Управління розвитком виховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (на прикладі Старбільського обласного медичного училища)

Магістерська робота
«УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ ВНЗ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ(НА ПРИКЛАДІ СТАРОБІЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО МЕДИЧНОГО УЧИЛИЩА)»

Зміст
 
Вступ
1. Теоретичніоснови управління виховною системою навчального закладу
1.1 Історичнийаналіз досвіду управління виховною системою
1.2 Сутність ізміст управління розвитком виховної системи
2. Організаціяуправління розвитком виховної системи навчального закладу
2.1 Управлінняетапами розвитку виховної системи
2.2 Модельвиховної системи Старобільського обласного медичного училища
Висновки
Списоквикористаних джерел


Вступ
Актуальністьтеми дослідження зумовлена сучасними тенденціями розвитку системи освіти.Початок ХХІ століття є часом освітніх реформ, спрямованих на те, щоб системиосвіти відповідали вимогам сучасного соціуму. Сучасний освітній заклад якскладна соціально-педагогічна система є елементом більш складноїсистеми-суспільства. Саме тому вони швидко реагує на зміни, що відбуваються накожному етапі суспільного розвитку. Що до стратегічних цілей освіти,відбуваються конкретні зміни у сучасному виховному процесі, що вимагаєвизначення сучасних підходів до управління процесом виховання у вищихнавчальних закладах.
Суспільно-політичні та соціально-економічнізміни, що відбуваються в Україні, мають суттєвий вплив на діючу систему освіти.Зараз формується нова ідеологія і практика життєдіяльності сучасної школи яксоціально-педагогічної системи [67]. У 2001 році Міністерство освіти і наукиспільно з Академією педагогічних наук України розробило Національну доктринурозвитку освіти України у ХХІ столітті, у якій зазначено, що реформуваннягалузі передбачає передусім модернізацію управління освітою. Нова системауправління повинна бути державно-громадською, враховувати регіональніособливості, орієнтувати освітній заклад на розвиток. Визначено головну мету ізавдання, що постають перед навчальними закладами. Йдеться про збереження ірозвиток культури, виховання патріотизму, соціальну і особистіснувідповідальність, формування активної життєвої позиції, збереження здоров'я,свідомої підготовки молоді до здійснення професійної кар'єри тощо. Модернізаціясистеми освіти передбачає регулярне оновлення усіх її компонентів у зв'язку зізмінами, що відбуваються у сферах культури, економіки, науки і технологій.Тенденції і орієнтири становлення та розвитку нової системи української освіти,суттєві зміни у педагогічній теорії і практиці висувають перед керівникаминавчальних закладів нові завдання.
Управління є тим важелем, тією рушійною силою, яка націлена наактивізацію діяльності людини шляхом створення оптимальних умов для прояву тарозвитку її творчого потенціалу. Керівнику освітнього закладу потрібноорієнтуватися у різноманітті сучасних, управлінських ідей, вивчати і успішновпроваджувати досягнення науки і перспективного педагогічного досвіду,організовувати творчу діяльність педагогів. У зв'язку з цим проблеми управлінняосвітніми процесами визнані як гостро актуальні. практика свідчить пронедостатню готовність керівників закладів освіти до професійної управлінськоїдіяльності, а саме до створення та управління виховними системами.
Виховні системи, щоскладаються в освітніх установах, в даний час не забезпечують очікуваноїрезультативності. Зокрема, нерегульовані виховні процеси, що стихійноскладаються, в освітніх установах не лише призводять до зниження рівнявихованості що вчаться, але і до зростання бездуховності в молодіжномусередовищі.
Отже, ці процеси, як ісама виховна система освітньої установи, потребує впорядкування, в побудовіцілісної структури управління. Зокрема, виникає необхідність не лише в розробцінової моделі виховної системи, але і визначенні змісту діяльності всіхучасників педагогічного процесу по її формуванню і розвитку, створення такихумов, при яких ця діяльність забезпечувала б якісно вищий результат виховання. молодоїлюдини.
Ускладненнясоціально-педагогічних функцій сучасного навчального закладу, особливо в умовахпереведення його в режим розвитку, зміна змісту її діяльності і умов, в якомувін працює, визначає необхідність пошуку нових форм і методів управліннявиховною системою закладу. Проте слід зазначити, що проблема управління розвиткомвиховної системи навчального закладу теорії і практиці педагогічної наукирозкрита ще не в повному обсязі.
Проблемами менеджменту займалися вчені – управлінці П. Друккер,Фредерік, У. Тейлор, Френк Б.Гілберт, Генрі Л. Гантт, АнріФайоль, О. Черч, Т. Кабаченко, Г. Кунц, М. Мескон, Є. Миняєв,Г. Саймон, Д. Синтбург, В. Томпсон, Д. Трейсі, Р.Фінгер, Б. Хелміцький.
Базуючись на теорії соціального управління та положеннях науковогоменеджменту, вітчизняні дослідники досить докладно вивчили загальні механізмиуправління середніми закладами освіти, що дістало відображення у відповіднихпрацях В. Бегея, Є. Березняка, В. Бондаря, Л. Даниленко,Г.Єльни-кової, Н.М. Островерхової, В.Пікельної тощо. Функціональні аспектиуправління навчальними закладами були досліджені і висвітлені в роботах Є. Хрикова, Л. Калініної, Л. Карамушки,Коломінського, Т. Перевезій, О. Афанасьєва, Андруш-ківа, Г. Артюх.
В Україні вивченням проблеми управліннязаймаються вчені Даниленко Л.І., Дмитренко Г.А., Єльнікова Т.В., Мармаза О.І.,Павлютенков Є.М., Крижко В.В., Хриков Є.М. Однак розробка проблемиуправління виховною системою закладу освіти знаходиться на початковій стадії,тому, можна відмітити назріле та поки ще не вирішене протиріччя міжактуальністю розробки проблеми у сучасних умовах та недостатнім рівнем їївивчення.
Вiтчизнянiта зарубiжнi економісти та фахівці у галузі управління (Г. Дмитренко, А. Кисельов,В. Луговий, А. Попов, О. Пономарьов, О. Романовський, В. Шепель,Р. Блейк, Т. Бойдел, П. Вейл, П. Друкер, Ф. Тейлор, А. Файольта iн.) акцентують увагу на аналiзi управлiнської дiяльностi та її впливі наефективнiсть функцiонування об’єкта управлiння; культурологи (I. Вiтаньї, М. Епштейн,М. Каган, М. Коул, Н. Крилова, Ю. Лотман, Е. Маркарян,Л. Уайт та iн.) – на загальнiй культурi керiвника; соцiальнi психологи (С. Бочарова,Е. Берн, Д. Кайдалов, I. Кон, М. Коул, Б. Паригiн, М. Удальцовата iн.) звертають увагу на особистiснi характеристики культури керівника.
Сучаснапедагогічна література розкриває принципи, зміст та методику виховання учнів,пiдлiткiв, молоді у процесі різних видів дiяльністi (А. Бойко,В.Білоусова, Г. Ващенко, Н. Дем'яненко, І. Надольний, Л. Нечепоренко,І. Харламов, Н. Щуркова та ін.), визначаються основні напрямкиудосконалення процесу виховання молоді у концепціях культурологічного (Г. Дегтярьова,Н. Крилова, Ю. Нагорний та ін.), системного (В. Афанасьєв, Л. Буєва, I.Зязюн, Н. Кузьмина та ін.), комплексного (О. Архангельський, Ю. Бабанськийта iн.) та інших підходів до цієї проблеми.
Водночасдосліджуються особливості процесу управління розвитком особистості (Є. Бабосов,Б. Бiтiнас, А. Донцов, Л. Рувинський та ін.), методи вивчення вихованостімолоді (I. Звєрєва, Л. Коваль, П. Фролов та ін.). Таким чином, можнастверджувати, що в основному створенi теоретичнi i методичнi передумовирозробки цiлiсної концепцiї вдосконалення процесу виховання школярiв, студентiвi молодi та шляхiв її реалiзацiї.
Протепроблема управління виховною системою вищого навчального закладу нажальрозглянута недостатньо.
Для вирішення протиріччя між соціальними очікуваннями підвищеннявиховного потенціалу навчального закладу і реальною педагогічною практикою,визначення соціально і особистісне значущих цілей і завдань шкільноговиховання, необхідна ретельна розробка педагогічною наукою і практикою проблемиуправління розвитком виховної системи вищої школи.
Розробка концепції училища і технологіїуправління розвитком виховної системи вимагає визначення методологічнихпідходів до організації дослідно-експериментальної роботи і конкретизації їхстосовно досліджуваної проблеми. Як основні методологічні підходивикористовуються системно-діяльнісний, синергетичний, особистісно-орієнтований,діалогічний і культурологічний підходи.
Відсутність в науці цих теоретичних розробок ізумовило вибір нами теми магістерської роботи «Управління розвитком виховноїсистеми ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (на прикладі Старобільського обласногомедичного училища), що визначило основні ідеї, цілі і логіку дослідження.
Об'єкт дослідження: процес управління розвиткомвиховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.
Предмет дослідження: педагогічні умови управліннярозвитком виховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (на прикладіСтаробільського обласного медичного училища).
Мета дослідження полягає в обґрунтуванніумов управління розвитком виховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.
Для досягнення мети дослідження були поставленінаступні завдання:
1. Розкрити сутність і структуру виховної системи вищої школи;
2. Обґрунтувати технологію побудови виховної системи сучасноїосвітньої установи;
3. Виявити умови ефективного функціонування і розвитку управліннявиховною системою училища;
4. Розробити зміст діяльності всіх учасників виховного процесу поуправлінню розвитком виховної системи навчального закладу;
5. Обґрунтувати сукупність критеріїв оцінки ефективності виховноїсистеми і управління нею.
Гіпотеза дослідження заснована на припущенні про те, що управліннярозвитком виховної системи училища буде ефективнішим, якщо:
-          основними підходами до побудови виховної системи стануть:системно-діяльнісний, синергетичний, особистісно-орієнтований, діалогічний,культурологічний і визначена їх специфіка;
– буде розроблена технологія управління виховною системою, щодозволяє здійснити її розвиток: становлення, функціонування і оновленнясистеми;
– основними організаційно-педагогічними умовами формування ірозвитку виховної системи стануть: прийняття всіма суб'єктами сукупності цілействорення виховної системи; організація діяльності суб'єктів системи,спрямованої на реалізацію поставленої мети; організація співпраці суб'єктівсистеми; створення стосунків між суб'єктами системи; формування середовища щовиховує на основі відбору змісту і співпраці учасників виховного процесу;створення системи управління виховною системою;
– буде визначено зміст управлінської діяльності всіхучасників виховного процесу.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому,що:
розкрита сутність, структура виховної системи навчального закладуі виявлений системостворюючий компонент виховної системи сучасної освітньоїустанови; виявлені умови ефективного функціонування і розвитку управліннявиховною системою училища; обґрунтована технологія побудови виховної системиучилища.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що:
положення і виводи теоретично-експериментального дослідженняпідтверджені практикою і можуть бути рекомендовані до використання в процесімодернізації управління створенням і розвитком виховної системи сучаснимнавчальним закладом, пропонована технологія побудови виховної системи, зміступравлінської діяльності всіх учасників виховного процесу із створення ірозвитку виховної системи, критерії оцінки її ефективності, а також системауправління розвитком виховної системи можуть бути застосована в інших освітніхустановах; матеріали дослідження можуть бути використані в системі професійноїперепідготовки і підвищення кваліфікації керівників і вчителів освітніхустанов.
Методологічна основа дослідження базується на чотирьох рівнях(філософському, теоретичному, технологічному і конкретно-предметному).
Як філософська основа виступали філософсько-антропологічніуявлення про людину як соціальну істоту і суб'єкта діяльності (К.А. Абдульханова-Славська,Б.Г. Ананьєв I.K. Анохін, В.І. Вернадський, Л.С. Виготський, А.Н.Леонтьєв, Н.В. Маслова, С.Л. Рубінштейн та ін.); філософські іпсихолого-педагогічні концепції пізнання як суспільно-історичного процесу (Д.Карнегі, А.Н. Леонтьев, С.Л. Рубінштейн, Ст. Шацкий і ін.); розглядуправління як соціального процесу (В.Г. Афанасьєв, А.І. Берг, Е.Г. Юдін і ін.).
Як спеціальна теоретична основа дослідження виступалисистемно-діяльнісний, синергетичний, особистісно-орієнтований, діалогічний ікультурологічний підходи (Д.А. Белухін, І.В. Блауберг, Е.В. БондаревськаB.C. Біблер, О.С. Газман, Т.М. Давиденко, І.П. Іванов В.А. Караковський,Ф.Ф. Корольов, А.Т. Куракін, СП. Курдюмов A.B. Мудрик, Л.І. Новікова, М.М. ПоташникИ. Пригожий, В.Н. Садовський, В.П. Симонов, П.І. Третьяков Г. Хакен,Т.І. Шамова, Н.Е. Щуркова.
Для вирішення поставлених завдань на різних етапах роботи буввикористаний комплекс взаємодоповнюючих методів: теоретичний аналізфілософської, психологічної, педагогічної літератури; діагностичні методи(тестування, анкетування, бесіда); експериментальні методи (констатуючий і щоформує експерименти); методи статичної обробки отриманої інформації,кількісного, якісного і графічного аналізів для подальшого використання.
У числі інформаційних джерел використовувалися наукові книги,журнальні статті, доповіді, звіти і матеріали наукових конференцій і семінарів,вітчизняні і зарубіжні статистичні джерела, офіційні документи у виглядікодексів законів, законодавчих і інших нормативних актів, у тому числіположення і інструкцій.
Базою дослідження було Старобільське обласнемедичне училище (423 студента) м. Старобільськ Луганської області.
Структура роботи: робота складається зівступу, двох розділів з висновками, заключення, списку використаних джерел(найменування), додатків на сторінках. Текст магістерської роботипроілюстровано таблицями та малюнками.

