Бюлетень "Твій вибір–2007"Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав в Україні: позиції політичних партій та виборчих блоківВипуск № 7Київ–2007Бюлетень "Твій вибір—2007". Вип. № 7. Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав в Україні: позиції політичних партій та виборчих блоків. — К.: [Український незалежний центр політичних досліджень], 2007. — 32 с.Текст: Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень, Олександр Вінніков, радник з правових питань, проект "Мережа громадської дії в Україні"ЗмістРезюме……………….….………….….…………….…….….………….….…….…..………….…...… 3Вступ…….………….….…………….…….….………….….…….….………….….……………..…..… 51. Розвиток громадянського суспільства....………...….………….……………..….…….………..…..….… 62. Свобода вираження поглядів....………...….………….……………..….…….…………..….…………….… 103. Право на свободу мирних зібрань....………...….………….……………..….…….…………..….…..…… 134. Свобода об'єднання (асоціацій) ....………...….………….……………..….…….…………..….…..……… 155. Право на доступ до інформації....………...….………….……………..….…….…………..….……….…… 186. Право брати участь в управлінні державними справами....………...….………….……….…….. 217. Право на справедливий суд....………...….………….……………..….…….…………..….………………… 268. Право на звернення по захист до Уповноваженого з прав людини....………...….…….……. 29Видання підготовлено за сприяння Національного фонду підтримки демократії (США) в рамках проекту УНЦПД "Просвіта громадян на позачергових парламентських виборах 2007 року в Україні".Бюлетень "Твій вибір—2007" випускається українською мовою в друкованому й електронному варіантах. Електронний варіант Вісника представлений на сайті УНЦПД за адресою http://www.ucipr.kiev.ua. У друкованому варіанті видання розповсюджується безкоштовно за адресною розсилкою серед охочих. УНЦПД дозволяє поширювати матеріали з посиланням на джерело. Будемо щиро вдячні за відгуки щодо матеріалів, уміщених у виданнях УНЦПД.© УНЦПД РезюмеПісля проведення політичної реформи 2004 року політичні партії та виборчі блоки стали основними утримувачами й розпорядниками державної влади. Такий стан справ вимагає від громадськості прискіпливої уваги до виборчих програм політичних сил, законодавчих ініціатив депутатів, голосування партійних фракцій та дій коаліційно-партійного уряду. На жаль, жодна з парламентських політичних партій не визначила у своїй виборчій програмі 2007 року такої мети, як розвиток в Україні громадянського суспільства. Натомість усі зусилля політиків спрямовані на гарантування соціальних стандартів життя різним соціальним групам, складання планів економічних реформ, визначення подальших перспектив у сферах військової та зовнішньої політики. Отже, жодна з основних політичних сил України не бере на себе зобов'язання щодо захисту й гарантування всіх громадянських прав і свобод загалом. Щоправда, у виборчих програмах 2007 року є згадки про забезпечення 5 окремих громадянських прав, а саме: 1) права на свободу вираження поглядів (БЮТ, Партія регіонів), 2) права на доступ до інформації (БЮТ); 3) права на справедливий суд (БЮТ, СПУ, КПУ, НУ—НС, Партія регіонів), 4) права на убезпечення від тортур (НУ—НС); 5) права на свободу думки, совісті та віросповідання (НУ—НС, КПУ); 5) права на участь в управлінні державними справами (БЮТ, КПУ, НУ—НС, Партія регіонів). Симптоматично, що найбільш актуальним для парламентських політичних партій та виборчих блоків виявилося право на справедливий судовий процес. Усі вони висловилися за судову реформу, і більшість їхніх позицій збігаються. Але чому тоді Верховна Рада, яка складається з представників саме цих політичних сил, так і не спромоглася схвалити більшість законодавчих ініціатив у цій сфері?.. Значної популярності серед політиків набула ідея розширення участі громадян у процесі прийняття рішень. Основним механізмом участі громадян в управлінні державою Партія регіонів, КПУ і БЮТ вважають референдуми всеукраїнського та місцевого рівня. Тож так само прикро, що за півтора року роботи в парламенті жодна з фракцій так і не внесла поправок до відповідного закону для запровадження дієвої процедури проведення референдумів та наступного безумовного врахування результатів народного волевиявлення. Одна тільки фракція БЮТ подавала, а потім відкликала такі законопроекти... Запровадження механізмів громадського контролю визнали за свою мету тільки дві політичні сили — Партія