План
Вступ
1. Відчуттята його види.
1.1 Чутливість як властивість особистості.
2. Сприйманнята його властивості.
2.1 Сприйняття, пам’ять, мислення, відчуття, увага, уявлення2.1.1Відтворення та його різновиди2.1.2 Забування та його причини
2.1.3 Індивідуальні особливості пам'яті2.1.4 Поняття про увагу2.1.5Фізіологічне підґрунтя уваги2.1.6Різновиди і форми уваги2.1.7 Властивості уваги
3. Мисленнята його види.
4. Увага таїї характеристика.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В процесі діяльності проходитьпізнання оточуючого світу, тобто його відображення. Найпростіший психічнийпроцес – відчуття, який полягає у відображення окремих властивостей предметів іявищ матеріального світу, що діють у певний момент на відповідні органи чуттялюдини. Відчуття належать до пізнавальних процесів, оскільки завдяки йомулюдина пізнає світ. І, дійсно, тому, що люди сліпі від народження, вони ніколине усвідомлять, що таке червоний чи зелений, синій чи голубий, жовтий чи білийколір; глухі від народження – що таке звук людського голосу, спів птахів, шумводоспаду чи чарівна мелодія скрипки.
Враження, що їх одержує людина,відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесірозумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку ізберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, щосприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений івикористаний у діяльності.
Особистість, перебуваючи у бадьоромустані, активно, по-дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньоїдійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам'ятовує, пригадує, прощось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, щосприймає, запам'ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чогосьуважною.
Якби людина була позбавлена відчуттів, вонаніякими іншими шляхами не змогла б пізнавати оточуючий світ і розуміти, щонавкруги діється. Ви можете відмітити, що відчуття властиві і тваринам. І цедійсно так, причому деякі тварини мають значно гостріший зір, ніж людина,наприклад – орел, більш володіють нюхом і слухом – собака. Очі комаріврозрізняють ультрафіолетові промені, недоступні для неозброєного людського ока.Летючі миші і дельфіни розрізняють ультразвуки, яких не чує людина. Гримучазмія відчуває малі коливання температури – в 0,001 градуса. Але око і вухолюдини розрізняє в предметах значно більше, ніж око орла чи вухо собаки, томущо відчуття людини збагачуються її мисленням. Причому, вся історія людства,багатовікова практика людини, доводить, що мозок правильно і точно відображаєреально існуючі предмети і явища. Отже, відчуття – це відображення реальноіснуючих властивостей предметів і явищ.
1.Відчуття тайого види
Відчуття, що виникають у людини, можнаподілити на 3 групи:
до 1-ї належать:Відчуття, які викликають збудження органів чуттів, розміщених на поверхнінашого тіла. І ці відчуття також відображають властивості предметів, щоперебувають поза нами: до них належать відчуття зорові, слухові, нюхові,смакові, шкірні і дотикові.
Короткозупинимось на характеристиці кожного із них. І так, зорові – це відчуття світлаі кольору – відіграють провідну роль в пізнанні людиною навколишнього світу.Вчені встановили, що від 80 до 90% інформації про навколишній світ поступає вмозок через зоровий аналізатор. Завдяки зоровим відчуттям, ми пізнаємо форму іколір предметів, їх розміри, об’єм, віддаленість від нас. Зорові відчуттядопомагають нам орієнтуватись у просторі, координувати рухи. З допомогою зорулюдина вчиться читати і писати. Книги, кінофільми, театр, телебаченнярозкривають нам цілий світ. Невипадково великий винахідник Гельмгольц вважав,що із всіх органів відчуттів, людське око – найкращий дар і прекрасний витвіртворчих сил природи.
Є випадки, колипорушується нормальне відчуття кольору. Причини різні: спадковість,захворювання ока чи його травма. Частіше всього зустрічається червоно-зеленасліпота – називається дальтонізмом (по імені Дальтона, який вперше описав цеявище). Такі люди сприймають ці два кольори як грязно-жовтий. Це серйознийнедолік, який слід враховувати і при виборі професії. Дальтоніки не можуть бутишофери, льотчики. Художники, живописці.
Слухові відчуття.Вони також мають велике значення в житті людини. Адже завдяки їм ми чуємо мову,маємо змогу спілкуватися з іншими людьми. Подразником, який викликає слуховівідчуття, є звукові хвилі, тобто коливання повітря, що розходиться вусі бокивід тіла, яке звучить. Ці звукові хвилі діють на слуховий аналізатор,рецептором якого є кортіїв орган вуха. Усередині нашого вуха є мембрана.Звукова хвиля доходить до неї, збуджує і це збудження передається у мозок. Врезультаті виникає відчуття слуху. Всі слухові відчуття можна поділити на 3 групи:мовні, музикальні і шумові. Музичні звуки – спів і звуки більшості музичнихінструментів, приклад шумових відчуттів – шум мотора, гуркіт потяга, тріскдрукувальної машини. В звуках мови поєднуються музичні звуки (голосні) і шумові(приголосні).
Нюхові відчуття.Вони дають змогу нам дістати задоволення від приємних запахів (квітів,парфумів), а також уникнути шкідливих для здоров’я, наприклад – несвіжихпродуктів. Подразники цих відчуттів – це частинки пахучих речовин, якіпоширюються в повітрі і попадають на слизову оболонку носової порожнини, де єнюхові клітини.
Смакові відчуття.Їхні подразники – це частки речовин, які потрапили нам до рота і діють нанервові закінчення, що містяться на поверхні язика, горла, піднебіння і унадгортаннику. Смакові відчуття мають 4 основні різновиди: відчуття солодкого,кислого, солоного і гіркого. Велике значення для повноти відчуття має нюх. Безнього різна їжа може здаватись однаковою на смак.
Шкірні відчуття.Через шкіру, слизові оболонки рота й носа ми дістаємо тактильні відчуття,відчуття тепла, холоду, болю. Для кожного з цих видів відчуттів у шкірі іслизових оболонках є особливі точки, що відчувають точки дотику, точки тепла,холоду й болю. Їх дуже багато, так у 250 000 точок сприймається лише холод, а в30 000 точок – лише тепло.
Дотиковівідчуття. Вони є комплексними, бо в них поєднуються тактильні і руховівідчуття, виникають вони під час обмацування предмета рухомою рукою чи іншоючастиною тіла.
2-га групавідчуттів.
Органічні. До нихналежать відчуття голоду, спраги, насичення, болю у внутрішніх органах тіла,нудоти. Ці відчуття попереджають про порушення нормальної діяльностіяких-небудь внутрішніх органів (внаслідок хвороби, перевтоми). Звичайно, колими здорові, ситі й перебуваємо у спокійному стані, то майже не маємо органічнихвідчуттів.
3-тя групавідчуттів.
Рухові абокінестетичні відчуття. Вони подають відомості про рухи, які ми робимо. Кожналюдина, навіть заплющивши очі, відчуває, в якому стані її рука, нога чи іншачастина тіла. Рецептори рухових відчуттів знаходяться в м’язах.
Відчуттярівноваги. Вони сигналізують про рух і положення в просторі голови, а отже, йусього тіла. Рецептори містяться у внутрішньому вусі. Порушення нормальноїдіяльності цих органів спричиняє неприємний стан (запаморочення голови).
Вібраційнівідчуття. Подають відомості про коливання (вібрації) предметів. Подразник дляних – це коливання речей і повітря, які вловлюються всією поверхнею тіла.
1.1Чутливістьяк властивість особистості
Здатність мати відчуття розвинена у людейрізною мірою. Чутливість аналізаторів залежить від природних якостей (люди ненароджуються з абсолютно однаковими слуховими, зоровими та іншимианалізаторами), а також від тієї діяльності, якою людина займається. Томучутливість – одна з властивостей особистості. Тривалі заняття роботою, щовимагає особливої гостроти відчуттів, підвищує чутливість. Якщо звичайно людиможуть розрізняти лише кілька відтінків чорного кольору, то деякі працівникитекстильної промисловості добре розрізняють біля 60 відтінків. Музиканти чудоворозрізняють звуки за висотою тону. Людей, позбавлених якого-небудь видучутливості, її недостача компенсується (замінюється) діяльністю інших органівчуттів. Так, у сліпих дуже розвинуті слух, нюх і дотик. За допомогою дотикусліпі читають опуклий текст. За звуком кроків і за запахом вони визначають, хтозайшов до кімнати. У людей із вадами зору і слуху особливого значення набуваєнюх, вібраційні відчуття. Завдяки ним деякі глухі “слухають” гру на фортепіано,поклавши на нього руку.
2.Сприйманнята його властивості
Сприймання(восприятие).
1. Поняття.
2. Спостереження.
3. Сприйняття простору і часу.
4. Ілюзії.
5. Особливості сприйняття як властивостіособистості.
