Життєвийсценарій
Деякі люди яснобачать свою мету із самого початку. Вони здатні скласти чітке уявлення про те,ким вони можуть і хочуть стати. Це уявлення повинне бути реалістичним й «достовірним»,тобто погодженим із природним ходом розвитку даного індивіда й томуздійсненним, — принаймні, почасти; це не повинен бути невротичний,нереалістичний "ідеалізований образ", як його називає Карен Хорні.Справжня "ідеальна модель" розвитку містить у собі динамічну творчусилу; вона полегшує досягнення мети шляхом усунення невизначеностей; воназосереджує зусилля людини й підключає до справи велику сугестивну силу образів.
Люди з більшепластичною психічною конституцією, які живуть спонтанно, керуючись скорішезнаками й передчуттями, ніж певними намірами, знаходять скрутним сформулюватидля себе таку програму й потім будувати нову особистість за наміченою схемою;вони можуть навіть категорично відкидати такий метод. Вони воліють довірятисебе водійству внутрішнього Духа або волі Божий, надаючи Йому вирішувати, якимивони повинні стати. Вони думають, що швидше досягнуть мети шляхом усунення, уміру можливості, перешкод й опору вищій Силі з боку своєї особистості, абошляхом розширення каналу зв'язку з вищим Я за допомогою устремління до нього йслужіння йому, покладаючись у всім іншому на дію його творчої сили й корячисьїй. Інші люди займають подібну позицію, але виражають її інакше; вони говорятьпро космічний порядок, всесвітню гармонію, про надання Життя діяти в них ічерез них (у-вий, «недіяння» даосов).
Обидва методиефективні, і кожний з них підходить для відповідного типу особистості. Алебажано знати, розуміти значення й у якомусь ступені застосовувати обидваметоди, що дозволить уникнути крайностей й обмеженості, властивої кожному з нихокремо.
Так, послідовникипершого методу повинні стежити за тим, щоб не зробити своє "ідеальне уявлення"надто відсталим; вони повинні бути готові видозмінити, розширити або навітьвзагалі перемінити його, якщо їхній наступний досвід, знайомство з невідомоюраніше точкою зору або нові прозріння вкажуть на необхідність такої зміни.
З іншого боку,послідовники другого методу повинні остерігатися стати надто пасивними ібезвідповідальними, приймаючи пориви несвідомих сил, бажань і прагнень нижчогопорядку за вказівки й натхнення. Крім того, вони повинні розвивати в собіздатність непохитно переносити неминучі періоди внутрішньої безплідності й мороку,коли свідомий зв'язок з духовним Центром обривається й особистість почуває себепокинутої.
Все різноманіття "ідеальнихмоделей" можна розділити на дві основні групи. До першого ставлятьсяобрази, що персоніфікують гармонічний розвиток, всебічний особиста й духовнадосконалість. Ідеал такого роду висувають перед собою головним чиномінтроверти. Друга група ідеальних образів персоніфікує досконалість у певнійсфері діяльності. Це ідеал художника, учителі, ученого й т.д. Як правило, такімоделі вибирають екстраверти.
Після того якідеальна форма визначена, починається практичний психосинтез, побудова новоїособистості як таке. Ця робота може бути розділена на три головні частини:
1. Використаннявсіх наявних у розпорядженні енергій. До них ставляться: а) сили, щовивільняють у процесі аналізу й розкладання несвідомих комплексів; б) прагненняприсутні на різних психологічних рівнях і дотепер обійдені увагою. Щобвикористати ці несвідомі сили, багато хто з них потрібно, перетворити в щосьінше. Це стає можливим завдяки властивій їм пластичності й мінливості,фактично, така трансмутація протікає в нас постійно. Подібно тому, як енергіятепла перетворюється в енергію руху або електроенергію й навпаки, наші емоції йпотяги перетворюються у фізичні дії або діяльність розуму й уяви.
І навпаки, ідеїзбуджують емоції або перетворюються в плани, а потім у дії.
