ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків
1.2 Різні категорії сучасної сім’ї
1.3 Сім'я як соціальний інститут. Функції сім'ї
1.4 Психологічне здоров'я сучасної сім'ї
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ
2.1 Профілі шлюбу
2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічна сумісність
2.3 Специфіка подружнього конфлікта
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Бачачи теперішнєстановище сім'ї, і проаналізувавши психолого-педагогічну літературу з проблемидослідження, можна вказувати на те, що до цього часу недостатньовикористовуються соціально-психологічні методи й прийоми по роботі з сім’єю.
Таким чином,актуальність і недостатня розробленість проблеми в теорії та практицітехнологій соціально-психологічної роботи з сім’єю обумовили вибір темидослідження “Стабільність інституту сім'ї, та її зовнішні детермінанти”.
Об’єктдослідження: сім'я.
Предметдослідження: соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї.
Мета дослідженняполягає у дослідженні теоретичних підходів і технологій роботи з сім’єю.
Методологічноюосновою дослідження є: філософські, психологічні та соціально-психологічні ідеїй концепції, що розкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної тасуб’єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основізагального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення,розвитку і функціонування особистості.
Методидослідження: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження;компаративний метод; прогностичні методи (моделювання і екстрополяція).
Відповіднодо мети дослідження були поставлені такі завдання:
1. Аналіз матеріалу, що стосується даної проблематики.
2. Конкретніше розглянути соціально-психологічні детермінантиінституту сім'ї.
3. Дати висновки та рекомендації.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначеннісуті та різновидів негативних відхилень та соціальних норм, що діють усуспільстві; визначеності критеріїв (активності, культури поведінки ігуманності), показників і рівнів розвитку в інституту сім'ї.
Структуракурсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, спискувикористаних джерел, який містить 20 найменувань. Основний зміст курсовоїроботи викладено на 38 сторінках. Загальний обсяг роботи — 47 сторінок.
РОЗДІЛ 1. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА 1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків
Раніше соціологи вважали, що до сучасного періоду панівною формоюсім'ї в Західній Європі була родина розширеного типу. Дослідження показали, щоце погляд помилковий. Нуклеарна сім'я, мабуть, давно вже переважала. Досучаснародина була більшою, аніж сьогодні, але різниця не така вже й велика.Наприклад, у Англії протягом XVII, XVIII та XIX сторіч кількість осіб у родині пересічностановила 4,75. Сьогоднішня середня розміру сім'ї для Сполученого Королівства —3,04. Оскільки попереднє число включає й домашніх слуг, різниця в розмірах міждавньою та сьогоднішньою англійськими родинами — невелика. Значно більшіродинні групи переважали у Східній Європі та в Азії.
Діти в стародавній Європі часто працювали, допомагали батькам погосподарству, починаючи з семи або восьми років. Ті, хто не залишався всімейній справі, часто покидали батьківську домівку й наймалися служити доінших людей або влаштовувалися підмайстрами з метою вивчити якесь ремесло.Діти, які йшли працювати прислугою до інших людей, рідко знову зустрічалися зісвоїми батьками.
Були й інші обставини, які робили тодішні сім'ї набагато меншстабільними, якими вони є сьогодні, попри велике число сучасних розлучень.Смертність (число смертей на рік на кожну тисячу населення) для людейбудь-якого віку була тоді набагато вищою. Чверть або й більше новонародженихдітей у тогочасній Європі помирали ще на першому році свого життя (супротиодного відсотка сьогодні), часто помирали й жінки при пологах. Смерть дітей абоодного з батьків часто розбивала й руйнувала родинні зв'язки.
Історик-соціолог Л. Стоун простежив деякі зміни від досучасних досучасних форм сімейного життя в Європі. Стоун виділяє три фази розвитку сім'ївід 1500-х до 1800-х рр. На самому початку цього періоду головною формоюсімейного життя була нуклеарна сім'я, що включала в себе доволі мало людей, алезберігала інші зв'язки, глибоко вкорінені в спільноті, і не тільки зі своїмикревними родичами. Така сімейна структура не відмежовувалася від спільноти.Згідно з твердженнями Стоуна (хоча деякі історики не поділяють цього погляду),сім'я в ті часи не була головним осереддям емоційної прив'язаності абозалежності для її членів. Люди там не відчували й не шукали почуттєвихінтимностей, які ми асоціюємо з родинним життям сьогодні. На секс у шлюбідивились не як на джерело втіхи, а як на необхідність розмноження.
Індивідуальна свобода вибору в шлюбі та інші аспекти родинногожиття підкорялися інтересам батьків, інших родичів або всієї спільноти. Позааристократичними колами, де воно іноді активно заохочувалося, еротичне аборомантичне кохання розглядалося моралістами й теологами як хвороба. За словамиСтоуна, сім'я в той період «була відкритою, нечітко означеною, позбавленоювсяких почуттів і емоцій авторитарною інституцією… Вона також довго неіснувала, розпадаючись унаслідок смерті або дружини, або чоловіка, або смертічи раннього від'їзду з дому дітей».[2]
На зміну сім'ї такого типу прийшла перехідна форма, що проіснувалавід початку сімнадцятого сторіччя до початку вісімнадцятого. Цей тип бувхарактерний переважно для вищих верств суспільства, та, попри те, бувнадзвичайно важливим, бо саме він започаткував звичаї та поведінку, які відтодістали майже універсальними. Нуклеарна сім'я стала більш відокремленимосередком, не зв'язаним з іншими родичами та локальною спільнотою. Зрослозначення подружньої та батьківської любові, хоча водночас посилилася авторитарнавлада батька.
Під час третьої фази поступово розвинувся той тип сімейноїструктури, з яким ми найбільше знайомі у нас, на Заході. Така сім'я — це група,об'єднана міцними узами почуттів, з характерним високим рівнем приватностідомашнього життя, де головна увага приділяється вихованню дітей. Вона позначеназростанням ролі афективного індивідуалізму, формуванням шлюбного зв'язку наоснові персонального вибору, скріпленого сексуальним потягом або романтичнимкоханням. Сексуальні принади кохання стали прославлятися в рамках шлюбу, а не впозашлюбних пригодах. Унаслідок зростання кількості робочих місць,відокремлених від дому, родина стала більше прив'язаною до споживання, аніж довиробництва.
Ось що писав із цього приводу Д. Босвел, уже згадуваний нами в першому розділі:
«В стародавній Європі шлюб спочатку був такою собі домовленістюпро розподіл власності, потім зосередився на вихованні дітей, а закінчилосьтим, що за основу стало братись подружнє кохання. Не так багато пародружувалися «з кохання», але чимало починали любити одне одного, мірою того якпровадили спільне господарство, виховували дітей і розділяли на двох радощі таприкрощі життя. Майже в усіх епітафіях подружнім парам, які збереглися,говориться про глибоку емоційну прив'язаність. Натомість у більшості країнсучасного Заходу шлюб починається з кохання, потім виливається в спільнітурботи про виховання дітей (якщо є діти), а закінчується, дуже часто,розподілом власності; на той час кохання вже або зникає, або перетворюється надалекий спогад».[1]
Розмаїття форм сім'ї і далі існує в різних суспільствах у всьомусвіті. В деяких місцях, наприклад, у кількох далеких реґіонах Азії, Африки та вОкеанії, традиційні родинні системи змінилися мало. Проте в більшості країнпроходять зміни, які набувають все більшого поширення. Причини цих змінскладні, але кілька чинників можна виділити як особливо важливі. Один із них —це розповсюдження західної культури. Наприклад, західні ідеали романтичногокохання поширилися нп суспільства, в яких раніше вони були невідомі. Другийчинник — це розвиток централізованого управління в місцевостях, де ранішеіснували невеликі самостійні суспільства. На життя людей починає впливати їхняінтеґрація в національну політичну систему; більше того, уряди вдаються доактивних спроб змінити традиційні види поведінки. Наприклад, у Китаї або вМонголії, з огляду на швидке зростання населення, держава постійно накидаєсвоїм громадянам програми, що підштовхують їх до застосування методівконтрацепції тощо.
Ці зміни створюють рух до переважання нуклеарної сім'ї у світовихмасштабах, руйнуючи системи великих родин та інші види груп спорідненості. Цевперше було задокументовано тридцять років тому Вільямом Дж. Гуді в його книжці«Світова революція моделей сім'ї» (J. Goode, 1963) й розвинуто в подальшихдослідженнях.[4]
Післявсього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі.Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційнихшлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть нашемоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але тойсоціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає намусі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле.Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із наснавчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні йтривалі взаємини з іншими людьми. 1.2 Різні категорії сучасної сім’ї
Сім'я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайнуроль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколіньзабезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільшесуспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується якособистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немаєкраїни без сім'ї, сімейно-родинних стосунків. Без сім'ї неможливе відтвореннянаселення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх іншихсоціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом і характером працізумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різнихісторичних умов.[5]
Водночас функціонування сім'ї с результатом специфічних соціальнихпроцесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я — це ніби проміжний станміж суспільством та індивідом.
