1.Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту. 2.Менеджмент як особлива професійна діяльність 3.Школи управління 4.Школи наукового управління 5.Класична школа управління 6.Поведінкова школа управління 7.Процесний підхід в управліні 8.Загальні характеристики організації 9.Організація як система 10.Внутрішнє середовище організації 11.Зовнішнє середовище організації 12.Неформальна організація 13.Організаційні комунікації 14.Прийняття управлінських рішень 15.Планування як функція 16.Стратегічне управління 17.Аналіз зовнішнього середовиша організації 18.Аналіз внутрішнього середовиша організації 19.Вибір стратегії 20.Реалізація та оцінка стратегії 21.Мотивація 22.Змістові теорії мотивації 23.Процесуальні теорії мотивації 24.Контроль:сутність та зміст 25.Процес контролю 26.Лідерство 27.Стилі керівництва 28.Становлення менеджменту як науки 29.Теорія „раціональної” бюрократії32.Функції менеджменту 33.Визначення місії та цілей організації як етапи стратегічного планування35. Лінійна структура управління та її характеристика 36.Функціональна структура управління та її характеристика 37.Матрична структура управління та її характеристика 38.Дивізіональна структура управління та її характеристика 39.Сутність мотивації як функції управління 40.Сутність двофакторної моделі мотивації Ф.Герцберга 41.Мотивація по піраміді потреб Маслоу 42.Теорія вищих потреб МакКлеланда 43.Особливості мотиваційного процесу відповідно до теорії Врума 44.Комплексна иеорія мотивації Портера-Лоулера 45.Природа рішень та їх класифікація 46.Методи прийняття рішень,які використовуються в 47.Влада і вплив як основні елементи керування50.Сутність ефективності управління53.Організація як функція менеджменту 54.Комунікації управлінні1. Управління та менеджмент, принципи та завдання менеджменту Розрізняють три види управління: - управління в технічних системах або управління речами; - управління в живих організмах; - управління людьми, яке поділяється на : політичне управління в суспільстві та управління людьми в процессі в-ва. Управління – це цілеспрямованний вплив, який здійснює суб”єкт управління на об”єкт управління. Цілеспрямованний вплив – вплив, який спрямований на преведення обєкта в необхідний стан. Сократ перший проаналізував різні форми управління на основі чого виголосив принцип універсальності управління. Платон класифікував форми державного управління та зробив спробу розмежувати функції органів державного управління. Македонський розробив теорію і практику управління військом. Адам Сміт розглянув різні форми розподілу праці та дав х-ку обовязків, які мають виконувати держава та голова держави. Роберт Оуен: ідеї гуманізації управління, а також визначив необхідність навчання та покращення побуту та робочих місць робітників, що використовується зараз. Перший переворот: обчислювальна техніка винайдена Бебіджем у 1833 році: оперативне приймання управлінських рішень. У 1948р Норберт Вінер написав книгу про найбільш загальні закони управління в складі динамічних систем – наука кібернетика: розглядав інформаційні аспекти управління, тобто розумів управління як процес формування, передачі, обробки та зберігання інформації. Він не повязував управління з конкретним обєктом. Менеджмент відноситься до управління людьми у проецсі в-ва. М – це управління виробничим процесом, яке включає сукупність принципів, засобів, методів та організаційних форм з метою досягнення максимальної ефективності та прибутку. М – це процес, за допомогою якого професійно підготовленні спеціалісти формують організації та управляють ними через постановку цілей та розробку засобів досягнення цих цілей. Він вбачає виконання 4 функцій: організація, планування, мотивація, контроль. Причиною існування менеджменту є організація. Організація – це группа людей, діяльність яких свідомо кооординується задля досягнення однієї або декількох цілей. Вони можуть бути: формальні, неформальні. Складна організація – це організація, яку поєднує набір, комплекс взаємоповязаних цілей. Формальні організації як правило складні. Їх риси: наявність ресурсів, зв”язок із зовнішнім середовищем, вертикальний та горизонтальний поділ праці, необхідність управління. Основне завдвння М: створення ефективної