2.Випадки такихтрансмутацій спостерігалися й відзначалися багатьма людьми. Важливі положення йприклади, що стосуються теорії й практики перетворення внутрішніх енергій можназнайти в індійській Йозі, християнському містицизмі, працях по духовнійалхімії, а деякі моменти цього явища були освітлені психоаналізом. Таким чином,ми маємо у своєму розпорядженні достатню основу для формування науки пропсихічні енергії (психодинамики), а також надійних методик, здатних робитибажані зміни в нас самих й інших людях.
Розвитоквідсутніх або недостатньо розвинених для досягнення нашої мети сторінособистості. Такий розвиток може здійснюватися двома шляхами: за допомогоюметодів викликання й самонавіяння або за допомогою систематичного тренуваннянерозвинених психічних функцій (таких як пам'ять, уява, воля) — тренування назразок тієї, що застосовується, наприклад, в області фізичної культури, принаробітку технічних навичок співу, гри на музичних інструментах і т.д.
3.Узгодження йсупідрядність (координація й субординація) різних психічних функцій й енергій,створення стійкої структури особистості. Така структура являє собою цікаву йнавідну на міркування аналогію із пристроєм сучасної держави, громадяни якоговходять у різні об'єднання, суспільні класи, професійні групи й т.д., і в якомує органи керування різного рівня, — наприклад, міського, обласного,республіканського.
Так загаломвиглядає процес психосинтеза. Слід уточнити, однак, що всі вищезгадані стадії йметоди тісно взаємозалежні й проходження їх не припускає строгої послідовностіпевних періодів або фаз. Жива людина — не будинок, для якого спершу повиненбути закладений фундамент, потім зведені стіни й, нарешті, покладений дах.Виконання широкої внутрішньої програми психосинтеза можна починати одночасно зрізних крапок, з різних сторін, а різні методи й дії можна, залежно відобставин і внутрішнього стану, чергувати протягом більш-менш тривалих відрізківчасу.
Спочатку все цеможе здатися надто складним, але сумувати не коштує. Безумовно, допомогакомпетентного психотерапевта або вчителя значно полегшить завдання; з іншогобоку, шуканого результату можна досягти й без сторонньої допомоги, самотужки,шляхом проб і помилок. Після того як засвоєні попередні відомості пропсихологічні принципи й закони психосинтеза, а також вивчені різні методики,все інше стає справою практики, досвіду, розуму й інтуїції, ріст яких залежитьвід виникаючої в них потреби й від сталості прикладених зусиль. У такий спосібформується нова, відроджена особистість і починається нове життя, дійсне життя,у порівнянні з якої попередня може здатися лише підготовкою до життя, чи невнутрішньоутробним періодом розвитку. Якщо ми візьмемо тепер психосинтез якціле, то побачимо, що його не можна розглядати ні як приватну психологічнутеорію, ні як конкретну психотехнічну процедуру.
Психосинтез — ценасамперед динамічна, навіть драматична концепція нашого психічного життя, щозаявляє як безперервна взаємодія й боротьба безлічі різних, у тому числіпротидіючих сил з об'єднуючим центром, що постійно намагається управляти ними,погоджувати їх між собою й використати.
Крім того,психосинтез застосовує безліч методик психологічного впливу, націлених у першучергу на розвиток й удосконалювання особистості, а потім — на гармонізацію їївідносин з Я и усе більше повне об'єднання з ним. Ці дві фази можна назвати,відповідно, «особистісним» й «духовним» психосинтезом.Залежно від області й мети застосування, психосинтез служить або може служити:методом психічного розвитку й само збагнення для тих, хто не бажає залишатисярабом внутрішніх і зовнішніх впливів, хто не бажає більше брати пасивну участьу грі власних психічних сил і вирішив стати хазяїном свого життя.
Методом лікуванняпсихічних і психосоматичних розладів, обумовлених або гострим заплутанимконфліктом між різними групами свідомих і несвідомих сил, або тими боліснимиглибинними кризами, які нерідко передують фазі само збагнення, але значенняяких сам пацієнт не цілком розуміє й нездатний оцінити належним чином.
