ЗМІСТС. Розділ 1 Операційний менеджмент та його технологія……………………………………………….. Тема 1.1 Предмет, завдання та зміст дисципліни „Операційний менеджмент”………………………………………….. Тема 1.2 Основні засади операційного менеджменту……..РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ СИСТЕМАМИ…….…………………………...Тема 2.1 Стратегічне планування в операційній системі….Тема 2.2 Агрегатне планування……………………………..Тема 2.3 Управління запасами залежного і незалежного попиту…………………………………………………………РОЗДІЛ 3 ОПЕРАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА…………………………………..Тема 3.1 Основи оперативного планування виробництва... Тема 3.2 Виробнича потужність цехів машинобудівного підприємства…………………………………………………. Тема 3.3 Диспетчерування виробництва……………………РОЗДІЛ 4 УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТИВНІСТЮ ОРГАНІЗАЦІЇ………………………………………………………….Тема 4.1 Проектування послуг та вибір процесу обслуговування…………………………………….…………Тема 4.2 Розміщення виробничих та сервісних об’єктів….. Тема 4.3 Управління трудовими ресурсами в системі операційного менеджменту……………………………………... Тема 4.4 Управління якістю продукції, послуг……………Питання для самоконтролю…………………………………Список рекомендованої літератури………………………… 44 622 22 324052 5255 616666 6974 84 95 96 ^ Розділ 1 Операційний менеджмент та його технологіяТема 1.1 Предмет, завдання та зміст дисципліни „Операційний менеджмент”ПланМета та завдання дисципліни, її структура та методичні рекомендації щодо вивчення.Місце дисципліни у навчальному процесі.1 Мета та завдання дисципліни, її структура та методичні рекомендації щодо вивченняМетою викладання дисципліни "Операційний менеджмент" є формування у слухачів систематизованого комплексу знань про операційні системи, принципи організації, функціонування та розвитку таких систем, методичних основ управління виробництвом і на їх основі практичні навички ефективного управління виробництвом. Предметом вивчення є закономірності планування, розроблення та ефективного використання операційної системи організації.Основними завданнями є такі: вивчення загальних положень, принципів та методів організації операційних процесів, ознайомлення з засадами наукової організації операційної системи, оволодіння методами планування і організації процесів створення та освоєння нової техніки та нових технологій, формування практичних навичок з питань раціональної організації та розвитку виробництва та сфери послуг. У результаті вивчення дисципліни слухачі повиннізнати: цілі та завдання, що вирішуються в процесі операційної системи та її підсистем; методи планування та організації створення нової техніки, проведення наукових досліджень, технічної підготовки виробництва; основні принципи організації виробничого процесу; особливості технологій, що базуються на використанні потокового та автоматизованого виробництв; основні системи обслуговування виробництва; методи наукової організації праці та робочих місць;уміти: адаптувати всі види менеджменту – стратегічного і оперативного, постачальницького і збутового, операційної інфраструктури, управління персоналом; виконувати необхідні розрахунки за допомогою основних показників виробничого процесу, планувати етапи його технічної підготовки, організовувати обслуговування виробництва, використовувати набуті знання в практичній економічній та управлінській діяльності.2 Місце дисципліни у навчальному процесіТеоретичною базою курсу, що вивчається, є знання з планування, управління та організації виробництва. Перелік основних забезпечуючих дисциплін:основи менеджменту;економіка підприємства;аналіз господарської діяльності;планування діяльності підприємства;фінансовий менеджмент. Основними розділами та питаннями, які є базовими для викладання дисципліни, є такі: типи операцій, операційний цикл, галузеві особливості операційних функцій. Операційна система та складові підсистеми. Виражена компетентність, конкурентні переваги. Формування операційної стратегії. Стратегічне, тактичне та оперативне планування операцій. Оперативне управління та диспетчеризація виробництва. Агрегатне планування. Розміщення потужностей, масштаби та просторова організація діяльності. Управління матеріально-технічним забезпеченням. Управління запасами залежного та незалежного попиту. Принципи організації, розподіл та кооперація праці, класифікація робочих місць. Проектування робіт і нормування праці за операціями. Робоче середовище та умови праці. Соціотехнічний підхід до розроблення операцій. Менеджмент якості. Менеджмент проекту.Тема 1.2 Основні засади операційного менеджментуПлан Поняття операційного менеджменту.Основний критерій діяльності операційної системи.