Свідомість як філософська проблема
План
1. Сутність і основні ознаки свідомості
2. Сучасна наука про передумови виникнення свідомості
3. Роль суспільно – трудової діяльності, спілкування і мови увиникненні та розвитку свідомості
1. Сутність і основні ознаки свідомості
Широковживанийтермін «свідомість»є одним із найбагатозначніших і невизначених. Часто свідомість ототожнюють ізбезпосереднім духовним життям, стверджуючи, що будь-які духовні явища є явищемсвідомості. Однак зводити духовне життя до свідомості-означає спрощувати перше,оскільки воно охоплює як свідомі явища, так і по свідоме, що входить до складу душевногояк компонента духовного.
Неправильнимє також зведення свідомості лише до знань, бо це звужує параметри самоїсвідомості, що включає і предметну свідомість, як і ототожнення свідомості ізсамосвідомістю, що увінчує свідомість, але щоб усвідомлювати щось, треба матите, чим усвідомлювати.
Поліваріантністьтлумачення свідомості як найбільш повного репрезентанта світу духу пояснюєтьсятим, що свідомість є надзвичайно специфічним, непредметним об’єктом вивчення.Його неможливо побачити, виміряти, зафіксувати у вигляді об’єктивних даних. Дотого ж свідомість неодмінно наявна в кожному образі сприйняття, вона миттєвопов’язує, співвідносить наші відчуття, поняття, думки, почуття без нашої на тезгоди і контролю. Свідомість неможливо виокремити із цього змістового зв’язку,оскільки поза ним вона не існує. З огляду на це навіть у сучасній філософіїпобудують різні підходи до визначення змісту свідомості, а також сумніви щодоможливості з’ясування її природи.
Уфілософії структуралізму, зокрема в творчості К. Леві-Строса, базовим удослідженні свідомості стає несвідоме, що не є свідомістю, але визначає її.Філософ намагається дослідити специфіку свідомості через мову, що виступаєрушійною силою переведення несвідомих структур у соціальні продукти. Мовапостає базисом, який є провідником впливу свідомості на життя людини.
Дляфілософського аналізу свідомості плідною є точка зору сучасноїантропосоціогенетики. Згідно з нею проблему природи свідомості слід розглядати вєдності з проблемою виникнення людини і суспільства. З позиції антропогенезулогічним є висновок, що свідомість постала з формуванням людини.
Дляконкретного розгляду проблеми необхідно визначитися в поняттях, близьких зазмістом до поняття свідомості. Часто на означення здатностей людини, щовирізняють її з тваринного світу, користуються поняттями психіка, свідомість,мислення, розум.
Психіка– це здатність живої істоти чуттєво сприймати світ і емоційно реагувати нанього. Вона притаманна як людині, так і тварині, але тварині властиві лишенижчі, несвідомі вияви психіки. Вона забезпечує виживання організму. Тваринасприймає світ тілом, крізь призму своїх біологічних потреб.
Свідомістьлюдини – нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається уформах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством упроцесі історичного розвитку.
Свідомістьлюдини прийнято розглядати як певний процес, потік переживань, що складається зокремих актів – сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання таін. Розрізняють три види актів свідомості – мислення, воління та емоційніпереживання.
Мислення– один із найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванніабстрактними поняттями (наприклад, розв’язування математичної задачі). Йогонерідко ототожнюють із свідомістю, однак свідомість не зводиться до мислення. Я«хочу», я «люблю» – це також акти свідомості, але вони не єактами мислення. Само мислення поділяють на розсудкове і розумне.
Такимчином, кожне з розглянутих понять постає як вужче за обсягом від попереднього:розум-це лише певний тип мислення, мислення – один із видів актів свідомості,свідомість – певний рівень розвитку психіки.
2. Сучасна наука про передумови виникнення свідомості
Першіуявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, щопроцеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від процесів природи, щоїхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного.Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного.Упродовж тисячоліть людство шукало відповідь на запитання, у чому полягаєсутність свідомості, як вона виникає, від чого залежить її можливості і т.ін.