Методомінтегрального виховання, що служить не тільки розвитку різних здатностей дитиниабо підлітка, але допомагає йому виявити й усвідомити свою щиру духовну природуй побудувати під її керівництвом гармонічну, яскраву й ефективну особистість.
Індивідуальнийпсихосинтез можна розглядати також як окремий випадок більше широкого принципу,загального закону космічного синтезу. Справді, ізольованих індивідів не існує;кожен індивід тісно пов'язаний з іншими індивідами, всі індивіди взаємозалежні.Більше того, всі індивіди включені духовну Реальність, і кожний з них є їїчастиною.
Так, окремоїлюдини можна розглядати не тільки як комбінацію більш-менш погодженихелементів, але і як елемент або клітку людської групи; ця група, у свою чергу,включена в співтовариства, що утворять більше численні й складні групи — відсімейних до міських і регіональних груп і суспільних класів, від союзівробітників й об'єднань роботодавців до більших національних груп, до людства вцілому.
Між індивідами,так само як і між групами, виникають конфлікти, дивно схожі з тими, які можнавиявити в кожному індивіді. Тому дозволяти їх (меж індивідуальний психосинтез)треба по тім же плані й приблизно тими ж методами, за допомогою яких здійснюєтьсяіндивідуальний психосинтез. Більше пильне вивчення цього паралелізму можевиявитися досить продуктивним і допоможе нам виявити глибинний зміст і справжнюцінність численних спроб синтезу й побудови органічних систем — як упрактичної, так й у чисто теоретичній сфері, які всі частіше вживають різниминаціональними, соціальними, економічними, науковими й релігійними групами.
Із ще більшширокої й всеосяжної точки зору все життя всесвіту з'являється перед нами якборотьба між множинністю і єдністю, як зусилля й прагнення до єднання. У насвиникає відчуття, що Дух (чи представляється він нам божественною Істотою абокосмічною енергією), що діє у світі, привносячись у нього порядок, гармонію йкрасу, а також поєднуючи всіх істот узами любові, здійснює — повільно й тихо,але вірно й неминуче — не що інше, як Вищий Синтез.
Вивченняпсихопатологічних сторін людської натури дало велику кількість спостережень ітеорій, а також практичних методик діагностики й лікування психічних розладів.Воно викликало до життя широкий психоаналітичний рух й інші напрямки динамічноїпсихології («психології рушійних сил»), які значно розширили йпоглибили наше пізнання психіки людини.
Однак поряд здостоїнствами такий підхід має також серйозний недолік: він надає перебільшеногозначення хворобливим проявам і нижчим аспектам людської натури, внаслідок чогоневиправдано широко переносить відкриття, зроблені в області патопсихології, напсихологію нормальних людей. Це породило досить похмуру й песимістичну картинуприроди людини, а також тенденцію розглядати його вищі цінності й досягнення якпрості похідні нижчих потягів. Крім того, були забуті або зігноровані багатоважливих психічних функцій й явища: інтуїція, творчість, воля й саме серцепсихіки людини — його Я.
Не дуже давно ціобмеження були усвідомлені поруч дослідників, які дали початок «здоровоїреакції» на патопсихологію. Увага була звернена до раніше рушійних сил нетільки нормальних, але й більше високорозвинених людей -, що виявили себеіндивідів, як їх вдало назвали Голдстейн і Маслоу. На важливу роль моральногопочатку й релігійних прагнень людини вказали Олпорт, Ангьял, Барук, Карузо, Франкл,Фромм, Юнг, Маслоу, Мей, Прогофф, Ранк, Сорокін, Урбан й інших; останнім часомцей плин був найменований «ортопсихологією» (термін запропонованийМаслоу) і «ортогенезом» (термін запропонований Фер’є зі Швейцарії).Новий напрямок психології вбачає своє завдання в тім, щоб направитипсихологічні дослідження з вірного шляхи, і, зважаючи на все, уже напочатковому етапі свого становлення воно зробить коштовний внесок у пізнаннялюдської природи в цілому й розкриття її вищих, творчих можливостей.
