Зв’язок особистісних характеристик та стратегії поведінки в конфліктах у старшокласників

Міністерствоосвіти і науки України
Чернігівськийдержавний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
Психолого-педагогічний|факультет
Кафедразагальної та вікової психології
Бакалаврськаробота
Зв’язокособистісних характеристик та стратегії поведінки в конфліктах устаршокласників
Виконала
студентка 41 групи
Науковий керівник:
Кандидат псих. наук, доцент
Скок Алла Георгіївна
Чернігів
2009

Зміст
Вступ
Розділ 1. Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодіїв малій групі
1.1. Конфлікт як соціально-психологічний феномен
1.2. Типологія конфліктів
1.3. Конфлікт та його психологічні складові
Розділ 2. Особливості конфліктної поведінки в юнацькому віці
2.1. Характеристика юнацького віку
2.2 Конфлікт дорослішання в юнацькому віці
2.3 Конфлікти в школі
2.4 Конфлікти у стосунках між юнаками і батьками
Розділ 3. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктнихситуаціях та особистісних характеристик
3.1. Вибірка та процедура емпіричного дослідження
3.2. Методи та методики дослідження
3.3. Отримані результати та їх аналіз
3.4 Практичні рекомендації
Висновки
Література
Додатки

Вступ
На сьогоднішній день нікому не требадоводити, що наукове вивчення конфліктів має право на існування. Проблемивиникнення та ефективного розв’язання конфліктів, проведення переговорів іпошуку згоди конфліктуючих сторін викликає величезне зацікавлення не лише впсихологів та соціологів, але й у політиків, керівників, педагогів, соціальнихпрацівників – у всіх тих, хто в своїй практичній діяльності має справу з взаємодієюлюдей.
Підвищення інтересу до проблеми конфліктівнеабиякою мірою пов'язане зі зростанням напруженості в різних сферах соціальноїдійсності, з гострою потребою практичної допомоги у вирішенні конфліктів з бокурізних суспільних структур і фахівців. Наше суспільство виявилосянепідготовленим до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій. Орієнтаціяна “безконфліктний” розвиток суспільства призвела до того, що проблематикаконфліктів довгий час була безперспективною для наукових досліджень. Внаслідокцього конфлікт фактично був виключеним із сфери наукових інтересів, а всуспільстві не були сформовані механізми роботи з конфліктами. Спробикопіювання досвіду зарубіжних конфликтологів, особливо в області соціальних івиробничих проблем, який не розраховано на універсальне застосування вбудь-яких соціокультурних умовах, виявляються малоуспішними.
У певній мірі суперечність міжусвідомленням необхідності наукового осмислення природи конфліктів інепідготовленості до її вирішення стосується й психологів, незважаючи на те, щопроблема конфлікту є фундаментальною для психологічної науки. У багатьохтеоретичних підходах внутрішньоособистісні конфлікти, їх характер і змістстають основою пояснювальних моделей особистості. Суперечності, конфлікти,кризи, що переживаються людиною, є джерелом розвитку її як особистості,визначають її життєвий конструктивний або деструктивний сценарій. Не меншу рольвони відіграють і в соціальному житті, як в інтерперсональній, так і вміжгруповій взаємодії. Таким чином, проблема конфлікту є актуальною для різнихобластей психологічного знання, а тому немає необхідності говорити пропрактичний інтерес, який пов'язаний з психологічною роботою з конфліктами.
Серед конфліктів важливе місце займаютьміжособистісні конфлікти. Вони охоплюють практично всі сфери людськихстосунків. Будь-який конфлікт зрештою, так або інакше, зводиться доміжособистісного. Навіть у міждержавних конфліктах відбувається зіткнення міжлідерами або представниками держав. Тому знання особливостей міжособистіснихконфліктів, причин їх виникнення, способів управління ними є важливою складовоюпрофесійної підготовки практичного психолога.
Об’єкт дослідження: конфліктність якхарактеристика міжособистісних стосунків у старшокласників.
Предмет дослідження: стратегії поведінки вконфліктних ситуаціях у старшокласників.
Мета дослідження: вивчити стратегіїповедінки в конфліктних ситуаціях у старшокласників та виявити взаємозв'язокміж стратегією поведінки в конфліктній ситуації та особистіснимихарактеристиками.
Гіпотези дослідження:
1. В юнацькому віці найбільш характернимистратегіями поведінки в конфліктних ситуаціях є компроміс та суперництво;
2. Старшокласникам, які обирають стратегіюповедінки суперництва, притаманні такі особистісні риси як авторитарність,егоїстичність, агресивність, підозріливість.
Задачі дослідження:
1) провести теоретичний аналіз поняттяконфлікту;
2) обрати методи та розробити процедуруемпіричного дослідження;
3) організувати й провести емпіричнедослідження;
4) провести статистичний і якісний аналізотриманих результатів.
Структура роботи:
Робота складається зі вступу, трьохрозділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. У першій тадругій частині викладені результати теоретичного аналізу проблеми:проаналізовано поняття конфлікту, його види та структура, специфіку конфліктіву юнацькому віці. У третьому розділі представлено опис процедури емпіричногодослідження та отримані результати. Загальний об'єм роботи – 61 сторінка.

