Взаємозв’язок конфліктної поведінки підлітків з якостями їхособистості
Зміст
Вступ
1. Особливості прояву конфліктності впідлітковому віці
1.1 Психологічні детермінантиконфліктної поведінки підлітків
1.2 Агресивний компонент вконфліктній поведінці особистості підлітка
2. Емпіричні дослідження конфліктної поведінки підлітків
2.1 Методи та процедури дослідження
2.2 Аналіз результатів дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Незважаючина те, що підлітковий вік в психології ХХ століття вивчався досить докладно,сучасні підлітки відрізняються від однолітків попередніх поколінь рядомсоціально-психологічних особливостей. Серед них дослідниками відзначаєтьсяпідвищена конфліктність підлітків в умовах школи в цілому і в педагогічному процесі зокрема. Сучасні підліткичастіше стали демонструвати девіантну і навіть делінквентну поведінку.
Практикапоказує, що підлітки не вміють вирішувати конфлікти, і в їх конфліктнихвідносинах переважають деструктивні тенденції. Для зниження гостроти подібнихявищ і більш продуктивного розв’язання міжособистісних конфліктів, необхідно їхпсихологічний супровід. Успішність взаємодії з підлітками вчителя та шкільногопсихолога багато в чому визначається розумінням вікової специфіки конфліктностіта обранням адекватних засобів і способів роботи з ними.
Впрацях Л.І. Божович [6], Д. Фельдштейна [24] ядром конфліктної поведінки, якапризводить до моральної деформації особистості є не біологічні особливості, анедоліки сімейного та шкільного виховання, тобто психолого-педагогічназанедбаність та пасивність підлітка. Підліток очікує уваги і розуміння, довіридорослого, але недовіра до нього породжує психологічний бар’єр, непорозуміння,конфліктність.
Помітну рольв стосунках з оточуючими грають негативні почуття та емоції підлітків такі, як гнів,страх, помста, ворожість. Така конфліктна, агресивна поведінка підлітків пов’язаназ негативними формами поведінки: бійками, образами, тілесними ушкодженнямитощо.
Д.І.Фельдштейн стверджує про те, що якщо потреба підлітка в інтимно-особистісномуспілкуванні задовольняється, то розвиток особистості здійснюється в позитивному напрямку, але коли потреба підлітка всоціально-орієнтованій формі спілкування залишається незадоволеною і обумовлює перевагустихійно-групового спілкування, то призводить до негативного напрямку розвиткуособистості підлітка. Ось чому необхідне цілеспрямоване включення підлітка всистему багатопланової діяльності, що забезпечує успішну форму поведінки,ліквідацію занедбаності, конфліктності, агресивності чи пасивності [24].
Однієюзі складових конфліктної ситуації є її образ — те, як сприймають один одного іситуацію учасники конфліктної взаємодії. Уявлення про конфлікт і способи його вирішеннязначно впливає на спілкування підлітків, оскільки людина реагує не нареальність, а на те, як він її собі уявляє. Знання специфіки і статевовіковихособливостей цих уявлень необхідні для психокорекційної роботи з підліткамирізних категорій.
Такимчином, актуальність дослідження зумовлена практичним запитом сучасногосуспільного розвитку, потребами шкільної психологічної служби, а також логікоюподальшого наукового пізнання генезису уявлень про конфлікт у суб’єктівміжособистісного спілкування.
Об’єктомдослідження є міжособистісні конфлікти в підлітковому віці.
Предметомдослідження є взаємозв’язок конфліктної поведінки підлітків з якостями їхособистості.
Метадослідження – проаналізувати взаємозв’язок конфліктної поведінки підлітків зякостями їх особистості.
Гіпотезадослідження – конфліктна поведінка у підлітковому віці тісно пов’язана насамперед ізсоціогенними потребами даного віку, які загострюють індивідуально-психологічніособливості підлітків та соціально-психологічні чинники.
Увідповідності з метою та гіпотезою дослідження були визначені наступнізавдання:
1. Зясуватипсихологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків.
2.Описати агресивний компонент в конфліктній поведінці особистості підлітка.
3. Провести емпіричне дослідженняконфліктної поведінки підлітків.
Практичназначущість полягає в тому, що отримані результати можуть бути використанішкільним психологом для корекції агресивності і конфліктності підлітків, дляпроведення тренінгів.
Методидослідження: теоретичнийаналіз та систематизація наукових даних з проблеми дослідження; спостереження, спрямоване навиявлення особливостей протіканняконфліктноїповедінки підлітка;бесіди; анкетування; активні методи соціально-психологічного навчання, також було застосовано ряд конкретнихметодик.
1.Особливості прояву конфліктності в підлітковому віці
1.1Психологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків
Визначенняпсихологічних чинників, які зумовлюють виникнення, динаміку та кінцевийрезультат розвитку конфліктної поведінки, важливе для розуміння психологічнихмеханізмів регуляції поведінки особистості. Крім цього, дана проблема єсуттєвою для розробки методологічних основ психодіагностики, прогнозування такорекції міжособистісних конфліктів у більш широкому контексті.
Конфліктявляє собою біполярне явище, яке проявляється в активності сторін. Ідея «багатосуб’єктного» внутрішнього світулюдини розглядається в роботах багатьох авторів, особливо тих, які виходять зструктурної будови особистості. Наприклад, психоаналіз стверджує, що конфліктвиникає в глибинах психіки як результат взаємодії внутрішніх структур ітенденцій психіки в силу законів її об’єктивного існування; тенденція доконфліктів – результат спотворення базових аттитюдів людини, які виникають підвпливом негативного досвіду, набутого в дитинстві [18, 35].
Психологічніконфлікти відіграють істотну роль у формуванні нових рис характеру і вперебудові особистості, а їх вирішення являє собою гостру форму розвитку — відбувається зміна структури особистості підлітка та формування нових відносин.Конфлікт переводить його учасників на якісно новий рівень взаємодії, якийсупроводжується ціннісною переорієнтацією, усвідомленням та формуваннямособистих і групових інтересів, зміною комунікативної структури, руйнуваннямстарих і створенням нових схем легітимізації [3, 52].
Конфліктрозглядається на різних рівнях особистості. Внутрішньо-особистісний конфліктпроявляється у зовнішніх міжособистісних відносинах. Міжособистісні конфліктисупроводжуються емоційними переживаннями людини. У тій же мірі внутрішні конфлікти людини ведуть до певних особливостеййого міжособистісної поведінки. Різнівиди конфліктів пов’язані між собою і можуть переходити з одного рівня наінший. Міжособистіснийконфлікт, пов’язаний із суперечностями у взаємодії, може переходити в конфліктвнутрішній: в конфлікт мотивів, конфлікт вибору та ін; конфлікт, який виникаєміж учасниками окремих груп, може стати початком міжгрупового конфлікту.
Першітеоретичні та експериментальні дослідження міжособистісних конфліктів булипроведені К. Левіним, який розглядав їх у контексті задоволення – незадоволенняпотреб особистості. Конфлікт характеризується ним як «ситуація, в якій наіндивіда діють протилежно спрямовані сили приблизно рівної величини» [11, 176],тобто до міжособистісних конфліктів К.Левін відносить протиріччя між потребамилюдини і зовнішніми силами. Якщо в такій ситуації перебуває підліток, то сила, яка його спонукає збоку дорослого, є результатом поля влади цієї людини над підлітком. Конфлікттим серйозніше, ніж більш значимі потреби особистості він зачіпає. Незадоволення потреб створює напругу, а умовою задоволенняіндивідуальних потреб є простір вільного існування. К. Левін констатував, що всучасному суспільстві існують як самостійні: група дорослих і група дітей.