Функції, методи , принципи та правила операційного менеджменту.1 Поняття операційного менеджментуОпераційний менеджмент охоплює всю сукупність управлінських рішень, що забезпечують досягнення підприємством встановлених цілей його функціонування. Завданнями операційного менеджменту є постачання, виробництво, реалізація, фінансування, інвестування (табл. 1.1).Таблиця 1.1 - Завдання операційного менеджменту Галузь Завдання операційного менеджменту Постачання Визначити в кожному періоді додаткову потребу в трудових, матеріальних ресурсах та обладнанні Виробництво продукції Розрахувати виробничу програму на поточний період Реалізація продукції (послуг) Визначити структуру реалізації за ринками та виробами, а також політику цін на досліджуваний період Фінансова діяльність Встановити потребу в кредитуванні Інвестиційна політика Ухвалити рішення про інвестиції в НДВКР, у розвиток технології і організації виробництва, рекламу й організацію торгівлі Операційний менеджмент – це управління виробничими процесами, які спрямовані на перетворення ресурсів на товари й послуги. Процес перетворення вимагає організації. Завдяки взаємозв’язку з виробництвом операційний менеджмент часто називають менеджментом виробничих операцій. Поняття "операція" передбачає виробництво предметів особистого або виробничого споживання, виконання підрядних робіт і надання послуг. Тому термін «операції» набагато ширший за термін «виробництво», оскільки перший з них означає не тільки виробництво товарів, але й надання послуг. Виходячи з цього, під операціями як видами діяльності слід розуміти виробництво, постачання, транспортування, сервіс. Сутність системного підходу до операційного менеджменту полягає в сукупності взаємопов’язаних складових, кожна з яких робить свій внесок у характеристику цілого. Основою операційного менеджменту є операційна система.Операційна система – це повна система виробничої діяльності будь-якої організації (об’єкта), яка становить собою сукупність трьох взаємозалежних підсистем (рис. 1.1):підсистема планування й контролю (забезпечує, інформує про стан загальної системи та незавершеного виробництва);переробна (перетворює вхідну величину на вихідний результат);підсистема забезпечення (виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми).Рисунок 1.1 – Взаємозв’язок елементів операційної системиУправління операційною системою ґрунтується на принципах, які відображають ринкові умови господарювання. Операційний менеджмент формує стратегію операційної системи, залучає засоби виробництва для досягнення ефективності. Виходячи з цього, операційна система з технічної точки зору є послідовністю факторів і операцій, поданих у вигляді схеми: ресурси – витрати – результат. Ресурси операційної системи – це керовані фактори виробництва, яким притаманні вартісні властивості й здатність перетворювати. Ресурси, як вхідні фактори операційної діяльності, поділяються на трудові, матеріальні, фінансові, технологічні, інформаційні.Операційна стратегія – це розроблення загальної політики і планів використання ресурсів фірми, спрямованих на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Розвиток операційної стратегії полягає в:правильному визначенні конкурентних вимог до виробництва;розробленні планів, які гарантуватимуть, що операційні можливості виявляються достатніми для виконання цих вимог (операційні можливості – це портфель можливостей, потрібних для адаптації до мінливих запитів клієнтів фірми щодо її продукції і послуг). Оцінка операційної стратегії передбачає порівняння результатів роботи з місією і цілями організації. При цьому під місією організації слід розуміти чітко виражену причину її існування. Сукупність взаємопов’язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких ресурси перетворюються на готові вироби (послуги), становить операційний процес. Ефективність операційного процесу залежить від часу його здійснення та ступеня неперервності. Операційний процес може бути диференційований за такими критеріями:обсягом і змістом виробничої програми;часом, який є в розпорядженні підприємства;простором, який виражений у виробничій площі – робочих місцях і машинах.Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Операційний цикл становить собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, протягом якого відбувається зміна окремих їх видів. Рух оборотних активів підприємства в процесі операційного циклу проходить чотири основних стадії, послідовно змінюючи свої форми. На першій стадії грошові активи (у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини та матеріалів, тобто вхідних матеріальних ресурсів. На другій стадії останні в процесі безпосередньої виробничої діяльності перетворюються на запаси готової продукції. На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їх оплати перетворюються в дебіторську заборгованість. На четвертій стадії дебіторська заборгованість знову трансформується в грошові активи, частина яких до їх виробничої потреби може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень. Найважливішою характеристикою операційного циклу є його тривалість. Вона становить час від моменту витрати підприємством коштів на придбання вхідних запасів матеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію. Формула, за якою розраховується тривалість операційного циклу підприємства, має такий вигляд:Топ.ц = Поб.г.а + Поб.м.ф + Поб.г.пр + Пд.з + Поб.н.в, (1.1)де Топ.ц – тривалість операційного циклу підприємства, дні;Поб.г.а – період обороту середнього залишку грошових активів, зокрема короткострокових фінансових вкладень, дні;Поб.м.ф – період обороту запасів сировини, матеріалів та інших матеріальних факторів виробництва у складі оборотних активів, дні;Поб.г.пр – період обороту запасів готової продукції, дні;Пд.з – період оплаченої дебіторської заборгованості, дні;Поб.н.в – період обороту незавершеного виробництва, дні. Процес управління оборотними активами в межах операційного циклу містить дві основні складові: виробничий цикл підприємства;фінансовий цикл, або цикл грошового обігу підприємства.Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, що використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство, та закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям. Тривалість виробничого циклу підприємства визначається за такою формулоюТв.ц = Поб.с.м + Поб.н.в + Поб.г.п, (1.2)де Тв.ц – тривалість виробничого циклу підприємства, у днях;Поб.с.м – період обороту середнього запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, дні;Поб.н.в – період обороту середнього обсягу незавершеного виробництва, дні;Поб.г.п – період обороту середнього запасу готової продукції, дні.Фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства – це період повного обороту коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали й напівфабрикати та, закінчуючи оплаченою дебіторською заборгованістю, за поставлену готову продукцію. Тривалість фінансового циклу, або циклу грошового обігу підприємства визначається за такою формулоюТф.ц = Тв.ц + Поб.д.з – Поб.к.з, (1.3)де Тф.ц – тривалість фінансового циклу, або циклу грошового обігу підприємства, дні;Тв.ц –тривалість виробничого циклу підприємства, дні;Поб.д.з – середній період обороту дебіторської заборгованості, дні;Поб.к.з – середній період обороту кредиторської заборгованості, дні.2 Основний критерій діяльності операційної системиКритерієм ефективності, який показує відношення готової продукції до вхідних компонентів у виробничому процесі, а також характеризує використання ресурсів для отримання кінцевих продуктів, є продуктивність. Розраховується продуктивність за формулою (1.4)де ^ П – продуктивність операційної системи;В Організація — реалізація розроблених планів і програм шляхом кооперації людей і знарядь праці (машин, устаткування і т.п.). При цьому спільна трудова діяльність людей повинна здійснюватися якісно з щонайвищим результатом при мінімальних витратах ресурсів. Особливість даної функції менеджменту полягає у тому, що тільки вона забезпечує взаємозв'язок людей і підвищення ефективності їх праці. Соціотехнічний підхід – заснований на розробці виробничих завдань з урахуванням технічної системи, необхідної для виконання виробничих завдань і соціальної організації, в рамках якої ці завдання виконуються. Основні положення соціотехничного підходу: робота повинна вимагати відомої напруги і містити елементи різноманітності; необхідно, щоб на роботі можна було вчитися і продовжувати освіту; робота повинна давати можливість реалізувати в певних межах функцію ухвалення рішень; необхідність визнання при добре виконаній роботі; необхідність певного ступеня соціальної підтримки.Мотивація. Мета мотивації полягає в тому, щоб зіставляти інтереси організації з особистими потребами її працівників. Керівник у процесі мотивації не стільки прагне до задоволення індивідуальних потреб підлеглих, скільки - до створення механізму, об'єднуючого підлеглих в єдину команду. У центрі уваги функції мотивації знаходяться три поняття: цінність, інструментарій і очікування. Система мотивації включає такі складові: стиль управління; поведінка менеджера в комунікаціях; оплата праці та ін. Контроль. Суть функції — в завчасному виявленні небезпеки, що насувається, виявленні помилок, відхилень ось встановлених норм, нормативів, стандартів і тим самим в створенні основи для коректування діяльності операційної системи. ^ Методи операційного менеджменту.