ПланВступ.............................................................................................4І. Освіта в інноваційному поступі суспільства 1.1. Стан та тенденції розвитку вищої освіти в Україні........................9 1.2. Нормативно-правова база вищої освіти України...........................28 1.3. Процеси євроінтеграції в системі вищої школи України..............37ІІ. Шляхи актуалізації нормативно-правової бази в контексті Болонського процесу 2.1. Принципи, шляхи і засоби адаптації європейської системи вищої освіти у систему вищої освіти України..............................................................54 2.2. Вища освіта і наука України. Формування майбутнього..................79Висновки......................................................................................88Список використаних джерел..................................................92^ ВступАктуальність проблеми дослідження. Системні реформи, які зараз розгортаються в нашій державі охоплюють всі сфери життя, в тому числі і освіту. З розвитком соціально-економічних процесів, духовним відродженням та реформуванням освіти в Україні, модернізацією існуючих навчальних закладів і появою нових їх типів виникає нагальна потреба у пошуку ефективних шляхів розвитку українського освітнього законодавства. Актуальність теми дослідження обумовлена інтенсивним процесом входження української вищої школи в загальноєвропейський простір вищої освіти та необхідністю адекватної наукової та правової реакції на новий практичний досвід управління освітою. Потреба в поглиблених теоретико-методологічних дослідженнях продиктована необхідність трансформації управління освітою, вимогами формування нової освітньої системи як складової частини Болонської системи, визначеної міжнародними зобов'язаннями нашої держави, Державною національною програмою “Освіта (Україна ХХІ століття)”. В світлі Болонського процесу Україна має взяти найактивнішу участь у витворені світового освітнього простору шляхом вдосконалення законодавчої бази вищої освіти , що має відповідати загальноєвропейській меті.^ Джерельна база. Аналіз змісту праць та публікацій з проблем розвитку освітнього законодавства та модернізації управління освітою, опублікованих останнім часом в Україні, показує, що проблеми вдосконалення нормативно-правових актів в тій чи іншій площині освітньої сфери (вищої освіти) становлять менш, ніж 15 відсотків від загальної кількості здійснених педагогічних, юридичних та управлінських досліджень та незважаючи на цікаві підходи й певні успіхи в цьому напрямку дослідників соціальної сфери в цілому вивчення та подолання недоліків освітнього законодавства та його складових елементів, особливо в сфері практичної реалізації потребують інтенсифікації та поглиблення. Базуючись на теоріях управління та положеннях педагогічного і наукового менеджменту, вітчизняні дослідники останніми десятиріччям досить докладно вивчили загальні механізми управління вищими закладами освіти, що дістало відображення у відповідних працях В.П.Андрущенка, Я.Я.Болюбаша, О.Г.Величка, В.В.Грубінко, О.В.Долженка, К.В.Корсака, В.Г. Кременя, В. Яблонського тощо. Окремі законодавчі аспекти управління навчальними закладами були досліджені й висвітлені в роботах М. Бондаренка, В. Булавко, І.Волощука, Л. Гаркуші, М.Євтуха, О.В.Клименка, І. Мороза, С. Сидоренка та інших. Проблемам формування майбутнього загальноєвропейського освітнього простору присвячені дослідження А. Богомолова, Г. Волченкової, М.І. Дудки, М.Карпенка, О. Кирилова, С.М.Ніколаєнка та ін. В наявних зарубіжних дослідженнях і публікаціях з даного питання на сьогоднішній момент досить ґрунтовно обумовлюється необхідність демократизації вищої освіти (Б. Боянов, М. Бригадир), формування дієвої нормативної бази цього процесу (В.І.Волович, Л.М.Горбунова), забезпечення його прозорості, відкритості, толерантності, інформованості (Ю.Л.Кишакевич, І.Мінецька, Л.