Реферат по предмету "Психология"


Акцентуації характеру

Вступ
Актуальність теми. Характер це дуже складна категорія психологічного аналізу. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Вивчення характеру, його класифікаційні ознаки дозволяють проводити і диференціювати особу в соціальному аспекті.
Звернення до дослідження акцентуації сталося завдяки дослідженням в психіатрії. Психотерапевти вважають, що типи акцентуації характеру схожі і частково збігаються з типами психопатій.
Ще на зорі вчення про психопатії виникла проблема відмежування їх від крайніх варіантів норми. Бехтерьов В.М. згадував про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом.» [1, с. 28].
Ганнушкин П.Б. подібні випадки позначав як «латентну психопатію» [3, с. 34], Фрамер і Кербіков О.В. – як «передпсихопатію» [2, с. 42], Ушаков Г.К. – як «крайні варіанти нормального характеру» [4, с. 31, 42].
Найбільшу популярність здобув термін Леонгарда – «акцентуїрованна особистість» [5, с. 49]. Проте правильніше говорив про «акцентуацію характеру» особистість – поняття набагато складніше, ніж характер. Вона включає інтелект, здібності, схильності, світогляд і тощо. У описах Леонгарда йдеться саме про типи характеру…» [6, с. 52].
Відмінності між акцентуаціями характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях Ганнушкина П.Б. – Кербікова О.В. Поряд з акцентуаціями характеру може не бути жодного з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідку тягаря аномалії характеру. В усякому разі, ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознакам психопатії відразу. Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжуються з повзросленням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, в певній обстановці, і майже не виявлятися в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутня, або буває нетривалою.
На додаток до критеріїв Ганнушкина П.Б., Кербікова О.С. можна відзначити ще один важливий ознак, що відрізняє акцентуацію і психопатії. Лічко, писав «при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, від всіляких приводів і навіть без видимої причини.» [7, с. 29]. При акцентуаціях порушення виникають лише при певного роду психічних травмах, в деяких важких ситуаціях, а саме лише тоді, коли вони адресуються до «місця найменшого опору» [8, с. 38], до «слабкої ланки» [9, с. 27] даного типа характеру. При кожному типові акцентуаціi є властиві йому, відмінні від інших типів, «слабкі місця» [10, с. 26].
Предметом вивчення в курсовій роботі є предмет загальної психології.
Мета курсової роботи – усестороннє вивчення об'єкту на основі учбових і методичних матеріалів, статей і монографій.
Завдання в курсовій роботі:
– дати визначення поняття «характер»;
– перерахувати основних дослідників типології характеру, дати характеристику їх наукових досліджень;
– перерахувати і дати коротку характеристику типології характеру, позначити основних типів характерів;
– провести практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру, позначити характерні особливості проведеного дослідження, надати загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру.
Об'єктом дослідження в роботі є акцентуації характеру.
1. Психологічна суть характеру людини. Акцентуація характеру
Характер і його психологічні ознаки. Поняття «акцентуація» характеру
Слово «характер» в перекладі з грецького означає «друк», «чеканка». У характері як би збережені, віддруковані основні, найбільш істотні межі даної особистості, які стійко виявляються в поведінці людини. Таким чином, характер можна визначити як «ієрархизірованну, впорядковану сукупність стійких індивідуально-психологічних особливостей особи, які формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в способах типового реагування особи в діяльності, поведінці» [11, с. 177].
Риси характеру виявляються в учбовій і професійній діяльності людини, в її вчинках в конкретних життєвих ситуаціях, в особливостях спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях. Залежно від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу в тому або іншому виді діяльності. Один, потерпівши невдачу, впаде в смуток, інший – просто відмовиться від рішення задачі і радісно візьметься за щось інше, третього невдача лише підстебне, і він з ще більшою енергією і завзятістю візьметься за справу.
Коли ми говоримо, що риси характеру є стійкими особовими особливостями, ми, звичайно, не повинні розуміти це як незмінність рис характеру. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. «Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.» [12, с. 12].
Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і відношенням людини до чогось є важлива відмінність. «Стосунки людини є, в цілому, динамічнішими, рухливішими, а риси характеру – більш незмінними, більш статичними.» [13, с. 102].
