ВСТУП
Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всіх своїх вищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування з розвиненими особистостями вона сама перетворюється на особистість.
Якби з народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з людьми, вона ніколи не стала би цивілізованим, культурно і етично розвиненим громадянином, була би до кінця життя приречена залишатися напівтвариною, що нагадує людину. Про це свідчать численні факти, що описані в літературі і показують, що будучи позбавленим спілкування з собіподібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою в своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стани людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинилися наодинці, надовго ізольованими від собіподібних (наприклад, після корабельної аварії).
Мета роботи провести аналіз структури, змісту і форм спілкування. Проблема спілкування традиційно знаходиться в центрі уваги вітчизняних психологів у зв'язку з її значущістю у всіх сферах життєдіяльності людини і соціальних груп. Людина без спілкування не може жити серед людей, розвиватися і творити. У широкому сенсі спілкуванням є сукупність абсолютно різних зв'язків між людьми. Все це обумовлює актуальність вивчення процесів спілкування. До того ж сучасна соціально-економічна ситуація в Україні підсилює увагу до питань спілкування і визначає новий погляд на нього як на чинник стабілізації підприємництва, оскільки саме спілкування супроводжують більшість сервісних послуг з реалізації будь-якої продукції.
РОЗДІЛ І Поняття спілкування. Структура спілкування
Спілкування в системі міжособистісних та суспільних відносинах
Аналіз зв'язку суспільних і міжособистісних відносин дозволяє розставити правильні акценти в питанні про місце спілкування у всій складній системі зв'язків людини із зовнішнім світом. Сам термін “спілкування” не має точного аналога в традиційній соціальній психології не тільки тому, що не цілком еквівалентний зазвичай використовуваному англійському терміну “комунікація”, але і тому, що зміст його може бути розглянутий лише в понятійному словнику особливої психологічної теорії, а саме теорії діяльності.
Обидва ряди відносин людини — і суспільні, і міжособистісні розкриваються, реалізуються саме в спілкуванні. Таким чином, коріння спілкування — в самій матеріальній життєдіяльності індивідів. Спілкування ж і є реалізація всієї системи відносин людини. “У нормальних обставинах відношення людини до оточуючого її предметного світу завжди опосередковане її відношенням до людей, до суспільства”, тобто включені в спілкування. Тут особливо важливо підкреслити ту думку, що в реальному спілкуванні дані не тільки міжособистісні відносини людей, тобто виявляються не тільки їх емоційні прихильності, неприязнь і інше, але в тканину спілкування утілюються і суспільні, тобто безособові за своєю природою відносини. Багатообразні відносини людини не охоплюються тільки міжособистісним контактом: положення людини за вузькими рамками міжособистісних зв'язків, в ширшій соціальній системі, де її місце визначається не очікуваннями індивідів, що взаємодіють з нею, також вимагає певної побудови системи її зв'язків, а цей процес може бути реалізований теж тільки в спілкуванні. Поза спілкуванням просто немислиме людське суспільство. Спілкування виступає в нім як спосіб цементування індивідів і разом з тим як спосіб розвитку самих цих індивідів. Саме звідси і витікає існування спілкування одночасно і як реальності суспільних відносин, і як реальності міжособистісних відносин. Мабуть, це і дало можливість Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як “єдина розкош, яка є у людини”.[1]
