НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА НАУКОВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА БІБЛІОТЕКА РЕФЕРАТ НАУКОВОЇ РОБОТИ«СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІХХ СТОЛІТТЯ ТА ЙОГО НАУКОВО-ОСВІТНЄ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В КОНТЕКСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФЕСОРА А. Г. ТЕРНИЧЕНКА»Автор:Білоцерківська Алла Сергіївна, старший науковий співробітник сектору наукознавства Центру історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України, кандидат історичних наукКиїв – 2010 ^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИНа сучасному етапі розвитку нашої держави дедалі більше зростає інтерес до історії науки, культури, суспільства взагалі, зокрема й діяльності та творчості вчених, які самовіддано працювали на благо народу та залишили після себе неоціненну спадщину. ^ Метою наукової роботи є проведення за допомогою наукового підходу біографістика через події дослідження стану сільського господарства України та його науково-освітнього забезпечення першої чверті ХХ століття в контексті діяльності професора А.Г. Терниченка, аналіз його наукової спадщини, особистого внеску в становлення й розвиток сільськогосподарської науки та освіти.^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному: вперше проведено дослідження стану сільського господарства України першої чверті ХХ століття та його науково-освітнього забезпечення через призму вивчення та аналіз діяльності й наукової спадщини вітчизняного вченого, державного діяча, педагога, одного з організаторів сільськогосподарської науки та освіти в Україні професора А. Г. Терниченка, на основі чого укладено й видано біобібліографічний покажчик «Професор Терниченко Аристарх Григорович (1882–1927)»; розроблено періодизацію життя та наукової діяльності вченого; охарактеризовано систему сільськогосподарської освіти в Україні на початку ХХ століття під час навчання вченого у Харківському (Дергачівському) середньому землеробському училищі та Київському політехнічному інституті Імператора Олександра ІІ; висвітлено позицію урядів Української Народної Республіки та Директорії щодо розвитку сільського господарства та його науково-освітнього забезпечення через аналіз діяльності А.Г. Терниченка на посадах заступника міністрів та міністра земельних справ; розкрито діяльність культурно-просвітнього та сільськогосподарських відділів Київського губернського земельного відділу, завідувачем яких впродовж 1920-1925 рр. був учений; в контексті діяльності професора А.Г. Терниченка на посаді голови Київської філії Сільськогосподарського наукового комітету (предтечі сучасної Національної академії аграрних наук України) охарактеризовано становлення та розвиток галузевої науки в період першої половини 20-х рр. ХХ століття; на прикладі педагогічної діяльності вченого у Київському сільськогосподарському (нині – Національний університет біоресусрів та природокористування України) та Київському ветеринарно-зоотехнічному (нині – Дніпропетровський державний аграрний університет) інститутах розкрито розвиток агарної освіти в першій половині 20-х рр. ХХ століття; здійснено всебічний аналіз і показано значущість наукової спадщини вченого для розвитку сільського господарства України та його науково-освітнього забезпечення в першій чверті ХХ століття; запроваджено до наукового обігу великої кількості нових маловідомих документів із фондів архівних установ і бібліотек України.^ Науково-практична значимість роботи полягає в можливості заповнити прогалину у вивченні сільського господарства України та його науково-освітнього забезпечення у період першої чверті ХХ століття через аналіз діяльності та наукової спадщини видатного агрономічного діяча й організатора сільськогосподарської науки та освіти в Україні професора Терниченка Аристарха Григоровича. Матеріали дослідження можуть бути корисними в навчальному процесі при вивченні спецкурсів: «Сільське господарство», «Історія науки і техніки», «Історія сільськогосподарської науки», «Історія України», а також при написанні галузевих підручників, навчальних посібників, довідників, словників, енциклопедій тощо. В даний час результати наукової роботи використовуються в учбовому процесі Національного університету біоресурсів та природокористування України.