Міністерство освіти і науки України ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Академічний курс За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка АПрН України О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента АПрН України О. Д. Святоцького Видання друге, перероблене та доповнене Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів и вищих навчальних закладів Київ 20
04 К 347(77+78) К67.9(4УКР)304я73 П32 Гриф надано Міністерством освіти і пауки України (лист № 14/18.2-1921 від 5 серпня 2004 р.) Авторський колектив: Підопригора О. А. — керівник авторського колективу (§ 5—8 розділу 1* § 3—5 розділу 2) Бутнік-Сівсрський О. Б. — розділ 15 Дроб'язко В. С. — § 1.2 розділу 3, короткий термінологічний словник Крайнев П. П. — § 3,4 розділу
3; § 2,3 розділу 6; розділ 12 Мслышк О. М. — розділи 8—11,17 Підопригора О. О. — розділи 4,5; § 1 розділу 6; розділи 7,13,16 Притика Д. М. — розділ 14 Святоцькнй О. Д. — передмова; § 1—4 розділу 1; § 1,2 розділу 2 Рецензенти: О. В. Дзера — доктор юридичних наук, професор (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) Р. А. Калюжний — доктор юридичних наук, професор Ки
ївський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України) ©О. А.Підопригора,О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко, П. П. Крайнев, О. М. Мельник, О. О. Підопригора, Д. М. Притика, О. Д. Святоцькнй, 2002 © Видавничий Дім «Іи Юре», 2002 © О. А. Підопригора,
О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко, П. П. Крайнев, О. М. Мельник, О. О. Підопригора, Д. М. Притика, О. Д. Святоцькнй, 2004 і Концерн «Видавничий Дім <Ін ІОре>, 2004 Зміст Передмова. Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності Розділ 1. Загальні положення про інтелектуальну власність 1.1.Інтелектуальна діяльність та її місце в соці
ально-економічному розвитку суспільства 2.Види інтелектуальної діяльності. 3. Особливості літературної діяльності. 4. Науково-технічна діяльність. 5. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. 1.6. «Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності 1.7ЛІОНЯТТЯ права інтелектуальної власності 1.8.
Види права інтелектуальної власності Розділ 2. Право інтелектуальної власності в Україні. 1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність 2. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 3. Авторське право і патентне право: спільне і відмінність. 2.4. Інтелектуальна власність України та її вплив на соціально-економічн
ий розвиток держави 5. Державне управління інтелектуальною власністю Розділ 3. Об'єкти права інтелектуальної власності. 3.1. Об'єкти авторського права. 3.2. Об'єкти суміжних прав 3.3. Об'єкти промислової власності 3.4. Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Розділ 4. Об'єкти селекційних досягнень.[Ц Розділ 5. Об'єкти науково-техн
ічної інформації 179 Розділ 6. Об'єкти нетрадиційних рішень .137 6.1. Об'єкти наукових відкриттів187 6.2. Об'єкти раціоналізаторських пропозицій139 6.3. Об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції 192 Розділ 7. Суб'єкти права інтелектуальної власності 1. Загальні положення2. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власност
і3. Заявники4. Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності 214 Розділ 8. Оформлення прав інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності1. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва та об'єкти суміжних прав 2. Оформлення прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності .3. Заявка на засоби індивідуалізац
ії учасників ^.цивільного обороту, товарів і послуг 229 ^£ЙВндача охоронного документа на об'єкт інтелектуальної власності237 Розділ 9. Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, що випливають з охоронних документів 1. Виникнення суб'єктивних нрав інтелектуальної власності2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності 9.3.
Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності .254 Розділ 10. Припинення правової охорони інтелектуальної власності 1. Загальні положення.2. Припинення правової охорони об'єктів промислової власності «є 3. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг
4. Припинення правової охорони торговельної марки35* Розділ 11. Договори у сфері інтелектуальної діяльності 3& 1. Загальні положення.2. Авторські договори .3. Договори у сфері науково-технічної діяльності 40; 4. Договори на використання об'єктів промислової власності 4
21 Розділ 12. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.44' 1. Загальні положення.2. Умови патентування об'єктів промислової власності в іноземних державахЛ3. Договір про патентну кооперацію45 Розділ 13. Колективне управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності1. Загальні положення.2. Колективне управління майновими правами інтелектуальної власності за типовим законом ВОІВ.4( 13.
3. Управління майновими правами суб'єктів промислової власності .4. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені) 4* 5. Державні інспектори з питань інтелектуальної власності .4 розділ 14. Захист права інтелектуальної власності | 1. Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності'№ • .4в*«-#4 ЗМІСТ 14.2. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності .
4$ 14.3. Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності .501 14.4. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності .ж 512 Розділ 15. Економіка інтелектуальної власності 514 15.1. Інтелектуальна власність - складова інтелектуального капіталу за економічним змістом514 15.2. Оцінка вартості інтелектуальної власності 521 15.3. Інтелектуальна власність у господарській діяльності 528 1
5.4. Механізм комерціалізації інтелектуальної^ власності 535 15.5. Оподаткування операцій з нематеріальними активами 540 Розділ 16. Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності556 16.1. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності.556 16.2. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав
562 16.3. Міжнародно-правова охорона промислової власності57/ 16.4. Міжиародно-правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг 595 Розділ 17. Стимулювання інтелектуальної діяльності 608 17.1. Загальні положення.608 17.2. Державне стимулювання інтелектуальної діяльності — 610 17.3. Пільги для учасників інтелектуальної діяльності
613 Короткий термінологічний словник624 сновні джерела права інтелектуальної власності 658 І^ратура для поглибленого вивчення курсу.щ 667 Передмова Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою1. Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурх¬ливому розвитку науково-технічного прогресу,
інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація ста¬ла таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.
Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно — дещо більше 200 років тому, — термін, з історич¬ної точки зору, мізерно малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів. Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадя¬нину свободу л
ітературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захис¬ту авторських прав, прав промислової власності, моральних і ма¬теріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інте¬лектуальної діяльності. Матеріали Асамблеї держав-членів В ОШ. Тридцять четверта сесія засідань. — Женева, 20-29 вересня 1999 р.
7 Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з таких основних причин: по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайиові та май¬нові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів; по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, по¬ширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та со
ціального розвитку. У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяль¬ност
і людського розуму як такого. Питання охорони і використання інтелектуальної власності в су¬часних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займаєтеся або готується до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти собі, що такс інтелекту¬альна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в су¬часному світ
і, до яких серйозних матеріальних витрат може призвести порушення прав інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів про¬гресу в усіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які ви¬вчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розг
лядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяль¬ності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності пироб¬ 8 ннцтва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв'язку із суспільною цінністю та пов'язані а нею правовідносини. Інтелектуальна власність — частина цивільного права
, що об'сдиус дві сфери прав - промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об'єктів, що дістали застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р сняло загал ьновжи вам им, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів. До об'єктів права промислової власност
і належать: технічні рішен¬ня (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставля¬ються на промислових виробах, що використовуються при наданні по¬слуг (троговельна марка); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові зразки — малюнки чи моделі); сорти рослин; географічне зазначення місць походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування інтегральних м
ікросхем. До права про¬мислової власності включене також право на припинення недобро¬совісної конкуренції, тобто на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і торговельній практиці чесним звичаям. Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного внаслідок творчої інтелектуальної праці. Води стосуються особливих форм творчості, шо належать, головним чином, до засобів масових комун
ікацій — не лише до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп'ютерних систем збере-ження та відтворення інформації. Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охоро¬на форми твору - розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське право - це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літера¬тури, мистецтва.
У суб'єктивному змісті авторське право — це осо¬ 9 бисті нсмайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва. Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом. Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, роз¬робках створювані при цьому об'єкти інтелектуальної власності, не¬обхідно набути певних знань у зазначе
ній сфері. Це дасть можливість одержати не лише право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий і високоприбутковий, у разі правильного його використання. Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власност
і. Україна — держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом — і створює саме таку систему. Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає. 16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК Україн
и), який називають дру¬гою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу — явище над¬звичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішно¬му розвитку. Однією зі складових частин цього Кодексу є Книга четверта «Пра¬во інтелектуальної власності». Вперше в історії України прийнято та¬кий цивільний кодифікаційний акт щодо права інтелектуально
ї влас¬ності. Зараз уже ніхто не стане заперечувати, що інтелектуальна 10 діяльність та результати інтелектуальної власності все більше набува¬ють пріоритетного значення в усьому світі. Саме цей напрям суспільно-корисної діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого роз¬витку. Передусім вони визначають стратегію і тактику соціально-еко¬номі
чного прогресу будь-якої країни, у тому числі й України. Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності та інтелекту¬альної власності зумовлює необхідність історичного посилення ефек¬тивності їх правової охорони. Прийняття Книги четвертої ЦК України стало ще однією, досить істотною сходинкою щодо вдосконалення правової охорони інтелектуальної власності. Безперечно, це далеко не вершина цієї досконалості, але істотне наближення до неї. Книг
а про право інтелектуальної власності ЦК України враховує сучасний стан економіки України і взагалі господарювання, наші традиції і звичаї, нашу ментальність і реальність буття. Вона максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної власності до світових стан¬дартів, у ній дістали відображення останні найновіші досягнення як світової, так
і вітчизняної правової науки, враховано досвід правоза-стосовиої практики. Цим кодифікований акт про інтелектуальну власність України не лише підбив підсумки розвитку її правової охорони, а й визначив цілі принаймні на ближчу перспективу. Можна впевнено стверджувати, що Книга четверта «Право інтелектуальної власності» ЦК України є вищим досягненням правової науки України, законодавчої практики і правозастосування. Ц
е велика праця науковців, законодавців та прак¬тиків. День 16 січня 2003 року стане святом цивільно-правової науки. Книга четверта «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418—508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із
14 ста¬тей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності, 11 виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо). Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 - авторське право, 8 - суміжні права). Третій блок «Патентне право» або, як
його зараз називають, «Пра¬во промислової власності», складається з чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, про¬мисловий зразок» - 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» - 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті; 4) глава 42 «
Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті. Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на за¬соби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43,44,45); глава 43 — «Право інтелекту¬альної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власност
і на географічне зазначен¬ня» — 4 статті. Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелек¬туальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Пра¬во інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті. Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків.
Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точ¬ному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкрит¬тя не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнен¬ня всього людства і воно не може бути монополізоване будь-кйм, Право на комерційну таємницю е правом інтелектуальної влас¬ності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є насл
ідком інтелекту¬альної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може сто- 12 суватися будь-якої суспільно корисної діяльності і тому виходить за межі чітко окреслених блоків. Книга четверта ЦК України, безперечно, має ряд таких характерис¬тик, що викликають схвалення. Найбільшими її перевагами є визнан¬ня на об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності права інтелектуаль¬ної власності замість раніше
вживаного терміна «виключне право». У ньому, на нашу думку, є дві взаємовиключні тенденції. Чинне зако¬нодавство України про інтелектуальну власність проголосило резуль¬тати інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права власності без будь-яких застережень. Це був крок уперед до розвитку права інтелектуальної власності. ЦК України відступив від цього положен¬ня і проголосив «Право інтелектуально
ї власності», відмежувавши таким чином право власності на творчі результати від права власності на них. Проте перевагою ЦК України є те, що Книга четверта розміщена відразу за Книгою третьою «Право власності та інші речові права». Цим Самим законодавець прирівняв право інтелектуальної власності до права власності на речі. Книга четверта ЦК України своїм регулюванням охоплює в основ¬ному всі суспільні відносини, що складаються
у сфері інтелектуальної діяльності. Важливим є те, що це не лише майнові відносини, — части¬на з них є моральними принципами, що дістали у ЦК України право¬ву охорону. Так, ЦК України певною мірою обмежив свободу твор¬чості на користь суспільства. Наприклад, п. 2 ст. 442 проголошує, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадсько¬му порядку, здоров'ю та моральност
і населення. ЦК України встано¬вив суспільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шко¬ди суб'єкту права інтелектуальної власності. Моральні засади ЦК України полягають у тому, шо в ньому орга¬нічно поєднані особисті немайнові права і майнові права. Адже осо¬бисті немайнові права за своєю суттю є моральними принципами. Принципово новим і доцільним є положення ЦК України, за яким право на об'єкт інтелектуальної власності, створений в порядку вико¬ 13 наймя трудо
вого договору, за загальним правилом належить творцеві і роботодавцю спільно. Це ше один крок до зміцнення правового ста¬тусу творця. Адже за чинним законодавством України про інтелекту¬альну власність здебільшого вважають, що право належить саме робо¬тодавцеві — ця явна помилка певною мірою виправлена. Новий ЦК України уточнив деякі поняття, визначення, вислови. Тобто вдалою є заміна терміна «службовий об'єкт інтелектуальної власності», що був не досить чітким і тому викликав ч
исленні супе¬речки, на термін «об'єкт, створений у порядку виконання трудового договору». Слід визнати вдалим уточнення поняття «зазначення по¬ходження товарів», яке, у свою чергу, поділялось на досить плутані ви¬ди. Зараз воно називається «Географічне зазначення». Доцільною є уніфікація видів патентів на об'єкти промислової власності. ЦК
України відмовився від різновидів патентів — декла¬раційних. Певною мірою ЦК України посилив захист права інтелектуальної власності, ввівши додаткові засоби. Новий ЦК України містить лише принципові цивільно-правові за¬сади охорони права інтелектуальної власності. Більш детальне регу¬лювання відносин буде здійснюватися окремими законодавчими та іншими нормативн
ими актами. Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійсню¬ється не лише нормами Книги четвертої ЦК України. Наприклад, ст. 90 ЦК України містить норми про комерційне найменування, гла¬ва 15 визначає нематеріальні блага, до яких належать результати інте¬лектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню майновими правами інтелектуально
ї власності, а глава 76 — комер¬ційній концесії. Новий ЦК України пом'якшив формальні вимоги до оформлення договорів. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про переданий майнових прав інтелектуальної власності не підлягають 14 обов'язковій державній реєстрації їх державна реєстрація здійсню» ється лише на вимо
гу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановле¬ному законом. Книга четверта ЦК України містить окремі й невдалі норми. Не можна визнати вдалим заміну терміна «знаки для товарів і послуг» на «торговельну марку». Помилковим, на нашу думку, є визначення корисної моделі, що фактично не відрізняється від поняття винаходу. Пропонований підручник підготовлений на виконання Указу Пре¬зидента України від 27 квітня 200
1 р. «Про заходи щодо охорони інте¬лектуальної власності в Україні» для запровадження у вищих на¬вчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності. 15 Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та штелектуальної власності. Цим поняттям охоплює
ться широке коло правових від¬носин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Тому в цьому підруч¬нику розглядаються лише цивільно-правові відносини, що виника¬ють у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Саме у цьому значенні вжива
ється термін «право інтелектуальної власності». Отже, у цьому значенні право інтелектуально? власності є вужчим від поняття «право інтелектуальної власності», що об'єд¬нує державно-правові та адміністративно-правові норми. В остан¬ньому значенні це поняття більш широке. Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у
собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин штелектуальної власності. Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелекту¬альної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридич¬ною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими
і мають вартіс¬ний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як са¬мостійних суб'єктів цивільного обігу. Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відо¬бражає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в яко¬му пану
є товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуаль¬ 17 ної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість. Суб'єкти цивільних відносин незалежні один від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, ав¬тономність сторін у цив
ільних відносинах виражається і в тому, шо мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням, тобто за їх консенсусом. Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, шо вони мають юридично рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу пове
дінки1. П Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Вони безперечно властиві й відносинам, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. " Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними оз¬наками. Вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин можуть бути лише результати
інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони від¬повідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяль¬ності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом. Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріаль¬ної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умов
и, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у про¬мисловий виріб тощо. Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної влас¬ності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зу- 1 Цивільне право України: Підручник У 2 кн. // О. В.
Дзери Н. С. Кузнєцової. — К Юрінком інтер, 2002 С. 14. мовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності. Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуаль¬ної власності, досить широке. Воно не обмежується лише цивільно-правовими. Проте й цивільно-правові відносини у сфері інтелекту¬а
льної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому. Майнов
і відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують коло своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці ре-зультатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат. Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює
їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і по¬важати. Отже, порушником права інтелектуально? власності може бути будь-яка третя особа, яка й буде відповідачем за позовом про порушення цього права. Майнові відносини у сфе
рі інтелектуальної власності є виключ¬ними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютни¬ми правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуаль¬ної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством). Право на вико¬ристання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно во¬лодільцю цього права (за чинним законодавством України про
інте¬лектуальну власність — власнику правоохоронного документа). Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом 18 цієї діяльності і власності. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) визначає такі види об'єктів права інтелектуальної власності: — літературн
і, художні і наукові праці; — виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і те¬левізійні передачі; — винаходи в усіх галузях людської діяльності; — наукові відкриття; — промислові зразки; — товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; — захист проти недобросовісної конкуренції; — а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробнич
ій, науковій, літературній і художній галузях. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність міс¬тить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство Украї¬ни поки шо не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісно
ї конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стан¬дартів. Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є май¬нові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інте¬лектуальної діяльності Й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах. У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально-правових відносин: 1) відносини, що складаються у процесі інте¬лектуальної д
іяльності, 2) відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності. Першу групу відносин складають ті, що виникають між замов¬ником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо. Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності.
У першому 20 випадку йдеться лише про діяльність шодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини; коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створю¬ють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового резуль¬тату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому по¬рядку об'єктом інтелектуальної власності. При цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної влас¬ності у спец
іальній літературі часто називають виключними права¬ми, оскільки суб'єктам права інтелектуальної власності належить виключне право на її об'єкти. Як уже зазначалося, право на вико¬ристання чи розпорядження об'єктом права інтелектуальної влас¬ності належить лише суб'єкту цього права. На думку авторів, така назва не відповідає реальному стану речей. Адже право власності на матеріальні об'єкти також є виключним. Так само виключним мож¬на назвати й право орендаря, адже його право оренди так
ож є ви¬ключним. Право інтелектуальної власності дійсно є виключним, але не є її характерною ознакою. Система курсу «Право інтелектуальної власності в Україні». Навчальний курс «Право інтелектуальної власності в Україні», як уже підкреслювалося, є підгалуззю цивільного права. Він складає¬ться з двох основних розділів: 1 — Авторське право і суміжні пра¬ва, 2 — Право промислової власності. Є група об'єктів інтелекту¬альної власності, що не охоплюються ні першим, ні другим розді¬лом. Вони складають окрему групу об'
єктів інтелектуальної влас¬ності. Перший розділ (найменування «розділ» умовне), який у спе¬ціальній літературі часто називають «літературна і художня влас¬ність», поділяється на два основних інститути — авторське право і суміжні права. Авторське право об'єднує всі літературні і художні об'єкти творчої діяльності. Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права «містить такий перелік об'єктів авторського права: 1) літературні письмові твори бел
етристичного, публіцистич¬ного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп'ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні, панто¬ 21 міми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-парково¬го мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; II) твори ужиткового мис¬тецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьб¬лення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єк¬тів промислової власності; 12) ілюстрації, карти, плани, кресленн
я, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топогра¬фії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні об¬робки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольк¬лору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збір¬ники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та анто¬логії, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту б
ез порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мо¬вами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. Другий інститут цього розділу складається із таких видів об'єктів суміжних прав: 1) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних хореографічних, фольклорних та інших тво¬рів; 2) фонограми, відеограми; 3) передачі (програми) органі
зацій мовлення. Другий розділ права інтелектуальної власності у спеціальній лі¬тературі називають «право промислової власності» або «патентне право». Патентним правом цей розділ називається тому, що об'єк¬ти, які його складають, охороняються патентами. До нього нале¬жать винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Проте вже зга¬дувана Конвенція про утворення ВОІВ до цього розділу відносить, кр
ім названих, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові най¬менування і комерційні позначення, захист проти недобросовісної конкуренції. За чинним законодавством України про промислову власність до зазначеного розділу належать: торговельні марки, нові сорти 22 рослин, комерційні (фірмові) найменування, компонування інтег¬ральних м
ікросхем, географічного зазначення походження товарів. Дослідники права інтелектуальної власності Російської Феде¬рації розділ «Право промислової власності» поділяють на два під¬розділи: «Патентне право» і «Право на засоби індивідуалізації учас¬ників цивільного обороту, товарів і послуг». Останній підрозділ містить знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та зазна¬чення походження товарів. На думку авто
рів, у цьому поділі є рація. Наведена система права інтелектуальної власності скоріше є сис¬темою законодавства України про інтелектуальну власність. Цей підручник написаний за іншою системою, яка, на наш погляд, по¬легшить студентам засвоєння навчального матеріалу та доповнить його додатковою інформацією. Підручник складається із 17 розді¬лів, яким передують Книга четверта «Право інтелектуальної власн
ос¬ті» нового Цивільного кодексу України та невеликий розділ «Пред¬мет, система і метод охорони права інтелектуальної власності». 1. Загальні положення про інтелектуальну власність. 2. Право інтелектуальної власності в Україні. 3. Об'єкти права інтелектуальної власності. 4. Об'єкти селекційних досягнень. 5. Об'єкти науково-технічної інформації. 6. Об'єкти нетрадиційних рішень. 7. Суб'єкти права
інтелектуальної власності. 8. Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності. 9. Права і обов'язки суб'єктів права інтелектуальної власності, що випливають з охоронних документів. 10. Припинення правової охорони інтелектуальної власності. 11. Договори у сфері інтелектуальної власності. 12. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. 13. Колективне управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності. 1
4. Захист права інтелектуальної власності. 15. Економіка інтелектуальної власності. 16. Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності. 17. Стимулювання і заохочення інтелектуальної діяльності. і охорони права інтелектуальної Указом Президента України «Про заходи щодо охорони штелек¬туальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р.1 вивчення основ права інтелектуальної власності вводиться в усіх вищих навчальних закладах без будь-яког
о винятку. Цим самим Указом поставлено завдання розпочати підготовку за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів державної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності. Отже, основи права інтелектуальної власності мають вивчатися в усіх неюридичиих вищих навчальних закладах. Цей підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів. Метод правового регулювання у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Ос
обливості майнових та особистих немайнових відносин зумовлюють специфіку цивільного права як галузі. Визначення кола цих відносин дає відповідь на запитання — які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правово¬го регулювання. Проте специфікою цивільного права, його особ¬ливістю, що властива лише цивільному праву, є метод Його регулю¬вання. Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю ци¬вільного права, то метод ре
гулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності. У сучасній спеціальній літературі метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів та прийо¬мів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їх обов'язки. Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загально
му юридично рівному становищі суб'єктів цивільного пра¬ва. Це означає, що у цивільно-правовому відношенні сторони одна перед одною не мають будь-яких правових переваг, — вони неза¬лежні одна від одної, не підпорядковані одна одній. Цей принцип цивільного права не можна тлумачити як рівноправність сторін. У договорі позики позикодавець має лише право і ніяких обов'яз¬ків, а позичальник — лише обов'язок і ніяких прав. Вони не рівно¬правні, але юридично рів
ні, одна сторона не може керувати іншою. 1 Інтелектуальна власність — 2001 »— •№ 4. — С. 58 РОЗДІЛ 1 Загальні положення про інтелектуальну власність 1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства Людина з найдавніших часів була творцем; забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори м
истецтва. У про¬цесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середо¬вищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біоло-гічного виду, і як розумної істоти, яка .пізнає світ і саму себе. Ра¬зом з фізичним розвитком людини здійснювався її розумовий роз¬виток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зу¬силь певними придуманими знаряддями праці та способами вико¬ристання земельних
і сировинних ресурсів. Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне та: кого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно перебуває у творчому пошукові. Цс невід'ємна властивість людини, якою природа наділяє кожного із нас. Творчість притаманна людині у буд
ь-якій сфері її діяльності — у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військо¬вій справі, охороні здоров'я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля ТОЩО. Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що за¬безпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язу¬ють із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль 24 в історичному розвитку людства відіграють, нап
риклад, транспортні засоби. для створення одних фізичних зусиль замало — тут потрібні вже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними за¬собами та знаряддями для свого існування до іншого — більш до-сконалого. Людство все більше переключається у цьому процесі на створення нових знарядь і засобів, тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що визначається словом «тех¬ніка», запозиченим із грецької мови. П
оняття «техніка» має кілька значень: це майстерність, уміння, мистецтво, а також сукупність знарядь і засобів праці. Часто сукупність навиків і способів, висо¬ке виконання певних функцій також називають високою технікою, наприклад, щодо гри на музикальному інструменті, гри у футбол, співу тощо. Проте нас термін «техніка» передусім інтересує як су¬купність знарядь і засобів, створюваних для здійснення процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб
суспільства. Отже, основним призначенням техніки є якомога повніша заміна функцій, першу чергу фізичних, людини у процесі забезпечення свого існування і передусім у виробничому процесі, полегшення праці та підвищення її продуктивності. Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо другій половині XX свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до т
ієї межі, коли подальший прогрес бу¬де зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою терміно¬логією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже те¬пер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій кращі зумовлює високий рівень добробуту
її народу. Там, де поважають науку, культуру і мистецтво, люди живуть краще, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рі¬вень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, що стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне зна¬чення і можуть бути використані у будь-якій сфері д
іяльності лю¬дей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер ви¬робництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літерату¬ри, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади сус¬пільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища,/ його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінно¬стями і які визначають духовний світ людини і суспільства. На дум¬ку авторів, саме ц
і засади є найбільш важливими у формуванні сві¬тогляду суспільства і кожного окремого індивіда. Духовний харак¬тер суспільства формують саме діячі художньої літератури, культу¬ри і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від ха¬рактеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями на¬уково-технічного прогресу. Якби у дискусії
50-х років XX ст. між фізиками і ліриками перемогли лірики, у нас не було б Чорно¬бильської трагедії. Важливою складовою рівня штелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури і мистецтва. У недалекі минулі часи розвиток науки, техніки і виробництва називали науково-технічним прогресом. У найменуванні цього процесу також відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між л
і¬риками і фізиками. Культуру і мистецтво, які зверхньо називали лі-рикою, до уваги не брали взагалі. На думку тодішніх «верхів», ліри¬ка ніяким чином не могла впливати на соціально-економічний роз¬виток суспільства і її просто зневажали. Це і дістало своє відобра¬ження в акцентах розвитку складових, із яких складався науково-технічний прогрес. Отже, поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу ні в якій м
ірі не збігаються. Поняття науково-технічного прогресу стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій осно¬ві — виробництва. Поза межами цього поняття залишалися літера-тура, культура і мистецтво. Поняття штелектуальної діяльності охоплює весь комплекс складових, що складають основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства. Науково-технічний прогрес — це досить складний механізм, у тому числі і з точки зору права. Саме у цьом
у аспекті він нас ціка¬вить. Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвит¬ку науки і техніки, шо складається із певних стадій, шо в своїй су¬ 26 купності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша стадія цього руху — виявлення, формування і формулювання сус¬пільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і технологіях, у новій продукції тощо. Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що виробництвом, доцільно
ю діяльністю людини. Саме практична діяльність людини, передусім виробнича, є першочерговим джере¬лом, поштовхом науково-технічного прогресу і його кінцевою ме¬тою. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, спіральний ви¬ток, де виробництво посідає визначальне місце. У свою чергу ви¬робництво зумовлюється потребами суспільства.
У процесі виробничої діяльності людина стикається з нерозв'я¬заними проблемами, постають завдання, для вирішення яких потрібні нові методи, способи, шляхи тощо. Починаються пошуки цих засобів чи способів розв'язання посталих проблем, передусім у навколишньому середовищі, в природі шляхом вивчення її зако¬номірностей, властивостей і явищ. Отже, виробництво ставить пе¬ред наукою завдання знайти способи вирішення цих проблем, відшукати нові засоби чи способи вирішення виробничих та інших завдань. Наука м
ає дати відповіді на поставлені суспільною прак-тикою запитання. Формування і формулювання цих завдань дістає своє правове закріплення в науково-технічних прогнозах, науково-технічних програмах, планах. На цій стадії визначаються основні напрями розвитку науки і техніки, виявлення яких має істотне зна¬чення для розвитку науково-технічного прогресу — їх вибір може або сприяти його прискоренню, або гальмувати його. Наступна стадія — фундаментальні дослідження, результатом яких є
встановлення закономірностей, властивостей і явищ матері¬ального світу, тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фундаментальні дослідження завершуються відкриттями. У міру накопичення наукових знань наука все більше стає необ¬хідним елементом виробничого процесу — здійснюється широкий процес вдосконалення виробництва. Виробництво уже не може ус¬пішно розвиватися без належного наукового забезпечення. Вироб- 11 мм ції процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетво¬рюються в
єдиний науково-виробничий процес. Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового удосконалення методів вироб¬ництва. Проте винахід — це лише ідеальне розв'язання практично¬го завдання, яке ще не може бути використане безпосередньо у ви¬робництві. Винахід треба певним чином матеріалізувати, втілити у певну конструкцію, технологію, речовину тощо — перетворити іде¬альне розв'язання в оречевлений предмет — те
хніку, оречевлену силу знання. Створення і впровадження у виробництво нової техніки складають сутність наступної стадії технічного прогресу. Отже, науково-технічний прогрес складається з певних стадій, що перебувають у постійному розвитку, взаємно обумовлені і послідовно замінюють одна одну. Підсумком цих стадій є наукові відкриття, винаходи, нова техніка, сутність яких поляга
є в безпе-рервному пізнаванні матеріального світу і послідовному перетво¬ренні (оречевленні) пізнаних закономірностей, властивостей і явиш в інтересах доцільної діяльності людини. Спираючись на вишевикладене, сутність науково-технічного прогресу можна визначити як безперервний і поступальний, такий, що постійно вдосконалюється, взаємозумовлений процес пізнання закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх пере¬творення (оречевлення) і використа
ння в доцільній діяльності лю¬дини. Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі перетворення (оречевлення) і використанні пізнаних закономірно¬стей, властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяль¬ності людини, що взаємозумовлений і постійно вдосконалюється. Технічний прогрес є не що інше як процес перетворення досяг¬нень науки в безпосередню продуктивну силу. Отже, сутність науково-технічного прогресу полягає у виявлен¬ні, встановленні і пізнанні нових закономірно
стей, властивостей і явиш матеріального світу, в їх перетворенні (оречевленні) для ви¬користання в доцільній діяльності людини. Отже, це процес добу¬вання і застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Основна 28 Загальні положення про інтелектуальну функція науково-технічного прогресу - забезпечити виробництво та іншу доц
ільну діяльність людини найбільш оптимальними засо¬бами, способами, матеріалами, методами тощо для досягнення практичних цілей. Цей своєрідний екскурс наведено з метою, щоб розкрити сут¬ність науково-технічного прогресу та виявити його відмінності від поняття інтелектуальної діяльності. Отже, поняття науково-технічного прогресу не охоплює цілу сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, культуру і мис¬тецтво. Такі поняття як інтелектуальна діяльність, творча діяльніс
ть або просто творчість та науково-технічний прогрес перехрещують¬ся, переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняються одне від одного. Що таке науково-технічний прогрес — у тій чи іншій мірі ми з'ясували. Постає запитання: що таке інтелектуальна діяль¬ність і чим вона відрізняється від творчості. Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелекту¬альна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою. Проте і творч
ість, і інтелекту¬альна діяльність мають свої особливості або відмінності. Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен має право во¬лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результа¬тами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, у Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці по
няття не тотожні і не означають одне і те саме. Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслі¬док якої народжується щось якісно нове, що вирізняється непо¬вторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині — адже творити може лише люди¬на. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина. Приро¬да інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійсню¬ється процес розвитку, а не творчості.
Творчість — процес усвідом¬лений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний. Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не бу¬ло — це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть з'явитися саме внаслідок творчої діяльності. 29 У цьому аспекті специфічною рисою творчості є те, шо творча д
іяльність не може бути повторенням відомого, и результату завжди властива новизна. Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяль¬ності. Конституція України проголошує свободу творчості у ст. 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюють¬ся законом — творчість не може бути антисусп
ільною, аморальною, спрямованою проти людства. Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності.
Але результати інтелектуальної діяль¬ності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони. Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види д
іяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Люди¬на може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаються ба-гато людей і з розвитком суспільства їх стає все більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являєть¬ся щось нове, властива далеко не всім. Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що
її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Да¬леко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелек¬туальної власності і, отже, об'єктами правової охорони. Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кіль¬кості об'єктів штелектуальної власності. До результатів творчо
ї діяльності належать і ті, що з тих чи інших причин не можуть ста¬ти об'єктами правової охорони, наприклад, винаходи, що втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності. ЗО Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку саму істотну не¬узгодженість у правовому режимі цих двох результатів.
Знову звер¬немося до ст. 41 Конституції України, згідно з якою кожен має пра¬во володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На думку авторів, наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. На¬справді це не так — наукові відкриття поки шо не підлягають пра¬вовій охороні як об'єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в ко¬го не виклика
є сумніву, шо відкриття — це результат важкої, на¬пруженої, тривалої творчої праці. Наведемо інший приклад. Створено цінний винахід. Проте його автори тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим самим цінним винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий «розголошений» винахід випадає із кола об'єкт
ів правової охорони, він не може бути визнаний об'єк¬том інтелектуальної власності. Постає далеко не риторичне запи¬тання: а чия ж це власність. Чинне законодавство України про інте-лектуальну власність відповіді на це запитання не має. Аналогічна ситуація складається й у разі, коли на об'єкт промис¬лової власності закінчився строк правової охорони. Здебільшого винахід та інші об'єкти промислової власності з часом морально старіють
і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але серед винаходів інколи є такі, що морально не застаріли і про¬довжують використовуватися, проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання: чия це влас¬ність. Держава від об'єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони. У наведених прикладах власність і правова охорона припиня¬ються чи просто не виникають. У таки
х випадках об'єкт промисло¬вої власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патенто-власнику). 31 Нарешті, об'єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути не запатентованим, бо винахідник не надав належного значення патентуванню. Отже, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає правовій охороні
і на ці результати не виникає право інтелектуаль¬ної власності. Складається парадоксальна ситуація — є творчий ре¬зультат, шо може стати або уже став об'єктом інтелектуальної влас¬ності, або перестав ним бути і права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користува¬тися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності.
Тобто, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає. Безперечно, зазначену проблему треба розв'язувати. Ті результа¬ти творчої діяльності, що з тих чи інших причин не дістали спеціальної правової охорони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність, слід визнати об'єктами пра¬ва власності (не інтелектуальної') відповідно до Конституції
Ук¬раїни. Така власність має охоронятися загальними цивільно-право¬вими нормами. Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, що можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті ре¬зультати творчої діяльності, шо наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами інтелектуальної діяльності. Отже, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної діяль¬ності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що в
ідпо¬відає вимогам чинного законодавства. Лише в такому разі їй на¬дається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуаль¬ної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелек¬туальної діяльності, особливо її результатів для соціально-еконо¬мічног
о розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтен-сивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зло- 32 вживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони. Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхід¬не ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, здеб
ільшого буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура і техніка. Поняття «культура» слід розуміти в її широкому значенні — це освіта, культура поведінки, науково-технічний рі¬вень виробництва, література, мистецтво та багато інших складо¬вих, що визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Рівень культури визначає
світогляд, світовідчуття, моральні заса¬ди та інші людські цінності як суспільства в цілому, так і кожного окремого індивіда. Тобто саме культура в широкому значенні цьо¬го поняття зумовлює, формує духовний світ суспільства і кожної окремої людини. Духовний світ (чи духовність) суспільства зумов¬лює напрями розвитку науки, техніки (технологій) і виробництва. Саме тому патентні закони не визнають науково-технічними досяг¬неннями пропозиції, шо мають антисуспільний, аморальний харак¬тер.
До них варто було б віднести зброю масового знищення людей, зомбування та інші досягнення, спрямовані проти людства. Духовний світ суспільства має видатних діячів літератури, куль¬тури і мистецтва. Ми не дуже пам'ятаємо вчених стародавнього світу, які розвивали техніку того часу. Але ми добре пам'ятаємо дія¬чів духовної сфери. Духовний рівень не тільки українського сус-пільства визначали і визначають такі діячі, як
Тарас Шевченко, Ле¬ся Українка, Іван Франко, Олесь Гончар та ін. Вони формували і формують моральні засади суспільства, визначають його духовний рівень. Залежність науково-технічного розвитку від духовного можна простежити на прикладах життя і діяльності видатних вчених сучас¬ності Нільса Бора та Андрія Сахарова. Нільс Бор — видатний фізик, який стояв біля витоків атомно
ї фізики, прийшов до виснов¬ку, що досягнення науки не повинні бути використані на шкоду людству. Такої самої позиції дотримувався й Андрій Сахаров. Вони виступили з різкими протестами проти використання досягнень 33 науки для масового знищення людей. Висока духовність цих та ба¬гатьох інших видатних вчених стала над їх науковими досягнення¬ми. Саме духовність у їх світогляді перемогла і зумовила потребу припинити дослідження у військовій сфері. У
своїй подальшій гро¬мадсько-суспільній діяльності вони керувалися інтересами людства в цілому, а не окремих держав і монополій, і відмовилися працю¬вати в інтересах останніх. Послідовників такої позиції у світі не так уже й мало. До них належать такі видатні особистості як М. Ганді, М. Кінг, мати Марія, М. Грушевсысий, В. Короленко та
ін. Духовність формує людину, яка виробляє економічні, політичні, соціальні цінності. Людство випробувало багато шляхів поліпшен¬ня свого буття, чимало з них виявилися або непридатними, або придатними не повною мірою. Нині людство не відчуває відсут¬ності ідей щодо організації свого існування. Проте гостро відчу¬вається недостаток духовних цінностей, що істотно гальму
є со¬ціальний та науково-технічний прогрес. Будь-яка діяльність, що виходить із-під контролю моральних засад суспільства і людини, її розуму та гуманістичної доцільності, стає бездуховною, шо робить таку діяльність небезпечною. Тому в колізіях сучасності, коли тре¬ба вибирати між технологічною та гуманістичною перспективою, перевагу слід надавати моральн
ій, духовній доцільності1. Тобто, у сучасному розвитку суспільства пріоритетне значення набуває саме формування духовності як самого суспільства, так і окремої люди¬ни. Висловлюється навіть така думка: або XXI століття буде століт¬тям духовності, або його взагалі не буде. Автори вважають, що для такого песимізму все ж підстав немає — людство переможе безду¬ховність, розум візьме верх. Складовою духовності або однією з її передумов є культура, зміст якої також формуєт
ься духовністю. Культура завжди посідала високий щабель у соціальному розвитку суспільства. Проте у другій половині XX ст. н роль і значення істотно зросли. Зміст культури визначається духовністю суспільства, але й культура певною мірою визначає рівень духовності. Академік В. Семиноженко стверджує, [ Кримський С. Духовність: Запити відроджуваної совісті. — Урядовий кур'єр. — 2000. — 12 серпня. що у світі вже в
ідбулася іуманггарно-інноваційна революція. Автор звернув увагу на те. що окремі духовні цінності - надбання культу¬ри — набувають усе більшого значення товару, об'єкта цивільного обігу. Гуманітарний капітал не просто здатний, а вже приносить ва¬гомі прибутки тим, хто вміло використовує надбання культури. Усе більше визнаються гуманітарні та інформаційні технології. Зростає ціна на ринку не лише на нове, найдосконаліше обладнання і техно¬логії, а здебільшого на нові
концепції, ідеї та способи їх реалізації, тобто зростає ціна на патенти та науково-технічні досягнення. Зазна¬чені чинники ще раз підтверджують пріоритетність науки як індика¬тора, джерела і двигуна соціально-економічного прогресу. Тобто в сучасних умовах уже ні в кого не виникає будь-якого сумніву щодо доцільності та економічної вигідності інтелектуальної діяльності в цілому. Стрімко зростає роль і значення тієї частини інтелектуаль
ної діяльності, яка охоплюється поняттями — наука, культура, мис¬тецтво. Пріоритетність науки уже бсзспірна. Водночас зростає еко¬номічне значення надбань культури та мистецтва. Вони не лише формують духовний світ людини, а й стають вигідною сферою капі¬таловкладень та джерелом одержання прибутків. Надбання культури і мистецтва дуже швидко трансформуються у вигідний капіталоміст¬кий, технологічно насичений ринок. Дуже вигідними стали кіно
ін-дустрія, телебачення, книговидавництво, шоу-бізнес тощо. Спожи¬вання гуманітарної продукції стало масовим, зростають масштаби гу¬манітарних послуг. Сукупність цих ринків створює потужний сектор економіки, новий за своїм характером, який розв'язує низку істот¬них проблем: стає вигідним джерелом прибутків, певною мірою роз¬в'язує проблему зайнятості та доходів населення і є одним із голо¬вних чинників позитивної динаміки економічного зростання Важко переоцінити значенн
я інтелектуальної, творчої діяльності і для розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже без-спірною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах можливий лише за належного його науково-технічного за¬безпечення. У свою чергу належне науково-технічне забезпечення 1 Семиноженко В. У світі відбулася гуманггарно-інновашйна революція. — Урядовий кур'єр. — 2000. — 27 травня. 35 можливе лише за умови ефективного, точного і сво
єчасного науко¬во-технічного прогнозування розвитку техніки, технологій і вироб¬ництва. Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умо¬вах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та про¬мислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і вироб¬ництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до ї
ї втілення у продукцію і реалізації на ринку. Нова техніка, шо зумовлює технічний рівень виробництва, має створюватися на науково-технічних розробках на рівні винаходів. Винахідництво — це один із найпотужніших двигунів науково-тех¬нічного прогресу, тому воно є одним із найважливіших напрямів інтелектуальної діяльності, що опирається передусім на досягнення науки. У виступі Голови Верховної Ради України В. Литвина на інте¬лектуальному форумі
України підкреслювалося, що на творчу діяль¬ність покладається забезпечення не лише реальних проривів на ос¬новних напрямах науково-технологічного прогресу, а й інтелекту¬алізації та гуманізації виробництва, управління політики, міжлюд-ських відносин, піднесення їх культурного рівня1. 1.2. Види інтелектуальної діяльності Перелічити все, що належить до інтелектуальної діяльності, — заняття досить безперспективне. Адже творчість людини не має меж і наявний на сьогодні пер
елік видів творчості завтра попов¬ниться новими видами. Творчість — це життя, а життя затиснути в якісь рамки, перерахувати його прояви просто неможливо. Уже з часу виникнення і становлення правової охорони резуль¬татів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню час-о називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна твор-ість обов'язково має опиратися на досягнення науки. Інтел
ектуальне начало буття народу // 3 виступу Голови Верховної Ради України В. Литвина на інтелектуальному форумі України. — Голос України. — 2003. — 1 березня. Раніше було висловлено думку про пріоритетність науки, якої і будемо дотримуватися — будь-яка творчість розвивається за схе¬мою: суспільна потреба — творчість — наука. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання дістає способи
розв'язан¬ня потреб — проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини — літературна і технічна. Наука, а точніше її результати і досягнення, можуть бути вира¬жені як у літературній формі — шляхом запису чи опису, так і в формі створення технічного пристрою, обладнання, винаходу, ко¬рисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення то¬що. Звідси і місце науки у творчій діяльності людини. одних ви¬падках результати наукових пошуків реал
ізуються у формі науково-літературного твору, в інших — науковий результат може досягати¬ся шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі техніч¬них пристроїв, обладнання, селекційного досягнення тощо. Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуаль¬ної діяльності уже давно поділються на дві основні групи: твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні творчі витвори або промислова власн
ість. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість. Зазначені групи видів творчості об'єднували і об'єднують широке коло окремих ви¬дів інтелектуальної, творчої діяльності. Проте автори Модельного цивільного кодексу для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: об'єкти л
іте¬ратурно-художньої власності, об'єкти промислової власності і засо¬би індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні в Україні і Російській Феде¬рації. Справді, за своїм технічним чи творчим рівнем не можна зрівнювати винахід і комерційне (фірмове) найменування, літера¬турні твори
і торговельні марки. Тому виокремлення зазначених за¬собів в окрему групу видається науково обгрунтованим, виправда¬ним і доцільним. Хоча у міжнародно-правовій практиці цей поділ поки що не дістав підтвердження, це зовсім не означає, що варто сліпо наслідувати зарубіжний досвід. У підручнику розглядаються три групи результатів інтелектуаль¬ної, творчої діяльності, що породжуються різними видами твор¬чості.
Міжнародна конвенція про охорону промислової власності була прийнята дешо раніше від такої самої конвенції з авторського пра¬ва. Але в нормативних актах і спеціальній літературі здебільшого спочатку розглядається авторське право, а потім — право промис¬лової власності. Інтелектуальну, творчу діяльність зі створення творів науки, лі¬тератури і мистецтва назвемо літературно-мистецькою діяльністю. Літературні твори — це твори написані чи записані. Проте чинний Зако
н України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. до літературних творів відносить і усні твори, що відповіда¬ють вимогам закону. Літературні твори у свою чергу поділяються на твори наукової літератури і твори художньої літератури. Отже, літературна діяль¬ність об'єднує два види діяльності — наукову і літературно-худож¬ню.
