Чернігівськийдержавний педагогічний університет імені Т. Г. ШевченкаФАКУЛЬТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ІМЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯГавриленко Анатолій Віталійович
Особливостіпрояву емоцій дітей середнього шкільного віку як регулятори пізнавальноїповедінки на уроці фізичної культуриБакалаврська робота
Чернігів- 2005
ВСТУП
Проблема.Численні дані наукових психофізіологічних досліджень свідчать про визначальнийвплив емоцій у регуляції цілеспрямованих актів поведінки людини і при взаємодіїз факторами оточуючого природно-соціального середовища.
За сучаснимиуявленнями про механізм емоційних процесів, їх локалізація у центральнійнервовій системі пов`язується з гіпоталамічною областю мозку і близькорозташованими структурами підкорки їх кори його повна характеристика була ще нез`ясована, але визнані гормони, які виділяються в кров конкретними ендокриннимизалозами під контролем гіпоталамуса та кори головних півкуль (20,27) ірегулюють поведінку особистості.
У зв`язку з цим,для теорії і практики фізичної культури як педагогічного процесу важливезначення має віковий онтогенез емоцій з особливостями впливу статевого фактора.На шкільний період біосоціального формування дитини припадає закладанняфундаменту здоров`я для подальшого життя, його формування специфічними засобамифізичного виховання у системі класно-урочних занять.
Тому впливемоційного відношення до предмету позитивного чи негативного, має далекосяжнінаслідки.
Актуальністьтеми: Психічні процеси людини є відбиттям в її свідомості оточуючогоприродно-соціального середовища і взаємодії його з факторами. Шкільна навчальнадіяльність дітей – є одна з найважливіших форм для подальшого життя, а функціяпредмету «фізична культура» – сприяти гармонійному формуванню здоров`я.
Тому сучаснийфахівець фізичного виховання повинен знати механізм взаємодії психоемоційноїсфери дітей з педагогічними факторами її корекція згідно мети і завданьнавчального процесу.
Об`єктдослідження: пізнавальна психомоторна діяльність учнів 5 – 9 класів у процесіоволодіння змістом предмету «Фізична культура» на шкільних уроках.
Предметдослідження. Зміст і характер факторів педагогічного впливу на психічну сферу,які формують позитивне або негативне емоційне ставлення дітей середньогошкільного віку до навчального процесу з фізичної культури.
Робоча гіпотеза.Передбачається, що в доступній науково-методичній літературі знайшла достатнєвисвітлення проблема оптимізації психоемоційного стану дітей середньогошкільного віку на уроках фізкультури. Описані результати практичноговикористання педагогічних факторів, які б стимулювали позитивні емоціїпізнавального процесу і позитивні емоції пізнавального процесу і навпаки б,гальмували негативні.
Методикадосліджень.
1. Історичний метод аналізукласифікації і систематизації теоретичних факторів науково-методичної літератури.
2. Аксіометричний методінтерпретації теоретичних факторів і формувань висновків.
3. Логічний дедуктивний метод,конкретизація складових загального.
Мета дослідження.Встановити можливість оптимізації напрямків емоційної реакції дітей середньогошкільного віку на дію педфакторів навчального процесу з фізичної культури.
Задачі.
1. Виявити основнізакономірності формування і прояву емоційного відкриття школярів 5 – 9 класівдо змісту уроку фізичної культури .
2. Встановити основні принципипізнання функцій емоцій як регулятора цілеспрямованої поведінки.
3. Окреслитихарактер емоційних проявів учнів 5-9 класів.
Методичнезначення. Педагогічна діяльність вчителя на уроці фізичної культури повиннабазуватися на знанні індивідуальних психічних особливостей учнів кожного класу.Специфічні фактори предмету, умов навчальної діяльності оточуюче середовища,вихідного стану – все це знаходиться взаємодії, кожної миті може викликатиемоційну реакцію протилежного знаку або його зміну. За таких обставин, вчительможе оптимізувати навчання відповідною регулюючою складовою уроку з функцієюпопередження конфлікту або його оперативного подолання. В більшості випадків пропуски учнями уроків фізичноїкультури без поважних причин, а іноді «по болезні» носять суб`єктивнийхарактер. Перш за все – це відсутність цілеспрямованості іцікавості до уроку. Встановлено, що від молодших до старших класів кількістьучнів з негативним відношенням до уроків фізичної культури збільшилось.
Причини такоговідношення у хлопчиків середнього шкільного віку можуть бути різноманітні.Однією з причин може бути зацікавленість іншими справами – технікою, книжками,різною самодіяльністю. Важливою причиною у хлопчиків є сором`язливість. Соромпоказати свою фізичну підготовку серед однокласників, а також невміннявиконувати вправу перед дівчатами.
Про «емоційнийфон» важливо подбати при вивченні будь-якого предмету. Основне – не допуститишаблону, не задовольнятися лише повідомленнями теми, а намагатися викликати донеї інтерес, створити в учнів потрібний настрій.
Сила емоційноговпливу залежить і від мови вчителя, її виразності, правильності талаконічності. Виразність мови залежить від уміння використовувати лаконічніречення, психологічні паузи, темп мовлення і т.д. Зрозуміло, що у школярівсереднього шкільного віку викликає інтерес не тільки цікава розповідь вчителя,яскрава наочність, а й самостійна творча діяльність. Вона є джерелом виникненняу них різноманітних почуттів.
На працездатністьучнів впливає настрій учителя. Одне його необгрунтоване зауваження можепризвести до порушення дисципліни в класі, викликати негативне ставлення доуроку, а це одразу ж позначиться на засвоєнні знань.
Невпевненість,нервозність, надмірна збудливість вчителя позначається на ефективності уроку.Вчитель повинен бути стриманим, чуйним, уважним. Байдужа людина не можевикликати цікавість до уроку фізичної культури, розвинути почуття учнів,залишити незабутній слід у своїх вихованців.
Відомо, щонедостатньо розвинута емоційна сфера може стати причиною озлобленості, недоброзичливості,черствості підлітків та конфліктів, що виникають на цій підставі.
Це твердженнягрунтується на законі емоційної константності, за яким загальна емоційністьлюдини є відносно постіною величиною, але сила і тривалість емоційної реакції вкожній конкретній ситуації можуть істотно змінюватись залежно від ситуації, щоне залишають людину байдужою.
У кожномушкільному предметі закладені певні можливості виховання різноманітних емоцій,їх можна виділити лише три:
І – емоційнеспілкування
ІІ – емоційнеставлення до успіху або неуспіху в навчальній діяльності
ІІІ – емоційнанасиченість навчального матеріалу
Суттєвимемоційним компонентом уроку є емоційна насиченість навчального матеріалу.
Вчителю важливовизначити, уважний учень в даний момент чи ні. Це можна визначити двомаспособами – по зовнішньому вигляду і задаючи запитання по матеріалу, якийподається учителем. Якщо проявляється неуважність усього класу, то помилказдебільшому в діяльності самого викладача, який не зміг детально викласти матеріал.
Якщо жвідмічається неуважність окремих учнів, то це може бути викликано у зв`язку: знедоступністю матеріалу, з слабою підготовкою учня. В зв`язку з поганимсамопочуттям, крім зниження ефективності засвоєння навчального матеріалу,неуважність може призвести до травматизму, при виконанні фізичних вправ,обумовлених порушенням правил безпеки або наявністю помилок.
Учні середніхкласів можуть утримувати спрямовану увагу на протязі 40-45 хвилин. Не дивлячисьна це, у них спостерігається відвернення уваги, яка приводить до порушеннядисципліни.Основні причини цього: імпульсивність їх поведінки, нетерплячість,прагнення виконати самому і швидше. Підліткам тяжко стримати своє прагнення донових захоплень, різноманітностей, через це вони відволікаються досить легко.
Для того, щоб науроці не було відволікань, вчитель фізичної культури повинен керуватись такимикритеріями ефективності роботи:
1) характеромемоційного відгуку учнів на проведення учителем занять;
2) використовуватинетрадиційні методи навчання;
3) реальноюсоціально-психологічною атмосферою в класі і в спортивних секціях,взаємовідносини між учнями і учителем;
4) визнаннязаслуг шкільного спортивного колективу, за оточуючими (директор школи);
5) поставитимету бажання багатьох стати вчителем фізичної культури.
Розділ1. Механізми регуляції цілеспрямованої поведінки
Регулюванняяк функцій конкретних фізіологічних систем, так і цілісного організму,імовірно, варто розглядати в континуумі керування як регулювання ззовні ісаморегуляцію. Як уже указувалося вище, ведучими механізмами регуляціїцілеспрямованої поведінки вважають мотивації й емоції.Відповідно доінформаційної теорії, запропонованої П. В. Симоновим (1969), емоції єрегуляторами поведінки. Поведінкова реакція визначається наявністю потреб іможливістю їхнього задоволення. Сигнали, що надходять із зовнішньогосередовища, оцінюються з погляду імовірності їхнього використання як засобизадоволення актуальних потреб (сигнали з малою і великою імовірністюзадоволення потреб).