Ми думаємовсе-таки, що деяка обачність не перешкодить й у цьому випадку, тому щобудь-яким реакціям властива тенденція впадати в протилежну крайність, і ознакив цій області вже помітні. Деякі представники нового плину схильні повертатисядо старого, «до патопсихологічної» концепції людини як цільноїособистості, — що, на жаль, далеко не відповідає дійсності. Вони справедливовказують, що прагнення до внутрішньої інтеграції ставиться до числафундаментальних мотивацій нормальної людської особистості; але цей факт не маєнічого загального з ілюзорним уявленням про те, що особистість уже є органічноюй гармонійно функціонуючої цілісністю.
Неупередженеспостереження потоку дійсно психічного життя — як своєї власної, так й іншихлюдей — ясно показує, що в ній присутні різні, у тому числі протилежнітенденції, що становлять іноді ядра напівнезалежних під особистостей.Психоаналіз, — так само як і літературні образи, створені великимиписьменниками, які були гарними психологами інтуїтивістами, — підкресленовиділяє ці основні внутрішні конфлікти, властиві природі людини.
Той факт, щорізні потяги й психічні функції людини взаємозалежні й взаємодіють один зодним, не означає, що вони, подібно фізіологічним функціям здорового тіла,інтегровані в гармонійно функціонуючий організм. Конфлікт — це адже тежвзаємозв'язок; і дві воюючі
Термінортопсихологія («правильна психологія») був запропонований в 1958 р. дляпозначення альтернативи патопсихології. Як відомо, ходіння одержав інший термін- «гуманістична психологія».
Амбівалентність,подвійність відносини — один з найпоширеніших внутрішніх конфліктів, якимпорозуміваються багато дивних і суперечливих учинків людини. Інший основнийконфлікт виникає між інертністю, лінню, охоронною тенденцією, прагненням добезпеки (яке виражається в конформності), з одного боку, і прагненням до росту,самоствердженню, ризику — з іншої. Ще одним джерелом конфлікту служить пробудженнянових потягів або потреб, які входять у суперечність зі старими; цевідбувається головним чином у двох випадках: по-перше, під час пробудженнянових потреб у підлітковому віці й, по-друге, під час пробудження релігійнихустремлінь і нових духовних інтересів, особливо в середньому віці. Конфліктамостаннього типу й присвячена, в основному, дійсна глава.
Отже,виявляється, що «органічна єдність» — це ціль людини, а не наявниййого стан; це ціль, що він може перед собою поставити, до якої він може наближатисяі яку він може один раз досягти. В особливо добрих нагодах знаходженнявнутрішньої єдності є плодом стихійного росту й дозрівання, в інші ж випадках — заслуженою нагородою, одержуваної завдяки роботі над собою, вихованню аболікуванню із застосуванням спеціальних методик, які полегшують і прискорюютьпроцес самореалізації. Надалі нашому викладі ми спробуємо описати різні стадіїцього процесу й указати на ті психічні розлади, якими він нерідко — хоча й незавжди — супроводжується.
Насамперед,непогано було б уточнити наші уявлення про самореалізації. Цей термінвикористається для позначення двох різновидів підвищення свідомості, розширеннясвідомості, які, будучи більш-менш зв'язані між собою, мають проте різнуприроду й проявляються зовсім по-різному. Найчастіше під самореалізацієюмається на увазі само здійснення, тобто психічний ріст і дозрівання,пробудження й прояв прихованих можливостей людини, — наприклад, етичних, естетичних,релігійних переживань і форм діяльності. По своїх ознаках цей вид самореалізаціївідповідає самоактуалізації як її описує Маслоу, і, напевно, переважніше будевикористати останній термін, щоб відрізняти даний різновид самореалізації відіншого її виду, а саме, самореалізації як самозбагнення. Під самозбагненняммається на увазі збагнення себе, переживання й усвідомлення себе яксинтезуючого духовного Центра. Мова йде не про нашому особистий «я»,яких варто розглядати всього лише як відбиття справжнього Я, проекцію духовногоЯ на поле особистості.