Але коло об'єктів авторського права об'єднує ще одну досить велику групу — твори мистецтва. Цей поділ творів, що охороняють¬ся авторським правом, безперечно, в певній мірі є умовним. Адже наука і художня література теж є видами мистецтва. При цьому слід додати, що із досить великої кількості різноманітних мистецьких творів переважна більшість є або писаними творами, або яким-не-будь іншим способом зафіксованими на матер
іальному носії. До неписаних творів належать усні твори, скульптури тощо. Зрозуміло, що твори образотворчого мистецтва, малюнки, музичні та плас¬тичні твори пишуться не літерами. Отже, більшість творів, що охо¬роняються авторським правом, можна було б визнати як літера¬турні, оскільки вони за загальним правилом набувають об'єктивної форми через письмо. З іншого боку, зазначені твори за своїм зміс¬том здебільшого є також мистецькими. Але традиційно склалося так, що всі вон
и поділяються на твори науки, літератури і мистецт¬ва, при цьому маючи на увазі, що наукові твори також є літератур-ними. Отже, будемо дотримуватися традиційного поділу. Слід зазначити, що термін «мистецтво» у літературі вживається в кількох значеннях. Найбільш поширене значення — це художня 38 творчість в цілому — література, архітектура, скульптура, образо¬творче мистецтво, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, му
¬зика, танець, кіно та інші види творчої діяльності людей у духовній сфері, тобто ті види творчої діяльності, що збагачують внутрішній світ людини. У вузькому значенні мистецтвом визнається лише образотворче мистецтво, що охоплює живопис, скульптуру і графіку. В іншому значенні мистецтвом називають високу ступінь умін¬ня, майстерності в будь-якій сфері діяльності. Висока ступінь май¬стерності, вміння або те, що називають технікою вик
онання, інте¬лектуальною діяльністю не визнається. Отже, діяльність у сфері духовного збагачення людини, резуль¬тати якої підпадають під охорону авторського права і суміжних прав, у широкому значенні охоплюються поняттям «мистецька діяль¬ність». У вузькому значенні це лише образотворче мистецтво. Але термін «мистецтво» часто вживається в більш широкому значенні. Інколи до мистецтва відносять театр, кіно, телебачення
і радіо. Для нас важливим є те, що творча діяльність у сфері мистецтва визнається ііггелектуальною, а її результати — об'єктами правової охорони і, отже, об'єктами інтелектуальної власності. Найбільш поширеною формою інтелектуальної діяльності в гу¬манітарній сфері є літературна діяльність, результатом якої є твори науки і художньої літератури. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. проголошує, що цим Законом охороняються твори науки
, літератури і мистецтва. Як уже зазнача¬лося, літературними визнаються твори, створені в письмовій формі. Це можуть бути твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні про¬грами тощо). Літературна діяльність як вид інтелектуальної творчої діяльності здійснюється в різноманітних формах. Адже твором визнається ре¬зультат літературної діяльності незалежно від призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, пропа
ганда, інформація, реклама, розваги то¬що). Результат літературної діяльності підлягає правовій охороні незалежно від способу відтворення — письмового, усного чи будь-якого іншого. Підпункт 2 ст. 8 цього Закону проголошує, що об'єктами право¬вої охорони є також виступи, лекції, промови, проповіді та інші ус¬ні твори. Зазначена норма звертає на себе увагу двома обставина¬ми. Перша полягає у тому, що Закон визнає об'єктом правової охо¬рони й усні твори. Друга обставина — у цій норм
і йдеться про ви¬ступи, лекції, промови, проповіді, виголошені чи відтворені в усній формі. Отже, йдеться про відтворення зазначених творів в усній формі, а не про їх створення. Автором лекції цей твір може бути написаний, але публічно проголошений в усній формі. Проте За¬кон не виключає, що зазначені твори можуть бути створені і в усній формі. Але у даному разі йдеться про форму відтворення уже ство¬реного твору, незалежно в
ід того, в якій формі його створено. Тоб¬то, твір підлягає правовій охороні незалежно від способу його ство-рення за умови, що він відповідає вимогам закону. 1.3. Особливості літературної діяльності Літературна діяльність характеризується певними специфічними особливостями, що відрізняють її від інших видів інтелектуальної творчої діяльності. Такими особливостями є: 1. У спеціальній літературі прийнято тезу, відповідно до якої об'єк¬то
м правової охорони визнається твір, що має творчий характер і виражений у такій об'єктивній формі, яка дозволяє його від¬творювати. Отже, твір має бути результатом творчості, а не механічною ко¬пією уже створеного твору. Тобто твір має бути оригінальним, від¬різнятися від інших подібних творів певною новизною. З цього по¬ложення випливає одна з основних особливостей літературної діяльн
ості — у творі захищається його форма, а не зміст. Це озна¬чає, що коли в опублікованій науковій статті викладена сутність певного винаходу настільки повно, шо цим винаходом може ско¬ристатися будь-яка третя особа, то таке використання винаходу не буде порушенням права на твір. Якщо хтось запозичить зміст опублікованої наукової статті і своїми чи іншими словами викладе її зміст у статті за своїм підпи¬сом так, шо дослівного збігу з текстом раніше опублі
кованої статті 40 не буде, то цс також не буде порушенням права на твір. Відомо, шо вірші на тему «Я пам'ятник собі » буди написані кількома автора¬ми задовго до О. С. Пушкіна, але він ту саму тему висловив у но¬вій витонченій формі. Цей приклад досить чітко демонструє, шо об'єктом правової охорони є саме форма, а не зміст. На нашу думку, це — вразливе місце правової охорони резуль¬тат
ів літературної творчості. Якщо наукова стаття одного автора публікується іншою особою, але в новій формі, — така «творчість» не повинна була б мати правову охорону. Проте за чинним законо¬давством це не визнається порушенням авторського права. 2. Результат літературної творчості чи інтелектуальної діяльності стає об'єктом правової охорони незалежно від науково-теоре¬тичного чи художньо-естетичного рівня самого твору. Л
ітератур¬ний твір підлягає правовій охороні незалежно від жанру, призна¬чення, мети тошо. Оцінка твору буде дана суспільством. У такий спосіб будуть визначені честь, талант, хист самого автора. Отже, суспільна художня, публіцистична та інші якості твору для визнання творчого результату літературним твором значення не ма¬ють. Навіть коли твір буде досить сумнівного рівня, за змістом ма¬тиме антисусп
ільний, аморальний характер, супсречитиме суспіль¬ному світогляду, його автор не може відмовитися від свого автор-ства на нього, проте такий літературний «опус» не підлягає право¬вій охороні. Безперечно, такий твір дістане належну оцінку з боку суспільства. Ідеї автора, його міркування, ті чи інші погляди, що дістали своє відображення у творі, будуть засуджені суспільством, запозичувати такий твір також ніхто не буде, але сам твір не пере¬стане бути твором. Твір може бути підданий осуду, критичні
й оцінці не весь у ціло¬му, а лише його окремі положення, погляди тощо. Але навіть най¬більш різка критична оцінка твору чи його частини ніякою мірою не впливає на визнання результату літературної діяльності літера-турним твором. Існує багато творів, що одержали негативну су¬спільну оцінку. Звичайно, така оцінка могла бути надана лише піс¬ля публ
ікації твору, шо позбавляє такий твір наступних публікацій. Але ще більше творів, шо перевидаються багато разів. Однак в обох випадках автори зазначених творів дістають охорону свого авторсь¬кого права. Отже, на відміну від науково-технічної діяльності літературна діяльність та її результати не підлягають будь-якій перевірці відпо* відно до вимог закону. Якщо ж матимуть місце запозичення (пла¬гіат) тексту чи частини тексту чужого твору, то це визнається
пра¬вопорушенням, що спричиняє відповідальність за законом. Характерною рисою літературної діяльності є те, що ні сама за¬значена діяльність, ні її результати не підлягають обов'язковій дер¬жавній реєстрації. Літературна діяльність (у будь-якій формі будь-якого автора) не підлягає будь-якому ліцензуванню. На літературну діяльність має право будь-яка фізична особа — громадянин України, громадянин зарубіжної держави, особа без громадянства без обмеження в
іку. Ніякого дозволу на здійснення літературної діяльності закон не ви¬магає. Навпаки, Конституція України у ст. 54 проголошує свободу літературної творчості і гарантує право на цю свободу. Чинне зако¬нодавство України не вимагає від суб'єкта літературної діяльності не лише спеціального дозволу на її здійснення, а й будь-якої дер-жавної реєстрації цієї діяльності. Свобода слова — це конституцій¬ний принцип літературної діяльно
сті, що не може бути обмеженим будь-якою мірою. Літературний твір має бути оригінальним, тобто не схожим на подібні опубліковані твори. Разом з тим літературні твори не підля¬гають будь-якій перевірці, експертизі, атестації тощо. Автор має право на опублікування свого твору незалежно від його змісту чи призначення. Звичайно, видавництва та видавці як специфічні підприємці бажають бути впевненими у тому, що цей твір буде ма¬ти попит у покупців. З цією метою вони част
о просять в автора тво¬ру рецензїї чи рекомендації інших авторитетних осіб. Але такі дії видавців не є обмеженням свободи слова у будь-якій формі. Іншою специфічною рисою літературної діяльності є те, що літе¬ратурні твори не підлягають будь-якій державній чи іншій реєстра¬ції. Інші результати інтелектуально
ї творчої діяльності, крім об'єк¬тів авторського права, підлягають обов'язковій державній реєстра- 42 ЦІЇ. Авторське право на будь-який твір виникає з факту створення твору, а не з його реєстрації. Проте відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське пра¬во і суміжні права» особа, яка має авторське право або будь-яку ви¬ключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на опри¬люднений чи не оприлюднений твір, факту
і дати опублікування твору чи договорів, шо стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєст¬рувати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація здійснюється відповідно до постанови Ка¬бінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р № 1756 «Про дер¬жавну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Зазначена реєстрація з
дійснюється Міністер¬ством освіти і науки в особі Державного департаменту інтелекту¬альної власності, що діє у складі зазначеного Міністерства. Державний департамент інтелектуальної власності складає і пе¬ріодично видає каталоги всіх реєстрацій. Зазначена реєстрація не є обов'язковою, вона може здійснювати¬ся лише за бажанням авторів або осіб, які мають авторські права. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво, яке
є нічим ін¬шим, як юридичною презумпцією авторства. Свідоцтво про реєст¬рацію може бути визнане недійсним лише у судовому порядку. Будь-яка інша особа не може перешкоджати авторові чи особі, яка має авторське право, зареєструвати свої права на літературний чи будь-який інший твір. Інтелектуальна, творча діяльність, спрямована на гуманітарну сферу, наведеними видами не обмежується. Види творчої діяль¬ності, результатом яких є твори науки, літератури
і мистецтва (літе¬ратурно-мистецька діяльність) у коло своїх об'єктів правової охоро¬ни не включають ще досить велику групу видів творчості, які в чинному законодавстві іменуються об'єктами суміжних прав. Суміжні права об'єктами своєї охорони мають виконавську діяль¬ність, діяльність виробників фонограм і відеограм та діяльність ор¬ганізацій теле- і радіомовлення щодо здійснення своїх передач (програм). Виконавську діяльність здійснюють актори (театру, кіно), сп
іва¬ки, музиканти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літера¬тури або мистецтва, включаючи твори фольклору; особи, які вико¬нують циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а та¬кож диригенти музичних і музично-драматичних творів. Зазначені особи безперечно здійснюють творчу діяльність. Творчою визнається також діяльність по запису бу
дь-якого зву¬кового виконання або інших звуків на фонограму. Фонограмою визнається виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків, наприклад, пташиний спів, звуки тварин, грози мо¬ря тощо. Грамофонні платівки, диски, мапгітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми. До творчої діяльності належить відеозапис на відповідному ма¬теріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконавця або будь-яких рухомих зображень (із звуко¬вим
супроводом чи без нього), що здійснюється виробниками відеограми. Організації мовлення здійснюють творчу діяльність зі складання програм своїх передач. Зазначені види інтелектуальної, творчої діяльності за своїм ха¬рактером і змістом наближаються до творів літератури і мистецтва. Характерною особливістю літературно-мистецької діяльності є сфера застосування чи використання
її результатів. Ця діяльність спрямована на збагачення внутрішнього світу людини, тобто на її духовний світ. Саме результати літературно-мистецької діяльності формують людину як соціальну особистість. Те, що ми зараз нази¬ваємо людськими цінностями (гуманітарна сфера), формується в людини -під впливом літературно-мистецької діяльності, під вра¬женнями від її результатів. Честь, гідність, порядність, чуйність, доброта, доброзичливість, прагнення допомогти іншому — ус
і ці якісні характеристики люди¬ни складаються і розвиваються у кожної окремої людини під впли¬вом творів літератури, науки і мистецтва. Суспільна свідомість та¬кож зумовлюється цими самими чинниками, які визначають свідо- 44 мість кожної окремої людини. Діти рідко поводяться в суспільстві інакше ніж їхні батьки. Якісні характеристики людини зумовлю¬ються передусім навколишнім суспільним середовищем, яке в свою чергу, складається під впливом літературно-мистецької діяльності попереднього покол
іння. Це позитивний вплив літературно-мистецької діяльності на фор¬мування суспільного світогляду, світовідчуття і світосприйняття. Але духовний світ людини формується також під впливом літературно-мистецької діяльності, спрямованої на руйнування духовного світу людини і особливо молоді. Складається враження, що більших ус¬піхів у сучасних умовах лосями саме ті сили, які ставлять за мету обезцінити, знизити роль і значення
духовності у розвитку суспіль¬ства. У значній мірі сучасний телеекран, радіомовлення та художня література, основані на насильстві і крові, розпусті і сексі, безчесті й обмані, також формують світогляд молодої людини і підлітка. Руйнівна сила такого впливу досить помітна. Опір суспільства тако¬му впливу, навпаки, поки що мало помітний. 1.4. Науково-технічна діяльність Науково-технічна діяльність — це друга, досить значна, група видів
інтелектуальної, творчої діяльності. Характерною особливістю цієї групи видів творчої діяльності, яка, власне, їх об'єднує в одну групу, є її спрямованість на матеріальне забезпечення потреб су¬спільства. На підставі наукових досягнень мають бути створені не¬обхідні засоби і знаряддя виробництва та іншої доцільної діяльності людей. Науково-технічна діяльність охоплює велике коло видів творчої діяльності, спрямованих на досягнення певних науково-технічних результатів, потрібних людям для заб
езпечення своєї життєдіяль¬ності. Поняття «науково-технічна діяльність» набагато ширше від поняття «промислова власність», хоча багато об'єктів цих двох по¬нять збігаються, наприклад, винахід є результатом науково-техніч¬ної діяльності і разом з тим він є об'єктом промислової власності. Але далеко не всі результати науково-технічної діяльності стають 45 об'єктами промислової власності і, отже, об'єктами правової охо¬рони. Багато результатів науково-технічної діяльності залишаються
поза межами зазначених понять з тих чи інших причин. Будь-який результат науково-технічної діяльності, безперечно, є творчим результатом. Але не кожний творчий результат стає об'єк¬том правової охорони. Науково-технічна діяльність охоплює науково-дослідну діяль¬ність у тій частині, в якій вона стосується техніки і технологій. Цим поняттям охоплюються також проектно-конструкгорські і проект¬но-технологічні роботи, винахідницька і раціоналізаторська діяль¬ність та інш
і види творчої діяльності, спрямовані на створення про¬мислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, засобів інди¬відуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг тошо. Безперечно, цей перелік не може бути вичерпним. За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності всі результати творчої діяльності, що не охоплюються поняттям «авторське право і суміжні права», складають перелік об'єктів про¬мислової власності. До переліку за Конвенцією включен
а також не-добросовісна конкуренція та деякі інші об'єкти промислової влас¬ності. Новіший перелік наводиться у Конвенції, що засновує Всесвіт¬ню організацію інтелектуальної власності (далі — ВОІВ). За цим переліком до об'єктів інтелектуальної власності належать: літера¬турні, художні і наукові твори; виконавська діяльність артистів, зву¬козапис, радіо- і телевізійні передачі; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменув
ан¬ня і комерційні позначення; захист проти недобросовісної конку¬ренції, а також усі інші досягнення, шо стосуються інтелектуальної діяльності — у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. Переліки результатів інтелектуальної, творчої діяльності в ціло¬му, і результати науково-технічної діяльності, наведені в міжнарод¬них угодах — Паризькій конвенції про охорону промислової влас¬ност
і і Конвенції, що засновує ВОІВ, — та чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не збігаються. Так, напри¬клад, Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає правову охорону 47 вщкритгів, а законодавство України цього не передбачає Законо¬давство України передбачає правову охорону селекційних досяг¬нень, якої немає у переліках зазначених конвенцій. Але їх міжна¬родно-правова охорона передбачена іншими угодами. При цьому слід мати на увазі, шо селекційні досягнення, безперечно, не є ре¬зульт
атами науково-технічної творчості, адже вони стосуються жи¬вої природи, а не техніки. В Україні селекційні досягнення за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів, але в точному значен¬ні цього слова винаходами не являються. У підручнику варто дотримуватися поділу результатів інтелекту¬альної, творчої діяльності на три групи, про які йшлося више. Від¬повідно до цього поділу до об'єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, про
мислові зразки; селекційні досягнен¬ня; компонування інтегральних мікросхем; комерційна таємниця, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау) та інші результати науко¬во-технічної діяльності, шо відповідно до чинного законодавства можуть бути визнані об'єктами правової охорони, тобто об'єктами інтелектуальної власності. Науково-технічна діяльність, результати якої визнаються об'єк¬тами промислової власност
і, також характеризується своїми особ¬ливостями. Вона також досить різноманітна і становить широке ко¬ло видів цієї творчості, шо, безперечно, не є вичерпним. Основною ознакою цього виду діяльності є її мета — забезпечити суспільство необхідними засобами існування. На відміну від авторського права, що надає правову охорону будь-якому твору незалежно від його наукового чи художнього рів¬ня, об'єктом проми
слової власності визнається лише той результат науково-технічної творчості, шо відповідає умовам охороноздат-ності, які встановлює закон. Отже, характерною ознакою зазначе¬них результатів є їх відповідність умовам охороноздатності. Для ви¬знання їх об'єктами інтелектуальної власності творчі результати ма¬ють пройти обов'язкову, встановлену законом, перевірку, експер¬тизу, атестац
ію. В одних випадках така експертиза має встановити, чи відповідає заявлена пропозиція необхідному науково-технічному рівню. Наприклад, заявка для видачі патенту на винахід строком на 20 років має пройти так звану експертизу по суті, мета якої — ви¬явити цей необхідний рівень. В інших випадках провадиться екс¬пертиза лише за формальними ознаками, коли перевіряється відпо-відність документів заявки вимогам закону. Законодавство України про промислову власність не передбачає надання право
вої охорони лише за фактом створення того чи іншо¬го її об'єкта. Отже, для визнання творчого результату у сфері техніки об'єк¬том правової охорони встановлена спеціальна процедура перевірки творчого результату на відповідність його вимогам охороноздат-ності. Якщо за результатами такої перевірки (експертизи за фор-мальними ознаками і експертизи по суті у випадках, передбачених законом) виявиться, щ
о заявлена пропозиція відповідає умовам охороноздатності, вона підлягає обов'язковій державній реєстрації шляхом занесення її до відповідних державних реєстрів. На підставі державної реєстрації на заявлену пропозицію ви¬дається охоронний документ. Зараз в Україні об'єкти промислової власності охороняються двома документами — патентом або сві¬доцтвом. Патентом охороняються винаходи, корисні моделі, про¬мислов
і зразки, селекційні досягнення, на запатентовані компону¬вання інтегральних мікросхем видаються свідоцтва. Експертиза заявлених пропозицій, їх державна реєстрація та ви¬дача охоронних документів здійснюється спеціально уповноваже¬ними на це державними органами. Оскільки в основному об'єкти промислової власності охороня¬ються патентами, звідси і назва правового інституту, який регулює відносини, що складаються у процес
і створення, використання й охорони цих творчих результатів, його прийнято називати патент¬ним правом або правом промислової власності. Ті результати технічної творчості, шо не підпадають під правову охорону з тих чи інших причин, не визнаються об'єктами промис¬лової власності і, отже, об'єктами інтелектуальної власності. Вони ніби нікому не належать, нікому не потрібні, не становлять будь¬ 48 якої цінності. Але ж це не так. Отже, проблема залишається відкри¬тою. Мі
ж тим, її не можна залишати невирішеною, оскільки серед відхилених пропозицій можуть бути досить цінні. 1.5. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг Третю групу складають види творчості, шо спрямовані на ство¬рення засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, това¬рів і послуг, якими є комерційне найменування, торговельна марка (знаки для товарів і послуг)
і географічне зазначення походження товарів. Цей вид творчості не можна назвати ні літературно-ху¬дожнім, ні технічним. Зазначені засоби можуть наближатися до літературно-художньої або технічної творчості. Так, наприклад, зо¬бражувальні торговельні марки інколи можуть бути об'єктами ав¬торського права — вони можуть бути створені у вигляді малюнка (рисунка), графічного чи скульптурного зображення. Позначення для товарів і послуг може мати вигляд форми виробу, шо наближа
є його до промислового зразка. Отже, ця група видів творчості посідає проміжне місце між літе-ратурно-художньою і технічною творчістю. Зазначена творчість не відзначається високим творчим рівнем. Від неї, наприклад, не ви¬магається створення результату на рівні світової новизни. Новизна зазначених засобів обмежується територією держави, де вони за¬реєстровані. Усі засоби індивідуалізації учасників цивільного обо¬роту, товарів і послуг підлягають обов'язков
ій експертизі і держав¬ній реєстрації, захищаються вони свідоцтвами, а не патентами. Строки правової охорони визначаються законом. Спільною ознакою результатів цього виду творчості є їх призна¬чення — індивідуалізувати учасників цивільного обороту (комер¬ційні найменування), товарів і послуг (торговельна марка і геогра¬фічне зазначення походження товарів). Особливістю цих засобів індивідуалізації є те, шо не вс
і вони є об'єктами виключного права на використання. Право на використання зазначення походження товару може належати кільком особам одночасно і в рівній мірі, тобто це право не є виключним. Спеціального закону для охорони комерційного (фірмового) найменування Україна поки що не має. Основні положення цієї охорони містяться лише у ЦК України. 1.6. Становлення системи правової охорони результатів
інтелектуальної власності Творчість людини виникла разом з людиною. Людина починає творити, як тільки вона усвідомлює навколишній світ і вирізняє се¬бе із середовища, в якому живе. Без будь-якого сумніву створене людиною навіть у дуже далекі часи, як особисто нею самою, так і тими, хто її оточував, усвідом¬лювалося, як її власність. Уже в ті далекі часи власн
ість визнавала¬ся священною і недоторканною. Отже, з цього випливає, що уже в ті далекі часи існували засоби охорони своєї власності, у тому числі і результати своєї творчості. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об'єкти, то існувала і їх охорона. Дослідження римських джерел засв
ідчують, що автори творів на¬уки, літератури і мистецтва уже на той час мали певний зиск від своїх творів. Отже, можна припустити, що авторське право уже іс¬нувало в епоху звичаєвого права, хоча воно ще не дістало відповід¬ного відображення у звичаєвих нормах або ж просто нам такі нор¬ми невідомі. У ті далекі часи ні в кого не було сумніву щодо при¬належності створеного людиною — воно визнавалося власністю йо¬го творця. І це було справедливо. історії розвитку науки, л
ітератури, мистецтва, техніки тощо щодо їх охорони простежуються чотири етапи, які істотно відрізня¬ються один від одного і послідовно змінюють один одного. Перший етап — найдавніший — фактично нам невідомий. Його правові за¬сади в історичній літературі не простежуються. Ми можемо лише припускати, — якщо були результати творчості, то були і засоби їх охорони. Цей етап існував приблизно до XII ст. Другий етап становлення правової охорони результатів творчо
ї діяльності характеризується привілеями. Цей період охоплює при¬ 50 51 близно XII—XVIII ст. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до першої особи, надавав їй певне виключне право, пев¬ну перевагу перед іншими. Разом з тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, нар, імператор, князь та
ін.). Привілей міг полягати у самих різноманітних перевагах, полег¬шеннях, звільненнях від зборів і податків, у наданні монополії тошо. Підставою для надання привілею також могли бути різні причи¬ни. Це могло бути винайдення нового способу вироблення певних виробів, виявлення корисних копалин, удосконалення певної сис¬теми тошо. За загальним правилом, підставою для надання приві¬лею могла бути будь-яка новизна, шо приносила певну вигоду, прибуток особі
, яка видає привілей, чи її державі. Можновладці були заінтересовані в розвитку і процвітанні свого краю, землі, держави, тому сприяли будь-яким діям, що були спря¬мовані на розвиток виробництва, війська, зброї, пошук та добуван¬ня корисних копалин тощо. Зазначені можновладці були заінтере¬совані у заміні привізних товарів своїми власними і т. ін. Мудрий владика завжди підтримував автора такої новизни і пе¬редусім наданням йому привілею. Венец
іанська Республіка у 1474 р. першою прийняла положення про привілеї «Парте Венеціана»1. Разом з наданням привілеїв почали складатися їх правові заса¬ди. Основними з них були: корисність, новизна для держави, ви¬ключне право (монополія) на його використання особи, яка його створила; покарання порушника наданого привілею. На той час серед країн, що досягли найвищого економічного розвитку, якому сприяв розвиток технічної
творчості, виділялася Англія. В Англії привілеї почали надаватися вже у XII ст. і до XV ст. надавалися королівською владою. Особливими привілеями підтри¬мувалося заснування нових виробництв на імпортній технології. Зазначені привілеї передбачали виключне право на їх використан¬ня і, безперечно, на одержані прибутки. Привілеї встановлювали достатній строк для впровадження зазначених технологій у вироб¬ництво і, що було го
ловним, сприяли поширенню цих технологій в 'Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 26. Англії. Такі привілеї передбачали досить ефективну охорону ви¬ключних прав цих промисловців, незалежність і відчутні переваги перед іншими виробниками. Це була своєрідна винагорода за за¬провадження в Англії нових виробництв. Активізація технічної творчості в Англії зумовила зростання к
ількості привілеїв. Особли¬во їх кількість зросла у зв'язку з промисловою революцією. Зрос¬тання кількості привілеїв, які на той час набули форми патентних грамот, зумовило зростання кількості зловживань з боку королівсь¬кої влади. Промисловці заявляли рішучі протести і королівська вла¬да змушена була поступитися. Вона дозволила судам розглядати спори з приводу патентних грамот. Подібні зловживання продовжувалися в Англії аж до 1628 р ко¬ли було прийнято Положення про моно
полії, яке встановило одну досить принципову засаду охорони патентних прав. У Положенні було проголошено, що всі монополії позбавлялися будь-яких при¬вілеїв, а їх надання оголошувалося недійсним, за винятком «усіх патентних грамот і надання привілеїв строком на чотирнадцять ро¬ків або менше від того, які будуть вчинені пізніше, на виключне зайняття або створення нових виробництв у цьому королівстві, справжньому і першому винахідникові таких виробництв, якими не мають права користуватися інші
особи на час вчинення таких па¬тентних грамот і надання прав»1. Цим Положенням був закладений конкретний принцип патент¬ного права — виключність наданих прав — і чітко визначений строк їх чинності. Для розвитку засад патентної форми охорони промислової влас¬ності важливе значення мав судовий розгляд справ з приводу спо¬рів, що виникали з привілеїв. У судов
ій справі «Сукновиробників з Іпсвіча» було постановлено: «Та якщо хтось вніс новий винахід і нове виробництво у королівстві з ризиком для свого життя і з за¬тратою свого статку або запасів тошо, або хтось створив яке-небудь нове відкриття, то в таких випадках король за своєю прихильністю і милістю для компенсації його коштів і зусиль може встановити, що лише він буде мати право користуватися таким виробництвом 'Цитовано за кни
гою «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре, 1999 С. 27. 52 або торгівлею протягом певного часу, оскільки спочатку люди в ко¬ролівстві не знають про нього і не мають знань та майстерності для його використання. Проте, коли патент припинить його дію, ко¬роль не може видати Його знову»1. Отже, система привілеїв, що складалася і розвивалася в усьому світі, закладала основи патентної охорони результатів творчої діяль¬ност
і. При цьому слід мати на увазі, що системи привілеїв різних країнах розвивалися по-різному залежно від їх економічного роз¬витку. Так, у Росії перший нормативний акт про привілеї був прийня¬тий у 1723 р. під назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». Цим актом певною мірою було упорядочено видання привілеїв. 17 червня 1812 р. було прийнято Закон Росії «О привиле¬гиях на разные изобретения и открытия в художествах и р
емеслах». Цим Законом передбачалася видача привілеїв на власні винаходи і ті, що завозилися із-за кордону, строком на три, п'ять і десять років. Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і мистецтва відбувалося разом із виникненням цих видів творчості. Тому не можна погодитися з думкою, що ідея охорони авторсько¬го права з'явилася з винайденням друкування. Задовго до часу ви¬никнення друкування наука, література і мистецтво уже досягай високого розвитку. Заз
начені об'єкти, безперечно, діставали певну правову охорону. Проте правова охорона зазначених творів у формі привілеїв дійсно почала складатися після виникнення друкування. У зв'язку з виникненням друкування з'явилися фахівці цієї справи — виробники друкованої продукції та торгівці нею. Друку¬вання книг вимагало вкладення у цю справу великих коштів — треба було закупити устаткування, необхідне для друкування, та папір, як
і коштували тоді досить дорого. Немало коштувала і най¬мана робоча сила. Все це разом виливалося в солідні суми, що мог¬ли бути компенсовані продажем книг. Але надрукована книга лег¬ко діставалася недобросовісному конкуренту, який неправомірно використовував її для відтворення на своєму устаткуванні, не ви¬трачаючи при цьому коштів на впровадження нового виробництва. 1 Цитовано за книгою «Основи інтелектуальної власності». —
К.: Ін Юре, 1999 С. 27. Тому підприємці у галузі друкування і недобросовісні конкуренти виявлялися в явно нерівному становищі. Були потрібні певні пра¬вові засоби проти недобросовісних конкурентів, яким відтворення книг діставалося значно дешевше. За такої ситуації вкладення кош¬тів у первісне друкування стало досить ризикованим. Підприємці-друкарі через неправомірне використання їх книг часто банкруту¬вали. Усе це зумовило потребу створення правової охор
они друкова¬ної продукції і вона почала складатися у формі привілеїв. Зазначені привілеї в Англії та Франції надавалися королівською владою, у Німеччині — князями. Надані привілеї передбачали охорону ви-ключних прав на друкування і поширення друкованої продукції на певний час. Охорона виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій. Мало місце і відшкодуван¬ня заподіяних збитків. Істотний недолік системи привіле
їв як форми охорони виключ¬них прав друкарів та розповсюджувачів книг полягав у тому, що за¬значені привілеї надавали захист прав лише друкарів. Поза межами цієї охорони залишалися самі творці книг — їх автори. Весь прибу¬ток діставався лише підприємцям-книговидавцям. Автор міг лише продати за певну ціну свій твір книговидавцеві. На одержаний ним прибуток від продажу книг автор книги права не мав. Це виклика¬ло справедливе обу
рення авторів творів і вони стали більш рішуче відстоювати свої права. У 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне по¬ложення про захист прав авторів — Статут Анни. Це був перший нормативний акт, спрямований на захист прав авторів книг. Основ¬ним положенням цього Статуту було визнання за автором книги ви¬ключного права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації.
Визначений Статутом строк охорони міг бути продовжений на наступні 14 років і таким чином за життя автора строк охорони фактично надавався на 28 років. Якщо ж на час прийняття Статуту Анни книга вже була надрукована, строк охорони складав 21 рік. Статут Анни проголошував твір власністю його автора. 54 Безперечно, свої виключні права автор твору міг будь-яким чи¬ном відчужувати. Найчастіше мав місце прода
ж цих прав книгови¬давцеві, який знову виявився у виграші — всі прибутки від опублі¬кування книги та її продажу діставалися саме йому. Це викликало велику кількість судових спорів між авторами і книговидавцями, що свідчило про істотну недосконалість Статуту Анни. Судові спра¬ви виникали головним чином з приводу співвідношення авторсько¬го права із загальним правом і авторського права із
Статутом Ан¬ни. У 1774 р. Палата лордів у справі Дональдсон проти Беккета виз¬нала, що автор має виключне право на надрукування й опубліку¬вання своїх книг. Але як тільки книга була опублікована, права на неї регулювалися виключно Статутом. Лише Закон про авторське право 1911 р. скасував це положення. Система привілеїв існувала також і в інших країнах і за своїм змістом була приблизно такою самою.
Велика Французька револю¬ція скасувала всі привілеї, у тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання (будь-яке опублікування твору) про¬тягом усього його життя і 5 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам. Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтво¬рення Його творів протягом усього його життя
і 10 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома де¬кретами у Франції були закладені засади авторського права. У них уже йшлося про права автора, а не видавців, як це було передбаче¬но Статутом Анни. Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнавали¬ся як права власності. Такий підхід у цих країнах зберігся і до цьо¬го часу. Німеччина також визнала право власності на літературно-мистецькі твори, на шо певним чином вплинула філософ
ія Канта. Сполучені Штати Америки до 1976 р коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав використовували положення Статуту Анни. Закон США 1976 р. на¬давав охорону прав авторам протягом їх життя та 50 років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту Анни, за якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєс¬трац
ії і депонуванню. Норма про обов'язкову державну реєстрацію і депонування книг була важливою особливістю Статуту Анни. Опубліковані книги реєструвалися у Центрі книговидань, а їх копії депонувалися для використання університетами та бібліотеками. Крім Англії і США, обов'язкової реєстрації опублікованих книг законодавство інших країн не вимагало. Ця принципова засада ав¬торського права (необов'язковість спеціальної реєстр
ації та будь-якої експертизи творів) збереглася в усіх правових системах. Становлення правової охорони торговельної марки (товарних зна¬ків). Слід відразу підкреслити, що поняття «товарний знак» у сучасному значенні виникло лише у XIX ст. Проте вирізнення ви¬робниками своїх виробів (товарів) спеціальними позначеннями має давню історію. Спочатку так
і позначення використовувалися як за¬значення походження, приналежності виробу тому чи іншому ви¬робникові. Потреба в індивідуалізації своїх виробів, робіт чи послуг у людей виникла давно. Історичні джерела наводять багато при¬кладів стародавнього маркування виробів. Свої вироби маркували виробники цегли, шкіри, книг, зброї, кухонного посуду та інших речей ще у давніх культурах. Такі позначення мали форму окремих букв, як правило, першої букви
імені виробника або його ініціалів чи інших символічних позначень. Широко застосовувалося тавру¬вання. Але такі позначення ще не виконували функцій сучасного товарного знака. Для споживачів товарний знак — це візитна картка, символ пев¬ного виробника, гільдії, фірми тощо. Товарний знак — це певне по¬значення, яким виробник чи особа, яка надає послуги, позначає (маркує) свої товари чи послуги з метою вирізнити їх від товарів і послуг такого самого виду, що виробляються або надаються
інши¬ми виробниками чи особами, які надають послуги чи виконують певну роботу. Позначення для вирізнення товарів виробників за допомогою певних знаків, якими ці товари позначаться виробника¬ми чи купцями, майже завжди були свідченням високої якості то¬варів, послуг чи робіт. Ця ідея не нова, вона виникла ще у старо¬давні часи. Уже стародавні римляни, греки і єгиптяни користували- 56 Загальні положення про власність ся ярликами
ремісників і художників, шо служили зазначеннями походження чи приналежності товарів певній майстерні або міста. Майже за 4 000 років до н. е. майстри Асірії і Вавілона вирізали на камінні збудованих ними споруд свої фірмові знаки. Ці знаки, знайдені археологами у XX ст можна вважати попередниками то¬варних знаків. Прототипи сучасних знаків з'явилися в період рабо-власницького ладу. Є підстави гадати, що знайдені у
Греції знаки, які належать до другого тисячоліття до н. е. і складаються із букв або групи букв, утворювали певні словесні позначення1, історичні джерела містять дані про те, що етруски позначали вироблений ними сир символом місяця. Ювенал писав: «Роки і бруд стирали позначення місця ви¬робництва з багатьох пляшок». А в Помпеї була знайдена вивіска з позначенням м'ясника, де було зображено окорок, вивіска молоч¬ника із зображенням кози, а також пекар на фоні млина та ін.
Ремесло і торгівля зумовлюють швидке зростання ролі і значен¬ня клеймування товарів та позначення послуг. Цьому в значній мірі сприяла також поява дворянських гербів, що були родовими позна¬ченнями. Такі знаки ставилися на різних предметах — на зброї, меблях, одязі тошо. Такими самими знаками стали користуватися ремісники і купці. Слідом за дворянськими гербами з'явилися це¬хові позначення. Замість клейма майстра на виробах стали простав¬ляти герб цеху або який-нсбудь
із його елементів. У такий спосіб доход ремісників був поставлений у залежність від збуту виробле¬ної ними продукції, а збут, у свою чергу, зумовлювався її якістю. Був установлений суворий контроль за тим, аби клеймо не було по¬ставлене на неякісному виробові1. З поширенням виробництва паперу виникла потреба також пев¬ним чином позначати папір виробника. У XIII ст. вже з'являються перші позначення паперовиробників — ними стали водяні знаки, які, між іншим, застосовуються й до цього часу. Певна форма во- Бяаватска
я Т. В. Ахейская Греция во втором тысячелетии до н. э. — М 1966 С. 17. 1Хекп Б Шунда М. Товарные знаки и промышленные образцы. — М.: ЦНИИПИ, 1969 С. 68. 5 Щербина В. Геральдика производства // Наука и жизнь. — 1970. — № 7. — С. 69-73. 57 даного знака індивідуалізувала його виробника, що спонукало до підвищення якості паперу. Стародавні германці цими знаками позначали збудовані ними будинки і двори, а також товари, що
вироблялися у цих будинках чи дворах або якими велася торгівля. У середні віки широкого розвитку набули гільдії, що стали ос¬новною формою ремісницького виробництва. Гільдії та окремі май¬стри користувались різними позначеннями для вирізнення своїх виробів. Ці позначення часто були у формі печаток, що прикріплю¬валися до матеріалу, а також пробірних клейм для виробів із доро¬гоцінних металів. Так
і позначення мали своєю функцією не тільки вирізнення виробів одного майстра чи гільдії від виробів інших майстрів чи гільдій. Вони покладали також на виробників сувору відповідальність за якість виробу. Функції товарних знаків таким позначенням були ще мало властиві. Ці знаки уже чітко зазначали походження товарів, що діставало закріплення у правових нормах. Статути гільдій уже містили при¬писи, за якими майстри золотих
і олов'яних справ зобов'язані бу¬ли застосовувати особисті клейма, що заносилися до спеціальних реєстрів, проте користуватися такими позначеннями могли лише члени гільдій. Наприкінці XVIII ст. роль гільдій помітно падає. У Франції во¬ни були ліквідовані законом від 17 березня 1791 р. Привілеї гільдій в Англії були припинені у 1835 р. Підробка знаків або зловживання ними суворо каралися. Люди, які користувалися чужими позначеннями, піддавалися суворим по¬каранням. Таким самим
покаранням піддавалися і ті, хто своїм тав¬ром позначав чужу худобу. Едиктом короля Карла П'ятого 1544 р. передбачалося виключення з професії чи гільдії, відсікання правої руки, а французький Королівський Едикт 1564 р. встановив смерт¬ну кару за підробку маркування. Отже, порівняно з іншими окремими об'єктами промислової власності (корисними моделями, промисловими зразками тощо) товарні знаки мають найдавнішу історію,
їх виникнення можна від¬нести до часів рабовласницького ладу, а перші привілеї на винахо¬ди історія відносить лише до XII ст. 58 Проте найкращі умови для маркування товарів були створені ринковою економікою. Бурхливий розвиток промисловості та ін¬ших галузей господарювання сприяли появі на ринку великої кіль¬кості товарів різних виробників. Покупець (споживач) опинився у складному становищі — як у масі товарів
, шо заполонила ринок, вибрати найкращий, той, який йому потрібний. Гостра конку¬ренція виробників зумовила потребу шукати свого споживача, сво¬го покупця. Для цього треба було підвищити якість свого товару, а тому виникла потреба його позначення певними знаками. Отже, зазначені позначення товару вказували на його виробника, викону¬вали рекламну функцію і, безумовно, свідчили про високу якість товару.
Цим почали зловживати недобросовісні виробники, які для позначення своїх не -дуже якісних товарів стали використовувати чужі позначення. Виникла гостра потреба у правовій охороні по¬значень товарів. З'явилися перші закони, метою яких була держав¬на охорона товарних знаків. Спочатку з'явилися закони, шо вста¬новлювали сувору кримінальну відповідальність за підробку товар¬них знаків, а згодом дістала поширення їх цивільно-правова охоро¬на. Перші закони, що встановлювали цивільн
о-правову охорону то¬варних знаків, були прийняті у другій половині XIX ст.: у Фран¬ції — в 1857 р в США — у 1881 р у Великій Британії — в 1883 р Німеччині — в 1884 р Проте у царській Росії такий закон був прийнятий ще раніше — у 1830 р.2 За цим законом власники певних виробництв (суконних, шляпних, паперових та інших фабрик) зобов'язані були мати спе¬ціальні клейма, щоб позначати свої вироби. У
1838 р. в Росії був прийнятий закон про товарні знаки. Цим законом встановлювала¬ся кримінальна відповідальність за підробку товарного знака. Ос¬таннім законом царської Росії про товарні знаки був Закон від 26 лютого 1896 р.3 Характерною рисою законодавства країн з роз- 'Свядосц Ю. И. Правовые вопросы регистрации и использования иностран¬ных товарных знаков в
СССР // Вопросы изобретательства. — 1969. — № В С. 31-35. 2 Щербина В. Геральдика производства // Наука и жизнь. — 1970. — № 7. — С. 71. 1Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М 1995. — С. 264. виненою ринковою економікою минулого століття є те, шо воно вирізнило товарні знаки із загального поняття клейм. Товарні зна¬ки були визнані об'єктами промислової власності з виключними правам
и на них. Клеймам як особливим позначенням було надано більш вузьке значення, наприклад, гарантійні, пробірні клейма, клейма якості тощо. В умовах ринкової економіки товарні знаки виконують багато функцій, спрямованих на певне правове забезпечення ефективності товарного ринку. Вони стали необхідним елементом товарообміну, своєрідним правовим інструментом, який певним способом регу¬лює товарооб
іг. Уявити собі товарний ринок у сучасних умовах без товарного знака просто неможливо. Це був би хаос, нагромаджен¬ня товарів, їх знеособлення. У кінці XVIII ст. система охорони промислової власності у формі привілеїв почала помітно втрачати своє значення і масшта¬би. Вона ще не відмерла повністю, але в економічно розвинених на той час країнах рішуче вступає у силу патентна система. Перший патентний закон у 1790 р. приймають Сполучені Штати Америки, у 1791 р. такий самий закон приймає Фра
нція. Французький па¬тентний закон заклав принципово важливу засаду. Стаття 1 фран¬цузького патентного закону від 7 січня 1791 р. проголосила: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора; внаслідок цього закон повинен гарантувати йому всебічне і повне використання ним відповідно до умов і на строк, які будуть встановлені далі»1. У вступній частині цього зако¬ну підкреслювалося: «Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснен¬ня
якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати промис¬ловий винахід як власність його творця2. Ідея визнання за творцем права власності на його творчий результат була ще раніше прого¬лошена у США — в законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося: «Немає власності, що належить людині, більшої, ніж Цитується за книгою «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре, 1999 С. 27. Ч
іиленко А. Право изобретателя. — СПб, 1902. — Т. 1. — С. 84. 61 та, яка є результатом її розумової праці» Цей пропрієтарний прин¬цип дістав своє визнання також у законодавстві Саксонії, Пруси, Данії, Норвегії та інших країн. З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 р випливало кілька важливих засад: 1) будь-який творчий ре¬зультат визнавався об'єктом права власності; 2) винаходом визна¬вався творчий результат у будь-якому виді доц
ільної діяльності лю¬дини за умови його відповідності вимогам закону; 3) держава га¬рантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного доку¬мента — патенту; 4) вводилася обов'язкова державна реєстрація ви¬находів попередньою експертизою заявки по суті. Проте патентні закони тих часів були далеко не ідеальними. Та новела 1793 р шо була внесена до патентного закону США, встановила правило, за яким патенти видавалися лише громадя
нам США. Французький патентний закон визнавав патент, виданий у Франції, недійсним, якщо цей самий запатентований у Франції винахід після цього па-тентувався в зарубіжній країні. Винахідниками визнавалися й ті особи, які лише запозичували зарубіжну техніку. Промислова революція, що відбулася у ряді країн наприкінці XIX — на початку XX ст зумовила різке зростання винахідницької активності. Кількість виданих патентів також невпинно збільшуєть¬ся. У період 1815—1820 рр.