В оточуючому нас світі існують не окремівластивості самі по собі, а предмети, речі, явища; не звуки, а предмети іявища, які видають звуки; не світло, а предмети, які світяться; не запахи, апредмети, що пахнуть. Тому на основі відчуттів повинен бути пізнавальний процесбільш високого рівня, як процес відображення в цілому, в єдності цих якостей,інакше пізнання світу буде неможливим. Таким процесом і є сприйняття. Психічнийпроцес, який полягає у відображенні предметів і явищ, що діють у певний моментна органи чуттів називається СПРИЙНЯТТЯМ. При сприйнятті відбувається узгодженадіяльність кількох аналізаторів, реакція організму у відповідь на цілийкомплекс подразників. Так, коли ми сприймаємо, наприклад, троянду, то одночаснобачимо красиву форму і чудове забарвлення, нюхаємо, вдихаючи приємний аромат;обережно доторкнувшись до квітки, відчуваємо через дотик ніжну м’якість їїпелюсток. Усі ці окремі відчуття сполучаються в корі мозку разом в єдинийкомплекс. Крім того, ми впізнаємо в цьому предметі троянду, тобто тут маютьмісце і процеси пам’яті. Запах квітки приносить нам задоволення, виникаєприємне почуття. Нарешті, в процесі сприйняття включається мислення, ми, якщознаємо сорти троянд, можемо думати, до якого належить ця квітка, яку ми в даниймомент сприймаємо.
Залежно від того,який аналізатор переважає при сприйнятті розрізняють зорові, слухові, смакові,нюхові, кінестетичні (рухові). Сприйняття, що проводиться планомірно,систематично з певною метою над СПОСТЕРЕЖЕННЯМ. Уміння спостерігати дає змогубільш точно сприймати предмети, краще розуміти людей, підмічаючи їхні зовнішніособливості і внутрішні психічні якості. Це все дає змогу більш правильнодіяти, розумніше реагувати на ті впливи, які справляє на нас зовнішнєсередовище.
Сприйняттяпростору і часу. Усі предмети матеріального світу, який оточує нас, перебуваютьу просторі, займають у ньому певне місце, мають величину, об’єм і форму,розташовані на тій чи іншій відстані від нас та від інших предметів.Відображення у нашій свідомості цих просторових властивостей (величини, об’єму,форми) предметів називається сприйняттям простору. Крім того, предметиматеріального світу, перебувають у русі і змінюються. Ці зміни і рухивідбуваються протягом якогось часу. Відображення у свідомості людинипослідовності і тривалості рухів і змін предметів називається сприйняттям часу.
Ілюзії.Сприйняття не завжди дає абсолютно вірні уявлення про предмети навколишньогожиття.Ось таке неправильне, викривлене, перекручене сприйняття називаєтьсяілюзією. Це рідке явище. Наприклад: чайна ложечка, опущена в стакан з водою,здається переломленою, але, вийнявши з води, переконуємося в її цілісності.Отож, практика дає можливість встановити, де помилкове сприймання, а де дійсне,справжнє.
Особливостісприйняття як властивість особистості.
Люди відрізняються один від одного заздатністю спостерігати навколишній світ. Одні вміють спостерігати, у них єриса, яка називається спостережливістю, інші – не мають цієї якості.Спостережливість виявляється не лише тоді, коли людина ставить собі за метущо-небудь спостерігати, а й у звичайних умовах. Спостережливість як рисаособистості потрібна у будь-якому виді діяльності. Одні люди краще підмічаютьте, що стосується матеріальних предметів (якість речі, матеріалу, з якого вонавиготовлена) побачать її достоїнства і вади. Це так звана предметна спостережливість.Інші добре помічають психічні властивості особистості. Непогано знаютьвнутрішній світ людини. У цих людей розвинута психологічна спостережливість.Дуже добре. Коли людина має обидва види спостережливості. Від цієї якостіособистості великою мірою залежить успіх художника і письменника, які постійнонакопичують матеріал спостережень для своєї творчої роботи.
Сприйняттяпростору. У взаємодії людини з навколишнім середовищем спостереження просторумає велике значення. Воно є обов’язковою умовою її орієнтування в цьомусередовищі. У процесі сприйняття простору розрізняють спостереження величини,форми, об’ємності і віддаленості предметів.
Сприйняття часу,руху – це відображення зміни положення, яке об’єкти займають у просторі.
Якщо людинасистематично вправляється в спостереженні, удосконалює культуру спостереження,то у неї розвивається така якість як спостережливість – це вміння підмічатихарактерні, але мало помітні особливості предметів і явищ.
Індивідуальніособливості спостереження. Сприймає і спостерігає кожна людина конкретно,по-своєму. Індивідуальний характер сприйняття та спостереження може проявлятисьв динаміці, точності, глибині і в особливостях емоційного забарвлення.
2.1 Сприйняття пам’ять, мислення, відчуття. Увага. УявленняПоняття пропам'ять
Закріплення,зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називаєтьсяпам'яттю.
Пам'ять єпідґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобуватинеобхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять — неодмінна умовапсихічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються напопередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'ятізберігається цілісність «Я» особистості, усвідомлюється єдність її минулогота сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумовадіяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищівзагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сеченов, постійно перебувалаб у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщоопанувати.
У пам'ятірозрізняють такі основні процеси:запам'ятовування, зберігання, відтвореннятазабування.
Залежно відматеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ятьобразну,словесно-логічну, емоційну тарухову.
За тривалістюутримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють накороткочасну,довготривалу таоперативну.Теоріїпам'яті
Перші спробинауково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні були зробленіасоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології єпоняттяасоціації, що означає зв'язок, з'єднування. Асоціація —обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає вустановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи:за суміжністю, схожістю та контрастом.
Асоціація засуміжністю —це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдутьодин за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один зодним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністювиникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуваннінавчального матеріалу тощо.
Асоціація засхожістюспостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв'язки між предметами,схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини якзнайомої).
Асоціація законтрастомутворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивноїдійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий — низький,швидкий — повільний, веселий — сумний тощо).
Особливимрізновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності та життялюдинипричинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збігподразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причиннізалежності між ними.
Причинно-наслідковіасоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов.
Пояснюючимеханізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим самедетермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.
Рішучої критикиасоціативна теорія зазнала відгештальт-психо-логії. Центральнимпоняттям нової теорії був«гештальт» — образ як ціліснаорганізація структури, яка не зводиться до суми її окремих частин. Томуутворення зв'язків грунтується на організації матеріалу, що визначає йаналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.
Фізіологічнатеорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищунервову діяльність.
Згідно з вченнямІ. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкульголовного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовнірефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків єфізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як«слід», як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь надію подразника.
Фізіологічнепідґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономірностями вищої нервовоїдіяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків — це теоріязапам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс — це актутворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становитьпідґрунтя акту запам'ятовування. Для розуміння причинної зумовленості пам'ятіважливого значення набуває поняття підкріплення.Підкріплення — цедосягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, цезбіг знову утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язокзбігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).
Фізіологічнерозуміння підкріплення співвіднесене з психологічними поняттями мети дії. Цепункт об'єднання фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам'яті.Запам'ятовування того, «що було», не мало б сенсу, якби його не можнабуло використовувати для того, «що буде».
У поясненнімеханізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теоріїпам'яті.
Згідно зфізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групуклітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічнихта електронних змін усинапсах (місце стикання нервових клітин).При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком поконтуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервовихклітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часовоїнервової структури. Цю теорію називають щетеорією нейронних моделей.Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовнопроцесів запам'ятовування, відтворення та збереження.
Встановлено, щоаксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини абоповертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникаєможливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Таквиникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи.Це так званийнейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.
Біохімічнатеорія пам'яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесузапам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж післявпливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція,яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає нагрунті першої— це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів.Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті.Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах,вважається механізмом довготривалої пам'яті.
Прихильникихімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються внервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесівзакріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.Різновиди пам'яті
За змістомзалежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють чотири видипам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.
Образнапам'ятьвиявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхвластивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.
Залежно від того,якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образнапам'ять буваєзоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо.
Фізіологічнимпідґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнальногохарактеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає якзасіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.
Змістсловесно-логічної пам'яті — це думки, поняття, судження, умовиводи, яківідображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальнихвластивостях. Думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називаєтьсясловесно-логічною. Цей вид пам'яті грунтується на спільній діяльності першої тадругої сигнальних систем.
Словесно-логічнапам'ять є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, щовластиві також тваринам.
Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванніта відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової,трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки. Вона єпідґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.
Емоційнапам'ятьполягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів.Запам'ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають.Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якійлюдина виросла, але з якихось причин залишила її.
Залежно відхарактеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну тадовільну. Промимовільну пам'ять говорять тоді, коли людина щосьзапам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щосьзапам'ятати або відтворити. Коли людина ставить на меті щось запам'ятати абопригадати, йдеться продовільну пам'ять.
