Європейський Союз: склад, структура, цілі та принципи

Національнийбанк України
Українськаакадемія банківської справи
Харківськафілія
Науковаробота
зкурсу Політологія
натему: Європейський Союз: склад, структура, цілі та принципи
"
Виконала:
Голохвастова О.В.
Харків2008

Зміст
Вступ
1. Історіярозвитку ідей про об'єднання Європи та будівництво Європейського Співтовариства
2.ЄвропейськийСоюз: цілі і принципи
3. Політичніоргани ЄС
3.1 Комісія: склад,повноваження, ефективність
3.2 Рада ЄС
3.3 Європарламент: склад,привілеї, основні питання
3.4 Європейський Суд та йогополітика
3.5Європейська Рада
4.Критеріїасоційованого членства в ЄС для інших держав
Висновок
Списоклітератури 
Вступ
Наростаючийпроцес посилення господарських та політичних взаємозв'язків і взаємозалежностейдержав об'єктивно вимагає підвищення ролі багатостороннього регулюваннясвітогосподарських зв'язків та політичних відносин. Однак масштаби і напрямирозвитку багатостороннього регулювання в значній мірі залежать від конкретнихінтересів держав, політики їх урядів і діяльності державних органів, що берутьучасть в міжнародному поділі праці.
Не торкаючисьнаціонального суверенітету його учасників, багатостороннє регулювання впливаєна рішення, що приймаються урядом по питаннях міжнароднихторгівельно-економічних відносин. В сферу державної політики входить не лишерегулювання, але і сприяння розвитку міжгосподарських зв'язків, наданняпідтримки учасникам зовнішньоекономічної сфери діяльності на міжурядовому рівніі в рамках міжнародних економічних організацій.
Міжнароднаекономічна організація – це інститут багатосторонніх міждержавних відносин, щомає узгоджені між її учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, атакож інші специфічні політико-організаційні норми, в числі яких статут,процедура, членство, порядок прийняття рішень. Вони можуть містити такожнаради, конференції, конгреси, які здійснюють свою діяльність, як правило,протягом обмеженого періоду часу.
Методамивзаємовідносин в міжнародному регулюванні вважаються резолюції та  директиви,що розробляються та приймаються міжнародними організаціями, багатосторонніузгодження, що укладаються на міжурядовому рівні, узгодження і домовленості,консультації та співробітництво на регіональному рівні та в неурядовихорганізаціях.
Регулюванняекономіки та політики країн як в міжнародному, так і в регіональному аспектізасновується на нормах міжнародного публічного та приватного права, якірегулюють відносини між державами, об'єднаннями, юридичними та фізичними особами.
Порівняння ЄС зіншими політичними структурами нелегка задача. У ЄС є ряд особливостей,притаманних звичайній міжнародній організації, і, менш характерних, але певнихрис федерації. При цьому останні стають все більше визначними.
Найголовнішариса, типова для міжнародних організацій, – те, що вона представляє форму інституціолізованогоміжурядового співробітництва і заснована на принципі, що жодна держава-член неможе бути примушена до чого-небудь без згоди цієї держави. Органи в ЄС взначній мірі автономні. ЄС реально має значні повноваження: право ЄС являєтьсяобов'язковим для держав-членів. Рішення ЄС набувають обов'язкового характеру врезультаті прийняття їх органами, що наділені повноваженнями у відповідності зДоговором – Конституцією ЄС, – а не в зв'язку з тим, що були затверджені державами-членами.Ці риси відрізняють ЄС від звичайної міжурядової організації. В минулому,характеризуючи ці риси, застосовувалось слово «національні», сьогодніцей термін є дещо застарілим і застосовується слово «федеральні».
1. Історія розвитку ідейпро об'єднання Європи та будівництво європейського співтовариства
 
Новим важливимявищем в сучасному житті країн Західної Європи, і не тільки, стала інтеграція.Під останньою розуміють процес економічного і політичного зближення,об'єднання.
Питання прооб'єднання Європи гостро постало в післявоєнний час, коли в умовахнауково-технічного процесу, який потребував великих початковихкапіталовкладень, ефективним могло бути лише масове виробництво. Це, в своючергу, тягне за собою необхідність розширення ринків. Внутрішні ринки навітьвеликих держав виявилися недостатніми. Ось чому характерним явищемпіслявоєнного періоду став швидкий ріст взаємної торгівлі промислово розвинутихкраїн, що свідчить про процеси поглиблення розподілу праці між ними. Впіслявоєнний період все більшу роль в міжнародних економічних відносинах ставвідігравати вивіз капіталу. На базі взаємного руху капіталу між промисловорозвинутими країнами одним з найбільш політичних феноменів післявоєнногорозвитку становиться інтернаціоналізація капіталу, проявом якої виступилоутворення великих міжнародних компаній монополістичного типу – в формі картелі
Протиріччя міжростом інтернаціонального господарського життя і вузькими ринками окремихдержав покликало до життя процеси інтеграції. Проте причини виникненняЄвропейського Союзу були не лише економічні, а й політичні. Друга світова війнапоказала, наскільки сильний є СРСР, а тому одним з політичних факторівінтеграції Європи було прагнення імперіалістичних держав згуртуватись передобличчям світового соціалізму, а також закріпити плацдарм НАТО в Європі.
Об'єднання в ЄС,головним чином, стало можливим тому, що держави психологічно дозріли, щобстворити це співтовариство, адже вони вже національно сформовані держави.
СтворенняЄвропейського Союзу розпочалося з утворення у 1951р. Європейського об'єднаннявугілля і сталі (ЄОВС). До цього об'єднання увійшли Франція, ФРН, Італія,Бельгія, Нідерланди, Люксембург.