Специфікастановища підлітка полягає в тому, що він є «маргінальною»особистістю. Підліток знаходиться між двома групами, так як він не хоче більшеналежати до групи дітей і намагається перейти в групу дорослих, але вони йоготуди ще не приймають. Тому чим більший розрив між двома групами і довший період неприкаяностіпідлітка, тим з більшими труднощами протікає підлітковийперіод.
Контрастністьдитинства і зрілості, між якими знаходиться підліток, ускладнює його засвоєннясоціальних ролей і породжує чимало зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Крім цього, існує проблемаіндивідуальних відмінностей: так званого «середньостатистичного підлітка»не існує. Загальнізакономірності виявляють себе через індивідуальні варіації, які залежать нетільки від навколишнього середовища підлітка та умов виховання, але й відособливостей особистості [16, 23].
У роботахдеяких психологів, зокрема психіатрів, можна знайти поняття «підлітковийкомплекс» і «пубертатна криза». Перше охоплює психологічніособливості підлітка в їх яскравому прояві, а друге – зміни в поведінці, зумовлені ними. Суть підліткового комплексу складається у важливих для вікуособливостей, поведінкових моделях і специфічнихповедінкових реакціях на вплив навколишнього середовища [21, 45].
ЛичкоО.Є. до них відносить реакцію емансипації, групування з однолітками, реакціїзахоплення (хобі-реакції) і реакції, обумовлені сексуальним потягом. Реакціяемансипації розвивається у підлітків під впливом соціопсихологічних факторів(надмірна опіка з боку дорослих, дріб’язковий контроль, позбавленняелементарної самостійності і будь-якої свободи в діях і ставлення до підліткаяк до дитини). Реакція групування з однолітками має майже інстинктивнепоходження. Саме наявністю цієї реакції може бути пояснений той факт, щобільшість порушень підлітки роблять в групі; саме там відбувається і формуванняпсихічної залежності до алкоголю. Хобі-реакція у дорослих людей може бути відсутня, зате є невід’ємним атрибутомпідлітків. Одне і те ж захоплення може бути сформоване різними спонуканнями, томудеякі захоплення підлітків можуть лежати в основі порушень поведінки — із-занадмірної інтенсивності хобі або асоціального змісту самого захоплення. Дослідженняреакцій, обумовлених сексуальним потягом, свідчать про те, що сексуальнаповедінка підлітків відрізняється крайньою нестабільністю і може наближатися допатологічних форм. Причиною цієї нестійкості є недиференційована сексуальність.Крім цього, підліткам властиві дитячі поведінкові реакції відмови, опозиції,імітації, компенсації і гіперкомпенсації.
ВиготськийЛ.С. зазначав, що перехідний період включає два ряди процесів: «натуральнийряд становлять процеси біологічного дозрівання особистості, включаючи статеведозрівання, а соціальний ряд – процеси навчання та соціалізації в широкомусенсі цього слова» [10, 192]. Центральним новоутворенням особистостіпідлітка є формування відчуття власної дорослості: не просто бути, але іздаватися дорослим. Джерелами виникнення відчуття дорослості є значні зрушенняфізичного розвитку, початок статевого дозрівання і соціальні джерела, а такожїх усвідомлення самим підлітком.
Алесуспільне становище підлітка не змінюється — він був і залишається учнем,зберігається його матеріальна залежність від батьків, які виконують рольвихователів, тим більше що у дорослих залишається звичка спрямовувати таконтролювати дитину, позбутися якої дуже важко, навіть розуміючи необхідністьцього. Адже, даючи самостійність дитині, дорослий повинен обмежувати своїправа. А це створюєміцну основу для збереження у дорослого ставлення до підлітка як до дитини,який повинен слухатися і не претендувати на нові права. Така установканесвідомо лестить самолюбству дорослих: чим безпорадною і інфантильною здаєтьсядитина, тим більш значуща і необхідніша роль батьків та вчителів. Створюєтьсянесприятлива виховна ситуація: таке ставлення дорослих суперечить завданнямвиховного процесу, створює протиріччя в уявленнях підлітка про себе, гальмуєрозвиток соціальної дорослості і придбання соціальної компетентності успілкуванні та поведінці.
Підлітковийперіод — це загострення кризи відносин дорослих і дітей, який проявляється,враховуючи соціальну ситуацію розвитку, на таких полях взаємодії, як «підліток- підліток» і «підліток — дорослий». У ролі дорослих виступаютьвчителі і батьки, з якими найчастіше виникають конфлікти. Таким чином,конфліктна взаємодія відбувається в трьох взаємопов’язаних системах: «підліток- батьки», «підліток — вчителя» та «підліток — підліток».
Спілкуванняпідлітків з однолітками — особлива сфера їхнього життя. Іноді воно стаєнастільки цікавим, що відсуваєтьсяна задній план навчання, зменшуєтьсяпривабливість спілкування з близькими, хоча психологічні механізми такоговпливу часто бувають незрозумілі вчителям і батькам. Конфліктні відносини підлітків між собою грунтуються наборотьбі за лідерство. Основними факторами конфліктної поведінки виступають: рівень домагань, самооцінка і статус[17, 11].
Відносинипідлітків і педагогів супроводжуються конфліктами діяльності, відносин іповедінки. Педагогічні конфлікти мають особливості, пов’язані зі специфікоюнавчальної діяльності, відмінностями у статусі і віці сторін. Конструктивнаповедінка вчителя в конфлікті передбачає правильне визначення своєї позиції,опору на відносини з батьками, використання впливу класу і педагогічногоколективу, повага до особистості підлітка, використання рекомендацій щодооптимізації взаємодії з учнем [13, 14].
Конфліктипідлітків та батьків обумовлені деструктивністю внутрішньо-сімейних відносин,недоліками у вихованні, індивідуально-психологічними змінами в психічномурозвитку підлітків та індивідуальними особливостями самих дорослих. Конфліктнаповедінка підлітків виникає тоді, коли не враховуються індивідуальніособливості, вікові зміни у психіці, коли не змінюються форма і змістспілкування дорослих. Неконфліктним відносинам дорослих і підлітків сприяєпідвищення педагогічної культури батьків, організація родини на колективнійоснові, підкріплення вербальних вимог інтересом батьків до внутрішнього світуїхніх дітей [12, 61].
Питанняпро психологічні детермінанти виникнення конфліктної поведінки, яке дозволяєрозкрити глибинні основи конфліктної поведінки, займає важливе місце вдослідженні конфлікту. Для кращого розуміння конфлікту та управління ним слідчітко визначити зміст понять «конфліктність» і «конфліктнаповедінка».
Представникиситуаційного підходу до конфліктів дають свою інтерпретацію природи виникненняконфліктів і визначення конфліктності. У.Клар конфліктною особистістю називає людину, яка є учасником конфліктнихвзаємодій, тобто має підвищену схильність до сприйняття ситуацій як конфліктнихабо визначає її як схильну до конфліктного реагування на ті чи інші обставини.За К.Хорні, конфліктність може бути характеристикою «невротичноїособистості», тобто людина невротично реагує на життєві ситуації, які уздорової людини не викликають конфлікту взагалі [11, 73].
Не можназаперечувати, що у людини може сформуватися своєрідне тяжіння до періодичноїдраматизації відносин і посилення міжособистісного напруги. Це тяжіння доемоційного напруження нерідко оцінюється навколишніми як свого роду потреба уконфліктах. Однак воно не усвідомлюється самоюлюдиною, а його виникнення пов’язане з глибинними потребами особистості і важкопіддається корекції [11, 46].