США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а в період 1850—1854 рр. кожна з названих країн уже видавала більше 1000 патентів на рік. Патентна система охорони промислової власності все більше по¬ширюється у світі й одночасно удосконалюється. Промисловці, які просто завозили зарубіжну техніку і впроваджували у себе на бать¬ківщині, перестали визнаватися винахідниками. Водночас розроб¬ляє
ться і впроваджується принцип новизни винаходу. Все ж патен¬тування одного і того самого винаходу в кількох країнах здійсню¬ється ще досить рідко. Проте патентування мало і негативні наслідки. Воно певною мі¬рою обмежувало свободу торгівлі, адже запатентовані вироби, в яких 'Азбука авторского права М.: ЮНЕСКО, 1982 С. 22. було використано запатентований винахід, не можна було ввозити до країни патентування без д
озволу патентовласника. Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнарод¬ної охорони винаходів. Спочатку німецькі країни ще до об'єднан¬ня і створення імперії утворили Митний союз німецьких держав. Відповідно до статуту цього союзу патентовласник втрачав право забороняти імпорт товарів, у яких використано його винахід, за умови, що ці товари були виготовлені в одній із країн зазначеного Митного союзу. Ідея міжнародної охорони винаходів вступил
а у гостру суперечку з принципом свободи міжнародної торгівлі. Зда¬валося, патентна система охорони промислової власності рухне, не витримавши натиску торговців з Англії та інших країн. Рішучий опір цьому натиску організували промисловці разом із винахідника¬ми, висунувши і стверджуючи ідею міжнародної охорони промисло¬вої власності. Зазначена
ідея була реалізована 20 березня 1883 р. у формі Паризької конвенції, якою було засновано Союз із промис¬лової власності. Наступний етап у розвитку системи правової охорони промис¬лової власності характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу був покладений названою Паризькою конвенцією. Принци¬повими засадами Конвенції є національний режим, право пріори¬тету, загальні правила. Відповідно до положень про національний режим п
рирівнення Конвенція передбачає, що для охорони промислової власності кож¬на із країн, що вступила до цього Союзу, зобов'язана надавати гро¬мадянам інших країн, які приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам. За¬значене правило поширюється також і на тих осіб, які не є грома¬дянами країни-члена Союзу, але мають постійне місце проживан¬ня або д
ійсне і неефективне промислове чи торговельне підпри¬ємство у країні-члені Союзу. Право пріоритету — принцип, закладений Паризькою конвен¬цією, полягає у тому, що заявка, подана в одній із країн-членів Па¬ризького Союзу, надає заявникові право подати цю саму заявку на цей самий винахід протягом 12 місяців від дати подання першої за¬явки до будь-якої країни-члена Паризького Союзу з пріоритетом за 62 першою заявкою. Це правило стосу
ється також усіх інших ефектів промислової власності, але строки, протягом яких зберігається пра¬во пріоритету, різні — 12 місяців для винаходів, 6 місяців для про¬мислових зразків і товарних знаків. Загальних правил, встановлених Конвенцією, є кілька. Щодо па¬тентів діє правило, за яким патент, виданий в одній із країн — 47 членів Союзу, має чинність лише у межах цієї країни. Патенти, видані в різних країнах Союзу на один
і той самий винахід, неза-лежні один від одного. Факт видачі патенту в одній країні-члені Союзу не зобов'язує інші країн и-член и Союзу видавати патент на цей самий винахід. Так само відмова у видачі патенту в одній із країн Союзу, визнання його недійсним або таким, у якого закін¬чився строк охорони, не може бути підставою для відмови у видачі патенту в іншій країні-члені Союзу або для визнання його недійс¬ним чи таким, у якого закінчився строк охорони. Винахідни
к має право бути названим як такий у патенті. У ви¬дачі патенту не може бути відмовлено чи патент визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу чи виробу, ви¬готовленого запатентованим способом, підпадає під заборону чи обмеження, що випливають із національного законодавства. Конвенція передбачає певні обмеження і щодо інших об'єктів промислової власності. Інтернаціоналізація, безперечно, поширилася і на сферу літера¬турно-мистецької діяльності. У 18
86 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був за¬снований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх творів. Бсрнська конвенція набула чинності на території України 25 жовтня 1995 р. Станом на 15 січня 2001 р. учасницями цієї Конвенції були 147 держав. Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах:
1) на принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в одній із країн-учаснпць цього Союзу твори повинні от¬римувати в усіх інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам; 2) на принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надасться у міру факту створення твору
і не обумов¬люється реєстрацією, депонуванням тощо; 3) на принципі «незалежності охорони», відповідно до якого во¬лодіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надання охорони в країні походження твору. У 1952 р. в Женеві була підписана ще одна конвенція — Всесвіт¬ня конвенція про авторське право. У 1971 р. в Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакц
ія цієї Конвенції, що набула чинності у 1974 р. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р. Більш ефективній міжнародній охороні результатів творчої діяль¬ності сприяють багато інших міжнародних угод. Для координації їх діяльності з метою посилення міжнародного співробітництва у сфері
інтелектуальної, творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі бу¬ла підписана Конвенція про утворення Всесвітньої організації інте¬лектуальної власності (ВОІВ), яка набула чинності з 1970 р а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої установи Організації Об'єд¬наних Націй. ВОІВ своїм завданням ставить: ♦ поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між де
ржавами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до су¬веренітету і рівності; ♦ заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуаль¬ної власності в усьому світі; ♦ модернізацію і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промисло¬вої власності, а також охорони літературних і художніх творів за умови повної поваги до самостійності кожного із союз
ів. Конвенція про утворення ВОІВ у понятті «інтелектуальна влас¬ність» включає дві основні сфери прав: 1) промислову власність, що охоплює головним чином винаходи і товарні знаки; 2) авторсь¬ке право, що стосується літературних, музичних, художніх і аудіо¬візуальних творів. 65 За станом на травень 1998 р. членами ВОІВ були 169 держав, у тому числі й Україна. Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була
за¬початкована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, адже товарний знак вважався одним із об'єктів остан¬ньої. Трохи пізніше була підписана Мадридська угода про міжна¬родну реєстрацію знаків (1891 р.), якою був утворений спеціальний союз для країн-членів Паризької конвенції Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію товарних знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. За цією Угодою таку ре
єстрацію може здійснити лише громадянин країни-члена Па¬ризької конвенції або заявник, який має місце проживання чи дійсне і нефіктивне промислове або торговельне підприємство на території країни-члена Конвенції. Заявник спочатку повинен за¬явити свій знак у національному чи регіональному (Бенілюкс) ві¬домстві по товарних знаках у країні походження. Лише після цього
заявка на міжнародну реєстрацію може бути подана через націо¬нальне відомство. Міжнародна реєстрація публікується органом, шо її здійснює (Міжнародне бюро ВОІВ), і про це повідомляються країни, в яких заявник бажає одержати охорону свого знака. Протягом року від дати реєстрації кожна з цих країн має право відмовити у наданні такої охорони, відповідним чином обґрунтувавши свою відмову. Якщо протягом року така відмова не буде заявлена Міжнародному бюро
ВОІВ, реєстрація набуває чинності національної реєстрації у тих країнах, що були зазначені в заявці. Міжнародна реєстрація надає власнику знака ряд переваг. За¬мість заявок, які мав би подати заявник у кожну із країн, у яких він бажає одержати охорону своєму знаку, він подає лише одну заявку (французькою мовою), сплачуючи мито лише за однією заявкою. Міжнародна реєстрація може бути продовжена за таких самих умов на 20 років. 1.7. Поняття права інтелектуальної власності Термін «в
ласність» щодо результатів творчої діяльності у законо¬давстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Наве- РОЗДІЛ 1 дені вище приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і зако¬ну штату Масачусетс США (1789 р.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності. Терм
ін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інте¬лектуальна власність» використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність пов'я¬зано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Про-прієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширен¬ня набула в XIX ст.
Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в ос¬новному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін «інтелектуальна власність» широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття. Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий
інститут і як сукупність суб'єктив¬них прав творця на результат його творчої діяльності. . Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правово¬го інституту — це сукупність правових норм, що регулюють сус¬пільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей. Суб'єктивне право інтелектуальної власності — це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відпов
ідно до закону результатом інтелектуальної діяльності Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст право-мочностей звичайного права власності залежить від об'єкта влас¬ності. Так, право власності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права ін¬телектуальної власності Вище підкре
слювалось, що власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особ¬ливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має 67 здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті осо¬би, яким належить право власності на носій результату інтелекту¬альної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результа¬том інтелектуальної власності в
ід імені власника цього результату. Як відомо, володіння може бути також двох видів — володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, що здій¬снюється від імені власника третіми особами. Щодо творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього опри¬люднення (опублікування, публічного виконання, публічного пока¬зу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володін¬ня здійснюється
їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення ін¬шим способом відповідно до його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння — це володіння похідне, яке їм пере¬дає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозв
олу на опуб¬лікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх ін¬ших випадках володіння твором буде неправомірним. Результати технічної творчості перебувають у виключному во¬лодінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповід¬ним державним органом — в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента
України «Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої вла¬ди» від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки Ук¬раїни. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи будь-якого іншого результату складається патентний опис цього результату, шо стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в при
нципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне во¬лодіння сутністю самого технічного рішення, що здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкрес-лити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовува¬ти — лише за дозволом автора чи його правонаступників. Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (
ноу-хау). Під ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, вироб¬ничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого ха¬рактеру, що, як правило, не є загальновідомими і придатні для ви¬користання в будь-якій сфері діяльності1. Проте є й інші думки. Наприклад, В. М. Брижко до ноу-хау відносить «гіпотези, ідеї, фак¬ти та інші неохороноспроможні об'єкти, що мають наукове і
тех¬нічне значення»2. Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його самостійного використання3. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також мо¬же передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора. Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерн
ість виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мис¬тецький хист тощо як об'єкт права, може бути у володінні лише са-мого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носія¬ми, на яких зафіксоване виконання. Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», свідчить, що існує досить широке коло об'єктів
інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів. Що стосується інших видів суміжних прав — прав розробників фонограм, відеограм, те¬ле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фоно¬грам, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише з дозволу їхніх виробників чи авторів. У ст. 40 Зако¬ну України «Про авторське право і сум
іжні права» проголошується, що виробники фонограм і виробники відеограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їхнє відтворення та розповсюджен¬ня. У ст. 41 цього Закону також зазначається, що організації мов- ! Цивільний кодекс України. — Ст. 505—508. Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисципліна. — К 1996 С. 94. Чобіт О. А. «Ноу-хау» та договір на його передачу: Автореф. дис. канд. юрид. наук.— Х
арків, 1994. — С. 14—15. 69 лення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх трансляції і ретрансляції, фік¬сації на матеріальному носії, відтворення своїх передач тошо. Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інте¬лектуальної власності вживається термін «володіння авторським правом». Володільцем авторського права, стверджується в цих до¬кументах, на твір, принаймні з початку його ство
рення, є його тво¬рець, тобто автор твору. З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, шо тво¬ри літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора1. Автор по¬збавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто пере¬стає існувати фізично, або він уступає його іншим особам.
На на¬шу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований у певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо влас¬никами їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, закладені в цих творах, завжди залишаються й у власності, й у володінні їх авторів. Право користування об'єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об'єк
та чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо Йдеть¬ся про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть ви¬користовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвіл
— ліцензію на використання зазначених творів іншими особами. Якщо ж йдеться про результати технічної творчості, то їх також можуть використовувати або сам автор цього досягнення, або спадкоємці, або за ліцензією автора інші особи. Ви¬користання винаходу чи інших результатів технічної творчості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у виробництво. Внаслідок такого впровадження ефективність виробництва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного результат
у. Безу¬мовно, використання об'єктів інтелектуальної власності може мати місце в будь-який інший доцільний спосіб, що не суперечить чин¬ному законодавству. Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять для того, щоб полегшити своє життя1. Природа наділила ту чи іншу фі¬зичну особу талантом, здатністю створювати інтелектуальні цін¬ності. В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди, як
і б створювали зазначені цінності лише заради власного задово¬лення. Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використання одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собі гроші шляхом створення інтелектуальної цінності і в такий спосіб по-ліпшнти своє особисте життя чи життя своїх близьких слід визна¬ти нормальним явищем і нікому не спаде на думку такі дії засуд¬жувати. Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуально
ї власності зумовлюється характером самого об'єкта (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю. У ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати твір третім особам
різними способами, що не су-перечать чинному законодавству. Зазначена стаття містить широ¬кий перелік способів, якими можна використати твір. Проте й тут широке коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різноманітність способів їх використання. Твори скульптури, архітектури, образотворчого мистецтва, пластичні та інші подібні твори можуть використовуватися шляхом копіювання, фотографу¬вання, експонування на виставках
тощо. Одним із поширених спо¬собів використання творів образотворчого мистецтва є їх видання, тобто відтворення поліграфічним способом, твори образотворчого мистецтва та декоративно-прикладні твори можуть використовува¬тися у промислових виробах. Музичні і музично-драматичні твори можуть використовуватись у кіно- і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використовують¬ся в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб
використання, а його правомірність. Істотне значення для визначення способу ви¬користання того чи іншого твору має доцільність використання та його ефективність. Багато з технічних рішень так і не дістають використання, при¬чини чого зумовлені раціональністю та доцільністю самого госпо¬дарювання. Винахід чи корисна модель можуть бути не використані в промисловості, оскільки їх використання не принесе бажаного ефекту в порівнянні із затратами на впровадження. Наведені та ба¬гато інших, передбачених законом
способів використання резуль¬татів інтелектуальної діяльності, свідчать лише про те, що об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися і використо¬вуються відповідно до їх характеру так само, як об'єкти звичайно¬го права власності. Проте є одна особливість використання результатів інтелекту¬альної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права влас¬ності. Йдеться про виключення із загального правила, за яким ре¬зультат творчості може бути використаний лише за дозволом його творця чи
правонаступника. Закони про інтелектуальну власність України передбачають ряд випадків, коли використовувати резуль¬тат інтелектуальної діяльності можна без дозволу його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону1. Допускаєть¬ся також і примусове ліцензування використання творів чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності.
Використання результатів інтелектуальної діяльності за загаль¬ним правилом здійснюється лише на платній основі. Користувач має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, шо це особливість інтелектуального права власності. 1 Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р Статті 21-25. Об'єкти звичайного права власності також передаються іншим осо¬бам у кор
истування, як правило, за плату'* Отже, така правомочність суб'єкта власності, як право викорис¬тання об'єкта на свій розсуд, нічим не відрізняється від цієї ж пра¬вомочності суб'єкта права інтелектуальної власності. Слід зазначити, що право використання результату інтелектуаль¬ної діяльності, на нашу думку, є чи не найширшою правомочністю суб'єкта взагалі права власності і суб'єкта права інтелектуальної власності зокрема. Саме через використання власник
зазначеного об'єкта одержує очікувані ним вигоди, прибуток тошо. Право розпорядження — це правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб'єктивному розумінні — це закріплена в нормах права мож¬ливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.
Такі право¬мочності, як володіння і користування, часто передаються власни¬ком іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження — це така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте чин¬не законодавство передбачає винятки з цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності. Право розпорядження реалізує
ться власником шляхом припи¬нення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, у тому числі і на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подару вати, обміняти тощо)2. Власник може обмежити своє право влас¬ності. Так, відповідно до ЦК України у випадках і в порядку, вста¬новлених законодавчими актами України, діяльність власника мо¬же бути обмежено або припинено, або власника може бути зо¬бов'я
зано допустити обмежене користування його майном іншими 'Напр. ст. 655 ЦК України. 2Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р Ст. 28. 73 особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам може встанови¬ти сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право влас¬ності (статті 401—405 ЦК України). У зміст правомочност
і розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, через зайня¬тість, похилий вік або нездоров'я власник може передати своє пра¬во розпорядження іншим особам. Розпорядження майном може та¬кож бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції. Ці загальн
і положення стосуються і права інтелектуальної влас¬ності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові правочи-ни, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України «Про охоро-ну прав на винаходи і корисні моделі» право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Стаття 28 цього Закону надає власнику патенту право передавати на підставі договору пра¬во власності на винахід (корисн
у модель) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто обмежити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей Закон передба¬чає й інші випадки обмеження права власності на винахід чи ко¬рисну модель (статті 2
9, ЗО, 31). Зазначений Закон, на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід прав власни¬ка винаходу чи корисної моделі у спадщину за заповітом (розпоря¬дженням). Відповідні норми містяться у Законі України «Про охо¬рону прав на промислові зразки», в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»1 та інших законодавчих актах. Отже, за зазначеними законодавчими актами суб'єкту права про
мислової власності як і будь-якому власнику надається право 'Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» // ВВР Ук¬раїни. — 1994. — № 7. — Ст. 34; Закон України «Про охорону прав на зна¬ки для товарів і послуг». — Там само. — № 7. — Сг. 36. вчиняти будь-які цивільно-правові угоди на відчуження належного йому результату творчості. Тобто, суб'єкт права інтелектуальної власності користується такою самою правомочністю,
як і будь-який інший суб'єкт права. Якими ж правомочностями користується суб'єкт виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Як уже ггідкреслювалось, виключне право на об'єкт інтелектуальної власності проголошується багатьма правовими системами світу. Бу¬ло виголошене воно і в радянському праві. Стаття 23 Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції 19
73 р. проголошує, що володілець виключного права на винахід здійснює право користування і розпорядження. Закон СРСР «Про винаходи в СРСР» у ст. 9 надавав винахіднику чи його правонаступникам право передачі права на патент і право на використання винаходу1. Основи цивільного законодавства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. в ст. 45 також проголошували: «Патент закріплює за патен¬те володільцем виключне право використання винаходу на свій роз¬суд»2.
Ця сама норма відтворена і в ст. 10 Патентного закону Росій¬ської Федерації від 23 вересня 1992 р. У ній сказано: «Патентово-лодільцю належить виключне право на використання винаходу, ко¬рисної моделі і промислового зразка, що охороняються патентом, на свій розсуд»3. Майже слово в слово ця норма відтворена у ст. 1115 проекту Модельного кодексу4. Такої самої позиції дотримується і законодавець в Законі Ук¬раїни «Про авторське право і суміжні права».
Стаття 15 (п. 1 і 2) цього Закону встановлює, що автору або іншій особі, яка має ав¬торське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. 'Закон СССР «Об изобретениях в СССР // Ведомости съезда народных де¬путатов СССР и Верховного Совета СССР 1991 № 25 Ст. 703. ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР 1991 № 26 Ст. 773. 3Сборник официальных документов по охране промышленнос
ти в Россий¬ской Федерации. — К 1993. 'Гражданский кодекс (проект). Ч. 2. Модель. — Ст. 1115. 74 Загальні положення про інтелектуальну власність 75 Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 17 січня 2002 р.1 у ст. 10 встановлює такі права на сорти: особисте исмай¬нове право авторства на сорт; майнове право власника сорту. Про особисте немайнове право авторства на сорт свідчать Ре
єстр сортів. Реєстр патентів, свідоцтво про авторство на сорт рослин, патент. Про майнове право власника сорту свідчать Реєстр патентів та патент. Які ж суб'єктивні права належать суб'єкту виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Коло виключ¬них прав на використання твору науки, літератури і мистецтва ви¬значається законом. До цього кола належать право відтворення, розповсюдження, публічний показ, прокат примірників
тощо. Стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, шо володілець виключного права може ним розпоря¬дитися на свій розсуд: правоволоділець може за авторським догово¬ром передати своє право на використання твору іншій особі — пра-вонаступнику згідно з положенням ст. 31 цього Закону. Майнові права, шо передаються за авторським договором, мають бути у ньо¬му визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передан
і. Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст. 28 п. 6. Закону України «Про охорону прав на вина¬ходи і корисні моделі» також встановлює, що виключне право на використання результатів технічної творчості може переходити до іншої особи — правонаступника на підставі договору. Пунктом 1 ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» власни¬ку сорту надається право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правона
ступником. Немає потреби аналізувати законодавчі акти про інтелектуальну власність Російської Федерації про відчуження майнових прав на результати творчої діяльності та інших країн СНД. Усі вони містять норми, за якими патентовласники наділені такою правомочністю, як право розпорядження. Принципової різниці у змісті цієї право-мочності немає. В усьому світі результати інтелектуально
ї власності визнаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар вироб¬ляють для того, щоб його запустити в обіг і в такий спосіб одержа¬ти прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність усіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які цивільно-пра¬вові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності1. Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта
права інтелектуальної влас¬ності свідчить, що у змісті цієї правомочності, як, між іншим, і в правомочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не по-мітно. Не вбачається її і в правовому режимі понять «право влас¬ності на результат інтелектуальної діяльності» і «виключне право на використання результату інтелектуальної д
іяльності». Суб'єкти як права власності на результат інтелектуальної діяльності, так і ви¬ключного права на використання об'єкта інтелектуальної діяль¬ності володіють одними і тими самими правами. Між правами за¬значених суб'єктів не помітно істотної відмінності. Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових сис¬темах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначають¬ся по-різному. У Великій
Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелекту-альної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об'єктами виключного права на використання2. Проте аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн, як одні
єї, так і іншої групи, свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі 'Патентное законодательство зарубежных стран: У 2 т. — М 1987; Ма¬теріали міжнародного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняльне право: Проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки. — К 1993. — Кн. 3. 2Патентное законодательство зарубежных стран:
У 2 т. — М 1987. 77 права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлю¬ється скоріше певними традиціями, менталітетом тощо1. Що стосується законодавства України про інтелектуальну влас¬ність, то воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони визнають право власності на об'єкти науково-техніч¬ної творчості (закони України «Про охорону прав на винаходи і ко¬рисн
і моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та ін.), інші — тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шля¬хом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати. По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиц
ія за¬конодавця, яка не визнає права власності на те, який створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, який пошив собі чоботи, є їх власником, столяр, який зробив стола, є його власни¬ком, а письменник, який написав твір, художник, який написав картину, не визнаються власниками свого творіння. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності (статт
і 13 і 41 Закону України «Про власність»). По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тон¬кощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи май¬но, що належить йому. Будь-який автор також глибоко перекона¬ний у тому, що його твір належить йому і нікому більше. не цікавлять ті юридичні положення, що визнають за ним лише будь-яке виключне право на використання. Він добре знає: те, він створив, — це його. Він може ним розпоряджатися на св
ій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь-яким автором того, шо результат його творчої діяльності є власністю — настільки усталена реальність, нею не рахувати¬ся не можна. Ця правова дійсність значною мірою дістала адекват¬не відображення у чинному законодавстві, але не повністю. 1 Сергеев А. П. Право рации М - С. По-третє, визнання права власност
і на результати творчої діяль¬ності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще якось погоджувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але той самий твір ніби й не на¬лежав нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизна¬ченість не може довго продовжуватися. Сучасний автор буде почу¬ватися
більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомле¬ний того, що створений ним твір — це його власність і він має пра¬во робити з ним те, що і будь-який інщий власник майна. Не може вважатися нормальним, коли праця письменника оці¬нюється сумою, якої ледве вистачає, щоб оплатити послуги друкар¬ки. Прийде час, кож праця авторів буде оцінена суспільством на¬лежним чином, і тоді видавець буде «кланятись» авторові, а не на¬впаки, як зараз. Зазначе
ну проблему певною мірою розв'язав новий Цивільний кодекс України, який вказав на результати інтелектуальної творчої діяльності права інтелектуальної власності, відмовившись від термі¬на «виключне право на використання». 1.8. Види права інтелектуальної власності Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяль¬ності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Не¬має такої сфери людської діяльності, щоб та
м не можна було про¬явити творчості. Творчість — це діяльність, внаслідок якої народ-жується щось якісно нове, шо відрізняється неповторністю, ори¬гінальністю і суспільно-історичною унікальністю1. Творчість властива лише людині, хоча інколи й природою ство¬рюються справжні шедеври, проте то не усвідомлена творчість. Творчість — складний процес, що зумовлюється
індивідуальними здібностями творця, умовами, за що він творить, метою, яку він перед собою поставив, та чинниками, які важко передбачити. 1 Йойрыш А. И. Научно-технический прогресе и новые проблемы права. -М 1981. — С. 12; Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве М 1972 С. 11. 79 Творити — в широкому значенні цього слова — означає створюва¬ти щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Однак сло¬во «творчість» вживається
і в іншому — спеціальному значенні. цьому значенні творчість — це не будь-яка робота, а лише усві¬домлена творча діяльність1. спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність лю¬дини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя пра¬ці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом іншого виду виробництва твори науки, літератури, мистецтва тощо. Звід¬си робиться висновок, що творчість — це сфера духовного вироб¬ництва, наділеного певними якостя
ми інтелектуально! діяльності людини2. Не вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, заува¬жимо лише, шо важко погодитися з тим, ніби творчість — це ви-робництво. Безумовно, якоюсь мірою це так, бо матеріальне вироб¬ництво — це виробництво матеріальних цінностей, а духовне ви¬робництво — це виробництво духовних цінностей. Саме у цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво будь-чого прирів
нювати до творчого проце¬су, а творчий процес називати духовним виробництвом. Навряд чи можна погодитися з тим, шо будь-яке виробництво і творчість — це одне і те саме. Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати, що виробничий і творчий процеси за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів «духовне виробництво» вживали, скоріше за все, в образному значенні. Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво й інтелектуальну
діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва — це не шо інше, як сфера ре¬алізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітні¬шою є тенденція зростання ролі і значення інтелектуальної діяль¬ності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї діяльності має 1Йонас В.
Я. С. 91. 2Иоффе О. С стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечення умов жит¬тя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність, у то¬му числі й інтелектуальна діяльність, має бути підпорядкована інте¬ресам людини. Матеріальне виробництво має забезпечити сус-пільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня доб¬робуту.
Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, шо буде продовженням інтелектуальної діяльності. Тобто, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізовуватимуться у мате¬ріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяль¬ності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального вироб¬ництва. Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядатя як єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у тако¬му протиставленн
і висловив ще раніше В. Жуков Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розгля¬дати окремо. Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спро¬буйте знайти в будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цінностей. Сфера духовного життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу людини загальновизнаним людсь¬ким цінностям. Внутрішній світ людини охоплює багато аспектів її життя: це — честь, гідні
сть, порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди: це — світогляд людини, її бачення реаль¬ного і духовного світу, світовідчуття тощо: це — духовний світ лю¬дини, сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна. Безперечно, духовність людини впливає на рівень і зміст технічної творчості. Сахаров — міра нашої совісті — сам засудив застосування тих винаходів, які він розр
обив. Ще раніше так поступив Н. Бор. Якщо операції мислення, засобами яких знайдено те чи інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну твор¬чість варто визнати духовною. Але на наш погляд, це не так. 1 Жуков В, 2Данин Д. 80 Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-до¬слідної) поділяються на дві основні групи.
Та група результатів творчості, шо охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу результа¬тів називають літературною і художньою власністю1. Друга група складається із результатів науково-технічної твор¬чості і відповідно називається «промислова власність». Назва цієї групи відповідає реальному станові речей — результати промисло¬во
ї власності дійсно використовуються у промисловості, сільському господарстві, в інших галузях господарства та суспільно корисної діяльності. Оскільки назва «промислова власність» визнається за сферою використання результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим критерієм визначити назву тієї групи результатів інте¬лектуальної творчості, що охороняється авторським правом. Ре¬зультати цього виду творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ
людини, її світобачення і світо¬сприйняття, ставлення до навколишнього середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що прийнято нині на¬зивати загальнолюдськими цінностями. Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використову¬ються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося п
ідкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін «авторська діяльність» не сприйнят-ний,аін занадто розпливчатий і не відображає змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності термінами «авторські результати» чи «авторське право» тощо. усякому разі назву треба шукати. интеллектуальной собственности: Общая инфор¬—
С. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня р. 84 85Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються авторським правом, наведено у ст. 8 Закону Украї¬ни «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою конвенцією патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, про¬мислові рисунки чи зразки, фаб
ричні або товарні знаки, знаки об¬слуговування, фірмове найменування, вказівка про місце поход¬ження або найменування місця походження, також боротьба з не¬добросовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами правової охорони й об'єднуються під загальною назвою «Промис¬лова власність». поняття розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому ши¬рокому значенні, а й на сільське господарство, добування ко
рисних копалин і на всі продукти, — як вироблювані, так і природного по¬ходження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худо¬ба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо. Під патентами на винаходи також розуміються різні види про¬мислових патентів, що визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові па¬тенти і посвідчення. радянським законодавством цей перелік був дещо ширший, він включав раціонал
ізаторські пропозиції, що за-конодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони. Чинний України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель.» промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції. Однак структура Книги четвертої ЦК України не ідеальною. Структура першого розділу «Авторське право і суміжні права» заува¬жень не викликає. Структура другого ро
зділу «Право промислової власності» видається не дуже вдалою передусім за своїм складом. Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту, тобто, цивільних прав. Зазна¬чені чинники зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації саме засобами цивільн
ого права. Разом з тим до ЦК України включена лише комерційна інформація. її місце у ЦК Ук¬раїни заперечення не викликає, але охоронятися цивільно-право¬вими засобами має не лише комерційна таємниця, а й інші види науково-технічної інформації, тим більше, шо всі вони визнані об'єктами права власності. З науково-технічною інформацією тісно пов'язаний інститут права на захист від недобросов
існої конкуренції. Недобросовісна конкуренція є результатом незаконного використання об'єктів про¬мислової власності. Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі «Право промислової власності» Міжнародні угоди захист від недобросовісної конкуренції відносять саме до промислової власності1, і це логічно. Отже, інститут захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце у розділі «Право про¬мислової власності» ЦК України. Щодо селекційних досягнень т
о практичні працівники вважа¬ють, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави «Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки». Видається, що така пропозиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, що відрізняють їх від інших об'єктів промислової власності. Селекційні досягнення у плані правової охорони прирівняні д
о об'єктів про¬мислової власності, але за своєю сутністю такими не є. Тому є доцільним вирізнити їх в окрему главу, як це зроблено в ЦК Ук¬раїни. Але цю главу краще було б назвати «Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення» замість «Право інтелектуаль¬ної власності на сорт рослин, породу тварин». Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши його «Право на використання найменування місця походження то¬в
ару, географічного зазначення та зазначення походження товару». За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне за¬значення походження товару — це назва населеного пункту, місце¬вості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках на¬зва країни, що служать для позначення товару, якість, депутація 1 Всемирная организация интеллектуальной собственности: Общая инфор¬мация. — С. 16, 20. 87 або інші властивості якого пов'язуються з цим географ
ічним об'єк¬том і який виробляється в обмеженому географічному регіоні. Географічним зазначенням походження товару може бути істо¬рична назва географічного об'єкта або традиційна географічна на¬зва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особ¬ливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення по¬ходження — це -яке позначення, що вказує на країну або гео¬графічне місце походження товару.
Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному ци-вільно-правовому інституті. 'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що за¬лишає відкриття у числі об'єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним кодексом1. Питання для контролю 1. Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної влас¬ності. 2.
Поняття інтелектуальної власності. 3. Поняття права інтелектуальної власності. 4. Види інтелектуальної власності. 5. Види права інтелектуальної власності. РОЗДІЛ 2 Право інтелектуальної власності в Україні 2.1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичай¬но молоде і його становлення продовжується одночасно зі станов¬ленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було де
ржави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має власну історію, у тому числі й історію держави і права. У цьому контексті нас цікавить історія становлен¬ня цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність. У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною яко¬го є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після
Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства. Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила:
Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Ав-стро-Угоршини. Багато чинників і найголовніший серед них — відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше зако¬нодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Ук¬раїна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна. Були правові традиції і норми звичаєвого права. Нап
риклад, Ли¬товський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише ли- 88 бажанням заявника, але не більше як на 10 років. У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р. Проте за обома цими законами привілеї видавались на розсуд керівництва. Першим царським законом про винаходи пореформеної
Росії був закон від ЗО березня 1870 р що використав досвід Західної Європи, взявши за основу її законодавство. Останнім законом цар¬ської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р. Він дотри¬мувався перевірочної системи видачі патентів, внаслідок якої пе-ревірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на 15 ро¬ків і міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину. Перший радянський декрет про винаходи був при
йнятий червня 1919 р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторсь¬ке свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбан¬ням держави1. Наступним етапом був Закон про патенти на вина-ходи (1924 р.). У період НЕПу радянська держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося
досягти угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, що став обов'язковим для всіх республік. Власне з цього часу законодавст¬во про винахідництво було тільки загальносоюзним, і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та результати технічної творчості3. Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 р яким затверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення.
Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а та¬кож визнано новий об'єкт правової охорони — технічні удоскона¬лення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 р коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винахо¬ди і технічні удосконалення1. Це Положення було замшено новим від 24 квітня 1959 р.2, за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нар
ешті, згадане Положеним було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналі¬заторські пропозиції 1973 р.3 Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР»4. Цим Законом єдиним охоронним документом було визнано патент, а сам винахід — товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Закон набрав чинності з 1 липня
1991 р але через фактичний розпад він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце — його основні положення були сприйняті законодав¬ствами колишніх республік, оскільки він мав уже деякі риси рин-кового характеру. Отже, Україна ніколи не мала законодавства про промислову власність. Тільки після проголошення незалежності в Україні поча¬лися активні кодифікаційні роботи, у тому числі й щодо
законодав¬ства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливих положення: 1) результа¬ти інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності; 2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом5. Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затвер¬джене
Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промис¬лової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні6. Од¬ночасно велась розробка пакета законів про правову охорону об'єк¬тів промислової власності. 'Постановление СНК СССР от 5 марта 1941 г. // СП СССР 1941 № 9 Ст. 150. 2 Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложе¬ниях от 24 апреля 1959 г. // СП СССР 1959 № 9 - Ст. 59. 3СП
СССР 1973 № 19 Ст. 109. Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР 1991 № 25 Сг. 703. 5 Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. — Відомості Верхов¬ної Ради Української РСР 1991 № 20 Ст. 249. 6 Збірник нормативних актів з питань промислової власності — К.: Вища школа, 1998 С. 25. Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про
охорону промислової масності. Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію1. Проте основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р.2 Хоча в цілому цей Закон має декларативний ха¬рактер, проте він проголосив ряд принципових засад. У Законі
дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріорите¬ти в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності визначаються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат. Ці самі засади було покладено в основу Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.3 У цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову влас¬ніс
ть, серед яких закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»5, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Про племінне тваринництво»7. Трохи раніше був прийнятий Закон Ук¬раїни «Про охорону прав на сорти рослин»8. Зазначені закони скла¬ли правову основу захисту пр
ав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність. 2ВВР України 1992 Ст. 165. Нова редакція від 1 грудня 1999 р. ВВР України 1999, № 2-3 Ст. 20. 4 ВВР України 1993 Ст. 345. 'Там само 1994 № 7 Ст. 32. Там само. — Ст. 34. *Там само. — Ст. 2
6. 'Там само. § № 2 Ст. 7. Нова редакція від 21 грудня 1999. — ВВР Ук¬раїни. І - № 6 Ст. 37. України, і 1993. І № 21 Ст. 218. Нова редакція від 17 січня - Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. — Ст. 278. 95 Зокрема були прийняті закони України «Про державну таемницю» від 21 січня 1994 р «Про захист
інформації в автоматизова¬них системах» від 5 липня 1994 р «Про наукову і науково-тех¬нічну експертизу» від 10 лютого 1995 р 1 У зв'язку з прийняті ям пі¬кету законів про промислову власність внесено відповідні зміни до ЦК України, Кодексу законів про працю України, Митного кодек¬су4 та ін. Відповідні зміни внесено також
і до раніше прийнятих за¬конів України5. Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуаль¬ну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес станов¬лення продовжується. З прийняттям нового ЦК Укараїни виникне необхідність розробки ряду інших законодавчих проектів. Прийняття законів України про інтелектуальну власність — це громадсько-політична под
ія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийняті закони у ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття — явище надзвичайної ваги. По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавст¬вом України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промис¬лові зразки положення, що містяться в VI
розділі ЦК УРСР, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього в узагальненому вигляді6. По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною мірою наближене до вимог ринкової економіки. Воно визнало ре¬зультати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо. •ВВР України 1994 № 16 Ст. 218. Нова редакція від 17 січня 2002 р. —
Офіційний вісник України 2002 № - Сг. 93. 2Там само - 1994 № 31 Ст. 286. 3Там само 1995 № 9 Сг. 56. 4 Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодав¬чих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» вщ 28 лютого 1995 р. // ВВР України 1995 N9 13 Ст. 85. 5Там само. кодексі. Вона також висловила цікав
і обгрунтовані думки з при но ДУ визнання права інтелектуальної власності лише за творцем цісі власності. Обґрунтованим є її твердження, шо суб'єкту права інте¬лектуальної власності належать ті самі правомочності — право во¬лодіння на користування і розпорядження, шо і звичайному влас¬нику. Але не можна погодитися з твердженням Н. М. Мироненко, що суб'єкту права інтелектуальної власності належить право на не¬доторканність. Таке категоричне твердження не відповідає реаль¬ному стану речей.
Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В. Ф. Чигиря про те, що було б нерозумно заборо¬нити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. Він вважає, що право інтелектуальної власності має міститися після розділу «Зобов'язаль¬не право». Проте н
е можна погодитися з його твердженням, що ре¬зультати інтелектуальної діяльності не можуть бути об'єктами пра¬ва власності2. Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття змісту пра¬ва інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретич¬не і практичне значення. Одні з них будуть враховані, інші - будуть, але головне у тому, що процес становлення власного зако¬нодавства України про інтелектуальну власність продовжується. 2.2.
Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність Згідно з ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов¬лення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи твари
н; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Наведена стаття не містить припису, за яким наведений перелік слід визнавати вичерпним. Навпаки, у ній підкреслюється, шо до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать такі-то результати інтелектуальної, творчої діяльності. Правова охорона зазначених об'єктів, крім
ЦК України, здійс¬нюється також рядом законів України про інтелектуальну влас¬ність. Безумовно, у правовій охороні окремих об'єктів свої харак¬терні особливості, властиві лише цій групі об'єктів чи навіть окре¬мим із них. Проте є такі положення, що стосуються усіх зазначе¬них об'єктів і їх можна вивести за рамки окремих законодавчих ак¬тів про інтелектуальну власність.
До загальних положень належать, зокрема підстави виникнення прав на об'єкти інтелектуальної власності. Права на об'єкти інте¬лектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання правової охорони уповноваженим державним органом у випадку і в порядку, передбачених чинним законодавст¬вом. Так, твори у галузі науки, літератури і мистецтва не потребу¬ють обов'язкової державної кваліфікації і реєстрації. Права на зазначе
ні твори виникають внаслідок факту їх створен¬ня. Об'єкти промислової власності потребують і державної кваліфі¬кації, і державної реєстрації. Через це права на об'єкти промисло¬вої власності виникають лише з того моменту, який визначено від¬повідним законом. Умови, за яких надається правова охорона зазначеним об'єктам права інтелектуальної власності, також визначаються законом. В усіх суб'єктів права інтелектуальної власност
і виникають пра¬ва, які прийнято поділяти на дві основні групи: 1) особисті немай-нові права; 2) майнові права на об'єкти інтелектуальної власності. Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у разі переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності до іншої особи. Але слід мати на увазі, що суб'єктам прав на засоби індив
ідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг щодо цих засобів належать лише майнові права. Право визнаватися автором результату інтелектуальної діяль¬ності (право авторства) є особистим немайновим правом і може на¬лежати лише тій особі, творчою працею якої створено цей резуль¬тат інтелектуальної діяльності. Право авторства є таким, що не відчужується і не передається. Якщо результат створений спільною працею двох або більше осіб, вони визнаються співав
торами. Щодо окремих видів резуль¬татів інтелектуальної діяльності законом може бути визначене коло осіб, які визнаються співавторами твору в цілому. Динне законодавство України про інтелектуальну власність наділяє суб'єктів права виключними правами на об'єкти інтелекту¬альної власності. Суб'єкту майнових прав на результати інтелекту¬альної діяльності або засоби індивідуалізації належить виключне право правомірно використовувати цей об'єкт інтелектуальної влас¬ності на
свій розсуд у будь-якій формі у будь-який спосіб. Із цього загального правила є один виняток. Зазначення місця походження товару не може бути власністю окремої особи і, отже, на нього не може бути виключного права на використання. Одним і тим самим найменуванням можуть користуватися кілька осіб незалежно один від одного. Використання іншими особами об'єктів інтелектуальної влас¬ності, щодо яких їх правоволодільпев
і належить виключне право, допускається лише з дозволу суб'єкта цього права. Суб'єкт виключ¬ного права на об'єкт інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі повністю або частково за договором, дозволити іншій особі використати цей об'єкт чи розпорядитися ним ін¬шим чином, якщо це не суперечить чинному законодавству. Обмеження виключних прав, у тому числі шляхом надання мож¬ливост
і використання об'єкта інтелектуальної власності іншими особами, визнання цих прав недійсними та їх припинення (анулю¬вання) допускається у випадках, межах і порядку, шо встановлені чинним законодавством. Виключні права на об'єкти інтелектуальної власності можуть бу¬ти предметом цивільних правочинів. Майнові права, що належать суб'єкту виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності, мо¬жуть бути передані повністю або частково іншій особі за догово¬ром, а також переходять у порядку
спадкування і внаслідок ліквіда¬ції юридичної особи — суб'єкта виключного права. Передача майнових прав за договором та їх перехід у порядку спадкування не мають наслідком передачу або обмеження права ав¬торства та інших невідчужуваних і таких, що не передаються, ви¬ключних прав. Виключні права, що передаються за договором, мають бути у ньому визначені. Права, не зазначені у договорі як відчужувані, припускаються такими, що не передані, оскільки не доведене інше.
До договору, що передбачає надання виключного права в період його дії іншій особі на обмежений час, застосовуються правила про ліцензійні договори. Виключні права на об'єкт інтелектуальної власності діють про¬тягом строку, передбаченого чинним законодавством, що може пе¬редбачати продовження такого строку. У загальних положеннях визначаються і принципові засади строків чинності права інтелектуальної власності. За загальним правилом строк чинності права інтеле
ктуальної власності (чи ви¬ключного права) визначається чинним законодавством. На окремі види об'єктів промислової власності закон допускає продовження строків їх чинності. Проте особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково. Чинне законодавство про інтелектуальну власність чітко визначає підстави для достроко¬вого припинення правової охорони окремих об'єктів права інтелек¬туальної власності, у тому числі вна
слідок невикористання цього права протягом певного строку. Визнання результатів інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права інтелектуальної власності зовсім не виключає ви¬ключного права на ці об'єкти. Саме по собі право власності на той чи інший об'єкт є виключним правом. Проте Закон України «Про авторське право і суміжні права» конкретизує це положення у ст. 1
2, яка проголошує, що авторське право і право власності на ма¬теріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одно¬го. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не оз¬начає відчуження авторського права і навпаки. І нарешті, до загальних положень про інтелектуальну власність, на нашу думку, можна віднести і норми про захист права інтелек¬туальної власності. Чинні закони про інтелектуальну власність для кожного виду визначають свої,
нібито специфічні, властиві саме цим об'єктам права інтелектуальної власності цивільно-правові за¬соби їх захисту. Вони не збігаються між собою, не узгоджені і навіть суперечливі. Видається, що така розбіжність у цивільно-пра¬вових засобах захисту об'єктів права інтелектуальної власності нічим не виправдана. На наш погляд, глави ЦК України, присвя¬чені захисту права
інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захис¬ту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «за¬хист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у про¬цесі створення, оформлення і використання результатів інтелекту¬альної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі сл
ід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх по¬рушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам. У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуаль¬ної власності залежно від її виду. На нашу думку, такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий. У главі «Загальні положення про інтелектуальну власність» одна стаття присвячена саме захисту (ст. 43
2 ЦК України). Вона нази¬вається «Захист права інтелектуальної власності судом» і проголо- шус, шо захист прав інтелектуальної власності здійснюється таки¬ми самими способами, що й всі цивільні права, тобто у судовому порядку. Крім того, для захисту виключних прав у цій статті передбачено спеціальні способи: вилучення матеріальних об'єктів, за допомо¬гою яких були здійснені порушення прав, і матеріальних об'єктів, створених внаслідок цього порушення;
2) обов'язкова публікація про порушення права з повідомленням, кому порушене право на¬лежить; інші способи, передбачені законом. Які ж інші способи захисту виключних прав вміщує ЦК України. Це можуть бути: визнання прав; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке було до порушення прав і припинен¬ня дій, шо порушують право; припинення чи зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта держ
авного органу або органу місцевого самовря¬дування. При порушенні договорів на використання результатів інтелек¬туальної власності і засобів індивідуалізації застосовуються загальні правила про відповідальність за порушення зобов'язань. Чинне законодавство містить способи захисту інтелектуальної власності. Закон України «Про авторське право і суміжні права» за¬хисту авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ
5, що містить чотири статті. Зазначений Закон проголошує, шо авторське право і суміжні права у випадку їх порушення захи¬щаються в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке відтворення, розповсюд¬ження чи інше використання, а також ввезення в Україну без доз¬волу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, прогр
ам мовлення порушенням авторського права і суміжних прав, що підставою для судового захисту. Примірники творів, фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з по-рушенням авторського права і суміжних прав, визнаються контра-фактними. Закон про авторське право передбачає цивільно-правові спосо¬би захисту авторського права і суміжних прав. Використання чужо¬ 103 го твору без договору з особою, яка має авторське право і суміжні права, недотримання умов викор
истання твору і об'єктів суміжних прав, порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, шо мають авторське право і суміжні права, захищаються судом у судо¬вому порядку. Суд, господарський суд має право прийняти рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, передачі в ефір чи по дроту, припинення їх розповсю¬дження, вилучення, конфіскацію всіх примірників творів, фоно-грам або відеограм, а також
обладнання і матеріалів, призначених для виготовлення і розповсюдження, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав. Суд, господарський суд може також прийняти рішення про зни¬щення або відчуження примірників творів чи фонограм шодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з пору¬шенням виключних прав осіб, яким належить авторське право і суміжні права. Таке рішення може бути прийняте щодо всіх кл
іше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та ін¬ших предметів, за допомогою яких відтворювалися примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовувалися для їх відтворення і для виго¬товлення засобів обходу технічних засобів захисту. Закон України про авторське право передбачає цивільно-право¬ву відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав. Особи, які мають а
вторське право або суміжні права, можуть ви¬магати: а) відшкодування збитків, заподіяних їм порушенням авторсько¬го права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду; б) вилучення і направлення на їх користь доходу порушника, одержаного ним внаслідок порушення авторського права або су¬міжних прав, замість відшкодування збитків; в) виплати компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, встановленої законодав¬ством України, заміст
ь відшкодування збитків або стягнення дохо¬дів. РОЗДІЛ Крім відшкодування збитків, стягнення доходів чи виплати ком¬пенсації суд чи господарський суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафу передається в установленому порядку до Державного бюджету України. Порушник авторського права чи суміжних прав зобов'язаний в
ідшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, шо визначається судом. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон про винаходи) захисту прав присвятив розділ VII, що складасться з двох статей. Закон визначає, шо будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені цим Законом (ст. 28), вва¬жається порушенням права власності власника патенту, що спри¬чиняє відповід
альність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення має бути припине¬но, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту за¬подіяну шкоду. Таким самим правом користується ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором. Усі спори, пов'язані із застосуванням Закону про винаходи, роз¬в'язуються судом. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про: авторство на винахід чи корисну модель; встановлення в
ласника патенту; порушення майнових прав власника патенту; ук¬ладання та виконання ліцензійних договорів; право першокористу-вання; винагороду винахіднику; компенсації. Суди розглядають та¬кож й інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом. Як видно з наведеного вище, цей Закон не розрізняє адміністра¬тивної, цивільно-правової чи кримінальної відповідальності за по¬рушення прав винахідників.
Разом з тим чинне законодавство пе¬редбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за пору¬шення патентних прав. Такі самі норми про захист містить Закон України «Про охоро¬ну прав на промислові зразки» (розділ VII, статті 26—27). Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить розділ VI «Захист прав», що склада
ється зі статей 20—22. Закон проголошує, що будь-яке посягання на права власника ©ві^ 105 доитва, передбачені цим Законом порушенням прав власним сві¬доцтва, шо спричиняє відповідальність згідно з чинним законодав¬ством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припи¬нене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва має також право вимагати усу¬нення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або познач
ення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення, схожого з ним настільки, шо їх можна сплутати. Вимагати відновлення пору¬шених прав власника свідоцтва має право також лшензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше. Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, господарським або третейським судом у порядку, в
становле¬ному чинним законодавством України. Відповідно до їх компетенції суди розглядають спори про: ста¬новлення власника свідоцтва; укладення та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва. Судам підвідомчі її інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом. У цьому Законі міститься досить специфічна норма, відповідно до якої ніхто
інший, крім колишнього власника свідоцт¬ва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох ро¬ків після припинення чинності свідоцтва. Захист прав на сорт здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Розділ VI цього Закону вста¬новлює відповідальність за його порушення. Стаття 53 проголошує, що порушення прав на сорт спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до ст.
