Паливно-енергетичний комплекс України – це технологічно складна, різноманітна, територіально розгалужена система з видобування, виробництва та переробки паливно-енергетичних ресурсів, що поєднує в собі вугільну, газову, нафтову і нафтопереробну промисловість, розвинені газотранспортну систему та систему нафтопродуктопроводів, потужну електроенергетичну систему і систему теплопостачання. Призначенням ПЕК є забезпечення економіки та соціальної сфери країни основними видами кінцевих енергоносіїв – електричною та тепловою енергією, моторними і котельно-пічними видами палива, а також сировинними ресурсами для потреб хімії, нафто- та вуглехімії, металургійної промисловості – коксівним вугіллям, продуктами нафто- і газопереробки. На відміну від ПЕК багатьох країн світу енергокомплекс України має галузі з видобування та виробництва всіх енергоресурсів – вугілля, природного газу, нафти і нафтопродуктів, електроенергії та теплоенергії. Станом на 2000 рік ПЕК України забезпечував її потреби в основних паливних ресурсах (вугілля, нафта, природний газ) на 53%, що є хорошим показником. Більшість країн світу мають такі або гірші показники забезпечення власними первинними ПЕР. Зокрема, Японія використовує їх близько 7%, Італія – близько 17%. Потреби в електроенергії та теплоті задовольняються в Україні виключно за рахунок власного виробництва. Наявні структура ПЕК і система енергозабезпечення країни сформувалися в період її входження до складу колишнього СРСР. Тому система енергозабезпечення залишається зорієнтованою на використання значних обсягів природного газу, що імпортується з країн СНД, насамперед з Росії. За рахунок власного виробництва потреби у природному газі задовольнялися лише на 22-25%. Останніми роками виникли труднощі з видобутком власного вугілля, обсяги якого до 1990 року включно повністю забезпечували потреби країни. У 2000 р. обсяги виробництва скоротилися порівняно з 1991 р. в усіх енергетичних галузях: виробництво електроенергії складало 169,5 млрд. кВт-год, або 61% від рівня 1991 р., видобуток нафти (разом з газовим конденсатом) - 3,69 млн. т (75% ), природного газу - 17,89 млрд. м3 (73%). Але найбільше падіння обсягів виробництва відбулося у вугільній промисловості. Найменший видобуток вугілля спостерігався у 1996 р.: він становив 70,5 млн. т, або 52% від обсягів 1991 р. У подальшому вуглевидобування дещо зросло і в 2000 р. досягло 81,05 млн. т (біля 60%). Причинами цього стали: відсутність осмисленої, цілеспрямованої політики щодо реформування галузі, її комерціалізації, переведення на засади конкурентно-ринкових відносин. Дається взнаки високий рівень тінізації економічних відносин, пов'язаних із функціонуванням ПЕК; хронічний дефіцит коштів, криза платежів та бартеризація розрахунків, необґрунтована податкова та амортизаційна політика. Зростання частки фізично зношених та морально застарілих основних фондів обумовило стагнацію виробництва та погіршення основних економічних показників. Практично всі енергетичні галузі не мали можливості підтримувати устаткування в нормальному технологічному стані - проводити ремонти, закуповувати запчастини, матеріали тощо; перманентне і хаотичне реформування системи управління ПЕК, занадто часті зміни, що відбувалися в керівництві галузі, впровадження ринкових механізмів регулювання діяльності в умовах відсутності або недосконалості законодавчої бази, що призводять до зниження керованості та ефективності діяльності підприємств; значна монопольна залежність від імпорту енергоносіїв з Росії обумовлює сплату за природний газ і нафту необґрунтовано високої ціни, яка важким тягарем лягає на енергетичні галузі; незадовільне наукове забезпечення ПЕК. Складна ситуація з енергозабезпеченням спричинена також надто низькою ефективністю використання ПЕР у країні. Питомі витрати палива та енергії на виробництво товарної продукції є надто високими у порівнянні з показниками розвинених країн. Проблема їх зниження є однією з найважливіших умов покращання енергозабезпечення країни. На сьогодні стабільне та ефективне забезпечення потреб у паливно-енергетичних ресурсах, гармонійний розвиток галузей ПЕК, підвищення рівнів енергетичної ефективності та енергетичної безпеки є головними напрямами розвитку української енергетики. Усі вище перелічені проблеми могло б вирішити на деякий час розширення ресурсної бази традиційних енергоносіїв. Звісно ж за умови їх економічно обґрунтованого використання. Отже, розглянемо спочатку стан витрат паливно-енергетичних ресурсів за останніми даними. У 2000 р. витрати паливно-енергетичних ресурсів органічного походження в країні склали /1/:- вугілля – 85,3 млн.