Структурнаорганізація і регуляція емоційної реакції змінюється в залежності від рівняеволюційного розвитку тварин і людини.
Спостереження за поведінкою людини і тварин, а також результатидосліджень (зокрема, із самоподразненням мозку) свідчать, що позитивні емоції,навпаки, примушують організм діяти після того, як вітальні (біологічні) потребивже задоволені. Тому поведінка живих істот спрямована на мінімізацію впливів,здатних викликати негативні емоції, і на максимізацію позитивних емоційнихстанів, коли багато зусиль витрачається для того, щоб активно підтриматипотреби, що стали причиною позитивної емоції. Але в реальних умовах існуванняцілком позбутися негативних емоцій і довести до максимуму позитивні неможливо.От чому, згідно з «правилом середнього рівня», організм однаковонамагається уникнути сильного мотиваційного збудження і зменшити мотиваціїнижче визначеної границі (Симонов П.В., 1975; 1981) брати участь одна людина(авторегуляція), дві і більше (регуляції ззовні, взаємо регуляція).
Активні реакції людини під впливом зовнішнього середовища можливі тількипри визначеному рівні активного стану нервової системи (і визначеномугормональному фоні). Під час сну вони, як правило, відсутні, а при надлишковомузбудженні будуть неадекватними. Існують, крім того, перехідні рівні активності.Кожен рівень активності має свої фізіологічні механізми.
1.2 Мотиваціята її регулююче значення
Дослідження ролі емоцій у цілеспрямованому поводженні людини немислимобез розгляду їхнього зв'язку з мотивацією. Але специфічність постановки питанняй обмежений обсяг дипломної роботи дозволяє згадати лише про деякі стороницього явища, що має найтісніший тісний зв'язок з емоціями.
Мотивація — це фізіологічний стан, що виникає в разі необхідностізадовольнити ту чи іншу потребу організму [39]. Суб'єктивно він виявляєтьсявідчуттям, оскільки зрозуміти потреби можна тільки інтроспективно, тобто черезвласні відчуття (відчуття голоду, спраги, потягу І т.п.). Об'єктивно — змінамиелектричної активності визначених відділів мозку і біохімічних реакцій.
Мотивація — це напрямок і інтенсивність зусилля людини (Sage, 1977; Ames,1995).
Формування адекватної мотивації використовується учителями фізичноїкультури (наприклад, для малоактивних дітей, яких більше приваблює можливістьпограти в комп'ютерні Ігри, ніж у футбол чи волейбол), викладачі фізичноговиховання (для підтримки інтересу до фізичної активності студентів), тренери(для удосконалювання підготовки спортсменів). Фізіотерапевти й інструктори пофізичній культурі постійно зіштовхуються з проблемою мотивації своїх пацієнтіві підопічних на продовження занять по програмі реабілітації чи програміфізичних вправ. Ефективна робота їх багато в чому визначається тим, як вінусвідомив сутність мотивації, включаючи фактори, що впливають на неї, а також методиїї підвищення. Дуже часто саме здатність мотивувати людей відрізняє гарногофахівця від посереднього [40], Щоб підвищити рівень мотивації, необхідноаналізувати взаємодію особистісних і ситуаційних особливостей. Активаціядомінуючої мотивації визначає модель цілеспрямованої поведінки у фізичнійкультурі і спорті.
В області фізичної культури і спорту широко застосовується термін мотиваціядосягнення (Gill, 1986). Мотивація досягнення — це орієнтація людини напрагнення до успішного виконання завдання, наполегливість перед обличчям невдачі почуття гордості за виконання. У спортивному світі мотивацію досягненнязвичайно зв'язують зі змагальністю. В умовах занять спортом і фізичноюкультурою мотивація досягнення фокусується на змаганні із самим собою, у тойчас як змагальність впливає на поведінку в ситуаціях соціальної оцінки.Змагальність і мотивація досягнення впливають на широке коло думок, поведінки івідчуттів.
Термін «мотивація», узятий у широкому значенні слова,використовується у всіх областях психології, що досліджують причини і механізмицілеспрямованої поведінки людини і тварин. Вивчення цього питання являє собоюокреме дослідження. Обмежений обсяг бакалаврської роботи змушує нас зміститиакцент і перейти безпосередньо до розгляду емоцій, як одного з ведучихмеханізмів регуляції цілеспрямованої поведінки, тісно пов'язаного з мотивацією.
При вирішенні питання про те, як, яким чином здійснюється регуляціядинаміки поведінки, досліджуються прояви емоцій, суб'єктивних переживань(прагнень, бажань і т.п.) і установок у поводженні суб'єкта.
Існує визначений рівень мотивації, за межами якого виникає емоційнаповедінка, тобто емоційні реакції трапляються лише тоді, коли мотивація стає доситьсильною.
1.3 Фізіологічний і біосубстрат емоцій
Нейрогуморальнімеханізми реалізації емоцій зв'язані з гіпоталамо-адреналовою ісимпатико-адреналовою системами.
Уформуванні емоційного поведінки людини і тварин важлива роль належитьгіпоталамусу і лімбічній системі [19, 21, 45] (Рис. 1.).Функції лімбічної системи різноманітні.Лімбічна система регулює позитивні і негативні емоції з усіма руховими,вегетативними й ендокринними їхніми компонентами. Від її залежить емоційнефарбування психічних процесів і зміни рухової активності
Вонастворює мотивацію поведінка (визначену схильність). Виникнення емоцій має«оцінний вплив» на діяльність специфічних систем. Поразка
/>
Рис.1. Базовий фізіологічний субстрат емоцій (структури лімбічного мозку та гіпоталамуса,вид зверху, по Кригу, 1966)
1— миндалевиднеядро, 2 — медіальная нюхова полоска; 3 — підмозковая звивина, 4 — поздовжняполоска, 5 — нюховий тракт, 6 — латеральная нюхова полоска, 7— нюховий горбик, 8— гіппокамп, 9 — зубчата звивина, 10 — ніжка вуздечки, 11 — міжніжковьш вузол, 12— сосцевидне тіло, 13 — переднє ядро таламуса, 14 — кінцева полоска, 75 —передняя спайка (по Кригу, 1966)
23лобових часток(ділянок) приводить до глибоких порушень емоційної сфери людини. При цьомуспостерігаються звичайно два симптоми: емоційна тупість чи розгальмовуваннянижчих емоцій і потягів, тобто в першу чергу страждають емоції вищого порядку,пов'язані з цілеспрямованою діяльністю, соціальними відносинами і творчістю.
Експериментальнеушкодження чи подразнення різних утворень лімбічної системи, гіпоталамуса чинової кори приводить до збудження таких найважливіших поведінкових реакцій, якстатева, харчова, оборонна і зв'язаних з ними емоційних станів.
Улюдини при пухлині гіпоталамуса виділяють дві групи емоційних розладів. Першагрупа зв'язана з поразкою заднього ядра і характеризується млявістю, зниженнямІніціативи, втратою інтересу до навколишнього; друга виникає при враженніпередньої гіпоталамічної області і супроводжується збудженнями поведінки,ейфорією, сексуальним розгальмуванням.
Унормі емоційні механізми беруть участь у концентрації уваги, сприяють тому, щомислення зосереджується на вирішенні задачі доти, поки не буде досягнуте задоволенняпотреби. Грубі збудження пам'яті на поточні події описані в людей післядвостороннього видалення гіппокампа і мигдалеподібного тіла.
Великуроль у формуванні емоційних реакцій грає кора лобових часток великого мозку.Про це свідчать результати спостережень над людьми, яким по ряду показаньробилося перерізання білої речовини мозку в області лобових часток (лейкотомія).У людини кортикальний вплив на процеси, що здійснюються в емоційній сфері,виявляється в довільному зниженні, чи, навпаки, посиленні емоційного тонусуорганізму, в умінні керувати своїми емоційними реакціями. Але ефективністьтакої регуляції різна для міміко-соматичних і вегетативних компонентівемоційної поведінки і багато в чому залежить від Індивідуальних особливостейлюдини.
Гіпоталамусразом з лімбічним мозком і корою великих півкуль формує складні емоційні поведінковіреакції. Гіпотетичні «центри задоволення» у гіпоталамусі, на думку Прибрама,впливають на поведінку тварини, миттєво змінюючи спрямованість регуляторнихреакцій.
Емоціїзавжди супроводжуються вегетативними й ендокринними реакціями. Це пояснюєтьсятим, що будь яке емоційне збудження зв'язане з гіпоталамусом. Як відомо,гіпоталамус — це, по-перше, вищий вегетативний центр, що організує усівегетативні компоненти емоцій (зміна артеріального тиску, частота серцевихскорочень, функції органів травної системи і т.д.), а, по-друге, самостійно ічерез гіпофіз керуючий багатьма ендокринними залозами, що й обумовлюєвиникнення ендокринного компонента емоцій (викид кортикотропіну, соматотропіну,статевих гормонів, кортикостероїдів і ін.).