Природно, що кожен ряд відносин реалізується в специфічнихформах спілкування. Спілкування як реалізація міжособистісних відносин — процес, більш вивчений в психології, тоді як спілкування між групами швидше досліджується в соціології. Спілкування, зокрема в системі міжособистісних відносин, вимушене сумісною життєдіяльністю людей, тому воно здійснюється при найрізноманітніших міжособистісних відносинах, тобто діє і у разі позитивного, і у разі негативного відношення однієї людини до іншої. Тип міжособистісних відносин не байдужий до того, як буде побудовано спілкування, але воно існує в специфічних формах, навіть коли відносини украй загострені. То ж відноситься і до характеристики спілкування на макрорівні як реалізації суспільних відносин. І в цьому випадку, чи спілкуються між собою групи або індивіди як представники соціальних груп, акт спілкування неминуче повинен відбутися, вимушений відбутися, навіть якщо групи антагоністічні.[6]Таке подвійне розуміння спілкування — в широкому і вузькому сенсі слова — витікає з самої логіки розуміння зв'язку міжособистісних і суспільних відносин. В даному випадку доречно апелювати до ідеї Маркса про те, що спілкування — безумовний супутник людської історії (у цьому сенсі можна говорити про значення спілкування в “філогенезі” суспільства) і разом з тим безумовний супутник в повсякденній діяльності, в повсякденних контактах людей.[2]
Структура спілкування
У вітчизняній психології проблема структури спілкування займає важливе місце. Методологічне опрацьовування цього питання на даний момент дозволяє виділити сукупність достатньо загальноприйнятих уявлень про структуру спілкування, виступаючих загальнометодологічним орієнтиром організації досліджень.[3]
Під структурою об'єкту в науці розуміється порядок стійких зв'язків між елементами об'єкту дослідження, що забезпечують його цілісність як явища при зовнішніх і внутрішніх змінах. До проблеми структури спілкування можна підійти по-різному, як через виділення рівнів аналізу цього явища, так і через перерахування його основних функцій. Зазвичай виділяють принаймні три рівні аналізу [4]
1. Макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу, зіставних з тривалістю людського життя, з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв'язків індивіда, що розвивається, з іншими людьми і соціальними групами.
2. Мезарівень (середній рівень): спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих логічно завешуваних контактів або ситуацій взаємодії, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності на конкретних тимчасових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування — «з приводу чого» і «з якою метою». Навколо цього стрижня теми, предмету спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (вербальні і невербальні) і фази, або етапи, спілкування, в ході яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями.[2]
3. Мікрорівень: тут головний акцент робиться на аналізі елементарних одиниць спілкування як зв'язаних актів, або трансакцій. Важливо підкреслити, що елементарна одиниця спілкування — це не зміна переміжних поведінкових актів його учасників, а їх взаємодія. Вона включає не тільки дію одну з партнерів, але і пов'язане з ним сприяння або протидію іншого (наприклад, «питання-відповідь», «спонука до дії — дія», «повідомлення інформації — відношення до неї» і т. п.).[5]
У
Спілкування
спілкування виділяють три взаємозв'язані сторони: комунікативна, інтерактивна і перцептивна. Структура спілкування може бути схемний зображена таким чином
/>/>/>
Комунікація
Соціальна перцепція
Інтеракція
Комунікативна сторона спілкування, або комунікація, у вузькому сенсі слова полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, але і діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Природно, що всі ці терміни вельми умовні. Іноді в більш менш аналогічному сенсі вживаються і інші. Наприклад, в спілкуванні виділяються три функції: інформаційно-комунікативна, комунікативна для регуляції, афектно-комунікативна.[7]Завдання полягає в тому, щоб ретельно проаналізувати, зокрема на експериментальному рівні, зміст кожної з цих сторін, або функцій. Звичайно, в реальній дійсності кожна з цих сторін не існує ізольовано від двох інших, і виділення їх можливо лише для аналізу, зокрема, для побудови системи експериментальних досліджень. Всі позначені тут сторони спілкування виявляються в малих групах, тобто в умовах безпосереднього контакту між людьми. Окремо слід розглянути питання про засоби і механізми дії людей один на одного і в умовах їх сумісних масових дій, що повинне бути предметом спеціального аналізу, зокрема, при вивченні психології великих груп і масових рухів.[4]
При побудові загальної моделі комунікації доцільно скористатися схемою Р. Якобсона (1964 р.):[8]
зв'язок спілкування
А/>Б
контекст код
де А — “адресант”, Б — “адресат” інформації.