т., з них власного видобутку 80.268 млн.т, імпорт біля5 млн.т , головним чином із Польщі;- нафти - 9,51млн.т, з них власного видобутку 3.69 млн.т, імпорт 3,87 млн.т, з Росії і з 1,95 млн.т з Казахстану;- газу - 73.4 млрд.куб.м, з них власний видобуток –18.04 млрд.куб.м., 32.8 млрд.куб.м імпорт від МЕК «Ітера» і 27.9 млрд.куб.м імпорт із Росії - плата за транзит російського газу через вітчизняну газотранспортну систему.Забезпечення вітчизняних АЕС ядерним паливом відбувається за рахунок придбання готових ТВЕЛів у російського АТ «ТВЕЛ» ( яке виграло тендер на ці поставки в 1995 році). Умови поставок з фіксованою ціною на тривалий період є для України виграшними – сьогодні ця ціна майже на 30% нижче світової. Однак негативним фактором при цьому є монопольна залежність в цих поставках від Росії. Аналогічна ситуація має місце і зі зберіганням відпрацьованого ядерного палива, яке вивозиться в Росію на Красноярський гірничохімічний комбінат. За поставки свіжого ядерного палива в 2000 р. Україна заплатила Росії 209,9 млн. дол., за вивіз відпрацьованого ядерного палива 46,6 млн. дол.У той же час, Україна по запасах енергоносіїв може забезпечити своїпотреби:- у вугіллі - на 100% протягом порядку 400 років, запаси оцінюються в обсягах до 300 млрд.т;- у нафті з газовим конденсатом – при існуючих обсягах видобуткупротягом 20 –25 років, запаси складають 173 млн.т;- у газі – при існуючих обсягах видобутку протягом 30 – 32 років, запаси складають 1423 млрд.куб.м;- в урановій руді – на 100% протягом столітнього періоду при існуючому типі реакторів АЕС (при використанні реакторів на швидких нейтронах цей період складе 1000 років). Розглянемо можливості використання цих запасів. Вугільна промисловість. Вугілля є основним власним первинним енергоносієм України. Виробнича сфера вугільної промисловості країни за даними 2000 року налічувала 19 холдингових компаній з видобутку вугілля, до складу яких входили 137 шахт і 31 вуглезбагачувальна фабрика, дев’ять виробничих об’єднань (39 шахт, одна вуглезбагачувальна фабрика) та 13 самостійних шахт. Допоміжна сфера налічувала 274 підприємства, в тому числі дев’ять шахтобудівних, машинобудівних, транспортних холдингових компаній, 21 науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут. У галузі діяло понад 565 тис. осіб, з яких працівниками шахт є близько 365 тис. осіб. Вартість основних фондів галузі сягає 40 млрд. грн. Сумарна потужність вуглевидобувних підприємств галузі станом на 2000 рік оцінювалась показником близько 111 млн. т. Зростання обсягів видобутку вугілля в Україні спостерігалося до 1976 року, коли було досягнуто максимального рівня – 218 млн. т, після чого розпочався спад, причому за останнє десятиріччя видобуток вугілля скоротився більше, ніж удвічі (таблиця 2.8). Головна причина різкого падіння обсягів видобутку вугілля полягала в тому, що наприкінці 70-х років на рівні органів управління економікою СРСР було визнано безперспективність розвитку вугільної промисловості України. У зв’язку з цим капіталовкладення в неї майже повністю припинилося. На сьогодні вугілля видобувається на старих шахтах, у все складніших гірничо-геологічних умовах, що характеризуються значною глибиною, віддаленістю очисного фонду, підвищеним температурним режимом, високою газоносністю пластів тощо. Видобування значної кількості вугілля здійснюється у діючих очисних забоях з потужністю пласта до 1,2 м, а також на крутоспадних пластах. За відсутності ефективної для таких умов техніки крім вугілля на-гора подаються мільйони тонн породи. Таблиця 2.8 – Обсяги видобутку вугілля в Україні в 1990-2000 рр., млн. т Рік 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 Видобуток 164,8 135,6 133,6 115,7 94,4 83,6 71,7 75,9 76,2 81,0 81,0 Робота в екстремальних умовах призводить до прискореного зносу виробничих