П. Пуховська). Набагато менше проаналізовані конкретні аспекти, прийоми вдосконалення положень українського законодавства в галузі вищої освіти. Важливою проблемою для нього є відбір прогресивних моментів педагогічного процесу європейського зразка, під час чого враховується відповідність їх особливостям українського освітнього простору. Найефективнішим в цьому плані є конвергентний підхід, який передбачає взаємодоповнюваність різних технологій, синергетичний ефект їх взаємодії. Практично невисвітленою в наукових джерелах залишається проблема створення умов для нормативного упорядкування педагогічних моделей та їх уніфікації; розробки юридичних компонентів Болонського процесу, пошуку в них раціонального; обмірковування шляхів пристосування цих розробок до потреб української вищої освіти, нормативного зближення освітніх систем. Не применшуючи наукового значення вітчизняних теоретичних надбань і кращого досвіду управління вищою освітою в Україні, не можна разом з тим не враховувати, що орієнтація на високі рівні міжнародних стандартів у галузі законодавчої бази сьогодні є неодмінною умовою інтегрування з країнами Європейської співдружності та входження нашої держави на рівних умовах до світової інтелектуальної сфери.^ Об'єктом дослідження є розвиток українського освітнього законодавства в рамках входження української вищої школи в загальноєвропейський простір вищої освіти.^ Предметом дослідження є модернізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу та вплив глобалізації на розвиток системи вищої освіти України.^ Мета дослідження – спробувати теоретично визначити результати процесу входження українського освітнього законодавства в загальноєвропейський освітній простір вищої освіти; як діє європейська система на прикладі української.Завдання дослідження: Визначити роль освіти в інноваційному поступі суспільства. Проаналізувати стан та тенденції розвитку вищої освіти в Україні. Спробувати визначити та обґрунтувати структурні складові формування нормативно-правової бази в складних умовах модернізації освіти. Дослідити теоретичний компонент формування майбутнього освітнього простору України в контексті Болонського процесу. Здійснити структурно-функціональний аналіз принципів, шляхів і засобів адаптації європейської системи вищої освіти у систему вищої освіти України як запоруки оптимізації управління вищою освітою в інтересах суспільства і держави.Гіпотеза. Розпочинаючи дослідження, виходимо з припущення, що ґрунтовний системний аналіз нормативно-правової бази Болонського процесу та практики формування дієвої системи вищої освіти дасть змогу розкрити взаємозумовленість та якісний взаємовплив нормативно-правових, теоретичних та практичних пріоритетних аспектів функціонування системи української вищої школи, виокремити основні нерозв'язані проблеми, які впливають на розвиток освітнього законодавства вищої освіти, що, в свою чергу, допоможе визначити, обґрунтувати й розкрити зміст нормативно-правового управління педагогічним процесом, спрогнозувати заходи щодо підвищення його ефективності у освітній системі на сучасному етапі розвитку українського суспільства.Методологія. В процесі дослідження головними методами були: системний підхід, на основі якого навчальний заклад розглядався як складна, динамічна, логічна цілісність, усі елементи якої взаємопов'язані; структурно-функціональний аналіз з метою визначення внутрішньої будови управління навчальним закладом, функціональної взаємодії різних елементів системи в цілому та її окремих компонентів; принцип історизму, зв'язку минулого із сьогоденням, аналіз наукових джерел, логічний та порівняльний аналізи, що дало змогу простежити еволюційні зміни в управлінні навчальними закладами, встановити певні тенденції та закономірності. Застосування методів систематизації та класифікації, індукції та дедукції, узагальнення, прогнозування та моделювання дало можливість усебічно проаналізувати розвиток українського освітнього законодавства, визначити його теоретико-методологічні, процесуально-технологічні аспекти, їхній зміст, якісний взаємовплив, чинники розвитку та систематизувати результати цього аналізу.