1. Теоретичні основи управління виховною системоюнавчального закладу
 
1.1 Історичний аналіз досвіду управління виховною системою
Проблеми управління «правління» державою вже на перших етапахвивчення їх філософами (більш 5000 років назад) пов'язувалися з деякими умовамиїх успішного рішення. Серед них: існування мудрого керівника («виголошувалисьпотреби до особистості керівника»); існування мудрих законів; існування системивиховання в державі, від «мудрості» якої залежить «добробут» народу.
Вже давні філософи примітили, що Закони управління постійнозмінювалися.
Середні віки, епоха Відродження дали новий стан розвитку наукиуправління. Кращою владою визнається Республіка як держава «рівних можливостей»(одновластність керівника в ній відсутня – Мор, Кампанелла, Бекон, Локк,Монтеск'є та ін.). Найбільш близько підходить до управління як технологічногопроцесу Ф. Бекон, який розробив спеціальні інструкції для людейуправлінського апарату. Він висловив думку, що управляти можуть тільки люди«вчені» (у нього – аристократія).
Розуміння «права» пов'язується з розвитком «розуму» людей. Спінозаприходить до висновку, що «особисте благо» залежить від «загального блага», аостаннє, як «благо для всіх» може бути реалізоване тільки через управління.
Просліджується взаємозв'язок виховання і управління. Перше – цеосмислення «моральної гідності людини»; друге – громадські закони, якізахищають цю гідність. Людство приходить до ідеї загального виборчого права(Монтеск'є). Знову утверджується залежність Законів від реальної дійсності.Разом з тим, ідеалізується така форма правління, як Конституційна монархія (Юм,Гегель, Кант).
Російські та українські просвітителі (Бестужев, Пнін, Попугаєв таін.), висловлюючись про права людини та управління державою, підкреслювали, щоосвіта – єдиний і головний «засіб до щастя народу». Інтереси суспільстваставилися вище інтересів індивіда «благо народу – є його благо». Загальнийвисновок такий: без освіти немає мудрого управління державою.
До особи керівника пред'являються нові вимоги: це повинна бутиособа сильна, безперечно освічена, випробувана в управлінні та здатна управляти(народ повинен довіряти своєму керівнику).
Разом з тим, у XIX столітті швидко розвивається індустрія, великімонополії, фірми. Виникла об'єктивна необхідність у конкретній галузі знань – внауці управління.
На початку ХХ століття, в наслідок революції у Росії, з’являєтьсянова держава і виникають важливі завдання «навчитися управляти». З цією метою пропонувалося:
• залучити до управління найбільшу кількість робітників і селян(демократизація управління);
• почати підготовку управлінських кадрів (оголошується конкурс наукладання спеціальних підручників з управління, пропонується створення школи зуправління); при призначенні людини на керівну посаду пропонується проводитиекзаменаційний контроль на знання науки управління;
• здійснюється контроль управління «знизу», щоб не було спробвстановити «одноманітність зверху»;
• основним із принципів управління оголошується принцип гласності,
оскільки «безгласність» народ сприятиме як «зловживання владою»;
• не призначати на місце керівника організації партійного керівника,якщо він не є фахівцем у відповідній сфері діяльності, так як це призведе довеликої кількості помилок.
Положення про те, що управління є функцією суспільної праці,охоплює сферу матеріального і духовного виробництва – актуальне й сьогодні.
Національна доктрина визначає нові пріоритети розвитку освіти назасадах демократії та гуманізму. Як зазначає О.Я. Савченко, гуманістичнаспрямованість є найвиразнішою ознакою мети нової освіти на філософському рівні.
В.М. Мадзігон підкреслює, що істотним показником демократизаціїосвіти є плюралізм ідей і концепцій, думок, підходів щодо розв'язанняконкретних педагогічних проблем.
Такі підходи в період становлення України як незалежної державистали основою оновлення управління школою. Склалася певна колективна думка щодоважливих передумов цього процесу, а саме: підвищення наукового рівня управлінняшколою, вміння керівників заохочувати вчителів до інноваційної діяльності,залучати їх до прийняття важливих рішень, співпрацювати з громадськимиорганізаціями.
Проте, управління сучасною школою характеризується сукупністюпротиріч:
•    між суспільною формою існування управлінської діяльності,колективним характером праці, що зумовлює міжособистісну взаємодію, таіндивідуальною формою опанування управлінських технологій кожним керівником;
•    між об'єктивними вимогами суспільства до особистості та діяльностікерівника й обмеженістю умов для розвитку його професіоналізму в повсякденнійпрактиці;
•    між цілісністю змісту управлінської діяльності та значноюкількістю її напрямків;
•    між зверненістю свідомості керівників до минулого соціальногодосвіду та необхідністю орієнтації їх на майбутні зміни в освіті;
•    між необхідністю забезпечення розвитку педагогічної системинавчального закладу, що потребує інноваційних підходів, і особистоюнеготовністю до впровадження інновацій;
• між прагненням керівників до творчого пошуку та недосконалістюнормативно-правової бази.
Проблема оновлення управління школою у вітчизняній теорії тапрактиці має глибокі традиції [85]. Так, наприкінці сімдесятих років досвідуправління школою в Україні був проаналізований у книзі «Керівництво школою». Увступі до неї Є.С. Березняк підкреслює необхідність наукових підходів доуправління школою, всебічного наукового аналізу діяльності школи. В.М.Анжієвський висловлює таку думку: «Директор школи має бути людиною високоїпедагогічної культури, всебічно компетентною в питаннях педагогіки і психології,теорії і практики, глибоко знати зміст предметів, які вивчаються в шкільномукурсі, вміти згуртовувати колектив і вести його за собою, всебічно розвиватиініціативу, впроваджувати позитивний досвід у практику». Підтверджують такупозицію власними прикладами відомі в той період директори шкіл України, а саме:І.Г. Ткаченко, директор Богданівської середньої школи Кіровоградськоїобласті, заслужений учитель, кандидат педагогічних наук; СІ. Білоусов, директорВасильківської школи-інтернату Київської області, заслужений вчитель, кандидатпедагогічних наук; В.Д. Лаврів, директор Волинської середньої школи №1Івано-Франківської області, кандидат педагогічних наук; Л.В. Обідіна, директорсередньої школи №36 м. Херсона, заслужена вчителька Української РСР.Багатий досвід управління навчальним закладом склався і у Луганській області.Провідні фахівці-управлінці висвітлили у своїх статтях проблеми впровадженнянаукового досвіду в практику роботи школи, організації самоосвіти вчителя,удосконалення стилю управління школою, опанування нового педагогічного досвіду.
Досвідчений директор школи, вчений М.Г. Захаров у своїй книзі«Организация труда директора школы» зазначив, що управління школоюзабепечується трьома чинниками, а саме: вміння керівника чітко й об'єктивноотримати інформацію щодо основних показників навчально-виховного процесу,оцінка цієї інформації та прийняття рішення, а також професійна кваліфікаціявчителів. Тобто важливою є не тільки управлінська компетентність-керівника,а і вплав його на рівень виконання професійних обов'язків вчителями.
М.Г. Захаровим обґрунтовано також деякі принципиуправлінської діяльності школи, якій зараз сприймаються, як сучасні Такимипринципами він вважає: визначення перспективи й найближчої мети роботи школи;постійний аналіз проміжних, кінцевих і віддалених результатів роботи;планування; завершеність управлінських ідей; участь усіх членів колективу вуправлінні школою; створення сприятливою психологічної атмосфери у колективі.Автор підкреслював, що найважливіший показник ефективного управління – цездатність колективу до самоорганізації.
У цей же період (70-ті роки) Г.І. Горська звертає увагу нанеобхідність постійного, цілеспрямованого професійного спілкування керівниківшколи з вчителями, уважного ставлення до їхнього теоретичного та методичногозростання, заохочення до опанування основ педагогічної майстерності.
На початку вісімдесятих років М.Л. Портнов у роботі «Трудруководителя школы» зазначає, що за рубежем існують теорії управліннясистемами. Він приділяє значну увагу системному підходу в управлінні школою,відокремлює такі етапи: визначення основної мети, проміжних цілей діяльностішколи; аналіз ресурсів; складання плану; прийняття рішення; здійсненняконтролю. Але визначну роль автор залишає за особистістю керівника: за йогоерудицією, професійною підготовленістю, тактовністю, енергійністю,організаційними здібностями. М.Л. Портнов висловлює впевненість у тому, щобільшість недоліків у роботі керівників шкіл зумовлена недостатньою теоретичноюта методичною підготовкою.
Наприкінці вісімдесятих років з'являється тенденція протистояннякерівників шкіл проявам формалізму в управлінні освітою. Цей підхід відображенов монографії В.П. Симонова «Директору школы об управленииучебно-воспитательным процессом». Автор узагальнює та науково обґрунтовуєдосвід тих керівників шкіл, які творчо ставляться до проблем управління. Авторнаголошує, що неформально ставиться до своїх обов'язків той керівник, якийнамагається досягти якісних, а не тільки кількісних показників, віддає перевагузмісту і якості освіти, а не традиційним формам «боротьби за успішність».
Проте В.П. Симонов визначає управліннянавчально-виховним процесом як цілеспрямований вплив суб’єкта управління(керівника) на об’єкт (підлеглі, учні) шляхом наукового обґрунтованого планування,організації, координації та контролю за їхньою діяльністю. Такий підхідвідрізняється від сучасного тим, що визнає вчителів і учнів об’єктамидіяльності. Наука ж та практика сучасного управління прагне досягтисуб’єкт-об’єктивних стосунків. Також В.П. Симонов науково обґрунтовуєцілі, зміст, методи управління на засадах системного підходу. В.П. Симоновактуалізує аналітичну і прогностичну функції керівника школи. Ми можемо такожпровести паралель із сучасними підходами до здійснення освітнього моніторингу.
Український вчений В.І. Бондар у книзі «Управленческаядеятельность директора школы: дидактичний аспект» відзначає, що підзакономірностями управлінської діяльності слід розуміти стійкий взаємозв’язокміж процесом управління та зовнішніми суспільними системами, а такожвзаємозумовленість компонентів самого процесу управління. Дослідник визначаєнайбільш значущі функції управління, а саме: науково-теоретичну таконтрольно-оцінювальну.
Діяльність керівника школи представлена як «педагогічне управління»в монографії «Основы внутришкольного управления» за редакцією П.В. Худоминського.Такий термін підкреслює, що функції управління, до яких належать планування,організація, контроль, мають сенс тільки тоді, коли наповнюються педагогічнимзмістом. Оскільки функції управління доповнюють одна одну, то ефективним будесистемний, інтегрований підхід, якій дозволяє розглядати школу як ціліснединамічне утворення, соціальну систему. Автори підкреслюють зумовленістьдіяльності школи соціальним середовищем. Тому успішно працюючий директор школиє соціально активною особистістю. Названо також необхідні моральні якостікерівника школи: працелюбність, відповідальність, гуманізм, патріотизм. Вмінняаналізувати, оцінювати, прогнозувати розвиток школи, раціонально використовуватиматеріальні, кадрові, фінансові ресурси, зосереджувати зусилля на головномунапрямку, знаходити оригінальні підходи, нестандартні рішення, брати участь удослідницький роботі – такий зміст наповнює управлінську діяльність керівникашколи.
У навчальному посібнику П.Т. Фролова «Школа молодогодиректора» викладено підходи до управління, які можна вважати найбільшнаближеними до сучасних. Так, за основу методології прийнято системний підхід,який пов'язується з необхідністю опанування закономірностей педагогічногопроцесу. Система педагогічної діяльності розглядається як механізми досягненнямети. Мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми взаємодії педагогів і учнів,а також результати визначено як процесуальні компоненти системи. Виділено такігрупи методів: організаційно-педагогічні, соціально-психологічні,адміністративно-господарчі.
Аналітичнуфункцію управління глибоко досліджував Ю.А. Конаржев-ський [43]. Саме вінобґрунтував ідею управління навчальним закладом на засадах педагогічногоаналізу. У зв'язку з цим учений відзначив цілеспря-мованість управління,акцентував увагу на необхідності опрацювання інформації для здійснення функціїпрогнозування та вибору оптимального рішення
На початку 90-х років погляди на проблему управління школою стаютьбільш широкими. Нові підходи ґрунтуються на теоретичних висновках філософії,соціології, психології, економіки. Саме в цей період виходить монографія Р.Х. Шакурова«Социально-психологические основи управлення: руководитель и педагогическийколлектив». У ній управління характеризується в широкому значенні якрегулювання стану будь-якої системи з метою одержання певного результату.Управління педагогічним колективом, на думку автора, спрямоване на дві мети.По-перше, це організація навчально-виховного процесу, а по-друге, – задоволенняпотреб і інтересів учасників навчально-виховного процесу. Разом вони утворюютьцільові функції внутрішкільного управління. Особливу групу управлінськихфункцій Р.Х. Шакуров називає операційними. До них належать планування,надання інструкцій, контроль, аналіз, координація. Вчений дійшов висновку, щодиректори більш цінують професійно-ділові та організаторські якості, а вчителіпрагнуть бачити у своїх керівників морально-комунікативні якості.
Р.Х. Шакуров також приділяє увагу тим умовам, за яких можливадемократизація управління. До них віднесено розвиток самоврядування,педагогічної культури, раціональну організацію праці, позитивне сприйняттякритики. Причинами, що перешкоджають демократичним процесам у школі, авторвважає усталені стереотипи авторитарного управління, відсутність ініціативи.
Новим кроком у теорії управління школою стали праці М.М. Поташника,В.С. Лазарева та очолюваного ними колективу науковців щодо необхідностірозвитку педагогічної системи школи та ґрунтовного науково-методичногозабезпечення цього процесу. Так, у монографії «Управление развитием школы»вчені зазначають, що управління розвитком школи – це один із аспектівуправлінської діяльності, який засобами планування, організації, керівництва таконтролю процесів розробки та опанування інновацій забезпечує цілеспрямованістьі організованість набуття освітнього потенціалу школи, підвищення рівня йоговикористання, в наслідок чого можна отримати якісно нові результати освіти.Разом із розвитком педагогічної системи школи, на думку авторів, маєоновлюватися, модернізуватися структура управління. Саме тому підкреслюється,що суб'єктами управління стають директор, його заступники, вчителя, учні, аоб'єктом – інноваційний навчально-виховний процес. Управлінські технології, якіподаються як такі, що забезпечують розвиток школи, мають ознаки менеджменту,хоча саме це поняття не вводиться.
Суттєвою ознакою управління школою на рубежі століть стаєопанування теорії менеджменту. Менеджмент є формою управління соціально-економічнимипроцесами. На відміну від командно-адміністративної форми управління менеджментмаксимально враховує особистісний потенціал кожного працівника, створює умовидля його професійного розвитку, взаємодії в процесі професійної діяльності,заохочує до досягнення максимально можливого результату. Менеджмент формуєновий стиль управлінського мислення, орієнтує на цінності та пріоритети, методита інструментарій управлінської діяльності в умовах ринкової економіки,актуалізує закономірності «не командної» економічної системи.
Ю.А. Конаржевський у визначенні менеджменту підкреслює, щовін є новою філософією управління, яка підвищує роль управлінця та менеджера всуспільному житті, а також соціальну значимість професії управлінця [43].Вчений підкреслює також значення керівника як менеджера-лідера, який є носіємзмін, мотивує співробітників до досягнення мети, веде інших до успіху. Авторподає розгорнуту характеристику основних рис менеджера-лідера, підкреслюючийого комунікабельність, доброзичливість, активність, толерантність,креативність, врівноваженість.
Аналізуючи сучасні дослідження проблем управління школою вукраїнській науці, слід відзначити, що в них значно розвинуто ідеїдемократизації, гуманізації, системності, інноваційності управління, впровадженняменеджменту, цільового та адаптивного управління [35; 66; 67; 98].
Окремої уваги потребують ті підходи, які суттєво впливають настановлення сучасної теорії управління школою, але поки що не знайшли свогоконкретного втілення в управлінських технологіях.
Серед них нова галузь філософії – синергетика. Уперше ідеїсинергетики виникли в природознавстві. Створення наукової моделі синергетикипов'язане з іменами І. Пригожина, Г. Бакена. Синергетика дає розуміннятого, як із хаосу виникає впорядкована складна система, а також обґрунтовуєуніверсальне бачення єдності світу. Завдяки синергетиці ми усвідомлюємо нелінійність, багатофакторність, ймовірність світу, поліваріантність шляхів йогорозвитку.
Ідеї синергетики поширюються й у педагогіці. Педагогічний процесрозглядається як нелінійний, педагогічні закономірності виявляються вконкретних педагогічних ситуаціях залежно від зовнішніх і внутрішніх умовпедагогічного процесу. Педагогічний процес принципово відрізняється тим, щодосягнення мети залежить від особистісних якостей, творчості, інтелекту,культурного потенціалу суб'єктів.
У системі освіти набуває актуальності тенденція глобалізації якчинник якісних змін соціального розвитку. Людина, її доля в майбутньому – головнийімператив сучасного стану глобального розвитку. Яке місце посідає людина вновому глобальному світі, у глобальній економіці, таким буде суспільнийрозвиток. Однією з визначальних рис нової глобальної економіки є їїінформаційно-інтелектуальний чинник. Людина стає головним економічним ресурсом.
В.Е. Лунячек вважає, що для кожної із підсистем діяльностізагальноосвітнього навчального закладу різного рівня можна створити відповіднийалгоритм управління нею [54; 55]. Алгоритми управління підсистемами нижчогорівня будуть основою для створення алгоритмів управління діяльністю підсистемвищого рівня або соціально-педагогічної системи загальноосвітнього навчальногозакладу в цілому.
Ю.К. Бабанський та М.М. Поташник відмічають, щооптимальним
можна вважати тільки таке управління, при якому, по-перше, досягаються
максимально можливі педагогічні результати і, по-друге, це відбувається при раціональнихвитратах часу і зусиль у процесі управління.
У науковій літературі підкреслюється, що діяльність керівниківшколи, в основному, повторюється з року в рік. Дослідження підтверджують, що 90%всіх дій і службових відносин підлягають відносній стандартизації і нормуванню.Ця циклічність, щорічна повторюваність видів діяльності у певні терміни рокузумовлені історично виробленими педагогічними підходами, законодавчими актамита нормативними документами, що регламентують організацію роботи школи якустанови освіти.
Таким чином, розглядаючи соціально-педагогічну системузагальноосвітнього навчального закладу з позицій теорії систем і використовуючиметод декомпозиції, треба виділити в загальноосвітньому навчальному закладі(ЗНЗ) кілька рівнів підсистем діяльності. Це інтегральні системи діяльності іпідсистеми діяльності першого, другого та нижчих рівнів.
Це також знаходить підтвердження в наукових дослідженнях, авторияких відмічають, що рівень декомпозиції визначається розробником відповідногопроекту.
На базі підсистем діяльності другого рівня розроблені алгоритмиуправління цими підсистемами, які згруповані у відповідності до підсистемдіяльності першого рівня (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 Алгоритми управління організації виховного процесу
Підсистеми діяльності загальноосвітнього навчального закладу
Алгоритми управління Підготовка та проведення виховних заходів Алгоритми виховної роботи ЗНЗ Діяльність класного керівника Алгоритми діяльності класного керівника Діяльність учнівського комітету Алгоритми роботи учнівського комітету загальноосвітнього навчального закладу Робота з учнями, схильними до девіантної поведінки Алгоритми роботи з учнями, схильними до девіантної поведінки Діяльність прес-центру Алгоритми роботи прес-центру загальноосвітнього навчального закладу Діяльність шкільних музеїв Алгоритми діяльності музеїв загальноосвітнього навчального закладу

В.Е. Лунячеквважає, що алгоритми управління організації виховного процесу можуть бутиадаптовані до будь-якого типу загальноосвітнього навчального закладу. Саме вониє базовими в управлінні виховною системою загальноосвітнього навчальногозакладу.
Російськінауковці Т.І. Шамова, Г.М. Шибанова з’ясовують появу феномена «виховнасистема» об’єктивними причинами [101]. У сучасному світі, який швидкозмінюються є дві взаємопов’язані тенденції – інтеграція й диференціація.Виховна система є частиною педагогічної дійсності. Тому вона відноситься допедагогічних систем. Т.І. Шамова, Г.М. Шибанова вважають, що виховнасистема – це складна педагогічна система, яка має соціальний і психологічнийхарактер.
В.А. Караковський,Л.І. Новикова, Н.Л. Селіванова, О.І. Соколова говорять, що виховна системашколи має складну структуру [37].:
• цілі;
• діяльність
•суб’єкт діяльності;
•відношення;
•середовище;
•управління.
Х.Й.Лійметс довів, що виховання – цілеспрямоване управління процесом розвиткуособистості, а система виховної роботи – це система взаємопов’язаних виховнихзаходів (справ, акцій), адекватних поставленої цілі.
В.О,Черкашенко управління системою виховання бачить у системному підході [99], якійпередбачає;
• глибокеусвідомлення загальної мети і завдання виховання;
• реалізаціюосновних принципів виховання;
• всебічневивчення особистості школяра;
• визначенняна основі цього конкретних цілей і завдань виховної роботи;
• впливн сім’ю з метою виховання учнів;
•    визначення на основі цього конкретних цілей і завдань виховноїроботи;
•    використання оптимальних форм і методів виховання;
•    створення умов для ефективної виховної роботи;
•    кваліфіковане управління системою;
•    аналіз результатів.
До функцій управління виховною діяльністю школи В.О. Черкашенковідносить прогнозування, планування, організацію, контроль, педагогічнийаналіз, координацію і регулювання.
Виховну систему школи (її сутність, зміст, управління) вивчаламосковський школознавець Т.І. Шамова. Вагомий внесок вона внесла у вивченняуправління становленням виховної системи. Т.І. Шамова розглядає модель виховноїсистеми навчального закладу. Модель виховної системи навчального закладу – цеопис той майбутньої системи, яку намагаються створити педагоги, учні та їхбатьки. Етапи створення моделі виховної системи:
1.  Розробка вихідної концепції (концепція – це сукупність тих ідей,які будуть лежати в основі будування системи, тобто ідеологія).
2.  Створення образа школи, в рамках якого будуватиметься система (прогнозуванняумов).
3.  Будування описової моделі як моделі майбутнього стану виховної системи(компоненти, зв'язки між ними, призначення компонентів); оформляється яквизначений документ.
Л.Л. Кацинська на основі узагальнення досліджень тапередового педагогічного досвіду розкриває технології проектування виховногопроцесу сучасної школи [40]. Поряд з теоретичним обґрунтуванням проблеми функціонуваннясистеми виховної роботи, яка подається в логічному зв'язку всіх елементіввиховного впливу, Кацинська Л.Л. розробила інструментарій, орієнтований нашкільну практику. Автор сумісно з В. Демчуком наводить приклад українськоїнаціональної системи виховання.
Л.Л. Кацинська визначає системний підхід до керуванняпроцесом виховання, який передбачає:
•    глибоке усвідомлення загальних цілей і завдань виховання, якірегламентуються директивними державними документами;
•    реалізацію основних принципів виховання;
•    всебічне вивчення особистості школяра (рівня вихованості, потреб, попиту,інтересів);
•    визначення на основі вивчення особистості школяра конкретизованихцілей і завдань виховної роботи в даній школі;
•    організацію взаємодії джерел організованого впливу: сім'ї,педагогічного і учнівського колективу, громадськості;
•    визначення приоритетних напрямків виховної роботи;
•    використання оптимальних методів і форм виховання;
•    створення умов ефективності виховної роботи;
•    кваліфіковане управління системою;
•    аналіз результатів.
Виховна система школи в своїй діяльності реалізує принципидемократизації, гуманізації, народності виховання, інтеграції всіх виховнихінститутів, психологізації навчально-виховного процесу.
1.2 Сутність і зміст управління розвитком виховної системи
 
Суттєвітруднощі, що неминуче виникають при намірі оптимізувати управління виховнимпроцесом, в значній мірі, пов'язані не з її структурно-функціональнимиособливостями, а з глобальнішими питаннями, що зачіпають місце і роль вихованняв суспільстві невизначеність його перспективної стратегії. Важливе значення дляуправління виховним простором має обґрунтування цілей виховної діяльності, яківизначають функції всіх її значущих компонентів В той же час структура цільовихорієнтації є одній з найменш розроблених проблем сучасної теорії виховання наУкраїні.
Вданий час у вітчизняній літературі переважає підхід до її рішення з позиційконцепції виховання життєздатної особи (життєздатних поколінь), розробленоїукраїнськими вченими.
Привсіх позитивних рисах (облік сучасного стану українського суспільства,особливостей нинішньої молоді) цей підхід цілком орієнтований на сучаснусоціальну ситуацію і слабо враховує як українські культурно-історичні традиції,так і перспективи України.
Орієнтаціяна дану модель додає виховній роботі ситуативний характер, змушує суб'єктавиховної діяльності адаптуватися до далеко не сприятливих суспільних стосунків.,не пов'язаних з вітчизняною традицією установки і міфи.
Єдоцільним визначення цілей виховання розглядати нормативну модель особи, якаможе бути повною лише за умови визначення цілей розвитку всього суспільства,загальнонаціональної ідеї.
Лишедана модель, побудована з врахуванням соціальної перспективи, відбитої іузагальненої в концепції соціального розвитку і структурованої у виглядісистеми соціальних цілей, здатна виступити як орієнтир всієї виховноїдіяльності
Всилу недостатньої розробленості проблеми перспективних цілей соціальногорозвитку України сьогодні можна лише у загальному вигляді визначити головнумету, яка пов'язана із забезпеченням розвитку української цивілізації ікультури на основі спадкоємності і розвитку національних культурно-історичнихтрадицій.
Такийпідхід дає підстави сформулювати основні якості нормативної особи, на якіповинна орієнтуватися система виховання. Це – гуманізм, громадський обов’язок,патріотизм, моральність, поєднання свободи і відповідальності, інноваційний ітворчий потенціал.
Відповіднодо цього визначаються і цілі виховання: гуманістичне, цивільне і патріотичневиховання, виховання волелюбності і соціальної відповідальності, а такожвиховання етичних якостей, інноваційної готовністі і здатності до творчоїдіяльності.
Порядз якостями нормативної особи при формулюванні цілей виховання в ВНЗі необхідновраховувати: специфіку сучасної соціальної ситуації; особливості об'єктувиховної роботи; готовність суб'єкта до реалізації цільових установок, мірайого солідарності з ними.
Характердії соціальної ситуації на систему виховних цілей зводиться до двох моментів. Зодного боку, соціальні умови актуалізують ту або іншу мету виховної діяльності(умовно можна говорити про «позитивний» вплив). З іншого боку, специфікарозвитку суспільства створює систему перешкод для реалізації цих цілей(знову-таки з відомою мірою умовності допустимо називати це «негативним» впливом).
Результатомїх дії є дегуманізація соціуму, що відзначається дослідниками, особливо молоді,що виражається в поширенні жорстокості, агресивності, зростанні кримінальноїактивності.
Вданий час в українському суспільстві практично відсутні достатні об'єктивніумови для виховання громадської позиції та патріотизму у молоді. Зв'язано це, впершу чергу, з послабленням ролі держави і падінням його авторитету в суспільствіі в світі, економічною кризою, з девальвацією цінностей вітчизняної історії,культури, нації в цілому.
У період оновлення системи освіти в Україні великого значеннянабувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учасниківнавчально-виховного процесу. Одним зі шляхів реформування управлінської ланкивизначене «наукове обґрунтування нової системи управління освітою,відпрацювання інноваційних моделей управління». Такою новою моделлю управлінняможна вважати управління розвитком навчального закладу.
Технологія управління розвитком освітньої організації запозиченаіз виробничого та соціального менеджменту. Р. Берхад дав визначеннярозвитку організації як цілеспрямованої роботи, що здійснюється вищимкерівництвом для збільшення ефективності й життєздатності організації засобамипланових змін у процесах, які протікають у ній, використовуючи при цьому знанняі методи науки про поведінку людей і науку управління. Провідна роль у розвиткуорганізації належить керівникові.
В.С. Лазарєв вказує на основні недоліки традиційної школи: учнівне вчать вчитись, більшість школярів просто не хочуть вчитись, у них неформується ціннісне ставлення до свого розвитку, а відтак, і до освіти іпов'язує вчений ці фактори передусім із тим, чого та як навчають [47].
Відомий російський вчений М.М. Поташник доводить, що школа – цеживий організм, що постійно розвивається.
Розуміння навчального закладу та сутності змін – основа дляуспішного розвитку. Школа створюється суспільством (як і інші соціальніорганізації); покликана виконувати соціальне визначені цілі та завдання; вонане може існувати без постійного зовнішнього притоку людей (учні, викладачі,технічні працівники); не може здійснювати свою діяльність без фінансування; неможе не реагувати на зовнішню ситуацію (економіка, політика, культура); не єєдиним фактором якості навчання та виховання школярів. У свою чергу, школа яксоціально-педагогічна система впливає на освітню політику та суспільство вцілому.
За Г. Кунцем та С. О'Доннелом завдання управління полягає в тому,щоб спроектувати та підтримувати таке середовище, в якому людей під часспільної діяльності мотивують працювати ефективно у напрямку досягненняспільних цілей. Проте необхідно, по-перше, уточнити, як слід розуміти поняття«розвиток навчального закладу», та, по-друге, пояснити сутність поняття«управління розвитком».
Змістовне обґрунтування цих понять здійснили такі вчені, як М.М. Поташник,В.С. Лазарєв, І. М. Моїсєєв та ін. Перетворення охоплюють певні навчальніблоки, ланки діяльності, групи педагогів або в цілому всю навчально-виховнусистему. Таким чином, дія закону переходу кількісних змін у якісні чіткопростежується в закладах освіти, які розвиваються.
Найбільш ґрунтовно дослідили проблему розвитку освітнього закладуросійські вчені, а саме: В.С. Лазарєв, М.М. Поташник, А.М. Моїсєєв, А. Є.Капто, В. І. Єрошин, О. І. Хомерікі, А.В. Лорєнсов та інші. Вивченняпершоджерел дає нам можливість зробити, висновок, що розвиток освітньоїустанови слід розуміти як закономірну, доцільну, еволюційну, керовану,позитивну зміну закладу (його цілей, змісту, методів, форм організаціїпедагогічного процесу та її керівної системи), яка призводить до досягненняякісно нових результатів в освіті.
Існує досить багато визначень поняття «управління». Найбільшпрості такі:
•    управляти – це передбачати результати своєї діяльності;
•    вміти координувати діяльність членів педагогічного колективу;
•    узгоджувати діяльність співпрацівників;
•    кооперувати роботу членів педагогічного колективу і таке інше.
К.І. Степакіна вважає, що управління – це вміння «максимально
враховувати природу процесу, узгоджувати кожний вплив на процес зйого логікою».
Дослідники проблем управління школою (Ю.А. Конаржевський,В.С. Пікельна, В.1. Бондар, Р.Х. Шакуров та ін.) підкреслюють, що сучасні керівникинавчальних закладів слабо обізнані в теорії управління, теорії систем, теоріїінформації. Мова йде про основи знань цих галузей науки.
Тепер необхідно зіставити поняття «управління навчальним закладом»та «управління розвитком навчального закладу».
Управління навчальним закладом – це цілеспрямована,активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метоюзабезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи тапереведення її на більш високий якісний рівень.
Управління розвитком освітнього закладу – це видуправлінської діяльності, який спрямований на переведення установи в режимрозвитку та забезпечення якісно нових освітніх результатів.
Таким чином, управління функціонуванням навчального закладупокликане забезпечити використання наявного потенціалу. Його об'єктом виступаєнавчально-виховний процес та інші системи, які його забезпечують:матеріально-технічна, кадрова, фінансова тощо. Управління розвитком повиннозабезпечувати збільшення потенційних можливостей закладу за рахунок засвоєнняпевних нововведень. Тому об'єктом управління розвитком виступають інноваційніпроцеси та процеси, що їх забезпечують. Управління функціонуванням орієнтованена сьогоденні потреби, а управління розвитком – на майбутні.
Порівняння режимів функціонування та розвитку закладу освіти тавідповідної управлінської діяльності представлено М.М. Поташником (табл.1.2).
З огляду на вищесказане, управління розвитком школи – це часткатієї діяльності керівника, під час якої засобами аналізу планування,організації, контролю та регулювання інноваційних процесів забезпечуєтьсяцілеспрямованість та узгодженість діяльності колективу освітнього закладу щодозбільшення потенціалу та, як наслідок, отримання якісно нових результатівосвіти.
Розвиток закладу освіти неможливий без розвитку системи управлінняним.
Таблиця1.2 Порівняння режимів функціонування та розвитку закладу освіти та відповідноїуправлінської діяльності Параметр порівняння Режим життєдіяльності Функціонування Розвиток 1 Об’єкт управління Навчально-виховний процес Інноваційний процес 2 Характеристики управління Забезпечення порядку, стабільність, дотримання норм та стандартів Оновлення управлінських технологій, методів, підходів 3 Вимоги до керівника Справедливість, компетентність, авторитетність Ініціативність, рішучість, творчість 4 Зміст освіти Реалізація традиційних програм Виконання нових ідей, оновлення програм, нових предметів 5 Технології навчання Забезпечують рівень освіти, дисципліну, суб’єкт-об’єктивні стосунки між викладачем та учнем Забезпечують здобуття освіти, яка відповідає вимогам завтрашнього дня; встановлюють суб’єкт-об’єктивні стосунки між викладачем та учнем 6 Організація навчального процесу Збереження традиційної системи навчання з чітко визначеною кількістю навчальних днів, семестрів, ступенів; Експериментальне засвоєння нових моделей організації навчального процесу 7 Кадрове забезпечення Стабільний склад Конкретні засади добору кадрів, контрактна основа 8 Науково-методичне забезпечення Традиційна система організації науково-педагогічної роботи, підвищення кваліфікації Інноваційні форми та зміст методичної роботи у закладі освіти, перманентна система підвищення кваліфікації
 