потужностей. Понад 50% машин і устаткування для видобування вугілля на сьогодні є повністю зношеними, що разом з іншими чинниками унеможливлює використання потенціалу галузі. Важкі умови вуглевидобування, неефективне використання виробничих потужностей зумовлюють зростання собівартості продукції. Вугілля, що видобувається на багатьох шахтах, є неконкурентоспроможним на світовому ринку. Підвищена собівартість вітчизняного вугілля та криза платежів зумовлюють потребу в наданні державної підтримки з держбюджету. До того ж реструктуризація галузі – корпоратизація та закриття нерентабельних шахт, що проводяться з метою підвищення рентабельності і конкурентоспроможності вугільної промисловості, йде повільно. Вугільна промисловість України потенційно має можливості забезпечити великі обсяги видобутку вугілля – 120-130 млн. т і більше. Але підвищена собівартість його видобування разом із необхідністю численних інвестицій для спорудження нових шахт і значний термін їх будівництва робить малоймовірним залучення приватних інвесторів до фінансування розвитку галузі. Тому перспективи вугільної промисловості країни визначатимуться передусім методами державної політики в забезпеченні доцільного рівня її розвитку. Окрім економічної ефективності видобування вугілля в Україні необхідно зважати на інші важливі чинники, що сприяють максимальному збільшенню власного виробництва паливних ресурсів. Хоча на сьогодні існують лише фінансові перешкоди для імпорту всіх видів палива, Україна зацікавлена в тому, щоб ця продукція в максимально можливих обсягах вироблялась на її території. Це зумовлено нестачею валютних надходжень у зв’язку з низьким експортним потенціалом. Тому економічно виправданими можуть виявитись такі рішення з розвитку ПЕК, що передбачають функціонування певної кількості енергетичних підприємств, які не мають можливості витримати конкуренцію на світових паливних ринках. Необхідність прийняття таких рішень базується на аргументах, важливих для України, а саме: можливість збільшення робочих місць та зайнятості населення, ослаблення соціальної напруженості в галузях ПЕК і особливо в шахтарських регіонах; підвищення надійності енергозабезпечення та рівня енергетичної безпеки країни. Означені чинники діють у напрямі збільшення обсягів видобутку і використання власних ПЕР, насамперед – вугілля. Вугілля Балансові, позабалансові та прогнозні ресурси вугілля складають 117,3 млрд.т, розвідані – 52,6 млрд.т, у розробці та підготовці знаходяться 23,6 млрд.т /2/. Втім, за останні 10 років обсяг видобутку вугілля знизився в 1,7 рази, а обсяг проведення гірських виробок зменшився в 2,6 рази. При цьому обсяг проведення розкривних і підготовчих виробок на 1000 т видобутку скоротився з 10,3 м до 6,7 м, що призвело до значного падіння обсягів підготовки готових до виїмки запасів – з 131 млн.т у 1991 р. до 80,3 млн.т у 2000 р. Складається тривожна ситуація, при якій темпи відпрацьовування запасів у 1,5 рази перевищують темпи їхньої підготовки. Положення, що створилося, у першу чергу обумовлено низьким рівнем механізації проведення гірських виробок, який складає 73%, у т.ч. рівень комбайнового проведення робіт – 41%. На більшості підприємств прохідницьке устаткування зношене на 65-80%, через що рівень його використання складає лише близько 50%. Дефіцит фінансування прямо позначається на скороченні виробничих потужностей вугільної промисловості. Найчастіше підприємства вирішують цю проблему за рахунок залучення частини оборотних коштів вуглевидобувних підприємств, що є однією з причин зростання кредиторської заборгованості підприємств вугільної промисловості. Погіршується якість вугілля: у 1991-1994 р. його середня теплота спалення складала 4268 ккал/кг, а в 1995-1998 р. – 4232 (калорійність закордонного вугілля складає 5100-5200 ккал/кг), збільшилася зольність вітчизняного вугілля від 33,2% до 33,4%. На 2001 р. перед шахтарями поставлена задача забезпечити видобуток не менш 80 млн. т вугілля. Зокрема для цього необхідно ввести в експлуатацію 28 високо навантажених очисних вибоїв за рахунок коштів, що передбачені у бюджеті на придбання гірничошахтного устаткування. Також заплановано продовжити реконструкцію 7 шахт і розрізів із загальним приростом потужності 3,6 млн.