Зміст
Вступ
1. Когнітивнийнапрямок стильових феноменів
2. Когнітивно-особистіснийрозвиток дитини
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Проблема індивідуального стилю завжди викликалапідвищений інтерес та дискусії серед психологів. Актуально розглядати зміст психологічногопоняття "індивідуальний стиль" у зв'язку з активізацією процесу навчання.Проблема організації ефективного процесу навчання розглядається не тільки як оптимізаціяпедагогічного процесу, але й з метою вивчення формування особистості та психологічногорозвитку. Важливо знати не тільки, якими індивідуально-психологічними особливостямиопосередковується вибір того чи іншого шляху взаємодії із предметним або комунікативнимсередовищем, чому навчати і як навчати, але і те, які стратегії і тактики використовуютьсуб'єкти в процесі засвоєння знань. Вивчення особливостей організації процесу пізнаннятісно пов'язане із виявленням і дослідженням шляхів прийому та переробки інформаціїлюдиною. Сукупність шляхів роботи з інформацією у психології прийнято називати терміном«когнітивний стиль». Проявляючись у пізнавальній діяльності когнітивно-стильовогостворення (когнітивного стилю), шляхи організації роботи з інформацією, яким суб'єктнадає перевагу, дозволяють говорити про ефективне або неефективне рішення ним пізнавальнихзадач, з точки зору кінцевого результату.
1. Когнітивний напрямок стильових феноменів
Історії психології відомо чотири напрямки вивченнястильових феноменів: „когнітивні стилі, стилі лідерства та керівництва, індивідуальністилі діяльності, стилі життя." Передумовами вивчення стильових феноменів сталиуявлення А. Адлера, засновника індивідуальної психології. Саме його вважають основоположникомодного із напрямків вивчення — когнітивних стилів. Поняття «стиль» буловикористане А. Адлером для пояснення індивідуальної своєрідності життєвого шляхуособистості індивідуальні деформації в організмі та психіці, а також дефекти соціальнихвзаємовідносин дитини у сім'ї та поза нею створюють умови для постійного виникненнязагрози заниженої або негативної соціальної оцінки. Тому із раннього дитинства створюєтьсяособлива індивідуальна стратегія і тактика поведінки, за допомогою якої людина захищаєтьсявід усвідомлення свої неповноцінності і намагається досягти домінування. А. Адлерзвертається до поняття стиль як до «характеристики системи цілей, які ставитьперед собою людина, захищаючи свою соціальну повноцінність». Стиль життя індивідне створює, але стиль формується, завдяки властивостям організму та соціальним умовам.Починаючи з Г. Олпорта, поняття «стиль» застосовується для рішення зовсіміншої проблеми, для пояснення єдиного особистісного джерела багатообразності функціональнихпсихічних проявів. Під стилем розуміється характеристика особистості "інструментальногопорядку" В. Штерна. Г. Олпорт до характеристики особистості відносить«шляхи та прийоми, за допомогою яких забезпечуються мотиви, і ті функціонально-динамічніособливості, за допомогою яких формуються операції». На початку 50-х роківставиться задача більш тісно зближення особливостей особистості та сприймання, яківиражаються в необхідності зрозуміти соціальну детермінованість та індивідуальнівідмінності в сенсорно-перцептивні організації. Однією із цікавих і багатообіцяючихспроб рішення проблеми особистісної зумовленості психічного у руслі когнітивноїпсихології стало виділення когнітивних стилів, які виступають об'єднуючим початкомміж мисленням і особистістю, відображаючи міру диференціації афективного від інтелектуального,поєднують у собі індивідуальні відмінності потребнісно-мотиваційного та перцептивногопорядку. Поняття когнітивних стилів залучалося для пояснення природи стійких особистіснихконструктів у пізнавальній діяльності Основоположниками когнітивно-стильового напрямкувважають таких вчених як Р. Гарднер, Дж. Кляйн, Г. Уткін. Г. Уікіним у 1956 р. буловикористане поняття стиль для характеристики пізнавальної сфери суб'єкта Цей напрямокпродовжує своє існування і сьогодні. Дослідниками виділено більш ніж 20 різних стильовихконструктів. Разом з тим, визначаються і загальні відмінні ознаки: стиль є інструментальнахарактеристика перцептивної та інтелектуальної діяльності людини; він стійкий учасі і в різних ситуаціях; стиль відображає якісну своєрідність психічної діяльностіНайбільш поширеним та найбільш визнаним є визначення німецького психолога Г. ЮтаусаКогнітивні стилі — це гіпотетичні конструкти для позначення переваги використовуваннялюдиною способів сприйняття, мислення та дій Когнітивні стилі та їх параметри виділяютьв залежності від того, чи беруться за основу особливості сприйняття, формуванняпонять, класифікації, прийняття рішення чи проблемне мислення. Перша підстава длякласифікації — дифференційованість від поля сприйняття. У психології «поле»- сукупність переживань суб'єктом актуальних збудників його активності; характеризуєтьсяповедінка суб'єкта у тій чи іншій ситуації в залежності від прийнятої ним орієнтації.