У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу речей і явищ, відношення до справи. Неважко відмітити, що різні риси характеру дійсно пов'язані з певними стосунками.
Наприклад, захопленість, самостійність, зміна характеру, працьовитість пов'язані з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають відношення до інших людей. На цьому прикладі можна наочно показати і відмінності між теорією характеру і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. «Особливості рис вдачі надзвичайно всілякі» [14, с. 112].
У психології характеру, поряд з поняттям «риси характеру», «особливості характеру», існує і поняття «акцентуація характеру».
Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. «Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації.» [15, с. 83].
При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість відносно певного роду дій, що має місце при тій або іншій акцентуації, може поєднуватися з хорошою або навіть підвищеною стійкістю до інших дій. Аналогічно, труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. «При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією.» [16, с. 63].
Для цього є певні підстави, оскільки характер – «це не лише базис особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта.» [17, с. 77].
«У характері знаходять своє вираження система стосунків особистості, її установки, орієнтації і тощо. Якщо ж звернутися конкретно до описів різної акцентуації (байдуже, в якій типології – К. Леонгарда або Лічко А.Е.), то легко побачити, що істотна їх частина характеризує саме особистість в її різних аспектах» [18, с. 180]. Дійсно сповна допустимо в рівній мірі і в рівному значенні використовувати обидва терміни – акцентуїрованна особистість і акцентуацію характеру.
Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації з психопатологією характеру неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і набув настільки помітного поширення тому, що само поняття «акцентуація» з'явилося і спочатку уживалося переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, «що людина без натяку на акцентуацію хоча і не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну.» [19, с. 167]. Акцентуїрованним особистостям, навпаки, властива готовність до особливого розвитку, будь воно соціальне позитивно або ж, навпаки, соціально негативно. Узагальнюючи сказане, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.--PAGE_BREAK--
За різними даними, поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і ін. «За даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуїрованних і неакцентуїрованних людей може бути іншим.» [20, с. 184].
За даними Іванова Н.Я. поширеність акцентуації в підлітковому віці, а також в ранній юності різна у хлопчиків і дівчаток характеризується наступними особливостями (див. додаток 1.1). Крім того, доля акцентуїрованних підлітків варіюється залежно від типа і особливостей учбового закладу.
Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис акцентуїрованного характеру в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.
Акцентуація характеру і особистості
Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших.
Залежно від міри вираженості нами було виділено дві міри акцентуації характеру: явна і прихована.
Явна акцентуація. Ця міра акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних меж певного типа характеру.
У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При повзросленні особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються і зазвичай не заважають адаптації.
Прихована акцентуація. Ця міра, мабуть, має бути віднесена не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У буденних, звичних умовах, межі певного типа характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певного типа характеру. Проте межі цього типа можуть яскраво, деколи несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не лише не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типа характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації.
Розглянемо основні типи акцентуації особистості.
Гипертімний тип. Помітною особливістю гипертімного типа особистості є постійне (або часте) перебування у піднесеному настрої, навіть за відсутності яких-небудь зовнішніх причин для цього. Піднесений настрій поєднується з високою активністю, жаданням діяльності. Для гипертімов характерні товариськість, підвищена балакучість. Вони дивляться на життя оптимістично, не втрачаючи цієї якості і при виникненні перешкод. Труднощі часто долають без особливих зусиль, в силу органічний властивій ним активності і діяльності.
За наявними даними Лічко А.Е., гипертімний тип входить в п'ятірку найбільш «ризикованих» з точки зору делінквентності. Поряд з близьким йому нестійким типом, він міцно займає лідируюче положення по цьому критерію. Гипертімний тип в сукупності з нестійким є найбільш значимим чинником небезпеки виникнення делінквентного поведінки в порівнянні з іншою акцентуацією. У групі підлітків-делінквентів, що перебувають на обліку за різні правопорушення, гипертімная і нестійка акцентуація складає 76%. Асоціальна поведінка гипертімов обумовлена не стільки чітко вираженими антисоціальними установками, скільки легковажністю, гіперактивністю, реакцією групування і схильністю до ризику. Проте і цих «легких» причин вистачає для формування протиправної (делінквентної) поведінки.