У 1957р. цікраїни підписали Римський договір про ліквідацію митних зборів і створенняєдиного ринку сільськогосподарської продукції, капіталів та послуг. Так виниклоЄвропейське економічне співтовариство або Спільний ринок (ЄЕС). В 1967р. ЄОВС,ЄЕС і Євратом злилися в єдину організацію – Європейський Союз. В 1968р. митабули відмінені для країн-учасниць і замінені загальним торговим тарифом.
У 1973р. членамиЄС стали Велика Британія, Данія й Ірландія. В 1978р. в Брюсселі створюєтьсяЄвропейська валютно-фінансова система. У 1981р. членами ЄС стає Греція, а в1986р. – Іспанія і Португалія. В 1986р. був підписаний «Акт про ЄдинуЄвропу» і встановлений строк  відкриття усіх кордонів.
У 1995р. до ЄСвходять Австрія, Фінляндія, Швеція. ЄС надав Польщі, Чехії, Словаччині,Румунії, Угорщині, Болгарії, країнам Балтії право на встановлення тіснихекономічних зв'язків і реалізацію гуманітарних програм.
11 грудня 1991р.підписується Маастрихтський  договір про тіснішу соціально-економічнуінтеграцію, перехід на єдину валюту (екю). 1 січня 1999р. на території країнСпільного Ринку вводиться нова грошова одиниця – євро. Укладені такожШенгенські домовленості про безперешкодний перетин кордонів і ліквідаціюмитниць. 1 січня 1993р. в Європі був створений Єдиний ринок.
В 1992р. вМаастриці (Нідерланди) був підписаний главами держав та урядів держав-членів ЄСДоговір про Європейський Союз, який набрав чинності у 1993р. Договір додатководо національного громадянства вводить громадянство ЄС, розповсюджує сферувідповідальності ЄС на інші інститути, розширює права Європейського парламентуз процедури прийняття спільних рішень, містить Положення про проведенняспільної зовнішньої політики в сфері безпеки, про форми співробітництва в сферіюстиції та внутрішніх справ.
У 1996р. наконференції держав-членів ЄС був розпочатий аналіз  положень Договору, якіможуть переглядатися у відповідності з ідеями ЄС та цілями, що сформульовані взагальних положеннях.
На сучасномуетапі дійсними членами ЄС являються 15 держав: Австрія, Бельгія,Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія,Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.
Отже, процесінтеграції в Європі у вигляді Європейського Союзу посприяв зближенню країнЄвропейського континенту в економічній, політичній та культурній сферах, щопризвело до створення об'єктивно нової політичної ситуації в Європі.
2.Європейський союз: ціліі принципи
Як і кожна іншаорганізація, ЄС має певні цілі свого функціонування та заснована на певнихпринципах.
Основними найважливішимипринципами є:
1)   повага національнихособливостей держав-членів, системи правління яких засновані на демократичнихпринципах;
2)   повага прав людини увідповідності з Європейською Конвенцією про захист прав людини, яка булаприйнята в 1950р., та конституційними традиціями, спільними для держав-членів.
Що стосуєтьсяцілей, то вони наступні:
¨   створенняспільного ринку, економічного та валютного союзу;
¨   сприяннявсюди в співтоваристві:
–       гармонійномута збалансованому розвитку економіки;
–       стійкомута не інфляційному зростанню без шкоди навколишньому середовищу;
–       високомурівню конвергенції економічної діяльності;
–       високомурівню зайнятості і соціального захисту;
–       укріпленнюекономічних і соціальних взаємозв'язків та солідарності держав-членів.
¨   діяльністьвключає:
–       відмінумита та квот, а також інших заходів, які мають аналогічний ефект;
–       спільнуторгову політику;
–       створеннявнутрішнього ринку з вільним рухом товарів, людей, послуг і капіталу;
–       проведенняспільної політики в галузі риболовства, сільського господарства та транспорту;
–       створеннярежиму, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції на внутрішньомуринку;
–       зближеннязаконодавств країн-членів;
–       проведенняспільної політики в соціальній сфері, в галузі охорони навколишнього середовищата допомогу розвитку;
–       укріпленняекономічного та соціального зв'язку;
–       підвищенняконкурентоспроможності промисловості країн співтовариства;
–       науковідослідження, удосконалення технологій, створення транс'європейських мереж;
–       сприяння:досягненню високого рівня охорони здоров'я; забезпеченню освіти та професійноїпідготовки високої якості; поліпшенню захисту споживачів;
–       заходи вгалузі енергетики, туризму та захисту громадянського населення при надзвичайнихситуаціях.
Таким чином, вЄвропі було створено сильне співтовариство, основною ціллю якого булодосягнення загальноєвропейського добробуту через контролювання та регулюваннямайже усіх сфер суспільного життя.
3. Політичні органи ЄС
Як і будь-якаінша організація, ЄС має свої органи управління, кожен з яких має певнівизначені повноваження та відповідає за певну сферу. У відповідності зДоговором  інститутами або органами ЄС являються:
1)        Комісія;
2)        Рада;
3)        Європейськийпарламент;
4)        Європейськийсуд;
5)        Рахівнапалата.3.1 Комісія:склад, повноваження, ефективність
 
Комісія являєтьсявиконавчим органом та несе відповідальність за дотриманням виконання Договору.Найбільш важливі аспекти діяльності Комісії: представлення пропозицій прополітику співтовариства, посередництво між державами-членами з метою реалізаціїцих пропозицій, координація національних політик держав-членів та контроль зареалізацією політики ЄС.
Комісіяскладається з 17 членів, які повинні бути громадянами держав-членів. В складікомісії повинен бути принаймні один громадянин від кожної держави-члена.
