Динаміка протікання, форми і способи розв’язання соціальних конфліктів

ЖИТОМИРСЬКИЙВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ імені С.П. КОРОЛЬОВА
НАЦІОНАЛЬНОГОАВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
з навчальної дисципліни
СОЦІОЛОГІЯ
Варіант№18
Динамікапротікання, форми і способи розв’язання соціальних конфліктів
Виконав: Сотниченко ВіталійВолодимирович
Викладач: Магась ВячеславОлегович
Житомир
2010 р.

Зміст
1. Предмет ікатегорії соціології конфлікту
2. Структура,функції, причини та механізм соціального конфлікту
2.1 Механізмсоціального конфлікту
2.2 Причиниконфліктів
2.3 Типологіяконфліктів
2.4 Попередженнята розв'язання конфліктів
2.5 Методологічніприйоми дослідження конфліктів
Висновки
Використаналітература

1. Предмет ікатегорії соціології конфлікту
Конфлікт іпов'язана з ним проблематика є об'єктом багатьох гуманітарних дисциплін, середяких наприкінці XX ст. поступово сформувалася окрема соціологічна теорія —соціологія конфлікту.
Соціологіяконфлікту — галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки тауправління конфліктом як соціальним явищем.
Науково-практичнийінтерес соціології кофлікту зосереджений на таких проблемах:
— сутністьконфлікту, з'ясування джерел природи та ступеня конфліктності суспільства;
— специфікавласне соціологічного підходу до аналізу конфліктів;
— мотиваціяконфлікту;
— взаємозв'язокконфліктів на макро- та мікрорівнях;
— управлінняконфліктами.
Соціологіяконфлікту найчастіше послуговується такими категоріями, як «конфлікт»,«соціальний конфлікт», «гострота конфлікту», «тривалість конфлікту»,«конфліктанти», «межі конфлікту». Найуживанішою є категорія «конфлікт». Він єскладною взаємодією, спрямованою на розвиток і вирішення протиріч,суперечностей, які неможливо вирішити без зміни чинників цієї взаємодії.Найчастіше конфлікт виявляє себе в соціальному середовищі, постаючи яксоціальний конфлікт.
Соціальнийконфлікт — зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальнихгруп.
За своєюприродою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями суспільногожиття, соціальних систем, зіткненням, протиборством суб'єктів соціуму. Станконфлікту — далеко не рідкісне явище.
Тією чи іншоюмірою, в той чи інший час він властивий кожному соціальному суб'єкту на певнихфазах його розвитку. З огляду на це, конфлікт часто розглядають як привід длярозв'язання суперечностей. Це стимулювало увагу науковців до проблемипрогнозування та управління конфліктом, наслідки яких здебільшого відчутнозалежать від гостроти зіткнення учасників конфліктної взаємодії. Гостротаконфлікту — ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей учасниківконфліктної взаємодії. Як правило, цю гостроту засвідчує рівень інтенсивностіконфліктних дій, що ставить у пряму залежність можливість вирішення конфлікту.Гострота конфлікту дає підстави спрогнозувати час, який потрібно буде затратитина подолання конфліктної ситуації, тобто спрогнозувати тривалість конфлікту.Тривалість конфлікту — часові виміри існування конфлікту. Відповідно конфліктможе бути коротко-, середньо- та довготривалим, що залежить від цілейпротиборствуючих сторін, гостроти проблеми, соціальної культури, ресурсівуправління конфліктом.
Особливостіконфліктної ситуації, можливості розв'язання її багато в чому залежать відінтересів та соціальних характеристик її учасників (конфліктантів). Ними можутьбути окремі індивіди, групи, спільноти і навіть держави.
Сукупністьчинників, які зумовлюють конфлікт, розгортання його в просторі та часі визначаютьйого межі. Межі конфлікту — зовнішні стурктурно-динамічні кордони конфлікту:суб'єктні (кількість учасників), просторові (територія, на якій відбуваєтьсяконфлікт), часові (тривалість конфлікту).
Історіястановлення соціології конфлікту
Першим звернувсвій погляд на соціальний конфлікт Аристотель. Певні думки щодо природи тарозв'язання конфлікту присутні у філософських системах Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо.Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А. Смітом, який вважав йогоосновою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Г.-В.-Ф.Гегель вбачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризаціїсуспільства. На окремих аспектах соціальних конфліктів та засобах їх вирішеннязосереджувалися фрейдистські, неофрейдистські концепції, теоріїсоціал-дарвінізму та соціобіології. Фундаторами власне соціологічної теоріїконфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля.
К. Марксзастосовував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку,розглядаючи його як боротьбу класів. Міжкласовий конфлікт він вважав передусімантагоністичним зіткненням інтересів правлячого та пригнобленого класів,стверджуючи, що чим виразнішою буде їх поляризація, тим більше насильницькихформ набуде розв'язання конфлікту. Підхід до вивчення конфліктів у теорії К.Маркса був однобічним та обмеженим. Об'єктивно і глибоко проаналізувавширеальне розгортання конфлікту, він бачив лише один варіант його розв'язання —соціальний вибух і революцію.
Ширший ібагатогранніший розгляд суспільства у світлі конфліктологічної парадигми зробивМ. Вебер. Головний конфлікт сучасного йому суспільства він вбачав у боротьбіміж політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості, табюрократією.