Мимовільна ідовільна пам'ять — щаблі розвитку пам'яті людини в онтогенезі. Пам'ятьподіляють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.
Короткочасною називають пам'ять, якахарактеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням інетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потребидіяльності й обмежена за обсягом.
Довготривала пам'ять виявляється упроцесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їхтривале збереження та наступне використання в діяльності людини.
Оперативною називають пам'ять, яказабезпечує запам'ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібноїдля використання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам'ятіпроміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій).Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.
Запам'ятовуваннята його різновиди
Запам'ятовування — один з основних процесівпам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасовихнервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв'язки,які утворюють підґрунтя запам'ятовування.
Запам'ятовування,як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
Мимовільнезапам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільнезапам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Усе, щоемоційно сильно впливає на людину, запам'ятовується нею незалежно від намірузапам'ятати. Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу.Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується у свідомостідовше, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування відбуваються тоді, колибудь-яке явище постає контрастно на загальному тлі. Предмети, що схожі на вжевідомі раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовуваннямає велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвогодосвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і в навчальнійдіяльності.
Довільнезапам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністюзавдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуютьсяспеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.
Умови успішногозапам'ятовування:
• багаторазоверозумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, щовизначається лише кількістю повторень;
• розподілматеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;
• розуміння тощо.
Залежно від мірирозуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буваємеханічним і смисловим (логічним).
Механічними є таке запам'ятовування, якездійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєннязнань.
Смислове(логічне)запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним,оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.
Умовамиуспішності довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань,інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам'ятовування тощо.2.1.1 Відтвореннята його різновиди
Відтворення — один з основних процесівпам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і разом з тим наслідкомцих процесів.
Засадовоюстосовно відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервовихзв'язків у корі великих півкуль головного мозку.
Найпростіша формавідтворення —впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає приповторному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним.
Приповномувпізнаванні повторно сприйнятий об'єкт одразу ототожнюється з раніше відомим,повністю відтворюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення зним. Повне впізнавання спостерігається, наприклад, при зустрічі добре знайомоїлюдини або при ходінні добре відомими вулицями.
Неповне впізнавання характеризуєтьсяневизначеністю, утрудненням співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, щобуло в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживатипочуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичнимтвором.
Складнішою формоювідтворення єзгадування. Особливість згадування полягає в тому, що воновідбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування можебути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворитинеобхідну інформацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чиречення, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чивідомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими єявища персеверації. Під персеверацісю розуміють уявлення, які маютьнав'язливий характер. Образи персеверації з'являються після багаторазовихсприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційнийвплив на особистість.
До мимовільноговідтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» усвідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування.Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І. Павлова, є зняття втоми нервовихклітин, яке настає після виконання складного немічного завдання. Через деякийчас ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.
Особливою формоюдовільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потребау пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те,що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолатиоб'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю пригадати,напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, дорізних немічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, якапередбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувавсяпроцес запам'ятовування об'єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежитьефективність використання здобутих знань, розвинення пам'яті як психічногопроцесу загалом. К. Ушинський одну з основних причин «поганоїпам'яті» вбачав саме у лінощах пригадувати.
Одним ізрізновидів довільного відтворення є спогади.Спогади — це локалізовані вчасі та просторі відтворення образів минулого. У спогадах етапи життя людиниспіввідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому життідатами. Об'єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шляхконкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до якихвона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченістьспогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміствідтворення.2.1.2 Забуваннята його причини
Усе, що людиназапам'ятовує, з часом поступово забувається.Забування — процес,протилежний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачаєтьсячіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки увідтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюєтьсявпізнання.
Забування —функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервовихзв'язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий часне використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиноюзабування є також недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігтизабуванню, потрібно добре заучувати матеріал.
Забуваннязалежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вонавідбувається. Причиною, що погіршує запам'ятовування, може бути негативнаіндукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попередньогозаняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижуєефективність запам'ятовування.
Негативний впливраніше запам'ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується якпроактивне (таке, що діє наперед)гальмування. З погляду психологіїнедоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступноїдіяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, називаєтьсяретроактивним (таким, що діє зворотно)гальмуванням.
Тимчасовоюпричиною труднощів відтворення може бути зумовлений ситуацією сильний імпульспригадати, який індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента наіспиті, коли він намагається одразу пригадати відповіді на запитання в білеті ічерез хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається переключеннямдумки на інші об'єкти.
Забування —процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ослаблення і порушення ранішеутворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають іспричинюють забування. Як свідчать проведені дослідження пам'яті (П. Зінченко,А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другоряднароль у змісті запам'ятованого; тривалий час утримується інформація, що несеосновне смислове навантаження. Найвищі темпи забування спостерігаються одразупісля заучування матеріалу.
Для тривалогоутримання в пам'яті інформації важливо з самого початку забезпечити міцне їїзапам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як їїбуло одержано. Важлива умова продуктивного запам'ятовування — осмисленість,розуміння того, що є його предметом.
2.1.3 Індивідуальніособливості пам'яті
Кожна особистістьмаєіндивідуальні відмінності (особливості) пам'яті, які виявляються врізних сферах її мнемічної діяльності.
У процесахпам'яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцностізапам'ятовування та готовності до відтворення.
Швидкістьзапам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам'ятовуваннянового матеріалу.
Точністьзапам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося,і кількістю зроблених помилок.
Міцністьзапам'ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або уповільності його забування).
Готовність довідтвореннявиявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадатинеобхідні їй відомості.
Індивідуальнівідмінності пам'яті можуть бути зумовлені типами вищої нервової діяльності.Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана із силою процесівзабування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування. Присильному, але недостатньо рухливому гальмуванні диференціація враженьвідбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо улюдини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, виробленівідповідні звички — акуратність, точність, відповідальність, то негативніпрояви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової системи, можутькоригуватися. Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, якийматеріал краще запам'ятовується — образний, словесний чи однаково продуктивнояк той, так і інший.
З огляду навикладене у психології розрізняють такі типи пам'яті: наочно-образний,словесно-абстрактний, змішаний, абопроміжний. Ці типи зумовленічастково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовійдіяльності людини, але головне — умовами життя та вимогами професійноїдіяльності.
Так,наочно-образний тип пам'яті частіше зустрічається у художників,письменників, музикантів,словесно-абстрактний — у вчених, філософів.Змішаний тип пам'яті зустрічається у людей, у діяльності яких неспостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словесно-абстрактноготипу. Ураховувати індивідуальні відмінності пам'яті важливо в навчальнійроботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливостікожного учня та всебічно розвивати їх пам'ять.2.1.4 Поняттяпро увагу
Увага — це особлива формапсихічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженостісвідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсностіабо власних переживаннях. І
Важливоюзакономірністю уваги є їївибірковість, яка виявляється в тому, щолюдина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись абовдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод надорозі. Вибірковість уваги пояснюється гальмівною дією значущих для особистостіоб'єктів і переживань стосовно менш значущих, які у цей час на неї діють. Затакого стану об'єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості.
Увага необхідна вусіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутуєпорівняння уваги з термометром, який дає можливість судити про переваги методівнавчання та правильність його організації.
Увагу викликаютьне лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її наті чи інші об'єкти. Цю здатність називаютьуважністю. Вона єхарактерологічною властивістю особистості, завдяки якій людина володіє власноюувагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розвитокуважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніхспонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у процесі діяльності внутрішнімизасобами.
Сутність уваги,її природу психологи пояснюють по-різному. Прибічникиволюнтаристськоїтеорії вбачають її сутність виключно у волі, хоча мимовільна увага неможе бути пояснена вольовою діяльністю; інші вважають, що у проявах увагипровідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всуперечпочуттям; шукали пояснення уваги також у зміні змісту самих уявлень, невраховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною міроюзумовлюється відносинами між спрямованістю діяльності, в яку включена людина, іспрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напрямок діяльностіорієнтує напрямок думок, помислів. Отже, увага виражає специфічну особливістьпроцесів, напрямок яких регулюється діяльністю, в яку вони включені. Оскільки вувазі виявляється ставлення особистості до об'єкта, на який спрямованасвідомість, то значущість предметів, явищ для людини відіграє велику роль призосередженні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередившись наякомусь об'єкті, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які нестосуються того, чим вона займається, або не мають для людини будь-якогозначення. Усе, що переживає особистість як значуще для неї, стає предметом їїуваги.
Природа уваги упсихології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкілзалежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійськоїасоціативноїпсихології поняття «увага» не включали до системи психологіїяк науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.