У відповідності зМаастрихтським договором діє нова процедура призначення членів комісії, впершезастосована в 1995р. В першу чергу Уряди держав-членів за спільною згодою тапісля консультацій з Європарламентом вказують кандидата на пост Голови Комісії.Потім Уряди держав-членів в ході консультацій з кандидатом на посаду Головипропонують і інших осіб, кандидатів в члени Комісії. Голова та члени Комісії,визначені таким чином, підлягають підтвердженню в Європарламенті в якості"єдиного органу". Після цього вони призначаються на посади принаявності згоди Урядів держав-членів. Члени Комісії призначаються на 5 років.
Члени Комісії неможуть бути розігнані за ініціативою Урядів держав-членів, однак Комісіяприпиняє діяти в повному складі у випадку винесення Європарламентом вотумунедовіри.
Члени комісіїповністю незалежні у виконанні своїх обов'язків, що гарантовано Договором. Алебаланс сил в співтоваристві такий, що Комісія хоча й є незалежною силою. неможе виконувати свої обов'язки без співробітництва з Урядами держав-членів.Внаслідок цього вона враховує національні інтереси, і одна з її найважливішихзадач – узгодження політики окремих держав-членів та політики членів ЄС длятого, щоб уникнути конфлікту з будь-якою державою-членом.
Між членамиКомісії розподіляються сфери діяльності, кожний з них відповідає за одне абодекілька питань. Розподіл відбувається за згодою самих членів Комісії за участюГолови.
Апарат Комісіївключає структурні підрозділи, відомі як Генеральні дирекції. Кожна з нихочолюється Генеральним директором, який підкоряється відповідному членуКомісії. Генеральні дирекції підрозділяються на Дирекції, а ті, в свою чергу –на сектори. Існує також ряд спеціалізованих служб. Одна з них – Юридичнаслужба, котра забезпечує Генеральні дирекції консультаціями по правовимпитанням.
Кожен членКомісії в роботі спирається на допомогу Кабінету, групи співробітників,назначених особисто ним і безпосередньо йому підпорядкованих. Голови Кабінетівусіх членів Комісії проводять регулярні зустрічі з метою координуваннядіяльності і підготовки до засідань Комісії.
Посадові особиКомісії у відповідності з правом ЄС користуються привілеями та імунітетами,найважливіший з яких – імунітет від переслідування судом в державах-членах узв'язку з діями, скоєними посадовими особами при виконанні своїх службовихобов'язків, та звільнення від податку на прибуток в державах-членах назаробітну плату, яку вони отримують за роботу в ЄС.
У відповідності зДоговором Комісія є вищим законодавчим органом, однак в деяких випадках вонамає отримати згоду Ради. Вона має законодавчі повноваження тільки в деякихвипадках.
В контекстідіяльності організації в цілому Комісія наділяється повноваженнямиреалізовувати норми, встановлені Радою, при цьому Рада може розробляти певнівимоги, які повинні виконуватися при здійсненні цих повноважень.
Засідання Комісіїпроходять при зачинених дверях та приймають рішення простою більшістю голосів.
Коли Комісіявиконує обов'язки по реалізації норм, встановлених Радою, передбаченіспеціальні процедури. Для збереження певного контролю Рада створює комітет,якому Комісія повинна представити проекти актів, які планується випустити. Вцій комітет входять представники Урядів держав-членів, а головує посадова особаКомісії.
Коли Комісіянаділяється повноваженнями реалізовувати норми, встановлені Радою, в конкретнихвипадках може  бути необхідним ряд процедур. Перша процедура має назву«Комітетська консультаційна процедура». Функції Комітету носятьвиключно консультаційний характер.
Друга –«Комітетська управлінська процедура» –  передбачає передання Комісієюпроекту Акту Комітету. Після цього Голова Комітету призначає термін, протягомякого Комітет повинен висловити свою думку з приводу цього Акту. Якщо  Комісіявраховує думку Комітету, Акт Комісії має заключний характер. Якщо ж Комісія невраховує думку Комітету, Акт все одно може бути прийнятий, але  в цьому випадкувін повинен бути представлений до Ради.
Комісія здатна набагато чого, якщо користується довірою держав-членів. Самий великий недолікКомісії – відсутність політичної бази. Вона не апелює до суспільної думки,обминаючи глав Урядів держав-членів, як могла б, якби призначалась і булапідзвітна Європарламенту.3.2 Рада ЄС
Рада являєтьсяорганом, в якому інтереси держав-членів представлені безпосередньо. Радазаключає договори з іноземними державами і спільно з Парламентом приймає бюджетЄС. Рада складається з представників держав-членів ЄС, кожна державапредставлена Міністром Уряду, уповноваженим представляти свій Уряд. ЗустрічМіністрів  закордонних справ часто називають «Загальна Рада». Всізасідання Ради проходять при закритих дверях, і інформація про них непублікується. В роботі Ради також приймає участь Голова Комісії.
Пост Голови Радипротягом 6-ти місяців по черзі займають представники держав-членів. В обов'язкиГолови входять: зібрання засідань, виконання на засіданнях представницькихфункцій, організація голосування підписання прийнятих на засіданнях актів.Держава-член, яка здійснює представницькі функції, відіграє роль посередника увідносинах держав-членів. В питаннях загальної зовнішньої політики та політикибезпеки вона представляє ЄС у відносинах із зовнішнім світом.
Рада має власнийГенеральний Секретаріат, структура якого схожа на структуру Комісії, однакперша набагато менша. Генеральний Секретаріат розділений на ГенеральніДирекції, які очолюються Генеральним Секретарем.