регіонів і НУ—НС. Але чомусь уряд В. Януковича ніяк не наважиться прийняти давно розроблений Порядок громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади. Натомість він успішно ліквідував Раду підприємців при КМУ. А члени НУ—НС — мери 5 обласних міст (Львова, Одеси, Тернополя, Вінниці, Житомира) — впродовж півтора року роботи на цих посадах так і не ухвалили статутів міст, де мають бути регламентовані процедури проведення громадських слухань. Захищати право на свободу слова взялися тільки дві політичні сили — БЮТ та Партія регіонів. Їхні парламентські фракції та коаліційний уряд ініціювали почасти позитивні законопроекти, але так і не розв’язали двох ключових проблем: запровадження суспільного мовлення та оприлюднення прізвищ власників ЗМІ. Водночас, за оцінками журналістів, найбільше "ворогів преси—2006" перебуває в лавах Партії регіонів (рівно половина з 10 "номінантів"). Це відомі партійні керівники, які своїми рішеннями та діями грубо перешкоджали здійсненню журналістської діяльності. Проаналізувавши програму БЮТ до виборів 2007 року, можна дійти висновку, що Блок Юлії Тимошенко головним чином займатиметься: 1) запровадженням суспільного мовлення, захистом прав журналістів; 2) започаткуванням судової реформи, введенням принципу виборності суддів, створенням незалежних дисциплінарних комісій, скасуванням судового збору та уможливленням надання безкоштовних адвокатських послуг малозабезпеченим; 3) відкриттям громадянам доступу до публічної інформації; 4) вдосконаленням законодавства про всеукраїнський і місцеві референдуми. Своєю чергою, Партія регіонів у новому парламенті планує досягати великих, хоч і дещо абстрактних цілей: 1) захищати свободу слова; 2) забезпечити умови для незалежного правосуддя та пряму виборність суддів громадянами; 3) поставити владу під контроль народу; 4) радитися з народом щодо вступу в НАТО на референдумі. Блок "Наша Україна — Народна самооборона" у Верховній Раді VІ скликання збирається: 1) чистити правосуддя, вводити інститут виборних мирових суддів, створювати незалежну Судову палату для переатестації всіх суддів і перевірки відповідності їхніх доходів майновому стану; 2) запроваджувати підзвітність органів державної влади та місцевого самоврядування, забезпечувати громадську експертизу та публічну оцінку виконання партіями передвиборних зобов’язань; 3) гарантувати дотримання свободи віросповідання; 4) гарантувати позбавлення громадян від катувань в слідчому ізоляторі та дотримання їхніх прав у цій установі. Комуністична партія України розвиватиме громадянське суспільство так: 1) залучить громадян до прийняття доленосних рішень із питань внутрішньої та зовнішньої політики за допомогою всеукраїнських і місцевих референдумів; 2) забезпечить обрання суддів безпосередньо громадянами з можливістю їх відкликання; 3) втричі збільшить державне фінансування дитячих та молодіжних організацій уже у 2008 році; 4) гаран-тує свободу совісті і віросповідання, а водночас і порушить її, надавши державну підтримку одній з релігій (канонічному православ’ю) та заборонивши діяльність осередків, належних до деяких інших релігій ("тоталітарних сект"). Соціалістична партія України планує здійснювати тільки судову реформу — в невідомому напрямку. На жаль, політичні партії та виборчі блоки не приділили жодної уваги захисту таких основоположних громадянських прав, як права на свободу мирних зібрань, на свободу об’єднань, на захист від дискримінації, на життя, на свободу та особисту недоторканність, на приватне і сімейне життя, на свободу пересування і вільний вибір місця проживання. Найбільше законопроектів щодо забезпечення громадянських прав і свобод в парламенті 5 скликання подали депутати від Партії Регіонів та Блоку Юлії Тимошенко, але саме проекти БЮТ найрідше доходили до першого читання. Більше половини проектів, поданих БЮТ, і половину проектів, поданих депутатами-соціалістами, було відкликано, що свідчить про їх недостатню послідовність у цій сфері. Втім, більше половини проектів, поданих Партією регіонів, і половина проектів, поданих депутатами від НУ, було відхилено або голосування по них не відбулося, що може свідчити як про недостатню якість власне проектів, так і упередженість інших партій. Найбільше законопроектів, які набрали чинності закону або прийнято у першому читанні та в цілому, подали Кабінет Міністрів та блок Наша Україна. "Прохідними" були також ініціативи Президента, дві з яких набрали чинності закону, та Комуністичної партії, котрі майже не мали ініціатив щодо розвитку громадянського суспільства.