Василь Проданик
Розмежування понять: «бюрократія»і «бюрократизм» в системі державної служби
В статті аналізуються основні відмінності міжбюрократією та бюрократизмом, їх історичні форми, роль і функції в управлінні ірозвитку держави, можливості боротьби з бюрократією, її реформуванням. Насучасному етапі розбудови української державності доцільно акцентувати увагу натаких явищах, як бюрократія та бюрократизм. Ці поняття є ключовими в будь-якомукомплексному аналізі чи дослідженні механізмів сучасної держави та державногоуправління. Актуальність цієї проблеми полягає ще й в тому, що дискусії навколопитання визначення сутності бюрократії, специфіки її функціонування та шляхів імеханізму протидії бюрократизму тривають й досі. Назріла потреба у творчомурозвитку концептуальних засад, термінологічній упорядкованості, конкретиці тачіткості в тлумаченні понять «бюрократія» та «бюрократизм».
Цей феномен можнавивчати у кількох аспектах. Перший — як певний тип організації, необхідний дляздійснення функцій управління. Другий — бюрократизм як відсталість, тяганина,паперотворення в політичній діяльності. Третій — як певний суб’єкт політики. Включаючиодночасно ці три аспекти, бюрократія являє собою цілісну структуру, феномен,апарат панування. Але незважаючи на те, під яким кутом розглядати сутністьпоняття «бюрократія», саме вона незмінно представляє собою пануючусилу в незалежності від конкретної форми державної влади. Форма можезмінюватись, а позиції бюрократії, яка відіграє роль відносно автономногофільтра і гальма політичних змін представницької демократії, залишатимутьсястійкими. Застосовуючи доступні бюрократії важелі управління, вона зосереджує всвоїх руках більшу частину реальної влади.
Дослідженнясутності бюрократизму як явища та процесу переконує в тому, що нинішній вихідукраїнського суспільства з кризового становища, реалізація вимог чинної Конституціїжадають такої розбудови й організації державної влади, яка б, з одного боку,забезпечувала істотне підвищення ефективності системи державного управління, аз іншого — результативно протидіяла проявам бюрократизму в правовій,політичній, економічній і соціальній сферах життєдіяльності нашої держави. Нажаль, у процесі реформування Україні ще не вдалося досягти створення подібноїпрофесійної та ефективної організації, реалізації функцій управління державноювладою.
Вихід іззазначеного становища неможливий поза паралельною розробкою наукових дослідженьщодо реформування системи та основних інститутів державного управління,практичного запровадження здобутих результатів шляхом їх законодавчогозакріплення. В цих умовах також набувають значення наукові дослідження, в якихз’ясовуються причини виникнення, історичні витоки та еволюція, функції таструктура, специфіка існування, а також шляхи ефективної протидії бюрократизмуяк однієї з небезпечних суспільних форм спотворення змісту управління. Ціпроблеми постають одними з найнагальніших аспектів створення на теренах Українисучасної правової держави та розбудови громадянського суспільства.
Аналіз останніхдосліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Актуальністьпроблеми бюрократії визначається тим, що в СРСР ця проблема з наукової точкизору була чимось на зразок «табу», в основному її обговорювали нарівні газетних і журнальних публікацій, і лише з кінця 80-х років і по сьогодніпомітний стійкий прогрес щодо розробки та дослідження вищезазначеного питання. Особливуувагу розробці цієї проблеми приділяли такі вчені, як В. Горбатенко, В. Граждан,В. Маслов, Т. Нестик, А. Оболонський, В. Пугач, В. Скрипнюк, В. Смольков, В. Спиридонова,В. Цвєтков та ін.