Так як Міністриможуть знаходитися в Брюсселі протягом невеликих проміжків часу, тому длязабезпечення неперервності роботи Ради був створений Комітет постійнихпредставників держав-членів (Корепер). Постійними представниками є послидержав-членів в ЄС. Корепер відіграє важливу роль у функціонуванні Ради.Питання, що підлягають вирішенню в Раді, спочатку розглядаються в Корепер.
Так як Радаприймає найважливіші рішення, питання про голосування має ключове значення.Важливі питання мають прийматися одноголосно, тоді як більшістю голосівприймаються питання, що не мають особливого значення.
При цій процедуріголоси держав –членів розподіляються наступним чином:
Німеччина,Франція, Італія, Великобританія –10 голосів кожна;
Іспанія –8голосів;
Бельгія, Греція,Нідерланди, Португалія –5 голосів кожна;
Данія, Ірландія –3 голоси кожна;
Люксембург – 2голоси.
Загальне числоголосів – 76.
Державинамагаються досягти бажаного за допомогою впливу на інші держави-члени, абопропонуючи їм що-небудь натомість, або погрожуючи неприємностями. В останньомувипадку застосовуються 3 типи тактики: загроза блокувати рух і інших, непов'язаних питаннях; загроза блокувати наступні засідання і загроза виходу зЄС. Тактика цього типу, якщо загрози реальні, може бути дуже ефективною, алезастосування її не проходить безслідно. В інших держав це викликає негативневідношення, і вони стають менш схильними до співробітництва. Крім того, бойкотчи вихід з ЄС нанесуть державі, проти якої вони направлені, більш велику шкоду,ніж іншим державам. По цим причинам така поведінка використовується державамилише у випадку, коли вирішується питання життєвої вадливості.
Враховуючи це,було б дивним, якби в ЄС не виникло традиції, згідно з якою прийняття рішеньбільшістю не повинно бути, якщо одна з держав-членів вважає це рішення таким,що ставить під загрозу її життєві інтереси. Така традиція насправді існує, алерамки її дії не визначені. Якщо вважати, що право вето існує тільки тоді, колице рішення суперечить життєво важливим інтересам держави, якої стосується церішення, інші держави-члени мають повне право поставити це рішення наголосування. За останні роки процедури голосування стали більшзагальноприйнятими, але з цього не випливає, що політичному вето покладенийкінець.
Це звичай, томурамки його дії завжди будуть залежати від консенсусу держав-членів в той чиінший момент. Якщо більшість держав-членів проти голосування  (абовідмовляється  голосувати так як визначає право однієї з держав-членівстверджувати, що під загрозою знаходяться її життєво важливі інтереси),пропозицію буде заблоковано, якщо ж ні – голосування буде проведено.3.3 Європарламент:склад, привілеї, основні питання
 
Європарламентпредставляє народи, які входять до співтовариства. Вибори до Європарламентупроводяться кожні 5 років. Розподіл голосів в Парламенті не пропорційнечисельності населення держав-членів. Акт, що визначає прямі вибори,передбачає, що до прийняття уніфікованої процедури виборів кожна держава-членмає право прийняти власну процедуру проведення виборів. На сьогодні узгодженнявідносно уніфікованої системи не досягнуте, головним чином через небажанняВеликобританії погодитися з пропорційним представництвом; таким чином, питання– в законодавствах держав-членів, а системи виборів в різних державах різні.
Члени Європарламенту (ЧЄП) можуть бути одночасно і членами Національних парламентів. Але стаття Акту6 (1), що є додатком до рішення Ради ЄС, визначає перелік повинностей, з якимивиконання обов'язків ЧЄП несумісне. Найважливіші з них наступні: член Урядудержави-члена, член Комісії, суддя, Генеральний адвокат, секретар суду ЄС, абопосадова особа інституту ЄС на  період виконання своїх обов'язків.
ЧЄП отримуютьтакий же оклад, як і їх колеги по парламентам держав-членів; різниця між нимизначна і змінюється в залежності від того, яку державу-члена вони представляють. З окладу ЧЄП в державі, яку вони представляють, знімається податок наприбуток. ЧЄП мають значні надбавки до окладу, з яких в державах-членах ЄСподаток не знімається. Для ЧЄП встановлений ряд привілеїв та імунітетів,найважливіші з яких: свобода руху до місць засідань Парламенту і назад;імунітет до процесуальних дій по відношенню до висловленої думки абоголосування під час виконання ними службових обов'язків; імунітет від арешту тапереслідування судом. Останні імунітети дійсні лише на період сесії Парламенту,але так як вона триває протягом всього року, це обмеження не має значення.Парламент сам може прийняти рішення про ліквідацію останніх імунітетів.
ЧЄП розміщуютьсяв залі засідань у відповідності з партійною належністю, а не подержавам-членам. Правила процедури передбачають офіційне визнання європейськихполітичних партій і для визначених таким чином партій існують різні якпроцедурні, так і адміністративні переваги. Для отримання визнання партіяповинна об'єднати певний мінімум ЧЄП. Більшість партій представляють собоюкоаліції партій держав-членів, в деяких випадках одна з партій може відіграватидомінуючу роль. Наприклад, Партія європейських соціалістів включаєЧЄП-лейбористів із Великобританії і соціал-демократів із інших держав-членів;Європейська народна партія включає в себе Християнських демократів з Німеччинита інших країн, а в теперішній час – також консерваторів Великобританії.Ступінь єдності в цих партіях різна, і у відношенні деяких питань національніпріоритети стають важливішими, ніж лояльність по відношенню до одної зполітичних груп.