ВступЯк уже було сказано, після політичної реформи 2004 року вся повнота державної влади опинилась у руках політичних партій та виборчих блоків, які здобули найбільшу електоральну підтримку. Саме вони визначають, хто з їхніх членів буде депутатом Верховної Ради, а хто піде працювати до рад нижчого рівня — обласної, районної або міської. А нині саме політичні партії та виборчі блоки вирішують, хто стане прем’єр-міністром, хто очолить міністерства, хто працюватиме суддею, хто — прокурором, хто керуватиме державними підприємствами. Тепер політичні об’єднання стали центрами формування державної політики і прийняття стратегічних рішень. У статутах більшості партій сказано, що вони створені з метою захисту прав громадян, представлення їх інтересів, побудови демократичної держави. Але чи насправді виборчі програми партій та виборчих блоків спрямовані на гарантування основних прав і свобод людини? Чи містяться в них відповіді на непрості виклики сьогодення? Чи є в них рекомендації щодо розв’язання найгостріших проблем розвитку громадянського суспільства? І чи дійсно ці сили, отримавши владу, виконують свої програми щодо захисту прав і свобод громадян? На всі ці питання ми спробуємо відповісти в нашому виборчому бюлетені. ^ Які права і свободи мають українці?Громадянські права і свободи, гарантовані українським громадянам Конституцією України 1996 року, закріплені в міжнародних документах, що їх ратифікувала наша держава: в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 рік) та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 рік). До переліку громадянських прав і свобод, які гарантуються і Конституцією України, і згаданими конвенцією та пактом, належать: 1) право на життя; 2) право на свободу від катувань та жорстокого поводження; 3) право на свободу та особисту недоторканність; 4) право на справедливий суд; 5) право на приватне і сімейне життя; 6) право на свободу думки, совісті і віросповідання; 7) право на доступ до інформації; 8) право на свободу вираження поглядів; 9) право на свободу мирних зібрань; 10) право на свободу об’єднань; 11) право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання; 12) право на сім'ю; 13) право на захист від дискримінації; 14) право на приватну власність; 15) свобода від раб-ства; 16) право на освіту. На додаток до цього Конституція України гарантує ще й інші громадянські права: 17) право обирати і бути обраним; 18) право на участь в управлінні державними справами; 19) право на розгляд індивідуальних і колективних петицій; 20) право на звернення по захист до Уповноваженого з прав людини; 21) право на рівний доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Понад те, Основний Закон України гарантує громадянам низку політичних, соціальних, економічних, культурних та інших прав. Однак практично скористатися цими правами українці можуть тільки за наявності відповідного законодавства та чітких механізмів їх реалізації. Саме політичні партії та виборчі блоки несуть відповідальність за розробку та прийняття відповідних законів і підзаконних актів. Відтак, за оцінками представників правозахисних організацій, здійснення майже кожного права громадянина, гарантованого Конституцією, в практичному житті має значні обмеження та перепони. Щодо деяких прав і досі немає належних законів, а наявні документи в цій сфері не відповідають позитивному світовому досвіду1. З огляду на це ми спробуємо розібратися, як п’ять парламентських партій і блоків (Партія регіонів, Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Блок Юлії Тимошенко, Блок "Наша Україна — Народна самооборона") визначають у своїх програмних документах свою позицію щодо захисту деяких громадянських прав і свобод українців та що вони реально роблять для цього у стінах Верховної Ради. ^ 1. Розвиток громадянського суспільстваРозвиток громадянського суспільства є одним із пріоритетів гуманітарного розвитку людства. Це є визнаною ООН метою діяльності урядів різних країн. Можна сказати, що громадянське суспільство — це суспільство, в якому не тільки гарантовано всі права людини та всі громадянські свободи, але й забезпечено їх реалізацію. Це суспільство, де держава ефективно сприяє створенню і діяльності різноманітних організацій громадянського суспільства, визнає їх партнерами у розв’язанні суспільних проблем. Це суспільство, де запроваджено модель дорадчої демократії, за якої всі владні рішення приймаються після проведення публічних консультацій із громадськістю, а хід їх реалізації відбувається під пильним громадським контролем. Розвинене громадянське суспільство є гарантом суспільної і політичної стабільності, безперебійної роботи демократичних механізмів урядування, прозорості діяльності органів влади та, зрозуміло, свободи слова. У чому проблема?