Поняття «диференційованість поля було введене Г. Уткіним, та визначене, якбіполярна якість особистості, яка може варіювати у межах від полезалежності до поленезалежності.Ним були виділені полезалежний (глобальний, залежний від даного поля сприйняття)га поленезалежний (незалежний від даного поля сприйняття) когнітивні стилі. Визначеннязалежності-незалежності від поля було сформульоване Г. Уіткіним та його групою підчас вивчення особливостей організації сприйняття у людей із різними індивідуально-психологічнимихарактеристиками. Конструкт полезалежності оснований на гіпотезі про психологічнудиференціацію. Суть даної гіпотези полягає у тому, що психологічні системи індивідуальностілюдини, розвиваючись, приймають вигляд все більшої прогресивної диференціації (другимисловами, все більш структуризуються та впорядковуються). Цей процес у свою чергупризводить до збільшення артикульованості сприйняття, тобто до посилення здібностілюдини аналізувати та структуризувати свій життєвий досвід. Згідно із поглядамиГ. Уіткіна та його групи, психологічна диференціація пов'язана із такими ж процесамив інших психологічних структурах, взаємопов'язаних із нею. Таким чином, психологічнадиференціація у декількох областях відображаються у степені артикульованості суб'єкта.Полезалежність — поленезалежність, перш за все, відображає міру поєднання особистіснихта пізнавальних параметрів індивіда Діагностується ступінь полезалежності за допомогоютестів вміщення фігур (ТВФ), які були розроблені Г. Уіткіним та його співавторами.У цих тестах від респондента вимагається відшукати деяку просту фігуру на пред'явленомумалюнку більшої чи меншої складності. Існують індивідуальна форма тесту „Вміщеніфігури“ та групова форма тесту. Друга підстава для класифікації — тип реагування.Відносно типу реагування виділяється рефлексивний та імпульсивний когнітивні стилі.Рефлективність-імпульсивність розуміється як стійка тенденція суб'єкта показуватиу ситуації невизначеності повільну реакцію, при більш підготовленій відповіді, абошвидку реакцію при меншому ступені дослідження стимульного поля, і, як наслідок,більшою кількістю помилок.] Рефлексивність-імпульсивність охоплює тенденцію до рефлексіїу процесі прийняття рішення при дуже складних умовах, а саме: коли декілька можливихальтернатив складають основу для вибору однієї, найбільш ймовірної. Вперше у американськійпсихологічній літературі когнітивний стиль „рефлексивність-імпульсивність“був описаний у працях Джорджа Кагана Дане поняття було введене для розведення індивідуальнихособливостей поведінки при вирішенні задач. Найбільш кращим матеріалом для дослідженняцього стилю стали завдання, які дозволяють легко розкрити стратегію респондентау процесі прийняття рішення, серед множини даних Визначення змінної „рефлексивність-імпульсивність“втілюється в більшості випадків за допомогою тесту встановлення відповідності, якийбув розроблений Д. Каганом. У даному тесті респондент повинен порівняти контурнезображення знайомого йому предмета із шістьма схожими на нього малюнками та знайтиідентичне зображення. Вимірюється латентний час правильної відповіді та фіксуєтьсякількість помилкових рішень. Третя основа для класифікації — особливості сприйняттята уявлень, яка описується параметром „ригідність“. Ригідність — це ускладненняу зміні наміченої суб'єктом програми діяльності в умовах, об'єктивно вимагаючи їхперебудови. Когнітивна ригідність полягає у труднощах перебудови сприйняття та уявленьу зміненій ситуації. Ригідність — це міра здібності суб'єкта перемагати інтерферуючіфактори і орієнтуватися на них у реалізовуючих способах дій. Рівень ригідності,яка проявляється суб'єктом, зумовлюється взаємодією його особистісних якостей іхарактером соціального середовища, включаючи ступінь» складності задачі, їїзацікавленості для нього (суб'єкта), наявність небезпеки, монотонність стимулу Четвертапідстава для класифікації — когнітивна диференційованість. У залежності від когнітивноїдиференційованості виділяють параметри «простота-складність». У основівиділення даного стилю лежить концепція «особистісних конструктів» Дж.