Самоактуалізаціяможе бути досягнута на різних рівнях і не обов'язково містити в собі так званийдуховний рівень. З іншого боку, індивід може випробовувати справді духовніпереживання й не будучи внутрішньо інтегрований, тобто не виробивши добрезлагоджену, гармонічну особистість. Це ясно показано Юнгом, що обертає нашаувага на той факт, що розвиток особистості не є виключним правом геніїв і щолюдина може мати видатні здатності, не володіючи при цьому особистістю або небудучи особистістю. Духовне пробудження й духовні збагнення — щось інше, ніжсамозбагнення, свідоме усвідомлення Я. Вони включають різні форми усвідомленнязмістів або спадних у поле свідомості, або, що виявляють у процесі сходження доповерх свідомих рівнів, що приводить до «пікових переживань», як їхназиває Маслоу.
Хоча ми вжевказували на розходження між свідомим особистим «я», обговорюючипсихічну будову людини, тут доречно буде пояснити, що являє собою вищу частинуабо вищий аспект особистості, звичайно усвідомив не особистим «я»,або его. Однак іноді «я» підносять, або воно саме підноситься в цювищу область, де випробовує особливі переживання й стани свідомості, які можнаназвати духовними в широкому змісті слова, Іноді буває й так, що якісь змісти «сходять»в область звичайної свідомості его, приносячись так називане «натхнення».
Така взаємодіяміж свідомим і поверх свідомим рівнем має величезне значення не тільки длярозвитку творчих здатностей, але й для здійснення психосинтеза.
Ми вживаємо слово«духовний» у його найбільш широкому значенні, визначаючи в такий спосібне тільки властиво релігійний досвід, але будь-які стани свідомості, будь-якіпсихічні функції й форми психічної діяльності, цінність яких перевищує середнійрівень; вони можуть мати, наприклад, етичну, героїчну, гуманістичну абоальтруїстичну цінність. Все пов'язане з усвідомленням змістів ми відносимо томупід загальну рубрику «духовний розвиток», останнє може містити в собіпереживання Я, а може й не включати. Слід зазначити також, що проникнення вобласть позасвідомого і її дослідження в процесі сходження до Я може інодінавіть стати перешкодою на шляху до повного Само збагнення, до вершини, на якійусвідомлення особистого «я» зливається з усвідомленням духовного Я.Можна так зачаруватися чудесами поза свідомого царства, до того бути їмзахопленим, настільки ототожнитися з окремими його сторонами або проявами, щопрагнення до найвищого Самозбагнення може ослабшати або взагалі зникнути.
Розбираючи далімінливості шляху духовного розвитку, ми розглянемо й послідовні етаписамоактуалізації, і повне Самозбагнення.
Маслоу добреусвідомить, що самоактуалізацію не можна розглядати як стан, у якому усунутівсі конфлікти й установлений нерушиму внутрішню єдність. Він так дохідливо йпереконливо роз'ясняє це важливе питання, що його слова заслуговують повногоцитування:
«Щобпрояснити це твердження, самоактуалізацію можна було б виявити як такийрозвиток особистості, що звільняє людину від дефіциту проблем росту й відневротичних (або інфантильних, або уявлюваних, або непотрібних, або „несправжніх“)проблем життя, так що він може звернутися до „сьогоденням“ проблемамжиття (гранично людським проблемам, непереборним, „екзистенціальним“проблемам, у яких немає остаточного рішення), — і не тільки звернутися, алевстояти перед ними й узятися за них. Тобто самоактуалізація — це не відсутністьпроблем, але рух від минущих або несправжніх проблем до дійсних проблем».
Духовний розвитоклюдини — довга й нелегка подорож через незвідані землі, повна несподіванок,труднощів і навіть небезпек. Воно припускає радикальне перетворення «нормальних»рис особистості, пробудження схованих раніше можливостей, піднесення свідомостів нові для нього сфери, а також нова внутрішня спрямованість діяльності.