Розділ 1. Психологічна характеристикаконфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі
1.1 Конфлікт як соціально-психологічнийфеномен
Конфлікт — це таке відношення міжсуб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їх протиборством наоснові протилежно направлених мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів,переконань) або думок (думок, поглядів, оцінок і т. п.) [16].
Оскільки конфлікти завжди пов'язані ззіткненням інтересів, поглядів людей, остільки в їх зародженні, розвитку івирішенні величезну роль грає психологічний чинник. Починаючи з 60-70-х pp. ХХст. публікується достатньо велика кількість робіт з психологічної проблематикиконфліктів і особливостей їх розв’язання.
З'являється новий науковий напрям —психологія конфлікту, який концентрується на аналізі міжособистісних тавнутрішньоособистісних суперечностей і на питаннях практичного та прикладногохарактеру, пов'язаних як з дослідженням психологічних передумов виникнення таескалації конфліктів, так і з пошуком психологічних засобів регуляції тавирішення конфліктів [11].
Становлення психології конфліктувідбувається на базі і з урахуванням досягнень психології особистості,соціальної психології, психології управління, психології спілкування,психотерапії, психологічного консультування тощо.
Сучасна психологічна наука розрізняє чотириключові поняття, які описують психологічний контекст виникнення конфліктів першза все як критичних ситуацій [14].
До критичних ситуацій належать: стрес,фрустрація, криза і конфлікт. Життя, звичайно ж, завжди багатше будь-якихкласифікацій, і тому виділити чітку межу між цими поняттями вдається далеко незавжди.
Стрес (від англ. stress — напруга) —неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої або меншоїфункціональної перебудови організму, відповідного пристосовування [2]. Природнепоходження стресових реакцій виявляється в тому, що життя без стресу неможливе,а «повна свобода від стресу», — як пише Р. Селье, — означає смерть» [14].Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, аледалеко не кожна з них буває критичною. Критичні стани викликають дистресс, якийпереживається як горе, нещастя, виснаження сил і супроводжується порушеннямпристосовування, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.
Фрустрація (від лат. frustratio — омана,марне очікування, розлад) визначається як стан, викликаний двома моментами:наявністю сильної вмотивованості досягти мети (задовольнити потребу) іперешкоди, яка заважає цьому досягненню [2]. Перешкодами на шляху до досягненнямети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі),біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальнанедостатність), соціокультурного (норми, правила, заборони). Якщо розглядатиглибину даного стану, то говорять про різні ступені переходу ситуації скрути вситуацію, коли важкість у здійсненні діяльності стає непереборною. З поглядупорушень у сфері поведінки, фрустрація може виявлятися на двох рівнях: яквтрата вольового контролю (дезорганізація поведінки) або ж як зниження ступеняобумовленості свідомості адекватною мотивацією (втрата терпіння та надії).
Проте далеко не всякий стан фрустрації іемоційної напруги призводить до конфлікту. Емоційна напруга та незадоволеність,пов'язані з незадоволеністю потреб, повинні перейти певну межу, за якою агресіявиступає в формі соціально направленої дії. Ця межа визначається станомсуспільного страху, культурними нормами й дією соціальних інститутів,стримуючих вияв агресивних дій. Якщо в суспільстві або соціальній групіспостерігаються явища дезорганізації, знижується ефективність дії соціальнихінститутів, то людина легше переходить межу, що відділяє її від конфлікту.
Фрустрація постійно присутня всерединілюдини, заганяється углиб і може в будь-який момент вийти назовні в форміагресії за певних сприятливих для цього умов. Агресивна поведінка, що викликанафрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони єпричиною розвитку фрустрації або представляються як такі. Агресія при цьомуносить направлений соціальний характер і супроводжується емоційними станамигніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідьагресивну реакцію з боку іншого індивіда або групи –і з цієї миті починаєтьсяконфлікт.
Таким чином, для виникнення конфліктунеобхідно, по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей, і,по-друге, щоб у відповідь на агресивну дію виникла реакція, взаємодія.
Криза (від грец. krisis — рішення,поворотний пункт) характеризує стан, що породжений проблемою, якої людина неможе уникнути і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смертьблизької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, різка зміна соціальногостатусу тощо) [2].
Розрізняють два типи криз залежно від того,яку можливість вони залишають для людини в реалізації подальшого життя. Кризапершого типу є серйозним потрясінням, що зберігає певний шанс виходу наколишній рівень життя. Ситуація другого типу — власне криза — безповоротноперекреслює життєві цілі та плани, залишаючи у вигляді єдиного виходу зположення модифікацію самої особистості та її сенсу життя.
Ф.Е. Василюк називає процес подоланнякритичних ситуацій переживаннями, наповнивши цей термін новим значенням [17].До цих пір це поняття зв'язувалося з переживанням-спогляданням, з емоцією, щовідображає в свідомості суб'єктивне ставлення до чинника, що її викликав. Авторрозглядає переживання як внутрішню інтелектуально-вольову роботу по відновленнюдушевної рівноваги, втраченого сенсу існування („виробництво значення”) укритичній ситуації.
Конфлікт як критична психологічна ситуаціяприпускає наявність в людини досить складного внутрішнього світу й актуалізаціюцієї складності вимогами життя. І якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні абовнутрішні причини, що не підлягають, так би мовити, обговоренню, то причини, щопороджують конфлікт, не є самоочевидними, вони не представляють безумовного«табу» і є завжди сплетені з умовами проблемної задачі.
У разі конфлікту саме свідомість повиннаспіввиміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компроміснерішення. З критичною ж ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивнонеможливо ані вийти з даної конфліктної ситуації, ані знайти прийнятногорішення, внаслідок чого свідомість капітулює перед нерозв'язаною задачею [13].
Таким чином, критичні ситуації, якщо пітивід порівняно легких до найскладніших їх форм (від стресу через фрустрацію іконфлікт до кризи) вимагають від людини різної внутрішньої роботи. Різного родустресові реакції часто виявляються у вигляді граничної активізації внутрішніхресурсів особистості, що відстоює свої колишні можливості в реалізації життєвихпланів. Складніші життєві ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівнясвоїх життєвих цілей, перегляду потреб і домагань та одночасної реконструкціїсвого «Я».
Отже, конфлікт як вид критичних ситуацій,таким чином, є й одним з видів критичних ситуацій, і, одночасно, є тіснопов'язаним з кожною з них. Конфлікти завжди пов'язані з стресом, і практичнозавжди виявляється фрустрованість, незадоволеність, стресовість та критичністьпевного періоду або ситуації в житті людини. Конфлікти виступають одночасно іяк причини, і як предмет, і, нарешті, як наслідок (як в позитивному, так і внегативному плані) різних критичних ситуацій в житті людини.
1.2 Типологія конфліктів
Серед ключових питань психології конфліктівважливе місце належить виділенню підгрунття для класифікації й типологіїконфліктів.
Відомі різні класифікації конфліктів, які,як це не дивно, можуть пояснювати сутність конфлікту різних груп людей таорганізацій, оскільки конфліктні колізії різного характеру можуть бути міжкраїнами, націями, підприємствами, працівниками, адміністрацією, чоловіками ідружинами, директорами та вчителями, вчителями й учнями тощо. Цілком правомірноговорити про конфлікти політичного, економічного характеру, а, залежно відрівня організації — про конфлікти між індивідами, групами, верствами, системамина регіональному або глобальному рівні [6].
Зрозуміло, не можна всі конфліктипредставити у вигляді єдиної універсальної схеми. Є конфлікти типу «сутичок»,коли вирішення конфлікту можливе тільки в разі перемоги; є конфлікти типу«дебатів», де можлива суперечка, але можливий і компроміс; є конфлікти типу«ігор», які нескінченні й навряд чи коли-небудь будуть завершені. Останнє маєпринципове значення, оскільки знімає ореол безвихідності та приреченостінавколо кожного з конфліктів.
Узагальнюючи найпоширеніші класифікаціїконфліктів, можна виділити наступні підстави класифікацій конфліктів. Так,виділяються такі базові підгрунття класифікації й типології конфліктів [23]:
• за складом і кількістю конфліктуючихсторін або учасників конфліктів (внутрішньоособистісні, міжособистісні,особистісно-групові, міжгрупові, міжколективні, міждержавні, міжпартійні,міжнаціональні конфлікти тощо);
• за проблемно-діяльнісною ознакою(управлінські, сімейні, педагогічні, політичні, економічні, творчі конфліктитощо);
• за часом протікання конфліктів (гострі йхронічні конфлікти; швидкоплинні й довготривалі конфлікти тощо);
• за змістом конфліктів (змістовні абопроблемні, «комунальні» або беззмістовні конфлікти);
• за тенденцією до перетворень іваріативністю (конструктивні та деструктивні або неконструктивні конфлікти);
• за ступенем гостроти суперечностей(незадоволеність, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна тощо);
• за ступенем інтенсивності конфліктів(основні й неосновні, реалістичні й нереалістичні конфлікти тощо).
Крім того, у межах кожної з названихкласифікацій конкретизуються й визначаються окремі види конфліктів.
У науковій літературі розробленікласифікації, в яких конфлікти виділяються відразу по декількох підставахкласифікацій, наприклад [31]:
• Ідеологічні конфлікти, в основі якихлежать суперечності в поглядах, настановах людей стосовно найрізноманітнішихпроблем життя суспільства, держави, колективу, відмінності в життєвих позиціях.Вищеназвані конфлікти можуть виникати як на рівні макросередовища(суспільства), так і на рівні мікросередовища – у найменших об'єднаннях, міжокремими особами. Ці конфлікти можуть бути глибокими, гострими й складними,можуть торкатися ставлення до політики, держави, партії. Вони можуть бутипов'язані з міжнаціональними, сімейними стосунками, стосунками як у побуті, такі в офіційній обстановці.
• Економічні конфлікти, в основі яких —зіткнення економічних суперечностей, коли економічні потреби однієї сторонизадовольняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибші цісуперечності, тим сильніше зіткнення, тим стійкіший конфлікт, тим важче (аіноді й неможливо) його вирішити. Економічні конфлікти можуть виникати й міжокремими людьми.
• Соціально-побутові конфлікти, пов'язані зсуперечностями груп або окремих людей з питань житла, користування побутовимипослугами, розподілу обов'язків, черговості надання соціально-побутових послугтощо.
• Сімейно-побутові конфлікти, що ґрунтуютьсяна дисгармонії сімейних стосунків, проблемах у психологічній атмосфері сім'ї.Причини цих порушень мають найрізноманітніші рівні значущості: від дрібнихпобутових зіткнень, морально-побутової розбещеності членів сім'ї до серйознихідеологічних розбіжностей, які прямо або опосередковано впливають наорганізацію численних сторін життя сім’ї.
• Соціально-психологічні конфлікти –виявляються як у стосунках між групами, так і між окремими людьми. В основіцієї групи конфліктів — порушення в області взаємин. Причина порушень:психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не вмотивованенеприйняття людини людиною, що викликає в однієї зі сторін або одночасно вкожної сторони неприємні емоційні стани. Причиною може бути боротьба залідерство, за вилив, за престижне становище, за увагу, підтримку оточуючихтощо.
• Емоційні конфлікти – виникають череземоційні стани, викликані напруженою обстановкою, які зрештою переростають удійсні конфлікти найрізноманітнішого характеру: від економічних, ідеологічнихдо сімейно-побутових. Причини такого роду конфліктів лежать у сфері стануздоров'я. Це можуть бути і відхилення в сфері сексуальних стосунків, інав'язливі стани, і патологічні потяги (алкоголь, наркотики).
• Психолого-педагогічні конфлікти –базуються на суперечностях, що виникають у навчально-виховному процесі призіткненні вимог, інтересів педагогів, учнів, батьків, керівників. Ці конфліктипотребують гармонізації стосунків у системах: «вчитель — учень», «вчитель —учні», «вчитель — вчитель», «вчитель — батьки», «вчитель — керівник».
• Конфлікти приналежності, які відбуваютьсячерез подвійну приналежність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групуусередині іншої, більшої групи, або коли індивід входить одночасно до двохконкурентних груп, переслідуючи одну мету.
Ч.Ліксон виділяє такі найважливіші видиконфліктів за змішаними підставами (кількість учасників конфлікту,спрямованість і особливості пов'язаних із ними переживань) [24]:
• внутрішні (проблему переживаємо тількими) й зовнішні (проблему переживаємо ми і, принаймні, ще одна людина);
• прямі (направлені на нас) і непрямі (неспрямовані безпосередньо на нас);
• індивідуальні (внутрішньоособистісні йміжособистісні) та колективні (беруть участь три та більше учасників).
Оскільки конфлікт завжди припускає певнукількість учасників, найбільш всеохоплюючою й фундаментальною є класифікаціяконфліктів за кількістю конфліктуючих сторін [21]:
• міжгрупові конфлікти (конфлікти у великихсоціальних групах, в організаціях, у малих групах), коли конфліктуючими сторонамивиступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі і перешкоджаютьодин одному на шляху їх реалізації тощо.
• особистісно-групові конфлікти, щовиникають у разі невідповідності поведінки особистості груповим нормам,очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям між окремою особистістю йгрупою людей;
• міжособистісні конфлікти, коли члениоднієї групи переслідують несумісні цілі і реалізують суперечливі цінності, абоодночасно в конфліктній боротьбі прагнуть досягнення однієї й тієї ж мети, якаможе бути досягнутою лише однією зі сторін;
• внутрішньоособистісні конфлікти —зіткнення між приблизно рівними за силою, але протилежно спрямованимиінтересами, потребами, потягами однієї людини.
Достатньо поширеною підставою длякласифікації конфліктів може служити тривалість їх протікання й ступіньнапруженості [1]:
• Короткочасні гострі конфлікти –відрізняються великою емоційною забарвленістю, крайніми виявами негативногоставлення конфліктуючих сторін. Іноді закінчуються важкими або навіть трагічнимирезультатами. В основі таких конфліктів лежить найчастіше не стільки глибина,гострота суперечностей, скільки прояв особливостей характеру й темпераментуособистості.
• Тривалі гострі конфлікти характеризуютьсяглибокими, стійкими суперечностями конфліктуючих сторін, які контролюють своїреакції та вчинки.
• Слабкі за проявом, так звані «в'ялі»конфлікти, що проявляються в суперечностях, носять негострий характер.Найчастіше активною буває лише одна зі сторін; інша не прагне відстояти своюпозицію, уникає відкритої конфронтації.
• Слабкі за проявом, але так звані «швидкі»конфлікти — найсприятливіша форма конфліктної суперечності, в якій сторониоперативно приходять до згоди.
Найбільш поширені види конфліктів можнапредставити у вигляді таблиці 1.
Таблиця 1. Класифікація конфліктів залежновід особливостей конфліктуючих сторінВиди конфліктів Соціальні Внутрішньоособистісні Міжособистісні Між двома позитивними альтернативами Між особистістю та групою Між двома негативними альтернативами Між малими, середніми і великими соціальними групами Між позитивними й негативними альтернативами
Конфлікти можна розглядати й у зв'язку зособливостями трудової діяльності. Так, у вивченні виробничих конфліктів, Н.В.Гришина звернула увагу на [11]:
• конфлікти, що виникають як реакція наперешкоду в досягненні основних цілей трудової діяльності;
• конфлікти, що виникають як реакція наперешкоди в досягненні особистісних цілей у спільній роботі;
• конфлікти, що виникають як реакція наповедінку, не відповідну прийнятим нормам стосунків людей у спільній трудовійдіяльності;
• конфлікти, що виникають через особистіснівідмінності членів трудового колективу;
• горизонтальні конфлікти та вертикальніконфлікти знизу вгору й зверху вниз залежно від службової субординаціїконфліктуючих. Обговорюючи характеристики проблемних ситуацій у спорті, В.С.Келлер [20] вказує, що в спорті конфліктом можна назвати ситуацію, в якій є двасупротивники (індивідууми або команди) із протилежною метою, при цьомуконфліктна ситуація може виникнути в результаті різного розвитку поєдинку.
При аналізі конфліктів у спортивнійдіяльності виділяються:
• функціонально-рольові конфлікти, коли діїодних учасників обмежують, блокують дії інших;
• конфлікти, що перешкоджають досягненнюповторних цілей у спільній ігровій діяльності (конфлікти особистих домагань);
• конфлікти, що не відповідаютьекспектаціям інших членів команди тощо.
Отже, існують різні класифікаціїконфліктів, що цілком природно, оскільки багатогранність і психологічнаскладність вказаного явища дозволяють вибирати різні підстави для їх аналізу.
1.3 Конфлікт та його психологічні складові
У сучасній психології традиційно виділяютьряд структурних елементів конфлікту [4]:
1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;
2) умови протікання конфлікту;
3) образ конфліктної ситуації (предметконфлікту);
4) можливі дії учасників конфлікту;
5) результат конфліктної ситуації.
Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) —учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті,що можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальноюструктурою. Це учасники, які мають свою точку зору, свою думку і здатнівисловити її, стають опонентами.
Умови протікання конфлікту. Характербудь-якої розбіжності найчастіше визначається зовнішнім середовищем.Виділяються наступні найважливіші умови протікання конфлікту:
просторові умови (сфера виникнення й проявуконфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми прояву конфлікту,результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);
тимчасові умови (тривалість, частота йповторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін,тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);
соціально-психологічні умови (особливостіпсихологічного клімату в групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації,психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених усуперечність інтересів різних соціальних груп — сімейних, професійних,статевих, етнічних, національних).
Образ конфліктної ситуації (предметконфлікту) виступає своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасниківконфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою —з іншою.
Конфліктна ситуація являє собою системувзаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного й суб'єктивногорівня, що відображають актуальне протиріччя.
Образ конфліктної ситуації, який інодіназивають своєрідними ідеальними картами ситуації, включає наступні елементи[9]:
уявлення учасників конфлікту про себе (просвої потреби, можливості, цілі, цінності тощо);
уявлення учасників конфлікту про протилежнусторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфліктутощо);
уявлення учасників конфлікту про середовищей умови протікання конфлікту.
Аналіз створюваних образів конфліктноїситуації вкрай важливий з наступних причин [7]:
саме образ конфліктної ситуації, а не самапо собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначаютьконфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;
існує реальний і ефективний спосібвирішення конфлікту за рахунок зміни образу конфліктної ситуації, яказдійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.
Можливі дії учасників у конфлікті. В основікласифікації дій у конфлікті лежать наступні складники [16]:
характер дій (активний наступ, оборонна абонейтральна дія);
ступінь активності в здійсненні дій(активні — пасивні дії; дії, що ініціюють — дії у відповідь);
спрямованість дій учасників у конфлікті(передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).
Усю різноманітність дій можна об'єднати вдекілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті.Найчастіше виділяють наступні стратегії поведінки в конфліктах (загальні схемидій) [16]:
поступлива — зниження своїх прагнень,внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;
уникаюча — відхід від ситуації конфлікту(фізичний або психологічний);
бездіяльність — знаходження в ситуаціїконфлікту, але без жодних дій щодо її вирішення.
Як правило, у конфлікті використовуютьсякомбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Частоконфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хідпускається змагальна або конкурентна стратегія, яка може також виявитисянеефективною. У цьому випадку знов відбувається звернення допроблемно-вирішальної стратегії, що призводить до успішного вирішенняконфлікту.
Стратегії реалізуються через різні тактики.Стратегії й тактики розрізняються між собою по ступеню узагальненості, прицьому передбачається, що стратегії — це не тільки загальна схема дій, але йнабір базових і допоміжних цілей дій, тоді як тактика — це засоби досягненняцілей. Одна і та ж тактика може використовуватися в рамках різних стратегій.Необхідно також відзначити, що в літературі по конфліктології та літературі зпсихології конфліктів, нерідко ототожнюються стратегії й стилі поведінки вконфліктах.
Основними тактиками поведінки в конфлікті,або як їх ще називають, тактиками дії, є [15]:
раціональне переконання — використанняфактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежноїсторони в конфлікті;
тиск — вимога, наказ, загрози;
апеляція до влади, санкції — використаннястягнень і винагород;
доброзичливий обіг, підлабузництво —створення в протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливихякостей; уявлення про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговуютьпошани та викликають інтерес;
коаліційна — прохання про підтримку, союз;
висновок операцій — взаємний обмін благами,обіцянки;
маніпулятивна — уведення інших учасниківконфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, управління увагою,створення ефекту несподіванки;
зобов'язання, що не відміняються, коли одназі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;
загроза — деструктивна і недоброзичливатактика, що може бути використана в разі неготовності або нездатності однієї зісторін поступатися далі певних меж.
Розрізняють при цьому тактики: раціональні(наприклад, тактика раціонального переконання) та ірраціональні (наприклад,тактика тиску або підлабузництва).
Виділяють також тактики м'які і жорсткі.М'якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємніабо нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціональногопереконання). Жорсткою звичайно, називається тактика, що може викликатинеприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску).
Представляють інтерес як тактикибезпосередньої дії (інформування про суть справи), так і тактикиопосередкованої дії (те, що хотілося б від об'єкта дії, але що прямо незгадується).
До полюса безпосередності тяжіють такітактики як, наприклад, вимоги або прохання, а до полюса опосередкованості —такі тактики як доброзичливе звертання або підлабузництво.
Виділення стратегій конфліктної поведінки,їх особливостей і ефективного застосування у виході з конфлікту тісно пов'язаноз індивідуальним вибором особистості, а також відповідністю стратегії тавживаних тактик особливостям суб'єкта і звичному стилю поведінки особи вспілкуванні. Важливу роль у виборі стратегії або стилю поведінки в конфлікті, атакож у визначенні їх ефективності відіграють результати конфліктних дій.Будь-яка конфліктна дія може мати чотири основні результати [38]:
– повне або часткове підкорення іншоїсторони або учасника конфлікту;
– компроміс;
– переривання конфліктних дій,
– інтеграція й вирішення конфлікту.
Той або інший результат конфліктних дійзалежить від адекватності й ефективності стратегії, що використовується, тактикповедінки в конфлікті, а також від особливостей динаміки конфлікту і йогоусунення. Конфлікти виникають та зникають не раптом. При регулюванні конфліктіві при їх вирішенні важливо враховувати, на якому з етапів розвитку абоескалації конфлікту знаходяться зараз стосунки між його учасниками.
Особливе місце серед психологічнихскладових займають мотиви учасників, їх прагнення та намагання. Мотиви вконфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, що пов'язані із задоволеннямпотреб учасників, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які підсилюютьконфліктну активність суб'єкта. У конфлікті найчастіше складно виявити дійснімотиви учасників, тому що вони в більшості випадків приховують їх, виявляють урізних позиціях, тлумаченнях, що відрізняються від первинних мотивів.
Важлива роль у конфлікті належить інтересамта цінностям. Інтереси учасника конфлікту є усвідомленими потребами, якізабезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту, сприяють реалізації йогоконфліктної поведінки.
Мотиви особистості, соціальної групи невиникають самі по собі і найчастіше викликані ситуацією, умовами, в яких людиназнаходиться. Крім того, мотиви учасників конкретизуються в їх цілях. Ціль абомета — це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якогоспрямовані дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення щодокінцевого результату конфлікту, тобто передбачений, визначений напередрезультат.
Виділяють стратегічні й тактичні ціліучасників конфлікту. Основна мета учасника — оволодіння об'єктом конфлікту, їйпідпорядковуються тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту, цяосновна мета може бути замінена на іншу (наприклад, нанесення матеріальної,моральної або психологічної шкоди іншій стороні), котра на початку конфліктувиступає як мета-засіб.
Суттєве місце в конфліктах займає ще однаважлива складова — позиція учасників. Це система ставлень учасника до елементівконфліктної ситуації, що проявляється у відповідній поведінці та вчинках.Позиція учасників конфлікту виявляється в спілкуванні, поведінці й діяльності.Вона характеризується динамічністю, гнучкістю або ригідністю, відносноюусталеністю.
Суттєву роль займають визначеніпсихологічні складові у виборі стратегій і тактик поведінки учасниківконфлікту.
Отже, усі означені складові конфліктуважливі для психологічного аналізу й структурування так званої формуликонфлікту, що містить опис проблеми, конфліктної ситуації та напрямку їїрозвитку, потенціалу та психологічні характеристики учасників конфлікту, описта повторюваність інциденту конфлікту. Усі означені складові формули важливі воцінці конфлікту, вибору стратегій і тактик поведінки учасників, прогнозуванніможливостей його згасання, ескалації або вирішення.