54 спори, пов'язані із застосуванням цього За¬кону, розв'язуються в порядку, передбаченому законодавством. Закон України «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. також містить розділ VI, що складається з однієї статті, яка встановлює відповідальність за порушення цього Закону. У ній за¬значено, що суб'єкти племінного тваринництва, їх посадові особи і посадові особи державної племінної служби несуть відповідаль¬ність, установлену
законодавством України. Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» встановлює державний захист права власності на науково-технічну продукцію. Передусім, зазначений Закон проголошує, що результати науково-технічної діяльності є об'єктом права власності їх творців (розробників) науково-техніч¬ної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором. Держава розглядає захист права інтелектуальної власності на нау¬ково-те
хнічну продукцію як необхідну умову практичного викорис¬тання науково-технічних досягнень. Держава законодавчо забезпе¬чує суб'єктам науково-технічної діяльності рівні умови на захист права власності на науково-технічну продукцію в судовому порядку. Інші види інтелектуальної діяльності поки шо не отримали пра¬вової охорони, і захист їх результатів не здійснюється. Такими є основні положення захисту прав
інтелектуальної влас¬ності в законодавстві України. їх побіжний огляд свідчить про від¬сутність якої-небудь системи, загальних правил, а також про певну непослідовність. Це дає нам підставу зробити деякі висновки. Перша обставина, що звертає на себе увагу, певна непослідов¬ність законодавця. У деяких законах він визнав за авторами лише виключне право на результат, а не право власності. інших випад¬ках чітко й однозначно захищається саме право власності на ре-зультат тво
рчої праці (закони про промислову власність). У тре¬тьому випадку захищається право власності на охоронний доку¬мент. Така непослідовність не може бути виправдана в одній сис¬темі законодавства. ЦК України цю непослідовність усунув і визнав за творцями ли¬ше право інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Друга обставина, що звертає на себе увагу при огляді системи за¬хисту права інтелектуальної власності, встановлена законами
Ук¬раїни про інтелектуальну власність, це різноманітність способів, форм та видів захисту цього права. В одних випадках викладають¬ся загальні положення про захист, в інших — перераховується, які 107 саме права підлягають захисту, в третіх — взагалі відсилають до чинного законодавства. У деяких законах проголошуються види захисту: адміністратив¬ний, цивільно-правовий, кримінальний тощо. При цьому не зазна¬чається, у яких випадках, за як
і порушення права інтелектуальної власності настає та чи інша відповідальність. Мабуть, у законах про інтелектуальну власність варто було б зазначити, за які порушення настає адміністративна відповідальність, за які — цивільно-право¬ва, за які — кримінальна. Якщо керуватися ЦК України, то, безу¬мовно, в ньому має йтися про цивільно-правову відповідальність. Варто також зазначити, шо існує ще Й відомчий захист, тобто адм
іністративно-відомчий. Адміністративний захист здійснюється Кодексом України про адміністративні порушення (ст. 164) Адмі¬ністративно-відомчий — відомствами, підприємствами, організа¬ціями та установами (роботодавцями). Наприклад, Державний де¬партамент інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює захист прав винахідників у разі оспорювання видачі па¬тентів іншими особами2. Підприємства здійснюють в адміністра¬тивному порядку захист прав раціоналізаторів тощо.
У деяких законах зазначаються дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності, в інших проголошується загальний принцип — будь-яке посягання на права власника інтелектуальної власності є порушенням. Мабуть, цей підхід правильний, оскільки перераховувати дії, що вважаються порушеннями, означає обмежи¬ти правовий захист інтелектуальної власності. На нашу думку, за своєю юридичною природою результати інте¬лектуальної діяльност
і є однорідними, однаковими і їх захист має здійснюватися одними й тими засобами, способами тощо. Адже звичайне право власності також складається з великої кількості ре¬чей, які, безумовно, мають свої специфічні особливості, що також зумовлюють і специфічні способи їх захисту. Право на нерухомість одержує правовий захист лише за наявності певних умов. Деякі ре-г —. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Бюлетень зако¬нодавства і юридичної практики. —
1993. — № 3. 2Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». — От. 28. зультати творчої праці можуть зумовлювати певні особливості їх за¬хисту, що має дістати відображення в законодавстві. Але ж не мож¬на на кожний випадок порушення права створювати окрему свою норму для його захисту. Є доцільним максимально уніфікувати ці норми і виробити єдині правила захисту інтелектуальної власності з урахуванням, звичайно, особливостей того чи іншого результату творчої прац
і Встановленна чинним законодавством України система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав) не досягає своєї ме¬ти. Система захисту прав інтелектуальної власності за ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб могла усунути будь-яке бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не виникало. Та судо
ва практика не знає жодного випадку притяг¬нення до кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права інтелектуальної власності. Може, саме неефек¬тивністю системи захисту права інтелектуальної власності пояс¬нюється розкрадання її в Україні? Об'єктом крадіжок стають му¬зичні, художні, наукові твори, кінофільми, фонограми та інші ре-зультати творчої праці.
Науково-технічні досягнення купляють за безцінь. За кордон виїжджають талановиті і найбільш перспектив¬ні дослідники. Але Україна ше й зараз має потужний науково-технічний по¬тенціал, їй ще є що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна система захисту інтелектуальної власності — най¬більш цінного надбання суспільства. Розглянувши основні положення чинного законодавства Ук¬раїни щодо захисту пра
ва інтелектуальної власності та його оцінку, проаналізуємо цю систему. На наш погляд, найбільш ефективною є система захисту ав¬торського права, викладена в Законі України «Про авторське пра¬во і суміжні права». За цим Законом визначаються дії, що визна¬ються порушенням авторського права і суміжних прав, способи цивільно-правового захисту цих прав. Але головною особливістю цієї системи, на наш погляд, є те, що вона певною мірою має штрафний характер (каральний).
У підпункті «г» п. 2 ст. 52 Закону 108 України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, шо визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних за¬робітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення дохо¬ду із порушника авторського права або суміжних прав. Якщо вра¬хувати, що нині в Укра
їні встановлено мінімальний розмір за¬робітної плати 185 гривень, то максимальна сума компенсації мо¬же скласти більше 9 000 000 гривень. Звичайно, що таких збитків жоден автор не зазнавав, і жоден зловмисник таких доходів не одержував. Слід зазначити, шо жоден суд до цього часу максималь¬ної компенсації не присуджував нікому. Проте з наведених цифр випливає штрафний характер цієї норми. На думку авторів, це правильний підх
ід до проблеми відпові¬дальності за порушення прав інтелектуальної власності. Адже не можна вважати відповідальністю, коли закон зобов'язує порушни¬ка відшкодувати заподіяні ним збитки особі, яка має авторське пра¬во або суміжні права. Це означає, шо порушник вкрав у автора до¬ход, який автор мав одержати, а закон порушникові погрожує паль¬цем і велить: «Верни те, що вкрав». Це називається «покладання на порушника невигідних майнових наслідків». Де ж ці невидимі не¬вигідні
майнові наслідки, коли порушника зобов'язують повернути те, що йому не належить? Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Така сама норма має стосуватися і відсоткового штрафу, що накладається судом на користь Державного бюджету. Безумовно, має застосову¬ватися і кримінальна в
ідповідальність за порушення прав інтелек¬туальної власності у випадках, передбачених законом. За наявності таких умов захист авторського права і суміжних прав був би більш ефективним та надійним і обмежував би апетити правопорушників. Вимагає кардинального перегляду і відповідальність за порушен¬ня прав винахідників, що встановлена Законом України «Про охо¬рону прав на винаходи і корисні моделі». Власне, цей Закон не встановлює ніякої відповідальності. У двох його статтях йдеться про те, як
і дії визнаються порушенням патентних прав і які спори розглядаються судом. Про відповідальність не говориться. Варто погодитися з нормою Закону, відповідно до якої пору¬шенням прав власника патенту визнається будь-яке посягання на його права. Це цілком правильно. Безумовно, порушення має бути припинено. Власник патенту може вимагати: ♦ припинення дій, шо порушують або створюють загрозу пору¬шення його права, і відновлення становища, що іс
нувало до пору¬шення права; ♦ стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи; ♦ відшкодування моральної шкоди; ♦ вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачено цим договором. Численні виступи винахідник
ів у засобах масової інформації свідчать про недосконалість захисту їхніх прав та інтересів. Загальні судження стосуються і промислових зразків. Закон Ук¬раїни «Про охорону прав на промислові зразки» передбачає за по¬рушення прав авторів промислових зразків відповідальність згідно з чинним законодавством. На вимогу власника патенту порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати влас¬нику патенту заподіяні збитки. Те саме мож
на сказати і про захист прав на торговельну марку. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановив лише загальні положення про захист прав на них. Не можна заперечувати проти норми, відповідно до якої порушенням прав на торговельну марку визнається будь-яке посягання на пра¬ва власника свідоцтва. Безумовно, порушення має бути припинено. Проте й тут порушник зобов'язується лише до відшкоду
вання за¬подіяних збитків. Права на вибір санкції власник свідоцтва не має. Моральної шкоди також не несе і тому порушник до її відшкодування не зо¬бов'язується. Проте Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить одну специфічну норму, яка, на наш погляд, ви¬правдана. Відповідно до цієї норми власник свідоцтва може вима¬гати усунення з товару, його упаковки незаконно викор
истаного знака або позначення, схожого з ним настільки, шо їх можна сплу¬тати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення. На підставі викладеного вище слід зробити такі висновки: 1. Система правового захисту права інтелектуальної власності, за¬кладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі й подальшої
демократизації — вона має бути більш простою, до¬ступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелекту¬альної власності. Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуваням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої діяльності. 3. В основу зазначеної системи мають бути покладені такі принци¬пові положення: . — будь-які посягання на право інтелектуальної власност
і (крім кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопо¬рушеннями і спичиняють цивільно-правову відповідальність; — для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності; — до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; віднов¬лення положення, що існувало до порушення права;
припинення порушення права; примусове виконання зобов'язань у натурі; при¬пинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компен¬сація моральної шкоди; визнання акта державного органу або орга¬ну місцевого самоврядування незаконним. Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами, передбаченими чинним законодавством. Слід зазначити, що ЦК України (п. З ст. 15) передбачає гіідста-ізи для відмови у наданні захисту при наявності певних умов: а) п
ри діях, що здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при зловживанні правом в інших формах; б) при діях, що порушують моральні засади суспільства; в) при викорис¬танні цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку. До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України відносить (ст. 432): 1) застосування негайних заходів
щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелек¬туальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що ви¬користовувалися переважно для вигото
влення товарів з порушен¬ням права інтелектуальної власності; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкоду¬вання збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелек¬туальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до за¬кону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істот¬не значення; 6) опублікування у засобах масової
інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рі¬шення шодо такого порушення. Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів за¬хисту права інтелектуальної власності, шо не суперечать чинному законодавству. Отже, принципово новим положенням наведеної системи права інтелектуальної власності є наявність у ній елементів штрафних (каральних) санкцій — конфіскація матеріалів і обладнання, за до¬помогою яких було здійснено відтворення творів, виплата компен¬сацій, стягнення на корис
ть бюджету. Видається, що зазначені ннка негативні, економічно невигідні наслідки майнового характе¬ру — відшкодування «збитків, виплата штрафу, пені, відшкодування шкоди1. З цих досить плутаних визначень можна зробити висновок, що цивільно-правові санкції — це заходи примусового впливу на порушника майнового характеру, а цивільно-правова відповідаль¬ність — це по суті реалізована санкція. Отже, за законодавством Укра
їни відповідальністю за порушен¬ня права інтелектуальної власності можна лише визнати відшкоду¬вання збитків, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність допускає також в окремих випадках вилучення контрафактних примірників твору, а також ма-теріалів і обладнання, що використовувалося для їх відтворення. Варто мати на увазі, що суд має право, але не зобов'язаний, прий¬няти таке р
ішення. Стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшко¬дування збитків і виплату компенсації в розрахунок не беремо, оскільки останнє в такому випадку є не що інше, як різновид відшкодування збитків. Виникає питання: як бути у тих випадках, коли порушення пра¬ва інтелектуальної власності є, а шкоди немає. Адже такі випадки можливі. Відповідно до загальних правил цивільного права — не¬має
шкоди, немає відповідальності. Та чи буде це справедливо щодо інтелектуальної власності — адже правопорушення є, а відпо¬відальності немає. На нашу думку, обмежувати функції цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення, озна¬чає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно умовах ринкової економіки вважати метою цивільного права — ідновлення порушених прав особи. Саме тому обсяг
відповідаль-ості, вважають, має відповідати розміру заподіяних збитків або коди, шо відшкодовується3. Тобто порушник зобов'язаний лише Юридический энциклопедический словарь. — М, 1987. — С. 291. "атвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М 970 С. 37 овицкий И. Б Луни, Л. А. Обшее учение об обязательстве. — М 1970. — 4 Право інтелектуальної власності в Україні 8*4-
414 115 «виправити» порушення. Про відповідальність у точному значенні слова не йдеться. Наприклад, громадянин А. розбив машину грома¬дянину Б. Вина А. доведена. У цьому разі він зобов'язаний відшко¬дувати заподіяні збитки громадянинові Б. Тепер дешо змінимо си¬туацію. Громадянин А. за власної необачності розбив власну маши¬ну. Перед ким він буде відповідати? У цьому разі громадянин А. відповідати не буде, оскільки не можна відповідати перед самим со¬бою.
Чому ж у першому випадку ми це називаємо відповідальніс¬тю, а в другому ні? Адже в такому міркуванні немає логіки. 1 в пер¬шому, і в другому випадках відповідальності як такої немає, ос¬кільки і в першому, і в другому випадках громадянин А. сам нашко¬див собі і наслідки цієї шкоди, зрозуміло, має нести він сам. Ніяких невигідних наслідків за порушення чужого права він не несе, він лише цим наніс збитки власнику майна та власним інтересам
. У цьому випадку він несе ризик заподіяного ним збитку. Позбавлення цивільного права штрафної (каральної) функції іс¬тотно обмежує його можливості. Порушник має, крім відшкодуван¬ня заподіяних збитків чи доходів, нести додаткове майнове обме¬ження, «покарання». Він має нести додаткові невигідні наслідки са¬ме за здійснення ним порушення, а не тільки «виправити» те, що вчинив через свою необачн
ість (вину). Цс — проблеми порушника, а не відповідальність за порушення чужих прав. Щодо порушення права інтелектуальної власності, то відпові¬дальність за них має бути в установленні цих додаткових невигід¬них майнових наслідків настільки суворих, щоб вони у майбутньо¬му не мали бажання порушувати ці права. Ці додаткові штрафні санкції можуть полягати у додаткових штрафах
і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, в яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких — на користь володільця права. Штраф має збільшуватися за прогресив¬ною шкалою у разі його несвоєчасної сплати. Може бути передбачена конфіскація не лише контрафактних примірників творів, матеріалів і обладнання, за допомогою якого твори були відтворені. Конф
іскації мають підлягати товари, вироб¬лені за допомогою використання чужих винаходів, корисних моде- РОЗДІЛ 2 лей, промислових зразків тошо. Товар, що був неправомірно позна¬чений чужою торговельною маркою, чужим комерційним наймену¬ванням, найменуванням георгафічного зазначення походження то¬вару також має підлягати конфіскації, якщо ці позначення не мож¬на усунути з товару без його пошкодження. Тобто така конфіскація має бути здійснена на користь володільця права
інтелектуальної власності. Публікації про правопорушення права інтелектуальної власності і про прийняте судом рішення мають здійснюватися у кожному ви¬падку порушення за рахунок порушника. Такі публікації, звичайно, позначатимуться на престижі виробника товару та будь-якого ін¬шого учасника цивільного обороту. В умовах ринкової економіки це є досить важливим. Одним із важливих і досить ефективних засобів захисту прав та
інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності є засоби, перед¬бачені Законом України «Про захист від недобросовісної конку¬ренції»1. Об'єкти, передбачені зазначеними законами, у точному значенні не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності і то¬му не є об'єктами права інтелектуальної власності. Але вони тісно пов'язані із захистом права інтелектуальної власності. Саме тому Паризька конвенція з охорони промислової влас
ності недопущен¬ня недобросовісної конкуренції відносить до об'єктів промислової власності2. Конвенція покладає на країни-учасниці Союзу обов'я¬зок забезпечити захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісною конкуренцією визнається будь-який акт кон¬куренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торго¬вельних справах. Саме так визначає недобросовісну конкуренцію і
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. зі змінами і доповненнями від 18 листопада 1997 р. та ЗО червня 1999 р. Стаття 1 цього Закону проголошує: «Недобро¬совісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності». 'ВВР України 1996 № 36 Ст. 164. 2Парижская конвенция по охране промышленной собствен
ности. — С. 10*. 116 _Право інтелектуальної власності в Україні Закон до недобросовісної конкуренції відносить неправомірне використання торговельної марки, комерційного найменування аби маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовніш¬нього оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення това¬ру іншого підприємства, самовільне використання його імені.
До недобросовісної конкуренції належить також одержання, викорис¬тання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденцій¬ної інформації з мстою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Зазначені закони передбачають певну відповідальність за наве¬дені неправомірні дії. Зокрема, здійснення дій, що підпадають під ознаки недобросовісної конкуренції, спричиняє відповідно до Зако¬ну України «Про захист від недобросовісно
ї конкуренції» накладен¬ня штрафів у розмірі трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючими суб'єктами за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо ж виручку визначити неможливо або її не було, штраф накладається у розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів до-ходів громадян. Закони передбачають й інші види відповідальності за дії, шо ви¬знаються недобро
совісною конкуренцією. Передбачене також вилучення товару у разі його неправомірно¬го позначення чужими торговельними марками, рекламних ма¬теріалів, упаковки або копіювання виробів як у виробника, так і в продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України. На наш погляд, зазначені штрафи можуть бути поширені не тільки на товари, позначені неправомірно чужими знаками, а й на товари, вироб
лені з використанням чужих винаходів, корисних мо¬делей» промислових зразків тощо. Прийняття таких додаткових за¬ходів сприяло б підвищенню ефективності захисту прав інтелекту¬альної власності. 2.3. Авторське право і патентне право: спільне і відмінність Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої 117 2 належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки,
знаки обслуговування і вказівки щодо поход¬ження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції1. Інші об'єкти інтелектуальної влас-ності, що залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають літературно-ху¬дожньою власністю2. Отже, всі результати творчої діяльності, з точ¬ки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві гру
пи: перша група охороняється авторським правом, друга — патентним. У ци¬вільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у зв'язку зі створенням, використанням і охороною зазначених результатів, є багато спільного, але є й відмінності. Варто підкреслити, що всі ре¬зультати чинним законодавством визнані товаром. Отже, вони мо¬жуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період пе¬реходу до ринкової економіки це має іст
отне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-технічної продукції. Отже, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути — авторське право і патентне право або право промислової власності. Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об'єктами авторських і патентних пра
в є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те, що вони регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, шо не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20 мар¬та г. // Международное частное право:
Учеб. пособие. — Харьков, Бернская конвенция об охране литературных и художественных произве¬дений (Парижский акт, июля р. // Международная кон¬венция авторском праве. Комментарии. — М Право інтелектуальної власносп • Україні підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при иьо му слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності може бути справді лише людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). Водночас суб'єктами авторських
і патентних від¬носин (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб'єктом авторських прав може бути, на¬приклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні осо¬би. (Суб'єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підпри¬ємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи> Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику — консультації, розра¬хунки, креслення, оформлення заявок — не має творчого характе¬ру і не п
ідпадає під поняття «творчість», а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого харак¬теру і тому не вважаються творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного досвіду, використання резуль¬тату за ліцензією тощо. Творчий характер діяльності означає передусім певну індивіду¬альність, тобто, «власний почерк» автора, що вирізняє одну діяль¬ність від іншої. Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльнос
ті є те, що вона має завершитися певним результатом, об'єктивованим у пев¬ну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає Й об'єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який ре¬зультат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності. Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матер
іальну форму (креслення, зразок, опис то¬що), айв установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямова¬ний творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відо¬бражений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало — він має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого визнання і без дер-
119 РОЗДІЛ 2 жавної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і її не надається правова охорона. Результати творчої діяльності, що охороняються авторським пра¬вом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяль¬ності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, но¬ти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).
Третя спільність^ що поєднує зазначені правові інститути, поля¬гає в тому, що простір дії авторських і патентних прав — це тери¬торія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальг ний характер, вони діють лише у межах України. Звідси один дуже істотний висновок — патент, виданий патентним відомством Ук¬раїни, дійсний тільки у межах України. Для того, щоб захистити па¬тентні права українського винахідника в іншій держав
і, наприклад, у Франції, треба цей самий винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького патенту винахід українського ви¬нахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме. Що стосується авторського права, то ст. Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднен
і за межами України, але після цього протягом ЗО днів оприлюднені на території Ук¬раїни. Проте цю норму не слід розуміти так, шо авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір вперше ви¬пущений у світ або перебуває в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадя¬нина України визнаються на території України і в тих випадках, ко¬ли твір випущений у світ вперше на території іноземної держави. Отже
, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює те¬риторіального принципу дії авторського права. Питання про захист авторських прав громадян України на тери¬торії іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права захища¬ються на території інших держав лише на основі двосторонніх до¬говорів або міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори громадян Укра
їни можуть використовуватися 120 Право інтелектуальної влаоюсті» У*раіи. 121 на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди. Четвертою спільністю у правовому регулюванні відносин, шо пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і н
еповно-літні. Варто підкреслити, що здатність до творчості не збігається із за¬гальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. ЗО ЦК України повна дієздатність громадян України настає при досягненні ними вісімнадцятирічного віку. У такому віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літера¬тури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тошо досягнення
цього віку не вимагається. Творити можна у будь-якому віці. Відо¬мо немало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються тво¬ри мистецтва, художньої літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити технічні пристрої й устаткування. Слід зазначити, що громадяни до досягнення ними п'ятнадця¬тирічного віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обме¬жується лише здатністю до творчост
і. У зв'язку зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної діяльності у його творця ви-никають певні авторські права і пільги. Розпоряджатися цими пра¬вами і пільгами неповнолітні автори можуть тільки у межах, уста¬новлених ЦК України. Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності над
іляються такими самими права¬ми, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім'я, винагороду за використання їхніх творів чи об'єктів промис-лової власності та інші права і пільги. Право авторства і право на ім'я, що складає п 'яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і в автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта про
мислової власності незалежно від ві¬ку. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має пра¬во вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у евгг або РОЗДІЛ 2 під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об'єкта промислової власності має право просити, щоб його витво¬ру було присвоєно його ім'я а
бо яка-небудь спеціальна назва. Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відпо¬відно до чинного законодавства є лише факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не ви¬плачується, за винятком випадків, передбачених законом Спіль¬ним є й те, що використання будь-якого результату творчо
ї діяль¬ності за загальним правилом може мати місце лише на підставі до¬говору. Позадоговірне використання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством. Існують різні способи і методи обчислення винагороди за вико¬ристання творів літератури, науки і мистецтва та об'єктів промис¬лової власності. Власне, кожний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру винагороди за використання їх результатів,
Але в усіх випадках право на винагороду виникає на підставі вико¬ристання результату творчої діяльності за договором. Якщо має місце позадоговірне використання такого результату, то може йти¬ся або про відшкодування збитків, заподіяних неправомірним ви¬користанням, або про компенсацію за хоча й позадоговірне, але правомірне використання цього самого результату. Спільним є й те, що суб'єктом авторських і патентних прав м
о¬же стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства2. Винахідник може передати виключне право на вико-ристання винаходу державі. Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей. Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванн
і щодо за¬значених відносин є передусім різні об'єкти цих відносин.(Суб'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної 'Чинне законодавство України не передбачає випадків виплати винагоро¬ди за невикористаний результат інтелектуальної діяльності. 2Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. ЗО. 122 _Право власності в сфери або духовної діяльності. Зокрема, це — твори в галузі науки, літерату
ри та мистецтва. У свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяль¬ність може завершитися різними підвидами своїх результатів — статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, у свою чергу, як вид творчої діяльності об'єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості — живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів та ін.
Як уже підкреслювалося, цей перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво перебуває в постійному розвитку та пошуку. Іншу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносин ста¬новлять об'єкти, ми називаються об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної творчості. Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері науково-технічного прогресу, регулюют
ься па-тентним законодавством, не безспірне. Науково-технічна інфор¬мація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи. Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері нау¬ково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює відноси¬ни щодо створення і використання винаходів, корисних моделей, промислових знаків, рац
іоналізаторських пропозицій, торговельних марок, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплексу результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тошо.Цей перелік невичерпний і він не може бути вичерпним, оскільки людство пос¬тійно перебуває у творчому пошуку. Відмінність об'єктів зазначених цивільно-правових відносин зу¬мовлює особливості правової охорони цих об'єкт
ів. Чинне законо¬давство передбачає для надання правової охорони об'єктам промис¬лової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявни¬кам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв. Отже, для одержання правової охорони об'єкту промислової власності треба подати заявку до Державного департаменту інтелек-
123 туальної власності Міністерства освіти і науки України (або на під¬приємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заяв¬ка має пройти належну експертизу, пропозиція — відповідну квалі¬фікацію і, нарешті, можна одержати відповідний охоронний доку¬мент. Без здійснення вказаних операцій об'єкту промислової влас¬ності правова охорона не надається. Це досить складна, копітка і дорога процедура, але без неї не обійтися. Об'єкти, що охороняються авторським пр
авом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, прове¬дення експертизи і державної реєстрації1. На результати творчої ду¬ховної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержан¬ня правової охорони цих об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми. Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів ду¬ховної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського
і патентного права. Варто відразу зазначити, що право авторства, право на ім'я, на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого твору в галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається автором незалеж¬но від того, коли створено твір чи будь-який інший результат на¬уково-технічної творчості. І. Я. Франко чи Т. Г. Шевченко ніколи не перестануть бути авторами сво
їх безсмертних творів, так само як давньоримські юристи Гай, Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авторами своїх юридичних шедеврів. Те саме слід Ісказати і про науково-технічні творіння. Знамениті фізики, матема¬тики, хіміки ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів, винаходів тощо. Права авторства охороняються вічно.
Право на ім'я також ніяким строком не обмежено. Воно діє без-строково, як і право авторства. Різниця полягає лише у тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під влас¬ним іменем, під псевдонімом або анонімно — І. Котляревський свої твори видавав під власним іменем, а Павло Губенко — під псевдонімом Остап Вишня. Дехто видає свої твори анонімно. 'Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. і І п.
5 (від¬повідно до нього автор може зареєструвати свій твір). 124 Право інтелектуальної власності в Україні 28. 125 2 2.4. Інтелектуальна власність України та ЇЇ вплив на соціально-економічний розвиток держави Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим потенціалом. Українські літератори і художники, компози¬тори і музиканти, співаки і танцюристи та інші митці викликали
і викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, конструк-тори та інші розробники, які вписали не одну славну сторінку в іс¬торію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської премії, але вже як громадяни іншої країни, інші взагалі не дістали визнання своїм відкриттям та іншим науково-технічним досягненням. Усьому світу відомі імена Вернадського, Кондратюка, І. Пулюя, але два останніх так
і не дочекалися визнання за свого життя. В Україні народилися сім лауреатів Нобелівської премії, але жо¬ден з них не одержав цю престижну премію як громадянин Ук¬раїни, а найгірше те, що вони цьому не винні. Україна і зараз володіє потужним творчим потенціалом, частина якого розкривається, дістає своє застосування більш благодатних умовах інших країн. Проте Україні ще є що збер
ігати. її творчий потенціал невичерпний. Україна завжди славилася досить активним винахідництвом. За радянських часів до патентного відомства колишнього СРСР трети¬на заявок на винаходи від загальної кількості надходила з України. Багато заявок на винаходи і зараз патентуються у Москві. Українська держава вживає цілу низку заходів, спрямованих на посилення охорони інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. За роки незалежності прийнято нове законодавство Ук¬ра
їни про інтелектуальну власність. Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний по¬тенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу. Південноазіатські країни давно взяли курс на використання досяг- 12
6 Праю інтелектуальної власності а Уцини 127 нень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю, поєднану із використанням досягнень на¬уки та нових технологій у промисловості і сільському господарстві За даними ООН найкраші досягнення в економші за останн
і ро¬ки належать Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і при¬росту досягай країни, шо займають послідовний ряд перших 15 місць за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М'янма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни. Усі цивілізовані народи ставлять науку та
її носіїв на виший суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає у тому, що кож¬ний народ посідає те місце у світі, на якому стоїть його наука. І чим виший цей щабель, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ. Ще не так давно валовий національний продукт Південної Ко¬реї у розрахунку на душу населення обчислювався десятками до¬ларів на рік. Рівень досить бідної країни. За останні роки цей по¬казник перевищив 4 тисячі доларів. Зазначен
і успіхи були досягнуті в основному за рахунок раціонального використання науково-тех¬нічних досягнень. Ще за радянських часів ми пишалися новою і справді прогресивною технологією — безперервним розливом сталі. До 90—100 відсотків сталеплавильних заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливки сталі. Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб не дістав широко¬масштабного вик
ористання. Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових — освіти, культури (у самому широ¬кому значенні цього слова) і науки. У Південній Кореї із 100 ви¬пускників середніх шкіл ще 10 років тому до вищих навчальних закладів вступали 80. В Україні із 100 випускників середніх шкіл до вищих навчальних закладів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася приблизно до
37 за рахунок комерційних вищих навчальних закладів. Україна була і залишається потужною інтелектуальною держа¬вою, її інтелектуальний рівень зумовлював досить високий науко- РОЗДІЛ 2 2.4. Інтелектуальна власність України та її вплив на соціально-економічний розвиток держави Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим потенц
іалом. Українські літератори і художники, компози¬тори і музиканти, співаки і танцюристи та інші митці викликали і викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, конструк-тори та інші розробники, які вписали не одну славну сторінку в іс¬торію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської премії, але вже як громадяни іншої країни, інші взагалі не дістали визнання своїм в
ідкриттям та іншим науково-технічним досягненням. Усьому світу відомі імена В. Всрнадського, Ю. Кондратюка, І Пулюя, але два останніх так і не дочекалися визнання за свого життя. В Україні народилися сім лауреатів Нобелівської премії, але жо¬ден з них не одержав цю престижну премію як громадянин Ук¬раїни, а найгірше те, що вони у цьому не винні. Україна і зараз волод
іє потужним творчим потенціалом, частина якого розкривається, дістає своє застосування у більш благодатних умовах інших країн. Проте Україні ще є що зберігати. її творчий потенціал невичерпний. Україна завжди славилася досить активним винахідництвом. За радянських часів до патентного відомства колишнього СРСР трети¬на заявок на винаходи від загальної кількості надходила з України. Багато заявок на винаходи
і зараз патентуються у Москві. Українська держава вживає цілу низку заходів, спрямованих на посилення охорони інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. За роки незалежності прийнято нове законодавство Ук¬раїни про інтелектуальну власність. Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний
інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний по¬тенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу. Півдснноазіатські країни давно взяли курс на використання досяг- Право інтелектуальної власності в Україні нень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю, по
єднану із використанням досягнень на¬уки та нових технологій у промисловості і сільському господарстві. За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останні ро¬ки належать Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і при¬росту досягли країни, шо займають послідовний ряд перших 15 місць за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур,
Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М'янма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни. Усі цивілізовані народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає у тому, що кож¬ний народ посідає те місце у світі, на якому стоїть його наука. І чим вищий цей щабель, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ. Ще н
е так давно валовий національний продукт Південної Ко¬реї у розрахунку на душу населення обчислювався десятками до¬ларів на рік. Рівень досить бідної країни. За останні роки цей по¬казник перевищив 4 тисячі доларів. Зазначені успіхи були досягнуті в основному за рахунок раціонального використання науково-тех¬нічних досягнень. Ще за радянських часів ми пишалися новою і справді прогресивною технологією — безперервним
розливом сталі. До 90—100 відсотків сталеплавильних заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливки сталі. Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб не дістав широко¬масштабного використання. Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових — освіти, культури (у самому широ¬кому значенні цього слова) і науки. У П
івденній Кореї із 100 ви¬пускників середніх шкіл ще 10 років тому до вищих навчальних закладів вступали 80. В Україні із 100 випускників середніх шкіл до вищих навчальних закладів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася приблизно до 37 за рахунок комерційних вищих навчальних закладів. Україна була і залишається потужною інтелектуальною держа¬вою,
її інтелектуальний рівень зумовлював досить високий науко¬ РОЗДІЛ 2 128 во-технічний рівень виробництва та інших сфер суспільно-корис¬ної діяльності. За рядом показників Україна посідає провідні місця в науці — математиці, інформатиці, фізиці, матеріалознавстві та в деяких інших напрямах. Є певні успіхи в медичній та гуманітарних науках. Президент НАН України Б. Є. Патон не раз підкреслював, що лише та держава і те суспільство спроможні досяг
ти високого економічного, соціального і культурного рівня, зрештою, жити від¬повідно до сучасних цивілізованих стандартів, які мають високо-розвинену науку, забезпечують основні національні потреби краї¬ни, її національну безпеку у широкому розумінні цього терміна. Про достовірність наведених висновків свідчать такі дані На по¬чатку XX ст. лише 10 відсотків валового внутр
ішнього продукту в розвинених країнах забезпечувалося за рахунок науково-технічної діяльності. За висновками авторитетних спеціалістів у кінці XX ст. цей показник зріс до 80 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок раціонального використання досягнень інтелектуальної діяльності. Це ще раз підтверджує пріоритетність інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку
України. Адже в XXI ст. весь внутрішній валовий продукт у високорозвинених країнах практич¬но одержуватиметься за рахунок раціонального використання ре¬зультатів інтелектуальної діяльності. При цьому слід мати на увазі, що зростання ролі і значення інте¬лектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку Ук¬раїни йде не лише за рахунок природничо-технічних наук. Зростає значення гуманітарних наук і не лише у їх впливі на формування морального обличчя суспільства в цілому.
Гуманітарні науки стають основою для розвитку культури, яка в останні десятиріччя стала ак¬тивно індустріалізуватися і приносити підприємцям вагомі прибут¬ки. Має місце активне поєднання здобутків науки і техніки з досяг¬неннями літератури, мистецтва та культури в цілому. Зростає шоу-бізнес, значення якого не можна ігнорувати. Україна тут також має безперечні усггіхи. Шоу-бізнес — це не лише спосіб чи форма за¬довол
ення естетичних потреб населення, це, передусім, робочі міс¬ця, зайнятість, одержання економічної вигоди, впровадження до¬сягнень культури в побут і життя тощо. ІЦРЩ Право інтелектуальної власності в Україні 9 4-114 129 Одним із способів перетворення наукових досягнень у безпосе¬редню продуктивну силу е винахідництво. Це основна рушійна си¬ла науково-технічного прогресу. Його значення в умовах незалеж¬но
сті України не зменшилося. Винахідництво потребує всілякої підтримки з боку держави. Україна й зараз може похвалитися до¬сить значними винаходами та іншими науково-технічними досяг¬неннями. США дуже цікавлять результати наукових досліджень українсь¬кого генетика Юрія Глеби. Він уже багато років веде свої наукові досліди там. Кримський винахідник Валентин Ставинський запро¬понував нові технології зрошування сільськогосподар
ських угідь, які здатні революціонізувати цей досить складний і дорогий процес. Український винахідник Михайло Матіяш запропонував унікальний спосіб підняття підводного човна «Курськ». Перспективні розробки технологій виплавки такого рідкісного металу, як титан. Для Його виробництва Україна має і сировинну базу, і напрацьований науково-виробничий потенціал. Значні досягнення нашої країни у розробці та виготовленні га¬зових турбін і агрегатів для перекачування газу і вироблення елек¬тро
енергії. Україна в особі Сумського ВП ім. Фрунзе (нагнітаючі і газоперекачувальні агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКЮ «Прогрес» і підприємства «Мотор-Січ» (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі), харківського «Турбоатома» (газові турбіни ве¬ликої потужності), миколаївських НВП «Машпроект» і ВО «Зоря» (корабельні
і стаціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науково-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн-грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські газові турбіни та їх розробники й виробники відомі в усьому світі. До них виявляють великий інтерес. Україна має також потужний науково-технічний і виробничий потенціал з вироблення військової техніки та військової зброї. Доб¬ре в
ідомі ракети дніпропетровського заводу «Південмаш». На між¬народний ринок Україна виходить зі своїми танками та стрілець¬кою зброєю. ДІЛ 2 Іараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують практич- 0 застосування і здатні принести не дише значні прибутки, а й тяти науково-технічний престиж України в очах світу. Іноземні 1 ми, шо поставляють комп'ютери в Україну, не скупляться на ламу
і похвалу своїх виробів. Проте всі ці іноземні, щедрі на ламу, фірми могли залишитися далеко позаду, якби в Україні лося налагодити виробництво комп'ютерного модуля «Ю-55». *то нагадати, що Україна була однією із трьох країн світу, де ви-овлено перший персональний комп'ютер. На думку Президента Українського союзу промисловців і під-яємців А. Кінаха, майбутнє української промисловості — у такій адукції, як комп'ютерна техніка. Україна має прогресивний ком-угєрний модуль «
Ю-55», а налагодити виробництво його не мо А. Кінах наводить приклад одного з індійських міст — Банде-э, що експортує до різних країн програмне забезпечення комп'ю->ів на суму 700 мільйонів доларів1. Чому б не використати досвід ІЇйського міста і не налагодити виробництво найновіших ком-отерів у нас, в Україні? Наведений перелік ідей і розробок (а ще більший — не наведе-й) свідчить, з одного боку, про невичерпність такого джерела ржавного багатства, я
к інтелектуальна діяльність, а з іншого, — 0 непробивну стіну холодної байдужості чиновників до проблем, 1 розв'язання яких залежить доля України. Поки не буде встанов-на відповідальність чиновників за долю тієї чи іншої справи, до х пір у державі належного порядку не буде. У державі багато органів, які мають ніби-то займатися пробле¬ми науково-технічного прогресу.
Та, на жаль, організація вико-(стання творчих здобутків в Україні пущена на самоплив. Твор-[й потенціал України використовується не в повну міру, все ж Україна має безперечні успіхи у сфері науки, літератури мистецтва. Досягнення в галузі культури відомі всьому світу. Зро-ає значення для соціально-економічного розвитку зазначених орм суспільно-корисної діяльності. 'рядовий кур'єр. — 2000. — 23 серпня. зо _Право інтелектуальної власності в Україні
131 2.5. Державне управління інтелектуальною власністю Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування твор¬чої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому може йтися лише про управлін¬ня у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створен¬ня, використання, поширення та захисту результатів ін
телектуаль¬ної діяльності. Основні засади державного управління інтелектуальною діяль¬ністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має пра¬во на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція Ук¬раїни надає кожному, хто проживає в
її межах, право володіти, ко¬ристуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гаран¬тує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, шо виникають у зв'язку з різ¬ними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльност
і. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом. Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелек¬туальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська т
о¬що), то відповідне регламентування ці питання дістали у Консти¬туції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культур-ного розвитку України. Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в ц
ій ЗЗДІА 2 у ю у N° 13 2000 132 133 3 4 2000 № 997 їх РОЗДІЛ 2 — розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд Міністра освіти і науки України; — забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності; — бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики у сфері інтелектуальної власності
; — визначає порядок державної сертифікації діяльності у сфері інтелектуальної власності; — здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності; — видає в установленому порядку охоронні документи на об'єк¬ти інтелектуальної власності; — здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти штелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договор
ів; — координує діяльність щодо передачі прав на об'єкти інтелек¬туальної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету; — організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних доку¬ментів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звер¬нень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної влас-ності; — координує роботу з інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне к
ерівництво у цій сфері, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації; — вносить в установленому порядку до Міністерства освіти і на¬уки України пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнарод¬не співробітництво, бере участь у підготовці та укладенні міжнар
од¬них угод з питань інтелектуальної власності; — організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності; 34 _Право інтелектуальної власності • Україні 135 — здійснює інші функції, що випливають з покладених на ньо¬го завдань. Положенням визначено коло прав Департаменту. Він має прано залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, уста¬нов та орган
ізацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгля¬ду питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить перевірки та інспекції з питань, шо належать до Його компетенції. Як і будь-яка фізична чи юридична особа, Департамент має право одержувати інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань. Департамент прово¬дить в установленому порядку конференції, семінари, наради з пи¬тань, що належать до його компетенції.
Департамент здійснює й ін¬ші повноваження, що визначаються законодавством України. Свою діяльність Департамент здійснює у тісному співробітництві з іншими органами державної виконавчої влади та управління, зо¬крема, з Радою з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, центральними та місцевими органами вико¬навчої влади,
Національною академією наук України, іншими ака¬деміями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, орга¬нами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. На чолі Департаменту стоїть голова, який призначається Кабіне¬том Міністрів України. Він має трьох заступників, із яких один — перший. Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра освіти і науки України, погодженим з головою Департаме
нту. Положення визначає коло повноважень та компетенцію голови Департаменту. У Департаменті може створюватися колегія у складі голови, його заступників (за посадою) та керівників структурних підрозділів Департаменту. Персональний склад колегії затверд¬жується Міністром освіти і науки України. Департамент (далі — Установа) є юридичною особою, має са¬мостійний баланс, печатку із зображенням Державного
Герба Ук¬раїни і своїм найменуванням. РОЗДІЛ 2 2001 _Право інтелеіоуалмюТФЯСЯВСІ^в^ШЯ На підставі письмових договорів здійснюється також представ-ництво прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, які мають ав¬торське право або суміжні права, з іноземними організаціями. Ці самі організації здійснюють ділові контакти іноземних авторів в Україні. Договори про управління майновими правами на колективній основі можуть передбачати право зазначених організацій укладати
ліцензійні договори з користувачами творів та об'єктів суміжних прав. Користувачі творів та об'єктів суміжних прав договором зобов'я¬зуються надавати авторам та іншим особам, які мають авторське право, та суб'єктам суміжних прав, представникам або організа¬ціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, вико¬нань, фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані п
рибутки. Основним обов'язком користувачів є своєчасна в обумовленому розмірі виплата винагороди. Організаціям, які управляють майновими правами, Законом на¬дано право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної вина¬городи, шо надійшла їм від користувачів. Після закінчення триріч ного строку з моменту надходження на рахунок організації сум не запитаної винагороди ці суми можуть бути використані для черго вих виплат суб'єктам авторського права і суміжн
их прав або спря мовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, яі мають авторське право і суміжні права. Такими, що здійснюють управління інтелектуальною власнісп слід визнати творчі спілки. Відповідно до Закону України «П професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовт 1997 р. творча спілка — це добровільне об'єднання професій* творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі ку тури та мистецтва, що має фіксоване членство і діє
на підставі с туту. Вони можуть бути всеукраїнськими або регіональними. У ! тугі творчої спілки визначаються цілі, завдання та основні фо діяльності творчої спілки. Статут визначає також структуру, щ док створення та компетенцію виборних органів творчої спі строки та механізм здійснення їх повноважень. РОЗДІЛ 2 Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяль¬ність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культу¬ри та мистецтва, розроблення і втілення в ж
иття культурно-мис¬тецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторсь-ких вечорів, прем'єр, фестивалів тощо. Творчі спілки зобов'язані також створювати належні умови для творчої праці, організовувати підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховувати творчу молодь, сприяти ово¬лодінню нею досягненнями національної та загальнолюдської куль¬тури. Наведений перелік напрямів діяльності творчої спілки свідчить про те, що зазначені напрями можуть бути на
повнені різним зміс¬том, який визначається творчою спілкою. Тобто творчі спілки виз¬начають характер і зміст напрямів розвитку культури і мистецтва. Адже в руках творчих спілок знаходиться доля національної куль¬тури і мистецтва. Тому їх впливом на цей величезний сектор сус¬пільно-корисної діяльності не варто нехтувати. Творчі спілки насамперед зобов'язані сприяти відродженню, розвитков
і та популяризації народної творчості, творчому викорис¬танню народних традицій у розвиткові національної культури і мистецтва. Творчі спілки повинні турбуватися про збереження та збагачення історико-культурної спадщини та довкілля, проведення масових культурно-просвітницьких заходів. Одним із основних за¬вдань творчих спілок є утвердження демократичних, загальнолюд¬ських цінностей. Питання для контролю 1. Значення інтелектуальної діяльності та
інтелектуальної влас¬ності для соціально-економічного розвитку України. Законодавство України про інтелектуальну власність. 3. Конституція України про інтелектуальну власність. 4. Державне управління інтелектуальною власністю. РОЗДІЛ з Об'єкти права інтелектуальної власності У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне зако
нодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послу¬ги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та не¬матеріальні блага (статті 177—201 ЦК України). 3 наведеного переліку об'єктів цивільного права зупинимося на результатах інтелек
туальної діяльності. Цим поняттям охоплюють¬ся будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний. Наприклад, заявка на певний результат науково-технічної творчості подана до Установи. З тих чи інших причин заявлена пропозиція правової охорони не одержала і, отже, об'єктом права інтелектуа
льної власності не стала. Проте зазначе¬на пропозиція залишається об'єктом цивільного права. Отже, поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта правг інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єк¬том цивільного права може бути будь-який результат інтелектуаль ної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власнос? може бути тільки той творчий результат, шо відповідає вимога чинного законодавства. Поняття «результати інтелектуальної діяльності» охоплює Щ конк
ретних результатів: твори у галузі науки, літератури і ми тецтва, об'єкти суміжних прав; виконання фонограми, відеограм програми (передачі) організацій мовлення, об'єкти промислої і РОЗДІЛ з власності, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торго¬вельні марки, географічне походження товарів та інш
і результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям. Перераховані об'єкти уже є об'єктами правової охорони, оскільки вони визнані державою такими. Але далеко не всі результати інте¬лектуальної діяльності є об'єктами права інтелектуальної власності. Останніми можуть бути лише ті результати, що одержали правову охорону. Отже, слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права
інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуаль¬ної власності чи об'єкта правової охорони. Проте вище було зазна¬чено, що це різні поняття. Слід виокремити такий результат інтелектуальної діяльності як відкриття. Відкриття — це встановлення закономірностей, власти¬востей і явищ матеріального світу, що є вищим науковим досягнен¬ням і має велике значен
ня для всього людства. Тому відкриття не може бути об'єктом будь-якого виключного права будь-якої особи чи держави. Особа чи держава може лише закріпити за собою ав¬торський чи державний пріоритет. Відкриття стає надбанням люд¬ства і може бути використаним будь-ким без будь-якого дозволу його автора чи авторів і без виплати будь-якої винагороди. колишньому СРСР правовій охороні належало лише авторство і пріоритет у формі диплома на відкриття, але диплом не закріп
лю¬вав ні за автором, ні за державою ніяких виключних прав на відкриття. Разом з дипломом авторам видавалась заохочувальна ви-нагорода. В Україні ставлення до відкриття двозначне. З одного боку, ЦК України (ст. 420) та інші законодавчі акти визнають відкриття об'єктом правової охорони. З іншого боку, чинним законодавством України про інтелектуальну власність відкриття не визнаються об'єктом правової охорони. Але незалежно від цього відкриття бу¬ли, є і будуть вищим результатом наукової діяльно
сті. ЦК України наукові відкриття визнав. 140 _Об'єкти права інтелектуальної власності 1 3.1. Об'єкти авторського права Об'єктами авторського права твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір — це ре¬зультат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від йо¬го призначення, художнього рівня, а також змісту
і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ше не опублікований, — важливо, щоб він був виражений у певній об'єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить пов¬ного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у
своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей. Творчою діяльністю прийнято вважати індивідуальну чи колек¬тивну творчість професійних працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність. (Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р.). З таким визначенням важко погоди¬тися, адже об'єкт авторського права може
створити і не професій¬ний працівник. Але важливо зазначити те, що об'єктом авторсько¬го права може бути твір або його інтерпретація. Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої прац
і, то та¬ка робота не може бути визнана твором і, отже, об'єктом авторсь¬кого права. Не вважається об'єктом авторського права суто техніч¬на робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набі] на комп'ютері чужого твору або навіть його літературна обробка -редагування, коректура тощо). Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, ал так, щоб його можна, було відтворювати, сприймати. Сама об'єі
РОЗДІЛ Між і 142^ЯВі^. Об'єкти права інтелектуальної власності 433), є літературі твори. йо що йо РОЗДІЛ Драматичні твори музичні тво¬ри 144Об'єкти права інтелектуальної власності Сценічні твори Аудіовізуальні твори тори образотворчого мистецтва. 145 РОЗДІЛ з особливість — здебільшого вони існують в одиничному примірни¬ку і тісно пов'язані з матеріальним носієм, у який вони втілен
і. Об¬разотворче мистецтво охоплює живопис, скульптуру і графіку. Живопис — вид образотворчого мистецтва, твори якого створю¬ються за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь поверхню. Живопис є важливим засобом художнього відображення і тлума¬чення дійсності. Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають тримірну форму і виконуються із твердих або пластичних матеріа¬лів. Графіка — вид образотворчого мистецтва, твори якого є по
єд¬нанням малюнка і друкованого художнього зображення (гравюра, літографія). Оскільки твір образотворчого мистецтва втілений в єдину ма¬теріальну форму, яка може бути власністю не автора, а іншої осо¬би, в такому разі буває важко відрізнити об'єкт авторського права від об'єкта права власності. Власник має право на матеріальний но¬сій, автор — на худож
ній зміст твору. При цьому слід мати на увазі, що об'єктом правової охорони є також ескізи, окремі малюнки чи інші вираження підготовчої робо¬ти митця. Часто вони є також об'єктом цивільного обігу. Твори декоративно-ужиткового мистецтва — художні твори, що використовуються у промисловості. Це сфера декоративного мис¬тецтва, що має своїм призначенням прикрашення нашого побуту. Цей вид мистецтва можна поділити на дві частини. Перша части¬
на — створення художніх виробів — різного роду прикраси, речі побуту тощо. Другу частину складають способи і форми прикрашен¬ня промислових виробів — меблів, одягу, посуду тощо. Декоративно-ужиткове мистецтво є близьким до дизайну. Ди¬зайном є різні види проектувальної діяльності, яка має метою фор¬мування естетичних і функціональних якостей предметного середо¬вища. У вузькому значенні — це художнє конструювання. Якщо ди¬зайн досягає рівня мистецтва, то може бути об'
єктом авторського права. Сучасні технічні засоби фотографування зумовили виникнення досить широкого кола фотографічних творів. Закон України «Про 146 10*4-414 авторське право і суміжні права» надання правової охорони творам фотографії не обумовлює ніякими застереженнями. Правовій охо¬роні підлягають будь-які фотографії незалежно від жанру і призна¬чення. Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва. Архітектура (зодчество) — це мистецтво проектування
і будівництва споруд різного призначення. Об'єктом правової охорони є як про¬ектна документація, так і її реалізація. Поняття «твори архітектури» охоплює ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, малюнки, плани озеленення, моделі, макети, а також самі будівлі і споруди. Твори містобудування — це результати теоретичних розробок, практики планування і забудови міст та інших населених пунктів. Об'єктом авторського права можуть бути твори садово-парково¬го мисте
цтва. Окремим об'єктом авторського права є твори хореографії і пан томіми. Зазначені твори призначаються для виконання на сцені Хореографія в сучасному значенні — мистецтво створення танцю Це композиція рухів для танцю на сцені або будь-яка інша об'єдна на одним задумом система жестів, створена для виконання. Пантоміма — вид сценічного мистецтва, у творі якого основниі засобом створення художнього образу є пластика, жест, міміка ви конавші. Це виконання твору, п
очуття і драматичні дії якого доне сяться до глядача засобами жестів, пози, міміки без використань слів. Пантоміма сприймається лише зором. Твори хореографії пантоміми охороняються з моменту їх оприлюднення. Різного роду карти — географічні, геологічні, політичні, фізичі кліматичні та інші також складають групу об'єктів авторсько права. Окремим об'єктом авторського права є колективний твір, тоб такий, що створюється групою фізичних осіб. До них належать е цикл
опедії та енциклопедичні словники, фільми, періодичні зб .ники і збірники, що продовжуються, збірники наукових праць, зети, журнали та інші періодичні видання. Особи, які організо ють створення колективних творів, не визнаються авторами і творів. Проте їм належать виключні права на використання таї творів у цілому. Видавець має право за будь-якого використаї з такого твору зазначати сво
є найменування або вимагати такого за¬значення. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору. Об'єктами авторського права можуть бути тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мо¬вами іноземних аудіовізуальних творів. Правовій охороні підлягають компіляція даних (бази даних). Це об'єктивна форма по
дання й організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знай¬дені й опрацьовані за допомогою комп'ютера. Творчий характер цьо¬го об'єкта проявляється в особливому підборі й організації даних, незалежно від того, чи є ці дані об'єктами авторського права. 3.2. Об'єкти суміжних прав Відповідно до ЦК України (ст. 449), Закону України «Про ав¬торське право і суміжні права» (ст.