Застряючий тип. Застряючий тип особи відрізняється високою стійкістю афекту, тривалістю емоційного відгуку переживань. Образа особистих інтересів і гідності зазвичай довго не забувається і ніколи не прощається просто так. Ті, що у зв'язку з цим оточують часто характеризують їх як злопам'ятних і мстивих людей. До цього є підстави: переживання афекту часто поєднується з фантазуванням, виношуванням плану мести кривдникові. Хвороблива образливість цих людей найчастіше добре помітна. Їх також можна назвати чутливими і легкоуязвімимі, хоча і у поєднанні з вищесказаним.
Емотівний тип. Головною особливістю емотівной особистості є висока чутливість і глибокі реакції в області тонких емоцій. Характерні доброта, задушевність, емоційна чуйність, високо розвинена емпатія. Всі ці особливості, як правило, постійно виявляються в зовнішніх реакціях особистості в різних ситуаціях. Характерною особливістю є підвищена слізливість.
Як це не дивно, доля емотівних акцентуантов в групі підлітків з асоціальною поведінкою досить висока і складає величину порядку 36%.
Педантичний тип. Добре помітними зовнішніми проявами цього типа є підвищена акуратність, тяга до порядку, нерішучість і обережність. Перш ніж що-небудь зробити, довго і ретельно всі обдумують. Очевидно, за зовнішньою педантичністю коштує небажання і нездатність до швидких змін, до прийняття відповідальності. Ці люди без нужди не міняють місце роботи, лише в самих крайніх випадках, і те насилу. Люблять своє виробництво, звичну роботу, добросовісні в побуті.
Тривожний тип. Головною особливістю цього типа є підвищена тривожність але приводу можливих невдач, занепокоєння за свою долю і долю близьких. При цьому об'єктивних приводів для такого занепокоєння, як правило, немає або вони незначні. Відрізняються боязкістю, інколи з проявом покірливості. Постійна настороженість перед зовнішніми обставинами поєднується з невпевненістю у власних силах.
Циклотімний тип. Найважливішою особливістю циклотімного типа є зміна гипертімних і дістімічеських станів. Такі зміни нерідкі і систематичні. У гипертімной фазі поведінки радісні події викликають в циклотімов не лише радісні емоції, але і жадання діяльності, підвищену балакучість, активність. Сумні події викликають не лише засмучення, але і пригніченість. У цьому стані характерні сповільненість реакцій і мислення, уповільнення і зниження емоційного відгуку.
Демонстративний тип. Центральною особливістю демонстративної особистості є потреба і постійне прагнення справити враження, привернути до себе увагу, бути в центрі. Це виявляється в пихатій, часто нарочитій поведінці, зокрема в таких межах, як самовихваляння, сприйняття і підношення себе як центрального персонажа будь-якої ситуації. Значна доля того, що така людина говорить про себе, часто виявляється плодом фантазії або ж значно прикрашеним викладом подій.
Збудливий тип. Особливістю збудливої особи є виражена імпульсивність поведінки. Манера спілкування і поведінки значною мірою залежить не від логіки, не від раціонального осмислення своїх вчинків, а обумовлена поривом, потягом, інстинктом або неконтрольованими спонуками. В області соціальної взаємодії для представників цього типа характерна украй низька терпимість, що може розцінюватися і як відсутність терпимості взагалі.
Збудливий тип акцентуації входить до групи особливого ризику делінквентної поведінки. За даними різних психологічних досліджень, цей тип займає друго-третє місце по поширеності в групі делінквентів. Поважно відзначити не лише те, що збудливий тип – один, що найчастіше зустрічається серед делінквентів, але і те, що саме збудливі акцентуанти – найбільш часті учасники насильницьких правопорушень, тобто тих протиправних дій, які є особливо небезпечними з соціальної точки зору і мають, крім того, найсуворіші правові наслідки.