Розвиток системи управління передбачає:
• розвиток, збагачення всіх характеристик системи;
• розвиток, оновлення функцій управління та конкретних управлінськихдій;
• розвиток, удосконалення організаційної системи управління;
• розвиток, оптимізацію технологій, механізмів управління;
• розвиток (саморозвиток) керівників закладів освіти, оновлення їх
професіоналізму, особистісний розвиток.
Щоб управління розвитком закладу освіти було ефективним, системауправління повинна забезпечувати:
•        високу поінформованість про потенційно можливінововведення, про можливості розвитку установи;
•    повноту вивчення актуальних проблем. Проблеми визначають розвитокзакладу. Необхідно здійснювати їх аналіз, спираючись не тільки на сьогоднішнєстановище закладу, але й даючи прогноз на майбутнє;
•    раціональність вибору загальної та окремих цілей, інтерактивність цілей;
•    реалістичність планів, забезпеченість ресурсами (матеріальними,
фінансовими, кадровими, часу тощо), збалансованість, розподіл функцій, обов'язків,надання прав відповідно до мети розвитку;
•    зацікавленість всіх учасників навчально-виховного процесу,удосконалення діяльності, підвищення професіоналізму педагогів, тобто мотиваціявсіх виконавців програми розвитку освітньої установи;
•    можливість здійснювати аналіз, контроль та корекцію впровадження новацій,реалізації програми розвитку закладу освіти.
М.М. Поташник довів, що управління розвитком закладу освітиможе здійснюватись на основі різних підходів:
І. За суб'єктами управління розвитком:
а)  адміністративний підхід – якщо у виборі інновацій(нововведень), розробці планів та програм розвитку, у виробленні рішеньдомінуюча роль належить членам адміністрації;
б) партисипативний – якщо у виборі інновацій, розробці планів,програм домінуюча роль належить педагогічному колективу.
ІІ. За орієнтацією:
а) на процес – керівник передбачає, що будуть позитивнірезультати, але в чому конкретно вони знайдуть прояв і як їх оцінити, нерозуміє. Для нього важливий власне процес засвоєння нововведень;
б) на результат (цільове управління) – визначається результат,критерії його оцінки:
1) критерії якості;
2) критерії економічності (ефективності);
3) критерії мотивації до навчання, роботи.
ІІІ..    За інтегрованістю управління:
а) системне-розробка проекту майбутньої установи програмирозвитку;
б) несистемне – відсутність чіткої програми освоєння інновацій,
розвитку закладу освіти.
ІV.    За типом реагування на зміни:
а) реактивне управління – тип управління, що характеризується
реагуванням на фактичний стан справ, на певні збої;
б) випереджаюче управління – тип управління, що характеризується
своєчасним передбаченням. Досягається перш за все детальнимипланами.
Таким чином, оптимальне поєднання підходів щодо управліннярозвитком школи дає підстави стверджувати, що управління повинно бути:партисипативним, цільовим, системним, випереджаючим.
Запропонована класифікація підходів до управління дає можливістьпроаналізувати, який підхід доцільно реалізувати в певній установі. Для цьогонеобхідно оцінити:
•        Якою мірою і як саме педагогічний колектив може впливатина рішення, що стосуються цілей та планів закладу?
• В якій ролі виступають педагоги, студенти, учні: ті, що схвалюютьта впроваджують рішення та проекти, чи ті, що беруть участь у розробці таможуть впливати на процес впровадження?
• Чи існує прогноз змін та вимоги до діяльності закладу вмайбутньому?
• Чи є чітко розроблена система цілей розвитку освітнього закладу (уцілому та його систем)?
• Чи існують детальні плани реалізації кожного нововведення, якібули б скоординовані між собою за строками та місцем, цілями та виконавцями?
• Чи існує в закладі система інформації про реальний стан справ,про результати контролю за впровадженням інновацій?
Відповіді на ці питання дають можливість визначитись іздоцільністю вибору підходу до управління розвитком закладу освіти. Доречнозвернути увагу на те, що жоден із підходів до управління розвитком не єнайкращим чи найгіршим. Залежно від умов ефективними можуть бути різніуправлінські технології.
Так, партисипативне (колегіальне, демократичне) управління далеконе завжди призводить до кращих результатів, порівняно з адміністративним. Крімтого, коли існує ліміт часу на планування, то адміністративний підхід більшефективний. Системний підхід потребує високої кваліфікації керівників. Якщоситуація відносно стабільна, то реактивне управління може давати ті самі результати,що й випереджальне.
Вибір того чи іншого підходу повинен базуватись на врахуванніреальних умов. Проте, чим ближче управління за своїми властивостями досистемно-цільового, тим більшими потенційними можливостями воно володіє длязабезпечення своєї ефективності.
Вирішальним у модернізації управлінської діяльності є розуміннярізниці між змінами взагалі і розвитком зокрема.
Зміни можуть бути значними і незначними, запланованими тавимушеними, штучними та природними, стихійними та керованими, негативними тапозитивними, кількісними та якісними тощо.
По-перше, про розвиток слід говорити за наявності якісних змін усистемах управління. Це означає, що розвиток передбачає зміни суттєвихвластивостей системи управління та її елементів, структури, в тому числіможливість появи нових якостей. Успішність розвитку як переходу до нової якостіобов'язково вимагає розуміння:
1) досягнутого рівня (відправного пункту);
2) образу майбутньої моделі управління;
3) шляхів та засобів переходу від першого до другого.
По-друге, розвиток слід вважати і розуміти як природні органічнізміни, що випливають із внутрішньої логіки системи управління. Не ігноруючи вцілому зовнішніх впливів на управління, перевагу необхідно віддавати внутрішнімпроцесам, які означатимуть саморозвиток системи управління.
По-третє, розвиток управління – це завжди процес керований,цілеспрямований, який передбачає на виході позитивні зміни.
Таким чином, управління як функціонування передбачає реалізаціюуже створеного потенціалу, а управління як розвиток спрямоване на приріст,збагачення цього потенціалу.
Якщо в галузь управління перенести уявлення Л.С. Виготськогопро «зону найближчого розвитку», то можна стверджувати, що у кожної системиуправління є свій рівень актуального розвитку, тобто вже досягнутого йреалізованого потенціалу, та внутрішні передумови для збагачення цьогопотенціалу – зони найближчого розвитку. Проектування такої зони і найкращоїтраєкторії руху системи до її верхніх щаблів – важливе завдання під часуправління розвитком систем загальноучилищного управління.
Розвиток як приріст потенціалу системи управління означає непросто зростання її окремих можливостей, але й збільшення їхньої складності,різноманітності, неповторності, індивідуальності.
Будь-яке управлінське нововведення має два аспекти: змістовний таорганізаційний. Змістовний пов'язаний із сутністю змін, які несе в собінововведення. Організаційний аспект передбачає технологію, стадії, стани,методи засвоєння нового.
Нововведення мають своє призначення, конкретні функції тазавдання. Стосовно системи управління нововведення покликані сприяти підвищеннюуспішності, результативності, дієздатності, якості та ефективності їїфункціонування.
Щодо керованого об'єкта та його результативності управлінськінововведення повинні сприяти створенню оптимальних стосунків «керівна – керована»система, тобто сприяти підвищенню коефіцієнта корисної дії індивідуальних таспільних зусиль, усуненню перевантаження, підвищенню рівня мотивації до роботи,створенню сприятливого мікроклімату та продуктивного стилю спілкування тощо.
Що стосується зовнішнього середовища, зацікавлених осіб, то тутуправлінські інновації мають вплинути на підвищення репутації навчальногозакладу, його іміджу, зростання привабливості стосунків керівника в рішенніділових проблем.
Окрім того, керівнику навчального закладу важливо усвідомити, щоактивна участь в реалізації управлінських нововведень є невід'ємною частиноюпрофесійного та особистісного саморозвитку, гарним «вміщенням інтелектуальногокапіталу».
Деякі організації (всі педагоги, хто безпосередньо займаєтьсявихованням учнів на будь-якому рівні) не вміють моделювати цілісну системувиховної роботи і, таким чином, передбачати, прогнозувати результати своєїпраці.
Аналітична діяльність у виховній роботі навчального закладу маєепізодичний характер, проте сучасні науковці стверджують: без значногополіпшення аналітичних умінь педагогів не можна сподіватись на оперативнеудосконалення навчально-виховних процесів.
Серед сучасних вимог до організації педагогічних процесівдомінуючого значення набуває системний підхід. Поняття: «система», «системнийпідхід», «комплексний підхід», «цілісний педагогічний процес», «інтерактивніпроцеси в освіті», «цілісна особистість», «система управління», «духовноцілісна людина», «планетарне мислення», «система виховання», «людина як ціліснесоціальне явище», «людина як соціальна система» і таке інше привертають всебільшу увагу вчених і практиків.
В.С. Пікельна підкреслює: «до найбільш ефективних методівдослідження процесів управління належить моделювання», при цьому можна успішномоделювати як керуючу підсистему, так і керовану [66; 67]. Сьогоднірозробляються: модель керівника (його професіограма), модель будь-якогопедагогічного процесу, модель навчального закладу і таке інше. Організаційнемоделювання найменш знайоме педагогам, проте зразок організаційноїуправлінської моделі їм відомий досить давно. Розклад занять є яскравимприкладом організаційної моделі (розробляється вона з певною метою і всіучасники навчального процесу живуть за її ритмом).
Проте є види діяльності, які здійснюють всі «керівники» вструктурній ієрархії ВНЗу, бо будь-який викладач також на занятті «керує»пізнавальною діяльністю студентів. Назва цих функцій – загальні (основні,технологічні), бо саме вони «прогнозують» всі види діяльності. Більш того, вонипроявляють себе при управлінні будь-яким об'єктом, у будь-якій ланцінавчально-виховного процесу. «Технологічні» ж тому, що саме вони створюютьтехнологію управління педагогічними процесами.
Технологічні функції – це:
• цілепокладання (розробка основної мети певного виду діяльності і відповідноїсистеми завдань);
• планування або програмування конкретної діяльності за змістомвідповідно до завдань, відповідає на питання: «Що робити?» (тобто розкриває змістроботи);
• організація діяльності – передбачає реалізацію планів черезорганізаційні процеси (розчленити за часом всі організаційні заходи,передбачити місце їх проведення, здійснити роботу щодо інструктуваннявиконавців і таке інше), тобто дати відповідь на питання: «Де?», «Коли?»,«Як?»;
• координування праці педагогів (розподіл і кооперація праці,узгодженість дій членів педколективу), що дає відповідь на питання «Хто це будеробити?» і допомагає гармонізувати діяльність всіх;
• контроль – діяльність з перевірки стану роботи і відповідності її планам,рішенням, нормативним документам, що зовсім не перешкоджає творчості педагогів(контроль – це не констатація фактів, а пошуки причин недоліків або шляхівудосконалення різних видів діяльності);
• регулювання – вид діяльності, який передбачає усунення виявлених негативнихфактів (оперативне управління, безпосередньо пов'язане з регулюванням, знеобхідністю внесення коректив в поточні процеси);
• облік – функція, якій в деяких школах надають мало уваги; це одна знайважливіших технологічних функцій, її неможливо відокремити від жодної ізфункцій управління і, разом з тим, вона має самостійний управлінський статус(існують численні журнали обліку, починаючи з «Журналу обліку
успішності студентів та відвідувань ними занять» тощо);
• педагогічний аналіз – без цього виду управлінської діяльностінеможливо дати якісну характеристику будь-якій роботі (тільки за його допомогоюможна накреслити шляхи удосконалення навчально-виховного процесу).
Як вважає Є. Степанов, виховна система освітньої установи, якфеномен реальної дійсності і педагогічне поняття, займає центральне місце втеорії і практиці виховних систем. У науковій літературі існує невеликакількість дефініцій, за допомогою яких дослідники намагаються відобразити сутністьданого феномена. Як правило, у дефініції не вдається дати повну сутніснухарактеристику цього складного явища, тому в різних тлумаченнях поняттявиділяються одна чи кілька найбільш істотних, з погляду дослідника, сторінвиховної системи.
Наприклад, Л.І. Новикова і її колеги пропонують наступнідефініції:
1.  «Виховна система є цілісний соціальний організм, що виникає в процесівзаємодії основних компонентів виховання (цілі, суб'єкти, їхня
діяльність, спілкування, відносини, матеріальна база) і має інтегративніхарактеристики, як спосіб життя колективу, його психологічний клімат».
2.  «Виховна система – це комплекс взаємозалежних компонентів, що розвиваютьсяв часі і просторі: цілей, заради яких система створюється; спільної діяльностілюдей, що її реалізують: самих людей як суб'єктів цієї діяльності; освоєногоними середовища; відносин, що виникають між учасниками діяльності; керування,що забезпечує життєздатність і розвиток системи».
У даних компонентах акцентується увага на цілісності і соціальній
природі даного явища, на його здатності та розвитку. Петербурзькі дослідники І.А. Колесниковай Є.Н. Баришников вважають, що «виховна система відбиває специфічнийспосіб організації виховного процесу на рівні конкретної установи(організації)», і тим самим підкреслюють значущість організаційно-процесуальноїсторони виховної діяльності. Головне призначення виховної системи полягає впедагогічному забезпеченні і сприянні розвитку особистості дитини. На поглядГ.І. Сороки, виховна система – це упорядкована цілісна сукупність компонентів,які сприяють розвитку особистості учня [82]. Загальна здатність сприятирозвитку особистості дитини складається з окремих (часток) здібностей, такихяк:
• здатність діагнозувати розвиток особистості, дитячого іпедагогічного колективів;
• здатність висунути й обґрунтувати мету виховного процесу;
• здатність організувати максимально сприятливу для самореалізації ісамоствердження особистості дитини, педагога і батька життєдіяльністьспівтовариства дітей і дорослих;
• здатність інтегрувати зусилля суб'єктів виховного процесу, зробитиїх більш ефективними;
• здатність створити в освітній установі і за її межами розвиваючесередовище, морально сприятливе й емоційно насичене;
• здатність здійснити науково обґрунтований аналіз сформованоїсоціально-педагогічної ситуації, отриманих результатів виховної діяльності і т.д.
Виховна система призвана інтегрувати всі виховні діяння, спрямованіна дитину, в цілісній педагогічний процес, який забезпечує у конкретнихсоціально-педагогічних умовах реалізацію цілей та завдань виховання.
Головними функціями системи при цьому є:
1.  інтегруюча (приводить до з'єднання непогоджених виховних діянь);
2.  регулююча (упорядковував виховний процес, управляє ним);
3.  розвиваюча (забезпечує динаміку системи, яка виражається воптимізації її функціонування, у поступовому розвитку, в удосконалюванні).
Виходячи з цього признаками виховної системи будуть:
■   цілеспрямованість;
■   структурність;
■   динамізм;
■   взаємодія зі середовищем і з системами найбільш низького інайбільш високого порядку;
■   має минуле, теперішнє, майбутнє.
Виховна система в якості цілі, об'єкта свого функціонуваннявключає особистість, яка розвивається, а в якості способу функціонування – педагогічнудіяльність.
Виховна система конкретного навчального закладу займає певнеположення в ієрархії виховних систем:
а) державна;
б) регіональна;
в) локальна;
г) виховна система даного навчального закладу.
Єдність навчання та виховання забезпечують розвиток особистості, атакож управління даними процесами, визначає цілісність виховної системи.
Складові частини виховна система (підсистеми):
Дидактична система – навчальна діяльність студента і методологічнадіяльність викладачів.
Система виховної роботи – система взаємопов'язаних виховнихзаходів, адекватних поставленим цілям.
Система управління – набор функцій (діяльностей), спрямованих напідтримку, функціонування і розвиток системи.
В.А. Караковський, Л.І. Новікова, Н.Л. Селіванова виявилитакі компоненти та функції системи:
-    цілі, виражені у вихідних концепціях;
-    діяльність, яка забезпечує її реалізацію;
-    суб'єкт діяльності, котрий її організовує і бере у ній участь;
-    відношення, які народжуються в діяльності;
-    середовище системи, засвоєне суб'єктом;
-    управління, забезпечуючи інтеграцію компонентів у цілу систему та їїрозвиток.
Виховна система – це явище, що розвивається. Вона створюється,удосконалюється, регресує, оновлюється, помирає. Розвиток системи – процескерований, щоб успішно керувати її розвитком, необхідно чітко уявляти закономірності,тенденції й етапи цього процесу. Значний внесок у вивчення процесу розвиткувиховної системи внесли В.А. Караковський і А.М. Сидоркін. Нимивстановлено, що цьому складному, суперечливому, нелінійному процесу властивінаступні закономірності:
■   перевага внутрішньої детермінації процесу над зовнішньою;
■   наявність і вирішення протиріч між хаосом і упорядкованістю,новаціями і традиціями в життєдіяльності системи;
■   випередження розвитку структури в порівнянні з функціями;
■   виникнення криз, обумовлених неузгодженістю структури і функцій,що виражається в посиленні дезінтегруючих тенденцій;
■   зміна основної системоутворюючої діяльності або зміна її змісту в
результаті подолання кризи;
■   збереження в життєдіяльності вищої школи «зон невпорядкованості».
В.А. Караковським і А.М. Сидоркіним було встановлено, щовиховна система проходить у своєму розвитку чотири етапи:
1.  Етап становлення.
2.  Етап стабільного розвитку.
3.  Етап завершальний.
4.  Етап відновлення і перебудови системи.
Для кожного етапу характерні специфічні завдання, види діяльності,організаційні форми, системостворюючі зв'язки. А.М. Сидоркін називаєпедагогічні умови, за яких керування процесом розвитку виховної системиосвітньої установи стає найбільш ефективним:
▪в ідеологію системи із самого початкузакладені ідеї свободи вибору, особистої гідності, взаємної відповідальності ітерпимості;
▪суб'єкт керування розвитком орієнтуєтьсяна критерії педагогічно доцільного розвитку системи (самопочуття дитини, йогоособистісний ріст), а не розвитку взагалі;
керування розвитком системи здійснюється безупинно, якіснозмінюючись від етапу до етапу;
▪ керування розвитком системи здійснюється безупинно, якіснозмінюючись від етапу до етапу;
▪ носієм випереджальних ситуацій є, насамперед, педагогічнийколектив;
▪суб'єкт керування розвитком розширюється, студентипочувають себе творцями системи;
▪відсутнє прагнення охопити всі ситуації студентського життяоднією
ідеєю, правилом, нормою.
На етапі становлення виховної системи здійснюється її моделювання.
Модель виховної системи навчального закладу – це макет тієїмайбутньої системи, яку намагаються створити викладачі, студенти, батьки.
До етапів створення моделі виховної системи відносяться: 1)розробка вихідній концепції;
2) створення образу навчального закладу, в рамках якого будебудуватися система (прогнозування умов);
3) побудова описової моделі як моделі майбутнього стану виховноїсистеми (компоненти, зв'язки між ними, призначення компонентів); оформлюєтьсяяк документ.
При розробці повинні бути сформульовані цілі, заради якихстворюється виховна система. Образ вищої школи – це модель, у якій хотіли бнавчатися студенти. Образ створюється на емоційному рівні.
Суттєвим чинником, що визначає структуру цілей і завдань виховногопроцесу, є потенціал суб'єкта педагогічної діяльності. У даному відношеннівочевидь, що в будь-якому колективі можуть бути реалізовані лише ті цільовіустановки, які відповідають можливостям вихователів. Виховний потенціалколективу – суб'єкта виховання, на думку багатьох дослідників, визначаютьнаступні умови:
– поєднання загальнопедагогічної і спеціальної підготовки дляведення виховної роботи;
– єдність теорії і практики виховної діяльності;
– комплексне планування;
– координація форм і методів з рівнями виховної роботи.
Чи може змінюватися концепція виховної системи? Так, якщозмінюється головна мета.
Особливе значення зовнішнього управління складається у створенніумов для реалізації розробленої моделі. До таких умов можна віднести наступні:
•    модель виховної системи може бути реалізована не в цілому вигляді зразу,а по частинам; але необхідно підтримувати синхронізацію у розвитку її окремихчастин;
•    викладачам, студентам, батькам необхідно забезпечити суб'єктивнупозицію в реалізації виховної системи;
•    у моделюванні виховної системи повинен бути лідер: директор, викладач,інша людина.
•    забезпечення, з одного боку, стабільності у функціонуваннівиховної системи (досягається створенням традицій), а з іншого – можливостіпорушення її стабільності (досягається шляхом нововведень);
•     облік і максимальне використання можливостей зовнішньогосередовища;
•     серйозне кадрове забезпечення.
Модель виховної системи вищої школи формується на базі вихіднійконцепції та образу вищої школи. Потім обов'язково необхідна експертиза моделій програми реалізації. Процес моделювання виховної системи є процесомбезперервним.
Методика розробки календарних сітьових моделей – це є певнийалгоритм дій, що має реалізуватись при розробці будь-якої управлінської моделі,але змістовно модель наповнюється тим матеріалом, який розкриває специфікузмісту діяльності певної ланки навчально-виховного процесу.
Модель дозволяє кооперувати працю на раціональній основі ігармонізувати змістову сторону виховної роботи. Проте її застосування у кожномунавчальному закладі не може ставити під сумнів потребу у змістовному додатку доплану виховної роботи.
При розробці моделі виховного процесу І.Г. Осадчий використавпоруч з відомими підходами до моделювання підходи нетрадиційні.
Характеристиками цієї моделі є її «динамізм», можливістьвідтворення в умовах інших шкіл, «здатність до еволюційних перетворень».
Соціально зріла людина має бути творцем, проте вона має відчувативисокий рівень своєї внутрішньої свободи і задоволення результатами своєїпраці.
Саме розуміння цього протиріччя (з одного боку – підпорядкуваннясвоїх інтересів зовнішньому соціуму; з іншого – потреба в самореалізації іусвідомлення повної внутрішньої свободи) визначає деякі вимоги при розробцімоделі системи виховної роботи. Серед цих вимог найбільш значущі такі:
•    вірно поставлена мета виховної роботи, свідомо розроблене «древозавдань»;
•    реалізація системного підходу, що означає вміння змоделювати всі необхідні(відповідно до завдань) підсистеми в системі виховної роботи;
•    усвідомлення «зв'язків-відношень» між всіма підсистемами івведення їх в модель системи виховної роботи;
•    розуміння того, що кожна підсистема функціонує заради розв'язання своїхспецифічних завдань, проте кожна з них сприяє досягненню основної мети – вихованнювсебічно розвинутої, соціально-активної, творчої особистості;
система виховної роботи завжди є підсистемою значно більшоїсоціальної системи, саме тому в процесі розробки моделі виховної роботинеобхідно передбачити зв'язки із зовнішніми системами;
•    моделювати систему виховної роботи необхідно після випереджаючогоаналізу цілісного процесу виховання особистості, факторів, що впливають на їїрозвиток: створення умов для розвитку генетичних задатків; створення необхіднихумов для позитивного впливу соціального середовища (від сім'ї до людства);
