”, 1987).^ Хмелько Юрій Михайлович – канд. техн. наук, доцент. Народився у 1941. Закінчив Київський інститут цивільного повітряного флоту (1964). Має науковий ступінь кандидата технічних наук та вчене звання доцента. Нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України, “Відмінник освіти України” (1999). Автор (співавтор) понад 100 наукових публікацій та навчально-методичних розробок з питань технічної експлуатації радіоелектронного обладнання, радіолокації, метрології та радіовимірювання. Серед них: “Регламент технического обслуживания радиомаяка РСБН-2” (Співавтор, вид-во “Воздушный транспорт”, Москва, 1965); “Принципы построения и эксплуатации систем связи воздушных судов” (Співавтор, навч.посібник, вид-во КІІЦА, 1988); “Радиоизмерения в гражданской авиации. Цифровые измерительные приборы” (Співавтор, навч.посібник, вид-во КМУЦА, 1994).