Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України», професор (розділи 1,2,3) Відповідальний виконавець Ф. О

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»ЗВІТ про виконання науково-дослідної роботи за темою: «Методологічні засади формування та управління золотовалютними резервами»Суми – 2010 ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»ЗАТВЕРДЖУЮ Керівник підрозділу (Замовник) ___________ О.В. Ніколенко «­___» ____________ 20­­__ року ЗВІТ про виконання науково-дослідної роботи за темою: «Методологічні засади формування та управління золотовалютними резервами»Науковий керівник науково-дослідної роботи___________ А.О. Єпіфанов (підпис)«­___» _____________ 2010 року Суми – 2010^ СПИСОК АВТОРІВНауковий керівник – А.О. Єпіфанов, ректор ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», професор (розділи 1,2,3) Відповідальний виконавець – Ф.О. Журавка, завідувач кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» (розділи 1,2,3) Виконавці: О.М. Костюк, професор кафедри міжнародної економіки ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» (розділ 2)Т.Г. Савченко, доцент кафедри банківської справи ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» (розділ 3)О.Л. Пластун, доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» (розділ 1) Ю.С. Серпенінова, асистент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» (розділ 1) А.В. Колдовський, аспірант кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» (розділ 2) РефератМетодологічні засади формування та управління золотовалютними резервами [Текст]: звіт про НДР / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України»; керівник А.О. Єпіфанов; викон.: Ф.О. Журавка, О.М. Костюк [та ін.]. – 2010. – 115 с. Звіт про науково-дослідну роботу містить: 3 розділи, 115 сторінок, 7 таблиць, 14 рисунків, 5 додатків, 116 літературних джерел. Мета роботи – обґрунтування теоретико-методологічних і науково-методичних засад, а також розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності механізму управління золотовалютними резервами центрального банку. Основні завдання: розкрити сутність поняття «золотовалютні резерви»; дослідити механізм формування та визначення оптимального рівня золотовалютних резервів країни; охарактеризувати особливості управління офіційними резервами держави; проаналізувати зарубіжний досвід управління золотовалютними резервами; виявити особливості управління золотовалютними резервами Національного банку України; узагальнити релевантні фактори вибору резервних валют при управлінні офіційними резервами НБУ.Об’єкт дослідження – процес формування та управління золотовалютними резервами.Предмет дослідження – науково-методичні засади управління золотовалютними резервами центрального банку. У роботі узагальнено теоретичні та науково-методичні засади формування та управління золотовалютними резервами центрального банку, зокрема досліджено основні підходи до розкриття економічної сутності категорії «золотовалютні резерви», розглянуто механізм формування і визначення оптимального рівня золотовалютних резервів держави, а також охарактеризовано особливості управління офіційними резервами центрального банку. Систематизовано зарубіжний досвід управління золотовалютними резервами, зокрема країн Європейського Союзу, Азії, Північної та Південної Америки, Африки та Співдружності незалежних держав, з метою визначення можливості його імплементації в Україні. Розглянуто особливості системи управління золотовалютними резервами Національного банку України, досліджено основні етапи її розвитку, формалізовано механізм впливу золотовалютних резервів на реалізацію девізної політики НБУ, проаналізовано структуру та динаміку офіційних резервів НБУ, а також їх валютну побудову. Розглянуто проблемні аспекти вибору резервних валют при формуванні та управлінні золотовалютними резервами НБУ. Ключові слова: золотовалютні резерви, центральний банк, іноземні валюти, золото, Національний банк України, управління золотовалютними резервами. ЗМІСТ Вступ…………………………………………………………………….……….6 розділ 1. науково-методичні засади формування та управління золотовалютними резервами центрального банку……………………………………………………………………………. 