Публікації. Загальна кількість публікацій становить 25, із них 18 – за темою даної наукової роботи. У передмові розкрито актуальність, зв’язок роботи з науковою тематикою; показано мету і завдання дослідження; обґрунтовано наукову новизну та практичне значення дослідження. У розділі І «Основні аспекти розвитку сільськогосподарської науки та освіти у першій чверті ХХ століття» розглядається історіографія проблеми. Адже досі залишається комплексно не вивченою історія сільськогосподарської науки та освіти в Україні, особливо за період першої чверті ХХ століття. Окремим аспектам історії розвитку вітчизняної аграрної науки та освіти в згаданий період також присвячені праці сучасних дослідників: вже згадуваного професора В.А. Вергунова, Н.П. Коваленко, О.В. Сайка, О.О. Завальнюка, Н.Г. Чайки, Д.В. Рибченка та ін., що певною мірою розкривають процеси розвитку сільськогосподарської науки та освіти в Україні в суспільному й регіональному аспектах. В основі еволюційних подій розвитку сільськогосподарської науки в Україні на першому етапі була приватна ініціатива окремих землевласників, потім галузевих товариств, земств, а з кінця ХІХ ст. – державна зацікавленість. Як наслідок, фахова освіта активно наповнювалась новими знаннями, а з ними – й дослідна справа. На думку багатьох дослідників історії природознавства, сільськогосподарська наука, як галузь знань, вийшла з лона вищих навчальних закладів – університетів, інститутів, академій. Стосовно України серед них слід згадати: Київський, Харківський, Одеський (Новоросійський) університети, Київський політехнічний інститут. На західноукраїнських землях визначним галузевим центром сільськогосподарської науки була Сільськогосподарська академія в Дублянах. На початку ХХ століття аграрна наука, еволюціонуючи від показових і дослідних полів, дослідних станцій, почала організовуватися у більш вузькоспеціалізовані структури у вигляді інститутів, згодом за радянської доби взагалі відбулося об’єднання у галузеву академію наук. Координацію галузевих наукових досліджень у країні здійснювали: Міністерство землеробства і державного майна (до 1905 року), Головне управління землеустрою і землеробства (до 1915 року), Міністерство землеробства (після 1917 року) та Сільськогосподарський науковий комітет України (1918–1927 рр.). Велике значення у розвитку дослідної справи в Україні відіграли колективні досліди, які проводилися в багатьох господарствах для вивчення найпростіших прийомів удосконалення сільськогосподарського виробництва, обробітку ґрунту, перевірки у різних ґрунтово-кліматичних умовах рекомендацій науково-дослідних установ, з'ясування доцільності внесення на певній території мінеральних добрив, для випробування сортів різних сільськогосподарських рослин, травосіяння, поліпшення луків, вирощування кукурудзи і коренеплодів, використання для сівби насіння високої якості. Варто також зазначити, що до 1917 року одним із найважливіших чинників еволюції подальшого розвитку сільськогосподарської дослідної справи в країні були спеціалізовані галузеві зібрання у вигляді з’їздів і нарад загальнодержавного та регіонального рівня. Так, питання щодо розвитку аграрної науки й освіти вирішувалися під час проведення, зокрема, таких з’їздів: І-го Всеросійського сільськогосподарського з’їзду (1-10 вересня 1913 року), І-го Всеукраїнського агрономічного-економічного з'їзду (22-26 жовтня 1917 року), З’їзду представників сільськогосподарських освітніх закладів Київщини (27 липня 1920 року), І-го Всеукраїнського агрономічного з'їзду (10-20 листопада 1920 року) та ін. До подій 1917 року на Україні не існувало єдиного координаційного центру, необхідність якого доводили вчені та практики. У роки Української держави за прототипом Сільськогосподарського вченого комітету, що існував у Петрограді, було створено перший головний координаційний центр сільськогосподарської науки в Україні – Сільськогосподарський вчений комітет України. Створення й становлення Комітету припало на складний період у житті українського суспільства, пов’язаний із першими сподіваннями власної державності. Незважаючи на несприятливі зовнішні обставини, зокрема для розвитку сільськогосподарської науки в Україні, вдалося зберегти ідею щодо організації структури, яка б консолідувала науковий потенціал в аграрному секторі держави. Слід відзначити роль академіка В.