Міністерство освітий науки України
Слов'янський державнийпедагогічний університет
Курсова робота
Експериментальнедослідження особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту
Слов'янськ – 201
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ ЗРІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ
1.1Основні теоретичні підходи до вивчення поняття ревнощів
1.2Темперамент і його види
РОЗДІЛ2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ
2.1Задачі та методи експерименту
2.2Аналіз результатів дослідження, особливостей прояву ревнощів у людей з різнимтипом темпераменту
ВИСНОВОК
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність. Ревнощі —прояв власницького інстинкту, збільшеного підвищеним егоїзмом. Тема ревнощівлежать в основі величезної кількості літературних творів. Зложився стереотип,що ревнощі — показник сили любові. Недарма існуе фраза «Ревнує — значитьлюбить». На даний момент думки дослідників у цій області змінилися, аджеревнощі найчастіше показник егоїзму. Дуже часто ревнощі лежать в основізлочинів; деякі країни навіть мають у своєму кримінальні кодекси статті,присвячені вбивствам й іншим злочинам на ґрунті ревнощів.
Любов є великоюприкрасою людського життя. Вона облагороджує людей й повинна бути моральноюосновою шлюбу. На жаль, це світле почуття нерідко захмарюється проявом недовіридо улюбленого ревнощами.
Ревнощі як почуттяцілком природні. Навряд чи найдеться доросла людина, що ніколи не випробовувавревнощів. Деякі молоді закохані намагаються перевіряти силу своїх почуттів,спеціально викликаючи ревнощі у свого партнера, не замислюючись про те, що цедуже важке почуття, що не приносить радості тому, хто його випробовує. «Отрутоюжиття» називаються ревнощі в словнику росіянці думки й мови М. И. Михельсона.Коли ревнощі переповняють людини до країв, вона може стати рушійною силою длявчинків страшної руйнівної сили.
Як компонент почуттялюбові ревнощі можуть супроводжувати різним станам у любові й звичайно буваєпов'язана з неповагою в любові, обманом у ній, втратою або побоюванням їївтратити. На різних фазах любовних відносин – у період їхнього розвитку,розквіту й неминучого вгасання – ревнощі можуть проявлятися по-різному. У деякихлюдей ревнощі проявляються вже в першій фазі любовних відносин, коли уява малюєідеального улюбленого й розцвітає платонічна любов до людини, схожому на ідеал.
Однак у випадкурозвитку неврівноважених відносин («парадокса страсті») в одного з партнерів(по тим або інших причинах більше залученого у відносини) розвивається боліснепочуття ревнощів і страху бути покинутим. Любовні відносини із сильнимдисбалансом, коли один з партнерів перебуває в найсильнішій емоційнійзалежності від іншого, супроводжуваною болісними ревнощами й непевністю вподальшій долі цього союзу, дуже часто мають досить сумний фінал — парирозпадається.
Об'єкт дослідження– емоційна сфера людини.
Предмет дослідження– прояв ревнощів у людей з різним типом темпераменту.
Цільдослідження– дати по можливості повну характеристику ревнощів й установити її прояв улюдей з різним типом темпераменту.
Для досягненняпоставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:
— Зробититеоретичний аналіз проблеми особливостей прояву ревнощів у людей з різним типомтемпераменту;
— Визначитипрояв ревнощів у людей з різним типом темпераменту;
— Розробитирекомендації;
Практичназначимість роботи лежить у розробці практичнихрекомендацій.
Наше дослідженнявідбувалося на базі загальноосвітньої школи №17 міста Слов'янська в 10-А класі.У дослідженні взяли участь 10 хлопчиків й 10 дівчинок.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМТЕМПЕРАМЕНТУ
1.1 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПОНЯТТЯ РЕВНОЩІВ
Про ревнощінаписане й сказано чимало, але інтерес до цієї проблеми не слабшає. І навряд чивдасться знайти збіг думок по цьому питанню. «Ревнощі — принизливе почуття», — говорять одні. «Не ревнувати — значить бути байдужним до коханої людини», — заявляють інші.
Уважається, щопочуття ревнощів так само старе, як і сама людина. Свідченням тому може служитимайже забута легенда про те, що прародителька роду людського Ева була не першоюдружиною Адама. Нібито творець спочатку створив для Адама жінку з вогню — красуню Ліліт. Однак, незважаючи на сильну, захоплюючу любов Адама до своєїдружини, життя між ними не ладилася. Ліліт тяглася до неба — до волі йнезалежності, ні в чому не зважала на Адама.
Так тривавтривалий час, поки вона не зустріла на своєму шляху істоту, створену також звогню. Ліліт незабаром утекла від Адама до свого коханого. У зв'язку із цимйого душу осягнуло безвихідний розпач. Побачивши глибоко пригнобленого зрадоюдружини Адама, Господь створив для нього більше підходящу (сумісну по плоті)дружину з його власного ребра. Ева — «плоть із плоті, кістка від кістки» — стала вірним супутником життя Адама.
Видимо, невипадково, що навіть у міфі ревнощі народилися на світло одночасно з любов'ю.Кожна епоха залишила свій слід в історії «навчання про ревнощі». Кращі розумилюдства намагалися досліджувати сутність і закономірності прояву цьогофеномена. Однак справа це не таке простої, як може здатися на перший погляд.
Ревнощі — цескладне, суперечливе почуття. Незважаючи на те що вона давно внесена в списокстрастей низинних, у свідомості сучасної людини, проте, зберігається повір'я:«Ревнує — значить любить». Мабуть, із цим з відносною часткою умовності можнапогодитися. У розумних межах ревнощі природні, з'ясовна й навіть доцільна, вонає ознакою небайдужості, свідченням сильних почуттів і живих людських емоцій.Підсвідомо багато з людей уважають її одним з доказів любові й нерідкосприймають позитивно.
Однак все-такиневірно думати, що сила ревнощів залежать від сили любові й, чим сильнішелюдина ревнує, тим сильніше любить. Тут немає й не може бути прямої залежностіхоча б тому, що ревнощі — це вираження сліпої необ'єктивної недовіри, а любов — це безмежна віра в людину, задоволення й розчинення власного Я в коханійлюдині. Не знаючи цього, деякі молоді люди вирішуються ставити ризикованіексперименти, щоб «підігріти» свою любов. Не обов'язково це реальні дії,спрямовані на навмисне порушення ревнощів своїм поводженням. Це можуть бути йвигадані любовні історії, які молодий чоловік і жінка розповідають один одному.
Наприклад, водній родині чоловік і жінка свідомо підігрівали свої почуття, розповідаючиодин одному про мнимі залицяння й любовні пригоди. При цьому вони намагалисядодати своїм історіям правдоподібний характер, детально описуючи подробиціінтимних зустрічей з уявлюваним любовним партнером. Поступово в їхніхвідносинах з'явилися недомовки, підозрілість і ворожість, тому що кожному з нихстало важко повірити в те, що любовні зустрічі його обранця — це лише плідфантазії, а не реальні події. Підсумком необґрунтованих ревнощів, що зародиласяв процесі здавалося б необразливої гри, став повний розрив. Розпалася родина,одержали глибокі щиросердечні травми два люблячих один одного чоловік, якісвоїми руками, жартуючи, зруйнували свою загальну долю. Це зайвий разпідтверджує, що з ревнощами жартувати не коштує.