Розділ 2. Особливості конфліктної поведінкив юнацькому віці
2.1 Характеристика юнацького віку
Юність – певний етап дозрівання і розвиткулюдини, який лежить між дитинством і дорослістю. Слово “юність” означає фазупереходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості,завершення фізичного, зокрема статевого, дозрівання, а з іншої – досягненнясоціальної зрілості. Але в різних суспільствах це відбувається по-різному [8].
Біологічно це період завершення фізичногодозрівання. Соціальний статус юнацтва неоднорідний. Юність завершуючий етаппервинної соціалізації.
Головне психологічне придбання ранньоїюності – відкриття свого внутрішнього світу, цьому сприяє поява нових питаньпро себе [27]. Багатьом старшокласникам властиве перебільшення власноїунікальності. У юності розширюються тимчасові уявлення, включаючи майбутнє,особисті і соціальні перспективи.
Особистісне і професійне самовизначення –центральне новоутворення цього вікового періоду. Самовизначення, стабілізаціяособи в ранній юності пов’язані з виробленням світогляду – системи ясних, гіднихпереконань, що виражають відношення людини до світу, його ціннісні орієнтації[22].
Юність – вирішальний етап становленнясвітогляду, тому що саме в цей час дозрівають і його когнітивні, і йогоемоційно-особові передумови. Юнацький вік характеризується не простозбільшенням обсягу знань, але і величезним розширенням розумового кругозорустаршокласника, появою у нього теоретичних інтересів і потреби звестирізноманіття чинників до небагатьох принципів.
З розширенням і накопиченням інтересів,старшокласник починає замислюватися про сенс життя, намагається усвідомити своєжиття не як серію випадкових, розрізнених подій, а як цілий процес, що маєпевний напрям, певний сенс.
Світоглядний пошук включає соціальнуорієнтацію особи, тобто усвідомлення себе часткою, елементом соціальноїспільності, вибір свого майбутнього соціального положення і способів йогодосягнення.
Характерна риса ранньої юності – формуванняжиттєвих планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результатіузагальнення цілей, які ставить перед собою особа, як наслідок побудови“піраміди” її мотивів, становлення стійкого ядра ціннісних орієнтацій, якіпідпорядковують собі перехідні прагнення. З іншого боку – це результатконкретизації цілей і мотивів [8].
Життєві плани старшокласників як за змістом,так і по мірі їх зрілості, соціального реалізму і охоплюваній тимчасовійперспективі вельми різні.
З мрії, з ідеального бажаного майбутнього,з побудови цінностей, значимих для особи у старшокласника постійновимальовувався життєвий план.
У юнацькому віці відбувається переоцінкацінностей, вишиковуються ієрархії життєво-важливих цінностей, оскількиглобальне питання в цьому віці — це питання про сенс життя.
У кожного старшокласника існує своя системаціннісних орієнтацій, в якій цінність вишиковується в певний ієрархічнийвзаємозв'язок.
В процесі виявлення ціннісної орієнтації щовчаться потрібно враховувати два основні параметри:
а) міра сформованості ієрархічної структуриціннісних орієнтацій;
б) вміст ціннісних орієнтацій (їхспрямованість), які характеризуються конкретними цінностями, що входять вструктуру.
Перший параметр дуже важливий для оцінкирівня особистої зрілості школяра, оскільки інтеріорізація цінностейвідбувається за умови наявності у людини здатність виділяти з безлічі явищ ті,які надають для нього цінність, а потім перетворити їх на систему, залежно відумов існування, цілей. У школяра має бути високий рівень особового розвитку для“складання системи ціннісних орієнтацій”.
Спрямованість, вміст ціннісних орієнтаційдопомагає зрозуміти, які цінності входять в структуру ціннісних орієнтаційособи, а залежно від цього можна визначити на які цілі направлена діяльністьстаршокласника.
Аналіз змістовної сторони цінніснихорієнтацій може показати, в якій мірі виявлені ціннісні орієнтації що вчитьсявідповідає суспільному еталону, нормам суспільства.
Залежно від того, на які цінності можеорієнтуватися школяр, до чого прагнути в житті, що може створити в цьому житті,отримати, в чому бачить особисту мету, ми можемо говорити про його соціальну іцивільну зрілість. Про особистісну зрілість старшокласника можна судити потому, на скільки змістовна сторона ціннісних орієнтацій, характерна для цьоговікового періоду відповідатиме інтересам суспільства [9].
2.2 Конфлікт дорослішання в юнацькому віці
В рамках культурно-історичної традиціївиділяються два основні види конфліктів дорослішання: конфлікт, як болісневнутрішнє переживання в критичному періоді і конфлікт, як представлене вконкретних життєвих ситуаціях протиріччя культурного і натурального способівдії в стабільний період. У першому випадку – це суб'єктивне переживання, щорозглядається як фрустрація, що вимагає подолання переживання, в другомувипадку – ключовим є уявлення про те, що суттю конфлікту є сам вміст завдання(узгодження ресурсів і цілей) [36].
Конфлікт в цілому — це специфічний видвзаємодії, що дозволяє сторонам виявити, ідентифікувати його предмет, структуруі підстави, і, виходячи з цього, будувати вирішення протиріччя і конфліктноїситуації. К.Н. Полівановой конфлікт розглядається як необхідна умованормального розвитку в кризі, «конфлікт дозволяє дитині і довколишнім йогодорослим гранично оголювати свої позиції» [27]. Інакше кажучи, конфлікт сприяєвирішенню криз фактом власної появи, коли «оголюються позиції» сторін (дій), щозіткнулися, коли і тій і іншій стороні стає зрозуміло, з ким і з чим вони маютьсправу в цьому протистоянні. Згідно цій ідеї, конфліктна фаза в кризі знаменуєвихід з нього і оформляє ситуацію.
Багато авторів, що працюють в рамкахкультурно-історичних традицій в психології, відзначають, що в новій соціальнійситуації розвитку розвертається конфлікт стабільного віку, в якомуактуалізується протиріччя культурного і натурального способів дії. Отже,конфлікт і в стабільних вікових категоріях виступає формою і засобом розвитку.Одночасно з цим, важливо звернути увагу на те, що конфлікт з точки зору йогоекспансії на особу може переживатися і як болісний внутрішній стан(фрустрація), і як внутрішнє переживання, не пов'язане з «муками». Протиріччя,зіткнення культурного і натурального способів дії в стабільний період(наприклад, освоєння арифметики) не є суб'єктивною драмою, екстраординарнимиекзистенціальними подіями в житті дитини. Навпаки, зовні ці конфліктивиглядають досить мирно. Більш того, їх вирішення доставляє учневі радістьучення і придбання особових ресурсів.
Кризу ми розуміємо як таку характеристикувзаємодії, яка переструктурує саму ситуацію (соціальну ситуацію розвитку), самопротиріччя, додаючи і ситуації і взаємодії нову структуру і новий характер.
В юнацькому віці дорослішання відбуваєтьсяза рахунок розвитку здібностей до цілісного життєвого планування і засобівконструювання життєвого плану [36]. Вмістом планування є узгодження особовихресурсів і домагань, а психологічною формою — переживання життєвого плану іпроб його реалізації. З цієї точки зору саме життєвий план є засобом узгодженняресурсів і домагань. Він (життєвий план) визначається складною динамікою іструктурою дій: вибір ідеальної мети з чималого тимчасового поля заданихальтернатив; облік готівкових ресурсів; облік можливості придбання необхіднихресурсів; розставляння реальних цілей в своєрідну ієрархію досягнень; включенняв ієрархію аспекту реалістичності досягнень; постановку завдань з придбаннянеобхідних, але відсутніх доки ресурсів; оцінку кожного досягнення реальноїмети на предмет наближення до ідеальної мети; коректування домагань і ієрархіїреалістичних цілей відповідно до досягнень. Проте в цілому, життєвий планхлопця (дівчини) є способом зв'язку (узгодження) домагань і ресурсів.
На думку В.В. Давидова (1986) провідноюдіяльністю юнацького віку є учбово-професійна діяльність [22]. Після 11 класустаршокласників чекає іспит, що завершує їх формальне дитинство і таким чиномвони поставлені в ситуацію вибору перспектив власної освіти, яка в цій ситуаціїзв'язується з професією. Звідси ідея професійного самовизначення витікає якідея провідної діяльності для юнацтва, а уявлення про професії є одній іззмістовних основ образу майбутнього у хлопця або дівчини.
У думках старшокласників містяться лишезагальні уявлення про цілі-ідеали майбутнього життя і перспективи професії,причому юнаки не використовують в них фантазійних образів характерних дляпідліткового способу структуризації перспективи [8]. При цьому в їх думкахвідсутні оцінки зовнішніх і внутрішніх ресурсів і вказівки на дії з досягненняцілей. Складається враження, що накопичені ресурси починають виступатипредметом оцінки, але при цьому, пов'язані ще не з перспективою або уявленнямпро мету, а з системою попередніх досягнень.
Ситуація вибору часто будується на уявленніпро те, що подобається. Інколи зустрічаються міркування, що обґрунтовуютьособисті цілі, причому уявлення про обмеження ситуації не описуються.Старшокласники вказують на брак ресурсів для досягнення мети, але при цьому, вописі планів і передбачуваних дій співвідношення конкретної мети і необхідногоресурсу відсутнє. Часто на питання, а що, по-твоєму, необхідно зробити,відповідають: «пробуватиму», «спочатку спробую, а потім зрозумію». Для уявленьстаршокласників, на відміну від хлопців і дівчат більш старшого віку (студентівабо працюючих), характерна мінливість, «кидок з одного боку в інший», підмінаодного складного завдання іншим не менш складним, а також надія на те, що зрозумінням цілі пів справи зроблено, і тепер задумане вже точно вийде [8].
2.3 Конфлікти в школі
Міжгрупові молодіжні конфлікти стосуютьсявзаємин юнаків і з школою. Більшість фахівців вважають, що системи освітирозвинених країн у всьому світі зазнають кризи. Причому криза носить глобальнийхарактер і продовжує заглиблюватися навіть в найрозвиненіших і “спокійніших” всенсі національних потрясінь країнах [39].
Глобальна криза, яка охопила всі сферижиття нашого суспільства, представляє реальну загрозу як для людини, так і длясистеми освіти.
Порушено багато форм самоствердження івиживання людини. Раніше його самоствердження багато в чому здійснювалося набазі освіти. Проте в даний час спостерігається падіння престижу освіти, втратаінтересу до здобуття знань взагалі.
У інституті освіти прийнято виділятичотирьох суб'єктів діяльності: учень, вчитель, батько і адміністратор(керівники різних рівнів) [10].
Звідси можна виділити 10 видів протистоянь:
1. учень — вчитель
2. учень — учень
3. учень — батько
4. учень — адміністратор
5. вчитель — вчитель
6. вчитель — батько
7. вчитель — адміністратор
8. батьки — батьки
9. батьки — адміністратор
10. адміністратор — адміністратор
Нас же цікавить перші два видипротистояння. Конфлікт між учнем і вчителем – один з прикладів міжгрупових,міжпоколінних конфліктів. Причинами такого протистояння, з точки зору учнів, є[10]:
образа з боку вчителя
нетактовна поведінка
необ'єктивність при оцінці знань
завищені вимоги
Найбільш поширені наступні форми поведінкив конфліктних ситуаціях старшокласників з вчителем: співпраця, компроміс,суперництво, ухилення від контактів, пристосування.
Причому форми поведінки в конфліктнійситуації у хлопців і дівчат істотно розрізняються. Дівчата, перш за все,прагнуть до співпраці, потім вибирають компроміс, пристосування, ухиляються відзустрічей і лише в крайньому випадку йдуть на суперництво. Серед хлопцівнайбільш переважною формою поведінки є суперництво, далі компроміс, співпраця,зведення контактів до мінімуму, пристосування. Таким чином, в разі виникненняконфліктних ситуацій з вчителем старшокласники вибирають продуктивні формиповедінки, хоча хлопці більш конфліктні, ніж дівчата [6].
Конфлікти з вчителями найчастіше виникаютьіз-за [39]:
1. Нецікавого ведення уроку вчителем.
2. Непідготовленого домашнього завдання.
3. Пропусків уроків.
Крайню форму суперництва конфлікт,пов'язаний з учбовою діяльністю, набув останнім часом: старшокласники вимагаютьприбрати того або іншого вчителя.
Інша точка зору — це думка вчителів. В ходісоціологічного дослідження головними причинами виникнення конфліктів з учнямибули названі [10]:
1. Порушення дисципліни на уроці
2. Погане виконання домашнього завдання
3. Хворі стосунки між учнями.
Ось типові форми врегулювання конфліктів зучнями [26]:
зовнішнє припинення конфліктних дій шляхомнакладення різних санкцій (самостійно, або за допомогою батьків,адміністрації);
проведення індивідуальної роботи з учнямина уроці і поза уроком (бесіди — навіювання);
профілактика виникнення конфліктів,вирішення проблем з врахуванням індивідуальних і вікових особливостей учнів;
відсутність зовнішньої реакції наконфліктну ситуацію.
Ще одним зовнішнім чинником в стосункахвчителів і учнів, сприяючим погіршенню в школі, стає зростання числабезробітних, особливо серед молоді. На думку американського ученого Б. Саймона,“масове безробіття серед молоді надає негативну дію на мотивацію як учнів, такі вчителів: перші катастрофічно втрачають інтерес до навчання, другі — дороботи”[29].
Конфлікти серед учнів відбуваються доситьчасто і, на думку вчителів “є звичайною справою для школи” [3]. Напевно,основні приводи конфліктів між учнями — заздрість, грубість, хамство,жорстокість, озлобленість, агресивність. Сьогодні причиною серйозного конфліктуможе стати суперечка між представниками різних музичних культур (“реперами” і“металістами”), між уболівальниками різних спортивних команд (Динамо і Шахтар).
Конфлікти між учнями напевно зжити неможна. У школі відбувається нормальна соціалізація особи хлопців і залежно відтого наскільки успішно протікає цей процес, (виховання духовних, етичнихцінностей) знижується або зростає частота конфліктів між школярами. Адже невипадково в одинадцятому класі конфліктів значно менше, ніж в дев'ятому.
Велику роль в запобіганні конфліктам граєдисципліна – уміння забезпечити дитяті необхідну для його повноцінного розвиткусвободу в рамках розумного підпорядкування встановленому порядку.
2.4 Конфлікти у стосунках між юнаками ібатьками
Що б зрозуміти, в чому криється сутьконфлікту потрібно в першу чергу розібратися, чим відрізняються хлопці віддорослих.
Нерозуміння, що виникає між дітьми ібатьками, часто можна пояснити відмінностями в їх типах особи. Типовівідмінності між хлопцями і людьми середніх років можна привести у вигляді таблиці2 [31].
Таблиця. 2 Типові відмінності між юнаками ілюдьми середніх роківПокоління середнього віку Молоде покоління Обережність / Життєвий досвід Зухвалість, авантюризм, схильність до ризикованих рішень Спогад про минуле; схильність порівнювати сьогодні і вчора Минуле не має значення; життя лише в сьогоденні Реалістичне, декілька скептичне відношення до життя і людей Ідеалізм і оптимізм Консервативні манери, вдачі, мораль Ліберальність; боротьба проти традиційних ідей Згода з життям; згода з існуючим станом речей Критика існуючий стан речей; Бажання все змінити Бажання зберегти молодість; страх перед старістю Дуже хочеться стати дорослим
Далеко не всі дорослі люди і не всі юнакиповністю відповідають вказаним типам, і навіть незначна несхожості між нимидосить для відсутності взаєморозуміння і частих конфліктів.
Зверніть увагу на те, що дана таблицярозкриває істотні відмінності між батьками — людьми середніх років і дітьми —юнаками. З висоти свого життєвого досвіду батькам здається, що діти дуженаївні, безглузді, необережні і, як наслідок, нездібні усвідомити помилки, якіздійснюють. Батьки бояться, що діти попадуть в аварію, пораняться, вплутаютьсяв конфлікт із законом. Юнакам же, навпаки, здається, що батьки занадто обережніі тривожаться без причини.
Батьки, що досягли так званого середньоговіку, нерідко порівнюють стиль життя сучасної молоді із стилем життя своєїюності. Вони страждають від постійного відставання в питаннях масової культури— це заставляє їх відчувати себе безпорадними, малоінформованими; вони явнопрограють в порівнянні з «експертами», які добре орієнтуються в процесахсуспільного життя [8]. Тому діти нерідко починають сумніватися в керівнихздібностях батьків. Багато юнаків вважають, що їм слід зайнятися вихованнямвласних батьків, аби ті більш відповідали сучасному життю.
Крім того, слід врахувати, що батьки в своїзрілі роки стають в деякій мірі циніками, втрачають юнацькі ілюзії. Вонизнають, що світ не переробити, і сповна освоїли реалістичну науку приймати речітакими, які вони є. Юнаки завжди ідеалісти, тому вони нетерпимі до дорослих,які умовляють їх прийняти «існуючий стан речей». Юнаки жадають ощасливити весьсвіт за одну ніч і дратуються, коли батьки не розділяють подібного ентузіазму іне квапляться приєднатися до «хрестового походу».
Юнаки зростають з відчуттям деякогопобоювання перед дорослими, тому що відчувають їх критичний настрій і боятьсянерозуміння. Молоді люди думають — і не без підстав, — що у них теж можутьвиникнути хороші ідеї, що про багато речей вони знають більше, ніж їх батьки.До того ж, вважаючи себе сповна самостійними людьми, вони вважають, що такожмають право сміятися над пропозиціями і ідеями старших. Ті ж у свою чергу,реагують на критику і відмову прислухатися до їх порад з гнівом іроздратуванням [22].
Деякі батьки, перейшовши рубіж так званогосереднього віку, з великою заклопотаністю відносяться до неминучого старіння ібояться, що їх вважатимуть літніми людьми. Оскільки їм ненависна сама думка простаріння, вони приділяють всю зростаючу увагу тому, аби здаватися молодими. Якщотака невпевненість батьків доходить до крайності і починає виразно виявлятися водязі і поведінці, то тим самим вони лише викликають кепкування довколишніхмолодих людей, а їх власні діти починають бентежитися і соромитися своїхбатьків.
Нарешті, уявлення батьків про те, якуповедінку слід вважати відповідною віку, мають вужчі рамки, ніж відповідніпредставлення дітей. З роками, із зростанням життєвого досвіду дорослі всевиразніше відчувають тиск вікових норм і громадської думки. Юнаки терпимішевідносяться до порушення вікових норм поведінки. Частково це пояснюється тим,що зміни в суспільстві відбуваються дуже швидко. Батьки і діти відносяться одиндо одного з упередженням, що зовсім не сприяє розумінню того, як представникамрізних поколінь улаштувати спільне життя.
Отже, оскільки конфлікти в нашому життінеминучі, потрібно навчитися управляти ними, прагнути до того, аби вонинаводили до найменших витрат для суспільства і особах, що беруть участь в них.
Зазвичай в міжпоколінних конфліктах задіяніінститути, які безпосередньо виконують функцію соціалізації (батьки в сім'ї,або вчителі в школі). Таким чином, можливо, такі конфлікти (а точніше їхнаслідки) одні з механізмів соціалізації, які дозволяють зафіксувати на собіувагу особи, яка соціалізується.
Важливим наслідок таких конфліктів можеслужити те, що зважаючи на постійне протистояння норм і цінностей двохпоколінь, виявиться, що у результаті збережуться “кращі” (як природний відбір уДарвіна). Такі процеси приводять до постійного розвитку суспільства.