І. Вернадського в становленні Комітету, що стало надзвичайно важливим об’єднуючим фактором у той час, коли суспільство фактично розкололося на різні політичні партії та фракції. Попри це, непересічні особистості не тільки розуміли, а й дбали про майбутнє України, тому що без аграрної науки неможливо вести ефективне сільське господарство, спроможне забезпечити продовольством населення країни, а промисловість – сировиною. На прикладі А.Г. Терниченка започатковано спробу показати багатогранні та суперечливі процеси, що відбувалися того часу. Передусім це стосується життя та діяльності вченого у різних сферах, внеску в розвиток сільськогосподарської науки та освіти в Україні. З цього приводу професор В.А. Вергунов наголошує на двох принципах у житті професора А.Г. Терниченка: не вичерпати запасу свого знання і не дійти до атрофії своєї агрономічної думки. У розділі ІІ «Система сільськогосподарської освіти України на початку ХХ століття» висвітлено систему організації навчання у двох провідних навчальних закладів, в яких впродовж 1902–1916 рр. навчався А.Г. Терниченко: Харківському середньому землеробському училищі та Київському політехнічному інституті Імператора Олександра ІІ. Проаналізовано особисту участь вченого в діяльності відомих сільськогосподарських організацій Російської імперії: Агрономічного гуртка на базі сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ (під час перебування на посаді секретаря впродовж 1910–1912 років) і Харківського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості (під час проведення обстеження кооперативних установ і дослідження лікарських рослин Харківщини у 1910, 1914 роках). Агрономічний гурток функціонував при сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ. Його школу пройшла низка видатних учених-аграріїв, яким належить значний особистий внесок у розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні: О.А. Яната, Ф.І. Левченко, А.М. Венгеровський, В.В. Колкунов, А.Г. Терниченко, С.М. Кульжинський, П.О. Широких, А.М. Засухін, С.Ф.Веселовський, М.М. Кулєшов, С.Й. Воробйов та інші. Їх становлення як вчених відбулося під впливом лекцій видатних професорів агрономії: В.Г. Бажаєва, С.Л. Франкфурта, К.Г. Шиндлера, В.В. Вінера, М.Г. Малюшицького , П.Р. Сльозкіна, Є.П. Вотчала, В.А. Косинського, В.П. Устьянцева, О.О. Русова , В.Е. Брунста та інших. Варто зазначити, що на момент створення Агрономічний гурток був єдиним у Києві, який виконував функції наукового об’єднання. У розділі ІІІ «Державницька політика урядів Української Народної Республіки та Директорії щодо розвитку сільського господарства» досліджено й проаналізовано державотворчі здобутки Міністерства земельних справ в контексті діяльності А.Г. Терниченка на посадах заступника міністра й міністр земельних справ Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918 рр.) та заступника міністра земельних справ Директорії (1919 р.)», а також висвітлено участь Аристарха Григоровича у вирішенні питань земельної, ветеринарної справи при Міністерстві земельних справ. На засіданні Генерального секретаріату (пізніше – Міністерства земельних справ) УНР 29 грудня 1917 р. А.Г. Терниченка обрано заступником генерального секретаря земельних справ, а 18 січня 1918 року на ІХ загальних зборах – міністром земельних справ. Слід наголосити, що саме на цьому засіданні було прийнято земельний закон. Після чергових кадрових змін у лютому-березні 1918 року посади міністра земельних справ обіймали М.О. Кухаренко та М.М. Ковалевський. А 5 квітня 1918 р. А.Г. Терниченко був обраний заступником міністра земельних справ. 17 квітня 1918 року на першому засіданні Всеукраїнського земельного комітету Міністерства земельних справ під головуванням А.Г. Терниченка, було вирішено видати наказ про невтручання органів влади в роботу земельних комітетів, що мало прискорити процес проведення земельної реформи. Варто зазначити, що Міністерство земельних справ приділяло велику увагу ветеринарно-санітарній справі, а також її науково-освітньому забезпеченню. Так, здійснювалися спроби вирішити проблему некваліфікованого обстеження худоби, що призводило до поширення різноманітних епідемій хвороб. Після розпуску Центральної Ради Аристарх Григорович Терниченко, уникаючи гетьманського арешту, виїхав до м. Біла Церква, де займався редагуванням і виданням сільськогосподарської літератури. Пізніше, за часів Директорії, майже місяць А.Г. Терниченко займав посаду заступника міністра земельних справ. У розділі IV «Розвиток сільського господарства України та його освітнього забезпечення в контексті діяльності А.