Реферат
Тема: Психо-медична типологія особистості та здоров'я
План:
Вступ
1. Людина — психосоматична система
2. Психо-медична типологія особистості та здоров'я
Література
Людина як біологічна істота у своєму розвитку підкоряється законамбіології, завдяки яким існує весь живий світ. Водночас людина — це соціальнаістота, вона взаємодіє з оточуючим середовищем, формує з іншими членами соціумускладну й багатогранну систему особистісних, суспільних, виробничих відносин.Біологічне, таким чином, ніколи не буває у чисто природному вигляді, воноопосередковується соціальним.
Стан здоров'я людини, як відомо, формується під впливом складноговпливу соціально-гігієнічних факторів. З цієї точки зору і слід розглядатиздоров'я людини як гармонійну єдність біологічного і соціального, як показник,що відображає соціальну сутність суспільства. Тому в житті людини, у формуванніїї здоров'я очевидний глибокий взаємовплив соціального і біологічного.
Людина — унікальний витвір біологічної еволюції, розвиток якогс обумовленийнасамперед еволюцією культури. Свідомість людини формувалася конкретним дляданого часу соціальним досвідом, який включав усі досягнення матеріальної ідуховної культури. В основі культурної еволюції лежать соціальні законипередачі інформації від покоління до покоління, завдяки яким різко вирославлада людини над природою і відбувається безперервне прискорення суспільногорозвитку. Однак людина не перестає бути біологічною істотою, і це закріплено вїї спадковості, записано в генетично значущих структурах ДНК.
Співвідношення біологічного і соціального становить один знайбільш важливих аспектів у проблемі людини, при розгляді якого певнаскладність виникає тому, що біологічні особливості людини впливають наформування її особистості. Це стосується обдарованості, емоційності і, нарешті,здоров'я. Але цей вплив біологічного створює тільки тло, визначає ступіньінтенсивності тих чи інших рис особистості, він не стосується того якісногозмісту свідомості, який характеризує людину як учасника соціально-історичногопроцесу. Соціальна сутність людини представлена її надбіологічною сферою, дляпередачі змісту якої людське суспільство виробило особливий, властивий тількийому, спосіб успадкування цього досвіду, що передається іншими каналами, ніжгенетична інформація ДНК.
1. Людина — психосоматична система
Вивчення законів взаємовпливу біологічного і соціального в людиніможе набути істинно наукового значення тільки у світлі історико-біологічногометоду. По суті, ми входимо у сферу невідомого, коли звертаємося до еволюціїгомінід, яка має зовсім незвичайний характер, адже вона йшла під впливом нетільки біологічних, але й соціальних законів. Ми звертаємося до філософськоїзагадки, дискусійний характер якої відчутний і в теперішній час: у чомусутність генетичної підготовки одного з видів тварин, яка забезпечила йомуможливість вступати в якісно нову, суспільну форму руху матерії?
У момент виникнення суспільної форми руху матерії з'явилася якіснонова форма зв'язку між поколіннями, виникла категорія соціальної спадкоємності.Ріст об'єму соціального (соціальна програма) вимагав генетичної еволюції мозку,в результаті чого почалася взаємообумовлена зміна соціального і біологічного.Було втрачене пристосувальне значення багатьох структур і функцій, що сталопровідним фактором, який відрізняє людину від тварини. Спосіб адаптації тваринзалишається одним і тим же упродовж усього часу: якщо інстинкти більше не взмозі успішно справлятися із змінами середовища — тварина гине.
Зміна параметрів факторів навколишнього середовища викликає ворганізмі людини також відповідні біологічні зміни. Завдяки процесам адаптаціїу здорової людини ці фактори до певних меж (у залежності від ступеняіндивідуальної резистентності) дозволяють зберегти здоров'я. Адаптація залежитьвід сили дії факторів навколишнього середовища і від індивідуальноїреактивності організму. Критерієм ступеня адаптації є збереження гомеостазу(відносної динамічної постійності внутрішнього середовища і деяких фізіологічнихфункцій організму людини і тварин, що підтримується механізмами саморегуляції вумовах внутрішніх і зовнішніх подразників) незалежно від тривалості діїфактора, до якого сформувалася адаптація. Адаптація допомагає підримуватистійким внутрішнє середовище організму, коли параметри деяких факторівнавколишнього середовища виходять за межі оптимальних. У цьому механізмізнаходить вияв автопластичність людського організму (зміна самих себе увідповідності до змінених умов), і це є об'єднуючим між людиною та іншимиживими організмами. Але появу людини можна визначити як виникнення тієї точки упроцесі еволюції, коли інстинктивна адаптація звелася до мінімуму. Людиназ'явилася з певними якостями, які відрізняють її від тварини: усвідомленнямсебе як окремої істоти; здатністю пам'ятати минуле, передбачати майбутнє іпозначати предмети та дії символами; розумом для усвідомлення світу; уявою,завдяки якій вона виходить далеко за рамки своїх відчуттів; можливістюмобілізувати свої внутрішні сили на протидію несприятливим людськомублагополуччю соціальним умовам.