Не дивно, що такавелика зміна, така фундаментальна трансформація проходить кілька критичнихстадій, які нерідко супроводжуються різними нервовими й психічними розладами.При об'єктивному клінічному обстеженні пацієнта, що страждає подібнимирозладами, лікар може виявити симптоми, подібні із симптомами звичайнихпсихічних захворювань; у дійсності, однак, вони обумовлені зовсім іншимипричинами й вимагають зовсім іншого лікування.
У наші дні сферапоширення розладів, що мають духовне походження, швидко збільшується черезпояву все більшого числа людей, які свідомо або неусвідомлене шукають свійвласний шлях до повноти життя. Крім того, підвищення рівня розвитку йускладнення особистості сучасної людини зробило духовний розвиток більше важкимі складним процесом. У минулому для того, щоб відкрити двері, ведучі до вищогорівня свідомості, відчуттю внутрішньої єдності й повноти, найчастіше доситьбуло морального обігу, простої щиросердої відданості вчителеві або рятівникові,смиренній любові до Бога. Тепер, однак, ми маємо справу з більше строкатими йсуперечливими сторонами особистості сучасної людини, які потрібно перетворити йпогодити один з одним; до них ставляться його основні, базальні потяги, йогопочуття й емоції, його творча уява, його допитливий розум, його напориста воля,його міжособистісні й соціальні відносини.
Тому ми вважаємо,що корисно буде дати загальний нарис психічних розладів, які можуть виникнутина різних стадіях духовного розвитку, а також деякі вказівки по їхньомуправильному лікуванню. Для ясності ми можемо виділити чотири критичні стадії:
1. Криза, щопередує духовному пробудженню.
2. Криза,обумовлена духовним пробудженням.
3. Реакції надуховне пробудження.
4. Фази процесуперетворення.
Ми скористалисясимволічним вираженням «пробудження», оскільки воно ясно має на увазіусвідомлення, розкриття свідомості новій сфері досвіду, розсуд не ранішевнутрішньої реальності, що зауважувалася.
Криза, що передуєдуховному пробудженню
Щоб цілкомзрозуміти ті дивні переживання, які найчастіше передують пробудженню, варторозглянути деякі психологічні особливості «звичайного» людини.
Про нього можнасказати, що він не стільки живе, скільки «проживає» життя. Його нехвилюють проблеми мети, змісту й цінності життя, — він приймає її такий, якийвона йому є; він присвячує себе своїм власним бажанням; він прагне допочуттєвих насолод і трудиться заради грошей і задоволення честолюбнихпомислів. Якщо він людина більше зрілий, то підкоряє свої особисті інтересипокладеним на нього сімейним і суспільним обов'язкам, не заважає себерозумінням того, на чому ґрунтуються ці обов'язки й звідки вони беруться. Вінможе вважати себе «релігійним» і віруючої в Бога, але релігія длянього вичерпується зовнішніми формами й умовностями; виконавши приписання своєїцеркви й взявши участь у її обрядах, він думає, що зробив усе, що від ньогобуло потрібно. Коротше кажучи, будучи сліпо переконаний у тім, що єдино реальнотільки цей зримий і відчутний фізичний мир, він міцно прив'язаний до земнихблаг і приписує їм, безумовну цінність; практично він уважає це своє життясамоцільної. Його віра в «потойбічні» небеса, якщо в нього така є,носить чисто теоретичний, академічний характер — на це вказує той факт, що вінготовий зносити найбільші страждання, тільки б відтягнути момент зустрічі знебесним блаженством.
Література
1. Брей Р. Як жити в злагоді із собою й миром? — К.,1992.
2.Джеймс М., Джонгвард Д. Народжені вигравати. — К.,1993.
3.Коул М. Культурно-історична психологія. — К., 1997.
4.Лейнг Р. У. Розділене Я. – К., 1995.
5. Фромм Е. Душа людини. — К., 1992.