Зв'язок може бути безпосереднім (у спілкуванні людей — мова і жестикуляція в широкому сенсі слова, включаючи, наприклад, “вокальні жести”; інтонації) або опосередкованим (телефон, телетайп і т. п.).
Код — правила мови (або “пучка” мов), використовуваної для передачі повідомлення; контекст — заздалегідь задане “смислове поле”, в якому повідомлення стає інформативним.
Під “контактом” розуміється випадок комунікації із зворотним зв'язком:
А/>/>Б
Саме так, як “взаємну спрямованість” партнерів, розуміє “контакт” К. Бюллер (1927 р.). Для нього контакт — “процес узгоджених взаємозамін поведінки”.[9]
Адресант не тільки повідомляє інформацію, але і отримує відповідь. Іншими словами, адресант, зробивши повідомлення, стає адресатом; той, отримавши повідомлення, стає адресантом. Цей процес може продовжуватися скільки завгодно довго.
Поняття “формального” (або “неформального”) спілкування застосовно саме до контакту, а не до комунікації взагалі. “Формальним спілкуванням” називають контакт, на який накладені ті або інші обмеження. Одиницею контакту природно вважати простий випадок:
А передає Б один “комунікативний стимул” (або “комуникат”) і отримує одну відповідь; Б отримує один стимул і передає одину у відповідь; відбувається “обмін” комуникатами. Слідуючи психотерапевтові Е. Берне, такий обмін називається “трансакцією”.[10]
Приклади.А міряв Б презирливим поглядом. Той демонстративно відвернувся — відбулася трансакція. Те ж саме, але Б просто дивився в інший бік і не відмітив знаку презирства, — трансакція не відбулася (контакту не було). А повідомив Би якусь новину, Б посміхнувся, не сказавши ні слова, — трансакція, проте, мала місце, оскільки усмішка — це “жест”, комунікативний стимул. Людські трансакції майже завжди припускають використання декількох кодів одночасно, тобто “пучка” мов. Мова слів поєднується з мовою пауз, інтонацій, поз і міміки.Як видно з тільки що приведених прикладів, комуникатздатний нести як елементарну, так і надскладну інформацію. Приклад елементарною — так зване “погладжування”: інформація про приналежність до однієї спільності, про доброзичливе відношення до партнера. Приклад надскладної інформації — словесно-музично-пантомімічна передача містичного досвіду жерцем або шаманом.[11]
Особливо виділяється “емоційний радикал” комунікативного стимулу. Якщо елементарний “позитивний” стимул після Берна називається “погладжуванням”, то елементарний “негативний” стимул заслуговує назви “стусана”, “укусу” або “уколу”.
Подальша розробка схеми стосується партнерів контакту. Оскільки мова йде про людей, кожен з них має:
а) набір масок для “безособистісної” комунікації;
6) особистість для “міжособистісної комунікації.
Маска — це сукупність знаків (мовних, жестових), подача яких забезпечує “гладку” і безпечну взаємодію в людській групі. Приклади: маска ввічливості. У суспільному місці відсутність такої маски (злобний або розсіяний вираз обличчя, грубий тон, занадто гучний сміх і т. п.) спричиняє за собою санкції групи: нарікання, насмішки, агресивність. І в той же час з'явитися в масці ввічливості серед підхмелених гуляк — означає викликати їх роздратування або образу; тут потрібна інша маска: доброзичливості або лояльного невтручання. Маска скорботи підходить для похоронів, але не для весілля і так далі Люди міняють маски майже автоматично, по обставинах.[10]
Вказане обмеження може бути різним за своєю природою. Є чотири типи обмежень, що накладаються на контакт. а) Конвенціональні обмеження. У даній соціальній групі існує “конвенція” — звичай, згідно якому в автобусі не прийнято ставити питання особистого характеру випадковому супутнику або повідомляти що-небудь зі своєї особистої сфери. Прийняті лише безособистісні комунікативні стимули типу: “Дозвольте? — Будь ласка”, “Даруйте! — Нічого страшного” і тому подібне Конвенція, отже, вимушує партнерів до “безособистісного” контакту, до спілкування масок.