В якості щеоднієї основи конфліктності виступає неадекватність сформованих уявлень про інших, завищена самооцінка, яка невідповідає реальним можливостям людини, тенденція до самоствердження за рахунокінших. У цих випадках можливе виникненнястійкої орієнтації на переважне сприйняття негативних якостей оточуючих,переважання у відносинах негативних оцінок.
Уроботах Л.І. Божович, Л.С. Славіної, Б.С. Волкова, В.І. Ілійчука конфліктнаповедінка розглядається як результат внутрішніх і зовнішніх протиріч міжсуспільством, мікросередовищем і самою людиною. Це результат внутрішніх ізовнішніх протиріч між потребою в самоствердженні та можливість її задоволення,між самооцінкою і оцінкою групи, між вимогами групи і власними установками іпереконаннями, тобто конфліктна поведінка виступає як схильність людини доконфлікту при взаємодії особистісних факторів і факторів зовнішнього середовища[15, 5].
Конфліктністьвизначається як перманентна риса особистості, яка акумулюється її природнимизадатками і соціальним досвідом. Таке визначення можна знайти в роботах В.І.Ілійчука, Л.О. Петровської, В.І. Ващенко [8, 19].
Конфліктністьпередбачає певний рівень психічної напруженості. Він може бути різним длярізних людей, що пов’язано з рівнем психологічної стійкості людини. Психічностійкі та психічно нестійкі люди в складних ситуаціях поводяться по-різному. У психічно нестійкихпідлітків відсутні ефективні способи подолання перешкод, тому інодіспостерігається явище самоіндукції негативного емоційного напруження:дезорганізована поведінка посилює стресовий стан, який ще більше дезорганізуєповедінку, що веде до виникнення «хвилі дезорганізації» [29, 69].
Психологічнастійкість є властивістю особистості і полягає в збереженні оптимального стануфункціонування психічної енергії і є набутою. Конфліктостійкість — специфічнийпрояв психологічної стійкості, який розглядається як здатність людини адекватноі безконфліктно вирішувати проблеми соціальної взаємодії [3, 327]. Структура конфліктостійкості включає такі компоненти, якемоційний, вольовий, пізнавальний, мотиваційний та психомоторний. Тому, враховуючи те, що конфліктність і конфліктостійкість знаходяться на різних полюсах одногоконтинууму, правомірно буде визначити структуру конфліктності як ідентичнуструктурі конфліктостійкості, але зпротилежним знаком.
Компонентиконфліктності, таким чином, будуть мати наступний вигляд: — емоційний компонент (стан особистості в ситуаціїміжособистісної взаємодії, невміння керувати своїм емоційним станом впередконфліктних і конфліктних ситуаціях);
— вольовий компонент (нездатністьособистості до свідомої мобілізації сил і самоконтролю);
— пізнавальний компонент (включаєрівень сприйняття провокаційних дій опонента, суб’єктивність, невмінняаналізувати і прогнозувати ситуацію);
— мотиваційний компонент (відображаєстан внутрішніх спонукаючихсил, які не сприяють адекватнійповедінці в конфлікті і вирішення проблеми);
— психомоторний компонент (невмінняволодіти своїм тілом, управляти жестикуляцією та мімікою) [9, 23].
Погоджуючисьз вищевказаними авторами, що конфліктність є рисою особистості, первиннимичинниками якої виступають природні задатки і соціальний досвід, можнаприпустити, що є три види психологічних детермінантів підлітковоїконфліктності:
— детермінанти,пов’язані з психофізіологічними особливостями розвитку (перенесені травми мозкуабо інфекції, спадкові хвороби, відставання розумового розвитку, особливостінервової системи, зокрема, процесів збудження і гальмування);
— психологічнідетермінанти — особливості особистості (статеві особливості, ситуація внутрішньо-сімейногорозвитку, рівень самооцінки, акцентуації характеру);
— соціальнідетермінанти — фактори мікро- і макросередовища. Відповідно до визначенняпоняття «конфліктність» ці детермінанти включають соціальний досвідпідлітка: соціальну некомпетентність (недостатній рівень способів соціальногореагування), педагогічний менеджмент і, можливо, тип навчального закладу.
Даніпсихологічні детермінанти в різному ступені обумовлюють підлітковуконфліктність, тобто мають свою ієрархічну структуру. На наш погляд, чільнемісце займають психологічні детермінанти, зокрема, ситуація внутрішньо-сімейногорозвитку.
Сім’явирішальним чином визначає умови життя дитини в період, що передуєпідлітковому, з одного боку, попереджаючи багато шкідливих наслідків, а зіншого — будучи найбільш багатим джерелом його вражень і переживань. Криза вродині приводить до спотворення ідеалів підлітка, це в свою чергу спочатку провокуєзміну поведінки, а потім морального обличчя і життєвих установок. Вихователемрозчарованого у дорослих підлітка стає вулиця, де є коло таких же підлітків. Запеклість,упертість і аморальний лідер, за відсутності прихильності до сім’ї, ведуть доскоєння злочинних дій, хоча основою створення своєї групи є потреба бутизрозумілим, прийнятим і підвищити свою самооцінку. У результаті руйнуютьсянавчальні та трудові досягнення, що породжує нові конфлікти і невдачі, якіпідривають самоповагу і впевненість у собі, тому при вивченні психологічнихдетермінант конфліктної поведінки підлітка потрібно відокремлювати проявивікових особливостей від випадків власне девіантної поведінки [19, 21].
На закінченняслід сказати, що науковий аналіз явищ і подій, які набувають характеруконфлікту, стає актуальним. Особливий резонанс проблема підлітковоїконфліктності набула останнім часом. Це підтверджує інформація, наведена в ЗМІ,і збільшення кількості соціальних запитів на роботу психолога з важкимипідлітками. Знання факторів підліткової конфліктності необхідно для розвитку впідлітків навичок адекватної самооцінки, формування умінь аналізувати ситуаціюміжособистісної взаємодії; для корекції власної поведінки у відносинах з людьмиі, таким чином, для перетворення конфліктності в конфліктоустойчівость задопомогою активних методів навчання.
1.2Агресивний компонент в конфліктній поведінці особистості підлітка
На думку дослідників,значний вплив на формування особистості протягом життя мають мікросоціальні умови. При цьому, як відзначають В.Н.Мясищева [23], В.Л.Васильєв, Л.М.Зюбін [13], саме середовище відіграє провідну роль у детермінаціїдевіантної поведінки підлітків, опосередковуючивплив біологічних особливостей. Особистість не пов’язана безпосередньо з широкимсоціальним середовищем, вона взаємодіє з нею через близьке мікросередовище (первинну групу). Мікросередовище підлітка складають батьки, однолітки, дорослілюди.
На думку Л.І.Божович,степінь психологічного благополуччя дитиниі гострота явищ підліткової кризи залежать від особливостей взаємостосунків з іншими людьми, насамперед, з дорослими, відтого, наскільки в спілкуванні з нимизадовольняються потреби зайняти нову, «дорослу»життєву позицію і подолати зовнішні і внутрішні перепони, які заважають підлітку досягти бажаного і, насамперед, ним самим обраного зразка [6, 37].
Думка пронесправедливість оточуючих викликає у підлітка почуття образи, він починає вважати себе незаслуженопостраждалим, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оцінює його діяльність.
На наш погляд, причиноюагресивної поведінки може бути незадоволеністьрізних потребпідлітка. Підлітокпотрапляє в ситуацію сильної депривації психічноі соціально важливих потреб, коли оцінкавірогідності їх задоволення падає, виникає стан досади, образи, розчарування, злості, що і позначається узагальненим поняттям «фрустрація». Відповіддю підлітка на стан фрустрації є агресія. Існують інші зовнішні вияви фрустрації: прагненнявтекти від важкої ситуації, тобто відджерела фрустрації; апатія, яка виявляється врегресії поведінки. Очевидно, що ці поведінкові вияви не сприяють формуванню позитивних стосунків між підлітками і оточуючими. Між ними розвиваються стійкі негативні стосунки.
