ДИПЛОМНА РОБОТА
ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ДЕЗАДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ ПІДЛІТКІВ УМІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКАХ
План роботи
Вступ
Розділ1. Теоретичні основи дослідження проблеми дезадаптації молодих підлітків
1.1Характеристика психологічних особливостей підліткового періоду
1.2Міжособистісні стосунки підлітків
1.2.1Стосунки між однолітками, вчителями. Місце вчителя у подоланні конфліктів міжпідлітками–однолітками
1.1.2Родинне спілкування між дорослими та підлітками
1.3Аналіз психологічної літератури по проблемі
Розділ2. Експерементальне дослідження особливостей дезадаптації молодих підлітківу міжособистісних стосунках та виявленняпсихологічних причин дезадаптації
2.1Методи та завдання дослідження міжособистісних стосунків молодих підлітків
2.2Обробка та аналіз результатів експеременту
2.3Психокорекційна робота щодо формування у молодих підлітків адапційнихмеханізмів взаємодії у міжособистісних стосунках та навчальноїдіяльності
Висновки
Література
Додаток
Вступ
У сучасних умовах кризи соціалізаціяпідлітка набуває гострого характеру. Дитині необхідна підтримка в йогоадаптації в суспільстві, в прагненні реалізувати себе, навчитися спілкуванню,самовихованню. Психологами зафіксована постійна тривога школяра, яку викликаютьнавчальне навантаження (перенавантаження), низькі бали, несправедливий вчитель,який не взмозі дійти до кожного учня, невлаштованість сім’ї, вулиці, дедитина попадає “на лічильник” (кримінальний прийом) або в руки наркоманів,токсикоманів.
Гуманізм сучасного виховання і навчанняє основою для будування відношень підлітка і вчителя не на тиску, а на діалозіі взаєморозумінні, не на конфліктах, а на співпереживанні, прийнятті одинодного. Процес соціалізації дітей відбувається перш за все через виховання, якемає ціле спрямовуючий вплив, керування цим процесом. Однак при цьому для кожноїкатегорії дітей повинні бути розробленні свої методики і технології процесувиховання і навчання, які б дозволили активізувати позитивні фактори інейтралізувати негативні.
В цілому зусилля вчителів іспеціалістів повинні бути спрямовані на адаптацію дитини, яка знаходиться уважкій життєвій ситуації, тобто на його активне пристосування до прийнятихсуспільством правил і норм поведінки, на подолання наслідків впливу негативнихфакторів.
Якщо ступінь втрати або несформованості значних якостей дуже висока і зашкоджує успішному пристосуваннюдитини до умов середовища, навчальної діяльності, то відбувається його дезадаптація.
На наш погляд, надзвичайно важнодосліджувати причини дезадаптації молодих підлітків і їх впливу наміжособистісні відношення, так як саме на даному віковому етапі складаєтьсясистема стійких поглядів на світ і на своє місце в ньому – формуєтьсясвітобачення, особливості якого мають безпосередній вплив на становленняособистості підлітків, на все їхнє життя.
Актуальність даної проблеми полягає утому, щоб виявити психологічні причини дезадаптації молодих підлітків, а саме,в між особистісних стосунках.
Ця проблема залишається недостатньодослідженою і тому її вивчення особисто актуально у період переходу молодихшколярів до середньої ланки навчального закладу, як правило завжди пов’язанийіз певними ускладненнями як для дитини, так і Ії батьків, вчителів.
Таким чином, виходячи з актуальностівище означеної проблеми, виконана робота присвячується вивченню психологічнихпричин дезадаптації молодих підлітків, та її впливу на розвиток міжособистісних стосунків.
Об’єкт дослідження – між особистісністосунки молодших підлітків у процесі навчання, спілкування.
Предмет дослідження – психологічніпричини дезадаптації молодших підлітків.
Гіпотеза дослідження полягає у тому, щодезадаптація молодших підлітків впливає на розвиток особистості, Ії навчальнудіяльність, поведінку, міжособистісні стосунки і підліток не завжди адекватнореагує у критичній ситуації, вміє контролювати свою поведінку, яка стає більшневрегульованою, агресивною, що призводить до зниження продуктивності навчання,запобігає формуванню об’єктивної самооцінки.
Припускаємо, що психологічні причинидезадаптації молодших підлітків криються в особистісних якостях самих учнів:невміння спілкуватися, невміння будувати свої стосунки, контролювати поведінку,невпевненість в собі.
Важливо не тільки виявити психологічніпричини дезадаптації, але й провести психокорекцій ну роботу щодо формуванняпозитивних якостей особистості учнів, які сприятимуть розвитку активності,товариськості, впевненості, вмінню будувати стосунки з іншими, підвищенню рівняпозитивного психологічного клімату в шкільному колективі.
Основні завдання дослідження:
1 Вивчити вікові та індивідуальніособливості молодших підлітків.
2 Виявити причини дезадаптації учнів впроцесі навчання та спілкування.
3 На підставі даних дослідженняпровести аналіз щодо визначення наявності впливу дезадаптації молодшихпідлітків на розвиток між особистісних стосунків.
4 Провести психокорекцій ну роботу здезадаптованими учнями, сприяти розвитку у них позитивних якостей особистості, якілежать в основі адаптивних механізмів молодших підлітків.
5 Розробити практичні рекомендації длявчителів, батьків щодо розвитку адаптивних механізмів молодших підлітків уміжособистісних стосунках.
Теоретична та практична значимістьдослідження полягає, з одного боку у виборі предмета дослідження. Тому що упсихологічній літературі поки що не існує системного підходу щодо вивченняданої проблеми, з другого боку, можливістю використання результатів дослідженняв практиці навчально – виховного процесу у період переходу молодшого підліткадо середньої ланки навчального закладу.
Апробація результатів дослідженняполягає у тому, що матеріали дослідження були заслухані на практичних заняттяхз психології, на педагогічній нараді для вчителів – предметників, яківикладають у середній ланці навчального закладу, загальноосвітній школі №2міста Красний Лиман Донецької області.
У тестуванні прийняли участь учні 5-хкласів загальноосвітньої школи №2 міста Красний Лиман Донецької області (всього51 чоловік. З них 26 дівчаток. 25 хлопців).
Структура роботи – вступ,два розділи, висновки, практичні рекомендації, список літератури.
Розділ 1. Теоретичніоснови дослідження проблеми дезадаптації молодших підлітків
1.1 Характеристикапсихологічних особливостей підліткового періоду
Підлітковий вік це вік дитини від 10 –12 до 15 – 17 років. Але одностайності щодо визначення йог чітких хронологічнихмеж на сьогодні не існує. Більшість учених дотримуються думки, відповідно до якоїпідлітки поділяються на дві основні групи: молодших і старших підлітків. Так,для молодшого підлітка новоутворенням є здатність до ідентифікації, длястаршого – почуття самітності, перше кохання. Узагальнюючи наявні у спеціальнійлітературі думки, можна зробити висновок, що до першої групи належать дітивіком від 10 до 13 років, до другої, відповідно – 14 – 17 років. Такий підхід,на нашу думку, досить чітко відображає специфіку розвитку дітей зазначеноговіку, тому правомірно вважати, що “підлітковість” як перехідний вік обмежуєтьсявказаними рамками, за якими настає юність. Підлітковий вік не випадковоназивають “перехідним”, адже саме в ці коки відбувається перехід від дитинствадо дорослості, що супроводжується значними зрушеннями у всіх галузяхжиттєдіяльності дитини. Утім такий перехід не завжди усвідомлюється самимпідлітком і в реальному житті по-різному виявляться. Сучасні дослідники,звертаючись до розгляду цих питань, визначають відповідні характерні рисиформування дорослості, що дає змогу краще зрозуміти як процес розвиткуособистості підлітка, так і особливості його поведінки, ставлення до оточуючихтощо.
Підлітковий вік часто називають“критичним”. У психології критичними називають такі періоди розвитку, колиорганізм має підвищену сенситивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх івнутрішніх вплив, дії яких саме у цей (і ніякий інший) період розвитку маютьособливо важливі, безповоротні наслідки. Такі періоди часто супроводжуютьсяпсихологічною напруженістю, перебудовою. У психології вони мають назву “віковихкриз”.
Це складні стани, які характеризуютьсябільш-менш вираженою конфліктністю. Вони є істотними, статистично нормальними,тривають не довго за часом (до року). Їх називають нормативними життєвимикризами, на відміну від “ненормативних” – таких, як невротичні. Травматичнітощо. Які мають в основі випадкові, особливі обставини.
Нормативна криза підліткового вікувідрізняється від інших криз (1, 3, і 7 років) більшою тривалістю за часом ісилою. Її проявами є бурхливі негативні реакції з приводу будь яких дійдорослих. Якщо такий стан триває надто довго і бурхливо, це може вказати нанаявність ненормативної кризи у підлітків. Якщо дорослі чуйно ставляться допідлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові особливості, то можливийтак званий без кризовий розвиток дитини, тобто криза проходитиме у злагодженій,не агресивній формі.
Причини виникнення, характер і значенняпідліткової кризи психологами роз’яснюється по–різному. Багато з авторів підкреслюютьможливість без кризового протікання цього періоду. Криза в цьому випадкурозглядається як результат неправильного відношення дорослих, суспільства вцілому до підлітка, пояснюється це тим, що особистість не може справитисьпоставленими перед нею на новому віковому етапі проблемами [43].
Важливим аргументом на користь “безкризових” теорій є те, дані дослідження часто свідчать про відносно спокійнепротіканні переживань підлітками цього етапу розвитку /Ельконін Д.Б., Кле М.,Раттер М./ [57, 21, 42].
Друга точка зору, якої дотримуютьсяавтори, полягає в тому, що характер протікання, зміст і форми підліткової кризивідображають суттєву роль в загальному процесі вікового розвитку.Протиставлення себе дорослим, активне завоювання нової позиції є не лишезакономірним, але й продуктивним для формування особистості підлітка.