35) об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалеж¬но від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є виконання, фонограми, відеограми, програ¬ми (передачі) організації мовлення. Виконання — це представлення творів, фонограм, відеограм, ви¬конань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засоб
ів (телерадіомовлення, кабельно¬го телебачення та інших технічних засобів), а також показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (із супроводом або без су¬проводу звуком). Фонограма — це будь-який виключно звуковий запис виконань або інших звуків. Відеограма — це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. 148 Об'єкти права інтелектуальної в
ласності Програма (передача) організації мовлення — програма (переда¬ча), створена самою організацією мовлення, а також на її* замовлен¬ня і за рахунок її коштів іншою організацією. У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття — «суміжні права». Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить розділ НІ, який так і називається «Суміжні права». Слід зазначити, шо до прийнятті цього Закону цивільне закон
одавство України не передбачало пра вової охорони суміжних прав. Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним За коном. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються н використанні, як правило, об'єктів авторських прав. Суміжні прав випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації, викор* стання уже оприлюднених творів літератури і мистецтва. Напри
ї лад, поет написав слова пісні, композитор — музику до цієї пісі Але пісня може бути донесена до слухачів (користувачів) тільки пе ним виконавцем — співаком. Творчість співака є суміжною творче діяльністю з реалізації самої пісні. Це не просто використання ч жого твору, а його реалізація, якою може бути інтерпретація, пода ня тощо. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на вш не виконання пісні, яке одержало назву суміжного п
рава. Суміжні права останнім часом набули прискореного розвит Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фік вати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, кло; тощо) без його дозволу і в такий спосіб одержувати неправомі доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і зап ваджено охорону суміжних прав. Під суміжними правами розуміються права виконавців, виг ників фонограм, відеограм і організацій мовлення.
Отже, цим няттям охоплюється чотири групи прав: 1) права виконавців; 2) З ва виробників фонограм; 3) права виробників відеограм; 4) п організацій мовлення. То постає запитання — права на що. Тс що є об'єктом суміжних прав. До об'єктів суміжних прав нале виконання, фонограми, відеограми і програми теле- чи радіо лення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізи* РОЗ
ДІЛ з особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музикан¬та, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, керів¬ництво диригентом оркестром, хором у процесі розучування і публічного виконання музичних творів або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва. Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фоног
рам, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використову¬вати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинсь¬кої літери Р у колі — ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (ві¬деограми). Об'єктом правової охорони виконання ста
є, коли воно здійсню¬ється будь-якою особою — професіоналом чи любителем, якщо ця особа виконує роль, співає, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твір літератури і мистецтва. Виконання стає об'єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконане на території Укра
їни; виконан¬ня, зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Ук¬раїні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але во¬но включене у передачу організації мовлення, передачі яких охоро¬няються в Україні. Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони за таких умов: — виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на територі
ї України; — фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території Ук¬раїни або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня першої публікації в іншій державі. Об'єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття «програма» містить будь-які передачі організацій мовлення. Зазна¬чені програми стають об'єктом правової охорони за умов: 1) ор¬ганізації мовлення мають офіційне місцезнаходження на те
риторії ьласн України; 2) передачі здійснюються з передавачів, розташованих території України. Основними об'єктами промислової власності, як уже зазначат' ся, є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідниі во — один із найбільш поширених і масових видів творчості, і практично доступний кожному. Інша справа, що здатність до і нахідниіггва в одних більша, в інших — менша. Країни з висої розвиненою економікою відзнача
ються високою винахідницьк активністю. Насамперед це стосується досить досконалої систс правового регулювання відносин у сфері науково-технічної тв чості. Саме тому винахідництву, в тому числі правовому регулюв ню відносин, шо складаються у сфері створення і використання находів, в усіх країнах приділяється значна увага. У нашій деря винахідницька діяльність регулюється Законом України «Про с рону прав на винаходи
і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. зі нами і доповненнями від 21 грудня 2000 р. та ЦК України. При цьому варто зробити таке застереження: закони Укр про промислову власність регулюють не творчу діяльність зі с рення винаходів чи інших об'єктів промислової власності, а спільні відносини, що складаються у процесі створення, вияв ня, оформлення, використання та охорони результатів науково-нічної творчості. Слід пам'ятати, що сама творчість будь-яком) гулюванню не підлягає, але право може створювати сприяі умови для
успішної творчості, або навпаки, створювати неспр ливі умови, за яких винахідництво буде розвиватися повільне зовсім не буде розвиватися. Щоправда, винахідництво — така і тивість людини, без якої вона існувати не може. щ розвивається за будь-яких умов, але, зрозуміло, за сприятлив краще, за несприятливих — гірше. Якою мірою на цей процес впливає законодавство Ук промислову власність, покаже практика його застосува що вона не досить впливова 3.3.
Об'єкти промислової власності Об'єкти винаходів ЭЗД1ЛЗ Новим у законодавстві про промислову власність є введення до ола результатів технічної творчості такого об'єкта як корисна мо-ель. Чинним законодавством встановлено вимоги, яким мають від-ювідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підста-іі цих вимог можна дати визначення об'єкт
ів. Винахід — це технологічне (технічне) вирішення у будь-якій га-іузі суспільно-корисної діяльності, що відповідає вимогам патен-"оздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне іля використання. Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької діяльності іевною технологічною галуззю. Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності. Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня
техніки. Такий рівень щодо заявленої пропозиції визнається за всіма вида¬ми інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до ла¬ги пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Ук¬раїні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли нова¬тор самост
ійно вирішує певні задачі. Інколи виявляється, що така задача вже вирішена, але відомості про це ще не дійшли до ви-нахідника. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не відо¬ме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтв
о чи патент. Причому не має значен¬ня, де видано авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кор¬доном. Новизна пропозиції втрачається, коли відомості про її сут¬ність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, а також інші особи, які мають відношен¬ня до пропозиції, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки. Це має значення не лише для автора, а Й 152
153 для держави. У разі розголошення суті пропозиції до її заявки, хо¬ча б і самим автором, останній втрачає право на одержання охорон¬ного документа, оскільки держава не може гарантувати охорону та¬кої пропозиції. У цьому випадку втрачається можливість патенту¬вання пропозиції за кордоном і вона може бути використана інозем¬ними особами без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за її використання. Проте з цього загального правила
Законом встановлений важ¬ливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опосередкова¬но, виявлять цю інформацію, але не раніше як за 12 місяціч до да¬ти подання заявки, то таке розкриття інформації про виьяхід не впливає на визнання його патентоздатності. Тобто новизна пропо¬зиції не втрачається. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сут¬ність не випливає з рівня техні
ки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Хоча в Законі про це прямо не йдеться, але це випливає з Його змісту. Винахід — це ви¬найдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішен¬ня істотно відрізняється від подібних відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами, шо роблять доцільним його вико¬ристання. Винахідництво — це творчий пошук, створення нового
пристрою, технології, матеріалу тощо. Про це йдеться в Законі: право авторства на винахід належить громадянинові, який створив винахід. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, хоча ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого про¬цесу, самого винахідництва. Проте одного творчого характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще не достатньо.
Може мати місце творчість, а підстав для визнання її результатів винаходом не буде. Пропозиція має творчий характер, але не від¬повідає вимогам патентоздатності. Вона визнається такою, шо має винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими в науці техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується но¬вою якістю, перевагами, які позитивно вирізняють її від відомих рі¬шень. Винах
ідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції. РОЗДІЛ з що відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному ви¬робництві, медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідниць¬ким рівнем відзначаються пропозиції, що істотно поліпшують умо¬ви і безпеку праці, а також саму продукцію, вироблену на основ
і даної пропозиції. Винахід є придатним для використання. У Законі йдеться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не тільки у промисловості, а й у сільському господарстві, у системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господарства. У цій нормі Закону (п. 1 ст. 7) йдеться про два аспекти поняття «промислова придатність»: 1) галузі застосува
ння винаходу; 2) технічна можли¬вість використання винаходу. Інколи надходять пропозиції, які за своїми параметрами відповідають умовам патентоздатності, але во¬ни в сучасних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в суспільному виробництві — немає відповідного устаткування, ма¬теріалів тощо. Із Закону випливає, що пропозиція може бути використана у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства, держа¬ви, не забороненій чинним законодавством. Це може бути діяль¬ність наукова
і господарська, культурно-освітня і лікувальна тощо. Не обмежується використання винаходу формами власності і гос-подарювання. Винахід може бути використаний як державними, кооперативними, акціонерними, так і іншими підприємствами, ор¬ганізаціями і установами. Може використовуватися для власних по¬треб, а також за кордоном шляхом продажу ліцензій тощо. У цій нормі Закону наголошується така ознака винаходу як тех¬нічна можливість його застосуван
ня на практиці, тобто пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так і в майбутньому. Отже, винаходом визнається і пропозиція, що може бути використана за умови появи технічної можливості у майбутньому. Ця вимога щодо винаходу також вказує, що розв'язання прак¬тичного завдання здійснюється технічними засобами. Такий висно¬вок випливає з двох попередніх вимог, що визначаються рівнем 154 Об'єкти права інтелектуальної
15 техніки. Крім того, ця вимога передбачає ще одну якісну ознаку ви¬находу — його позитивний ефект. Якщо некорисні пропозиції в принципі можуть бути визнані винаходами, то розумна людина їх просто не використовуватиме. Отже, здатність до промислового ви¬користання означає і корисність винаходу, щоправда, це інколи бу¬ває важко визначити. У сучасних умовах пропозиція може бути ви¬знана некорисною, а в майбутньому ця сама пропозиц
ія може дати значний прибуток. Такі факти в історії техніки непоодинокі. Корисність пропозиції може виявитися у найрізноманітніших формах і способах. Вона може давати певний економічний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, якість продукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, негативний вплив на навколишнє се-редовище. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в ст. 6 п. 2 визначає об'єкти винаходу. Ними можуть бути: — продукт (пристрій, речовина, ш
там мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо); — спосіб; — застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням. Отже, поняття «винахід» є об'єктом цивільного права, права ін¬телектуальної власності, результатом інтелектуальної діяльності. свою чергу винахід, як результат технічної творчості, може сто¬суватися різних сфер діяльності людини, але всі вони згруповані у дві групи: продукти або способи. даному разі результатом вина¬хідни
цької діяльності є об'єкт у вигляді продукту або способу. Третій об'єкт винаходу, власне, не є новим об'єктом, а використан¬ням уже відомого об'єкта за новим призначенням. Об'єктами винаходу не можуть бути, тобто винахідницькі рішен¬ня не можуть стосуватися: відкриттів, наукових теорій та матема¬тичних методів; методів організації та управління господарством; планів; умовних позначень, розкладів, правил; методів виконання розумових операц
ій; комп'ютерних програм; результатів художньо¬го конструювання; топологій інтегральних мікросхем; сортів рос¬лин і порід тварин. РОЗДІЛ з Зазначені об'єкти не можуть визнаватися винаходами або через свої специфічні особливості, або тому, що деякі з них є об'єктами інших результатів інтелектуальної діяльності, наприклад, програми для комп'ютерів, результати художнього конструювання, компону¬вання інт
егральних мікросхем, сорти рослин породи тварин. Крім того, правова охорона не надається пропозиції, шо супере¬чить суспільним інтересам, принципам гуманності моралі та не відповідає умовам патентоздатності. Першим об'єктом винаходу серед продуктів названо «пристрій». До пристроїв як об'єктів винаходу (корисних моделей) належать машини, механізми, прилади тощо. Для характеристики «прист¬рою» використовуються такі ознаки: наявність конструктивного елементу чи конс
труктивних елементів; наявність зв'язків між ни¬ми; взаємне розташування елементів; форма виконання елемента (елементів) або пристрою в цілому; форма виконання зв'язків між елементами; параметри та інші характеристики елемента (елемен¬тів) та їх взаємозв'язок; матеріал, з якого виготовлено елемент (еле¬менти), або пристрій в цілому, середовище, що виконує функцію елемента. Тобто у заявці має бути дана повна характеристика при¬строю, що заявляється як винахі
д. Поняттям «продукт» охоплюється також і поняття «речовина». Термін «речовина» охоплює індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно належать високомолекулярні сполуки та об'єкти ге¬нетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот); композиції (сполуки, суміші, розчини, спла¬ви тощо) та продукти ядерного перетворення. Індивідуальні хімічні сполуки характеризуються як
існим скла¬дом (атоми певних елементів), кількісним складом (число атомів кожного елемента), а також зв'язком між атомами, їх взаємним розташуванням у молекулі, вираженим хімічною формулою (для низькомолекулярних сполук) чи кристалічною решіткою. Для високо молекулярних сполук зазначаються хімічний склад і структура однієї ланки макромолекули, структура макромолекули в цілому (лінійна, розгалужена), періодичність ланок, молекулярна 15
6 _ Об'єкти права інтелектуальної власності 157 маса, молекулярно-масовий розподіл, геометрія і стереометрія ма¬кромолекули, її кінцеві та бокові групи. Для індивідуальних сполук з невизначеною структурою, таких як антибіотики, нативні ферменти, моноклональні антитіла, об'єкти генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот) зазначаються фізико-хімічні та інші характе¬ристики, в тому числі ознаки способу одержання, шо дають змогу їх ід
ентифікувати. Композиції характеризуються якісним (інгредієнти) і кількісним (вміст інгредієнтів) складом; структурою композиції та структурою інгредієнтів. Речовини, одержані шляхом ядерного перетворення, характери¬зуються якісним (ізотопним) та кількісним (числом протонів та нейтронів) складом елементів. Крім цього, мають бути зазначені основні ядерні характеристики: періоди піврозпаду, тип та енергія випромінюванн
я (для радіоактивних ізотопів). Речовини невизначеного складу характеризуються фізико-хіміч-ними, фізичними й утилітарними показниками та ознаками спосо¬бу одержання. Об'єктами винаходу є також індивідуальні штами і консорціуми мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин. До індивідуальних штамів належать штами традиційних мікро¬організмів (мікроплазми, актиноміцети, мікроскопічні гриби, дріж¬джі); штами організмів, що підпадають під визначення «мікроорга¬нізми» (найпростіш
і, мікроскопічні водорості, мікроскопічні ли¬шайники, мікроскопічні безхребетні тварини); штами гібридних мікроорганізмів; штами рекомбінантні, шо несуть рекомбінантні ДНК (РНК); неклітинні структури (віруси, фати); соматичні кліти¬ни рослин, що культивуються; культивовані соматичні структури мікроскопічних грибів; соматичні клітини безхребетних та хребет-них тварин, що культивуються; гібридні соматичні клітини рослин або тварин, що культивуються; гібридоми; рекомбінантні соматичні культ
ивовані клітини рослин або тварин, що несуть рекомбінантні ДНК (РНК). До консорціумів мікроорганізмів належать змішані штами мік¬роорганізмів та асоціації мікроорганізмів. РОЗДІЛ з До способів як об'єктів винаходів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою мате¬ріальних об'
єктів. Отже, спосіб як об'єкт винаходу, характеризуєть¬ся тим, що це дії лише над матеріальними об'єктами (сировиною, заготовкою тощо). Інколи пропозиція, заявлена як спосіб, потребує посилання на використовуваний для цього пристрій, у такому разі слід наводити лише такі характеристики, які при взаємодії обумов¬люють одержання потрібного технічного результату і достатні лише для ідентифікації використовуваного пристрою і його відмінності від інших. Нова редакція Закону
України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» ввела ще один об'єкт винаходу — застосування раніше відомого продукту за новим призначенням. Зазначений об'єкт характеризується тим, що в його описі мають бути вказані конкретний продукт чи спосіб, шо можуть використо¬вуватися за новим призначенням. У характеристиці цього об'єкта винаходу мають бути відображені три характерні ознаки: — конкретний продукт чи спос
іб, що пропонується використати за новим призначенням; — за яким призначенням застосовувався конкретний продукт чи спосіб; — у чому полягає нове призначення продукту чи способу; — позитивні відмінності використання продукту чи способу за новим призначенням. Якщо винахід належить до застосування раніше відомих речо¬вин, штамів мікроорганізмів за новим призначенням, в описі має бути вказано це призначення. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, що має характериз
уватися явно вираженими просторо¬вими формами. Така форма має характеризуватися не лише наяв¬ністю елементів і зв'язків між ними, але й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розташуванням. Якщо винахід міс¬тить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель — викладен¬ня цієї сутності у просторі. Корисна модель може стосуватися ли¬ше пристрою. Якщо порівняти корисну модель з промисловим зразком, то не важко помітити, що промисловий зразок — це зов¬
158 159 нішня форма промислового виробу (пристрою). Корисна модель — це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам прис¬трій, та зв'язок між ними. Так, наприклад, двигуни внутрішнього згорання можуть бути багатьох різноманітних форм, але за своєю сутністю вони однакові, а їх внутрішня будова і є корисна модель. Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона
не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, що стали загаль¬нодоступними свггі до дати подання заявки. На новизну корисної моделі не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 мі¬сяців до подання заявки до Установи. Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати тех¬нічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патенто¬здатності, як умови світової новизни
і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті — до ви-находів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням, до корисних моделей — конструктивне виконання пристрою. Відповідно до зазначених Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель1 (п. 10) до пристроїв як об'єктів винаходів належать машини, механізми, прилади тощо. Об'єктом корисної модел
і може бути конструктивне виконання пристрою, шо повинне мати явно виражені просторові форми, тоб¬то характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між-ними, а й формою виконання цих елементів, їхнім певним взаєм¬ним розташуванням. Сутність корисної моделі полягає в оригіналь-ному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим рі¬шенням, то корисна модель — новим компонуванням елементів
1 Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель від 21 січня 2001 р. — Інтелектуальна власність. — 2001. — № 3. — С. 39—64; Правила розгляду заявки на промисловий зразок на 18 березня 2002 р. — Інтелектуальна власність. — 2002. — № 11. — С. 721. РОЗДІЛ з пристрою. Таке рішення тому і називається «корисна модель» пев¬ного п
ристрою, тобто нове розміщення елементів пристрою. Об'єкти промислових зразків Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виро¬бу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом. Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і ви¬користання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня
1993 р із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 груд¬ня 2000 р. (далі — Закон про промислові зразки). Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий і про¬мислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання за¬явки до Установи або якщо заявлено пріоритет, до дати її пріорите¬ту. На визнання промислового зразка не впл
иває розкриття інфор¬мації про нього автором або особою, яка одержала від автора пря¬мо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки. При встановленні новизни промислового зразка до уваги береть¬ся зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Установи. Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його можна використати у промисловості або в будь-якій іншій сфері доцільної суспільно-корисної д
іяльності. При цьому слід наголосити і на придатності промислового зразка до багаторазово¬го відтворення. Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промис¬лового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, шо визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Заявлятися може декілька варіантів промислового зразка. та¬кому разі зазначаються його варіанти. В
ідповідно до Закону про промислові зразки його дія не поши¬рюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друковану 160 'Правила складання та подання заявки на промисловий зразок на 18 лю¬того 2002 р. — Інтелектуальна власність 2002 № 5 С. 53—58. "•ЫЫ 161 продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Крім
цього, промисловим зразком не може бути визнана пропозиція, яка за своїм змістом су¬перечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі. До цієї категорії слід віднести вироби, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі як за своїм основним призначенням (наприклад, знаряддя катування), так і за своїм зов¬нішнім оформленням (наприклад, малюнки або написи порногра¬фічного або образливого характеру). Відповідно до Закону про промислові зразки об'єкт
ом промисло¬вого зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання. Під формою слід розуміти зовнішній контур, вид про¬мислового виробу. Малюнок (рисунок) — зображення, контур на площині, шо виконується за допомогою контурних ліній, штрихів, світло-тіньових плям в одному або в кількох кольорах переважно на папері, тканині чи інших матеріалах. Найбільш загальною вимогою є те, що художньо-конструктивне рішення виробу має визнач
ати його зовнішню форму. Проте зазначене рішення стосується не тіль¬ки форми виробу в точному значенні цього слова, а й малюнка, роз¬фарбування або їх поєднання. Так, відповідно до Правил складання та подання заявки на промисловий зразок від 18 лютого 2002 р. (п. 1промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі — фор¬ма), площинними (малюнки) або комбінованими. Об'ємний промисловий зразок — це композиція, в основу якої покладене об'ємно-просторова структура,
наприклад, зовнішній вигляд меблів, будь-яких машин, люстри тощо. Площинний промисловий зразок — це композиція, в основу якої покладене лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини тощо. Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивими об'ємним і площинним зразкам, наприклад, зовнішній вигляд
інформаційного табло, виставочної конструкції композиції, будівельної оздоблювальної плитки тощо. РОЗДІЛ з Розрізняють однооб'єктні і багатооб'єктні промислові зразки. До перших належать площинні двомірні — промисловий малюнок ~ зображення, виконане за допомогою графічних засобів (наприклад, малюнок декоративної тканини, килима тощо); об'ємні тримірні (закінчений промисловий вир
іб — машина, прилад); об'ємні три¬мірні, що є частиною виробу, якщо вона призначена для викорис¬тання з низкою виробів і має самостійну завершену композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки). До багатооб'єктних промислових зразків належать: набори ви¬робів, тобто сукупність предметів одного призначення, що в сукуп¬ності складають єдине ціле (наприклад, набір (комплект) інстру¬ментів). Комплект виробів — це повний набір будь-яких предметів, що складають єдине ціле (наприклад, ком
плект білизни, комплект ча¬стин машини). Гарнітур — це повний набір, комплект предметів, що служать певній меті (наприклад, гарнітур меблів, гарнітур білиз-ни). Сервіз — це повний набір столового або чайного посуду з єди¬ним художнім оформленням, розрахований на певну кількість лю¬дей. Інтер'єр — це архітектурно і художньо оформлене внутрішнє приміщення, внутрішній простір різних приміщень, архітектурних споруд, а також п
ідйомно-транспортних машин і транспортних за¬собів (наприклад, кабіни, салони, каюти, рубки тощо). Варіанти виробів — це художньо-конструкторські рішення одно¬го і того самого виробу, які розрізняються сукупністю суттєвих ознак, що визначають однакові естетичні й ергономічні особливості виробу. Об'єкти компонування (топографів) інтегральних мікросхем Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електрон¬ної схеми, елементи і з'єдн
ання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення. Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми — зафіксова¬не на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення су¬купності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. 162 права 3.4. Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товар
ів і послуг Комерційне (фірмове) найменуванні Правова охорона комерційних найменувань змінюється ЦК України (ст. 489). Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. За¬значена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю ос¬новною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учас¬ників цивільного обороту. Отже, основним признач
енням комер- 11*4-414 163 Об'єктом правової охорони є компонування інтегральної мікро¬схеми. Вона характеризується такими ознаками: — топографія зафіксована на матеріальному носії; — такий матеріальний носій може бути в об'ємі і (або) на по¬верхні матеріалу; — вона складається з елементів і з'єднань між ними; — ці елементи з'єднані між собою неподільно. Компонування інтегральної мікросхеми відповідає умовам охо- роноздатності, якщо вона
є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, шо надають їй нові властивості. Компонування інтегральної мікросхеми визнається оригіналь¬ною (новою), якщо вона не була відома в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на неї або до дати її першого використан¬ня. На визнання компонування інтегральної мікросхеми оригіналь-ною не впливає розкриття інформаці
ї про неї автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати подання до Ус¬танови заявки на реєстрацію цього компонування інтегральної мікросхеми не перевищує двох років. Не може стати об'єктом пра¬вової охорони компонування інтегральної мікросхеми, заявка на реєстрацію якої подана пізніше ніж через два роки від дати її пер¬шого використання. РОЗДІ
Л з цінного найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасни¬ків цивільного обороту. Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, що виробилися у практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити вказівку, яка відповідатиме дійсності, на організа¬ційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товари¬ство з обмеже
ною відповідальністю, відкрите акціонерне товарист¬во тощо). Найменування має відображати тип підприємства —дер¬жавне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (ви-робниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо). До найменування фірми не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підпри¬ємства не повинен включати до комерційного найменування таке
позначення, що асоціюється у клієнтів з державною належністю підприємства. Комерційне найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо воно має такі ознаки вирізнений, що здатні чітко відокремлювати дане підприємство від подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип — принцип виключності. Це озна¬чає, що комерційне найменування має бути новим і чітко відрізня¬тися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допу¬ска
ється використання одного і того самого комерційного найме¬нування. Наприклад, підприємства належать до різних організацій¬но-правових форм, що відображені у комерційному найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально роз¬межовані. Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відпо¬відно до якої комерційне найменування не повинне збігатися з тор¬говельними марками і географічними зазначеннями походження товарів, що належать тре
тім особам. Комерційне найменування має бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого комер¬ 164'єкти інтелектуальної власності цінного найменування, адже воно уособленням ділової репутації підприємства. При ньому слід мати на уваз
і, шо чинність комер¬ційного найменування не може бути обмежена будь-яким строком. Зазначені принципи комерційного найменування зумовлюють його структуру. Словесне позначення, що має стати комерційним найменуванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу — додатком. Корпус комерційного найменування обов'язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підпри
ємства, Йо¬го тип предмет діяльності, а в деяких випадках — і на інші харак¬теристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов'язково повинне містити вказівку про те, шо дане товариство акціонерним. Товариство, засноване на державній власності, по¬винне містити вказівку про його державну приналежність. До корпусу комерційного найменування додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкова частина
спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення, необхідне для вирізнений одних під-приємств від інших. Це можуть бути різноманітні умовні позначен¬ня у вигляді оригінальних слів («Ватра», «Оболонь», «Славутич»), власних імен («Максим»), географічних назв («Донбас», «Дніпро») тощо. До факультативних додатків належать такі, що можуть включа¬тися у комерційне найменування за бажанням підприємця. Це мо¬жуть бути додатки типу вказівок «універсальний», «спеціальний», «центральний» тощо.
Такими додатками можуть бути скорочені найменування фірми або абревіатури ЦУМ або «Дормаш», «Південмаш», «Мотор-Січ» тощо. Проте всі ці елемен¬ти, як і елементи корпусу, мають відповідати дійсності і не вводи¬ти в оману споживачів та інших учасників цивільного обороту. Найменування фірми має бути виражене державною мовою. Як¬що в найменуванні використовується іноземне слово, воно ма
є бу¬ти наведене українськими літерами. ЦК України комерційне найменування охороняється без обо¬в'язкового подання заявки на нього чи його державної реєстрації з моменту першого використання. Комерційне найменування може РОЗДІЛ з використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та ін¬шій документації, пов'язаній з діяльністю фірми. Воно використо¬вується також при демонстрації
товарів на виставках і ярмарках, що проводяться на території України. Комерційне найменування юридичної особи може бути вико¬ристане в належній їй торговельній марці. Комерційне найменування не може відчужуватися окремо від підприємства. Проте юридична особа може передати виключне право на використання свого комерційного найменування іншим особам за виключною чи невиключною ліценз
ією. Об'єкти торговельних марок Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торго¬вельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, які не мо¬жуть бути визнані такими торговельними марками. Звідси напро¬шується висновок, що всі інші позначення, не зазначені в цьому Законі, можуть бути визнані торговельними марками. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для
реєстрації, таке як торговельна марка, не повинне відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови у наданні право¬вої охорони, встановлені цим Законом. Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак
було подано на реєстра¬цію, то це, безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує й іншу вимогу охороноздатності, яка не допу¬скає надання правової охорони знака, шо зображує державну сим¬воліку. Крім того, норми Паризької^конденції не допускають вико¬ристання у знаках навіть стил
ізації державних символів1. Шиїтська Я. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг? // За¬кон і Бізнес. — 1995. — 17 травня. 166 Об'єкти права інтелектуальної власності 167 Отже, вимоги до торговельної марки у згаданому Законі викла¬дені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не. можуть одержати правову охорону.
Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою. Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути корис¬ним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам про¬мислової естетики і ергономіки. Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України. Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5
Закону про знаки для товарів і послуг, відповідно до якої правова охорона на¬дається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспромож¬ність і стабільність попиту на товар і послуги. Знак повинен мати об'єктивне вираження, що дозволяє маркува¬ти ним випущені вироби й упаковку, використовувати в технічній і супровідній документації тошо без зниження якості
і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, має бути милозвучним і легковимовним, звертати на себе увагу і легко за¬пам'ятовуватися. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як торговельну марку. Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і пос¬луг—це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист
їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, рекла¬ма виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчиз¬няних товарів і послуг в умовах ринкової економіки. Отже, торговельні.марки — це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відріз¬няються від однорідних товарів і послуг інших. Закон Укра
їни «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об'єктами знака визначає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (п. 2 ст. 5 Закону, ст. 492 ЦК України). РОЗДІЛ з Найбільш ефективним і поширеним об'єктом торговельник ма¬рок є словесні позначення. їх питома вага в масі товарних знак
ів у країнах з високорозвиненою економікою досягає 70 відсотків. У ко¬лишньому СРСР перевагу надавали зображувальним позначенням, кількість яких досягала 95 відсотків. Між тим у світовій практиці уже давно помітна тенденція до зростання кількості саме словесних позначень. Словесні знаки більш ефективні як такі, шо легкого сприймають¬ся зором та слухом. Вони більш виразні, легше запам'ятовуються, вимовляються та перекладаються. Серед словесних знаків ч
асто зустрічаються імена великих лю~ дей — Наполеон, Колумб, Хмельницький та ін. Закон України не згадує про можливість використання імен великих людей, які по¬мерли уже давно, для позначення торговельних марок, але таку можливість можна вивести із п. 5 ст. 6 Закону. Якщо можна вико¬ристати ім'я відомої особи з її дозволу, то, очевидно, можна вико¬ристати й ім'я людини давно померлої, якщо дозволу спитати ні в ко
го. Разом з тим в Україні поки що не зустрічалися такі торговель¬ні марки як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Часто як словесні товарні знаки використовуються імена міфіч¬них героїв (Геркулес, Прометей, Садко, Ілля Муромець), а також персонажі із відомих творів (Гамлет, Кармен, Жизель, Отгело). Часто використовуються назви тварин і птахів (Тигр, Орел, Лис), назви дорогоцінних каменів (агат, алмаз (діамант), аметист), гео¬графічн
і назви (Одеса, Таврія, Славутич). Немає перешкод для ви¬користання як товарних знаків назв астрономічних і метеоро¬логічних явищ (Комета, Веселка, Зоря, Венера). Серед словесних знаків розрізняють два типи. Перший тип — словесні знаки, в яких охороняється лише саме слово, наприклад, Славутич. Другий тип — це знаки, виконані в особливій шрифтовій манері. У них охороняється шрифт, характер розташування букв,
їх відносний розмір, фон та інші часто візуальні, інформативні еле¬менти. У практиці зустрічаються серії словесних товарних знаків. їх розробка і реєстрація на ім'я одного виробника зумовлюється ши¬ 168 Об'єкти права інтелектуальної власності 169 рокою номенклатурою однорідних товарів, наприклад, радіоприй¬мачі і телевізори різних модифікацій, кіно фотоапаратура, годин¬ники тошо. Словесні товарні з
наки вигідні ше й тим, шо їх розроб¬ка простіша і легша, ніж інші види позначень. Зображувальними знаками для торговельних марок можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торговель¬них марок вони найдавніші. Назва цих об'єктів торговельних марок свідчить про їх характер і вони здебільшого втілені в малюнку, ри¬сунку, кресленні. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому раз
і таке позначення може стати об'єктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо. Ефективно виконувати свою функцію зображувальний знак тор¬говельної марки може за умови його простоти, естетичності й ер-гономічності. Він має легко запам'ятовуватися, вражати своєю ори¬гінальністю, звертати на себе увагу. Зображувальні знаки часто у символ
ічній формі передають характер товарів або підприємства, для яких вони розроблені. Зображувальний знак має бути обов'язково новим, тобто оригі¬нальним, відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безпереч¬но, такий знак має бути придатним для маркування товарів чи по¬слуг, тобто бути технологічним. Він має впадати у вічі споживачеві. Об'ємні товарні знаки. Найчастіше об'ємний знак торговельної марки повторює форму самого виробу або його упак
овки, що ха¬рактеризується тримірністю. Проте знак може не лише повторюва¬ти предмет, а й бути новим. Найбільш поширеними об'ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв. Деякі об'ємні зна¬ки торговельної марки наближаються до промислових зразків. Про¬те між ними є істотні відмінності. Об'ємний товарний знак має своїм призначенням вирізняти товари одного виробника від таких самих товарів іншого виробника. Промисловий зразок результа¬том творчої діяльно
сті людини у галузі художнього конструювання. Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин — словесної і зо¬бражувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна час¬ РОЗДІЛ з тина в основному ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, мають бути пов'язані композиційно і сюжет¬но та складати єдине ціле. Комбі
новані знаки торговельник марок мають відповідати вимогам, що виробилися до інших об'єктів то¬варних знаків. Комбіновані товарні знаки у свою чергу поділяють¬ся на три види: 1) позначення, в яких переважає словесна частина; 2) позначення, в яких мають місце суміщення словесного і зобра¬жувального позначень з метою їх сумісного впливу; 3) позначення, в яких переважає зображувальна частина. Знаки обслуговування принципово нічим не відрізн
яються від то¬варних знаків у точному значенні цього терміна. Вони виконують ті ж самі функції, мають дотримуватися тих самих принципів і від¬повідати тим самим вимогам. Знаки обслуговування відрізняються від торговельних марок лише призначенням — перші мають відріз¬няти послуги одних осіб, що їх надають, від таких самих послуг інших осіб. Тобто знаки обслуговування пов'язані не з товарами, а з послугами. Вони зафіксовані в ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислово
ї власності за своїм правовим режимом прирів¬нюються до товарних знаків. Колективні товарні знаки Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не визначаються і таким позначенням правова охорона не надається. Проте деякі країни реєструють ко¬лективні товарні знаки. Стаття 7 Паризької конвенції про охорону промислової власності містить припис, за яким країни Союзу зо¬бов'язані приймати заявки на колективні знаки і надавати їм право¬ву охорону. Право на колективний знак нада
ється спілкам, госпо¬дарським асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням підпри¬ємств, а не фізичним особам. За загальним правилом право на ко-лективний знак і його використання не можуть бути передані третім особам. Для колективних знаків прийнято особливий порядок реєстра¬ції. До заявки на реєстрацію колективного знака додається його статут, який має містити відомості про найменування об'єднання, що уповноважене зар
еєструвати колективну торговельну марку на своє ім'я, перелік підприємств, що входять до складу об'єднання і мають право користуватися колективною торговельною маркою. 170 Об'єкти права інтелектуальної власності 171 У статуті колективної торговельної марки зазначається також мета реєстрації знака, перелік і єдині якісні чи інші загальні характерис¬тики товар
ів, що будуть позначатися колективною торговельною маркою, умови його використання. Статут має обов'язково визна¬чати порядок контролю за використанням колективної торговель¬ної марки і відповідальність за порушення його статуту. До реєстру і в свідоцтво на колективну торговельну марку крім загальноприйнятих відомостей вносяться також дані про підпри¬ємства, що мають право користуватися колективною торговельною маркою. Зазначені відомості, а також в
итяг із статуту колективної торговельної марки про єдині якісні чи інші характеристики то¬варів, для яких цей знак зареєстрований, публікуються патентним відомством в офіційному бюлетені. Про зміни, що вносяться до статуту колективної торговельної марки, його володілець зобов'яза¬ний повідомляти патентне відомство. У разі випуску товарів, що позначені колективною торговельною маркою, але не відповідають єдиним якісним чи іншим загальним характеристикам, в обіг чинність
знака може бути достроково при¬пинена повністю або частково. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б визначали правовий режим колективної тор¬говельної марки. Це дає нам підставу зробити висновок, шо під по¬няттям «об'єднання осіб» не варто розуміти суб'єктів права на ко¬лективну торговельну марку. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг
» передбачає можливість реєструвати як знаки торговельних марок, так і інші позначення (п. 2 ст. 5 цього Закону). До цих інших по¬значень можуть належати звукові і світлові позначення. Звукове по¬значення надається у вигляді фонограми, в якій зазначається вид звуку (музичний твір або його частина, шуми будь-якого походжен¬ня та інше сполучення звуків). Це може бути, наприклад, пташи¬ний спів. Якщо реєструється світловий знак, то наводиться харак¬теристика світлових сигналів чи символ
ів, їх послідовність, трива¬лість світіння та інші особливості До заявки додається відеокасета. У світовій ттрактиці як позначення товарних знаків реєструють¬ся нюхові позначення (пахучі знаки). РОЗДІЛ з Об'єкти географічних зазначень походження товарів Одним із досить вагомих об'єктів інтелектуальної власності є географічне зазначення походження товарів, шо в умовах ринкової економіки набувають усе більшої ваги. Об'єктами прав на географ
ічне зазначення походження товарів є позначення, шо вказують на походження товарів. цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив попиту на нього. На це можуть бути різні причини: вміння виробників, їх майстерність, що визначають якісні характеристики виробу, при¬родні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено.
В умовах сучасної ринкової економіки зазначені чин¬ники певним чином зумовлюють попит на цей товар. Таке зазна¬чення часто піддається неправомірному присвоєнню, щоб забезпе¬чити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому ви¬никла потреба надати правову охорону географічним зазначенням походження товарів. В Україні зазначення походження товарів охороняються Зако¬ном України «Про охорону прав на зазначення походження то¬варів» від 16 червня 19
99 р об'єктами яких є просте і кваліфікова¬не зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередко¬вано вказує на географічне місце походження товару. Правова охо¬рона простого зазначення походження товару полягає у недопу¬щенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводить споживачів в оману щодо дійсного геогра¬фічного місця походження товару. Просте зазначення походження
товару не підлягає реєстрації. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення ви¬никає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не вста¬новлене законом. Обсяг його охорони визначається характеристи¬ками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) похо¬дження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелекту¬альної власності на географічне зазначення. Суб'єктами цього пра- 172 Об'єкти права інтелектуальної власності Питання для контролю 1. Об'єкти
інтелектуальної власності. 2. Поняття об'єктів авторського права і суміжних прав. 3. Об'єкти промислової власності. 4. Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. за є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом. Право інтелектуально! власності на географічне зазначення
є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороня¬ється безстроково за умови збереження характеристик товару (по¬слуги), позначених цим зазначенням. РОЗДІЛ 4 Об'єкти селекційних досягнень Правова охорона селекційних досягнень здійснюється законами України «Про охорону прав на сорти рослин» від 17 січня 2002 р. і «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 19
99 р. та ЦК України. Селекційним досягненням слід вважати результат науково-прак¬тичної діяльності, внаслідок якої створюються сорти і гібриди рос¬лин і породи тварин із заданими ознаками. Об'єкти селекційних досягнень у рослинництві. Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення у рослинництві, одержане штучним шляхом або відбором, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів
рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних за¬трат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Про¬цес триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох по¬колінь, потребує значних коштів, залучає великі колективи високо¬кваліфікованих фахівців. Цим пояснюється те, що в Україні виве¬дення нових сортів не можна вважати успішним. За рядом показ¬ників Україна істотно відстає від країн із розвиненою ринковою економ
ікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях з'яв¬ляються нові зарубіжні технології (що значно випереджають наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Отже, об'єктом селекційного досягнення у рослинництві є но¬вий сорт. Відповідно до Закону про охорону прав на сорти рослин, сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого поко¬ління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, з
адовольняє вона повністю чи ні умови на¬дання правової охорони: 175 — може бути визначена ступенем прояву ознак, шо є результа¬том діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; — може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступе¬нем прояву принаймні однієї з цих ознак; — може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляд
і цілих рослин сорту. За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється від вишенаведеного визначення селекційного досягнення в рослин¬ництві. Важливо, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздат-ності. Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття пра¬ва на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією гено¬типів, він є новим, ви
різняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і шодо рослин інших видів за чо¬тири роки до цієї дати.
Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до вищезазначених пунктами «а» і «б» дат: —- із зловживанням на шкоду заявнику; — на виконання договору про передачу права на подання заяв¬ки; — на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внас¬лідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використо¬вувався для виробництва іншого сорту; — на виконання визначених законодавством заходів
, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів; — як побічний або відхідний продукт, отриманий під час ство¬рення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для спо¬живання. РОЗДІЛ 4 Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його оз¬нак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальнові¬домого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається
загальнові¬домим, якщо: — він поширений на певній території у будь-якій державі; — відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публі¬кації; — він представлений зразком у загальнодоступній колекції; — йому надана правова охорона і (або) він внесений до офіцій¬ного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи вне¬сення до реєстру
. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схо* жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзна¬чені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу. Сорт вважається охороноздатним, коли всі
наведені умови бу¬дуть наявними у сукупності. Об'єкти селекційного досягнення у тваринництві. Виведення но¬вих порід тварин і птиці вищої якості — досить копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяль¬ності у галузі тваринництва стають товаром, що користується вели¬ким попитом і здатний дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В
Україні прий¬нято Закон України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р а 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України «Про вне¬сення змін до Закону України «Про племінне тваринництво». Ці за¬кони визначають загальні правові, економічні та організаційні за¬сади діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці. ЛИНІШІ 124-4м 177 Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена внаслід
ок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тва¬рин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам. Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в се¬лекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних про¬грам селекції.
Об'єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата ху¬доба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі — тварини). Результати племінної діяльності стають об'єктами правової охо¬рони лише на підставі державної реєстрації, об'єктами якої є пле¬мінні тварини і племінні стада. Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних
про них до державної книги племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру. На¬ведене дає підставу зробити висновок, шо єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва Немає. Закон про племінне тваринництво не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тва¬ринництва. Не передбачається видача охоронного документа на се¬лекційне досягне
ння, не визначається суб'єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов'язки. Закон лише надає право суб'єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодер¬жавних програм селекції. Закон не визначає суб'єкта виключного права на селекційне досягнення, — воно є ніби нічиїм. Суб'єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сер¬тифікат).