системи управління на рівні окремих виробничо-господарських одиниць, на рівні регіонів, держави чи міжнародних обєднань. Принципи М: загальні та конкретні. Загальні: застосованості, багатофункціональності, інтеграції, орієнтації на цінності. Конкретні: оптимального сполучення між централізацією та децентралізацією, колегіальності, наукової обгрунтованості управління, планованості, сполучення прав обовязків та відповідальності, приватної автономії та свободи, ієрархічності та зворотнього звязку, мотивації, державної законності, демократизації управління, органічної цілісності обєкта та субєкта управління, стабільності та мобільності.2. Менеджер як особлива професійна діяльність Менеджер – це спеціаліст, який професійно займається управлінням в конкретній галузі функціонування організації. Предмет праці: інформація. Оброблюючи її менеджер пропонує управлінські рішення і тому засобами праці менеджера є засоби обробки інформації. Результат праці: управлінські рішення, які оцінюються в залежності від того на скільки була досягнута поставлена мета. Генрі Міцберг виділив три хар-ки та 10 основних ролей, які виконує менеджер в процесі своєї діяльності: Міжособистісні ролі: головний керівник - символічний голова, який виконує обовязки правового та соціального х-ру: різні церемоніальні та символічні заходи; лідер – менеджер відповідальний за підбір, підготовку, навчання, організацію, мотивацію та контроль за співробітниками: виконує всі управлінські функції; поєднуюча ланка – забезпечує роботу мережі зовнішніх контактів: листування, організація нарад на стороні, інша робота із зовнішнім середовищем. Інформаційні ролі: отримувач інформації – менеджер виступає як центр зовнішної та внутрішньої інформації: обробка пошти та здійснення контактів; розподілювач інформації – передає інформацію іншим членам організації: надсилає електронні листи, усні бесіди; представник – передає необхідну інформацію у зовнішніх контактах: участь в засіданнях та переговорах. Ролі повязані з прийняттям рішень: підприємець – вишукує можливості в середині організації та за її межами: огляд ситуацій та обговорення стратегій. Усувач перепон – здійсняє необхідний корегуючий вплив: здійснює оперативне управління; розподілювач ресурсів: відповідає за вірне використання всіх ресурсів організації: складає графіки, плани, схеми, повязані із виконанням роботи; ведучий переговори: виступає як представник організації на всіх значних переговорах: ведення переговорів. Американські вчені Френсіс та Вудкоок вважали, що основними якостями менеджера повинні бути: здатність володіти собою в будь-яких умовах, розвивати навичок прогнозування і аналізу, вміння мотивувати та переконувати людей, постійна розробка та засвоєння нових технологій менеджмента, вміння використовувати свої владні повноваження, прагнення до неформального лідерства, творчості та нововведень в управлінні, вміння формувати групи та ефективно з ними працювати.3.Школи управління Перший вибух інтересу до М як науки повязаний з Тейлером в 1911 році та його книгою „Принципи наукового М”. Поступово сформувалося декілька шкіл: - Школа наукового управління (1885-20-ті роки ХХ ст). – Класична або адмінистративна школа (20-50-ті роки ХХст). – Психологічна школа, яка включає: доктрина людських відносин, школа поведінкових наук (30-ті роки ХХст – теперішній час). – Школа науки управління або кількісний метод(50-ті роки ХХст – теперішній час). На початку 80-х років ХХ ст. в США стався економічний бум, що швидко висуноло країну на перші позиції. І тому в США вперше зявилися роботи звязані з М. Причини економічного буму: - Сша на той час була єдиною країною, де людина могла досягти успіху спираючись на свій розум та власні здібності; - будівництво трансконтинентальних залізниць, телефон та телеграф- звязок дуже швидко перетворив країну в єдиний ринок; - Сша з моменту свого створення підтримувало освіту для всіх бажаючих; - в Сша не існувало державного регулювання.4.