Позитивніемоції підвищують силу життєвих процесів: дихання стає більш глибоким, пульсбільш рівним, на щоках з'являється рум'янець, проходить втома. Вираженнямпозитивних емоцій є посмішка, сміх.
Негативніемоції впливають на здоров'я, пригнічують людину: вона стає млявою, розсіяною,апатичною, «згинається» під вагою горя. Різке вираження негативнихемоцій — плач.
Вартомати на увазі, що позитивні емоції є важливим чинником у підвищенні загальногорівня функціонування нервових структур, у забезпеченні їхньої мобілізаційноїготовності до сприйняття інформації з зовнішнього світу. Досвідченим учителямвідомо, що емоційний виклад матеріалу загострює увагу учнів І підвищує інтересдо навчання. Кожний з нас добре знає: коли настрій гарний, то і робота скориться.А як потрібні гарні емоції спортсмену, як вони допомагають йому боротись іперемагати! Лікарі стверджують, що люди з гарним настроєм рідше хворіють, а вперіоди перемог рани у солдатів гоїлися швидше і краще.
Великароль емоційних реакцій у спорті (позитивні емоції при виконанні фізичних вправ— «м'язова радість», радість перемоги і негативні незадоволеність спортивнимрезультатом і ін).Позитивні емоції можуть значно підвищувати, а негативні —знижувати працездатність людини. Великі напруги, що супроводжують спортивнудіяльність, особливо під час змагань, створюють і емоційну напругу — емоційнийстрес. Від характеру протікання в організмі реакцій емоційного стресу залежитьуспішність рухової діяльності спортсмена.
Розділ 2. Суб'єктивно-об'єктивні регулятори у навчальному процесі
2.1 Поняття про цілеспрямовану поведінку
Поведінка — це властива живим істотам взаємодія з навколишнімсередовищем, опосередкована їх зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною)активністю [18]. Термін «поведінка» застосовують як до окремихособистостей та індивідів, так і до їхніх сукупностей. Еволюційне навчання вбіології (Ч. Дарвін) дозволило пояснити доцільність поведінка живих істот,стимулювавши розробку об'єктивних методів дослідження поведінка в єдності йогозовнішніх і внутрішніх проявів. На основі біологічного детермінізму склалосянавчання про вищу нервову діяльність тварин, синонімом якої И.П. Павлов вважавповедінку.
Поведінка — один із засобів пристосування до різних зовнішніх умов і доїхніх змін. Вона вивчається не тільки психологією, але й іншими науками:біологічними, соціальними, а у визначених аспектах — і кібернетикою.
При різких змінах у навколишнім середовищі регуляція життєдіяльності утварин і людини здійснюється за допомогою швидких реакцій, що можуть бутифізіологічними чи поведінковими. Важко провести чітку межу між фізіологічними іповедінковими реакціями, тому що останні неминуче бувають зв'язані зфізіологічними змінами.
В основі поведінки тварин і людини можуть лежати механізми декількохрізних типів. Рефлекторні (і, ймовірно, нерефлекторні) реакції, дії,регульовані зворотними зв'язками, ендогенна (спонтанна) активність і центральніпрограми, що включаються під дією специфічних зовнішніх чи внутрішніх стимулів,— усі ці механізми працюють узгоджено, забезпечуючи добре координовану м'язовуактивність чи психічні процеси, доцільні в даній ситуації.
Людина використовує для адаптації до різних умов і ситуацій свою високу здатністьдо навчання й абстрактного мислення, що додає її поводженню в суспільствігнучкість і мінливість (варіативність).
У структурі діяльності як різновиду поведінки розрізняють цілі і мотиви.У найбільш простій інтерпретації ціль (мета) — це те, заради чого (навіщо) дієлюдина; мотив — це те, чому діє людина (спонукальна причина). Зміни вповедінці, пов'язані з виникненням тієї чи іншої потреби, називають мотивованоюповедінкою. В даний час у поясненні поведінки людини категорія цілі вкрайнеобхідна (Бехтерева, 1974; Леонтьев, 1975; Гальперин, 1976).
Відповідно до теорії функціональних систем, поведінка цілеспрямована івсі дії детерміновані метою. Цілеспрямованість поведінки живих організмівніколи цілком не заперечувалася. Це визнання випливало з пристосувальногохарактеру поведінки, спрямованого на виживання організму чи виду.
З погляду теорії функціональних систем кожен цілеспрямований поведінковийакт є активною ланкою певної функціональної системи, що забезпечує задоволеннятієї чи іншої біологічної чи соціальної потреби тварин І людини. Звідси стаєзрозумілим необхідність вивчення різних проявів цілеспрямованої діяльностіживих істот не як окремого явища, а в цілісних саморегулюючих функціональнихсистемах організму.
Більшість людей не потрібно переконувати в тім, що важливо визначатицілі, їх потрібно навчити ставити реальні цілі і розробляти програму їхньогодосягнення.
Багато людей розглядають мету як прагнення до визначеної дії чи рівняінтелектуальної, фізичної підготовки чи майстерності (професіоналізму).
Розрізняють цілі суб'єктивні (одержання задоволення, позитивних емоційвід виконання чого-небудь так добре, як вони тільки можуть) і об'єктивні(досягнення визначеного еталона майстерності протягом визначеного часу)(McLements, 1982).
Таким чином, активне пристосування людини до навколишнього середовищаздійснюється мотивованою цілеспрямованою поведінкою, що представляє собою діяльністьпо досягненню корисного в даних умовах середовища адаптаційного результату.
Багато авторів переконливо демонструють, що теорія функціональних системє продуктивним методологічним принципом, що дозволяє ставити і вирішуватиконкретні експериментальні задачі в широкому діапазоні проблем фізіологіїповедінки. Оригінальний системний підхід до проблеми цілеспрямованої поведінки,на думку ряду авторів, дуже перспективний. Він змушує глянути на багато якіраніше установлені факти з принципово нових позицій.
Нейрофізіологічні механізми цілеспрямованої поведінки дуже складні і томувивчені недостатньо. Найбільш зробленою моделлю цих механізмів є «теоріяфункціональних систем» (П. К. Анохін). Сутність цієї теорії полягає в тому, щопри виникненні потреби утворюється тимчасове об'єднання всіх структурних іфізіологічних систем організму в єдину функціональну систему, спрямовану на задоволенняцієї потреби.
Цілеспрямована активність у тварин з високорозвиненою нервовою системою йу людини регулюється двома механізмами, а саме: мотивацією й емоціями.
2.2 Регуляція і керування психічними процесами організму
Висока досконалість керуючих систем, що забезпечують життєдіяльністьживих істот, протягом уже багатьох століть уражає уяву вчених. Однак дотеперкерування живими організмами і саморегуляція їх залишається однієї з найбільшихтаємниць природи, у яку науці вдалося проникнути ще дуже мало.
Явища доцільного саморегулювання, що відбивають закономірностібіологічної форми руху матерії вивчає біокібернетика.
Для категорії живих істот особливо характерні явища самоорганізаціїскладних систем, процеси одержання, передачі, збереження і переробкиІнформації, результатом чого є цілеспрямоване керування. Під керуванням маютьна увазі вибір і застосування впливів, що приводять систему в діяльність,оптимізуючих і направляючих діяльність системи на досягнення певного(визначеного) результату.
Для систем, що самоорганізуються, (живих організмів) визначений результатможна назвати метою діяльності, заданої ззовні чи сформованої із внутрішніхтенденцій розвитку системи. Доцільність — одна з основних ознак будь-якого керування.
Оскільки нас цікавить роль емоцій у регулюванні доцільної поведінки зметою керування нею, важливо визначитися з питанням, як співвідносятьсякерування і регулювання (регуляція). Варто розрізняти поняття керування ірегулювання [8]. Регулювання в широкому змісті — це процес, що забезпечуєнеобхідні значення перемінних, істотних для функціонування об'єкта керування.Як відомо, впливи на об'єкт при керуванні можуть бути спрямовані не тільки назабезпечення нормального функціонування об'єкта, але і на поліпшення цьогофункціонування, на розвиток об'єкта. Керування включає не тільки регулювання,але і вироблення значень перемінних, які визначають поведінку об'єкта. Прицьому керуючі впливи, спрямовані на досягнення бажаної цілі керування, можутьвикликати різні зміни перемінних і параметрів аж до зміни структури об'єктакерування. У той же час регулювання повинне тільки забезпечити стійкість станучи поведінки об'єкта керування. Отже, регулювання є частинним випадкомкерування.
Складна динамічна організація біокібернетичної системи вимагаєбезупинного керування, без якого система не може Існувати. Особливістю цьогокерування є те, що воно відбувається на основі самоорганізації і набуваєактивного характеру.
Саморегулювання живої природи здійснюється не хаотично, а у визначеномунапрямку, у вигляді вирішення задачі оптимізації її біокібернетичних систем, дояких відноситься і людина як індивід. Визначена аналогія проглядається й усоціальних системах, компонентом (підсистемою) якої є людина як особистість.