В. Цвєтков [1, с.177-198],розкриваючи сутність і соціальне значення бюрократизму як багатопланового явищав державному управлінні досліджує як негативні, так і позитивні його риси,оскільки бюрократія за своєю функціональною природою покликана виконуватиодночасно політичні, соціально-економічні та суспільно корисні функції. Вдослідженні В. Цвєтков присвятив главу бюрократії та бюрократизму всоціально-політичній структурі суспільства [2, с.118-162].В. Смольков досліджуєпроблеми бюрократизму та розмежування цього феномену з бюрократією, а такожнаводяться пропозиції щодо подолання цього негативного явища [3, c.40-44; 4, c.41-52].В.Пугач зазначає, що з метою об’єктивного дослідження бюрократії, подоланнянегативізму в його оцінці є важливим наголошення на відмінностях семантичноблизьких, проте не тотожних понять (і явищ)«бюрократія» і «бюрократизм»;здійснила аналіз еволюції української бюрократії та дослідила феноменбюрократії в трансформаційному суспільстві [5]; В. Скрипнюк комплекснопроаналізувала проблеми бюрократії та бюрократизму, акцентуючи увагу на зв’язкуостанньої з питаннями політики, права, теорії і практики державного управління,підвищення ефективності та професійності організації державної служби, їїкадрового забезпечення, а також висвітлює питання правового та політичногорегулювання державою адміністративної діяльності в процесі розбудовигромадянського суспільства та проведення демократичних реформ [6].
А. Оболонськийпроаналізував нові підходи до державної служби, більш гнучкі та відкриті їїмоделі, здатні краще реагувати на «виклики» часу, класичні теоріїбюрократії, «вестмінстерську» модель бюрократії та її реформи,еволюцію і реформи держслужби США, російську бюрократію в пострадянські часи тавизначив проблеми та шляхи її реформування [7], подав серію нарисів «наукипро бюрократію», здійснив аналіз теорії та історії питання, науковихконцепцій та історичних форм бюрократії, досвіду реформування державної службиАнглії і США та сучасного російського чиновництва [8].
В статті [9] навіврізноманітні трактування поняття «бюрократія»: М. Вебера, К. Маркса,імперської (східної) і реалістичної (сучасної). Автор робить висновок проважливість та необхідність розвитку реалістичної бюрократії, досліджує теоріюспіввідношення понять «бюрократія» і «бюрократизм» [10]. Однакне зважаючи на велику кількість робіт попередників, в сучасних умовахреформування системи державної служби постала необхідність по-новому поглянутина феномен бюрократизму з метою розробки засобів протидії цьому явищу.
Метою дослідженняє аналіз сутності феномену бюрократії та бюрократизму, ролі та функцій, що вонивідіграють у державно-правових інституціях, політичній та правовій системі,вивчення їх взаємозв’язку, визначення специфіки функціонування бюрократичногоапарату та шляхів і механізмів протидії бюрократизму.
Здійсненняпоставленої мети зумовило необхідність розв’язання наступних завдань: на підставіаналізу наукових досліджень попередників виявити основні відмінності між поняттямибюрократії та бюрократизму, показати їх взаємозв’язок та взаємообумовленість; дослідитиїх роль та функції в державі та суспільстві; виявити та дослідити основнімеханізми боротьби з бюрократією та бюрократизмом, шляхи реформування існуючоїсистеми апарату управління. Проблема бюрократії та бюрократизму завжди була вцентрі уваги видатних вчених та дослідників. Свідченням цьому є численні спробидослідження феномену бюрократії. Бюрократична проблематика є актуальною йсьогодні. Це підтверджують, зокрема, процеси реформування адміністративноїсистеми у багатьох країнах світу. Сучасний російський вчений Б. Литов навітьобґрунтував тезу про те, що в ході реформування бюрократичної системипростежується певна закономірність, сутність якої полягає у тому, що «приблизноодин раз на 25 років починається реформа, потім проходить період ще у 25 років,впродовж якого зміцнюються результати реформ» [11, с.46]. Дійсно, бюрократичнийапарат, в руках якого знаходиться більша частина реальної влади, за таких умовбуде діяти виключно у власних інтересах, що, ймовірніше за все, стане значущим гальмомна шляху реформістських проваджень.
Але перш, ніжаналізувати вплив бюрократії на проведення реформ, слід дати визначення самомупоняттю «бюрократія».
Існує декільканайбільш розповсюджених тлумачень цього терміна, серед яких слід виокремити наступні:перший — бюрократія як особливий тип політичної системи. Сутністьбюрократії в цьому контексті полягає у тому, що, по-перше, міністерські посадиобіймаються професійними чиновниками, які відповідальні перед главою держави; по-друге,бюрократія протиставляється представницькій системі врядування, тобтобюрократія є єдиною і серйозною альтернативою представницькій системі [12].