З огляду на особливу значущість сім'ї для життєдіяльностісуспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, колисоціологія сім'ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вжекількадесят тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.
Як складний і багатоплановий соціальний феномен, сім'я є об'єктомвивчення багатьох наук. Окрім соціології, її вивчають соціальна психологія,економіка, педагогіка, право, етика, історія, етнографія тощо. Кожна з цих наукмає свій предмет вивчення. Так, соціальна психологія вивчає динаміку сімейнихгруп, сімейні конфлікти; економіка має за об'єкт вивчення сім'ю як головнийспоживчий, а за умов ринку — і виробничий осередок; педагогіка зосереджує своюувагу на виховній функції сім'ї, право — на правових стосунках членів сім'їтощо.
Соціологія сім'ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчаєформування, розвиток і функціонування сім'ї як малої соціальної групи і яксоціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, їїмісце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальнимигрупами та інститутами, з окремими індивідами.[5]
Соціологічний аналіз уможливлює виявлення суперечностей, щовиникають у цій взаємодії, визначення способів їх розв'язання і пропонуваннянаукових рекомендацій щодо сімейно-демографічної політики такультурно-освітньої діяльності державних і громадських організацій.
У науковій літературі розрізняють поняття «шлюб» і «сім'я», щоозначають два найважливіші об'єкти вивчення соціології сім'ї. Термін «шлюб»відтворює сутність соціально-правової форми сімейно-родинних стосунків яксвоєрідної, насамперед економічної угоди, що включає питання власності, фінансовій житлові. Санкціонуючи шлюб, держава бере на себе певну відповідальність зайого існування, установлює подружні й батьківські права та обов'язки, покладаєна людей, що беруть шлюб, відповідальність за матеріальне забезпечення йвиховання дітей, за майбутнє сім'ї.
Отже, шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз(угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їхні права й обов'язки один доодного, до дітей та рідних.[7]
Суспільні ціннісні стандарти й морально-правові норми зумовлюють передусімдомінуючі типи шлюбу, які суттєво різняться в різних соціокультурних системах.
Наведену типологію слід враховувати, оскільки це дає можливістьліпше зрозуміти природу шлюбу, особливість сімейно-родинних стосунків, виявитиспільні риси в їхніх культурно-історичних видозмінах.
Розгляньмо найпоширеніші типи шлюбів і сім'ї. Залежно від виборупартнера виділяють ендогамні та екзогамні шлюби.
Ендогамний шлюб — це союз між особами, які належать до одноїсуспільної групи (рід, плем'я, каста). Він переважав у доіндустріальномусуспільстві і був поширеним серед окремих верств і каст населення. Колись і внашій країні вихідці зі «шляхетних» сімей могли брати шлюб лише зпредставниками цієї самої верстви населення. У сучасному суспільстві така формашлюбу збереглася переважно в деяких соціально-етнічних групах.
За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:
* патрілокальні — коли подружжя проживає в батьків чоловіка;
* матрілокальні — у батьків дружини;
* неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;
* унілокальні — чоловік і жінка проживають разом. Відомо, що типшлюбу визначає стосунківи між чоловіком і жінкою, їх права і обов'язки один доодного, до дітей та рідних. І головним в ньому є мораль, ті норми, щосформувалися в сучасному інституті сім'ї. Уже сама реєстрація шлюбувідповідними державними органами означає прийняття цієї моралі, норм. Воничастково відтворені в Конституції України, зокрема у ст. 50 зазначається, щошлюб укладається за вільною згодою чоловіка і жінки, які мають рівні права іобов'язки, зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, у свою чергуповнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Морально виправданим є лише той шлюб, який ґрунтується навзаємному коханні, на психологічній готовності подружжя до взаємодопомоги,самозречення, поступливості, бо як у народі кажуть: «Одружитися— це наполовинузменшити права і вдвічі збільшити обов'язки». У взаєминах подружжя неприпустиміприниження один одного, спроби командування, дискримінація.[6]
Термін «сім'я» характеризує складнішу від подружніх форму стосунків— міжособистісних між подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членамисім'ї. Сім'я мас історично стійку організацію, соціальна необхідність якоїзумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.Сім'я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об'єднані кровнимизв'язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається нетільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.[3]
Існує багато визначень поняття «сім'я», що вони акцентують увагу нарізних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сім'ї як групилюдей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.
Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сім'я — це групалюдей, об'єднаних подружньо-родинними зв'язками, які спільно здійснюютьвідтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а такожсоціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявністьподружніх, родинних і батьківських стосунків породжують сім'ю. Якщо будь-якоїскладової цих стосунків бракує, то це вже не сім'я, а сімейна група.[7]
Більш широке пояснення поняття «сім'я» дає російський соціолог А.Харчев. Він уважає сім'ю історично-конкретною системою взаємостосунків міжподружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об'єднані подружнімий родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністюза виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільствау фізичному й духовному відтворенні населення.[14]
Соціологія вивчає сім'ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цьоговивчення полягає в тім, що сім'я на макрорівні розглядається як найдавнішийсоціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями,організаційними формами, системою ролей, прав і обов'язків, за допомогою якихрегулює стосунки між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні— яксуттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малуконтактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану нашлюбних стосунках і родинних зв'язках, спільному господарстві й побуті,взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають упостійному спілкуванні.
На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім'ї, їїгрупова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включенняіндивідів у сім'ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами,взаємодія членів сім'ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та нормиповедінки.
Сім'я як мала група відрізняється від інших малих груп такимитиповими ознаками:
· наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовнеєднання, глибокі інтимно-довірчі зв'язки;
· переважанням неформальних довірчих стосунків між чоловіком ідружиною, між батьками і дітьми;
· особливим способом формування — на основі симпатій, кохання,духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).
На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваютьсяміж членами сім'ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім'ї,ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім'ї залежить як від характерувнутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.
На функціонування сім'ї як малої групи впливають, крім загальнихсуспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованостінаселеного пункту, культурно-спортивного та оздоровчого обслуговування,етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.
У своєму життєвому циклі сім'я проходить такі фази:
· зашлюбини — утворення сім'ї;
· поява першої дитини — початок періоду дітонародження;
· народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;
· одруження й відокремлення від сім'ї останньої дорослої дитини(«порожнє гніздо»);
· смерть одного з подружжя — припинення існування сім'ї.
Сімейні стосунки регулюються різними нормами. Майнові стосунки,матеріальні обов'язки членів сім'ї, розлучення регулюються правовими нормами; стосункизалицяння, вибору супутника життя, розподілу обов'язків, ставлення подружжяодне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями,традиціями.
Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжяможе значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами тадуховними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводувиховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щододомашнього господарства тощо. її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв:поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратитиодин одного.
У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім'ї.Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяютьвивченню символічних аспектів взаємодії членів сім'ї: розглядають сім'ю яксистему соціальних ролей.[11]
Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливомухарактері сімейних стосунків, конфліктах, що виникають на грунті виконаннячленами сім'ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.
Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім'ї, виходять згармонії сім'ї і суспільства як цілісності і розглядають сім'ю як природневираження і реалізацію потреб суспільства.
Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- імікроаналіз. Так, Т. Парсонс запевняє, що сім'я не протистоїть суспільству,вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдякивстановленню «інструментальних» стосунків з іншими соціальними підсистемами іструктурами, а також «експресивних» стосунків у самій сім'ї завдяки збереженнюрівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.[10] 1.3 Сім'я як соціальний інститут. Функції сім'ї
Як уже зазначалося, сім'я як соціальний інститут є об'єктомтеоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогуз'ясувати типи сім'ї і шлюбу в різних культурах, їх зв'язок з іншимисоціальними інститутами та системами, визначити функції сім'ї і з'ясувати, наскількифункціонування сім'ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства. Прицьому вивчаються не конкретні сім'ї, а взірці сімейної поведінки, притаманніпевним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім'ї,ефективність їх виконання, суспільні функції сім'ї, причини та наслідкинедостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов,соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з нимиреальної поведінки членів різних типів сімей тощо.[9]
Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім'явиступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, задопомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім'ї,визначаються їхні соціальні ролі та статуси.
Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися якстосовно стосунків подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовнобатьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм маєепізодичний характер, не призводить до розпаду сім'ї, відмови від батьківства,то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою,за допомогою неформальних санкцій і боку родичів, друзів, товаришів по роботітощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення,тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов'язки колишньогоподружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.[9]
Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціямисім'ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та їїчленів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.
Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а чдругого — з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконуєстосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуютьсящодо окремих членів сім'ї, — індичі дуальними. Суспільні функції зв'язані зпотребою суспільства в мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік —господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навичкимисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнімгосподарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім'ї йдосі називають інструментальною, а жінки — експресивною.
Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистикив середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше4-х років.[12]
Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об'єктивноюнеобхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничоючи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякийвплив на розвиток сімейно-родинних стосунків.
Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері зпрофесійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значноїтрансформації соціальних ролей подружжя, зв'язаної з розвиткомсоціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детальнодослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.[14]
Розуміючи сучасну нуклеарну сім'ю як результат еволюціїсуспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертаютьувагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежитьвід соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім'юпроявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік буводноосібним господарем сім'ї, власником сімейного майна й забезпечував їїекономічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові і чоловікомправа брати участь у розв'язанні сімейних проблем, а отже, у виробничомупроцесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінкуекономічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдякиширокому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте такадіяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім'ї —зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюютьсявзаємостосунки між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв їїіндивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійноїдіяльності, скільки в сім'ї та материнстві.
Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними,заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, босімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати зчоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінкиздебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а середбезробітних їх абсолютна більшість.[14]
Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, щопрофесійна діяльність жінки суперечить сімейним обов'язкам. У жінки якособистості виникає дилема: сім'я чи професійна діяльність? Ця проблема всоціології називається «жіночою дилемою».[14]
Намагання розв'язати цю проблему, адаптуватися до вимогсоціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім'ї, якадосить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім'їта їхні професійні інтереси. Це так звана бікар'єрна сім'я, яка поширена восновному в середньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.
У бікар'єрних сім'ях чоловік і жінка розподіляють між собоюдомашні обов'язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному нетільки в сім'ї, а і в кар'єрі.
На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучаснихзумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високоїнароджуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміноюсистеми цінностей, а не зовнішнім тиском.
Отже, сім'я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структурисуспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, впливають на характер суспільних стосунків,на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім'ї як однієї з підсистемсуспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством.Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами,що панують у суспільстві за певних історичних умов.[15]
Як складова суспільства, сім'я зазнає впливу всіх тих змін, що вньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва,безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив насім'ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.
Криза інституту сім'ї проявляється в утраті орієнтації молоді настворення власної сім'ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейнійорієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбнихдітей тощо.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі,розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку,брак життєвих перспектив. 1.4 Психологічне здоров'я сучасної сім'ї
Психологічне здоров'я родини — це комплексний узагальненийпоказник соціально-психологічної активності її членів у внутрісімейних стосунках,у соціальному середовищі й професійній сфері їхньої діяльності.[14]
Це стан щиросердечного психологічного благополуччя родини, щозабезпечує адекватну їхнім життєвим умовам регуляцію поводження й діяльностівсіх членів родини. Психологічне здоров'я — це інтегральний показникфункціонування сучасної родини, що відбиває якісну сторону соціальних іпсихолого-педагогічних процесів, що протікають у ній.
До основних критеріїв психологічного здоров'я родини В. Торохтійвідносить подібність сімейних цінностей, функціонально-рольову погодженість,соціально-рольову адекватність у родині, емоційну задоволеність, адаптивність умікросоціальних стосунках, спрямованість на сімейне довголіття. Розглянемоособливості їхнього прояву.[16]
1.Подібність сімейних цінностей відбиває збіг, орієнтаційна єдністьпоглядів, стосунків членів родини до загальнолюдських норм, правилам, принципамформування, розвитку й функціонування родини як малої соціальної групи. У цейчас у динаміку цього показника спостерігаються дві тенденції. Перша — поляризація ціннісних орієнтації серед членів родини, як правило батьків ідітей. Друга — деформація сімейних цінностей і поява відмінних від традиційносформованих цілей, ідеалів, інтересів і переконань членів родини. Кожна із цихтенденцій впливає на психологічне здоров'я родини.
2.Функціонально-рольова погодженість являє собою динамічний показникпсихологічного здоров'я родини й відбиває рівень розвитку такихсоціально-психологічних механізмів внутрісімейної взаємодії, яквзаєморозуміння, взаємодопомога, взаємодовіра, взаємотерпіння між членамиродини. Цей показник припускає високий ступінь синхронності дій членів родини,що самостійно включаються в реалізацію тієї або іншої функції в силу їїдоцільності й необхідності для всієї родини. Тісний взаємозв'язок і взаємовпливодин на одного надають сімейній системі стабільність і стійкість.
3. Соціально-рольова адекватність обумовлюється рольовою структуроюродини, що у процесі її життєдіяльності складається більше твердої в порівнянніз більшістю малих груп. Вона відбиває рівень реалізації міжособистісних,внутрісімейних очікувань: від кожного члена родини очікують виконання певноїролі (батько — чоловік, лідер, добувач, опора у важкій ситуації й т.п.; дружина- турботлива мати, господарка, охоронниця домівки й т.п.; дочка, син — помічники батьків, опора в майбутньому, спадкоємець — спадкоємиця й т.д.).Однак при засвоєнні соціального досвіду кожним членом родини як особистістюсьогодні усе більше виявляється протиріччя між її внутрішньою позицією стосовноприписаної ролі й нормативно схвалюваним зразком поводження в ній. Під впливомрізних факторів сучасного життя всі частіше виникають конфлікти між роллю йособистістю, що характеризує падіння рівня розвитку родини. Як наслідок — слабшає здатність родини до корекції індивідуальних дій і придушеннюдезорганізаційних проявів її членів.
4. Емоційна задоволеність показує характер емоційного прийняття одинодного й повага в родині. Саме найвищий ступінь емоційної близькості — «упередженевідношення» друг до друга — становить особливу якість здорової родини.Зрозуміло, що емоційні зв'язки між членами родини опосередковуються їхньоюспільною діяльністю, завданнями, які коштують перед всім сімейним колективом. Утой же час емоційна задоволеність у родині є найважливішим джереломпсихологічної розрядки й підтримки всіх її членів. Рейтинг цього показника впсихологічному здоров'ї родини визначається багатьма факторами: рівнемутворення батьків, мотивами висновку шлюбу, характером подружніх стосунків,цілями виховання дітей, методами досягнення результату й т.д.
5. Адаптивність у сімейних стосунках характеризується здатністюнасамперед дорослих членів родини пристосовуватися до соціально-психологічноїатмосфери родини після трудового дня.
Сім'я може успішно вирішувати одну з головних своїх психологічнихзавдань — емоційну розрядку лише в тому випадку, коли кожен член родини будепрагнути зберегти в ній традиційний характер міжособистісного спілкуванняблизьких людей, комфортність емоційного тла стосунків.
На адаптивність чоловіка й жінки в мікросоціальних стосункахістотний вплив роблять проблеми, пов'язані з «синдромом згоряння». Усякеперевищення норми професійних контактів, що частіше спостерігається впредставників професії типу «людина-людина» (лікарі, педагоги, менеджери,міліціонери, священики, суспільні діячі, психологи, соціальні працівники йт.д.), приводить до комунікативного перенасичення, що супроводжується згодомнаростанням дратівливості, утоми, переходом на «силові методи» впливу нанавколишнім (частіше дітей або чоловіка, дружину). Здатність члена родинизалишити всі ці стани «при вході в родину» і прийняти її закони життєдіяльностістановить важливий показник психологічного здоров'я родини.
6. Спрямованість на сімейне довголіття являє собою постійний потяг доновим сімейним цілям, розумне їхнє планування й підтримка активності всіхчленів родини в їхньому досягненні. Невід'ємним атрибутом будь-якої здоровоїродини є найближчі й перспективні сімейні цілі. У формуванні, виборі способівїхнього досягнення й передбачуваному результаті відбиваються потреби, наміри,інтереси, бажання й установки, як правило, кожного члена родини. Задоволеністьїхньою реалізацією — найважливіша умова підтримки активності родини увизначенні нових рубежів життєдіяльності. У цьому й складається зміст основнихмеханізмів спрямованості на сімейне довголіття. У свою чергу психологічноздорова родина позитивно впливає на поза сімейну діяльність її членів(професійну, навчання й т.п.), тим самим забезпечуючи «сімейну підзарядку», щопривносить членами родини ззовні.
7. Ідентичність і стабільність родини. Один із засновників сімейноїтерапії Н. Акерман увів два поняття — «ідентичність» й «стабільність родини».Сімейну ідентичність він визначав як зміст цінностей, стремлінь, експектації,тривог і проблем адаптації, поділюваних членами родини або взаємодоповнюючихними в процесі виконання сімейних ролей.
Інакше кажучи, сімейна ідентичність — це емоційне й когнітивне«Ми» даної родини. Сімейна ідентичність пов'язана із самосвідомістю особистостій може характеризуватися різним ступенем включення або протиставлення «Я» й«Ми». Стабільність родини, що точніше було б позначити як «збереження в зміні»,припускає збереження ідентичності в часі, контроль над конфліктами й здатністьродини до зміни й подальшого розвитку.[18]
Поряд з вищезгаданими основними показниками психологічногоздоров'я родини мають місце й такі, як психолого-педагогічна заможність абонеспроможність родини, адекватний віку членів родини рівень зрілості їхніх стосунків,мобільність до предметно-рефлексивних стосунків й інші.