т вугілля в рік і будівництво нових вугільних горизонтів на 38 діючих шахтах. У цілому, за умови виконання планів по реформуванню вугільної галузі рівень видобутку вугілля повинен досягти 93 млн.т у 2005 році і 100 млн.т у 2010 /4/. У поточному році намітилися позитивні тенденції у вуглевидобутку: обсяг добутого вугілля в січні-квітні перевищив аналогічний показник минулого року на 0,6 млн. т, підвищується також якість вугілля. Протягом останніх 10 років у галузі практично не проводилися відновлення та реконструкція основного устаткування. Внаслідок цього 96% обладнання теплових електростанцій (ТЕС) вже відпрацювали свій ресурс, 73% - перевищили граничний. Зараз із 36 млн. кВт потужності ТЕС тільки 17 млн. кВт можуть нести навантаження, інші потребують ремонту або реконструкції. Фактично відбувається "спрацювання" енергетики, тобто повне її фізичне зношення. Енергосистема України вже сьогодні (навіть за наявності палива) не в змозі забезпечити споживачів тими обсягами електроенергії, яких вони потребують. Розрахунки показують, що якщо не забезпечити відновлення генерації, то вже в 2005 р. дефіцит робочої потужності в енергосистемі України становитиме 7-10 млн.кВт, в 2010 р. в ній працюватимуть в основному лише АЕС та ГЕС, а починаючи з 2020 р. практично всю електроенергію Україна змушена буде імпортувати, що, безумовно, стане загрозою її державному суверенітету. В усіх паливних галузях ПЕК спостерігається схожа ситуація - старіння основних фондів, зменшення загальних виробничих потужностей, зниження ефективності виробничої діяльності, економічних показників та ін. Протягом всіх років незалежності транзитні газо- та нафтопроводи "заробляли" для країни значні кошти. Тільки в рахунок оплати роботи транзитних магістральних газопроводів Україна щорічно отримувала біля 30 млрд. м3 газу вартістю біля 2,4 млрд. дол. США. Однак газова галузь за цю роботу практично нічого не отримувала. ПЕК дотував "штучно дешевими" енергоносіями практично всі галузі еконо-міки, у т.ч. експортоспроможні (металургія, сільське господарство та ін.), завдяки чому вони могли конкурувати на світових ринках. Фактично експортний пот$енціал країни багато в чому забезпечувався за рахунок ПЕК. За минулі два роки у роботі паливно-енергетичного комплексу сталися певні позитивні зрушення. Зі створенням Міністерства палива та енергетики було організаційно завершене реформування системи органів державного управління галуззю, істотно знижено бартеризацію та не грошові форми розрахунків. Це сприяло збільшенню надходжень коштів від споживачів та деякому поліпшенню фінансового стану енергетичних компаній. Уперше за останні роки атомні електростанції України своєчасно і в достатній кількості отримали свіже ядерне паливо; НАЕК "Енергоатом" погасила борги попередніх років перед концерном "ТВЕЛ". Поступово даються взнаки здійснені у попередні роки заходи з енергозбереження: енергоємність ВВП у 2000 р. порівняно з попереднім роком скоротилася на 3%. Тяжким випробовуванням для енергосистеми України стало стихійне лихо, обумовлене небувалим зледенінням та аваріями електричних мереж у південно-західних областях у листопаді 2000 р. Стихія завдала великих пошкоджень та збитків. Але в цій ситуації українська енергосистема зберегла свої функціональні можливості. Своєчасно спрацювала автоматика атомних електростанцій, які були виведені з роботи через пошкодження ліній електропередач. Оперативність роботи диспетчерських служб та введення в роботу резервних вугільних енергоблоків врятували енергосистему України від розпаду. Електроенергетичний комплекс. Електроенергетика є базовою галуззю ПЕК, яка забезпечує потреби країни в електроенергії та частково в теплоенергії. Ефективність її функціонування значною мірою визначає конкурентоспроможність вітчизняної економіки, можливість її сталого зростання, якість і рівень життя населення. До 1990 року включно у країні тривало зростання як загальної встановленої потужності електростанцій, так і виробництва електроенергії (таблиця 2.1). Таблиця 2.1 – Встановлена потужність електростанцій та виробництво електроенергії в Україні в 1980-2000 рр. (станом на 31.12 відповідного року) Рік Встановленапотужність, ГВт ТЕС АЕС ГЕС і ГАЕС