О.О. Бодальов,Л.І. Криволап відзначають ускладнення сфери спілкування підлітка з дорослими,насамперед, з учителями, кожен з яких відзначається особливим стилемспілкування з учнями, манерою викладання, характером вимог, особистіснимиособливостями. Дослідники встановили, що "...існує досить стійка залежністьміж манерою поведінки, яку дозволяє собі педагог у спілкуванні з учнями, іхарактером переживань, які при цьому в учнів підлітків виникають… Вихователі, що різняться стилем спілкування з учнями, по різному впливають на формування характерологічних якостей підлітка" [5, 186].
Тому, ігноруванняпедагогом особливостей самосвідомості підлітка призводить до розвиткудеформованих, негативних стосунків з педагогами, девіантної поведінки, щоврешті решт відбивається на загальній незадоволеності дитини стосунками з дорослими.При цьому вартозазначити, що підліток прагне не стількипротистояти дорослим, скільки стати рівним йому. Він потребує уваги, розуміння дорослих. Вчителі і батьки часто не приймають нову позицію дитини. У результаті між дорослими і підлітками зростає психологічний бар’єр, у прагненні здолатиякий багато підлітків використовуєагресивні форми поведінки.
Отже, аналізпсихолого педагогічної літератури, що розкриває специфіку стосунків підлітків зоточуючими, дозволяє розглядати порушення стосунків підлітків з учителями, яківиявляються в апатії, неприйнятті, що є наслідком неправильного педагогічного керівництваі заподіюють шкоду особистісному розвитку учнів, як причину відхильноїповедінки підлітка.
Вивчення позиціїдорослих вихователів передбачає виявлення специфіки сімейних стосунків, якізакладають зародки агресивної поведінки і виявляються у підлітковому віці вбільш чи менш яскраво вираженій формі.
На думкуД.І.Фельдштейна, дитина одержує початкові знання про моделі агресивноїповедінки в сім’ї. Так, підтвердженням цьому є висловлювання відносноособливостей ідентифікації дитини з батьками, що в подальшому оперує ним якдеяким моральним ідеалом, або орієнтир розвитку особистості підлітка. Дитиначасто ідентифікує себе з батьком або матір’ю [24]. За даними досліджень А.П.Купріної,Д.І.Фельдштейна умови сімейного виховання підлітків з агресивною поведінкоюхарактеризувалися напруженістю психологічного клімату, частими конфліктами міжматір’ю та батьком, в які нерідко включалися й інші члени сім’ї, неуважністю батьківдо дітей. Численнібатьки дотримувалися авторитарних методіву вихованні (гіперпротекції), застосовували фізичні покарання. Інші батьки надавали багато свободи, не вмішуючисьу життя дітей і водночас не надавалидостатньої підтримки, допомоги, часто булибайдужі до їх проблем. Така взаємодія, як правило, сприяла формуванню у підлітків зневажливого ставлення добатьків, викликала почуття злості, образи,відсутність поваги. Думка батьків не єзначущою для підлітків. Вони не могли мати значного впливу на їхню поведінку [20; 24].
Негативна обстановка всім’ї була причиною того, що підготовка дошколи в більшості випадків не проводилася або носила формальний характер і викликала неприязнь і опір. Підлітки з агресивною поведінкою відзначалися неуважністю,імпульсивністю, вступали в конфлікти з учителями.Конфлікти виникали з приводу виконаннянавчальних завдань, успішності, порушення правил поведінки у школі, частіше на уроках. І як наслідок цих конфліктів виникає конфлікт у сфері емоційно особистісних стосунківучнів і вчителів, у сфері їх спілкування вході педагогічної діяльності.
Зміни, що відбувалися устосунках підлітків з батьками, знаходятьвідображення у віковій динаміці мотивів і змісту їх спілкування. Однак, як відомо, численні батьки не враховують вікових змін в особистості підлітка, вважаючи, що він – дитина і повинен слухатися батьків. Незадоволеність у спілкуванні з батьками, особливо батьком (за даними А.П. Купріної), призводить дорозвитку протестного характеру поведінки [20, 72].
Г.М. Пікалова пояснює ускладнення, які виявляються у стосунках підлітків і дорослих, протиріччями, що виникаютьміж потребою пізнати самого себе інедостатнім вмінням правильно аналізувати своїособисті вияви, між рівнем домагань підлітка і його реальним положенням у колективі, міжставленням до самого себе і ставленням донього товаришів, однолітків, дорослих. Ці ускладнення, зазвичай, виявляються уформі конфліктів, у розриві cтосунків[7, 42].
Розгляд теоретичних таекспериментальних досліджень з проблеми відносинпідлітків з агресивною поведінкою із батьками, дозволяє зробити висновок про зумовленість агресивної поведінки підлітків сімейними стосунками.
Отже, викривлене уявлення підлітка про ставлення оточуючих до нього, закріплюючись, стають своєрідною позицією підлітка, що визначає весь його подальший розвиток. Реагуючи агресивними вчинками, підліток знаходить причину своїх невдач не увласних недоліках, а в несправедливості,недоброзичливості оточуючих людей. Порушеннястосунківпідлітка полягає в йогопозиції «Я поганий – всі погані», «Яхороший – всі погані», в його рухові проти і від людей.
На підставівищевикладеного дослідження можна говорити про неузгодженість ідеального і реального ставлень підлітків з агресивною поведінкою, що призводить до неадекватностіставленняпідлітка до себе, доінших, до результатів власної діяльності. Все це викликає упідлітка негативний стан– досаду, образу, злість,обурення, гнів, лють, звиявом яких і починається формування мотивуагресивної поведінки. Переживання цих станів призводить до виникнення потреби (бажання) підлітка усунути психічну напругу, розрядити її. Ця потреба веде до формування поки абстрактної мети: що треба зробити, щоб задовольнити бажання покарати того, хто образив. Виникнення наміру покарати, помститися веде до пошуку конкретного шляху і засобудосягнення наміченої абстрактної мети. Підліткирозглядають конкретні агресивні дії, вибір яких залежитьвід оцінки ситуації та їхможливостей, ставленнядо джерела конфлікту, установки на розв’язанняконфліктів. Пропустивши всі ці дії через «внутрішній фільтр», підлітки переходять до формування мотивуагресивної поведінки: формування наміруздійснити конкретну агресивну дію щодотого чи іншого об’єкта, не обов’язково щодо образника. На цій стадії здійснюється вибір конкретної агресивної дії,приймається рішення. Прийняття рішення приводитьдо виникнення спонуканнядосягти мети. На цьомупроцес формування мотиву агресивної поведінкизакінчується. Його підсумком є утворення складного психологічного комплексу, до якого належать потреба (бажання) підлітка відреагувати на конфліктну ситуацію(наприклад, на агресію іншої особи), спосіб і засіб цьогореагування, і обґрунтування, чому обранісаме вони. Отже, у підлітків з’являється підстава для агресивної поведінки, яка пояснює, чому вони прийшли дорозуміння необхідності такої поведінки (щоспонукало), що вони хочуть досягти (якамета), яким чином і, можливо, заради кого.
На думкуВ.А.Аверіна, А.Бандури, Л.М.Семенюк, агресивна поведінка має місце з моменту виникнення конфліктної(при спілкуванні) або фруструючої (придіяльності) ситуації, яка відіграє рользовнішнього стимулу. Аналіз досліджень з феноменології агресії дозволив виокремити три компоненти в структурі агресії:когнітивний, емоційний, поведінковий. Дані компоненти знаходять відображення в специфіці вияву агресії підлітками [1; 4; 27].