Унаш час свідому діяльність людини вивчають фізіологія, медицина, психологія,кібернетика та деякі інші науки. Найперші складності розуміння та вивченнясвідомості пов’язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищсвідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати здопомогою різноманітних приладів. Наприклад, відомий американський нейрофізіологЯ.Прибрам писав, що ні на якому рівні наукового дослідження мозку людини нефіксується те, що ми називаємо думкою, хоча мозок узагалі не можна досліджуватиінакше, ніж виходячи із тези, він є орган думки та свідомості. У зв’язку іззазначеним інколи висувають досить радикальне твердження про те, що свідомостіяк особливої сутності взагалі не існує, що її можна звести або до функції тапроцесів організму людини, або до її реакцій нервової системи людськогоорганізму на зовнішні чинники. Лише у ХХ ст. була видана низка праць,спрямованих на доведення того, що насправді не існує нічого такого, що можнабуло би назвати явищами ментальними або свідомістю. Досить поширеним булотлумачення свідомості як особливої форми відображення дійсності. Якщо свідомістьрозглядають як відображення, то її позбавляють будь-якого онтологічногостатусу, тобто при тому вважається, що вона не вносить у дійсність нічогопринципового нового. Свідомість як форму відображення дійсності наділяютьздатністю лише відтворювати та перекомбіновувати наявні форми буття. Слідвизнати, що для деяких наук (біологія, психологія) теорія відображеннявиявилась результативною.
Найпершоюознакою свідомості можемо вважати особливий тип людської поведінки. Ми можемоназвати його «небіологічним», тому що людина діє не лише під тискомжиттєвих потреб, не лише в напрямі пошуку шляхів їх задоволення; вона діє не засхемою «стимул-реакція», а інколи – усупереч біологічній доцільностіта самозбереженню (наприклад, у випадках самопожертви, самогубства та ін.).Людська діяльність, як це вже окреслювалося в попередніх розділах, стаєсамодіяльністю, вона вводить людину у принципово інакший, у порівнянні ізбіологічною, тип поведінки.
Пронебіологічний тип людської поведінки свідчать як спрямованість, так і змістованаповненість людських дій: їх здійснюють на основі соціокультурних процесів ізвикористанням штучних знарядь та засобів життєдіяльності, що їх людина створиласама. Всі ці засоби стають ніби новим, проте для людини – найважливішимсередовищем її життєдіяльності, вони ніби подовжують та підсилюють її природніоргани. Саме завдяки використанню таких засобів людина діє інакше, не забіологічною схемою: навіть їжу вона приймає та спить зовсім не так, як цероблять тварини. Людина генетичне не успадковує навичок використання цих речей,тому без наявності знання та розуміння ні створення культури, ні користуванняїї складниками було б неможливе. Крім того, спираючись на свої знання тарозуміння, людина може визначити призначення таких речей, яких вона ніколи небачила, і створювати такі, яких ще не було.
Зцим пов’язана предметність як важлива ознака свідомості: за допомогою розумулюдина здатна ніби бачити те, що насправді, у наявному вигляді не існує.Наприклад, каменяр бачить у камені майбутній вибір, коваль у металі-майбутнюріч. Коли ми тратимо перед собою текст, то бачимо світлу поверхню з позначками,але вбачаємо за цим щось принципово інше. Муха, що повзає по картині живописця,не схвильована тим, що міститься за фарбами та полотном; це доступно лише длялюдини, обдарованою свідомістю.
Функціонуваннясвідомості пов’язане з особливим предметним змістом реальності, який чуттєвонам не наданий, а вироблений на основі досвіду діяльності в історичному процесісоціально-культурного життя. Звідси – цілеспрямований характер свідомостідіяльності: здатність свідомості створювати образи майбутніх (потрібних)результатів своїх дій і в подальшому спрямовувати свої дії на те, чого вготовому вигляді, тобто-фактично, не існує. Причому часто йдеться не проіснуюче тут і зараз, а й узагалі. Значить, законом людської діяльності постаєїї зумовленість не тим, що діє на людину ззовні, а тим, що вироблене їїсвідомістю. Тому і при оцінці людської діяльності важливо врахувати не лише їїрезультат, а й наміри, мету.
Уцьому, зокрема, проявляється творчий характер людської свідомості. При розглядіознак свідомості нам не уникнути запитання: а як же людина може засвідчитинаявність у її свідомості того, що не існує? Насамперед реальними діями,реальними творенням нових речей: коли майстер вчить учня, він досить часто нестільки розповідає йому «теорію» власних дій, а просто залучає йогодо діяльності, діями демонструє свій досвід. Проте це можна робити лише в разівідносно простих процесів діяльності; в інших же випадках треба мати особливізакони для передачі того предметного змісту свідомості, який не можна прямопродемонструвати. Такими засобами стають знаки (або, ширше-знакова діяльність),серед яких найважливіша роль належить мові (передусім-мовленню).
Усаморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності свідомості, тобтотой момент, що свідомість задля свого існування не потребує ніяких зовнішніхпідкріплень чи засвідчень, що вона в самій собі знаходить свою ж «першу»(чи «останню») очевидність, що, врешті, і дає можливість людиніпоставати суб’єктом пізнання та діяльності, тобто самій та від себе продукуватисвою дійову активність. З цим також пов’язана і здатність свідомості оцінюватидійсність, судити про неї. Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюютьнеможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознакисвідомості дозволяють стверджувати про її реальне існування, але в особливихякостях та характеристиках.