Виробництво, млрд. кВт×год 1980 41,8 35,82 2,0 3,99 234,5 1985 48,97 35,4 3,38 4,69 270,1 1990 55,4 36,9 13,82 4,69 298,5 1991 55,4 36,9 13,82 4,69 276,7 1992 55,3 36,7 13,82 4,69 251,0 1993 54,2 36,7 12,82 4,69 228,3 1994 54,2 36,6 12,82 4,69 201,6 1995 54,1 36,6 12,82 4,69 192,5 1996 54,0 36,5 12,82 4,69 181,7 19 97 53,9 36,4 12,82 4,69 177,0 1998 53,9 36,4 12,82 4,69 172,0 1999 53,9 36,4 12,82 4,69 171,5 2000 52,9 36,4 11,82 4,69 171,4 У період з 1990-го по 2000 рік встановлена потужність електростанцій зменшилася приблизно на 5% за рахунок виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС та іншого устаткування, тоді як виробництво електроенергії скоротилось майже на 43% від 298,5 млрд. кВт×год. у 1990 році до 170,7 млрд. кВт×год. у 2000-му. При цьому виробництво електроенергії на АЕС і ГЕС за цей період змінилося несуттєво. Основне падіння її виробництва відбулося на ТЕС (більше ніж у 2,5 разу). На це вплинули переважно два чинники: загальний економічний спад і, як наслідок, зменшення потреби в електроенергії; криза платежів за спожиту електроенергію, що призвела до неможливості закупівлі в необхідних обсягах палива для ТЕС. Тож оскільки зараз встановлена потужність ТЕС використовується далеко не повністю, за їх рахунок можна збільшити обсяги виробництва електроенергії, забезпечивши її загальні обсяги щонайменше на рівні обсягів 1991 року. Основою електроенергетики країни є Об’єднана електроенергетична система, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів. ОЕС взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт та імпорт електроенергії. До її складу входять вісім регіональних електроенергетичних систем: Дніпровська, Донбаська, Західна, Кримська, Південна, Південно-Західна, Північна і Центральна, зв’язані між собою системоутворюючими і міждержавними лініями електропередачі напругою 750 кВ і 330-500 кВ. Централізоване виробництво електричної енергії в ОЕС здійснюють 14 найбільш потужних теплових і вісім гідравлічних електростанцій, які входять до складу шести державних акціонерних енергогенеруючих компаній, підпорядкованих Мінпаливенерго України, та чотири АЕС, які входять до складу Національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом”.Розподіл електричної енергії в ОЕС виконують 24 обласні акціонерні енергопостачальні компанії, енергопостачальні компанії Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Мінпаливенерго України здійснює корпоративне управління енергопостачальними компаніями в межах пакетів акцій, що залишилися в державній власності. Транспортування електричної енергії від енергогенеруючих до енергопостачальних компаній магістральними і розподільними електромережами країни загальною довжиною понад мільйон кілометрів, а також необхідні при цьому диспетчерські функції забезпечує Національна енергетична компанія “Укренерго”, до складу якої входять вісім згаданих вище регіональних електроенергетичних систем. На теплових електростанціях Мінпаливенерго станом на 31 грудня 2000 року налічувалося 104 крупних енергоблоки – 99 конденсаційних та п’ять теплофікаційних із загальною встановленою потужністю 28,7 млн. кВт, що становить 91,7% встановленої потужності теплових електростанцій Міненерго і 53,2% загальної встановленої потужності електростанцій ОЕС. З 99 конденсаційних енергоблоків вісім мають потужність 720-800 МВт, 42 – 282-300 МВт, 43 – 175-210 МВт, 6 – 150 МВт (таблиця 2.2). Одинична встановлена потужність усіх п’яти теплофікаційних енергоблоків дорівнює 250 МВт.Електростанції з енергоблоками потужністю 150 МВт було збудовано та введено в експлуатацію у 1959-1964 рр., 200 МВт – у 1960-1975 рр., 300 МВт – у 1963-1988 рр., 800 МВт – у 1967-1977 рр. На кінець 2000 року понад 95% енергоблоків відпрацювали свій розрахунковий ресурс (100 тис. годин), більше половини з них перебувають в експлуатації понад 200 тис. годин. До 2005 року частка устаткування з терміном експлуатації 30 і більше років становитиме близько 80%. Таблиця 2.2 – Характеристики енергетичних блоків ТЕС України Назва станції Потужність енергоблоків (проектна), МВт Кількість енергоблоків Роки введенняв експлуатацію Пере маркована потужність енергоблоків, МВт Луганська 8´200 8 1961-1969 8´175 Старобешівська 10´200 10 1961-1967 10´175 Слов’янська 2´800 2 1967-1971 1´720 Вуглегірська 4´300+3´800* 7 1972-1977 Курахівська 1´200+6´210 7 1971-1975 Зуївська 4´300 4 1981-1988 Придніпровська 4´150+4´300 8 1958-1965 4´285 Криворізька 10´300 10 1965-1973 10´282 Запорізька 4´300+3´800* 7 1972-1979 1´700 Зміївська 6´200+4´300 10 1960-1969 6´175+4´275 Трипільська 4´300+2´300* 6 1969-1972 Ладижинська 6´300 6 1970-1971 Добротвірська 2´150 2 1963-1964 Бурштинська 12´200 12 1965-1969 12´175 Харківська ТЕЦ-5 1´250* 1 1986 Київська ТЕЦ-5 2´250* 2 1974-1976 Київська ТЕЦ-6 2´250* 2 1982-1984 * Газомазутні енергоблоки; усі інші – пиловугільні.