Варто мати наувазі, що хоча ревнощі коштують на стражеві любові, вона об'єктивно губить її.Зараз уже ні для кого не секрет, що любов любові ворожнеча. «Якщо скільки голів- стільки розумів, те й скільки сердець — стільки й пологів любові», — писав Л.Н. Толстой. Психологи з'ясували, що в одних випадках це безкорислива любов звідносинами до близької людини як до вищої цінності. В інших випадках коханалюдина теж високо цінується і є об'єктом турботи, але основне прагнення тут — бажання підкорити партнера, зробити його повністю залежним.
Якщо ж вінпочинає привертати увагу іншого або сам виявляє цікавість до іншого, в одногоіз чоловіка й жінки виникає почуття ревнощів.
Доведено, що,якщо ревнощі ґрунтуються тільки на думці що ревнує, її природним наслідкомвиявляється конфліктна ситуація, що може привести до розриву сімейних відносин,тому що вибита ревнощами з нормальної колії людина прибігає до неадекватних дійй, як правило, програє битву за любов.
У той же часревнощі можуть мати реальні причини. Назвемо основні.
Причини ревнощів
1. Комплекснеповноцінності, що свідомо або неусвідомлено відчуває один з люблячих черезнепевність у собі («Знайде краще мене, цікавіше, гарніше, свого кола»). Поява вполе зору гідного суперника валить його в сум'яття, викликає почуття страху відможливої втрати дорогої людини («страждальницькі ревнощі»).
2. Попередніконтакти, особливо в повторних шлюбах («Раптом знову зустрінеться, повернетьсяв колишню родину», «Перша любов запам'ятовується на все життя»). Люблячийпартнер страждає від надмірної підозрілості, особливо в тих випадках, коли йогоперший шлюб розпався через подружню зраду, тому він побоюється, що в цьомуподружньому союзі його може осягти та ж доля й вважає за необхідне проявлятиособливу пильність («виправдані ревнощі»).
3. Слухи, обмовизаздрих людей, у яких особисте життя не зложилося і яким робить своєріднуприємність псувати її щасливим і люблячим людям.
4. Легковажнеповодження одного із чоловіка й жінки, постійний флірт, тривалі розлуки понеобхідності («виправдані ревнощі»).
5. Ревнощіодного зі шлюбних партнерів як наслідок зради, зробленої їм самим. Так,невірний чоловік часто мучить підозрами свою дружину, очікуючи порушення подружньоївірності й з її боку («завбачливі ревнощі»).
Разом з тимревнощі являють собою й своєрідний прояв потреби в негативних переживаннях, безяких емоційний світ людини значно збіднів би. Одночасно це й потреба всамозбереженні, тому що втратити улюбленого — значить втратити себе, своюполовину. Як легко догадатися, тут поряд з любов'ю в основі ревнощів лежитьпрагнення зберегти кохану людину. Ревнощі охороняють шлюб від випадковихзв'язків, легковажного відношення з іншими чоловіками й жінками. Однак мірилюбові й ревнощів не завжди пропорційні.
Іноді хтось ізчоловіка й жінки сам не любить, а до інших ревнує. У таких випадках сцениревнощів не досягають мети, а частіше приводять до протилежних результатів:ревнощі провокують підвищену психологічну збудливість, стає основним джереломнегативних переживань й, зрештою, губить любов, неминуче приводить дорозлучення. Люблячого чоловіка постійно турбує болісне почуття, що улюблена (ий)йому невірна, він глибоко страждає. Безумовно, його можна зрозуміти. Але сценамиревнощів не можна повернути любов, вони служать джерелом внутрісімейнихпротиріч. Отут потрібний такт, добре бажання обох сторін. Підозрілість і спрагапомсти їх не замінять.
Ревнощіприпустимі й можуть:
Служити накористь почуттю любові тільки в одному випадку: якщо вона підкреслюєвибірковість почуттів, виступає як запобіжний захід у збереженні сімейноговогнища, загострює любовні відносини чоловіка й жінки. Невмотивовані спалахиревнощів здатні лише ображати й ранити почуття іншої людини й виставлятинапоказ свою слабість.
Ревнощіпротистоять не тільки природі, але й культурі любові: адже завдання полягає нев тім, щоб «шпигувати» у любові, а в тім, щоб надихати її, з огляду на найтоншуй примхливу природу почуттів. Щира любов неможлива без глибокої повагиулюбленого, визнання його самоцінності й волі, абсолютної довіри до нього йсвітлої віри в нього. Ревнощі можливі й припустима лише тоді, коливикористається як маленький й «пустотливий» елемент у різноманітті любовноїгри, як частина творчого процесу, що збагачує почуття люблячих людей.
Особливостіпрояву реакцій ревнощів
Ревнощі, якніяке інше почуття, здатна приймати як природні форми (побутові подружніревнощі), так і може доходити до афекту й перетворюватися в щиросердечнухворобу (марення ревнощів). Шкідливо не саме почуття ревнощів, а крайні формийого прояву, що виходять за межі норми (підозрілість, необґрунтованіщиросердечні роздирання, образи, спрага мести).
Саме про такіревнощі, що принесла чимало лих і сприяла розриву шлюбних відносин, дужеобразно сказав Вольтер: «Похмурі ревнощі невірною ходою треба за керівним неюпідозрою; перед нею, з кинджалом у руці, ідуть ненависть і гнів, розливаючисвою отруту… За ними треба каяття».
Фахівцівиділяють дві форми ревнощів, що виходить за природні межі: патологічна ймарення ревнощів. При патологічній формі досить буває незначного приводу дляпідозр. При маренні ревнощів скільки-небудь реальний привід взагалі відсутній.Ситуації, навколо яких будуються всі маревні висловлення, не щирі, а створеніхворобливою уявою. У медицині це явище називається «синдром уявлюваноготретього».
Якщо ревнощіблизькі до патології, людині однаково, до чого ревнувати: до минулого,сьогоденню або майбутньому. Він не може забути, що колись його дружина глянулана іншого, була кимось захоплена. Він готовий приревнувати дружину до старогоабо навіть підліткові. Причому такий ревнивець може придумати безліч неіснуючихдоказів зради, і сам повірить у них. У його свідомості підозри перетворюються вреальні факти, тому перед такою ревнивою людиною даремно виправдуватися.
Патологічніревнощі властиве людям особливого складу характеру: підозрілим, недовірливим,схильним усюди бачити обман і підступ, думати, що всієї їхньої неприємностікимсь навмисне підбудовані. От чому такій людині достатній будь-якийпідозрілий, з його погляду, факт, щоб побудувати на ньому свої обвинувачення вневірності чоловіка або чоловік і жінка. При цьому приводом для різного родупідозр і припущень є фактично все: дружина (чоловік) була в гостях занадтовесела, погодилася потанцювати із чужою людиною, затрималася на роботі,обновила гардероб і т.п.
Ревнивець завждисумнівається, не вірить у щирість слів коханої людини. У ньому завждизбуджується уражене самолюбство, що переростає у відчуженість, злість іненависть. «Ревнивці, — писав Сервантес, — вічно дивляться в підзорну трубу, щоречі малі перетворює в більші, карликів у гігантів, здогаду — в істину».
Види ревнощів:
Звичайніпобутові подружні ревнощі багатоликі. Фахівці в області психології родини й сімейнихвідносин виділяють такі типи:
1. Власницькіревнощі. Ревнивець або ревнивиця вимагають: «Ти не маєш права дивитися на інших,подобатися їм і відповідати на їхні знаки уваги. Для цього поруч є я. Дивисятільки на мене, посміхайся тільки мені, захоплюйся тільки мною».