Всі ці елементи психологічного здоров'я відбивають стійкі, щопо-своєму зложилися в конкретній родині соціально-психологічні явища, підданікеруванню як в середині, так і позасистемним впливам.
Розглянуті показники психологічного здоров'я родини створюютьзагальний психологічний портрет сучасної родини й насамперед характеризуютьступінь її благополуччя.ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
Післявсього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі.Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційнихшлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть нашемоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але тойсоціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає намусі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле.Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із наснавчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні йтривалі взаємини з іншими людьми.
Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжяможе значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами тадуховними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводувиховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щододомашнього господарства тощо. її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв:поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратитиодин одного.
Криза інституту сім'ї проявляється в утраті орієнтації молоді настворення власної сім'ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейнійорієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбнихдітей тощо.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі,розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку,брак життєвих перспектив.
Розглянуті показники психологічного здоров'я родини створюютьзагальний психологічний портрет сучасної родини й насамперед характеризуютьступінь її благополуччя.
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ 2.1 Профілі шлюбу
Профілі шлюбу, типи подружніх стосунків й їхні детермінанти.Сімейні сварки. Подружній конфлікт у родині. Адаптація чоловіка й жінки вродині. Феномен «прощення» у психології подружніх стосунків. Честь, прощення йпримирення. Мистецтво прощати й мистецтво приймати прощення.[13]
Коли Зевс і Гермес, облачившись у покриви смертних, мандрували поокраїнах Вифинии, всі двері міста виявилися замкненими, ніхто не побажав датипритулок їх. На схилі пагорба, що піднімався над разюче негостинним містом,вони виявили скромну хатину Филемона й Бавкиды, бідної літньої подружньої пари,що прийняла їх з великою привітністю. За вечерею хазяї помітили, що вино вїхньому глечику не висихає, а чудесним образом прибуває. Незабаром їм сталоясно, що їхні гості — не прості смертні. Зевс і Гермес привели старих навершину пагорба, і, оглядівшись, люди похилого віку помітили, що місто, щолежало глибоко в долині, поглинуло море, а хатина Филемона й Бавкидыперетворилася в храм. Зевс пообіцяв ним виконати все, що вони побажають.Филемон і Бавкида захотіли лише одного: служити жерцями-хоронителями храму весьзалишок свого життя й умерти одночасно. Зевс виконав свою обіцянку, Филемон іБавкида піклувалися про храм, а після смерті один перетворився в дуб, інша влипу, що ростуть пліч-о-пліч.[13]
Так називане Святе сімейство, що складається з Марії, Іосифа йдитини Ісуса й пронизане радістю й згодою, відомо нам з Нового Завіту. Цій теміприсвячені незліченні легенди, вона надихала й продовжує надихати художників іпоетів.
От перед нашим поглядом дитина Ісус у яслах, потім, уже підрослий,- на колінах у Марії або граючий під її ніжним доглядом, тим часом як Йосипкоштує поруч. Навіть несприятливі обставини й ворожа атмосфера, які змушуютьнаших героїв бігти в Єгипет, не в змозі порушити мирну згоду Святого сімейства- всі його зображення виткані із благочестя, достоїнства, гармонії й взаємнійлюбові.[13]
Секуляризоване «святе сімейство» часто посміхається нам зобкладинок популярних книг про шлюб і з рекламних проспектів шлюбних контор, аіноді служить для залучення уваги до телевізійного рекламного ролика. Так, вонибродять — щаслива юна пара — по квітучому лузі, а пустотлива дитина грається змаленькою собачкою; всі члени родини задоволені й щасливі. Їхня веселість,звичайно, земної природи, і вони задоволені, напевно, тому, що особливо добрерозуміють один одного, або від свідомості того, що весь їхній одяг випранийособливим мийним засобом, а бути може, оскільки щоранку ці щасливці їдять мюсліБірхера. Для них не існує нічого, крім світла, сердечності, радості; вониласкаво посміхаються один одному.[14]
Філемон і Бавкіда, Святе сімейство й сяюча від задоволення пара зтелевізійних рекламних роликів і популярних книг про подружнє життя відбиваютьпевний аспект образа «щасливого шлюбу». Адже, не чи правда, ми часто говоримо«щасливі наречений і наречена», нерідко читаємо в некрологах фрази начебто«вони прожили життя в щасливому союзі» і вуж неодмінно бажаємо молодятам стати«щасливою парою». Робота багатьох психологів і консультантів по шлюбі багато вчому визначається домінуючої в суспільстві образом щасливого шлюбу. Прийнятодумати, що невротичні процеси можна витлумачити, а «закупорені» комунікативніканали — прочистити. Іншими словами, будь-які подружні проблеми можуть іповинні бути дозволені, а чоловік і жінка зобов'язані повернутися друг до другапісля консультації проясненими й більше зрілі почуття, що виховали в собі.Таким чином, невротичні стосунківи варто перебороти, і метою всіх зусильпсихологів виявляється оздоровлення, інакше кажучи, формування щасливого шлюбу.[13]
Однак здавна відомі й інші приклади подружнього життя. Так,незважаючи на те що Гера й Зевс служили еталоном шлюбу, а Гера була володаркоюнеба — покровителькою шлюбу й народження, історія цієї божественної пари ажніяк не виглядає мирної.
Батьки богів були проти їхнього одруження, однак Зевс таємнопроникнув до Гері, обернувшись зозулею, і спокусив кохану. Гера народила трьохдітей, один із яких — жорстокий бог війни Арес.
Один раз, невідомо чому, Гера за допомогою Афіни й Посейдонаприкувала Зевса до скелі, і він змушений був волати про допомогу до мешканцівТартару. Зевс не залишився в боргу, він підвісив Геру за зап'ястя до небесногозводу й прив'язав до її ніг ковадло, щоб збільшити страждання своєї дружини.[14]
Ще до одруження прославившийся незліченними любовними пригодами,Зевс і після вступу в шлюб не соромився змінювати Гере. У своїй пристрасті вінне робив розходжень між смертними, німфами й богами, всі були рівні, усізачаровували його.
Гера найжорстокішим образом мстила багатьом коханим свогочоловіка. Жорстока натура Геры, богині шлюбу, відбита в наступних історіях.
Зевс був «дружний» з Летою, матір'ю Аполлона й Артеміди, і,незважаючи на те, що він порвав любовний зв'язок задовго до пальби з Герой,його дружина зненавиділа Лету й заприсягла, що та ніде не зможе знайти собіспокою. Посейдону коштувало величезних зусиль хоч скільки-небудь полегшитистраждання нещасної.
Зевс був уже одружений на Гере, коли спокусив Ио, дочка Ппаха.Мстива Гера перетворила його в корову, однак, не заспокоївшись на цьому,нацькувала на тварина кровопивчу комаху — ґедзя, чим довела, але чи ледве не добожевілля, — переслідувана твариною, що дзижчить, у паніці металася вона поземлі, від краю до краю.
Коли Зевс вступив у зв'язок з дочкою Кадма Семелой, Гера підмовиладівчину, і та попросила Зевса з'явитися їй у всьому його божественній пишноті,що для недосвідченої Семели означало вірну смерть.
Після того як Зевс провів ніч із Егиной, Гера винищила майже всіхжителів острова, що носить її ім'я.
Гера розлютувалася, коли Зевс самостійно, без дружини або іншоїжінки, зробив на світло дочка — Афіну., щоб відомстити
Гера народила чудовисько по імені Тифон, що стало найнебезпечнішимворогом її чоловіка.
Зевс змінював Гере не тільки з жінками, але й з молодими юнаками.Його коханими були Ганимед і Фенеон.
Мабуть, шлюб Зевса й Гери по сучасних мірках навряд чи можнаназвати особливо «щасливим». У той же час боги, Гера й Зевс, стосунківи якихсимволізували для греків сутність шлюбу, є сварливими попередниками іншоїбожественної пари, Святого сімейства.[13]
Відношення до шлюбу й родини перетерпіло в процесі історичногорозвитку безліч метаморфоз. Для нас важливо, що структура шлюбу не незмінна.Навіть зараз, коли нації Землі інтегруються завдяки технічним досягненням,організація й концепції шлюбу виявляють досить значні розходження, а родинастворюється за різними критеріями.
Стосовно до подружніх стосунків А. Харчів писала: «Психологічнасторона шлюбу є наслідком того, що людина має здатність розуміти, оцінювати йемоційно переживати як явища навколишнього світу, так і свої власні потреби.Вона містить у собі як думки й почуття чоловіка й жінки по відношенню друг додруга, так й об'єктивне вираження цих думок і почуттів у вчинках і діях».Психологічні стосунківи в шлюбі об'єктивні за формою свого прояву, алесуб'єктивні по своїй сутності.[13] Таким чином, діалектичний взаємозв'язокоб'єктивного й суб'єктивного повною мірою проявляється й у сімейній сфері.