^ Практичне значення. Процес побудови та розвитку нормативно-правової бази в Україні не завжди відповідає сучасним науковим вимогам і кращим міжнародним взірцям, які на практиці довели свою конкурентоспроможність та високу ефективність у сфері освітянських послуг. Відсутність чіткої загальновизнаної методології законодавчого регулювання вищої освіти в нашій державі в умовах перехідного періоду в економіці та соціальній сфері негативно позначається на якості практичної діяльності керівників навчальних закладів, гальмує вироблення довгострокової стратегії розвитку цих установ та закладів освіти України в цілому. Процеси глибокого реформування, що відбуваються в освіті, демократизація освітянської діяльності, вимагають адекватних змін і в роботі з керівними кадрами, пошуку і впровадження інноваційних підходів і технологій щодо формування нової генерації управлінського корпусу для навчальних закладів. У педагогічній теорії і практиці вироблені науково обґрунтовані вимоги до сучасного управлінця навчальними закладами. Але сформувати такий ідеал практично є не простою справою.^ Структура роботи. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновку, списку використаних джерел.Освіта в інноваційному поступі суспільстваСтан та тенденції розвитку вищої освіти в Україні Модернізація вищої освіти в державі є об'єктивною необхідністю. Адже на порозі XXI століття ми стали очевидцями безпрецедентного зростання уваги до вищої освіти, розширення її функцій і ролі в суспільстві. Сьогодні вона розглядається у цивілізованому суспільстві не тільки як інституція задоволення фахових потреб особистості, але й як духовна необхідність. Вища школа в Україні насамперед зорієнтована на задоволення освітніх потреб особистості, відновлення національних освітніх традицій і примноження досвіду, відтворення інтелектуального духовного потенціалу нації, вихід вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, становлення державності та демократії в суспільстві, забезпечення ринку праці висококваліфікованими фахівцями. Основною метою подальшого розвитку вищої освіти є переростання кількісних показників у якісні, яке базується на таких засадах: По-перше - це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати справжнього громадянина України, для якої є потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітньою і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави; По-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки з замовниками фахівця; По-третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та їх складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти, забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. [12; С. 15] Реформування вищої освіти передбачає: перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливість особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей; формування мережі вищих навчальних закладів, яка за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типом навчальних закладів, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому; підвищення освітнього і культурного рівня суспільства; піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинених країнах світу та її інтеграцію у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Структура вищої освіти України розбудована у відповідності до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. Мережа вищих навчальних закладів III-ІV рівнів акредитації налічує 345 закладів, в тому числі 232 державної форми власності. Серед них функціонує 131 університет, 52 академії, 40 інститутів. Статус національного мають 84 університету та академії. Мережа забезпечує навчання 470 студентів на 10 тис. населення. В університетах, академіях інститутах навчається 1437 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту особи віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів. Потенціали вищої освіти у розрізі областей суттєво нерівномірні і формуються під впливом соціально економічної ситуації та інфраструктури виробничої та невиробничої сфери регіону. [15; С. 108] ^ МЕРЕЖА ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ (ЗА РІВНЕМ АКРЕДИТАЦІЇ) Рис. 1. Динаміка мережі вищих навчальних закладів за рівнями акредитаціїЗ повним правом сьогодні можна стверджувати про створення альтернативної системи вищих навчальних закладів, кількість яких на сьогодні становить 113 ІІІ-ІV рівня акредитації, заснованих на недержавній формі власності. Вона суттєво розширює можливості молоді здобути вищу освіту за спеціальностями гуманітарного профілю з урахуванням потреб ринкової економіки. Значно зростає питома вага фахівців зі спеціальностей: економіка, менеджмент, маркетинг, міжнародне право, банківська