Таким чином, еволюція гомінід обумовлена адаптованістю і певнимивластивостями природи людини, які примушують її ніколи не припиняти пошук тихумов, що найбільш відповідають внутрішнім потребам людини. Разом з тим, людинаяк свідома істота, здатна осмислювати добро і зло і, маючи свободу волі, діятина свій розсуд у виборі мети своєї діяльності та засобів її досягнення.
Людина, як об'єкт еволюції, усвідомила себе і стала, певною мірою,суб'єктом еволюції. Вона перетворилася із «сліпого авангарду» в носія«керованої еволюції», що дає насамкінець надію вирішити ті глобальніпроблеми сучасності, які пов'язані з питанням виживання людини, а значить і їїздоров'я.
Є підстави твердити, що людина, як біологічна істота, завершиласвою еволюцію, бо її тіло далі помітно не змінюється. Не виключено, що засвоїми індивідуальними здібностями та гостротою наш мозок досяг своїхорганічних меж. Нині еволюція заволоділа більш багатим та складним полем — духовною сферою.
Такий якісно новий тип еволюції неможливий без набуття іусвідомлення, осмислення прийняття як біологічної інформації, так і культурноїінформації, яка має специфічний характер і набуває домінуючого значення всучасному суспільстві. Успіх людства як в минулому, так і в майбутньомуповністю залежить від накопичення ним адекватної інформації про оточуючий світ,про саму людину, а також від правильної оцінки і переробки цієї інформації,здатності керуватися нею, передавати її іншим людям і наступним поколінням. Цяпозиція слугує вирішенню поставленої мети посібника, тому що одержання знаньпро природу людини, правильної інформації про критичну ситуацію, в якійопинилося людство, є необхідною умовою формування онтозберігаючої свідомісті,здатної змінити поведінку і відношення людини до самої себе, до природи, доінших. Біологічне і соціальне, котре реалізується в людині, в її діяльності,розвитку і світосприйнятті, повинно готувати людину до подальшого розвиткувеличезної життєвої програми, до формування нового мислення, що відповідаєвнутрішнім (духовним) потребам, фізичному благополуччю (біологічному здоров'ю)та уявленням про соціальний добробут.
Хвороби тіла тісно пов'язані з характерними порушеннями. Емоційніфактори беруть участь в етіології органічних захворювань, хоч ніякою мірою не єїх єдиною причиною. В ряді клінічних і експериментальних досліджень наголосробиться на психічних факторах виникнення хвороби і стверджується, що у людиниз вразливою органічною системою може розвиватися хвороба цієї системи під впливомбудь-якого емоційного стресу. Вчені виявили, що кожна конфліктна ситуація непроходить для організму безслідно. Навіть короткочасне нервово-емоційнезбудження, незначне перенапруження, недоброзичливий тон або погляд, зневажливаабо неввічлива відповідь ушкоджують організм, виснажують нервову систему,сприяють розвиткові багатьох захворювань.
Фізичні реакції на емоції — одне з найпоширеніших повсякденнихвідчуттів. Людина боїться — її пульс стає частішим, дихання глибшим. Людинасердиться — обличчя її червоніє і м'язи напружуються. Людина відчуває відразу —мозок починає тремтіти. Розслаблюючись від напруження, людина зітхає. Миспостерігаємо трагічну подію або переживаємо горе — наші слізні залозивиділяють відповідний секрет: ми плачемо.