Варто підкреслити, що форми шлюбу різноманітні, лик його — мінливий. Для того щоб глибше зрозуміти дану проблему, необхідно докладнозупинитися на профілях шлюбу, типах подружніх стосунків й їхніх детермінантів.
У теорії динамічної подружньої терапії згадується про сім профілівшлюбу, заснованих на реакціях і поводженні чоловіка й жінки в шлюбі.[13]
Сейгер запропонував наступну класифікацію поводження й шлюбі.
1. Рівноправний партнер: очікує рівних прав й обов'язків.
2. Романтичний партнер: очікує щиросердечної згоди, міцної любові,сентиментальний.
3. «Батьківський» партнер: із задоволенням піклується про іншому,виховує його.
4. «Дитячий» партнер: привносить у шлюб спонтанність, безпосередністьі радість, але одночасно забирає владу над іншим шляхом прояву слабості йбезпорадності.
5. Раціональний партнер: стежить за проявом емоцій, точно дотримуєправ й обов'язки. Відповідальний, тверезий в оцінках.
6. Товариський партнер: хоче бути соратником і шукає для себе такогож супутника. Не претендує на романтичну любов і приймає як неминуче звичайнітяготи сімейного життя.
7. Незалежний партнер: зберігає в шлюбі певну дистанцію стосовносвого партнера.
Деякі партнерські комбінації цілком конгруентні (наприклад,незалежний-незалежний, незалежний-раціональний), інші комплементарні(«батьківський» з «дитячим»), треті конфлікти (наприклад, романтичний знезалежним, «батьківський» з «батьківським», романтичний з рівноправним).
Добре відома класифікація профілів шлюбу на симетричний,комплементарний і метакомпліментарний. У симетричному шлюбі обоє чоловіка маютьрівні права, ніхто не підлеглий іншому. Проблеми вирішуються шляхом угоди,обміну або шляхом компромісу. У комплементарному шлюбі один розпоряджається,дає наказу, іншої підкоряється, очікує ради або інструкції. Уметакомпліментарному шлюбі провідного положення досягає партнер, що реалізуєвласні цілі шляхом підкреслення своєї слабості, недосвідченості, недотепності йбезсилля, маніпулюючи в такий спосіб своїм партнером.
Профілі шлюбу, запропоновані В. Сатир, побудовані на моделяхкомунікативних стосунків. На підставі аналізу вербальних і тілесно-звуковихознак вона виділяє 5 комунікативних моделей спілкування між чоловіками.
Запобігливого слова (згода)
тіло (умиротворення) усередині
Звинувачуючого слова (незгода)
тіло (обвинувачення) усередині
Розважливого слова (зверхраціонального)
тіло (уважає) усередині
Відстороненого слова (неадекватні)
тіло (незручність) усередині
«усе, що ти хочеш, — це добре» «я тут для того, щоб зробити тебещасливим»
«я безпомічний» — виражається в позі грішника з опущеною головою
«я відчуваю себе незначністю, я без тебе мертвий. Я — ніщо»
«ти ніколи нічого не робиш правильно. Що з тобою відбувається?»
«я тут головний» — виражається в позі «статуї з указним пальцем»
«я самотній і нещасливий»
«якщо уважно придивитися, то можна помітити знівечені тяжкоюпрацею руки кого-небудь із тут присутніх»
«я спокійний, холодний і зібраний» — виражається випрямленоюфігурою з піднятою головою «я почуваю себе уразливим»
слова не мають змісту або стосуються відвернених тим
«я перебуваю десь ще»
«ніхто про мене не піклується. Тут мені немає місця».
Є інший тип реагування, що В. Сатир називає «урівноважений» або«гнучкий». Цей варіант поводження послідовний і гармонічний: вимовні словавідповідають вираженню особи, позі й інтонаціям. Стосунки відкриті, вільні йчесні, люди не відчувають приниження почуття власного достоїнства. Цей типреагування знижує потреба в запобіганні, обвинуваченні, розрахунку або суєті.[14]
Тільки врівноважений дає можливість перебороти перешкоди, знайтивихід зі скрутного стану або об'єднати людей. Коли чоловік і жінкаврівноважені, вони відкрито виражають свої почуття й вільно себе тримають.Урівноважений тип поводження внутрішньо гармонічний. Урівноважене спілкуваннязасноване на дійсності пережитих і демонстрованих почуттів.
При врівноваженому типі реагування людина досягає цілісності, вінприродно виражає думки, почуття, руху. Урівноважених людей відрізняє здатністьдо особистісного росту, життєстійкість, відкритість. Завдяки врівноваженомутипу реагування сімейне життя людини стає насиченої й повної змісту.
Детермінантою звичних стереотипів поводження, неадекватних стилівспілкування й, як наслідок, невдалих подружніх стосунків В. Сатир уважаєнаявність страхів у сучасної людини. Щоб уникнути відкидання, якого чоловік іжінка так бояться, вони постійно лякають самих себе:
1.Я можу зробити помилку.
2.Комусь це може не сподобатися.
3.Хтось може мене розкритикувати.
4.Раптом подумають, що я — вискочка.
5.Вона подумає, що я поганий.
6.Люди можуть подумати, що я дефективний.
7.Він може мене кинути.
8.Сатир переконана, що для більшості страхів і побоювань, щовпливають на почуття самоцінності, немає серйозних підстав. Це стає зовсімясно, якщо поставитися д самим себе з гумором.[18]
В урівноваженому типі поводження немає нічого таємничого. Цеособливий спосіб реагування на поводження людей у реальних ситуаціях, щодозволяє говорити, погоджуватися з ним, спокійно реагувати на нього.
Цей тип реагування дає можливість жити в шлюбі повноцінно,реально, погоджуючись із доводами розуму й серця, допомагає створити гармонічністосунки із близькими.
Уайл приводить 3 типи партнерських зв'язків, які він виділяє,використовуючи критерії оцінки реакції на конфлікти.[18]
1.Взаємне відхилення. Обоє партнера активно ухиляються від активногообговорення, відмовчуються, почувають несправедливість, але не висловлюють одинодному свого занепокоєння й образи.
2.Взаємне обвинувачення. Партнери відкрито проявляють своєроздратування, занепокоєння, підкреслюючи свої вимоги.
3.Вимога й відхилення. Один з партнерів активно реагує на обставиний прагне зблизитися з іншим, інший — відстороняється, відмовчується, ухиляєтьсявід зближення. Причому чим більше один ухиляється, тим сильніше іншої прагне донього наблизитися.
Для того щоб глибше зрозуміти детермінанти й типи подружніх стосунків,у практику уведене поняття «емоційна залежність партнерів від шлюбу». Залежновід величини розходжень між партнерами шлюб може бути оцінений як асиметричнийабо симетричний, а при обліку ступеня залежності — як сприятливий, приреченийна провал або тяжкий. Залежність для кожного партнера визначається тиминаслідками, які спричинить розлучення. Одним з істотних елементів такоїзалежності є привабливість партнера. У жінок це краса, зачарування, типовожіноче поводження, млосність, ніжність, у чоловіка — розум, чарівність,дотепність, товариськість, мужність, суспільне визнання й лише почасти краса.Якщо залежність помірна, адекватна, то профіль шлюбу оцінюється як сприятливий;якщо в одного партнера спостерігається надмірна залежність, то шлюб відносятьдо категорії «приреченого на провал», а при двосторонній залежності — докатегорії «тяжкого».[19]
Наведені типології подружніх стосунків і профілі шлюбу дозволяютьглибше зрозуміти сутність шлюбу й побачити його з різних сторін. 2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічнасумісність
Термін «адаптація» у широкому змісті слова розуміється якпристосування до навколишніх умов. При цьому особливо виділяють соціальнуадаптацію як «інтегративний показник стану людини, що відбиває його можливостівиконувати певні біосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишньоїдійсності й власного організму; адекватна система стосунків і спілкування знавколишніми; здатність до праці, навчанню, до організації дозвілля йвідпочинку; здатність до самообслуговування й взаємообслуговуванні в родині йколективі; мінливість (адаптивність) поводження відповідно до рольовихочікувань інших».[20] Практично, несказанне може бути віднесено й до шлюбно-сімейноїадаптації.
В процесі адаптації прийнято виділяти два рівні — біологічний іпсихологічний. Перший включає пристосування організму до стійким й умов, щозмінюються, фізичного середовища. Психологічний аспект адаптації охоплює«пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно довимог даного суспільства й із власними потребами й інтересами».[20]
Психологічна адаптація здійснюється шляхом засвоєння норм іцінностей соціуму. До її основних проявів відносять взаємодія, у тому числіспілкування, людину з оточуючими людьми й активною діяльністю.