Дістімічеський тип. Дістімічеськая особистість – антипод гипертімной. Дістіміки зазвичай сконцентровані на похмурих, сумних сторонах життя. Це виявляється у всьому: і у поведінці, і в спілкуванні, і в особливостях їх сприйняття життя, подій і інших людей (соціально-перцептивні особливості). Зазвичай ці люди за вдачею серйозні. Активність, а тим більше гиієрактівность їм абсолютно не властиві.
Екзальтований тип. Головною межею екзальтованої особистості є бурхлива, екзальтована реакція на те, що відбувається. Вони легко приходять в захват від радісних подій і у відчай від сумних. Їх відрізняє крайня вразливість з приводу будь-якої події або факту. При цьому внутрішня вразливість і схильність до переживань знаходять в їх поведінці зовнішнє вираження. Нижче наводяться деякі дані про зв'язок різних типів акцентуації особи з делінквентним поведінкою.
Характеристика акцентуації характеру за даними Лічко А.Е. виглядає таким чином.
Гипертімний. Гипертімний (надактивний) тип акцентуації виражається в постійному підвищеному настрої і життєвому тонусі, неспинній активності і жаданні спілкування, в тенденції розкидатися і не доводити почате до кінця. Люди з гипертімной акцентуацією характеру не переносять одноманітної обстановки, монотонної праці, самоти і обмеженості контактів, неробства. Проте, їх відрізняє енергійність, активна життєва позиція, комунікабельність, а гарний настрій мало залежить від обставин. Люди з гипертімной акцентуацією легко міняють свої захоплення, люблять ризик.
Циклоїдний. При циклоїдному типові акцентуації характеру спостерігається наявність двох фаз – гипертімності і субдепресії. Вони не виражаються різко, зазвичай короткочасні (1–2 тижні) і можуть перемежатися тривалими перервами. Людина з циклоїдною акцентуацією переживає циклічні зміни настрою, коли пригніченість змінялася підвищеним настроєм. При спаді настрою такі люди проявляють підвищену чутливість до докорів, погано переносять публічні приниження. Проте вони ініціативні, життєрадісні і товариські. Їх захоплення носять нестійкий характер, в період спаду виявляється схильність закидати справи. Сексуальне життя сильно залежить від підйому і спаду їх загального стану. У підвищеній, гипертімной фазі такі люди украй схожі на гипертімов.
Лабільний. Лабільний тип акцентуації має на увазі украй виражену мінливість настрою. Люди з лабільною акцентуацією мають багату плотську сферу, вони чутливі до знаків уваги. Слабка сторона їх виявляється при емоційному відкиданні з боку близьких людей, втраті близьких і розлуці з тими, до кого вони прив'язані. Такі індивіди демонструють товариськість, добродушність, щиру прихильність і соціальну чуйність. Цікавляться спілкуванням, тягнуться до своїх однолітків, задовольняються роллю опікуваного.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Астено-невротічній. Астено-невротічній тип характеризується підвищеною стомлюваністю і дратівливістю. Астено-невротічні люди схильні до іпохондрії, у них висока стомлюваність при діяльності змагання. У них можуть спостерігатися раптові афектні спалахи по нікчемному приводу, емоційний зрив в разі усвідомлення нездійсненності намічених планів. Вони акуратні і дисципліновані.
Сенситивний (сензітівний). Люди з сенситивним типом акцентуації вразливі, характеризуються відчуттям власної неповноцінності, боязкістю, соромливістю. Часто в підлітковому віці стають об'єктами кепкувань. Вони легко здатні проявляти доброту, спокій і взаємодопомогу. Їх інтереси лежать в інтелектуально-естетичній сфері, їм важливе соціальне визнання.
Психастенічеський. Психастенічеський типа визначає схильність до самоаналізу і рефлексії. Психастеникі часто вагаються при ухваленні рішень і не переносять високих вимог і вантажу відповідальності за себе і інших. Такі суб'єкти демонструють акуратність і розсудливість, характерною рисою для них є самокритичність і надійність. У них звичайний рівний настрій без різких змін. У сексі вони часто опасаються зробити помилку, але в цілому їх статеве життя проходе без особливостей.