Другий підхід вживання терміну «бюрократія» належить до соціологіїорганізацій і обґрунтовано в працях видатного німецького вченого М. Вебера [13].На його думку, бюрократія являє собою не систему правління, а організацію, якамає пірамідальну структуру влади, діяльність здійснюється на постійній основіспеціально підготовленими фахівцями відповідно до чітко визначених правил.
Третій підхід застосування терміну «бюрократія» належить теорії державногоьуправління, в якій бюрократія розуміється як специфічне об’єднання, щопритаманне сфері управління і яке виникає між управлінськими структурами імасами населення. Вивчення бюрократизму передбачає аналіз: а) суперечностей, щовиникають при реалізації функцій управління; б) управління як процесами праці; в)інтересів соціальних груп, що беруть участь у бюрократичних відносинах [10, с.16].
Четвертийпідхід належить до політичної економії, де усіорганізації поділяються відповідно до джерел їх прибутків. У зв’язку з цимбюрократія визначається як неринкова організація, фінансування якоївідбувається з державного бюджету, на відміну від комерційних організацій,фінансування яких здійснюється завдяки продажу своєї продукції на ринку. Данийпідхід дозволяє виявити наступний момент у розумінні організації: характер тадії організації змінюються в залежності від методів та джерел її фінансування [6].
Загалом слідрозуміти, що бюрократія являє собою чітко встановлену адміністративну організацію,що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію іякі розрізняються формальними правами і обов’язками, що визначають їх дії та відповідальність.Існування бюрократії як цілком дієздатної організації (спільності) людей породжуєявище бюрократизму.
Бюрократизм якявище — це, власне, перекладання власних зобов’язань на посадову особу, якастоїть нижче за рангом, і це створює суттєві труднощі на шляху їх виконання. Тобто, йдеться не про чіткі накази, інструкції чи просту допомогу вмежах ділового етикету: весь обсяг необхідної роботи (не дійсно необхідної, а необхідноїза внутрішніми, перекрученими процедурними чи іншими бюрократичними правилами) усебільше перекладається на «простих виконавців», на бюрократичні низи. Посуті, бюрократичні низи — це «середні шари» («середній клас»),тобто недостатньо привілейовані (хоча й привілейовані все-таки) службовці, дляяких статус, спосіб життя (більше паразитичний, ніж суспільно-корисний) і привілеїбюрократичної верхівки стають першочерговим предметом прагнення [14, c.22].
Всі трактуванняпоняття «бюрократизм» можна звести до чотирьох основних типів — веберівського,марксистського, імперського («східного») і реалістичного. На початку нашого століття М. Вебер розробив концепцію раціональноїбюрократії як основи сучасного типу організації, що прийшов на зміну їїпатріархальному (патримоніальному) типу. Бюрократична організація у свій часбула ланкою історичного прогресу, а сааме виступала як перехід від феодальногодо капіталістичного способу виробництва. Сааме бюрократична організаціяпротиставила себе системі патріархальної, середньовічної адміністрації, приякій звичайній пересічній людині домогтися справедливості було практичнонеможливо: термінів розгляду справ не існувало, порядок виробництва й підзвітністьбули вкрай невизначені. У всьому панувало свавілля, особистий розсуд, хабарі,вимагання, протекція. Результат справи вирішували не правота людини, не об’єктивніобставини, а її статус, багатство, зв’язки, спритність, уміння задобрити потрібнупосадову особу.
Веберівськаконцепція стала фундаментом формування теорії раціональної бюрократичноїорганізації суспільства, що зводиться, по суті, до чотирьох постулатів:
компетенціякожного бюрократичного рівня є чітко регламентована і зафіксована нормативно;
ієрархічнаорганізація бюрократичної структури базується на жорстко встановлених принципахпосадової субординації;
уся формальнавнутрішньоорганізаційна діяльність (підготовка наказів, директив, прийняттяуправлінських рішень, поширення інформації) здійснюється письмово, у формівідповідних документів, які підлягають зберіганню;
усі посадові особиповинні бути висококваліфікованими фахівцями в галузі адміністрування,компетентними не тільки щодо питань вирішення посадових обов’язків, але йзнання норм, правил і процедур діяльності бюрократичної організації загалом [15,с.25-26].