б) Ситуативні обмеження. Вони близькі до конвенціональних. Тут виділяються особливі ситуації, в яких участь осіб як партнерів контакту лише “псує” справу. Приклади: церемоніал здачі або зміни караулу, чайна церемонія.
в) Емоційні обмеження. Партнери спілкування емоційно холодні або ворожі один до одного і, прагнучи запобігти конфлікту, користуються в контакті виключно масками.
г) Насильницькі обмеження. Один з партнерів, можливо, готовий до міжособитісного спілкування, але інший по тих або інших причинах присікає ці спроби, надягаючи маску і вимушуючи зробити те ж саме свого співбесідника. Обмеження цього роду відрізняються від емоційних лише деякими нюансами.
Обмеження контакту, по Д. С. Паригіну (1970), створюють “психологічні бар'єри між людьми”, замінюючи справжнє спілкування “стереотипами”, “стандартними поведінковими реакціями”.Будь-який випадок контакту масок може бути пояснений перерахованими обмеженнями або їх поєднанням.[12]
1.3.Взаємний вплив людей в процесі міжособистісного спілкування.
Психологічний вплив — це дія на психічний стан, відчуття, думки і вчинки інших людей за допомогою психологічних засобів: вербальних, паралінгвістичнихабо невербальних.
Вербальний означає словесний. Вербальні засоби дії — це слова.
Паралінгвістичний означає пов'язаний з мовою, такий, що оточує мову, але що не є самою мовою. Наприклад, гучність або швидкість мови, артикуляція, інтонації, паузи в мові, смішки, позіхи, схлипування, пирхання, покашлювання, присвистування, наслідування звукам тварин і ін. Ці сигнали можуть змінювати дію вимовних слів, в одних випадках підсилюючи або ослабляючи його, а в інших — змінюючи їх сенс. Якщо людина говорить: «Обіцяю, що обов'язкове це зроблю!» з упевненою і щирою інтонацією в голосі, то ми їй віримо. Проте якщо вона говорить це «нудьгуючим» тоном, фиркає, підкреслено схлипує або ненавмисно позіхає — ми схильні засумніватися в щирості обіцянки.[13]
Невербальний означає несловесний. До невербальних засобів спілкування відносяться взаємне розташування співбесідників в просторі, наприклад відстань між ними, їх переміщення і рухи в цьому просторі, їх пози, жести, міміка, напрям погляду, дотики один до одного, а також зорові, слухові і іноді нюхові сигнали, які одна людина вільно або мимоволі передає іншій паралельно з мовою. Зовнішність людини, шум, який вона робить, запах духів — все це також невербальні сигнали. Невербальні сигнали теж можуть підсилювати дію слів, ослабляти їх або абсолютно змінювати їх сенс. Наприклад, якщо людина повертається до дверей і, стоячи спиною до співбесідників, вимовляє: «Дуже радий був з вами познайомитися», то це може викликати подив або недовір'я.
Парадокс полягає в тому, що більшість людей, готуючись вплинути на чиє-небудь рішення або відношення, думають перш за все про слова, які вони скажуть. Тим часом правильніше було б думати перш за все про те, як вимовити слова і якими діями їх супроводжувати. По відомій американській формулі Меграбяна, при першій зустрічі кожен з нас на 55 % вірить невербальним сигналам іншої людини, на 38 % — паралінгвістичним і лише на 7 % — змісту мови. При подальших зустрічах це співвідношенняможе змінитися, проте значення невербальних і пара лінгвістичнимсигналів не варто недооцінювати.