Л.С. Виготський підкреслював, що завсяким негативним симптомом кризи ховається позитивний зміст, який зазвичай є встані переходу до нової і вищої форми [12, 47– 49].
Дані дослідження підтверджують, щоспроби дорослих уникнути проявів кризи шляхом уникнення умов для реалізаціїнових потреб, як правило, залишаються безрезультатними. Підліток якби провокуєзаборони, спеціально змушує батьків до них, щоб мати потім можливістьперевірити свої сили в подоланні цих заборон, перевірити і власними зусиллямирозширити рамки, які обмежують його самостійність. Саме через це зіткненняпідліток познає себе, свої можливості, задовольняє потребу самовираженні. В тихвипадках, коли це не відбувається, коли отроцтво проходить гладко ібезконфліктно, в подальшому можуть проявитися особливо болісно під час кризи 17– 18 років.
Найбільш значним для розвитку отроцтває повноцінне спілкування. Про це свідчать такі дані: ті школяри, які в цьомувіці орієнтувалися переважно на сім’ю і світ дорослих, в юності і доросломувіці часто мають труднощі у взаємовідношеннях з людьми (не лише особистих але йслужбових).
Неврози, порушення поведінки, нахил доправопорушень також найбільш часто зустрічаються у людей, які в дитинстві;підлітковому віці мали труднощі при взаємовідношеннях з ровесниками. Данідосліджень [29] свідчать, що повноцінне спілкування з ровесниками упідлітковому віці є найбільш значним для збереження психічного здоров’я напротязі довгого часу. Ніж такі фактори як розумовий розвиток, успішність внавчанні, взаємовідношення з педагогами.
Підлітковий вік – це час формуваннястійких форм поведінки, характеру і засобів емоційного реагування, які вподальшому визначать життя дорослої людини, її фізичне і психічне здоров’я. Цечас досягнень, набуття знань, умінь, нової соціальної позиції, становленняморальності. Але не треба забувати, що саме цьому вікові притаманна втратадитячого світосприймання, виникнення тривожних сумнівів у собі і своїхможливостях, пошуки правди в собі та інших.
У цей період відбувається різкаперебудова більшості органів і систем людини. При цьому визначальним є зміни вроботі залоз внутрішньої секреції, особливо статевих. Змінюються також темпросту, вага тіла, інакше кажучи, визначається зовнішність людини. Прискоренийріст дитини, її підвищена рухливість, нервово – психічна активність приводятьдо посиленого обміну речовин, значного напруження в роботі залоз внутрішньоїсекреції та нервової системи. Усе це зумовлює легку вразливість, нестійкістьпсихіки, різні відхилення в поведінці підлітка.
Збільшення росту, маси, м’язової силиздебільшого радісно сприймаються підлітком як ознаки його дорослості. Водночасфункціонування серця, легенів, кровопостачання мозку не можуть забезпечитиповноцінної роботи організму в цілому. Звідси швидка і раптова зміна станів інастроїв підлітка. Вступ дитини в підлітковий період характеризується якіснимпоштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиціядорослої людини. Навіть якщо ця позиція ще не відповідає об’єктивному статусупідлітка в житті, — її поява означає, що підліток суб’єктивно вже ввійшов унові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивівповедінки та діяльності.
Виникнення потреби в пізнанні власнихособливостей, цікавить до себе та роздуми про себе – характерна особливістьдітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається якдо засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненніособисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.
Соціально – регулююча функція роздумівпро себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на своїнедоліки та має потребу в їх подолані, а вже згодом – на свої особистісні рисив цілому, свої можливості та переваги.
Важливий стимул виникнення у підліткаміркувань про себе – його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайтиблизьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими:однолітками, батьками, дорослими. Так відбувається порівняння з іншими людьми,особливостями їхнього характеру та поведінки.
Уявлення про інших людей та самого себене завжди реалістичні. У багатьох підлітків само оцінювання деяких якостейзавищена. На цій підставі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення допідлітка дорослого (батьків, вчителів). Це може привести до виникнення упідлітках ефекту та комплексу специфічних особливостей: з’являєтьсяобразливість, підозра. Недовіра, іноді агресивність і завжди – надмірначутливість до оцінювання інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагуєефективно, а хронічні невдачі підвищують невпевненість у себе. У деяких підлітківзнижується рівень домагань, а у деяких з’являється бажання обов’язково здолати труднощі, довести можливість цього собі та всім.
Особливість підлітка – турбота провласну самостійність. З віком сфера претензій на самостійність інтенсивнорозширюється. Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й деякі вибори,рішення, думки. Джерело суперечок підлітків – не лише реальні негоди, а йпрагнення відстояти свою думку.
Молодші підлітки часто не вміютькерувати своєю поведінкою. Із віком збільшується тенденція організувати себе, з’являєтьсяставлення до власного росту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає самстворювати себе, спонукати до розвитку згідно з певними зразками та конкретнозначущими завданнями й намірами, які пов’язані з потребами сьогодення та майбутнього.
П’ятий клас – 10 – 11 років – кінець дитинства,молодший підлітковий вік. У цей час діти в основному врівноважені, спокійні,вони відкрито й довірливо відносяться до дорослих, визначають їх авторитет,чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги та підтримки.
У середній школі повністю міняютьсяумови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи класнийкерівник – учителі – предметними, часто до кабінетної системи. Те, що цейперехід співпадає з кінцем дитинства, досить стабільним періодом розвитку,добре для адаптації школяра до нових вчителів, нових умов.
Як показує практика, більшість дітейпереживає цей період як важливий крок у їхньому житті. Це спостерігаєтьсянавіть у тих школах і гімназіях, де дітей с самого початку навчають вчителі –прикметники де видимих змін в житті дітей не відбувається.
Центральне місце займає, по – перше,сам факт закінчення молодшої школи, який в тій чи іншій мірі підкреслюєтьсявчителями і батьками, і, по – друге, предметне навчання. Незважаючи на те, що іраніше діти вивчали різні предмети, саме при переході до середньої школи вонипочинають розуміти зв’язок цих предметів з повним напрямком знань.
Для багатьох дітей, які навчалисьспочатку в одного вчителя, перехід до кількох вчителів з різними вимогами,різними характерами, різним стилем відношень також є зовнішнім показникомїхнього зростання. Вони з задоволенням і гордістю розповідають батькам,молодшим братам, друзям про “добру” математичку або “вредного” історика. Крімтого деяка частина дітей сприймає цей перехід як можливість знову розпочатишкільне життя, налагодити відношення з педагогами.
Бажання гарно навчатися, робити всетак, щоб дорослі були задоволені, “не переживали та не засмучувалися”,“раділи”, щоб мама, коли подивиться в щоденник, не покарала і не плакала” –досить сильна у п’ятикласників. Помітне пониження інтересу до навчання,деяке, “розчарування” в школі змінюється очікуванням перерв, діти чекають, щоїм стане в школі цікаво.
Разом з тим вчителі середньої школичасто не роблять розмежувань між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи,висуваючи до всіх однакові вимоги. Це затруднює адаптацію дітей до навчання усередній школі. Високі вимоги стають непосильні для п’ятикласників.Звідси й підвищена залежність визначеної частини дітей від дорослих, привиканнядо класного керівника, плач, цікавість до книг та ігор, призначених длямалюків. У деяких п’ятикласників виникає відчуття самотності, зайвості. Інодіза однією й тією формою поведінки (наприклад, за відвідування першого класу, вякому працює їх перша вчителька) ховаються зовсім різні потреби і мотиви: відбажання знову опинитися в знайомій звичній ситуації, опіки і залежності, колитебе знають. Про тебе думають, до прагнення утвердити себе як “старшого”,“дорослого”, того, що може опікати менших. Іноді у однієї і тієї ж дитини можевсе це поєднуватися.
Досвід показує, що педагоги і батькичасто “одорослюють” п’ятикласників, рахуючи, що вони повинні бути самостійними,організованими, і підкреслюють їх “дитячість”, що утворює подвійність,протиріччя відносин і системи вимог, яка засвоюється школярами. Ця системашвидко навчає учня маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності.
У цей час у молодших підлітків дужесильно виражені емоційні відношення до навчального предмету. Роз слідженняДубровіної Н.В. показують, що практично всі п’ятикласники рахують себе здібними до того чи іншогонавчального предмету, хоч критеріями такої оцінки служить не реальна успішністьз даного предмету, а суб’єктивне відношення до нього [37]. Таке відношення до власних можливостей створюєхороші умови для розвитку здібностей, умінь, зацікавленості школяра, бо дляцього є важливим по суті і те, щоб заняття в школі викликало позитивні емоційніпереживання. Діти в цей період характеризуються в основному життєрадіснимнастроєм, це й спростовує завдання для вчителів.
Разом з тим з цією особливістю пов’язані і певніпроблеми. По-перше, таке домінуюче значення емоційного фактору в самооцінціздібностей стає вираженням більш загальних явищ, характерних для цього періоду,- перевага емоцій підпорядковуючого собі все психічне життя дитини, в томучислі “роботу” психічних процесів. Але відомо, надто сильні позитивні емоціїможуть незадовільно впливати на дитину, як і довгі негативні, викликативиникнення своєрідної “емоційної втоми”, яка виявляється у роздратуванні,“сварках”, плачу. Таким чином, надмірне навантаження емоційною стороною,прагнення максимально позитивно окрасити будь яку діяльність школяра можутьпривести до зворотнього ефекту.