Проте призначення цього документа інше. За цим сві¬доцтвом володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), шо документально підтвер¬джують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйцекліток. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визна- існня цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначе шй рівень ефективності їх використання при дотриманні спожива гем цих ресурсів ви
мог, встановлених Законом. Питання для контролю 1. Поняття об'єктів селекційних досягнень. 2. Охорона прав на сорти рослин. 3. Строки чинності патенту на сорт рослини. 4. Охорона прав на селекційні досягнення у тваринництві. РОЗДІЛ 5 Об'єкти науково-технічної інформації Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки є до¬сить цінним товаром.
Без належного забезпечення науково-техніч¬ною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток су¬часного виробництва, обігу товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, — той володіє ситуацією. Тому володільці інформації намагаються зберегти її від будь-якого неправомірного розголо¬шення і видають як товар, за який треба платити досить високу ці¬ну. Т
ой, хто намагається заволодіти інформацією незаконним шля¬хом, вчиняє неправомірні дії, що зумовлюють певну відповідаль¬ність. Але для того, щоб настала така юридична відповідальність, потрібна правова охорона інформації. Країни з розвиненою еко¬номікою мають досить ефективну систему правової охорони інфор¬мації, шо має неабияке значення для її володільця. Тут йтиметься про охорону прав не будь-якої інформації, а ли¬ше про ті її види, що стосуються безпосередньо науки, техн
іки і ви¬робництва, містять науково-технічні відомості, а також про орга¬нізаційну, економічну та іншу інформацію, яка сприяє підвищен¬ню ефективності виробництва та іншої доцільної суспільно корис¬ної діяльності і здебільшого невідома третім особам. Комерційна та інші види таємниць, що охороняються спеціальними законодавчи¬ми актами, а також авторським або патентним правом, виходять за межі нашого розгляду. Об'єктом науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публ
ічно проголошена вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Вона є результатом науково-дослід¬ної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробни¬чої та громадської діяльності і має бути зафіксована таким спосо- 12*4-414 179 5 бом, який би дозволяв її відтворювати, використовувати та поши¬рювати. Науково-технічна інформація є продуктом інтелектуальної, творчої праці і тому може бути об'єктом права інтелектуальної власност
і, але за певних умов. Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає таке Гї визначення: «Науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досяг¬нення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-до¬слідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, вироб¬ничої та громадської діяльності» (ст. 1 цього Закону). Отже, науково-техн
ічна інформація — це відомості. Постає за¬питання: відомості про що? Це можуть бути відомості про те, що створено певний винахід, сутність якого не розкривається. Але мо¬жуть бути відомості, що розкривають сутність цього винаходу. То про які саме відомості йдеться? Очевидно, що об'єктом правової охорони може бути лише та на¬уково-технічна інформація, яка за своїм характером є творчою, тобто інформація, що розкриває зм
іст і сутність того чи іншого науково-технічного досягнення. Адже патент містить інформацію, яка за своїм характером є творчою і науково-технічною. Така ін¬формація є об'єктом правової охорони. Але є науково-технічна ін¬формація, на яку з тих чи інших причин охоронний документ не видається і як об'єкт промислової власності вона може бути зали¬шена без охорони патентом. Проте Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає підставу зробити висновок, шо така (безпатен
тна) інформація та¬кож підлягає правовій охороні, якщо вона певним чином докумен¬тована або публічно проголошена. Зазначений Закон у ст. 6 прого¬лошує, що науково-технічна інформація є об'єктом права приват¬ної або інших форм власності. Отже, вона підлягає захисту хоча б тому, що є об'єктом власності. Наведені види науково-технічної інформації підлягають захисту незалежно від того, інформація розкрита чи нерозкрита.
Інформа¬ція, що не захищена охоронними документами, захищається за¬гальними цивільно-правовими засобами. Нерозкрита інформація за 180 Об'єкти науковоінформації 181 загальним правилом захищається охоронними документами (патен¬том, свідоцтвом). Проте є нерозкрита інформація, на яку ні патен¬ти, ні свідоцтва, ні інші охоронні документи не видаються і все ж вона підлягає правовій охороні. Це так звана нерозкрита інфор¬мація, яку щ
е називають ноу-хау («знаю як»). Правова охорона всіх видів інформації в Україні забезпечується законами України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р «Про ос¬нови державної політики в сфері науки і науково-технічної діяль¬ності» від 13 грудня 1991 р «Про внесення змін до Закону Укра
їни «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 1 грудня 1998 р «Про науково-технічну інфор¬мацію» від 25 червня 1993 р «Про захист інформації в автоматизо¬ваних системах» від 5 липня 1994 р. та іншими нормативними ак¬тами. Ці заходи з боку держави цілком виправдані, бо, як уже на-голошувалося, хто володіє
інформацією, той володіє становищем у тій чи іншій сфері діяльності. На сьогодні в Україні склалася досить парадоксальна ситуація. З одного боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди дістають попит у нас, а з іншого — іноземні агенти намага¬ються за мізерну ціну «виловити» будь-яку, особливо науково-тех¬нічну, інформацію і викрасти або іншим шляхом неправомірно за¬володіти нею. Науково-технічний потенц
іал України поки що має достатньо надзвичайно цінної інформації, в якій зацікавлені певні кола осіб за кордоном. Цим пояснюється актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим більше, далеко не всі види інформації, у тому числі й науково-технічної, дістали надійний правовий захист чинними законами. Йдеться про так звані ноу-хау — нерозкриту інформацію. Але міжнародна прав
ова практика свідчить, що значення нероз-критої інформації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і невпинно зростає. Нині понад 70 відсотків ліцензійних договорів, що укладаються у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією. Зростає її значення і на внутрішньому ринку. Справа в тому, що патент як охоронний документ на те чи інше науково-технічне досягнення має одну досить істотну ваду. В опи¬сі винаходу чи іншого науково-
технічного досягнення, що є скла¬довою частиною патенту, заявник зобов'язаний розкрити сутність винаходу чи іншого об'єкта промислової власності. У патентних за-конах світу наголошується, як правило, на необхідності складання докладного і якісного опису сутності винаходу (іншого об'єкта про¬мислової власності), який би давав можливість будь-якому фахівцю скористатися запатентованим досягненням. Патент обер
ігає таке науково-технічне досягнення від будь-якого неправомірного вико¬ристання третіми особами, проте лише в тій країні, яка видала па¬тент. Водночас він не забороняє використати цей самий винахід у тих країнах, де він не запатентований. Патент не забороняє також будь-кому внести до винаходу (іншого об'єкта промислової влас¬ності) певні несуттєві зміни, що виводять цей об'єкт з-під правової охорони патентом
. Внесені зміни дають можливість їх запатентува¬ти як новий винахід, уже як власний, без виплати патентовласни-ку первинного об'єкта будь-якої винагороди. Це надзвичайно вразливе місце патентної охорони об'єктів про¬мислової власності, чим часто користуються підприємливі винахід¬ники і просто підприємці, які в такий спосіб виводять неправомір¬не використання чужого винаходу з-під патентної охорони. Таке явище стало надзви
чайно поширеним у світовій практиці, а патент за таких умов уже не завжди є надійним охоронним документом. З-під його охорони «вислизають» найбільш цінні науково-технічні досягнення, оскільки «полюють» саме на них. Тому заявники почали шукати більш ефективні способи захисту об'єктів промислової власності. Для цього вони у заявочних ма¬теріалах на те чи інше рішення стали розкривати його сутність не до кінця, а одну з ознак не включали до формули винаходу, зали¬шаючи її нерозкрито
ю. Це й був той нерозкритий секрет, без яко¬го винахід або взагалі не можна було використати, або можна було використати без очікуваного ефекту, не в повну міру. При продажу ліцензії на використання винаходу покупця попереджали про на¬явність певного нерозкритого секрету (ноу-хау), що супроводжує 182 _Об'єкти науково-технічної інформації 183 Об'єкт конфіденційно! (нерозкритої) інформації. РОЗДІЛ 5 майже неможливо, встановити порушення і порушника також не¬просто. Неправомірного користув
ача комерційної таємниці за руку не схопиш, як звичайного злодія. Комерційною таємницею зде¬більшого можна заволодіти за допомогою очей та розуму. Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм, пристрій тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи. Це зовсім не означає, що така комерційна таємниця взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії. Ллє там, де це можливо, будь-яко
ї фіксації уникають саме з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж комерційна таємниця будь-яким чином зафіксована, то вживаються такі заходи її охоро¬ни, аби вона не потрапила до чужих рук. Отже, комерційна таєм¬ниця може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона збері¬гає свою конфіденційність. Саме тому важко розробити принципи правової охорони нероз¬критої інформації. Проте загальний контур такого охоронного ме¬ханізму уже окреслився в ЦК Укра
їни. Передусім у ЦК України визначено об'єкт правової охорони, тобто, сформульовано загальне визначення комерційної таємниці. У цьому визначенні має бути охарактеризована та інформація, що буде складати об'єкт правової охорони, тобто нерозкрита інфор¬мація має свої об'єкти, до яких належать технічна, комерційна, ор-ганізаційна, виробнича і будь-яка інша інформація, здатна підви¬щити ефективн
ість виробництва чи будь-якої іншої доцільної сус¬пільно корисної діяльності. Звичайно, до такої інформації має на¬лежати і та, що не лише здатна підвищити ефективність вироб-ництва, а й може зумовити будь-який інший позитивний ефект. У визначенні зазначено, що така інформація з огляду на її зміст має певну реальну чи потенційну вартість, шо робить її товаром. Безпе¬речно, така інформація має конфіденційний характер, тобто
є неві¬домою третім особам. Звичайно, можуть бути запропоновані також й інші якісні ознаки комерційної таємниці, але й наведені дають можливість сформулювати хоча б загальне її визначення: «Технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація, здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва або давати інший 184 єкти науково-1 ех 11 їм і юіЛПИВВЩВ^ позитивний ефект, невідома третім особам, внаслідок чого мас ко¬мерційну цінність
, визнається комерційною таємницею». Державні таємниці не підпадають під поняття нерозкритої інформації. Закон проголосив, що держава бере комерційну таємницю під свій захист від будь-якого неправомірного посягання. Правова охо¬рона має надаватися лише такій інформації, яка має реальну або потенційну вартість, тобто тій, шо може дати певний прибуток або інший позитивний ефект, завдяки чому вона стає ринковим това¬ром і, отже, об'єктом ци
вільного обороту. На цей товар поширю¬ються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичайно, це товар специфічний, що не має матеріальної субстанції, але здатний при¬носити певну, часом досить відчутну користь суспільству. Правова охорона такої інформації може надаватися за умови, що до неї немає доступу на законній підставі третіх осіб. Інформація тому й називається комерційною таємницею, шо має конфіденцій¬ний характер. Вона може бути товаром лише за умови, що не відо
¬ма третім особам, і довідатися про її сутність не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має бути здатною до відчу¬ження її володільцем. Не може вважатися комерційною таємницею і підпадати під її правову охорону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність людини до впливу на інших людей або вміння здійснювати певні дії, недоступні іншим.
Ця здатність не може бу¬ти товаром, оскільки вона невід'ємна від її суб'єкта — лише інфор¬мація, яку можна відділити від її носія, тобто передати іншим осо¬бам, є такою, що охороняється. Правова охорона комерційної таємниці може бути надана ще за однієї неодмінної умови. її володілець має вживати відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначено
ї інформації. Це — необхідна умова правової охорони, адже за можливості роз-криття сутності комерційної таємниці вона втрачає здатність до охорони. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки во¬ни зумовлені особливостями комерційної таємниці, яка за своїм ха¬рактером може бути найрізноманітнішою, отже, і заходи збережен¬ня її конфіденційності також можуть бути найрізноманітніші. На¬ 185 РОЗДІЛ 5 Питання для контролю 1. РОЗДІЛ 6 Об'єкти нетрадиційних рішень 6.1.
ЦК З і і і VIII) об187 6 В Україні склалася досить парадоксальна ситуація: основна між¬народна угода з питань інтелектуальної власності наукові відкриття визнає об'єктом інтелектуальної власності, а в самій Україні право¬ва охорона цих відкриттів була відсутня. Відкриттям прийнято визнавати встановлення раніше невідомих об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матері¬ального світу, що вносять докорінні зміни у рівень пізнан
ії*. Отже, об'єктами відкриттів є закономірності, властивості та яви¬ща матеріального світу. Кожен із названих об'єктів відкриттів мо¬же бути визнаним відкриттям окремо. Проте закономірність, яви¬ще чи властивість можуть бути визнаними відкриттям лише за умо¬ви, що зазначені закономірність, властивість чи явище не були відомі раніше — вони виявлені вперше світі. Закономірність як об'єкт відкриття ~ це прояв дії об'єктивного закону. Зазн
ачена закономірність природі існувала, існує і буде існувати завжди. Об'єктом відкриття вона стає лише тоді, коли про існування цієї закономірності людина взнала, встановила її, вияви¬ла її об'єктивне існування. Зазначена закономірність стає об'єктом відкриття з моменту, коли її вперше було сформульовано. Отже, закономірність матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідомий раніше, але об'єктивно існуючий і такий, що вносить докорін
ні зміни у рівень пізнання, істотний і стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу. Більш повно цей зв'язок характеризується такими особливостя¬ми: це істотний, внутрішньо притаманний явищам або властивос¬тям зв'язок та їх взаємна зумовленість. Він не повинен мати випад¬кового характеру. Закономірний зв'язок не проста констатація зв'язку яких-небудь явищ чи властивостей, а й встановлений його причинно-наслідковий характер; це певний стійкий зв'язок між яв
ищами і властивостями. Він виражає таке відношення, за яким зміна одних явищ чи властивостей зумовлює цілком визначені змі¬ни інших. такому разі залежність між явищами чи властивостями виражається, як правило, певною математичною або функціональ¬ною залежністю; зв'язок повинен мати універсальний характер і за-довольняти вимогу узагальнення і можливості поширення його на інші однорідні об'єкти. 188Об'єкти нетрадиційних рішень Явище матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідома раніше об'єктивно
існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (природи). Явище і сутність перебувають в органічній єдності. Проте єд¬ність сутності і явища не означає їх збігу, сутність зазвичай прихо¬вана за явищем. Внаслідок розкриття сутності стає можливим на¬укове пояснення самого явища. Сутність і явище об'єктивні, тобто вони
існують незалежно від волі і свідомості людини. Немає такої сутності, яка б не проявилася зовні і була непізнаною, як нема і явища, яке не містило б у собі яку-небудь інформацію про сутність. Властивість матеріального світу як об'єкт відкриття — це не¬відома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта мате¬ріального світу. Кожний об'єкт має багато різноманітних власти¬востей як істотних, так і неістотних. Сукупність істотних власти-востей об'єкта складає Його як
існу визначеність, що відрізняє його в цілому від інших об'єктів. Саме якісна визначеність виражає те спільне, що характеризує весь клас однорідних об'єктів. Які влас¬тивості проявляють даний об'єкт залежить від того, з якими об'єк¬тами він вступає у взаємодію. Тому встановлення існування раніше невідомої властивості — необхідний, але недостатній елемент зміс¬ту відкриття. При цьому має бути доведено, чим викликана вияв¬лена властивість, що вона спричиняє і при яких взаємодіях про
яв¬ляється. Вимагається науково обгрунтована інтерпретація, що по¬лягає у встановленні сутності цієї властивості і її закономірного ха¬рактеру. Отже, виявити нову істотну властивість об'єкта — означає вста¬новити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому раніше якісну визначеність об'єкта щодо інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію. 6.2. Об'єкти раціоналізаторських пропозицій Раціоналізаторська діяльність — це найбільш пошир
ений вид технічної творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідництва. Проте цей вид творчості доступний 189 РОЗДІЛ 6 практично кожному працівникові і тому він за своїми масштабами перевищує винахідництво. Наведені та деякі інші чинники роблять раціоналізаторську діяльність чи не найб
ільш ефективною. Своїм масовим застосуванням раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від використання винаходів. Саме тому раціоналіза¬торство як форма технічної творчості заслуговує на всіляке заохо¬чення і стимулювання, а його результати — раціоналізаторські про¬позиції — потребують надійної правової охорони. Але слід зазна-чити щ
о досить часто заявки на винаходи відхиляються тому, що втрачена їх новизна, але пропозиція у своїй суті є винаходом, і в таких випадках буде доречною правова охорона раціоналізаторсь¬ких пропозицій. Трудівники України звикли до раціоналізаторської діяльності, оскільки вона приносить користь підприємству, де працює раціо¬налізатор, і самому раціоналізатору давала право на певну винаго¬роду, моральне задоволення від с
воєї суспільно корисної діяль¬ності. Раціоналізаторство є невід'ємною складовою частиною ви¬робничої діяльності, що не може розвиватися без постійного і си¬стематичного удосконалення. Воно спрямоване на удосконалення продукції, технології самого виробництва, техніки та іншого облад¬нання і стосується будь-якої сфери — промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров'я, сільського господарства тощо. Широке використання пропозицій, спрямованих на удосконалення процесів суспільно корисної
праці, і дає досить помітний позитивний ефект. Раціоналізатори завжди були у пошані в Україні. їх діяльність заохочувалася і стимулювалася, вони наділені рядом прав і пільг. Нині раціоналізаторська діяльність регулюється ЦК України, Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промисло¬вої власності та раціоналізаторських пропозицій (далі — Тимчасове положення), затвердженим Указом Президента України від 18 ве¬ресня
1992 р та Методичними рекомендаціями про порядок скла¬дання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затвердженими наказом Держпатенту України від 27 квітня 1995 р. Держпатент України прийняв ряд відомчих нормативних актів, 190 _ Об'єкти нетрадиційних рішень 191 спрямованих на поглиблену регламентацію регулювання раціоналі¬заторської діяльності. Тимчасове положення змінене Указом
Прези¬дента України «Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України у зв'язку з прийняттям законів України щодо промислової власності» від 22 червня 1995 р. Відповідно до наведених нормативних актів раціоналізаторською визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, яко¬му вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції вироб
ів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів. Отже, раціоналізаторська пропозиція має стосуватися виробів, технології, задіяної техніки або складу матеріалів. Власне, це і є об'єкти раціоналізаторських пропозицій. Це можуть бути конструк¬тивні вирішення виробів, технологічні процеси, тобто і способи, а також речовина (склад матеріалів). Але не треба розуміти наведе¬ний перелік об'єктів як обмеження рац
іоналізаторства. Раціоналіза¬торська пропозиція може стосуватися будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це може бути удосконалення медич-них інструментів та апаратури, зв'язку і транспорту тощо. До раціоналізаторської пропозиції за загальним правилом вста¬новлюється три необхідні вимоги: 1) вона має стосуватися профілю підприємства, якому ця пропозиція подана; 2) має бути новою; 3) має бути корисною підприємству, якому вона подана. Раціоналізаторська пропозиція подається тому підприє
мству, якому відповідає за профілем його діяльності. При цьому немає значення, де працює раціоналізатор і чи працює він взагалі. Раціо¬налізаторська пропозиція стосується діяльності підприємства, якщо вона може бути використана в технологічному процесі цього під¬приємства, у продукції, що ним виробляється, у задіяній техніці або матеріалах. Подана пропозиція визнається новою, якщо вона є новою для даного підприємства, якщо її сутність на цьому підприємстві до по¬дачі заяви на неї не була відом
а. Для встановлення новизни раціо¬налізаторської пропозиції використовуються усі наявні на під¬приємстві джерела інформації, що можуть містити відомості про цю або подібну пропозицію. Однак новизна пропозиції не втрачається, якщо вона викорис¬товується за ініціативою її автора не більше як три місяці до подан¬ня заяви. Безперечно, йдеться про використання її на тому підпри¬ємстві, якому подана заява на цю пропозицію. Раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для під¬приємства, якому вона подана, якщо її використанн
я дає змогу під¬вищити економічну ефективність виробництва, одержати кращий доход (прибуток) або одержати інший позитивний ефект. Позитив¬ний ефект може полягати в будь-якому підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні умов та безпеки праці, зниженні негативного впливу на навколишнє середовище тощо. Згадувані Методичні рекомендації про порядок складання, по¬дачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію (далі — Ме¬тодичні вказівки) м
істять ряд умов, за наявності яких подана про¬позиція не може бути раціоналізаторською. Це передусім запози¬чення чужого досвіду без власного творчого внеску, пропозиції, що містять відомі рішення тощо. Іншу групу пропозицій, що не визнаються раціоналізаторськи¬ми, складають такі, що погіршують умови праці, якість продукції і робіт, викликають або збільшують рівень забруднення навколиш¬нього середовища, знижують надійн
ість та інші показники якості Продукції. Не визнаються раціоналізаторськими пропозиції, шо ли¬ше ставлять завдання, але не дають конкретного вирішення. 6.3. Об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції Зазначені об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції у точ¬ному значенні цього слова не є об'єктами промислової власності, але вони прирівняні до них, оскільки мають своєю метою захист від недобросовісної конкуренції. В
ідомо, шо конкуренти у боротьбі за ринок часто вдаються до використання неправомірних засобів у цій боротьбі. Ця неправомір¬на діяльність набуває досить загрозливих масштабів, що наносять велику шкоду економіці будь-якої держави. Тому вже в Конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. недобро-совісна конкуренція була проголошена як протиправна дія, спрямо- 192 Об'єкти нетрадиційних рішень вша на порушення прав на об'єкти промислово
ї власності. Кон¬венція поклала на своїх членів обов'язок забезпечити громадянам країн, шо стали членами Паризького союзу, ефективний захист проти недобросовісної конкуренції. Актом недобросовісної конку¬ренції Конвенція вважає будь-який акт конкуренції, шо суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Зокрема, за¬бороні підлягають: 1) усі дії, здатні будь-яким способом викликати змішування щодо підприємства, продуктів або проми
слової чи торговельної діяльності конкурента; 2) неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльнос¬ті, здатні дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торговельну діяльність конкурента; 3) вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо ха¬рактеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до засто¬сування або кількості товарів. Захист від недобросовісної конкуренції в
Україні здійснюється аконом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від червня 1996 р. Закон визначає дії, що визнаються недобросовіс¬ною конкуренцією. Ними визнаються будь-які дії в конкуренції, по суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Відносини, що складаються у зв'язку із захистом від недобро¬совісної конкуренції, регулюються зазначеним Законом, а також законами України «Про обмеження монополізму та недопущення н
едобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими актами законодавства, виданими на підставі законів і постанов Верховної Ради України. Об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції є своєрідні дії. Якщо об'єктами правової охорони результатів
інтелектуальної ' шості є її результати, то об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції є також результати інтелектуальної діяльності від не-змірних посягань. Але в першому випадку передбачається охо- ■мн 193 РОЗДІЛ 6 рона прав у широкому значенні цього слова, а в другому — лише захист проти неправомірних дій третіх осіб. Об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції можуть бути неправомірні дії,
що в Законі згруповані у три групи: 1) неправо¬мірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця); 2) створення перепон (перешкод) господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції і досягнення непра-вомірних переваг в конкуренції; 3) неправомірний збір, розголо¬шення і використання комерційної таємниці. Кожна з цих груп складається з окремих видів неправомірних дій. До першої групи нале
жать: /. Неправомірне використання чужих позначень, рекламних мате¬ріалів, упаковки. Неправомірним визнається використання без доз¬волу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найме¬нування, торговельних марок, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, географічних зазначень місць походження то¬варів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого гос¬подарюючого суб'єкт
а (підприємця), який має пріоритет на їх ви¬користання. Використання у комерційному найменуванні власного імені фі¬зичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені подається який-небудь відрізняльний елемент, що виключає змішу¬вання з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). 2. Неправомірне використання товару іншого виробника. Неправо¬мірним використанням товару іншого виробника
є введення в гос¬подарський оборот під своїм позначенням товару іншого виробни¬ка без дозволу уповноваженої на те особи. 3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Копіюванням зовніш¬нього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу ін¬шого господарюючого суб'єкта (підприємця) в господарському обігу без однозначної вказівки виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підпри¬ємця). 19
4 13*4414 195 4. Порівняльна реклама. Дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця). Купівля -продаж товарів, виконаних робіт, надання послуг із при¬мусовим асортиментом. 3. Схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця). 4. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника). 5. Схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом. РОЗДІЛ 6 (підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань пе
ред цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (під¬приємцю) — учаснику договору, безпосередньо або через посеред¬ника, компенсації або інших переваг. 6. Підкуп працівника постачальника. Це надання або пропону¬вання Йому конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайно-вих благ за неналежне виконання або невиконання працівником службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язан
і з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки то¬варів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). 7. Підкуп працівника покупця. Ті ж самі дії, що і працівника по¬стачальника. 8. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких щодо ін¬шого господарюючого суб'єкта (п
ідприємця) шляхом порушення чинного законодавства, що підтверджене рішенням державного ор¬гану, наділеного відповідною компетенцією. Третю групу неправомірних дій, спрямованих на порушення до¬бросовісної конкуренції, складають: /. Неправомірне збирання комерційної таємниці. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправ¬ним способом відомостей, шо відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало або могло за¬вдати шкоди господарюючому суб'єкту (підпри
ємцю). 2. Розголошення комерційної таємниці. Розголошенням комерцій¬ної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповно¬важеної на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодав¬ства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці ві¬домості були довірені в установленому порядку або стали відомими у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). 196 Об'єкти нетрадиці
йних рішень 1973. Схилення до розголошення комерційної таємниці. 4. Неправомірне використання комерційної таємниці. Питання для контролю 1. 2. 4. Поняття РОЗДІЛ 7 Суб'єкти права інтелектуальної власності 7.1. Загальні положення У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто мо¬же мати права; того, хто може бути носіє
м права. Найбільш загаль¬ним визначенням суб'єкта права таке: «Суб'єкт права — це люди¬на або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин». Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична осо¬ба) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, ро¬ду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадя¬нин України, громадянин іншої держави і осо
ба без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи — носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває. Суб'єктами права можуть бути і юридичні особи, і держава в то¬му числі. Проте нас цікавлять суб'єкти цивільних правовідносин, якими можуть бути ті ж самі особи. Право інт
електуальної власності пщ-галуззю цивільного права, отже, ті ж самі особи можуть бути і суб'єктами права інтелектуальної власності. Останніх прийнято поділяти на дві основні групи. Перша группа — це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи — люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так
і юридичні особи, які самі не створюва¬ли об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єк- 198права власності 199 тами цього права згідно з законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її ор¬ганів. Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галуз
і науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, робото¬давці та правонаступники. 7,2. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власності Чинне законодавство України про інтелектуальну власність ав¬торами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і ми¬стецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін «автори» буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів
інтелектуальної власності. Автором може бути лише людина, шо свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і потреби не¬має. Авторська дієздатність не збігається із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фі¬зичної особи до вчиненн
я певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законо¬давством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцятирічного віку. Проте слід мати на увазі, що на дієздатність фізичних осіб може впливати наявність душевної хво¬роби. Змістом дієздатності фізичних осіб є
їх здатність набувати ци¬вільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна діє¬здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та ви¬конувати обов'язки (правоздіяснювальна дієздатність або правови-конавча дієздатність); здатність особи своїми діями розпоряджати¬ся належними особі правами (праворозпорядча дієздатність); здат¬ність нести відповідальність за протиправну поведінку (дел і кто -здатність). Цей перелік видів дієздатності наведений для того, щоб підкрес¬лити невщповідн
ість загальної цивільної дієздатності до здатності людини до творчої діяльності, яку слід називати авторською або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, шо це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бу¬ти автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фі¬зична особа. Історії розвитку науки, лі
тератури, мистецтва, техніки відомо немало випадків, коли авторами тих чи інших досить сер¬йозних результатів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком. Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти ін¬телектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх тво¬рінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяль¬ності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторськ
их або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за вико¬ристання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише в осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих ос
іб розпоряджаються їх законні представники. За ЦК України особи віком від 14 до 18 ро¬ків мають право самостійно здійснювати права автора на твори на¬уки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК України). Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший резу
льтат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у тво¬рі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права ав¬торства на твір. Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у 200 _Суб'єкти права інтелектуальної власності 20! створенні цього результату прийнято називати співавторством.
Во¬но може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства: 1) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — не¬роздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але зде¬більшого властиве науково-технічній творчості; 2) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співав¬торів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство. Для визнання спів
авторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови: 1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співав¬торів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, напи¬саного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та¬нець без музики — не балет
. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого са¬мостійного значення, але в такому разі не буде співавторства. 2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розпо¬відає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу — креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні ро
зрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо. 3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути Й усною. 4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає ав¬торське право на свою частину, водночас він є співавтором ре¬зультату в цілому. 5. Співавторство має бути добровільним. 6. При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може ви¬користовуватися лише за спільною угодою всіх сп
івавторів. Про¬те право опублікування та іншого використання твору, право на РОЗДІЛ 7 подання заявки на об'єкт промислової власності належить співавторам, якщо інше не передбачено угодою між Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути перегляну¬тий за спільним клопотанням осіб, зазначених заявці, як співавторів. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали учас
ть розробці цьо¬го об'єкта. 7. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не пе¬редбачено угодою між ними. Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий ко¬лективний об'єкт належить юридичній особ
і, за завданням якої він створений. Співавторство — досить складний інститут, що містить чимало дискусійних положень, що в спеціальній літературі викликають різ¬ні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відпові¬дає умовам співавторства^ Дія Закону України «Про авторське право і суміжні права» по¬ширюється також на авторів, твори яких вперше опубл
іковані в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання. Іно-земні громадяни, твори яких вперше опубліковані, випущені у світ іншим чином або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на те¬риторії іноземної держави, визнаються авторами з усіма наслідка¬ми, що з цього випливають, відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких бере участь
Україна. Суб'єктами авторського права можуть бути не лише автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані «інші особи», яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Йдеться про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства за формою, але він не
є новим за своєю сутністю, адже йдеться про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не 202 _ Суб'єкти права інтелектуальної власності 203 можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуаль¬ної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора. За радянським авторським правом право на твір науки, літера¬
тури і мистецтва, виконаний у порядку виконання службового за¬вдання, належало державі в особі тієї юридичної особи, службове завдання якої виконував автор. За винахідницьким правом пере¬важна більшість об'єктів промислової власності створювалися в по¬рядку виконання службового завдання і також належали державі. За чинним законодавством України про інтелектуальну влас¬ність також переважна більшість творчих результатів створюютьс
я в порядку виконання службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати належать не тільки державним ор-ганізаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності. Проте правовий режим роботодавців шодо об'єктів інтелектуальної власності різними законами України про інтелектуальну власність визначається по-різному і не досить чітко. Закон про авторське
право проголошує, шо твір належить робо¬тодавцю лише за умови, що автор перебуває в трудових відносинах з ним (ст. 16 «Авторське право на службові твори» Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Закон України «Про охо¬рону прав на винаходи і корисні моделі» більш грунтовно визначає правовий режим роботодавця (ст. 9). Закон визначає умови, за яких за роботодавцем визнається право на службовий винахід чи корис¬ну мо
дель. Роботодавцеві належить об'єкт промислової власності лише за умови, що він створений автором, який перебуває в трудо¬вих відносинах з ним і з винахідником укладений письмовий до¬говір щодо розгляду та умови виплати йому (його правонаступни¬ку) відповідної винагороди. Подібне визначення правового режиму роботодавця є в Законі України «Про охорону прав на сорти рослин». Цей Закон визначає, що право на одержання патенту на сорт має роботодавець за умо¬ви, що сорт створе
но в порядку виконання автором службових обов'язків, конкретного завдання, що належним чином оформлено роботодавцем. При цьому відносини між роботодавцем автором сорту мають бути оформлені спеціальним договором про створен¬ РОЗДІЛ 7 ня сорту. Цей договір має передбачати передачу прав на сорт робо¬тодавцеві. Якщо ж між автором сорту і роботодавцем такого дого¬вору не було укладено в письмовій формі або роботодавець пору¬шив суттєві умови цього договору, право на одержання патенту (право на сорт
) залишається за автором. З визначень правового режиму роботодавця випливає одне — об'єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у по¬рядку виконання службових обов'язків, належить роботодавцеві Такий висновок не в інтересах творця. Тому автори вважають, що найбільш вдалим є визначення правового режиму роботодавця, яке містить ЦК України. Роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо вин
ахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і авто¬ром науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому Договорі може бути і правонаступник роботодавця. Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов. Творець (об'єкта промислової власності) у письмовій формі по¬відомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий"
зразок з описанням, що розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить ясно і повно. Як¬що роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання по¬відомлення не подасть заявки, то право на одержання патенту пе¬реходить до винахідника чи автора промислового зразка. Якщо об'єкт промислової власності створено у зв'язку з вико¬нанням трудового договору, наданням фінансової чи іншої матері¬альної допо
моги автору на основі знань, досвіду та інформації ро¬ботодавця або іншого сприяння створенню винаходу, корисної мо¬делі чи промислового зразка, останньому належить право на частку інтелектуальної власності на зазначений об'єкт. Використання об'єкта промислової власності в такому разі здійс¬нюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і автором. Відповідно до ст. 429 ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власност
і на об'єкт, створений у зв'язку з виконан¬ням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. 204 Суб'єкти права інтелектуальної власності 205 ЦК України відмовився від терміна «службовий об'єкт права інтелектуальної власності», замінивши його терміном «об'єкт, ство¬рений у порядку виконання трудового договору» Така заміні ви¬дається доцільною. Отже, будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, досягнутий у процесі вик
онання трудового договору, є тим об'єк¬том, шо раніше називався «службовим». Право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особ¬ливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені
договором. Отже, новий ЦК України зробив крок назустріч визнанню за творцем права інтелектуальної власності в усіх випадках його ство¬рення, визнавши за ним спільне право з роботодавцем. Тобто право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить творцеві і ро¬ботодавцю спільно, не означає, що це право належить їм пор
івну. Очевидно при визначенні часток у спільному праві слід враховува-ти певні чинники — внесок сторін у створення цього об'єкта, обсяг матеріальних витрат роботодавця, творчий внесок творця, передба¬чуваний дохід від використання даного об'єкта тошо. При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досяг¬нення інтелектуальної діяльності в усіх випадках належать автору, адже вони невідчужувані. Проте визначення правового режиму роботодавця щодо об'
єктів інтелектуальної власності, створених у порядку виконання трудо¬вого договору, залишається нечітким. Передусім слід визнати, що цей режим має бути однаковим для всіх роботодавців, для яких створюються об'єкти інтелектуальної власності. У відносинах робо¬тодавця і творців різних видів творчої діяльності не повинно бути ніякої різниш. Правила гри мають бути однаковими. В усіх випадках, на нашу думку, право інтелектуальної власності на результат інтелектуальної діяльності має
належати його творцю, а не роботодавцеві. Останньому мало б належати виключне право РОЗДІЛ 7 на використання зазначеного об'єкта на певний, визначений зако¬ном строк. У зв'язку з цим слід висловити одне зауваження до ЦК України. Справа в тому, що ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» надає право роботодавцеві прийняти щодо створеного службового винаходу рішення про збе¬реження його як конф
іденційної інформації протягом чотирьох років. Отже, роботодавець має право протягом зазначеного строку не подавати заявку на цей винахід і не використовувати його про¬тягом цього самого строку. Тобто така норма суперечить суспіль¬ним інтересам, оскільки вона надає право роботодавцеві протягом чотирьох років тримати цінний винахід «під сукном» замість впро¬вадження його у виробництво якнайшвидше. Виключне право на використання об'єкта інтелектуальної влас¬ності охоплює всі майнові права творця цього об'єкта. Майнові пра
ва належать роботодавцю за таких умов: — творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у тру¬дових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму; — договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності; — об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконан¬ня трудового договору; — об'єкт інтелекту
альної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у про¬цесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений; — договір має бути укладений лише в письмовій формі; — у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагоро¬ди за використання об'
єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати. При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. 206 _Суб'єкти права інтелектуальної масності 207 Крім договору найму не виключається за чинним законодавст¬вом укладення і спеціального договору між
роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права й обов'язки сторін. Це досить складні договори, оскільки в нас шс немає належного досвіду їх укладання. У таких договорах важко визначити вартість створеного об'єкта інтелектуальної власності без попереднього його випробовування. 7.3. Заявники Суб'єктами права інтелектуальної власності безперечно є заяв¬ники. У переважній більшості заявники
стають суб'єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об'єкт інтелектуальної влас¬ності. Але вони залишаються суб'єктами правовідносин у сфері ін¬телектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших при¬чин суб'єктами права інтелектуальної власності вони не стали. Суб'єкт права на заявку свого творіння вступає у різні правовід¬носини з іншими суб'єктами, у тому числі і в цивільно-правові. Заявник як суб'єкт творчих відносин також фігура но
ва у чин¬ному законодавстві України про інтелектуальну власність, хоча за¬явники як такі існували в усі часи. Проте сучасне законодавство про інтелектуальну власність більш чітко визначило правовий ста¬тус заявника, що, безперечно, слід визнати доцільним і справедли¬вим. Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи — громадяни України, гро¬мадяни зарубіжних країн
і особи без громадянства. Але слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства неповнолітні віком від 14 до 18 років мають право здійснювати свої авторські і патентні права. З наведеного вище випливає, що зазначені особи можуть бути заявниками на будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності. Але варто підкреслити й те, що визнання права на будь-який твір у галузі науки, літератури і мистецтва не потре¬бує виконання будь-яких формальних вимог. Право на твір виз¬
РОЗДІЛ 7 208 мається самим фактом його створення і надання йому об'єктивної форми. Отже, для визнання права на твір науки, літератури і мистецтва не треба подавати будь-якої заявки до будь-якого органу державної влади чи управління. Проте автори» які цього бажають, мають пра¬во певним чином зафіксувати свої права на створений ними твір. Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 11 проголошує, що для виникнення і здійснення прав на
твір, перед¬бачених чинним законодавством, не вимагається виконання будь-яких формальностей. Але особа, яка має авторське право, для спо¬віщення про свої права може використовувати знак охорони ав¬торського права. Цей знак у вигляді латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору, — поміщається на кожному примірнику твору. Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну пра¬вомочність на тв
ір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, що стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони ав¬торського права. Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власност
і (Установою) відповідно до встановленого порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх реєст¬рацій. Факт реєстрації посвідчується свідоцтвом. У разі виникнен¬ня спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція ав¬торства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку її не буде спростовано. Ніхто не має права перешкоджати реєстрації твору в офіційних реєстрах. Порядок державної реєстрац
ії авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабіне¬ту Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756. Державну реєстрацію прав на твори науки, літератури і мис¬тецтва мають право здійснювати автори творів незалежно від гро- Суб'єкти права інтелектуальної власності мадянства та постійного місця проживання, а також фізичні і юри¬дичні особи, які мають авторське право, роботодавець на з
амовлен¬ня і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умо¬вами договору між ним і автором, уповноважений представник ав¬тора або особа, яка мас авторське право. Право на реєстрацію ма¬ють також організації, яким автор доручив управляти своїми май¬новими правами. Для державної реєстрації до Установи заявники зобов'язані пода¬ти: — заявку, складену за встановленою формою; — один примірник твору в машинописній формі (опубліковано¬го чи неопубл і кованого), фонограми та інші документ
и і матеріали для депонування; — платіжний документ про сплату реєстраційного збору. Документи і матеріали, що подаються до Установи, оформля¬ються способом, придатним для їх репродукування. І Зазначений порядок досить детально визначає здійснення дер¬жавної реєстрації прав на твори науки, літератури і мистецтва. Право на подання заявки на об'єкт промислової власності також мають право як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб За¬кон відносить громадя
н України, громадян іноземних держав та осіб без громадянства. При цьому Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» підкреслює, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України пра¬ва, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнах
оджен¬ня поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (па¬тентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законо¬давства. Патентними повіреними, як випливає із п. 2 ст. 5 Закону Ук¬раїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», є також і іноземні юридичні особи, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України. Патентні повірені здійснюють свою діяльність на «4*і4 209
РОЗДІЛ 7 підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), що затверджене постановою Ка¬бінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. зі змінами і допов¬неннями від 10 жовтня 1994 р. та від 27 серпня 1997 р. Це Положення розроблене і'прийняте на основі законів України «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на вина¬ходи і корисн
і моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» і «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Його назва не зовсім відповідає змісту, адже представник у справах інтелектуаль¬ної власності і патентний повірений — цс не одна і та сама особа. Тому в дужках після слів «представників у справах інтелектуальної власності» уточнюється — «патентних повірених». Зазначене Положення визначає досить сувор
і вимоги до патент¬них повірених і жорстко регламентує їх діяльність. Положення від¬повідно до законів України у сфері охорони прав на об'єкти інте¬лектуальної власності визначає правовий статус патентних повіре¬них і регулює відносини, пов'язані з набуттям, реалізацією і при¬пиненням права займатися діяльністю патентного повіреного. Ос¬новним обов'язком патентного повіреного є надання допомоги і послуг фізичним і
юридичним особам, які він представляє, у сфері охорони прав на об'єкти промислової власності, представляє інте-реси зазначених осіб у Державному департаменті інтелектуальної власності й установах, що належать до сфери його управління. Па¬тентні повірені виконують представницькі функції також у судових органах, кредитних установах, а також у відносинах з іншими фі-зичними і юридичними особами. Положення містить досить суворі вимоги до особи патентного
повіреного. Ним має бути лише громадянин України, який по¬стійно проживає в Україні, має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності, не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелекту¬альної власності. Патентний повірений для роботи на цій посаді має скласти кваліфікаційні екзамени, пройти атестацію й одержати свідоцтво на право займатися діяльністю патентн
ого повіреного. Патентними повіреними не можуть бути працівники Державно¬го департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять 210 _ Суб'єкти права інтелектуальної власності 14*4-414 211 до його складу, а також особи, які не можуть обіймати посаду па¬тентного повіреного відповідно до чинного законодавства. Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціаль¬ний реєстр патентних повірених.
Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний но¬мер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю. Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представ¬ляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, шо підтверджує його повнова
¬ження відповідно до чинного законодавства. Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником. Положення чітко визначає права і обов'язки патентного повіре¬ного, порядок набуття і припинення права займатися діяльністю патентного повіреного. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рос¬лин» права на с
орт набуваються поданням до Установи заявки, ек¬спертизи заявки та державної реєстрації прав. Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть виступа¬ти їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвер¬дженого Кабінетом Міністрів України. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявн
иками та власниками прав. Право на подання заявки на сорт рослин належить автору сорту (селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають од¬накові права на подання заявки, якщо інше не передбачене угодою між ними. Відмова одного чи кількох із них від прав на сорт не по¬ширюється на інших авторів. У разі перегляду умов угоди щодо складу авторів сорту Устано¬ва за спільним клопотанням осіб, зазначених у за
явці як авторів, а РОЗДІЛ 7 також авторів, не зазначених у заявці, вносить зміни до відповідних документів у встановленому порядку. Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, що є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Якщо сорт створено селекціонером у зв'язку з виконанням тру¬дового договору або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, ма¬теріальних і фінансових засобів роботодавця, то у разі,
якщо трудо¬вим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить ро¬ботодавцю. За цих умов автор сорту подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом. Роботодавець повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення автора сорту подати до Установи заявку на одержан¬ня патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як кон¬фіденційно
ї інформації. У цей самий строк роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір шодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця. Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні став¬ки зазначеної винагороди та порядок їх індексації Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає вищезазначених вимог у встановлений строк чи не використовува¬тиме сорт, зберігаючи відомості про
нього як конфіденційну інфор¬мацію більше чотирьох років від дати одержання повідомлення ав¬тора сорту, то право на подання заявки та одержання патенту пере-ходить до автора сорту, а за роботодавцем залишається переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання сорту. Право на подання заявки та одержання патенту на сорт рослин має відповідно правонаступник автора або роботодавця. Закон України «Про охорону прав на топограф
ії інтегральних мікросхем» не точно визначає особу заявника. Стаття 6 цього Зако¬ну визначає, що право на реєстрацію має автор або його правона¬ступники, а також роботодавець та його правонаступники. Розділ НІ цього Закону називається «Право на реєстрацію топографії 212 Суб'єкти права інтелектуальної власності 213 ІМС», до якого входять зазначені статті. У цьому розділі про заяв¬ника інших норм немає. Отже, інш
і фізичні і юридичні особи у цьому розділене згадуються. Але вже у ст. 9 IV розділу «Про поря¬док реєстрації топографії ІМС» зазначено: «Особа, яка бажає за-реєструвати топографію ІМС і має на це право, подає до Установи заявку на реєстрацію». Заявка, до речі, може бути подана і через па¬тентного повіреного. Отже, заявником на реєстрацію компонування інтегральних мік¬росхем може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має на це пра
во. Має деякі особливості заявка на реєстрацію географічного за¬значення походження товару. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» заявниками мо¬жуть бути особа або група осіб, які в заявленому географічному міс¬ці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним міс¬цем; асоціації споживачів; установи, шо мають безпосереднє відно¬шення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів,
виробів, технологічних процесів або географічних місць. Особливістю Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» є й те, що заявниками можуть бути особи, які бажають скористатися уже зареєстрованою назвою місця поход¬ження товару або зареєстрованого географічного зазначення похо¬дження товару. Право на використання зареєстрованого зазначен¬ня мають виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні
якості чи ін¬ші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру. Отже, на одержання охоронного документа України заявниками можуть бути творці об'єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фі¬зичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло в силу закону чи договору. Заявниками можуть бути також пред¬ставники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Іноземні зая
вники та особи без громадянства ведуть свої справи з Установою лише через патентного повіреного. Вітчизняні заявники можуть вести такі справи через патентного повіреного, але не зо-бов'язані. РОЗДІЛ 7 Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юри¬дична особа, яка має намір одержати правову охорону об'єкта про¬мислової власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа. Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власн
ості, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи. 7.4. Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелек¬туальної власності переходить згідно із законом чи договором, дер¬жава. Спадкоємці . можуть стати суб'єктами права інтелектуальної в
ласності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Перехід авторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторсь¬ке право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину осо¬бисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати автор
ство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а та¬кож будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шко¬ди честі та репутації автора. Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщи¬ну.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моде¬лі» містить таку норму: «Власник патенту може передавати на під¬ставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником» (п. 6 ст. 28). Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України 214 _ Суб'єкти права інтелектуальної власності про інтелектуальну власн
ість не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України. Із норми про те, шо власник патенту може передавати свої май¬нові права іншим особам на підставі договору, випливає, шо влас¬ник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ц
і права переходять до спадкоємців за законом. Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством. Проте із цього загального правила є один виняток. Закон Украї¬ни «Про охорону прав на зазначення походження товарів» не ви¬знає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб'єктами, які цими правами користують-ся. Правом на одне і те саме зазначення походження товарів мо¬жуть користу
ватися декілька осіб. Об'єктом спадкування не може бути річ (об'єкт), шо не є об'єктом права власності спадкодавця. Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуаль¬ну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фі¬зичні і юридичні особи, які стають ними згідно з договором або за¬коном. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить ст. 31 «Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів ав¬торського права».
Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, яка має авторсь¬ке право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформ¬ляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій нале¬жить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особь
У практиці такі випадки відомі. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» чітко й однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, шо власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України. Отже будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльност
і, що охороняються законом, визнані товаром. Щодо цього товару мо- РОЗДІЛ 7 жуть вчинятися будь-які цивільно-правові угоди. Тобто майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об'єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод. Однією зі сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інте¬лектуальної власності. Правонаступником може бути й держава.
За Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. ЗО) твори після закін¬чення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фі¬зичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без випла¬ти винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на
ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Що ж слід розуміти під поняттям «суспільство»? У широкому значенні цього слова суспільство — це сукупність форм сумісної діяльності людей, шо склалося історично. У вузькому — історично конкретний тип соціальної системи
. Тобто, коли твір стає надбан¬ням суспільства, то це означає, шо авторське право на нього кон¬кретної особи перестало існувати — воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб'єктом такого права стає держава. Такий вис¬новок можна зробити з наступної норми (п. З ст. ЗО). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахуван¬ня до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, шо стали сусп
ільним надбанням. Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить поняття «інші особи, які мають авторське право». Якщо ці особи мають авторське право, то вони безперечно є суб'єктами авторсь¬кого права. До цих осіб передусім належить роботодавець — він не є правонаступником автора. Закон наділяє його авторським правом за наявності певних умов. Авторським правом наділені також у певній мірі особи, в яких воно виникло на підставі
ліцензійного договору — ліцензіати. Во¬ни також не є правонаступниками, але за договором мають певні авторські права. 216 Суб'єкти права інтелектуальної власності 217 Проте Закон містить я інше визначення особи, яка має авторсь¬ке право і суміжні права. За визначенням це с автор або викона¬вець у разі, коли майновими правами вололіс автор або викона¬вець, а також фізична або юридична особа, якій було передано майнов
і права. З цього визначення важко збагнути, хто є тією «ін¬шою особою, яка має авторське право». Коли сам автор вололіс своїми майновими правами, то його немає підстав вважати іншою особою, яка має авторське право. Якщо ж майнові права автора пе¬редані іншій особі, то цс є не шо інше як правонаступництво. ад¬же майнові права можуть бути передані іншій особі лише за дого¬вором. Правонаступітцтвом у цивільному праві визнається перехід прав і обов'язків від однієї особи до іншої, у тому числі
і за дого-вором. ЦК України (ст. 435) передбачає більш широке коло осіб, які можуть мати авторські права. До цього кола ЦК України відносить авторське право упорядників та інших складених творів, авторів похідних та колективних творів. Авторське право належить авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) на здійснений ним підбір і розташування ма¬теріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування).
Похідними творами визнаються переклади, переробки, аранжу¬вання або інші переробки. Особи, які здійснили переклад, перероб¬ку або аранжування, визнаються авторами саме цих творів — пере¬кладу, переробки або аранжування. Вони не є авторами первісних творів, але мають авторські права. Те саме варто сказати і про колективний твір. Видавці енцикло¬педій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірни¬ків, що продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань не визнаютьс
я авторами цих творів. Але їм на¬лежить виключне право на використання таких видань у цілому. Виключні права на використання — це і є майнові права. Отже, ви¬давець зазначених видань не визнається автором видання в цілому, але він-є тією особою, яка має авторське право. Патентні закони України не знають такого суб'єкта як інша осо¬ба, яка має патентні права. Цим законам відомий один суб'єкт па¬тентних прав — патенте власник. Проте з цього загального правила РОЗ
ДІЛ 7 також є винятки. Патентному праву відома така особа (суб'єкт пра¬ва) як першокористувач. Ним визнається будь-яка особа, яка до да¬ти подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет до дати її пріоритету, в інтересах своєї діяльності з комерційною ме¬тою використала в Україні технологічне (технічне) вирішення то¬тожне заявленому об'єкту промислової власності, чи здійснила значну і серйозну підготовку до та
кого використання, зберігає пра¬во на безоплатне продовження цього використання або на викори¬стання об'єкта промислової власності, як це передбачалося зазна¬ченою підготовкою (право попереднього користування). Суб'єктом патентного права може стати особа за рішенням суду. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про охорону прав на винахо¬ди і корисні моделі» суд може у передбачених Законом випадках примусити власника патенту укласти
із заінтересованою особою договір невиключної ліцензії. Питання для контролю 1. Суб'єкти права інтелектуальної власності 2. Автори — творці об'єктів інтелектуальної власності. 3. Заявники. 4. Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності. 5. Спадкоємці права інтелектуальної власності. РОЗДІЛ 8 Оформлення прав інтелектуальної власності на об'єкти
інтелектуальної власності 8.1. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва та об'єкти суміжних прав Усі результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами пра¬вової охорони лише за однієї необхідної умови — цей результат має відповідати вимогам закону. За цією вимогою всі об'єкти інтелек¬туальної власності поділяються на три групи: 1) твори науки, літе¬ратури
і мистецтва та суміжні права; 2) об'єкти промислової влас¬ності, шо потребують спеціальних експертиз; 3) об'єкти промисло¬вої власності та деякі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, шо підлягають державній реєстрації. Право інтелектуальної власності на твори науки, літератури і ми¬стецтва виникає із самого факту створення твору. Стаття
11 п. 2 За¬кону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує: «Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей». Проте за ба¬жанням автор для засвідчення свого авторства або будь-якої ви¬ключної правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі. Твір науки, літератури і м
истецтва стає об'єк¬том правової охорони незалежно від того, чи оприлюднений він, чи не оприлюднений. Не мають значення його обсяг, мета, призначен¬ня, жанр, а також спосіб відтворення, виражений в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі. Дещо інші вимоги висуваються до суміжних прав. Об'єкти су¬міжних прав (виконання творів, фонограми, відеограми, передачі 219 РОЗДІЛ 8 організацій мовлення) стають об'єктом правової охорони, якщо во¬ни вперше оприлюднені на те
риторії України або оприлюднені на території України протягом ЗО днів від дня їх оприлюднення в іншій державі. Права організацій мовлення охороняються чинним законодавством, якщо зазначені організації мають офіційне місце-знаходження на території України і здійснюють передачі за допо¬могою передавачів, розташованих на території
України. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороня¬ються в Україні відповідно до міжнародних договорів. Авторське право має чинність на території України незалежно від громадянства і постійного місця проживання авторів, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але перебувають в об'єктивній формі на території України. Авторське право України поширюється також і на твори, які вперше були опубліковані в іншій країні, але протягом З
О днів після цього опубліковані в Ук¬раїні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. Авторам, які є громадянами України або не є громадянами Ук¬раїни, але мають постійне місце проживання в Україні» надається правова охорона незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори. Чинність авторського права поширюється також і на інших осіб, які визнаються суб'єктами авторських відносин. 8.2. Оформлення прав інтелектуальної власност
і на об'єкти промислової власності Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об'єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких від¬повідним державним органом, державної реєстрації і видачі охо¬ронного документа. Державна кваліфікація здійснюється Держав¬ним підприємством «Український інститут промислової власності», що входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності (Установи), на підстав
і проведення спеціальних експер¬тиз — формальної і кваліфікаційної (експертизи по суті). Зазначені експертизи здійснюються відповідно до патентних законів і відом¬ _Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності 221 чих нормативних актів. Так, наприклад, експертизи заявок ні вина¬ходи і корисні моделі здійснюються відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і
корисні моделі» та Правил скла¬дання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель від 22 січня 2001 р Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель від 15 березня 2002 р. та «Правил проведення екс¬пертизи заявки на винахід і корисну модель» від 9 березня 1995 р. Подібні нормативні акти існують і щодо заявок на інші об'єкти про¬мислової власності. Проте проведенню експертиз передує подання заявки на те чи інше
науково-технічне досягнення, що заявляється як об'єкт про¬мислової власності. Заявка — це сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту (свідоцтва) на той чи інший об'єкт промислової власності. Заявка складається українською мовою і містить заяву про видачу патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності. У заяві заявник зазначає, який патент він бажає одержа¬ти—з проведенням кваліф
ікаційної експертизи чи без проведення такої (деклараційний патент). У заяві обов'язково зазначається ім'я (найменування) заявника (заявників) і його (їх) адреса, а також ім'я творця науково-технічного досягнення. Заявку має право подавати будь-яка особа, у якої є на це підста¬ви — науково-технічне досягнення, шо заявляється як об'єкт про¬мислової власності. До складу заявки входить опис об'єкта промислової власност
і; формула винаходу чи корисної моделі, якщо заявка подається на ці об'єкти; креслення, якщо на нього є посилання в описі; реферат. Опис винаходу чи іншого об'єкта промислової власності має ви¬кладати сутність досягнення настільки повно і ясно, шоб його зміст міг здійснити фахівець у цій галузі. Заявки на винаходи і корисні моделі мають містити формулу цих об'єктів, в якій чітко і стисло буде виражена їх сутність. Формула — це патентна вимога, шо містить сукупн
ість істотних ознак винахо¬ду чи корисної моделі, достатню для досягнення зазначеного заяв¬ником технічного результату. Формула базується на описі і служить для визначення обсягу правової охорони, який має надати патент. РОЗДІЛ 8 Реферат складається лише для інформаційних цілей. Для іншої мети реферат не може бути використаний, зокрема для тлумачення формули винаходу чи корисної моделі або для визначення рівня техніки.
До встановлення дати подання заявки здійснюється її попе¬редній розгляд, у процесі якого виявляється чи не містить заявка матеріалів, що можуть бути віднесені до державної таємниці. Передусім має бути чітко визначена дата подання заявки. Нею визнається дата одержання Установою принаймні таких матеріалів: — заяви у довільній формі про видачу патенту, викладеної ук¬раїнською мовою; — відомостей про заявника та його адресу; — матеріалу, що є коротким описом об'єкта промислової влас¬
ності і частини матеріалу, яку можна прийняти за формулу, якщо заявка стосується винаходу чи корисної моделі. Якщо опис і фор¬мула винаходу викладені іншою мовою, то для збереження дати по¬дання заявки їх переклад українською мовою повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки. Заявник має право вносити зміни до заявки. Він має право ви¬магати, щоб його ім'я не згадувалося у будь-якій публікації Уста¬нови. Якщо заявка відповідає вимогам закону, Установ
а приймає рішення про встановлення дати подання заявки. Повідомлення про це Установа надсилає заявникові лише після одержання документа про сплату збору за подання заявки. До Установи може надійти і міжнародна заявка, тобто заявка, подана згідно з Договором про патентну кооперацію. Міжнародна заявка розглядається в Україні за національною процедурою за умови, шо вона надійшла до Установи не пізн
іше 21 місяця відда¬ти пріоритету. Якщо за міжнародною заявкою проводилась попе¬редня експертиза, то вона має бути подана до Установи не пізніше 31 місяця віддати пріоритету. Міжнародна заявка приймається Установою до розгляду за умо¬ви, що вона оформлена відповідно до вимог закону, про що Уста¬нова повідомляє заявника. 222 Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності
223 Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на об'єкт промислової власності. Пріоритет заявки Закон визначає як пер¬шість у поданні заявки, а дату пріоритету як дату подання заявки до Установи чи до відповідного органу дсржави-учасниці Паризь¬кої конвенті з охорони промислової власності, за якою заявлено пріоритет. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на винаходи і корисні моделі протягом 12 місяців від дати подання по¬передньої заявки до
Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності. Пріоритет попередньої заявки на промисловий зразок — протягом шести місяців від дати подання попередньої заявки. Заявник, який бажає скористатися своїм правом на пріоритет, повинен разом із заявкою або не пізніше трьох місяців від дати по¬дання заявки заявити про своє бажання. Лише за умови дотримання зазначених вимог заявка піддається експертиз
і» яку здійснює Державне підприємство «Український ін¬ститут промислової власності» Державного департаменту інтелекту¬альної власності. Заявник особисто чи через свого представника (патентного повіреного) за власною ініціативою або на запрошен¬ня Установи може брати участь у розгляді питань, шо виникли під час проведення експертизи. До рішення Установи про видачу патенту чи про відмову у ви¬дачі патенту заявник має право з власної
ініціативи вносити до за¬явки виправлення і уточнення. Якщо зазначені виправлення і уточ¬нення надійшли до Установи після прийняття рішення про видачу патенту чи про відмову у його видачі, відповідно до Закону вони уже не враховуються. Але ці виправлення і уточнення враховують¬ся, якщо вони надійшли після публікації відомостей про заявку на видачу патенту на об'єкт промислової власності, але за шість міся¬ців до дати
публікації. Заявник має право доповнювати заявку шляхом подання додат¬кових матеріалів. Під час проведення експертизи встановлюється, чи не виходять ці додаткові матеріали за межі розкритої у заявці суті об'єкта промислової власності. У разі, коли додаткові матеріа¬ли містять ознаки, які необхідно включити до формули винаходу чи корисної моделі, вони не враховуються під час розгляду заявки. У та
кому разі заявник може їх оформити як окрему заявку. РОЗДІЛ 8 Після надходження до Установи документа про сплату збору за подання заявки вона піддається формальній експертизі (експерти¬за за формальними ознаками). Мета цієї експертизи — виявити два важливих чинники: 1) чи належить заявлена пропозиція до об'єктів промислової власності; 2) чи подані заявочні матеріали відповідають вимогам закону. Формальна експертиза ма
є бути проведена протягом шести мі¬сяців від встановленої дати подання заявки. За результатами фор¬мальної експертизи Установа зобов'язана повідомити заявника про завершення формальної експертизи або про вимогу щодо внесення необхідних змін до матеріалів заявки. Якщо за результатами формальної експертизи виявиться, що за¬явлена пропозиція не належить до об'єктів промислової власності або вона стосується тих об'єктів, які не можуть бути визнані про¬мисловою власніс
тю, то Установа повідомляє заявника про відмо¬ву у виданні патенту. Зазначена відмова оформляється спеціальним рішенням Установи. У разі виявлення у заявочних матеріалах інших відхилень від ви¬мог закону про це повідомляється заявник, якому Установа вста¬новлює конкретний строк для внесення змін і уточнень до заявоч¬них матеріалів. Якщо протягом визначеного строку зазначені зміни і уточнення та і
нші невідповідності не будуть усунуті, Установа по¬відомляє заявника про-відмову у видачі патенту. Проте заявник мо¬же клопотати про продовження строку для усунення виявлених не¬доліків заявки. Результатом формальної експертизи здебільшого буває, що заяв¬ка відповідає встановленим вимогам і документ про сплату збору за подання заявки також є в наявності. Установа повідомляє заявни¬ка про завершення формальної експертизи. Це означає, що наступ¬ним етапом розгляду заявки може
стати проведення кваліфі¬каційної експертизи (експертизи по суті) заявки. Прот- Закон надає заявнику право просити видати йому декла¬раційний патент на винахід1. При відповідності заявки вимогам За- 1 ЦК України не передбачає деклараційного патенту на винахід, проте він можливий на інші об'єкти промислової власності. 224 _Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власност
і 15 4-ій 225 кону та наявності документа про сплату збору за подання заявки, Установа проводить експертизу на локальну новизну. Деклараційний патент на винахід — це різновид патенту, шо ви¬дається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Деклараційний патент може бути виданий і на корисну модель — патент, шо видається на ко¬рисну модель за результатами лише формальної експертизи. Експертиза на локальну новизну — це складова
частина ква¬ліфікаційної експертизи, шо має своєю метою виявлення лише ло¬кальної новизни. Локальною новизною визнається така, що вста¬новлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і пода¬ними до Установи заявками про видачу патентів. Отже, за бажанням заявника йому може бути виданий на винахід чи корисну модель деклараційний патент. Зрозуміло, що деклара¬ційні патенти на винаходи і корисні моделі видаються за позитив¬них експертиз. Наступним етапом у розгляді зая
вок на об'єкти промислової власності є публікація в офіційному бюлетені Установи відомостей про заявку. Зміст зазначених відомостей визначається Установою і вони публікуються через 18 місяців від дати подання заявки на об'єкт промислової власності. Якщо за заявкою заявлено пріори¬тет, то 18 місяців обчислюються від дати пріоритету. За бажанням заяв
ника зазначені відомості можуть бути опубліковані раніше встановленого строку. На прохання заявника його ім'я може не зга¬дуватися у цій публікації. Після публікації зазначених відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки. По¬рядок ознайомлення визначений Інструкцією про порядок ознайом¬лення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель) та відомо¬стями, що занесені до Державного реєстру патентів України на ви-находи і Державного реєстру патент
ів на корисні моделі від 9 бе¬резня 1995 р. Щодо промислових зразків є така сама Інструкція від 21 липня 1995 р. Відомості про заявку на видачу деклараційного патенту на ви¬нахід чи корисну модель не публікуються. Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) заявки на вида¬чу патенту України проводиться лише шодо винаходів. На інші РОЗДІЛ 8 об'єкти промислової власності кваліфікаційна експертиза не про¬водиться. Кваліфікаційна експертиза заявок на винаходи проводиться ли¬ше за клопотанням
будь-якої особи та наявності документа про сплату збору за проведення такої експертизи. Мета зазначеної експертизи — відповідність заявленої пропозиції умовам патенто¬спроможності, тобто на новизну, винахідницький рівень та про¬мислову придатність. Клопотати про проведення кваліфікаційної експертизи може сам заявник, який зобов'язаний подати це клопотання не пізніше трьох років від дати подання заявки. Якщо протягом зазначеного строку такого клопотання не надійде, заявка вважається відкликаною.
Клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи може, крім заявника, подати будь-яка інша особа. Клопотання іншої осо¬би має надійти до Установи лише після публікації відомостей про заявку на винахід, але в межах трьох років від дати подання заяв¬ки. Кваліфікаційна експертиза провадиться за рахунок особи, яка порушила клопотання про її проведення. Експертний висновок надсилається цій особі. Під час проведення кваліфікаційно
ї експертизи заявки на ви¬нахід Установа може вимагати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе, а також запропонувати змінити формулу винаходу. На підставі результатів кваліфікаційної експертизи Установа має повідомити заявника про можливе рішення щодо видачі патенту, про відмову у видачі патенту чи вимоги про необхідність надання додаткових матеріалів, без яких проведення експертизи неможливе. Початком проведення квал
іфікаційної експертизи є дата одер¬жання Установою клопотання про її проведення. Якщо таке клопо¬тання надійшло до завершення формальної експертизи, то почат¬ком проведення кваліфікаційної експертизи буде дата закінчення формальної експертизи. На підставі позитивних результатів кваліфікаційної експертизи Установа приймає рішення про видачу патенту на винахід. На будь-якому етапі розгляду заявки на об'єкт промислової власності заявник має право відклика
ти свою заявку, проте до 226 _Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності 15*4-414 227 прийняття рішення про видачу патенту. Заявка на видачу патенту на винахід може бути перетворена заявником на заявку для видачі деклараційного патенту на винахід, і навпаки, у будь-який час до одержання ним рішення Установи про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Заявник має право перетворити заявку про видачу патенту (декларац
ійного патенту) на винахід на заявку про видачу деклараційного патенту на корисну модель і навпаки в будь-який час до одержання рішення Установи. У таких випадках зберігається початкова дата подання заявки до Установи, а якщо заявлено пріоритет, — дата її пріоритету. Від дати подання заявки до Установи і до публікації відомостей про заявку або публікації відомостей про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденц
ійною інформацією. Забороняється доступ третіх осіб до цієї інформації. У разі порушення цього пра¬вила винні несуть відповідальність відповідно до чинного законо¬давства. У процесі розгляду заявки на об'єкт промислової власності до прийняття рішення про видачу патенту допускається заміна заяв¬ника. Вона може здійснюватися на підставі передачі права на одер¬жання патенту на п
ідставі договору або застосування закону чи ви¬конання рішення суду, а також внаслідок реорганізації чи ліквідації юридичної особи. Заявник або особа, яка заступила заявника, по¬дає до Установи заяву про необхідність такої заміни. До заяви ма¬ють бути додані документ чи засвідчена копія документа, що послу¬жив підставою для такої заміни. Якщо відбувається заміна не всіх заявників, а тільки окремих, заява про таку заміну має бути підпи¬сана всіма заявниками, які подали заявку. Після опублікування відомостей про заявку в офіц
ійному бюле¬тені Установи винаходу надається тимчасова правова охорона в об¬сязі формули, з урахуванням якої вони опубліковані. Правова охо¬рона надає заявнику право на одержання компенсації за завдані йо¬му збитки після публікації відомостей про заявку від особи, яка не¬правомірно використала пропозицію. Компенсація може мати місце за таких умов: 1) зазначена особа дійсно знала, що відомості про заявку на винахід, який нею використовується без дозволу за¬явника, опубліковані; 2) зазначена особа одержала письмове пові¬ РОЗ
ДІЛ 8 домлення українською мовою із зазначенням номера заявки про неправомірне використання заявленої пропозиції; 3) зазначена компенсація виплачується заявникові лише після одержання ним патенту на заявлену пропозицію. Дія тимчасової охорони припиняється від дати публікації в офі¬ційному бюлетені Установи відомостей про видачу патенту на ви¬нахід чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки.
Дія тимчасової правової охорони за міжнародною заявкою почи¬нається від дати її публікації Установою за тих самих умов. Наступним етапом у процесі розгляду заявки на об'єкт промис¬лової власності є реєстрація патенту (свідоцтва). Установа на під¬ставі рішення про видачу патенту на винахід чи деклараційного па¬тенту на корисну модель і промисловий зразок здійснює державну реєстрацію патентів у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація патент
ів можлива лише за однієї неодмінної умови — сплати встановленого збору за їх видачу. Реєстрація патентів на об'єкти промислової власності України здійснюється відповідно до Положення про Державний реєстр па¬тентів і деклараційних патентів України на винаходи від 25 липня 2000 р Положення про Державний реєстр патентів України на ко¬рисні моделі від 20 червня 2001 р Положення про Державний реєстр патентів
України на промислові зразки від 12 квітня 2001 р. Після внесення до зазначених Реєстрів відомостей про держав¬ну реєстрацію патентів будь-яка особа має право ознайомитися з ними. Порядок ознайомлення із зазначеними даними визначається Установою. На підставі державної реєстрації патентів України на об'єкти промислової власності Установа у своєму офіційному бюлетені пуб¬лікує відомості про видачу патентів. Протягом трьох місяців
від да¬ти публікації відомостей про видачу патентів Установа публікує опис до патенту (деклараційного патенту), що містить формулу та опис винаходу і корисної моделі, а також креслення, якщо на ньо¬го є посилання в описі винаходу чи корисної моделі. Після публікації відомостей про видачу патенту (деклараційно¬го патенту) будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки. 228 Оформлення прав на об'єкти
інтелектуальної власності 229 Такі самі правила встановлені й щодо патентів на промислові зразки. Порядок ознайомлення з цими матеріалами встановлений Інст¬рукцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на ви¬нахід (корисну модель) і відомостями, внесеними в Державний реєстр патентів України на винаходи і Державний реєстр патентів України на корисні моделі від 9 березня 1995 р Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на промисловий зра¬зок і відом
остями, внесеними в Державний реєстр патентів України на промислові зразки від 21 липня 1995 р. 8.3. Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг До засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг належать, як уже зазначалося, комерційні найменування, торговельні марки і географічні зазначення походження товарів. Будь-якого нормативного акта про комерційні найменування (фірму), кр
ім ЦК України поки шо немає. Може йтися про заявки торговельних знаків та географічних зазначень походження товарів. У процедурі подачі заявок на зазначені об'єкти принципових від¬мінностей немає. Заявки на зазначені об'єкти подаються до Устано¬ви. Все ж певні відмінності у процедурі оформлення прав на зазна¬чені об'єкти є. Першою особливістю є те, шо право інтелектуальної власності на торговельні марки та географічне зазначення походження то¬вар
ів засвідчується не патентами, а свідоцтвами. Слід підкреслити, що свідоцтвами охороняються також і деякі об'єкти промислової власності — компонування інтегральних мікросхем. Особливість свідоцтва як охоронного документа полягає у тому, шо свідоцтво засвідчує факт державної реєстрації об'єкта правової охорони. Сам факт державної реєстрації того чи іншого об'єкта відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність є підтвердженням того, шо цей об'єкт підлягає правовій охороні.
От¬же, можна сказати, що засоби індивідуалізації учасників цивільно¬го обороту, торговельні марки, географічні зазначення походження РОЗДІЛ 8 товарів, що піддягають обов'язковій державній реєстрації, є об'єк¬тами правової охорони у формі свідоцтв. Є відмінності у складі заявки. За Законом України «Про охоро¬ну прав на знаки для товарів і послуг» заявка має стосуватися од¬ного знака, складається укра
їнською мовою і повинна містити такі документи: 1) заяву про реєстрацію знака; 2) зображення позначен¬ня, що заявляється; 3) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифі¬кацією товарів і послуг для реєстрації знаків. За необхідності до заявки додаються документи, що можуть бу¬ти використані при винесенні рішення щодо заявки: — документ про сплату збору за подання заявки, у тому числі
за експертизу, оформлений відповідно до вимог Положення про по¬рядок сплати зборів; — колія попередньої заявки, засвідчена відомством країни по¬дання, якщо заявник бажає скористатися правом на пріоритет; — документ, що підтверджує показ експонатів з використанням заявленого знака на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, якщо заявник бажає скористатися правом пріоритету зна¬ка, використаного в експонаті, показаному на виставці на території держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової вла
сності. Дата пріоритету в такому разі визначається за датою від¬криття виставки. Строк пріоритету — шість місяців від зазначеної дати; — довіреність на ім'я представника, якщо заявка подається че¬рез такого; — документи, що підтверджують право заявника на використан¬ня у заявленому позначенні елементів, які можуть бути використані лише з дозволу їх володільців (п. 1 ст. 6 Закону); — статут колективного знака, якщо заявником є об'єднання ос
іб, які займаються виробництвом товарів або наданням послуг зі спільними характерними ознаками. У заяві зазначається ім'я заявника або його найменування та ад¬реса. Заявка складається відповідно до вимог Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 20 серпня 1997 р. 230 _Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власност
і 231 Об'єктом правової охорони знака може бути колір чи поєднан¬ня кольорів як його розрізняльна ознака. У такому разі заявник зо¬бов'язаний: 1) заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить; 2) подати в заявці кольорові зображення позначення, що заявляється, у кількості, що визнача¬ється Установою. Заявка на реєстрацію географічного зазначення походження то¬вар
ів має свої особливості, що зумовлюються характером об'єкта правової охорони. Вона також подається до Установи і буває двох видів: 1) заявка на реєстрацію географічного зазначення походжен¬ня товару; 2) заявка на право використання зареєстрованого геогра¬фічного зазначення походження товару. Заявка на географічне зазначення оформляється і подається від¬повідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення похо¬дження товарів» від 16 червня 1999 р. та правил складання, подан¬ня та пров
едення експертизи заявки на реєстрацію кваліфіковано¬го зазначення походження товару та (або) права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару від 17 серпня 2001 р Перший вид заявки подають особа чи група осіб, які в заявлено¬му географічному місці виробляють товар, особливі властивості, пев¬ні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціац
ії споживачів, установи, шо мають без¬посереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних про¬дуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Право на використання зареєстрованого географічного зазна¬чення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, ви¬робляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характе¬ристики якого відповідають тим, що внесені до
Реєстру. Проте слід зазначити, що заявка на реєстрацію географічного за¬значення походження товару в разі її реєстрації вважається одно¬часно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазна¬чення. Отже, заявка на реєстрацію права на використання зазна- 1 Інтелектуальна власність. — 2001 — № 9-Ю. — С. 82—89. РОЗДІЛ 8 чення подається на уже зареєстроване кваліфіковане зазначення пох
одження товару. Заявка складається українською мовою і повинна містити такі документи: — заяву про реєстрацію географічного зазначення походження товару та (або) права на використання зареєстрованого відповідно¬го географічного зазначення походження товару з відомостями про заявника та його адресу; — заявлену назву географічного зазначення походження товару або заявлене географічне зазначення походження товару; — назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказа¬не географ
ічне зазначення походження товару та(або) право на ви¬користання зареєстрованого відповідного географічного зазначення походження товару; — назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким пов'язуються особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики товару; — опис особливих властивостей товару, певних якостей, репу¬тації та інших характеристик товару; — дані щодо використання заявленого географічного
зазначен¬ня походження товару на етикетці та при маркуванні товару; — дані про взаємозв'язок особових властивостей, певних якос¬тей, репутації та інших характеристик товару з природними умова¬ми та (або) людським чинником вказаного географічного місця по¬ходження товару. Крім наведених документів, разом із заявкою подаються: — документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати географічне зазначення походження товару та (або) право на вико
ристання зареєстрованого географіч¬ного зазначення походження товару; —■ висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особ¬ливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, за¬значені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та (або) людським чинником вказаного географічного міс¬ця походження товару; _Оформлення прав на об'єкти інтелектуально
ї власності 233 — висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж гео¬графічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару. Іноземні заявники разом із заявкою зобов'язані подати докумен¬ти, що підтверджують: — правову охорону заявленого географічного зазначення похо¬дження товару у відповідній іноземній державі; — право іноземного заявника на використання відповідного гео¬графічного зазначення по
ходження товару. Зазначені документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською мовою має надійти до Департаменту не пізніше трьох місяців від дати подання заявки. Експертиза заявки. Експертиза заявки на торговельні марки складається із двох видів — експертизи за формальними ознаками і експертизи заявки по суті. Обидві експертизи проводяться Ус¬тановою відповідно до Закону України «Про охорону прав на зна¬ки для товарів і послуг» та Правил складання, подання та розгляду заявки на
видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 20 серпня 1997 р. Експертиза заявки на видачу свідоцтва України на торговельну марку за формальними ознаками провадиться за тією самою про¬цедурою, що й експертиза заявок на об'єкти промислової власнос¬ті. Цій експертизі передує встановлення дати подання заявки та на¬явності документа про сплату збору за подання заявки. Заявка пе¬ревіряється на відповідність її формальним вимогам закону.
Якщо заявка відповідає формальним вимогам Закону і документ про сплату збору за подання заявки оформлений правильно. Уста¬нова проводить експертизу заявки по суп. Завданням експертизи заявки по суті позначення, заявленого на реєстрацію як знак, є пе¬ревірка позначення на відповідність умовам надання правової охо¬рони. Стаття 5 п. 1 Закону проголошує, шо правова охорона нада¬ється знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для від¬мови у на
данні правової охорони, встановлені Законом. Стаття 6 містить перелік досить численних підстав, шо позбавляють заявле¬не позначення можливості одержати правову охорону. РОЗДІЛ 8 Закон не містить правових ознак, крім наведених, яким має відповідати позначення для визнання його торговельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, що не можуть бути визнан
і торговельними марками. За винятком цього переліку всі інші по-значення можуть визнаватися торговельними марками. Отже, експертиза заявки торговельної марки по суті має своїм завданням передусім перевірити, чи не збігається заявлене позна¬чення з тими зображеннями, які не можуть одержати правову охо¬рону. Це досить складна і копітка робота. Перелік позначень, наведених у Законі, що не можуть бути ви¬знані як торговельні марки, умовно можна поділи
ти на чотири гру¬пи. Першу групу складають символи, позначення, відзнаки, що ма¬ють уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви дер¬жав; скорочені або повні найменування міжнародних і міжурядових організацій. Сюди ж належать офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки. За згодою компетент
них органів або власників позначень вони можуть вноси¬тися до знака як елементи, що не охороняються. Другу групу складають позначення, що не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призна-чення, цінність товарів і послуг, а також на місце
і час виготовлен¬ня чи збуту товару або надання послуг. Так, не визнаються, напри¬клад, торговельними марками позначення у вигляді чаші, обвитої змією, оскільки це позначення є усталеним символом для фарма-цевтичних препаратів і взагалі для медицини. Численні словесні позначення, такі як «Укрторгреклама», «Промінвестбанк», «Ук¬раїнська біржа нерухомості» та інші підпадають під зазначений ви¬няток і можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороня¬ються, як
що вони не мають домінуючого розташування у зобра¬женні знака. До цієї ж групи належать позначення, які не можуть бути ви¬знані знаками тому, що здатні ввести в оману споживача щодо то¬ 234 _Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності 235 вару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками позначення
, що є загальновживаними симво¬лами і термінами. До третьої групи позначень, що не можуть одержати правову охорону, Закон відносить такі, шо є тотожними або схожими на¬стільки, що їх можна сплутати з: — раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєст¬рацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг; — знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєст¬рації на підставі міжнародних договорів, учасником яких
є Україна; — комерційними найменуваннями, що відомі в Україні і нале¬жать іншим особам, які одержали право на них до лати подання до Установи заявки щодо однорідних товарів і послуг; — географічними зазначеннями походження товару, крім випад¬ків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняють¬ся, і зареєстровані на ім'я осіб, які мають право користуватися та¬кими найменуваннями; — сертифікаційними знаками, зареєстрованими в установлено¬му порядку. Українським вир
обникам довелося відмовитися від вживання та¬ких назв як «Коньяк», «Шампанське», що майже зникли з етикеток. Така продукція має походження з відповідних провінцій Франції — Коньяк і Шампань і тому такі позначення в Україні не можуть бу¬ти визнані знаками для товарів. Проте вони можуть бути визнані знаками для відповідних товарів у поєднанні з іншими словами. Експертиза України відмовила американській фірмі «С
ін-грен» у реєстрації знака «Київська Русь» для спиртних напоїв, тому шо це історична назва місцевості, яка й сьогодні, і не лише для україн¬ського споживача, аж ніяк не асоціюється зі Сполученими Штата¬ми Америки. А згідно з постановою міської Ради народних депута¬тів на всі запозичення, що стосуються історичних цінностей, пов'я¬заних із містом Києвом, необхідно одержати дозвіл та сплатити значний податок1. 1 Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів
і послуг? // За¬кон і бізнес. — 1995. — 17 травня. РОЗДІЛ 8 Не визнаються торговельними марками позначення, що склада¬ють четверту групу і відтворюють: — промислові зразки, право на які належить в Україні іншим особам; — назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або
їх правонаступників; — прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди. Під час перевірки позначення, заявленого на реєстрацію як знак, щодо наявності підстав для відмови у наданні правової охо¬рони встановлюється, чи не належить заявлене позначення до по¬значень порнографічного характеру, чи не містить антидержавних, расистських лозунгів, емблем та найменув
ань екстремістських ор-ганізацій, нецензурних слів та виразів тощо. Якщо заявлене позна¬чення або хоча б один із його елементів належить до позначень, на¬ведених вище, розгляд заявки припиняється і заявнику надси¬лається рішення про відхилення заявки. Експертиза заявки на реєстрацію географічного зазначення по¬ходження товару має свої особливості. У ході цієї експертизи здійс¬нюється перевірка цього зазначення щодо видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів, сформованог
о Установою на під¬ставі Положення про перелік видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Якщо заявлена на реєстрацію назва географічного зазначення походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазна¬чення походження товару міститься в Переліку видових назв това¬рів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації. При завершенні експертизи заявки по суті з позитивним резуль¬татом Установа приймає рішення про реєстр
ацію торговельної мар¬ки чи географічного зазначення походження товару. На підставі цього рішення і при сплаті збору за видачу свідоцтва Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу свідоцт¬ва. Після публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка осо¬ба має право ознайомитися з матеріалами заявки. 236 _Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності 2
37 Будь-яке рішення Установи з приводу розгляду заявки будь-якою особою може бути оскаржено до Апеляційної палати Установи. 8.4. Видача охоронного документа на об'єкт інтелектуальної власності Як уже підкреслювалося, не всі об'єкти інтелектуальної масності охороняються охоронними документами. На об'єкти авторського права і об'єкти суміжних прав спеціальні охоронні документи не ви¬даються. Правова охорона зазначених об'єктів виникає з моменту надання твору
чи об'єкту суміжних прав об'єктивної форми. Правова охорона інших результатів інтелектуальної діяльності здійснюється у формі патента або свідоцтва. Патентами охороня¬ються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні до¬сягнення. Свідоцтва видаються на компонування інтегральних мік-росхем, торговельних марок, на географічне зазначення походжен¬ня товарів і послуг. Результати інтелектуальної діяльності, які для визнання їх об'єк¬тами права
інтелектуальної власності потребують перевірки заявле¬них пропозицій на патентоздатність, охороняються патентами. Отже, крім об'єктів авторського права і суміжних прав, на всі інші результати інтелектуальної діяльності видаються охоронні до¬кументи — патенти або свідоцтва. Завершальним етапом розгляду заявки в Установі є прийняття рішення шодо розглянутої заявки про видачу охоронного документа.
На підставі прийнятого рішен¬ня Установа публікує у своєму офіційному бюлетені відомості про видачу патенту чи свідоцтва. Відомості про видачу охоронного документа, що підлягають пуб¬лікації, визначаються Установою. Видача патентів на об'єкти інтелектуальної власності За чинним законодавством України про інтелектуальну влас¬ність патент можна визначити як охоронний документ, що засвід¬чує особисті немайнов
і і майнові права патснтовласника на об'єкт інтелектуальної власності. Патент — це техніко-юридичний доку¬мент, що засвідчує визнання заявленої пропозиції об'єктом інте- РОЗДІЛ 8 лектуальної власності, авторство на цей об'єкт, пріоритет і право власності на зазначений об'єкт. Міжнародно-правова практика знає багато різновидів патентів на об'єкти промислової власності. Чинне за
конодавство України про інтелектуальну власність також передбачає кілька різновидів патентів. Зокрема, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» розрізняє такі види патентів: —■ патент на винахід — різновид патенту, що видається за ре¬зультатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід (патент видається строком на 20 років). Відповідно до ст. 465 цього Закону строк чинності патента на винахід може бути продовжений в уста¬новленому законом порядку щодо в
инаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу. Порядок продовження зазначеного строку здійснюється відповідно до Інструкції про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об'єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу ком¬петентного органу1; ' — деклараційний патент на винахід — різновид патенту, що ви¬дається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну (видається строком на
6 років)2; — деклараційний патент на корисну модель — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на ко¬рисну модель (видається строком на 10 років); — патент (деклараційний патент) на секретний винахід — різно¬вид патенту, що видається на винахід, віднесений в установленому порядку до державної таємниці; §— деклараційний патент на секретну корисну модель — різно¬вид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до держав¬ної таємниці. Іншими патентними законами встановлюється: — пате
нт на промисловий зразок — різновид патенту на об'єкт Іпромислової власності, що видається за результатами формальної експертизи заявки на промисловий зразок строком на 15 років; 'Інтелектуальна власність. — 2002. — № 7-^-8. — С. 70-72. І'Новий ЦК України не передбачає видачі деклараційних патентів на ви¬нахід. 38 _Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власност
і 239 — патент на сорт — різновид патенту, що видасться за результа¬тами формальної експертизи і кваліфікаційної експертизи заявки на сорт. Усі патенти, що видаються Установою на об'єкти промислової власності, мають чинність лише у межах України і протягом стро¬ку, визначеного законодавством. Свідоцтва на об'єкти інтелектуальної власності Свідоцтво видається Установою на компонування інтегральних мікросхем, торговельні марки, географічне зазначення похо
дження товарів. Воно засвідчує факт державної реєстрації засобів індивіду¬алізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, а також право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми і торговельних марок. Свідоцтво на торговельну марку видається будь-якій особі, яка має право на її одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає право власнику св
ідоцтва на торговельну марку продовжити чин¬ність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попе¬редніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здійснюється Ус-тановою за клопотанням власника свідоцтва, що подається протя¬гом останнього року його чинності. Порядок та умови продовжен¬ня чинності свідоцтва на торговельну марку визначаються Устано¬вою. Свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми — доку¬мент, що засвідчує факт реєстрац
ії Установою зазначеного компо¬нування і право інтелектуальної власності на неї. Строк чинності свідоцтва 10 років обчислюється від дати подання заявки до Уста-нови або від дати першого використання компонування інтеграль¬ної мікросхеми, за умови, що від дати першого використання і да¬ти подання заявки пройшло не більше двох років. Свідоцтво на географічне зазначення походження товару — це документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення поход¬ження товару та (або) право особи на використання зареєстро¬ваног
о географічного зазначення походження товару чи зареєстрова¬ного географічного зазначення походження товару. РОЗДІЛ 8 Строк чинності свідоцтва на географічне зазначення походжен¬ня товару обчислюється від дати подання заявки до Установи і діє без обмеження строку. Питання для контролю 1. Виникнення права на твори науки, літератури і мистецтва. 2. Виникнення прав на об'єкти суміжних прав. 3.
Оформлення прав на об'єкти промислової власності. 4. Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. 5. Видача охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності. 240 РОЗДІЛ 9 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, шо випливають з охоронних документів 9.1. Виникнення суб'єктивних прав інтелектуальної власності У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності — це особисті немайнові
і майнові права, що відповідно до чинного за¬конодавства належать авторам того чи іншого результату інтелекту¬альної діяльності. Зазначені суб'єктивні права за своїм змістом схожі, проте мають певні відмінності залежно від видів інтелекту¬альної діяльності, що будуть розглянуті нижче. Початок виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелекту¬альної власності за видами цієї діяльності не зб
ігається. Істотна різ¬ниця у цьому є між авторським правом і правом промислової влас¬ності. Як уже підкреслювалося, авторське суб'єктивне право вини¬кає на твори науки, літератури і мистецтва з моменту надання цьо¬му твору об'єктивної форми. Суб'єктивні суміжні права виникають: суб'єктивне право виконавців — з моменту виконання твору; суб'єк¬тивне право виробників фонограм — з моменту першої фіксац
ії; суб'єктивні права організацій мовлення — з моменту першої пере¬дачі в ефір. Щодо об'єктів промислової власності, то чинне законодавство про промислову власність (у тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг) по-різному визна¬чає початок виникнення суб'єктивних прав. ІМ-414 241 РОЗДІЛ 9 Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні модел
і» у п. 1 ст. 28 проголошує: «Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу». Таку саму норму містить і Закон України «Про охорону прав на промислові зразки». Проте звертає на себе увагу певна неузгодженість виникнення суб'єктивних прав на зазначені об'єкти промислової'власності. Па¬тент на винахід починає свою чинність з моменту подання заявки до Установи. Чинні
сть патенту на промисловий зразок також почи¬нається від дати подання заявки до Установи. Стаття 6 Закону Ук¬раїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» проголо¬шує, що право власності на винахід і корисну модель також вини¬кає від дати подання заявки до Установи, оскільки це право засвідчується патентом. Отже, чинність патенту і проголошене ним право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок виникають від дати подання заявки. Особис
ті немайнові та майнові права на ці самі об'єкти промислової власності, шо випливають із патенту, виника¬ють від дати публікації відомостей про видачу патентів. А хіба пра¬во власності не майнове право? Постає питання і про особисті не¬майнові права — з якого моменту вони виникають? Відповіді на ці запитання законодавство, на жаль, не має. Суб'єктивні права на знаки для товарів і послуг відповідно до
Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виникають від дати подання заявки до Установи. Ці права, що ви¬пливають зі свідоцтва (ст. 16 Закону), набувають чинності віддати подання заявки за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво на¬дає його власнику виключне право на користування і розпоряджен¬ня знаком на свій розсуд. Але ж самого знака ще немає. Заявка на нього ще тільки розглядається і процес її розгляду може тривати два і б
ільше років. Проте власник свідоцтва уже має право ним ко-ристуватися і розпоряджатися, хоча ще не відомо, чи буде заявлене позначення визнано знаком для товарів і послуг. У місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт (ст. 35 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин») авторові видається свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові видається патент. Тимчасова правова охорона у межах наданого з заявкою опису сорту надається від дати подання заявки. 242 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
16*4-414 243 Закони України «Про племінне тваринництво» та «Про внесен¬ня змін до Закону України «Про племінне тваринництво» вказівок про час виникнення суб'єктивних прав на селекційні досягнення у тваринництві не містять. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем* момент виникнення суб'єктивних прав на зазначені то¬пографії пов'язує з моментом внесення відомостей про топографію інтегральної мікросхеми до
Реєстру. Саме з цього моменту ст. 16 цього Закону надає власнику зареєстрованої топографії ІМС ви¬ключне право використовувати топографію ІМС на свій розсуд. Таку саму норму містить Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Стаття 17 цього Закону встанов¬лює, що права, які випливають із реєстрації кваліфікованого зазна¬чення походження товарів, та (або) права на його використання діють в
ід дати реєстрації. Отже, два закони встановлюють початок виникнення суб'єктив¬них прав на об'єкти промислової власності від дати опублікування відомостей про видачу патентів. Два інших — від дати подання заяв¬ки на видачу охоронного документа, ще два — з моменту державної реєстрації заявленого документа. Такий порядок визначення почат¬ку виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності не можна визнати логічним. Він не зумовлений якими-небудь харак¬терними особливостями
об'єктів, шо заявляються. Більш принципові відмінності є в порядку визначення суб'єк¬тивних авторських прав і суб'єктивних прав на об'єкти промисло¬вої власності. Перші, як уже не раз підкреслювалося, виникають з моменту надання об'єктивної форми творам науки, літератури і ми¬стецтва або з початку вчинення дії, результатом якої виникають об'єкти суміжних прав. Для засвідчення авторських і сум
іжних прав законодавство не вимагає виконання будь-яких формальностей. Щодо виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності, в тому числі і на засоби індивідуалізації учасників ци¬вільного обороту, товарів і послуг, чинне законодавство вимагає виконання певних юридичних дій, без яких зазначене право просто не виникає. Система юридичних дій об'єднує: РОЗДІЛ 9 — подання заявки на пропозиц
ію, яку заявник має намір через відповідний державний орган визнати тим чи іншим об'єктом інте¬лектуальної власності; — здійснення необхідних експертиз заявок на видачу охоронно¬го документа на той чи інший об'єкт інтелектуальної власності; — у разі позитивних результатів проведених експертиз здійснен¬ня державної реєстрації заявленого і атестованого об'єкта промис¬лової власності; — видача відповідного охоронного документа, що засвідчує ви¬никнення суб'єктивних прав на об'єкт промислової власності.