8 Поняття золотовалютних резервів, особливості їх формування та структурної побудови…………………………………………………….. 8 1.2. Особливості управління офіційними резервами держави………………23 РОЗДІЛ 2. зарубіжний досвід управління золотовалютними резервами……………………………………..................................................38 розділ 3. особливості управління валютним резервом національного банку україни……………………………………… 64 Аналіз механізму управління золотовалютними резервами НБУ…… 64 Проблемні аспекти вибору резервної валюти при управлінні золотовалютними резервами НБУ……………………………………… 76 ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 86 СПИСОК використаних джерел……………………………………… 89 додатки…………………………………………………………………..…. 101ВСТУПВ процесі подолання негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи та подальшого розвитку вітчизняної банківської системи винятково важливого значення набуває посилення ролі Національного банку України як провідника грошово-кредитної та валютної політики держави. При цьому виконання основної функції НБУ – забезпечення стабільності гривні – зумовлює об’єктивну потребу в ефективному управлінні золотовалютними резервами. Для досягнення цієї мети необхідно узагальнити теоретико-методологічні та науково-методичні засади, систематизувати накопичений досвід, виявити основні тенденції та закономірності сучасної практики управління золотовалютними резервами в провідних центральних банках світу, визначити методи, інструменти, обґрунтувати теоретичні та практичні підходи до вдосконалення механізму управління золотовалютними резервами Національного банку України. Актуальність цього питання значно підвищується у зв’язку з поступальним розвитком світового фінансового ринку, зростанням складності, комплексності фінансових інструментів та рівня ризиків. Як свідчить світовий досвід, недостатня увага центральних банків до питань управління золотовалютними резервами може призвести до значних фінансових втрат, які не лише зменшують обсяг золотовалютних резервів, але й негативно впливають на авторитет центрального банку як провідника грошово-кредитної політики країни. Пильна увага до проблем, пов’язаних з управлінням золотовалютними резервами, в економічній літературі зарубіжних країн почала приділятись з середини 50-х років 20 ст. Вагомим внеском до розробки цієї проблеми стали праці відомих вчених-економістів: Алібера Р., Арджі В., Бен-Бассата А., Балабанова І.Т., Блекмена К., Брейді С., Вільйямсона Д., Грінспена А., Делласа Г., Доунза П., Дулі М., Дюйзенберга В., Едвардса С., Ейхенгріна Б., Келлі М., Кійотакі Н., Леттера Т., Лізондо Д., Матсуями К., Махоні К., Мюррея Д., Метьюсона Д., Нордмана Т., Носкової І.Я., Пебро М., Сінкі Д., Фельдстейна М., Френкеля Д., Хана М., Хелера Г., Хілі Д. та ін. Дана проблема у вітчизняній літературі знайшла віддзеркалення лише наприкінці 90-х років 20 ст. Окремі аспекти управління золотовалютними резервами досліджені у працях Боринця С.Я., Гальчинського А.С., Задорожнього Г.В., Костіної Н.І., Лупіна О.Б., Мельничука М.О., Міщенка В.І., Мороза А.М., Пуховкіної М.Ф., Савлука М.І., Стельмаха В.С., Ющенка В.А. та ін. Роботи зазначених авторів сприяли розширенню уявлень про золотовалютні резерви, а також методи та підходи до управління ними. Водночас, залишається не висвітленим досить широке коло питань, пов’язаних з методологією управління золотовалютними резервами. Саме це і зумовило необхідність проведення запропонованого дослідження. розділ 1. науково-методичні засади формування та управління золотовалютними резервами центрального банку^ Поняття золотовалютних резервів, особливості їх формування та структурної побудовиФормування золотовалютних резервів країни – необхідна умова існування і функціонування будь-якої держави, оскільки вони забезпечують виконання ним ряду найважливіших функцій: дозволяють проводити незалежну від зовнішніх чинників грошово-кредитну політику шляхом стабілізації і регулювання курсу національної валюти. Крім того, золотовалютні резерви при необхідності можуть бути направлені на погашення державою зовнішнього боргу , підтримуючи упевненість іноземних партнерів у здатності держави виконувати