Дисциплінай психологія людини
Слово«дисципліна» походить від латинського discipulos і discere. З моментународження ми стаємо «учнями» навколишньої нас соціального середовища, вивчаючивсі нові види «порядку», які інтегрують наші способи поводження. Цевідбувається, починаючи з дисципліни прийняття їжі, функції виділення, рухівлокомоторних і хватальних через дисципліну вищої форми руху: мови, завдяки якійми засвоюємо готову систему бачення навколишнього світу, мислення й відчування,і до всякого роду порядку, соціального, пізнавального, морального й т.д., зяким ми зіштовхуємося протягом нашого життя і яким підкоряємося.
Ми незнаємо визначення життя, але якщо слідом за фізиком Шредингером приймемо, щожиття є безперервне протистояння ентропії або тенденції матерії до хаотичногоруху часток, то порядок виявляється найбільш істотною рисою життя.
Убезперервному обміні енергією й інформацією із середовищем (метаболізменергетичний і інформаційний) кожний живий організм, від найпростішого досамого складного, прагне зберегти свій власний порядок. Втрата цього порядкурівнозначна смерті, виявляючи собою перемогу другого закону термодинаміки(ентропії). Всупереч видимості сталості живої системи жоден атом у ній незалишається тим же самим; через відносно короткий час він заміняється атомом іззовнішнього середовища. Постійної залишається тільки структура, своєріднийпорядок, специфічний для даного організму. Це своєрідність, абоіндивідуальність, ставиться до порядку на рівні біохімічному (своєрідністьбілків), фізіологічному, морфологічному, так само як і на рівні інформаційному.
Цейостанній рід порядку ставиться до сигналів, одержуваним з навколишнього світу йспецифічних реакцій на них. Завдяки інформаційному метаболізму «моїм» стає нетільки власний організм, але також і навколишній світ, що своєрідним способомсприймається, переживається й на який індивід своєрідно реагує. У міруфілогенетичного розвитку нервової системи інформаційний метаболізм грає всебільшу роль у порівнянні з метаболізмом енергетичним.
Збереженняспецифічного для даного організму порядку жадає від його постійного зусилля, щоє умовою життя. Зусилля жити, що протистоїть ентропії, частково заощаджуєтьсязавдяки біологічній спадковості. Завдяки їй своєрідний порядок переноситься відпокоління до покоління. Полове відтворення забезпечує більша розмаїтістьструктур, тому що генетичний план, що виникає із з'єднання двох полових кліток,є новим планом, а не точною копією материнської клітки, як у випадкуасексуального відтворення. Це останнє нагадує технічне виробництво, при якомустворювані моделі є точною копією прототипу.
Людина,крім біологічного спадкування, має у своєму розпорядженні спадкуваннясоціальним, завдяки якому може опановувати матеріальними й духовнимицінностями. Зусилля тисяч поколінь, пов'язані з розвитком мови, формуванням знаньпро світ, цінностей моральних і художніх, технічних пристроїв і т.д.,передаються йому, починаючи з народження. Якби вона була позбавлена цієїспадщини, вона змушена була би все починати спочатку. Розвиток культури був бинеможливо.
Проблемапорядку інтегрально пов'язана із проблемою влади. Щоб навколишнє середовищеперетворити у свій власний порядок, структуру власної системи, необхідноспочатку цю частину середовища добути, стати її хазяїном і володарем. Боротьбаза територію, на якій живуть, властива не тільки людині, але й твариною йнавіть рослинами. Спроба захоплення території шляхом вторгнення викликає утварин реакцію або агресії, або втечі; банальний приклад — собака, що ричить натой, хто хоче відібрати в неї кістка. Соціологія тварин дає багато цікавихприкладів як боротьби за владу, так і, що формується в групах тваринніієрархії.
Проблемавлади існує також усередині багатоклітинних організмів. У «суспільстві» клітокповинен існувати певний порядок. Цей порядок закодований у генетичній субстанції,що становить істотний компонент будь-якого клітинного ядра. Воно є «довірителем(повірником)» клітки. Без нього вона не може існувати. Ендокринна й нервовасистеми виконують в організмі роль як би допоміжну відносно генетичного плану,підсилюючи його інтегруючу діяльність, моделюючи план діяльності залежно відактуальних потреб організму й умов середовища.
Пухлинуможна було б визначити як «бунт» клітки проти обов'язкового в даному організміпорядку. Пухлинні клітки, звільнившись від загальної дисципліни, вільно, «невважаючись» з іншим організмом, реалізують свої права на збереження свого життяй життя свого нового виду. Вони розростаються й розмножуються за рахунок інших,які «не збунтувалися» кліток.