справа, обіг цінних паперів, бізнесу тощо. Водночас питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів та їх інтеграція пов'язані з рядом проблем. На практиці процеси не набули системного характеру, здійснюються складно, мають місце факти неоднозначності його оцінки з боку вищих навчальних закладів, центральних та місцевих органів влади. Роботу по упорядкуванню мережі слід здійснювати з урахуванням регіональних особливостей, активізуючи роботу щодо створення регіональних університетських комплексів, як регіональних освітніх і наукових комплексів. Демократизація сфери освіти забезпечує більш широкі можливості молоді до вступу до вищих навчальних закладів і більш повного розкриття її здібностей. Згідно відповідних Указів Президента та Постанов Кабінету Міністрів введена система кредитування навчання обдарованої молоді. Лише на 2005/06 навчальний рік на ці заходи Державним бюджетом було передбачено 5 млн. гривень. Зміна політики і соціальних пріоритетів у незалежній Україні внесла принципово нову парадигму освіти та виховання, переходу від виховання громадянина певної країни до формування громадянина світу, людини відповідальної, освіченість і мораль якої відповідає складності завдань, які їй доведеться вирішувати. Міністерство освіти і науки України з урахуванням активної роботи підрозділів ЮНЕСКО (Міжнародна асоціація університетів. Європейський центр вивчення вищої освіти) , Ради Європи щодо вироблення єдиних вимог до рівня освіти веде роботу по введенню у вищих навчальних закладах Державних стандартів підготовки фахівців з вищою освітою. Державні стандарти розробляються з урахуванням європейського рівня вимог до вищої освіти, що забезпечить входження України до світового освітнього простору. У Державних стандартах освіти гуманістичне спрямування освіти знаходить особливе відображення. Зокрема, передбачається нормативна частина змісту освіти, якою забезпечується обов'язкове вивчення соціально-гуманітарних дисциплін: права, екології, етики, філософії, світової та вітчизняної культури тощо. Дисципліни людинознавчого, народознавчого характеру складають до 20 відсотків навчального часу на підготовку фахівців. Більше того - Державними стандартами передбачено надання фундаментальним і спеціальним дисциплінам гуманістичної спрямованості. Державні стандарти забезпечують не тільки європейський рівень формування освіти та вироблення професійних навичок, але й виховання гармонійно розвиненої, соціально-активної людини, здатної до саморозвитку, самовдосконалення, з високими духовними якостями, гуманністю та толерантністю. [19; С. 130] Проблема удосконалення системи вищої освіти т підвищення якості професійної підготовки фахівців в Україні є найважливішою соціокультурною проблемою, вирішення якої можливе тільки при приведенні освіти у відповідність з новими соціально-економічними вимогами ринкової економіки. В даний час державні структури, які визначають і здійснюють політику у області якості освіти, напрацьовують політичні тенденції, визначають стратегії і здійснюють, у відповідності з потребами суспільства і ресурсами держави, освітянські програми, які необхідні для економічного та соціального розвитку України, а також індивідуального та культурного самовираження особистості у суспільстві. Освіта в Україні організується з урахуванням принципу безперервності. Програми реформування освіти націлені на те, щоб відповідати як вимогам відповідних галузей економіки, так і забезпечувати професійну підготовку. В контексті вищезазначеного важливим моментом є стан та розвиток приватної освіти в Україні на сучасному етапі. Перші вищі навчальні заклади та загальноосвітні школи позабюджетного фінансування виникли у 1991 р., і процес почав динамічно розвиватися. На 1993/94 рр. припав своєрідний пік: виникла основна маса приватних закладів, які стали поступово легітимізуватися, проходячи ліцензування та акредитацію. Після створення Міжвідомчої акредитаційної комісії у 1992 р. (пізніше Державної) процес державного визнання нових навчальних закладів пішов більш організовано. Хоча слід визнати, що гострих питань та непослідовності у ході легітимізації приватних навчальних новоутворень вистачало. Відразу виявилися тенденції, які збереглися й у майбутньому. Приватні