Школа наукового управління Ця школа повязана з іменами Френка Тейлора, Ліліан та Френка Гілбрета, Генрі Гантта. Свої принципи управління Тейлор створив спираючись на чіткий розподіл праці та науковий підхід: 1. розподіл праці як виконавців, так і управлінців; 2. вимірювання праці; 3 завдання-накази; 4. програмне стимулювання; 5 праця як індивідуальна діяльність; 6. мотивація; 7. роль індивідуальних здібностей; 8. роль професійних спілок; 9. роль менеджера; 10. розвиток управлінського мислення. Френк та Ліліан Гілберт у 1900 роках почали вивчати робочі операції за допомогою кінокамери та мікрохронометру, за допогою чого вдалося зафіксува 17 основних рухів кісті руки. Вони їх назвали терблігами. За допомогою відкидання непродуктивних рухів підвищилася продуктивність праці. Генрі Гантт розробив преміальні методики оплати праці, розробив карти та схеми виробничого планування та займався теорією лідерства. В 1901 році він розробив першу преміальну теорію оплати праці, що підвищило продуктивність та ефективність вдвічі.5.Класична школа управління На початку 10-х років ХХ ст зявилися роботи адмінистративної школи, яка займалась управлінням на всіх рівнях організації. Анрі Файоль ставив завданням створити універсальні принципи управління. У 1916 році в книзі „Загальне та промислове управління” він сформулював 14 принципів: 1. розподіл праці; 2. влада та відповідальність; 3. дисципліна; 4. єдинство розпоряджень; 5. єдинство дирекції; 6. підпорядкування індивідуальних інтересів загальним; 7. винагорода персоналу; 8. централізація; 9. скалярний ланцюг; 10 порядок; 11. справедливість; 12. стабільність перебування персони на посаді; 13. роль профспілок; 14 корпоративний дух. Емерсон розповсюдив принципи штабного управління на керування організацією, на чолі організації постає адмінистративний апарат, спеціальність якого виконувати одну будь-яку функцію управління. За керівником організації залишається право кінцевого рішення і на нього лягає відповідальність. Вебер був прибічником побудови формально-раціоналістичної, бюрократичної структири організації, тобто організація має відстоювати принципи бюрократичного управління. Бюрократія – це сукупність суспільних інститутів субординованих по відношенню один до одного в ієрархічній формі, яка спирається переважно на адмінистративні форми управління. Принципи побудови бюроктатичної системи: 1. створення сфер компетенції, 2. ієрархічність рівнів управління, 3. система формальних правил та стандартів, 4. формальна безособовість, 5. кваліфікаційні вимоги.6.Поведінкова школа управлінняЕлтон Мейо засновник руху „Доктрина людських відносин”.В 1960р. виходить книга Мейо „Людський бік організації”.В ній він дослідив осн. проблеми теорії лідерства та розглянув засоби впливу на людей в організації.В своїх дослідженнях Мейо рекомендував:1)посилювати увагу до соціальних потреб робітників 2)відмова від іерархічності влади і налагодження партнерських відносин з адміністрацією 3)прагнення до збагачення праці та робочих місць робітників (зниження рівня спеціалізації),створення для робітників перспективи творчого зростання шляхом переведення кваліфікованних робітників на посаду майстра.4)послаблення стороннього по відношеню до організації впливу збоку профспілокМейо займався дослідженням індивідуальних особливостей людини та її взаємодії з організацією.А Маслоу та Герцберг побудували декілька теорій мотивації,які засновані на визначенні потреб людини в різних соц.-ек.умовах.Дослідження їх буди спрямовані на надання допомоги працівникам в усвідомленні власних можливостей та спрямування здібностей та інтелекту людини на досягнення цілей організації.Д.Мак Грегор розробив теорію впливу на людей в основі якої лежали дві концепції X та Y.Передумови концепції Х:1)людині притаманне внутрішнє несприйняття праці,вона намагається уникнути її будь-якими шляхами і тому її необхідно примушувати,прикладати зусилля до того,щоб вона ефективно працювала2)пересічна людина віддає перевагу тому,щоб її контролювали.Вона намагається уникнути відповідальності ,їй притаманні лише незначні амбіції і головним чином вона прагне захисту.Передумови концепції У:1)витрати фізичної та інтелектуальної енергії в процесі праці такі ж природні для людини як гра на відпочинку2)зовнішній контроль та погроза штрафу не є необхідністю.