Дивлячисьна організм цілісно, не можна обминути проблеми влади; вони властива навітьорганізмам, що стоять на самих нижчих рівнях філогенезу. Щоб жити йрозмножуватися, потрібно завойовувати навколишній світ. Ця проблема, як ібагато основних моментів людського життя, виступає в патологічно перебільшеномувиді також у шизофренії. Хворий, особливо в гострому періоді шизофренії, усвоїх патологічних переживаннях часто балансує між почуттям божественноївсемогутності, у якому він читає думки людей, управляє їхньою волею, управляєходом подій на землі й Всесвітом і почуттям повної втрати влади, коли іншічитають його думки, управляють його діями, мовою й думками, коли він почуваєсебе автоматом, позбавленим влади над навколишнім світом. У стадії життя передхворобою шизофреників часто на перший план виступають труднощі завоювання свогомісця в навколишньому світі й адекватному рішенні дилеми «управляю — управляютьмною».
Проблемавлади зв'язана не тільки із законом збереження життя, але також і із закономзбереження виду й з інформаційним метаболізмом. У першому випадку владаоднобічна, а в другому й третьому — двостороння. Та частина оточення, щоповинна бути знищена й поглинена, щоб доставити організму необхідну для життяенергію, уже не має над ним влади. У сексуальних і еротичних контактах влададвостороння. Індивід стає паном і невільником свого партнера. В обмінісигналами з оточенням індивід змушений приймати порядок оточення, одночаснонамагаючись нав'язати йому свій власний.
Трироди влади над оточенням визначає те саме присвійний займенник «мій». «Моїми»є: їжа, квартира, гроші й т.д., предмети, що забезпечують закон збереженняжиття. «Моїми» є особи, що забезпечують закон збереження виду; у вузькомузначенні сексуальний партнер, у широкому — обличчя, що належать до тих же самихсоціальних груп: сімейної, національної, релігійної, професійної, класової йт.п., тому що в основі соціальних зв'язків різного роду лежить закон збереженнявиду. Сімейна група — найпростіша й сама рання їхня форма — є безпосереднімрезультатом цього закону. «Моїми», нарешті, є власні переживання, враження,почуття, думки, набуті знання, рішення й дії. Сигнали, що надходять ізнавколишнього світу, своєрідним образом упорядковуються, обумовлюючи специфічнуреакцію на них.
Інформаційнийметаболізм, наданий Павловим як рефлекторна діяльність, розширює сферу владиорганізму над навколишнім світом. «Моїм» стає не тільки та частина оточення, щоасимілюється самим організмом, і не тільки той, минущий зв'язок, з якоїобумовлює появу нового організму, але значно більше широке коло навколишньогосвіту, мінімальні кількості енергії якого, не граючої ніякої ролі венергетичному метаболізмі, стають сигнальне, зумовлююче поводження організму.Інформаційний метаболізм є підготовчим кроком до вступу в репродуктивнийконтакт із навколишнім світом. Перш ніж стати «моїм» у змісті створеннясубстанції власного організму або сексуального з'єднання, він повинен стати«моїм» у змісті орієнтування в ньому. Організм повинен «знати», як у ньомурухатися, щоб задовольнити два основних біологічних закони: збереження життявласної й виду.
Уміру філогенетичного розвитку інформаційного метаболізму, що існує в кожнійклітці у формі її здатності приймати сигнали з оточення й реагувати на них іякий у багатоклітинних організмах стає, насамперед, функцією спеціалізованих уцьому напрямку кліток (одержання сигналів — рецептори, реагування — ефектори, аперенос і впорядкування їх — нервові клітки), життя стає усе більше готуваннямдо життя, якщо, як її сутність, приймається виконання двох основних біологічнихзаконів. Навпроти, у найпростіших організмах життя замикається у виконанні цихзаконів.
Навколишнійсвіт служить їм тільки для перетворення його у власну структуру організму, стаєповністю «моїм» миром, або, якщо ця умова не виконується, загрожує загибеллю,руйнуванням власного порядку, що рівнозначно смерті. Якби спроба відтворитипереживання на цьому рівні філогенезу не була зайвим фантазуванням, то можнабуло б припустити, що вони балансують між почуттям всемогутності й почуттямпогрози смерті; мир або повністю «мій», або зовсім чужий, причому сторонністьозначає смерть.