По – друге, загальне позитивне до себевідношення і бачення своїх можливостей, які не спираються на оцінку своєїреальної успішності, приводить до того, що діти охоче беруться за багато справ,будучи впевнені, що вони зможуть це зробити, але при перших же труднощахкидають не відчуваючи при цьому особливих розчарувань. Стандартне поясненняцьому “вже не подобається”, “не хочеться”, “не зможу” відображає, як це недивно для дорослих, реальну причину: втрачається позитивне відношення і як наслідок,знижується самооцінка в цій області.
При цьому через перевагу емоційноїрегуляції такі ситуації не впливають на загальне позитивне відношення школярадо себе.
Негативні оцінки оточуючих власніневдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне – безвідноснідо їх здібностей і можливостей. Через це важливим є орієнтація дітей навироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення повіритив свої можливості і знаходити (з допомогою дорослих) шляхи їх розвитку івдосконалення.
Індивідуальні особливості дітей(підвищена повільність, або імпульсивність, сором’язливість, надмірначутливість до зауважень), до яких пристосувався вчитель початкових класівнесподівано стають “каменем спотикання” у середній школі. Для вирішення цієї проблеминеобхідне завчасне знайомство вчителів середньої школи зі своїми майбутнімиучнями.
Учні п’ятих класів особливо чутливі до такого стилюкерівництва зі сторони дорослого. Коли він виявляє ініціативу, вимагає деякихзагальних рамок їхньої діяльності, але при цьому дозволяє їм самостійновирішувати, не встановлюючи контролю. Експерименти К. Левина свідчать провелику ефективність саме такого – “демократичного” – стилю керівництвапорівняно з “ліберальним” і “авторитарним”. Ці дослідження були проведені самена 10 – 11 літніх дітях.
На заняттях з п’ятикласникамиважливо використовувати гумор. Гумор має велике значення для розвитку дитини уцьому віці, в тому числі і пізнавальної діяльності. В цей час діти дуже люблятьжартувати, розповідати анекдоти, які часто здаються дорослим несмішними,нерозумними і грубими. Важливо щоб дорослі розуміли значення гумору длярозвитку дітей, були терпеливими до дитячих жартів і уміли використовуватигумор в процесі навчання. Як відомо, багато складних речей запам’ятовується доситьлегко (іноді на все життя), якщо вони показані в жартівливій формі.
Особливо інтенсивний розвитокспілкування дітей зі своїми ровесниками відбувається в підлітковому віці.
Утягнення підлітка в коло вже недитячих інтересів змушує його до ініціативної перебудови взаємостосунків зоточуючими людьми. Він сам починає ставити підвищені вимоги до себе і додорослих, чинить опір і протестує проти спілкування з ним, як з маленьким.Підліток вимагає розширення своїх прав відносно підкреслених дорослими людьмийого обов’язків. Як реакція на непорозуміння з боку дорослих упідлітка нерідко виникають різні види протесту, непокори неслухняність, які внадто вираженій формі виявляються у відкритій непокорі, негативізмі. Якщодорослі розуміють причину протесту зі сторони підлітка, то він бере на себеініціативу в перебудові взаємовідносин і ця перебудова реалізуєтьсябезконфліктно. Інакше виникає серйозний зовнішній і внутрішній конфлікт, кризапідліткового віку, в якій в рівній мірі страждають і дорослі і підліток.Конфлікти між підлітками і дорослими виникають через різні погляди на права іобов’язки дітей і батьків, дорослих і дітей. Важливою умовою попередження іподолання конфлікту, якщо він уже виник, — перехід дорослого на новий стильспілкування з підлітком, зміна відношення до нього як до нерозумної дитини, навідношення до підлітка як до дорослого.
У підлітковому віці у дітей складаєтьсядві різні за своїм значенням для психічного розвитку системи відносин: одна — здорослими, друга – з ровесниками. Ці системи відношень продовжують формуватисяв середніх класах школи. Виконуючи одну і ту же загальну соціальну роль ці двісистеми взаємовідносин нерідко входять у протиріччя одна з однією за змістом іза регулюючими її нормами.
Відношення з ровесниками зазвичайбудуються як рівно партнерські і керуються нормами рівноправ’я, в той час яквідношення з батьками і вчителями залишаються не рівноправними. Оскількиспілкування з товаришами починає приносити підлітку більш користі в задоволенійого актуальних інтересів і потреб, то він відходить від школи, від сім’ї,починає більш часу проводити з ровесниками.
Відокремлення груп однолітків упідлітковому віці стають більш стійкими, відношення в них між дітьми починаютьпідкорятися більш суворим правилам. Збіг інтересів і проблем, які хвилюютьпідлітків, можливість відкрито їх обговорювати, не переживаючи, що вони будутьосміяні і знаходячись у рівних відношеннях з товаришами, — ось що робитьатмосферу у таких групах найбільш приємнішою для дітей, ніж спілкування з дорослими.
1.2 Міжособистісні стосункипідлітків
1.2.1 Стосунки міжоднолітками, вчителями. Місце вчителя у подоланні конфліктів міжпідлітками–однолітками
До початку кожного періодувікового розвитку, вважав Л.С. Виготський, складається своєрідне, специфічнедля даного віку, виключне, єдине і неповторне відношення між дитиною іоточуючою дійсністю, насамперед соціально. Саме таке відношення він називавсоціальною ситуацією розвитку. Соціальна ситуація розвитку є первісним моментомдля всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду.Вона цілком визначає ті форми, той шлях, наслідуючи який, дитина привласнюєнові якості особистості, черпаючи їх з соціальної дійсності як з основногоджерела розвитку, той шлях, який соціально стає індивідуальним.
Поняття соціальної ситуації розвиткудопомагає накреслити шляхи вивчення процесу прилучення людини до соціальноїдійсності, її саморозвитку в системі суспільних відносин. Такою одиницеюсоціального розвитку є не окрема дитина, а дитяча група. Власне психологічнимкомпонентом соціальної ситуації розвитку є соціальна позиція особистості, яксистема її установок, цінністних орієнтацій, очікувань, які здійснюються уреферентних групах. Саме таку особистість підлітка ми розглядаємо не саму пособі, а в групі, до якої вона входить. Тим більше, що діяльність спілкування,що стає провідною у цьому віці, можлива лише в групі.
Діяльність інтимно–особистісногоспілкування стає провідною у підлітковому віці. Вона може бути спрямована як наінших людей, та ф на себе, свій внутрішній стан. Ці спрямованості спілкуваннялежать в основі двох основних потреб підліткового віку – потреби в усамітненніі потреби у приналежності до якої-небудь групи.
Потреба в усамітненні може набувати якпозитивного, так і негативного забарвлення. Усамітнення як можливістьпоговорити з собою, подумати, поміркувати, помріяти є вкрай необхіднимелементом для розвитку самосвідомості особистості. Таке усамітнення дієзаспокійливо, під час нього підліток приводить у порядок свої думки і почуття,вчиться знаходити опору в собі. Становлення особистості – важкий процес, якийнеможливо подолати, відгородившись від людей. Тому прекрасне почуттягармонійності усамітнення, внутрішнього затишку змінюється на тяжке почуттясуму й самотності. Напружене відчуття непотрібності й незрозумілості, душевноїізоляції народжує потребу в спілкуванні.
Прояв потреби в спілкування відмінний удівчаток і хлопчиків. Дівчатам властиве більш інтенсивне спілкування, якевимагає більшої чуйності, сприйнятливості, саморозкриття. Оцінюючи рисихарактеру, вони надають перевагу якостям, що проявляються у становленні долюдей хлопцям притаманний екстенсивний (розширений) тип спілкування. Якщодівчатка більше спілкуються з 2 – 3 подругами, то для хлопців характерні великікомпанії, в яких є більш-менш стала ієрархічна система, вони більш автономнівід дорослих.
Поведінка підлітків за своєю суттю єколективно – груповою. Це специфічний тип між особистісних стосунків, девідносини будуються на рівних, і свій статус у групі треба заслужити івідстояти.
Саме у групі однолітків виробляєтьсявміння співвідносити свої інтереси з інтересами інших людей, і підкорятисяколективній відповідальності і водночас уміння постояти за себе, за своїпогляди і права. Крім того, група однолітків є одним з факторів, що зумовлюютьактивність особистості підлітка. Доведено, що соціальна активність підлітківможе формуватися за двома основними напрямами: шляхом інтеграції особистості зколективом, засвоєння індивідуальних норм, цінностей і ролей, які слалися вгрупі, що робить підлітка емоційно більш стійким, сильним або шляхомпротистояння особистості колективу, протидії груповому тиску.
Школи навчання посідають чине місце вжитті підлітка, але не однакове в різних дітей. Для багатьох привабливістьшколи залежить від можливості спілкуватися з однолітками, і через що часто „страждає”навчання. З’являється диференційоване ставлення до вчителів, формуютьсякритерії оцінювання діяльності й особистості дорослого. Одна група критеріївстосується якості виконання, інша ставлення вчителів до підлітка, уміння абоневміння правильно побудувати стосунки з учнем.
Підлітки цінують вчителів знаючих ісуворих, утім справедливих, доброзичливих і тактовних. Дітям подобаєтьсяерудиція вчителя і знання предмета, не подобається негативне ставлення досамостійності суджень підлітка.
Учитель, як будь який керівник, маєкерувати не окремим учнем, а групою. Він змушений брати до уваги норми іцінності, характерні до даної групи, без знання яких він не зможе правильновизначити стратегію керування стосовно окремого учня і класу в цілому.
Конфлікти між учителями й підліткамиможна зарахувати до розряду організаційно – управлінських, тому що клас єколективом і виконавцем, а вчитель – організатором і керівником навчально –виховної діяльності. Породжуються конфлікти головним чином суб’єктивнимипричинами, що залежать від особистісних характеристик та індивідуальноїповедінки керівника й вихованців, тобто вчителя й учнів.