Патріархальнасистема мала й свої зручності. Так, знайшовши з посадовою особою особистийконтакт, зацікавлена людина могла без зайвих формальностей вирішити власну справу,й тоді поміж ними, в багатьох випадках, виникали не холодні, ділові, а теплі, майжедружні відносини. Але недоліки такої системи явно брали гору над її перевагами.Як альтернатива, стала складатися інша, сучасна форма вирішення поточних справ.Організація сучасного типу припускає панування загальнообов’язковихрегламентованих процедур, виконання яких не повинне залежати від того, хто йстосовно кого їх виконує. Усі люди є рівними перед єдиним порядком. Уніфікаціястає гарантією проти недоліків конкретних людей і можливих зловживань. В цьому,власне, й полягає концепція раціональної бюрократії, яку сформулював М. Вебер.
Головніхарактеристики бюрократії зводяться до наступних чотирьох:
бюрократичнаюрисдикція чітко зафіксована нормативним чином;
ієрархічнаорганізація бюрократичної структури заснована на базі чітко встановленихпринципів посадової субординації;
вся формальнавнутрішньоорганізаційна діяльність (поширення інформації, прийняття рішень,директиви тощо) здійснюється у формі письмових документів, що підлягаютьподальшому зберіганню; всі посадові особи повинні бути фахівцями в галузі адміністрування,компетентними в області норм, правил і процедур діяльності бюрократичноїорганізації в цілому.
Отже, бюрократичнаорганізація — найбільш раціональний інституційний пристрій для вирішенняскладних завдань, управління в сучасному суспільстві, й основа їїраціональності складається в безособовості її
функціонування, щодає гарантії запобігання свавіллю конкретних виконавців, а також гарантуєпанування професіоналізму над некомпетентністю, об’єктивності над суб’єктивністю[16].
К. Маркс, із йоговідкрито ціннісним запереченням універсальної соціальної корисності держави,відстоював у своєму ставленні до бюрократії прямо протилежні позиції. Бюрократія,за К. Марксом, — це абсолютне зло. Тут і підміна суспільного інтересу особистимінтересом влади й конкретної людини, «присвоєння держави» чиновництвом;органічна нездатність вирішувати справжні проблеми, відсутність державногорозуму в
бюрократії; кар’єризмяк образ її життя; формалізм тощо.К. Маркс вважає бюрократію організмом-паразитом,принципово нездатним бути ані носієм розуму, ані виразником загальних інтересів.
"Імперська"модель бюрократії повне втілення одержала в азіатських імперіях (її можна такожназивати «східною»), особливо в Китаї. При всій гігантській ролі, якув функціонуванні системи відігравало чиновництво, воно не мало можливостіусвідомити себе самостійною політичною силою, але залишалося в статусіімператорських лакеїв. Для запобігання процесу утворення бюрократичноїкорпорації діяв ряд механізмів диверсифікації та роз’єднання інтересівчиновників [17].
Конструкції М. Веберастали основою для розвитку адміністративних наук в XX сторіччі. З кінця 20-хроків паралельно починає формуватися так звана школа людських відносин, яказробила акцент на соціологічних і соціально-психологічних аспектах поводженнячленів організації, тобто на організації як людській системі. "Ідеологічною"основою веберівської моделі були три постулати: бюрократія однаково ефективнослугує будь-якому політичному «хазяїнові», не втручаючись при цьому вйого компетенцію; це найкраща із усіх можливих форм організації; найважливішеїї досягнення — емансипація від суб’єктивних людських впливів на прийняттярішень.
Таким чином,підхід М. Вебера став фундаментальною основою теорії управління в індустріальномусуспільстві. Але й цей підхід має потребу в доповненні й збагаченні іншимипідходами. Наприклад, знайшли нову популярність і зміст ідеї федералізації, особистоїучасті громадян в управлінні, відкритості бюрократичної організації, наближенняїї до людей і т.п.
У вітчизнянійюриспруденції, після багаторічного акценту на формальних, нормативних,інформаційних аспектах адміністрації й звертання до людського фактору лише уфункціональному його аспекті почалося дослідження управлінської проблематики зпозицій гуманістичного підходу, тобто переоцінка суб’єктивного компонента управління.Практичне втілення в життя веберівського ідеального типу «повністю розвинутоїбюрократії» перетворює всі форми конституційного напрямку в рівнозначні функції.Потенційно така небезпека присутня [1, с.43].
Таким чином,«реалістичне» тлумачення феномена бюрократії — це підхід, що розвивається,поєднуючи в собі основи веберівської моделі з критикою її абсолютизації в якостіуніверсального зразка.