свої зобов’язання і створюючи умови для розвитку зовнішньої торгівлі. У роботі розглянуто деякі визначення та тлумачення поняття «золотовалютні резерви». Золотовалютні резерви – частина національного багатства країни, що перебуває під контролем органів грошово-кредитного управління (центральних банків), складається з міжнародних резервних активів і призначена для прямого та непрямого регулювання платіжного дисбалансу шляхом проведення валютних інтервенцій та (або) інших цілей [53]. Золотовалютні резерви – це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення [61]. У своєму підручнику «Центральний банк та грошово-кредитна політика» професор А.М. Мороз дає наступне визначення: «золотовалютні резерви – запаси резервних акти­вів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов’язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими струк­турами інших держав та міжнародних фінансових організацій» [88, с. 157]. Згідно з Законом України «Про Національний банк України» золотовалютний резерв – резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків [80]. О.В. Дзюблюк у підручнику «Валютна політика» визначає офіційні золотовалютні резерви як «державні валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів» [31, с. 326]. Поняття офіційних золотовалютних резервів часто ототож­нюється з поняттям міжнародної валютної ліквідності, тобто здатністю країни забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіж­ними засобами. Основною характерною ознакою офіційних золотовалютних резервів є те, що їх власником виступає держава (звідси і на­зва – офіційні). На практиці ці резерви перебувають у розпо­рядженні визначених законодавством органів державної вла­ди, до яких належать цент­ральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управ­ління, стабілізаційні валютні фонди. При цьому в більшості країн можливі два основні варіанти управління золотовалютними резервами з боку державних регулятивних органів: по-перше, розпорядником золотовалютних резервів є центральний банк країни, який має достатній рівень самостійності у прийнятті рішень щодо визначення структури і напрямів ви­користання коштів; по-друге, розпорядником золотовалютних резервів є міністерство фінансів, а центральний банк виконує лише технічні функції за дорученням міністерства щодо використання резервів. В Україні діє саме перший підхід щодо формуван­ня і розпорядження золотовалютними резервами. Так, згідно зі ст. 7 Закону «Про Національний банк України» саме на цен­тральний банк нашої держави покладено повноваження щодо накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здій­снення операцій з ними та банківськими металами [80]. Те ж саме визначається і статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно з якою Національний банк України «нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення дер­жавної валютної політики» [79]. Необхідність формування офіційних золотовалютних ре­зервів визначається такими основними потребами: забезпечення міжнародних торгово-економічних і кре­дитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів; покриття дефіциту платіжного балансу; проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку. Зазначені чинники відображають по суті й функції, які виконують офіційні золотовалютні резерви у процесі органі­зації міжнародних валютних відносин: засіб утворення ліквідних коштів (для зовнішніх розрахунків); засіб міжнародних платежів (для фінансування негативного сальдо платіжного балансу); засіб валютної інтервенції (для купівлі-продажу іноземних валют на ринку в обмін на національну). Виконуючи ці функції, офіційні золотовалютні резерви по суті виступають гарантом стабільності національної грошової системи країни. Згідно з вимогами Міжнародного валютного фонду, затвердженими 20 вересня 2001 р., офіційні валютні резерви використовуються для вирішення наступних завдань: забезпечення довіри до політики щодо управління гро­шовими агрегатами й обмінним курсом, у тому числі до мож­ливостей проведення інтервенцій з метою підтримання курсу націо­нальної валюти; обмеження впливу факторів зовнішньої вразливості за до­помогою збереження ліквідних коштів