Звичайно такіревнощі пов'язана із сильним переживанням зради партнера й погрозою розривувідносин. Вона може бути спровокована зрадою або підозрілим поводженнямпартнера, можлива від охолодження почуттів улюбленого, тривалої розлуки з ним,відсутності інформації або, навпаки, що компрометує інформацією про нього.
Варто мати наувазі, що не кожна ситуація навіть реальної зради викликає сильні ревнощі.Разом з тим ревнощі можуть існувати й без любові. Розвитку власницьких ревнощіву сильному ступені сприяють певні риси характеру, такі як властолюбство,емоційна холодність, нездатність прощати, педантична впертість, любов до«порядку у всім» і просто невміння поважати особистість іншої людини.
2. Ревнощі відущемлення (невір'я у свої можливості). Звичайно такі ревнощі властиві людям ізтривожно-недовірливим характером, невпевненим у собі, з комплексомнеповноцінності, зі схильністю до перебільшення небезпеки. Ревнощів цього типусприяє низька самооцінка, що, можливо, сформувалася ще до шлюбу або може бутивикликана неправильними діями іншої людини.
Для людей, щоревнують від сумніву у своїх можливостях, характерне небажання допуститипорівняння з можливим суперником з побоювання програти в очах коханої людини.При власницьких ревнощах більше страждає той, кого ревнують, а при ревнощах відущемлення сумніву більше мучать самого ревнивця.
3. Звернені(відбиті) ревнощі. Психологічний механізм її утворення полягає в наступному:один із чоловіка й жінки проектує власну невірність, ненадійність на свогошлюбного партнера. Логіка таких ревнощів проста: якщо я можу стати об'єктомлюбові іншого, те, напевно, і мій шлюбний партнер на це здатний. Так, невірнічоловіки й дружини часто виявляються надмірно ревнивими. Подібні ревнощінайбільш далеке від любові, тому що для ревнующуго свідомо можлива зрада.
Прояву ревнощіврозрізняються залежно від темпераменту. Наприклад, холерики як люди запальні йбільше агресивні й реагують відповідно при передбачуваній зраді партнера:ображають, загрожують, вистежують, шантажують і т.д. Люди флегматичні, пасивнівипробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають своюбезпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів допартнера або суперника, висуваючи виправдувальні пояснення. Звичайно такі людистраждають мовчачи, не афішуючи своїх почуттів, сподіваючись на подальшевідновлення нормальних відносин. Мабуть, найбільше болісно переживають ревнощімеланхоліки, які схильні до ревнощів від ущемлення. Вони можуть настількиглибоко поринати у свої страждання, що подальше життя для них стає нестерпною.Будучи недовірливими за своїм характером, такі люди не тільки підозрюють свогопартнера в зраді, але й «бачать» насправді те, що підтверджує їхні домисли. Востаточному підсумку своїми ревнощами вони переводять як свого партнера, так ісамого себе, можуть зважитися на розпачливий крок — суїцид через «зганьбленулюбов».
Існують йособливості ревнощів, специфічні для чоловіків і жінок. Так, чоловічі ревнощічасто проявляються як результат традиційно переважного права чоловіків переджінкою, чоловіка частіше подають на розлучення через зраду дружини, хоча вцілому чоловіка частіше змінюють.
Жіночі ревнощімають свою соціально-біологічну основу. Виношування й вигодовування дитини маєобов'язковою умовою захист і допомогу батька. Самою природою жінці визначеносподіватися на чоловіка й розраховувати на чоловічу відданість, томузаклопотаність відповідними почуттями чоловіка в жінки соціально й біологічнообумовлені в період залицяння й першого років шлюбу. Уважається, що в ціперіоди жінка більше ревнива: вона невільна від цих почуттів у тій мері, якневільна від природного бажання мати дітей. Це не провина, а, скоріше, їїслабість.
Однак жіночіревнощі теж можуть мати власницький характер — для твердження в ролі сімейного«диктатора». Першою ознакою надмірних ревнощів дружини є ревнощі до батьківчоловіка; інший прояв ревнощів — дитини до батька. Це може свідчити про те, щочоловіку не вдалося забезпечити щиросердечний спокій жінці й вона не почуваєсебе в безпеці.
Відомі випадкиревнощів матері-свекрухи до невістки: мати намагаються «повернути свого сина»,щиро вважаючи, що жодна жінка, крім її, не здатна подбати про її «дитину». Такапретензія на винятковість може привести до двоякого результату: або до розладуміж чоловіками й «хронічному» холостятству чоловіка, або до втрати любові доматері, який би сильної вона не була.
У кожному разіревнощі не проходять безвісти ні для одного з люблячих, будь те батьки,закохані або які прожили багато років разом чоловік і жінка. Рано або пізно увідносинах намітиться розлад, що може привести до повного розриву відносин,якщо ревнивець або ревнивиця вчасно не зупиниться й не задумається над своїмповодженням.
Часом людиграють ревнощі з якою-небудь метою: коли людині доводиться виправдуватися, вінмимоволі стає уступчивим. Немає нічого принизливіше, чим виправдуватися внеіснуючій невірності, каятися в гріхах, яких не робив. Ревнощі як суперництво,як острах втратити один одного ще зрозуміла, хоча й небажана. Ревнощі як хвороба,як егоїзм, як приниження улюбленого недовірою — ганебна й неприпустима. Відтакого почуття можна й потрібно позбуватися.
1.2 ТЕМПЕРАМЕНТ І ЙОГОВИДИ
ревнощітемперамент емоційний
Темперамент(лат. temperamentum — належне співвідношення рис від tempero — змішую вналежному співвідношенні) — характеристика індивіда з боку динамічнихособливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму,інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.
Темпераментякість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основігенетичної обумовленості його типу нервової системи й значною міроювизначальний стиль його діяльності. Темперамент ставиться до біологічнообумовлених підструктур особистості.
Коли говорятьпро темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми — розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості,темпу, енергійності дій й інші динамічні, індивідуально-стійкі особливостіпсихічного життя, поводження й діяльності. Проте, темперамент і сьогоднізалишається багато в чому спірною й невирішеною проблемою.
Однак при всьомурізноманітті підходів до проблеми, учені й практики визнають, що темперамент — біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.
Аналізвнутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовленівідсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках)єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізуприводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, щоставляться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і йогоемоційності. Кожний із цих компонентів, у свою чергу, має досить складнубагатомірну будову й різні форми психологічних проявів.
Найбільш широкезначення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається якзагальна психічна активність індивіда. Сутність цього компонента полягаєголовним чином у тенденції особистості до самовираження, ефективному освоєнню йперетворенню зовнішньої дійсності; зрозуміло, при цьому напрямок, якість ірівень реалізації цих тенденцій визначаються іншими («змістовними»)особливостями особистості: її інтелектуальними й характерними особливостями,комплексом її відносин і мотивів. Ступеня активності розподіляються відмлявості, інертності й пасивного спостереження на одному полюсі до вищихступенів енергії, потужної стрімкості дій і постійного підйому на іншому.
Основнікомпоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєріднаєдність спонукання, дії й переживання, що дозволяє говорити про цілісністьпроявів темпераменту й дає можливість відносно чітко обмежити темперамент відінших психічних утворень особистості її спрямованості, характеру, здатностей йін.