Формулюваннязасадничих принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна«соціологія конфлікту» відбулося завдяки німецькому соціологу Г. Зіммелю, якийвважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним.На його думку, чим гостріший конфлікт, тим згуртованими є групи, щоконфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконуєінтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їх гострота,тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі йпідтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. Отже, на відмінувід К. Маркса, Г. Зіммель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульованиймирними засобами, а й стати засобом розвитку суспільства.
Т. Парсонстрактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує тадестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає впопередженні конфліктів і підтриманні безконфліктних відносин між йогоелементами. На рівні соціальної системи таку функцію виконують правовіінститути, релігія та звичаї. З розвитком суспільства все менше стає причин длявиникнення конфліктів.
Із сучаснихвчених найчастіше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л. Козер, Р.Дарендорф, К.-Е. Боулдінг. Американський соціолог Л. Козер у праці «Функціїсоціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціальногоконфлікту, який є своєрідним запобіжним клапаном системи, з допомогою якогосуспільство пристосовується до нових умов. Всі різновиди конфлікту вінтипізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з нихсоціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, та деструктивні конфлікти,що загрожують її існуванню. Л. Козеру належить найпоширеніше у світовійсоціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певнийстатус, владу й ресурси; боротьби, в якій цілями є нейтралізація, заподіянняшкоди або знищення суперника. Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішнонамагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантнеставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засібсамооптимізації.
Німецькийсоціолог Р. Дарендорф у своїй теорій «конфліктної моделі суспільства» розглядавконфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушуванняодних його елементів іншими. Нерівність соціальних позицій, відмінністьінтересів людей якраз і спричиняють конфлікти. А особливості суспільств вінвбачав у різному ставленні до конфліктів з боку влади. У демократичномусуспільстві теж є конфлікти, проте раціональні методи регулювання роблять їхневибухонебезпечними. Сам конфлікт у своєму розвитку долає, на думкуДарендорфа, три стадії розвитку.
1. Формуванняквазігруп з власними інтересами та готовністю до самозахисту.
2. Організаціяквазігруп в угруповання, усвідом лення ними власних глибинних інтересів.
3. Безпосереднєзіткнення соціальних груп (класів, націй, політичних партій тощо).
Американськийсоціолог К.-Е. Боулдінг у своїй праці «Конфлікт та захист: загальна теорія»стверджував, що конфлікт є невід'ємним елементом суспільного життя, певнимрізновидом соціальної взаємодії, а сучасні суспільства здатні вивчати ірегулювати його. Конфлікт є ситуацією, за якої сторони розуміють несумісністьвласних позицій та намагаються випередити одна одну в своїх діях.
У колишньомуРадянському Союзі конфліктологічна традиція була практично відсутня. У науковихпрацях в основному йшлося про матеріально-економічну та класову природуконфліктів. Згідно з доктриною про відсутність у соціалістичному суспільствіантагоністичних класів було зроблено висновок про неможливість конфліктів.Існування їх припускалося лише в царині міжособистісних стосунків, якимизаймалася соціальна психологія. До конфліктологічної тематики інколи зверталасятак звана «критика буржуазної соціології», яка тенденційно розглядала реаліїпереважно західних суспільств.
Ситуаціязмінилася після того, як колишнє «безконфліктне» суспільство вибухнуло безліччюконфліктів — національних, політичних, конфесійних, економічних, регіональних,локальних тощо, а наукова думка виявилася повністю обеззброєною перед ними. Піднатиском невідкладних потреб соціальної реальності за кілька років було загаломсформовано українське конфліктознавство, центром якого став Інститут соціологіїНАН України. Однак відчутною залишається недорозвиненість загальнихконцептуальних засад вивчення конфлікту.

2. Структура,функції, причини та механізм соціального конфлікту
Конфлікт єскладним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють міжсобою. До найважливіших із них належать:
1. Сторони, щоконфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони(конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори,співчуваючі, консультанти, посередники тощо. Соціолог повинен з'ясуватисоціальні характеристики сторін (належність до певної страти, соціальна роль,службове становище, вік, стать, освіта — якщо йдеться про індивидів).
2. Зонаконфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки,який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктантиіноді й самі нечітко його уявляють. У зв'язку з цим зона конфлікту є дужерухомою, може розширюватися та звужуватися.
3. Уявлення проситуацію. Кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі обставини, щоспровокували та супроводжують конфлікт. А це створює до даткові підстави длянепорозумінь.
4. Причини,мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, інодіприхованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу вконфлікт, постаючи як сукупність об'єктивних та суб'єктивних умов, щостимулюють конфліктну активність суб'єктів. Мотиви конфліктів конкретизуються уцілях, переслідуваних їх учасниками.
5. Умови, заяких відбувається конфлікт. З'ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не якізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони буваютьполітичними, економічними, культурними, психологічними тощо.