Г. Терниченка в Київському губернському земельному відділі (1920-1925 рр.)» охарактеризовано діяльність вченого на посадах завідувача культурно-просвітнього та сільськогосподарського відділів Київського губернського земельного відділу. Діяльність культурно-просвітнього відділу полягала, в основному, в здійсненні координації процесом розвитку сільськогосподарської освіти у Київській губернії. Крім того, до його функцій входила організація губернських з’їздів і нарад діячів у галузі сільськогосподарської науки та освіти. Водночас співробітниками А.Г. Терниченка в інших відділах були відомі діячі науки та вчені-аграрії: С.Л. Франкфурт, О.І. Душечкін, Д.Г. Віленський, А.К. Скороходько, В.І. Стелецький, С.М. Москвичов, М.П. Флоров, М.К. Малюшицький, В.В. Добровлянський та ін. Впродовж 1922–1924 рр. учений брав участь у роботі державних планових органів України – Науково-економічної ради при Київському губернському земельному відділі, Планової комісії Держплану, комісії по боротьбі з посухою, а також у проведенні різноманітних з’їздів і нарад із питань розвитку сільського господарства країни та його наукового забезпечення. Розділ V «Київська філія Сільськогосподарського наукового комітету України» висвітлює історію заснування та діяльність однієї з філій відомого в ті часи координаційного центру аграрної науки – Сільськогосподарського наукового комітету України. Аристарх Григорович брав безпосередню участь у створенні Київської філії СГНКУ та організації її секцій: хліборобства, лісової, економічної, меліораційної, зоологічної та технічної. Під його керівництвом працювали відомі вчені: П.Р. Сльозкін, Є.П. Вотчал, Є.В. Оппоков, П.Ф. Лавренюк та ін. У 1924 році філією під науковим керівництвом А.Г. Терниченка організовано дослідження бобових рослин Полісся та Правобережного Лісостепу України. Закінчити його не вдалося, проте основні результати були опрацьовані й опубліковані в 1926 році у журналі «Агроном». На думку Аристарха Григоровича, функціонуючі на той час в Україні селекційні установи свою дослідницьку діяльність націлювали, в основному, на вивчення озимої пшениці та вівса. Філія, очолювана А.Г. Терниченком, не стояла осторонь організаційних процесів, що відбувалися в той час у галузі сільськогосподарської науки щодо її інститутизації та академізації. Про це свідчить також проведення за ініціативою А.Г. Терниченка спеціальної наради при Президії Київської філії СГНКУ в справі організації республіканської Сільськогосподарської академії наук, яка відбулася 23 листопада 1925 р. за участю: Ф.І. Левченка, П.Ф. Євтушенка, А.Г. Терниченка, О.А. Янати та ін. Проводячи науково-дослідну діяльність, філія не ігнорувала й суто практичної її сторони. Так, саме за сприяння керівництва Київської філії організовувалися різноманітні агрономічні курси. Під час перебування на посаді голови філії під науково-методичним керівництвом Аристарха Григоровича було проведене експедиційно-анкетне дослідження головних польових культур Київщини у період літніх місяців 1924–1925 рр. У розділі VI «Київський ветеринарно-зоотехнічний та Київський сільськогосподарський інститути в контексті педагогічної діяльності А.Г. Терниченка» розкрито історію створення цих вузів, а також подано аналіз організації системи навчання та виховання в контексті педагогічної діяльності професора А.Г. Терниченка під час викладання дисциплін «Харчові рослини» на ветеринарному факультеті Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту та «Державні і громадські заходи в сільському господарстві», «Часткове хліборобство», «Методика викладання методів агрономічної допомоги» (1923–1926 рр.) у Київському сільськогосподарському інституті. Педагогічна діяльність професора А.Г. Терниченка у провідних вузах країни впродовж 1922–1927 років відзначалася участю в організації процесу навчання, а також спрямованістю на підвищення загального рівня знань студентів у галузі кормовиробництва, рослинництва, ґрунтознавства, організації сільськогосподарського виробництва. У розділі VII роботи «Популяризація сільськогосподарської науки в Україні у першій чверті ХХ століття» наводиться аналіз діяльності вченого у поширенні сільськогосподарських знань серед різних верств населення. Розкривається постать вченого як популяризатора сільськогосподарської науки в Україні. У 1910 р. за ініціативи А.