Людина здатна сама себе контролювати та самоорганізовувати3)винагорода має стати невід*ємною частиною успішного завершення праці4)звичайна людина за відповідних умов вчиться не лише приймати на себе відповідальність,але й шукає її5)людина здатна проявити високу міру орігінальності та творчості при виконанні самостійних завдань6)на данний момент фізичні та інтелектуальні можливості людини використовуються не в повній мірі.Окрім соціальних та фізичних потреб Мак Грегор виділяє егоїстичні потреби:-потреби в самоповазі-потреби в репутаціїЕгоїстичні потреби задовільняються дуже рідко.7.Процесний підхід в управлінні Сутність процесного підходу: 1. Управління є процесом, оскільки являє собою не яку-небудь окрему дію, а серію послідовних скоординованих дій. 2. Кожна така дія сама по собі є процесом, яка називається управлінською функцією.3. Сутність функцій управління становить процес управління.^ Системний підхід в управлінні Сутність системного підходу: - організація постає деякою системою відкритого типу; - взаємозвязок організації із зовнішнім оточенням постає як взаємозвязок із зовнішнім середовищем; - відносини між організацією і зовнішнім середовищем постають у вигляді стимулів та реакцій.^ Ситуаційний підхід в управлінні Сутність ситуаційного підходу: - виділення ситуацій - конкретних, реальних умов, в яких функціонує організація в данний момент; - формування у керівників ситуаційного мислення; - використання ситуаційного мислення для розвязання проблем організації в конкретній ситуації.8.Загальні характеристики організаціїПоняття організації, її життєвий цикл: Поняття організація розглядається в різні часи по-різному. Є декілька підходів до поняття організація: - вона розглядається як процес, за допомогою якого створюється та зберігається структура управляємої або управляючої системи; - розглядається як взаємозв”язок функцій, ролей та видів діяльності, які мають місце всуспільному в-ві; - группа людей. Вимоги до організації: - наявність по крайній мірі 2 чоловік, які вважають себе членами організації; - наявність по крайній мірі однієї суспінокорисної мети або бажаного кінцевого результату, заради якого працюють члени цієї групи; - наявність членів організації, які сприймають цілі організації як загальні. Організація, згідно з концепцією життєвого циклу, проходить такі стадії в своєму розвитку: 1. Народження організації; хар-ні риси: головна мета виживання, керівництво однією особою, основне завдання вихід на ринок; 2. Дитинство та юність: головна мета прискорене зростання, жорстке керівництво, основне завдання захват своєї долі ринку; 3. зрілість: основне завдання формування власного іміджу та зростання за різними напрямками, головна мета забезпечити стабільний розвиток, керівництво за рахунок делегування повноважень; 4. Старіння: головна мета зберігти досягнені результати, керівництво за рахунок координації дій, основне завдання введення вільного режиму координації праці; 5. Відродження організації: головна мета забезпечити оживлення організації за всіма напрямками її діяльності, керівництво за рахунок коллективізму, основне завдання забезпечення наукового управління.9.Організація як система Спрощене зображення організації як системи: Входи (трудові ресурси, капітал, матеріальні ресурси, інформація)→Перетворення (обробка виходів, якість якого залежить від ефективності управління)→Виходи(товари, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, зростання). Згідно з визначенням Людвіга фон Берталанфі система – це множина елементів поєднаних в єдине ціле зв”язками та відносинами. Це визначення було використано російським математиком М. Уйомовим, який каже, що система – це множина елементів, поєднаних в єдине ціле такими зв”язками і відносинами, які мають спільні властивості. Підсистема – це така складова великої системи, яка з одного боку є системою, а з іншого може розглядатися як елемент системи. Види систем: - статична (це система, в якій зв”язки та відносини залишаються незмінними в часі); - диналічна; - детермінована (це система, поведінка якої змінюється згідно з визначеним законом); - імовірнісна (це система, поведінка якої змінюється за випадковими законами); - концептуальна (система, елементи якої є об”єктами ідеального світу); - проста (система, яка має незначне різноманіття елементів та її поведінка може бути описана математично); - складна (система, яка має значне різноманіття