Представникиінтроспективноїпсихології (Д. Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) в увазі вбачали лишевнутрішній суб'єктивний бік. На їхній погляд, увага — це стан свідомості, щохарактеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чипроцесів. В. Вундт, наприклад, виходячи з такого розуміння, обстоювавапперцептивно-волюнтаристську теорію уваги. Увага — це фіксаційна точкасвідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зониперцепції до зони апперцепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особливупсихологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили.
Американськийпсихолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливийстан відчуття у свідомості. Найяскравіше відчуття панує над іншими й набуваєсамостійності, виокремлюється серед них, підпорядковує собі менш яскравівідчуття. Е. Тітченер вважав, що яскравість відчуття зумовлюється особливостяминервової системи, але не розкривав, що являють собою ці її особливості.
Представникфізіологічногонапряму у психології Т. Ціген пояснював увагу не суб'єктивними станами,а боротьбою відчуттів і неусвідомлюваних уявлень за фіксаційну точкусвідомості. Уявлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага— це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одногоуявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті асоціативних імпульсіввідчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного,емоційного тону.
Французькийпсихолог Т. Рібо, як і І. Сеченов, вважав, що уваги без її фізичного вираженняне буває. У цьому зв'язку він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджуваввін, — це не духовний акт, що діє приховано. Її механізм руховий, тобто такий,що діє на м'язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вмієкерувати м'язами, нездатна до уваги.
Представникибіхевіоризму,розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психологіїрозглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодозовнішніх стимулів.
Наведені дані пророзуміння уваги свідчать про складність з'ясування сутності уваги таособливостей її виявлення в діяльності.2.1.5 Фізіологічнепідґрунтя уваги
Увага, якпоказали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великихпівкуль головного мозку, викликаних подразниками, що діють на чуттєву сферуорганізму, та внутрішніми установками і психічними станами. Ідеї І. Павлова проорієнтувально-рефлекторну діяльність організму, що пізніше були поглибленінейрофізіологічними дослідженнями, з'ясовують фізіологічне підґрунтя уваги. І.Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни внавколишньому середовищі, які викликають загальне пожвавлення й низкувибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення зі змінами в ситуації.
Орієнтувальнийрефлекс забезпечує живим істотам можливість пристосуватися до різноманітнихзовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активній установціаналізаторів на краще сприймання подразників, що діють на організм. І. Павловписав про те, що щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас, викликаєвідповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник.Ми придивляємося до образу, що з'явився, прислухаємося до звуків, що виникли,посилено принюхуємося до запаху, який доходить до нас, і, якщо предмет поблизу,намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі утворення і тим самимзабезпечуються вищі форми вибіркової активації, пов'язані зі складнимизавданнями свідомої діяльності.
Серед мозковихмеханізмів уваги велику роль відіграють чолові ділянки головного мозку. Вонивідіграють вирішальну роль у підвищенні рівня бадьорості відповідно допоставлених перед людиною завдань і цим самим забезпечують прояв вищихдовільних форм уваги. Дані нейрофізіологічних досліджень показують, що участьчолових ділянок головного мозку людини в активації особливо викликається мовноюдіяльністю, мовною інструкцією.2.1.6 Різновидиі форми уваги
У психологіїрозрізняють увагу мимовільну, довільну та після-довільну. Усі різновиди увагитісно взаємопов'язані і за певних умов переходять один в один.
Мимовільнаувагавиникає несподівано незалежно від свідомості, непередбачене за умов діяльностіабо відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діютьна той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага властива і людині, ітваринам, хоча її виникнення у людини якісно відрізняється від такої уваги утварин. На відміну від тварин людина може оволодівати власною мимовільноюувагою, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомогозосередження. Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторнаорієнтувальна діяльність. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, щонадходять до кори з підкоркових ділянок великих півкуль головного мозку. 1
Мимовільна увагавиникає тоді, коли сила сторонніх подразників перевищує силу усвідомлюванихдіючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних умов, за певнихобставин стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент.Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об'єкти, обставини,а й внутрішні потреби, емоційні стани, прагнення — усе, що з якогось приводухвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли людина стомлена, занесприятливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) абоколи діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребуєінтенсивної розумової активності.
Мимовільна увагає короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, щодіють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провіднійдіяльності.
Довільна увага — це свідомо спрямованезосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, навнутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля.Силою волі людина здатна мобілізувати й зосереджувати свою свідомість нанеобхідній діяльності досить тривалий час.
Характернимиособливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності,усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, здатністьборотися зі сторонніми відволіканнями.
Фізіологічнимпідґрунтям довільної уваги є умовно-рефлекторна діяльність, здатністьгальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів — одназ основних фізіологічних підвалин довільної уваги. Отже, можна стверджувати, щоодним з основних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є чолові ділянкикори великих півкуль головного мозку, які дослідники функцій головного мозкувважають механізмом розумової психічної діяльності, а отже, й довільної уваги.
У довільній увазіпровідним є вибір об'єкта зосередження, засобів дій, що супроводжуєтьсяборотьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу — головне, щовикликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості нанаступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує вміння розподілятиувагу між усією діяльністю — від початку до завершення та між окремими їїетапами.
Основними збуджувачамидовільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета тазасоби діяльності. Що віддаленіша мета і складніші умови та способи їїдосягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшогонапруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (асаме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтриманнята керування.
Післядовільна увага, як свідчать досвід іспеціальні дослідження, настає в результаті свідомого зосередження на предметахта явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільногозосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес донеї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільногозосередження. Тому післядовільну увагу називають ще вторинною мимовільноюувагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується,залишаючись на рівні довільної уваги. Хоча в післядовільній увазімимовільність, свідоме зосередження на об'єкті діяльності та його окремихетапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомоконтрольованим. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільнійувазі зменшується, а інтерес до діяльності підвищується, вона стає тривалішоюта продуктивнішою. Тому у процесі діяльності — навчальної, трудової — важливозасобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільноїдо післядовільної.
У навчальнійдіяльності дуже важливо сприяти появі в учнів після-довільної уваги. Навчання,як відомо, є важкою діяльністю й порівняно швидко стомлює, особливо тоді, колизміст уроку не становить інтересу. Тому післядовільна увага на уроці сприяєуспішному виконанню учнями навчальних завдань і зменшенню суб'єктивноговідчуття втоми. •
Залежно відзмісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньо даніпредмети, явища та рухи власного тіла, які є об'єктом відчуттів і сприймань,або на внутрішню, психічну діяльність. У цьому зв'язку виокремлюютьзовнішню, або сенсорну та рухову (моторну), увагу тавнутрішню,інтелектуальну увагу. Розподіл уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно,умовний, але ці форми прояву уваги мають певні особливості, на які требазважати в організації й керуванні навчальною, трудовою та спортивною діяльністюлюдини.
, Зовнішня увага відіграєпровідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їхвідображенні у свідомості людини. Вона виявляється в активній установці,спрямуванні органів чуття на об'єкт сприймання і спостереження, у зосередженніна діючих органах тіла — руках, ногах, на їх напруженні. Зовнішня увага(сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови,виразах обличчя, мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєріднійготовності виконувати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання,,
Зосередження напредметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізаціїорганів чуття — зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту,статичних і кінестетичних станів організму та його органів. Сенсибілізаціяорганів чуття сприяє чіткішому вибірковому сприйманню предметів та явищ, їхелементів.
У зовнішнійувазі виокремлюють зосередження на очікуваних предметах і явищах — сигналах длядій і рухів, як у трудових і спортивних діях. Увагу до очікуваних предметів таявищ називаютьпресенсорною тапремоторною.
Внутрішня, абоінтелектуальна, увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів(сприймання, пам'яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. Вонаяскраво виявляється, наприклад, у розв'язанні завдань подумки, у пригадуванні,міркуванні подумки. Художник М. Богданов-Бєльський вдало зобразив прояви внутрішньоїуваги учнів на картині «Усна лічба», а художник В. Перов виразнопередав переживання мисливців у картині «Мисливці на спочинку».
Здатністьзосереджуватися на внутрішній, психічній діяльності має велике практичнезначення. Таке зосередження пов'язане зі здатністю уявляти предмети та процесдії, подумки аналізувати їх. При цьому важливу роль відіграє внутрішнємовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб'єктивнихстанах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.
Під часвнутрішньої уваги чутливість органів чуття знижується, людина не помічаєзнайомих, не чує, що до неї звертаються, відволікається від виконуваноїдіяльності. Тому в будь-якій діяльності — трудовій, навчальній, спортивній — нерекомендується одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу, наприкладзагадувати учням розв'язати подумки завдання або пригадати формулу, дати, назвиі водночас демонструвати засоби унаочнення, сприймати написане на дошці,спостерігати географічну карту, стежити за дією приладу. Це потребує доситьрозвиненої здатності розподіляти увагу між зовнішньо та внутрішньо спрямованоюдіяльністю.2.1.7 Властивостіуваги
В увазівиокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або концентраціюуваги, стійкість, переключення, розподіл та обсяг. Ці властивості є основноюпередумовою продуктивності праці, навчання, спортивної та іншої діяльностіособистості. У різних видах діяльності ці властивості виявляються по-різному.