Задоволенняосновних біологічних потреб зв'язується із приємними переживаннями,незадоволення — з неприємними. «Мій» мир притягає, а «чужий» відштовхує. Владанад навколишнім світом тому є джерелом задоволення, а її відсутність — джереломнеприємних почуттів. «Чужий» мир збуджує страх і агресію; прагнуть від ньогобігти або його знищити.
Щостосується влади над оточенням, то існують певні аналогії між описаноюситуацією й тією, у якій перебуває людина на початку свого розвитку, коли йогосигнальна система ще функціонально дуже слабко розвинена. Подібно нижчим формамжиття, в ембріональному періоді й дитячому віці він повністю залежить від йогооточення, без нього перестає жити. Оточення належить винятково йому; він маєнад ним повну владу, тому що воно виконує всієї його потреби, або, якщо це нетак, йому загрожує смерть. Багато психіатрів, особливо ті, які займаютьсяпереживаннями раннього дитинства, уважають, що почуття всемогутності йнерозрізнення між власним миром і миром навколишнім характерно для дитини.Досить частий прояв переживань цього типу в шизофренії вважається регресією досамих ранніх періодів розвитку. Деспотизм загальновизнано вважається осьовимпроявом емоційного інфантилізму. Абсолютна влада зв'язується з абсолютноюзалежністю. Володар, подібно дитині без матері, не може існувати без своїхпідданих. Він також втрачає границю між собою й підлеглим йому оточенням, як уЛюдовика: «L'etat c'est woi».
Розвитоксигнальної системи зменшує залежність організму від оточення. Контакт із ним неозначає необхідності захоплення оточення у своє повне володіння, при якому воноповністю перетвориться в структуру організму. Не означає також зворотноїситуації, коли живий організм перетвориться в структуру оточення.
Контактіз оточенням втрачає гостроту альтернативи: «перемогти» або «статипереможеним», при якій власна перемога означає смерть оточення, а перемогаоточення — власну смерть. Боротьба з оточенням триває далі, тому що вонастановить сенс життя, якщо ми трактуємо її як прагнення дотримувати власногопорядку ціною порядку оточення. Однак перемоги й поразки втрачають свійдраматичний аспект «бути або не бути», а здобувають характер боротьби«понарошку», як би гри з оточенням. У цій боротьбі можна бути безболіснопереможеним оточенням; тоді приймається його порядок; на цьому, зрештою,ґрунтується дисципліна в змісті научання порядку оточення; можна також бутипереможцем, свій порядок нав'язати оточенню, не знищуючи його при цьому, як увипадку енергетичного обміну із середовищем. Ці «забави» з оточенням стаютьсамоціллю. Їх можна спостерігати навіть на дуже низьких рівнях філогенезу.Хейзинговське homo ludens, як видно, ставиться не тільки до людини.
Взаємодіяз оточенням у змісті прийняття сигналів і реагування на них, при якомувиявляєшся те переможцем, те переможеним, становить необхідну умову насиченняінформаційного метаболізму, без якого не міг би розвиватися енергетичнийметаболізм і репродуктивний контакт із оточенням. Інакше кажучи, не можнаввійти в суть життя, не пройшовши через ізолююче середовище гри з навколишнімсвітом, контакт із яким ґрунтується на обміні інформацією. Як відзначалося, уміру розвитку сигнальної системи, ця ізолююча сфера стає усе більше широкою.Шизофренічний аутизм, або переривання інформаційного метаболізму, приводить украйніх випадках до порушення в енергетичному метаболізмі (хворий, наприклад,перестає їсти) і майже, як правило, знищує закон збереження виду.
Еволюційнийстрибок, яким було виникнення людини, загалом, ставиться до розвитку сигнальноїсистеми, не пропорційному в порівнянні з іншими системами організму, особливотієї її частини, що, насамперед, служить інтеграції сигналів вхідних і вихіднихз організму, тобто кори мозку. Мільярди коркових кліток забезпечують неймовірнебагатство способів обміну інформацією з оточенням (функціональних структур), зяких протягом життя використовується лише невеликий відсоток. У цьомупроявляється принцип марнотратної економії, досить розповсюджений у живомусвіті. Відповідно до цього принципу, лише мала частина існуючих у природігенетичних планів виявляється реалізованої в зрілих організмах. Також і окреміоргани працюють, реалізуючи лише в малому ступені свої можливості. Тискоточення, особливо соціального середовища й соціального спадкування, змушує дорозвитку тільки тих форм взаємодії з оточенням, які приймаються в даномукультурному колі й у даній епосі. Можливо, без цього зовнішнього тискусоціальної дисципліни виник би хаос. Може бути, у несвідомому страху перед цимхаосом людина із самого початку свого існування винаходить усілякі способипокріпачення волі дорівнює людей, тварин і рослин, з якими перебуває вконтакті, як і самого себе. Там, де ми знаходимо ґрати й кайдани, з великоюймовірністю можна прийняти, що маємо справу зі слідами людини.