елементів та її поведінка може бути описана логічно); - дуже складна (система, яка має нескінченне різноманіття елементів, її поведінка не може бути адекватно описана); - закрита (система, елементи якої не відчувають істотного впливу з боку зовнішнього середовища); - відкрита (елементи системи відчувають істотний вплив з боку зовнішнього середовища). Організація є складна відкрита система. Х-ки організації як системи: - відкритість, - гомеостатичність(елементи системи зберігають відносно стійкий, постійний зв”язок), - емерджентність (властивість системи, яка означає, що поєднання поєднання елементів системи породжує нову якість, якої не було не в одного елемента системи), - ієрархічність структури. Види управління системою: - жорстке управління(управління системою, в якій немає зворотнього зв”язку); - управління на основі зворотнього зв”язку; - адаптивне управління (існує зворотній зв”язок і є можливість змінювати структуру або программу поведінкисистеми. Це можливе в системах, що здійснюють: - самонастройку: під впливом зовнішнього середовища структура змінює програму поведінки; - самоорганізацію: під впливом елементів зовнішнього середовища змінюється структура). Закони управління системою: Закон необхідного та достатнього різноманіття У. Ешбі. Він полягає в тому, що для того, щоб система зберігала цілісність необхідно мати різноманіття елементів системи адекватних різноманіттю елементів зовнішнього середовища. Для того, щоб система мала стійке управління необхідно мати зворотній зв”язок, який дає інформацію про дійсний стан об”кта управління. Закони виконуються через принципи: 1. Управління на основі збору, обробки і передачі інформації; 2. Принцип зовнішнього доповнення; 3. Принцип декомпозиції, тобто можливості представити систему у вигляді декількох підсистем; 4. „Принцип білого ящика”, тобто елемент системи може бути представлений у вигляді підсистеми, властивості якої заміняються аналізом її внутрішньої структури; 5. „Принцип чорного ящика”, тобто деяка підсистема може бути представлена у вигляді елемента, структура якого заміняється зовнішніми проявами, тобто реакціями на відповідні стимули.10.Внутрішнє середовище організації Внутрішнє середовище – це ситуаційні фактори в середині організпції. Вони складаються з 5 факторів: цілі, структура, задачі, технології, кадри. Цілі – це кінцевий конкретний стан або бажаний результат, якого прагнуть досягти члени організації. Структура – це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей, побудовані в тому порядку, який дозволяє найбільш оптимальним чином досягти цілей організації. Задачі – це предписана робота або її частина, яка має бути виконана заздалегіть встановленим засобом в заздалегіть встановлені сроки. Технології – це сукупність кваліфікаційних навичок, інструментів, устаткування, інфраструктури необхідних для здійснення бажаних перетворень в ресурсах організації. Кадри – найбільш заначний елемент, оскільки через працю людей організація здійснює свої цілі.11.Зовнішнє середовище організації Зовнішнє середовище поділяється на: - середовище прямого впливу або мікросередовище; - середовище не прямого впливу або макросередовище. Властивості зовнішнього середовища: 1. Взаємозалежність – це рівень сили, з якою зміни одного з факторів зовнішнього середовищі впливає на інші фактори; 2. Складність зовнішнього середовища – це кількість факторів, які повинна враховувати організація, а також рівень варіативності кожного з них; 3. Рухомість – це швидкість змін факторів зовнішнього середовища; 4. Невизначеність зовнішнього середовища – це кількість інформації про зовнішнє середовище, а також її якість. До мікросередовища відносяться фактори: постачальники, законодавство, споживачі, конкуренти, контактні аудиторії, тобто ділові партнери, профспілки, банки тощо. Фактори макросередовища: політичні умови, економічні, екологічні, демографічні, соціально-культурні, науково-технічні фактори.12.