•    включення студентів у цілеспрямований виховний процес, наповненийвідповідним змістом, в якому особистість має брати активну участь (тільки втакому формується активний соціальний досвід).
Система виховної роботи завжди має структуру, бо поняття «система»і «структура» – тандем. Якщо система моделюється (а будь-яка система можемоделюватись), то відтворення цілісної системи виховної роботи в моделі можливетільки через структурування підсистем і визначення зв'язків між ними. Тільки зарахунок «зв'язків-відношень» система стає динамічною, вона функціонує ірозвивається.
Будь-яка гуманістична виховна система – система відкрита, тому щов її становленні, функціонуванні, розвитку велику роль грає середовище. Іншимисловами, система може ігнорувати вплив ззовні, а може включати в себе.Відношення можуть мати конфліктний характер. Іноді «міцна» виховна система можезмінювати навколишнє середовище відповідно своїм цілям.
Які ж етапи становлення виховної системи?
Треба починати з питання «Для яких цілей потрібна виховнасистема?». Ініціатор створення виховної моделі виховної системи повинен уявляти,якій навчальний заклад необхідно створити. Далі необхідно створення групиоднодумців, яка формується, перш за все, в сфері особистісних відношень.
Далі необхідно введення у життя навчального закладу випереджаючоїситуації. Завдання етапу – показати бажане майбутнє, конкретний орієнтир. Дляцього треба провести цікаву справу, яка показала б усім характер новоїдіяльності й стиль тих відношень, які формуються в її процесі. Важливопродемонструвати переваги нової системи.
Наступний етап – введення ланцюга змін. Треба дотримувати умови:зміни, які вводяться повинні бути логічно взаємопов'язані; сутністьнововведення повинна бути усвідомлена викладачами і студентами; біля лідераповинно бути створено поле впевненості й захопленості; в навчальному закладі повиннобути цікаво і радісно.
Наступним етапом управління виховною системою навчального закладує організація сумісної діяльності молоді і дорослих.
Ця діяльність повинна бути орієнтованою на загальнолюдськіцінності, повинна бути колективно організованою, творчою і соціально значимою.До компонентів діяльності будь-якої виховної системи відносяться навчання,праця, елементи гри.
Гру можна розглядати з двох позицій: інструментальної,гуманістичної. Інструментальний принцип розглядає гру як: попередню спробумайбутніх фахівці, безпечне тренування, в якому відпрацьовуються уміння,необхідні в дорослому житті; «паузу» в черзі серйозних справ; псевдогру (породженнясучасної індустрії розваг).
Навчання – діяльність, яка займає найбільшу долю часу студентів.Це не просто пізнавальна діяльність. Позитивно використовувати підхід, якийвідображає положення, статус, самооцінку студента, які змінюються, вдосконалюються.Це можна здійснити завдяки емоційній підтримці з боку викладача в системі «викладач– учень», яка передбачає:
• Розвиток співробітництва в системі «учень – співучні».
• Гуманітаризація змісту освіти в системі «учень – навчальнийматеріал».
Працю в контексті виховання слід розглядати як сукупністьфізичних, інтелектуальних, душевних зусиль, спрямованих на створення соціальнозначущих цінностей. Праця є фактором особистісного розвитку тих, хто навчається.
Виховним системам В.Л. Сухомлинського, С.Т. Шацького, Р. Штейнерабуло характерно сполучення продуктивної праці із спостереженням життя. Отже, вгуманістичній системі виховання праця повинна виступати як носій людськоїкультури – матеріальної, духовної, інтелектуальної, як носій естетичного засобувзаємодії студентів з навколишнім світом.
Демократичний стиль управління визначає існування сприятливогопсихологічного клімату у навчальному закладі. Але зв'язки між процесами аболюдьми можуть бути або не міцними, або відсутніми зовсім, тому про існуваннявиховної системи говорити не можна.
Створення виховної системи супроводжується визначенням мети,вибором системостворюючого виду діяльності і формуванням загальних цінностей. Упроцесі створення виховної системи виділяють дві тенденції.
Перша тенденція – локалізація системи. У цьому випадку створюєтьсясвоя практична база, своя спортивна школа і т. п. Коло осіб, якізаймаються вихованням, розширюється. Друга тенденція – це вихід виховноїсистеми за рамки навчального закладу та включення у духовне та виробниче життянавколишнього середовища. У даному випадку середовище є позитивно діючимфактором і стає компонентом системи. Виховну систему не можна створити занаказом. Вирішальним фактором стає реальна діяльність педагогічного колективу.Чи можна взяти виховну систему іншого навчального закладу? Мабуть, ні. Можнавзяти ідею, але втілення її буде проходити в інших умовах, тому система будеіншою.
Будь-яка виховна система має свій розвиток. Для кожного етапухарактерні свої завдання, види діяльності, організаційні форми, системостворюючізв'язки.
Виховна система не може існувати постійно. У більшості випадківвиховна система розвивається швидше, ніж інші соціальні системи. Це природно,тому що в будь-якому виховному закладі іде достатньо швидка зміна поколінь. Кожнепокоління повинно відчувати себе суб'єктом розвитку системи, повинно вносити внеї щось нове, своє. Тому, розвиток виховної системи детермінується не стількиоб'єктивними, скільки суб'єктивними факторами.
Процес навчання є основним способом виховання та важливоюскладовою системи. Його треба організувати так, щоб воно стало реальною умовоюрозвитку виховної системи. Це можливо, якщо процес навчання виступає як:
• життєдіяльність студентів, яка вміщує в себе працю, творчість,спілкування;
• спосіб оволодіння сучасною культурою й культурною традицією, при якомупедагог виступає не як джерело інформації, а як посередник між культурою і студентом,а навчальний матеріал – не як будівельний матеріал культури, а як самакультура;
• джерело придбання різноманітного реального (життєвого) досвіду.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновки:
• для створення виховної системи необхідні спрямована на розвиток особистостістудента ціль й приваблива ідея, яку приймають усі об’єкти виховного процесу, іяка осмислена з позиції філософії, педагогіки, психології;
• будь-яка виховна система в своєму розвитку проходить схожіетапи, при цьому рухомою силою розвитку виступає протиріччя між традиціями йноваціями;
• цілю та результатом функціонування будь-якої системи, показникомїї досконалості є особистість, яка розвивається.
Як уже говорилося, виховна система характеризується як відкрита,не-рівноважна, система, яка само організується. У зв'язку з цим, по твердженнюнауковців, управління нею має свої особливості.
Теоретичну основу управління розвитком виховної системи визначаєсинергетика – наука, яка вивчає само організовані системи. В.А. Караковський,Л.Н. Новікова, Н.Л. Селіванова, О.І. Соколова вважають головним враховуватиприродні властивості системи, її внутрішні якості, історію розвитку. Потрібні«невеликі впливи», котрі дадуть «великі результати».
Еволюційний шлях постійно ускладнює систему: збагачуються цілі,стають різноманітними зміст діяльності, відношення, зв'язки, організаційні,керовані процеси. Управління – це не тільки регулювання процесів становлення йрозвитку системи. Самоціль – особистість людини, яка розвивається й включена всистему. Це означає, що треба управляти процесом взаємодії й взаємовпливусистеми и розвитку особистості.
Цей аспект управління потребує пошуку шляхів оптимальноговключення кожного студента в процеси цілепокладання, сумісної творчоїдіяльності, вдосконалення міжособистісних і групових відношень, створення ситуацій,які збуджують кожного (як викладача, так і того, хто навчається) до рефлексії,самопізнанню, самореалізації.
Таким чином, управління виховною системою можна розглядати як
трьох аспектний процес:
1. Управління створенням цілісної системи.
2. Укріплення її цілісності.
3. Корегуюче управління із включенням кожної молодої людини і дорослогоу систему колективних справ і відношень.
Розвиток виховної системи здійснюється через:
٭ зацікавленість вищих органів освіти діяльністюпедагогічних колективів по створенню виховної системи;
٭ вивчення досвіду діяльності педагогічногоколективу;
٭ залучення зацікавлених осіб до вивчення досвіду зметою формування позиції громадського прийняття нової ідеї;
٭ моральне заохочування й матеріальна винагорода зауспішні ефективні результати діяльності.
Для створення доброзичливого відношення к досвіду становлення йрозвитку виховної системи можна звернутися до такого поняття, як імідж, який розуміють,як безпосередньо або навмисно створене враження про особистість або соціальнуструктуру.
Стосовно цього треба звернути увага на наступне:
♦   створення привабливого для інших людей образа виховної системи школиВНЗ;
♦   формування в педагогічних колективах, у батьків студентів,громадськості установки на прийняття виховної системи як соціально-педагогічноїцінності;
♦   формування потреби в прагненні до творчості в педагогічноїдіяльності та високим виховним ідеалам.
Засобами внутрішнього управління розвитком системи є:
>   включення всіх студентів у колективні творчі справи;
>   створення ситуацій, що виховують;
>   гуманізація відношень між дітьми і дорослими;
>   регулювання пізнавального, емоційно-мотиваційного компонентів діяльностістудентів.
Засобами управління розвитком виховної системи ззовні можуть бутиі структурні компоненти: групові студентські колективи, гуртки, спортивнісекції, а також навчальні кабінети, музеї й майстерні при умові перетворення їхв творчі центри для всього студентського колективу.
Умовами такого управління розвитком системи є оптимальнеспіввідношення традицій і нововведень у організацію училищного життя, опора накадри викладачів – випускників цього ж навчального закладу, використаннятворчого потенціалу педагогів і студентів.
Дослідники теорії виховних систем вважають, що управління системоюпов'язано із створенням у студентському середовищі різних зон, поведінка людинив яких обумовлено їх специфікою. Це зони:
* підвищеної уваги (першокурсники);
* особливої відповідальності (студенти з девіантною поведінкою);
* зміни поведінки (коли необхідно виконувати правила поведінки);
* вільною діяльності й нерегламентованої поведінки (зони хаосу).
Ці зони є моделями найбільш поширених соціальних ситуацій.Створення таких ситуацій необхідно для вправ молоді у виконанні різноманітнихсоціальних ролей в умовах прийняття і самостійного вироблення норм поведінки ідіяльності.
Моделювання соціальних ситуацій повинно орієнтуватися наприлучення до них студентів як суб'єктів, творців.
Коли говорять про особистість у контексті виховної системи вищогонавчального закладу гуманістичного типу, мають на увазі, як правило,особистість молодої людини як ціль функціонування такої системи. Під впливомвиховної системи знаходиться не тільки особистість студента, а й особистість викладача.А студент виступає не тільки як ціль, а і як суб'єкт її становлення й розвитку.
Студент – ціль, суб'єкт виховної системи училища, їїрезультат і показник ефективності.
Викладач – це теж компонент виховної системи, вінособистість, яка має загальні риси з іншими педагогами, а такожіндивідуальність. Педагог – це теж ціль, об'єкт, суб'єкт, результат виховноїсистеми і показник її ефективності.
Виховна система як будь-яка соціально-педагогічна система тіснопов'язана з навколишнім середовищем. Показником високого рівня розвитку виховноїсистеми є включення навколишнього середовища у склад її компонентів. У цьомувипадку навколишнє середовище системи значно розширює межісоціально-педагогічного простору, де здійснюється формування й розвитокособистості студента. При таких умовах соціально-педагогічний простір стаєзасобом управління розвитку особистості.
Дослідники виховних систем розглядають поняття «виховний простір»як нову педагогічну категорію.
У педагогіці склалися три варіанти визначення виховного простору.Л.М. Новікова під виховним простором розуміє педагогічно доцільно організованесередовище, яке оточує окремого студента або групу (академічна група, училище,дім, мікрорайон, селище, місто, область). Виховний же простір – це результатдіяльності утворювального й інтеграційного характеру. Для того, щоб цей простірсклався та виконував свою виховну функцію, треба визначити його складовічастини, зв'язки між ними й включити діяльність суб'єктів виховного процесу взв'язки, які моделюються. При даних умовах виховний простір стане суттєвимфактором розвитку особистості.
Основним механізмом створення виховного простору, на думку Л.І.Новикової, є взаємодія колективів, які керуються єдиними педагогічними завданнями,принципами та підходами до виховання. Ю.С. Мануйлов розглядає виховнийпростір, як частину середовища, у якому панує певний педагогічно сформованийобраз життя. У цьому випадку взаємодія всіх учасників визначається моделлюобразу життя студента і викладача. Д.В. Григор'єв представляє виховний простіряк динамічну мережу взаємопов'язаних педагогічний подій, яка представляє собоюінтегровану умову розвитку особистості й дитини, й дорослого. Дії створюютьсязусиллями соціальних суб'єктів різного рівня (індивідуальними та колективними).Колективними суб'єктами виступають професійні спільності, які займаютьсявихованням, індивідуальними суб'єктами – викладачі, батьки, студенти,представники різних спеціальностей, зустріч з якими може перетворитися для молодоїлюдини у подію.
Механізмом створення виховного простору стає сумісна діяльність студентіві викладачів.
Отже, виховний простір може бути створений за ініціативою одногочи декількох навчальних закладів на основі рівноправності усіх зацікавленихзакладів.
До умов ефективного функціонування виховного простору відносяться:
1. Ціль, яку розділяють усі учасники процесу його створення.
2. Єдина педагогічна концепція, орієнтована на гуманістичні цінності.
3. «М'яка» структура простору.
4. Діалоговий режим створення.
5. Розгалужена система відношень між різними компонентами, суб'єктами.
Головними суб'єктами виховного простору також є молодіжнігромадські об'єднання. Н.Л. Селіванова називає можливість виховного простору якголовне для розвитку особистості студентя. Це передбачає:
■   свободу прийняття студентами рішення про його входження у виховнийпростір;
■   свободу вибору діяльності, яка допоможе досягати найбільшого успіху,можливого самовираження;
■   побудову діалогових відношень з людьми різного віку та соціальних груп;
■   виконання різних ролей;
■   вибір різних колективів, можливість їх зміни.
Таким чином, виховний простір сприяє самореалізації студента.
Дослідники виховних систем головною помилкою в управлінні вважаютьнормативний підхід педагогів до організації виховного процесу, що виражається вігноруванні специфічності даної системи.
Виділяють три головні якості виховної системи:
1. Нерівновагомість – здатність до самоорганізації, самореалізації й саморозвитку.
2. Відкритий характер і неминуча взаємодія з навколишнім середовищем.
3. Самобутність кожної конкретної системи.
Щоб уникнути помилок, науковці називають можливі шляхи і засоби.Відомо, що для будь-якої педагогічної системи першочергове значення має цілепокладання.У зв'язку з цим, педагоги повинні поступово, поетапно формувати потреби учнів,постійно вивчати студентів і відслідковувати їхній розвиток. Отриманий матеріалдає основу для формування цілей, яке не може проходити без участі молоді. Важкотакож обрати системостворюючий вид діяльності, здатний довести до бажаногорезультату. Діяльність не обов'язково повинна бути навчальною. Вона може бутиспортивною, художньо-творчою, трудовою та ін. При розвитку виховної системибудуть розширюватися зони її впливу, що обов'язково приведе до включення всистему всіх значущих сфер життєдіяльності, в тому числі йнавчально-пізнавальної діяльності.
Створення виховної системи повинно супроводжувався прогнозуванням розширеннявиховного простору, засвоєнням соціального, природного, естетичного середовища.Значущу роль у створенні та розвитку системи грає студентське самоврядування іколективне творче виховання.
Студентське самоврядування – добровільне об'єднання студентів,мета якого сформувати у студентів почуття господаря училища, групи, вмінняспівробітничати на принципах партнерства, гласності, демократизму [31].
1. Організація студентського самоврядування – це суспільнеоб'єднання студентів на основі єдності інтересів, цінностей і цілей, діяльністьякого регламентована структурою, визначена програмою спільної соціальноїтворчості в процесі професійної освіти.
2. Модель організації студентського самоврядування у виховнійсистемі медичного училища, що забезпечує саморозвиток особи студента, включаєнаступні позиції:
– чотири організаційні блоки: суб'єктно-цільовий, змістовний,функціонально
– діяльнісний, оціночно-результативний;
– чотири структурні рівні: колективне стратегічне ціліполягання,колективне тактичне ціліполягання, колективне оперативне ціліполягання,індивідуальне ціліполягання;
– критерії ефективності організації студентськогосамоврядування: мотиваційно – ціннісна спрямованість особи, саморегуляція,теоретичні знання і практичні навички в області управління соціальнимиорганізаціями, самовизначення в організаційній структурі студентськогосамоврядування, розвиненість здібностей і якостей особи для організації студентськогосамоврядування, наявність педагогічної підтримки.
3. Механізм саморозвитку особи студента в організації студентськогосамоврядування, який представляє цілеспрямовану діяльність, що включає триблоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльнісний,контрольно-результативний.
Студентське самоврядування – це:
- метод організації студентського колективу, який забезпечуєформування відносин, відповідальної залежності в колективі та організаторськихякостей окремої особистості;
- складова частина системи педагогічних засобів, оскільки вирішує специфічнізавдання єдиного колективу;
- результат педагогічної взаємодії викладацького і студентськогоколективів;
- діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети,її розробку;
- принцип організації життя колективу студентів.
Вимогами для успішного розвитку студентського самоврядуваннянауковці називають:
-    зацікавленість у розвитку студентського самоврядуванняадміністрації, педагогічного колективу та більшості студентів;
-    чіткий розподіл обов'язків по керівництву органами студентськогосамоврядування (додаток 3);
-    оптимальна структура студентського самоврядування з урахуванням специфікинавчального закладу;
-    чітка система принципів роботи студентського самоврядування вмасштабі ВНЗ (єдина документація, вимоги, дні засідань) (додаток 3);
-    організація системи змагань через органи студентськогосамоврядування;
-    гласність у його роботі (стенди підсумків змагань, стінгазети,бюлетені тощо); – нагородження, заохочення переможців через систему студентськогосамоврядування.
У розвитку студентського самоврядування виділяються окремі етапи,а саме:
1.  Організаційна робота студентського самоврядування.
2.  Організація безпосередньої роботи студентського самоврядування.
3.  Удосконалення організаційної діяльності студентськогосамоврядування.
Перший етап характеризується організаторською роботою позосередженню уваги педагогічного та студентського колективів до проблем студентськогосамоврядування; вивченням науково-методичної літератури з цієї проблеми;проведенням педагогічних рад, нарад при директорі, засідань методичнихоб'єднань кураторів, зборів студентів з проблеми студентського самоврядування;розробка оптимальної структури студентського самоврядування, його органів зурахуванням специфіки навчального закладу; визначення мети та завдань студентськогосамоврядування, виходячи з його структури; розробка документації (пам'ятки, напрямки,інструкції) (додаток 3); визначення прав та обов'язків органів студентськогосамоврядування, вибори активу.
Другий етап розвитку студентського самоврядування передбачаєорганізацію практичної діяльності органів студентського самоврядування;уточнення функцій кожного виконавчого органу, його членів, виходячи із їх правта обов'язків; проведення систематичного навчання активу з питань планування,проведення засідань, рейдів, чергувань тощо.
Заключним етапом розвитку студентського самоврядування є третійетап. У межах цього етапу здійснюється удосконалення організаційної діяльності студентськогосамоврядування. А саме: розширення ролі студентського самоврядування в житті училища,створення нових структур у структурі студентського самоврядування (тимчасовіформування, об'єднання, клуби за інтересами тощо); розширення прав таобов'язків органів студентського самоврядування, вдосконалення його структури.
Організація студентського самоврядування у виховній системі навчальногозакладу буде ефективна, якщо:
• враховуються особливості студентського самоврядування вструктурі виховної системи навчального закладу;
• розроблена, теоретично обґрунтована і експериментальнопідтверджена модель організації студентського самоврядування у виховнійсистемі, що забезпечує саморозвиток особи студентів; механізм саморозвиткуособи студента в організації студентського самоврядування представляєцілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний,організаційно-діяльносний, контрольно-результативний.
Для визначення рівня сформованості виховної системи використовуютьдві групи оцінок: критерії факту і критерії якості. Перша група дозволяєвизначити, чи є у даному навчальному виховна система, а друга група дає уявленняпро рівень її сформованості та ефективності.
Група «критеріїв факту» містить:
– упорядкування життєдіяльності ВНЗ (відповідність змісту,обсягу та
характеру навчально-виховної роботи можливостям і умовам даного
навчального закладу);
– наявність єдиного студентського колективу;
– інтегрованість виховних впливів, концентрація педагогічних зусиль.
– ступінь наближеності системи до поставлених цілей,реалізація педагогічної
концепції, ідей, принципів, які лежать в основі виховної системи;
– загальний психологічний клімат у ВНЗ, стиль відношень,самопочуття студента, його соціальна захищеність, внутрішній комфорт;
– рівень вихованості студентів, при цьому визначальною рисоювипускника училища повинно стати почуття власної гідності.
Управління якістю виховного процесу може оперувати такимипоняттями як: виховна система, виховне середовище, виховна мета, виховнапрограма.
Відповідно до існуючого поняття якості, під якістю виховногопроцесу ми можемо розуміти відповідність характеристик виховній продукціїзаздалегідь встановленим вимогам, наприклад, таким як надійність сформованихцінностей, якостей особи, групи, колективу, вимог до кваліфікації користувачів,технологічності.
Запропоновані критерії умовні, вони можуть бути конкретизовані втій чи іншій виховній системі.
Система управління якістю виховної продукції
може включати наступні функції:
1. Функції стратегічного, тактичного і оперативного управління;
2. Функції ухвалення рішень, дій, що управляють, аналізу і обліку,інформаційно-контролюючі;
3. Функції спеціалізовані і загальні для всіх стадій життєвогоциклу виховної продукції;
Система управління якістю виховної продукції у вузі має бутисукупністю управлінських органів і об'єктів управління, заходів, методів ізасобів, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримку високого рівняякості виховної роботи і виховної продукції вузу.