Помітну частку електричної та теплової енергії виробляють теплоелектроцентралі загального користування, які входять до складу систем централізованого теплозабезпечення міст. Більшість ТЕЦ збудовано ще в 40-50-ті рр. Усі вони, за винятком Київських ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 та Харківської ТЕЦ-5, є фізично зношеними та морально застарілими. Відбувається подальше інтенсивне спрацьовування основного устаткування ТЕС, зумовлене використанням низькоякісного (непроектного) палива на багатьох блочних електростанціях і роботою базових ТЕС у змінних режимах через нестачу маневрових потужностей в ОЕС, а також значним зменшенням коштів і ресурсів на відновлення устаткування. У найбільш критичному стані перебуває устаткування ТЕС Донецько-Дніпровського та Західного регіонів через спалювання на них вугілля значно нижчої якості, ніж це передбачено проектом. На сучасну теплову енергетику України впливає багато негативних чинників, зокрема:- значно збільшилася питома вага використання низькореакційного вугілля з високим вмістом золи і сірки, що негативно позначається на стані устаткування та екологічній ситуації;- підвищилися ціни на природний газ і мазут, що призвело до зменшення обсягів їх споживання через відсутність коштів;- збільшується заборгованість за спожиту енергію, що ускладнює оплату палива, розрахунки з підрядними організаціями за виконані роботи;- існує високий ступінь залежності від монопольних поставок імпортних паливно-енергетичних ресурсів, устаткування, запасних частин, послуг, що зумовлено недостатнім рівнем розвитку власної машинобудівної та паливодобувних галузей з одночасним порушенням економічних зв’язків;- у регіонах розташування великих ТЕС загострилась екологічна ситуація через відсутність ефективного газоочисного устаткування та сучасних котлоагрегатів для спалювання низькоякісного вугілля з високим вмістом шкідливих речовин;- недостатній обсяг інвестицій у розвиток галузей паливно-енергетичного комплексу, розроблення і впровадження енергоефективних та енергозберігаючих технологій. Виробництво електроенергії на ТЕС не відповідає сучасному світовому технічному рівню. Подальша експлуатація устаткування ТЕС без проведення реконструкції, технічного переоснащення, впровадження нових технологій може призвести до необоротного процесу деградації енергетики України, що негативно вплине на енергетичну безпеку держави.Атомна енергетика України базується на роботі чотирьох АЕС: Запорізької, Рівненської, Хмельницької та Південно-Української. На кінець 2000 року на цих атомних електростанціях працювало 13 енергоблоків із загальною встановленою потужністю 11,818 млн. кВт (таблиця 2.3).Досить значна кількість тепломеханічного та електротехнічного устаткування (від 2000 до 5000 одиниць на блок) потребує на заміну через закінчення терміну експлуатації. Великим недоліком залишається відсутність необхідної інфраструктури для забезпечення надійної та безпечної роботи АЕС, включаючи наукову та інженерну підтримку їх експлуатації, забезпечення запасними частинами, змінним устаткуванням і матеріалами вітчизняного виробництва, економічно доцільну систему паливозабезпечення, поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами. З огляду на виняткову важливість надійного функціонування АЕС, їх значний внесок у загальне виробництво електроенергії, наявний дефіцит органічного палива в Україні, необхідний комплекс заходів щодо:- завершення робіт з комплексного аналізу безпеки діючих і споруджуваних енергоблоків, перехід на міжнародну систему їхнього ліцензування;- завершення реалізації програм модернізації