Когнітивнийкомпонент агресії представлено в рамках зіткнення думок, бажань, інтересів,цілей між партнерами по спілкуванню, що усвідомлюється суб’єктами. Емоційний компонентвиявляється у небажанні суб’єктів спілкування знайти компроміс і, як наслідок, виникненнявзаємостосунків неприязні. Дії когнітивного й емоційного компонентів маютьмісце у поведінковому компоненті, що виявляється в неслухняності, грубій поведінці,бійках, крадіжках, наговорах, бравадах, порушенні шкільної дисципліни, хуліганськихвихідках.
Детермінантами виникненнякогнітивної складової агресії є переживанняобрази, ображеного самолюбства, незадоволення ставленнями близьких, бажання не виявити слабких сторін своєї особистості, завоювати авторитет, прагненнядовести свою повноцінність, одержати визнання.
Детермінантами виникненняемоційної складової агресії є специфікабіологічного фундаменту особистості:нейродинамічні і психодинамічні якості темпераменту ідеякі види акцентуацій характеру. Критеріальними показникамивищезазначеного параметра є емоційна чутливість і дратівливість, рівеньтривожності, деякі емоції, які належать до так званогокомплексу ворожості – гнів, відраза іпрезирство, емоція страху, образливість, запальність, зарозумілість, "єршистість"(характеризує його збудливість і конфліктність),підозрілість, нетерпимість до заперечень, непоступливість. Вони створюютьсхильність суб’єкта до виникнення стануконфлікту. На думку більшості вчених, найбільший внесок в агресивну поведінку вносять запальність, образливість,мстивість.
Не випадково Л.І.Бєлозеровавиявила у важких підлітків переважання таких особистісних особливостей, якобразливість (у 74%), впертість (у 68%), запальність (у34%), забіякуватість (у 33%) [28, 122].
У працях А.А.Реаназазначено, що, крім збудливості, на виникненняагресивної поведінки підлітків впливає і така особливість особистості (характеру), як демонстративність.Демонстративні підлітки і юнаки постійно прагнуть чинити вплив на інших, привернути до себе увагу. Це реалізується вмарнославній поведінці,часто демонстративно. Очевидно, саме надмірне марнославство і призводить дообразливості, зарозумілості, роль яких длявиникнення агресивної поведінки значна. Сукупна дія цих характеристик зумовлює готовність людини до агресивних дій на емоційному та поведінковому рівні [26, 7].
У рамках вивченняповедінкової складової агресії необхідно звернутисядо форм її вияву. Численні зарубіжні дослідники, серед них Хевітт і Дженкінс, поділяли підлітків з агресивноюповедінкою на дві групи: перша група – цепідлітки з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади, а друга група – діти, що відрізняються несоціалізованою агресивною поведінкою, для якиххарактерні різні психічні порушення.
Поведінкова складоваагресії виявляється у підлітків при опозиціїщодо дорослих. Підлітки порушують тишу, включаючи образливі зауваження, псують суспільне майно. Необхідно відзначити, що уцьому випадку дорослим необхідно вибирати правильну позицію – твердо, спокійно, доброзичливо прийняти спробидовести ситуацію до конфлікту; вони відразуодержують психологічну перевагу, яка утримує підлітків відподальших експериментів.При зустрічній опозиційності дорослих виникає подальший конфліктміж дорослими і підлітками [14, 15].
Агресивнаповедінка, яка виявляється у повсякденному житті у підлітків не маючи зв’язку зпорушенням встановлених законодавством правил, закономірно відділяється відсоціальної поведінки і серйозних деліктів. Агресивну поведінку побутовогохарактеру зазвичай, відносять до сфери індивідуальної агресіології, вона стосуєтьсясфери конфліктів у міжособистісних стосунках і є предметом вивчення психологопедагогічної науки. Однак,як справедливо вважає В.Н.Мясищев, улюдини не можна відділитиособисту сторонупроблеми від суспільної; і якщо ворожі, вузько особисті стосунки спочатку здаються тільки особистою справою, то, накопичуючись, вони можуть трансформуватися з особистоїсправи до справ з кримінальної практики [23,20].
Н.В.Алікіна вважає, щоміж повсякденною і злочинною агресією припустимааналогія тому, що агресія, як вияв природної захисної реакції на несприятливу конфліктну ситуацію у підлітків, в девіантній і делінквентній поведінці може займати статус своєрідної захисної форми поведінки, будучи викривленим способомзадоволення потреб і відображаючи проблеми самореалізації [2, 9].
Численні вітчизняні ізарубіжні автори розглядають агресивну поведінкуяк девіантну, відхилену від норми, виключаючи її адаптивну функцію. На думку авторів, почуття самознищення, своєї невідповідності вимогам ставить перед вибором або на користьвимог і продовження болісних переживаньсамознищення, або на користь підвищеннясамоповаги в поведінці, спрямованих проти цих вимог.
Підлітки частіше за всевибирають друге. У результаті й установки, іреферентні групи, і поведінка підлітків стають все більш антинормативними,штовхаючи їх все далі по шляху девіації.
Агресивна поведінкарозглядається як руйнівна, згубна поведінка,що приносить фізичну і психічну шкоду. Аналіз праць ряду дослідників (Л.М.Зюбін, Я.Л.Коломінський, В.Г.Степанов, Р.І.Цветкова) дозволяє припустити, що вони вважають агресію адаптивною реакцією, яка є виявом механізму психологічного захисту. В.Г.Степанов пише, що «агресія як виявнепристосованості до соціального середовища чітко виявляєтьсявід 10 до 13 років [29].
Адаптаційні механізмиагресії підлітків розглядалися у праці Л.Б.Філонова.Досліджуючи поведінку підлітків „на межі агресії“, автор встановив її продуктивний, природний адаптаційнодослідницький характер. Для дослідника пошук підлітком меж припустимого є закономірним явищем. Він раціональний у тому випадку, якщо не виходить за рамки дозволеного суспільством. Водночас пошук меж виявляється тією лінією, яка легко може привести до відхилення [30, 117].
Аналіз літературисвідчить також про те, що конструктивна агресія, починаючи з раннього віку, активно сприяє адаптації. Спочатку вона виконує сигнальну функцію, свідчить про виникнення проблем дезадаптації. З розвитком же активності дитини, вона починає виконувати й іншу, компенсаторну функцію, сприяючи виробленню способів адекватної адаптації до навколишнього середовища. Навідміну від конструктивної, деструктивнаагресія не веде до адекватної адаптації, анавпаки, виявляється в девіантній поведінці.
У контексті досліджуваноїпроблеми цікавою є позиція Н.Ю.Максимової,яка вважає, що відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушення взаємодії дитини з навколишнім світом, який поступоворозвивається [22].
Агресивна поведінка, нанаш погляд, є результатомпорушення стосунків підлітка з середовищем. Всім дітям властивепрагнення досягти позитивної оцінки оточуючих. Незадоволеність цією життєвоважливою соціальною потребою викликає у дитини негативні емоційні переживання, штовхаєїї на пошук виходу з травмуючої ситуації. На думку І.Б.Котової,Д.І.Фельдштейна, Є.Н.Шиянова, правильне педагогічне керівництво забезпечуєнайбільш оптимальний вихід з цієї ситуації. Дорослим необхідно допомогтипідлітку підвищити рівень успішності його діяльності, або знайти іншу сферусамоствердження. При відсутності правильного педагогічного керівництвастихійним виходом із ситуації, що склалася, буде закріплення у підлітків з агресивноюповедінкою негативного ставлення до оточуючих. Джерелом негативних стосунківпідлітків з агресивною поведінкою слугує несприятлива обстановка, що склаласянавколо підлітка.