На жаль, в Україні й досі не існує комплексної державної політики щодо сприяння розвитку громадянського суспільства, спрямованої на запровадження сприятливих умов для створення організацій громадянського суспільства та полегшення їх діяльності і забезпечення основних громадянських прав та свобод. Натомість існують вочевидь дискримінаційні порівняно з бізнесом умови створення та реєстрації різних видів ОГС, обмеження у сфері правозахисної діяльності, а дієві механізми підтримки діяльності ОГС з боку держави й бізнесу відсутні. Це обумовлює небажання громадян створювати такі організації та неспроможність наявних ОГС досягати своїх цілей. ^ На 47 млн. населення в Україні зареєстровано 38 тисяч громадських організацій, тоді як, наприклад, в Естонії з її 1,3 млн. населення діє 25 тисяч таких організацій. Для розв’язання цих проблем необхідно: 1) прийняти Концепцію сприяння розвитку громадянського суспільства та план дій на її виконання; 2) спростити та здешевити державне регулювання процедур створення та реєстрації різних організацій громадянського суспільства; 3) забезпечити для ОГС і державних організацій рівні можливості у сфері надання соціальних послуг населенню за рахунок державного і місцевих бюджетів, розширити фінансування соціальних послуг через ОГС через державний і місцеві бюджети; 4) посилити податкові стимули для бізнесу і громадян, які жертвують кошти організаціям громадянського суспільства, та внести відповідні зміни до податкового законодавства.Позиції основних політичних гравців Як було зазначено, у виборчих програмах основних політичних сил до виборів 2006 та 2007 років ми не бачимо чітко сформульованої мети — розвиток громадянського суспільства в Україні, проте деякі згадки про цей напрямок діяльності в них усе ж є. Блок Юлії Тимошенко тільки у виборчій програмі зразка 2006 року використовує тер-мін "громадянське суспільство", визнаючи його партнером у подоланні соціальних хвороб: "Об'єднаємо зусилля держави, громадянського суспільства і релігійних конфесій у боротьбі проти безпритульності, алкоголізму та наркоманії, СНІДу, проституції та злочинності. Програми з цих проблем будуть підтримуватися коштами бюджету". В програмі уряду Ю. Тимошенко "Назустріч людям" про це говориться ще лаконічніше: "^ Головні пріоритети — людський розвиток і гідність, духовність і свобода, рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократія…" Партія регіонів у своїй виборчій програмі 2006 року визначає одним із своїх пріоритетів захист свобод і дотримання демократичних процедур: "Захист демократії і свободи — права людини в Україні будуть понад усе, а опозиція матиме всі права і можливості для діяльності". В цьому ж документі вона визнає профспілки та організації роботодавців партнерами уряду, плануючи спільно з ними "створити ефективну систему захисту працівників на підприємствах усіх форм власності". У тексті Угоди про створення Антикризової коаліції в липні 2006 року, укладеної Партією регіонів, СПУ і КПУ, визначено підходи парламентської більшості та уряду до розвитку громадянського суспільства. У розділі "Засади гуманітарної політики" сказано: "1. Ефективний захист прав і свобод громадян: 1) утвердження повноцінного громадянського суспільства, в якому людина всебічно розвивається і самореалізується; 2) забезпечення незалежної діяльності громадських організацій і рухів, збільшення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень; 3) забезпечення свободи слова та незалежності ЗМІ; 4) запровадження гендерної рівності". Комуністична партія України в розділі "Реально захищені громадянські права" своєї виборчої програми 2007 року обіцяє: "Держава гарантуватиме реалізацію політичних прав громадян, права на працю, відпочинок, гідну