І.М.ШешуноваУкраїна: 20 років державної незалежностіМатеріали на допомогу вчителю.Миколаїв 2011Рекомендовано до друку вченою радою МОІППО. Протокол №4 від 30.05.2011 р.Укладач: Шешунова Ірина Миколаївна – кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільствознавчої освіти МОІППО, 2011р.Рецензенти: Шевчук О.В. – доктор політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Чорноморського державного університету ім. Петра Могили; Козирев О.С. – кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Миколаївського національного університету ім.В.О.Сухомлинського.Основна мета укладача даної підбірки матеріалів – надати теоретичну допомогу вчителям при підготовці до першого уроку 2011-2012 навчального року, присвяченого 20-й річниці державної незалежності України. Підбірка матеріалів дає уявлення про правову базу державотворення, політичні, економічні, етнодемографічні процеси, містить авторський текст відносно історичних процесів державотворення в Україні, здобутків та прорахунків на шляху державного будівництва сучасної України. Для полегшення опрацювання цих матеріалів, автор надав деякі коментарі до них, словник найбільш поширених термінів та список літератури, якими вчителі можуть скористатися для творчої, більш поглибленої роботи над цим матеріалом. ЗМІСТ Передмова……………………………………………………………………..4 Правове оформлення державної незалежності України……………….….. 5 Державна символіка України………………………………………….........32 Державні свята в Україні……………………………………….………….. 35 Політичні партії України………………….….……….…………………….36 Громадські організації України…………….………......…………….……. 46 Населення України…………………………………….…….……………....46 Історія державотворення в Україні……………………………..……….… 48 Українська незалежна держава: здобутки та прорахунки останнього 20-річчя ………………………………………………………... 54 Термінологічний словник……………………….…………………………. 58 Рекомендована література…………………………………………………. 63 І. ПЕРЕДМОВАІсторія України – це історія боротьби українського народу за утворення та збереження власної національної держави, її незалежності, соборності її території та населення, боротьби за вирішення соціальних та національних завдань, це історія пошуку України свого місця в світовому політичному, економічному, культурному просторі, це історія сподівань і розачарувань, здобутків і втрат на многовіковому державотворчому шляху. Держави різних народів виникали і зникали на території України, залишаючи по собі історичну пам′ять, рештки матеріальної та духовної культури, ті чи інші антропологічні риси, певний досвід державобудування. Незважаючи на приплинний та відплинний характер державотворення, сам цей процес на території України не припинявся ніколи. Через грецькі міста-держави Північного Причорномор’я населення давньої України стояло у джерел майбутньої європейської цивілізації. Через християнизацію Давньоруська держава піднялася на такий високий рівень розвитку, що правлячі європейські династії вважали за честь породнитися з Великим князем Русі та Світлими руськими князями. Русь Київська, Русь Галицько-Волинська та Русь литовська багато в чому визначали європейську політику та потужно впливали на неї. Події національно-визвольної війни середини 17 ст., які також називають національно-буржуазною революцією, змінили розташування сил на політичній карті Європи, привели до появи якісно нового типу європейської держави – Війська Запорожського Низового – першої етнічно-національної української держави, яка включила в орбіту свого політичного життя багато інших держав Європи і Азії, багато в чому впливала на їх політичний клімат. Українські держави початку 20 ст. дали поштовх для розвитку національно-державницької свідомості, заклали правові та практичні основи соборності українських земель та їх населення, показали можливі варіанти державобудування, свої прорахунки та переваги, своїм досвідом довели життєву необхідність незалежного політичного існування і рівноправних стосунків з іншими державами. З 24 серпня 1991 р. розпочалася новітня історія українського державотворення. Український народ одержав ще один історичний шанс розбудови власної національної, демократичної, соборної, соціально-орієнтованої, правової держави з розвинутим громадянським суспільством і тількі від народу України, його політичної, національної свідомості, історичної відповідальності залежить її подальше історичне існування.ІІ. ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИВ основі державотворчих процесів в Україні лежать правові документи, які надають державі легітимного характеру, регулюють суспільні відносини, визначають характер держави та її інститутів, її внутрішню та зовнішню політику, окреслюють права та обов′язки громадян та держави. До основних правових документів українського державотворення відносяться: Закон про мови в УРСР, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежністі України, Конституція України. Основні правові віхи державотворення в Україні: 28.10.1989 р. – Закон про мови в Українській РСР. 16.07.1990 р. – Декларація про державний суверенітет УРСР. 03.08.1990 р. – Закон про економічну самостійність УРСР. 24.08.1991 р. – Акт проголошення незалежності України. 08.10.1991 р. – Закон про громадянство України. 07.11.1991 р. – Закон про державний кордон України. 01.12.1991 р. – Всеукраїнський референдум (підтвердження Акту проголошення незалежності України). 06.12.1991 р. – Закон про Збройні сили України. 28.06. 1996 р. – Прийняття Конституції України.ЗАКОН^ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ Про мови в Українській РСР(Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1989, Додаток до N 45, ст.631)(Вводиться в дію Постановою ВР N 8313-11 від 28.10.89, ВВР, 1989, Додаток до N 45, ст. 632)(Із змінами, внесеними згідно із Законами N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст.85 N 94-IV (594-15) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159)Українська РСР визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів.Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. Виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної в Українській РСР, а російської мови як мови міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР - обов'язок державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації республіки. Вибір мови міжособового спілкування громадян Української РСР є невід'ємним правом самих громадян. ^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯСтаття 1. Завдання законодавства про мови в Українській РСР Законодавство Української РСР про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови, дальшого зміцнення дружби і співробітництва народів Союзу РСР. Стаття 2. Державна мова Української РСР Відповідно до Конституції Української РСР (888-09, 254к/96-ВР ) державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова.Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і організації створюють всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею. Стаття 3. Мови інших національностей в Українській РСР Українська РСР створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей в республіці. В роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські і селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови.У разі, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють в належному обсязі національною мовою або коли в межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, в роботі названих органів і організацій може використовуватись українська мова або мова, прийнята для всього населення. Стаття 4. Мови міжнаціонального спілкування Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови. Українська РСР забезпечує вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР. Стаття 5. Право громадян користуватися будь-якою мовою Громадянам Української РСР гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін. Відмова службової особи прийняти і розглянути звернення громадянина з посиланням на незнання мови його звернення тягне за собою відповідальність за чинним законодавством. Рішення по суті звернення оформляється українською мовою чи іншою мовою роботи органу або організації, до якої звернувся громадянин. За бажанням громадянина таке рішення може бути видане йому в перекладі російською мовою. Стаття 6. Обов'язок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності - і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи органу чи організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Стаття 7. Охорона фондів і пам'яток мови Українська РСР забезпечує примноження і збереженість фондів і пам'яток української мови, інших національних мов в науково-дослідних установах, архівах, бібліотеках, музеях, а також їхню охорону та використання.