Розділ 3. Емпіричне дослідження стратегійповедінки в конфліктних ситуаціях та особистісних характеристик
3.1 Вибірка та процедура емпіричногодослідження
У дослідженні приймали участь учні десятихкласів Чернігівської середньої школи № 30.
Загальна кількість учасників дослідження — 51учень.
Учасникам було запропоновано відповісти на запитанняметодик. Перед початком опитування досліджуваних інформували про метудослідження, роз'яснили інструкції по роботі з кожною методикою.
Для підвищення достовірності результатів,дослідження проводилося анонімно (досліджуваних просили вказати лише вік істать).
3.2 Методи та методики дослідження
Домінуючий стиль поведінки в конфліктнійситуації вивчався за допомогою методики діагностики схильності особи до конфліктноїповедінки К.Томаса.
В основі типології конфліктної поведінкиК.Томаса лежать два стилі поведінки: кооперація, пов'язана з увагою людини доінтересів інших людей, залучених в конфліктну ситуацію і напористість, для якоїхарактерний акцент на захист власних інтересів.
Відповідно цим двом основним вимірамК.Томас виділяє наступні стилі регулювання конфліктних ситуацій:
а) суперництво – найменш ефективний спосібповедінки, виражається в прагненні добитися задоволення своїх інтересів взбиток іншому;
б) співпраця – коли учасники ситуаціїприходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін;
в) компроміс – як угода між учасникамиситуації, досягнуте шляхом взаємних поступок;
г) уникнення – (відхід), для якогохарактерний як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденціїдо досягнення власних цілей;
д) пристосування – принесення в жертвувласних інтересів заради інтересів іншого.
У опитувальнику по виявленню типових формповедінки К.Томас описує кожен з п'яти перерахованих можливих варіантівдванадцятьма твердженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. Урізних поєднаннях вони згруповані в тридцять пар, в кожній з яких респондентупропонується вибрати ту думку, яка є найбільш типовою для характеристики йогоповедінки.
Кількість балів, набраних індивідом закожною шкалою, дає уявлення про вираженість у нього тенденції до проявувідповідних форм поведінки в конфліктних ситуаціях.
Отримані в результаті дослідження даніспіввідносяться з ключем, і підраховується частота прояву кожного типаповедінки. Кількість балів, набраних індивідом за кожною шкалою, дає уявленняпро вираженість у нього тенденції до прояву того або іншого стилю поведінки.
Особистісні характеристики учнів вивчалисяза допомогою методики діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.
Опитувальник містить 128 оціночнихтверджень, з яких в кожному з 8 типів стосунків утворюються 16 пунктів,впорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що думки,направлені на виявлення яких-небудь особистісних характеристик, розташовані непідряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівнукількість визначень.
Для представлення основних соціальнихорієнтацій Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді кола, розділеного насектори. У цьому колі по горизонтальній і вертикальній осях позначено чотириорієнтації: домінування-підкорення, дружелюбність-ворожнеча. У свою чергу цісектори розділені на вісім — відповідно більш конкретним чином, графічнодемонструючи такі типи ставлення до навколишніх:
1. авторитарний,
2. егоїстичний,
3. агресивний,
4. підозрілий,
5. підкорюваний,
6. залежний,
7. дружелюбний,
8. альтруїстичний.
В результаті робиться підрахунок балів покожній октанті за допомогою спеціального «ключа» до опитувальника. Отримані балипереносяться на дискограму, при цьому відстань від центру круга відповідаєчислу балів по даній октанті (від 0 до 16). Кінці векторів з'єднуються іутворюють особовий профіль.
Якісний аналіз отриманих даних проводитьсяшляхом порівняння дискограм, які демонструють відмінності між особистіснимихарактеристиками різних людей.
3.3 Отримані результати та їх аналіз
Для опрацювання результатів буливикористані стандартні математико-статистичні процедури за допомогоюкомп’ютерного пакету SPSS for Windows 9.0.
Виходячи з того, що Томас в своїй теоріїконфліктної поведінки виділяє п’ять стилів регулювання конфліктних ситуацій:суперництво, співпраця, компроміс, уникнення та пристосування, буде доцільним увигляді таблиці 3.1 зазначити яке саме співвідношення стратегій поведінки длядіагностуємої вибірки.