Келлі (відомий американський психолог). Суть даної концепції полягає у тому, щоорганізація психічних процесів особистості визначається тим, як вона конструює майбутніподії. Людина трактується як дослідник, який постійно будує свій образ дійсностіза допомогою індивідуальної системи категоріальних шкал — особистісних конструктів- і висуває гіпотезу про майбутні події на основі свого образу дійсності. Не підтвердженняцих гіпотез призводить до більшої чи меншої перебудови системи особистісних конструктів,яка дозволяє збільшити адекватність послідуючих суджень. Когнітивна складність- міра понятійної диференціації, багатообразності і впорядкованості категорій, якізастосовуються для класифікації об'єктів зовнішнього світу і соціального оточення.Когнітивна складність визначається кількістю основ для класифікацій, якими індивідсвідомо чи несвідомо користується при диференціації об'єктів будь-якої змістовоїобласті. Діагностується за допомогою методики репертуарних решіток, розробленоїДж. Келлі П'ята підстава для класифікації — особливості побудови класифікації наїї основі виділяється когнітивний стиль «узагальненість категорій» ізпараметрами — «глобальне-специфічне». Поняття «глобальне-специфічне»було введене Р. Гарднером, відомий американський психолог. Узагальненість категорійвідображає детальність катетеризації і описується як широкий або вузький «діапазонеквівалентності». Індивіди характеризуються спектром еквівалентності, якщоподіляють знайомі об'єкти на більше число груп малого об'єму, відповідно індивідихарактеризуються широким спектром еквівалентності, якщо створюють меншу кількістьгруп більшого об'єму. Перевага більшої чи меншої узагальненості категорій спостерігаєтьсяу розумінні значень слів та в оперуванні поняттями, у феномені константності форми,величини та освітленості, а також у здібності відрізняти людей один від одного упроцесі сприйняття та диференційовано їх оцінювати. Діагностуються методиками такласифікацією. Шоста підстава для класифікації — концептуалізація, яка описуєтьсяпараметрами «абстрактність-конкретність». «А6ярактшсть-конкретшсть»розглядається як рівні концептуальної диференціації. Поняття концептуальної диференціаціїввели Г. Шродер та його колеги. Воно описує рівень абстрагування при сприйняттіта інтегративну складність мислення. При конкретній концептуалізації інформаціясприймається в жорсткій просторово-часовій прив'язаності до джерела, вміщуютьсяу наглядні, відносно нерухомі схеми, що може вести до її огрубілості та спотворення.На протилежному полюсі — при абстрактній концептуалізації — інформація переробляєтьсяу відповідності із широкими ієрархічними правилами зв'язку, включається в більшзагальні понятійні системи і як наслідок, є більш доступною для використання. Абстрактністьє необхідною умовою категоризації. За її допомогою формуються узагальнені образидійсності, які дозволяють виділити в ній значимі для діяльності зв'язки та відношенняоб'єктів, відгородивши їх від інших. Діагностуються методиками на узагальнення.Таким чином, психологи виділяють різні когнітивні стилі та їх параметри, в залежностівід того, як підстава лежить в основі класифікації. Дослідниками виділено та теоретичнообґрунтовано шість підстав, на основі яких виділено когнітивні стилі: диференційованістьполя, тип реагування, ригідність, когнітивна диференційованість, особливості побудовикласифікації, концептуалізація. Найбільш теоретично обґрунтовані і набули найбільшевизнання когнітивні стилі, які були виділені на основі диференційованості поля татипу реагування. При дослідженні когнітивних стилів «полезалежність поленезалежність»зарубіжні дослідники відмітили, що ступінь залежності від поля сприйняття — суттєвиймомент, який визначає структуру, та направленість психічних процесів. Використанняособистістю внутрішніх референтів (орієнтація на себе) свідчить про незалежністьвід поля оточення, впливу зовні. Ця незалежність однозначно виражається у перевазіаналізу як сприйняття, так і в мисленні; тут вона виступає як загальна характеристикавідображення всіх рівнів дійсності, являє собою вміння людини розкласти той, чиінший предмет (ситуацію) на окремі частини, згідно з умовами задачі. Аналогічнорозглядається полезалежність, в основі якої лежить недостатнє вичленення «Я»від «не-Я», як наслідок — використання зовнішніх референтів (орієнтаціяна оточення), що втілюється в «синтетичності» та синкретичності пізнавальноїсфери суб'єкта Синтетичність однаково (без змін) проявляється від сприйняття домислення; вона рівнозначна оперуванню складними, склеєними поняттями чи образами,у невмінні виділити компоненти структури пред'явленого стимулу. Полезалежність- поленезалежність звично розглядається у якості «пронизуючої» характеристики,яка пронизує усі рівні психічного розвитку. Це підтверджують кореляційні відношенняміж залежністю — незалежністю і самооцінкою особистості, рівнем її інтелектуальногорозвитку і т.