Питання пропрояви темпераменту в поводженні нерозривно пов'язаний з питанням про факторів,ці прояви зумовлюючих. В історії навчання про особистості можна виділити триосновні системи поглядів на це питання. Найдавнішими з них є гуморальні теорії,що зв'язують темперамент із властивостями тих або інших рідких середовищорганізму. Найбільше яскраво цю групу теорій темпераменту представлялакласифікація темпераменту, заснована на навчанні Гіппократа. Він уважав, щорівень життєдіяльності організму визначається співвідношенням між чотирмарідинами, що циркулюють у людському організмі, — кров'ю, жовчю, чорною жовчю йслизом (лімфою, флегмою). Співвідношення цих рідин, індивідуально-своєрідне вкожного організму. Воно позначалося грецькою терміном «красис» (суміш, сполучення),що у перекладі на латинську мову звучить як «temperament». На основі теоріїГіппократа, поступово сформувалося навчання про чотири типи темпераменту. Покількості головних рідин, гіпотетична перевага яких в організмі й дало назвуосновним типам темпераменту: сангвінічному (від латинського sanguis — кров),холеричному (від грецького chole — жовч), меланхолійному (від грецького melaina- чорна жовч) і флегматичному (від грецького phlegma — слиз.)
Основу длярозробки дійсно наукової теорії темпераменту створило навчання И. П. Павловапро типологічні властивості нервової системи тварин і людини. Найбільшоюзаслугою Павлова з'явилося детальне теоретичне й експериментальне обґрунтуванняположення про провідну роль і динамічні особливості поводження центральної,нервової системи — єдиної із всіх систем організму, що володіє здатністю доуніверсальних регулюючих і контролюючих впливів. Павлов виділив три основнихвластивості нервової системи: силу, урівноваженість і рухливість збуджувальногой гальмового процесів. З ряду можливих сполучень цих властивостей Павловвиділив чотири, по його даним, основні, типові комбінації у вигляді чотирьохтипів вищої нервової діяльності. Їхнього прояву в поводженні Павлов поставив упрямий зв'язок з античною класифікацією темпераменту. Сильний, урівноважений,рухливий тип нервової системи розглядався їм як відповідний темпераментсангвініка; сильний, урівноважений, інертний — темперамент флегматика; сильний,неврівноважений — темперамент холерика; слабкий — темперамент меланхоліка.
Радянськіпсихологи (Б. М. Теплов й ін.) відзначають, що першорядне наукове значенняробіт И. П. Павлова полягає в з'ясуванні основної ролі властивостей нервовоїсистеми як первинних і найглибших параметрів психофізіологічної організаціїіндивідуума. На сучасному етапі розвитку науки зробити остаточні науковівисновки, щодо числа основних типів нервової. системи, так само як і числатипових темпераментів, ще не представляється можливим. Дослідження радянськихучених показують, що сама структура властивостей нервової системи як нейрофізіологічнихвимірів темпераменту набагато складніше, ніж це представлялося раніше, а числоосновних комбінацій цих властивостей набагато більше, ніж це передбачалося И.П. Павловим.
Однак дляпрактичного (у тому числі психолого-педагогічного) вивчення особистостірозподіл на чотири основних типи темпераменту і їхня психологічнахарактеристика можуть служити досить гарною основою. Відповідно до цим слідзазначити, що для сангвінічного темпераменту характерні досить висока нервово-психічнаактивність, розмаїтість і багатство міміки рухів, емоційність, вразливість ілабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка, як правило,неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах приводить довідсутності належної зосередженості, до поспішності, а іноді й поверховості.
Для холеричноготемпераменту характерний високий рівень нервово-психічної активності й енергіїдій, різкість і стрімкість рухів, а також сила, імпульсивність й яскрававиразність емоційних переживань.
Недостатняемоційна й рухова врівноваженість холерика може виливатися при відсутностіналежного виховання в нестриманість, запальність, нездатність до самоконтролюпри емоціогенних обставинах.
Темпераментфлегматика характеризується звичайно порівняно низьким рівнем активностіповодження й труднощами перемикань, повільністю й спокоєм дій, міміки й мови,рівністю, сталістю й глибиною почуттів і настроїв. У випадку невдалих виховнихвпливів у флегматика можуть розвитися такі негативні риси, як млявість, бідністьі слабість емоцій, схильність до виконання одних лише звичних дій.
Меланхолійнийтемперамент зв'язується звичайно з такими характеристиками поводження, як малийрівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики ймови, значна емоційна реактивність, глибина й стійкість почуттів при слабкомузовнішнім їхньому вираженні. На ґрунті цих особливостей при недолікувідповідних виховних впливів у меланхоліка можуть розвитися підвищена дохворобливості емоційна вразливість, замкнутість і відчуженість, схильністьважким внутрішнім переживанням таких життєвих обставин, які зовсім цього незаслуговують.
Наведені даніпоказують, що залежно від умов формування особистості кожен тип темпераментуможе характеризуватися комплексом як позитивних, так і негативних психологічнихрис: «кращих» або «гірших». Тільки позитивних, або тільки негативнихтемпераментів не існує.
Включаючись урозвиток характеру, властивості темпераменту перетерплюють зміни, у силу чоготі самі вихідні властивості можуть привести до різних властивостей характерузалежно від умов життя й діяльності. Так, при відповідному вихованні й умовахжиття в людини з нервовою системою слабкого типу може утворитися сильнийхарактер, і, навпаки, риси слабохарактерності можуть розвитися при «тепличному»,що розпещує вихованні в людини із сильною нервовою системою. У всіх своїхпроявах темперамент опосередкований й обумовлений всіма реальними умовами йконкретним змістом життя людини. Наприклад, відсутність витримки й самовладанняв поводженні людини не обов'язково говорить про холеричний темперамент. Вономоже бути недоліків. Безпосередньо темперамент проявляється в тім, що в однієїлюдини легше, в іншого сутужніше виробляються необхідні реакції поводження, щодля однієї людини потрібні одні прийоми вироблення тих або інших психічнихякостей, для іншого — інших.
Безперечно, щопри будь-якому темпераменті можна розвити всі суспільно коштовні властивостіособистості. Однак конкретні прийоми розвитку цих властивостей істотно залежатьвід темпераменту. Тому темперамент — важлива умова, з яким треба вважатися приіндивідуальному підході до виховання й навчання, до формування характеру, довсебічного розвитку розумових і фізичних здатностей.
Гіппократ уявлявсобі ці елементи як різні рідини кров, флегму, жовту й чорну жовч. Гален бачиву них чотири субстанції — тверде, рідке, гаряче й холодне. Перевага одного з,елементів формує відповідний темперамент (сангвінічний, холеричний,меланхолійний або флегматичний).
Не викликаютьсуперечки основні ознаки з давніх давен встановлених темпераментів. Розходженняв думках позначилося в питанні пояснення, розуміння темпераментів, установленняїх психологічних і фізіологічних механізмів.
Один ряд ученихуважає темперамент уродженою біологічною властивістю організму — темпераментпредставляється як властивість якого-небудь окремого біологічного процесу абоцілісної конституції організму, як властивість, що проявляється в переживанняхі поводженні особистості. Деякі дослідники причиною індивідуальних розходженьуважають гуморальну систему (Гіппократ, Аристотель, Гален), а інші — особливість кровообігу (Геллер, Шталь, Лесгафт) або ж процес обміну речовин ворганізмі (Фулье), конституцію (Галь, Виренице, Галес, Де-Джиовани, Сиго,Кречмер, Шельдон), неврологічні процеси (Эрисберг, Генле, Зеланд), особливостівищої нервової діяльності (И. П. Павлов і його школа).