Таблиця 3.1 Кількісні показники домінуючихзначень стратегій поведінки в конфліктахСтратегії поведінки Кількість учнів (чол.) Кількість учнів (%) суперництво 18 35,29
  співпраця 3 5,88
  компроміс 19 37,25
  уникнення 4 7,84
  пристосування 7 13,43
   
У створеній Лірі методиці діагностики міжособистісних стосунків виділяється вісім типів ставлення до навколишніх: авторитарність, егоїстичність, агресивність підозріливість, підкорюваність, залежність, дружелюбність та альтруїстичність. Так як ми також використовували цю методику в ході нашого дослідження, буде доцільним у вигляді таблиці 3.2 вказати співвідношення особистісних якостей.
Таблиця 3.2 Кількісні показники домінуючих значень особистісних характеристик Особистісні характеристики Кількість учнів (чол.) Кількість учнів (%)
  авторитарність 15 29,41
  егоїстичність 9 17,65
  агресивність 10 19,61
  підозріливість 2 3,92
  підкорюваність 3 5,88
  залежність 3 5,88
  дружелюбність 5 9,8
  альтруїстичність 4 7,84
   
За результатами дослідження було виявлено, що респонденти в конфліктних ситуаціях найбільш часто обирають таку стратегію поведінки як компроміс, тобто вони намагаються узгодити конфліктні ситуації шляхом домовленостей та взаємних поступок, та суперництво, тобто вони прагнуть добитися задоволення своїх інтересів в збиток іншим.
А найрідше члени даної групи обирають таку стратегію поведінки як співпраця, тобто учасники конфліктної ситуації не приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін (Таблиця 3.1).
Для опитуваної групи найбільш характерними є такі особистісні характеристики як авторитарність та агресивність. Тобто найбільш характерними рисами для більшості членів даної групи є домінантність, впертість, наполегливість, енергійність, компетентність, успішність в справах, люблять давати поради та вимагають до себе поваги.
А найменш характерні особистісні якості – це підозріливість, підкорюваність та залежність. Тобто для більшості членів групи не є притаманними такі риси як скромність, поступливість, емоційна стриманість, відсутність власної думки, конформність, м’якість, очікування допомоги та порад від інших, довірливість, схильність до захоплення навколишніми, ввічливість (Таблиця 3.2).
Проаналізувавши отримані результати дослідження, буде доцільним вказати які особистісні характеристики притаманні людям, які обирають ту чи іншу стратегію поведінки в конфліктних ситуаціях.
Отже, порівняння груп з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки суперництва в конфліктних ситуаціях за допомогою кореляційного аналізу дозволило виявити такі статистично значущі відмінності особистісних характеристик як авторитарність (на рівні значущості 0,039), егоїстичність (на рівні значущості 0,042), агресивність (на рівні значущості 0,018), підкорення (на рівні значущості 0,000), залежність (на рівні значущості 0,000), дружелюбність (на рівні значущості 0,001) та альтруїстичність (на рівні значущості 0,002) (Додаток 2).
Отже, для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як суперництво, тобто вони прагнуть добитися задоволення своїх інтересів в збиток іншим, притаманні такі особистісні характеристики як домінантність, енергійність, успішність у справах, притаманні егоїстичні риси, орієнтація на себе, вимогливість, прямолінійність, суворість в оцінці оточуючих, схильність звинувачувати у всьому оточуючих, роздратованість, мала схильність до співпраці, не гнучкість та не компромісність при вирішення проблем, рідко слідує правилам спілкування при вирішенні конфліктів (рис. 1.1).
Учням, які рідко надають перевагу стратегії поведінки суперництва, притаманні впевненість в собі, наполегливість, енергійність, орієнтація на навколишніх, скромність, емоційна стриманість, ввічливість, гнучкість та компромісність у вирішенні проблем, слідування правилам, прагнення допомагати, відповідальний по відношенню до людей, делікатний, добрий, відношення до людей проявляється в симпатії, опіці, ласці (рис. 1.2).
/>
Рис. 1.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки суперництва
/>
Рис. 1.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки суперництва