Зосередженняуваги —центральна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженняна об'єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності. Заглибившись,людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбуваєтьсянавколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервовихпроцесів збудження та гальмування.
Зосередженість,тобтоконцентрація уваги, залежить від змісту діяльності, міри інтересудо неї та насамперед від індивідуальних особливостей людини — її вміння, звичкизосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень у діючихділянках кори великих півкуль головного мозку. І. Ньютон на запитання, завдякичому йому вдалося відкрити закон всесвітнього тяжіння, відповів, що завдякитому, що він невпинно думав про це питання. Але при цьому важливу рольвідіграють методи роботи, від яких значною мірою залежить підтримкаінтенсивності збудження впродовж необхідного часу, наприклад протягом уроку ушколі або протягом часу, що потрібний для виконання будь-якої іншої діяльності.
Зосередженняуваги тісно пов'язане зістійкістю уваги. Стійкість увагихарактеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Стійкість, які зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, щозабезпечується і силою дії об'єктів діяльності, і індивідуальними можливостямиособистості — значущістю для неї діяльності, інтересом до неї./Сила увагизменшується за несприятливих умов діяльності (галас, несприятлива температура,несвіже повітря) та залежно від міри втоми, стану здоров'я. Про силу увагиможна зробити висновок за частотою і тривалістю відволікань, які є мимовільнимиреагуваннями на різні випадкові подразники зовнішнього та внутрішньогопоходження. Стійкість уваги буває тривалішою за сприятливих умов діяльності,при усвідомленні важливості виконуваного завдання та терміновості йоговиконання, якщо організації та методам праці властиві елементи, які активізуютьрозумову діяльність.
Зосередженістьуваги та її стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила ітривалість зменшуються, увага слабшає, людина відволікається від об'єктадіяльності.Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, якісприяють зосередженості та стійкості уваги, про що вже йшлося. Несприятливіумови діяльності, важкі за змістом і способом виконання завдання, а такожнецікаві, відсутність інтересу до змісту діяльності та вміння і навичокпрацювати прискорюють утому і відволікають увагу від об'єктів діяльності.
Особливо помітновідволікання уваги виявляється у розсіяних людей.Розсіяність — ценегативна особливість уваги, яка зумовлюється ослабленням сили зосередженості.Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках кори головногомозку. Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійновідволікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, незатримуючись на якомусь із них, їм важко зосередитися на чомусь одномубільш-менш тривалий час. Такі люди, переважно учні, потребують того, щоб їхнюрозумову діяльність підтримували засобами унаочнення, активізували збудженнямінтересу до завдань, не затримували на одноманітному матеріалі та на одномурізновиді сприймання — зоровому або слуховому Чергування зорового, слухового тарухового різновидів сприймання сприяє подоланню розсіяності. Розсіяністьвиявляється і під час інтенсивного зосередження на чомусь. Але така розсіяністьпояснюється глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю.
Рівеньзосередженості уваги у процесі праці та навчання коливається. Ці коливаннявиявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Періодиколивання, як свідчать дослідження вітчизняного психолога М. Ланге, становлятьвід двох-трьох до 12 секунд. Коливання пояснюються зниженням і підвищеннямпрацездатності клітин кори великих півкуль головного мозку, які залежать нелише від внутрішніх умов (утоми, живлення мозку киснем тощо), а й від зовнішніх— одноманітності подразників, що знижує силу збудження клітин аналізатора вкорі великих півкуль головного мозку. Але в умовах інтенсивної праці, їїзмістовності, позитивного ставлення до неї періоди коливання набагатозбільшуються.
Відволіканняуваги не слід плутати з її переключенням.Переключення уваги — ценавмисне її перенесення з одного предмета на інший, якщо цього потребуєдіяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмуванняоптимального збудження в одних ділянках і виникнення його в інших.
Переключенияуваги з одних об'єктів на інші вимагає належного володіння власною увагою,усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, які потребуютьопрацювання, вміння керувати власною увагою, що здобувається у процесідіяльності.
Переключенняуваги відбувається з різною швидкістю. Це залежить від змісту діяльності таіндивідуальних особливостей людини. Існують різновиди діяльності, в якихшвидкість переключення є вирішальною у праці, наприклад у пілотів, водіїв,операторів, особливо в аварійних ситуаціях. Люди зі збудливим типом нервовоїсистеми швидше переключають увагу, ніж із гальмівним. Як свідчать дослідження,швидкість переключення уваги дорівнює 0,2-0,3 секунди, тобто цього часувистачає, щоб подолати інертність, яка настає у процесі роботи, і переключитисяна інший об'єкт. У процесі вправляння у швидкості переключення уваги можнадобитися зменшення інертності нервових процесів мозку і поліпшити швидкість переключенняна виконання інших дій та операцій.
Концентраціяуваги можебути як вузькою, так і ширшою, коли людина зосереджується не на одному, а накількох об'єктах. За ширшої концентрації уваги відбувається їїрозподіл.Він виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидівдіяльності. Можна, наприклад, слухати пояснення вчителя й занотовувати їх,виконувати певне завдання та слухати радіо. Передумова такого переключенняполягає в тому, що одна дія — звична, виконується автоматично, а інша — заучастю свідомості. При розподілі уваги одна діяльність пов'язана з осередкомоптимальної збудженості ділянки кори великих півкуль головного мозку, а інша,яка потребує меншої уваги, здійснюється ділянками мозку з меншою збудливістю.
Здатністьрозподіляти увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні особливості.Деяким людям важко зосереджуватися на двох різновидах діяльності, а дехтоздатний одночасно виконувати кілька різновидів діяльності. Подейкують, нібитоЮлій Цезарь і Наполеон були здатні одночасно писати одне, читати друге, слухатитретє, говорити про четверте. Така здатність розподіляти увагу викликає сумнів.Мабуть, вони володіли вмінням дуже швидко переключати увагу з одного об'єкта наінший, а також великою автоматизованістю, звичністю окремих компонентів тих чиінших виконуваних ними дій. Саме це могло справляти враження одночасності їхвиконання.
Увага людинирізна за обсягом. Підобсягом уваги розуміють кількість об'єктів, якіможуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакоюувага може бутивузькою таширокою.
Широта обсягууваги залежить від спорідненості сприйманого матеріалу, а також від віковихособливостей людини.
Якщо сприйманийматеріал легко асоціюється, тобто взаємопов'язується, то обсяг уваги збільшується.Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини при сприйманнінепов'язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури,окремі літери) становить 4-6 об'єктів при сприйманні його впродовж 0,1-0,2секунди. Обсяг же уваги дітей при сприйманні такого самого матеріалу і за такоїсамої швидкості експозиції дорівнює 2-3 об'єкти. Попереднє ознайомлення зматеріалом збільшує обсяг уваги.
3.Мислення тайого види
Пізнавальнадіяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсністьна чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформаціюпро зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості уформі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень.Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволеннярізноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічногознання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об'єктидійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманняхсутність людина одержує за допомогоюмислення — вищої абстрактної формипізнання об'єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризуєтьсянизкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованомухарактері уявного відображення дійсності.
Так, не можнабезпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічніпроцеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щобусі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об'єктів властивостірозкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставленняфактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись заскладністю залежно від особливостей пізнавального завдання та об'єкта пізнання.
Доопосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнаннявиявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів абонедоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованістьмислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою словата попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.
Ще одна ознакамислення полягає в тому, що завдяки йому в об'єктах відображуються не будь-які,а істотні ознаки та властивості, що грунтуються на об'єктивних відносинах ізакономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотніознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідковізалежності. Їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядкованіпроцеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них у власнихінтересах.
Ще однієюособливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. Задопомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними дляспоріднених у тому чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено,оперуючи поняттями. Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричнихфігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.
Перелічені ознакимислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнаннядійсності, як складну пізнавальну діяльність.
Мислення — цепроцес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищоб'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.
Мислення людининерозривно пов'язане змовою, яка є знаряддям формування і способоміснування думки. У слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, якийлюдина використовує в разі потреби, Узагальнюючи у слові свої знання пропредмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їйбезпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальніможливості, удосконалює мислення.
Розумовадіяльність органічно пов'язаназ практикою. Практика є джереломрозумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики ірозвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення. Навіть для науковихтеоретичних проблем пізнання, які не пов'язані безпосередньо з потребамипрактики, вона є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльністьнеможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючивпровадженню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.
Значення мисленняв житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу,передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіннязакономірностями об'єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам таінтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формуванняїї розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якоюмірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує надобставинами та над собою.