Основні причини конфліктів типувчитель-підліток:
— з погляду вчителя: порушеннядисципліни на уроці, погане виконання домашнього завдання; нездорові стосункиміж учнями;
— з погляду учнів: образи с бокувчителя; брутальність, нестриманість, наказовий тон; необ’єктивне оцінюваннязнань; небажання бачити в учневі союзника і партнера зі спільної діяльності.
Зрозуміло, що абсолютновиключити конфлікти неможливо, тому, головне, щоб ситуація не доходила доконфронтації, а шкільні класи не перетворилися у полігони. Лише спільновирішуючи їх, учителі й підлітки дійсно стануть один одному, зможуть цілкомнасолодитися принадністю спілкування з близькими за духом людьми.
Роздивляючись цей період (майже 4-5класу) група ровесників займає суттєве місце в житті дитини та співвідношенняїх стандартам, правилам, нормам приймає часом форму “релігійного преклоніння”.Діти об’єднуються в різні групи (часто позамежою класа), організаційний устрійяких приймає жорстоко регламентований характер, який виражається у прийняттіпевних законів, ритуалів вступу. Пристрасть до кодів, шифрів, таємниць знаківта сигналів, будування “штабів” є одним з проявів тенденції доособлення відсвіту дорослих і створення свого власного. Інтерес до таких речей, задослідженнями Осореної М.В. розквітає між 8 та 11 роками. [29, 31].
Як правило, такі групи складаються зпредставників одного полу. Їх об’єднують загальні інтереси, заняття певні формивзаємодії між членами даної групи.
Особливе місце у системі взаємовідносинпідлітками оточуючими починає займати ровесник як більш чи менш рівний партнерпо спілкуванню. Вплив ровесників на формування особистості підлітказдійснюється двома шляхами. По-перше, це організовані колективи, які прямо чискісно спрямовуються дорослими (шкільний клас, різного роду кружки, клубиспортивні секції і т.д.), по-друге, за допомогою вільного спілкування устихійно створених групах, приятельських компаніях і на кінець, у рамкахінтимного дружнього спілкування, в якому можна відкрити другому свій внутрішнійсвіт, довірити найважливіше, таємне. Знайти справжнього товариша та бути длянього єдиним і необхіднім – мрія кожного хлопця та дівчинки.
Підліток не уявляє себе поза колективу,всі події колективного життя визивають у нього активне емоційне відношення. Вінзазнає підйом від переживання спільності із своєю групою, коли діє разом зусіма висловлює своє позитивне та негативне відношення до подій шкільного життя, за межами школи і т.д. Відрив від колективу, ізольованість, відсутністьтовариша або зруйнування дружби сприймається підлітком як особистісна драма.
Досвідчені педагоги знають, що неблагополучністьу відношеннях підлітка з однокласниками, практичний розрив ділових та особистихвзаємовідношень з ними можуть мати багатосторонні негативні наслідки не тількиу плані виникнення у підлітка важких переживань, але і для формування йогоособистості взагалі.
У ряді психологічних досліджень(Боцманові М.Е., Захарової А.В., Ельконіна Д.Б., Лозоцевої В.Н., Тригера Р.Д.)показано, що неблагополуччя підлітка у відношеннях з однолітками прямообумовлено важливою особливістю віку – формування морально-етичних критеріївоцінювання ровесника і пов’язаних з цим певних вимог до його поведінки[6,57,28,49,]
Емоційний конфлікт з однолітками упідлітковому віці збільшується відсутністю у них досвіду товариськихвзаємовідношень, досвіду справжньої дружби з ровесниками. У оцінюваннімолодшими підлітками фізичних недоліків однолітків, складного характеру,невстигання у навчанні відступають на другий план, якщо він додержується уколективі норми “кодексу товаришування” [28].
Найважливіші норми цього “кодексу” –рівність, чесність, повага, вірність, допомога товаришу. Молоді підліткизасуджують ровесників. Які не додержуються вимоги “вести себе на рівних”,притипоставляючих себе колективу. Разом з тим підлітки дуже цінують вмінняпостояти за себе, а прагнення захистити себе за допомогою дорослих викликаєзасудження.
Отже молодший підліток має немалотруднощів суб’єктивного порядку і перехід на новий рівень усвідомлення таоцінювання самого себе дається йому дуже важко. Баланс позитивного танегативного само оцінювання, який установився у молодшому шкільному віці,порушується. Помічається різкий сплеск незадоволення собою, якийрозповсюджується головним образом на навчальну діяльність та взаємовідношення зоточуючими.
1.1.2 Родинне спілкуванняміж дорослими та підлітками
Сім’я як стійкий соціальний інститутстоїть біля витоків формування особистості. Річ не лише в тім, що виховання вній с первинним щодо інших суспільних форм виховання, суттєвий чинник полягає втому, що сімейні виховні взаємини складаються і функціонують на основі інтимноїблизькості людей, їхніх родинних зв’язків, любові спільності побуту. Реалізаціясім’єю виховних можливостей здійснюється через різні, — зокрема й виховнівзаємини, які складаються між її членами. Ці взаємини є взаємодією, під часякої здійснюється трансляція соціального досвіду (знання, уміння, навички,ціннісні орієнтації, сімейні традиції тощо). При цьому виховні взаємини в сім’їможуть мати як зумисний, так і ситуативний характер і спрямованість настворення сприятливих умов для трансляцій та засвоювання загальнолюдськогодосвіду практичної діяльності, досвіду пізнання, спілкування тощо.
Незважаючи на те, що сім’я апріорі володієзначними виховними можливостями, на практиці вони реалізуються далеко нецілком.
Батьки і діти – це проблема вічності,яка завжди існувала, існує й існуватиме в суспільстві. Цікаве спостереженнящодо сучасної проблеми батьків і дітей зробила значний психолог Н.Максимова,стверджуючи, що соціально – економічні зрушення, які сталися в Україні,відсутність допомоги з боку держави у більшості людей викликали розгубленість.Ті, хто виховувався за радянських часів (батьки), виявилися не готовими доділової активності та очікують поліпшення життя “згори”. Діти відмовляютьсянаслідувати таку позицію, пов’язуючі позитивні зміни у житті зі своєю власноюактивністю [51].
Процес формування особистості неприходить в соціальному вакуумі. На поведінку дитини впливають сімейнівзаємовідношення, дії других людей з навколишнього середовища, на підставі якихдіти познають людські поведінки.
У сучасних дослідженнях при аналізіпричин дезадаптації підлітків особа увага надається стилю сімейного виховання,стилю спілкування, місцю покарання щодо контролю над поведінкою дитини.
Залежність між негативнимивзаємовідношеннями у системі “батьки – дитини” можна прослідити у роботіфранцузського професора філософії Е.Бандіттер, котра говорить про те, що ранніхвилювання визначають все наступне життя. “Життя людини буде нещасливою, якщозасвоєні у дитинстві уявлення глибоко укоренилися в ній. Щоб їх розрушитинеобхідне, у першому випадку, ціле життя” [7, 30-32].
Ціннісні орієнтації закладаються удитини у ранковому дитинстві, хоча їх система формується під впливом ідеологіїта культури суспільства в цілому. Тим паче, безпосередній досвід який дитинаотримує у сім’ї, як правило має велике значення. На прикладівзаємовідношень між членами сім’ї вона навчається взаємодіяти з другими людьми,навчається поведінці та формам відношень, які збережуться у неї і впідлітковому віці і в зрілі роки.
Особливої уваги треба надатиспілкуванню між батьками і дітьми у підлітковий період. Майже всіх батьківперехідний вік дитини застає зненацька. Важко сприймати дорослі вимогипідлітка, продовжуючись ставитись до нього, як до дитини. Добре, якщо батьки незабули, як самі були підлітками.
Водночас, підлітковий вік – це часформування стійких форм поведінки, характеру і засобів емоційного реагування.Які в подальшому визначають життя дорослої людини, її фізичне й психічнездоров’я. Це час досягнень, набуття знань, умінь, нової соціальної позиції,ставлення моральності. Але не треба забувати, що саме цьому вікові притаманнавтрата дитячого світосприймання, виникнення тривожних сумнівів у собі і своїхможливостях. Пошуки правди в собі та інших. Ось чому для підлітків важливу рольвідіграє сімейне оточення, яке має забезпечити сприятливі умови для здоровогорозвитку їхньої особливості. Акцентування уваги на останній тезі не випадкове,адже зі вступом дитини у підлітковий вік міняється не лише вона сама, а й усічлени родини, вони немовби по-новому починають бачити себе самих, власнихдітей, інших людей, навколишній світ. І те як зможе сім’я подолати цей непростий етап – із найменшими втратами чи напруженням – залежить від атмосфери,що склалася в сім’ї, від того, які почуття, настанови, ціннісні орієнтири тутпереважають.
Одна з найпоширеніших проблем, пов’язаних ізпідлітковим віком, — проблема родинних суперечностей і конфліктів. Причинацього найчастіше пов’язані з двоякістю як батьківського сприйняття і ставлення,яке відображає реально суперечливий статус підлітка у світі соціальних відносин– ще не дорослий, але вже не дитина, — так і з двоякості усвідомлення себесамим підлітком. Водночас підліток стикаються з різноманітними соціальнимивимогами і новими ролями. Вони намагаються зібрати в одне ціле всі наявні нацей час знання про себе. Це оцінювання вкрай потрібне підлітку, аби визначитисвоє місце в житті, самовизначитись у виборі майбутньої професії та кар’єри.Основним завданням, яке підліток вирішує у перехідному віці, є пошук власного“я”, усвідомлення своєї індивідуальності.