Докори з бокувчителів у недобросовісності, егоїзмові, підлості, нездатності щось зробитиможуть бути причиною агресивних повторних виявів у підлітків і укріпленнянегативних стосунків. Під негативним ставленням підлітків з агресивноюповедінкою до оточуючих ми розглядаємо емоційно ціннісне ставлення, яке виражаєтьсяв антипатії, неприйнятті, що заподіює шкоду особистісному розвитку підлітка.
Отже, аналізпсихолого педагогічної літератури дозволяє зробити висновок про те, щовідхилення в поведінці підлітків, в тому числі й агресивні форми, кризипсихічного розвитку залежать від стосунків підлітків з іншими людьми. Такимчином, агресивна поведінка є наслідком порушень системи ставлень, в якійзнаходиться підліток і є викривленим видом взаємодії з оточуючими. Аналіз досліджень,які розглядають мотиви агресивної поведінки, показав, що агресивні діїпідлітків виступають:
– як засіб досягненнязначущої мети;
– як спосіб психологічноїрозрядки, заміщення блокованої потреби іпереключення діяльності;
– як самоціль, щозадовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні.
В дослідженні ми спиралисяна розуміння агресивної поведінки підлітківяк засобу психологічного захисту, недиференційованого захисного механізму, неконструктивного, неадекватного (уплані розв’язання проблем) поведінки.Загалом можна зробити висновок про те, щоагресивна поведінка – це, насамперед, цілеспрямована і навмисна поведінка, свідома поведінка людини.
2. Емпіричні дослідження конфліктної поведінкипідлітків
2.1 Методи та процедури дослідження
Для перевірки гіпотетичного положення ми використовувалидіагностичний інструментарій у вигляді наступних методик:
1. Методика діагностикистану агресії у підлітків Басса та Дарки.
Мета: виявитипереважаючу форму агресії.
Дана методикаскладається з інструкції, завдання, бланка питань 75, на які потрібновідповісти „так“ або „ні“, бланка відповідей, ключа і 8шкал: фізична агресія — використання фізичної сили проти іншої особи, непряма,вербальна, негативізм — опозиційна манера в поведінці від пасивного опору доактивної боротьби проти звичаїв і законів, роздратування — готовність до проявунегативних почуттів при щонайменшому збудженні, образа — заздрість і ненавистьдо оточуючих за дійсні і вигадані дії, підозрілість, почуття провини(аутоагресія).
У даній методиціпитання може відноситься тільки до однієї форми агресії і всі питанняформулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільногосхвалення відповіді на питання. Також у даній методиці підраховується індексворожості й індекс агресивності.
2. Методика діагностики схильностіособистості до конфліктної поведінки К. Томаса.
Мета:визначенняпереважного способу поведінки людини в конфліктних ситуаціях
Описметодики:
Наранніх етапах вивчення конфліктів широко використовувався термін „вирішенняконфліктів“, який має на увазі, що конфлікт можна і необхідно розв’язуватиабо елімінувати. Таким чином, метою вирішення конфліктів був деякий ідеальнийбезконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії.
Однак,останнім часом ставлення фахівців до цього аспекту дослідження конфліктівістотно змінилося. Це викликано, на думку К.Томаса, двома обставинами:усвідомленням марності зусиль з повної елімінації конфліктів, а такожпідтвердженням наявності позитивних функцій конфліктів. Звідси, згідно зпідходом К.Томаса, наголос повинен бути перенесений з елімінування конфліктівна управління ними. Тому, автор вважає за потрібне сконцентрувати увагу натаких аспектах зміни конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціяххарактерні для людей, які з них є більш продуктивними або деструктивними; якимчином можна стимулювати продуктивну поведінку.
Дляопису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях, К.Томас запропонувавдвовимірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій єкооперація (пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених доконфлікту) і напористість (для якої характерний акцент на захисті власнихінтересів). Відповідно цим двом вимірам, автор виділяє наступні способирегулювання конфліктів:
1)Змагання (конкуренція) як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому. Людина, що використовує стильконкуренції, дуже активна і намагається йти до вирішення конфлікту власнимшляхом. Вона не надто зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, натомістьє здатною на вольові рішення.
Згідноопису К. Томаса, вона намагається в першу чергу задовольнити власні інтереси зарахунок чужих, примушуючи інших людей приймати ваше вирішення проблеми. Задлядосягнення мети вона використовує свої вольові якості. Це може бути ефективнимстилем в тому випадку, коли людина тримає в руках певну владу. Однак це не тойстиль, який ефективно можна використовувати в спілкуванні між людьми.
Наведемокілька прикладів випадків, коли можна використовувати стиль суперництва: — підсумок є дуже важливим для людини;
— людина має певний авторитет для прийняття рішення і є очевидним, що це рішенняє найкращим;
— коли немає іншого виходу;
— людина не може показати, що вонарозгубилася.
2)Пристосування — на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересівзаради іншого. Цей стильозначає те, що людина діє спільно з іншою людиною, не намагаючись відстоювативласні інтереси. Цей підхід можна використовувати, коли результат важливий дляпартнера та не дуже важливий для певної людини. Також стиль є корисним в тихситуаціях, коли партнер має більшу владу. Поступаючись, погоджуючись абожертвуючи власними інтересами, людина може пом’якшити ситуацію.
3)Компроміс — використовуючистиль компромісу, людина трохи поступається власними інтересами, щобзадовольнити їх в іншому. Інша сторона робить те саме. Такі дії можуть певноюмірою нагадувати співробітництво. Однак компроміс досягається на більшповерхневому рівні порівняно зі співробітництвом. Компроміс часто є вдалимвідступом чи навіть останньою можливістю прийти до певного рішення.
4)Уникнення — відсутність як прагнення до кооперації, так і тенденції додосягнення власних цілей. Цей підхід реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, неспівробітничає ні з ким для вирішення проблеми або просто ухиляється відконфлікту. Цей стиль можна використовувати цю тактику, коли вирішується ненадто важливе питання або коли становище безвихідне. Не дивлячись на те, щобагато хто вважає ухилення слабкістю, часто така „відстрочка“ можестати шансом залагодити ситуацію.
5)Співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністюзадовольняє інтереси обох сторін. Слідуючи такому стилю, людина бере активну участь у вирішенніконфлікту, але при цьому намагається саме співробітничати з іншою людиною. Цейстиль вимагає складної та тривалої роботи, оскільки спочатку відкриваютьсяпотреби, інтереси всіх сторін конфлікту, а потім проходить активне їхобговорення. Для успішного використання стилю співробітництва необхідновитратити певний час на пошук прихованих інтересів іншої сторони.
К.Томасвважає, що при уникненні конфлікту жодна з сторін не досягає успіху. При такихформах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один зучасників виявляється у виграші, а інший програє, або вони обидва програють,оскільки йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації співпраці обидвісторони виявляються у виграші. У своєму опитувальнику з виявлення типових формповедінки К.Томас описує кожний з п’яти наведених можливих варіантів 12судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вонизгруповані в 30 пар. Тест можна використати в груповому варіанті, як впоєднанні з іншими тестами, так і окремо.
Укожній з поданих пар необхідно вибрати те судження, яке є найбільш типовим длявашої поведінки. Відведений час — не більш 15-20 хвилин.
3. Методика діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна.