Об'єктомрозумової діяльності завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю. Нанинішньому історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічноїінтеграції країн в умовах ринкових відносин та ін. Поглиблення соціальноїсутності мислення зумовлене потребою постійно залучати для розв'язання кожногоконкретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галузях знання.Завдяки соціально-історичній природі мислення людство забезпечує наступність упередаванні від генерації до генерації інтелектуальних надбань, створюючи умовидля соціального та науково-технічного прогресу.
3. Емоції і почуття
Емоції і почуття – це психічні формипереживання людини. Вони виявляють ставлення особистості до світу, власне досебе і виконують сигнальну, оцінкову та регулятивну функції.
Емоція – цебезпосереднє, тимчасове переживання якогось постійного почуття (наприкладпочуття насолоди на талановито поставленому спектаклі). Це загальна активнаформа переживання організмом своєї життєдіяльності.
Почуття – цеспецифічні людські узагальнені переживання ставлення до людських потреб,задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції –радість, любов, гордість або сум, гнів.
Почуття пов’язаніне тільки з потребами, а й із знаннями людини і визначають спрямованістьособистості.
4. Вольові якості особистості
Воля – це психічний процес свідомої та цілеспрямованоїрегуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставленихцілей.
Воля виявляєтьсяу своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке переживає людина,переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або устримуванні себе.
Сукупністьпозитивних якостей волі зумовлює її силу волі.
Самовладання,мужність, дисциплінованість, рішучість, витривалість, наполегливість –характеризують силу волі.
Наполегливістьслід відрізняти від упертості – це необдуманий, нічим не виправданий проявволі, який полягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини.
Відсутністьсамовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Своєрідним проявомбезвілля є конфортність – людина піддається тиску, впливу інших, не обстоюєсвоєї позиції.
4.Увага та їїхарактеристика
Проблемапсихологіі здібностей завжди перебувала в центрі уваги вітчизняних і зарубіжнихпсихологів. Це одна із найважливіших і найактуальніших проблем виховання. Вонахвилює батьків, вчителів і, звичайно, самих учнів.
Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які є суб'єктивними умовами успішногоздійснення певного виду діяльності. Здібності не зводяться до наявності уіндивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються в швидкості, глибині іміцності оволодівання засобами і прийомами діяльності. У вивченні здібностей виділяють триосновні проблеми: походження і природа здібностей, типи і діагностика окремихвидів здібностей, закономірності і формування здібностей. Значний внесок увивчення здібностей вніс Б. М. Теплов.
Здібності тіснопов'язані з загальною спрямованістю особистості В. Е. Чудновськийзазначає, що співвідношення спрямованості особистості і рівня здібностейнеоднозначне: високий рівень здібностей суттєво впливає на стиль поведінки іформування особистості. Ще більшого значення набуває той факт, що розвитокздібностей суттєво визначається умовами виховання, особливостями сформованостіособистості, її спрямованістю, яка або сприяє розкриттю здібностей або,навпаки, призводить до того, що здібності не реалізуються. В основі однаковихдосягнень при виконанні якоїсь діяльності можуть лежати різні здібності,водночас одна і та ж здібність може бути умовою успіху різних видівдіяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей.Одним із важливих моментів у процесі навчання і виховання є питання про сензитивніперіоди, найбільш сприятливі для становлення тих чи інших здібностей.
Вихідноюпередумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки. з якимидитина з'являється на світ. Разом з тим біологічно успадковані властивостілюдини не визначають й здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи іншіспецифічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей(С.Л. Рубінштейн).
Рівеньрозвитку здібностей залежить: 1) від якостей знань і умінь, від міри їх об'єднання в єдинеціле; 2) від природних задатків людини, якості природних нервових механізмівелементарної психічної діяльності; 3) від більшої чи меншої«тренованості» самих мозкових структур, які беруть участь уздійсненні пізнавальних і психомоторних процесів (Б.І. Додонов).
Задатки — спадкові властивості периферичного іцентрального нерві чого апарату — є суттєвими передумовами здібностей людини,але вони їх лише обумовлюють. Від задатків до здібностей — в цьому і проявляєтьсяшлях розвитку особистості. Розвиваючись від задатків, здібності є функцієюрозвитку індивіда, в які задатки входять як передумови, як вихідний момент.Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямках;перетворюючись у різні здібності. Будучи передумовою успішного ходу діяльностілюдини, її здібності тією чи іншою мірою є продуктом діяльності. В цьому іпроявляється кругова залежність здібностей людини і її діяльності.
Задатки буваютьрізних видів. Одні з них не визначають ні змісту здібностей, ні рівня можливихдосягнень; їх значення обмежується тим, що вони лише надають своєрідностіпроцесу розвитку здібностей, полегшують або утруднюють їхній розвиток. До цієїкатегорії задатків можна віднести, наприклад, типологічні властивості нервовоїсистеми. Інші задатки впливають на їх змістовний бік.
Тільки за умовихороших задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть унесприятливих життєвих обставинах. Однак навіть хороші задатки самі по собіавтоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і при відсутностіхороших задатків (але не при їхній повній відсутності) людина може за певнихумов досягнути значних успіхів у відповідній діяльності. Труднощі багатьохневстигаючих учнів не є наслідком їхньої розумової або фізичноїнеповноцінності, а швидше результат їхніх уявлень про себе як про нездібних досерйозного навчання. «Ніщо так не сприяє успіху, як впевненість у ньому, ініщо не передбачає невдачу, як свідоме її чекання»(В, Берне).
Нахили іздібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними проявамиактивності і саморегуляції особистості, які є основними психологічнимипередумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних випадках активністьвиступає як «надмір енергії», дає змогу безпосередньо, без особливихзусиль, витримувати значне нервово-психічне навантаження. Активність іншогонапрямку — плануючого характеру — спирається на довільність: вона проявляєтьсявибірково і найбільш ефективна в тих видах діяльності, які не потребуютьшвидких реакцій, протікають у спокійних умовах.
Активністьдошкільників проявляється безпосередньо в діях, у прагненні говорити. Дитячібажання сприяють загальному психічному розвитку, а в деяких дітей вони стаютьпочатком або показником їхніх майбутніх індивідуальних особливостей.
Молодший шкільнийвік приносить з собою якісно новий рівень свідомої і внутрішньо регульованоїповедінки. Це означає формування таких рис активності і її саморегуляції, якінеобхідні для подальшого формування нахилів.
Фактор часу, завдання оволодівання часомбезпосередньо пов'язано з проблемою здібностей. Насамперед це швидкістьвиконання певної діяльності. У міру формування вмінь і навичок дії здійснюютьсядедалі чіткіше, якісніше і швидше. В швидкості набуття таких навичок іпроявляються здібності. Природна повільність і рухливість можуть дати початокформуванню різних індивідуальних стилів діяльності в межах яких і розвиваютьсяздібності.
Другий аспектоволодівання часом: оволодівання часом певного етапу життя; а на більш високомурівні — оволодівання часовою перспективою, Оволодівання часом - ценасамперед уміння створити перспективу свого майбутнього, планувати його,бачити себе в майбутньому, працювати над реалізацією цих уявлень, прагнути до самовдосконалення,В дослідженнях останніх років підкреслюється, що наявність чіткої іусвідомленої життєвої перспективи дає людині стимули до творчості.
Отже, здібності — цеіндивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішногоздійснення конкретної діяльності, проявляються у відмінностях у динаміціоволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навиками.
Здібностіхарактеризуються як індивідуально-психологічні особливості, тобто такі якості,якими відрізняються люди між собою.Ось чому, коли говоримо проздібності, необхідно охарактеризувати ці відмінності. Вони можуть бути якіснимиі кількісними.
Кількіснахарактеристика здібностей. Кількісні виміри здібностей характеризують міру вираженості.Найбільш поширеною формою оцінки міри вираженості здібностей є тести.Тільки в останні два десятиліття вітчизняні психологи зайнялися систематичноюрозробкою оригінальних тестів, а також адаптацією зарубіжних. Здібностівивчалися такими зарубіжними психологами, як Кеттел, Спірмен, Біне, Айзенк,Равен, Векслер, Терстоун та ін. При дослідженні здібностей використовуютьсистему тестів, які поступово ускладнюються, що одерж.ало назву батереїтестів (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності).
Здібності людейподіляють на види передусім за змістом і характером їх діяльності, в яких вонивиявляються. Розрізняють загальні і спеціальні здібності.
Загальними називають здібності людини,що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Такими єздібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності допраці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузідіяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати іорганізовувати їх виконання, використовувати наявні в досвіді людини засоби дляїх виконання, розкривати зв'язки і відношення тих речей, яких стосуєтьсядіяльність, оволодіти новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляхудо мети.