Характерна риса Європарламенту– роль, яку виконують комітети. Ряд комітетів забезпечують підготовку пленарнихзасідань. Якщо передаються питання для обговорення в Парламенті, вони в першучергу розглядаються у відповідному комітеті з послідуючим обговоренням вПарламенті на основі представленого відповідним комітетом докладу.
Договір про ЄСзобов'язує головуючу державу-члена консультуватися з Європарламентом поважливим питанням загальної зовнішньої політики та політики безпеки іпередбачає, що Парламент може звернутися з питаннями до Ради ЄС, має правоутворювати комітети (тимчасові), для розгляду порушень або неправильноговикористання прав ЄС ( за винятком випадків, коли питання являється предметомрозгляду суду). Детальні умови, що передбачають використання прав порозслідуванню, повинні бути встановлені спільною згодою між Європарламентом,Радою та Комісією.
Любий громадянинЄС має право звернутися з петицією в Європарламент з питання, що входить всферу компетенції ЄС і яке стосується його безпосередньо.
ЄС також маєправо назначати омбудсмена, що наділений повноваженнями приймати скарги відбудь-якого громадянина ЄС, що стосується випадків поганої організаціїдіяльності інститутів та органів ЄС за винятком суду. Омбудсмен призначаєтьсяпісля кожних виборів Європарламенту і виконує свої обов'язки до наступнихвиборів. Він має право на повторне призначення. Він повністю незалежний привиконанні своїх обов'язків.
У випадку, колиомбудсмен встановлює факт поганого управління, він направляє справу взаінтересований заклад, який має протягом 3-х місяців повідомити свою точкузору. Після цього омбудсмен направляє повідомлення до Європарламенту ізаінтересовані заклади.
ПовноваженняПарламенту різні в залежності від того, на основі яких положень приймається тойчи іншій захід: в деяких випадках Парламент має досить широкі повноваження, а вінших він має тільки право проведення консультацій.
У відповідності зцією процедурою Комісія надає пропозицію в Раду ЄС, яка в свою чергу передає їїв Парламент для отримання остаточного підсумку Парламенту. На першій стадіїпропозиція розглядається в одному з комітетів Парламенту, який складає доповідьта проект рішення  Потім ці документи передаються до Парламенту повного складу,який дає остаточне рішення (позитивне чи негативне), і можна внести поправки допропозицій. Комісія може модифікувати свою пропозицію, спираючись на рішення Парламенту,але ні Комісія, ні Рада не лише не зобов'язані дотримуватися рішенняПарламенту, але й давати йому пояснення у зв'язку з відхиленням цього рішення.
Не дивлячись нате, що при цій процедурі Парламент не має повноважень впливати на змістправових норм, потрібно поважати його право проводити консультації. Інакше СудЄС визнає акт нелегітимним. Чи достатньо, що Парламенту запропоновано датиостаточне рішення, чи він реально повинен представити це рішення? Якщо вінповинен реально представити це рішення, то Парламент може відкласти прийняттянормативного акту на невизначений термін, просто не даючи свого остаточногорішення. Якби таке було можливим, право отримати консультацію перетворилося б вправо вето. В своєму рішенні Суд вказав, що аналіз вимоги консультаціїпередбачає, щоб Парламент надав  остаточне рішення. Неможливо прийняти точкузору, що потреба задоволена, якщо Рада просто попросила остаточне рішення. Вразі, якщо після отримання рішення Парламенту в пропозицію внесені поправки, тозавжди треба отримати нове рішення Парламенту, процедура чого стане дужегроміздкою,  так як вносити доповнення часто необхідно для згоди держав-членіву Раді ЄС. Тому Суд постановив, що, якщо положення остаточного тексту актумайже ідентичні положенням, що містяться в варіанті, який представлений Парламентом,необхідність в повторних консультаціях хникає. Якщо змінений текст має суттєвівідмінності від того, який був направлений в Парламент, він має бути зновунаправлений в Парламент. Якщо це не буде здійснено, то акт буде визнанонедійсним.
Нормоутворення –не єдине питання, за яким повинні проводитися консультації з Парламентом. Щеодна сфера, де діють такі обов'язки, – міжнародні узгодження між ЄС тадержавами, що входять до його складу. Процедура укладення міжнародних договоріву відповідності з договором про ЄС змінена в результаті внесення Маастрихтськимдоговором поправок.
В деяких випадкахна сьогоднішній день Парламент має право вето; у всіх інших випадках увідповідності з Договором про ЄС, за винятком угод по тарифам та торгівлі,Парламент має право проводити консультації. Але чітко сформульовано, що Радаможе встановити  Парламенту термін для прийняття рішення, і при відсутності остаточного рішення у встановлений термін Рада може діяти без нього.
У відповідності зДоговором про ЄС головуюча держава-член повинна консультуватися з ЄвропейськимПарламентом по важливим питанням і основним альтернативам загальної зовнішньоїполітики  і політики безпеки, і повинна забезпечити, щоб позиції Європарламентубули належним чином взяті до уваги. Але, в зв'язку  з тим, що Суд ЄС не маєповноважень в даній сфері, будь-які юридичні санкції у випадку, якщо це не будевиконано, неможливі.
В ряді випадківПарламент повинен давати згоду на акт, що приймається Радою. В таких випадкахПарламент має право вето. Перший випадок стосується нормоутворення: Парламентповинен надати згоду на положення, прийняті Радою ЄС з метою сприяти втіленнюправ громадян Європейського Союзу на вільне пересування і постійне проживанняна території держав-членів. Другий випадок стосується міжнародних угод: згодаПарламенту повинна бути отримана при укладенні цих угод, що встановлюютьособливі інституціональні рамки шляхом створення процедур співробітництва, узгоджень,що мають важливе бюджетне значення для ЄС, узгоджень, що тягнуть за собою поправкидо акту, який прийнятий у відповідності зі спільною законодавчою процедурою.