2. Організація управління розвитком виховної системинавчального закладу
 
2.1 Управління етапами розвитку виховної системи
Виховний процес є, разом з навчанням і науковою діяльністю, однимз основних в житті вищого навчального закладу. Виховний процес здійснюється вкожному з основних підрозділів вузу (інститути, кафедри, групи) і полягає вперетворенні свідомості і поведінки співробітників (студентів, викладачів,адміністрації) відповідно до заданих вимог і норм суспільства, держави,освітньої установи на основі їх свідомого прийняття суб'єктом освітньогопроцесу, а також в створенні умов і можливостей для його самореалізації врізних сферах життя: науковою, культурною, суспільною, спортивною, технічною ііншій позитивно направленій діяльності.
В Україні, як і в іншихкраїнах світу, склалася система виховання, яка ґрунтується на самобутностіукраїнського народу. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиціїнароду, поступово відроджується національна система виховання, яка враховуєтакі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин,відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудовинезалежної держави. В її основі – український ідеал. Національне і громадянськевиховання є одним із головних пріоритетів і органічним компонентом розвиткуосвіти. Воно має бути спрямоване на формування в дітей та молоді сучасногосвітогляду, ідей, поглядів, переконань, заснованих на найцінніших надбанняхвітчизняної і світової культури. В основу національного і громадянськоговиховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, наступності таспадкоємності поколінь. Головна мета національного і громадянського виховання –набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбаньукраїнського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин,формування в молоді особистісних рис громадян української держави, розвиненоїдуховності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової,екологічної культури. Національне і громадянське виховання має здійснюватисявпродовж усього процесу навчання дітей та молоді. Воно має забезпечитивсебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, її здібностей іобдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, йогодуховності й культури, формування громадянина України, здатного до самостійногомислення, суспільного вибору і діяльності (Національна доктрина розвитку освітиУкраїни у XXI столітті).
Процес державотворення в Україні, загальна демократизація ігуманізація суспільства потребують змін у вихованні підростаючого покоління.
Стратегічною метою виховання особистості є її підготовка довиконання комплексу соціальних ролей, необхідних для суспільного життя:громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.
Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті таКонцепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначилипріоритетні завдання виховання й основні напрями їх реалізації на сучасномуетапі. Мета виховання:
1. Мета виховання – центральне питання ідеології, діяльності всієїсистеми виховання. У цілях виражаються філософські, духовні, етичні,економічні, політичні, правові і естетичні уявлення про образ, про «ідеальну»людину і суспільство, в якому він живе і діє. Мета державно-суспільної системивиховання повинно бути достатньо визначеною і в той же час абсолютноуніверсально.
Це виключно дуже важливо сьогодні, коли у зв'язку з економічним,соціальним, національним, духовним і освітнім розшаруванням суспільства, щопоглиблюється, виникло різноманіття уявлень про людину і суспільство,зіткнулися всілякі класові, групові і особисті інтереси.
Якщо ще так давно велася мова про підлеглість інтересів і якостейособи вимогам суспільства і, відповідально, про домінування зовнішньої,суспільної (фактично державного) дії на людину (одна крайність), то теперчастіше ведеться мова про те, що основною метою виховання повинні стати людинаяк самоціль при одночасній відмові від вимог до неї суспільства, в чому б вонине виражалися – у потребах виробництва, економіки, управління і тому подібне(інша крайність).
З'явилася безліч партій і громадських організацій, що ставлятьперед собою різноманітні цілі, за яким вони трактують і цілі виховання новихпоколінь. Ці цілі частіше всього знаходяться в повному протиріччі з цілямидержавної системи освіти (і виховання).
Політично упереджені, ці партії і громадські організації прагнутьнадати молоді ті цінності і орієнтири, які відповідають їх завданням,розглядають молодь як засіб досягнення своїх цілей і менше всього думають промолоде покоління України в цілому, про розвиток особи як особистості.
2. Формулюючи мету виховання, треба віддавати звіт в тому, що усучасній Україні реально існують, ведуть боротьбу за молодь партії, суспільнірухи і організації, які можна згрупувати за характером та основним ідеям, яківони сповідають і пропонують. Загальнонаціональні інтереси вимагають, абисуспільство і держава, заклопотані збереженням своєї цілісності, контролюваливиховний процес, допомагали молоді зорієнтуватися у реальному співвідношеннісил, що борються і сил, що виховують її, відрізнити дійсні цінності від уявнихта помилкових, гідні цілі від недостойних.
3. Нова концепція виховання передбачає визначення мети виховання,що відповідає інтересам самої особи і вимогам суспільства по відношенню доособи. Як мета виховання, як правило, розглядається формування особи відповіднодо явно або неявно існуючої моделі, ідеалом молодої людини, співвіднесеним зісторичним періодом розвитку суспільства. На якій стадії розвитку знаходиться,які завдання вирішує суспільство, таке покоління йому і потрібно. У різніперіоди розвитку нашої країни при радянській владі як цілі були поставлені такіідеальні моделі, як: «будівельник комунізму», «всесторонньо розвинена особа»,які визначали зміст і спрямованість процесу виховання. Система вихованнявтілювала їх в життя.4. Основним орієнтиром виховання єпогоджено прийняте в суспільстві уявлення про ідеал громадянина України, йогожиттєве кредо і життєву позицію. Цей ідеал містить такі риси, як любов доУкраїни, віру в її успіх і величність, турботу про єдність і майбутнє Вітчизни,відданість ідеалам гуманізму, свободи і демократії, прагнення до особистогоуспіху в житті і тому подібне. В той же час цей ідеал має свої відмінності ухарактері соціальної активності і реальних можливостях конкретного представникатого або іншого класу (прошарку) в служінні Україні і способах досягненняособистих цілей, визначуваних соціальним положенням і рівнем добробуту даноїсім'ї. Відмінності в соціальних орієнтирах різних прошарків і груп суспільстваобумовлюють диференціацію програм навчання, типів шкіл і всього виховногопроцесу.
5. «Ідеального» молодого українця наших днів повиннохарактеризувати: а) прагнення до успіху; б) воля до перемоги; у) прийняттявсієї міри відповідальності за результати своєї діяльності лише на себе; г)відданість національній ідеї (мрії). Головний, системостворюючий елемент всіхціннісних орієнтації тут – «успіх». Змінюватися можуть уявлення про засобидосягнення успіху, але сам успіх залишається центром життєвих досягнень.
Україна потребує людей, віруючих в перемогу над обставинами, щомріють про велику і могутню Україну, в якій вони – господарі життя. Мрія провелику Україну – прапор нації, а люди, що борються за цю мрію і досягаютьуспіху – гордість нації і зразок для наслідування. Суспільство дає шанскожному. Не зміг їм скористатися – вини себе і більш нікого. Така логіка шляху«вгору», до добробуту, такий спосіб зміни національного характеру росіян, щозвикли чекати «манни небесної». Така жорстока чесність законів ринку і вільноїконкуренції; чесність життя.
6. Навідміну від ідеалу мета виховання полягає в тому, аби сформувати реальну,соціально стійку особу, здатну в нових соціально-економічних і політичнихумовах вносити відчутний вклад до перетворення суспільства ісамоудосконалюватися. Концепція виховання визначає цільові установки вихованнямолоді відповідно до тих змін, які відбуваються в суспільстві, з орієнтацією намайбутнє. Як мета виховання, що враховує умови перехідного періоду іорієнтованою на певну перспективу, можна запропонувати формуванняжиттєздатної, гуманістично орієнтованої індивідуальності але відношенню досуспільства і до себе самій.
7. Змінасоціально-політичних устрою, нові умови життя висувають нові вимоги до особи ітим самим природно-об’єктивно породжують новий тип особи, установки, образповедінки і діяльності, що відповідають завданням суспільного розвитку.Перепади невідповідностей вимог суспільства і властивостей особи повиннікоректуватися системою виховання.
8.Щонайгостріше протиріччя між новою системою вимог і можливостями і здібностямиособи, що реально існує нині, породжує необхідність формування у молодої людиниі молодого покоління в цілому такої якості, як життєздатність.Необхідністьпостановки питання про виховання життєздатності диктується тим, що сучаснемолоде покоління знаходиться в незвичайно тяжких умовах природного ісоціального середовища, яке характеризується ідеологічною, соціально-політичноюі економічною нестабільністю і невизначеністю.
Життєздатність – це здатністьлюдини (покоління) вижити, не деградуючи, в «жорстких» і умовах соціального іприродного середовища, що погіршуються, розвинутися і духовно піднестися,відтворити і виховати потомство, не менш життєздатне в біологічному ісоціальному планах. Завдання життєздатної особи – стати індивідуальністю,сформувати свої смислові життєві установки, самоутверджуватися, реалізуватисвої завдатки і творчі можливості, перетворюючи при цьому в своїх інтересахмісце існування, не руйнуючи і не знищуючи її. Життєздатність передбачає високусоціальну активність особи (покоління), спрямовану на перетворення зовнішньогоприродного і соціального середовища і на формування самого себе у відповідностідо поставлених цілей. У соціокультурному плані життєздатність виявляється втому, наскільки особистість і покоління відповідає сучасному попиту на даномуісторичному етапі і наскільки вони можуть узяти на себе відповідальність зайого майбутнє.
До завдань виховання відносяться:
• формування особистості – патріота України, який усвідомлює своюналежність до сучасної європейської цивілізації, підготовлений до життя і чіткоорієнтується в сучасних реаліях;
• виховання людини демократичного світогляду і культури, якадотримується прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури народівсвіту;
• забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до їїздібностей, суспільних та власних інтересів;
• формування покоління, яке здатне навчатися впродовж життя;
• створювання і розвиток цінності громадянського суспільства;
• відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «середнього»вихованця;
• формування національної свідомості, людської гідності;
• виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я іншихгромадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок ізасад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічногоздоров'я учнів;
• розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримкаобдарованих дітей і молоді.
Концепція національного виховання розглядає такі принципивиховання:
• єдність національного і загальнолюдського виховання;
• природовідповідність виховання;
• культуровідповідність виховання;
• активність, самодіяльність і творча ініціатива;
• демократизація виховання;.
• гуманізація виховання;
• безперервність і наступність виховання;
• єдність навчання і виховання;
• диференціація та індивідуалізація виховного процесу;
• гармонізація родинного і суспільного виховання;
• особистісно орієнтований підхід у вихованні.
Реалізація основних завдань і принципів виховання здійснюється уряді пріоритетних напрямків:
• громадянське виховання;
• правове виховання;
• моральне виховання;
• фізичне виховання;
• художньо-естетична освіченість і вихованість особистості;
• екологічне виховання;
• трудове виховання;
• статеве виховання і підготовка до сімейного життя;
• формування наукового світогляду.
Виховання як цілеспрямований процес формування особистостіздійснюється за допомогою методів виховання. їх вибір та ефективне використаннязалежать від:
• вікових та індивідуальних особливостей школярів;
• рівня розвитку дитячого колективу;
• поєднання методів формування свідомості та поведінки;
• ефективності методів виховання.
До основних груп методів виховання відносяться:
• методи формування свідомості (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут,
приклад);
• методи формування суспільної поведінки (педагогічна вимога,громадська думка, доручення, створення ситуацій, які виховують);
• методи стимулювання діяльності та поведінки (змагання, заохочення,
покарання);
• методи контролю та аналізу ефективності виховання.
Форми організації виховання поділяються на масові (читацькаконференція, тематичні вечори, літературні вікторини тощо), групові (гурткові)форми роботи (політичні інформації, година класного керівника, випуск стінноїгазети, робота з періодичною пресою, радіо- і телепередачі тощо), індивідуальні(позакласне читання, гра на музичних інструментах, малювання, колекціонування).
Аналіз стану виховної роботи свідчить, що формами організаціївиховного процесу, що найбільш вживаються, є:
• словесні (інформація, роз'яснення, зустрічі, збори, конференції,заочні екскурсії);
• практичні (екскурсії, походи, конкурси, олімпіади, спартакіади);
• наочні (творчі виставки, книжкові стенди, стінгазети).
Організація дозвілля студентів потребує певної системи і підборутем для ознайомлення і обговорення, в яких зацікавлені самі студенти. З цієюметою треба проводити опитування студентів, щоб з’ясувати, які питання їхбільше цікавлять і до яких є інтерес. потребу.
Організація виховної роботи в училищі здійснюється згідно зорієнтованою функціональною матрицею [45]. (табл. 2.1)
 