Суб'єктивні відчуття (страх, злість, відраза, радість, смутоктощо), таким чином, мобілізують винятково складні тілесні процеси, такі, якзміна сердечного ритму і циркуляції крові, дихання, діяльностішлунково-кишкового тракту, зміни у м'язовій системі і залозах. Усі ці процеси,в яких початкові ланки загального ланцюга сприймаються суб'єктивно як емоції, анаступні — об'єктивно як зміни тілесних функцій, називаються психосоматичнимиявищами. їх частково суб'єктивна, а частково об'єктивна природа привела дорозповсюдженої помилки про протилежність фізіологічного і психологічного. Самфакт, що ці явища проходять в одному й тому ж організмі, інтерпретувався такимчином, що людина поділена на душу (психо) і тіло (сома). Вивчення та лікуваннялюдини розмежовувалося у двох напрямках, які віками залишалися ізольованимиодин від одного. До речі, й наша ортодоксальна вітчизняна медицина традиційновиступає прихильником старої парадигми лікування людини, коли означені«психо» і «сома» розводяться по різних кабінетах іспеціалістах.
Як відзначалося вище, наші почуття постійно впливають на нашітілесні функції. Але також добре нам знайомі і явища протилежного порядку, колизміни фізіологічні впливають на нашу психіку. Отже, це двобічний рух. Людинавживає алкоголь, який змінює хімічний склад організму — і швидко реагує на цезмінами настрою. Деякі стають агресивними і втрачають контроь над собою, іншістають сентиментальними і плаксивими. Седативні ліки впливають на людинуфізіологічно — і,як результат, вона відчуває сонливість. Транквілізатори звільняють людину відемоційної напруги. Висока температура викликає стан марення.
Механізм впливу емоцій на органічні процеси в тих органах, які некеровані свідомо, полягає в тому, що організм відповідає на надзвичайніситуації адапційними змінами в загальній фізіологічний структурі. Емоційнийстан активізують фізіологічні функції, покликані підготувати організм до тієїситуації, про яку сигналізують емоції. Наприклад, страх і гнів стимулюють корунаднирників, унаслідок чого адреналін активізує вуглеводневий обмін, так щопочинається посилене виділення цукру для підтримки енергії. Кров'яний тиск іциркуляція крові змінюються так, щоб кров щедро надходила до тих органів, яким,можливо, доведеться вступати у боротьбу. Одночасно асиміляційні і резервніфункції, такі, як перетравлення їжі або її засвоєння, пригнічуються: організмнапружує всі свої сили, щоб подолати надзвичайну ситуацію, акумулює прихованірезерви на домінуючій потребі і не може дозволити собі розкіш витрачатиенергетичний потенціал на виконання ситуативних нежиттєзабезпечуючих процесів.
Хронічні емоційні перенапруження можуть викликати фізичні зміни,які виявляються як хронічні захворювання. Емоції можуть провокувати тривалескорочення і спазми порожнистих органів, змінюючи таким чином кровотік у них,викликаючи кінець кінцем атрофію. Спазми можуть спричинити розширеннястравоходу або гіпертрофії лівого шлуночка серця. Емоційна стимуляціяендокринних залоз може викликати переродження тканини, як це відбувається притиреотоксикозі, обумовленому психологічними факторами. Емоції грають причиннуроль і в діабеті. Є припущення, що більшість випадків захворюваннядванадцятипалої кишки має невротичне походження. Поглиблення наших знань даєможливість розуміти, що емоційні фактори мають, вплив на будь-яку хворобу. їхвплив відчувається навіть у такому відомому органічному захворюванні, яктуберкульоз.
2. Психо-медична типологія особистості та здоров'я
Для підвищення стійкості до стресу і розширення психологічнихрезервів людини розроблені спеціальні методи. їх умовно можна поділити на двігрупи. До першої належать різноманітні методи психічної саморегуляції, задопомогою яких людина може самостійно впливати на свій емоційний, душевний іфізичний стан. У останні роки як профілактичний засіб з метою боротьби зістресом широко застосовуються різні методи психічної саморегуляції:релаксаційно-дихальна гімнастика, прогресивна м'язова релаксація, йога,аутогенне тренування, медитація.
Методи психічної саморегуляції
1. Релаксаційно-дихальнагімнастика
Коли людина починає відчувати хвилювання, тривогу, страх, тобтопереживає стрес, це завжди легко розпізнається зміною дихання. Подібні зміни убільшості хворих людей передують моменту чергового підсилення захворювання. Алеякщо вирівняти дихання, зникнуть і почуття, що викликали його порушення.Володіти своїм диханням не завадить і цілком здоровим людям: з одного боку, зметою профілактики можливих захворювань, з іншого — щоб уміти швидкозаспокоюватися.
У своїх системах тіла і духу Європа (на відміну від Сходу іДалекого Сходу) не дуже уважно ставилася до дихання. Тому багато методик що,регулюють дихання, запозичено зі Сходу і адаптовано.