Порівняння груп з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки компромісу в конфліктних ситуаціях за допомогою кореляційного аналізу дозволило виявити такі статистично значущі відмінності особистісних характеристик як авторитарність (на рівні значущості 0,039) та егоїстичність (на рівні значущості 0,024) (Додаток 3).
Отже, для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як компроміс, тобто прагнуть укласти угоду між учасниками ситуації шляхом взаємних поступок, притаманні такі особистісні характеристики як впевненість в собі, наполегливість, схильність до співпраці, енергійність, скромність, емоційна стриманість, конформність, м’якість, гнучкість у вирішенні проблем, прагнення бути у згоді з думками оточуючих, відповідальність по відношенню до людей, делікатність, доброта (рис. 2.1).
Учням, які рідко надають перевагу стратегії поведінки компроміс, притаманні домінантність, енергійність, обізнаність, впевненість в собі, незалежність, самозадоволеність, впертість, наполегливість, критичність (рис. 2.2).
/>
Рис. 2.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки компроміс
/>
Рис. 2.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки компроміс
Порівняння груп з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки пристосування в конфліктних ситуаціях за допомогою кореляційного аналізу дозволило виявити такі статистично значущі відмінності особистісних характеристик як підкорення (на рівні значущості 0,001), залежність (на рівні значущості 0,06), дружелюбність (на рівні значущості 0,000) та альтруїстичність (на рівні значущості 0,000) (Додаток 4).
Отже, для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як пристосування, тобто принесення в жертву власних інтересів заради інтересів іншого, притаманні такі особистісні характеристики як скромність, поступливість, конформність, очікування допомоги від оточуючих, намагання бути в згоді з думками оточуючих, дружелюбність, делікатність, безкорисливість (рис. 3.1).
Учням, які рідко надають перевагу стратегії поведінки пристосування, притаманні впевненість в собі, наполегливість, критичність, незалежність, відстоювання власної думки, впертість, егоїстичність, не відповідальність по відношенню до людей (рис. 3.1).
/>
Рис. 3.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки пристосування
/>
Рис. 3.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки пристосування
Так як суттєвих відмінностей між групами з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки уникнення в конфліктних ситуаціях не виявлено, то доцільно розглянути загальний профіль особистісних характеристик цих груп згідно з проведеним аналізом результатів (Додаток 5).
Отже, для учнів з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки уникнення, тобто відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденції до досягнення власних цілей, притаманні такі особистісні характеристики як впевненість в собі, енергійність, впертість, компетентність, прямолінійність, наполегливість, критичність, ініціативність, відповідальність, підозріливість, емоційна стриманість (рис. 4.1, рис. 4.2).
/>
Рис. 4.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки уникнення
/>
Рис. 4.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки уникнення
Так як суттєвих відмінностей між групами з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки співпраці в конфліктних ситуаціях також не було виявлено, то доцільно розглянути загальний профіль особистісних характеристик цих груп згідно з проведеним аналізом результатів (Додаток 6).
Отже, для учнів з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки співпраці, тобто учасники конфлікту приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін, притаманні такі особистісні характеристики як енергійність, авторитетність, компетентність, проявляються егоїстичні риси, присутні наполегливість, критичність до навколишніх людей, скромність, відповідальний по відношенню до інших, намагається допомогти оточуючим, рішучість, впевненість в собі, прямолінійність (рис. 5.1, рис. 5.2).
/>
Рис. 5.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки співпраці
/>
Рис. 5.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки співпраці
Отже, з аналізу отриманих результатів слідує, що гіпотеза про те, що в юнацькому віці найбільш характерними стратегіями поведінки в конфліктних ситуаціях є компроміс та суперництво, підтвердилася.
Гіпотеза про те, що старшокласникам, які обирають стратегію поведінки суперництва, притаманні такі особистісні риси як авторитарність, егоїстичність, агресивність, підозріливість, підтвердилась.
3.4 Практичні рекомендації
Для покращення взаємостосунків юнаків з оточуючими, для найбільш конструктивного виходу всіх сторін із конфліктних ситуацій варто провести серію практичних тренінгових занять.
Наприклад, одне з таких тренінгових занять приведено нижче.
План – конспект тренінгового заняття
Тема: Що таке конфлікт. Конфліктні емоції.
Мета заняття: сформувати конфліктну компетентність учнів і здатність толерантної поведінки.
Завдання заняття:
познайомити учнів з поняттям “конфлікт”;
дати уявлення про різні стилі вирішення конфлікту;
поглибити саморозуміння шляхом виявлення свого власного стилю, характерного для поведінки в конфлікті.
Необхідні матеріали:
Листочки і фрукти різних дерев, вирізані з кольорового паперу для початку уроку і підведення його підсумків.
Два намальовані дерева (первинних і отриманих знань).
Папір для вправи “Сніжинки” і “Малюнок удвох”.
Бланк тесту “Умієте ви тримати себе в руках у конфліктній ситуації?”
Таблиці для виконання вправи “Алфавіт емоцій”.
Хід заняття
Ведучий. Добрий день. Сьогодні ми говоритимемо про конфлікт, з'ясуємо, що це таке, які його можливі причини і емоції.
1. Що таке конфлікт.
Що таке конфлікт? (Вислухати названі слова: злість, ненависть, сварка, нещастя, стрес, хвороба, радість, перемога і так далі). Свої відповіді запишіть на різноколірних листочках (кленові, дубові, березові), які лежать у вас на столах.
Отже, слово конфлікт в перекладі з латинського означає “зіткнення”, а з точки зору психології Конфлікт – явище, що виникає в результаті зіткнення протилежних дій, поглядів, інтересів, прагнень, планів різних людей.
2. Вправа “Асоціації”.
Якщо конфлікт – це одяг, то який? Якщо меблі, то які?
Який можна зробити висновок? (В конфлікті є дві сторони – негативна і позитивна).
Конфлікти в житті неминучі, якщо люди мають свою власну позицію, не є бездумними виконавцями.
Конфліктів немає лише тоді, коли всі люди однакові, як роботи: однаково думають, однаково відчувають, живуть без сварок.
Потрібно пам'ятати, що практично з будь-якого питання у різних людей погляди відрізняються. Люди-то різні! Ці відмінності природні і нормальні. І зараз ми ще переконаємося в цьому.
3. Вправа “Сніжинки”. Його алгоритм:
Мовчки візьміть листок.
Складете його навпіл.
Відірвіть правий верхній кут.
Складете ще раз навпіл.
Ще раз відірвіть правий верхній кут.
Ще раз складете навпіл.
І ще раз відірвіть верхній правий кут.
Розверніть листок і покажіть свій “витвір мистецтва” однокласникам
Рефлексія.
Зверніть увагу, які різні у вас вийшли сніжинки! Хоча був дан чіткий алгоритм дій. Чому це сталося? ( Відповіді дітей).
А якби всі сніжинки були однаковими, світ був би нудним і незмінним. Отже конфлікти грають найважливішу роль в житті окремої людини, розвитку сім'ї, життєдіяльності школи, будь-якої організації, держави, суспільства і людства в цілому. У якій – те мірі вони навіть необхідні для розвитку ситуації і стосунків, для зростання особи, інакше може настати застій.
4. Аналіз ситуацій.
Тепер проаналізуємо декілька ситуацій.
Ситуація для хлопців: Вам подобається дівчина, і раптом у ваші стосунки втручається інший парубок. Як ви реагуватимете, якщо це ваш друг; просто сторонній парубок?
Ситуація для дівчат: До вас дійшли чутки явно спотвореного змісту. Як ви поступите, якщо джерелом дезинформації була ваша подруга; просто знайома?
І повсякденна ситуація для всіх: Вам на ринку продали бракований товар. Брак ви відмітили пізніше. Як ви поступите, якщо продавець молодший за вас; якщо комплекція продавця така, що Арнольду Шварценеггеру, в порівнянні з ним, робити нічого?
Ви побачили, що не лише в різних конфліктних ситуаціях ми реагуємо по-різному; навіть і в схожих ситуаціях, але з різними людьми, наша реакція може бути іншій.
5. Вправа “Малюнок удвох”
Клас ділиться на пари. Кожна пара отримує аркуш паперу. З цієї миті і до закінчення вправи розмовляти не можна.
Необхідно узяти одну ручку удвох і так, аби обоє партнера тримали її, намалювати малюнок на вільну тему.
Готові малюнки обговорюються за принципом, “чому намалювали саме це”, “хто що малював”, “як вам малювалося” і так далі З'ясовується, що школярі поводилися в цій ситуації абсолютно по-різному: хтось “рвався в бій” і малював сам, ігноруючи партнера; хтось намагався вгадати наміри іншого і запропонувати свої ідеї, хтось байдуже малював “по черзі”, а хтось взагалі віддав малюнок на відкуп напарникові.
Чому це так? Виявляється: у тих ситуаціях, в яких наші інтереси не збігаються з інтересами іншої людини (а саме так виникає конфлікт!), можна поводитися абсолютно по-різному.
6. Можливі причини конфліктів (бесіда):
Чи потрапляли ви коли-небудь в конфліктні ситуації?
Чи бувають у вас конфлікти з батьками? У чому їх суть?
Що ви робите, аби уникнути конфліктів в школі з друзями і вчителями, в сім'ї?
Молодці! Ви прагнете знайти способи уникнути конфлікти, але чи завжди це вдається, ми перевіримо за допомогою Тесту чи “Умієте ви тримати себе в руках у конфліктній ситуації?”
7. Тест “Чи умієте ви тримати себе в руках у конфліктній ситуації?”
Одні люди не в змозі залишатися спокійними під час сварки, інші ж здатні зберігати душевну рівновагу навіть у момент найвищого загострення пристрастей. Чи умієте ви справлятися з конфліктними ситуаціями?
1. Чи можете ви в нападі люті розбити посуд?
А. Так, це можливо.
Б. Ну, якщо мене спровокувати, то безумовно.
В. Немає, це лише погіршить ситуацію, та і посуд шкода
2. Дискусії, в яких учасники дотримуються різних думок...
А. Не потрібні.
Би. На жаль, необхідні.
В. Нічого не дають
3. Двоє друзів (подруг) почали гарячу дискусію.
А. Буду триматися збоку.
Б. Мене це розважить.
В. Спробую бути посередником.
4. Що ви думаєте з приводу вислову “Завжди поступається той, хто розумніший”?
А. Дурниці – відмовка не для розумних, а для слабких.
Б. Подібна тактика здатна зберегти багато нервових клітин.
В. Перед тим як поступитися, потрібно все гарненько обдумати.
5. Ваш (а) друг (подруга) декілька днів сильно знервований (а).
А. Запитаю, що сталося.
Б. Попрошу його (її) бути стриманим (ой).
В. Буду уникати спілкування з ним (ею).
6. За сусіднім столиком в кафе хтось робить нетактовні зауваження по вашому приводу.
А. Дам відсіч.
Б. Я пересяду за інший столик
В. Мене це не хвилює.
Результати. Підрахуйте кількість балів, користуючись таблицею (Табл. 3.3).
Таблиця 3.3 Таблиця підрахунку балів тесту “Чи умієте ви тримати себе в руках у конфліктній ситуації?” 1 2 3 4 5 6 А 1 3 1 1 2 2 Б 3 2 3 2 1 3 В 2 1 2 3 3 1
6-9 балів
Ви надаєте велике значення гармонії стосунків і тому прагнете виникаючі конфлікти вирішувати мирним дорогою. На жаль, це не завжди можливо. Інколи, аби розрядити атмосферу, необхідна “гроза”.
10-14 балів
Ви ніколи не піддаєтеся на провокацію, і тому вас практично неможливо вивести з себе. Перш ніж починати суперечку, ви завжди намагаєтеся оцінити ситуацію. Якщо починається сварка, ви зберігаєте завидну холоднокровність.
15-18 балів
У будь-якій ситуації для вас перш за все важлива ясність. І її ви добиватиметеся за будь-яку ціну, інколи навіть через конфлікт. І, звичайно ж, інколи ви буваєте занадто емоційні.
Ведучий. Більшість конфліктів в школі починаються саме на рівні спілкування. Вони виникають із-за невдало сказаного слова, образливого порівняння, несправедливої оцінки, підвищеного емоційного стану. Без емоцій важко переконати партнера по спілкуванню в своїй правоті. Емоції допомагають знайти істину. Кількість конфліктних емоцій велика. У цьому ми переконаємося, виконавши наступну вправу.
8. Вправа “Алфавіт емоцій”.
Це у нас групова робота. Сядьте зручніше, аби могли бачити і чути один одного.
Потрібно записати назви емоцій і відчуттів в конфлікті в алфавітному порядку (за винятком деяких букв) (Табл. 3.4):
Таблиця 3.4 Таблиця емоцій і відчуттів в конфлікті А – М — милування Б – Н - В – О - Г – П - Д – Р - Е — єхидство С - Ж - Т — тривога З — здивування У — упевненість І - Ч — чварливість К - Х - Л — лють Я -
9. Вправа “Відповідь з посмішкою”.
Можна обійти конфлікт, якщо відповісти посмішкою. Люди з відчуттям гумору рідко конфліктують, а вже якщо сперечаються, то завжди приємно, з жартом, посмішкою (не з сарказмом, злою іронією, а з добрим, дотепним жартом).
Розіграємо ситуації, де необхідно посміхнутися, пожартувати, не дати суперечці стати конфліктом.
Ситуація 1. Ви отримуєте записку з вашим ім'ям: “А + В= Любов”. Ваша реакція… Обговорення. Репліка має бути з посмішкою.
Ситуація 2. Вам дуже смішно на уроці. Вчителька робить вам зауваження. Ви виправдовуєтеся (з посмішкою). Що скажете?
Ситуація 3. У автобусі ти ненавмисно стала на ногу парубкові, що стоїть поруч. Твої дії?
10. Рефлексія.
Що нового і корисного ви взнали на уроці? Відповіді запишіть на паперових фруктах і по черзі зачитайте класу, а потім прикріпите їх до дерева Знань про конфлікт.
Порівняєте два дерева і зробіть висновок.
Оціните урок викидом пальців по п’ятибальній системі.

Висновки
Після проведеного теоретичного аналізу літератури та емпіричного дослідження було виявлено, що в зародженні, розвитку і вирішенні конфліктних ситуацій величезну роль грає психологічний чинник, оскільки конфлікти завжди пов'язані з зіткненням інтересів, поглядів людей.
Конфлікт — зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії.
Конфлікти виникають практично у всіх сферах людського життя. Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди.
В процесі управління міжособистісними конфліктами важливо враховувати їх причини і чинники, а також характер міжособистісних стосунків конфліктантів до конфлікту, їх взаємні симпатії і антипатії.
Для старшокласників найтиповішими є конфлікти дорослішання, тобто входження у доросле життя, невизначеність з майбутньою професією, боязнь випускних іспитів, конфлікти у школі з вчителями та однолітками, конфлікти з батьками.
При вирішенні конфліктів потрібно враховувати які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є продуктивнішими або деструктивними; яким чином можливо стимулювати продуктивну поведінку. За основу потрібно брати міру орієнтації учасників ситуації на свої власні інтереси і інтереси партнера, при цьому виділяється п'ять основних тактик або стилів поведінки. Це: уникнення, пристосування, суперництво, компроміс, співпраця.
Наше емпіричного дослідження показало, що старшокласники найбільш часто обирають таку стратегію поведінки як компроміс, тобто вони намагаються узгодити конфліктні ситуації шляхом домовленостей та взаємних поступок, та суперництво, тобто вони прагнуть добитися задоволення своїх інтересів в збиток іншим.
А найрідше члени даної групи обирають таку стратегію поведінки як співпраця, тобто учасники конфліктної ситуації не приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін.
Для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як суперництво, притаманні такі особистісні характеристики як домінантність, енергійність, успішність у справах, притаманні егоїстичні риси, орієнтація на себе, вимогливість, прямолінійність, суворість в оцінці оточуючих, схильність звинувачувати у всьому оточуючих, роздратованість, мала схильність до співпраці, не гнучкість та не компромісність при вирішення проблем, рідко слідує правилам спілкування при вирішенні конфліктів.
Для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як компроміс, притаманні такі особистісні характеристики як впевненість в собі, наполегливість, схильність до співпраці, енергійність, скромність, емоційна стриманість, конформність, м’якість, гнучкість у вирішенні проблем, прагнення бути у згоді з думками оточуючих, відповідальність по відношенню до людей, делікатність, доброта.
Отже, наше емпіричне дослідження показало, що гіпотеза про те, що в юнацькому віці найбільш характерними стратегіями поведінки в конфліктних ситуаціях є компроміс та суперництво, підтвердилася.
Гіпотеза про те, що старшокласникам, які обирають стратегію поведінки суперництва, притаманні такі особистісні риси як авторитарність, егоїстичність, агресивність, підозріливість, підтвердилась.