На противагубіологічній точці зору, були висунуті психологічні теорії, згідно якимтемперамент є не вродженою, біологічною властивістю організму, що знаходитьвідповідне вираження у світі переживань людини, а вродженою властивістювластиво душі, психіки (Платнер, Кант, Вундт, Гефтинг, Штерн й ін.). Відповіднодо психологічних теорій, темперамент пов'язаний з організмом.
Цей зв'язокпринципово не відрізняється від природи зв'язку інших властивостей особистостіз організмом.
Темперамент(панцира. Temperamentum — належне співвідношення рис від tempero — змішую вналежному стані) — характеристика індивіда з боку динамічних особливостей йогопсихічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, щостановлять цю діяльність психічних процесів і станів.
Темпераментвідбиває динамічні аспекти поводження, переважно вродженого характеру, томувластивості темпераменту найбільш стійкі й постійні в порівнянні з іншими психічнимособливостями людини.
Отже, підтемпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, щовизначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляючись урізноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаютьсяпостійними в дозрілих літах і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.
До властивостейтемпераменту ставляться індивідуальні особливості, які
— регулюютьдинаміку психічної діяльності в цілому;
— характеризуютьособливості динаміки окремих психічних процесів;
— мають стійкийі постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізкачасу;
— перебувають устрого закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;
— однозначнообумовлені загальним типом нервової системи.
Користуючисьпевними ознаками, можна з достатньої визначеністю відрізнити властивостітемпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.
Систематизуючитипи нервової системи в 1935р., И.П.Павлов виділив деякі фундаментальні властивостінервових процесів — порушення й гальмування. До цих властивостей ставлятьсясила порушення й гальмування, їхня врівноваженість і рухливість.
Сила порушеннявідбиває працездатність нервової клітки. Вона проявляється у функціональнійвитривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, алесильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.
Сила гальмуваннярозуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізаціїгальмування й проявляється в здатності до утворення різних гальмових умовнихреакцій, таких, як вгасання й диференціювання.
Урівноваженість- рівновага процесів порушення й гальмування. Відношення сили обох процесіввирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одногопроцесу перевершує силу іншого.
Рухливість — нервових процесів — проявляється у швидкості переходу одного нервового процесув іншій. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності до зміниповодження відповідно до зміни умов життя.
Мірою цієївластивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, відпасивного стану до активного, і навпаки.
Інертністьпротилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часуабо зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.
ВиділеніИ.П.Павловим типи нервової системи не тільки по кількості, але й по основниххарактеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:
1. сильний,урівноважений, рухливий — сангвінік;
2. сильний,урівноважений, інертний — флегматик;
3. сильний,неврівноважений тип з перевагою порушення — холерик;
4. слабкий тип — меланхолік.
Павловськатипологія одержала подальший розвиток у роботах ряду радянських дослідників (А.Г. Іванова, В. К. Федоров, В. К. Красуський й ін.).
Багаторічнеекспериментальні дослідження, проведені в школі Б. М. Теплова — В. Д. Небилицина,показали, що прояву кожного з основних властивостей нервової системи утворитьякийсь синдром, тобто сукупність корелюючих друг із другом показників.
Уперше думка проіснування загальних і приватних властивостей нервової системи в людини булависловлена Б.М.Тепловим ще в 1956р. Він писав, що «у людини найменше можначекати повного збігу типологічних параметрів у різних аналізаторах, а також упершій і другий сигнальних системах ».
У цей час неіснує єдиної думки щодо структури психодинамічних властивостей людини.
Темперамент єцентральним утворенням психодинамічної організації людини. Л.С.Виготський дотемпераменту відносив особливості складу всіх природжених і спадкоємних реакцій,спадковістю конституцію людини. Відповідно до його подань, темперамент — це тасфера особистості, що виявляється в інстинктивних, емоційних і рефлекторнихреакціях людини. Л.С.Виготський виділив дві основні характеристикитемпераменту:
1)тілесну виразність;
2)характер ітемп руху.
Б.Г.Ананьеввідносив до темпераменту ті "індивідуальні особливості організму",які визначаються діяльністю «рухових органів, органів почуттів і всьогонервово-мозкового апарата». Він розглядав темперамент як «сукупністьфізіологічних і психічних особливостей людини». Як провідніхарактеристики їм були виділені сила, швидкість і стійкість психічних процесів.Іншими найважливішими показниками темпераменту він уважав чутливість івразливість людини, особливості переживання людиною власних учинків і дій.
В останні рокидосить продуктивні дослідження проблеми темпераменту проводяться в школі В.С.Мерліна.Автор відзначає, що «властивості темпераменту являють собою певнудинамічну систему» і далі: «властивості темпераменту можна визначититакож як енергетичну характеристику психічних властивостей». Основнимипоказниками темпераменту, по Мерліну, є: емоційна збудливість, збудливістьуваги, сила емоцій, тривожність, реактивність мимовільних рухів(імпульсивність), активність вольової цілеспрямованої діяльності, пластичність,ригідність, резистентність і субьективація. У зв'язку із цим, на думку В.С.Мерліна,не можна вивчати окремі його властивості, не співвідносячись їх з певнимивластивостями.
Кожен типтемпераменту являє собою специфічне й постійне відношення між властивостями,тому що складові його властивості можуть бути в різних людей того самого типуне цілком однаковими.
Отже, кожнаокрема властивість темпераменту забезпечує пристосування певного індивідуума доспецифічного широкого кола умов і вимог діяльності, співвідношення властивостейнеобхідно для успішного пристосування будь-якої людини, незалежно від йогоіндивідуальності.
Підтемпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, щовизначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляються врізноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаютьсяпостійними в дозрілих літах й у своєму взаємному зв'язку характеризують типтемпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тількипомітні в зовнішній манері поводження, але немов пронизують всі сторонипсихіки, істотно проявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів,спонукання й діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мовий т.п.
Таким чином,можна вважати вже твердо встановленим, що тип темпераменту в людини вроджений,а від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить, ще докінця не з'ясовано. Темперамент містить у собі цілий комплекс особливостей особистості,у тому числі й поведінкових.
РОЗДІЛ 2. ЭКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЕНОСТЕЙ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ
2.1Задачі та методи експерименту
Наше дослідженнявідбувалося на базі загальноосвітньої школи м. Слов'янська №17 в 10-а класі.Вибірка склала 20 чоловік,
У процесі роботими поставили перед собою наступного задачі:
1 Виявитиступінь прояву ревнощів.
2. Виявити типтемпераменту.
3.Виявити видипрояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту.
4.Розробитирекомендації.
Нами буливикористані наступні методи:
1.Метод«тестування»(методики: «чи ревниві ви», і «Опитувальник Айзенка по визначеннятемпераменту».); Метод Анкетування; Метод «спостереження»; Метод«самоспостереження»; Метод «бесіда».
Розглянемо вкороткому змісті, обрані нами, методики й методи:
I. Методика « чи ревниві ви»
Методикаскладається з 8 питань, спрямованих на вивчення ступеня прояву ревнощів.
Обробкарезультатів виробляється відповідно до ключа.
II. Методика «Опитувальник Айзенка повизначенню темпераменту»
Опитувальникскладається з 57 питань спрямованих на визначення типу особистості, їїхарактерних рис.
Обробкарезультатів виробляється відповідно до ключа.
III. Метод Анкетування
Нами буласкладена анкета, що має 10 питань спрямованих. на визначення, проявів ревнощівв обраних нами людей.