Неформальна організація Неформальна організація – це стихійно утворена група людей, які об”єднались навколо спільної мети. Прояви влади в неформальній організації: - неформальна комунікація; - несанкціонований менеджмент, тобто здатність діяти або недіяти; - несанкціоноване встановлення виробничих норм. Х-ки неформальних організацій: - соціальний контроль, тобто еталони групової поведінки; - опір змінам; існування неформального лідера. Причини, які спонукають людей вступати до неформальних організацій: почуття належності, потреба в захисті, потреба спілкування, взаємодопомога, симпатія. Заходи, які має виконувати менеджер, щоб досягти нормальної взаємодії з неформальною організацією: 1. Менеджер повинен усвідомити і погодитись зтим, що неформальна організація існує; 2. Менеджер повинен виявити на скільки неформальна організація може бути корисною для формальної; 3. Менеджер повинен виявити неформального лідера та управляти ним; 4. Менеджер має поєднати цілі неформальної організації та формальної організації; 5. Менеджер повинен погодитись з тим, що які б дії він не вживав неформальна організація буде продовжівати своє уснування.13.Організаційні комунікаціїБарєри на шляху організаційних комунікацій: - перекручення повідомлення, тобто зміна початкового змісту інформаційного повідомлення, воно може бути несвідомим, яке виникає в наслідок поганих міжособистісних комунікацій, або усвідомлене, коли підлеглий не згоден з інформацією; - інформаційні перевантаження, що призводить до спрощення змісту повідомлення; - незадовільна структура організації.^ Шляхи подолання барєрів: регулювання інформаційних потоків, управлінські дії, до яких входять зустрічі, наради, обговорення стратегій, системи зворотнього зв”язку, системи збору пропозицій, інформаційні бюлютені, використання інформаційних технологій.14.Прийняття управлінських рішеньПрийняття рішень – це процес, який склкдається з постановки мети рішень, збору інф-ції, визначення критеріїв оптимальності рішеня, формування альтернативних рішень, вибору рішення та оцінки його ефективності.^ Види управлінських рішень:Запрограмовані рішення: це рішення, які є рез-том визначеної послідовності дій.Незапрограмовані рішення- це рішення, які приймаються в ситуаціях нових слабоструктурованих з великою кіл-тю неконтрольованих фак-рів.^ За засобом продокування та відповідальності розрізняють:Індивід. рішення приймаються однією особою, яка несе інд. відповідальність за це рішення.Колегіальні приймаються вузькою групою спец-тів, які несуть колег. відповідальність за це рішення.Колективні приймаються всім колективом орг-ції, який несе колективну відповідальність за це рішення.^ За мірою охоплення об`єкта управління:Локальні -приймаються для однієї особи.Групові -для групи осіб.Загальні.За рівнем управління, на якому приймається рішення: Вищого рівня упр-ня. Середнього. Нижчого.^ За мірою раціональності:Рішення засновані на судженнях, тобто на отриманих знаннях та особистому досвіді.Інтуітивні рішення, які приймаються на основі відчуття того, що воно вірне.^ Моделі прийняття рішень:Модель – це спрощена абстрактна форма представлення реальності. Розрізняють 3 типи моделей:Фізична – це збільшена або зменшена копія об`кта управління.Аналогова – модель, яка веде себе як реальний об`єкт, але не виглядає як він.Матаматичні – в яких використовують символи для опису х-к властивостей об`кта.^ Процес побудови моделі складається з етапів: Визначення проблеми і постановка завдання побудови моделі. Побудова моделі. Аналіз моделі та достовірність. Використання моделі. Оновлення моделі.^ Типові моделі менеджменту:Теорії черг – викор-ться для визначення оптимальної кіль-ті каналів обслуговування по відношенню до потреби в них.^ Моделі теорії ігор – для визначення реакції конкурентів на те чи інше управлінське рішення.Моделі управління запасом – вик-ть для визначення розміру і часу замовлення запасів.^ Моделі лінійного програмування – для визначення оптимального засобу розподілу рес-сів, за наявності конкуроуючих потреб.Імітаційне моделювання - вик.в складних ситуаціях –з високою кіл-тю неконтрольованих факторів.^ Процес прийняття управлін. рішень. Процес прийняття рішень починається зі збору інф-ції. Зібранні данні вносяться до пам`яті системи і використовується для осмислення стану системи. Рез-ти, отримані після осмислення стану, а також відомості з пам`яті системи, використовуються для побудови моделі системи, яка має двусторонній зв`язок із блоком пам`яті, і з блоком осмислення стану системи інф-ція про стан сист-ми разом з оцінкою рішень, що приймались раніше, впливає на встановлення критеріїв оптимальності рішення. Знаючи критерії та данні про модель системи, формуються альтернативні рішення, з числа яких згідно зі встановленими критеріями обирається рішення. Після реалізації обранного рішення проводиться його оцінка і цикл повторюється.15.