в іноземній валюті для нейтралізації шоків під час кризових явищ; підтримання в учасників ринку впевненості у здатності держави виконувати свої зовнішні зобов’язання; демонстрація того, що національна валюта забезпечена зовнішніми активами; допомога уряду в задоволенні його потреб в іноземній валюті при виконанні зобов’язань за зовнішнім боргом; збереження резерву на випадок національних катастроф чи надзвичайних подій. Важливим аспектом управління золотовалютними резервами є визначення їх оптимального рівня. Ця задача є досить нетривіальною, оскільки при визначенні необхідного обсягу золотовалютних резервів центральні банки або інші уповноважені особи враховують цілу низку мотивів та факторів, основні з яких і будуть розглянуті нижче. На початку розгляду цієї проблеми варто зазначити, що ще у 1936 р. Дж. М. Кейнс сформулював три основні мотиви, які впливають на формування попиту на гроші: трансакційний мотив (transaction motive) або мотив ліквідності; мотив обережності (precaution motive); портфельний мотив (portfolio motive) або мотив диверсифікації заощаджень чи багатства [53, 54]. Ці загальні мотиви можуть бути застосовані центральними банками для визначення необхідності утримання певного рівня офіційних золотовалютних резервів. Трансакційний мотив пов’язують із попи­том на певний вид активу для здійснення платежів, проведення розра­хунків та інших поточних цілей. Зокрема, попит суб’єктів господарю­вання, державних органів та установ на іноземну валюту для обслуго­вування імпортних операцій, здійснення платежів капітального характеру, проведення різних видів трансфертних платежів, обслуговування зовнішнього боргу формує так званий «трансакційний попит» на іно­земну валюту. В економічно розвинених країнах трансакційний попит задовольняється на відкритому валютному ринку. З іншого боку, країни, що розвиваються, звичайно характери­зуються деякими особливостями: нерозвинений валютний ринок; наявність певних обмежень на проведення валютних операцій; специфічний режим курсоутворення; обмежений доступ до позичкових ресурсів в іноземній валюті тощо. Такі особливості не тільки призводять до досить відчутних дисбалансів попиту (пропозиції) іноземної валюти протягом фінансового ро­ку, але й перешкоджають автоматичному згладжуванню таких дисбалансів, покладаючи дану функцію практично виключно на золотовалютні резерви. В такій ситуації трансакційний попит може значно пе­ревищувати пропозицію іноземної валюти, особливо в умовах дії фіксованого режиму валютного курсу. Наявність жорсткого валютного контролю у деяких країнах призводить також до підвищення важли­вості офіційних золотовалютних резервів для збалансування попиту та пропозиції іноземної валюти. Мотив обережності передбачає створення резервів певного виду активу для запобігання виникненню невизначеностей у майбутньому. В нашому випадку є декілька основних ризиків, якими управляє цен­тральний банк в процесі своєї діяльності: ризик дефолту країни; курсовий ризик. Ризик дефолту полягає у можливості несвоєчасного проведення міжнародних платежів, найчастіше з обслуговування зовнішнього державного боргу, внаслідок нестачі іноземної валюти. При цьому цей ризик тісно пов’язаний із трансакційним мотивом, особливо коли обслуговування головного державного фіскального агента покладено на комерційні банки. Основним інструментом управління курсовим ризиком для центрального банку є валютні інтервенції. Індустріально розвинені країни та країни з фіксованим режимом валютного курсу розглядають золотовалютні резерви саме як джерело проведення валютних інтервенцій. Сутність портфельного мотиву полягає в оптимізації співвідно­шення дохід/ризик для різних фінансових та нефінансових активів. На наш погляд, цей мотив звичайно не має великого впливу на рівень офіційних золотовалютних резервів центрального банку. Скоріше за все, портфельний мотив, головним чином, вливає на склад резервів. Крім того, мотив диверсифікації заощаджень при деяких обставинах може відігравати суттєву роль у визначенні оптимального рівня золотовалютних резервів. Найчас­тіше такі обставини пов’язані з певними особливостями валютного контролю, зобов’язаннями центрального