Анкета виглядаєв такий спосіб:
1. Ф.И.О.?
2. Стать?
3. Як вивважаєте, чи ревниві ви?
4. Якщо ревниві,то в чому це проявляється, або перелічте в чому з'являється ваші ревнощі?
5. Як часто випроявляєте ревнощі до партнера?
6. Чи вважаєтеви що ваш прояв ревнощів адекватний?
7. Чи часто виможете перебороти в собі ці почуття?
8. Чи впевненіви в собі?
9. Чи впевненіви у своєму партнері, чи довіряєте ви йому?
10. Чи дає вашпартнер привід для ревнощів спеціально, щоб перевірити ваші почуття?
IV. Метод «спостереження»
Метод«спостереження» використався для одержання більше достовірної інформації провипробуваних.
V. Метод «самоспостереження»
Випробуваним напочатку нашого дослідження було запропоновано поспостерігати за собою в тих абоінших ситуаціях прояву ревнощів.
VI. Метод «бесіда»
Цей метод бувспрямований на усунення емоційного бар'єра між випробуваними йекспериментатором, для одержання більше відвертих і правдивих результатів, атакож для їхнього уточнення.
2.2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ
Наше дослідженняскладалося, з декількох серій;
В 1 серії нашогоексперименту, ми використали методику « чи ревниві ви», для того щоб скластиподальшу вибірку, у яку входять люди з високим рівнем ревнощів. Отриманірезультати відбиті в таблиці 2.1.Рівень Кількість досліджуваних в % Високий 25% Вище середнього 75%
Графічно цевиглядає в такий спосіб:
/>
Виходячи зтаблиці 2.1, ми бачимо що випробуваних з високим рівнем 25%. Респондентамвластиво ревнувати як без приводу так і з ним, Вони не довіряють своїмпартнерам, не впевнені в собі. Бояться знайомити із друзями протилежної статі.Постійно підозрюють свого партнера в зраді.Залишившись наодинці зі своїми почуттями, Вони починають метатися, шукатиприкмети того, що їхній партнер може бути не з ними! От що найстрашніше. Їмздається, що їх постійно обманюють, щось не договорюють, і респондентипочинають улаштовувати перевірки листів, зв'язків, знайомих.
І 75%випробуваних мають рівень вище за середнє, їм властиво підсвідомо шукати привіддля ревнощів, тому що з ними колись «таке» траплялося. Вони живуть минулимиобразами, не довіряють і не завжди вірять своєму партнерові. Найчастіше неможуть придушити в собі почуття ревнощів, і часто влаштовують розбирання ізцього приводу. Не дають партнерові не якого права на особисте життя, постійноперевіряють електронну пошту, повідомлення, листи, і т.д.
2 серія нашогоексперименту, полягала в наступному: для того щоб співвіднести високий рівеньпрояву ревнощів з типом темпераменту людини, ми використали методику«Опитувальник Айзенка по визначенню темпераменту» і відобразили отриманірезультати в таблицю 2.2.Тип темпераменту Високий рівень в % Холерик 40 % Флегматик 10 % Сангвінік 15 % Меланхолік 35 %
Графічно цевиглядає в такий спосіб.
/>
Виходячи зтаблиці 2.2 ми бачимо, що високий рівень ревнощів більшою мірою проявляється втакого типу темпераменту як холерик (40%), це можна зв'язати з тим, вінлегко захоплива людина, з бурхливими емоційними проявами. Швидко рухається,швидко діє.
Холерик не можеслухати спокійно й уважно співрозмовника. Здатний перервати розмова, втручатисяв розмову інших людей. Говорить голосно й швидко.
Така людиназдатна в пориві гніву накричати на співрозмовника, образити його, але швидкозаспокоюється і як ні в чому не бувало може почати знову розмовляти з людиною,з яким недавно запекло лаявся. Холерик у будь-якій справі хоче одержати швидкийрезультат. Також йому обов'язково потрібний успіх. Якщо цього не відбувається,холерик може відключитися й виконувати роботу абияк.
Така людинашвидко навчається новій справі. Він енергійний, завзято прагне до мети, можелегко й швидко справлятися із завданням, зміст якого йому зрозумілий і цікавийкінцевий результат.
У холерика частоміняється настрій, він може бути невитриманим і розлютити по дріб'язковомуприводі. Якщо йому хтось намагається в різкій формі вказувати на помилки, вінпочинає злитися, скандалити. Якщо така людина почуває, що скандалом можнадомогтися задоволення своїх потреб, він буде прагнути до них і спеціальновлаштовувати сварки.
35% меланхоліківмають високий рівень прояву ревнощів, це можна зв'язати з тим, що вінвразливий, ранимий, що глибоко переживає образи. Він часто замкнутий,соромливий, нетовариський. Коли меланхолік розстроєний, він може зробитинепередбачений учинок. У стресових ситуаціях у такої людини паралізується воля,він стає скованим, часом несамовитим. Погано контролює своє поводження в цьомустані.
Часто в такихлюдей розвивається підозрілість, острах спілкування, прагнення до самітності.
При образівідбувається сильне хвилювання. Нерідко в меланхоліка занижена самооцінка. Нелюбить змін у своєму житті, тому що боїться, що люди зухвало будуть поводитисяз ним, нанесуть йому образи.
Люди такоготемпераменту почувають себе комфортніше, впевненіше, якщо навколишні ненасміхаються над ними, не висловлюють недоброго відношення. У такій обстановцівони бувають активні, енергійні. Досягають значних результатів у діяльності. Їхтреба оберігати від психічних травм.
Острах образ ідокорів викликає в меланхоліка потреба сумлінно й ефективно працювати. Самніколи не буде шукати приводу для сварки, не стане провокувати конфлікт, томущо має потребу в обстановці, позбавленої психотравмуючих факторів.
15% сангвініківмають високий рівень ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він енергійналюдина. Рухливий й у той же час урівноважений, спокійний, він частопосміхається, діє відкрито й доброзичливо. Сангвінік — оптиміст, він жагучелюбить життя у всіх її проявах. Завжди чим-небудь зайнятий, не сидить безсправи. Займається часто улюбленою справою, тобто має хобі, якому приділяє весьвільний час.
Така людиначасто є душею компанії, він комунікабельний, легко сходиться з людьми. Завждиможе захоплюючи розповідати про свої інтереси, думаючи, що це буде цікавитинавколишніх. До невдач ставиться легко, часто не конфліктує, але може висловитипретензії, якщо відчує, що його ущемляють у справі, що його цікавить. Інодіслухає тільки себе, не обертаючи уваги на докори партнера. Уважає, що цедрібниці.
10% Флегматиківз високим рівнем ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він по характеріспокійний й урівноважений. У конфліктних ситуаціях незворушний і мовчазний.Його щиросердечний стан нелегко зрозуміти й неможливо відчути. Він украй рідкосам буває ініціатором конфлікту. Робить враження «товстошкірого». Часто не вмієспілкуватися, повільний у суспільстві й будинку. При обмеженні часу на роботуне досягає успіху. Зовсім природно, що якщо такої людини лаяти за повільнеповодження й карати за це, вона почне почувати себе збитковим і вірити, що нездатнадо діяльності. Так розвивається непевність у своїх силах і збільшується настройна неуспіх.
При примусі такілюди починають вірити, що вони гірше всіх справляються із завданням. Всядіяльність перетворюється в безрадісний обов'язок, що заподіює постійністраждання.