Що ж заважає підлітку “знайти себе?”.Перед усім, — це невміння спілкуватися з оточуючими людьми. Підліток невідчуває потреби включитися в соціальний контакт або відчуває острах щодонього. Здебільшого до цього призводить дефіцит спілкування в родині. У такихсім’ях діти ростуть сором’язливими, боязкими. Тривожними, або навпаки, надагресивними. У них своєчасно не виявляється здатність до емпатії(співпереживання, співчуття, розуміння іншої людини). Ці підлітки у процесіспілкування не вміють орієнтуватися на невербальний компонент спілкування(жест, міміка, погляд, тощо), водночас як 65% інформації передається саменевербальними засобами.
Другою важливою причиною того, що„важкий” вік стає важким для підлітка, стає наявність у дитини комплексунеповноцінності. Низьке само оцінювання виражається в постійному психічномунапруженні.
Але, безумовно, найважливішою причиноютруднощів дитини в підлітковому віці стають родинні стосунки, суперечності івнутрішньо сімейні конфлікти.
Взаємини між дорослими і підліткамиможна умовно розподілити на такі типи:
— співпраця, яка ґрунтується навзаєморозумінні і взаємній підтримці, що зокрема, допомагає як найактивнішереалізувати функції родини. Кожний член родини відчуває свою особистузначущість (тобто свою цінність для інших); загальна атмосфера родинних взаєминтепла, дружня, сповнена позитивних емоцій;
— паритет – це рівні. “союзницькі”,більш раціональні стосунки які задовольняють усіх членів родини; особистісназначущість кожного ( і дорослих і підлітків), порівнюючи з попереднім,співробітницьким стилем взаємин трохи зменшується, емоційні контактислабішають, на перший план виходять пошуки доцільності кожної дії;
— змагання – взаємини, які базуються напрагнення окремих членів родини перевершити один одного у будь-якій справі.Такий тип взаємин сприяє встановленню в сім’ї нервової нестійкої атмосфери;
— конкуренція – домінування взаємин,коли переважає прагнення кожного члена родини довести свою зверхність надіншими за будь-яку ціну. Емоційний комфорт одного досягається за рахунокпсихологічного дискомфорту іншого;
— антагонізм – взаємини, для якиххарактерним є протистояння окремих членів родини і не бажання кожної сторонийти на компроміс;
— відсторонення – взаємини, — за якихбатьки розлучаються з підлітком, відмовляючись брати участь у його житті.Ситуація в таких родинах драматична. Для чутливих дітей відсутністьбатьківської любові дуже небезпечна, оскільки викликає розгубленість, острах,депресію, небажання жити і навіть суїцид (самогубство).
У молодших підлітків зі слабкимемоційним тлом батьківське відсторонення компенсується власною “стіноювідчудження”, екстравагантними витівками, участю в сумнівних компаніях, уподальшому з уживанням алкоголю і наркотиків.
Конкуренція та антагонізм такожпорушують “нормальний кровобіг” родини. Діти в таких сім’ях емоційновідчудженні од батьків, батьки не контролюють поведінку дітей. Це – симптоми“прихованого сирітства”. Саме тут – джерело великої кількості дитячих неврозів;нормальний розвиток особистості порушується, виникають деформації характеру і вдорослих, і в дітей.
Звичайно, тип взаємин впливає наповедінку підлітка і лінія поведінки батьків може по-різному вплинути напозицію дитини.
Батьківське ставлення може статиприкладом для наслідування підлітком між особистісних стосунків з однолітками,у майбутньому дорослому житті, у власній родині.
Симпатія та антипатія, дружба таворожнеча – усе це джерела між особистісного сприйняття, які вивчалися багатьмадослідниками, відмітимо роботи А. Бадальова [3.4], М. Обозова, Л. Гофмана [14,35], де простежується зв’язок між особистісних відношень з особовимиособливостями взаємодії людей.
Розвиток людини в в підлітковому віційде швидким темпом – формується особистість, а разом з нею головна особливістьпідлітка – особистісна нестабільність. Особливість кожного підлітка неповторна,кожен має свої засоби захисту від психологічних труднощів. “Ці засоби захистуутворилися в дитинстві і мають стійкий, але яким вони будуть, залежить від умоввиховання та соціального оточення” (Н. Наєнко) [32,75-7 7].
1.3 Аналіз психологічноїлітератури по темі
Період переходу молодших школярів досередньої ланки навчання, як правило пов’язаний із певними ускладненнями як для дитини так ідля її батьків, вчителів. Упродовж одного – трьох місяців відбувається процесадаптації, який не завжди позитивно позначається на успіхах дитини.
Поняття “адаптація” – одне з ключових удослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, виробленні врезультаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму вмінливих умовах середовища.
Термін “шкільна адаптація” ставвикористовуватися для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі.Із цим поняттям пов’язують відхиленні в навчальній діяльності – утруднення внавчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природньо,що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинно бути спрямовано наусунення причин, що її викликають. Але на сам перед необхідно чітко визначитипоняття “адаптація”
Адаптація (від латинського adapto– пристосовую) – одне з центральних понять біології. Механізми адаптаціїпідвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змінтиску й інших несприятливих впливів середовища. Термін “адаптація широкозастосовується як теоретичне поняття в психології. Адаптація – динамічнийпроцес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи назмінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку,продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм –середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування новогогомеостатичного стану, що дає змогу досягти максимальної ефективностіфізіологічних функцій і поведінкових реакцій [2].
Під адаптацією ми розглядаємо процес ірезультат зникнення напруження, подолання. Якщо подолання бракує, тозупиняється і психологічний розвиток. Отже, надмірне напруження й абсолютнийкомфорт приводять до зупинки у розвитку психіки, свідомості й мистецтва учня.
Оскільки організм і середовищезнаходяться не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношеннязмінюється постійно, як і процес адаптації. Адаптаційний процес торкається всіхрівнів організму: від молекулярної до психічної регуляції діяльності. У цьомупроцесі психічна адаптація відіграє важливу роль.
Психічна адаптація – це процесвзаємодій особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховуватиособливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволеннясвоїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Процес взаємодіїособистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів іспособів задоволення основних потреб. Адекватна форма поведінки при задоволеніпотреби – це така форма поведінки, що не перешкоджає можливості задоволенняіншої основної потреби.
До основних потреб належать: потреба вбезпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку, тощо), потреба вприйнятті та любові, у визнанні та повазі, потреба в самоствердженні,самовираженні і розвитку.
Дезадаптовність – це не процес, а стан,що виникає від незадоволення основних потреб у результаті використаннянеадекватних способів поведінки. При цьому виникає невроз або психопатія, щохарактеризуються незбалансованістю на організмічному рівні в системіособистість – середовище. Стан балансу – це стан задоволеності потреб.
Ефективність процесу шкільної адаптаціїзначною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного йпсихічного здоров’я дитини.
Будь –яке порушення збалансованостісистеми особистість – середовище: недостатність психічних (здібності,особистісні властивості), чи фізичних ( особливості функціональних систем)ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб; неузгодженість самоїсистеми потреб ( відсутність чіткої ієрархії); побоювання, пов’язані зімовірною нездатністю реалізувати значущі прагнення (цілі) у майбутньому; новівимоги середовища, можуть стати джерелом тривог. Тривога позначається яквідчуття нездоланної погрози, характер і час виникнення якої не піддаютьсяпророкуванню, як почуття дифузного побоювання, як не визначене занепокоєння, якрезультат очікування фрустрації основних потреб. Стан тривоги – це індикаторнезадоволення потреби.
Якщо рівень тревоги не перевищуєсередніх показників, то в такому випадку вона обумовлює цілеспрямовануповедінку. Її позитивна динаміка вказує на неадекватність використовуваннязасобів і способів.
При вираженому порушені збалансованостів системі особа середовище, коли вимоги до адаптаційних механізмів наближаютьсядо меж чи можливостей, чи межі розширюються, рівень тривоги значно зростає –виникає емоційна дезадаптація – формується емоційний стрес.
Для учнів з високим рівнем тривогихарактерне:
— негативне оцінювання існуючої ситуаціїта перспективи;
— відчуття власної неповноцінності;
— відчуття несправедливого,недоброзичливого ставлення до себе оточуючих;
— емоційна неадекватність;
схильність втягувати оточуючих до своїхутруднень і конфліктів;
— своєрідність прийняття ситуації та їїлогічного оцінювання, що утруднює засвоєння прийнятих норм і їх реалізацію вповедінці.
Крім цього, високий рівень тривогисприяє виникненню неприємних фізичних відчуттів: підвищується тиск, частотасерцевих скорочень тощо [2].
Форма адаптації залежить від змінзовнішнього або внутрішнього середовища. Процес адаптації може бути спрямованийабо на зміну зовнішнього середовища, або на зміну внутрішнього середовища. Упершому випадку, це модифікація поведінкової активності, де тривога редукуєтьсяза рахунок доцільної зміни ситуації (аллопсихічна адаптація). Така змінаситуації може бути результатом ефективного впливу на неї, блокування тих формдіяльності, що супроводжується емоційним напруженням. У другому випадку тривогазмінюється завдяки деорієнтації особистості (інтрапсихічна адаптація).
Процес адаптації починається ізситуації незадоволення потреб і закінчується ситуацією їх задоволення.
Таким чином, основними критеріями, щовиявляють дезадаптовність, є: нервово-психичне напруження, стан підвищенноїтривоги і фрустрації, негативне ставлення до себе.
Аналізуючи педагогічну, психологічнулітературу, мі бачимо, що дуже часто, останнім часом автори використовуютьтермін “шкільна дезадаптація”.
Термін “дезадаптація” позначаєпорушення пристосування організму до умов існування, у першу чергу досоціального середовища [39].
Шкільна дезадаптація – відмова дитинивід відвідування школи, яка викликана труднощами у засвоюванні програмногоматеріалу, конфліктами з однолітками, вчителями. Вона проявляється в низькійуспішності, поганій дисципліни, розладі взаємовідносин з дорослими таоднолітками, прояву негативних рис у особистості та поведінці і приходитьсясаме на середні класи (10 – 16 років). У ході бурного росту та фізіологічноїперебудови організму у підлітків може виникнути почуття тривоги, підвищеназбудженість.