Але Парламент немає права вето у відношенні до узгодження, якщо воно відноситься до сфери, вякій внутрішні правила можуть бути прийняті тільки у відповідності з процедуроюспівробітництва, або спільною законодавчою процедурою, крім ситуації, колизміни акту необхідні.
Третій випадок,коли Парламент має право вето: Парламент, що приймає рішення більшістю голосівчленів (абсолютною більшістю, а не більшістю голосів), повинен дати згоду навступ нових держав-членів в ЄС.
У відповідності зМаастрихтським договором Парламент має ще одне повноваження – затвердженняпризначення Голови та інших членів Комісії: після висунення державами-членамивони підлягають «в якості єдиного органу» затвердженню голосуванням вЄвропейському Парламенті.  Але,  так як Парламент зобов'язаний затвердити всіпризначення на посади, він не має можливості скористатися правом вето повідношенню до окремих кандидатів. Якщо Парламент принципово проти одного зкандидатів, він може не затвердити всі призначення, доказавши цим самим, що вінготовий змінити своє рішення у випадку, якщо призначення, проти якого віннастроєний,  буде відмінене. У відповідності з Договором встановлене правило,що  якщо Парламент не затверджує нову Комісію, члени Комісії продовжують виконуватисвої функції, в результаті, члени діючої Комісії повинні продовжувати виконаннясвоїх обов'язків до моменту вирішення протиріччя.
Парламент такожмає право визвати відставку Комісії, висунувши їй вотум недовіри. Увідповідності з цією процедурою члени Комісії повинні колективно піти увідставку, якщо вотум недовіри прийнятий більшістю в 2/3 поданих голосів, щопредставляють більшість членів Європейського Парламенту. Але ця процедура такожпередбачає, що відставка набирає сили тільки після призначення нової Комісії.Таким чином, якщо Парламент не затверджує запропонований Радою новий складКомісії, який фактично може бути тим же, діюча Комісія може виконувати своїобов'язки скільки завгодно. В результаті це повноваження має обмежене значенняі реально поки не використовувалось, частково тому, що Комісія та Парламентявляються самими проєвропейськими з усіх політичних інститутів і майже завждидіють разом.
Отже повноваженняЄвропейського Парламенту уже закріплені в нормальних умовах за законодавчимиорганами федерації. Але вони поступово розширюються – завжди, коли в договори,що стосуються заснування ЄС вноситься нова поправка, парламент отримує деякідодаткові повноваження.3.4 ЄвропейськийСуд та його політика
Європейський Судзнаходиться в Люксембурзі і складається з 15 суддів та 9 генеральнихпрокурорів, які назначаються на 6-річний термін за спільною згодоюдержав-членів. Юрисдикція Суду розповсюджується на суперечки міждержавами-членами і інститутами, інститутами та індивідами. Він уповноваженийдавати заключення відносно інтерпретації Договору, законності рішень ЄС іЄвропейського Центрального банку.
Одна з відміннихрис Суду ЄС – в якій мірі його рішення засновані на політиці. Під політикоюрозуміються позиції суддів та цінності, яких вони дотримуються, тобто цілі, яківони хочуть реалізувати. Основні складові політики Суду ЄС:
1) УкріпленняСпівтовариства;
2) Розширеннясфери і підвищення ефективності права Співтовариства;
3) Розширенняповноважень інститутів ЄС.
Ці складовіможуть бути об'єднані як сприяння європейській інтеграції. Не на всі суди,звичайно, здійснює вплив політика, але в Суді ЄС вона відіграє особливо важливуроль: Суд може для досягнення політичних цілей навіть проігноруватисформульовані положення Договору.
Приклад цього –справа, яка стосувалася рішення Європейського Парламенту, що передбачає виплатигрантів з бюджету ЄС політичним партіям, під видом покриття розходів в зв'язкуз інформаційною компанією для роз'яснення електорату механізму роботиПарламенту в період виборів 1984р.; але фактично призначених для покриттярозходів партій у зв'язку з виборами. Формула розподілу засобів була більшвигідною для партій, які були представлені в Парламенті до виборів, і допускаладискримінацію по відношенню до партій, які боролися за те, щоб бутипредставленими в перший раз. Одна з партій з останньої категорії Французькаекологічна партія подала в Суд ЄС з метою анулювання рішення. Суд здійснюєнагляд за законністю актів Парламенту, Ради, Комісії. Рішення щодо цієїситуації було прийнято в 4 етапи. На першому етапі констатувалося, щоСпівтовариство діє не основі принципу верховенства права і акти якдержав-членів, так і інститутів ЄС з метою забезпечення відповідності Договорує об'єктом контролю Суду. на другому етапі з'ясувалося, що в Договорі ЄС незакріплені повноваження переглядати акти Парламенту, так як в період йогоукладення Парламент не мав повноважень приймати акти, що стосуються інтересівтретіх сторін. На третьому етапі підкреслювалося, що Парламент отримав такіповноваження, зокрема в бюджетних угодах  і Акті про прямі вибори. Начетвертому етапі був зроблений висновок, що якщо акти Парламенту не виступалиоб'єктом  контролю з боку Суду, то це суперечить духу Договору.3.5.ЄвропейськаРада
В 1974р. булоприйнято рішення, що глави держав-членів, а також міністри закордонних справбудуть регулярно проводити зустрічі на вищому рівні. Через деякий час цізустрічі отримали офіційний статус і стали називатися Європейською Радою. В1986р. Європейська Рада отримала правове закріплення.