6. Дії. Законфліктної ситуації дії кожної зі сторінзаважають іншій досягти мети йоцінюються як ворожі. Здебільшого вони проявляються в:
— створенніпрямих або побічних перешкод для реалізації планів та намірів однієї зі сторін;
— невиконаннііншою стороною своїх обов'язків та зобов'язань;
— загарбанні абоутриманні того, що, на думку цієї сторони, належить саме їй;
— нанесенніпрямої чи побічної шкоди майну чи репутації;
— фізичномунасильстві;
— погрозах таінших діях, що змушують протилежну сторону діяти всупереч своїй волі таобов'язкам;
—діях, щопринижують гідність людини, соціальної спільноти.
Конфліктнаповедінка має певні принципи, стратегії, тактики. Серед головних принципіввизначають концентрацію, координацію сил, нанесення удару по найвразливішихзонах суперника, економію сил та часу тощо. Тактика поведінки у конфліктнійситуації може бути жорсткою, нейтральною, м'якою. У практичній реалізації вонапередбачає:
— фізичненасильство, що має своїм наслідком винищення матерільних цінностей, блокуваннячужої діяльності, наругу над особистістю, а інколи і вбивство;
— психологічненасильство (образи, зневагу, дискримінаційні заходи, негативну оцінкуособистості, приниження, брутальність тощо);
— захоплення таутримання об'єкта конфлікту; найчастіше це відбувається тоді, коли сторониборються за матеріальний об'єкт;
— тиск (накази,погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);
— демонстраційнідії (публічні висловлювання, скарги, суїцидальні спроби, голодування,пікетування);
— санкціонування— постає як вплив на оппонента через збільшення робочого навантаження, зниженнязарплати, накладання заборон, невиконання розпоряджень тощо;
— тактика коаліцій— виявляє себе у створенні союзів, розширенні можливостей протидії;
— фіксаціявласних позицій — передбачає використання фактів, логічних прийомів дляпідтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання, висуванняпропозицій;
— дружелюбність(коректне спілкування, демонстрацію готовності вирішувати проблему, наданнянеобхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення);
— угоди —передбачає обмін благами, обіцянками, вибаченнями, поступками.
7. Наслідки.Можуть бути як позитивні, так і негативні, що залежить не лише відправомірності домагань, але й від перипетій боротьби.
Отже, дляіснування конфлікту необхідні конфліктна ситуація, що складається об'єктивно;суб'єкти конфлікту; привід для його розгортання.
2.1 Механізмсоціального конфлікту
Механізмсоціального конфлікту (процес його розвитку) містить декілька стадій:
Передконфліктнаситуація. Нерідко вона може бути благополучною, і тоді конфлікт розпочинаєтьсянесподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але найчастіше на цій стадії формуютьсяпередумови для конфлікту.
Інцидент. Він єпершою сутичкою конфліктантів, зав'язуванням конфлікту. Інколи конфлікт можезакінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої непорозуміння).
Ескалація.Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах — діях тапротидіях конфліктуючих сторін. Може бути безперервною (ступінь напруги увідносинах постійно зростає) та хвилеподібною (періоди напруги змінюютьсятимчасовим затишшям).
Кульмінація.Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.
Завершенняконфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зіспособів — насильства, примирення, роз'єднання (розриву).
Післяконфліктнаситуація. Йдеться про ситуацію, яка виникає після розв'язання конфлікту. Вонаможе бути як конструктивною, так і деструктивною, та найчастіше міститьелементи обох характеристик одночасно.
За своєюприродою конфлікт може бути носієм як конструктивних, так і деструктивнихтенденцій, що зумовлює його позитивні та негативні функції. До позитивнихвідносять:
— сигналізуванняпро осередки соціальної напруги — конфлікт дає змогу не тільки з'ясуватиневирішені проблеми, а й сприяє відкритому вираженню позицій та інтересів;
— інноваційна —сприяє розвиткові суспільства завдяки трансформації сталих форм, руйнуванню нежиттєздатних структур;
— консолідуюча(інтегративна) — полягає в об'єднанні людей, що захищають власні інтереси, увиник ненні інтересу до співпраці;
— активізаціясоціальних зв'язків — конфлікт інтенсифікує, динамізує взаємодію людей, щопозитивно позначається на темпах розвитку суспільства;
— комунікативна— їй передує усвідомлення учасниками конфлікту власних та чужих інтересів;реалізується вона через пошук компромісу, взаємопристосування учасниківконфліктної ситуації;
— зняттяпсихологічної напруги — часто саме конфлікт є найефективнішим засобомнейтралізації психологічної напруги між його учасниками, стимулом до пошукукомпромісів.
Попри те,будь-який конфлікт таїть у собі загрозу стабільності соціальної системи, нормальномуфункціонуванню суспільства, нерідко призводить і до деградації його учасників.Все це дає підстави для висновків і про негативні функції конфлікту яксоціального явища, найсуттєвішими з яких є:
— дестабілізуюча— проявляється в порушенні соціального клімату, єдності, стабільностісуспільства, окремих його сфер, спільнот, колективів;
— дезінтегруюча— спричиняє послаблення соціальних зв'язків у суспільстві, роз'єднаність,віддаленість його сфер, а також ускладнення пошуку компромісів;
— аксіологічна —втілюється у загостреному сприйнятті, оцінці цінностей, щодо яких спалахнулаконфліктна ситуація, намаганні змінити систему пріоритетів тощо.