Даний тест є надійним таінформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент часу (реактивна тривожність як стан) та особистісноїтривожності (як стійкої характеристики особистості). Реактивна тривожність характеризується напруженням, хвилюванням, нервозністю. Особистісна тривожність характеризує стійку схильність сприймати широке коло ситуацій як загрозливі, реагувати на них станом тривоги.
В нормі показникизнаходяться в межах 30 балів, помірно підвищенатривожність — в межах 31–45 балів, 46 балів і вище характеризує високий рівень тривожності. Бали нараховуються за відповіді на 40 питань.
4. Методика „Особистісна агресивність і конфліктність“ Є.П. Ільїна іП.А. Ковальова.
Мета:виявлення схильності суб’єктадо конфліктності і агресивності як особистісним якостям.
Опитувальникмістить 80 тверджень, з якими респондент може погодитися або не погодитися.Відповіді на питання відповідають 8 шкалам: запальність, наступальність,образливість, непоступливість, компромісність, мстивість, нетерпимість до думкиінших, підозрілість.
Закожною шкалою діти можуть набрати від 0 до 10 балів. Сума балів за шкалами „наступальність“і „непоступливість“ дає показник „позитивної агресивності“суб’єкта, сума балів за шкалами „мстивість“ і „нетерпимість додумки інших“ — показник „негативної агресивності“. Сума балів зашкалами „безкомпромісність“, „запальність“, „образливість“,»підозрілість" дає узагальнений показник конфліктності.
2.2 Аналіз результатівдослідження
З метою вирішення основного завдання нашого дослідженнята перевірки гіпотетичного положення, нами було складено програму емпіричногодослідження конфліктної поведінки підлітків, які навчаються в загальноосвітній школі№24.
Вибірку склали учні 9-А класу, школи №24, 30 дітей, з яких 14 – хлопчиків і 16 – дівчаток.
Для перевірки гіпотетичного положеннями використовували діагностичний інструментарій у вигляді наступних методик:
1. Методика діагностики стануагресії у підлітків Басса та Дарки.
2. Методика діагностики схильностіособистості до конфліктної поведінки К. Томаса.
3. Методикадіагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна.
4. Методика «Особистіснаагресивність і конфліктність» Є.П. Ільїна і П.А. Ковальова.
Проведення вказанихметодик дозволило нам зафіксувати отримані результати, які були згруповані намипо кожній з методик.
Післяпроведення методики Басса та Даркирезультати зобразили в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1. Кількісний розподіл вибірки дослідження рівня агресії за методикою Басса‑ДаркіПараметр Фізична агресія (1) Вербальна агресія (2) Непряма агресія (3) Негативізм (4) Роздратування (5) 50 50 50 50 10 А 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Всього 15 15 11 19 9 21 14 16 14 16 % 50 50 36,7 63,3 30 70 46,7 53,3 46,7 53,3 Юнаки 8 6 8 6 5 9 6 8 5 9 % 57,2 42,8 57,2 42,8 35,7 64,3 42,8 57,2 35,7 64,3 Дівчата 7 9 3 13 4 12 8 8 9 7 % 43,8 56,3 18,75 81,25 25 75 50 50 56,3 43,8 Параметр Підозрілість (6) Образа (7) Почуття провини (8) Індекс агресивності (ІА) Індекс ворожості (ІВ) 50 50 50 25 10 А 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 Всього 7 23 18 12 11 19 19 11 30 % 23,3 76,7 60 40 36,7 63,3 63,3 36,7 100 Юнаки 2 12 7 7 6 8 9 5 14 % 14,3 85,7 50,0 50,0 42,8 57,2 64,3 35,7 100 Дівчата 5 11 11 5 6 10 6 10 16 % 31,25 68,75 68,75 31,25 37,5 62,5 37,5 62,5 100
Зарезультатами тесту дослідженнярівня агресії за методикою Басса-Дарків 9-А класі можна сказати наступне:
— переважають такі різновиди агресії якнепряма агресія та підозрілість, слід відмітити також високі показники врізновидах «Вербальна агресія» та почуття провини;
— цікаво відмітити, що до фізичноїагресії більш схильні дівчата ніж юнаки (56,3% та 42,8% відповідно);
— найбільш схильними до вербальноїагресії є дівчата (81,25%), хоча і серед юнаків цей показник досить високий;
— до непрямої агресії схильні як юнакитак і дівчата, хоча серед дівчат цей показник вищий (64,3% і 75% відповідно);
— досить високим є показник негативізмуу групі, за цим параметром він вищий у юнаків, хоча і серед дівчат доситьвисокий, до негативізму схильні половина опитаних дівчат;
— показник «Роздратування»вищий серед юнаків – 64,3% і 43,8% відповідно;
— показник «Підозрілість»однаково високий і серед юнаків (85,7%) і серед дівчат (68,75%), хоча середюнаків він вищий;
— за показником «Образа»значення розподілились однаково серед юнаків, а серед дівчат схильних до образи– меншість (31,25%);
— показник «Почуття провини»однаково високий серед юнаків і дівчат – 57,2% і 62,5 відповідно;
— індекс агресивності більший середдівчат (62,5%);
— індекс ворожості як серед юнаків, такі серед дівчат не виходить за межі норми.
Після проведення методикидіагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса.
Для 32% досліджуваних вконфліктних ситуаціях є характерним стиль пристосування; для 28% – стиль суперництва;для 24% – стиль компромісу і лише 16% досліджуваних використовує стиль співпраці та уникнення (по 8% відповіднона кожен стиль).
За результатамитестування важливо всіх респондентів умовно розділити на три підгрупи:
Перша підгрупа – це діти, основним типом поведінки яких в конфліктних ситуаціях є пристосування;
Друга підгрупа – це діти, які віддають перевагу у конфліктітакому типу поведінкияк спурництво;
Третя підгрупа – це діти, які в конфлікті використовують восновному компромісну поведінку.
Можна добрепрослідкувати і оцінити тенденцію використання стилів поведінки у конфлікті,які відносяться до першої моделі регулювання конфліктів – кооперації (стиль компромісута співпраці) і до другої моделі регулювання конфліктів – напористості (стиль змаганняі пристосування). Для підлітків найбільш припустимою є друга модель регулювання конфліктів – напористість (використовують 60% підлітків), у той час як перша модель – кооперація – характерна лише для 32% підлітків.
Таким чином, для данихдосліджуваних найбільш характерним типом поведінки є пристосування.
Проаналізувавширезультати дослідження самооцінки за методикою діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга,Ю.Л. Ханіна, можназробити наступні висновки:
— низький рівень тривожності (до 30балів) спостерігається у 11 опитаних (36,7 %), з яких 8 (50 %) тестованих – дівчата, а 3 (21,4 %) – хлопчики;
— середній рівень тривожності (31-45балів) спостерігається в 9-ти опитаних або в 30 %, з яких дівчата становлять 5 осіб (31,3 %), а хлопчики, відповідно, 4 особи, або 28,6 %;
— високий рівень тривожностідіагностується у 10 осіб, або 33,3 %, серед яких 6 осіб становлять хлопчики (42,9 %), а 4 особи – дівчата (25 %).
Таким чином, можназробити висновок про те, що самооцінка в осіб жіночої статі досліджуваної групиє вищою, ніж серед чоловіків. Навіть враховуючи те, що жінок серед тестованихбільший рівень тривожності, в загальному уних нижчий.