Шизоїдний. Шизоїдна акцентуація характеризується замкнутістю індивіда, його відгородженісттю від інших людей. Шизоїдним людям бракує інтуїція і уміння співпереживати. Вони важко встановлюють емоційні контакти. Мають стабільні і постійні інтереси, небагатослівні. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями і фантазіями, які призначені лише для потішання самого себе.
Епілептоїдний. Епілептоїдний тип акцентуації характеризується збудливістю, напруженістю і авторитарністю індивіда. Людина з даним виглядом акцентуації схильна до періодів злісно-тужливого настрою, роздратування з афектними вибухами, пошуку об'єктів для зняття злості. Дріб'язкова акуратність, скрупульозність, зайве дотримання всіх правил, навіть в збиток справі, що допікає оточуючих, педантизм зазвичай розглядаються як компенсація власній інертності. Вони не переносять непокори собі і матеріальні втрати. Втім, вони ретельні, уважні до свого здоров'я і пунктуальні. Прагнуть до домінування над однолітками. У інтимно-особовій сфері у них яскраво виражаються ревнощі. Части випадки алкогольного сп'яніння з випліскуванням гніву і агресії.
Нестійкий. Нестійкого типа акцентуації характеру визначає лінь, небажання вести трудову або учбову діяльність. Дані люди мають яскраво виражену тягу до розваг, дозвільного проведення часу, неробства. Їх ідеал – залишитися без контролю з боку і бути наданими самим собі. Вони товариські, відкриті, послужливі. Дуже багато говорять. Секс для них виступає джерелом розваги, сексуальне життя починається рано, відчуття любові їм частенько не знайомо. Схильні до вжитку алкоголю і наркотиків.
Конформній. Конформний тип характеризується конформністю оточенню, такі люди прагнуть «думати, як усі». Вони не переносять крутих змін, ломки життєвого стереотипу, позбавлення звичного оточення. Їх сприйняття украй вигідно і сильно обмежено їх чеканнями. Люди з даним типом акцентуації доброзичливі, дисципліновані і неконфліктні. Їх захоплення і сексуальне життя визначаються соціальним оточенням. Шкідливі звички залежать від відношення до них в найближчому соціальному крузі, на який вони орієнтуються при формуванні своїх цінностей.
Розглянувши і вивчивши типи акцентуації особистоті, можна зробити вивід що, навіть збігле порівняння акцентуації особистості і характеру говорить про схожість їх по багатьом позиціям, легко провести паралель між типами характеру і типом особистості.
2. Практичне дослідження акцентуації характеру
2.1 Опис методик та процедури дослідження
Для проведення експерименту були вибрані дві методики, які співвідносяться одна з однією.
Перша методика – це методика Шмішека.
Опис методики. Опитувальник Шмішека – особовий опитувальник, який призначений для діагностики типа акцентуації особистості, є реалізацією типологічного підходу до її вивчення. Опублікований Г. Шмішеком в 1970 р.
Методика складається з 97 питань, на які потрібно відповісти «так» чи «ні». Розроблений також скорочений варіант опитувальника. За допомогою даної методики визначаються наступні 10 типів акцентуації особи (по класифікації К. Леонгарда): демонстративний, педантичний, застряючий, збудливий, гипертімний, емотивний, тривожний, циклоїдний, дістімний, екзальтований.
Максимальний показник за кожним типом акцентуації – 24 бали. Ознакою акцентуації вважається показник вище 12 балів. Отримані дані можуть бути представлені у вигляді «профілю особової акцентуації».
Теоретичні основи. Теоретичною основою опитувальника є концепція «акцентуїрованних особистостей» К. Леонгарда. Відповідно до цієї концепції всі риси особистості можуть бути розділені на основні і додаткові. Основні риси – стержень особистості, вони визначають її розвиток, процеси адаптації, психічне здоров'я. При значній вираженості основні риси характеризують особистість в цілому. В разі дії несприятливих факторів вони можуть набувати патологічного характеру, руйнуючи структуру особистості. Особистості, в яких основні межі яскраво виражені, названі К. Леонгардом акцентуїрованними. Акцентуїровані особистості не слід розглядати як патологічні. Це випадок «загострення» визначених, властивих кожній людині, особливостей. По К. Леонгарду, в акцентуїрованних особистостях потенційно закладені як можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд.