школи та вищі навчальні заклади намагалися заповнити ті сфери освіти, які з різних причин не охоплювалися навчальними закладами державного фінансування або не повністю задовольняли потреби населення. Саме тому переважна більшість "приватників" відкривала економічні, юридичні, лінгвістичні спеціальності, готувала фахівців із соціальної роботи та психології. Помітний ухил у бік спеціальностей економічного спрямування намітився відразу, і ця тенденція збереглася. Наприклад, за даними Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності, 1998 року в державі налічувалося близько 60 акредитованих приватних вищих навчальних закладів, з яких лише 8 не готували фахівців з різних напрямів економіки. Безумовно, завдяки структуруванню ринку праці, розвитку конкурентного середовища в освітній сфері таке становище буде поступово змінюватися. Суттєво вплинуло на розвиток приватних освітніх новоутворень введення жорстких норм щодо матеріальної бази та кадрового потенціалу. Новий ценз перешкодив деяким з них продовжити своє існування. Набула розвитку тенденція об'єднання, злиття і т. ін. Слід підкреслити, що, пройшовши перше коло і випустивши перших фахівців, приватні вищі навчальні заклади довели своє право на існування. Попри суперечливість ситуації, яка склалася навколо освітніх новоутворень, необхідно зазначити, що: 1) на кінець 90-х років сформувалася досить значна сукупність вищих навчальних закладів позабюджетного фінансування, у стінах яких вищу освіту одержувало близько 10 % студентів України; 2) основні сили освітніх новоутворень згуртувалися у провідних центрах вищої освіти - Києві, Східній та Південній Україні. Їм вдалося за досить короткий час накопичити значний досвід інноваційної діяльності, напрацювати цікаві форми та методи організації навчально-виховного процесу. Все це сприяло більш швидкому і всебічному інтегруванню у світовий освітній простір; 3) вищі навчальні заклади, які отримали акредитацію, створили солідну матеріально-технічну базу і кадровий потенціал, що давало змогу за сприятливих умов розраховувати на їх сталий розвиток та помітний внесок у вирішення державою складних соціально-економічних та політичних проблем; 4) створення приватних вищих навчальних закладів ще раз продемонструвало: в умовах переходу до ринкових відносин освіта, як фактор соціальної мобільності та диференціації суспільства, зменшує свою роль, поступово втрачає значення основного каналу соціальних пересувань. [25; С. 80] Введення платної освіти (у державних вищих навчальних закладах теж) поступово звужує соціальну базу формування студентського контингенту, що в свою чергу негативно позначається на механізмі відбору, якості підготовки та інших параметрах. Отримання якісної освіти поступово перетворюється на досить дороге задоволення. Тому необхідно враховувати, що становище індивіда у суспільстві, можливості його успішного кар'єрного зростання будуть і надалі визначатися якістю отриманої освіти, яка багато в чому залежатиме від престижу навчального закладу. Нові навчальні заклади (ті, що прийшли в освіту "всерйоз і надовго") це добре зрозуміли і почали практично з перших кроків свого існування створювати позитивний імідж шкіл та вищих навчальних закладів. Серед першочергових дій у цьому напрямку - формування власної матеріально-технічної бази, яка б відповідала сучасним вимогам та міжнародним стандартам. Більшість приватних навчальних закладів починали свою діяльність з приміщень, які не були пристосовані до навчального процесу. Але досить швидко, використовуючи кошти від плати за навчання, кращі з приватних новоутворень, перебудовуючи існуючі приміщення, споруджуючи нові, довели матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу до необхідних параметрів. Безумовно, серед приватних навчальних закладів, особливо на початку діяльності, траплялися й такі, що не вирішували питання матеріально-технічного забезпечення. Саме вони й формували негативне ставлення до приватної освіти. Але такі заклади швидко "сходили з арени" і припиняли свою діяльність. Необхідно наголосити, що ця система, безумовно, зуміла знайти своє місце у системі вищої освіти. Приватним вищим навчальним закладам вдалося залучити нових користувачів вищої освіти, суттєво змінити як форму, так