Таким чином, людина — це кібернетична система, регуляція якої будуєтьсяна позитивному і негативному зворотному зв'язках. Це відкрита динамічнасистема, зв'язана із середовищем вхідними і вихідними каналами зв'язку,контрольованими самою системою.
Розділ 3.Функция емоцій у педагогічному процесі
3.1 Поняття про емоції
Емоції (від лат. emoveo — потрясаю, збуджую, хвилюю) — психічневідображення у формі безпосереднього випередження переживання життєвого вмістуявищ і ситуацій, обумовлених відношенням їхніх об'єктивних властивостей допотреб суб'єкта [18], це яскраво виражене особистісне відношення людини донавколишнього дійсності і до себе.
У процесі еволюції емоції виникли як засіб, що дозволяє багатьом істотамвизначати біологічну значимість станів організму і зовнішніх впливів. Емоції попоходженню являють собою форму видового досвіду: орієнтуючись на них, індивідробить необхідні дії (наприклад, по уникненню небезпеки, продовженню роду),доцільність яких залишається для нього схованою. Емоції важливі і для придбанняіндивідуального досвіду. Будучи суб'єктивною формою вираження потреби, емоціїпередують діяльності по їхньому задоволенню, спонукаючи і направляючи її [18].У цьому випадку емоції викликаються ситуаціями і сигналами, що передуютьпрямим, впливам які викликають емоції, що дозволяє суб'єкту завчасно до нихприготуватися.
Вищийпродукт розвитку емоцій людини — стійкі почуття до предметів, що відповідаютьйого вищим потребам. Сильне, абсолютно домінуюче почуття, називаєтьсяпристрастю. Події, що сигналізують про можливі зміни в житті людини, поряд зіспецифічними емоціями можуть викликати також зміни загального емоційного фону —так звані настрої.
Емоційнежиття людини наповнене різноманітним змістом: емоції виражають оцінневідношення до окремих умов, що сприяють чи перешкоджають здійсненню діяльності(наприклад, страх, гнів), до конкретних досягнень у ній (радість, засмучення),до сформованих або можливих чи неочікуваних ситуацій і т.п.
Характері динаміка ситуативних емоцій визначаються як об'єктивними подіями, так іпочуттями, з яких вони розвиваються (наприклад, з любові може розвинутисягордість коханою людиною, засмучення через його невдачі, ревнощі й ін.).Відношення до відбиваних явищ як головна властивість емоцій представлені вїхніх якісних характеристиках (до них відносяться знак (позитивний, негативний)і модальність (подив, радість, відраза, обурення, тривога, сум і т.д.)), вдинаміці протікання самих емоцій (тривалість, інтенсивність і ін.) і їхньогозовнішнього вираження (емоційної експресії) — у міміці, мові, пантоміміці.
Розвитокемоцій в онтогенезі знаходить своє вираження в диференціації якостей емоцій,ускладненні об'єктів, що викликають емоційний відгук, розвитку здатностірегулювати емоції і їхнє зовнішнє вираження. Емоційний досвід людини змінюєтьсяі збагачується в процесі розвитку особистості при сприйнятті творів мистецтва,під впливом засобів масової інформації, у результаті співпереживань (емпатій),що виникають у спілкуванні з іншими людьми. Емпатія (грец. empatheia — співпереживання)збагнення емоційних станів іншої людини у формі співпереживання.
Емоціївиникли в процесі еволюції людини і їм належить важлива роль у формуванніповедінкових реакцій організму, прагнень і задоволенні потреб людини. «… Без «людськихемоцій» ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини».
Інформаційнатеорія емоцій, запропонована П. В. Симоновим, — це концепція, відповідно вищихтварин визначаються якою-небудьактуальною потребою (її якістю і величиною) і оцінкою суб'єктом імовірності(можливості) її задоволення на основі раніше накопиченого досвіду й інформації,що надходить ззовні. Цю оцінку суб'єкт робить, мимоволі зіставляючи інформаціюпро засоби, час, ресурси і т.п., необхідні для досягнення цілі (задоволенняпотреби), і інформацію про засоби, час і т.п., що він одержує в даний момент.Представлення про імовірність досягнення цілі суб'єктивні, що визначаєсуб'єктивність виникаючих при цьому емоцій. Однак у більшості випадківсуб'єктивна оцінка більш-менш вірно відбиває об'єктивну імовірність, інакшеемоції втратили б своє адаптивне (пристосувальне) значення. Прогнозуванняімовірності досягнення цілі в людини може здійснюватися як на усвідомлюваному,так і на неусвідомлюваному рівні вищої нервової діяльності. Зростання імовірностідосягнення цілі в результаті надходження нової інформації породжує позитивнуемоцію, а падіння імовірності в порівнянні з раніше прогнозом, що мався веде донегативної емоційної реакції.
Емоційнаінформаційна теорія, розвиває ідею И, П. Павлова про активацію мозковихмеханізмів емоцій при розбіжності раніше сформованого «внутрішнього динамічногостереотипу» із «зовнішнім динамічним стереотипом», що змінився.
Длярозуміння ролі емоцій у регуляції цілеспрямованої поведінки становить певнийінтерес емоційність — властивість людини, що характеризує зміст, якість ідинаміку ЇЇ емоцій і почуттів. Змістовні аспекти емоційності відбивають явища іситуації, що мають особливу значимість для суб'єкта. Вони нерозривно зв'язанізі стрижневими особливостями особистості, її моральним потенціалом:спрямованістю мотиваційної сфери, світоглядом, ціннісними орієнтаціями Й ін.Якісні властивості емоційності характеризують відношення індивіда до явищнавколишнього світу і знаходять своє вираження в знаку і модальності домінуючихемоцій. До динамічних властивостей емоційності відносяться особливостівиникнення, протікання і припинення емоційних процесів і їхнього зовнішньоговираження. Емоційність є однієї з основних (поряд з активністю) складових темпераменту,що має безпосереднє відношення до характеру людини і регуляції їїцілеспрямованої поведінки.
Вемоціях розрізняють дві сторони: суб'єктивну, котра виявляється переживаннями —тривогою, пристрастю, злістю, задоволенням чогось, і об'єктивну, для якоїхарактерно крайня напруга усіх фізіологічних систем організму.
Приемоціях відбуваються зміни в діяльності органів дихання, травлення,серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної і гладенькоїмускулатури й ін. Це зв'язують з анатомічною близькістю і функціональнимизв'язками мозкових центрів емоцій з центрами спраги, голоду й інших біологічнихпотреб.
Змінив діяльності вегетативних систем настільки великі, що їх називають«вегетативною бурею». Ця «буря» виявляється різкимпідвищенням діяльності серцево-судинної, дихальної, м'язової систем; у цей часблокуються механізми стомлення, активуються процеси катаболізму і гальмуютьсяпроцеси анаболізму. Ці реакції виникають і закріплюються в процесі еволюціїтваринного світу як форма термінової адаптації всіх енергетичних І пластичнихресурсів при небезпечних для життя обставинах. Оскільки для фізіологічнихсистем характерні певна інертність і організм не може швидко мобілізувати своїресурси на боротьбу із загрозою, то виникла система механізмів швидкогопідвищення функціональних можливостей всього організму ще до початку боротьби(активності) [9, 20, 45]. Таким чином, емоція є своєрідною сигнальною реакцієювипередження (попередження).
І.С.Кучеров (1991) вважає, що емоції виникають тоді, коли людина не знає про своїможливості щодо усунення небезпеки чи задоволення потреб. На нашу думку, це незавжди так. Іноді людина свідомо звертається до тієї чи іншої діяльності, щообіцяє для нього позитивні (чи негативні) емоції, причому це може здійснюватисянеодноразово. Для прикладу — емоції з приводу добре виконаного чергового завдання привідомих алгоритмі і своїх можливостях. Інший приклад — емоції на основіспогадів.
Вважається,що для досягнення якої-небудь цілі необхідні три фактори: інформація, енергія ічас. Оскільки кожна новина таїть у собі невідомість, тобто дефіцит інформації,то ступінь емоційної напруги буде залежати від ступеня поінформованості(інформації) про характер події (небезпеки), про внутрішні можливості (запасахенергії), необхідні для її подолання, і про запас часу як на підготовку дляборотьби, так і для самої боротьби. Чим менша інформація, що необхідна длявирішення завдання, тим більший ступінь емоційної напруги.
Розрізняютьемоції стенічні й астенічні, нижчі і вищі. Нижчі емоції пов'язані з задоволеннямбіологічних потреб організму і спрямовані на підтримку гомеостазу, самозахистуй інстинктів. Вищі емоції виникають тільки в людини і зв'язані з задоволеннямособистісних і соціальних потреб інтелектуальних, моральних, естетичних і т.п.Вищі емоції розвиваються на базі свідомості і тому роблять гальмуючийконтролюючий вплив на нижчі емоції. Ці філогенетично більш древні нижчіелементарні емоційні реакції, зв'язані з діяльністю підкіркових нервовихструктур головного мозку, відносять до протопатичних (підкіркових) емоцій. їхнеобхідно відрізняти від вищих специфічно людських зпікритиних (коркових)емоцій, обумовлених діяльністю більш молодих в еволюційному відношенні корковихзон (наприклад, моральні почуття людини).