Будь-якийконфлікт таїть загрозу певним цінностям, інтересам суспільства, соціальнихспільнот, груп, індивідів, що породжує намагання відстояти, захистити їхрізними, інколи й некоректними методами, а це спричиняє новий виток конфліктноїситуації.
Тому при їхрозв'язанні необхідно враховувати не лише особливості конфлікту, характеристикита інтереси конфліктуючих сторін, а передусім причини, що його спровокували.
2.1 Причиниконфліктів
Конфлікт яксоціальне явище є породженням певних соціально-психологічних чинників, втіленихв інтересах конкретних соціальних суб'єктів — учасників конфліктної ситуації.Він є сукупністю об'єктивних і суб'єктивних передумов, наслідком взаємодіїрізно-спрямованих прагнень, що постають у найрізноманітніших комбінаціях. Донайголовніших причин належать:
1. Протилежніорієнтації сторін — суб'єктів взаємодії. У соціальній практиці різноспрямованістьінтересів не менш поширена, ніж їх консолідація. Не рідко егоїстичні інтересистосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати одночасно, безпосягання на інтереси інших суб'єктів соціуму, що, безумовно, породжуєконфліктні ситуації.
2.Різноспрямованість ідеологічних засад. Виникнувши на основі різних поглядів,конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певне спрямуванняполітичного, соціально-економічного розвитку держави, стосуючись таких сутопрагматичних аспектів, як власність тощо. Часто вони стосуються релігійних,соціокультурних питань.
3.Різновекторність соціально-економічних орієнтацій. Передусім вони пов'язані зсоціально-економічною нерівністю, нерівноправним розподілом матеріальних ідуховних благ. Нерідко вони проявляються на етапі трансформаціїсуспільно-економічних систем, що зумовлено певними змінами у сфері власності іпривласнення, які, у свою чергу, породжують відповідні стратифікаційні зміни.
4. Суперечностіміж елементами соціальної структури. Обумовлені вони неузгодженістю цілей тазавдань різних рівнів організації суспільства (центр— периферія).
5.Соціально-психологічні та морально-етичні. Вони постають у формі незадоволенняокремих індивідів їх статусом у певному середовищі, що породжує різноманітніспроби змінити його.
Чинникиконфліктів класифікують за різними критеріями. Найчастіше ними є інформація,структура, цінності, відносини, поведінка.
1. Інформаційнічинники. Йдеться про неповноцінне інформування учасників взаємодії або свідомевикористання викривленої інформації, недооцінку фактів та їх значення,дезінформацію, послуговування нена дійною інформацією. Часто такими чинниками єсуперечливість законодавства, стереотипи, чутки тощо.
2. Структурнічинники. Вони стосуються формальної чи неформальної організації соціальноїгрупи: влади і керівництва, пріорітетів щодо них з огляду на стать, вік,системи безпеки, ролі традицій, релігійних поглядів, інформування, наявностіреферентних груп, власності та розподілу тощо.
3. Цінніснічинники. Вони виявляються у зв'язку з порушенням ціннісних принципів тавідчуття стабільності. Стосуються передусім ідеології, уявлення про справедливета необхідне, етичних аспектів, традиційної системи поведінки, професійнихцінностей, вірувань, внутріколективної поведінки тощо.
4. Чинники,пов'язані із задоволенням (незадоволенням) взаємодією (її відсутністю) сторін.У цьому сенсі принциповими є сутність, основа, мета, важливість, тривалість тацінність відносин, рівновага сил, рівень довіри, історія взаємодії тощо.
5. Поведінковічинники. Ця група чинників стосується передусім аспектів поведінки, якіпосягають на цінності однієї зі сторін конфлікту, загрожують безпеці,викликають стрес або дискомфорт, експлуатують відносини, не виправдовуютьочікувань, порушують обіцянки тощо.
Знання тавикористання цих факторів дає змогу погасити конфлікт на стадії йогозародження. В реальній ситуації чинники можуть бути тісно переплетеними тавзаємопов'язаними, витворювати нові комбінації проблем.
2.3 Типологіяконфліктів
Конфлікт є складнимбагатомірним явищем. Як соціальний феномен, він зберігає тенденцію доускладнення, оновлення структури, чинників, що його породжують. Різні типиконфліктів, взаємодіючи, доповнюють один одного, набуваючи нових рис. Цезумовлено динамізацією та ускладненням системи соціальних відносин. Конфліктирозрізняються масштабом, типом, причинами, наслідками, складом учасників,тривалістю, засобами урегулювання тощо.
За формамипрояву визначають соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні,ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові та інші типиконфліктів. Щодо функцій розрізняють позитивні (конструктивні) та негативні(деструктивні). За принципом доцільності-недоцільності — закономірні(неминучі), необхідні, вимушені, функціонально невиправдані.
Розглядконфліктів у динаміці дає змогу визначити такі їх різновиди:
— на етапівиникнення: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;
— на етапірозвитку: короткочасні, тривалі, затяжні;
— на етапіусунення: керовані, обмежено керовані, некеровані;
— на етапізатухання: ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів,віднайдених про тиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніхсил.