банку регулювати рівень валютного ризику для країни в цілому тощо. При збільшенні зовнішнього боргу центральний банк може, відпо­відно, збільшити валові золотовалютні резерви, особливо у випад­ках, коли він стурбований підтриманням або укріпленням кредитоспроможності країни. Основні фактори, які впливають на визначення оптимального або необхідного розміру золотовалютних резервів, проілюстровано на рис. 1.1. Крім того, центральний банк при виборі оптимального рі­вня резервів не може не враховувати політичні, макроекономічні та інші фактори. Рис. 1.1. Мотиви та фактори визначення оптимального рівня золотовалютних резервів [53] Як правило фактичний рівень золотовалютних резервів досить суттєво відрізняється від рівня, який офіційно визнано необхідним. Тому поняття «оптимальний рівень золотовалютних резервів» необхідно сприймати не як чітко заплановану величину, а, скоріше, як середньо- чи довгострокову ціль, навколо якої фактичний рівень резер­вів може коливатись у певних межах. Зазвичай у більшості країн світу центральні банки намага­ються втримувати такий обсяг офіційних золотовалютних ре­зервів, який би давав можливість тримати під контролем ди­наміку обмінного курсу національної валюти у разі негатив­ного розвитку подій на валютному ринку. Адже різка деваль­вація національної грошової одиниці внаслідок недостатності валютних коштів може зумовити кризу міжнародної валютної ліквідності країни, тобто її неспроможність виконувати свої зовнішні платіжні зобов’язання. Тому для уникнення таких негативних явищ потрібно у процесі реалізації валютної полі­тики враховувати всі можливі фактори, які можуть істотно впливати на стан золотовалютних резервів країни. Основні чинники, що визначають динаміку офіційних валютних резервів: Стан розвитку національного господарства і масштаби зовнішньоекономічної діяльності – фактор, що визначає інтенсивність потоків валютних коштів з урахуванням експортного потенціалу країни та її участі у міжнародному поділі праці. Чим більшою є ця участь, чим динамічніше розвиваються експортоорієнтовані галузі виробництва, тим більшими мо­жуть бути валютні резерви з огляду на приплив валютної виручки в країну. Величина зовнішнього боргу – це фактор, що визначає необхідний обсяг резервів для підтримання високого рівня міжнародної валютної ліквідності для щорічного обслугову­вання зовнішньої заборгованості шляхом виплати сум основ­ного боргу і процентів за ним. Темпи інфляції в країні, що визначають рівень внутріш­нього знецінення національної грошової одиниці та ймовірність поступового вичерпання офіційних золотовалютних резервів. За умови здешевлення національної валюти дорожчає імпорт, що зумовлює збільшення попиту на іноземну валюту на внут­рішньому ринку, а відтак ще більше витрачання валютних резервів центральним банком для уникнення кризи. Чинний режим валютного курсу національної валюти ви­значає динаміку золотовалютних резервів залежно від вико­ристання фіксованого або плаваючого режиму. За інших рівних обставин у країнах, де діє фіксований обмінний курс, цент­ральний банк потребує більших обсягів валютних резервів для забезпечення згладжування курсових коливань шляхом про­ведення девізної політики. Плаваючий режим валютного курсу передбачає менші обсяги валютних резервів з огляду на менші масштаби втручання центрального банку у функціону­вання валютного ринку. Стан платіжного балансу, тобто наявність активного сальдо або дефіциту, є фактором, який свідчить про можли­вості додаткового нагромадження або витрачання золотовалют­них резервів як засобу остаточного врегулювання сальдо. Міжнародний рух капіталів, який впливає на переміщен­ня валютних коштів з країни в країну, що зумовлює зміни кон’юнктури на внутрішньому валютному ринку, а відтак і дії центрального банку з нагромадження або витрачання ва­лютних резервів. Зростання валютних резервів може бути пов’язане з припливом іноземних капіталів у країну. Однак цей процес має і свої негативні наслідки. Зокрема, у країнах Південно-Східної Азії (Індонезія, Таїланд, Південна Корея) восени 1997 р. значний відплив іноземного капіталу призвів до валютної кризи і змусив уряд цих країн витрачати значні