Таблиця 2.1 Орієнтована функціональна матриця виховної роботиФункції Рівні керівництва Директор Заступник директора Заступник директора з виховної роботи Вивчення потреб суспільства, директивних документів і розробка виховної системи училища Безпосередньо здійснює і керує Бере участь Бере участь Підбір і розстановка кадрів для здійснення виховної роботи Безпосередньо здійснює Бере участь Допомагає Створення умов для реалізації мети виховання Безпосередньо здійснює і керує Бере участь Бере участь І. Упровадження досягнень педагогічної науки і передового досвіду в практику виховання Вивчення науково-методичної літератури з проблем виховання і визначення питань, з якими необхідно знайомити педагогічний колектив, підготовка необхідних рекомендацій Безпосередньо здійснює і керує Бере участь і готує пропозиції Бере участь і готує пропозиції Вивчення передового досвіду виховання студентів і впровадження його в практику Безпосередньо здійснює і керує Бере участь і практично здійснює Бере участь і практично здійснює Впровадження досягнень науки в практику роботи училища Спрямовує Готує пропозиції і організовує Готує пропозиції і організовує Організація самоосвіти викладачів та кураторів груп з питань самоосвіти Спрямовує Контролює і допомагає Контролює і допомагає Керівництво методичними об’єднаннями викладачів Спрямовує Безпосередньо керує Бере участь за необхідністю Керівництво методичним об’єднанням кураторів груп Безпосередньо керує Бере участь за необхідністю Бере участь за завданням директора Організація колективного обговорення найважливіших проблем виховної роботи (вивчення актуальних наукових праць, статей, дискусій та ін.) Визначає проблематику, спрямовує обговорення Бере участь в організації, вносить пропозиції Бере участь в організації, вносить пропозиції Організація колективних методичних заходів (проблемних семінарів, педагогічних читань, теоретичних конференцій, відкритих виховних заходів) Визначає проблематику і зміст Безпосередньо організовує Безпосередньо організовує ІІ. Визначення конкретних цілей і завдань виховної роботи училища Вивчення і аналіз впливу навколишнього середовища на студентів (проведення соціально-педагогічних досліджень) Спрямовує Бере участь Безпосередньо здійснює Вивчення рівня вихованості студентів училища, окремих груп, визначення нерозв’язаних проблем виховання студентського колективу Керує і спрямовує Організує і бере участь Організує і бере участь Вивчення й аналіз стану виконання студентами правил поведінки та інших нормативних документів Керує і спрямовує Організує і бере участь Організує і бере участь Вивчення й аналіз рівня громадської активності студентів Керує і спрямовує Організує і бере участь Організує і бере участь Вивчення й аналіз культури поведінки студентів в навчальному закладі і у громадських місцях Керує і спрямовує Організує і бере участь Організує і бере участь Вивчення й аналіз характеру взаємин студентів в училищі та у колективах академічних груп Керує і спрямовує Організує і здійснює Організує і здійснює Вироблення конкретних цілей і завдань виховної роботи училища на певний період Безпосередньо здійснює Бере участь Бере участь ІІІ. Планування виховної роботи Вироблення програми дій і визначення основних напрямків удосконалення виховного процесу Безпосередньо здійснює Бере участь Бере участь Організація, збирання і узагальнення пропозицій студентів, викладачів, батьків що до плану виховної роботи Спрямовує і організовує Бере участь Безпосередньо здійснює
Здійснення інструктажу при плануванні виховної роботи училища: – заступників директора;
– кураторів груп, вихователя гуртожитку;
– завідуючого бібліотекою, керівників гуртків, Безпосередньо здійснює Бере участь
Безпосередньо здійснює
Безпосередньо здійснює Координація планів виховної роботи училища з відділам по справах молоді при РДА, суспільними організаціями, культурними центрами Спрямовує Бере участь Безпосередньо здійснює
Надання допомоги при складанні планів:
– органів студентського самоврядування;
– профспілкової організації студентів;
– гурткової роботи;
– методичного об’єднання кураторів груп;
– ради з профілактики правопорушень
Спрямовує
Спрямовує
Спрямовує
Спрямовує
Спрямовує Безпосередньо здійснює
Безпосередньо здійснює
Безпосередньо здійснює
Безпосередньо здійснює
Безпосередньо здійснює
Безпосередньо здійснює Розподіл управлінських функцій і ділянок роботи між керівниками училища та викладачами Безпосередньо здійснює Бере участь Бере участь Прийняття педагогічних рішень у надзвичайних ситуаціях (конфлікти, надзвичайні події, поведінка окремих студентів, тощо) Залежно від ситуації Залежно від ситуації Залежно від ситуації ІV. Організація виховної роботи. Координація дій навчального закладу, сім’ї, громадськості для досягнення цілей виховання Підготовка і проведення педрад, рад при директорі, оперативних нарад з проблем виховної роботи Керує і спрямовує Бере участь Бере участь Інструктаж різних груп працівників училища у зв’язку з організацією виконання плану виховної роботи Спрямовує і бере участь Безпосередньо здійснює Безпосередньо здійснює Видання наказів про стан виховної роботи і шляхи її реалізації Безпосередньо здійснює Готує матеріали Готує матеріали Організація життя студентського колективу, система самоврядування, система самообслуговування, система ролей (доручень, завдань, тощо) система норм, правил поведінки традиційній школи, система відповідальності і стимулювання в школі, система взаємин між студентами, між викладачем та студентом, система дозвілля Спрямовує Бере участь Безпосередньо організує і допомагає Організація колективної творчої діяльності: пізнавальної, трудової, суспільно-корисної, художньої, суспільно-політичної, спортивно-оздоровчої Спрямовує Бере участь Безпосередньо організує і керує Підготовка і проведення найважливіших загально-училищних заходів Спрямовує Бере участь Безпосередньо здійснює Організація роботи кураторів груп: залучення груп до системи виховної роботи училища, надання допомоги в удосконаленні виховної роботи в групі Безпосередньо здійснює Бере участь за необхідністю Бере участь Оперативна допомога викладачам, кураторам груп, іншим працівникам Здійснює за необхідністю Здійснює за необхідністю Здійснює за необхідністю Координація дій поза навчальних закладів, залучення їх до організації виховної роботи Направляє – Безпосередньо здійснює Організація роботи зі студентами, що потребують підвищеної педагогічної уваги Керує Безпосередньо здійснює Безпосередньо здійснює Організація роботи з батьками Безпосередньо здійснює Бере участь Бере участь Керівництво роботою студентських об’єднань (студзагонів, руху волонтерів, гуртків, спортивних секцій, клубів, наукових товариств, музеїв, тощо) Спрямовує Надає допомогу Надає допомогу Організація професійної орієнтації студентів Керує Безпосередньо керує Бере участь V. Інформаційне забезпечення управління виховним процесом Створення в училищі стійкої системи збирання, передачі та одержання зворотної інформації про стан виховного процесу Безпосередньо здійснює Бере участь Бере участь Система інформації: одноразова – данні про склад студентів, данні про батьків, данні про матеріальну базу навчального закладу. Аналізує і використовує в управлінні
Бере участь у підготовці
  Бере участь у підготовці Постійна (щоденна) – відвідування у групах, успішність в групах, санітарний стан приміщень, порушення дисципліни Аналізує, приймає рішення Керую підготовкою, збиранням і обробкою матеріалів
Бере участь
  Періодична (щотижнева) – про групові і поза училищні заходи, про діяльність студентських організацій, про роботу зі студентами, що мають академічні заборгованості та тих, що потребують підвищеної педагогічної уваги Аналізує, приймає рішення Керую підготовкою, збиранням і обробкою матеріалів Бере участь Підсумкова: про виконання планів виховної роботи, про рівень вихованості студентів, про стан дисципліни в училищі, групах Аналізує, приймає рішення Керую підготовкою, збиранням і обробкою матеріалів Бере участь VІ. Система контролю за ходом виховного процесу Вивчення загально стану виховної системи, роботи щодо досягнення поставлених цілей Керує і здійснює Бере участь Бере участь Вивчення стану окремих ділянок виховної роботи училищі (громадського, трудового, морального, естетичного, фізичного виховання тощо) Керує і здійснює Бере участь Бере участь Вивчення рівня розв’язаних в училищі окремих проблем виховної роботи (розвитку студентського самоврядування, гуманізації, і демократизації, тощо) Керує і здійснює Бере участь Бере участь Вивчення стану виховної роботи в окремих академічних групах, або у групах академічних груп Спрямовує Організовує Організовує Відвідування і аналіз занять і виховних заходів Спрямовує За розподілом функцій За розподілом функцій Відвідування і аналіз занять з метою контролю за реалізацією виховних можливостей Керує і здійснює Згідно за розподілом функцій Згідно за розподілом функцій Контроль за реалізацією всеобучу Безпосередньо здійснює Згідно за розподілом функцій Згідно за розподілом функцій VІІ. Аналіз результатів виховної роботи в училищі Поточний аналіз діяльності різноманітних ланок системи виховання, окремих виховних заходів Аналізує і робить висновки Готує матеріали і бере участь Готує матеріали і бере участь Постійний аналіз основних тенденцій у процесі виховної роботи училища Аналізує і робить висновки Готує матеріали і бере участь Готує матеріали і бере участь Періодичний аналіз досягнення цілей виховної роботи Аналізує і робить висновки Готує матеріали і бере участь Готує матеріали і бере участь Підсумковий аналіз досягнення цілей виховної роботи за рік Аналізує і робить висновки Готує матеріали і бере участь Готує матеріали і бере участь Підготовка і проведення заходів за результатами виховної роботи (педрад, нарад при директорі, педагогічних читань, тощо) Керує і здійснює Бере участь Готує матеріали Підготовка підсумкових документів за результатами виховного процесу (доповідей, наказів, вступних частин до річного плану, тощо) Керує і здійснює Бере участь Готує матеріали /> /> /> /> /> /> />
Основою розвитку виховної системи навчального закладу є розробкаконцепції управління [97]. Сутність її полягає в підході до управління якдіяльності, спрямованої на створення цілісного комплексу умов – прогностичних,педагогічних, кадрових, психологічних, організаційних, правових, медичних,санітарно-гігієнічних, матеріально-фінансових, необхідних для функціонування ірозвитку навчально-виховного процесу училища. Як ціль училища в концепціїрозглядається розвиток студента, а як ціль управління – створення переліченихвище умов.
Головне місце в системі умов займають педагогічні, якимпідпорядковані всі інші групи умов. Створення педагогічних умов припускає моделюванняй реалізацію педагогічної системи училища. До прогностичного фону училищавідноситься сукупність найбільш суттєвих зовнішніх факторів, які впливають нанавчальний заклад. До першої групи цих факторів відносяться особливостісоціально-економічного розвитку України, які ставлять перед навчальним закладомпроблеми: «студенти і ринок», «студенти і політика», «студенти й релігія», «студентиі національна культура», «студенти і екологія». Ефективною можна вважати тількитаку виховну систему, яка пропонує способи рішення цих проблем.
Другу групу прогностичних факторів складають тенденції розвиткуВНЗ України, які дозволяють конкретизувати основну направленість змін, яківідбуваються у навчальних закладах. До таких тенденцій відноситься поворот донайбільш повного обліку потреб, інтересів задатків студентів. ВНЗ поступовопереходять від орієнтації навчально-виховного процесу на засвоєння інформаціїдо його орієнтації на розвиток студентів. При такому положенні засвоєння студентомінформації з мети перетворюється на засіб розвитку особистості молодої людини.
Третю групу прогностичних факторів складають особливості мікросередовищаВНЗу. До них відносяться перспективи розвитку промисловості, сільськогогосподарства, сфери обслуговування регіону, можливості отримання професійноїосвіти, можливості для організації позаурочної діяльності студентів,професійний, освітній склад батьків. Вивчення прогностичного фону дозволяєвизначити спрямованість розвитку ВНЗу.
Прогностичні умови міцно пов'язані з педагогічними умовами. Цейзв'язок пояснюється тим, що поставлені в навчальному закладі цілі роботи, зодного боку, є результатом діяльності управлінської підсистеми, а, з іншогобоку, – ключовим компонентом педагогічної системи навчального закладу. Взв'язку з цим, постановка цілей роботи є заключним моментом створенняпрогностичних умов та першим етапом створення педагогічних умов. Також ця групаумов передбачає визначання тих параметрів особистості учня, що будутьвивчатися, розробку критеріїв оцінки сформованості кожного з параметрів,розробку методики вивчення учнів, раціональної форми фіксації інформації проїхні індивідуальні і групові особливості.
Одним з важливих завдань управління розвитком виховної системинавчального закладу є створення кадрових умов. Одним із формальних показниківнаявності кадрових умов є відповідність складу працівників навчального закладуштатному розкладу, наповненість усіх вакансій. До якісних характеристиккадрового складу можна віднести відповідність педагогів вимогам кваліфікаційниххарактеристик та посадових обов'язків, задачам, що стоять перед ними в даномунавчальному закладі, рівень професіоналізму їхніх особливостей і діяльності. Унавчальному закладі повинні бути створені умови для орієнтації педагогів не нафункціональні продукти їх діяльності, а на психологічні продукти, пов'язані зізмінами в особистості учня. Створенню таких умов у навчальному закладі сприяєстворення моделей особистісних якостей випускників училища, кваліфікаційниххарактеристик фахівців.
Надзвичайно важливо для нормального функціонування виховноїсистеми навчального закладу створити відповідні психологічні умови. Педагогічнадіяльність є колективною. У процесі її здійснення виникають міжособистісністосунки, формується певний психологічний клімат.
Психологічні чинники впливають на рівень організованостіпедагогічного колективу, засоби обміну інформацією між його членами, творчийпотенціал, рівень ініціативності, стиль керівництва.
Для забезпечення усталеності і рівноваги управління виховноюсистемою повинно створити ряд організаційних умов, які охоплюють як процесстворення, так і функціонування навчального закладу. Ключовим моментом узабезпеченні даної групи умов є створення організаційної структури управліннярозвитком виховної системи. Це передбачає формування управлінської підсистеми,встановлення засобів зв'язку і взаємодії структурних ланок цієї підсистеми.
Для правового забезпечення управління розвитком виховної системинавчального закладу використовується вся система законодавства: державне,господарське, фінансове, трудове, карне право. Механізм створення правових умовдля функціонування навчального закладу містить у собі два елементи – створенняправових актів та їх реалізацію. Правові акти створюються органами державногоуправління тільки на основі закону. Правові акти підрозділяються на постанови ірозпорядження уряду; на накази й інструкції міністрів; на рішення місцевихорганів влади; на накази керівників організацій.
Сучасні інформаційні технології і телекомунікації значно розширилиможливості людини в його інтелектуальному, професійному і розвитку особистості.Проте, ставши потужним засобом пізнання, перетворення світу і самої людини,інформаційні технології в той же час перетворилися для нього на найсерйознішузагрозу.
В даний час перед суспільством стала проблема інформаційно – психологічноїбезпеки. В зв'язку з цим одним з актуальних завдань сучасних педагогів стаєзахист психіки молоді шляхом формування у неї інформаційної культури.
В процесі інформаційно-пропагандистської роботи поважно навчити щовчаться і студентів знаходити необхідну інформацію в різних джерелах,інтерпретувати і систематизувати її, сприймати альтернативні точки зору івисловлювати обґрунтовані аргументи, вичленити головне в інформаційномуповідомленні. Необхідно активізувати інформаційно-пропагандистську роботу середпедагогів, що вчаться і їх батьків, організовувати єдині дні інформування,проводити інформаційний годинник з використанням сучасних інтерактивних форм іметодів, активізувати роботу молодіжних прес-центрів і політ клубів.
Важливим чинником цивільного і патріотичного виховання молоді, щовчиться, як і раніше мають бути музеї установ освіти, за допомогою матеріалівяких рекомендується оформляти стенди і експозиції в аудиторіях і бібліотеках,присвячені відомим людям, випускникам і подіям, проводити етнографічні і виставкитворчого досягнення студентів, створювати краєзнавчі кімнати і ін.
В даний час в системі дитячо-юнацького туризму і краєзнавстваможна виділити декілька домінуючих напрямів і відповідних ним видів діяльності:краєзнавство (екскурсії, робота в музеї, фольклорні і інші експедиції,складання родоводу і так далі), активний туризм (туристські прогулянки, походи,змагання і так далі), комплексне (туристсько-краєзнавчі кухлі, клуби, зльоти,табори тощо), а також створення нових напрямів, що враховують інтереси сучаснихспоживачів освітніх послуг, відродження профільних туристсько-краєзнавчихтаборів, родинного туризму, краєзнавчих досліджень.
Сьогоднінаціональним пріоритетом є здорова і освічена людина, тому найбільш актуальна зпроблем виховної роботи – проблема формування здорового способу життя учнів істудентів. Викликає турботу, що в дитячому і молодіжному середовищі вживанняспиртних напоїв (включаючи пиво), куріння набувають масового характеру. Числотих, що палять серед учнів і студентів в деяких навчальних закладах досягає 73%.Нажаль молодь та студенти вживають і наркотики або психотропні речовини. Уустановах освіти необхідно всебічно проводити пропаганду здорового способужиття, оскільки що багато з тих, хто вчиться не вміють і не прагнуть бутиздоровими. Протидіяти поширенню шкідливих звичок серед дітей і молоді повиннівсі: місцева влада, установи освіти, охорони здоров'я, засоби масовоїінформації, громадськість, церква. Заходи, справлені на попередження вживанняалкоголю, тютюну, наркотиків серед молоді, що вчиться, і пропаганда здоровогообразу життя, мають бути не одиничними заходами, а бути складовою частиноюдовгострокових програм, справлених на формування безпечної і відповідальноїповедінки підростаючого покоління.
Складовимиелементами таких профілактичних програм можуть бути всілякі види діяльності: науково– теоретичні конференції, разові заходи, акції, інтернет-конференції,інформаційні кампанії, театралізовані вистави, тематичні дискотеки, конкурси,спортивні заходи; клуби, членство в яких є престижним серед молоді і вимагаєбути вільним від різного роду залежностей; розробка і видання буклетів,журналів, іншої друкарської продукції, відео матеріалів, соціальної реклами, спрямовануна профілактику вживання психотропних речовин, організація інформаційно-консультаційноїроботи з попередження їх вживання, залучення фахівців і спеціальнопідготовлених молодих людей – учасників програм «Рівний виучує рівного». В тойже час необхідний, аби виховне середовище не співлягало до вживаннямнаркотичних і психотропних речовин: дискотеки, походи і інші заходи повинніунеможливлювати їх вживання. При плануванні роботи педагоги можутьорієнтуватися на наступні дати: 1 березня – Всесвітній день боротьби з наркоманієюі наркобізнесом; 7 квітня – Всесвітній день здоров'я; третя неділя травня – Всесвітнійдень пам'яті померлих від СНІДУ; 31 травня – Всесвітній день без тютюну; 1грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом.
Три або чотири роки, проведені студентом у училищі повинні бути нетільки часом його фізичного розвитку, але і зміцнення здоров'я, формуванняздорового способу життя. Реалізація цієї задачі для виховної системинавчального закладу є найважливішою проблемою. Її рішення багато в чомузалежить від того, як у навчальному закладі створюються медичні умови длянормальної життєдіяльності студентів і педагогів. Реалізація вимог нормативнихдокументів до санітарно-гігієнічних і медичних умов організаціїнавчально-виховного процесу залежить не тільки від адміністрації навчальногозакладу, але і від викладачів, технічного персоналу, студентів.
Одним з провідних напрямків діяльності установ має бути подальшездійснення загальнодержавної політики в області фізичної культури, спорту ітуризму по залученню студентів до активних занять фізичною культурою і спортом,туризмом і краєзнавством. З цією метою в установах освіти пропонуєтьсяпроводити цілорічні спартакіади по основних видах спорту, спортивні свята,всілякі заходи туристсько-краєзнавчої спрямованості, якнайширше залучати студентівдо активних, масових занять фізкультурою і спортом, при цьому велика рольповинна відводитися клубам, об'єднанням фізпідготовки різної спрямованості.
Екологічнаосвіта, екологізація суспільної свідомості є вирішальним чинником забезпеченняекологічної безпеки, зміцнення здоров'я людей. За рішенням Всесвітнього саміту зстійкого розвитку в Йоханнесбурге (ЮАР) Генеральна Асамблея ООН оголосила зсічня 2005 року по грудень 2014 року Усесвітню Декаду освіти для стійкогорозвитку. Екологічна спрямованість освіти декларує як один з пріоритетівдержавної політики у сфері освіти, а як мета освітнього процесу визначеноформування екологічної самосвідомості, екологічної етики і радіоекологічноїкультури молоді, що вчиться.
Важливимпріоритетом повинна залишитися робота колективів установ освіти по підготовцімолоді, що вчиться, до родинного життя, засвоєння традиційних родиннихцінностей, відповідального виконання батьківських (материнських і батьківських)обов'язків.
Важливимнапрямом діяльності органів управління освітою і установ освіти є діяльність повиконанню державних програм профілактичної спрямованості, у тому числі:Державної програми по посиленню боротьби із злочинністю, Державної програмикомплексних заходів по протидії торгівлі людьми, затвердженою Державноїпрограми національних дій з попередження і подолання пияцтва і алкоголізму,Державної програми комплексних заходів протидії зловживанню наркотичнимизасобами і психотропними речовинами і їх незаконному звороту. Необхідно спільноз органами внутрішніх справ і іншими зацікавленими забезпечити реалізаціюпрофілактичних заходів в місцях масового відпочинку молоді; сформувати банкиданих про неповнолітніх, таких, що знаходяться в соціально-небезпечномустановищі, бездоглядних, таких, що звільнилися з місць позбавлення волі, щоповернулися із спеціальних навчально-виховних установ закритого типа;організувати комплексне вивчення, аналіз ситуації в їх сім'ях з метою наданнянеобхідній допомозі. Необхідно розширити практику створення в установахутворення порад і комісій з попередження протиправного і адекватної поведінкиучнів і студентів, ретельніше організувати облік і індивідуальну роботу зучнями і студентами, схильними до здійснення протиправних вчинків.
Практикароботи установ освіти, історія педагогіки свідчать про пріоритетну ролькласного керівника (куратора) у виховному процесі. Класний керівник(куратор)сьогодні – це педагог-професіонал, що організовує через всілякі види виховноїдіяльності систему стосунків в класному колективі (навчальній, академічнійгрупі), що створює умови для творчого самовираження кожного вихованця,збереження його унікальності і розкриття потенційних здібностей і що здійснюєіндивідуальну корекцію процесу соціалізації, захист інтересів молодої людини. Кураторамгруп слід приділити особливу увагу виконанню наступних завдань: 1. Активізуватипрофілактичну роботу з сім'ями, що вчаться і студентами, що виявилися всоціально небезпечному положенні. Вивчати соціально-побутові умови учнів класу,групи, своєчасно звертатися за допомогою до фахівців соціально-педагогічної іпсихологічної служби, у відповідні соціальні інститути держави і суспільства; 2.Розвивати інтерес батьків до проблем успішності і дисциплінованості своїх дітей,залучати їх до широкої участі в навчально-виховному процесі; 3. Постійнопроводити аналіз виховної діяльності на основі моніторингу якості виховання; 4.Звернути особливу увагу на профілактичну роботу по формуванню здорового способужиття і відповідальної поведінки, підвищенню етичної і правової культури учніві студентів. Аналіз роботи педагогічних колективів, класних керівників,кураторів груп показує, що в даний час виховна діяльність педагогів, щоздійснюють керівництво класом або групою, все ще ускладнюється їх недостатньою методичноюпідготовкою. В зв'язку з цим актуальним є: А) підвищення статусу виховноїдіяльності класних керівників, кураторів груп, створення оптимальних умов длярозвитку їх професійної компетентності, педагогічної майстерності, творчогосамовираження, потреби у вдосконаленні власної професійної діяльності; Б)сприяння активному впровадженню в систему методичного навчання класнихкерівників кураторів груп оновленого вмісту виховання, активних методів і формйого практичного освоєння (організаціоно-діяльнісних, ділових ігор, соціально-психологічнихтренінгів, освітніх семінарів, різних форм проектного, проблемно-ситуаційногонавчання). Створення матеріально-фінансових умов для нормальної роботи виховноїсистеми навчального закладу є також однією з найважливіших задач керівниканавчального закладу. Його зусилля мають бути спрямовані, з одного боку, назберігання матеріальної бази навчального закладу, а, з іншого боку, на їїрозвиток відповідно до нових завдань, що виникають перед навчальним закладом.
 
2.2 Модель виховної системи Старобільського обласногомедичного училища
 
В умовах розбудови Української державності надзвичайного значеннянабуває інноваційний розвиток школи як важливої складової загальної середньоїосвіти, бо саме інноваційна діяльність є вимогою шкільного сьогодення. Розробляючиструктурно-змістові варіанти моделей процесу навчання (як цілісного, на основізагальних дидактичних принципів і закономірностей, так і предметно-змістового,на основі часткових похідних принципів), педагогічний колектив спирався нанауково-теоретичні і науково-методичні напрацювання з проблем дидактики, широкопредставлені працями таких учених, як В.Ф. Паламарчук, І.П. Підласий, Ю.І.Мальований, О.К. Дусовицький, Г.М. Ісаєвій та інших.
Виховна робота в Старобільському медичномуучилищі є невід’ємною складовою частиною процесу якісної підготовки фахівців.Училище виступає як центр соціокультурного простору, що фіксує позитивнийсоціальний вплив на студента, що захищає його від антисоціальних таантигуманних дій, підтримує його психологічно, сприяє його гармонійномурозвитку та самовихованню. Виховання розглядається як цілеспрямованадіяльність, орієнтована на створення умов для розвитку духовно – цілісноїорієнтації студентів на основі загальнолюдських та державних цінностей, наданняїм допомоги в життєвому самовизначенні, моральному, суспільному та професійномустановленні. В училищі розроблена концепція та програма виховної роботи.
Основні пріоритетні напрямки виховної роботи:
* створення оптимального виховуючого середовища,спрямованого на творчий саморозвиток та самореалізацію особистості;
* створення ефективної системи виховної роботисоціально – морального, естетичного, патріотичного, загальнокультурноговиховання студентів; * розвиток студентського самоврядування, діяльність студентськихзагонів; * реалізація виховного потенціалу навчальної та наукової роботи; * забезпеченнявисокоморального клімату та високої культури взаємовідносин в студентськомугуртожитку; * забезпечення соціального захисту студентів, організація психологічноїпідтримки та консультаційної допомоги на її основі; * проведення соціологічнихдосліджень з питань виховної роботи; * поширення простору соціальногопартнерства, розвиток різних форм взаємодії в сфері виховної діяльності; * запровадженнясистеми управління якістю виховної роботи. Головне завдання – досягненнявисокої культури в питаннях виховної роботи в училищі, створення особистісноорієнтованої виховної системи, що поширюється на всі області життєдіяльністьучилища. Початком перебудови виховної роботи в СОМУ можна вважати 2005 рік,саме тому, що в цей рік булла систематизована і конкретизована виховна роботазі студентами. Створені та затверджені на педагогічнійраді базовінормативні документи, що регламентують роботу педагогічного колективу з покращенняякості виховної роботі: «Стратегія розвитку ВНЗ до 2010»; «Концепція виховноїроботи»; «Освітня програма з пропаганди здорового способу життя на 2006–2010 рр»,затверджена структура виховної роботи, складовими якої є: рада з виховноїроботи зі студентами, рада з профілактики правопорушень серед студентів,спортивний клуб «Юність», музей, кабінет психологічного розвантаження тасоціально-психологічної роботи. Аналізуючи структуру управління на предметдостатності елементів, можна визначити її як оптимальну для училища, так яквона відображає основні елементи управління. В структурі управління виділенонаступні рівні (таблиця 2.2). Перший – стратегічний, що містить в собідиректора, педагогічну раду, які відповідають за стратегічний напрямок розвиткуучилища: щорічно, на засіданні педагогічної ради в серпні заслуховується звітпо виконану роботу за рік та основні напрямки та завдання на наступнийнавчальний рік, затверджується річний план роботи, на щомісячних нарадах придиректорі затверджуються плани роботи на місяць; Другій – тактичний, щомістить заступників директора з навчальної, виховної, практичної роботи,завідуючого відділеннями, методичне об'єднання кураторів груп, предметно-цикловихкомісій, методична рада, мала педагогічна рада, які розробляють та реалізуютьтактику розвитку училища, відповідають за організацію конкретних дій з основнихнапрямків функціонування училища, планується робота з ключових питань стравнавчального закладу, розробляються та затверджуються заходи тематичнихмісячників; Третій – оперативний, що містить в собі кураторів груп,викладачів предметників, соціально-педагогічну службу, кураторів груп, які єбезпосередніми виконавцями стратегії та тактики функціонування навчальногозакладу, розробляється методичне та інше забезпечення проведення конкретнихзаходів, коректується план роботи; Четвертий – самоврядування – цестуденти, які є кінцевим ланцюгом ланцюзі управління, саме для яких і повиннаефективно функціонувати система управління (інститут президента Студентськоїгромади, студентська рада гуртожитку, волонтерські загони, художні рада).
Таблиця 2.2 Структурауправління Старобільського обласного медичного училища
 
/>/>/>/>/>/>/>/>
Директор  
Педагогічна рада   1рівень Стратегічний/> /> /> /> /> /> /> /> />
Заст.
дир. з НР  
Заст. дир. з ВР  
МО
кураторів груп  
Мала
Пед
рада  

/>/>/>/>/>/>/>/>2 рівень Тактичний
/>

Вихователь гуртожитку  
Психологічна служба  
Викладачі предметники   3рівень Оперативний/>
Органи самоврядування  