Організаційні методи. Суть їх полягає у тому, що перш ніж якась діяльність здійснюватиметься, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінки персоналу.^ Серед організаційних методів операційного менеджменту виділяють: методи організаційного регламентування підприємства: статут, положення в підрозділах, посадові інструкції, правила внутрішнього розпорядку; методи організаційного нормування: організаційні нормативи, техніко-технологічні нормативи, економічні нормативи, нормативи матеріало-, енергоємності і т.п.; методи організаційно-методичного інструктування: методичні вказівки, інструкції і рекомендації, технологічні карти, карти трудових процесів.^ Адміністративні методи. Зводяться до відкритого примушення людей до тієї або іншої діяльності, або до створення можливостей для такого примушення. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань з мінімальною самостійністю виконавця, унаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, що віддає розпорядження. ^ Економічні методи. Економічні методи припускають непряму дію на об'єкт. Виконавцю встановлюються тільки цілі і загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найпереважніші для нього шляхи їх досягнення. У основі цих методів лежить економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці (метод госпрозрахунку).^ Соціально-психологічні методи. Зводяться до двох основних напрямів: формуванню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, який сприяє до більшої віддачі при виконанні роботи завдяки підвищенню настрою людей;виявленню і розвитку індивідуальних здібностей кожного, які дозволяють забезпечити максимальну самореалізацію особи в операційному процесі. Усі наведені методи операційного менеджменту реалізуються відповідно до певних принципів і правил. ^ РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ СИСТЕМАМИТема 2.1 Стратегічне планування в операційній системіПланКласифікація операційних систем із технологічної точки зору.Основні питання стратегічного управління.Виражена компетентність. Конкурентні переваги.1 Класифікація операційних систем з технологічної точки зоруЩоб реалізувати загальний стратегічний план компанії, керівник виробництвом повинен прийняти ряд стратегічних рішень. Ці рішення можуть бути класифіковані за наступними загальними категоріями: – ^ Вибір процесу виробництва. Складальний конвеєр. Спеціалізація праці. – Рішення по виробничих потужностях. Який розмір підприємства? – Вертикальна інтеграція. Купувати або випускати самим початкові матеріали? – ^ Організація робочої сили. Спеціалізація праці. – Технологія. Лідерство або використовування досвіду інших. – Матеріально-технічні запаси. Виробництво на склад або по конкретних замовленнях. – Місцеположення. Поряд з ринками або джерелами сировини. Стратегічні рішення у сфері виробництва, звичайно, передбачають довгострокове скріплення ресурсів. Тактичні рішення є короткостроковими і служать для забезпечення виконання стратегічних рішень. На початку 1900 рр. Генрі Форд ухвалив стратегічне рішення про розроблення складального конвейєра із спеціалізованим розподілом праці для виробництва стандартизованих легких автомобілів моделі «Ті». Ця стратегія дозволила йому зайняти провідне положення в галузі за рахунок скорочення витрат. Його тактичні виробничі рішення, зокрема по диспетчеризації виробництва, побудові технологічних потоків матеріалів, забезпечували підтримку прийнятої стратегії протягом 20-х років. Форд, звичайно, був найефективнішим виробником автомобілів свого часу. Витрати на виробництво (і ціна) продовжували падати. Проте Форд допустив серйозну помилку, не адаптувавши стратегію своєї компанії до умов середовища, що змінюються. Споживачі почали розчаровуватися в єдиній моделі, що випускалася в одному кольорі і з обмеженою кількістю варіантів комплектації. Навіть і тоді, коли Форд побачив необхідність змін, йому було дуже важко провести реорганізацію, оскільки раніше ухвалені ключові виробничі рішення сильно обмежили його гнучкість у зміні моделей. Того дня, коли він зупинив конвейєр по збірці моделі «Ті», він як і раніше залишався найефективнішим автомобілебудівником у світі, але в стратегії задоволення потреб покупців він виявився не таким ефективним.