Ініціатор впливу — той з партнерів, який першим робить спробу впливу будь-яким з відомих (або невідомих) способів.[13]
Адресат впливу — той з партнерів, до якого звернена перша спроба впливу. При подальшій взаємодії ініціатива може переходити від одного партнера до іншого в спробах взаємного впливу, але всякий раз той, хто першим почав серію взаємодій, називатиметься ініціатором, а той, хто першим випробував його вплив, — адресатом.
В процесі міжособистісного спілкування відбувається постійний взаємний вплив людей один на одного, так що в більшості випадків людина одночасно є і ініціатором, і адресатом впливу.
Вплив в міжособистісному спілкуванні націлений на задоволення своїх мотивів і потреб за допомогою інших людей або через них беспосередньо. Коли вихователь намагається прищепити своїм підопічним певні способи поведінки, наприклад звичку говорити правду або доводити почату справу до кінця, він робить це не тільки тому, що вважає ці звички необхідними, але також і тому, що випробовує потребу формувати у молодих людей такі звички, взагалі формувати інших людей. Коли керівник добивається від підлеглих вирішення важливої задачі або досягнення мети, він не тільки досягає якогось соціально значущого результату, але реалізує власну потребу добиватися успіху (уникати невдачі, уникати невизначеності і т. п.).
У багатьох випадках вплив може бути направлене перш за все на задоволення особистих потреб, хоча здійснюється він під виглядом користі для справи, для суспільства, для інших людей і тому подібне Наприклад, вчитель може використовувати надану йому можливість впливу для того, щоб задовольнити потребу у відчутті власної сили, самостверджуватися за рахунок своїх учнів, випробувати відчуття задоволення від того, що вони вимушені підкорятися його вимогам, можливо, навіть справедливим. Керівник може задовольняти свою потребу добитися схвалення вищестоящого начальника або потреба зігнати на інших свою незадоволеність, озлоблення життям, тому під маскою критики або непосильних вимог принижуватиме або ображатиме своїх підлеглих. Батьки можуть прагнути задовольнити свою потребу у відпочинку і спокої, коли вимагають від своїх дітей самостійності або витримки, і тому подібне
Сучасній людині важливо усвідомити дійсні цілі свого впливу на інших для того, щоб не намагатися впливати на інших неконструктивними способами, прикриваючись інтересами справи або суспільства. Усвідомивши свої цілі, можна вирішити, наскільки вони гідні того, щоб ми прагнули їх реалізувати, а потім знайти конструктивні способи отримання допомоги і підтримки інших людей для їх здійснення.[6]
РОЗДІЛ ІІ Функції спілкування.
2.1.Функції спілкування
Під функціями спілкування розуміються ті ролі і завдання, які виконує спілкування в процесі соціального буття людини. Функції спілкування багатообразні, і існують різні підстави для їх класифікації.
Однією із загальноприйнятих підстав класифікації є виділення в спілкуванні трьох взаємозв'язаних сторін, або характеристик — інформаційною, інтерактивною і перцептивною.[14] Відповідно до цього виділяються інформаційно-комунікативну, регулятивно-куманікативну і афектно-комунікативну функції. [7]
Інформаційно-комунікативна функція спілкування полягає обміну інформацією у будь-якому вигляді між взаємодіючими індивідами. Обмін інформацією в людському спілкуванні має свою специфіку. По-перше, ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожен з яких є активним суб'єктом (на відміну від технічного пристрою). По-друге, обмін інформацією обов'язково припускає взаємодію думок, відчуттів і поведінки партнерів. По-третє, вони повинні володіти єдиною або схожою системою кодіфікації/декодіфікації повідомлень.