Адаптація до родини включає перераховані вище компоненти йпочинається як процес знайомства із сімейним життям, поступового входження внеї. Цей період є особливо важким, тому що включає перебудову не тількиспілкування й діяльності, але й зміни особистості молодого чоловіка й жінки,перебудову потребно-мотиваційної сфери, формування нового рівня самосвідомості,нових зв'язків із соціальним оточенням.
Т. Карцева, оцінюючи шлюб як «одне з поворотних подій у життілюдини», указує, що мова йде про зміну «всієї ситуації розвитку особистості,веде до зміни ролей, які людині доводиться грати, зміні кола осіб, включених увзаємодію з ним, спектра розв'язуваних проблем й образа його життя». Природно,що здійснення таких етапних життєвих подій, що включають як позитивні, так інегативні по своїй модальності, «приводить до особистісної зміни, перебудовівсієї системи «Я» і досить болісно переживається особистістю».[15]
До шлюбу в парубка існує вже сформований «образ Я». Після висновкушлюбу чоловік і жінка виявляються в ситуації неможливості жити як і раніше, щопідсилює нестійкість стану й незадоволеність. «Однак уже й самому початкуведеться робота з «знаходження Я», ускладнюється й диференціюється рефлективне«Я», ведеться робота з подолання внутріособистісних протиріч для того, щобвибудувати новий, ускладнений і досить стійкий образ».
Е. Калмикова, говорячи про проблеми першого років подружньогожиття, указує, що «перші рік-два спільного життя — це час формування індивідуальнихстереотипів спілкування, узгодження систем цінностей, вироблення загальноїповедінкової лінії».[20] У цей період відбувається взаємне пристосуваннячоловіка й жінки, пошук такого типу взаємин, які задовольняють обох. На цьомуетапі вирішуються наступні завдання:
□ формуванняструктури родини,
□ розподіл функцій(ролей) між чоловіком і дружиною,
□ виробленнязагальних сімейних цінностей.
А. Волкова й Є. Трапезнікова вважають, що для молодої родини донародження дітей найбільш характерні труднощі вироблення свого сімейногоукладу, розчарування друг у другу як результат більше глибокого дізнавання,конфлікти із приводу розподілу функцій, проблеми у взаєминах з родичами,матеріальні й економічні проблеми.
В. Левковиу й О. Зуськова говорять про те, що істотне значення увиникненні подружнього конфлікту мають ті очікування, які зложилися в партнерівдо моменту вступу в шлюб. Для молодого чоловіка й жінки найбільш типовіпідвищені очікування по відношенню друг до друга, що нерідко є основоюконфлікту при розбіжності очікувань із дійсністю.[20]
У ряді досліджень вітчизняних авторів (Т. Гурко, І. Меньшутін, Г.Навайтис) показано, що деяка переоцінка, ідеалізація партнера властива восновному молодим родинам. Згідно іншим даним, ця особливість має місце й паінших етапах розвитку родини, причому величина різниці між оцінкою йсамооцінкою зменшується зі збільшенням сімейного стажу, наближаючись до нуля,що свідчить про більше адекватну оцінку партнера в міру придбання досвідусімейного життя.
Для молодих людей, що вступають у шлюб, характерна деякаідеалізація сімейного життя. Це виражається в тім, що від сімейного життя вонив першу чергу очікують задоволення своїх потреб у духовному росту йсамовдосконаленні. При цьому очікування задоволення матеріальних потреб зайнялоостаннє місце, хоча їхнє значення в реальному житті вище.
У період адаптації як у стабільних, так й у нестабільних родин маємісце неузгодженість потреб в окремих сферах сімейного життя: у стабільних парвоно незначне, у нестабільних — значне. Це незначна розбіжність у стабільнихпар надає їм можливість попеченого розвитку й удосконалювання стосунків. Молодіродини є дуже нестабільними утвореннями, почуття до чоловіка несуть як потужнийпозитивний, так і негативний заряд (велика амбивалентність почуттів). Длябагатьох родин також характерні крайності в поводженні й у почуттях. Більшістьдослідників уважає, що через деякий час після висновку шлюбу, а найчастішепісля народження дитини, задоволеність шлюбом в обох чоловіка й жінки починаєпідвищуватися.[19]
На початку подружнього життя нерідкі так називані «клановіконфлікти», коли зв'язок із сімейною групою, з якої вийшов один із чоловіка йжінки, перешкоджає утворенню нового зв'язку в новій сімейній групі.
Н. Обозів приводить у своїй монографії результати дослідження, щовідбивають гностичний компонент взаємин у родині. У своєму дослідженні Н.Абакумова, I. Садікова, С. Хітріна зрівняли 19 пара молодят (осіб, що подализаяву на вступ у шлюб) і 13 подружніх пар, що мають стаж спільного життя від трьохдо п'яти років. Дослідження поки, що подібність особистісних профілів молодят(використався шістьнадцатифакторний опросник Кетелла) менше, ніж подібністьособистісних профілів чоловіка й жінки, що мають стаж родин ний життя.Адекватність сприйняття дружина приблизно однакова в жінок й у чоловіків, але вподружніх парах вона вище, ніж у молодят. А ідентифікація в чоловіка й жінки,навпроти, вище в молодят й у жінок з подружнім стажем.[18]
Аналіз літератури у вітчизняній психології дозволяє намітити основнінапрямки, у руслі яких розробляється проблема:
1. Це дослідження, безпосередньо присвячені проблемам молодої родини,готовності молоді до шлюбу. Відзначимо роботи I. Дубровиной, Л. Филюковой,В. Меньшутина, М. Обозова й ін.
2. Адаптація розглядається як процес узгодження рольових очікувань, атакож через вивчення міжособистісних, рольових, «Я» — рольових конфліктів.Дослідженням цієї проблеми займалися С. Голод, А. Харчен, В. Сисенко, Г.Навайтис й ін.
3. Для розуміння процесу шлюбно-сімейної адаптації велике значеннямають дослідження в області соціальної перцепції, і насамперед соціальнихочікувань. Слід зазначити роботи А. Волковій, Т. Трапезниковой, Е. Калмыковой,Н. Федотовой.
Узагальнення й систематизація вітчизняних робіт, пов'язаних здосліджуваною проблемою, дозволили уточнити поняття шлюбно-сімейної адаптації,виділити її специфіку. Оскільки родина є малою групою, те, на наш погляд,представляється можливим використання деяких характеристик, закономірностейпрояву соціально-психологічної адаптації при вивченні процесу шлюбно-сімейноїадаптації. Однак необхідно відзначити, що не можна ігнорувати специфіку родини,розглядати її як поле, на матеріалі якого вивчається те ж саме, що може бутививчене на матеріалі інших малих груп.
Л. Гозман, Ю. Алешина виділяють наступні найбільш важливівідмінності родини від інших малих груп:
1.родина є максимальноконтрольованою в нормативному плані, тобто нормативно заданої;
2.гетерогенність складу;
3.закритість групи;
4.напівфункціональністьгрупи;
5.тривалість історіїродини;
6.тотальність — повнезалучення людини в сімейні стосунківи.
Таким чином, задаються певні рамки для переносу особливостейпротікання соціально-психологічної адаптації на адаптацію до родини. Шлюбно-сімейнуадаптацію варто розглядати як поступовий процес пристосування пружне друг додруга й до сімейного життя, результатом якого повинне бути формування стійкогосімейного укладу, розподіл побутових і психологічних ролей, виробленняприйнятного стилю спілкування один з одним, вироблення прийомів дозволу йпрофілактики конфліктів і розбіжностей, визначення взаємин з мікрооточенням потипі відкритої або закритої групи. Це визначення, на наш погляд, є найбільшудалим, оскільки досить повно розглядає змістовний аспект шлюбно-сімейної адаптаціїяк цілісного процесу.[20]
Своєрідну концепцію шлюбно-сімейної адаптації запропонував В.Сисенко. Основу її становлять особливості характерів чоловіка й жінки і їхніхадаптаційних можливостей, що випливають звідси. Автор виділяє 4 групи людей поступені й рівню адаптації:
1.високоадаптованіособистості;
2.середньоадаптовані;
3.низькоадаптовані;
4.дезадаптовані.
До загальних адаптаційних особливостей він відносить:
1.здатність до співробітництва;
2.здатність до спілкування;
3.здатність до емоційного й раціонального розуміння інших людей;
4.здатність до самоконтролю й самопізнання;
5.уміння вибрати адекватний тип поводження залежно від умов йобставин.
Розвиток цих здатностей значною мірою, на думку автора, визначаєуспішність шлюбно-сімейної адаптації. Однак цей висновок припускає не метафізичне, а діалектичнемислення, що визнає в тому самому явищі позитивні й негативні моменти,прогресивне й регресивне. Необхідно враховувати, що кожна подружня паравиробляє свій неповторний стиль взаємин; компенсує нерідко самі небажаніхарактеристики один одного, протистоїть негативним тенденціям.