Стратегічне планування – це адаптивний процес, який передбачає регулярне розроблення та корекцію стратегічних планів, перегляд заходів щодо їх використання в операційній системі на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства. Підставою для визначення напрямку розроблення стратегічного плану операційної системи є аналіз перероблювальної підсистеми. Перероблювальні підсистеми розрізняються за:обсягом і характером споживання ресурсів;типом технології перероблення;характером продукції. За типом перероблювального процесу (технології) операційні системи поділяють на три основні групи:обробка продукції або виконання послуг за окремими операціями (функціональна);потокова (лінійна) обробка продукції;проектна обробка продукції.Обробка за окремими операціями має такі ознаки:угрупування виробничих процесів за функціональною ознакою – ділянка токарних верстатів, ділянка фрезерних верстатів, або ділянка миття машин, ділянка профілактичного огляду, ділянка ремонту кузовів і т.д.;оброблювана продукція переміщається по ділянках, а якщо це послуги, то клієнт переміщається вздовж ділянок;зручність при серійному виробництві із змінним маршрутом руху оброблюваних предметів;традиційна проблема – узгодження різних маршрутів з метою мінімізації витрат робочого часу для виконання повного циклу робіт.^ Потокова обробка має такі ознаки:устаткування групується у вигляді лінійної схеми, що дозволяє продукції переміщатися лінійно від верстата до верстата, проходячи повний технологічний цикл до виходу готового виробу;оброблювана продукція переміщається стандартно (незмінний маршрут) за технологічним ланцюгом устаткування;використовується в масовому виробництві конвеєрного типу, безперервному виробництві (літейний, хімічний, добувний цикл);традиційна проблема – різна трудомісткість (машиноємність) і складність обробки на різних одиницях устаткування, що вимагає погоджування потужності цих одиниць або формування проміжних запасів.Проектна обробка має такі ознаки:всі виробничі ресурси ґрунтуються навколо створюваного об’єкта;переміщається не продукція, а ресурси виробництва;використовується в будівництві, де для виконання конкретного проекту на будівельний майданчик завозять ресурси, що перебувають у русі навколо створюваної будівлі або споруди;використовується в разі виконання індивідуальних проектів і має нестандартний (індивідуальний) характер;традиційна проблема – раціональне (оптимальне) зосередження ресурсів на майданчику для виконання проекту з метою мінімізації терміну виконання замовлення.2 Основні питання стратегічного управлінняСтратегічне управління вирішує такі основні питання:оптимізація виробничої програми;управління витратами (контролінг і госпрозрахунок);управління продуктивністю;оновлювання фірми з погляду продуктової стратегії;розміщення виробничих об’єктів. В основі всіх цих питань покладено співвідношення витрат і результатів. Розглянемо докладніше ці питання. Оптимізація виробничої програми в операційному менеджменті полягає в визначенні типу переробної підсистеми та розробленні такого алгоритму використання виробничих ресурсів підприємства, за якого співвідношення між виробничою програмою та витратами на її реалізацію буде найбільш ефективним. З урахуванням того, що тип переробної підсистеми зумовлений типом виробництва на підприємстві (масове, серійне, одиничне виробництво), визначають такі шляхи оптимізації виробничої програми: 1 Якщо виробництво належить до проектного типу (індивідуальне замовлення), то виробнича програма на певний період просто не планується і трудовий процес залежить від поточного портфеля замовлень. Недоліком такого типу є складність в оцінюванні ступеня використання наявної потужності (можливостей) операційної системи. 2 Якщо виробництво належить до серійного типу, формують замовлення на партію і запускають технологічну лінію (при цьому виробничу програму розробляють не завжди, хоча потужність вже відома). Існує ймовірність комбінації зовнішнього індивідуального і внутрішнього серійного виробничого замовлення (наприклад, дорогі престижні марки автомобілів виробляються за індивідуальним замовленням, а деталі – серійно), а також комбінації зовнішнього серійного (партіонного) замовлення, що не перекриває потужність підприємства з надмірним виробництвом на склад. 