Що ж відбувається з диханням людини у стані психологічного стресу?Відчуваючи, наприклад, страх, людина найчастіше затримує дихання і дихає дужеповерхнево («ледве дихає від страху»). Нестача кисню робить своюсправу, внаслідок чого підсилюється тривога, це приводить до неприємнихнаслідків. Деякі люди реагують на екстремальні впливи підвищенням глибини ічастоти дихання (ковтають повітря). Гіпервентиляцією вони можуть створити собінемало проблем, адже вона здатна вплинути на свідомість не гірше наркотичнихзасобів, що, зокрема, використовується в деяких психотерапевтичних методах.
2. Релаксація(розслаблення)
Люди розслабляються по-різному і з різним успіхом. Однівідпочивають, коли дивляться телевізор, інші вважають розрядкою роботу наприсадибній ділянці, на третіх сприятливо впливає ванна з гарячою водою. Впевних умовах якась діяльність, що здійснюється людиною за власним бажанням і ззадоволенням, дійсно сприяє загальному розслабленню і відпочинку.
Усі поширені форми релаксації, які називаються в побутірозслабленням (працетера-пія, бібліотерапія, музикотерапія, сміхотерапія тощо),— це лише способи відпочинку. Але більш ефективно відновлювати сили,відключатися від повсякденних турбот і думок допомагають числені релаксаційніметодики.
Релаксація є одним із визначальних компонентів аутотренінгу. Цевольове розслаблення м'язів. Воно, як правило, має подвійний результат: зменшуєтьсяемоційна напруга і виникає природний стан гальмування ЦНС (організм готуєтьсядо сну). Природне розслаблення м'язів звичайно викликається позитивнимиемоціями. Всі ми знаємо, що, відпочиваючи, людина розслабляє м'язи, відчуваючиж неприємні емоції, напружує їх. Цей зв'язок між м'язовою і нервовою системамивикористовується в процесі аутотренінгу. Розслаблення м'язів супроводжуєтьсязняттям емоційної напруги. При систематичному застосуванні релаксаціїзакріплюється умовний рефлекс, який допомагає зберегти емоційну рівновагу увипадку емоційної напруги, уникнути дистресу.
Для людей, які бажають засвоїти техніку релаксації, можназапропонувати приклад класичної релаксації.
Навчання релаксації займає 2-3 місяці. Але в будь-якому випадку не варто вважати витрачені годинивтраченими. Навіть не дуже досконала релаксація дає свій результат. Але якщолюдина по-справжньому оволоділа релаксаційною технікою, це не тільки значноскоротить час, необхідний їй для розслаблення, але й допоможе якнайкращевідновити сили.
Можна апробувати наступну техніку, яка підходить в актуальнихситуаціях, коли на класичну релаксацію в положенні лежачи немає часу.
3. Йога
Систем тренажу існує немало. Найбільш розробленою є, мабуть, йога.Усі європейські й американські підходи так чи інакше інспіровані системамийоги. Подолати знервованість допомагають такі вправи.
1. Шавасана. Лежачи на спині,п'яти й носки ніг разом, руки притиснуті до тулуба. Закрити очі, напружити на 1 сек все тіло, а потім відразурозслабитися. Дихання мимовільне, через ніс. По думки проконтролюватирозслаблення, починаючи від пальців ніг до м'язів обличчя. Через деякий часруки й ноги починають тепліти. Уявити ясне голубе безхмарне небо, себе в образіптаха в цьому небі. Переключити увагу на серце. Бути в позі не менше 5 хв. Відкрити очі,потягнутися, трохи посидіти, а потім встати.
2.Паріпурна навасана. Сидячина підлозі, відхилити тулуб назад, підняти руки й витягнути їх паралельнопідлозі. Опори торкаються тільки сідниці. Тримати ноги нерухомо і прямо, відтягнутипальці до ступнів. Хребет напружений, голова розслаблена, кряж втягнутий іпіднятий, груди розкриті, дихання спокійне, рівне. Позу тримати від 20-30 сек до 1 хв.Повторити 2-3- рази.
3.Ардха навасана. Сидячи напідлозі, руки за головою, відхилити тулуб назад і підняти ноги. Ноги напруженіі витягнуті до ступнів, поперек піднятий угору, лікті знаходяться на однійлінії зі скронями. Дихання не повинно бути глибоким: вдих — видих — затримкадихання. Тривалість перебування в позі: для початківців 2 х 5-10 сек, для людейсереднього рівня підготовки — 2 х 20-30 сек і для фізично підготовлених — 2-3 x 1 хв. її фізіологічноюосновою є використання м'язової системи, яка піддається вольовому керуванню,впливу на емоційно-вегетативні функції нервової системи.