Маастрихтськийдоговір передбачає, що Європейська Рада дає ЄС необхідний імпульс для розвиткуі визначає загальні політичні орієнтири. Голова Комісії і один з членів Комісіїможуть брати участь в засіданнях Європейської Ради, які відбуваються двічі нарік під головуванням глави державного уряду держави-члена, яка головує в Раді.
Дискусії в рамкахЄвропейської Ради стосуються як питань, пов'язаних з ЄС, так і зовнішніхпитань. Якщо проводиться обговорення питань, пов'язаних зі Співтовариством,Європейська Рада може діяти в якості Ради Європейського Співтовариства. ПравоСпівтовариства не має положень, що заважають тому, щоб держави-члени були представленіна засіданнях Ради главами держав або урядів. Але на практиці, навіть колиЄвропейська Рада розглядає питання, пов'язані зі співтовариством, вона бере доуваги лише загальні політичні питання; вони потім набувають юридичної форми назасіданнях Ради, що проводяться на рівні міністрів.
/>4. Критерії асоційованогочленства в ЄС для інших держав
ЄС – це такаорганізація, масштаби якої набувають все більшого поширення, але разом з тимвступ до Співтовариства є досить обмеженим. Органами ЄС встановлені дужежорсткі вимоги, які закріплені в офіційних документах ЄС, які умовно можнаподілити на дві основні групи.
По-перше, країни,що претендують на повноправне членство в ЄС, повинні мати ринкову економіку,яка вже функціонує (тобто не перехідну до ринку, а саме ринкову), бути здатнимивитримувати конкуренцію, брати повноцінну участь у ринкових зусиллях в рамкахЄС.
По-друге, цікраїни повинні застосовувати правила та регулюючі принципи, встановлені в рамкахЄС. Для кожної з країн – претендентів до вступу в ЄС Рада Європейського Союзурозробила індивідуальну «стратегію приєднання» з виділеннямпріоритетів, конкретних дій, в тому числі в сфері формування ринковоїекономіки, удосконалення органів державного управління, соціальної тарегіональної політики, політики щодо ключових галузей господарювання.
Така стратегіярозрахована на те, що кожна країна щорічно буде проводити аналіз того,наскільки вона наближається до вступу в ЄС.
Кожна зкраїн-претендентів розробляє свою Національну програму інтеграції в ЄС.Структура програми відповідає критеріям оцінки Євросоюзу. Критеріями оцінкитого, що в країні функціонує ринкова економіка, визначені наступні:
– динамікапроцесу трансформації з точки зору структурних перетворень, зміни у структурізовнішньої торгівлі;
– технологічнийрівень виробництва;
– рівеньконкурентоспроможності виробництва;
– прогрес уформуванні ринкової інфраструктури.
Заслуговує наувагу той факт, що досягнення певних макроекономічних показників ще не гарантуєвступ до Євросоюзу. Головним є проведення реформ, функціонуюча ринковаекономіка, конкурентоспроможність виробників. Мотивацією для прийняття новихчленів до ЄС є безпека в Європі.

5. Перспективиподальшого розвитку європейського співтовариства
Проблемиєвропейської інтеграції стали актуальними для багатьох країн. Інтеграційніпроцеси, які характерні для сучасної епохи, стосуються як сфери міждержавнихвідносин, так і національних економік. Можна впевнено стверджувати, що цейпроцес містить у собі величезні можливості для вирішення політичних ісоціально-економічних проблем суб’єктів регіональної інтеграції.
Подальшаінтеграція і розвиток Європейського Співтовариства має значний перспективнийхарактер. Ця перспективність проявляється у тому, що Європейське Співтовариствовсе більше прямує до такої форми як конфедерація з тією лише різницею,Європейський Союз можна вважати більш довготривалим, ніж взагалі буваютьконфедерації. Обґрунтувати цей факт можна таким чином.
 По-перше, народиЄвропи, створюючи тісний союз між собою, мали на меті забезпечити мирнемайбутнє, засноване на спільних інтересах кожної європейської нації. Крім того,ЄС послідовно спирається на загальнолюдські цінності: гідність, свободу,рівність і солідарність. Ґрунтуючись на засадах демократії та верховенстваправа, в основу своєї практичної діяльності ЄС поставив людину заснувавшигромадянство Європейського Співтовариства і створивши простір свободи, безпекита справедливості. Отже, ні про яке порушення прав людини не може бути й мови,бо ЄС постійно намагається зберігати і розвивати загальнолюдські цінності,водночас поважаючи різноманітність культур і традицій народів Європи, а такожнаціональну ідентичність держав-членів та організацію їх органів влади нанаціональному, регіональному та місцевому рівнях. ЄС постійно сприяє збалансованому,сталому та всебічному розвитку держав-членів і забезпеченню вільного руху осіб,товарів, послуг, капіталів.
По-друге, ЄСіснує як співробітництво держав, об’єднаних на основі права. І це цілкомзрозуміло, адже лише союз, заснований на вільному волевиявленні його членівможе надійно існувати протягом тривалого часу.
По-третє, ознакоюнаближення до конфедерації є відкритість кордонів між державами-членами, дляперетину яких не потрібно спеціальних документів.
По-четверте,країни, що входять до складу ЄС, мають єдині митні правила, єдину грошовуодиницю.
Подальшаперспектива розвитку Європейського Співтовариства також пов’язана ізрозширенням ЄС як за територією, так і за населенням приблизно у півтора разивнаслідок подальшого вступу країн. Але майбутній процес розширення буденабагато складнішим, ніж попередній, оскільки є значно більшим за масштабами йохоплюватиме не лише економічні аспекти, а й зовнішню політику, внутрішнісправи. Складність буде полягати в досягненні балансу між доцентровими силамиінтеграції, і у визначенні спільних інтересів та переваг, та прагненням державзберегти свій суверенітет і національну самобутність.