/>/>/>/>/>/>/>/>4 рівень Самоврядування
/>

______

/> 

Мета виховної діяльності в Старобільському обласному медичномуучилищі полягає в соціалізації особи майбутнього конкурентоздатного фахівця з середньоюпрофесійною освітою, що володіє високою культурою, інтелігентністю, соціальноюактивністю, якостями громадянина – патріота.
Іншими словами, мета може бути представлена у вигляді виконаннясоціального замовлення, що включає набір якостей особи, якими повинен володітистудент після закінчення вищого учбового закладу. До них відносяться:
– моральність
– інтелігентність
– патріотизм
– прагнення до здорового способу життя
– загальна і професійна освіта
– соціальна активність
– заповзятливість
– готовність самостійно приймати рішення в ситуації вибору
– здібність до співпраці і міжкультурної взаємодії.
Головним завданням виховної діяльності у СОМУ можна вважати створенняумов для активної життєдіяльності студентів, для цивільного самовизначення ісамореалізації, для максимального задоволення потреб студентів вінтелектуальному, культурному, етичному і фізичному розвитку.
Конкретизуючи поставлене завдання, можна виділити її наступніосновні моменти:
– Виховання етичних якостей, інтелігентності.
– Формування у студентів цивільної позиції і патріотичноїсвідомості, правової і політичної культури.
– Виховання внутрішньої потреби особи в здоровому способіжиття.
– Формування особових якостей, необхідних для ефективноїпрофесійної діяльності.
– Постійний розвиток умінь і навиків управління колективом урізних формах студентського самоврядування.
– Розвиток орієнтації на загальнолюдські цінності і високігуманістичні ідеали культури.
– Формування у викладачів відношення до студентів як досуб'єктів власного розвитку (педагогіка співпраці).
– Здійснення виховної місії вузу на основі розвиненої соціокультурноїсфери училища і міста – театрів, бібліотек, музеїв, спортивно-оздоровчихкомплексів, науково-культурних центрів і клубів за інтересами, виставок творівмистецтва і студентської творчості і ін.
– Збереження і примноження історико-культурних традицій училища.Залучення до училищного духу, формування відчуття училищного корпоративізму ісолідарності.
– Розвиток клубною і досугової діяльності, як особливої формижиття студентів.
Для досягнення позначеної мети і поставлених завдань потрібнездійснення комплексу взаємозв'язаних рішень і дій з ряду напрямів виховнійдіяльності:
1. Морально-духовне виховання;
2. Патріотичне і правове виховання;
3. Професійне е виховання;
4. Естетичне виховання;
5. Фізичне виховання;
6. Екологічне виховання.
Механізмиреалізації виховної діяльності у СОМУ
Механізмиреалізації виховної діяльності в Старобільського обласного медичного училища полягаютьу наступних заходах:
– Проведеннясоціологічних досліджень серед студентів і викладачів, що дозволяють:
а) з’ясуватиієрархію ціннісних (перш за все, етичних і естетичних) орієнтирів;
б)накреслити круг проблем морально-етичного характеру, з якими вони найчастіше стикаються;
в) з’ясувативідношення студентів різних відділень до самої ідеї про необхідність їхвиховання;
– Використаннярезультатів вищезазначених досліджень для організації життєдіяльності як основивиховного процесу (формування атмосфери згоди, єднання, правової культури,пошани до морально-етичних принципів і норм спілкування);
– Створеннямоделі виховної діяльності СОМУ;
– Розробкакомплексної програми виховної діяльності СОМУ;
– Підготовкаі перепідготовка тих, хто здійснює виховну діяльність;
– Проведенняспільних семінарів для викладачів, кураторів і студентського активу;
– Організація«дошок пошани» кращих студентів відділень і училища;
– Встановленняпартнерських стосунків з вузами і центрами, що займаються розробкою проблемвиховної діяльності;
– Розробкаі впровадження комплексної програми з розвитку студентського самоврядування, щосприяє професійній і культурно-етичній самореалізації студентів і активнійучасті в управлінні справами училища. Для підвищення ефективності даної роботи проводитьсянавчання студентського активу («Школа лідерів») з різних напрямків роботи: навчальної,наукової, творчої, спортивної, політичної;
– Організаціясоціологічного дослідження з метою вивчення молодіжних проблем і динамікиціннісних установок.
– Оптимальнепланування виховної діяльності у групах, на відділенням, училищі. Виховнадіяльність у СОМУ сьогодні повинна бути не як одночасна передача досвіду відстаршого покоління до молодшого, а і як взаємодія і співпраця викладачів істудентів у сфері їх спільної навчальної і позанавчальної діяльності. Одним знайбільш важливих суб’єктів виховання, що роблять на студентську молодьопосередкований вплив, є вся училищна атмосфера, тому виховне середовищеформується силами всіх співробітників училища.
Дана виховна системаповинна служити основою для створення комплексної Програми виховної діяльності вСОМУ конкретних програм, окремих планів виховної роботи в училищі, навідділеннях, гуртожитку.
При проведенні виховноїдіяльності необхідно враховувати моральні і матеріальні стимул-реакції.
Система виховання, позасумнівом, носить динамічний характер. Тому вона повинна постійно творчорозвиватися і збагачуватися.
При розробці моделівиховної діяльності СОМУ були досліджені, враховані і частково використаніпринципові положення і підходи наступних наукових джерел і авторських робіт (БерезінаВ.А. «Виховання в сучасному вузі: нові підходи»; Гавріков А.Л., Гуділов С.В. «Нормативнезабезпечення навчальної діяльності і соціальної підтримки студентів»; Гавріков А.Л.,Гуділов С.В., Поровський Г.С. і ін. «Основна освітня програма. Виховна діяльністьяк об’єкт аналізу і оцінювання», під. ред. І.А. Зімньої; Донченко А.П., Прокофьев Ю.А.і ін. «Концепція розвитку гуманітарної освіти»; Зімняя І.А., Боденко Б.Н.і ін. «Виховання – проблема сучасної освіти»; Лісовський В.Т. «Основи концепціїі програми виховання студентів вузів»;» Б.К. Коломієць, О.А. Васильєва «Оцінкаякості виховної діяльності в системі управління якістю освіти; Рябов Л.П. Морально-гуманістичніпідходи до формування особи фахівця, розвитку в студентства громадянськості іпатріотизму).
Таблиця 2.3 Результатифункціонування виховної системи СОМУКритерії оцінки якості виховання Показники ефективності функціонування виховної системи училища Перспективи
1. Людина-всебічно розвинута особистість: здібність до творчості, високий рівень розумової діяльності, сформовані пізнавальні інтереси, інформативна культура.
2. Параметри моніторингу рівня вихованості студентів училища моделі «Екологія і Діалектика»:
а / Людина – всебічно розвинена особа: здібність до творчості; високий рівень розумової діяльності; сформовані пізнавальні інтереси; інформативна культура; кмітливість, допитливість, цілеспрямованість; прагнення до самовиховання; ерудиція, уважність, логіка мислення; прагнення до успіху;
Людина – духовна особистість: наявність етичних якостей; стійкість етичної поведінки; розвинений художній смак; здібність до глибокого переживання естетичних відчуттів; уміння відчувати і цінувати красу; виконання правил для учнів, шкільного розпорядку; культура мови, естетика праці; патріотизм, неприйняття аморальної поведінки;
б/ Людина – особа, відкрита іншим людям: комуникативність, співпереживання, колективізм, тактовність, уміння бути хорошим товаришем, прагнення прийти на допомогу; активна участь в справах групи і училища; альтруїзм, адекватна самооцінка;
в/ Людина – відповідальна особа: незалежність поведінки від зовнішнього контролю; уміння передбачати наслідки своїх вчинків; сформованість внутрішнього самовираження; принциповість; сміливість, уміння володіти собою; готовність до свідомого обрання професії; старанність, почуття обов'язку; самостійність; дотримання правил безпеки; уміння організувати свій час; обдуманість вчинків
1. Поведінка в училищі
2. Сформованість моральних якостей
3. Сформованість загально людських цінностей
4. Єдність студентської групи
5. Відповідальність що до навчання
6. Робота органів студентського самоврядування
7. Розвиток креативних здібностей у колективах додаткової освіти
8. Поширення системи додаткової освіти
9. Результативність участі у районних, обласних конкурсах фахової майстерності, художніх конкурсах, олімпіадах, спортивних змаганнях, тощо
10. Підвищення педагогічної майстерності усіх учасників виховного процесу
11. Відгуки батьків про роботу педагогічного колективу
1. Розвиток студентського самоврядування
2. Розробка програми взаємодії педагогічного колективу з батьками
3. Розробка програми «Ми разом», що координує діяльність педагогічного колективу, батьків, студентське самоврядування, оточуюче середовище.
 
Таблиця 2.4 Основні компоненти й елементи виховної системиСтаробільського обласного медичного училищаКомпоненти виховної системи Складові частини (елементи) компонентів 1. Індивідуально-груповий
1. Адміністрація училища.
2. Куратори груп
3. Батьки студентів
4. Викладачі, представники громадськості, що беруть участь у виховному процесі і життєдіяльності колективу училища 2. Ціннісно-орієнтований
1. Мета виховної роботи.
2. Виховна проблема, над якою працює училище, основні напрямки її реалізації.
3. Принципи побудови виховної системи та життєдіяльності училища 3. Функціонально-діяльнісний
1. Системоутворюючий вид діяльності, структура, форми і методи організації виховної роботи
2. Основні функції виховної системи.
3. Педагогічне забезпечення і самоврядування життєдіяльністю студентського колективу училища. 4. Просторово-часовий
1. Емоційно-психологічне, морально-духовне і предметно-матеріальне середовище.
2. Між групові стосунки та зв’язки в межах училища як цілого училищного організму.
3. Зв’язки і стосунки студентського колективу з іншими спільнотами студентів, молоді, дорослих.
4. Місце і роль кожної групи у виховному просторі навчального закладу.
5. Місце і роль медичного училища у виховній роботі м. Старобільська.
6. Етапи становлення і розвитку виховної системи. 5. Діагностично-аналітичний
1. Критерії ефективності виховної системи.
2. Методи і прийоми вивчення результативності виховної системи.
3. Форми і засоби аналізу, оцінки й інтерпретації отриманих результатів.
Упродовж багатьох років у вихованні на перше місце ставили школу,навчальний заклад, потім сім'ю, громадськість. Однак у результаті суспільних іекономічних знань життя впевнено ставить на чільне місце саме сім'ю і родину,батьків як перших і природних вихователів своєї дитини. Саме родина є першоюшколою виховання, де плекаються моральні якості, шануються звичаї, традиції,зберігається пам'ять роду. З родини йде життя людини. Без родини, сім'ї,батьків виховати морально здорову людину неможливо [4].
У виховному процесі училища велику роль відіграють студентськіоргани самоврядування. Вони забезпечують активну участь кожного студента врізних видах діяльності: начально-пізнавальній, ціннісно-орієнтованої,трудовій, художньо-естетичній, спортивно-оздоровчій, суспільно-гуманістичний ікраєзнавчий. Для студентів працюють різні гуртки за інтересами, спортивнісекції, бібліотека, читальний зал
Досвід училища свідчить, що саме українознавство може датистудентам можливість усвідомити себе українцями, громадянами своєї держави.Саме для цього училище має освітню програму з української мови та літератури.
Головне завдання педколективу сьогодні – надати українознавчогозмісту всьому навчально-виховному процесу. Аспект українознавства чіткоокреслюється на заняттях з історії, географії, української мови і літератури,на першому курсі (база 9 класів), заняттях з клінічних дисциплін передбачаєтьсявивчення історії та етапи становлення української медичної науки.
Викладачами училища, що працюють на базі неповної середньої освітирозроблено систему занять українознавчої тематики з різних курсів і предметів:
• Українознавче виховання дитини в сім'ї.
• Історичне минуле рідного краю.
• Традиції та обрядовість українського народу.
Викладачі, що працюють на базі повної середньої освіти в межахвивчення курсу «Культурології» вивчають розвиток українською культури і науки вконтексті з загальносвітової культури. По закінченню вивчення культурології таісторії України на ІІ – х курсах передбачено творчі звіти груп «До джерелрідної Батьківщини» та «Історія України в обличчях», презентації клінічнихдисциплін, де дається аналіз розвитку українських фундаментальних дисциплін:терапії, педіатрії, хірургії, акушерства і гінекології.
Виховний процес училища ґрунтується на засадах органічногопоєднання національного із загальнолюдським, виховання студентів громадянами іпатріотами. Домінантним є все (форми, методи, завдання), що пов'язане з розвиткоммедицини на Україні. Вагому роботу проводять студенти, під керівництвомвикладачів, по збору матеріалів з історії розвитку медицини Старобільщини, натериторії якої було засновано найстарішу в краї земську лікарню, першийнавчальний медичний заклад сучасної Луганської області. Матеріали про історичнеминуле навчального закладу «Пам’яті нашої імена» збираються по напрямках:випускники училища 1935–1941 років, випускники – учасники ІІ світової війни,випускники-вчені, учасники локальних воїн та воєнних дій у Афганістані,керівники системи охорони здоров’я, випускники, що мають особливі досягненняперед Батьківщиною. Проміжним підсумком пошукової роботи стала презентація«Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє», матеріали якої були надані вЛуганський державний медичний університет для відкриття експозиції «МедицинаЛуганщини першої половини ХХ століття». Історія міста багатогранна. Воно булопершим містом, визволеним від фашистських загарбників в роки ВеликоїВітчизняної війни і в ньому півроку працювали Уряд Української РСР та ЦК КПУ;була заснована перша обласна очна лікарня, знаходився табір військовополоненихполяків у 1939–1940 рр. Студенти знайшли випускницю 1938 року, яка працювала втаборі фельдшером і сьогодні вона стала живим ланцюжком між загиблими поляки таїх нащадками, що приїжджають на могили померлих.
Мета всіх учасників виховного процесу – створення в кожній групі,училищі родинного мікроклімату. Найцінніше – це духовний зв'язок з молоддю,який з'явиться лише у такому родинному середовищі, де панують любов і злагода,де дорослі завжди знаходять час для спілкування з дітьми.
Аналіз виховного простору СОМУ дає можливість виділити наступніхарактерні риси:
1. Об’єктом виховання переважно є особи юнацького віку, проблемавиховання яких стоїть особливо актуально, так як саме в цей період відбуваєтьсясамовизначення людини, формується його життєва позиція, світогляд, ставленнясвого «Я». До вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації приходять свогороду представники «другого ешелону» молоді, які у де яких випадках відстають зарівнем від вузівської ІІІ-ІV рівнів і, як показують дослідження і практика,останніми роками усе більш знижується її освітній і культурний потенціал.
2. Суттєвою особливістю виховного простору училища є мотиваціявступу в нього. Хоча для наших студентів освіта достатня тісний зв'язало зідеєю здобуття диплома, даний мотив не є таким, що переважає. Набагатоважливіше для них життєвий успіх. В цьому відношенні вони є сприятливішимоб'єктом виховної дії, яка, через специфіку їх орієнтації на професію,професійний успіх, вочевидь, повинно здійснюватися, в першу чергу, в ході професійноїосвіти і навчання.
3. Аналіз особливостей об'єкту виховання дає підставу вважати, щоспецифіка студентської свідомості, з одного боку, створює реальні передумовидля ефективної дії у напрямі поставлених цілей; з іншого боку – перешкоджає їхреалізації. Можна стверджувати, що, не дивлячись на досить високий рівеньсолідарності об'єкту (студентів) з такими цілями виховання як гуманістичнийсвітогляд, патріотизм, моральність, існують серйозні перешкоди для затвердженняцих якостей. Вони зв'язані, головним чином, з деструктивною дією загальноїдуховної атмосфери в суспільстві. У практичній виховній діяльності необхідноздійснювати постійну діагностику міри прояву і поєднання негативних іпозитивних рис свідомості об'єкту.
4. Виховний простір училища характеризується досить високим рівнемєдності суб’єктивно-об’єктивних взаємозв'язків. Це виступає як важливапередумова ефективності виховної діяльності. Результативність її знижується неунаслідок розриву зв'язків суб'єкта і об'єкту в рамках училищного виховногопростору, а під впливом украй негативної дії зовнішнього середовища.
Забезпечення стабільності і стійкості самого виховного просторуучилища передбачає вживання технологій соціальної регуляції. У їх числі:нормативна; традиційно-ритуальна; конвенціональна; компаративна; змагальна;комунікативна; ціннісна; оцінна; статусна; символічна; психотерапевтична;соціально-екологічна; селективна; стимулююча; примусова; ситуаційна. Розробленав ході дослідження матриця вживання цих технологій в умовах училища дає можливістьвизначити їх цілі, способи вживання і прогнозувати можливі негативні наслідки. Оптимізаціяуправління училищнім виховним простором вимагає розвитку практики прогнозуванняі проектування виховного впливу. Рішення даної задачі можна здійснити шляхомстворення в середніх спеціальних учбових закладах психолого-педагогічних служб,функціями яких є: діагностика виховного процесу, аналіз всіх компонентіввиховного простору; розробка рекомендацій, направлених на вдосконаленнясоціальної регуляції виховного простору; робота по підвищенню кваліфікаціївихователів; інформаційне забезпечення виховного процесу; прогнозування іпроектування виховного процесу; відстежування результатів виховної дії ікорекція виховного процесу.
Особливості моделі організації виховної роботи в СОМУ
Запропонована модель складається з ряду взаємозв'язаних ланок,першою з яких є поза аудиторна виховна робота академічних груп і відділень (щорозвиває кругозір і професійні уміння і навички студентів, проведенняконкурсів, ігор, олімпіад) і обов'язкова робота кураторів студентських груп,робота з адаптації першокурсників, виявленню їх інтересів, творчого потенціалуі здібностей. Тут на перший план виходять не масові, а індивідуальніформи роботи із студентами, які були втрачені у сучасний період або такі, щоохоплюють обмежену кількість студентів.
Планування розділу плану індивідуальної роботи викладача «Робота зпрофесійного виховання студентів» є обов'язковою для кожного викладача училища.Якщо кабінету або предметно-цикловій комісії доручається організація будь-якихважливих загально-училищних заходів, то ця діяльність здійснюється на основіпопереднього планування з залученням кураторів і активів академічних груп, набазі яких проводиться виховний захід. Такими заходами можуть бути: Всесвітнійдень медичної сестри (предметно-циклова комісія сестринського процесу), деньмедичного працівника України 9 предметно-циклові комісії з педіатрії, терапії,хірургії), День здоров'я (кафедра фізичного виховання), Шевченківські дні (кабінетукраїнської мови та літератури)), екскурсії до музеїв (кафедри), предметнімісячники, тощо.
Керівництво всією виховною роботою в училищі здійснює заступникдиректора з гуманітарної освіти та виховання відповідно до Положення пропосадові обов'язки, основним завданням якого є розвиток професійних умінь інавичок студентів, практична підготовка їх до ведення роботи з організаціїмолодіжного дозвілля враховуючи інтереси іособистісний потенціалкожного студента. Звідсидругою ланкою у запропонованій моделі виступаєдіяльність заступника директора з виховної роботи, що містить у собі:
-          формування органів студентського самоврядування на основіПоложення про студентське самоврядування Старобільського обласного медичногоучилища;
-          проведення загально-училищних заходів (наприклад День Знань,посвячення у студенти «Свято Білого одягу», День училища, «Міс училища»,«Стиляга року», КВК, новорічне свято, День Святого Валентина, 8 березня, випускнівечори, студентські наукові конференції, презентації пошукової роботи, конкурси«Студент року» конкурси фахової майстерності, тощо);
-          координаційну роботу кабінетів з адаптації першокурсників;проведенню свят «Тиждень першокурсника», «Присвячення в студенти»; ознайомленнюїх з історією училище, правовим і соціальним статусом студента, елементарнимивідомостями про організацію навчальної діяльності; культурі розумової праці;вивченню бюджету часу студентів; усуненню перевантажень у навчальному розкладі,тощо.
Третя ланка – робота Студентського суспільства, спеціальноствореної структури для вирішення завдань виховної роботи із студентами зреалізації системи училищних заходів, що формують у студентів уявлення пропрестижність обраної професії, училища, розвитку відчуття спільності. До цихзаходів належить проведення урочистих ритуалів: Присвячення в студенти, ДеньВчителя, Ювілей училища, тиждень Науки, всесвітній день медичної сестри, Деньмедичного працівника України, вручення дипломів, тощо.
Четвертою важливою ланкою у моделі виховної роботи вучилищі є робота методичного об’єднання кураторів академічних груп і навчання студентськихсекторів у структурі Студентського суспільства (наукового, навчально-виховного,культмасового). Мета цієї роботи – надати виховну підтримку студентам уздійсненні життєдіяльності училища.
П’ята ланка – робота у гуртожитку. Вона передбачає контроль уперіод самопідготовки студентів; щоденне чергування викладачів у гуртожитку; роботатренажерних кабінетів з клінічних дисциплін, консультації з предметів,додаткові заняття зі студентами, що мають незадовільні оцінки, відпрацюваннязаборгованостей; робота бібліотеки; пропаганду здорового способу життя,запобігання вчиненню студентами, які мешкають у гуртожитку, правопорушень,вживанню ними алкоголю, наркотиків, палінню; організація конкурсів «кращакімната», «краща секція»; проведення виховних заходів (свято української кухні,хліб, сіль-новоселам, конкурс фіточаїв, тощо)
Шоста ланка – організація студентського дозвілля. Мета цієїроботи – ефективна організація вільного часу студентів (наприклад, КВК,студентські фестивалі, міські і обласні конкурси, тощо).
Сьомою ланкою у створенні педагогічно виховуючогосередовища, ланкою запропонованої моделі виховної роботи в училищі є широкевикористання можливостей позаучилищного культурного середовища, використаннякультурного потенціалу міста – залучення студентів до участі у міських іобласних заходах, створення творчих колективів, організація виставок; екскурсійу театри, бібліотеки, музеї, до видатних міст України з метою розширеннякультурного кругозору студентів, формування у них ціннісних орієнтацій.
Критеріями результативності пропонованої моделі є:
1.      Міра стабільності і чіткості роботи всіх ланок системивиховної роботи в училищі.
2.      Масовість участі студентів у різних училищних заходах.
3.      Якість участі, результативність учасників конкурсів,змагань, вечорів, фестивалів.
4.      Присутність постійної і живої ініціативи студентів, їхсамостійний пошук нових форм позанавчальної роботи.
5.      Вимоги до якості проведення культурно-масових заходів.
6.      Прагнення реалізувати себе у професійній діяльності заосновною або додатковою спеціальністю.
7.      Відсутність правопорушень серед студентів.
8.      Міра впливу училища на характер молодіжної політики умісті.
Вищий навчальний заклад України І-ІІ рівнів акредитації – це передусімшкола культурного самовизначення й реалізації особистості, де повинністворюватися сприятливі умови для оволодіння кожним студентом базовоюкультурою, серцевиною якої становлять духовні цінності українського народу ісвітової цивілізації.
І сучасний навчальний заклад моє виконувати соціальне замовленняособистості – бути конкурентноздатною у суспільстві з ринковою економікою,вміти планувати стратегію власного життя, орієнтуватися у системінайрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, визначити своє життєвекредо і свій стиль.
Таким чином, колектив викладачів Старобільського обласногомедичного училища працює над створенням умов для самопізнання, самовиховання тажиттєво значущого вибору. І принципи виховання формують світогляд особистості,визначають формування ключових життєвих цілей.