зарплату і регульовані ціни, житло, достойну пенсію, безоплатну медичну допомогу та освіту, і юридично відповідатиме за їх порушення". Щоправда, тут ідеться не про громадянські, а виключно про соціально-економічні права. Вельми показово, що комуністи пропонують, аби головний законодавчий орган захищав права тільки однієї соціальної групи — "трудящих", що автоматично обумовлює дискримінацію інших громадян: "Верховна Рада перетвориться в інструмент забезпечення національних інтересів України і прав трудящих". З іншого боку, тільки вони обіцяють підтримувати діяльність окремих громадських організацій: "В 2008 році втричі збільшиться державне фінансування дитячих та молодіжних організацій". Блок НУ—НС у своїй програмі не згадує про громадянське суспільство жодним словом, а в програмі—2006 його попередника — блоку "Наша Україна" — містяться дуже загальні й обтічні висловлювання щодо громадянських прав і свобод: "Ми бачимо її [Україну. – М. Л., О. В.] демократичною, правовою, європейською державою з соціально-ринковою економікою, в якій кожний може реалізувати свої можливості, а держава надає допомогу тим, хто її потребує". Партії/блоки і громадськість На жаль, провідні політичні партії та виборчі блоки так і не спромоглися започаткувати співпрацю і запровадити механізми комунікації з громадськістю. Не вдалося відкрити мережу громадських приймалень, не створено й партійних аналітичних центрів, які б розробляли різні варіанти політики, залучаючи до цього незалежних експертів (як це робить, наприклад, Фонд К. Аденауера в Німеччині або Національний демократичний інститут у США). У цьому зв’язку варто нагадати, що в 2006 році громадська організація "Комітет виборців України" двічі зверталася до парламентських партій та блоків із проханням надати інформацію про адреси та контакти громадських приймалень в Україні. БЮТ, СПУ, КПУ та "Наша Україна" проігнорували це звернення, і тільки Партія регіонів надіслала таку інформацію (щоправда, далеко не повну). Виходить, що фактично політичні партії та блоки ховаються від виборців, не бажаючи чути ні їхні питання, ані пропозиції. Усі п’ять парламентських політичних сил мають свої партійні сайти, але на жодному не вдалося знайти адреси центрального офісу та бодай якихось контактів для листування з керівництвом. Щоправда, майже всі вони (крім "Нашої України") подали на сайтах контактні дані своїх обласних організацій. Але тільки БЮТ та СПУ оприлюднюють деякі свої офіційні рішення або рішення своїх керівних органів. Парламентські фракції цих політичних сил не проводять системних консультацій із громадськими організаціями з приводу тих чи інших законопроектів. Єдине зрушення в цьому напрямку — ініціативи керівників деяких парламентських комітетів зі створення громадських дорадчих органів при цих комітетах. Так, було створено громадські ради при Комітеті будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства (голова — Юрій Сербін із БЮТ) та Комітеті з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва (ініціатором виступила заступник голови Ксенія Ляпіна з "Нашої України"). Також фракція Блоку Юлії Тимошенко створила Науково-експертну раду, до складу якої ввійшли представники громадськості і науковці. Однак нормальної роботи ця рада так і не налагодила. А от уряд В. Януковича в 2006 році ліквідував Раду підприємців при Кабінеті Міні-стрів України, яка дев'ять років поспіль слугувала головним механізмом проведення консультацій між бізнесом і владою. Замість неї було створено Раду інвесторів, сформовану виключно з числа представників крупного капіталу, але вона так і не запрацювала належним чином. Більшість міністрів урядів Ю. Тимошенко, Ю. Єханурова, В. Януковича не приділяли належної уваги консультаціям із громадськістю та роботі громадських рад при міністер-ствах. Можна назвати хіба що декілька приємних винятків із цього правила. Плідно співпрацювали з громадськістю тодішні "нашоукраїнці" — міністр закордонних справ Борис Тарасюк (нині член НУ—НС), міністр екології Павло Ігнатенко (НУ—НС), міністр юстиції Сергій Головатий (НУ—НС/Партія регіонів), міністр будівництва Павло Качур (НУ—НС) та соціаліст — міністр внутрішніх справ Юрій Луценко (НУ—НС). Громадські діячі і виборчі списки Здоровий глузд підказує, що виборчі списки політичних сил мають формуватися з числа відомих і авторитетних громадських