Під спеціальнимиздібностями розуміють здібності; що виразно виявляються в окремих спеціальнихгалузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній та ін.).Використовуючи це розрізнення загальних і спеціальних здібностей, треба йогоправильно розуміти. По суті, тут йдеться про загальні і спеціальні сторони вздібностях людини, які існують у взаємозв'язку.
Загальніздібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної,конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються ізагальні їх сторони. Високі спеціальні здібності в своїй основі мають достатнійрівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні,артистичні, технічні та інші здібності завжди спитаються на високий рівеньзагальних розумових здібностей. Разом з тим при одному й тому ж приблизно рівнірозвитку загальних здібностей люди різняться часто своїми спеціальнимиздібностями. Учні, що мають загальні високі здібності до навчання, частовиявляють їх однаковою мірою у навчанні з усіх шкільних предметів. Водночасбувають випадки, коди одні з них виявляються особливо здібними до малювання,другі — до музики, треті — до технічного конструювання.
Серед значнихлюдей е немало діячів, які відзначалися різностороннім розвитком їхніхзагальних і спеціальних здібностей (Гоголь, Шопен, Шевченко, Бородін і ін.).
Кожна здібністьмає свою структуру, в ній розрізняють головні провідні допоміжнівластивості. Так, наприклад, провідними властивостями в літературних здібностяхє особливості творчої уяви і мислення; яскраві наочні образи пам'яті: розвитокестетичних почуттів; чуття мови; в математичних — вміння узагальнювати;гнучкість процесів мислення; легкий перехід від прямого до зворотного ходудумки; у педагогічних — педагогічний такт, спостережливість; любов до дітей;потреба в передаванні знань; у художніх- особливості творчої уяви і мислення;властивості зорової пам'яті, що сприяють створенню і збереженню яскравихобразів; розвиток естетичних почуттів, що проявляються в емоційному ставленнідо сприйнятого; вольові якості особистості, ідо забезпечують перетвореннязадуму в дійсність.
Специфічні ішляхи розвитку спеціальних здібностей. Так, наприклад, раніше від іншихпроявляються здібності в музиці, математиці. Виділяють такі рівні здібностей: репродуктивний(забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю); творчий(забезпечує створення нового, оригінального). Слід, однак, враховувати, щовсяка репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльністьвключає і репродуктивну, без якої вона неможлива.
Приналежністьособистості до одного із трьох людських типів: «художнього»,«мислительного» і «проміжного» (за термінологією І.П.Павлова) визначає значною мірою їхні особливості здібностей.
Відносна перевагапершої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художнійтип, відносна перевага другої сигнальної системи — мислительний тип, однаковаїх наявність — середній тип людей. '-:• відмінності в сучасній науціпов'язуються з функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип)півкуль головного мозку -
Для художньоготипу властива яскравість образів, для мислительного типу — перевага абстракцій,логічних конструкцій. У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, алеодна з них більш значуща, ніж інші. З іншого боку, у різних людейспостерігаються одні і ті ж здібності, але розрізняються між собою за рівнемрозвитку.
Поняттяобдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найбільш поширеним євизначення Штерна. Він формулює його так:
'«Обдарованість- це загальна здібність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги:це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умовжиття». Аналогічне визначення дають Клапаред, Герстон та інші автори. Вонознайшло своїх критиків: Спірмен, який спрямував свої заперечення проти«пристосування» і проти теологічності штернівського визначення. Алевизначення, дане Штерном, є показовим для сучасного трактування проблемиобдарованості.
Обдарованість — це ніби дар, який людина одержує, щось природне; спадково зумовлене.Обдарованість є функцією всієї системи, умов в її єдності, функцієюособистості. Вона залежить від усієї історії особистості і тому проявляється нарізних етапах її розвитку. Обдарованість означає внутрішні можливості розвиткуособистості, які співвідносяться з умовами її розвитку. Природні задатки організмусамі по собі не визначають однозначно обдарованості людини. Вони входять дишеневід'ємним компонентом в ту систему умов, які визначають розвиток особистості,визначають і її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливостірозвитку не організму як такого, а особистості. Вона обумовлена всією їїісторією і проявляється на різних етапах її розвитку. Однак якщо обдарованістьвиражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можнавіднести основне положення, що визначає психологічну концепцію; внутрішнєзавжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього, Обдарованістьвизначається лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбуваєтьсяконкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні дані і можливості людини,тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх співвіднесенні з вимогами,які ставить ця діяльність. Тому для динаміки «обдарованості», аборозумового розвитку, особливо суттєвого значення набуває співвіднесення рівнявимог, поставлених діяльністю, в яку включена людина, зокрема, рівня вимог, якіставить для учня програма класу. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бутидосить високими, але не дуже важкими.
С.Л. Рубінштейнвиділяє спеціальну обдарованість, яка включає в себе співвіднесення внутрішніхпсихічних умов з вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесенняобдарованості з конкретною діяльністю є не тільки абстрактним, а й реальнимзв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібностівизначаються через ставлення до окремих спеціальних діяльностей. У середині тихчи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованістьіндивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людськоїдіяльності.
У літературі,присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальнуобдарованість є найбільш дискусійним.
Спірмен(Spearman), захищаючи положення про існування загальної обдарованості, прицьому в своїй теорії «двох факторів» розглядає її як «загальнуобдарованість» (general ability), або як «загальний фактор»(general factor), поряд із спеціальними здібностями. Існування загальноїобдарованості визнає також Штерн, Мейман, П'єрон та ін. Найбільш рішучимопонентом її є Циген, Торндайк, тобто представники асоціативного погляду.Загальної здібності інтелекту, або обдарованості, не існує, як стверджує Циген.Під назвою обдарованість доцільно розуміти ряд певних інтелектуальних задатків,пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване«комбінування». Обдарованість, таким чином, розкладається наособливості ряду функцій. Існують не тільки спеціальні здібності, але йзагальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л. Рубінштейн). Привизначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку повиненбратися відповідно до умов розвитку.
Для визначенняобдарованості Штерн увів поняттяIQ — інтелектуального коефіцієнту. Вінвизначається співвідношенням розумового віку до паспортного. Це спробавизначити не просто рівень, а й темп розвитку. Однак, посуті, найвищийкоефіцієнт встановлює лише рівень розвитку досягнутий на конкретному етапірозвитку. Разом з тим практичне значення визначення обдарованості полягає втому, щоб мати змогу прогнозувати подальший розвиток, притому у співвіднесенніз умовами розвитку.
Б.Г. Ананьєврозглядаю чи проблему здібностей і обдарованості зазначає, що проблема об'єднуєдва основних розділи психологічної науки — розділ про психічні процеси і розділпсихічних властивостей особистості.
У психологічномувченні про особистість здібності і обдарованість і вступають як важливіскладові частки загальної структури особистості, пов'язані з характером ітемпераментом, спрямованістю індивідуально-психічного розвитку особистості впроцесі її виховання і суспільно-практичної діяльності. Такий підхідвиражається в дослідженнях індивідуально-психічних відмінностей і особливостей,природною основою яких є тип нервової системи і спеціальні типи вищої нервовоїдіяльності людини. Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивнимивимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури,мистецтва і т.ін. Кожна спеціальна здібність являє собою синтез певнихвластивостей особистості, що складають її готовність до активної іпродуктивної діяльності. Здібності не тільки проявляються, але й формуються вдіяльності. Спеціальні здібності є продуктом розвитку спеціальних вадівдіяльності, які мають провідне значення в загальному розвитку особистості.продуктом загального розвитку є обдарованість, яку С.Л. Рубінштейн називає«загальною здібністю ». Таким чином, за питанням проспіввідношення обдарованості і спеціальних здібностей стоїть ще більшфундаментальна проблема — проблема співвіднесення загального і спеціальногорозвитку, що особливо важливо для дитячої педагогічної психології. Вгенетичному плані співвіднесення між загальним і спеціальним розвитком, авідповідно — між обдарованістю і спеціальними здібностями, з віком змінюються.Але як би не оцінювався цей взаємозв'язок, кожне з цих психологічних понять єправомірним, а також виявляється їх відносний характер, оскільки спеціальніздібності пов'язані як генетично, так і структурно з обдарованістю, аобдарованість конкретно проявляється в спеціальних здібностях і розвивається вних (Б.Г. Ананьев).
Б.М. Теплов розглядає поняття обдарованості якякісно своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягненнябільшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розумінняобдарованості суттєво залежить від того, яка цінність надається тим чи іншимвидам діяльності і що розуміється під успішним виконанням кожної конкретноїдіяльності. Вчений зазначає, що згідно з традицією, поняття обдарованостірозглядається головним чином як поняття кількісне, якісний підхід дообдарованості обмежується тим, що з'ясовується про яку обдарованість йдеться:про так звану загальну обдарованість чи спеціальну. Щодо кожного із видівспеціальної обдарованості питання ставиться, наскільки велика ця обдарованістьу тієї чи іншої людини; який її рівень. Теоретичним виявом такого кількісногопідходу до проблеми обдарованості є теорія Спірмена, згідно з якою«розумова обдарованість» визначається кількістю «розумовоїенергії».