Передача будь-якої інформації можлива за допомогою різних знакових систем. Зазвичай розрізняють вербальну (як знакова система використовується мова) і невербальну (різні немовні знакові системи) комунікацію.У свою чергу, невербальна комунікація також має декілька форм:
— кінетику (оптико-кинетическаясистема, що включає жести, міміку, пантоміму);
— паралінгвістіку(система вокалізу голосу, паузи, покашлювання і т. п.);
— проксеміку(норми організації простору і часу в спілкуванні);
— візуальне спілкування (система контакту очима).
Іноді окремо розглядається як специфічна знакова система сукупність запахів, якими володіють партнери по спілкуванню.
Регулятивно-комунікативна (інтерактивна) функція спілкування полягає в регуляції поведінки і безпосередньої організації спільної діяльності людей в процесі їх взаємодії. Тут слід сказати декілька слів про традицію використання понять взаємодії і спілкування в психології. Поняття взаємодії використовується двояко: по-перше, для характеристики дійсних реальних контактів людей (дій, контрдій, сприянь) в процесі спільної діяльності; по-друге, для опису взаємних впливів (дій) один на одного в ході спільної діяльності, або ширше — в процесі соціальної активності.[13]
В процесі спілкування як взаємодії (вербальній, фізичній, невербальній) індивід може впливати на мотиви, цілі, програми, ухвалення рішень, на виконання і контроль дій, тобто на всі складові діяльності свого партнера, включаючи взаємну стимуляцію і корекцію поведінки.
Афектно-комунікативна функція спілкування пов'язана з регуляцією емоційної сфери людини. Спілкування — найважливіша детермінанта емоційних станів людини. Весь спектр специфічно людських емоцій виникає і розвивається в умовах спілкування людей — відбувається або зближення емоційних станів, або їх поляризація, взаємне посилення або ослаблення.
Можна привести іншу класифікаційну схему функцій спілкування, в якій разом з перерахованими окремо виділяються і інші функції: організація спільної діяльності; пізнання людьми один одного; формування і розвиток міжособистісних відносин. Частково така класифікація дана в монографії В. В. Знакова ( 1994)[15]; пізнавальна ж функція в цілому входить в перцептивну функцію, виділену Г. М. Андрєєвой (1988).[14]
Зіставлення двох класифікаційних схем дозволяє умовно включити функції пізнання, формування міжособистісних відносин і афектно-комунікативну в перцептивну функцію спілкування як більш ємку і багатовимірну (Андрєєва Р. М., 1988).[14]При вивченні перцептивної сторони спілкування використовується спеціальний концептуально-термінологічний апарат, що включає ряд понять і визначень і що дозволяє аналізувати різні аспекти соціальної перцепції в процесі спілкування.
По-перше, спілкування неможливе без певного рівня взаєморозуміння суб'єктів, що спілкуються. Розуміння — це певна форма відтворення об'єкту в знанні, що виникає у суб'єкта в процесі взаємодії з пізнаваною реальністю.[15]У разі спілкування об'єктом пізнаваної реальності є інша людина, партнер по спілкуванню. При цьому розуміння можна розглядати з двох сторін: як віддзеркалення в свідомості взаємодіючих суб'єктів цілей, мотивів, емоцій, установок один одного; і як ухвалення цих цілей, що дозволяють встановлювати взаємини. Тому в спілкуванні доцільно говорити не взагалі про соціальну перцепцію, а про міжособистісну перцепцію або сприйняття. Деякі ж дослідники вважають за краще говорити не про сприйняття, а про пізнання іншого. [16]
Основними механізмами взаєморозуміння в процесі спілкування є ідентифікація, емпатія і рефлексія. Термін «ідентифікація» має в соціальній психології декілька значень. У проблематиці спілкування ідентифікація — це уявний процес уподібнення себе партнерові по спілкуванню з метою пізнати і зрозуміти його думки і уявлення. Під емпатієй також розуміється уявний процес уподібнення себе іншій людині, але з метою «зрозуміти» переживання і відчуття пізнаваної людини. Слово «розуміння» тут використовується в метафоричному сенсі — емпатія є «афектне розуміння».