3. Роль суспільно – трудової діяльності, спілкування і мови увиникненні та розвитку свідомості
Умовоюіснування ідеального, матеріальним носієм абстракції є знаки (або, ширше –знакова діяльність), серед яких найважливіша роль належить мові, насампередмовленню. Думка людини завжди прагне вилитись у відповідний мовний еквівалент,незважаючи на те, що це ніколи не можна зробити остаточно. Беручи участь упроцесах предметного сприйняття і мислення, мова формується і розвивається вжеяк духовний продукт життя суспільства. Разом з суспільним характером праці воназначною мірою визначає специфіку людської свідомості і людської психікизагалом. Адже мова не лише передає предметний зміст свідомості, а й впливає насвідомість та її зміст, так само, як, наприклад, якість будівельних матеріаліввпливає на наміри архітектора, розміри хокейного майданчика – на тактикукоманди та ін. Будячи основним носієм історичного досвіду діяльності людини тасуспільства, мова постає специфічним засобом зберігання та передаванняінформації, пізнання об’єктивного світу та самосвідомості.
Моваі є найпершою та найочевиднішою ознакою свідомості; саме за ознакою мови щедавні люди відрізняли людину від тварини, а «своїх» людей від «німців».Отже, потреба в мові пов’язана з необхідністю зафіксувати той зміст, який неможе передати простою демонстрацією речей. Звідси стає зрозумілим, що мова стаєі основним носієм історичного досвіду діяльності (певної особи, певного народу,певної культури). Нарешті, великим дивом свідомості постає то, що, хоча вона нефіксується ніякими приладами та індикаторами, вона здатна фіксувати себе сама.Ця унікальна здатність називається самосвідомістю або само рефлексією людськоїсвідомості (чи думки). Можна, навіть, сказати так: не потрібно ніяких приладів,- достатньо лише звернути свою свідому увагу на те, що відбувається всередині нашихпсихічних процесів задля того, щоби переконатися у реальному існуваннісвідомості. Щоправда, для цього треба бути людиною і перебувати у людськомуспособі буття; тобто, можна сказати, що для людини (розвиненої, сформованої)питання про існування чи не існування свідомості постає як питання про її самоідентифікацію, і звичайно, те, що не перебуває у людському способі буття, такусамо ідентифікацію (тобто внутрішню фіксацію свідомості) здійснити не здатне.
Завдякимові людина сприймає світ не тільки своїми органами почуттів і думає не тількисвоїм мозком, а органами почуттів і мозком усіх людей, досвід яких вонасприйняла за допомогою мови. Зберігаючи в собі духовні цінності суспільства,будуючи матеріальною формою конденсації та зберігання ідеальних моментівлюдської свідомості, мова виконує роль механізму соціальної спадковості.Взаємозв’язок свідомості і мови, думки і слова не означає, що вони тотожні,тобто повністю співпадають.
Зовнішнійсвіт, як він відображається людиною в думці є надто складним. І не можнадумати, що люди завжди знаходять найпростіші й найточніші шляхи відображення вмові безліч подій і зв’язків між ними. Відповідність між зовнішніми явищами іграматичними категоріями досить умовна. Природа символу й об’єкта незбігається; адже назва, номінація є семіотичним, а не онтологічним явищем.Таким чином мислення і його мовне оформлення суть різні речі. Мислення можевиражатися ззовні різними знаковими системами, а не тільки мовними.
Знаковісистеми виникли і розвиваються як матеріальна форма, в якій реалізуютьсясвідомість, мислення, інформаційні процеси в суспільстві. Під значенням знаківмається на увазі та інформація про речі, властивості і відношення, якапередається з їхньою допомогою. Значення є вираженим у матеріальній формізначення відображенням об’єктивної дійсності. В нього входять як понятійні, такі чуттєві й емоціональні компоненти, вольові спонуки, прохання, тобто вся сферапсихіки, свідомості. Вихідною знаковою системою є звичайна, природна мова. Дознаків штучних мов відносяться передовсім різноманітні кодові системи, знакиформул, різноманітні схеми тощо. Будь-який знак функціонує тільки у відповіднійсхемі. Будову і функціонування знакових систем досліджує семіотика. Задопомогою логіки дій мовної системи можна побудувати наукові теорії, створитилітературні твори, укорінити у свідомість людей хибні ідеї.