За складомконфліктуючих сторін конфлікти бувають:
1.Внутріособистісні. Вони є суто психологічними, обмежуються рівнеміндивідуальної свідомості. Здебільшого — це гостре негативне переживання,викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, яке відображає їїсуперечливі зв'язки із соціальним середовищем. Супроводжується такий конфліктпсихоемоційною напругою, психологічним стресом, послабленням ділової, творчоїактивності, негативним емоційним фоном спілкування, заниженням самооцінки. Уцьому контексті визначають мотиваційний (між «хочу» та «хочу»), моральний (між«хочу» та «треба»), нереалізованого бажання (між «хочу» та «можу»), рольовий(між «треба» та «треба»), адаптаційний (між «треба» та «можу»), неадекватноїсамооцінки (між «можу» та «можу») види конфліктів. Як правило,внутріособистісні конфлікти є сферою наукового інтересу психології.
2.Міжособистісні та групові. У будь-якому міжособистісному конфлікті задіяніщонайменше дві сторони. За своїм змістовим наповненням такі конфлікти буваютьресурсними або ціннісними. Ресурсні конфлікти пов'язані з розподілом матеріальнихблаг, території, часу тощо (щодо розподілу премій); ціннісні розгортаються вплощині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (міжбатьками та дітьми). Причини їх різноманітні, всю їх сукупність соціологи звелидо кількох груп:
— обмеженістьресурсів;
— різні аспективзаємозалежності;
— відмінністьцілей;
— відмінністьуявлень та цінностей;
— відмінність ужиттєвому досвіді та поведінці;
— незадоволеннякомунікацією;
— особистісніриси конфліктантів.
Міжособистісніконфлікти класифікують за сферами їх розгортання (ділові, сімейні, побутові,майнові тощо), за наслідками (конструктивні та деструктивні). За критеріємреальності їх поділяють на справжні (конфлікт існує об'єктивно та сприймаєтьсяадекватно), умовні (конфлікт залежить від зовнішніх обставин, які легкозмінюються), зміщені (за явним приховується інший конфлікт), латентні (існуєконфліктна ситуація, але конфлікт не відбувається), хибні (не існує об'єктивнихпідстав для конфлікту, відбувається лише у зв'язку з помилками сприйняття тарозуміння).
3. Конфлікти ворганізаціях. За складом учасників поділяють на такі категорії:особистість—особистість (міжособистісні), група—група (міжгрупові),особистість—група.
За джереломконфліктної енергії (причинами) поділяються на структурні (їх спричиняютьсуперечності щодо завдань, які вирішують сторони (наприклад, між бухгалтерієюта іншими підрозділами); інноваційні (будь-яка інновація порушує усталенийритм, традиції, звички, певною мірою торкається інтересів багатьохспівробітників, що може спричинити конфлікт); позиційні (стосуються визначенняпершості, значущості, лідерства, аутсайдерства, локалізовані у сферісимволічного визнання (хто є важливішим?); справедливості (виникають напідставі розходжень щодо оцінок трудового внеску, розподілу матеріальних,моральних винагород тощо); суперництво з приводу ресурсів (традиційним дляорганізацій; у конфлікт переростає тоді, коли виконавці, між якимирозподіляється певний ресурс, ставлять у залежність від його отриманнявиконання власних службових обов'язків); динамічні (маютьсоціально-психологічну природу, часто виникають у нових колективах, де не існуєчіткої неформальної структури, не визначився лідер).
Організаційніконфлікти, як правило, спричинюють недоліки в організації трудової діяльності,управлінські помилки, несприятливий соціально-психологічний клімат у колективі.
4. Міжгруповіконфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами, складом групами.Найчастіше їх породжують незадоволена потреба, соціальна нерівність, різнийступінь участі у владі, невідповідність інтересів та цілей. Соціологіюпередусім цікавлять соціальні конфлікти, до яких вона відносить конфлікти міжсуспільством та природою, економічні, трудові, соціального планування,внутріполітичні, військові, міжкультурні, міжнаціональні, етнічні, міждержавнітощо. До міжгрупових конфліктів здебільшого призводять:
— міжгруповаворожість. 3. Фрейд стверджував, що вона існує за будь-якої взаємодії груп.Головною функцією її є згуртування групи;
— об'єктивнийконфлікт інтересів, неминучість якого зумовлена природними інтересами йогосуб'єктів;
— груповийфоворитизм, сутність якого полягає у намаганні сприяти учасникам власної групинаперекір інтересам тих, хто належить до інших груп.
Одним знайпоширеніших видів міжгрупового конфлікту є трудовий, в основі якого є умовипраці, система розподілу ресурсів, прийняті домовленості. Його спричинюютьпереважно бездієвість та забюрократизованість адміністрації, ігнорування чинезнання роботодавцем норм трудового законодавства та дії. З цим пов'язанінизькі соціальні гарантії працівникам, низька зарплата, її несвоєчаснесплачування та ін.
Найскладнішимита важкорегульованими є міжетнічні конфлікти, які, як правило, маютьбагатолітню передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних,політичних, культурних, етнопсихологічних проблем.
Політичніконфлікти поділяють на міждержавні та внутріполітичні, їх особливістю єборотьба за політичний вплив у суспільстві, на міжнародній арені. Середвнутріполітичних конфліктів визначають класові, між політичними партіями тарухами, між гілками влади, боротьбу за лідерство у державі, партії, русі.