Як видно з визначень, ідентифікація і емпатія дуже близькі за змістом, і часто в психологічній літературі термін «емпатія» має розширювальне тлумачення — в нього включаються процеси розуміння як думок, так і відчуттів партнера по спілкуванню. При цьому, кажучи про процес емпатії, потрібно мати на увазі ібезумовне позитивне відношення до особи. Це означає два моменти:[11]
а) ухвалення особи людини в цілісності;
б) власна емоційна нейтральність, відсутність оцінних думок про сприйманий.
Рефлексія в проблемі розуміння один одного — це осмислення індивідом того, як він сприймається і розуміється партнером по спілкуванню. В ході взаємного віддзеркалення учасників спілкування рефлексія є своєрідним зворотним зв'язком, який сприяє формуванню і стратегії поведінки суб'єктів спілкування, і корекції їх розуміння особливостей внутрішнього світу один одного.
Ще одним механізмом розуміння в спілкуванні є міжособистісна атракція. Атракція(від англ. attract— притягати, привертати) — це процес формування привабливості якоїсь людини для того, що сприймає, результатом чого є формування міжособистісних відносин. В даний час формується розширене трактування процесу атракції як формування емоційно-оцінних уявлень один про одного і про свої міжособистісні взаємини (як позитивні, так і негативні) як свого роду соціальної установки з переважанням емоційно-оцінного компоненту.[13]
Розглянуті класифікації функцій спілкування, природно, не виключають один одного. Більш того, існують ще і інші варіанти класифікацій. Це, у свою чергу, припускає, що феномен спілкування як багатовимірне явище необхідно вивчати за допомогою методів системного аналізу.
ВИСНОВОК
Як тільки не іменували людини: і homosapiens(людина розумна)і homofuber(людина продуктивна), і homohabilis(людина уміла), іhomoludens(людина грайлива). Думається, з не меншою підставою її можна назвати homocommunicans— людина комунікативна. Російський мислитель Петро Чаадаєв (1794 — 1856) дотепно відмітив: «Позбавлені спілкування з іншими створіннями, ми щипали б траву, а не роздумували про свою природу». І він був прав, оскільки природним способом існування людини є її зв'язок з іншими людьми, а сама людина стає людиною тільки в спілкуванні.
У цій роботі проведений детальний опис та аналіз таких категорій, як структура і функції спілкування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Леонтьев А. А. «Спілкування як об'єкт психологічного дослідження» Методологічні проблеми соціальної психології, 1975р.;
А. А. Леонтьев. «Психологія спілкування», Тарту, 1973р.;
Андрєєва Р. М.«Соціальна психологія», 1994р.;
«Психологія»/Посібник для гуманітарних вузівпід ред. В. Н. Дружинина, 2001р.;
Ломов Б. Ф. «Методологічні та теоретичні проблеми психології», М., Наука, 1989р.;
А.Л. Тертель«Психологія», Курс лекцій. Навчальний посібник. 2000р.;
Ломов Б. Ф. «Загальна і соціальна регуляція поведінки індивіда /психологічні проблеми соціальної регуляції поведінки», М., 1976р.;
Р. Якобсон «Типологічні дослідження і їх внесок в порівняльно-історичне мовознавство», М., 1963р.;
Бюлер К., Пірсон Д. «Органічні синтези»,1973р.;
Э.Берна. «Теорія ролей», 2008р.;
Резников Е. Н. «Міжособистісні відносини. Сучасна психологія», М., 1999р.;
Паригін Б.Д. «Аналіз феномена і природи соціального настрою», Соціологічні дослідження, 1998р.;
А.А. Крилов. «Психологія. Навчальний посібник»,2005р.;
Андрєєва Р. М. «Соціальна психологія», 1994р.;
Знаков В.В. «Психологія розуміння: проблеми і перспективи», 1994р.;
Бодальов А.А. «Вершина розвитку дорослої людини», 1965р.