д. Стійкі відмінності у переважаючих перцептивних стратегіях тягнутьза собою і відмінності у навчальній діяльності. Поленезалежні люди вчаться у ціломукраще, ніж полезалежні. Особливо вірогідна перевага у випадках завдань, тісно пов'язанііз сприйняттям, які базуються на наглядному уявленні матеріалу та потребуючих тонкихсенсорних відмінностей. Гуднау робить висновок, що незалежні від поля індивіда включаютьсяу процес навчання скоріше як його активні учасники, ніж глядачі. Тому в ефективностінавчання незалежних від поля суб'єктів ведучу роль відіграє у них наявність внутрішньоїмотивації. Навчання ж поле залежних суб'єктів є більш ефективним у ситуаціях негативногопідкріплення. Особливості сприйняття, які переважають у суб'єкта є індивідуально-типовими,але одночасно з цим залежать відвіку індивіда Постулювалося збільшення поленезалежностііз віком. Найбільш точні дані були отримані у лонгітюдному дослідженні двох груп,одна з яких спостерігалась із 8 до 13 років, а друга із 10 до 24 років. Було зафіксованозростання незалежності поля 17 років. У подальшій роботі ця змінна залишалась намісці. При цьому індивідуальна ступінь полезалежності є на диво стабільною: хтосприймав полезалежно у 10 річному віці, зберігає цей тип сприйняття і в 24 роки.Дана закономірність є справедливою і для інших параметрів когнітивного стилю: їхвираженість змінюється на протязі онтогенетичного розвитку, але залишається на рідкістьстабільною у кожної даної людини. При вивченні когнітивного стилю рефлексивність- імпульсивність експериментальне було показано, що ті люди, які відповідають дужешвидко, багато помиляються (імпульсивність), в той час коли ті респонденти, яківикористовують паузи для пошуку альтернативи, частіше праві у відповіді. Суб'єктіз вираженою імпульсивністю бажає швидкого успіху, після того, як прочитає завданняодразу дає відповідь, але майже завжди невірну. Суб'єкти, що використовують у процесіпізнання рефлексивні стратегії (надалі будемо умовно їх називати «рефлексивними»)навпаки намагаються не допускати помилок. Вони довго думають над завданням, розглядаючиможливі рішення. Рефлексивні індивіди тільки після цього дають відповіді. Каган,Пірсон довели, що за час відповіді тексту прямо пов'язаний із кількістю окремихпоглядів на фігури. Чим більший час відповіді, тим більше окремих поглядів на стандарті варіант. «Рефлексивні» респонденти більш точно оцінюють стимули. Драйкдовів, що рефлексивні респонденти послідовно збирають більше інформації про стимулиперед відповіддю Другі дослідники підтвердили ці висновки та описали специфічністратегії (скануючі), які використовують у своїй пізнавальній діяльності рефлексивніреспонденти та респонденти із вираженою імпульсивністю (на далі імпульсивні").
Отже, рефлексивні респонденти не тільки витрачаютьбільше часу, оцінюючи свої інтереси, але також збирають більше інформації, на якійосновують свої рішення і роблять це більш систематично, ніж імпульсивні. «Рефлексивна»дитина більш переживає за якість своєї продукції мислення, ніж "імпульсивна".Вивчення особистісних характеристик та соціальних впливів дають змогу побачити,що «рефлексивна» дитина у порівнянні із "імпульсивною" є більшздібною підтримувати увагу, є менш агресивною і є менш песимістичною у подоланніперешкод.
2. Когнітивно-особистісний розвиток дитини
Поняття «соціалізація»і «когнітивний розвиток» використовуються практично у всіх роботах, присвяченихдослідженню закономірностей онтогенезу і проблемам особи. І, не дивлячись на те,що вміст цих понять доки розпливчато і немає чітких загальноприйнятих визначеньв співвідношенні їх один до одного, вони є активно «робочими» в професійнійдіяльності психологів і зберігають в цілому загальноприйнятий сенс. Проте розширенняполя досліджень і поглиблення проблем вивчення людини ставлять багато нових завдань,у тому числі теоретико-методологічного плану.