діячів, спроможних забезпечувати баланс інтересів окремих суспільних груп. Натомість нині всі політичні партії та блоки чомусь вважають, що найкращими законодавцями і захисниками прав громадян є бізнесмени. Щоправда, певна частина нинішніх кандидатів у депутати ідентифікує себе як представників організацій громадянського суспільства. Найбільшу прихильність до громадських організацій виявив Блок "Наша Україна — Народна самооборона": в першій сотні прохідних місць його виборчого списку 9 віддано лідерам ОГС. Серед них є 8 представників громадських організацій: Ксенія Ляпіна та Юрій Єхануров (Інститут конкурентного суспільства), Олесь Доній (Центр досліджень політичних цінностей), Володимир Лановий (Центр ринкових реформ), Володимир Шандра (Інститут соціально-економічного розвитку), Олександр Омельченко (Клуб голів громад України), Анатолій Матвієнко (Інститут відкритої політики), Владислав Каськів (Інститут політичного розвитку), а також один представник благодійної організації: Наталія Лук'янова (Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДу). Своєю чергою, Блок Юлії Тимошенко з приблизно 120 прохідних місць свого виборчого списку 8 виділив лідерам ОГС. П’ятеро з них — представники громадських організацій: Андрій Шевченко ("Інтерньюз—Україна"), Андрій Шкіль (Фонд україно-європейських ініціатив), Володимир Яворівський (Національна спілка письменників України), Костянтин Бондарів ("Право народу"), Михайло Поливанов (Фонд муніципальних реформ "Магдебурзьке право"), двоє — благодійних організацій: Богдан Губський (Фонд інтелектуальної співпраці "Україна—ХХІ ст."), Дмитро Вітвицький (Фонд громадських ініціатив "Еволюція"), один – профспілок: Михайло Волинець (Незалежна профспілка гірників України). У виборчому списку Партії регіонів з приблизно 200 прохідних місць тільки один кандидат ідентифікував себе як представник громадської організації. Це Ірина Акімова (Бюро економічних та соціальних технологій). У виборчому списку Комуністичної партії на перших 30 прохідних місцях немає жодного кандидата, який би представляв громадську організацію. Так само й у виборчому списку Соціалістичної партії жодне з перших 30 місць не віддане представникові громадської організації. Можливо, серед кандидатів у депутати більше осіб, які є керівниками організацій громадянського суспільства, але вони чомусь не вказують цього в офіційній інформації про себе. Мабуть, свою громадську діяльність вони не вважають важливою або ж очолювані ними структури і не проводять її взагалі. Законодавчі ініціативи Нерозуміння політичними партіями та виборчими блоками необхідності розвитку громадянського суспільства підтверджується не тільки відсутністю згадок про це у виборчих програмах, але й діями тих із них, хто отримує високі посади в уряді. Яскравим прикладом цього невтішного висновку може слугувати дворазова відмова Міністерства юстиції, очолюваного в 2005 році Романом Зваричем ("Наша Україна"), виконувати розпорядження уряду щодо розробки Концепції сприяння розвитку громадянського суспільства. Така концепція має стати головним документом урядової політики щодо забезпечення основних прав і свобод та сприяння розвитку організацій громадянського суспільства. За активної участі громадськості такий документ було розроблено, але його і досі не прийнято через протидію заступника міністра фінансів Вадима Копилова (Партія регіонів). Визнання організацій громадянського суспільства повноправним партнером уряду в подоланні суспільних проблем матеріалізується насамперед у державному замовленні громадським організаціям на надання соціальних послуг населенню. Кабінет В. Януковича зробив важливий крок у цьому напрямку, затвердивши в квітні 2007 року розпорядженням № 178—р Концепцію реформування системи соціальних послуг. Однак поки що не зроблено наступного кроку — безпосереднього замовлення та оплати цих послуг. До активів уряду В. Януковича належить віднести прийняття нового регламенту Кабінету Міністрів України, яким: 1) визначено засади інформування КМУ громадськості, проведення консультацій, розгляду пропозицій та задоволення інформаційних запитів, зокрема й від ОГС; 2) встановлено процедури залучення представників ОГС до розробки проектів актів КМУ й обов’язкового обговорення проектів таких актів, що стосуються прав і обов’язків громадян відповідно до постанови КМУ № 1374 від 15 листопада 2004 року; 3) обумовлено обов’язкове проведення експертизи проектів актів КМУ та надання довідок про відповідність їх законодавству Європейського Союзу і Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; 4) передбачено створення Громадської ради для забезпечення співпраці з громадськістю в порядку, визначеному постановою КМУ № 1378 від 15 листопада 2004 року.