Більшість народів“старого світу” зі своєю багатовіковою державністю та історією, незважаючи навсі складності та труднощі, вже увійшли або в найближчі 3-5 років увійдуть дооб’єднаної Європи, забезпечивши собі надійні можливості для подальшого прогресув усіх сферах життя, бо саме Європейське Співтовариство буде відіграватипровідну роль у забезпеченні економічного та соціального розвитку та політичноїстабільності на континенті на довгострокову історичну перспективу, і саме ЄСповинна стати в майбутньому гарантом збереження усіх загальнолюдських цінностейта добробуту загальноєвропейської спільноти.
/>Висновок
На теперішніймомент відомі два факти: перший – федераційний елемент в Співтоваристві хоч іреальний, але має обмежений характер; другий – демократичний елемент хоч такожі реальний, але в ще більшій мірі обмежений. Можливо, між цими двома фактами єзв'язок: ймовірність того, що федераційний елемент може значно підсилюватися вумовах, коли обмежений демократичний елемент, дуже мала. Значного розширеннябюрократії не буде. Подальша інтеграція буде здійснюватися шляхом розширенняповноважень Європейського Парламенту.
Найважливішіповноваження, які будуть передані Європейському Парламенту наступні:
1) Повний об'ємзаконодавчої влади в сферах діяльності Співтовариства (можливо, це будепредметом затвердження «сенатом», що представляє інтересидержав-членів);
2) Повний об'ємповноважень по відношенню до прийняття бюджету;
3) Повноваженняпо контролю за виконавчою віткою влади.
Якщо розвитокподій буде таким, Комісія трансформується в уряд – підзвітний Парламенту – аРада стане «сенатом», що буде представляти інтереси держав-членів.
З часу, коли булистворені три Співтовариства, відбулося багато змін, що стосуються розподілуповноважень серед політичних інститутів. Європейський Парламент, перший развибраний в результаті прямих виборів в 1979р., значно розширив своїповноваження, в основному в сфері бюджету, але також і в інших сферах, зокремав законодавчій. Розподіл повноважень між Комісією та Радою ЄС змінився різнимшляхами. Повноваження Комісії по відношенню до інших інститутів булинайбільшими в період, коли існувало одне ЄОВС, так як у відповідності ізДоговором про нього передбачалося, що Комісія буде домінуючим органом влади.Договір ЄС передбачає зменшення ролі Комісії та посилення позицій РадиЄвропейського Співтовариства. Це можна пояснити тим, що на відміну від ДоговоруЄОВС Договір ЄС визначає лише основну, першочергову направляючу політику; рештувіднесено до компетенції інститутів. В цих умовах не слід дивуватися, що держави-членинаполягли на пріоритеті позицій Ради ЄС.
Наступні зміни врозподілі повноважень відбулися після того, як Договір набрав чинності. Відмовапротягом багатьох років від використання прийняття рішення більшістю голосівзначило, що прийняття правових норм залежало від переговорів в Корепер та РадіЄС. Ця обставина зменшила значення повноважень Комісії представляти пропозиції;збільшення престижу і значення посади голови знизило роль Комісії якпосередника і створення Європейської Ради виявилося кроком назад до традиційнихміжурядових процедур.
Але в 80-х рр.позиція Комісії почала підсилюватися. З моменту вступу в силу ЄдиногоЄвропейського акту рішення в Раді більшістю голосів приймалися все частіше; втой же час Комісія під керівництвом Жака Дегора стала більш наполегливою.
Важливі змінивідбулися в сфері права: в ряді ключових рішень Суд ЄС закріпив позиції праваСпівтовариства настільки, що по характеру правової системи в теперішній часСпівтовариство володіє більшістю характеристик федерацій. Найбільш яскравоюрисою цього процесу був розвиток доктрини прямої дії норм Співтовариства(принцип, у відповідності з яким право ЄС повинно застосовуватися судамидержав-членів як їх внутрішнє право) і затвердженні верховенства права ЄС надправом держав-членів. Ще однією рисою стало розширення компетенції ЄС, особливов міжнародній сфері. В результаті ЄС став більш федеративним в правовій сфері,ніж в політичній
Список літератури
1.   Воронов К. Пятое расширение ЕС:судьбоносный выбор // мировая экономика и международные отношения, №9, 2002 г. с. 59-69.
2.   Герчикова А.А. Международныеэкономические организации. М.: 2001г., с. 236-243.
3.   Барч Я. Європейськаінтеграція – суверенітет – самовизначення // Економічний часопис №4, 2001р. с.3-6.
4.   Будзінський Т. Закономірностієвропейської інтеграції: від економіки до політики // Економіст №2, 1999р.с.32-37.
5.   Дікон Боб Глобальна соціальнаполітика: міжнародні організації й майбутній соціальний добробут. К.: Основи,1999.
6.   Жуков В.И. Международныеэкономические отношения. М., 2000 с. 392-401.
7.   Муравйов О.П. Особливийхарактер правової системи Європейського Союзу // Підприємництво, господарствоправо №8, 2002.с 86-89.
8.   Романюк О. Історичні віхи тасьогодення Європейського Союзу: загальний огляд // Вісник Укр. акад. держ.управ. при Президенті України, 1999 №1, с.89-101.
9.   Топорчик Б. Европейское право:Учебник – М.: Юрист, 1998 – 456.
10.     Хартин Т.К.Основы права Европейского Сообщества: введение в конституционное иадминистративное право Европейского Сообщества. М.: Юнити: Закон и право; 1998– 703с.