Прагненнядо порядку й дисципліни досягло там апогею дивовижного абсурду. Третій Рейх ужевалив, а «концерни» смерті продовжували справно діяти й навіть збільшували свою«продуктивність». У них довше всього втримувалася ідея «Майн Кампф», тому щовони з'явилися квінтесенцією цієї ідеї. Гітлерівська концепція поліпшення мирубула винятково простій: знищити все те, що загрожує чистоті раси «поза людей»,насамперед — ліквідувати євреїв. Після цього акту знищення повинен був наступити«рай чудових людей». Концепція ця не нова в історії людства, але ніколи не буланастільки просто сформульована й настільки послідовно проведена.
Будь-якоїсоціальної ідеології, а було їх у ході історії чимало, властиве відраза дотого, що з нею не погодиться, насамперед до тих, хто її не визнає. Образ мируспрощується до чорно-білого, люди діляться на «віруючих» і «невіруючих»; перші- гарні, другі — погані. Внутрішня боротьба між різними можливостямиактивності, що у власній оцінці відчувають як боротьбу добра зі злом,переноситься зовні. Приймаючи готову форму активності, редукують власнунепевність, коливання між альтернативними можливостями, стають носіями добра, увласному поданні. Злом стає те, що зовні й із цією формою не погодиться.Прийняття готової структури ззовні полегшує внутрішню інтеграцію; динамічнийпорядок перетворюється в статичний перетвориться в статую. Такою статуєю булалюдина Третього Рейха; він ішов прямо вперед до мети, поставленої вождем,топчучи й знищуючи все варте на шляху.
Розвитоксигнальної системи в людини, особливо вищої форми сигналу, яким є слово,дозволяє йому незрівнянно більше зробленим, ніж у тварин, образом користуватисяготовими функціональними структурами. Замість того, щоб виробляти їх заново,він вивчає їх від соціального оточення. Дисципліна є необхідною умовоюасиміляції таких готових форм поводження й соціального оточення. Прийняття їхнагороджується, відчуження — карається. Формується внутрішня система, щоконтролює поводження індивіда, що відчувається їм як «соціальне дзеркалом («щопро мене подумають»).
Уміру асиміляції нової функціональної структури зовнішня система контролювключається у внутрішню систему самоконтролю. Суддівська влада оточенняпереноситься на індивіда. Людина стає суддею сам собі. Совістю людини ТретьогоРейха був наказ вождя. Почуття провини народжувалося, коли наказ був погановиконаний. Табірний невроз Гесса виникав не з почуття провини, що він єпричиною загибелі сотень тисяч людей, але з того, що знищення людейздійснювалося недостатньо ефективно. Невротичні симптоми зменшилися, колиметоди знищення були вдосконалені шляхом застосування газових камер. Наслідком виконаннянаказу вождя є абсолютно повна відсутність почуття провини у військовихзлочинців. Можна було б також дивуватися, що хтось почуває себе винним черездокір у поводженні, що не відповідає десяти заповідям.
Істотноюрисою кожної сигнальної системи, як технічної, так і біологічної, є здатністьсамоконтролю. У принциповій схемі така система представляється в такий спосіб:сигнали ззовні переводяться на специфічну мову системи (наприклад, електричнийімпульс в електронних машинах, нервовий імпульс у нервовій системі).Перетворені сигнали інтегруються відповідно до якомусь плану (даному ззовні уформі програми у випадку технічних систем, що виникли усередині системи увипадку біологічних систем). Результат інтеграції у формі наказу надходить дом'язових клітках у біологічних системах). У них сигнал перетвориться в сигнал позасистемний, інакше кажучи: власну мову системи перетвориться в мову, зрозумілоїдля її оточення. Останній етап в обміні сигналів між системою і його оточеннямстановить зворотний зв'язок; саме від її залежить здатність самоконтролюсистеми. Вона ґрунтується на тім, що частина сигналів, що виходять із системи,у неї вертається. Завдяки цьому план системи ніколи не буває жорсткофіксованим, але змінюється залежно від сигналів, що вертаються, які інформуютьпро те, як він був виконаний і якої зміни викликала в оточенні. У нервовійсистемі можна знайти багато прикладів зворотного зв'язку. На найвищому рівніінтеграції діяльності нервової системи, на якому дана активність стаєусвідомлюваної, те, що відповідає механізму зворотного зв'язку, переживаєтьсяяк здатність самоконтролю. «Соціальне дзеркало» відповідало б зворотнимсигналам, які інформують про те, який ефект в оточенні викликало нашеповодження, а те, що називають совістю, виникало б із з'єднання цих зворотніінформації з найбільш загальним, а тим самим свідомим планом активності.