діючих енергоблоків з метою подовження терміну їх роботи, підвищення безпеки та надійності їх експлуатації;- вирішення проблем надійного забезпечення АЕС паливом;- створення національної інфраструктури поводження з відпрацьованим ядерним паливом;- розроблення та реалізації галузевої програми поводження з радіоактивними відходами;- зняття з експлуатації об’єктів атомної енергетики;- вибору ядерних установок нового покоління з поліпшеними характеристиками щодо безпеки;- забезпечення фізичного захисту об’єктів ядерної енергетики;- забезпечення ефективної науково-інженерної підтримки експлуатації АЕС. Таблиця 2.3 – Характеристика енергоблоків АЕС України Назва АЕС № енерго-блока Тип реактора Встановлена елект-рична потужність, млн. кВт Початок будів-ництва Дата введення в експлуатацію ЗАЕС 123456 ВВЕР-1000/320ВВЕР-1000/320ВВЕР-1000/320ВВЕР-1000/320ВВЕР-1000/320ВВЕР-1000/320 100010001000100010001000 04.8004.8104.8201.8407.8506.86 10.12.8422.07.8510.12.8618.12.8714.08.8919.10.95 ПУАЕС 123 ВВЕР-1000/320ВВЕР-1000/320ВВЕР-1000/320 100010001000 03.7710.7902.85 31.12.8206.01.8520.09.89 РАЕС 123 ВВЕР-440/213ВВЕР-440/213ВВЕР-1000/320 4024611000 08.7610.7702.81 22.12.8022.12.8121.12.86 ХАЕС 1 ВВЕР-1000/320 1000 11.81 22.12.87 Гідроенергетика відіграє винятково важливу роль у функціонуванні української енергосистеми, оскільки ГЕС і ГАЕС є фактично єдиним джерелом її пікових потужностей. Встановлена потужність гідроелектростанцій України на кінець 2000 року становила 4,7 млн. кВт. Основою гідроенергетики України є ГЕС-ГАЕС Дніпровського каскаду (ДАЕГК “Дніпрогідроенерго”) сумарною встановленою потужністю 3906,9 МВт, у тому числі: Київська ГЕС – 361,2 МВт; Канівська ГЕС – 444 МВт; Кременчуцька ГЕС – 625 МВт; Дніпродзержинська ГЕС – 352 МВт; Дніпровська ГЕС – 1538,2 МВт; Каховська ГЕС – 351 МВт; Київська ГАЕС – 235,5 МВт. Усі ГЕС Дніпровського каскаду за тривалий час експлуатації зазнали серйозних змін. Устаткування станцій та споруди гідровузлів мають високий ступінь фізичного зносу і потребують реконструкції.У стадії формування перебуває Дністровський каскад (ДАЕГК “Дністрогідроенерго”). Дністровська ГЕС-1 потужністю 702 МВт введена в дію 1983 року, є швидкореагуючим резервом потужності в ОЕС України. Завершується будівництво Дністровської ГЕС-2. Триває будівництво Дністровської ГАЕС з метою повного використання гідроенергетичного потенціалу Дністровського гідровузла і збільшення частки високоманеврових потужностей в ОЕС України, які регулюють частоту та забезпечують роботу атомних електростанцій. Передбачено будівництво семи агрегатів загальною потужністю 2268 МВт. Ступінь готовності об’єктів першої черги ГАЕС становить близько 31%, у тому числі першого гідроагрегату – 55%. З огляду на необхідність покриття пікових навантажень, убезпечення роботи АЕС у перехідних режимах і створення аварійного резерву потужності в енергосистемі південного регіону України важливим є спорудження і введення в експлуатацію першої черги (два гідроагрегати) Ташлицької ГАЕС.Україна, особливо її правобережна частина та Карпати, має істотні резерви гідроресурсів. З огляду на значну економічну ефективність середніх і малих ГЕС ці ресурси в майбутньому повинні бути використані. Електромережі української енергосистеми налічують понад мільйон кілометрів повітряних та кабельних ліній електропередач усіх класів напруги, а також 207144 трансформаторні підстанції напругою 6-750 кВ загальною потужністю 202418 МВА. У цілому по Мінпаливенерго налічується 131 підстанція напругою 220 кВ і вище загальною потужністю 76075 МВА. Довжина повітряних ліній напругою 220-750 кВ становить майже 22 тис. км. Розвиток магістральних електричних мереж напругою 330 кВ в Україні припав на 60-ті рр. із початком будівництва ряду підстанцій та системоутворюючих повітряних ліній електропередачі. Нині в експлуатації перебуває 86 підстанцій напругою 330 кВ загальною потужністю 48972,4 МВА і 13 тис. км ліній електропередачі напругою 330 кВ. Для видачі потужності атомних і теплових електростанцій та створення магістральних і міждержавних електричних зв’язків було споруджено об’єкти електричних мереж з класом напруги 750 кВ. Це дало можливість збільшити дальність передачі електричної енергії до 