Міждержавніконфлікти породжує комплекс причин, їх основу становить зіткненнянаціонально-державних інтересів, суб'єктами виступають держави чи коаліції.Такі конфлікти є продовженням зовнішньої, а інколи й внутрішньої політикидержав-учасниць, вони несуть загрозу масової загибелі, локально та глобальновпливають на міжнародні відносини. Їх поділяють на конфлікти ідеологій;конфлікти, метою яких є політичне панування, захист економічних інтересів;територіальної цілісності тощо. Головна особливість таких конфліктів полягає втому, що часто вони реалізуються у формі війни.
Беручи до увагиособливості перебігу, реалізації конфліктів, соціологія визначає прості таскладні їх форми.
До простихконфліктів відносять:
— бойкот — повнаабо часткова відмова від дій, що можуть бути корисними для іншої сторони;здебільшого він стосується економічних, політичних, організаційних аспектіввзаємовідносин;
— саботаж — одназ форм боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію,підрив авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів;
— переслідування— має на меті послаблення, компрометацію противника;
— вербальна тафізична агресія — проявляються через звинувачення, дискредитацію, поширеннячуток, фізичне насильство, теракти, вбивства.
До складних формсоціальних конфліктів належать:
— суспільнийпротест — постає як публічна дія з метою вираження незадоволення кимось абочимось;
— бунт — йогоформами є заколот, повстання, за ворушення; як правило, вони короткочасні,вкрай агресивні, стихійні;
— соціальнареволюція — постає як процес різких радикальних якісних змін, суттєвихсуспільно-політичних перетворень;
— війна —тотальна боротьба між великими суспільними групами, яка здійснюється шляхомзбройного насильства.
2.4 Попередженнята розв'язання конфліктів
Прогнозування тапопередження конфліктів належать до головних завдань управлінської діяльностіщодо регулювання соціальних протиріч.
Прогнозуванняконфліктів — доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.
Здійснюється нанаукових засадах з урахуванням практичного досвіду.
Попередженняконфліктів — організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, якамінімізує вірогідність протиріч між його суб'єктами.
Зрозуміло, щонабагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати, тому профілактикаконфлікту є не менш важливою, ніж уміння його конструктивно вирішувати.Діяльність із профілактики конфлікту охоплює такі головні напрями:
— створеннянеобхідних умов для мінімізації їх кількості та розв'язання неконфліктнимизасобами;
— оптимізаціяорганізаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;
— ліквідаціясоціально-психологічних причин конфліктів;
— блокуванняособистісних чинників виникнення конфліктів.
Однак частопопереджувальні заходи бувають запізнілими або недостатньо ефективними, аінколи можуть навіть посилити дію чинників, що спричинили конфліктну ситуацію.За таких умов необхідно зробити все для його швидкого розв'язання, маючи наувазі, що це можливо за спільних зусиль його учасників, спрямованих наприпинення протидій та вирішення проблеми, що призвела до зіткнення.
Найпоширенішимизасобами вирішення конфлікту є:
— усуненняпричин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін;
— зміна вимогоднієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторонипогоджуються на компроміс у зв'язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьоїсторони;
— боротьба, якапередбачає перемогу однієї зі сторін;
— консенсус,який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань.Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей),процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади,керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості вирішенняконфлікту шляхом консенсусу.
Вирішенняконфлікту є однією з форм подолання конфліктної ситуації. З-поміж інших частовикористовуються:
— урегулюванняконфлікту — відрізняється відвирішення тим, що в усуненні протиріч міжконфліктантами бере участь третя сторона;
— затуханняконфлікту — тимчасове припинення протидії при збереженні напруги та протиріччя,заякого конфлікт набуває прихованої форми; відбувається внаслідок втрати мотивудо боротьби, зниження значущості цілі, переорієнтації мотивації конфліктантів,виснаження ресурсів;
— переростання вінший конфлікт — настає, коли у відносинах сторін виникає нове, більш значущепротиріччя;
— усуненняконфлікту — полягає у ліквідації його структурних елементів за допомогоюприпинення на тривалий час взаємодії опонентів, усунення об'єкта конфлікту,подолання дефіциту об'єкта конфлікту, вилучення з конфліктної ситуації одного зконфліктантів.
На практиці всеце виявляється як перемога однієї зі сторін, відмова їх від посягань на об'єкт,що спричинив конфлікт чи згода на спільне його використання. Інколи вдаються докомпенсації опоненту за оволодіння об'єктом.