3.2Біологічне і соціальне значення емоцій
Емоціїтварин і людини мають важливе значення в оптимізації всієї діяльностіорганізму. Негативні емоції є сигналом збудження сталості внутрішньогосередовища організму і тим самим сприяють гармонічному плину життєвих процесів.Позитивні емоції — своєрідна «винагорода» організму за працю, витрачена їм упроцесі досягнення корисного результату. Тим самим, позитивні емоції —найсильніший засіб закріплення корисних для організму умовно-рефлекторнихреакцій (П. В. Симонов, 1975). Отже, позитивні емоції — найсильніший стимулеволюції, порушник спокою і стабілізації, без якого неможливий був би і самсуспільний прогрес. Дійсно, у людини позитивні емоції завжди викликаютьсяуспіхами в його діяльності, наприклад зробленим науковим відкриттям, виконаннямвиробничих завдань чи відмінною оцінкою на іспиті.
Емоціїсприяють концентрації всіх резервів організму, необхідних для найшвидшогодосягнення корисного ефекту. Така мобілізація і концентрація всіх сил організмудопомагає нам успішно справлятися з труднощами. Особливо це важливо у стресовихситуаціях, що виникають у результаті дії на організм зверхсильньїх подразників,наприклад факторів, небезпечних для життя, чи великих фізичних і розумовихнавантажень. Дані, отримані при вивченні діяльності організму в стресовихситуаціях, свідчать про величезні приховані функціональні можливості нашогоорганізму. Відомий випадок, коли жінка, рятуючи свою дитину, підняла за заднєколесо автомобіль масою кілька сотень кілограмів.
Важливезначення мають емоції в процесах навчання і виховання дитини. Яскрава, емоційнонасичена інформація сприймається дитиною міцно і часом на все життя. У зв'язкуз цим навчально-виховна робота з дітьми повинна будуватися тільки з урахуваннямемоційних особливостей дітей і підлітків і обов'язково торкатися їхньоїемоційної сфери. Психологи виділяють навіть спеціальний вид пізнавальнихемоцій, фізіологічну основу яких складають орієнтовні рефлекси. Саме розвитокпізнавальних (гностичних) емоцій у дітей і підлітків є першорядною задачеюкожного педагога. За виразом Ґете, «освіта є не просто передача навчальноїінформації, а насамперед — розвиток смаку».
Позитивніемоції мають дуже велике значення в організації дослідницької поведінки,процесі пізнання навколишнього світу. Без позитивних емоцій важко представититі форми освоєння дійсності, що специфічно людські: гру, теоретичне пізнання,художню творчість і сприйняття виробів мистецтва. Але позитивні емоції можуть бутиобумовлені примітивними, егоїстичним, соціально неприйнятним потребами. Томусоціальну цінність емоції завжди визначає мотив, що викликав її до життя. Мивіддаємо перевагу таким негативним емоціям, як тривога за долю близької людини,співчуття потерпілих, обурення несправедливістю, а не позитивним, алеегоїстичним (самовдоволення, пиха, зарозумілість і ін.).
Задоволеннянижчих емоцій викликає перенасичення. Ця біологічна реакція спрямована назапобігання перевантаження організму.
Задоволеннявищих емоцій викликає позитивні відчуття (радість), що тим більше, чим кращебула виражена мотивація. Постійним джерелом радості є збільшення інформаційнихресурсів, а оскільки Інформація є вирішальним чинником боротьби з невідомістю,то для людини характерним є пошук додаткової інформації, відчуття"інформаційного голоду", «спраги знань», «привабливостіновизни». Тому інформаційний потік як джерело позитивних емоцій практичноневичерпний. Припинення інформаційного потоку викликає нудьгу, що супроводжуєтьсянегативними емоціями.
Виникненнянегативних емоцій звичайно пояснюють на основі формування визначеної потреби(драйву). З позитивними емоціями справа набагато складніша. Тривалий часіснувала й панувала тенденція зв'язувати позитивні емоції зі звичайнимзадоволенням потреби (теорія «редукції драйву»), оскільки ослабленнячи зникнення потреби є винагородою для суб'єкта і може розглядатися якпідкріплення. З цього погляду, позитивні емоції є простим наслідком задоволенняпотреби.
Виникненняпозитивних емоцій під час оволодіння новою Інформацією і розвиток нестерпноїнудьги при припиненні цього потоку стають могутнім стимулом для навчання ітворчості.
Природа«заклала» у будь-який організм спонукання постійного інформаційногоголоду. Тому пошук оптимальних рішень є одним з найбільш важливих життєвихстимулів. Якщо ж надходження Інформації припиняється, організм стає зверхдіяльним і намагається притягти її приплив до себе. Живі істоти не можутьіснувати в замкнутій сфері, інформаційні можливості якої уже вичерпані. Пошук нових шляхіврішення будь-якої проблеми, завдання — важливе джерело позитивних емоцій, могутнійстимул творчості (П.В.Симонов, 1975).
3.3Оцінка складових емоцій
Усічисленні емоційні реакції з погляду фізіології можна розділити на дві групи;негативні і позитивні емоції. Виникнення негативних емоцій пов'язане здискомфортом організму, що може бути викликаний збудженням сталості йоговнутрішнього середовища (гомеостазу) чи несприятливими впливами зовнішньогосередовища. Наприклад, зниження в крові вмісту цукру супроводжується почуттямголоду, а дія небезпечних для життя факторів зовнішнього середовища — почуттямстраху.
Відновленняпорушеного внутрішнього чи зовнішнього спокою організму супроводжується позитивнимиемоціями, що виражаються у стані комфорту чи насолоди, наприклад, почуттянасичення після обіду чи радість людини при порятунку життя свого друга.
Виходячиз біологічної теорії емоцій П. К. Анохіна, можна вважати, що негативні емоціївиникають завжди, якщо система (організм) не може досягти корисного для себерезультату. Позитивні емоції будуть виникати при досягненні функціональноюсистемою корисного для ЇЇ Існування результату.
Інформаційнатеорія емоцій П. В. Симонова зв'язує їхню появу з надлишком чи недолікомінформації про задоволення потреб. Недолік інформації викликає негативніемоції, а її надлишок — позитивні [13].
Нанашу думку, надлишок інформації теж може бути причиною чи приводом длянегативних емоцій (ситуації інформаційного перевантаження в умовах дефіцитучасу й обмежених можливостей вибору).
Матеріальнийнервовий субстрат негативних і позитивних емоцій різний, що добредемонструється в дослідах з подразненням цих структур через вживлені електроди.Особливо показові в цьому відношенні досліди із самороздратуванням зонпозитивних емоцій, проведених на тваринах (Д. Олдс, 1958).
Такимчином, у підкіркових відділах головного мозку й у зонах древніх відділів кориголовного мозку (КГМ) виявлені спеціальні центри, що регулюють протіканняемоційних реакцій. Разом з тим дослідження показали, що якісна оцінка емоційнихстанів можлива тільки за участю молодих відділів КГМ. При коркових враженняхрозвиваються різні емоційні розлади: від афектів надзвичайної сили до глибокоїапатії — «емоційної тупості» чи «емоційного паралічу».Регулювання специфічно людських емоційних станів здійснюється лобовими долями,тісно зв'язаними з лімбікою. Важливе значення в прояві емоцій у людини маєсенсорна інформація. Сенсорне голодування викликає в людини емоційні розлади.Прояв емоцій завжди зв'язаний зі зміною діяльності вегетативних органів,рухової сфери, нервових структур і ендокринних залоз.
Гіпоталамуста мигдалевидний комплекс, що входить до складу лімбічного мозку, являютьсяцентрами, які орієнтують поведінку на задоволення домінуючої, ведучої потреби.У випадку відсутності гальмівного вольового контролю вибір завжди будевизначатися на рівні гіпоталамуса. Вольовий контроль дає можливість не лишевибрати одну з кількох конкуруючих потреб, але й визначити стратегічну лініюповедінки, яка веде до досягнення позитивного результату.
3.4Емоції як один з ведучих механізмів регуляції цілеспрямованої поведінки людини
Відповіднодо інформаційної теорії, запропонованої П. В. Симоновим (1969), емоції єрегуляторами поведінки. Поведінкова реакція визначається наявністю потреб іможливістю їхнього задоволення. Сигнали, що надходять із зовнішнього середовища,оцінюються з погляду імовірності їхнього використання як засоби задоволенняактуальних потреб (сигнали з малою і великою імовірністю задоволення потреб).
Структурнаорганізація і регуляція емоційної реакції змінюється в залежності від рівняеволюційного розвитку тварин і людини.