Для того, щоб пізнатизакономірності взаємодії людини зі світом, дитяті потрібний певний когнітивний баланс,який може бути отриманий і розширений лише в процесі спілкування з довколишнімилюдьми.
Соціально-когнітивнийпідхід в психології з'явився наслідком з'єднання поведінкового і когнітивного підходів.Якщо в центрі когнітивного підходу стояли питання соціального пізнання людьми одинодного і навколишнього світу, то нова теорія повинна була з'єднати в собі дві основнісфери психіки людини — особову і когнітивну, дозволяючи реалізувати принцип цілісногопідходу дослідження, а також розглядати особу як суб'єкт пізнання і поведінки.
Когнітивний розвитокдитяти в соціальному контексті як окремий напрям у вітчизняній психології був заснованийЛ.С. Виготським. Воно вплетене в соціальний і культурний контексти життя. Л.С. Виготськогоцікавило не лише розвиток інтелекту і психіки в соціальних умовах, але і історичнийрозвиток знань. Він підкреслював важливість соціальної взаємодії в когнітивномурозвитку дитяти. Його ідеї служать свого роду мостом між теоріями когнітивного розвитку(включаючи розвиток мови) і теорії соціального розвитку. Із його точки зору, все,що робить дитяти людською істотою — опанування понять, мовою, довільною увагою ілогічною пам'яттю — зростає з соціальної взаємодії. Діти використовують психічніструктури і мову своєї культури як інструментальні засоби дії на соціальний світв процесі соціальної взаємодії.
М.І. Лісина, розвиваючиідею Л.С. Виготського, в своїх роботах показала позитивний вплив спілкування з дорослимина емоційний і когнітивний розвиток немовлят і довела, що спілкування є необхіднаумова повноцінного розвитку дитяти.
Свій науковий вкладЛ.І. Божовіч бачила в поширенні ідей Л.С. Виготського про розвиток вищих психічнихфункцій на аффективно-потребністную сферу і особу в цілому. Вона приходить до висновку,що «розвиток цієї сфери відбувається принципово за тими ж самими законами,що і розвиток пізнавальних процесів. Спочатку елементарні, безпосередні потребидитяти, опосерековуючись досвіду, що соціально набуває, вступають в певні зв'язкиі стосунки з різними психічними функціями, внаслідок чого виникають абсолютно особливіпсихологічні новоутворення». "Ідея про те, що розвиток аффективно-потребностнойсфери проходить ту ж дорогу культурно-історичного розвитку, що і пізнавальні процеси,а також послідовне емпіричне дослідження тих психічних систем, які Л.С. Виготськийвважав такими, що стоять в особливому відношенні до особи і розпад яких пов'язувавз її розпадом, дозволили нам декілька наблизитися до вивчення вмісту, будови і формуваннядитячої особи. Стало ясним, що в центрі її формування коштує процес "інтелектуалізації"і «волюнтаризации» аффективно-потребністної сфери і виникнення на ційоснові вищих психічних систем, що є джерелом особливої спонукальної сили, специфічноїлише для людини".
Висновки
Проблема когнітивного стилю тісно пов'язана ізпроблемою індивідуального стилю діяльності. Індивідуально-психологічні відмінностіу пізнавальній діяльності людини зводяться до переважаючих у неї тих чи інших перцептивнихстратегій, які є вираженням когнітивних стилів. Когнітивні стилі — це гіпотетичніконструкти для позначення переваги використання людиною способів сприйняття, мислення,та дій. Розуміння когнітивного стилю як конструкта дає змогу зрозуміти, по-перше,взаємодію пізнавального (когнітивного) і особистісного компонентів при вирішенніситуацій невизначеності і, по-друге, інтерпретації особистісного фактора як включеністьпізнавальних структур, як індивідуальної стійкості когнітивних стилів у якості шляхівпізнання та дій суб'єкта
Списоквикористаної літератури
1. Бологова Е.И., Либин А.В. О проявлении когнитивного стиля в проектировочнойдеятельности будущего учителя // Психологические условия формирования личности будущегоучителя. М., 2008
2. Брунер Дж. Психология познания. М., 1997.
3. Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. М., 2002
4. Вопросы психологии познавательной деятельности: [Сб. научи, тр.]. М., 2000
5. Зарубежные исследования по психологии познания. М., 1997