Б.М. Тепловрозглядає проблему обдарованості насамперед як якісну, а не кількісну- Важливо,що різні люди мають різну обдарованість і різні здібності, які відрізняються нев кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованостівиражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній галузі, а віншій — в другій. Якісні відмінності обдарованості виражаються в рівнісформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей — важливезавдання психології. Дослідження обдарованості не в ранжуванні людей за висотоюїх обдарованості, а у встановленні способів наукового аналізу якіснихособливостей обдарованості і здібностей. Основне питання не в тому, наскількиобдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, яка обдарованість, якіздібності цієї людини.
Талант — вищий рівень здібностей людини допевної діяльності А.В. Петровський зазначає, що талант — це поєднанняздібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно і оригінальне виконатиякусь складну трудову діяльність.
Талант (від грец.talanton — спочатку вага, міра, потім в переносному значенні — рівеньздібностей) — високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних.Сукупність здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, якийвідрізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю.Вже в дитячому віці можуть проявитися перші ознаки таланту в галузі музики,малювання та інших видів, нерідко рано проявляється талант до діяльності вгалузі математики, лінгвістики, техніки. Разом з тим талант може проявитись і вбільш пізні роки. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить відсуспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може проявитися вусіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, внауці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку талантувелике значення має працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характернапотреба в заняттях певним видом діяльності, яка часом проявляється у пристрастідо обраної справи.
Поєднанняздібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивимтільки певній особистості.
Про наявність таланту слід робити висновок за результатамидіяльності людини які мають відрізнятисяпринциповою новизною, оригінальністю підходу Талант людини спрямований потребоюв творчості.
Геніальність — вищий рівень творчих проявів особистості,виражається в творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Генійобразно кажучи, створює нову епоху в своїй галузі знань. Для генія характернітворча продуктивність, оволодівання культурною спад-шиною минулого і разом зтим рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчоюдіяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.
Висновок
Кожна здібністьлюдини є складною її властивістю. Являючи собою внутрішню можливість людинивпоратися з тими вимогами, що Їх ставить певна діяльність. Вона спирається на рядінших властивостей. До них треба насамперед віднести її життєвий досвід,надбані нею знання, вміння і навички. Здібна та людина, яка може розв'язати ірозв'язує завдання, а може та людина, яка вміє, володіє засобами, необхіднимидля їхнього розв'язання, технікою роботи в тій чи іншій галузі. Здібностілюдини спираються на наявні у неї знання, вміння і навички, на ті системитимчасових нервових зв'язків, що лежать в їх основі. Вони розвиваються впроцесі формування цих зв'язків, набування людиною знань, умінь і навичок.
Г.С. Костюкзазначає, що здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні унеї знання і набуває нових знань, умінь і навичок, необхідних для розв'язаннятих завдань, що їх ставить перед нею життя. Вони є необхідною умовою успішногоїх набування. Між здібностями людини і життєвим досвідом існує складнийвзаємозв'язок. Здібності залежать від досвіду. Відсутність потрібних знань іумінь затримує розвиток і вияв здібностей.
Кожна здібністьявляє собою синтетичну властивість людини, яка включає цілий ряд частковихвластивостей у певному їх поєднанні.
До цихвластивостей відноситься уважність людини, її здатність тривало і стійкозосереджуватися на завданні, на об'єкті своєї діяльності. Невід'ємнимискладовими рисами здібностей людини є такі властивості, як чутливість,сприйнятливість до зовнішніх вражень, спостережливість. Всяка здібністьвключає, певні якості пам'яті людини. Особливо важливе значення при цьому маютьтакі її риси, як швидкість запам'ятовування, його міцність, повнота, готовність,точність відтворення. Звичайно, при високих здібностях людей спостерігається уних і добра пам'ять. Відомі випадки незвичайої пам'яті на зорові враження увидатних художників (Левітан, та ін.). У багатьохвидатних композиторів була феноменальна пам'ять на музичні враження: почувшиодин раз складний музичний твір, вони могли його занести на ноти, пригадатичерез тривалий час після сприймання і точно відтворити на роялі (Моцірт,Балакирєв, Рахманінов та ін.).
Особливо важливуроль в їх структурі відіграє здатність людини мислити, розкривати безпосередньоне дані зв'язки предметів і явищ об'єктивної дійсності; доходити глибокогорозуміння їхньої суті/їхніх законів. Дуже важливе значення мають при цьому такіякості мислення, як широта, глибина, ясність думки, послідовністьсамостійність, критичність, вільність від шаблонних способів розв'язуваннязавдань, здатність змінювати ці способи відповідно до конкретної ситуації,швидко зосереджувати сили свого розуму на нових завданнях і активно, енергійнопрацювати над їхнім розв'язанням. Якості мислення і зв'язаної з ним мовивідіграють важливу роль у структурі здібностей те тільки до наукової, дотехнічної, виробничої, винахідницької, художньо-літературної, мистецької таіншої діяльності.
Здібності людинивключають не тільки різноманітні її пізнавальні, а й емоційні властивості. Так,наприклад, для музичних здібностей людини характерною є її емоційна реакція намузичні враження, здатність емоційно відгукуватися на музику, переживати її (Б.М.Теплов). Емоційна вразливість характерною рисою й інших мистецькихздібностей. Емоційні компоненти мають місце і в структурі здібностей донаукової і всякої іншої творчої діяльності. яка ніколи не може відбуватися і невідбувається без емоцій.
Успішне виконаннялюдиною тих завдань, над, якими вона працює, вимагає також умінь переборюватитруднощі, з якими вона зустрічається при цьому. Звідси зв'язок здібностейлюдини з її вольовими якостями, а саме: її ініціативністю, рішучістю,наполегливістю, вмінням володіти собою тощо.
Списоквикористаної літератури:
1. АнуфрієваН. М., Зелинська Т. Н., Зелинський Н. Е. Соціальна психологія. Курс лекцій. — К.:МАУП, 2008.
2. БалабановаЛ. М. Категория нормы в психологии студенческого возраста. — Харків: Консум,2003.
3. ВиготскийЛ. С. Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2006.
4. Кара-МурзаС. Г. Манипуляция сознанием. — К.: Оріяни, 2005.
5. КуликовВ. И. Индивидный тест «Словесный портрет». — Владивосток, 2008.
6. ЛапланшЖ., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу. — М.: Высшая шк., 1996.
7. ЛебонГустав. Психология народов и масс. -С.-П.: Изд-во Макет, 1995.
8. ЛевитовН. Д. Психология характера. — 3-є изд. — М.: Просвещение, 2001.
9. М’ясоїдП.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид., допов. – К.: Вища шк.,2001. – 487 с.
10. ОльшанськийД. В. Психологія мас. — К.:, 2001. Основи психології: Підручник /Під редакцієюО. В. Киричука, В. А. Роменця). К.: Либідь 20055
11. Психологическийсловарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. — 2-е изд., пераб. и доп.- М.: Педагогика-Пресс, 1996.
12. Психологическийсловарь. / Под. ред. А. В. Петровского — М.: Просвещение, 1999.
13. РубинштпейнС. Л. Основы общей психологии. — СПб.: Питер, 1999.
14. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. — М.:Педагогика, 1976. — 480
15. Савчин М. В. Психологія відповідальної поведінки. — К.: Віта,1996. — 130
16. Свенцицкий А. Л. Социальная психология управления. —Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. — 176 с.
17. Селье Г. Стресс без дистресса / Пер. с англ. — Рига: Виеда,1992. — 109 с.
18. Швалб Ю. М., Данчева О. В. Практична психологія в економіці табізнесі. — К.: Лібра, 1998. — 270 с.
19. Шепель В. М. Настольная книга бизнесмена именеджера (Управленческая гуманиторология). — М.: Финансы и статистика, 1992. —240 с.
20. Шкурко Я. І. Вплив комунікативних особливостейжінки-керівника закладу освіти на ефективність її управлінської діяльності:Автореферат дис. канд. психол. наук. — К., 2000. — 19 с
21. Шостром Э. Анти-Карнеги или человек-манипулятор: Пер. с англ. —М., 1994. — 128 с.
22. Шуванов В. И. Социальная психология менеджмента. —М.: ЗАО “Бизнес школа” “Интел-Синтез”, 1997. — 258 с.
23. Щёкин Г. В.Как читать людей по их внешнемуоблику. — К.: Украина, 1993. — 239 с.
24. Щёкин Г. В.Теория социального управления:Монография. — К.: МАУП, 1996. — 408 с.