Розрізняючипоняття «бюрократія» і «бюрократизм», зазначимо, що першеслугує для визначення певної організації, системи роботи апарату управління(«раціональна бюрократія» — за М. Вебером), друге вживається внегативному значенні як групова монополія управлінців на функції управління ізасоби влади ("ірраціональна бюрократія").
На відміну відбюрократії, бюрократизм, зазначає проф.В. Цвєтков, — це історико-політичне явище,специфічна форма реалізації управлінської функції за умов монополізаціївиробництва і розподілу, певного відокремлення управління від власності і праці.Бюрократизм є відображенням в суспільній груповій, індивідуальній свідомості і поведінцісутнісних рис та особливостей функціонування бюрократії. В найпоширенішомурозумінні це поняття вживається для позначення сукупності негативних явищ удіяльності апарату управління, що викликають негативну оцінку, тобто цедисфункція практичної реалізації завдань організаційних структур [2, с.124].
Фактично, міжбюрократією і бюрократизмом відбувається процес бюрократизації -відривуправлінського апарату від потреб суспільства і поставлених першочергово перед нимцілей.
Термін «бюрократизм»в тлумачному словнику пояснюють як: систему управління країною, якій властивавідірваність від народу і яка здійснюється кастою урядовців, що захищаєінтереси пануючої верхівки [18, с.111].
В значення слова«бюрократизм» у повсякденному житті вкладають розуміння «канцелярщини»,дорогої адміністративної неефективності, обтяжливих процедур і байдужих допотреб громадян державних службовців. В такій ситуації, безпосередній результатдіяльності не впливає на становище посадових осіб, яким офіційно доручено відповідатиза справу. Система стає ізольованою, вона працює сама на себе. В такий спосіббюрократія досягає бажаного: розривається зв’язок між результатами діяльності істановищем та доходами чиновництва.
Щодо самоїсутності понять «бюрократії» та «бюрократизму», слідвідрізняти бюрократичний спосіб організації управління та власне бюрократизм. Самапо собі бюрократія, без негативного відтінку, який підсвідомо накладається наце поняття, являє собою структуру пірамідального типу: вершина — це керівник (посадоваособа чи керівний орган), і далі вниз — всі нисхідні ланки. За умов, що кожналанка сумлінно, швидко та
якісно виконуєсвої функції, бюрократія — це ідеальна форма організації в межах будь-якої адміністративноїчи керівної одиниці. На жаль, така практика відсутня. Бюрократизм за обсягомнанесеної ним шкоди можна порівняти хіба що із забрудненням довкілля. «Папероватяганина», яка виникає внаслідок невиконання чи затягування із виконанням власнихзобов’язань, призводить до стопору в роботі цієї організації чи органу [13].
З точки зорувідомого російського дослідника О. Оболонського, бюрократія являє собоюсоціальну верству, яка здійснює повсякденне управління державою, а бюрократизм — це «притаманна управлінцям соціальна хвороба» [9, с.21].
В. Гражданстверджує, що бюрократизм пов’язаний з викривленим розумінням та здійсненнямдержавної влади. „Державне управління перероджується у бюрократизм тоді, колипочинає замикатись на самому собі. Воно втрачає орієнтацію на задачі конкретнихсоціальних організацій, суспільства в цілому, натомість зосереджуючись назадоволенні власних потреб" [19, с.42].
Аналіз феноменубюрократії передбачає дослідження його історичної значущості, адже це явищепройшло великий шлях у своєму формуванні до нашого часу. Слід підкреслититакож, що об’єктивне розуміння сутності бюрократії, її ролі та значення в суспільствінеможливе без знання її історичних джерел, того, в яких умовах вона
виникала. З метоюоб’єктивного аналізу та оцінки бюрократії слід розмежовувати явища (і поняття)«бюрократія»і «бюрократизм». Взаємозалежність та семантична близькість цих понятьзовсім не виключають певну відмінність між ними, наявність специфічних ознак тавласних (іманентних їм) функцій. Бюрократія — це адміністративна системаорганізації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости якихутворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов’язками, щовизначають їх дії і відповідальність. Тобто, бюрократія як утворення насоціальному рівні, в якому завдяки власним повноваженням посадова особа діє увласних інтересах, задля збагачення чи досягнення інших важливих цілей. В своючергу, бюрократизм є похідним від бюрократії і являє собою реалізаціюпринципів, засад та методів бюрократії в конкретних випадках.