Флегматикистаранні, сумлінні. Їх важко включити в роботу: така людина довго обмірковуєсправу, прикидає, повільно приступає до нього. Але якщо він береться до роботи,то обов'язково доводить його до кінця й діє із запопадливістю, старанністю. Алейого не можна обвинувачувати в повільності, не можна підганяти в роботі.
Такої людинисутужніше переконати в змінах, вироблених у роботі, також він складніше розумієнововведення в його справі. Тому взаємодія з ним вимагає терпіння й витримки.
Флегматикнадійний у будь-якій справі. За роботу, що йому доручили, можна бути спокійним.Але він швидко зневіряється в себе, тому часто стає невдахою, не підготовленимдо творчої діяльності.
Флегматикизавжди консерватори. Вони прагнуть зберегти сформований стиль й умови життя.Часто бояться змін. Флегматик не здатний до бурхливого прояву почуттів. Його відпугуютьрізкі перепади настрою, хоча він здатний до відданої й сильної любові.Флегматик любить, перебувати на самоті: ніхто не заважає йому думати, неквапить, не відволікає. Він звільняється від негативних емоцій, які викликаютьлюди, що не вважаються з особливостями його темпераменту. Позитивні якості,який володіють флегматики: працьовитість, акуратність, сумлінність, терпіння,воля, витримка, посидючість.
Для заключноїсерії експерименту ми провели метод анкетування для того, щоб визначитиособливості прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту.
Отриманірезультати говорять про те, що прояв ревнощів у холериків полягає в тім, щовони ревнуючи найчастіше роблять на зло своєму партнерові, наприклад (як він ізмною, так й я з ним). Якщо партнер іде по вулиці й посміхається протилежнійпідлозі, людина з таким типом темпераменту закочує сцену прямо й привселюдно;також якщо партнер спеціально буде провокувати холерика на ревнощі дляперевірки почуттів, реакція може бути несподіваної й неадекватної. Холерик моженакричати, так і не розібравшись у ситуації, образитися й ляснувши дверимапіти, також у такій ситуації він може бути схильний до істерико — психопатичнимреакцій. (Тобто провокувати холерика на ревнощі не рекомендується).
Найчастіше маєвисоку самооцінку, тому в собі впевнений на всі 100 %, але тільки зовсім не довіряєсвоєму партнерові. Схильний перевіряти листа, електронну пошту й т.д. Якщо щосьзнайде підозріле, заявить про цьому прямо, нерозважно, імпульсивно, швидше завсе лементом, легко може впасти в стан афекту, особливо якщо його не розуміютьабо не погоджуються з ним. Також може спалахнути по незначному приводі,наговорити дерзкостей. Але зрозумівши, що був не прав, покаявшись потім усвоєму поводженні, він з гордості й самолюбства не зробить першого кроку допримирення. А в аналогійній ситуації буде поводитися точно також зухвало, томущо нічого із собою поробити не може. Жити з холериком значить заздалегідьнастроюватися на те, що прийдеться терпіти його окремі спалахи ревнощів,прагнень надходити по своєму. Холерик зовсім ні схильний до дипломатії, він спочаткувисловиться, а потім починає думати. Це приводить до частих сварок. Холерик припочутті ревнощів відчувають дискомфортний стан, напругу, йому необхідновиплеснути весь цей потік емоцій на кого-небудь але іноді він може переборотице почуття.
Прояв ревнощів умеланхоліків полягає в тім, що вони схильні доревнощів від ущемлення. Вони можуть настільки глибоко поринати у своїстраждання, що подальше життя для них стає нестерпною. Будучи недовірливими засвоїм характером, такі люди не тільки підозрюють свого партнера в зраді, але й«бачать» насправді те, що підтверджує їхні домисли. В остаточному підсумкусвоїми ревнощами вони переводять як свого партнера, так і самого себе, можутьзважитися на розпачливий крок – суїцид Тому що вони песимістичні й тривожні, їмздається що їх ніхто не любить і вони не кому не потрібні. Такі люди маютьнизьку самооцінку, тому не впевнені у своїх силах, уважають що партнер можезнайти кого те краще чим він.
Якщо ж ревнощі влюбові все-таки виникає, то вона пофарбована в безмовний розпач, сум,страждання, а заглушається визнанням і довірою. Схильний до перебільшення танеправильних висновків. Перевіряють електрону почту свого партнера, знаходячитам щось підозріле починають сильно хвилюватись, піддаються емоціям, накручуютьзайве. Заявити про свої підозри партнеру можуть, докорами такого типу: «я знаюв тебе хтось е, кращий за мене, адже навіщо тобі потрібний я- нікчема…» Таківислови підозр зазвичай закінчуються плачем і різними висловами такого типу «тимене не кохаєш, я тобі не потрібен, я нікому не потрібен…»
Прояв ревнощів усангвініків полягає в тім, що вони переживаючипочуття ревнощів відчувають внутрішній дискомфорт, і тому стараються подолати всобі це почуття, й не пре давати цьому великого значення. Вони досить впевненів собі і в своєму партнерові, довіряють йому. Але якщо у них виникли якісьпідозри, то вони вискажуть їх партнерові, але якось жартуючи не показуючи незадоволення, і тим самим уникаючи зайвих сварок. Взагалі люди с таким типомтемперамент оптимістичні, не полюбляють конфліктів, оптимістичні з ними завждилегко та цікаво. Тому вони не шукають приводів для ревнощів, адже вони впевненів тому що краще за нього партнер не знайде нікого.
Прояв ревнощів уфлегматиків полягає в тім, що вони пасивнівипробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають своюбезпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів допартнера або суперника, висуваючи виправдувальні пояснення. Звичайно такі людистраждають мовчачи, не афішуючи своїх почуттів, сподіваючись на подальше відновленнянормальних відносин.
На основіотриманих нами результатів, ми запропонували наступні рекомендації.
Як впоратися зревнощами:
● Отут єдва варіанти: коли ревниві ви й коли ревнивий ваш партнер. Особливо дратує,якщо це почуття переходить у патологію й здається, що ваш улюблений абоулюблена підозрює вас у зраді навіть із деревом. Цілком можливо, що цепов'язано от з якою ситуацією: один з вас занадто барвисто й жваво розповідавпро попередні романи, зради й інші пригоди, як говориться, по молодості. Всінайменші подробиці немов в'їдаються у свідомість партнера, і він починає самсебе мучити яскравими постільними сценами вашої зради.
Запитаєте,навіщо потрібний той, хто буде настільки болісно ставитися до всьому?Відповідаємо: якщо любите, то буде потрібний і таким. Головне, стриматися й неописувати всі ваші амурні пригоди, це не та людина, перед яким потрібно хвастатисяподібного роду заслугами.
● Уникайтев розмові з ревнивцем розповідей про інтимні пригоди своїх друзів і подруг. Цеможе створити ґрунт для ревнощів, адже ви спілкуєтеся із цими людьми й,можливо, дивитеся так само на життя й відносини чоловіка й жінки.¶
Стабільністьвідносин заспокоює надто ревнивої людини.
● Небійтеся звернутися до психологу, лікар знає, як допомогти в даній ситуації. Тимбільше що найчастіше через сором або скромність нам не з ким поговорити пропроблему, а висловитися просто необхідно.¶
●Перестаньте сприймати свого партнера як свою власність. У нього є свої інтересий особистий простір. Ви адже так само не хочете, щоб він знав про вас усе доостанньої краплі.
● Постарайтесябути менш залежної в матеріальному й моральному плані.