Спостереженняза поведінкою людини і тварин, а також результати досліджень (зокрема, ізсамоподразненням мозку) свідчать, що позитивні емоції, навпаки, примушуютьорганізм діяти після того, як вітальні (біологічні) потреби вже задоволені.Тому поведінка живих істот спрямована на мінімізацію впливів, здатних викликатинегативні емоції, і на максимізацію позитивних емоційних станів, коли багатозусиль витрачається для того, щоб активно підтримати потреби, що стали причиноюпозитивної емоції. Але в реальних умовах існування цілком позбутися негативнихемоцій і довести до максимуму позитивні неможливо. От чому, згідно з«правилом середнього рівня», організм однаково намагається уникнутисильного мотиваційного збудження і зменшити мотивації нижче визначеної границі(Симонов П.В., 1975; 1981).
Відповіднодо концепції П. К. Анохіна, емоції є своєрідними критеріями корисностірезультату дій. Негативні емоції викликаються незадоволеною потребою.Досягнення корисного результату завершується позитивною емоцією. Будь-якаемоція приводить до мобілізації резервних сил організму, підвищує можливістьдосягнення позитивного пристосувального результату.
Такимчином, у схемі поведінкового акту емоції займають цілком визначене місце(рис.2.). Вони беруть участь у формуванні функціонального стану людини,коректуванні мотивації, оцінці результатів поведінки, є своєріднимпідкріпленням діяльності.
/>
Рис..2. Схема поведінкового акту (по П.К.Анохіну, 1968, зі змінами і нашимидоповненнями): 1, 2, 3,… п — етапи дії, 3 — емоції
Негативніемоції викликають реакцію напруги (стресу) І зв'язаного з нею комплексуфізіологічних перебудов адаптивного характеру. Стресорами можуть стати і сильніпозитивні емоції. Відомі випадки, коли надмірна радість закінчувалася трагічно.Так, Діагор раптово вмер при звістці про перемогу трьох його синів наолімпійських іграх. Зрозуміло, трагічний результат від дії сильних негативнихемоцій більш імовірний, ніж від позитивних.
Ступіньвиразності і зовнішнього прояву емоцій у людини знаходиться під вольовимконтролем кори великих півкуль. Однак їхній вегетативний компонент регулюєтьсяна рівні підкіркових ядер і гіпоталамуса. У цілому гіпоталамус може бутиназваний вищим підкірковим центром регуляції вегетативних компонентів усіхскладних форм діяльності людини.
Такіявища, як настрої й емоції, а також склад особистості в цілому також залежатьвід активності кори великих півкуль, але лежачі в їхній основі механізми нез'ясовані. Ці прояви, так само як і інші види діяльності вищих мозковихцентрів, знаходяться під сильним впливом фізіологічного стану організму. Настан психіки може різко вплинути, стан шлунка, різні гормони (наприклад, убагатьох жінок перед самою менструацією і під час неї бувають періодинадзвичайної депресії, а менопауза дуже часто супроводжується глибокимиемоційними і психічними розладами).
Першафізіологічна спроба пояснити емоції людини належить І. М. Сєченову, якийвважав, що емоції — це «рефлекси з посиленим кінцем у їхній останнійтретині». Важливе значення мали дослідження І. П. Павлова, що зв'язалпояву емоцій з переробкою динамічних стереотипів, що супроводжувалася важкою«нервовою працею». І. П. Павлов пояснив появу емоцій легкістю чи труднощамипротікання нервових процесів [17]. Було встановлено, що, якщо викликати збуднийпроцес, а потім обмежити його гальмівним, це завжди створює негативні емоції.
Павловськіпогляди на механізм емоцій одержали розвиток у біологічній теорії емоцій П. К.Анохіна (1964) і інформаційної теорії емоцій П. В. Симонова(1970).
3.5Практичне застосування теорії емоцій у фізичній активності
Яквикористовувати отриману інформацію у практичній діяльності?
Дляцього необхідно:
1).визначити оптимальне поєднання емоцій, пов'язаних із збудженням, необхідне длязабезпечення оптимальної фізичної активності;
2).з'ясувати, як взаємодія особистісних і ситуаційних факторів впливає на збудження,тривожність і фізичну активність.
3).визначити ознаки підвищеного збудження і тривожності у спортсменів і людей, щозаймаються фізичною культурою;
4).враховувати індивідуальні особливості своїх підопічних;
5).розвивати впевненість у своїх силах у спортсменів (учнів) для того, щоб допомогтиїм справлятися з підвищеним стресом і тривожністю.
6).навчання і виховання засновувати переважно на позитивних моментах і емоціях;
7).навчитистудентів-спортсменів прийомам автотренінгу (психотренінгу).Важливе визначення найбільшоптимальних емоцій, пов'язаних зі збудженням. Один з найбільш ефективнихспособів допомогти людям досягти найвищого рівня фізичної підготовки полягає втому, щоб пояснити їм, як емоції, пов'язані зі збудженням, можуть привести допіка фізичної активності. Після цього використання різних психологічнихстратегій (наприклад, ідеомоторних актів) може допомогти спортсмену навчитисяправильно керувати збудженням.
Неменш важливе усвідомлення взаємодії особистісних і ситуаційних факторів. Цебільш ефективний прогностичний фактор збудження, стану тривоги і рівня фізичноїактивності, ніж облік цих факторів окремо.
Великепрактичне значення має потреба виявлення спортсменів, що відчувають(переносять) значний стрес і хвилювання, хоч зробити це не так просто. Тутпотрібно якнайкраще вивчити своїх підопічних.
Дужеважливо використовувати індивідуальний підхід до тих, що займаються. Інодірівні збудження І стану тривоги необхідно знизити, іноді підтримати, а іноді —підвищити. Тренер і викладач повинні знати, коли і кому із спортсменів,студентів необхідно підвищити, знизити чи підтримати даний рівень збудження істану тривоги. Для цього необхідно знать індивідуальні особливості кожного, щозаймається, уміти «читати» поточний рівень стану тривоги і відповідним чином поводитисязі спортсменом.
Найбільшефективний метод допомогти людям навчитися контролювати стрес і тривожність —розвиток у них впевненості у своїх силах. З цією метою використовують створенняпозитивного середовища і виховання конструктивного відношення до успіхів,помилок і невдач. Необхідно навчити тих, що займаються розглядати помилки як «цеглинкидля побудови успіху» (Smoll, Smith, 1979). Ніхто не одержує задоволення відпомилок, однак якщо ви розстроюєтеся через помилку, те це велика помилка.
Ефективнимпідходом до збільшення впевненості у своїх силах є створення позитивногосередовища (оточення).
Емоціїлюдини мають безпосереднє відношення до зворотного зв'язку, підкріплення івнутрішньої мотивації.
Людямнеобхідний зворотний зв'язок. Тим, хто займається фізичною культурою та спортомнеобхідне підбадьорливе поплескування по плечу, слова схвалення, доброзичливапосмішка, фото-, кіно- чи відеокамера, які фіксують його вмілі дії й урочистімоменти перемог та ін.
Щобстворити середовище, що сприяє росту майстерності спортсменів, фахівцівикористовують різні методи мотивації, засновані на принципах підкріплення,формують адекватні емоційні реакції, ґрунтуючись на теорії емоцій. Підкріпленняявляє собою використання заохочень і покарань для збільшення чи зниженняімовірності виникнення подібної реакції в майбутньому. Принципи підкріпленнявідносяться до найбільш вивчених і використовуваних у психології. їхні коренізакладені в теоріях зміни поведінки і вироблення оперантних рефлексів [40].Імовірно, підкріплення відіграє немаловажну роль і в нерефлекторному поводженні[49]. Відомий теоретик Б.Ф. Скіннер (1968) вважає, що навчання цілком заснованена принципах підкріплення: «Навчання являє собою використання різнихпідкріплювальних факторів у процесі підготовки тих, що займаються. Без навчаннявони учаться в природному середовищі, однак викладачі, використовуючи різніфактори підкріплення, сприяють підвищенню ефективності навчання, стимулюютьпояву поведінки, що у противному випадку розвивалася б дуже повільно, а такождомагаються розвитку поведінки, яка у противному випадку взагалі б невиникла»[40].
Поведінкапідкріплення базується на двох головних принципах:
1).Якщо виконання чого-небудь приведе до гарних (чи бажаних ) наслідків (позитивнепідкріплення), люди, як правило намагаються повторити дану поведінку дляодержання додаткових позитивних результатів.
2).Якщо виконання чого-небудь приводить до неприємних наслідків (негативне підкріплення),люди, як правило, намагаються не повторювати даної поведінки, щоб уникнутибільш негативних наслідків.
Першийпринцип супроводжується переважно позитивними емоціями, а другий — негативними.
Принципипідкріплення і їхнє емоційне забарвлення досить складні, оскільки люди: а)по-різному реагують на той самий підкріплювальний фактор; б) не завжди здатніповторити бажану поведінку; в) не завжди хочуть повторити небажану поведінку;г) у різних ситуаціях одержують різні підкріплювальні фактори. До цього вартододати вікові й індивідуальні особливості індивіда й особистості (властивостінервової» системи, темпераменту, характеру, стилю виховання і життя йін.). Принципи підкріплення більш складні, ніж може здатися. Навітьузагальнюючий принцип «батога і пряника» дуже не простий узастосуванні. Розрізняють позитивні і негативні підходи до впливу на поведінку.