В. Сисенко визначає структуру адаптації особистості й сфері шлюбно-сімейнихстосунків у такий спосіб:
1. адаптація фізіологічна, у тому числі сексуальна;
2. адаптація до темпераменту, характеру партнера;
3. адаптація до сімейних ролей, до нових обов'язків, правам, доподолу праці в шлюбному союзі;
4. адаптація до потреб, інтересам, звичкам, образу й стилю життяшлюбного партнера;
5. адаптація до основних цінностей життя, «життєвої філософії»,розумінню мети й сенсу життя партнера.
Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються вдослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначаєтьсяфакт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловікамипротягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутньогочоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насампередподання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є вкожного.[16] У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої,соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулює стосунківив подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженість емоційногопідйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр, зіставляютьсяз початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, яку лініюповодження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і раніше орієнтуватисяна неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнера або ж,навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його, наближаючись тимсамим до дійсності. Адекватність подання про партнера по шлюбному союзізабезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженням свого партнера,що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.
Особливого розгляду вимагає питання про критерії адаптованостічоловіка й жінки.
У доступній нам літературі ми не зустріли вказівок на об'єктивні йсуб'єктивні показники адаптованості. Ми пропонуємо розглядати як критерійадаптованості інтегральний показник, що складається із тривалості шлюбногостажу (об'єктивний показник) у сполученні з рівнем задоволеності подружніми стосунками(суб'єктивний показник). Задоволеність шлюбно-сімейними стосунками відбиваєрезультативність всіх процесів, що відбуваються в родині, у тому числі йадаптаційних. Отже, висока оцінка шлюбу може розглядатися як показник того, щов родині вирішені завдання адаптаційного періоду: формування структури родини,розподіл функцій (або ролей) між чоловіком і дружиною, вироблення загальнихсімейних цінностей на тім рівні, що задовольняє дану подружню пару. Такимчином, шлюбно-сімейну адаптацію необхідно розглядати як складний,багаторівневий цілісний процес взаємного пристосування чоловіка й жінки друг додруга й до сімейного життя. У змістовному плані цей процес являє собою єдністьнаступних компонентів:
1.Пристосування до шлюбного партнера, що припускає:
□ фізіологічну адаптацію, утому числі сексуальну;
□ адаптацію дотемпераменту, характеру партнера;
□ адаптацію до інтересів,потребам, звичкам, образу й стилю життя шлюбного партнера;
□ адаптацію до основнихцінностей життя, життєвої філософії партнера;
2.Пристосування до сімейного життя, що включає в себе адаптацію допобутових і психологічних ролей, до нових обов'язків і прав, до поділу праці вшлюбному союзі.
Компоненти 2-й групи вивчені у вітчизняній психології недостатньо,хоча грають досить істотну роль у загальному процесі пристосування до шлюбно-сімейнихстосунків. Якщо адаптація до партнера можлива й у період дошлюбного знайомства,то адаптація до вимог сімейного життя відбувається лише після висновку шлюбу вумовах спільного проживання, ведення господарства й т.п. У зв'язку із цимособливе звучання й особливий інтерес здобуває дослідження мотиваційнихкомпонентів, що регулюють процес адаптації на початкових етапах становленняродини.[20] 2.3 Специфіка подружнього конфлікту
У родині існують сили зімкнення, що роблять опір зміні структури,і сили розпаду, що штовхають до змін. Рівновага існує в тому випадку, якщо силизімкнення переважають над силами розпаду. У дусі такого підходу автори даютьвизначення групового (наприклад, сімейного) конфлікту: «Цей стан потрясіння,дезорганізації стосовно попередньої рівноваги. Конфлікт — це генератор новихструктур», — затверджують Робер і Тильман.[16]
Одним з найпоширеніших підходів до аналізу причин міжособистіснихконфліктів, зокрема подружніх конфліктів, є підхід, що виходить із того, щоконфлікт між чоловіками виникає через незадоволеність певних потреб в одного зних або в обох.
Такого підходу дотримується, зокрема, вітчизняний дослідник В.Сисенко«Як відомо, — пише В. Сисенко, — шлюб полягає для взаємного задоволеннясімейних різноманітних потреб. Часткове й повне незадоволення тих або іншихпотреб одного або обох чоловіка й жінки веде до сварок, а потім і до хронічнихконфліктів, руйнуючи стійкість шлюбу».[17]
В. Сисенко виділяє наступні причини конфліктів па ґрунтунезадоволених потреб.
1.Конфлікти, незлагоди, що виникають на основі незадоволеної потребив цінності й значимості свого «Я», порушення почуття достоїнства з боку іншогопартнера, його зневажливого, неповажного відношення. Образи, образинеобґрунтована критика.
2.Конфлікти, незлагоди, психічні напруги на базі незадоволенихсексуальних потреб одного або обох чоловіка й жінки. Вони можуть мати різнуоснову: знижена сексуальність одного із чоловіка й жінки, розбіжність циклів іритмів виникнення сексуального бажання; безграмотність чоловіка й жінки впитаннях психогігієни шлюбного життя; чоловіча імпотенція або жіночафригідність; різні хвороби чоловіка й жінки; сильна хронічна фізична й нервоваперевтома одного із чоловіка й жінки й т.д.
3.Психічнa напругa, депресії, конфлікти, сварки, що мають своїмджерелом незадоволеність, потреби одного або обох чоловіка й жінки в позитивнихемоціях; відсутність пещення, турботи, уваги й розуміння. Психологічневідчуження чоловіка й жінки.
4.Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті пристрасті одного ізчоловіка й жінки до спиртних напоїв, азартним іграм й іншим гіпертрофованимпотребам, що приводять до неощадливим і неефективним, а часом і марним витратамкоштів родини.
5.Фінансові розбіжності, що виникають на основі перебільшених потребодного із чоловіка й жінки. Питання взаємного бюджету, змісту родини, внескукожного з партнерів у матеріальне забезпечення родини.
6.Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті задоволення потреб чоловікай жінки в харчуванні, одязі, на ґрунті благоустрою домівки, а також витрат наособисті потреби кожного із чоловіка й жінки.
7.Конфлікти на ґрунті потреби у взаємодопомозі, взаємопідтримці, укооперації й співробітництві, а також пов'язані з поділом праці в родині,веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми.
8.Конфлікти, незлагоди, сварки на ґрунті різних потреб й інтересів упроведенні відпочинку й дозвілля, різних хоббі.
Використання категорії «потреба» у створенні теорії подружньоїконфліктності доцільно, з погляду В. Сисенко, у багатьох стосунках. Як відомо,від загальної психології й психології особистості, від аналізу потреб легкоперейти до мотивів й інтересів, негативним і позитивним емоціям, а також дотаких понять, як «стрес» й «фрустрація», які інтенсивно розробляються вмедичній психології. А звідси вже прямий шлях до аналізу всіх видів неврозів ідепресивних станів, джерелом яких можуть бути сімейні безладдя.
Отже, стійкість або нестабільність шлюбу В. Сисенко розглядаєчерез задоволення потреб чоловіка й жінки. Він думає, що стабільність шлюбузалежить не тільки від задоволення матеріальних потреб чоловіка й жінки, але йвід задоволення емоційно-психологічних потреб.[15]
Він виходить із гіпотези, що складає в тім, щоемоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від ступеня задоволенняпотреб у взаємодопомозі й психічній підтримці, взаєморозумінні, задоволенніпочуття власного достоїнства, у відчутті своєї значимості, важливості.
Емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від задоволенняпотреби чоловіка й жінки в пещенні, ніжності, турботі й увазі друг до друга.Інакше кажучи, кожний із чоловіка й жінки повинен задовольняти свою потребу впозитивних емоційних почуттях. Отже, шлюб стабільний лише й тім випадку, колиподружнє спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, коли жоден ізчоловіка й жінки не випробовує почуття відчуження й психічної самітності.
Для кожного чоловіка в спільному житті повинен бути досягнутьякийсь мінімально необхідний рівень задоволення потреб, у противному випадкувиникає дискомфорт, формуються й закріплюються негативні емоції й почуття. Набазі незадоволених або частково вдоволених потреб може виникнути тимчасова абохронічна фізіологічна, психічна напруга, що поступово підточуєемоційно-психологічну стабільність шлюбу. Розповсюджено варіант, коли один ізчоловіка й жінки може бути перешкодою для задоволення якихось особистих потребіншого. Як добре відомо із загальної психології, будь-яка блокада інтересів ібажань особистості супроводжується сукупністю негативних почуттів й емоцій, якіруйнують підвалини родини.[18]
Більша група конфліктів виникає на основі незадоволеного почуттявласного достоїнства, значимості, цінності нашого «Я». Любою людиною сильнопереживає, коли ущемляється його особисте достоїнство, коли він втрачає поваги,коли до нього ставляться без належної поваги. Особливо зачіпають взаємніколючості, критичні зауваження, що стосуються розуму, якостей характеру, звичокі т.д.