К. Леонгардом виділені 10 типів акцентуїрованних особистостей, які досить довільно розділені на дві групи: акцентуація характеру (демонстративний, педантичний, застряючий, збудливий) і акцентуації темпераменту (гипертімічеський, дістімічеський, тривожно-боязливий, циклотімічеський, афектно-екзальтований, емотівний).
Інструкція. Вам пропонується відповісти на 97 питань, що стосуються різних сторін вашої особистості. Поряд з номером питання поставте знак «+» (так), якщо згодні, або «–» (ні), якщо не згодні. Відповідайте швидко, довго не замислюйтеся.
Обробка результатів. Для зручності обробки результатів можна виготовити трафарети відповідно до ключа, які накладаються на бланк відповідей, заповнений випробовуваним. Потім здійснюється підрахунок відповідей, відповідних ключу і помножених згодне йому на 2, 3 або 6. При збігу відповіді на питання з ключем відповіді привласнюється один бал.
Ключ.
1. Демонстративній тип:
* «+»: 7, 19, 22, 29, 41, 44, 63, 66, 73, 85, 88.
* «–»: 51.
Суму відповідей помножити на 2.
2. Застряющий тип:
* «+»: 2, 15, 24, 34, 37, 56, 68, 78, 81.
* «–»: 12, 46, 59.
Суму відповідей помножити на 2.
3. Педантичний тип:
* «+»: 4, 14, 17, 26, 39, 48, 58, 61, 70, 80, 83.
* «–»: 36.
Суму відповідей помножити на 2.
4. Збудливий тип:
* «+»: 8, 20, 30, 42, 52, 64, 74, 86.
Суму відповідей помножити на 3.
5. Гипертимний тип:
* «+»: 1, 11, 23, 33, 45, 55, 67, 77.
Суму відповідей помножити на 3.
6. Дістимний тип:
* «+»: 9, 21, 43, 75, 87.
* «–»: 31, 53, 65.
Суму відповідей помножити на 3.    продолжение
--PAGE_BREAK--
7. Тривожно-боязливій тип:
* «+»: 16, 27, 38, 49, 60, 71, 82.
* «–»: 5.
Суму відповідей помножити на 3.
8. Аффективно-екзальтований тип:
* «+»: 10, 32, 54, 76.
Суму відповідей помножити на 6.
9. Емотивний тип:
* «+»: 3, 13, 35, 47, 57, 69, 79.
* «–»: 25.
Суму відповідей помножити на 3.
10. Циклотимний тип:
* «+»: 6, 18,28,40,50,62,72,84.
Суму відповідей помножити на 3.
Друга методика – це методика Лічко А. Є. (ПДО).
Опис методики. Діагностичний опитувальник (ПДО) – опитувальник, призначений для визначення типів акцентуації характеру і варіантів конституціональної психопатії, психопатичних і органічних психопатій в підлітковому і юнацькому віці (14–18 років). Є реалізацією типологічного підходу до дослідження особи. Опублікований Лічко А.Є. у 1970 р.
ПДО включає 25 таблиць – наборів фраз («Самопочуття», «Настрій» і ін.), [4, с. 8]. В кожному наборі від 10 до 19 пропонованих відповідей. З випробовуваним проводиться два дослідження.
Теоретичні основи. ПДО може бути використаний психіатрами, медичними психологами, лікарями інших спеціальностей і педагогами, що отримали спеціальну підготовку по медичній психології. За допомогою ПДО можуть діагностовано наступні типи психопатій і акцентуації характеру: гипертімний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істеричний (гистріоничний), нестійкий, конформний.
Інструкція. Вам запропонований ряд тверджень. Прочитавши уважно кожне твердження, вирішите: типово, характерно це для вас чи ні. Якщо так, то відзначте номер цього твердження на бланку відповідей, якщо немає, просто пропустіть цей номер. Чим точніше будуть ваші вибори, тим краще ви взнаєте ваш характер.