Література
1.  Андреев В. И. Конфликтология: искусство спора, ведение переговоров, разрешение конфликтов. — Казань, 1992.
2.  Анцупов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию. — К.: МАУП, 1996.
3.  Аргументы и факты //№52
4.  Белкин А. С, Жаворонков В. Д., Зимина И. С. Конфликтология: наука о гармонии. — Екатеринбург: ГЛАГОЛ, 1995.
5.  Беркли-Ален М. Забытое искусство слушать. — СПб, 1997.
6.  Богданов Е. Н., Зазыкин В. Г. Психология личности в конфликте: Учебное пособие. — 2-е изд. — СПб.: ПИТЕР, 2004.
7.  Бородкин Ф. М, Коряк П. М. Внимание: конфликт! — Новосибирск: Наука, 1989.
8.  Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо, М.В. Матюхиной, Т.С. Михальчик.– М., 1984г.
9.  Возрастные особенности старшеклассников / Под ред. И.В. Дубровиной.– М., 1989г.
10.  Гатанова Н. Психологические аспекты разрешения учителями конфликтов с учениками.//Психология учителя. М.,1988.
11.  Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб.: ПИТЕР, 2000.
12.  Гришина Н. В. Давайте договоримся: Практическое пособие для тех, кому приходится разрешать конфликты. — СПб.: Сова, 1993.
13.  Гусева А. С, Козлов В. В. Конфликт: структурный анализ, консультативная помощь, тренинг. — М., 1998.
14.  Дмитриев А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтов. — М., 1993.
15.  Дональдсон М. К., Дональдсон М. Умение вести переговоры для чайников. — К.; М.,1998.
16.  Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2001.
17.  Иванова Е. Н. Эффективное общение и конфликты. — СПб. — Рига: Эксперимент,1997.
18.  Кан-Калик В. А. Грамматика общения. — М.: Роспедагентство, 1995.
19.  Каррас Ч. Л. Искусство ведения переговоров. — М:: ЭКСМО,1997
20.  Конфликтология. Учебник / Под ред. А. С. Кармина. — СПб.: Лань, 1999.
21.  Корнелиус X., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. — М.: СТРИНГЕР, 1992.
22.  Кулагина И.Ю. Возрастная психология.– М., 1996г.
23.  Левин К. Типы конфликтов // Психология личности. Тексты. — М.: МГУ, 1982.
24.  Ликсон Ч. Конфликт. Семь шагов к миру. — СПб.: ПИТЕР,1997.
25.  Обозов Н. Н. Психология конфликта и способы его разрешения. — Л.: ЦПП, 1991.
26.  Лишин О.В. Конфликты в школьном возрасте: пути их преодоления и предупреждения.–М., 1986.
27.  Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов: Учеб. пособие для студентов высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2000.
28.  Райгородский Д.Я. Практическая диагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2002
29.  Рыбакова М.Н. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе.– М., 1991.
30.  Саймон Б. “Общество и образование” М.,1989.
31.  Скотт Д. Г. Конфликты. Пути их преодоления. — К.: Внешторгиздат, 1991.
32.  Соснин В. А., Лунев П. А. Учимся общению: взаимопонимание, взаимодействие, переговоры, тренинг. — М.: ИП РАН, 1993.
33.  Сулимова Т. С. Социальная работа и конструктивное разрешение конфликтов. — М.: ИПП, 1996.
34.  Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.И. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2005
35.  Фишер Р., Эргель Д. Подготовка к переговорам. — М., 1996.
36.  Формирование личности старшеклассника / Под ред. Дубровиной; Науч.-исслед. Ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1989.
37.  Хасан Б. И. Конструктивная психология конфликта. — СПб.: ПИТЕР, 2003.
38.  Шейнов В. П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. — Минск: Амалфея, 1997.
39.  Школа — 1988. Проблемы. Противоречия. Перспективы. М.,1989.
40.  Эльконин Б.Д. Психология развития: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2001.

Додаток 1
Порівняння груп з високим та низьким рівнем використання стратегії суперництва за індивідуальними рисами NTILES of СОПЕРНИЧЕСТВО N Mean Std. Deviation Std. Error Mean Sig. (2-tailed)
  АВТОРИТАРНОСТЬ 1 19 8,00 3,018 ,692 0,039
    3 17 10,06 2,703 ,656
  ЭГОИСТИЧНОСТЬ 1 19 7,00 3,000 ,688 0,042
    3 17 9,24 3,345 ,811
  АГРЕССИВНОСТЬ 1 19 7,63 2,362 ,542 0,018
    3 17 9,59 2,347 ,569
  ПОДОЗРИТЕЛЬНОСТЬ 1 19 8,32 3,001 ,688
    3 17 8,12 2,781 ,675
  ПОДЧИНЕНИЕ 1 19 7,84 2,630 ,603 0,000
    3 17 4,29 2,173 ,527
  ЗАВИСИМОСТЬ 1 19 8,84 2,316 ,531 0,000
    3 17 5,47 2,478 ,601
  ДРУЖЕЛЮБИЕ 1 19 8,84 2,873 ,659 0,001
    3 17 5,35 2,978 ,722
  АЛЬТРУИСТИЧНОСТЬ 1 19 9,32 3,019 ,693 0,002
    3 17 5,82 3,283 ,796
 
Додаток 2
Порівняння груп з високим та низьким рівнем використання стратегії компромісу за індивідуальними рисами NTILES of КОМПРОМИС N Mean Std. Deviation Std. Error Mean Sig. (2-tailed)
  АВТОРИТАРНОСТЬ 1 13 10,77 2,713 ,752 0,039
    3 16 8,44 3,010 ,753
  ЭГОИСТИЧНОСТЬ 1 13 9,31 3,119 ,865 0,024
    3 16 6,63 2,895 ,724
  АГРЕССИВНОСТЬ 1 13 8,92 2,929 ,812
    3 16 8,06 2,235 ,559
  ПОДОЗРИТЕЛЬНОСТЬ 1 13 8,15 3,132 ,869
    3 16 7,44 2,502 ,626
  ПОДЧИНЕНИЕ 1 13 4,92 2,629 ,729
    3 16 4,81 2,903 ,726
  ЗАВИСИМОСТЬ 1 13 6,00 2,345 ,650
    3 16 6,75 2,769 ,692
  ДРУЖЕЛЮБИЕ 1 13 6,77 3,244 ,900
    3 16 7,31 2,845 ,711
  АЛЬТРУИСТИЧНОСТЬ 1 13 6,62 2,987 ,828
    3 16 6,63 3,160 ,790
 
Додаток 3
Порівняння груп з високим та низьким рівнем використання пристосування суперництва за індивідуальними рисами NTILES of ПРИСПОСОБЛЕНИЕ N Mean Std. Deviation Std. Error Mean Sig. (2-tailed)
  АВТОРИТАРНОСТЬ 1 18 9,33 3,236 ,763
    3 16 8,44 2,279 ,570
  ЭГОИСТИЧНОСТЬ 1 18 7,83 3,148 ,742
    3 16 7,13 2,872 ,718
  АГРЕССИВНОСТЬ 1 18 8,56 2,382 ,561
    3 16 7,00 2,280 ,570
  ПОДОЗРИТЕЛЬНОСТЬ 1 18 7,44 2,812 ,663
    3 16 8,06 3,151 ,788
  ПОДЧИНЕНИЕ 1 18 4,78 2,579 ,608 0,001
    3 16 8,06 2,568 ,642
  ЗАВИСИМОСТЬ 1 18 6,00 2,808 ,662 0,006
    3 16 8,56 2,250 ,563
  ДРУЖЕЛЮБИЕ 1 18 5,67 2,567 ,605 0,000
    3 16 9,94 2,839 ,710
  АЛЬТРУИСТИЧНОСТЬ 1 18 5,72 3,083 ,727 0,000
    3 16 10,13 2,446 ,612
 
Додаток 4 NTILES of ИЗБЕГАНИЕ N Mean Std. Deviation Std. Error Mean
  АВТОРИТАРНОСТЬ 1 14 9,00 2,512 ,671
    3 18 8,50 3,650 ,860
  ЭГОИСТИЧНОСТЬ 1 14 7,64 2,872 ,768
    3 18 7,11 3,445 ,812
  АГРЕССИВНОСТЬ 1 14 7,86 2,770 ,740
    3 18 8,06 2,100 ,495
  ПОДОЗРИТЕЛЬНОСТЬ 1 14 7,71 3,148 ,841
    3 18 8,17 2,771 ,653
  ПОДЧИНЕНИЕ 1 14 6,00 3,162 ,845
    3 18 6,89 3,197 ,754
  ЗАВИСИМОСТЬ 1 14 6,93 2,999 ,802
    3 18 8,06 2,940 ,693
  ДРУЖЕЛЮБИЕ 1 14 7,71 3,625 ,969
    3 18 8,61 3,381 ,797
  АЛЬТРУИСТИЧНОСТЬ 1 14 8,07 3,452 ,923
    3 18 8,28 2,967 ,699
  Порівняння груп з високим та низьким рівнем використання стратегії уникнення за індивідуальними рисами

Додаток 5
Порівняння груп з високим та низьким рівнем використання стратегії співробітництва за індивідуальними рисами NTILES of СОТРУДНИЧЕСТВО N Mean Std. Deviation Std. Error Mean
  АВТОРИТАРНОСТЬ 1 20 9,10 3,417 ,764
    3 14 8,79 3,309 ,884
  ЭГОИСТИЧНОСТЬ 1 20 8,45 3,395 ,759
    3 14 7,79 3,017 ,806
  АГРЕССИВНОСТЬ 1 20 9,10 2,808 ,628
    3 14 7,86 2,070 ,553
  ПОДОЗРИТЕЛЬНОСТЬ 1 20 8,60 2,644 ,591
    3 14 8,14 3,255 ,870
  ПОДЧИНЕНИЕ 1 20 5,55 3,364 ,752
    3 14 5,86 3,183 ,851
  ЗАВИСИМОСТЬ 1 20 7,10 3,042 ,680
    3 14 6,57 3,106 ,830
  ДРУЖЕЛЮБИЕ 1 20 7,35 3,977 ,889
    3 14 6,79 2,887 ,772
  АЛЬТРУИСТИЧНОСТЬ 1 20 6,60 3,267 ,731
    3 14 7,93 3,751 1,003