обсяги нагромаджених валютних резервів. Те саме спостеріга­лося в Україні в 1998 р. Валютні обмеження, що діють у країні, визначають мож­ливості доступу економічних агентів країни до міжнародних фінансових ринків. Чим ширшими є ці можливості, тобто чим ліберальніші умови валютного регулювання і валютного кон­тролю, тим меншими у разі необхідності можуть бути потреби звертатися на внутрішній валютний ринок, а відтак меншими є витрати офіційних золотовалютних резервів, спрямованих на задоволення внутрішнього попиту і згладжування коливань кон’юнктури ринку. І навпаки, чим обмеженішим є доступ на зовнішні ринки запозичень, тим більшими мають бути обсяги золотовалютних резервів для уникнення різких коливань по­питу і пропозиції на валютному ринку. Врахування всіх факторів, що впливають на стан і обсяги офіційних золотовалютних резервів країни, є необхідним еле­ментом валютної політики для забезпечення адекватних дій центрального банку на внутрішньому і зовнішньому валютно­му ринках відповідно до реальних потреб і завдань розвитку національної економіки. Необхідним елементом валютної політики центрального банку, пов’язаної з формуванням та управлінням офіційними золотовалютними резервами країни, є визначення їх опти­мальної структури. Структура офіційних золотовалютних резервів – це сукупність підібраних у певній пропорції валютних активів, використання яких дає змогу центральному банку забезпечу­вати регулятивний вплив на валютні відносини й організацію зовнішньоекономічної діяльності в країні [30]. Структура золотовалютних резервів значною мірою зале­жить від особливостей елементів чинної в певний історичний період міжнародної валютної системи, особливостей міжнарод­них розрахунків, ролі різних країн у світовій торгівлі та міжна­родному поділі праці. За умови Паризької валютної системи функціонування зо­лотого стандарту зумовлювало формування центральними бан­ками основної частки офіційних резервів саме у золоті, яке було не лише засобом міжнародних розрахунків, але й основним активом, що слугував забезпеченням внутрішнього банкнотного обігу в країні. Період дії Генуезької валютної системи поклав початок активнішому нагромадженню іноземних ва­лют у структурі золотовалютних резервів – головним чином розмінних на золото девізів – долара США, англійського фунта стерлінгів та французького франка. Зі створенням Бреттон-Вудської валютної системи провідні позиції як у світовій торгівлі, так і в структурі валютних резервів більшості країн посів долар США. Однак ті зрушення, що відбулися у структурі світової економіки у післявоєнний період, призвели до перерозподілу част­ки різних країн у міжнародних торговельних операціях. Зрос­тання ролі Західної Європи та Японії у світовій торгівлі об’єктивно позначилося і на структурі офіційних валютних резервів центральних банків різних країн. Йдеться про адекватні зміни, які стали відображенням багатовалютного стандарту Ямайсь­кої валютної системи, що передбачало включення до складу золотовалютних резервів нарівні з доларом США найбільш стабільних європейських валют (німецької марки і швейцарсь­кого франка) та японської єни. Сьогодні структура резервів центральних банків значною мірою визначається оцінкою перспектив економічного розвит­ку США та країн Центральної і Західної Європи (16 країн зони євро), що впливає на частку, відповід­но, американського долара і євро у складі золотовалютних резервів. Загалом структура золотовалютних резервів країни і рівень її диверси­фікації залежать від економічного становища країни, її місця у світовій економіці, стійкості національної валюти, тієї ролі, яку відіграє валютно-курсова політика країни у регулятивно­му впливі на зовнішньоекономічну діяльність і динаміку екс­портно-імпортних операцій. У сучасних умовах структура офіційних золотовалютних резервів, що формуються центральними банками більшості країн світу, включає, як правило, чотири основні компоненти (рис. 1.2). Запаси іноземної валюти перебувають, як правило, у без­готівковій формі і зберігаються на кореспондентських рахун­ках і короткострокових депозитах у зарубіжних банках (МВФ, зокрема, визнає резервами активи, розміщені у центральних і