Попаданняу табір означало для в'язня руйнування колишнього «соціального дзеркала»; все,чим він був до того, переставало вважатися; він ставав номером. У нього булотри можливості для вибору: 1 — бачити себе очима далекого оточення, тобто бутитільки табірним номером; 2 — зберігати колишній образ себе, що було нереально,але зм'якшувало до деякої міри жахливість першої альтернативи; 3 — ідентифікуватися із групою володарів через прийняття їхніх форм поводження, зномера перетворитися у вождя, принаймні, в очах в'язнів. Табірне життязмушувало до балансування між цими трьома можливостями, особливо двома першими.
Характернариса життєвих явищ — їхня хитка рівновага між мінливістю й стабільністю.Постійно змінюються плани активності організму й, однак, основна лінія розвиткузалишається тієї ж самої.
Уміру частоти реалізації колишній план (функціональна структура) підлягаєзакріпленню й автоматизації. У раннім дитинстві нестійке й невпевнене ходіннявимагає великого зусилля волі, але згодом стає дією впевненим, автоматизованим,що протікає в строгій відповідності зі схемою. Не треба, однак, забувати, що цясхема постійно модулюється, залежно від зворотних сигналів, насамперед, ізсамого рухового апарата й, стало бути, у ньому існує певний ступіньлабільності. Невизначеність у цьому випадку, однак, невелика; нервова системане повинна бути максимально активізована в реалізації плану локомоторноїфункції. Так відбувається лише тоді, коли, наприклад, внаслідок стомлення абонезвичайності умов і т.п. реалізація плану стає занадто важкою; тоді кожнийкрок стає усвідомлюваною дією. Свідомість, або максимальна активність нервовоїсистеми, як би зарезервована для активності.
Ушколі есесівців багато молодих агентів жахалися спочатку побачивши катуваннятварин і людей. Однак поступово, у міру навчання, внутрішній опір зникло, ажорстокість трактувалася як риса винятково мужня, і, зрештою, дії, що викликаликолись відраза, виконувалися майже автоматично, з мінімальним опором абовзагалі без опору.
Крімтого, прийняття даної соціальної ідеології редукує невизначеність, пов'язану ізсамим фактом існування, з необхідністю вибору правильного способу поводження ізчисла багатьох можливих. Тому що чим вище щабель еволюції, тим більшим числомможливих способів поводження (функціональних структур) розташовує індивід і тимсамим більшою мірою засуджений на коливання, його рівновага стає усе більшенестійким. Картезіанське cogito ergo sum виражає цей людський стан сумніву йнепевності.
Якщо,однак, еволюція живої природи рухається в напрямку створення нових, більшебагатих і краще пристосованих до життя морфологічних і функціональних форм,причому найбільшу творчу волю вона має у функціональних формах, обумовленихпоняттям мислення, те, з іншого боку, у природі можна спостерігати тенденціюпротилежну, гальмуючу динаміку еволюції й що складає бажання зберегти формистарі, часто вже непристосовані до життя й навіть прямо шкідливі. Це — своєрідний консерватизм живої природи, її незмінність у постійній мінливості,неї, можна сказати, інертність творчого зусилля.
У людини,що вважає, щоправда, сам себе, але, імовірно, справедливо, вінцем еволюції наданій планеті, у зв'язку з розвитком нервової системи й, особливо, кори мозку,існують практично необмежені можливості створення функціональних форм(структур). Якщо саме вони є критерієм динаміки рівноваги протилежних процесів,сильні будуть також і тенденції, що гальмують динаміку розвитку, тобтообмежуючу волю створення нових функціональних форм. Таким чином, є справоювипадку, що всі форми покріпачення волі, ґрати, в'язниці й т.п. виражаютьспецифічно людську особливість.