3 Якщо виробництво належить до безперервного (масового) типу (металургія, гірничодобувні підприємства, хімічні комбінати), то обов’язкове повне завантаження виробничих потужностей, які в деяких випадках можуть варіювати внаслідок зміни швидкості основного технологічного процесу. У такому разі робота на склад неминуча. Таке питання стратегічного управління як управління витратами повністю спирається на елементи контролінгу та госпрозрахунку. Необхідною умовою для вирішення цього питання є визначення різниці між результатами господарської діяльності і витратами, що обумовили цю діяльність. Саме в визначенні управлінських дій, що спрямовані на мінімізацію цих витрат і полягає сутність розроблення операційної стратегії, спрямованої на ефективне використання ресурсів операційної системи. Ступінь ефективності використання ресурсів операційної системи зумовлений таким питанням стратегічного управління, як управління продуктивністю, про що вже йшла мова у пункті 5.1.Оновлювання фірми з погляду продуктової стратегії полягає в дослідженні конкурентного середовища та визначенні попиту, який впливає на формування обсягів виробництва організації. Досить вагомим для нього є визначення показника вираженої компетентності та критеріїв конкурентоспроможності. Розроблення питання, пов’язаного з розміщенням виробничих об’єктів, полягає у визначенні таких критеріїв: 1 Близькість до споживачів (близьке розміщення виробництва і споживання гарантує, що інтереси споживачів будуть ураховані швидше при створенні нових видів товарів. Основою для ухвалення рішення з цього приводу слугують дані про характер населення). 2 Діловий клімат. Дослідження ділового клімату полягає у визначенні: компаній, що працюють у тій самій галузі; визначенні масштабів підприємницької діяльності в окремому сегменті ринку; наявності належного законодавства у сфері бізнесу; підтримки підприємницької діяльності місцевими органами управління, а також можливості надання субсидій та податкових пільг. 3 Загальні витрати, що складаються з:регіональних витрат:вартість землі;вартість споруд;оплата робочої сили;податки;енергетичні витрати;внутрішніх і зовнішніх витрат розподілу;прихованих витрат, що важко піддаються обліку через:надмірне переміщення матеріальних ресурсів між посередниками до кінцевого споживача;ослаблену відповідну реакцію споживача внаслідок віддаленого місцезнаходження ринку споживання. Критерієм дослідження загальних витрат є їх мінімізація. 4 Інфраструктура, яка передбачає:розгалужену транспортну систему;потребу в електроенергії;телекомунікації. 5 Якість професійної підготовки робочої сили, що означає:освітній і професійний рівень місцевих працівників;готовність і способи до навчання. 6 Постачальники (наявність їх високопрофесійної і конкурентноздатної мережі).7 Місцезнаходження інших об’єктів компанії, яке впливає на асортимент і обсяг продукції, що виробляється цим об’єктом. 8 Зони вільної торгівлі (це закриті регіони, що перебувають під наглядом митної служби і в яких товари іноземного виробництва продаються без звичних митних формальностей). 9 Політичний ризик (для іноземних інвесторів). 10 Державні бар’єри (що не мають законодавчої сили на входження в галузь і розміщення об’єктів, але потребують урахування):неюридичні;культурні. 11 Торгові союзи, які:надають перевагу новим ринкам з нижчими загальними витратами;дозволять конкурувати на нових ринках (приклад: розміщення японської автомобільної промисловості в Європі до 1992 року).12 Екологічні вимоги:вплив на навколишнє середовище;фінансові наслідки екодеструктивного впливу;взаємовідносини з населенням. 13 Країна-споживач. Ураховується:освітній рівень місцевого населення;якість життя.14 Конкурентоспроможні переваги полягають у перенесенні основної бази виробництва в регіон, де заохочуються інновації:визначається стратегія;розробляється виріб і технологічний процес;створюється критична маса виробництва. Основними методами розміщення промислових підприємств є:макроаналіз – оцінювання альтернативних регіонів, субрегіонів і окремих населених пунктів;мікроаналіз – оцінювання конкретних ділянок у вже вибраному населеному пункті. Для макроаналізу використовують:фактор-рейтингові системи, що базуються на визначенні шкали оцінок (у балах) основних чинників, що впливають на вибір місця роміщення;лінійне програмування:симплекс-метод;транспортну задачу;метод центру ваги (графічний метод), що базується на урахуванні:розміщення вже існуючих об’єктів;відстані між ними;обсягів товарів, що транспортуються.регресійну модель (відображення зв’язку між двома випадковими величинами x і y у вигляді залежності y = f(x) називають регресією y на x, і навпаки: у випадку x = f(y) кажуть про регресію x на y. Якщо лінії регресії є прямими, то регресію називають лінійною, в іншому випадку – нелінійною. Випадок прямої регресії є найпростішим, а тому найуживанішим в аналізі експериментальних даних);евристичну модель (ґрунтується на поетапному аналізі витрат для вибраного місця розміщення сервісного підприємства і підсумовуванні цих витрат за заданими критеріями); На особливу увагу заслуговує метод центру ваги, який застосовується для визначення місця розміщення проміжних складів зберігання напівфабрикатів та центральних розподільних складів. Згідно з цим методом на координатну сітку (рис. 2.1) наносять місця розміщення вже існуючих об’єктів. Метою методу центру ваги є встановлення відстаней між місцями розміщення об’єктів.