і зміст навчального процесу. Почали плідно функціонувати освітні модулі: дошкільна освіта - загальноосвітня школа – вищі навчальні заклади - післявузівська підготовка - аспірантура та докторантура. Незважаючи на недоліки, які теж мали місце, бо структурування явища тільки почалося, запрацювали різноманітні філії та консультаційні пункти. З'явилися і досить добре зарекомендували себе так звані подвійні спеціальності, за якими підготовка здійснюється на інтегрованій основі, а не шляхом простого арифметичного додавання дисциплін. За даними самих "приватників", за такою схемою відбувається підготовка приблизно 15 % спеціальностей. В цілому можна констатувати, що на початку ХХІ ст. в Україні з'явилася досить потужна ланка приватних закладів освіти, яка, долаючи перешкоди та помилки, сформувалася, врахувала історичний досвід попередників, зуміла зайняти своє місце в освітньому просторі держави. Поступово приватні навчальні заклади сформували власну систему підготовки кадрів, якій притаманні інноваційна діяльність, індивідуальний підхід до студентів, гнучке реагування на зміни ринку освітніх послуг, увага до працевлаштування випускників та спостереження за їхнім подальшим кар'єрним зростанням та адаптацією. Беручи до уваги досвід першого десятиріччя існування приватної сфери в освіті, можна зробити висновок: позабюджетні структури зробили відчутний внесок у трансформацію освіти в Україні та зайняли в ній помітне місце. У відповідності з Державною національною програмою "Освіта. Україна XXI сторіччя" передбачено забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень. Планується реорганізація існуючих та створення нових навчальних виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для створення та відбору ефективних педагогічних новацій та освітніх модулів, створення мережі регіональних центрів дистанційної освіти. Принципами реалізації цієї програми є багатоукладність та варіантність освіти, що передбачає створення можливості широкого вибору форм освіти, засобів навчання, які відповідали б освітнім запитам особистостей, запровадження варіантної компоненти змісту освіти. Водночас передбачається оновлення змісту освіти, запровадження ефективних технологій, створення нової системи методичного та інформаційного забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації. Це можливо лише за умов створення національного науково-педагогічного інформаційного простору, запровадження нових інтелектуальних інформаційних технологій навчання. Враховуючи тенденцію кількісної еволюції вищої освіти, що характеризує її масовість на сучасному етапі розвитку суспільства, реалізація програм підготовки без зниження якості навчання при обмежених ресурсах можлива лише через нові методи і технології, які дозволять більш активно залучити студентів до процесу управління якістю свого навчання. Це потребує застосування нових інформаційних і телекомунікаційних технологій навчання, передбачених програмами підготовки. [41; С. 96] Не менш важливе завдання поставлено тезою навчання впродовж всього життя людини. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Цю важливу функцію має виконувати система післядипломної освіти. Сьогодні відбуваються позитивні зміни у формуванні комплексної системи післядипломної освіти, як складової частини національної освіти. Функціонує понад 500 державних та недержавних навчальних закладів та підрозділів, з яких близько 200 вищих навчальних закладів післядипломної освіти підпорядковані безпосередньо Міністерству освіти і науки України. Поряд з цим 23 міністерств та відомств мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі - аграрна, промислова та транспортна галузі. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить 300 тис. фахівців, у тому числі близько 30 тис. отримують вищу освіту різного освітньо-кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей. Формується інфраструктура перенавчання кадрів з питань банкрутства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності, і пенсійної системи, фахівців по роботі з цінними паперами тощо. Сформована мережа закладів з професійного навчання державних службовців, керівників підприємств, військовослужбовців, звільнених в запас, митників тощо. Відкриваються нові спеціалізації напрямків перепідготовки для роботи в нових господарських структурах і ланках малого підприємництва, у банківській справі, страховій діяльності. Важливим соціально-економічним питанням є працевлаштування випускників вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації. Так у 2005 році вищими навчальними закладами було випущено 396 тис. фахівців, з яких понад 240 тис. - випускники університетів, академій, інститутів. Незважаючи на складні умови, частка молоді, яка навчалася за кошти державного бюджету працевлаштована становить 81 відсоток. Серед вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, 80 університетів, академій, інститутів мають показник працевлаштування понад 80 відсотків, а у 26 - 95 відсотків. Існуючий дисбаланс економічної і соціальної сфери держави визначає необхідність проведення оперативного аналізу явищ, процесів і тенденцій, що дасть можливість реагувати на державному рівні в реальному масштабі часу для упередження прояву негативних явищ і розв'язання проблем, що виникають у сфері працевлаштування випускників. Для розв'язання цих проблем необхідно: законодавчо розширити сферу використання випускників, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності; запровадити механізм економічного стимулювання підприємств, що створюють і бронюють робочі місця для молодих фахівців; підвищити ефективність цільової підготовки фахівців в частині, що стосується подальшого працевлаштування випускників, які навчалися за цільовим направленням; посилити відповідальність підприємств, організацій та установ за забезпечення соціально-побутових умов для молодих фахівців, особливо забезпечення житлом у сільській місцевості, збільшити частку місцевих бюджетів і коштів галузей у структурі фінансування вищої освіти; удосконалювати механізм довгострокового пільгового кредитування навчання молоді у вищих навчальних закладах. [49; С. 16] Міністерство освіти і науки України прагне більш повно врахувати процеси регіоналізації освіти. Суть цих процесів обумовлена прагненням молоді отримувати освіту якомога ближче до місця проживання Тому підтримується ініціатива вищих навчальних закладів щодо створення позабазових підрозділів. За останній рік створено 49 таких підрозділів. Таким чином досягнуто вирівнювання освітніх потенціалів регіонів за кількістю студентів на 10 тисяч населення. А кращі вищі навчальні заклади наблизились до місць проживання абітурієнтів. ^ ЧИСЕЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ (ОСІБ ВСЬОГО) Рис. 2. Динаміка чисельності студентів вищих навчальних закладів за рівнями акредитації ^ ЧИСЕЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ У РОЗРАХУНКУ НА 10 ТИС. НАСЕЛЕННЯ Рис. 3. Динаміка чисельності студентів на 10 тис. населення за рівнями акредитаціїСтворені факультети і центри стимулюють діяльність місцевих вищих навчальних закладів, дають можливість їх випускникам навчатися за програмами більш високого рівня. Для розширення доступу до вищої освіти було введено квоту цільового прийому сільської молоді за спеціальностями, то визначають соціально-економічний розвиток села. В основному, це спеціальності сільгоспвиробничі, екологічні, правознавство, економічні та педагогічні. У 2005 році квота цільового прийому склала по вищих навчальних закладах Міністерства освіти і науки України 2,7 тисяч осіб. Як позитив слід відмітити, що серед зарахованих на 1 курс 27,5 відсотків складає сільська молодь, тоді як частка їх серед абітурієнтів складала 26 відсотків А це означає, що відсів сільської молоді на вступних іспитах був меншим, ніж в інших групах. На жаль, збільшення обсягів квотування не стало ефективним фактором кадрового забезпечення села, особливо вчительських кадрів. Як вихід, ми вбачаємо об'єднання зусиль з органами управління на місцях, педагогічними закладами у вирішенні питань профорієнтаційної роботи з молоддю. Не менш важливими є і створення необхідних умов для закріплення випускників за місцем роботи. Висока динаміка змін попиту населення та запровадження багатоканального фінансування вимагають подальшого вдосконалення принципів формування і розподілу державного замовлення. Із введенням ступеневої освіти державне замовлення формується окремо на підготовку бакалавра і окремо на підготовку за