Графічно результатидослідження матимуть такий вигляд:
/>
Рис. 1.1. Результати дослідження згідно методики діагностики самооцінкиЧ.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна
/>
Рис. 1.2. Розподіл результатів згідно методики діагностики самооцінкиЧ.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна
Середньогруповийрозподіл показників за методикою «Особистісна агресивність і конфліктність»Є.П. Ільїна і П.А. КовальоваШкали Хлопці Дівчата Запальність 6,05 4,80 Наступальність 4,45 4,20 Образливість 3,15 3,85 Непоступливість 4,70 4,65 Компромісність 7,95 7,10 Мстивість 3,05 3,80 Нетерпимість до думки інших 2,60 2,95 Підозрілість 4,55 5,00 Позитивна агресивність 8,80 9,25 Негативна агресивність 5,65 6,75 Конфліктність 17,55 14,60
Отже,хлопчики більш запальні ніж дівчата, а дівчата більш підозрілі. Конфліктність ухлопчиків трішки вища ніж у дівчат.
Висновки
Таким чином,конфліктна поведінка пов’язана з певними рисами характера та якостямиособистості підлітка такими, як: нетерпимість до недоліків інших, зниженасамокритичність, імпульсивність до агресивної поведінки, до підпорядкуванняінших, неуважності до людей, користолюбство, егоїзм. Причини конфліктів можуть корінитисяв особистісній своєрідності членів підліткового колективу, це насамперед: невмінняконтролювати свій емоційний стан, низький рівень сомоповаги, агресивність,підвищена тривожність, некомунікабельність, надмірна принциповість.
З конфліктноюповедінкою тісно пов’язане таке поняття як агресивність. Агресивність виступаєяк одна із компонентів агресивної поведінки підлітка. Агресивна поведінка, на наш погляд, єрезультатом порушення стосунків підлітка з середовищем. Всім дітям властивепрагнення досягти позитивної оцінки оточуючих. Незадоволеність цією життєвоважливою соціальною потребою викликає у дитини негативні емоційні переживання,штовхає її на пошук виходу з травмуючої ситуації.
Агресивні діїпідлітків виступають: як засіб досягнення значущої мети; як спосібпсихологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності;як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні.
За результатами дослідженнярівня агресії за методикою Басса-Дарків 9-А класі можна сказати наступне:
— переважають такі різновиди агресії якнепряма агресія та підозрілість, слід відмітити також високі показники врізновидах вербальна агресія та почуття провини;
— цікаво відмітити, що до фізичноїагресії більш схильні дівчата ніж юнаки (56,3% та 42,8% відповідно);
— найбільш схильними до вербальноїагресії є дівчата (81,25%), хоча і серед юнаків цей показник досить високий;
— до непрямої агресії схильні як юнакитак і дівчата, хоча серед дівчат цей показник вищий (64,3% і 75% відповідно);
— досить високим є показник негативізмуу групі, за цим параметром він вищий у юнаків, хоча і серед дівчат доситьвисокий, до негативізму схильні половина опитаних дівчат;
— показник роздратування вищий серед юнаків – 64,3% і 43,8% відповідно;
— показник підозрілість однаково високий і серед юнаків (85,7%) і середдівчат (68,75%), хоча серед юнаків він вищий;
— за показником образа значення розподілились однаково серед юнаків, а серед дівчатсхильних до образи – меншість (31,25%);
— показник почуття провини однаково високий серед юнаків і дівчат – 57,2%і 62,5 відповідно;
— індекс агресивності більший середдівчат (62,5%);
— індекс ворожості як серед юнаків, такі серед дівчат не виходить за межі норми.
Самооцінка в осіб жіночоїстаті досліджуваної групи є вищою, ніж серед чоловіків. Навіть враховуючи те,що жінок серед тестованих більшийрівень тривожності, в загальному він у них нижчий.
Для підлітків найбільш припустимою є друга модель регулювання конфліктів – напористість (використовують 60% підлітків), у той час як перша модель – кооперація – характерна лише для 32% підлітків. Такимчином, для даних досліджуваних найбільш характерним типом поведінки є пристосування.
Гіпотеза дослідження знайшла підтвердження.
Списоквикористаних джерел
1. Аверин В.А.Психология детей и подростков. – СПб., 1998. – С.361-371.
2. Аликина Н.В.Возрастные психологические особенности агрессивногоповедения несовершеннолетних: Автореф. дисс.…канд. психол. наук. – К., 1989. –21 с.
3. Анцупов А.Я.,Малышев А.А. Введение в конфликтологию. – М.:МАУП, 1996. – 551 с.
4. Бандура А.,Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияниявоспитания и семейных отношений. – М., 2000. – 512 с.
5. Бодалев А.А.,Криволап Л.И. О воздействии стиля общения педагогас учащимися на их эмоциональный опыт // Проблемыобщения и воспитания. – Ч. 1. – Тарту, 1974. – С. 185-192.
6. БожовичЛ.Проблемыформированияличности.–М.:Педагогика,1995. –264с.
7. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Издательство «Питер», 2000.–352с.
8. Ващенко І.В.,Антонова О.І. Конфлікт: посттравматичний стрес. – К.: Наукова думка, 1998. – С.18-20.
9. Волкогонов Д.А.Моральные конфликты и способы их разрешения. – М.: Знания, 1974. – 64 с.
10. Выготский Л.С.Педагогическая психология / Под ред. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1991. –479 с.
11. Гришина Н.В.Психология конфликта. – Спб.:ПИТЕР, 2000. – 456 с.
12. Драгунова Т. В.Подросток. – М.: Знание, 1976. – 96 с.
13. Зюбин Л.М.Психология воспитания: Методическое пособие. – М., 1991. – 93 с.
14. Іванова В.В.Причини та форми агресивної поведінки підлітків / Практична психологія тасоціальна робота. – № 5. – 2000. – С. 14-16.
15. Ілійчук В. І.Саморегуляція підлітків у подоланні конфліктної поведінки. – К.: ЛИБІДЬ, 1996. – 22 с.
16. Кон И.С.,Фельдштейн Д.И. Отрочество как этап жизни и некоторые психолого-педагогическиехарактеристики переходного возраста – М.:Педагогика, 1980. – С. 16-28.
17. Конфликты вшкольном возрасте / Ред. А. П. Шумилин – М.:МГУ, 1986. – С. 121.
18. Конфліктологія:Навчальний посібник / Ємельянов Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. – К.: КНЕУ, 2003. – 315 с.
19. Корнеева Е.И.Если в семье конфликт… – Ярославль: Академия развития: Академия Холдинг, 2001. –192 с.
20. Куприна А.П.Удовлетворенность общением как важная проблема подросткового возраста //Психологические условия и механизмы воспитания подростков. – М., 1983. – С.71-75.
21. Личко А.Е. Типыакцентуаций характера и психопатий у подростков. – М.: Апрель-пресс, Эксмо-пресс, 1999. – 416 с.
22. Максимова Н.Ю.Особенности личностных отношений трудовоспитуемых подростков: Автореф. дисс.…канд. психол.наук. – К., 1981. – 22 с.
23. Мясищев В.Н.Психология отношений. – М., 1995. – С.15-27.
24. Психология современногоподростка / Под ред. Д.И.Фельдштейна. – М., 1987. – 347 с.
25. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика / Д. Я. Райгородский. – Самара: Издательский дом «Бахрах»,2005. – 675 с.
26. Реан А.А.Агрессия и агрессивность личности // Психологический журнал. – 1996. – Т. 17. –№ 5. – С. 3-19.
27. Семенюк Л.М.Психологические особенности агрессивного поведения и условия его коррекции. –М., 1998. – С. 48-60.
28. Социальнаяпсихология агрессии / Б. Крэйхи – СПб.:Питер, 2003. – 336 с.
29. Степанов В.Г.Психология трудных школьников. – М., 1997. – 320 с.
30. Филонов Л.Б.Поиск пределов допустимого как одна из особенностей поведения «трудных»подростков. – М., 1979. – С. 114-138.