Неприменшуючи значення біолого-фізіологічних передумов у виникненні свідомості,слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальнихобразах з’явилась саме в процесі еволюції людини як суспільної істоти.Соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тіснопереплетені. Сам по собі мозок, яким він виходить "із рук природи",не може мислити «по-людськи». Він стає органом людської свідомостітоді, коли людина залучається до суспільного життя. На певному етапістановлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактораперетворилась на другорядний, і визначальну роль стала відіграватисуспільно-історична діяльність людини. Можна вважати, перехід від біологічноїдо соціально-трудової діяльності здійснюються тоді, коли з одного боку, дляцього є перелічені вище біологічні передумови, а з іншого, і це головне, тоді,коли біологічний спосіб існування виявляє свою неспроможність. Він перестаєзабезпечувати виживання біологічного виду. Існує чимало гіпотез про те, щосталося з нашими далекими предками. Але усі вони визначають, наші предкипотрапили в ситуацію вибору – або загинути, або навчитися нового,небіологічного способу існування. Мабуть, актуалізація закладених можливостейлюдиноподібного предка, який звик жити на деревах і обставинами був змушенийжити в без лісовій місцевості, спонукала до прямоходіння, використання передніхкінцівок у трудовій діяльності, до конструктивних дій мозку. Виникла потреба уне даних від природи засобах праці і особливих інформаційних програмах.
Сучаснідослідження вищої нервової діяльності збагачуються висновками нейрофізіології,біокібернетики, молекулярної біології, генетики та ін. У фізіологічній науцівідбувається перехід від теоретико-емпіричних до абстрактно-теоретичних методівдослідження, які значною мірою ґрунтуються на гіпотетико-дедуктивномупередбаченні. Так, завдяки методам нейрокібернетики мозок вивчається яквідображу-вальний апарат, котрий шляхом перекодування здобутих збуджень унервовий імпульс формує ідеальний образ. Дослідження свідчать, що такі хімічніречовини, як ацетохолін, холінестераза, цирозін та інші відіграють значну рольу перекодуванні отриманої інформації, а також у подальшій передачі збудженьнервовим імпульсом. Психологічні і фізіологічні методи дослідження, доповненіцитологічними, гістологічними, біофізичними, уможливлюють пізнанняматеріального субстрату свідомості і особливостей його функціонування. Вивченняфізіологічних основ свідомості всебічно збагачує вчення про рефлекторнийхарактер психічних процесів, яке розвивалось І.М.Сєчєновим, І.П.Павловим,Н.Е.Введенським та ін. Психіка людини постає в їхніх ученнях як складна системаактивної діяльності, яка формується під впливом зовнішнього середовища.Рефлекторний процес розпочинається із сприйняття подразника, продовжуєтьсянервовим процесом у корі головного мозку і закінчується відповідною діяльністюорганізму. Поняття рефлексу відображає взаємозв’язок і взаємодію організму іззовнішнім світом, причину залежність роботи мозку від довкілля черезпосередництво практичних дій людини. Безперечно, сучасна наука дає багатийматеріал для вивчення фізіологічних основ психічної діяльності людини. Але хочби як досконало ми не вивчили структуру і особливості функціонування мозку,самих лише фізіологічних основ та біологічних передумов недостатньо для того,щоб розкрити сутність свідомості. Не слід забувати, що мозок – лише органмислення, а суб’єктом мислення виступає людина в нерозривному зв’язку ізприродою і суспільством. Не применшуючи значення біолого-фізіологічних передумову виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображенняоб’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась саме в процесі еволюції людинияк суспільної істоти. Соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогіїсвідомості тісно переплетені. Сам по собі мозок, яким він виходить "із рукприроди", не може мислити «по-людськи». Він стає органомлюдської свідомості тоді, коли людина залучається до суспільного життя. Напевному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція іздомінуючого фактора перетворилась на другорядний, і визначальну роль сталавідігравати суспільно-історична діяльність людини. Можна вважати, перехід від біологічноїдо соціально-трудової діяльності здійснюються тоді, коли з одного боку, дляцього є перелічені вище біологічні передумови, а з іншого, і це головне, тоді,коли біологічний спосіб існування виявляє свою неспроможність. Він перестаєзабезпечувати виживання біологічного виду. Існує чимало гіпотез про те, щосталося з нашими далекими предками. Але усі вони визначають, наші предкипотрапили в ситуацію вибору – або загинути, або навчитися нового,небіологічного способу існування. Мабуть, актуалізація закладених можливостейлюдиноподібного предка, який звик жити на деревах і обставинами був змушенийжити в без лісовій місцевості, спонукала до прямоходіння, використання передніхкінцівок у трудовій діяльності, до конструктивних дій мозку. Виникла потреба уне даних від природи засобах праці і особливих інформаційних програмах.