програмами спеціаліст, магістр. Кожен рік Міністерство освіти і науки України докладає чимало зусиль, щоб не зменшити кількість бюджетних місць. План прийому на перші курси у 2006 році на програму підготовки бакалавра склав по денній формі 90,5 тисячі чоловік проти 88 тисяч у 2001 році. На програму підготовки спеціаліста вищі навчальні заклади прийняли 76,5 тисяч студентів проти 81,7 тисяч у 2001 році і на магістра - 8 тисяч проти 3 тисяч у 2001 році. Як бачимо загальні обсяги прийому на рівні спеціаліст, магістр збережено, відбувся лише певний перерозподіл кількості спеціалістів і магістрів. ^ ОБСЯГИ ПРИЙОМУ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ Рис. 4. Динаміка обсягу прийому до вищих навчальних закладів за рівнями акредитації Чітко проявляється тенденція збільшення обсягів прийому за кошти фізичних і юридичних осіб. З точки зору Міністерства освіти і науки України це надзвичайно позитивне явище, адже на додаток 90 тисяч бюджетних студентів близько 160 тисяч отримали можливість здобувати вищу освіту. Крім цього, фактично держава отримала додаткові інвестиції в освіту від фізичних і юридичних осіб. Реалізація новітнього, досконалого змісту освіти неможлива без відповідного науково-методичного забезпечення навчального процесу. На сьогодні склалася складна ситуація із забезпеченням та створенням нових підручників та навчально-методичної літератури і, особливо, україномовної, що негативно позначається на якості підготовки фахівців, утвердженню державної мови у навчальних закладах та запроваджені новітніх технологій навчання. Так, протягом 2003-2005 років із 479 запланованих назв було видано лише 66, що складає 13,8 відсотків. Така критична ситуація пов'язана із відсутністю державного фінансування. За останні два роки з передбачених 14,2 млн. грн. отримано тільки 1,1 млн. грн., які повністю витрачено на часткове покриття боргів попередніх років. На сьогодні залишок боргів складає 5,0 млн. грн. [62; С. 74] З другого боку, набула широкого розповсюдження практика масового створення вузівської навчальної літератури, що у свою чергу приводить до нераціонального використання позабюджетних коштів та підготовки не завжди якісної друкованої продукції. Для вирішення зазначеної проблеми необхідно: розробити концепцію і створити міжгалузеву цільову комплексну програму "Навчальна книга вищої школи" на період 2000 - 2005 роки, де передбачити підготовку і видання навчальної літератури з нормативних навчальних дисциплін та словниково-довідкової літератури, виробити порядок видання навчальної літератури вищими навчальними закладами, передбачивши механізм координації видань та контролю їх змісту; розробити механізм забезпечення вищих навчальних закладів навчально-методичною літературою, визначити роль і місце бібліотек у цій системі, виробити механізм фінансування цільової комплексної програми через залучення позабюджетних коштів та коштів міністерств і відомств, яким підпорядковані вищі навчальні заклади, а також надходжень від вітчизняних і зарубіжних інноваційних та благодійних фондів. [62; С. 141] Серед основних напрямків поліпшення розвитку вищої освіти необхідно виділити наступні: Подальша трансформація мережі вищих навчальних закладів на задоволення потреб особистості і регіонів відповідно де вимог ринкової економіки. Це дасть можливість вирівняти потенціали мережі вищих навчальних закладів у розрізі регіонів, зменшити міграційні потоки молоді за освітнім фактором в регіони з високим освітнім потенціалом, пом'якшити ситуацію, що складається у сфері працевлаштування молоді. Реалізація принципів універсального підходу до розвитку вищої освіти. Це необхідно тому, що універсальність освіти забезпечує здобуття молоддю, яка має необхідні здібності, мотивацію та адекватну підготовку до всіх етапів життєвого шляху, вищої освіти; поєднання функцій навчання і виховання; використання різних форм роботи в задоволенні освітніх потреб усіх і на усіх етапах життя; етичну роль в період кризи цінностей в суспільстві; сприяти культу злагоди і миру в суспільстві. Забезпечення відповідності вищої освіти сучасним вимогам і умовам, за яких потреби розвитку держави і регіонів будуть в центрі політичного бачення і рішень. Це дозволить комплексно визначити свої завдан