Упозитивному підкріпленні поведінки варто випливати деяким правилам: 1) виборуефективних підкрїплювальних факторів (винагорода повинна відповідати потребамтих, хто його одержує (щоб вибрати адекватну винагороду, необхідно знати смакилюдей, з якими ви працюєте); 2) вибору часу і частоти підкріплень (ефективністьпідкріплення багато в чому залежить від правильного вибору часу (коли доцільнопідкріпити) і частоти підкріплення (як часто заохочувати); 3) вибір поведінкидля заохочення (наприклад, заохочення поступового прогресу, правильноговиконання (а не тільки результату), заохочення зусиль, ведення чесної гри йін.); 4) забезпечення інформації про результати (використовувати перевагизнання результатів, видів оцінки результатів); 5) забезпечення реальногозворотного зв'язку (зворотний зв'язок повинен бути реальним і відповідативизначеному поводженню).
Негативнепідкріплення Іноді просто необхідно, щоб викорінити небажану поведінку. Однакпозитивне підкріплення повинне бути домінуючим методом зміни поведінки (приблизнона 80-90 %).
Систематичневикористання основних принципів позитивного і негативного підкріплення длядосягнення бажаної поведінки І викорінювання небажаного має різні назви влітературі по спортивній психології: ймовірнісне керування (Siedetop, 1980), поведінковетренування (Marti, Lumsden, 1987), модифікація поведінка (Donahuue, 1980).
Учителюфізичної культури, тренеру необхідно враховувати всі можливі види підкріплень,а також знати, як кожен, що займається, їх оцінює (інтерпретує).
Дляконтролю рівня збудження (тривожності) використовують прогресивне (м'язове)розслаблення, контроль дихання, реакцію релаксації (заспокоює думки, сприяєконцентрації уваги і зниженню м'язової напруги), автогенне тренування (методсамогіпнозу), систематичну десенситизацію (несприйнятливість), біо-оберненийзв'язок (допомагає краще усвідомити реакції автономної нервової системи ізгодом контролювати їх), когнітивно-афективне тренування зняття стресу. Дляпідвищення рівня збудження використовують ідеомоторні акти, музику, позитивні висловлювання,частішання дихання.
Методичи усунення зниження стану тривожності допомагають справитися з джереламистресу в різних, у тому числі і неспортивних ситуаціях.
Коженспортсмен повинен підібрати метод, який більше всього йому підходить. Щоб удосконалості опанувати ним, необхідно регулярно займатися, включаючивідпрацьовування методів регуляції збудження в процесі тренувальних занять.
Процеспсихічної підготовки спортсмена до змагань характеризується поняттямивізуалізації, психічної репетиції, ідеомоторного акта, психічного тренування.Немаловажне значення в регуляції стану і поведінка шляхом формування визначенихемоцій мають представлення (уявні образи). Власне кажучи представлення — цеформа імітації ( чи створення відтворення досвіду в розумі), вони подібніреальному сенсорному відчуттю, що здійснюється в мозку. Завдяки представленнямможна створити попередній позитивний досвід чи «намалювати» абсолютнонові дії (моделі), щоб психологічно підготуватися до виступу. При цьомунамагаються задіяти якнайбільше відчуттів, а також відтворити чи створити їхемоційний тон, зв'язаний із завданням, яке намагаються виконати. Крімвикористання відчуттів дуже важливо навчитися прив'язувати різні емоційні чистани настрій до досвіду, що представляється. Відтворення емоцій (тривожність,гнів, радість чи біль) на підставі представлень дозволяє контролювати ці стани[40].
Сутністьдії представлень пояснюють психонейром'язова теорія програмування м'язів до дії(Carpenter, 1894), теорія символічного засвоєння чи розуміння структур руху(Sackett, 1934), гіпотеза психологічних умінь і навичок. Відповідно до різнихтеорій представлення діють шляхом активізації м'язів, утворення психологічногопроекту чи поліпшення інших психологічних умінь і навичок. Усі три теорії маютьпевні підтвердження. Це дозволяє вважати, що представлення діють різнимиспособами і сприяють як фізичному, так і психологічному програмуваннюспортсмена.
Представлення— це уміння, яке можна розвинути за допомогою тренувань. Розрізняють внутрішніі зовнішні представлення. Важливо не стільки те, який тип представленнявикористовує людина, скільки забезпечення чітких, ясних і контрольованихобразів. Представлення включають не тільки зір, але і кинестетичні, тактильнівідчуття і нюх.
Представленнявикористовуються для підвищення концентрації уваги, розвитку впевненості,тренування спортивних навичок і умінь, тренування стратегії, зняття болю ілікування травм, контролю емоційних реакцій. Представлення можнавикористовувати практично в будь-який час, але найбільш доцільно їх використовувати:а) перед тренувальним заняттям і після нього; б) до і після змагання; в) уперерві між вправами під час тренувального заняття чи змагання; г) у вільнийчас; д) у процесі відновлення після травми.
Нахарактер емоцій впливає впевненість. Вона підсилює позитивні емоції, підвищуєконцентрацію уваги, впливає на цілегадання, стратегію змагання, психічнірушійні сили, підвищує зусилля. Успішність спортивної діяльності забезпечуєтьсяоптимальною впевненістю (відсутність упевненості, як втім і надмірна упевненість,негативно позначаються на результативності).
Концептуальнамодель самоефективності (Albert Bandura, 1977, 1986), що поєднує поняттявпевненості і експектацій, сприйняття здатності успішно виконати завдання є найбільшвикористовуваною теорією для вивчення впевненості в області рухової активностіі спорту. Самоефективність є загальним когнітивним механізмом, що обумовлюємотивацію, поведінку й емоції. Прогнозувати чи визначити самоефективність можнана підставі чотирьох основних джерел інформації: 1) спортивних досягнень; 2)непрямого досвіду (моделювання); 3) вербальних переконань; 4) емоційногозбудження [40].Упевненість містить у собі наші думки, відчуття, мотивацію,емоції і дії. Оскільки ці фактори тісно взаємозалежні, дуже важливо, щобупевненість була присутня їм. Рівні впевненості можуть коливатися, однакпотрібно завжди вірити в себе і свої можливості.
Позитивніемоції можуть бути забезпечені тільки адекватним рівнем потужностіфункціональної системи, відповідальної за адаптацію. З іншого боку, моделюванняпозитивного емоційного стану може зробити неоціненну послугу в уторуванні шляхудо успіху, виконуючи роль орієнтира.
Позитивніемоції можуть бути забезпечені тільки адекватним рівнем потужностіфункціональної системи, відповідальної за адаптацію. З іншого боку, моделюванняпозитивного емоційного стану може зробити неоціненну послугу в уторуванні шляхудо успіху, виконуючи роль орієнтира (маяка).
Настрій,як правило, визначають як стан емоційного збудження різної (непостійної)спрямованості і тривалості. Фізичні навантаження аеробної спрямованості, такіяк біг, плавання Й аеробні танці, зв'язані з більш позитивними змінами настрою,ніж навантаження анаеробного характеру. Фізичні навантаження невеликоїінтенсивності (наприклад, ходьба, оздоровчий біг підтюпцем) пов'язані з більшпозитивними змінами настрою, ніж навантаження високої інтенсивності.
Відповіднодо гіпотези ендорфінів, фізичне навантаження сприяє виділенню ендорфинів, щоможуть викликати почуття ейфорії. Почуття ейфорії являє собою, як правило,стан, у якому зненацька виникає відчуття підвищеного задоволення, сприйняттяприроди і розширення границь часу і простору.
Позитивнезвикання до фізичних навантажень означає позитивний вплив на людину (як ізпсихологічної, так і з фізіологічної точок зору) регулярних фізичних занять.Негативне звикання до фізичних навантажень характеризується залежністю відфізичного навантаження. Звикання може привести до ряду проблем на роботі,вдома, у спілкуванні з іншими людьми. Неможливість виконувати фізичнінавантаження може викликати значну депресію.
Рольфізичних навантажень у підвищенні психічного здоров'я" усе більше зростає.Вони, як правило, позитивно впливають на ряд факторів, наприклад: сприяютьпідвищенню самооцінки, впевненості в собі, а також поліпшують розумові процеси,формують позитивний емоційний стан. Незважаючи на те, що причинно-наслідковийвзаємозв'язок виявити не удалося, проте регулярні фізичні заняття зв'язані зізниженням стану тривоги і депресії, формуванням позитивних емоцій. Фізичнінавантаження достатньої тривалості й інтенсивності дають позитивні психологічніефекти, що виявляються в психічному благополуччі. Оскільки фізичні навантаженнявзаємозалежні з позитивними психічними змінами, їх широко використовують якдоповнення до традиційних методів терапевтичного впливу. Фізичні навантаженняможуть бути засобом профілактики захворювань, обумовлених стресовимиситуаціями, особливо в людей з високою психологічною витривалістю.