закордонних першокласних комерційних банках),Золотовалютні резерви Іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном Рис. 1.2. Типова структура золотовалютних резервів [55]а також у формі різних цінних паперів, виражених у валюті, що знаходяться в обігу на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать, передусім, казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна част­ка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку. Резервна позиція в МВФ – це особлива форма активів, що означає право країни-члена автоматично отримувати від ньо­го кошти в іноземній валюті у межах 25% квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У зв’язку з тим, що квота в Міжнародному валютному фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75% вноситься у національній валюті, а на 25% – у вільно конвертованій ва­люті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претенду­вати країна як на кредит на першу вимогу без будь-яких за­стережень. Для використання цих коштів, на відміну від кре­дитів МВФ, не встановлюються часові обмеження і не потрібно попередньої згоди з боку Фонду. Отже резервна позиція в МВФ є по суті тим лімітом, у межах якого країна автоматично отри­мує від Фонду необхідну їй іноземну валюту. Спеціальні права запозичення (СПЗ) – це компонент золо­товалютних резервів, який складається із запасів коштів у емітованих МВФ міжнародних резервних і платіжних засо­бах, які розподіляються між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Угода про емісію СПЗ набула чинності 1 січня 1970 р. Їхнє основне призначення – регулювання сальдо платіжних ба­лансів, поповнення офіційних резервів, вимірювання вартості національних валют та розрахунки з МВФ. СПЗ функціону­ють лише на міждержавному рівні у вигляді записів на спеці­альних рахунках МВФ. Фактично, СПЗ – це штучна «колек­тивна» грошова одиниця МВФ, курс якої встановлюється на основі середньозваженого спеціального набору валют. До 1999 р. вартість СПЗ визначалася Фондом на основі середньозваженого курсу п’яти провідних світових валют, які складали «валютний кошик» СПЗ: долар США, японська єна, німецька марка, французький франк, англійський фунт стер­лінгів. Із 1 січня 1999 р. (тобто із запровадженням євро у безготівковий обіг) визначення курсу СПЗ проводиться за коши­ком у такому складі: долар США, євро, японська єна й англій­ський фунт стерлінгів. Маючи актив у СПЗ, країна може купувати в обмін на них вільно конвертовану валюту, яку може використати для інтер­венцій на валютному ринку або для врегулювання сальдо пла­тіжного балансу. У зв’язку з тим, що СПЗ використовуються лише для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках МВФ, то як компонент міжнародних ліквідних коштів СПЗ можна використовувати лише на рівні урядів, центральних банків і міжнародних валютно-кредитних організацій, приватні особи та банки не можуть бути власниками СПЗ. Обмеженість сфери використання СПЗ у міжнародних розрахунках визначає і незначну їх частку в між­народних резервних активах порівняно з доларом США. Нині СПЗ становлять не більше 3% резервних активів світової еко­номіки і для практичних цілей великого значення не мають. Водночас для цілей формування золотовалютних резервів СПЗ можуть бути досить важливим компонентом з огляду на можливості їх обміну на вільно конвертовану валюту для врегулювання зобов’язань щодо сальдо платіжних балансів. Монетарне золото (золотий запас) є централізованим резервом золота у вигля­ді злитків та золотих монет, що перебуває у розпорядженні центрального банку країни. Йдеться про золото проби не нижче 995, яке зберігається у сховищах центрального банку або уряду та яке в будь-який момент можна продати за іноземну валюту на світових ринках золота. У період функціонування Бреттон-Вудської валютної сис­теми значна роль золота визначалася можливістю країн – членів МВФ використовувати його як міжнародний платіж­ний засіб, проте у зв’язку з фіксованою ціною (35 доларів США за тройську унцію) золото поступово втрачало зв’язок з реальни­ми потребами зовнішньоторгового обороту. Це у кінцевому підсумку призвело до відмови США розмінювати свою валюту на золото за офіційним