Висновки
Внаслідок посилення демократичних тенденцій у житті суспільстваосвітні системи, як його значущі складові, почали переносити акцент із масовихпедагогічних явищ на особистість студента, вивчення можливостей і обставин їїіндивідуального розвитку, умов саморозкриття і самореалізації людини на різнихетапах її життєдіяльності. Тенденція особистісної орієнтованості освітніхсистем виявляється й у педагогічній освіті. Життя висунуло суспільний запит навиховання творчої особистості, здатної, на відміну від людини-виконавця,самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартнірішення. У зв'язку з цим перед педагогами постає завдання – навчитися мистецтвувиховної роботи, оволодіти новими технологіями управління виховного процесу.Управління виховною системою, як невід'ємна частина педагогічної системинавчального закладу може бути переважно інтуїтивним або спиратися на теоретичніоснови науки. У зв'язку з цим надзвичайно важливо визначити, як співвідноситьсяпрактика і теорія управління.
У дослідженні теоретично доводиться та перевіряється практичноуправління розвитком виховної системи як створення оптимальних умов дляреалізації цілей навчального закладу на прикладі Старобільського обласногомедичного училища.
Управління навчальним закладом – це цілеспрямована,активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метоюзабезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи тапереведення її на більш високий якісний рівень.
Управління розвитком освітнього закладу – це видуправлінської діяльності, який спрямований на переведення установи в режимрозвитку та забезпечення якісно нових освітніх результатів.
Щоб управління розвитком закладу освіти було ефективним, системауправління повинна забезпечувати
•        високу інформованість про потенційно можливінововведення, про
можливості розвитку установи;
•    повноту вивчення актуальних проблем. Проблеми визначають розвитокзакладу. Необхідно здійснювати їх аналіз, спираючись не тільки на сьогоденнянавчального закладу, але й даючи прогноз на майбутнє;
•    раціональність вибору загальної та окремих цілей, інтерактивність
цілей;
•    реалістичність планів, забезпеченість ресурсами (матеріальними,
фінансовими, кадровими, часу тощо), збалансованість, розподіл функцій,
обов'язків, надання прав відповідно до мети розвитку;
•    зацікавленість всіх учасників навчально-виховного процесу,удосконалення діяльності, підвищення професіоналізму педагогів, тобто мотиваціявсіх виконавців програми розвитку освітньої установи;
•    можливість здійснювати аналіз, контроль та корекцію впровадження
новацій, реалізації програми розвитку закладу освіти.
Виховна система – це комплекс взаємозалежних компонентів, щорозвиваються в часі і просторі: цілей, заради яких система створюється;спільної діяльності людей, що її реалізують; самих людей як суб'єктів цієїдіяльності; освоєного ними середовища; відносин, що виникають між учасникамидіяльності; керування, що забезпечує життєздатність і розвиток системи.
Виховна система проходить у своєму розвитку чотири етапи:
1. Етап становлення.
2. Етап стабільного розвитку.
3. Етап завершальний.
4. Етап відновлення і перебудови системи.
Для кожного етапу характерні специфічні задачі, види діяльності,організаційні форми, системостворюючі зв'язки.
Особливе значення зовнішнього управління складається у створенніумов для реалізації розробленої моделі.
Виховна система не може існувати постійно. У більшості випадківвиховна система розвивається швидше, ніж інші соціальні системи. Це природно,тому що в будь-якому виховному закладі іде достатньо швидка зміна поколінь. Кожнепокоління повинно відчувати себе суб'єктом розвитку системи, повинно вносити внеї щось нове, своє. Тому, розвиток виховної системи детермінується не стількиоб'єктивними, скільки суб'єктивними факторами.
Таким чином, управління виховною системою можна розглядати як трьохаспектний процес:
1. Управління створенням цілісної системи.
2. Укріплення її цілісності.
3. Корегуюче управління із включенням кожної дитини й дорослого в
систему колективних справ і відношень.
Розвиток виховної системи здійснюється через:
• зацікавленість вищих органів освіти діяльністю педагогічнихколективів по створенню виховної системи;
• вивчення досвіду діяльності педагогічного колективу;
• залучення зацікавлених осіб до вивчення досвіду з метоюформування позиції громадського прийняття нової ідеї;
• моральне заохочування та матеріальна винагорода за успішніефективні результати діяльності.
Створення виховної системи повинно супроводжуватися прогнозуваннямрозширення виховного простору, засвоєнням соціального, природного, естетичногосередовища. Значущу роль у створенні та розвитку системи грає студентськесамоврядування і колективне творче виховання.
«Виховна система є цілісний соціальний організм, що виникає впроцесі взаємодії основних компонентів виховання (цілі, суб'єкти, їхдіяльність, спілкування, стосунки, матеріальна база) і володіє такимиінтеграційними характеристиками, як спосіб життя колективу, його психологічнийклімат».
Виховна система – це комплекс взаємозв'язаних компонентів: цілей, щорозвивається в часі і просторі заради яких система створюється; спільнійдіяльності людей, що її реалізовують; самих людей як суб'єктів цієї діяльності;освоєного ними середовища; стосунків, що виникають між учасниками діяльності;управління, що забезпечує життєздатність і розвиток системи.
Петербурзькі дослідники І.А. Колесникова і Е.Н. Баришниківвважають, що «виховна система відображає специфічний спосіб організаціївиховного процесу на рівні конкретної установи»
Е.Н. Степанов вважає, що головне призначення виховної системиполягає в педагогічному забезпеченні і сприянні розвитку особи дитяти, томувиділяє в дефініції дане призначення разом з іншими сутнісними характеристикамивиховної системи. [86]. На його думку «виховна система – це впорядкованацілісна сукупність компонентів, взаємодія і інтеграція яких зумовлює наявністьу освітньої установи або його структурного підрозділу здатності цілеспрямованоі ефективно сприяти розвитку особи. Загальна здатність сприяти розвитку особи уявляєтьсядосліднику як ціле, таке, що складається з окремих здібностей, таких як:
•        здатність діагностувати розвиток особистості студента,студентського і педагогічного колективів;
•        здатність висунути і обґрунтувати мету виховного процесу;
•        здатність організувати життєдіяльність співтовариствадітей і дорослих у максимальній мірі сприятливу для самореалізації ісамоствердження особи молодої людини, викладача, батьків;
•        здатність інтегрувати зусилля суб'єктів виховногопроцесу, зробити їх найбільш ефективними;
•        здатність створити у освітній установі і за його межамирозвиваюче середовище, етично сприятливе і емоційно насичене;
•        здатність здійснити науково обґрунтований аналізсоціально-педагогічної ситуації, що склалася, підучених результатів виховноїдіяльності, тощо;
Вчені називають також риси виховної системи, характерні для даногосоціально-педагогічного явища:
•        Виховна система – це система соціальна. Її ядро – люди іїх потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, дії, стосунки.Функціонування виховної системи здійснюється відповідно до законів суспільногорозвитку.
•        Виховна система – це система педагогічна. Їїфункціонування пов'язане з реалізацією цілого ряду педагогічних завдань, длявирішення яких використовуються всілякі форми, прийоми і методи педагогічноїдіяльності. Результати вирішення завдань свідчать про ефективність виховноїсистеми.
•        Виховна система – це система ціннісно-орієнтована.Будь-яка виховна система орієнтована на певні цінності. У сучасній педагогічнійнауці і практиці визнані педагогічно недоцільними ідеї побудови виховногопроцесу на основі антигуманних цінностей і авторитарного стилю стосунків міжпедагогом і дитям і узятий курс на моделювання, побудову і дослідження виховнихсистем гуманістичного типу.
•        Виховна система – це система цілісна. Часто її називаютьорганізмом, як би підкреслюючи, що вона складається з органів-компонентів,взаємозв'язок і взаємодія яких дозволяє системі функціонувати як єдине ціле іволодіти системними інтеграційними якостями.
•        Виховна система – це система відкрита. Вона має безлічзв'язків і стосунків з соціальним і природним довкіллям, які забезпечуютьфункціонування і розвиток системи.
•        Виховна система – це система цілеспрямована. ЇЇ неможливоуявити без цілі. При відсутності цільових орієнтирів виховна діяльність втрачаєсвій сенс, так як її сутнісною характеристикою є цілеспрямованість.
•        Виховна система – це система складна і імовірнісна
•        Складність виховної системи обумовлена великою кількістюелементів і зв'язків між ними. Майбутнє складних систем важко передбачити, томупрогнози носять імовірнісний характер.
•        Виховна система – це система саморозвиваюча ісамокерована. В середині системи прихована здібність до подолання протиріч розвиткузусиллями самих учасників педагогічних процесів, здібність до самоуправління,:постановці цілей, проектуванню нового стану системи виховання і етапів йогодосягнення, коректуванню навчально-виховних процесів, об’єктивному аналізу їхходу і результатів, висуненню нових перспектив, тощо.
Основою розвитку виховної системи навчального закладу є розробкаконцепції внутріучилищного управління. Сутність її полягає у підході до внутріучилищногоуправління як діяльності, спрямованої на створення цілісного комплексу умов – прогностичних,педагогічних, кадрових, психологічних, організаційних, правових, медичних, санітарно-гігієнічних,матеріально-фінансових, необхідних для функціонування і розвиткунавчально-виховного процесу училища. Як ціль училища в концепції розглядаєтьсярозвиток студента, а як ціль управління – створення перелічених вище умов.
1. Реалізовуючи національний зміст навчання та виховання,викладачі, куратори груп спрямовують свою діяльність на національно-патриотичневиховання студентів, основними завданнями якого є:
-          формування патріотичних почуттів;
-          формування рис громадянина;
-          вивчення бойових традицій та героїчних сторінок українськогонароду, його Збройних сил;
-          формування національної свідомості і людської гідності, любові дорідної землі, родини, готовності до захисту Батьківщини;
-          дотримання мовної культури;
-          пошукова робота;
-          формування творчої, працелюбної особистості, вмілого господаря, щоволодіє відповідними навичками, вміннями та професійною майстернісю;
-          Вміння самостійно на основі сучасних знань про ринкову економікузастосовувати власні здібності у системі виробництва, науки, освіти.
2. Прищеплення любові до обраної професії – основне завданнятрудового виховання. Допомагають у трудовому вихованні молоді медичного училищанаступні форми і методи роботи:
– чергування навчальних груп у відділеннях Старобільськоїлікарні;
– заняття у предметних гуртках, проведення дослідницькихробіт з актуальних медичних проблем сьогодення (туберкульоз, СНІД, шкірнізахворювання, захворювання сердцево-судинної системи);
– робота волонтерського загону;
– участь у обласних конкурсах профмайстерності;
– участь у науково – теоретичних конференціях різного рівня;
– робота будівельної бригади з благоустрою училища, ремонту;
– в межах виконання комплексної регіональної програми«Сприяння працевлаштування та вторинної зайнятості молоді Луганщини (2005–2010 рр.)на базі училища сформований і діє трудовий загін, що виїжджають на роботу доКриму;
– на базі гуртожитку працює клуб «Господарочка».
Виконуючи завдання морально-правового виховання педагогічнийколектив працює над:
-          прищепленням поваги до Конституції України, її державних символів,знання та дотримання законів;
-          виховання і підготовка студентів до життя і діяльності в правовій,демократичній державі;
-          прищеплення й розвиток моральних почуттів глибокого усвідомленнявзаємозв’язку між ідеями особистої свободи, правами людини та її громадськоювідповідальністю;
-          боротьбою з корупцією та зловживанням посадовими особами службовимстановищем;
-          пропагандою здорового способу життя. СОМУ є координуючим центром зпропаганди здорового способу життя у районі;
Педагогічний колектив працює над вихованням у молоді естетичнихпоглядів, смаків, які ґрунтуються на народній естетиці, найкращих надбанняхцивілізації; вихованням духовної культури особистості та створенні умов длявільного формування нею власної світоглядної позиції. Сплановано й організованодозвілля студентів. Працює ФСК «Юність», який ставить за мету пропагандуздорового способу життя, формування у молоді фізичних здібностей, зміцненняздоров’я, гармонії тіла і духу, природи і людини. В училищі є два спортивнихзали, футбольне поле, спортмайданчик на вулиці. При гуртожитку працює кімнатапсихологічного розвантаження метою роботи якої є: створення умов для реалізаціїзадач з психорегуляції, релаксації зняття емоційно-психологічного напруження,тривожності у студентів; формуванню у них адекватної самооцінки впевненості усвоїх можливостях; вивчення індивідуально-психологічних та типологічнихособливостей студентів нового набору; надання адресної допомоги потребуючимцього; створення комфортних умов в адаптаційному періоді; на базі кабінету проводитьсяаналітична робота за результатами тестування студентів: «Статуснервово-психічного стану» Кольоровий тест Люшера; Характерологічний (заЛеонгардом)
Таким чином, колектив Старобільського обласного медичного училищапрацює над створенням умов для самопізнання самовиховання, життєво значущоговибору, формують світогляд особистості, визначають формування ключових життєвихпозицій.
Виховання – це перш за все живе слово викладача, живі людськівзаємостосунки викладача зі студентами, формування свідомого громадянина,патріота, професіонала, тобто людини з притаманними її особистісними якостями йрисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками таповедінкою, які спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичногосуспільства в Україні.
 
 

Список використаних джерел
 
1.        Административное управление воспитательным процессом /Сост. Н.П. Кузнецова,Е.В. Мейснер. – Волгоград: Учитель, 2006. – 250 с.
2.        Амеліна О. Школа-родина: від концепції до практичноїреалізації // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2005. – №6. – С. 168–171.
3.        Аніскіна Н.О. Технологія планування стратегічних змін. – Харків:Основа, 2005. – 109 с.
4.        Аспекти управлінської діяльності в школі. – Частина 1 / Упоряд. Н. Мурашко.– К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2003. – 128 с.
5.        Аспекти управлінської діяльності в школі. – Частина 2 / Упоряд. Н. Мурашко.– К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2003. – 129 с.
6.        Байденко В.И. Болонский процес: Курс лекций. – М.: – Логос,2004. – 208 с.
7.        Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн.Д: Особистісноорієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук, видання. – К.: Либідь,2003.– 280 с.
8.        Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичнийпосібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
13.     Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхиреалізації (підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями).Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 232 с.
14.     Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. 4.1 /Под общ. ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1990. – 367 с.
15.     Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. 4.2 / Фролов И.Т.,Араб-Оглы З.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – 639 с.
16.     Виховна робота в школі: актуальні проблеми розвитку тамодернізації. Методичні рекомендації заступникам директорів із виховної роботи,педагогам-організаторам, класним керівникам загальноосвітніх закладів / Підред. Т.М. Сорочан. – Луганськ: Знання, 2001. – 152 с.
17.     Виховні системи освітніх закладів: досвід та проблеми: Методичнийпосібник \ Укладачі Л.М. Архипенко, Л.Л. Маркіна. – Дніпропетровськ:Промінь, 2000. – 216 с.
18.     Виховні технології / Упоряд. В. Варава, В. Зоц. – К.:Редакція загальнопедагогічних газет, 2004. – 120 с.
19.     Внутришкольное управление: вопросы теории и практики / Т.И. Шамова и др.– М.: Педагогика, 1991. – 191 с.
25. Воспитательнаясистема школы: проблемы управления: Очерки прагматической теории. – М.:Сентябрь, 1997. – ПО с.
26.     Голованова Н. Панорама взглядов на воспитание // Воспитаниешкольников. – 2004. – №7 – С. 2–5.
27.     Гуткина Л.Д. Организация и планирование воспитательнойработы в школе. – М.: Сентябрь, 2001. – 160 с.
28.     Даниленко Л. Формування та розвиток творчого потенціалупедколективу // Рідна школа. – 1996. – №10. – С. 28–31.
29.     Димитрієв А.С. Громадське самоврядування в школі – основнийчинник державно-громадського характеру внутрішкільного управління // ОсвітаДонбасу. – 2003. – №4 (99). – С. 84–89.
30.     Епишева О.Б. Основные параметры технологии обучения //Школьные технологии. – 2004. – №4. – С. 35–42.
31.     Єльникова Г. Управлінська компетентність. – К.: Редакціязагальнопедагогічних газет, 2005. – 128 с.
32.     Караковский В.А. Воспитательная система школы:педагогические идеи и опыт формирования. – М.: МП «Новая школа», 1992. – 125 с.
39. Кацинська Л.Л. Виховнийпроцес в сучасній школі. – Рівне: Інститут підвищення кваліфікації педагогічнихкадрів, 1997. – 156 с.
40.     Кацинська Л.Л., Кривко М.П. Технології виховногопроцесу. – Рівне: Інститут підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, 1997. –95 с.
41.     Класний керівник: грані пошуку і творчості: Методичний посібник /За ред. Л.Л. Прокопенко. – Дніпропетровськ: НМОШ «Альфа», 1998. 183 с.
42.     Корж Н.М. Управління виховним процесом // Управлінняшколою. – 2005. – №6 (90). – С. 35–37.
43.     Красовицький М. Системний підхід до управління виховним процесом ушколі // Рідна школа. – 1996. – №3. – С. 7–12.
44.     Краткий словарь по философии. Изд. 2-е (дораб. и доп.). – М.: Политиздат,1970. – 398 с.
45.     Левит М.В. Как сделать хорошую школу?:Практико-ориентированное пособие по проектированию и управлению школой. – Часть1 – М: Педагогический поиск, 2000. – 160 с.
46.     Лещинский В.И., Кульневич С.В. Учимся управлятьсобой и детьми – М.: Владос, 1995. – 240 с.
52.     Лузина Л. Воспитание как событие // Воспитание школьников. 2004.– №8. – С. 2–6.
53.     Лузина Л. Воспитание как событие // Воспитание школьников.2004. – №9. – С. 2–8.
55. Лунячек В.Е.Інформаційно-комунікаційні технології в управлінні загальноосвітнім навчальнимзакладом. – Харків: Основа, 2004. – 96 с.
56.     Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальнимзакладом. – Харків: Основа, 2004. – 240 с.
57.     Мармаза О.І. Проектний підхід до управління навчальнимзакладом. – Харків: Основа, 2003. – 80 с.
58.     Методика воспитательной работы: Учеб. пособие / Под ред. В.А. Сластенина.– М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 144 с.
59.     Мистецтво шкільного самоврядування / Упоряд. М. Голубенко.К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2004. – 120 с.
60.     Освіта Луганщини: сучасний досвід виховання школярів. – Луганськ.:Знання, 2001. – 221 с.
61.     Освітні технології: Навч.-метод, посіб. / О.М. Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К.:А.С.К., 2002.-255 с.
62.     Педагогічна рада / Упоряд. Н. Мурашко. – К.: Редакціязагальнопедагогічних газет, 2005. – 128 с.
63.     Перелік нормативних документів з управління загальноосвітнім навчальнимзакладом / Сост. Г.Л. Галіцина. – К.: Редакція загальнопедагогічних газет,2005. -112 с.
66.     Пікельна В.С. Управління школою. – Частина 1. – Харків: Основа,2004. -112 с.
67.     Пікельна В.С. Управління школою. – Частина 2. – Харків:Основа, 2004. – 112 с.
68.     Пікельна В.С, Удод О.А. Управління школою. – Дніпропетровськ:Науково-методичне об'єднання педагогічних інновацій «Альфа», 1998. – 284 с.
69.     Проектирование систем внутришкольного управления / Под ред. А.М. Мойсеева.– М.: Педагогическое общество России, 2001. – 384 с.
70.     Реформування освіти на регіональному рівні: управління танауково-методичний супровід: Матеріали науково-практичного семінару. – Луганськ,2001. – 51 с.
71.     Сборник практических материалов для заместителей директоров школпо учебно-воспитательной работе. – М.: Мос. Отд. Пед. О-ва России, 2001. –142 с.
72.     Селевко Г.К. Технологический подход в образовании //Школьные технологии. – 2004. – №4. – С. 22–34.
73.     Сергієнко В.І. Школа: основа творчих пошуків: Роздуми вчителя. –К.: Т-во «Знання», 1990. – 16 с.
77. Серджіованні Т. Керуванняосвітою і шкільне врядування: Пер. с анг Львов: Літопис, 2002. – 440 с.
78. Сибирцова Г.Н. Настольнаякнига заместителя директора школы по воспитательной работе. – Ростов-на-Дону:Феникс. 2003. – 352 с.
79.     Система взаимодействия классного руководителя с учащимися старшихклассов / Авт.-сост. А.А. Литвинова. – Волгоград: Учитель, 2004. 126 с.
80.     Сокольников Ю., Сенатор С. Диалектика общечеловеческого и национально-особенногов воспитании // Воспитание школьников. – 2004. – №4. – С. 2–4.
81.     Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології:навчально-методичний посібник для керівників шкіл, вчителів, класнихкерівників, вихователів, слухачів ІПО. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок»,2002. – 128 с.
82.     Сорочан Т.М. Професійне управління сучасною школою:Навч.посібник для вузів. – Луганськ: Знання, 2003. – 108 с.
83.     Спутник классного руководителя. – М.: Центр «Педагогический поиск»,2002. – 193 с.
84.     Степанов Е., Алексеева Н. Развитие индивидуальности ребенка какпредмет воспитательной деятельности // Воспитание школьников. – 2004. – №10.-С. 2–6.
85.     Степанов Е., Алексеева Н. Развитие индивидуальности ребенка какпредмет воспитательной деятельности // Воспитание школьников. – 2005. – №1.-С. 2–8.
86.     Сучасна школа Луганщини: педагогічний досвід розвитку середньоїосвіти. – Луганськ, 2000. -91 с.
87.     Творчий досвід учителів Луганщини: Збірник / Уклад. О.П. Омельченко.– У 2-х ч. – Луганськ: Знання, 2004. – 194 с.
91.     Технології виховної діяльності класних керівників 9–11 класів: Навчально-методичнийпосібник / Автори-упорядники: Л. Кацинська, Г. Ситник. – Рівне:РОІППО, 2000. – 80 с.
92.     Трихін І.О. Основи шкільного виховання: Навч. посібник. – К.: Центрнавчальної літератури, 2004. – 368 с.
93.     Управление сотворческими процессами (опыт инновационного развитияшколы) / Под ред. А.С. Сухорукова. – М.: Сентябрь, 2000. – 160 с.
94.     Управленец-менеджер XXI века: Проект: выявление и развитие управленческихспособностей учащихся. – М.: Муниципальный мир, 2003. 151 с.
95.     Ушаков К.М. Ресурсы управления школьной организацией. – М.:Сентябрь, 2000. – 140 с.
96.     Хрыков Е.Н. Теоретические основы внутришкольного управления.– Луганск: Альма матер, 1999. -118 с.
97.     Черкашенко В.С. Формування виховної системи школи. –Харків Освіта, 2004. – 112 с.
98.     Шамова Т.И., Шибанова Г.Н. Воспитательная системашколы: сущность, содержание, управление. – М.: ЦГЛ, 2003. – 200 с.
99.  Шевченко С.Управління сучасними системами виховної роботи Рідна школа. – 1998. – №3. – С. 73–76.
100. Щуркова Н.Е. Педагогическаятехнология: Учеб. пособие для вузов. – М.: Педагогическое общество России,2005. – 256 с.
101. Щуркова Н.Е. Классноеруководство: игровые методики. – М.: Педагогическое общество России, 2004. – 224 с.