1000 км, а також довести потужність, яка може передаватись, до 2500 МВА. В Україні функціонує сім підстанцій напругою 750 кВ загальною потужністю 14622 МВА: “Західноукраїнська”, “Вінницька”, “Запорізька”, “Дніпровська”, “Донбаська”, “Південнодонбаська” та “Новодонбаська”. Протяжність повітряних ліній електропередачі напругою 750 кВ становить 4,1 тис. км. Електромережі напругою 800, 500 та 400 кВ, що споруджувалися для міждержавних та міжреспубліканських зв’язків, мають обмежене розповсюдження на території України. Функціонують одна підстанція напругою 500 кВ потужністю 1252 МВА та дві підстанції напругою 400 кВ потужністю 1339 МВА. Загальна протяжність повітряних ліній – перевищило граничний. Фактично відбувається спрацювання енергетики до повного фізичного зношення. Без відповідних капіталовкладень в основні фонди електроенергетична галузь приречена на поступове вмирання з виробітком технічного ресурсу встановленого устаткування. Якщо не вживати заходів зі збереження вітчизняної енергосистеми, процес її деградації та поступового знищення стрімко розвиватиметься. Наведені в таблиці 2.9 розрахунки показують, що вже 2010 року дефіцит робочої потужності в енергосистемі України становитиме 22,5-23,5 млн. кВт, оскільки в ній працюватимуть здебільшого АЕС та ГЕС, а починаючи з 2020 року майже всю електроенергію країна змушена буде імпортувати. Фактично це означатиме втрату державного суверенітету. Схожа ситуація спостерігається в паливних галузях ПЕК: старіння основних фондів, зменшення загальних виробничих потужностей, зниження ефективності виробничої діяльності, економічних показників тощо. Окрім зношеності основних фондів велику загрозу для галузей ПЕК становить моральна застарілість обладнання, науково-технічний рівень якого відстає на 20-25 років порівняно з технологіями промислово розвинених країн. Провідні країни світу забезпечують вигідні для себе структури енергоспоживання та ПЕБ завдяки ефективним енергетичним стратегіям, фундаментальним положенням яких є орієнтація на використання власних енергетичних ресурсів. США майже рівномірно споживають вугілля, газ і нафту, оскільки ці ресурси забезпечені в країні переважно власним видобутком. Великобританія будує свою енергетику передусім на природному газі (35%), який вона видобуває у великих кількостях, Канада – на гідроенергії (29%), з використання якої є світовим лідером. Росія внутрішнє енергоспоживання орієнтувала на переважне використання природного газу (53%) за помірного використання вугілля (17%) та нафти (20%), що адекватно відображало обсяги їх видобутку й експорту. В останній редакції Енергетичної стратегії Росії планується суттєве збільшення частки вугілля та зменшення частки газу.Таблиця 2.9 – Наявні робочі потужності та їх дефіцит в енергосистемі України за відсутності коштів на її модернізацію, млн. кВт 2010 2020 2030 Атомні електростанції (термін експлуатації – 30 років) 10,8 1 0 Теплові електростанції 1-2 0 0 Теплоелектроцентралі 1-2 0 0 Гідро- та гідроакумулюючі електростанції 4,7 4,7 4,7 Наявна потужність 17,5-22,5 5,7 4,7 Необхідна робоча потужність з урахуванням резерву 40-46 51-67 62-85 Дефіцит робочої потужності 22,5-23,5 45-61 57-80 Японія та Франція незначну природну забезпеченість первинними ПЕР частково компенсують за рахунок великих обсягів використання умовно-національного енергоресурсу – ядерного палива (16% і 39% відповідно). З огляду на формування структури ПЕБ показовими для нашої держави є Китай і Польща. Як і Україна, вони мають відносно великі поклади і обсяги видобутку вугілля і значно менші – нафти і газу. Своє досить велике енергоспоживання Китай на 70% забезпечує за рахунок вугілля. Структура ПЕБ Польщі багато в чому схожа на структуру китайського ПЕБ, висока частка вугілля в ньому (68%) зумовлена таким самим фактором – наявністю якісного та відносно дешевого власного вугілля і малими обсягами інших первинних енергоносіїв.Україна успадкувала від СРСР украй невигідну для себе структуру енергоспоживання. За роки незалежності ця структура не лише не покращилась, а навпаки – відчутно погіршилась. Зараз Україна є чи не єдиною країною в світі, структура паливно-енергетичних балансів якої не тільки не відповідає, а навіть суперечить структурі