курсом. Незважаючи на те, що відповідно до Ямайської (Кінгстонської) валютної угоди 1976 р. відбулася офіційна демонетизація золота (скасу­вання його офіційної ціни, виключення з системи міжнародних розра­хунків, часткова реалізація золотого запасу МВФ), воно залишається компонентом офіційних золотовалютних ре­зервів центральних банків. Це пов’язано з тим, що золотий запас виконує роль страхового фонду для отримання у разі необхідності міжнародних платіжних засобів у формі вільно конвертованих валют (золото можна продати на відповідних спеціалізованих ринках). Крім того, золотий за­пас може використовуватись і як застава для отримання зовнішніх кредитів в іноземній валюті. Водночас у діяльності центральних банків промислово розвинутих країн щодо форму­вання золотовалютних резервів в останнє десятиліття 20 ст. спостерігається тенденція поступового скорочення частки зо­лотих запасів у цих резервах. З одного боку, це пов’язано з тим, що такий актив не приносить ніякого доходу, а з іншого – нестабільність цін на світових ринках золота, кон’юнктура яких більшою мірою визначається політичними факторами, ніж економічними, може призвести до прямих збитків від утримання значних обсягів золота в активах центробанків. Саме з огляду на ринкові ціни на золото його запаси враховуються в балансі центрального банку. Золото може використовуватись як застава при отриманні міждержавних валютних кредитів. А якщо йдеться про вико­ристання цього компонента резервів для покриття дефіциту платіжного балансу, то його спершу слід перетворити на вільно конвертовану валюту, продавши на світових ринках золота. Слід зазначити, що МВФ у своїх статистичних публікаціях показує резерви як із включенням, так і без включення золота. Це пов’язано із політикою демонетизації золота після відміни принципів Бреттон-Вудської валютної системи і водночас збереження його як мобільного і ліквідного активу, а тому – важливої складової офіційних золотовалютних резервів. Таким чином, з огляду на специфіку складу і структури офіційних золо­товалютних резервів можна виділити ряд характерних для них рис: золотовалютні резерви повинні мати у своєму складі аб­солютно ліквідні активи, які центральний банк може вико­ристати у будь-який момент для реалізації тих чи інших цілей валютної політики; золотовалютні резерви мають включати вимоги до нере­зидентів і частково утримуватися за кордоном (у банках-нерезидентах) із метою реалізації можливості використання в разі виникнення валютно-фінансових криз; золотовалютні резерви мають перебувати під повним контролем державних органів, уповноважених проводити ва­лютну політику і здійснювати валютне регулювання (передусім центрального банку). Загалом основними завданнями центрального банку у фор­муванні оптимальної структури офіційних золотовалютних резервів за складом валютних активів, включених до них, є: забезпечення відповідності структури золотовалютних резервів спрямуванню платежів за зовнішньоекономічними операціями й обслуговуванню зовнішнього боргу країни; недопущення знецінення резервних активів унаслідок коливання курсів різних іноземних валют, що входять до їх складу; забезпечення за можливістю прийнятного рівня дохід­ності вкладень, розміщених у валютних активах, при мінімаль­ному ризику [30, 53, 56]. Формування належної структури офіційних золотовалют­них резервів центральним банком дає йому змогу належним чином виконувати власні функції з регулювання валютних відносин передусім у плані підтримання зовнішньої стабіль­ності національних грошей і рівноваги платіжного балансу. Крім того, валютні резерви є важливо^ РОЗДІЛ 2. зарубіжний досвід управління золотовалютними резервамиСучасний етап розвитку світового господарства має ряд суттєвих особливостей. Крах Бреттон-Вудської валютної системи, відмова від золото-доларового стандарту і введення режиму плаваючих валютних курсів призвели до порушення відносної стабільності світової валютної системи. Додатковим джерелом невизначеності та нестабільності валютних і фінансових ринків стала глобалізація світової економіки, яка сприяла зростанню взаємозв’язку між рухом валютних курсів, банківських відсотків і котируваннями цінних папері