Рисунок 2.1 – Графік визначення центру вагиЦентр ваги знаходять за допомогою обчислення координат Х і У, що приводить до мінімізації транспортних витрат. (2.1) (2.2)де Cx – координата Х центру ваги;Су – координата У центру ваги;dix – координата Х i-го місця розміщення;diy – координата У i-го місця розміщення;Vi – обсяг товарів, що перевозяться в i або з i-го місця розміщення.Cервісні об’єкти знаходяться на перетині функцій маркетингу й операційного менеджменту. 3 Виражена компетентність. Конкурентні перевагиВиражена компетентність це показник, який характеризує спроможність підприємства виробляти продукцію кращої якості, ніж його конкуренти, тобто зберігати конкурентоспроможність, що дозволяє привертати і зберігати споживача з чітко визначеними потребами. Так, наприклад, підприємство, що займається доставкою товарів, може мати у своєму розпорядженні максимальний парк нових вантажівок, але виражена компетентність не буде досягнута, оскільки характеристика парку не є визначеною для його конкурентоспроможності, якщо значна частина клієнтів потребує доставки невеликих вантажів.Критеріями конкурентоспроможності є:мінімізація сумарних витрат на одиницю продукції;першість за технічними характеристиками продукції, що випускається;висока надійність і довговічність вироблюваних виробів;гарантований час доставки;"індивідуалізація" виробів на вимоги замовника;гнучке регулювання обсягів випуску продукції.Тема 2.2 Агрегатне плануванняПланПоняття агрегатного планування.Стратегії агрегатного плану.Дезагрегування.1 Поняття агрегатного плануванняАгрегатне планування це визначення рівнів запасів виробництва, субконтракту, чисельності працюючих на підприємстві протягом планового періоду від 3 до 18 місяців, тобто в середньостроковому періоді з урахуванням даних прогнозованого попиту, виробничої потужності, загального стану запасу, чисельності робітників, відносної кількості одиниць матеріального потоку, які використовуються розробником плану. Основна ідея агрегатного плану полягає в досягненні приблизного балансу між попитом і операційними можливостями організації. Для цього визначаються стратегії, наведені в табл. 2.1, які бувають:пасивними, (не передбачають впливу, який змінює попит на товари і послуги);активними (намагаються впливати).2 Стратегії агрегатного плануУ практиці управління частіше застосовують змішані стратегії, які використовують комбінацію змінних, що дозволяють знайти більш економічний агрегатний план, та прості. Аналіз стратегій, наведених у табл.2.1, дозволяє визначити, що одним із основних елементів побудови агрегатного плану є планування трудового процесу і нормування праці. Планування трудового процесу можна визначити як функцію, що конкретизує трудову діяльність окремого робітника або групи робітників у певних виробничих умовах з метою отримання найбільш досконалої виробничої структури.Таблиця 2.1 – Активні і пасивні стратегії агрегатного планування Пасивні Стратегія Переваги Недоліки Особливості 1 2 3 4 1 Зміна рівня запасу залежно від попиту Зміна рівня працюючих відбувається постійно або відсутня Зростання витрат на утримання запасів при підвищенні попиту, через що виникає дефіцит і втрачається обсяг продажу Використовується у виробництві, але не в сервісі 2 Варіювання чисельності працюючих шляхом найму і звільнення відповідно до попиту Дозволяє уникати витрат на інші альтернативні варіанти Підвищення витрат на навчання знов прийнятих працівників Використовується там, де потрібна некваліфікована праця, що дає додатковий дохід 3 Варіювання темпів виробництва шляхом використання наднормових робіт або тимчасового простою обладнання Дозволяє пристосовуватися до сезонних коливань Виплата за наднормову роботу; зниження продуктивності праці Додає елементи гнучкості до агрегатного плану ^ Продовження таблиці 2.1 1 2 3 4 4 Субпідряд Забезпечує гнучкість і вирівнювання випуску Втрата контролю за якістю; зменшення виручки; імовірність втратити клієнта Використовується у виробничій сфері 5 Використання тимчасових робітників (обладнання) Вимагає менших витрат і більш гнучке порівняно з постійними робітниками Витрати на прийом, звільнення, навчання, що послаблює оперативне планування Застосовується для низькокваліфікованих робіт і територій з надлишковою робочою силою