Покращення здоров'я з допомогою виконання поз (асан) відбуваєтьсяпаралельно з підвищенням рівня розвитку деяких вольових якостей. Крім того,дослідження феноменів йогівських асан показали, що кількість ендоморфінів, яківиділяються у ході їх виконання, значно вища, ніж навіть під час оздоровчогобігу. Наприклад, антидепресивних гормонів під час заняття йогою виробляється в 25 разів більше, і зберігаютьсявони в крові в 2 рази довше, ніж під час бігу. Після заняття йогою відробляєтьсявикид шкідливого для серця і судин адреналіну.
4. Аутогенне тренування
Добре знімає нервово-емоційну напругу, запобігає хвороботворномувпливові на організм стресу такий метод психотерапії, як аутогенне тренування.Аутогенне тренування, можливість для людини самостійно коректувати свійемоційно-психічний стан, здавна приваблювало увагу людей.
Метод аутогенного тренування був запропонований німецьким психотерапевтом І.Шульцему 1937р. З того часу він поширився в багатьох країнах світу, у тому числі й унашій країні. Сучасна система саморегуляції — аутогенне тренування — поєднуєпозитивні аспекти інших методик і дозволяє досягнути відновлення психічноїрегуляції нервових і фізіологічних процесів. Аутогенне тренування — системавикористання психофізичних прийомів, формул навіювання з метою зміцненняздоров'я, відновлення психоемоційної рівноваги, усунення розбалансування ідисгармонії соматичних, гуморальних та інших процесів.
Теоретичною основою аутогенного тренування є принцип рефлекторноїдіяльності організму, обґрунтований у працях І.Сєченова та І. Павлова. Він полягає в тому,що кожний психічний акт закінчується руховою активністю, а думка — цезагальмований у своїй руховій частині рефлекс. Так, якщо співак щось подумкинаспівує, то виявляється, що його голосові зв'язки вібрують, хоча звуквідсутній. Відбувається так званий ідеомоторний рух м'язів.
Аутогенне тренування можна здійснювати у такий спосіб.
Сидячи (голова нахилена, руки на стегнах) або лежачи на спині,декілька разів повільно повторити наступні словесні формули:
«я розслабляюсь і заспокоююсь...», «мої рукирозслабляються і тепліють...», «мої руки повністюрозслаблені… теплі...», «мої ноги повністю розслаблені… теплі…нерухомі...», «мій тулуб розслабляється і тепліє...», «мійтулуб повністю розслаблений… теплий… нерухомий», «моє обличчярозслабляється і тепліє...», «моє обличчя повністю розслаблене…тепле… нерухоме», «стан приємного (повного, глибокого)спокою».
На початковому етапі тренування рекомендується займатися 4-6 разів на день по 5-10 хв., повторюючи формулувід 2 до 6 разів підряд.
Якщо після регулярних тренувань почнуть чітко виявлятися відчуття,можна замість повторення цих 12 формул обмежитися 7-ма основними, а для заняття аутотренінгомнеобхідні лише 4-5 хв. на день.
Вершиною досконалості є вміння обходитися лише двома формулами:першою й останньою. Для аутогенного тренування в цьому варіанті необхідно не більше 1 хв., а при дуже високійтренованості — 10-15 сек.
Закінчувати психом'язове тренування рекомендується такимиформулами: «весь мій організм відпочиває», «я відпочив ізаспокоївся», «самопочуття хороше», "із задоволеннямвізьмуся за справи".
Після цього необхідно, не кваплячись, глибоко вдихаючи, добрепотягнутися всім тілом, видихнути, встати на ноги, зробити декілька простихвправ і зайнятися справами.
З допомогою аутогенного тренування людина може навчитися значною мірою розвивати ізміцнювати силу волі, керувати своїми почуттями, настроєм, контролюватидіяльність внутрішніх органів (змінювати ритм серцевої діяльності, глибину ічастоту дихання та ін.). При бажанні за допомогою аутогенного тренуванняможна позбутися багатьох функціональних розладів центральної нервової системи — нав'язливих страхів, ідей,думок, подолати порушення сну.
Аутогенне тренування застосовується при лікуванні алкоголізму,різних форм неврастенії, при початкових стадіях гіпертонії, стенокардії, придеяких захворюваннях шкіри.