Нерідко симптоми дезадаптації зовні непроявляються, але дитина дуже боляче переживає всі шкільні проблеми (цесупроводжується тривогою, відсутністю апетиту та розладом сну), топ-то у неїспостерігаються реакція як активного, так і пасивного протесту. Це можевиявитися у настороженості, невпевненості, агресивності без причини.
Є різні варіанти шкільної дезадаптації.Розглянемо деякі з них.
Дезадаптація, що виникає на фоніособливостей навчального процесу підлітків. Якщо в початковій школі дітизасвоюють предметний бік навчального процесу – навички та вміння, то в середній– опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваютьпізнавальну та інтелектуальну сфери. Коли цей процес опанування проходитьважко, непродуктивно, учень починає відставати від програми. Це можна помітитина такому симптомі шкільної дезадаптації, як невстигання.
Дезадаптація – як невміння довільнорегулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги. Такі учнівиконують завдання не за власною ініціативою, а в наслідок зовнішньоїстимуляції (коли їх лають, змушують). Подібне виявляється у емоційних дітей,котрі відзначаються високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживаньі, відповідно, реакцій. Вони зосереджуються на своїх внутрішніх переживаннях, авід так, виконуючи завдання, роблять безліч помилок, неуважні, загальмовані.Звичайно, це – наслідок сімейного виховання: “вседозволеності” чи повного “безнагляду”, ми розглядали це у попередній частині.
Дезадаптація – як невміння дітей увійтив темп шкільного життя. Ці учні, як правило, соматично ослабленні, частохворіють, втомляються, невитривалі. Вони пасують перед труднощами, значнонедооцінюють свої можливості.
Дослідження психологів (Л.І. Божович,Я.Л. Коломинського, О.О. Люблінської та ін.) показують, що самопочуття,активність молодших підлітків залежать від стилю взаємин, що складаються в нихз учителем, батьками [22, 23]. Особливістю соціальної ситуації розвиткумолодших підлітків є переорієнтація на групу підлітків. Це доскональнорозглядалося у попередній частині нашої роботи. У зв’язку з цимхарактер між особистісних стосунків набуває вирішального значення, особливо уперіод їх адаптації до другої ланки навчання.
Відношення з дорослими. Поперед усьогоз батьками – ускладнюються. Прагнення жити за своїми правилами може привести дозіткнення поглядів на життя підлітків та їх батьків, створювати конфліктніситуації. У зв’язку з бурним біологічним розвитком та прагненням досамостійності у молодих підлітків виникають труднощі у взаємовідносинах зоднолітками [15, 31].
У певних педагогічних та психологічнихумовах може виникнути такий стан, коли домагання та самооцінка підлітка незнижуються, не дивлячись на досвід невдач, у той час дитина не може досягнутиуспіху, підняти свої можливості до рівня домагання. Такі випадкисупроводжуються важким емоційним станом постійного незадоволення, почуттямемоційного неблагополуччя. У таких випадках за ради збереження звичногозадоволеного відношення до себе, підліток ігнорує свою невдачу, у ньоговідбувається не усвідомлено гостре відштовхування усього, що порушує йоговідношення до самого себе. Думка проте, що причини невдачі можуть ховатися уособистісних недоліках не допускається до свідомості. Підліток не аналізує своїневдачі, а відкидає його, тому у нього не з’являється прагнення подолати своїтруднощі, звідси виникає почуття образи, упевненість у несправедливості оцінокта несправедливого відношення з боку інших [34, 1].
Увесь цей комплекс переживань дає підліткувнутрішню основу щодо прояву агресивності у відношенні з тими людьми, котрівиявляють перед ним самим та перед іншими людьми його неспроможність. Такийстан, його ще називають афектом неадекватності, відіг8рає певну функціональнуроль: він захищає самооцінку дитини від травмуючи впливів та допомагає зберегтипевне відношення до себе.
Спостереження та дослідженняспівробітників НДІ загальної та педагогічної психології показують, що такогороду афект неадекватності виникає у дітей підліткового віку достатньо часто і єперепоною для правильного формування особистості [47].
Навчання у школі припускає виконанняучнем ряду вимог. Їх невиконання викликає стан фрустраційної напруженості. Длятого, щоб школяр адаптувався до нових умов, він має найти адекватні засоби іспособи організації своєї поведінки. Сюди належать: орієнтування в ситуації,одержання необхідної інформації, мотивація до дотримування вимог, наявністьвизначених здібностей і можливостей, уміння враховувати не тільки реалізаціюсвоїх потреб, а й інтереси і потреби інших.
Кування вчителів з учнями, що несприяють адаптації до нових умов навчання. Її пропонує болгарський вчений Н.Шипковенський:
1. Авторитарно – диктаторський.Коли вчитель ”диктує” вимоги, не стимулює ініціативу і самостійність вихованців.
2. Зневажливе ставлення до дітей.Учням даються грубі, образливі характеристики.
3. Скандальний. Відзначається тим,що вчитель не стриманий, підвищує голос до крику, рідко хвалить дітей, акцентуєувагу на недоліках.
4. Непослідовний. Характеризуєтьсятим, що у вчителя ставлення до дітей неоднакове: має своїх “любимчиків” і нелюбимих учнів. З одними він уважний, чуйний, інших – не помічає, висміює їхніневдачі, протиставляє одних – іншим.
Усі названі стилі спілкування негативновпливають на емоційний стан дітей. І в першу чергу тоді, коли учні об’єктивнопереживають деякі труднощі у навчанні.
Отже нездоровий клімат спілкуванняпризводить до створення різних варіантів дезадаптації та не контактних позиційу спілкуванні (як з дорослими, так і ровесниками).
Постійні труднощі, пов’язані іззасвоюванням програмового матеріалу молодшими підлітками, — одна з причинсоціальної дезадаптації учнів. Всебічне вивчення особливостей психічногорозвитку учнів, що погано навчаються: спостереження за їх поведінкою на урокахі в позакласний час, бесіди з батьками і вчителями, діагностування, детальневивчення біографії – дало змогу виявити низку чинників, що зумовлюютьвідхилення в розвитку особистості дитини, труднощі у між особистіснихвідношеннях з однолітками.
Одним з важливих чинників формуваннянегативних рис характеру дитини є небажання вчителя, відраза учня із низькоюуспішністю до будь-яких видів навчальної праці, уникання ним процесу підготовкидомашніх завдань, прогули уроків, обдурювання вчителів, батьків, тощо.Зрозуміло, що причин негативного ставлення дитини до навчання багато: це йнедоліки дошкільного виховання у родинах та дитячих садках, і педагогічна невдалість і некомпетентність на першому етапі навчання дитини в школі. Такі учністають об’єктами посиленої педагогічної уваги, але упереджене ставленнявчителів до них, що проявляється в грубих зверненнях, некоректних зауваженнях,підвищення голосу під час розмови з дітьми, відвертому обговорюванні поведінкий успішності у присутності інших школярів, систематичних скаргах батькам, щебільше загострюють проблему. Грубість, нотації, моралізаторство, відсутністьпедагогічного такту, незнання психологічних та вікових особливостей дітейсвідчать про педагогічну безпорадність вчителя, його невміння працювати зкатегорією “важких” учнів.
Постійні конфліктні ситуації призводятьдо проявів грубості з боку учнів, демонстрації ними непокори, виклику. Зрештоюв їхньому характері закріплюються негативні риси, зокрема конфліктність,злостивість, ефективність.
Водночас діти з низькою успішністюпотерпають від злостливих ровесників, які у витонченій формі, використовуючиобразливі прізвиська, ігноруючи цих дітей, знущаючись із них, такождемонструють свою неприязнь.
Таким способом відбуваєтьсявиштовхування школярів, що погано навчаються, із соціального середовища, щопосилює агресивність і дратливість останніх.
Ігнорування вчителями, батьками,ровесниками цієї категорії учнів призводить до їх соціальної дезадаптації,формування в них асоціальних рис поведінки: схильності до хуліганства,бродяжництва, крадіжок. З часом у них виробляється стійка настанова на споєнняправопорушень.
Отже, соціально дезадаптовані учні,зокрема категорія дітей із низькою успішністю, є “групою ризику”, представникиякої найчастіше перетворюються на неповнолітніх злочинців.
На думку А. Шмельова стійканевідповідність школяра вимогам успішності емоційною дезадаптацією, джерела тапричина якої полягають у недоліках навчальної діяльності або між особистіснихстосунках учнів у школі [56].
Основи вияви емоційної дезадаптації.Під емоційною дезадаптацією ми розуміємо психічний стан, викликаний тривалимемоційним напруженням, який виявляється у зміні механізмів саморегуляціїповедінки, зниженні продуктивності пізнавальних процесів, виникненні комунікативнихпроблем.
У молодших підлітків емоційнадезадаптація виявляється у поведінкових симптомах як надмірна разгальмованістьта загальмованість. Зрив механізмів гальмування призводить до “розгальмованоїповедінки” у моторно-разгальмованих дітей. Специфічною рисою таких дітей єнадмірна активність, яка не має ніякої осмисленої мети та спрямованості,надмірна метушливість, короткотривала увага, слабкий контроль за виявленнямпочуттів, надмірна рухливість та прагнення привернути до себе увагу оточуючих.Іншою формою викривлення гальмівних механізмів регуляції поведінки єпсихомоторна загальмованість. Такі школяри відрізняються помітним зниженнямрухової активності, уповільненим темпом психічної діяльності, звуженістюдіапазону та виявлення емоційних реакцій. У дітей спостерігається інертність,нерішучість, загальмованість, яка інколи може доходити до ступору.