Обробка результатів. Для підрахунку балів зручно будувати графік. На ньому бали на користь кожного типа і кожного показника, отримані в 1-м і в 2-м дослідженнях, підсумовуються арифметично, тобто всі вони відкладаються на графіках. До них приплюсовуються додаткові бали на підставі оцінки побудованого графіка.
2.2 Аналіз результатів дослідження
В роботі були використанні методики:
Опитувальник Шмішека.
Опитувальник Лічко А.Є. (ПДО).
В результаті паралельного вживання вищеописаних методик в групі респондентів одержані наступні результати (приводиться найбільш яскраво виражена акцентуація характеру і особистості, яка майже повністю ідентична одна одній).
Таблиця 1.1. Опитувальник Шмішека
№ респондента
Гипертимний тип
Емотивний тип
Педантичний тип
1
18
20
19
2
24
18
18
3
24
18
19
4
18
19
21
5
21
18
19
/>
Гістограма 1.1. Опитувальник Шмішека
Після проведення дослідження по опитувальнику Шмішека з'ясувалося, що в групі респондентів що складається з п'яти чоловік у трьох чоловік яскраво виражений гипертімний тип акцентуації характеру, у однієї людини яскраво виражений емотивний тип акцентуації характеру і також у однієї людини яскраво виражений педантичний тип акцентуації характеру.
Таблиця 1.2. Опитувальник Лічко А.Є. (ПДО)
№ респондента
Гипертимний (надактивний) тип
Лабільний тип
Конформний тип
1
18
21
18    продолжение
--PAGE_BREAK--
2
20
18
19
3
24
19
19
4
18
19
21
5
20
19
18
/>
Гістограма 1.2. Опитувальник Лічко А.Є. (ПДО)



Після проведення дослідження по опитувальнику Лічко А.Е. (ПДО) з'ясувалося, що в групі респондентів що складаються з п'яти чоловік у трьох чоловік яскраво виражений гипертимний (надактивний) тип акцентуації характеру, у однієї людини лабільний тип акцентуації характеру і також у однієї людини конформний тип акцентуації характеру.



Таблиця 1.3. У таблиці представлена акцентуація особистості і характеру респондентів у відсотках (%).
Типи акцентуацій
Кількість респондентів (чоловіків)
Відсоткове співвідношення (%)
Рівень проявлення
Гипертимний (надактивний)
3
60
високий
Емотивний
(лабільний)
1
20
низький
Педантичний (конформний)
1
20
низький
Всього
5
100


/>
Гістограма 1.3. Акцентуація особистості и характеру у відсотках (%)
Після проведення експерименту, з'ясувалося, що в групі респондентів, що складаються з п'яти чоловік в 60 (%) яскраво виражений гипертимний (надактивний) тип акцентуації характеру, в 20 (%) яскраво виражений емотивний (лабільний) тип акцентуації характеру і ще в 20 (%) педантичний (конформний) тип акцентуації характеру.
У групі респондентів рівень проявлення гипертимного (надактивного) типа акцентуації характеру – високий, емотивного (лабільного) типа акцентуації характеру – низький, рівень педантичного (конформного) типа акцентуації характеру – низький.
Загальні рекомендації респондентам щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру
В особистостей з гипертимним типом переважає настрій, фон якого завжди підвищений. Це товариські, енергійні люди, хороші співбесідники, що часто міняють своє оточення, місце роботи; заповзятливі і такі, що захоплюються.
+ риси особистості (р): товариськість, енергійність, оптимізм, ініціативність, легке відношення до життєвих проблем, ерудованість.
– риси особистості (р): імпульсивність, необдуманість поведінки, висловів, необов'язковість, лінощі, легковажність, дратівливість, схильність до пози і фрази.
+ ситуативні риси особистості (с): трудове спілкування, безліч поверхневих контактів, необхідність оперативних рішень без їх глибокого опрацювання.
– ситуативні риси особистості (с): необхідність спокійного аналізу, відповідальних рішень, робота в неспішному ритмі, вимушена самота, одноманітність обстановки.
В особистостей з емотивним типом, емоції домінують у вмісті мотивації поведінки, будь-яка подія, свій вклад в нього незвичайно глибоко і тривало; можливі витонченість відчуттів, схильність до співчуття, м'якість, співчутливість, альтруїзм, бажання допомогти справою.