5. Медитація
Числені школи протягом віків сперечаються про те, що такемедитація. Чи це самогіпноз, може, самонавіювання або щось містичне. Очевидно,це — перше, і друге, і третє.Зате в одному всі єдині — це особливий стан психіки.
У нашому вітчизняному просторі з давніх-давен медитація відома як«розумне роблення». Іноді її називають спогляданням, є й західнийваріант — транс.
З грецької мови слово медитація (meditatio) перекладається якзосереджене мислення. Більшість медитацій потребують нерухомості, але є йдинамічна медитація, і медитативний біг, і медитативний танок, і медитативнийспів. В основі медитації лежить уміння керувати увагою, найчастіше у станінерухомості. При цьому припиняється надходження у мозок всякої інформації, крімспеціально обраної.
Справжній медитації передує тривала підготовка — набуття навичок урізноманітних видах концентрацій. Це може бути концентрація на точці, власномудиханні, повторюваних моментах… Отже, якщо людина сіла медитувати, вонаповинна сконцентруватися на чому-небудь, тобто звузити свідомість. Медитація — розширення свідомості.Збита, звужена свідомість м'яким тараном уходить у простір і після подоланняпершого опору заповнює його. В цьому просторі повинна перебувати людина,утримувати його, встановити свій контроль над ним. Найвідоміші школи, якінавчають техніці медитації, створили східні вчителі.
Найбільш поширений вид медитації — медитація зосередження.Спочатку проводиться концентрація на предметі або явищі (на точці, диханні,звукові). Повинно бути єдине джерело, яке привертає до себе увагу. Потрібнопозбутися нервозності, заспокоїти емоції, зняти фізичну напругу. Для цього йіснує концентрація свідомості на об'єкті або процесі, після якої настаємедитація.
Існує ряд східних мантра-медитацій — медитацій зосередження. Мантра — східна молитовна формула (словосполучення), або заклинання. При їїпромові людина створює певну вібрацію у зовнішньому світі і певні зміни у своїйпсихіці, тобто у світі внутрішньому. Мантра-медитація — концентрація свідомості намантрі з метою одержання з її допомогою медитативного стану. Відомі мантрамедитації АУМ, СОХАМ та ін.
Крім медитацій зосередження існує медитація сприйняття. Вонапринципово інша, її сутність — «просто сидіти». Людина повністю занурюється у своївідчуття, охоплюючи їх усі, без винятку. Це найважча форма медитації. Людина,яка нею займається, повинна повністю усвідомлювати себе, бачити і відчувати те,що відбувається в її внутрішньому світі: «З берега свідомості спостерігатирух річки думок». У цій перекладеній з японської мови фразі і полягає сутьтакого виду медитації.
В України медитація була відома здавна. В основному, це медитаціязосередження. Молитовна християнська практика є якоюсь мірою практикоюмедитативною. Концентрація в цьому випадку відбувається через повтор слівмолитви.
У християнстві ті критерії, що стосуються поняття«медитація» у східній і окультній школах, підходять до так званої«розумної» молитви — Ісусової. Практика її міцно пов'язана з усімлітургічним, догматичним життям церкви. В загальних рисах християнськімедитативні практики схожі на східні. Вищезгадана «розумна» молитва,або Ісусова молитва, практикувалася в Києво-Печерській лаврі. Тим, хто бажаєрозширити свої пізнання в цій галузі, рекомендується прочитати книгу невідомогоавтора «Одкровенные рассказы странника духовному отцу своєму» (Изд. ВведенскойОптиной Пустыни, 1991). Тампрактика Ісусової молитви викладена повністю.
Медитація, як вважають на Сході, вносить у життя того, хто неюзаймається, все. І передусім — гармонію внутрішнього світу з зовнішнім.
Методи психологічної корекції
Крім методів психологічної саморегуляції, які впливають на іншийрівень емоційної напруги, підвищують стійкість людини до стресу, існує іншагрупа методів підвищення психічної стійкості до стресів — це методипсихологічної корекції. Методи психологічної корекції спрямовані на зміну тихрис характеру і способів поведінки людини, які сприяють виникненню і підтримціемоційної напруги. Такими рисами характеру є, наприклад, дратівливість,заздрісність, пихатість, сором'язливість, невміння знаходити злагоду з людьми,некритичне ставлення до себе, мстивість. Подібні риси характеру підвищуютьемоційну напругу, бо породжують конфлікти з людьми, перешкоджають установленнювзаєморозуміння, розкриттю здібностей і досягненню поставленої мети.