Успішністьрозв'язання конфлікту залежить від пошуку спільних цілей та інтересів, зниженнянегативних емоцій опонента, об'єктивного обговорення проблеми, виборуоптимальної стратегії розв'язання конфлікту, а також організаційних,історичних, правових, психологічних, культурних чинників. Безпосереднєрозв'язання конфлікту передбачає аналіз і оцінку ситуації, вибір засобу,формування плану дій, його реалізацію та оцінку ефективності. Соціологіяконфлікту передбачає певні стратегії виходу із конфлікту як головну лініюповедінки опонента на його завершальному етапі. До різновидів стратегії виходуз конфлікту належать:
— суперництво —у нав'язуванні іншій стороні кращого для себе рішення; виправдане, якщозапропоноване рішення є конструктивним за відсутності часу для переконуванняопонента, в екстремальних ситуаціях;
— компроміс —полягає у бажанні конфліктантів завершити конфлікт частковими поступками,відмовою від окремих вимог, що висувалися раніше, готовністю визнати претензіїіншої сторони; ефективний, якщо учасники конфлікту усвідомлюють рівність своїхправ та обов'язків, відчувають загрозу позбутися всього в разі поразки; можебути досягнутий за допомогою техніки відкритої розмови;
— пристосування— є вимушеною або добровіль ною відмовою від боротьби; до такої стратегіїспонукає усвідомлення неправоти, необхідність збереження добрих стосунків зопонентом, сильна залежність від нього, незначущість проблеми, великі збитки тазагроза ще більших, тиск третьої сторони;
— уникненнявирішення проблеми — є спробою вийти з конфлікту за мінімальних втрат. Йдетьсяне про розв'язання, а про затухання конфлікту; застосовуєть ся за відсутностісил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, прагнення виграти час,труднощів у формуванні лінії власної поведінки;
—співробітництво — передбачає спрямованість конфліктантів на конструктивнеобговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, асоюзника в її вирішенні; найефективнішим буває за сильної взаємозалежностісторін та важливості рішення для них обох; може бути досягнутим за допомогоюпереговорів.
Переговорипередбачають використання ненасильницьких засобів та прийомів для вирішенняпроблеми. Здебільшого вони стосуються нормалізації відносин, перерозподілу,створення нових умов, узгоджень. Можуть виконувати інформаційну (сторонизаінтересовані в обміні поглядами, але не готові до спільних дій),комунікативну (створення нових зв'язків та відносин), регулятивну, координуючу,пропагандистську (дають змогу одній із сторін представити себе у вигідномусвітлі перед громадськістю) функції. Буває, що їх використовують для зволіканняз прийняттям рішення, з'ясування аргументів слабких місць суперника.
Учасникипереговорів найчастіше вдаються до одного з трьох типів поведінки: компромісу(сторони йдуть на поступки), відносного компромісу або асиметричного рішення(поступки однієї сторони значно переважають поступки іншої), нового рішення,знайденого шляхом співпраці. Переговори є складним процесом, який поділяєтьсяна 3 етапи.
1. Підготовка.Здійснюється як за організаційним (формування делегації, визначення місця та часупро ведення, узгодження питань тощо), так і змістовим (аналіз проблеми,складання концепції переговорів, визначення можливих варіантів рішення,вироблення пропозицій) напрямами.
2. Проведенняпереговорів. Уточнюються інтереси, концепції, позиції учасників,обґрунтовуються погляди, пропозиції, узгодження позицій та виробленнядомовленостей.
3. Аналізрезультатів переговорів та виконання досягнутих домовленостей.
Важливимчинником, що впливає на результативність завершення конфлікту, є участь у йогорегулюванні третьої сторони. Вона може діяти як сила, що підтримує одну ізсторін, і як незалежний посередник. У першому випадку завершення конфліктуздійснюється за допомогою насильства та соціального тиску, у другому — суду,арбітражу, медіації.
Медіація — виддіяльності, що полягає в оптимізацїі за допомогою третьої сторони процесупошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікгу.
Найчастіше дляцього влаштовують переговори за допомогою медіатора (третьої сторони).Ефективність медіації забезпечують добровільність, рівноправність сторін,відсутність у них процедурних переваг, незалежність та нейтральність медіатора,конфіденційність переговорів.
Медіаторствоможе бути офіційним (формальним) і неофіційним (неформальним). Офіційнимимедіаторами виступають міждержавні організації (ООН), окремі держави, державніправові інституції, державні комісії, представники правоохоронних органів,громадські організації тощо. Неофіційними медіаторами бувають відомі особи,представники релігійних організацій, професійні психологи, неформальні лідери,друзі, сусіди та ін.
Сторониздебільшого звертаються до медіаторів, безуспішно втративши всі аргументи, силита засоби для розв'язання конфлікту, коли в позиціях, які вони відстоюють, невдається знайти спільне, по-різному тлумачать головні для вирішення конфліктукритерії або вважають конче необхідним зовнішній контроль за дотриманнямпроміжних тимчасових угод. Буває, що сторони дорожать добрими відносинами, алеза певних обставин не можуть порозумітися і тоді вдаються до послуг медіатора.
Медіатор може ісамостійно ініціювати свою участь у розв'язанні конфлікту. Це відбувається заіснування загрози застосування насильства сторонами чи реального йогозастосування, відсутності порозуміння між ними і перспектив на те, що вони йогосамотужки знайдуть. Залежно від впливу медіатора на рішення конфліктуючихсторін соціологія конфлікту визначає такі його ролі:
— третейськийсуддя (авторитарна роль, має найбільші можливості щодо визначення варіантіввирішення проблеми);
— арбітр (тежмає значні повноваження, але сторони можуть не погодитися з його рішенням таопротестувати його);
— посередник(більш нейтральна роль; маючи певні знання, він забезпечує конструктивнеобговорення проблеми, прийняття рішення залишається за конфліктантами);
— помічник (невтручається у полеміку щодо змісту проблеми та прийняття рішення, забезпечуєорганізацію переговорів та зустрічей);
— спостерігач(своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії).