Досліджуючипроблему бюрократії як в історичному контексті, так і в сьогоденні, можназробити висновок, що бюрократія, як ієрархічна структура, наділена суттєвими повноваженнями,зосереджує в собі майже всі реальні владні важелі. Така ситуація обумовлюєзловживаннями посадовими особами щодо невиконання чи неналежного
виконання власнихобов’язків і створює перепони на шляху нормального функціонування суспільства,елімінує його основні цінності. Проблема бюрократії є актуальною, наразі, не тількидля українського суспільства, а й для інших країн як Заходу, так і Сходу. Затакої ситуації державно-правові інститути, органи управління, та інші державні органипотребують реформування. Ці вкрай несприятливі процеси потребують, на нашу думку,втручання правоохоронних органів шляхом безпосереднього контролю за діяльністюцих органів, розробку спеціального регулятивного законодавства, «антирекламу»бюрократії, як явища, що принижує особистість, залучення до роботи молодих,перспективних кадрів.
Перспективуподальших розробок у зазначеному напрямку становлять дослідження передумоввиникнення бюрократичних проявів та видів бюрократизму в системі державноїслужби України.
Література
1. Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія — Управління — Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: Монографія.- К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2001. — 248 с.
2. Цвєтков В.В. Державне управління: основні факториефективності (політико-правовий аспект). — Харків: Право, 1996. — 164 с.
3. Смольков В.Г. Бюрократизм // Социологическиеисследования. — 1999. — № 2. — С. 40-44.
4. Смольков В. Бюрократия и бюрократизм: как свестиболезнь к минимуму // Государственная служба. — 2002. — № 1. — С.41-52.
5. Пугач В.Г. Феномен бюрократії в трансформаційномусуспільстві: дис… канд. політ. наук: 23.00.02. — К., 2006. — 173 с.
6. Скрипнюк В.М. Бюрократизм в системі державногоуправління та механізм його подолання: дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. — О.,1999. — 186 с.
7. Оболонский А.В. Бюрократия для ХХІ века? Моделигосударственной службы: Россия, США, Англия, Австралия. — М.: Дело, 2002. — 168с.
8. Бюрократия и государство. Очерки / Оболенский А.В.- М.: Изд-во ИГиП РАН, 1996. — 70 c.
9. Оболонский А.В. Постсоветское чиновничество: квазибюрократическийправящий класс // Общественные науки и современность. — 1996. — № 5. — С.5-15.
10. Оболонский А.В. Бюрократия и бюрократизм (ктеории вопроса). «Государство и право», 1993, № 12. — C.86-99.
11. Лытов Б. Полезен ли нам зарубежный опыт? // Службакадров. — 2002. — № 2. — С. 45-49.
12. Маслов В.А. О некоторых особенностяхвозникновения и развития представлений о бюрократии в либеральной буржуазнойобщественно-политической мысли ХVІІІ-ХІХ вв. // Философские науки. — 1987. — №12. — С.65-73.
13. Вебер М. Политика как призвание и профессия /Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт. — упоряд.: В.П. Андрущенко (кер)та ін. — К.: Знання України, 2003. — Т. ІІІ. — С.7-23.
14. Спиридонова В.И. Бюрократия и реформа (анализконцепции М. Крозье). — М.: ИФРАН, 1997. — 314 с.
15. Желюк Т.Л. Державна служба: Навч. посіб. — К.: ВДПрофесіонал, 2005. — 576 с.
16. Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресс,1990. — 808 с.
17. Мо-Цзи. Критика родової знаті та конфуціанства /Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт. — упоряд.: В.П. Андрущенко (кер)та ін. — К.: Знання України, 2003. — Т.І. — С.30-33.
18. Тлумачний словник української мови: Понад 12 500статей (близько 40 000 слів) / За ред. д-ра філолог. наук, проф.В.С. Калашника.- Х.: Прапор, 2002. — 992 с.
19. Граждан В. Антибюрократическая революция: возможнали она? // Власть. — 2004. № 10. — С.42-52.
20. Нестик Т.А. Бюрократия в зарубежных исследованиях// Общественные науки и современность. — 1998. — № 2. — С.52-61.