Дисциплінавиховання ґрунтується в більшій мері на заборонах. З багатьох потенційнихфункціональних форм тільки деякі мають право на розвиток, інші повинні бутиподавлені. Факт, що ми ходимо, говоримо, пишемо й т.д. певним способом,випливає не тільки з того, що дані форми поводження виявилися розвинені підвпливом научання, але також і з того, що інші можливі форми одночасно виявилисяподавлені. Процес научання легше всього визначити в павловських термінах збудженняй гальмування. Учачись ходити, дитина здійснює багато непотрібних рухів, якіпоступово усуваються. Малюнок дитини перед шкільного віку звичайно багатше яктематично, так і формально в порівнянні з малюнком школяра, що вжезакріпачується певними формами графічної експресії. Багатство шизофренічнихпереживань можна пояснити розрядкою подавлених у до хворобливому періоді життяформ поводження. Навчання гітлерівських «поза людей» ґрунтувалося на придушеннів них людських почуттів і на розвитку почуттів агресивних і садистських.
Соціальніідеології, які більш-менш ригористично спрямовані на цілісне формуванняповодження людини, подібно научанню дій більше фрагментарних, засновані наспонуканні одних і придушенні інших форм поводження. Небезпека полягає вїхньому цілісному характері. Якщо дитина, учачись ходити, вертається іноді добільше раннього способу пересування — повзанню, то він як і раніше залишаєтьсятою же самою дитиною, тому що локомоторні функції представляють тільки окремийфрагмент його поводження. Тиск оточення обмежується в цьому випадку схваленнямоднієї форми поводження й відкиданням іншої. Коли в гру вступає цілісна оцінкаповодження, тоді цілісна особистість, як така, за порушення обов'язкових нормвиключається зі своєї соціальної групи.
Ціліснаоцінка рідко буває дійсно цілісної. Часто буває досить дрібної деталі: іншийколір шкіри, гачкуватий ніс, що відрізняється покрій одягу, чужа мова й т.д.,щоб даний індивід виявився за гранню того, що близько й зрозуміло, став чужим інавіть ворожим. Важко відповістити на запитання, звідки відбувається такалегкість оцінки іншої людини, завдяки якій на основі дріб'язкової іноді рисилюдини сходу поміщають праворуч або ліворуч. Можливо, що в настільки крайньої,а часто карикатурній формі виражається біологічна тенденція до створенняграниць між окремими системами. Наприклад, клітки з різними функціями йструктурами відділяються друг від друга сполучною тканиною, що виконує, кріміншого, роль границі, що розділяє співтовариство кліток на менші співтоваристваз різними функціями й завданнями. З іншого боку, однак, тенденція до створенняграниць анти біологічна, оскільки гальмує еволюцію природи, умовою якої єгармонійна взаємодія між різними формами життя й спарювання родинних форм,завдяки чому увесь час виникають нові форми. У біологічному змісті, стало бути,границя ніколи не буває різанням; завжди можливе проникнення через неї йвзаємний вплив одних форм на інші.
Зацілісною оцінкою іншої людини, завдяки якій вона сходу виявляється по тій або іншійстороні границі, стає «своєю» або «чужою», ховається, як правило, сильнаемоційна заряженність. Такий розподіл відповідає основній тенденції, що полягаєв прийнятті установки «до або «від» оточення, у людини керованої, насамперед,більше старшими частинами нервової системи, пов'язаної із сильною вегетативноюрозрядкою, а суб'єктивно з почуттям страху й ненависті (у випадку установки«від») або жагучого бажання (у випадку установки «до»). Гностичні функції, яків людини зв'язуються, насамперед, з активністю наймолодших частин нервовоїсистеми (neocortex), тут скорочені до мінімуму. Диференційований образнавколишнього світу спрощується до об'єктів, від яких необхідно тікати абознищувати їх, і до тих, з якими можна з'єднуватися в почутті якщо не сексуальному,то, у всякому разі, дуже сильної спільності — племінний, національної,ідеологічної й т.д. Коли емоційна напруга, пов'язана з основною позицією,зменшується й може розвиватися пізнавальний процес, іноді констатують ізподивом, що об'єкт потяга не був настільки вуж прекрасним, а об'єкт страху йненависті — настільки відразливим.
Списоклітератури
1. Цибульський В.Е.,Торлецкий С.А. День страху. — К., 2003
2. Сапогова Е.Е.Психология развития человека. – М., 2005
3. Роджерс К.Консультування й психотерапія. — К., 1999
4. Паттерсон С., УоткинсС. Теорії психотерапії. — К., 2002
5. Сандомирський М.Е.Захист від стресу. — К., 1997