Третя сторонаможе забезпечити вольове припинення конфлікту (третейський суддя, арбітр),розведення конфліктуючих сторін (третейський суддя, арбітр), блокуванняборотьби (третейський суддя, арбітр, спостерігач), застосування санкцій(третейський суддя, арбітр), визначення правомірності претензій (третейськийсуддя, арбітр), надання допомоги (помічник, посередник), сприяння нормалізаціївідносин (помічник, посередник), надання допомоги в організації спілкування(помічник, посередник), контроль за виконанням домовленостей (арбітр,спостерігач, посередник).
Як тактичніприйоми медіатор може застосовувати почергового вислуховування сторін у межахспільної зустрічі, човникову дипломатію (курсуючи між конфліктантами), тиск,акцентування на слабких моментах у позиціях опонентів. Він повинен володітизнаннями та професійними якостями для переговорів, мати досвід регулюванняконфліктів, знання ситуації та особливостей конфлікту, необхідні особистісніякості тощо. Медіацію вважають досить ефективною формою розв'язання конфліктів.
2.5 Методологічніприйоми дослідження конфліктів
Дослідженняконфлікту є неодмінною передумовою його розв'язання, оскільки дає змогу пізнатийого глибину, складність, позиції сторін. Ефективність його забезпечуєдотримання певних принципів:
— принципрозвитку — він акцентує на тому, що конфлікт знаходиться у безперервномурозвитку, має власну динаміку;
— принципзагального зв'язку — передбачає дослідження не окремих структурних елементівконфлікту, а максимально можливих його зв'язків з іншими соціальними явищами;
— принципєдності теорії, практики та експерименту — передбачає чітку продуманість дій таналежну організацію їх виконання;
— принципсистемного підходу — вимагає аналізу конфліктів як складних об'єктів, щоскладаються з ієрархічно пов'язаних підсистем та є підсистемами системи більшвисокого рівня;
— принципоб'єктивності — потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів,інших суб'єктивних чинників;
— принципособистісного підходу — передбачає врахування конкретних особливостей індивідівяк суб'єктів конфліктів;
— принципконкретно-історичного підходу — підкреслює необхідність урахування в процесівивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють (місце, час,обставини тощо);
— принципеволюції — зосереджує увагу на врахуванні головних закономірностей еволюціїконкретних видів конфліктів;
— діалектичнийпринцип — стосується внутрішнього джерела розвитку конфлікту (закон єдності таборотьби протилежностей), засобів еволюції та динаміки конфліктів, орієнтуютьна пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогупрогнозувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечення заперечення).
При дослідженніконфліктів здебільшого використовують такі види аналізу:
1.Системно-структурний. Охоплює визначення про сторово-часових та змістових межконфлікту, з'ясування максимальної кількості підструктур, елементів та зв'язківміж ними, встановлення їх ієрархії.
2.Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей зовнішніх проявівконфліктів у соціумі.
3. Системно-генетичний.Суть його у розкритті обумовленості конфлікту факторами макро- тамікросередовища, визначенні ієрархії причин, що його породжують.
4.Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ролі інформації та її функцій узародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження закономірностейінформаційного обміну між його підструктурами.
5.Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу використовується конфліктна ситуація,яка має систему змістових, часових та просторових характеристик. Вона єнайменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.
Універсальнапонятійна схема опису конфлікту охоплює такі понятійно-категоріальні групи:сутність, типологія, структура, функції, еволюція, генеза, динаміка, інформаціяв конфлікті, попередження, завершення, дослідження та діагностика. Основнимиетапами практичного вивчення конфліктів є складання програми, визначенняконкретного об'єкта вивчення, розробка методики аналізу, пілотажне дослідження,коригування програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількіснаобробка даних, аналіз та інтерпретація отриманих результатів, формулюваннявисновків, прогнозів та рекомендацій.

Висновки
Отже, конфлікт єскладним соціальним феноменом, який постійно супроводжує життєдіяльністьсуспільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управлінняним на всіх стадіях його функціонування, особливо у періоди кризи суспільства,трансформації його систем.
Наше суспільстворобить лише перші кроки на шляху створення механізмів врегулювання ілокалізації соціальних конфліктів, вчиться управляти ними, прагне до того, щобвони вели до якомога менших втрат для суспільства і конфліктуючих сторін.
Аналізпрактичного і теоретичного знання проблем конфліктної взаємодії показує реальнусуспільну значущість проблематики конфліктних взаємовідносин і виявляє нагальнупотребу різносторонньої методологічної, теоретичної та практичної роботи зконцептуалізації конфліктологічного знання, оснащення його адекватнимиемпіричними процедурами й засобами як для вивчення розвитку конфліктнихситуацій, що виникають, так і для їх ефективного розв’язання і регулювання.

Списоклітератури
1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И.Конфликтология: Учебник.- М.,2000.
2. Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхіддо сучасної ситуації в Україні.- К.,1994.
3. Якуба О.О. Соціологія: Навч. посібникдля студентів.- Харків, 1996.
4. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. Кн.1-6.- Львів, 1996.
5. Осипов Г.В. Социология и социализм. –М., 1990.
6. Тощенко Ж.Т. Социология. М., 1994.
7. Фролов С.С. Социология: сотрудничество иконфликты: Учебное пособие. – М., 1997.