Якщо один із чоловіка й жінки почуває себе защемленим, те цепороджує цілий ряд негативних реакцій проти іншого пружна й у певній меріпереходить у незадоволену потребу в пещенні, ніжності, турботі. Психічневідчуження між чоловіками починається із заниженої оцінки, із критичнихзауважень щодо особистості партнера. У такий спосіб порушується щиросердечнагармонія, відчуття своєї корисності й цінності для іншої людини. Подібніобставини приводять до того, що в шлюбі й родині людина не може затвердитисамого себе. У власній родині він почуває психічний дискомфорт. У нього зникаєпочуття підтримки, солідарності, захищеності.[19]
Теорія конфліктності, що має у своїй основі незадоволені потребичоловіка й жінки, доповнюється системою поглядів на те, що інша більша групаконфліктів виникає на ґрунті поділу праці, неузгодженості в системі взаємнихправ й обов'язків у родині. В основі даної групи конфліктів лежить теоріяролей, інтенсивно розроблювальна в сучасній соціальній психології. Ця групаконфліктів без особливої праці може бути об'єднана з першої, тому що поділпраці між чоловіками можна розглядати не тільки як конфлікт різного розуміннячоловіком і дружиною своїх взаємних прав й обов'язків, ролей, але і якнеузгодженість потреб чоловіка й жінки у взаємодопомозі, співробітництві,кооперації й психічній підтримці. Отже, конфлікт ролей можна розглядати якконфлікт особливої специфічної потреби.
Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки абопринаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень.Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу наступила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенніякихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлюєзадоволення спільних потреб.
Погляд на причину конфлікту як на незадоволену потребу характернийі для американського психолога Уілларда Ф. Харлі. Він пише: «Коли чоловік іжінка вступають шлюб, вони харчують високі надії. Вони присвячують себезадоволенню більших і глибоко особистих потреб один одного. Кожний погоджуєтьсявідмовитися від будь-яких інших людей, віддаючи чоловіку виключне правозадовольняти якісь свої, глибоко особисті потреби. Це не виходить, що всіпотреби повинні задовольнятися чоловіком. Але існують деякі основні потреби,які більшість із нас твердо приберігає саме для подружнього життя. Більшістьлюдей задовольняє ці особливі потреби в шлюбі».[19]
Харлі виділяє по п'ятьох основних потреб для чоловік чин і жінок,задоволення яких забезпечує стабільність шлюбу, а незадоволення яких веде доконфліктів і може привести до розлучення.
П'ять основних потреб чоловіка в шлюбі: 1) полове задоволення, 2)супутник по відпочинку, 3) приваблива дружина, 4) ведення домашньогогосподарства, 5) замилування.
П'ять особливих потреб жінки в шлюбі: 1) ніжність, 2) можливістьпоговорити, 3) чесність і відкритість, 4) фінансова підтримка, 5) посвяченняродині.
Тому що потреби чоловіків і жінок так розрізняються, то немаєнічого дивного в тім, що людям важко пристосуватися до подружнього життя.Чоловік може мати добрі наміри задовольняти потреби своєї дружини, але якщо вінуважає, що її потреби подібні з його власними, те його осягне невдача. Інавпаки, невдача осягне жінок, які порахують, що чоловікам подобається те жсаме ласкаве відношення, що так приємно їм самим.
Часто невдачі чоловіків і жінок у задоволенні подружніх потреб,відзначає Харлі, обумовлені просто незнанням потреб один одного, а несебелюбним небажанням робити чоловіку увага. «Зовсім не виходить, що,задовольняючи потреби чоловіка, ви повинні скреготати зубами, займаючись тим,що вам зовсім не подобається. Це значить, що ви повинні готуватися дозадоволення тих потреб, яких самі не випробовуєте. Намагаючись зрозуміти свогочоловіка як повністю відмінного від вас людини, ви можете стати, якщо захочете,знавцем у задоволенні всіх подружніх потреб людини».[17]
Уже згадувані вище західні дослідники Робер і Тильман думають, щоконфлікти в групі, зокрема в родині, між чоловіками не завжди мають джерело всамій групі. Якщо ці конфлікти мають результуючу динамічну силу усерединігрупи, то джерело їх перебуває найчастіше за межами самої групи.
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються вдослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначаєтьсяфакт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловікамипротягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутньогочоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насампередподання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є вкожного. У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої,соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулюєстосунки в подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженістьемоційного підйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр,зіставляються з початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, якулінію поводження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і ранішеорієнтуватися на неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнераабо ж, навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його,наближаючись тим самим до дійсності. Адекватність подання про партнера пошлюбному союзі забезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженнямсвого партнера, що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.
Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки абопринаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень.Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу наступила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенніякихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлюєзадоволення спільних потреб.
Уже згадувані вище західні дослідники Робер і Тильман думають, щоконфлікти в групі, зокрема в родині, між чоловіками не завжди мають джерело всамій групі. Якщо ці конфлікти мають результуючу динамічну силу усерединігрупи, то джерело їх перебуває найчастіше за межами самої групи.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Післявсього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі.Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційнихшлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть нашемоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але тойсоціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає намусі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле.Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із наснавчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні йтривалі взаємини з іншими людьми.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі,розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку,брак життєвих перспектив.
Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки абопринаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень.Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу наступила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенніякихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлюєзадоволення спільних потреб.
Таким чином підводячи висновок в нашій роботі можна стверджувати,що стабільність інституту сім'ї напряму залежить від членів сім'ї і їхньоговиховання. Отже, стійкість або нестабільність шлюбу напряму залежить відзадоволення потреб чоловіка й жінки. Вчені вважають, що стабільність шлюбузалежить не тільки від задоволення матеріальних потреб чоловіка й жінки, але йвід задоволення емоційно-психологічних потреб в цілому.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Хромова О. Особливості і тенденції розвиткусучасної української сімї // Шкільний світ. – 2006. №38. – С. 5-9
2. Шелестова Л. Сімя, яка переживає кризу // Шкільний світ. –2006. №10. – С. 1-5
3. Солодовніков В.В. Соціально дезадаптированая семья в контекстеобщественного мнения // Социологические иследования (СОЦИС). – 2004 — №6. – С.76-85.
4. Федотова Ю.В. Проблема понимания кризиса семьи//Социологические иследования. – 2003. №11. – С.137-142
5. Маковский М.С. Соціологія семьи: Проблемы, теории, методики /Отв. Ред.Г.С. Батичин. – М.: Наука, 1989.
6. Молодасімя в Україні: Проблеми становлення та розвитку. Тематична доповідь про створеннясімї в Україні за підсумками 2002 року / Редкоя. В.І. Довженко та інші. К.:Держ. Ін – т проблеми сімї та молоді, 2003. – 140с.
7. Про становище сімей в Україні: (Доповідь) / Г.В. Святненко, Е.М.Луценко, Ю.М. Якубова та інші: Держ. комітет України у справах сімї та молодіта інші, — К.: НВФ «Стедцентр», 1999. – 232 с.
8. Про становище сімей в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року /О.М. Балакірева, С.А. Вегера т інші.; Держ. Комітет молодіжної політики, спортуі туризму України. – К.: Укр. Ін-т соц. Досліджень, 2000. – 212 с.
9. Про становище сімей в Україні; Держ. доповідь за підсумками 2000року /С.А. Вегера, О.І. Голеусова та інші; Укр. Ін-т. соц. Досліджень. – К.: ВД«Шкільний світ», 2002. – 191 с.
10. Проблеми сімї: діти і батьки / Ю.М. Якубов, М.М. Московка; Укр.Ін-т. соц. досдіджень. – К., 1998. – 137 с.
11. РубиновА.З. Семья, одиночество, любовь… — М.: Сов. Россия, 1986. – 188 с.
12. Семьяи общество / А.Г. Харчев, М.С. Мацковський. – М.: наука, 1982. – 128 с.
13. ХарчевА.Г. Брак и семья. – 2-е издание, перераб. И доп. – М.: Мысль, 1979. – 376 с.
14. Харчев А.Г. Мауковский М.С. Современная семья и ее проблемы:Социал. – демограф. иследования. – М.: Статистика, 1978, — 224 с.
15. ШелягТ.В. Современная семья исоциальная работа. – М.: СТИ, 1999. – 242 с.
16. ШелестоваЛ. Сімя, яка переживає кризу // Шкіл. Світ. – 2006. -№10.- С.1-5
17. Кравченко Т. Сучасна сімя у вимірі вартостей // Рідна школа. –2002. — №11 С. 15-17
18. Галичанська А. Тих. Клімат молод. сімї // Соц. Психологія. – 2003.– №1. – С. 116-122
19. Молода сімя. Яка вона // Сімя. – 1996.-№1. – С. 6-7.
20. Ковальова Л. Психологія сімї // Шк. бібліотека. – 2005. — №6. – С.79-80