ВисновкиНа жаль, у виборчих програмах основних політичних сил до виборів 2007 року не зазначено чітко сформульованої мети — розвиток громадянського суспільства в Україні. Згадки про розвиток громадянського суспільства можна знайти тільки в програмі уряду Ю. Тимошенко та Угоді про створення Антикризової коаліції. Найбільш прихильними до представлення лідерів громадських організацій у своїх виборчих списках є наразі блок НУ—НС (9 представників ОГС у першій сотні номерів) та БЮТ (8 представників на 120 перших місцях). У списках СПУ і КПУ жоден із кандидатів, що перебувають на перших 50 місцях, не вказав своєї належності до ОГС. У прохідній частині виборчого списку Партії регіонів (200 перших місць) є лише один представник громадськості.Провідні політичні партії та блоки так і не спромоглись організувати співпрацю з громадськістю. Не вдалося їм відкрити і мережу дієвих громадських приймалень. Не запроваджено механізмів консультування фракцій з експертними громадськими організаціями, що обумовлює низьку якість подаваних представниками партій та блоків законопроектів. Парламентські фракції всіх партій та блоків не виступали із законодавчими ініціативами щодо створення сприятливих правових умов для розвитку громадянського суспільства. ^ 2. Свобода вираження поглядівСтаття 34 Конституції України гарантує кожному громадянинові свободу вираження своїх поглядів та право вільно поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Аналогічні норми містить стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме це право дає можливість громадянам України вільно висловлювати свої думки, виступати на зборах, писати і розповсюджувати книжки. Саме на цьому праві грунтується свобода слова й можливість вільно створювати засоби масової інформації та провадити журналістську діяльність. У чому проблема?За останні кілька років право на свободу вираження поглядів зазнало значного розвитку в законодавстві та в суспільній практиці України. Та все ж і тут іще залишається чимало проблем. Так, і досі громадяни не знають (зрозуміло, з офіційних джерел), хто є реальними власниками засобів масової інформації, і досі держава не встановила навіть контролю за процесом концентрації ЗМІ в руках однієї особи чи родини, що може призвести до маніпулювання інформацією та запровадження цензури. І досі не стало обов’язковою практикою підписання угод про редакційну політику між власником медіа і журналістським колективом, щоб забезпечити невтручання власника в діяльність журналістів, а отже, захистити право громадян на отримання чесної й об’єктивної інформації.Журналісти в Україні так і не отримали належного правового захисту та можливості безперешкодно здійснювати журналістську діяльність. За інформацією правозахисних організацій2, у 2006 році було зафіксовано факт зникнення одного українського журналіста та побиття і залякування 14-х. Так і не завершено судового процесу у справі про вбивство журналіста Г. Гонгадзе.І досі на рівні закону існує дискримінація недержавних мас-медіа. Адже державним ЗМІ надаються спеціальні пільги, що унеможливлює конкуренцію між періодичними виданнями різної форми власності. Власне, держава (тобто ми з вами) підгодовує цілу армію комунальних і державних засобів масової інформації, які за гроші платників податків фактично забезпечують рекламу керівника того чи іншого органу. ^ В Україні й досі не створено суспільного телебачення і радіомовлення, що б дало можливість обмежити тиск чиновників і політиків на інформаційну сферу. Для розв’язання цих проблем найперше належить зробити два елементарних кроки: 1) заснувати суспільне телерадіомовлення; 2) офіційно оприлюднити прізвища власників мас-медіа та запровадити антимонопольний контроль, спрямований проти концентрації ЗМІ в одних руках. Також необхідно ратифікувати Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, прийняти закони "Про роздержавлення державних та комунальних ЗМІ" та "Про захист професійної журналістської діяльності". Крім того, слід відмінити процедуру дозвільної реєстрації друкованих ЗМІ, скасувати закон "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", ліквідувати Державний комітет телебачення і радіомовлення.