● І самголовне, відповідайте для себе на чотири питання: Коли ви ревнуєте? Напишіть наокремому листку всі ситуації, які тільки згадаєте, що викликають у вас почуттяревнощів. Приміром, дзвінки колег протилежної підлоги в неробочий час,постійний час проводження на сайті, де спілкуються колишні однокласники йодногрупники, часті зустрічі в компанії друзів без вас і так далі. Другепитання: що ви почуваєте, коли ревнощі проявляються особливо яскраво, і про щови в цей момент думаєте? Третє питання: як ви можете допомогти собі в данійситуації? І нарешті: як вам може допомогти партнер? Тобто що ви повинні зробитиобоє, щоб ви перестали випробовувати подібні некомфортні відчуття. Після тогояк розберетеся в собі, звернетеся до партнера й порадьтеся. На листку повиннібути досить логічні висловлення, щоб ваші проблеми стали зрозумілі іншійлюдині.
Як допомогтиревнивцеві
1. Незаперечуйте обвинувачень. Розкрийте їхню вбогість, доведіть їх до парадокса, апотім відверто посмійтеся над дурістю, до якої дійшла доросла, утворена,культурна й любляча людина.
2. Зробітьвигляд, що ви винуваті, «зізнайтеся» у всьому, а потім покажіть чоловіку(дружині) повість або роман, звідки запозичені факти й події.
3. Намагайтесявселяти ревнивцеві, що ревнощі — хвороба, щоб він, як й алкоголік, усвідомив цей сам засудив себе за те, що не удержався від спокуси.
Ревнива людинаповинен навчитися контролювати себе, керуватися не своїми підозрами, а тверезимрозумом. Треба змусити себе зрозуміти, що ревнощі не піднімають ні чоловічого,ні жіночого достоїнства, що докорами й підозрами, а тим більше сварками йконфліктами не удержиш кохану людину, а скоріше відіпхнеш його від себе.
ВИСНОВОК
Проаналізувавтеоретичні джерела і провівши експеримент по виявленню особливостей проявуревнощів у людей з різним типом темпераменту, ми можемо зробити наступнівисновки:
1.Ревнощі- це складне, суперечливе почуття. Незважаючи на те що вона давно внесена всписок страстей низинних, у свідомості сучасної людини, проте, зберігаєтьсяповір'я: «Ревнує — значить любить». Мабуть, із цим з відносною часткоюумовності можна погодитися. У розумних межах ревнощі природні, з'ясовна йнавіть доцільна, вона є ознакою небайдужості, свідченням сильних почуттів іживих людських емоцій. Підсвідомо багато з людей уважають її одним з доказівлюбові й нерідко сприймають позитивно.
2.Експериментальнедослідження, в якому ми використали методики, спрямовані на виявлення: ступеняпрояву ревнощів; типу особистості, її характерних рис;, проявів ревнощів вобраних нами людей; показало наступні результати:
За результатамиметодики « Чи ревниві ви», випробуваних з високим рівнем 25%. Респондентамвластиво ревнувати як без приводу так і з ним, Вони не довіряють своїм партнерам,не впевнені в собі.
І 75%випробуваних мають рівень вище за середнє, їм властиво підсвідомо шукати привіддля ревнощів, тому що з ними колись «таке» траплялося. Вони живуть минулимиобразами, не довіряють і не завжди вірять своєму партнерові.
За результатамиметодики « Опитувальник Айзенка по визначеннютемпераменту» високий рівень ревнощів більшою міроюпроявляється в такого типу темпераменту як холерик (40%), це можна зв'язати зтим, він легко захоплива людина, з бурхливимиемоційними проявами.
35% меланхоліківмають високий рівень прояву ревнощів, це можна зв'язати з тим, що вінвразливий, ранимий, що глибоко переживає образи.
15% сангвініківмають високий рівень ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він енергійналюдина. Рухливий й у той же час урівноважений, спокійний, він частопосміхається, діє відкрито й доброзичливо.
10% Флегматиківз високим рівнем ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він по характеріспокійний й урівноважений. Він украй рідко сам буває ініціатором конфлікту.Робить враження «товстошкірого».
Отриманірезультати методу анкетування говорять про те, що прояв ревнощів у холериківполягає в тім, що вони ревнуючи найчастіше роблять на зло своєму партнерові,наприклад (як він із мною, так й я з ним). Холерик може накричати, так і нерозібравшись у ситуації, образитися й ляснувши дверима піти, також у такійситуації він може бути схильний до істерико — психопатичним реакцій.
Прояв ревнощів умеланхоліків полягає в тім, що вони схильні доревнощів від ущемлення. Будучи недовірливими за своїм характером, такі люди нетільки підозрюють свого партнера в зраді, але й «бачать» насправді те, щопідтверджує їхні домисли.
Прояв ревнощів усангвініків полягає в тім, що вони переживаючипочуття ревнощів відчувають внутрішній дискомфорт, і тому стараються подолати всобі це почуття, й не пре давати цьому великого значення.
Прояв ревнощів уфлегматиків полягає в тім, що вони пасивнівипробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають своюбезпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів допартнера або суперника, висуваючи виправдувальні пояснення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1.РубенштейнС.Л. Темперамент та характер. Основи загальної психології.-М.: Наука,1989.-220с.
2.СімоновП.В., Ершов П.М. Темперамент та характер. Особистість.-М.: Наука, 1984.-161с.
3.ТитаренкоТ.М. Життеві кризи: технології консультування.-К.: Главник, 2007.-143с.
4.ШингаровГ.Х. Емоції та почуття, як форми відображення дійсності.-М.: Наука,1971.-223с.
5.ФромЕрих. Чоловік та жінка..-М.: Аст,1998.-509с.
6.МейРолис. Кохання та воля: пер. с. англ.-К.: Векслер,1997.-376с.
7.НавайтиС. Тайни сімейного (не) щастя .-М.-1998.
8.МерлінВ.С. Питання теорії темпераменту.(Збірник статей).- Перль.-1974.
9.ВаселюкФ.Е.Психологія хвилювань.-М.1984.-200С.
10.КлимовЕ.А.Загальна психологія.-М.: Юніті.-ДАНА.1999.-511С.
11.КосяновС. Енцеклоедія психологічних тестів: Сім'я; Характер; Робота.-М.: ЕксмоПресс,1999.-487с.
12.ЕниковаД.Д.Сексуальне життя в нормі та патології. — Донецьк: Сталкер.-2007.
13.ЩербатихЮ.В.Психологія стресу. Популярна енциклопедія..-М.: Ексмо.-2006.
14.Лазарев.Діагностика карми..-Сан.Петербург.-1999.
15.Панок В., Титаренко Т.,Чепелєва Н. та ін… Основи практичної психології: Підручник. – К.: Либідь,1999. – 536 с.
16.НемовР. С. Психология. В трех книгах. Кн. 1.: Общие основы психологии. – К.: Владос,2000;
17.Специальнаяпедагогика: Учебн.пособие для студентов высш.пед.учебн.заведений / Под ред.Н.М. Назоровой. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 304 с.
18.Дрижинина В.Н.Психологія.Посібник для гуманітарних вузів.-СПб.: Питер,2001.-656с.
19.РусаловВ.М.Темперамент. Сучасна психологія: Справочнеруководство..-М.: Инфра-М.1999.-687.
20.НемовР.С.Психологія: Посібник для виш. пед. учбових закладів.-М.: Гуманіт. изд. ЦентрВЛАДОС,2001.-640.