(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 594-IV (594-15) від 06.03.2003) Стаття 8. Захист мов Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі. Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному грунті тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. КОМЕНТАРВ Україні одна державна мова — українська. У світі, нею користуються близько 45 млн. людей і вона належить до третього десятка найпоширеніших мов світу. За даними Всеукраїнського Перепису Населення України 2001 року, українську мову вважають за рідну 67,5 % населення України, що на 2,8 % більше, ніж за даними перепису населення 1989 року. Конституція України гарантує вільний розвиток мов національних та етнічних меншин що проживають на території України. Українською мовою вільно володіють 87,8% громадян. Найвищий відсоток осіб, які вільно володію українською мовою, спостерігається серед населення західних (99-89%), північних (99-95%) та центральних (понад 70%) областей. 29,6 % населення України вважають рідною російську мову. Російською мовою володіє дві третини населення України. Вона більше поширена на півдні та сході України. У великих містах сходу й півдня України помітна перевага російської мови в щоденному спілкуванні, незважаючи на значну частку населення, що вказало українську як рідну мову.За даними першого Всеукраїнського Перепису населення 2001 року, понад 85% українців (78% міських та 97% сільських жителів), близько 96% росіян та 92% кримських татар назвали рідною мову своєї національності. Загалом у більшості областей України простежується тенденція до збереження етнічними спільнотами мови своєї національності при поширенні дво- та багатомовності.Д Е К Л А Р А Ц І Я про державний суверенітет України ( Д (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429) Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, П Р О Г О Л О Ш У Є державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. ^ I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом. ^ II. НАРОДОВЛАДДЯ Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України. ^ III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території. Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний. ^ IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР. Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство (1636-12 ).Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР (888-09) і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР. Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Українська РСР регулює імміграційні процеси. Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки. ^ V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць. ^ VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки. Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками - суб'єктами цієї власності. Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР. Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю. Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк України, підзвітний Верховній Раді Української РСР. Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів. Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності. ^ VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів. Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення. Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та нших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів. ^ VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки. Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки. Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР. ^ IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР. Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки. Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР.Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. ^ X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. * * * Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору. (Дoкумeнт взято з сайта BPУ - http://zakon.rada.gov.ua) Прийнята Верховною Радою Української РСР м. Київ, 16 липня 1990 року N 55-XIIКОМЕНТАР 16 липня 1990 року Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Відтоді в літописі нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни. Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності, ідеї соборності українського народу та його земель. Цей документ відкрив новий етап в історії нашого народу, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави. В Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року.П О С Т А Н О В А ^ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР Про проголошення незалежності України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 38, ст.502) ( Дoкумeнт взято з сайта Bерховної Pади ) Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція (888-09), закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК м. Київ, 24 серпня 1991 року N 1427-XII А К Т ^ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, - виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, - здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто п р о г о л о ш у є н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. ^ ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 рокуКОМЕНТАР Акт проголошення незалежності України - документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у голосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відповіли 28804,1 тис. виборців (90,92%). Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі — 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність проголосувало понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян. За результатами референдуму вже ні в кого не було сумніву в тому, що український народ хоче мати свою самостійну державу. Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Вона є закономірним наслідком багатовікового прагнення народу до власно національного державного життя. Проголошення незалежності України стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідного періоду, суть якого – у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку. ^ ВИТЯГ З КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ (Розділ 1. Загальні засади.) (Розділ 11. Права,свободи та обов′язки людини та громадянина.) КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141) {Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI (2952-17) від 01.02.2011, ВВР, 2011, N 10, ст.68 } Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей,виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі дійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (1427-12), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України. Р о з д і л I^ ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Стаття 5. Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 (v006p710-05) від 05.10.2005, N 6-рп/2008 (v006p710-08) від 16.04.2008 } Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 (v006p710-05) від 05.10.2005, N 6-рп/2008 (v006p710-08) від 16.04.2008 } Ніхто не може узурпувати державну владу.{Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 (v006p710-05) від 5.10.2005} Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.{Офіційне тлумачення частини першої статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/99 (v010p710-99) від 14.12.99} Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На території України не допускається розташування іноземних військових баз. Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. {Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 7-рп/2009 ( v007p710-09 ) від 16.04.2009} Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що прийм