Г. Терниченка в м. Київ з’явився перший у Російській імперії україномовний часопис під назвою «Рілля», редакція якого містилася в квартирі Аристарха Григоровича по вул. Тургенівській, 9. Юридичним редактором став Є. Архипенко, хоча фактичним редактором, а з 1914 р. і юридичним був А. Терниченко. У 1913 році, за ініціативи А.Г. Терниченка та з метою видання й розповсюдження сільськогосподарської літератури, на базі видавництва було засновано видавниче товариство «Український агроном». Першим його друкованим органом став часопис «Рілля». Крім видавничої та популяризаторської діяльності, як зазначалося в статуті, це товариство займалося також відкриттям агрономічно-консультаційних бюро, промислово-агрономічних підприємств тощо. Товариство «Український агроном» успішно функціонувало до 1918 року. За період його діяльності дано велику кількість книг, брошур різних авторів, календарів із сільськогосподарської тематики. У цьому ж розділі проаналізовано творчу спадщину вченого. А.Г. Терниченко є автором понад 400 наукових і науково-популярних статей, у тому числі монографій, підручників державною мовою «Курс хліборобства», за якими навчалися учні сільськогосподарських шкіл і студенти вищих сільськогосподарських закладів України. За редакцією вченого вийшли також чотири збірники наукових і науково-популярних статей у вигляді: «Агрономічного порадника по хліборобству», «…. по скотарству», «…. по організації господарства» й «… садівництву та городництву». За редакцією А.Г. Терниченка видано перше україномовне науково-популярне видання «Енциклопедія сільського господарства». Книга вийшла у 1927 р. вже після смерті вченого завдяки зусиллям його дружини О. Сачківської, друзів і колег. У науковому дослідженні розкрито роль вченого як бібліографа та його внесок у створення й видання популярних на той час сільськогосподарських часописів. А.Г. Терниченко був одним із засновників, а в 1923–1924 рр. – і співредактором головного друкованого органу Сільськогосподарського наукового комітету України «Вісник сільськогосподарської науки». Вивчення творчої спадщини вченого свідчить про її багатогранність. Аристарх Григорович з юних років до самої смерті творчо займався різноманітними питаннями в галузі сільського господарства: землеробством, рослинництвом, ґрунтознавством, тваринництвом, кооперацією, економікою, захистом рослин, технікою та ін. ВИСНОВКИ Отже, аналіз історіографії за темою наукового дослідження засвідчив, що опубліковані праці лише фрагментарно розкривають історію сільського господарства України та його науково-освітнього забезпечення у першій чверті ХХ століття. Зроблена спроба дослідити вищеназвану проблему в контексті діяльності вітчизняного вченого-аграрія, державного діяча, педагога й одного з організаторів сільськогосподарської науки та освіти в Україні професора А.Г. Терниченка (1882–1927). Джерельна база дослідження становить понад 160 документів із архівних установ України та понад 400 наукових праць вченого, що містять цінну інформацію, необхідну для відтворення біографії й оцінки його особистого внеску в розвиток аграрної науки та освіти в Україні. Висвітлено систему навчання у середніх та вищих сільськогосподарських закладах на прикладі Харківського середнього землеробського училища та Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ в контексті становлення й розвитку наукового світогляду та особистості вченого. На формування наукового світогляду вченого великий вплив мали його вчителі та наставники, відомі корифеї науки: професори П.Р. Сльозкін і В.Г. Бажаєв. Значний поштовх у наукових пошуках А.Г. Терниченка зумовила його власна активна участь у роботі Агрономічного гуртка, що діяв при Київському політехнічному інституті Імператора Олександра ІІ та консолідував навколо себе під егідою провідних вчених-аграріїв ініціативну й творчу молодь. Варто відмітити тісну співпрацю вченого з Харківським товариством сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, зокрема при проведенні досліджень діяльності кооперативних установ і визначення методики збору лікарських рослин на Харківщині. Через призму функціонування Міністерства земельних справ при Центральній Раді Української Народної Республіки відображено державницьку політику щодо розвитку сільського господарства, а також державотворчу діяльність А.