Емоційна дезадаптація може виявлятися уформі нестабільності психічних процесів, що на рівні поведінки розкриває себе вемоційній нестійкості, легкості переходу від підвищеної активності допасивності і навпаки, від повної бездіяльності – до невпорядкованоїгіперактивності. Для цієї категорії учнів характерним є бурхливе реагування наситуації неуспіху, швидка стомлюваність, скарги на погане самопочуття.
У стосунках з однолітками та дорослимив одних випадках вини виявляють грубощі, в інших — відстороненість, ще в інших– податливість, конформість на тлі пасивності. Остання фаза свідчить пропоглиблену стадію емоційної дезадаптації. Ю. В’юнкова виділяє дві моделіспілкування: захисно — уникаючу та демонстративно – агресивну. У першомувипадку – діти пасивні, апатичні, байдужі, спілкуються тільки за ініціативоюдорослого, при цьому напружені, пригнічені; у другому – для дітей характернінеслухняність, недружелюбність, нерозуміння та неприйняття норм поведінки,агресивність [11].
Емоційна дазадаптація виникає внаслідокдовготривалого впливу на дитину травмуючи ситуацій у сім’ї та школі,порушення стосунків із батьками, учителями та однолітками. Відтак молодшийпідліток стає напруженим, тривожним, агресивним, конфліктним., у нього виникаєвідчуття неповноцінності, непотрібності, пригнобленості.
І. Коробєйніков та Н. Луска новавідзначають такі ситуації, які зумовлюють виникнення емоційної дезадаптаціїмолодших школярів, як:
А) вороже ставлення педагога;
Б) вороже ставлення педагога;
В) зміна шкільного колективу;
Г) неприйняття дитячим колективом.[48].
У навчальній діяльності емоційнадезадаптація виявляється у погіршені концентрації уваги, знижені функційпам’яті, в забрудненнях реалізації мовленевого наміру (паузи та заминки), щоіноді доходять до заїкання. Учень виявляє ознаки страху перед запитаннямипедагога, перед контрольними роботами. Піз6навальні здібності школяравиявляються заблокованими з боку гостро негативних емоцій: дитина постійнодумає про те, що її засмучує та тривожить.
Переживання дитини у цьому віці іще залежитьвід її стосунків зі знаючими дорослими (батьками, вчителями) [24].
Формою вираження цього ставлення єстиль спілкування. Саме стиль спілкування дорослого з молодшим підлітком можеутруднювати оволодіння учнем навчальною діяльністю, призводить до того, щореальні, а іноді і надумані труднощі, пов’язані з навчанням, почнутьсприйматися школярем як такі, що їх не можна вирішити. Якщо ці негативні переживанняучня не компенсуються, то в неї виникають психогенні реакції на шкільніпроблеми, які призводять до стійкої емоційної дезадаптації.
Розвиток особистості в підлітковомувіці, хоча й меншою мірою, ніж раніше, все ж залежить від сімейно – родиннихстосунків, зокрема від стилю батьківського виховання: авторитарний,демократичний, ліберальний.
Авторитарний стиль виховання у родиніпризводить до розвитку у молодих підлітків норовистості або залежності.Наслідки застосування покарання як правило, негативні. Прагнення батьківпоставити дитину у підпорядноване, залежне від них положення – призводить дозниження само оцінювання. Учень. знаходячись у такій ситуації, виявляєтьсяпсихологічно пригніченим. Він не довіряє навколишньому світу, йому не вистачаєвідчуття власної особистісної цінності.
Потурання дітям як основний принципліберального стилю призводить до відсутності у них соціальних навичок, іншихнебажаних наслідків.
Демократичний стиль виховання маєнайбільш позитивний вплив на молодших підлітків.
Виховний вплив батьків відіграє важливуроль у формуванні поведінки та особистісних рис учнів. Якщо, підкреслює Роджерс“поведінка школяра залежить від безумовно – позитивного відношення до себе,батьків, вчителів, однокласників [40, 120,121].
Адаптація учнів до школи другогоступеня навчання залежить від рівня та характеру його само оцінювання, від тихпереживань, які чекають його у п’ятому класі, від відношення до нього оточуючихлюдей. Незалежно від того, наскільки добре пройде адаптація, сам цей перехідстановить для більшої частини підлітків – стрес, з’явлення дезадаптацій уповедінці.
Подолання підлітком цього стресу такабо інакше зумовлено його власною компетентністю у соціальних відношеннях,котрі залежать від типу взаємовідношень з батьками. Баумрінд відділяє три групиза знаком їхньої соціальної компетенції. До першого типу відносяться найбільшурівн7оважені діти, батьки котрих уважні до них, але разом з тим вимогливі,здібні прислухатися до його думок. До другого типу відносяться підлітки, котрі можнаназвати похмурими, невірливими, одинаками. Батьки таких школярів додержуютьсяжорстоких методів виховання та не відчувають прихильності до своїх дітей. Длятретього типу характерні інфантилізм, несамостійність, невміння себеконтролювати, небажання засвоювати нові ситуації. Як правило, такі підліткимають люблячу, але мало вимогливу матір і безвільного батька, який займає повідношенню до дитини невизначену позицію.
У поведінці батьків першого типупоєднюється заботливість і контроль. Вони пояснюють мотиви своїх вимог,заохочують соціальну активність учня, встановлюють високі стандарти поведінки,при цьому не маніпулюючи дитиною. Вони тим самим контролюють поведінкупідлітка, без протестів та пасивності. Баумрінг підкреслює, що заборона іконтроль не одне і те. Якщо контроль поєднується з любов’ю, добримвідношенням, веде до розвитку унормованих відношень, то заборона формує такіриси особистості як пасивність, залежність, покірність. Діти цього типу швидшеза все з’ясовують свою безумовну цінність, готовність батьківприймати їх такими, які вони є, а також включення у відношення з однолітками зправом власного голосу.
Психологічний досвід дітей 2 типу, якправило, зводиться до відчудження, до розвитку у них пасивності, впевненості утому, що влада та право контролю можуть належать виключно дорослим.
Діти третього типу ще не навчилисяставити перед собою мету та самостійно знаходити шляхи її досягнення.
Таким чином стиль родинного виховання,тип взаємовідносин у сім’ї між дитиною та батьками є дуже важливим факторомадаптації підлітка до нових умов навчання, спілкування у період переходу дошколи другого ступеню навчання.
До дезадаптації схильні діти с певнимиособистісними особливостями. М. Херберт розглядає низьке само оцінювання таневпевненість у собі як джерела дезадаптації. Занижені само оцінювання породжуєпевні емоційні реакції, почуття тривожності, стан суму, іноді заздрості й частотривале негативно забарвлене емоційне самопочуття [ ].
Поведінка дітей із заниженим самооцінюванням відрізняється конформністю, нерішучістю, надзвичайною невпевненістюу власних силах. У них формується почуття залежності, стримуючи розвитоксамостійності та ініціативності.
За неадекватного підвищення самооцінювання та рівня вимог діти реагують негативізмом та агресією на будь-якіперешкоди і труднощі, чиніть опір вимогам дорослих, відмовляються од виконаннядіяльності, у якій відчувають свою безпорадність. В основі негативних емоцій,які виникають у них, лежить внутрішній конфлікт між вимогами та невпевненістю всобі.
Отже, з переходом до п’ятого класувзаємовідношення із ровесниками стають більш вибірковими. Статус особистостіпов’язується з вольовими та розумовими властивостями ровесника. Емоційнізв’язки у групі є настільки значущими, що їх порушення супроводжується стійкимистанами тривоги та психологічного дискомфорту і можуть бути причиною неврозівта конфліктів.
Внесенню дисгармонії у між особистісністосунки п’ятикласників спонукає цілий ряд причин:
— труднощі звикання до нових умовнавчання і засвоювання нових вимог;
— різноманітність нових предметів;
— новий класний керівник;
— збільшення кількості нових та різних(за характером, системі вимог та особистісних рис) вчителів – переметників;
— переформування класних колективів(особливо у школах з дифіринціьованим навчанням);
— зміна психологічної атмосфери;
— змінювання соціального статусу уновому класному колективі;
— новий режим роботи;
- збільшення навчальногонавантаження і т.д.
Розділ 2. Експериментальнедослідження особливостей дезадаптації молодших підлітків у між особистіснихстосунках та виявлення психологічних причин дезадаптації
2.1 Методи та завданнядослідження
Наше дослідження спрямоване на вивченняпсихологічних причин дезадаптації молодших підлітків і їх вплив на міжособистісні стосунки учнів. При цьому припускаємо, що психологічні причинидезадаптації молодших підлітків криються в між особистісних якостях самихучнів: низький соціальний статус у класі, висока тривожність, низький рівеньдосягнення та самооцінки.
Для перевірки цього припущення переднашим дослідженням були поставлені такі завдання:
1. виявити у молодших підлітківсоціальний статус у класі, рівень тривожності, домагання та самооцінки, рівеньуспішності;
2. з’ясувати місце стилю виховання та соціальногостатусу батьків у системі міжособистісних відношень підлітків;
3. з’ясувати на підставі данихдослідження взаємозв’язок причин дезадаптації та розвитку між особистіснихстосунків учнів;
4. розробити програму психокорекційноїроботи щодо розвитку соціально – психологічної компетенції молодшого підлітка,тобто вміння ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми, долати проблемніситуації.
У дослідженні використовувалися такіметодики та методи:
* методика діагностування міжособистісних стосунків (соціометрія);
* методика вивчення рівня сикільноїтривожності Філліпса;
* методика вивчення рівня домагання(моторна проба Шварцландера);
* методи бесіди та спостереження,аналізу документів, тощо.
1. Діагностування між особистіснихстосунків.
Соціометрична методика (розроблена Дж.Морено), дозволяє з’ясувати положення учня у системі між особистісних стосунківтієї групи, до якої він належить.