Планування як функціяПланування-це процес формування місії та цілей організації,вибору специфічних стратегій для визначення та отримання необхідних ресурсів та їх розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації у майбутньому.Процес планування є інструментом ,який допомогає в процесі прийняття управлінських рішень.Його мета полягає в забезпеченні нововведень та змін у достатньому обьемі,щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.Залежно від тривалості планового періоду розрізняють короткострокові плани комерційної фірми-до 12 місяців,у тому числі поквартальні,середньострокові плани-від одного до пьяти років,довгострокові плани-від 5 до 10 років.Динамічні технологічні зрушення,економічна нестабільність у світі,всевладні умови ринку з його конкуренціею сприяють збільшенню горизонту плануванню.В основі стратегічного планування закладена стратегія.Для фірми стратегія- че детальний,всебічний,комплексний план,набір дій та рішень для досягнення мети фірми,що розробляеться та приймаеться керівництвом.16.Стратегічне упраління Стратегія це всебічний комплексний план досягнення цілей організації. Стратегічне управління – процесс примінення та здійснення управлінчих рішень основою якого є співставлення власного ресурсного потециалу організації з можливостями та загрозами з боку зовнішного середовища. Стратегічне управління забезпечує основу для всіх упр рішень Страт планування – комплекс дій та рішень які ведуть до розробки спеціальних стратегій спрямованих на досягнення цілей організації. В рамках страт планування виділяють 4 види управлін діяльності: -розподіл ресурсів -адаптація до зовнішнього середовища -внутрішня координація -стратегічне перебачення.Міссія – чітко визначена причина існування організації. Питання на які повинна відповідати міссія: 1.якою підприємницькою діяльністю займається організація? 2.Хто є основним споживачем організації? 3.Як організаці має виконувати свої ф-ії?Цілі організ – розроблюються для виконання цілей. -Ц. мають бути конкретні та підлягаті вимірювання. -Ц. мають охоплювати всі рівні організації. -Ц. мають бути розгорнутими в часі. -Ц. мають бути досягаємі. -Ц. мають бути повязані між собою івизначати положення на ринку інновацій, прод-ть, ресурси, прибутковість, персоналіхація і соц відповідальність. Процесс, за допомогою якого контроль зовн по відношенню до організаціїф-ри з метою виявлення та можливостей загроз з боку факторів прямого і не прямого впливу.Можливості позитивні тенденції та явища, які можуть призвести до значного зростання обсягів продажу та прибутків. Загрози – негативні тенденції та явища, які при виниканні відповідних реакцій можуть привести до спаду обсягів продажу і продуктивності. Оцінку фактичного прямого впливу рекомендовано проводити в рамках галузевого аналізу. Аналізують конкр позицію організації у відношенні 4 факторів: -постачальн. -товари-замінювачі -споживачі -барьери для входу в галузь Оцінку факторів непрямого впливу провожять за допомогою STEP-аналізу. Мета – формування переліку можливостей та загроз з боку зовнішнього середовища, як інф бази для формування і розробки страт альтернатив. Процес за допомогою якого організ-ія оцінює свій власний потенціал та можливі страт проблеми. Напрямки управління обстеження: -маркет -вир-во -фінанси -персонал -культура та імедж комп. Види управ обстеження: 1.внутрішня – думки, досвід 2.зовнішні – порівняння з конкурентами 3.нормативне – порівняння з нормативами. Методи управ обстеж внутр середовища. 1.Ситуаційний підхід 2.Кабінетні досліди 3.Опитування в організ 4.Мозкова атака 5.Математичні методи 6.Портфельний аналіз Мета – надання інф керівникам та інш зацікавленим особам для вибору стратегій. В результаті формується перелік сильних та слабкихсторін внутрішнбого середовища організ.17.Аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища.Оцінка та аналіз зовнішнього середовища-процес.за допомогою якого контролюються зовнішні по відношенню до організації фактори з метою виявлення можливостей та загроз з боку факторів прямого і непрямого впливу.Можливості-це позитивні тенденції та явища,які можуть привести до значного зростання обсягів продажу та прибутку.Загрози-негативні тенденції та явища,які при відсутності відповідної реакції можуть привести до зменшення обсягів продажу і прибутку.^ Оцінку факторів прямого впливу рекомендується проводити в рамках галузевого аналізу,т.т. аналізується конкурентна позиція організації у відношенні 4-х факторів: постачальники,товари замінювачі,споживачі,бар’єри для входу в галузь.^ Оцінку факторів непрямого впливу проводять за допомогою STEP-аналізу: S-соціальний фактор,T-технології,E-економічний фактор.P-політичний фактор. Мета оцінки та аналізу зовнішнього середовища-це формування переліку можливостей та загроз з боку зовнішнього середовища як інформаційної бази для формування і розробки стратегічних альтернатив.^ Управлінське обстеження сильних та слабких сторін організації-це процес,за допомогою якого організація оцінює свій власний ресурсний потенціал та можливі стратегічні проблеми.^ Напрямки управлінського обстеження:маркетинг,виробництво,фінанси,персонал,культура,імідж організації.Види управлінського обстеження: -внутрішнє(думки спеціалістів,досвід персоналу) -зовнішнє(порівняння з конкурентами)-нормативне(порівняння з нормативами або оцінками експертів)^ Методи управлінського обстеження внутрішнього середовища: 1)ситуаційний підхід 2)кабінетні дослідження 3)опитування спеціалістів організації 4)мозгова атака 5)математичні:факторний аналіз,розрахунок коефіцієнтів порівняння з нормативами. 6)портфельний аналіз Мета управлінського обстеження внутрішнього середовища:надання інформації керівникам та іншим зацікавленим особам для вибору стратегії. В результаті управлінського обстеження формується перелік сильних та слабких сторін внутрішнього середовища організації.18.Аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища.Оцінка та аналіз зовнішнього середовища-процес.за допомогою якого контролюються зовнішні по відношенню до організації фактори з метою виявлення можливостей та загроз з боку факторів прямого і непрямого впливу.Можливості-це позитивні тенденції та явища,які можуть привести до значного зростання обсягів продажу та прибутку.Загрози-негативні тенденції та явища,які при відсутності відповідної реакції можуть привести до зменшення обсягів продажу і прибутку.^ Оцінку факторів прямого впливу рекомендується проводити в рамках галузевого аналізу,т.т. аналізується конкурентна позиція організації у відношенні 4-х факторів: постачальники,товари замінювачі,споживачі,бар’єри для входу в гУ визначенні менеджменту використано 4 терміни - планування, організаціія, мотивація, контроль. Ці чотири поняття утворюють основні функції управління. Планування. Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означа, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Організація. Як тільки план складений необхідно підготовити та забезпечити його виконання. Мотивація- це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Контроль. Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованними. Названі функції управління потребують, прийняття рішень; для їх здійснення необхідна комунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для прийняття правельного рішення. Прийняття рішень- це серія правильних рішень із кількох альтернативних можливостей, які вибирає керівник для цієї організації в цей час і в цьому місті. Комунікація-це процес обміну інформацією, її змістовним значенням між двома чи більше особами. 33.Визначення місії та цілей організації як етапи стратегічного планування. Стратегія- це всебічний комплексний план досягнення цілей організації. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень. Стратегічний план- це комплекс дій та рішень які ведуть до розробки спеціальних стратегій спрямованних на досягнення мети організації. В рамках стратегічного плану виділяють 4 види управлінської діяльності: 1.Розподіл ресурсів;2.Адаптація до зовнішнього середовища;3.Внутрішня координація;4.Стратегічне передбачення.Місія-