Г. Терниченка на посаді заступника й міністра земельних справ у 1917–1918 рр. та заступника міністра земельних справ при Директорії, зокрема у розробці Земельного закону, вирішенні питань земельних відносин, ветеринарної справи та діяльності Всеукраїнського земельного комітету. Розкрито організаційну діяльність земельних органів країни щодо розвитку сільського господарства та його освітнього забезпечення, зокрема під час перебування А.Г. Терниченка його на посаді завідувача культурно-просвітнього відділу та відділу сільського господарства Київського губернського земельного відділу впродовж 1920–1922 років. Визначено його особистий внесок у розвиток сільськогосподарської освіти, науки зокрема та сільського господарства держави в цілому. Так, А.Г. Терниченко – ініціатор відкриття сільськогосподарських технікумів у м. Біла Церква та м. Черкаси, організатор великомасштабних досліджень з вивчення розвитку аграрної освіти у всіх регіонах радянської України, системних досліджень насіннєвої справи, з'ясування стану надання агрономічної допомоги населенню, а також проведення агрономічного районування Київщини. Узагальнено та введено до наукового обігу маловідомі факти з біографії вченого, зокрема стосовно його особистої участі в проведенні з’їздів, нарад та роботі у державних планових органах України – Науково-економічної ради при Київському губернському земельному відділі, Планової комісії Держплану, комісіях по агрономічному районуванню та боротьбі з посухою. За пропозиціями А.Г. Терниченка було прийнято низку заходів державного рівня: проведено зміни в координації процесу освіти в сільськогосподарських навчальних закладах; створено секцію суспільної агрономії при Наркомземі УСРР; утворено Науково-економічну раду, Посівний комітет, агрономічну раду при Київському губернському земельному відділі. Висвітлено науково-організаційну діяльність Київської філії Сільськогосподарського наукового комітету України (предтечі Української академії аграрних наук) впродовж 1924–1927 рр. та особистий внесок голови філії А.Г. Терниченка в організацію досліджень польових культур Київщини, бобових рослин Полісся та Правобережного Лісостепу України, а також у справу організації Сільськогосподарської академії наук в Україні. Вперше розкрито історію заснування, склад секцій Київської філії та значення її роботи для розвитку як науки, так і сільського господарства в цілому. Проаналізовано організацію навчання в Київському ветеринарно-зоотехнічному та Київському сільськогосподарському інститутах, а також науково-освітню спадщину професора А.Г. Терниченка під час викладання курсу «Харчові рослини» впродовж 1922–1927 рр. у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті – предтечі нинішнього Дніпропетровського державного аграрного університету, проведення досліджень з вивчення трав’яних формацій на Жуковім острові (1923–1924 рр.), визначення продуктивності житніх популяцій на Київщині (1924–1925 рр.) та під час викладання дисциплін: «Державні і громадські заходи в сільському господарстві», «Часткове хліборобство», «Методика викладання методів агрономічної допомоги» протягом 1923–1926 рр. в Київському сільськогосподарському інституті (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування України). В контексті видавничої та просвітницької діяльності А.Г. Терниченка для потреб агрономії у період 1910–1917 років відтворено популяризацію сільськогосподарської науки. Учений був ініціатором і засновником першого в Російській імперії україномовного сільськогосподарського часопису «Рілля», який у свій час користувався великою популярністю серед різних верств населення. А.Г. Терниченко – засновник видавничого товариства «Український агроном», яке ще займалося й відкриттям агрономічно-консультативних бюро, агрономічно-промислових підприємств тощо. Визначено важливу роль професора А.Г. Терниченка як популяризатора, редактора та бібліографа в галузі сільського господарства. Він був автором навчальних підручників «Курс хліборобства» державною мовою, за якими у 20-30-х роках минулого століття навчалися тисячі учнів сільськогосподарських шкіл і вищих навчальних закладів УСРР. Розкрито його внесок у створення та видання популярних сільськогосподарських часописів: «Маяк» (1912–1914 рр.), «Згода» (1914 р.), «Гуртове (трудове) господарство» (1920 р.), «Село» (1922–1923 рр.), «Агроном» (1923–1926 рр.), а також «Записок Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту» (1924–1925 рр.) та співпрацю в редакції журналів: «Українське пасічництво» (1917–1918 рр.), «Вісник сільськогосподарської науки» (1923–1924 рр.), «Радянське село» (1924–1925 рр.).