Застосування різних методів психологічної корекції дозволяєвпливати на негативні риси характеру людини і виробляти навички формального інеформального спілкування. Кінець кінцем вони сприяють її особистісномурозвитку. До таких методів належить метод систематичної десинситизації,емоційно-раціональна терапія, психологічні ігри, соціально-психологічнийтренінг, ділові ігри, психодрама тощо. Але на відміну від релаксаційнихметодів, які, за деякими винятками, можна засвоїти самостійно, керуючисьнауково-популярною літературою, навчання з допомогою методів психологічноїкорекції необхідно проводити під керівництвом досвідченого фахівця (психологаабо психотерапевта).
Потрібно пам'ятати, що негативні емоції і психічні перевантаження,які супроводжують їх, є природними виявами життя. Тому ще з дитячого вікупотрібно виховувати переконання у необхідності бути готовим до різних стресовихситуацій.
Спроба відгородити дитину від складнощів життя призводить до того,що зіткнення з реальністю травмує психіку дитини, захисні механізми якої непідготовлені до такого зіткнення. Так, система імунітету зміцнюється ірозвивається при взаємодії з антигенами, а негативні емоції, які багато в чомувизначаються ієрархією суспільних цінностей, слугують факторами, що активізуютьзахисні механізми нервової системи.
Слід учити дитину долати негативні емоції, виховувати в неївольові якості і самоорганізованість, наполегливість у досягненні мети,самостійність і почуття співучасті до життя і роботи інших людей. У цьому,зокрема, знаходить вияв компенсаторна роль людської громади при адаптаціїдитини до майбутньої діяльності, яка, як було відзначено вище, все більшеускладнюється та інтелектуалізується.
На жаль, до останнього часу дошкільна і шкільна підготовка дітейбільше орієнтувалася на пізнавальний бік освіти, а питання виховання, які,безперечно, включають і психоемоційну підготовку, були поза увагою педагогів.Валеологічний просвітній курс має за мету заповнити цю прогалину в роботі здітьми й підлітками.
Підсумовуючи сказане, відзначимо, що засвоювати навички психічноїсаморегуляції й удосконалювати своє вміння вирішувати складні життєві проблеми,розвивати себе як особистість — складно. Хтось може подумати: скільки різнихметодів! Так усе складно… Але ж у сто разів легше прийняти таблетку — ідушевний біль пройде, викурити цигарку — і розслабитися або зібратися здумками, випити вина — і настрій покращиться...
Література
1. Агаджанян Н.А. Человек и биосфера (медико-биологические аспекты).-М. Знание, 1987.
2. Амосов Н.М. Раздумья о здоровье.- М.: ФиС, 1991.
3. Андреев Ю.А. Три кита здоровья.-М.: ФиС, 1991.
4. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетикии здоровье человека. – С.-Птб.: Петрополис,1992. – 124 с.
5. Бабин І.І., Царенко А.В., Черняк В.М., Яцук Г.Ф. Пізнай себе. Матеріали до курсу «Валеологія».- Тернопіль: ТДПІУО, ТОШО, 2002.-232с.
6. Бальсевич В.К., Запорожнов В.А. Физическая активность человекахКиев: Здоровье, 1987.-224 с.
7. Баранов В.М. В мире оздоровительной физкультуры.- К.: Здоровье,1991.-133 с.
8. Беляев B.C. Здоровье, экология, спорт.- М., 1990.
9. Братусь Б.С. Аномалии личности.-М.: Мысль, 1998.
10. БрехманИ.И. Валеология — наука о здоровье.- М.: ФиС, 1990.
11. БрэгП. Чудо голодания.- М: ФиС, 1992.
12. БудыкоМ.И. Глобальная экология.-М.: Мысль, 1977.
13..Будыко М.И. Эволюция биосферы.- Л.: Гидрометеоиздат, 1984.
14. БудыкоМ.й. Человечество и биосфера в конце XX века: Научное и социальное значение деятельностиВ.И.Вернадского.- Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1989.
15. БуличЭ.Г. Как повысить умственную работоспособность студента. — К,: Вища школа,1989.- 55 с.
16. Булич Е.Г., Муравов І.В.Валеологія. Теоретичні основи валеології: Навч.посібник.-К.:ІЗМН, 1997.
17. Василюк Ф.Е. Психологияпереживания.-М., 1984.
18. Васильєв В.Н. Здоровье и стресс.-М.:Знание, 1991.0 158 с.