+ риси особистості (р): добросердечність, емоційність, старанність, почуття обов'язку, доброзичливість і тактовність.
– риси особистості (р): крайня вразливість, потреба в особливому стилі стосунків, невміння побачити головне, угрузання в деталях.
+ ситуативні риси особистості (с): спілкування у сфері мистецтв, необхідність суб'єктивного проникнення і переживання інших, відсутність формальних обмежень спілкування, праці і об'єктивного контролю.
– ситуативні риси особистості (с): проблеми і хвороби сім'ї, грубі стосунки, конфлікти, несправедливість з боку близьких людей і керівництва.
В особистостях з педантичним типом (ригідною акцентуацією) виражені гіпертрофія впорядкованості внутрішнього і зовнішнього, акуратність і сумлінність, пунктуальне виконання завдань, що допускає, проте, нехтування ними, якщо якісно і в строк вони об'єктивно нездійснимі.
+ риси особистості (р): обов'язковість, рівний настрій, надійність, порядність.
– риси особистості (р): буквоїдство, формалізм, непотрібна дійшла повторна перевірка себе і інших, нерішучість в невизначених ситуаціях.
+ ситуативні риси особистості (с): можливість реалізації завдань відповідно до інструкцій або певних вимог обстановки, стабільність стосунків.    продолжение
--PAGE_BREAK--
– ситуативні риси особистості (с): вимога самостійних і нестандартних рішень в невизначеній обстановці.
Висновки
В процесі роботи над темою курсової роботи мною зроблені наступні основні висновки і узагальнення.
Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис характеру в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.
У найбільш лаконічному вигляді акцентуацію можна визначити як дисгармонійний розвиток характеру, гіпертрофовану окремих його меж, що обумовлює підвищену уразливість особистості відносно певного роду дій і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях. Труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією. Не дивлячись на ранні дослідження акцентуації більш в області психіатрії, сьогодні психологами встановлено, що особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. Поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох факторів, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і інше.
Розглянувши і вивчивши типи акцентуації особистості, можна зробити вивід що, навіть збігле порівняння акцентуації особистості і характеру говорить про схожість їх по багатьом позиціям, легко провести паралель між типами характеру і типом особистості.
У практичній частині дослідження, були проведені методики визначення акцентуації характеру; Тест Шмішека, тест Лічко А.Е. (ПДО) і дані загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру.
Список літератури
Адлер А. Практика і теорія індивідуальної психології. – М., 1995. – С. 36.
Бандура А., Уолтерс Р. Підліткова агресія. Вивчення впливу виховання і родинних стосунків. – М., 1999. – С. 17 – 20.
Бреслав Г.М. Емоційні особливості формування особистості. – М., 1875. – С. 24 – 29.
Вікова і педагогічна психологія. / Під ред. А.В. Перовського. – М., 1979. – С. 288.
Гарбузов В.І. Практична психотерапія. – П., 1994. – С. 196.
Мухіна В.С. Проблеми генезису особистості. – М., 1985. – С. 103.
Реан А.А., Коломінський Я.Л. Соціальна педагогічна психологія. – П., 1998. – С. 33 – 40.
Психологічна діагностика: проблеми і дослідження / під ред. Гуревіча К.М. – М., 1981. – С. 50.
Психологія. Підручник // Під ред. Крилова А.А. – М., 1998. – С. 53 – 55.
Психологія індивідуальних відмінностей. Тести // Під ред. Гиппенрейтер Ю.Б., Романова В.Я. – М., 1982. – С. 64 – 68.
Столяренко Л.Д. Основи психології. – М., 1997. – С. 49.
Шевандрін Н.І. Психодіагностика, корекція і розвиток особистості. – М., 2000. – С. 24 – 25.
Х`єлл Л., Зіглер Д. Теорії особистості. – П., 1999. – С. 16 – 18.
Юнг К. Психологія і психоаналіз характеру. Хрестоматія. Самара, 1997. – С. 78 – 80.
Якунін В.А. Психологія. – П., 1998. – С. 52.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.