Високоінтенсивніфізичні навантаження невеликої тривалості підвищують розумову діяльність іемоційний фон, на відміну від інтенсивних навантажень великої тривалості, щороблять негативний вплив, якщо тільки спортсмен не відрізняється дуже високимрівнем фізичної підготовленості. Оздоровчий біг може бути ефективним доповненнямдо традиційних методів психотерапії, що забезпечує підвищення функціїсерцево-судинної і дихальної систем, контроль за масою тіла, формуванняпозитивних емоцій і життєвого підкреслювати позитивний вплив фізичнихнавантажень на фізіологічний і психологічний статус людини (як Індивіда і якособистості), а також забезпечувати відповідні умови, що стимулюють людей, щоведуть малорухомий спосіб життя, до занять фізичною культурою.
ВИСНОВКИ
1. Цілеспрямованаповедінка людини завжди мотивована і носить адаптивний характер.
2. Урегуляції цілеспрямованої поведінки людини емоції грають цілком визначену ідуже важливу роль як один з ведучих механізмів (поряд з мотивацією).
3. Принципами відношення до емоцій як ведучому механізму регуляціїцілеспрямованої поведінки людини на нашу думку, очевидно, є: 1) пізнаванності;2) відношення; 3) імовірность; 4)системность; 5)цілісность; 6) індукція; 7)зворотній зв'язк; 8) видово спільність; 9)індивідуальності; 10) навчаємість; 11)керованость; 12) цінність; 13) гуманность.
3. Фізіологічнимсубстратом емоцій по існуючих уявах є лімбічна система, гіпоталамус, деякі ядраталамуса, середнього мозку, ретикулярна формація і кора великих півкуль (поясназвивина, гіппокамп й Ін.).
4. Багатофакторністьі полімодальність емоцій значно ускладнюють вивчення їхніх особливостей у дітейшкільного віку.
5. Багатофакторністьі полімодальність емоцій значно ускладнюють вивчення їхніх особливостей урізних категорій населення.
6. Характерніособливості емоцій дітей середнього шкільного віку: 1) висока емоційна збудливістьаж до запальності; 2) стійкість емоційних переживань; 3) суперечливість почуття;4) переживання що до зовнішньої самооцінки; 5)емоційна єдність з групою, вчителем;6)залежність від впливу товаришування різної полярності; 7) з`являється почуттявласної гідності і самоповаги.
7. Педфактори уроку фізкультури полярної емоційної спрямованості: позитивні: цікавість,розуміння, захоплення, радість, турбота, співчуття; негативні: нерозуміння,байдужість, невміння, сором`язливість, страх.
8. Вивчення ролі емоцій у регуляції цілеспрямованої поведінкимає значення як для теоретичного осмислення (пізнання), так і для практичногозастосування отриманих знань (керування поведінкою). Цим визначаєтьсявідношення до емоцій як до об'єкта і засобу регуляції і керування.
Списоквикористаних джерел
1. АмосовМ.М. Роздуми про здоров'я: Пер. з рос. — К.: Здоров'я, 1990. — 168 с.
2. АнохинП.К. Узловые вопросы теории функциональной системы. — М.: Наука, 1980. — 196 с.
3. АнохинП.К. Очерки по физиологии функциональных систем. — М.: Медицина, 1975. — 446 с.
4. БабскийЕ.Б. и др. Физиология человека. —М.: Медицина, 1966. — 656 с.
5. БехтереваН.П. Нейрофизиологические аспекты психической деятельности человека. — Л.:Медицина, 1974.— 151 с.
6. Биологическаякибернетика: Учеб. пос. для вузов /Под ред. А.Б. Когана. М.: Высш. шк., 1977. —408 с.
7. БойкоЕ.И. Мозг и психика. (Физиология, психология, кибернетика). — М.: Просвещение,1969. — 191 с.
8. БраславецМ.Е., Гуревич Т.Ф. Кибернетика. — К.: Вищашк., 1977. —325с.
9. Вилли К., Детье В.Биология. — М.: Мир, 1975, — 822 с. 10.Виноградова О.С. Гиппокамп и память. —М.: Наука, 1975. — 333 с. 11.Громова Е.А. Эмоциональная память и ее механизмы.— М.: Медицина, 1980.—179 с.
12. Дмитриев А.С. Физиологиявысшей нервной деятельности. — М.: Высш. шк., 1974. —154 с.
13. Ермолаев Ю.А. Возрастнаяфизиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов. М.: Высш. шк., 1985. —384 с.
14. Ильин Е.П. Психофизиологияфизического воспитания: (Факторы, влияющие на эффективность спортивнойдеятельности). Учеб. пос. для студ. пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1983. — 223с.
15. Коган А.Б. Основыфизиологии высшей нервной деятельности: Учеб. для биол. спец. вузов. —М.: Высш.шк., 1988. — 368 с.
16. Козин А.П. Психогигиенаспортивной жизни. — К.: Здоров'я, 1985. -128с.
17. Котляр Б.И Пластичностьнервной системы: Учеб пособие. — М.: Изд-во МГУ, 1986. —240 с.
18. Краткий психологическийсловарь /Сост. Л.А. Карпенко. Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского.— М.: Политиздат, 1985. — 431 с.
19. Крутецкий В.А. Психология:Уч. для уч. пед. училищ. — М.: Просвещение, 1980. — 352 с.
20. Кучеров І.С. Фізіологіялюдини і тварин: Навч. пос. — К.: Вища.шк. 1991. 327 с.
21. Кучеров І.С, ШабатураМ.Н., Давиденко І.Фізіологія людини. — К.: Вища шк. — 1981. — 408 с
22. Кэндел Э. Клеточныеосновы поведения. — М.: Мир, 1980. — 598 с.
23. Милнер П. Физиологическаяпсихология. — М.: Мир, 1973. — 643 с.
24. Нормальная физиология/Под ред. А.В. Коробкова. — М.: Высш. шк., 1980.— 560 с.
25. Общая физиология нервнойсистемы: Руководство по физиологии /Под ред. Л.В. Крушинского. — Л.: Наука,1979. — 716 с.
26. Павлов И. П. Полн. собр.соч., изд. 2-е, т. Ш, кн. 2. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1951. —С. 27.
27. Патологическая физиология/Под ред. Н.Н. Зайко. — К.: Вища шк., 1985. 575 с.
28. Платонов В.Н. Адаптация вспорте. — К.: Здоров'я, 1988. — 216 с.
29.Платонов В.Н. Общая теорияподготовки спортсменов в олимпийском спорте. — К.: Олимпийская литература,1997. — 583 с.
ЗО. Прибрам К. Языки мозга.Экспериментальные парадоксы и принципы нейропсихологии/Под ред. А.Р. Лурия. —М.: Прогресс, 1975. — 464 с.
31. Руководство пофизиологии. Физиология высшей нервной деятельности: в 2 ч. — М.: Наука, 1971. —Ч. 2. — 389 с.
32. Симонов В.П. Вхзаимодействиедоминанты и условного рефлекса как функиональная единица поведения //Успехифизиол. наук. — 1983. — Т. 14. №3. —С. 14-23.
33. Симонов В.П. Высшаянервная деятельность человека. Мотивационно — эмоциональные аспекты. — М.:Наука, 1975. — 173 с.
34. Симонов В.П. Категория потребностив общебиологическом и психосоматическом аспектах //Журнал высш. нервн.деятельности. — 1982. Вып. 6. —С. 1020-1025
35. Симонов В.П. Теорияотраженния и психофизиология эмоций. — М: Наука, 1970.—40 с.
36. Симонов В.П. Эмоциональныймозг. — М.: Наука, 1981.— 211 с.
37. Системные аспектынейрофизиологии поведения /Отв. ред. К.В. Судаков. М.: Наука, 1979. —301с.
38. Спортивная медицина: Учебпос. для ин-тов физ. культ. /Под ред. В.Л. Карпмана. — М.: ФиС, 1987. — 304 с.
39. Судаков К.В.Биологические мотивации. — М: Медицина, 1971. — 302 с.
40. Уэйнберг Р.С, Гоулд Д. Основыпсихологии спорта и физической культуры. — К.: Олимпийская литература, 1998. —335 с.
41. Фейгенберг И.М. Мозг.Психика. Здоровье. — М.: Наука, 1972. — 111с.
42. Физиология вегетативнойнервной системы: Руководство по физиологии Под ред. О.Г. Баклаваджияна. — Л.:Наука, 1981. — 750 с.
43. Физиология поведения. Нейробиологическиезакономерности: Руководство по физиологии /Под ред. А.С. Батуева. — Л.: Наука,1987. —735
44. Физиология человека /Подред. Г.И. Косицкого. — М.: Медицина, 1985.— 560 с.
45. Фомин Н.А. Физиологиячеловека: Учеб. пос. для студ. фак. физ. восп. пед. ин-тов. — М.: Просвещение,1982. — 320 с.
46. Функциональные системыорганизма /Под ред. К.В. Судакова. — М.: Медицина, 1987. — 432 с.
47. Хрипкова А.Г. Возрастнаяфизиология: Учеб. пос. для студ. небиол. спец. пед. ин-тов. — М.: Просвещение,1978. — 287 с.