19. ВиноградовП. А. Физическая культура и здоровый образ жизни.-М., 1991.
20. ВойтенкоВ.П. Здоровье здоровых: Введение в санологию. – К: Здоров'я,1991. – 245 с.
21. ГурвичМ. Как быть здоровым.-М.: ФиС, 1991.
22. ДоскинВ.А., Куинджи Н.Н. Биологические ритмы растущего организма.-М.: Медицина,1987.
23. ДушанинС.А., Иващенко Л.Я., Пирогова Е.А. Тренировочные программы для здоровья. –Киев: Здоров'я,1985. – 32с.
24. Душанін С.А., Пірогова О.Я., Іваненко Л.Я. Оздоровчий біг. –К.: Здоров’я, 1982. – 128с.
25. ИващенкоЛ.Я., Круцевич Т.Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. – К.: УТУФВС,1994. – 126с.
26. Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Самостоятельные занятия физическимиупражнениями. – К.: Здоров'я,1988. – 156с.
27. КазначеевВ.П. Биосистема и адаптация.- Нововсибирск, 1983.
28. КасильГ.И. Внутренняя среда организма.-М.: Наука, 1983.-227 с.
29. КолбановВ.А., Зайцев Г.К. Валеология в школе..- СПб., 1994.
30. КоробковА.В, Движение и здоровье.-М., 1988.
31. ЛаптевАЛ. Береги здоровье смолоду.- М.: Медицина, 1988.
32. КузнецоваТ.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическомвоспитании. – К.: Здоровье,1989. – 136м.
33. ЛатенковВ.П., Губина Г.Д. Биоритмы и алкоголь.- Новосибирск, 1987.
34. ЛеонтьевА.Н. Потребность, мотивы и сознание.- М.: Мысль, 1980.
35. ЛисицинЮ.П., Сахно А.В. Здоровье человека — социальная ценнность. М., 1988.
36. ЛисицинЮ.П., Сидоров П.И. Алкоголизм .-М. Медицина, 1990.
37.Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков.- Л., 1983.
38.Лунгквист А. Питание для спортсменов.- СПб., 1995.
39.Мерод А. Спорт и питание.- СПб., 1992.
40. Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры испорта. К.-1991.
41. Нойберт Р. Новая книга о супружестве. Проблемы брака в настоящем ибудущем.-М.,1997.
42. Основы валеологии. В трех книгах /Под общей редакцией академикаВ.П. Петленко.- К.: Олимпийская литература. 1998.- Т.1 .-444с., Т.2.-1999.-351с, ТЗ.-1990.-447 с.
43.Питание в системе подготовки спортсмена / Под ред. В.Смульского,В.Моногарова, М.Булатовой.-К.: Олимпийская литература, 1996.
44.Паффенбергер Р., Ольсен Э. Здоровый образ жизни. – К.: Олимпийскаялитература,1999. – 320с.
45.Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических упражнений наработоспособность и здоровье человека. – К.: Здоровье,1986. – 148с.
46.Селье Г. Очерки об адартационном синдроме.-М., 1960.
47.Селье Г. Стресс без дистресса- М, 1979.
48.Семенов Н.С. Происхождение семьи и брака.-М.: Мысль, 1974.
49.Смирнов Н.С. Валеология.- М., 1995.
50. СузаревА.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. – М.: Медицина,1991. –430с.
51.Уилмор Дж.Х.,Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности.- К: Олимпийская литература,1997.-504 с.
52.Управлять здоровьем смолоду. – К.: Молодь,1985. – 112с.
53.Физическаякультура и здоровье / Под ред. В.В.Пономаревой.-М.: ГОУ ВУНМЦ, 2001.-352 с.
54.Физическаякультура — основа здорового образа жизни / Под общ.ред.Н.В.Барышевой.-Самара,1996.
55.Формм Э.Искуство любви. Исследование природы любви.- Минск, 1990.
56.ХарчевА.Г., Маяковский М.С. Современная семья и ее проблемы.-М., 1978.-192 с.
57. Цимбал Н.М. Практикум з валеології. Методи зміцнення фізичного здоров'я. Навчально-методичний посібник.-Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан», 2000.-168 с.
58.Эвенштейн З.М. Популярная диетология.-М.: Экономика, 1990.
59.Язловецький В.С., Поярков В.О., ІвасютаЮ.М. Формування валеологічних знань та навичок здоров’я в учнів на урокахфізкультури. – Кіровоград, 1995. – 150с.