На початку дослідження учні отримуютьінструкцію, потім записують відповіді на два запитання. Питання можуть матитакий вигляд:
1. Кого з однокласників ви взяли бдо складу нового класу?
2. Кого з однокласників ви б нехотіли бачити в складі нового класу?
Кількість виборів, одержаним кожнимучнем, є мірилом положення індивіда у системі особових відношень, виміряютьйого “соціолотричний статус”. Учні, які одержали найбільшу кількість виборів,мають найбільший попит симпатію, їх називають “зірками”. До категорії зірок закількістю одержаних виборів відносять тих, хто одержує 6 і більше виборів (якщоза умовами дослідження кожен член групи робив три – п’ять вибори). Якщоучень отримує середню кількість виборів, його відносять до категорії “обраних”,якщо менше за середню кількість виборів (1 – 2 вибора), то до категорії“знехтувальних”, якщо не одержав не одного вибору, то до категорії“ізольованих”, якщо отримав тільки негативні вибори то до категорії“відкинутих”.
Число виборів при численності групи у25 – 26 чоловік складає 5 – 6 виборів.
Результати, одержані за допомогоюсоціометричної методики представляються у формі соціоматриці. Яка даєможливість представити вибори у числовому вигляді, що у свою чергу, дозволяєпроран жувати членів групи за кількістю одержаних та відданих виборів,встановити порядок впливу у той чи іншій конкретній групі.
На підставі соціоматриці будуєтьсясоціограма – карта соціометричних виборів, яка є мірилом положення індивіда усистемі особових відношень, та з’ясовується його “соціометричний статус”.
3. Дослідження шкільної тривогимолодших підлітків за методікою Філіпса.
Тест складається з 58питань. На кожне питання вимагається однозначна відповідь “так” чи “ні”.
При обробці результатів підраховуєтьсякількість питань, які не сов падають з ключем тесту – це і є проявитривожності.
Далі з’ясовуємо:
1. рівень тривожності по всьомутесту;
2. рівень тривожності по факторамтесту.
Якщо тривожність складаєменш ніж 50% можна говорити, що у дитини нормальний рівень тривожності. Якщо умежах 50% — 75% — це завищена тривожність. Про високу тривожність свідчить те,що кількість неспівпадань по тесту (факторам) перевищує 75%.
Характеристика факторів тесту.
1. Загальна тривожність по школі –звичайний емоційний стан дитини у школі. Може бути позитивним на фоні загальноївисокої тривожності. Тобто дитина емоційно не спокійна, але у школі почуваєсебе достатньо впевнено та спокійно. Можливий і протилежний варіант: в ціломуспокійна та емоційно стійка дитина відчуває себе у школі некомфортно.
2. Переживання соціального стресу –емоційний стан дитини, на фоні якого розвиваються його соціальні контакти (першза все з ровесниками).
3. Фрустрація потреби в досягненніуспіху – несприятливий психологічний фон, який не дозволяє дитині задовольнятисвою потребу в успіху, досягненні високих результатів.
4. Страх самовиражатися –негативні емоційні переживання, які виникають у дитини в ситуаціях, якідопомагають саморозкриттю, демонстрації своїх можливостей.
5. Страх ситуації перевірки знань –переживання тривоги у ситуаціях перевірки, особливо публічної, знань,досягнень, учбових можливостей. Типово для невстигаючих учнів. В останніхвипадках є важливим симптомом емоційного неблагополуччя.
6. Страх не відповідати очікуваннямоточуючих – тривожна орієнтація на значущих інших у оцінюванні своїхрезультатів, вчинків та думок. Сильні переживання з приводу оцінки їхоточуючими, чекання негативного оцінювання.
7. Низька фізіологічна опірність стресу– особливості психологічної орієнтації, які знижують пристосування дитини доситуацій стресового характеру, підвищуючи вірогідність неадекватного,деструктивного реагування на тривожні фактори середовища.
8. Проблеми та страхи у відношеннях звчителями – загальний негативний емоційний фон відношення з дорослими у школі,який знижує успішність навчання дитини.
3. Рівень успішності.
Рівень успішності відображає ступеньвстигання або не встигання молодших підлітків у процесі навчання. Нами булавиконана виписка балів з 10 предметів: українська мова, російська мова,математика, історія, географія, англійська мова, фізкультура, малювання, праця,співи. Виведено середнє арифметичне.
Відповідно до показників середньогобалу, ми прорангували дані за трьома рівнями:
— низький рівень – 1,0 – 4,9 балів;
— середній – 5,0 – 8,9 балів;
— високий – 9,0 – 12 балів.
4. Дослідження рівня самооцінки заметодикою С.О. Будоссі, модифікація Ю.О. Кісєльова.
При вивченні самооцінки ми використалинабір 20 якостей особистості: акуратність, доброта, життєрадісність,наполегливість, урозум, правдивість, принциповість, самостійність, скромність,товариськість, гордість, добросовісність, лінь, байдужість, егоїзм, нахабство.
Ri2 – ранг першої якості у другому стовпчику;
Пі – різниця рангів першої якості устовпчиках.
Далі зводимо Ді у квадрат. Підраховуємосуму всіх Ді, зведених у квадрат. Після цього визначаємо коефіцієнт самооцінкиза формулою:
Ч = 1 – 0,00075 * Σді2
Отриманий коефіцієнт самооцінкипорівнюємо з психодіагностичною шкалою:
Дуже високий від +0,85 до +1 балу;
Завищений від +0,53 до 0,84 балу;
Адекватний від – 0,01 до +0,52 бала;
Знижений від – 0,32 до – 0,09 бала;
Дуже низький від — 0,93 до –1 бала.
Солодухова О.Г. та Солодухов В.Л.відзначають що самооцінка є вихідною, результативною стороною процесу пізнаннясвого “Я”, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, свого відношеннядо оточуючих та до самого себе. Тому очевидний взаємозв’язок самооцінкита рівня домагання [30].
5. Вивчення рівня домагання.
Рівень домагання ми вивчали задопомогою методики Шварцландера. Її стимулюючий матеріал складає собою 4таблиці 10 * 3 см., поділені на 10 стовпчиків та 3 рядки. Досліджуваному учневіпропонується поміркувати та відповісти, скільки “плюсів” він може поставити за10 секунд. По сигналу експериментатора він починає малювати “плюси у кожномуквадраті таблиці №1. Після цього підраховується кількість реально намальованихзнаків. Цей процес повторюють для другої, третьої, четвертої таблиці. Слід пам’ятати, що довжинапершого, другого та четвертого досліду по 10 секунд, а третього – 8 секунд дляштучного відтворення ситуації невдачі.
Обробка результатів полягає увираховуванні рівня домагання за формулою:
(Рдом 2 – Рдос 1) + (Рдом 3 – Рдос 2) + (Рдом 4 – Рдос 3)
Рдом= _____________________________________________________________________________
3
де Рдом 2 – рівень домагання за другоютаблицею;
Рдос 1 – рівень досягнення за першоютаблицею і так далі відповідно щодо вказаних номерів таблиць 2, 3, 4.
Потім за таблицею рівнів з’ясовується рівеньдомагання досліджуваного учня:
— низький рівень від 0,99 балів інижче;
— середній рівень від 1 до 1,99 балів;
— високий рівень від 3 і вище.
Рівень домагання характеризує ступеньважкості тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається людиніпривабливим і можливим. Бувають адекватні рівні домагання (людина ставить передсобою ту мету, яку реально може виконати) або неадекватні, завищені (претендуєна те, чого не може досягти), або знижені (обирає легкі і спрощені цілі, хочаздібний на більше).
6. Стиль сімейного виховання тасоціальний статус батьків.
Методом бесіди з вчителем, учнями 5-а,5-Б класів, спостереження за взаємовідносинами учнів з батьками та аналізудокументів (особові справки, класні журнали) ми з’ясовуємо місце стилювиховання та соціального статусу батьків у системі формування між особистіснихвідношень підлітків.
Таким чином, ми розглянули методипсихологічного дослідження, використанні для вивчення між особистіснихвідношень молодших підлітків та виявлення психологічних причин дезадаптаціїучнів.
2.2 Обробка, аналізрезультатів експериментального дослідження
Для виявлення психологічних причиндезадаптації молодших підлітків у міжособистісних стосунках та її впливу наставлення особистісних якостей підлітка, у результаті психологічногодослідження, нами були одержані результати, позначені в таблиці 1, 2, вмалюнках 1, 2.
Аналіз результатів соціометричногодослідження учнів 5-го класу.
До категорії “зірок” з учнів даногокласу відносимо 5 чоловік (20%): Рибіна Катерина, Тирінов Юрко, Шилов Дмитро,Гончаров Сергій, Яковенко Надія. Так як ці діти одержали 6 та більше виборів,вони мають найбільший попит та симпатію серед однокласників.
До категорії “обраних” належать 9чоловік (36%): Бондарева Віка, Верба Євген, Герус Дарина, Губенко Олена і т.д.;ці учні одержали середню кількість виборів (3 – 5 вибора), їм надається більшаперевага у будь якій діяльності, тобто відношення до них з боку однокласниківвибіркове.
До категоріі “знехтувальних” належить 7чоловік (28%): Гайдар Яна, Кухтіна Аня, Николайкова Олеся, Серокуров Дмитро іт.д.; ці підлітки одержали 1 – 2 вибори, мають проблеми у взаємовідносинах зоднолітками, не завжди вміють будувати між особистісні стосунки.
До категорії “відкинутих” належать 3учня (12%): Абдуллаєва Наталія, Баранов Антон, Захнієва Ірина, ці учні отрималитільки негативні вибори, емоційне відношення до них з боку однокласників –негативне.
До категорії “ізольованих” належить 1учень (4%) – Ашуба Ігор, він не одержав ні одного вибору, відношення до нього збоку ровесників байдуже.