Позиції основних політичних гравців Найбільше уваги питанням забезпечення свободи слова приділяє у своїх виборчих програмах Блок Юлії Тимошенко. Так, у програмі 2006 року сказано: "Ми створимо для журналістів всі умови незалежності від влади та політизованого капіталу. Засади редакційної політики, які роблять журналістів незалежними, мусять набути статусу Закону. Ми створимо якісне суспільне телебачення та радіомовлення". В програмі уряду Ю.Тимошенко "Назустріч людям" зазначено: "Ми створимо умови для реалізації права на свободу слова і свободу думки". У своїй програмі до виборів 2007 року БЮТ розвиває ці тези: "Створимо для журналістів умови незалежності від влади та політизованого капіталу. Засади редакційної політики, які роблять журналістів незалежними, отримають статус Закону. Створімо якісне суспільне телебачення та радіомовлення. Забезпечимо можливість використання Інтернету кожною людиною". Партія регіонів у 2006 році не вважала свободу слова актуальною проблемою, але в цьогорічній програмі 2007 року вона визначена її пріоритетом: "Ми захищаємо свободу слова і поширення інформації, завдяки чому є можливість самовираження та відстоювання думок, а в суспільстві існують механізми прозорості й суспільного контролю". Інші парламентські сили, тобто Блок "Наша Україна" та його наступник НУ—НС, СПУ і КПУ, як не бачили, так і не бачать, мабуть, жодних проблем зі свободою слова, а відтак і не пробують визначати свою позицію. Про це немає і слова в їхніх програмах і 2006, і 2007 років. Громадські організації "Інститут масової інформації" та "Незалежна медіа-профспілка" спільно склали рейтинг "Ворог преси—2006". Якщо взяти партійну належність "ворогів" журналістів, то найбільше їх перебувають у лавах Партії регіонів. Друге місце в цьому, сказати б, "антирейтингу" посів Олег Калашников, народний депутат із фракції Партії регіонів, який у липні 2006 року був причетний до побиття знімальної групи телеканалу СТБ; він публічно погрожував журналістам, не бажаючи визнати свою вину. Варто віддати належне Партії регіонів, яка засудила вчинок свого однопартійця і не включила його до своїх виборчих списків 2007 року. На четвертій сходинці цього рейтингу — Дмитро Шенцев, народний депутат від тих само "регіоналів", який у червні 2006 року побив фотокореспондента Андрія Авдошина за зйомку під час засідання сесії Харківської міської ради. П’яте місце — в голови Верховної Ради АР Крим, члена Партії регіонів Анатолія Гриценка, який у грудні 2006 року ввів незаконні кількісні обмеження на акредитацію журналістів. Шосте місце посів міський голова Донецька, члена Партії регіонів Олександр Лук'янченко, який у вересні 2006 року без попередження обмежив доступ журналістів на сесію міськради. На сьомому місці опинився Василь Кисельов, народний депутат із фракції Партії регіонів, який запропонував ввести кримінальну відповідальність за наклеп і намагався закрити Чорноморську телерадіокомпанію (АРК). Восьме місце було присуджено "нашоукраїнцеві" Михайлу Сендаку, голові Львівської обласної ради, який публічно тиснув на журналістів обласної телекомпанії "Львів—ТБ", вимагаючи доступу до ефіру. А десяте місце виборов голова Верховної Ради України, лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз — за подання численних позовів на друковані та інтернет-видання за критичні публікації про себе і свою діяльність.Законодавчі ініціативи На жаль, у 2006—2007 роках основні політичні сили не виступали з ініціативами щодо законодавчого розв’язання двох головних проблем: заснування суспільного мовлення та запровадження принципу прозорості щодо власників ЗМІ. Більшість ініціатив у цій сфері мали частковий, не першочерговий і несистемний характер. Уряд В. Януковича подав до парламенту в 2007 році законопроект "Про забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації". За підтримки всіх фракцій проект цього закону було прийнято в першому читанні. Щоправда, цей документ не знімає вказаних проблем, але принаймні запроваджує механізм контролю над мас-медіа, вводячи додаткові обмеження для телерадіоорганізацій (щодо граничного обсягу іноземних інвестицій у 35% та унеможл