Новим ЦК України не внесено чіткості щодо моменту виник¬нення суб'єктивних прав інтелектуальної власності на окремі об'єк¬ти. Так, ч. 2 ст. 425 встановила, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодек-сом, іншим законом чи договором. Тобто початок перебігу цих строків визначається щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності. ЦК України поділив усі майнові права інтелектуальної власності на п
росто майнові і виключні майнові. Щодо об'єктів авторського права, виконань, фонограм, відео¬грамі програм мовлення момент виникнення суб'єктивних прав ін¬телектуальної власності визначається однаково незалежно від їх поділу на виключні і невиключні: на твори науки, літератури і мистецтва — з 1 січня року, що на¬стає за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пе¬режив інших співавторів (ч. 1 ст. 446); на виконання — з 1 січня року, наступного за роком здійснення п
ершого запису виконання, а за відсутності такого запису — з 1 січ¬ня року, наступного за роком здійснення виконання (ч. 1 ст. 456); на фонограму, відеограму — з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми (ч. 2 ст. 456); на програму мовлення — з і січня року, наступного за роком її першого здійснення (ч. З ст. 456). Щодо об'єктів промислової власності, то ЦК України визначає момент виникнення права інтелектуальної власності по-р
ізному за¬лежно від того, виключні це права чи не виключні. 244 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 245 Щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ком¬понування інтегральних мікросхем майнові права інтелектуальної власності виникають від дати, наступної за датою їх державної реєстрації, а виключні майнові права інтелектуальної власності — від дати
подання заявки до Установи (статті 465, 475 ЦК України). Слід зазначити, що йдеться про суб'єктивні права саме на об'єк¬ти промислової власності, що виникають лише на підставі рішення відповідного державного органу про визнання заявленої пропозиції тим об'єктом, на який претендував заявник. У заявника є й інші суб'єктивні права, що виникають ще до визнання пропозиції тим чи іншим об'єктом промислової власності. Це право на подання за¬явки, на її зміну, заміну, в
ідкликання тощо. Про них йтиметься пізніше. У теорії цивільного права всі суб'єктивні права прийнято поді¬ляти на особисті немайнові і майнові права. Цей поділ стосується і об'єктів інтелектуальної власності. 9.2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності Стаття 423 ЦК України наводить перелік особистих немайнових прав інтеле
ктуальної власності: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелек¬туальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації твор¬ця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуально
ї власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Проте у випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам, наприклад, спадкоєм-цям, творчим спілкам. РОЗДІЛ 9 Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими зако¬ном. Автору твору науки, літератури
і мистецтва належать особисті немайнові права, наведені вище, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору. За своїм змістом особисті немайнові права суб'єктів авторсько¬го права
і суміжних прав та суб'єктів промислової власності в пев¬ній мірі не збігаються, тому їх варто розглянути окремо. Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецт¬ва визначені ст. 438 ЦК України. Право авторства полягає в тому, що лише дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва має право називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому корес
пондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від по¬рушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значен¬ня для суспільної оцінки як твору, так і особи автора. У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично забезпечену можливість даної конкретної особи вва¬жати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту в
ід інших осіб. Визнання права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої праці, а та¬кож формою суспільного визнання твору результатом інтелекту¬альної діяльності за конкретною особою, що має важливе значен¬ня для самого автора. Право авторства не потребує для його визнання будь-якої фор¬малізації. Воно породжується самим фактом створення твору.
Ав¬торство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна Й відмовитися. 246 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 247 Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право ав¬торства належить, як уже зазначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його жит¬тя і після смерті. Авторство не припиняється ніколи. В
оно продов¬жує жити і без автора. Авторство Т. Г. Шевченка, як і багатьох ін¬ших видатних авторів, буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів. Як об'єктивно існує старогрецька «Іліада», так само об'єктивно існує авторство Гомера. Авторство визнається й охороняється і після смерті автора. Право авторства зумовлює всі інші авторські права. Право на авторське ім'я. Право на авторське ім'я включає у це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає а
втору право обнародувати свій твір під власним іменем; видати твір під вигада¬ним іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім'я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає. Автор має право вимагати називати його ім'я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім'я автора не згадується при використанні його твору лише у тих випадках, коли ц
е неможливо з технічних причин. Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на роз¬криття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, кому відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім. Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім'я згаду¬валося чи позначалося при кожному використа
нні твору, наприк¬лад, при виданні книги ім'я автора має бути зазначене на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному вико¬нанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьо¬му автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової робо¬ти може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при РОЗДІЛ 9 виданні військових мемуарів — військове звання автора та інші по¬ч
есні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися ли¬ше з дозволу самого автора. Ім'я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або зазначенням імені і прізвища. Наприклад, Максим Рильський. Автор має право вимагати, щоб при використанні твору не пе¬рекручувалося його ім'я. При використанні твору, створеного кількома авторами, їх
іме¬на зазначаються у такій послідовності, яку вони визначають за своєю згодою. Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім'ям — псевдонімом, наприклад, Остап Вишня, Іван Ле та ін. Псевдоні¬мом можуть користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни у позначення імені автора без його згоди не допус¬кається. Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено.
Такі обмеження можуть мати місце у разі порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім'я відомо¬го автора. Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім'я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити Його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазна¬чати ім'я автора, але лише з його згоди.
Справжнє ім'я аноніма мо¬же бути розкрито лише з дозволу суду. Нерідко автори бажають свій твір присвятити певним особам (батькам, певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча видавці йдуть на це без задоволення. При¬свята автора має бути узгоджена в авторському договорі.
Нарівні із зазначенням імені автора твору, який був створений за завданням роботодавця (службовий твір), зазначається ім'я (найменування) роботодавця. 248 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 249 Одним із досить важливих особистих немай нових прав автора е його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що мо¬же зашкодити честі
і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність. Автор не тільки має право на свій твір, він також несе відпові¬дальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень тощо. У будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, ба¬чення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей про¬яв його індивідуальності був би ким-небудь переі
начений. Тому За¬кон встановив право автора на недоторканність Його творіння. Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, шо можуть розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора: перекручення твору; спотворення твору; інша будь-яка зміна твору; будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Зазначені дії можуть стосуватися не лише змісту твору, а також його назви та позначення
імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстрація¬ми, передмовами, коментарями і будь-якими іншими пояснення¬ми, доповнювати або скорочувати. За типовими видавничими до¬говорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малю¬нок і навіть колір обкладинки. Проте особи, на яких законом покладається обов'язок захищати твір від таких неправомірних д
ій, можуть видавати дозвіл на вне¬сення до твору змін і доповнень, що не можуть докорінно зміню¬вати творчий задум творця. На наш погляд, така практика не супе¬речить чинному законодавству. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється осо¬бою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповно¬важеного недоторканність твору охороняється спадкоємцями авто¬ра, а також іншими заінтересованими особами, серед яких можуть бути творчі спілки, творчі фонди тощо. Разом з тим слід
зазначити, що право автора чи його спадкоєм¬ців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон РОЗДІЛ 9 про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окре¬мих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Усі такі випадки вико¬ристання твору передбачені Законом.
Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисе-ром-постановником, якщо при цьому не вносяться зміни у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору. Особисті немайнові права суб'єктів промислової власності. Па¬тентні закони України не виділяють особисті немайнові права влас¬ників патент
ів і свідоцтв в окрему групу. Але це не означає, що власники патентів таких прав не мають. За своїм змістом і характе¬ром вони відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав. До особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки до¬по
внень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень у заявці тощо. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об'єкта промислової власності, які, на наш погляд, є найбільш важ¬ливими. Право авторства на будь-який об'єкт промислової власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, торговельної марки) є таким самим як і суб'єктів авторського пра¬ва і суміжни
х прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто корис¬тується цим об'єктом, щоб його визнавали автором цього рішення, ім'я автора об'єкта промислової власності має називатися також і при будь-якому іншому використанні дього об'єкта. Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не зга¬дували як автора цього рішення при будь-якій публікації. Право авторства має абсолютний і виключний характер,
є невід-чужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. Абсолют- _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 251 ний характер авторства технічного рішення проявляється у тому, що автор має право вимагати від усіх визнання його розробником даного рішення. Виключність цього права полягає у тому, що лише автор даного технічного рішення має право власності (чи інше ви¬ключне право) на цей об'
єкт. З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця тех¬нічного рішення вимагати, щоб його ім'я як розробника даної про¬позиції згадувалося у будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 5 ст. 8 зазначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороня
ється безстроково. Ви¬нахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі. Наведена норма говорить лише про можливість присвоєння винаходові чи корисній моделі власно¬го імені винахідника. На наш погляд, немає правових перешкод, якщо винахідник чи інший розробник технічного рішення по¬просить про присвоєння технічному рішенню спеціальної назви, наприклад, АН-24, АН-70 тощо. Норма про присвоєння імені чи спеціальної назви міститься та¬кож у Законі України «Про
охорону прав на сорти рослин». Стаття 13 цього Закону встановлює чіткі і досить суворі вимоги до назви сорту. Отже, автор об'єкта промислової власності має особисте немай-нове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви роз¬робленому ним об'єкту. Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той самий об'єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно о
дин від одного. У такому разі постає питання: кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисну модель створено двома чи більше винахідниками неза¬лежно один від одного, то право на одержання патенту (деклара¬ційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на ко¬ Р
ОЗДІЛ 9 рисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту. Такі самі норми містяться і в інших патентних законах України. Право на подання заявки на будь-який об'єкт промислової влас¬ност
і не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, а також може належати роботодавцеві. Проте заявникові належить право брати участь особисто чи че¬рез представника у розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 2 на¬дає право з власної ініціативи особисто або через свого представ¬ника бр
ати участь у розгляді питань, що виникли під час проведен¬ня експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним не-майновим. Воно належить лише заявникові, який Не може його пе¬редати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З пра¬вом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов'язане ще од¬не особисте немайнове право того самого заявника •— право на вне¬сення до заявк
и виправлення та уточнення. Це право закріплено у тій самій ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться та¬кож і в інших патентних законах. Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим не-майновим правом заявника, яке має лише він і яке не може бути передано іншим особам окремо від заявки. Нагадаємо, що йдеться про конвенційний пріоритет, який встановлено Паризькою кон-венцією з охорони промислової власності.
Він полягає в тому, що заявник — громадянин однієї держави-учасниці Паризької кон¬венції, який подав уперше заявку на об'єкт промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької конвенції, збері¬гає за собою право подати заявку на цей самий об'єкт промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з пріорите¬том за вперше поданою заявкою. Таке право належить усім заявии¬
252 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 253 кам на об'єкти промислової власності, але строки збереження пріо¬ритету різні, про що уже йшлося. Як і всі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним і невідчужуваним. Право заявника на продовження пропущених строків, що стосу¬ються розгляду заявки. Усі патентні закони України містять норми, що надають заявникові право просити
Установу продовжити будь-які строки розгляду заявки, якщо вони були пропущені з тих чи ін¬ших причин заявником. Зазначені строки можуть стосуватися різ¬них етапів розгляду заявки. Чинне законодавство України про про¬мислову власність надає право заявникові на продовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється законодавством. Право на оскарження рішення щодо заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові оскар¬жити будь-яке р
ішення, прийняте Установою щодо заявки, у тому числі і до суду. При Державному департаменті інтелектуальної власності є спе¬ціально створена Апеляційна палата, яка має своїм основним за¬вданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки. Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник мо¬же це зробити не пізніше шести місяців в
ід дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу. Порядок розгляду заперечень чи скарг Апеляційною пала¬тою встановлений Положенням про Апеляційну раду від 28 лютого 1996 р. Патентні закони України містять й інші норми про особисті не¬майнові права творців науково-технічних досягнень. Своєрідність особистих
і немайнових прав суб'єктів промисло¬вої власності полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю цього об'єкта промислової власності, а Й іншим особам, передусім заявникам, спадкоємцям, роботодавцям. Проте зазначені особи, які можуть бути суб'єктами особистих немайнових прав, не є правонаступниками автора. Вони чинним законодавст- РОЗДІЛ
9 вом наділені цими особистими немайновими правами і, отже, є суб'єктами цих прав згідно із законом. Особисті немайнові права усіх авторів мають моральний харак¬тер, вони є основою для суспільної оцінки того чи іншого автора та оцінки його вкладу в розвиток науки, культури, мистецтва та в прискорення науково-технічного прогресу. Особливість особистих немайнових прав на об'єкти промислової власності поляга
є в тому, шо більшість із них виникають ще до ви¬дачі охоронного документа. 9.3. Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності За своєю вагомістю майнові права суб'єктів права інтелектуаль¬ної власності є найбільш важливими. Далеко не всі автори шедеврів інтелектуальної діяльності створюють їх заради свого особистого морального задоволення, хоча так
і також не виключаються. Пере¬важна більшість творців, яким Бог дав талант, використовують цей дар для здобуття певної вигоди для себе та для своїх близьких. Ад¬же творіння, творчий процес — це, передусім, важка і копітка пра¬ця, якою певна група людей здобуває собі хліб насущний. І такого визнання не варто боятися чи осуджувати його. Це природна об'єктивна властивість людей — прагнути забезпечити собі гідний рівень життя-буття. Тому варто визнати, що здебільшого
мета інтелектуальної твор¬чої праці — це здобуття певних матеріальних благ. Саме тому зако¬нодавство всіх країн прагне належним чином забезпечити творців відповідними матеріальними благами і правами за використання їх творінь. Одні країни, економічно більш розвинені, надають твор¬цям більше матеріальних благ і відповідних прав, інші — менше. Але в усьому світі творці нового, суспільно значимого наділені пев¬ними правами, у тому ч
ислі майновими. Майнові права творців на¬діляють їх юридично забезпеченою можливістю одержувати певні матеріальні блага за рахунок монопольного використання резуль¬ 254 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 255 татів інтелектуальної діяльності. Законодавства багатьох країн, крім майнових прав, наділяють творців також певними майновими пільгами. Така увага до творців нового зрозум
іла, адже використан¬ня результатів інтелектуальної діяльності у значній, а може навіть вирішальній мірі, визначає рівень соціально-економічного прогре¬су. Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури і мистецтва та суб'єктів суміжних прав Новий ЦК України майновими правами інтелектуальної влас¬ності на твір визначає: 1) право на використання твору; 2)
виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені за¬коном. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено законом чи договорм. Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 15 визнача
є коло майнових прав, що належать авторам творів науки, літератури і мистецтва. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Отже, зазначений Закон усі можливі способи і форми вилучення будь-якої вигоди із творів науки, літератури і мистецтва та суміжних прав охоплює поняттям «використання тво¬ру». Право на використання — це і є вилучення із твору його ко¬рисних якостей будь-якими способами, що не суперечать закону. Це, пе
рш за все, забезпечення вільного доступу інших осіб до тво¬ру. Яким чином, в який спосіб визначити цей доступ третіх осіб до твору — вирішує автор. За новим ЦК України (ст. 441) використанням твору є: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та
інші подібні зміни; РОЗДІЛ 9 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, ан¬тологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, пере¬робок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом. Одним із найбільш поширених способів використання творів є їх опублікування (випуск твору в світ). Відповідно до ст. 442 ЦК України тв
ір вважається опублікова¬ним (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомле¬ний невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно ви¬конаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інфор¬мації. Проте ЦК України встановив нове правило, за яким твір не мо¬же бути опублікований, якщо він порушує права людини на таєм¬ницю
її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. Стаття 15 Закону України про авторське право надає право ав¬тору чи іншій особі, яка має авторське право, правову можливість дозволяти або забороняти: 1) відтворення твору; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійс¬нюється іншою організац
ією, ніж та, що здійснила перше опри¬люднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, анто¬логій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчужен¬ня іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у 256 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 174-414 257 прокат та шляхом іншо
ї передачі до першого продажу примірників творів; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чи¬ном, шо її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який чаС'За їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або при¬мірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також т
ворів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; 11) імпорт примірників творів. Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання твору. Право інтелектуальної власності авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передба¬чають і право їх участі у реалізації проектів цих творів. Відтворення творів. Однією із причин виникнення авторського права є виникнення мо
жливості відтворення творчого результату, досягнутого автором, іншими особами. Треба було захистити авто¬ра від свавільного використання твору без дозволу автора, згідно з чим було закріплене монопольне право автора на відтворення тво¬ру. Це право, закріплене за автором, є фундаментальною основою сучасного авторського права. Адже право на відтворення — це пра¬во на повторне надання твору об'єктивної форми, що робить твір доступним для сприйняття
іншими особами. За Законом України «Про авторське право і суміжні права» від¬творення — це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчиту¬вати комп'ютер. Примірник твору — це копія, виконана у будь-якій матеріальні
й формі. Відтворенням слід визнати не тільки повторне надання твору об'єктивної форми, а й втілення твору в іншу форму. Якщо музич¬ний твір, реалізований у нотній формі, буде потім зафіксований на РОЗДІЛ 9 магнітній плівці чи платівці» то це має визнаватися як одна із форм відтворення твору. Сучасні технічні можливості відтворення творів урізноманітнили способи відтворення. Таким своєрідним відтворенням є репродуку¬вання творів. Це факсимільне відтворення в будь-якій формі
і будь-якого розміру одного і більше примірників оригіналів або копій письмових та інших графічних творів шляхом фотокопіювання або за допомогою інших технічних засобів, ніж видання. З правом на відтворення пов'язане й інше право автора — пра¬во доступу автора до твору образотворчого мистецтва. Автор тако¬го твору має право вимагати від власника матеріального носія цьо¬го твору надання йому можливості здійснення права автора на від¬творення зазначе
ного твору. Такий доступ автору необхідний для відтворення твору в копіях або в інший спосіб. Власник матеріаль¬ного носія не повинен перешкоджати автору в доступі до твору, але й доступ автора не повинен порушувати права власника. Публічне виконання і публічне сповіщення твору. За Законом пуб¬лічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм, пере¬дач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та
іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місця, де присутні чи можуть бути при¬сутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близь¬ких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці в один і той самий час або в різних місцях у різний час. Публічне сповіщення (доведення до загального відома) — це та¬ка передача в
ефір чи по проводах творів, виконань, будь-яких зву¬ків і (або) зображень, відеограм, фонограм, передач організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята не-обмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті. Такий вид використання твору має своєю метою подання твору до широкої аудиторії, що само по собі безперечно в
ідповідає су¬спільним інтересам. Але й сам автор також потребує правового за¬ 258 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуально? власності 17*4414 259 хисту. Передаватися в ефір можуть як оприлюднені, в тому числі й опубліковані твори, так і твори ще не оприлюднені і не опубліко¬вані. Передачею в ефір визнається і пряма трансляція з місця його показу чи виконання. Публічний показ — це будь-яка демонстрація оригіналу аб
о примірника твору, виконання фонограми, відеограми, передач ор¬ганізації мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плів¬ки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях). Публічний показ може здійснюватися за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї чи близьких знайомих сім'ї. Немає значення також чи присутні ці осо¬би в одному місці в о
дин і той самий час або в різних місцях і в різний час. Публічний показ аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідов¬ності. Технічні можливості все більше урізноманітнюють способи використання творів. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо вони здійснюються іншою організацією. У цьому виді використання творів (переданих в ефір) йдеть
ся про використання вже оприлюднених творів шляхом їх публічного спо¬віщення в ефір чи по проводах. Таке використання без дозволу ор-ганізацій мовлення, що здійснили зазначене публічне сповіщення, не допускається. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про автор¬ське право і суміжні права» організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти: 1) публічне сповіщення своїх про¬грам шляхом трансляції і ретрансляц
ії; 2) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення; 3) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом. Організації мовлення мають право забороняти поширення на те¬риторії України чи з території України сигналу із супутника, що не¬се програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався. Організаціям мовлення належить право на одержання винагоро¬ди за будь-яке використання їх передач
. РОЗДІЛ 9 Переклади творів. Законом України про авторське право пере¬клади творів визначаються як окремий об'єкт авторського права і як окремий вид використання вже оприлюдненого твору. Виключ¬не право на переклад його твору належить автору або його право¬наступникам. За своїм змістом воно є правом на переклад і вико¬ристання перекладу самим автором або видачею дозволу на пере¬клад і використання перекладу іншим особам. Видача дозволу ін¬шій особі на переклад
і використання перекладу оформляється до¬говором між автором і перекладачем. Як правило, такий договір ук-ладається автором з тією організацією, яка має намір використати твір автора. Право на переклад існує протягом усього строку чинності ав¬торського права. Дача дозволу на переклад твору на іншу мову є не що інше як ліцензійний договір. Автор може залишити за собою право під час дії договору на переклад давати дозвіл на переклад на ту саму мову
й іншим особам. Проте у договорі на переклад може бути умова, за якою автор бере на себе обов'язок не видавати тако¬го дозволу. За наявності авторського перекладу (перекладу, здійсненого са¬мим автором) ніхто інший не може перекладати цей самий твір тією ж самою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти ав¬торизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором. Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьо¬му перекладач не несе в
ідповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу. Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного пере¬кладу. Наприклад, твір французького автора перекладений російсь¬кою мовою. Якщо передбачається цей твір перекласти українською мовою, але не з французької, а з російської мови, то російський пе¬реклад буде проміжним. Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як французького а
втора, так і автора російського перекладу. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Внаслідок зазначених перетворень твору створюються так звані по¬хідні твори. Ними закон визнає продукти інтелектуальної твор¬ 260 Права і обов'язки суб'єктів і інтелектуальної власності 261 чості, створені на основі іншого існуючого твору (переклад, адап¬тація, аранжування, обробка фольклору, інші переробки творів). Така переробка не повинна шкодити охорон
і оригінального твору. Оригінальність похідного твору полягає у творчій переробці твору, що існував раніше. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, у тому числі іноземні, дубльовані, озвучені, субтитровані ук¬раїнською та іншими мовами. Право на переробку належить самому автору, який може здій¬снити її особисто або видати дозвіл на переробку іншим особам. Створені внаслідок переробки похідні твори
є окремим об'єктом авторського права, а, отже, і об'єктом правової охорони. Будь-яка переробка твору може мати місце лише на підставі договору з авто¬ром. Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосування літе¬ратурно-художнього твору для осіб, які починають вивчати інозем¬ну мову. Аранжування — це перекладення музичного твору, написаного для одного інструменту чи
складу інструментів (голосів) щодо ін¬шого інструменту або іншого складу — розширеного чи звуженого. Розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження ін¬шим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору. Майно¬вим правом автора є також право на розповсюдження твору будь-яким способом, що не суперечить закону. Проте розповсюджувати¬ся можуть лише твори, зафіксован
і на певному матеріальному носії. Можливість розповсюдження твору може бути лише за умови, що є копії твору, які можуть бути випущені в цивільний обіг. Зрозуміло, шо не відтворений твір не може бути вилущений в обіг. Закон не визначає, в якій кількості твір має бути відтворений для розповсюдження. Розповсюдженням визнається продаж при¬мірників творів, здавання у прокат чи випуск творів в обіг іншим способом навіть в обмеженій кількості.
Закон не визначає також способів і форм розповсюдження, називаючи лише продаж, майно¬вий найм, прокат, але це не означає, що розповсюдження обмежу¬ються лише цими способами. РОЗДІЛ 9 Правомірно опубліковані твори, введені в цивільний обіг, мо¬жуть розповсюджуватися далі без згоди автора і виплати авторської винагороди. Адже власник матеріального носія твору може ним розпорядитися на свій розсуд незалежно від волі автора. Власник примірника твору може його продати, подарувати, передат
и у тим" часове безоплатне користування тощо. Проте Закон про авторське право Російської Федерації містить таку норму: «Право на розпо¬всюдження примірників твору шляхом їх здавання в прокат нале¬жить автору незалежно від права власності на ці примірники». Це означає, що російський Закон забороняє власнику без згоди авто¬ра розповсюджувати твір шляхом його здавання в прокат, оскільки це право за прямою вказівкою Закону зберігається за автором, не¬залежно від права власності
на примірники твору. Здавання в майновий найм після першого продажу, відчуження ін¬шим способом примірників аудіовізуальних творів, комп 'ютерних про¬грам, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, за¬фіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує ком-п 'ютер — це особливість авторського права України. Як виняток із загального правила, за яким твори, випущені в цивільний обіг пра¬вом
ірним чином, тобто з дозволу автора, примірники аудіовізуаль¬них творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер і після першого продажу можуть розповсюджуватися лише з дозволу автора. Автору (авторам) цих творів належить право дозволяти їх розповсюдження
і після першо¬го продажу, а також забороняти розповсюдження зазначених тво¬рів, якщо таке розповсюдження мало місце. Імпорт примірників творів — це також майнове право автора, що є різновидом розповсюдження твору. Адже ввіз в Україну примір¬ників творів, що охороняються авторським правом, без дозволу ав¬тора є порушенням його виключних прав. Відповідно до Закону про авторське право ввіз на митну територію України п
римірників творів, що були відтворені за кордоном навіть з дозволу автора, визнається порушенням авторських прав. Таке обмеження імпорту примірників творів зумовлюється тим, що авторське право має те¬риторіальний характер, тобто його чинність поширюється лише на 262 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 263 територію, де воно виникло. Згідно з цим розповсюдження при¬мірників відтв
ореного за кордоном твору мають бути під контролем автора. Якщо такі примірники твору будуть завезені в Україну із-за кордону, то це може призвести до порушення майнових прав авто¬ра шляхом зменшення попиту на примірники творів, відтворених в Україні з дозволу автора. Виключне право авторів на використання творів архітектури, міс¬тобудування, садово-паркового мистецтва містить у собі і право участі у практичній реалізації проектів цих творів. Сутність цього права поляга
є в тому, то автор зазначених творів має право вима¬гати своєї особистої участі при їх реалізації. Це означає також, що автор має право брати участь уже при розробці документації для ре¬алізації зазначених творів. Але у договорі може бути передбачено й інше. Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. та інші акти підкреслюють, що замовник і підрядчик, які ре¬алізують архітектурний проект, зобов'язані залучати арх
ітектора — автора проекту до участі в розробці проектної документації на будівництво, а також до авторського нагляду. Основною метою цього припису є потреба забезпечення контролю за точним втілен-ням авторського твору архітектури, містобудування, садово-парко¬вого мистецтва в реальні об'єкти. Авторський нагляд здійснюється на підставі спеціального цивільно-правового договору, який укла¬дається між замовником і розробником проекту. Закон України «Про авторське право і суміжні права» пер
едба¬чає ще одне, нове виключне право, якого авторське право, що діяло раніше, не знало. Йдеться про право слідування. Стаття 448 ЦК України наділяє автора невідчужуваним правом на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кож¬ного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсне¬ного автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору. Зазначене правило переходить до спад
коємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір. Збір і виплата винагороди, одержаної внаслідок використання права слідування, здійснюється особисто автором, через його пові¬ РОЗДІЛ 9 рсного або через організації, шо управляють майновими правами авторів на колективній основі. Право слідування характеризується певними ознаками. Переду¬сім цим правом відповідно до Закону наділяються автори лише лі¬тературних та художн
іх творів. При цьому право слідування вини¬кає в авторів при продажу лише оригіналів твору, тобто унікальних матеріальних носіїв літературних та художніх творів, живопису, скульптури, графіки тощо. Зазначене право поширюється лише на публічний перепродаж творів. Публічний перепродаж — це перепродаж, що здійснюється через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо.
Якщо перепродаж здійснюється у приватному по¬рядку, права слідування не виникає. Перепродажем вважається будь-який продаж картини чи скульптури, що здійснюється за пер¬шим продажем. Безперечно, перепродаж має своєю метою перехід права власності на твір від однієї особи до іншої. Зазначене право слідування є невідчужуваним, хоча й має май¬новий характер і його скоріше варто було б віднести до особистих прав. За життя автора воно залишається за ним. Проте найважливішим майновим пра
вом автора є право на ви¬нагороду. Раніше уже підкреслювалося, що переважна більшість ре¬зультатів інтелектуальної діяльності створюються з метою одержання відповідної винагороди. Інтелектуальна, творча діяльність — це своєрідний спосіб добування коштів для пристойного існування. У спеціальній літературі тривалий час велася жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії, все ж слід визнати, що це своєрідна плата за прац
ю, підвищена плата за більш високий рівень праці. Принципове положення ЦК України та Закону про авторське право полягає в тому, що будь-який твір може бути використаний лише з дозволу автора і за зумовлену договором винагороду. За ви¬нятком випадків, передбачених статтями 21—25 цього Закону, осо¬ба, яка має авторське право, має право вимагати виплати винаго¬роди за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійсню¬ватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винаго
рода), у 264 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 265 формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися зі змішаних платежів. Розмір, порядок обчислення і виплати винагороди за створення і використання твору встановлюється сторонами в авторському до¬говорі. Винагорода може визначатися також у договорах, шо укла¬даються організаціями, які управляють майновими правами автор
ів на колективній основі, з користувачами. Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні став¬ки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індек¬сацією мінімальних розмірів заробітної плати. Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати вста¬новлюється угодою між автором і користувачем, що укладається обов'язково в письмовій формі. Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору на¬дається забезпечена закон
ом можливість вимагати виплати винаго¬роди за будь-яке використання його твору. Але це право не поши¬рюється на визначені законом випадки так званого вільного вико¬ристання твору. Визначення розміру винагороди та умови її виплати, шо визна¬ються угодою сторін, є новою нормою в сучасному законодавстві. Практика дії цієї норми ще не узагальнювалася і тому важко суди¬ти про
її ефективність. Проте на деякі особливості варто звернути увагу. Однією з таких особливостей є те, що Закон передбачає випла¬ту винагороди і за використання створенного у зв'язку з виконан¬ням трудового договору (службового твору). Стаття 16 цього Зако¬ну містить припис, відповідно до якого розмір авторської винаго¬роди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, порядок її виплати встановлю¬ється у договорі між автором і роботодавцем. З цього припису вип¬ливає, що робо
тодавець за створення і використання службового твору має виплатити певну авторську винагороду. Очевидно зако¬нодавець виходив з того, що теперішня зарплата автора, який пра¬цює за наймом у роботодавця, ніякою мірою не може компенсува¬ти вартість інтелектуальної, творчої праці, вкладеної у створення РОЗДІЛ 9 службового твору. Виключне майнове право на службовий твір За¬кон нада
є роботодавцю. Отже, Закон допускає можливість виплати авторської винагоро¬ди і за створення і використання службового твору. Це особлива винагорода, що Перевищує звичайну заробітну плату. Вона визна¬чається договором між автором і роботодавцем. Такий договір мо¬же бути укладений ще при прийомі автора на роботу, а може — і після створення твору. Якщо ж домовленості з роботодавцем досяг¬ти не можна
, спір вирішується у суді. Закон не містить правил визначення розміру авторської винаго¬роди за створення і використання того чи іншого твору, що істот¬но ускладнює укладення таких договорів. Є логічним те, що розмір авторської винагороди має зумовлюватися тим прибутком чи дохо¬дом, який одержить роботодавець від використання твору. Але в будь-якому випадку розмір авторської винагороди не повинен бути меншим від
мінімальних ставок, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винаго¬роди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміж¬них прав» від 18 січня 2003 р. № 72і. Спеціальний порядок виплати винагороди встановлений ст. 25 Закону про авторське право. Відповідно до цього Закону допуска¬ється відтворення виключно в особистих цілях творів і виконань, заф
іксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди. Винагорода за відтворення і використання зазначених творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо). До названого обладнання належать також матеріальні носії (звуко-і (або) відеоплівки, касети, лазерні диски, компакт-диски тощо), що використовуються дл
я такого відтворення. Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організа- 1 Інтелектуальна власність. — 2003. — № 2. — С. 59—69. 266 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 267 ціями, що управляють майновими правами авторів на колективній основі. Зазначені організації самі узгоджують з користувачами розмір винагороди, зд
ійснюють її збір і поділяють між суб'єктами авторсь¬ких і суміжних прав — пропорційно фактичному використанню творів і об'єктів суміжних прав. До спеціальних випадків виплати винагороди за використання творів належить також виплата за використання музичного твору, створеного для аудіовізуального твору. Стаття 17 у п. 2 проголошує, що автори музичних творів зберігають за собою право на винагоро¬ду за кожне наступне використання твору. Це спеціальна винагоро¬да, в
становлена за публічне виконання його твору при публічному виконанні аудіовізуального твору. Така норма відповідає міжнарод¬ним стандартам. Зазначене право на винагороду мають лише ті композитори, які створили музичний твір спеціально для аудіовізу¬ального твору. Воно має метою забезпечення майнових інтересів авторів музичних творів у тих випадках, коли аудіовізуальний твір або його відповідна частина виконуються з
і спеціальною метою ви¬користати саме музичний твір. Автор будь-якого твору має право дозволяти чи забороняти ви¬користовувати свій твір й іншими способами, що не зазначені в За¬коні про авторське право. В умовах інтенсивного розвитку техніч¬них засобів існує можливість використовувати твір шляхом дове¬дення до публіки такими способами, що не підпадають у точному значенні слова ні під передачу в ефір, ні під повідомлення по кабе¬лю.
До таких способів належать, наприклад, спеціально підготовле¬ні програми передач через внутрішні акустичні чи відеосистеми для мешканців готелів та пасажирів поїздів, кораблів, літаків тощо. Та¬ке використання творів без дозволу авторів і без виплати їм вина¬городи безперечно є порушенням авторського права. Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів) (ст. 444 ЦК України). Зазначена стаття визначає випадки правомір¬ного використання твору без згоди автора.
Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: 1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст¬рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах, відеограмах, РОЗДІЛ 9 призначених для навчання» за умови дотримання звичаїв, зазначен¬ня джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в тако¬му джерелі, та в обсязі,
виправданому поставленою метою; 2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; 3) в інших випадках, передбачених законом. Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення. За загальним правилом використання творів науки, лггератури і мистецтва може мати місце на підставі договору автора з користува¬чем твору. Проте в окремих випадках у суспільних
інтересах з ме¬тою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досяг¬неннями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майно¬вих прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними уг
одами. Проте обмеження майнових прав авторів за чинним законодав¬ством України мають відповідати певним вимогам. За першою вимо¬гою передусім таке вільне використання може мати місце лише щодо правомірно відтворених творів. Не оприлюднені твори не мо¬жуть використовуватися іншими особами без дозволу автора. Закон України «Про авторське право і суміжні права» з цього загального правила все ж встановив дв
а винятки. Перший виняток стосується публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, що виправдовується характером цих церемоній. Другий — відтво¬рення творів для судового і адміністративного провадження, що та¬кож виправдовується цією метою (пункти 7 і 8 ст. 21). При цьому відтворення для судового чи адміністративного провадження сто¬сується як оприлюднених, так і не оприлюднених твор
ів. В усіх інших випадках відтворення і використання творів стосується лише оприлюднених творів. Другою вимогою до вільного використання творів є недоторкан¬ність, непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би 268 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 269 обставин твір вільно не використовувався, має бути гарантована непорушність права на авторство,
ім'я і недоторканність твору. Третя вимога до вільного використання полягає в тому, шо при такому використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не повинні обмежуватися законні інтереси авторів. Кожне вільне використання твору, встановлене законом, обґрунто¬вується метою використання, чим визначається також і обсяг тако¬го використання. Зловживання правом на вільне використання мо¬же розцінюватися як порушення авторського права. Четверта вимога обмежень авто
рського права шляхом вільного використання творів характеризується тим, шо перелік видів віль¬ного використання творів, встановлений законом, є вичерпним. Норми, шо стосуються випадків вільного використання творів не можуть тлумачитися ширше, ніж передбачено законом. Зазначений перелік не може доповнюватися підзаконними актами чи судовою практикою. Визначені законом обмеження авторського права вирізняються м
іж собою за різними ознаками — метою, характером винятків, способом їх використання. Винятки, встановлені законом на право вільного використання творів, досить різноманітні і численні. Все ж законодавець визначив певні критерії для згрупування винятків у п'ять умовних груп. Першу групу таких винятків складають визначені законом випад¬ки вільного використання творів, шо мають своєю метою забезпе¬чення більш широкої інф
ормації населення і можливості ознайом¬лення з певними досягненнями в науці, літературі і мистецтві. Од¬ним із найбільш поширених випадків вільного використання є ци¬тування в оригіналі і перекладі правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також зумовлюється цією самою метою. Цитата — це дослівний уривок із будь-якого тексту, уривок му¬зичного твору, графічне відтворення частини твору образотворчого мистецтва тощо. Мета такого цитування — підтвердити думку авто¬ра чи, навпа
ки, спростувати її, аргументувати висновок автора про ту чи іншу подію тощо. Цитування найчастіше використовується в наукових творах, коли уривки твору одного автора включаються у РОЗДІЛ 9 твір іншого автора з метою підтримати або розкритикувати виснов¬ки чи думки колеги. За загальним правилом цитування допускається з науковою, критичною або інформаційною метою. Навпаки, не прийнято ци¬тування в художній літературі, музичних, сценарних та інших тво¬рах, як
і за своїм змістом та характером не є науковими, критични¬ми та іншими подібними творами. Проте допускається відтворення у пресі, передачах в ефір або інших публічних повідомленнях попередньо опублікованих у газе¬тах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релі¬гійних питань чи переданих в ефір творів такого самого характеру. Але такі випадки відтворення можливі лише за умови, що право на таке відтворення, передачу в еф
ір і по проводах або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором. Допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час пере¬бігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. З цією самою метою дозволяється відтворення в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір а
бо інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому цією метою. Другу групу винятків із загального правила про вільний порядок використання творів складають випадки вільного використання творів бібліотеками та архівами репрографічним способом: 1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних про
грам і баз даних), з ілюстра¬ціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами ■фізичних осіб за умови, що: — бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і при¬ватного дослідження; — відтворення твору є поодиноким випадком і не має система¬тичного характеру; — немає обмежень зі сторони організацій колективного управ ління щодо умов виготовлення таких примірників; А 270 Права
і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 271 2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або за¬міни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника да¬ної бібліотеки або архіву. Таке відтворення допускається і для від¬новлення примірника твору аналогічної бібліотеки чи архіву, за умови, шо одержання такого примірника іншим шляхом неможли¬ве і це не має систематичного характеру. Вільне використання примірників творів для навчання склада
є третю групу обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право: 1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіо¬візуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, шо обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; 2) репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікова¬них статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з опублікованих письмових творів, що також будуть використову¬ватися для навчання. Таке
відтворення може бути за таких умов: — його обсяг виправданий зазначеною метою; — відтворення не має систематичного характеру; — немає обмежень зі сторони організацій колективного управ¬ління щодо умов такого відтворення. Четверта група обмежень майнових прав авторів стосується ок¬ремих випадків використання комп'ютерних програм. Комп'ютерна програма — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, вира¬жених у формі, яку чита
є машина, і які приводять її у дію для до¬сягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як опе¬раційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізу¬альні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми. Поняття комп'ютерної програми не поширюється на по¬няття «база даних». Зазначені обмеження майнових прав автора комп'ютерної
про¬грами передбачені ст. 24 Закону України «Про авторське право і су¬міжні права». Відповідно до неї без дозволу автора чи іншої особи, РОЗДІЛ 9 якій належить авторське право на комп'ютерну програму, дозволя¬ється здійснювати такі дії, якщо інше не передбачено у договорі: 1) внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з ме¬тою забезпечення її функціонування на техн
ічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функ¬ціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправ¬лення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право; 2) виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для зам
іни пра¬вомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал ком¬п'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непри-датним для використання. При цьому копія комп'ютерної програ¬ми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому та попередньому пунктах, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним; 3) декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з м
етою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов: а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел; б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ю¬терної програми, що необхідні для досягнення здатності до взає¬модії; в) інформація, одержана внаслідок декомп
іляції, може викорис¬товуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім ви¬падків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для роз¬роблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану ком¬п'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що пору¬шує авторське право; 272 Права і обов'язки суб'
єктів інтелектуальної власності 18 4414 273 4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ю¬терної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться у процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми. Застосування положень цієї статті не повинно завдавати шкоди використанню комп'
ютерної програми і не повинно обмежувати законні інтереси автора та (або) іншої особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму. Зазначені дії можуть мати місце за умови, що вони не будуть на¬давати шкоди законним інтересам осіб, яким належить право на де¬компільовану програму. Ці дії можуть бути здійснені за умов, виз¬начених Законом. П'яту групу випадків вільного використання творів складають використання
в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і віде-озаписах. Відповідно до Закону про авторське право допускається вільне відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксова¬них у фонограмах і відеограмах без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою винагороди, вид, розміри та умови виплати якої розглянуті дещо раніше. Строки чинності майнових прав авторів творів науки, літератури і мистецтва (ст. 446
ЦК України). Відповідно до ст. 28 Закону Ук¬раїни «Про авторське право і суміжні права»: 1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. 2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею. 3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через
70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не ви¬кликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно чи під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосо¬вується строк, передбачений частиною другою цієї статті. РОЗДІЛ 9 4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, ді
є протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. 5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водно¬час, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кож¬ної опублікованої (оприлюдненої) частини твору. 6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. 7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом З
О ро¬ків після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його пра¬вомірного опублікування. 8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторсько¬го права щодо неоприлюдненого твору вперше його оприлюд¬нює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майно¬вих прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір вперше був оприлюднений. 9. Д
ія строку охорони авторського права, встановленого частинами 2—7 цієї статті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених частинах. 10. Особисті немайнові права автора охороняються безстроково. Закон Російської Федерації «Об авторском праве и смежных правах» передбачає збільшення строків охорони авторських прав на 4 роки тих авторів, які брали участь у
Великій Вітчизняній війні або працювали у цей час. Закон України «Про авторське право і суміж¬ні права» такої норми не містить. Закінчення строку охорони майнових прав авторів припиняє їх чинність, твір виходить з-під правової охорони, стає неохоронюва-ним. У такому разі твір стає надбанням суспільства. Таким самим надбанням суспільства стають твори, які в межах України ніколи взагалі не охоронялися. Такі твори можуть вільно використовувати¬ся будь-якою особою
без будь-якого дозволу і без виплати винаго¬роди за його використання. Проте Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів твор¬ 274 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 19*4414 275 чих спілок України за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням. При використанні творів
, що стали суспільним надбанням, по¬винні зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а та¬кож будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та реггутації автора. Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення. Права виконавців, розробників фонограм, відеограм та організацій мовлення в основному складаються із майн
ових прав. Істотною особливістю суміжних прав є те, що вони залежать від прав творців творів літератури і мистецтва. їх можна назвати також похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є правами на способи реалізації творів літератури і мистецтва. Про¬те не завжди суміжні права є похідними від прав на твори літерату¬ри і мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму, передача в ефір чи по кабелях таких твор
ів, які за тих чи інших причин не мають правової охорони. Отже, в такому ви¬падку суміжні права будуть мати самостійний, а не похідний харак¬тер. За загальним правилом виробник фонограми, відеограми, орга¬нізація мовлення можуть діяти лише у межах тих прав, які їм на¬дані договорами>з виконавцями і автором зафіксованого на фоно¬грамі, відеограмі або автором твору, шо використовується організа¬ціями мовлення. Права виконавців користуються правовою охоро¬ною за
умови дотримання ними прав автора твору, що виконується. Особливістю суміжних прав є також те, що вони виникають із факту виконання твору, створення сронограми, відеограми чи про¬грами мовлення. Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких срормальностей. Виробники фоно¬грам, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, відеограм або на їх упаковках вико¬ристовувати знак охорони сум
іжних прав, що позначається латинсь¬кою літерею «Р» у колі І ®»іменем особи, яка має суміжні права, і зазначенням року першої публікації фонограми (відеограми). ІДІЛ9 Права виконавців (ст. 452 ЦК України). Слід зазначити, що За-■ України «Про авторське право і суміжні права» надає охорону тільки виконавцям-професіоналам, а будь-якій особі, яка вико-: тв
ір. При цьому Закон не проводить ніякої різниці між вико-вцями-професіоналами і простими любителями. Для надання орони виконанню не вимагається, щоб воно мало будь-які фор-Ільні ознаки, особливості чи певну оригінальність. Виконання ороняється незалежно від його якості і чеснот, оскільки останні суб'єктивними категоріями. Права виконавців також можна поділити на дві групи: особисті ^майнові і майнові. Відповідно до п. 1 ст.
38 цього Закону вико-авцям належать особисті немайнові права на ім'я, охорону своїх иступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з ви-ористанням виконання там, де це можливо. Виконавець передусім іає право на захист свого виконання від будь-якого спотворення и іншого посягання на виконання, що здатне нанести шкоду честі репутації виконавця. Право на ім'я означає, що виконавець має іраво вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначал
ися чи пові-(омлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконан¬ням (у разі, якщо це можливо). Будь-які поправки, зміни чи доповнення до виконання можуть вноситися лише з дозволу виконавця. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав полягають у тому, що їх суб'єкт має: 1) право на використання об'єкта суміжних прав; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; 3) право перешкоджати неправомірному використанню об'
єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені за¬коном1. Зазначені права належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом. Використанням визнається: І) доведення виконання до відома публіки під час його здійс¬нення; 27
6 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 277 2) записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів; 3) пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом у будь-якій формі; 4) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання; 5) оренда оригіналу чи
примірника запису виконання; 6) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею. Використанням виконання є також інші дії, встановлені зако¬ном. До цих інших дій можна віднести, наприклад, передачу в ефір і по кабелях їх виконань. Виконавці можуть передавати на підставі договору іншим осо¬бам право на використанн
я виконання. У договорі мають бути ви¬значені спосіб використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконання тощо. Використання виконання певних видів має свої особливості. Так, при використанні виконання в аудіовізуальному творі вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіо¬візуального твору, або продюсеру всі майнові права. Але у договорі
між виконавцем і користувачем виконання може бути передбачено й інше. При першій фіксації виконання виконавець може надати право виробнику фонограми на її подальше відтворення. У такому разі відповідно до Закону виконавець передає виробнику фонограми та¬кож право на її розповсюдження шляхом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Це правило поширюється також
і на здавання у майновий найм, комерційний прокат та інші способи передачі. При цьому виконавець має право на винагороду за будь-який спосіб використання виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі. Слід зазначити, що майнові права на використання виконання можуть передаватися будь-якій особі. Часто користувачами висту¬пають особи, які спеціалізуються у сфері комерційного викорис¬тання об'
єктів суміжних прав. РОЗДІЛ 9 Проте виконавцю не надається охорона проти будь-якого наслі¬дування чи імітації. Наприклад, будь-який виконавець, співак чи музикант не можуть заборонити іншим особам запозичувати їх ма¬неру, форму чи стиль виконання. Майнові права виробників фонограм і відеограм. Відповідно до ст. 454 ЦК України використанням майнових прав інтелектуальної власності на фонограми, (в
ідеограми) визнається: 1) пряме чи опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми (фонограми); 2) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фоно¬грами (відеограми); 3) оренда оригіналу чи примірника фонограми (відеограми); 4) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми (відеограми) з місця та в час, обраних нею. Використанням фонограми (відеограми) визнаються також й інші д
ії, встановлені Законом. Відповідно до Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи забороняти вчинення щодо фоно¬грам (відеограм) таких дій: — відтворення і розповсюдження способом першого продажу; — іншого відчуження; — комерційний прокат фонограм (відеограм) і їх примірників, навіть після першого продажу, а також будь-яку видозміну й імпорт фонограм (відеограм). Майнові права виробників фонограм (відеограм) можуть переда¬ватися на підстав
і договору іншим особам. У договорі має бути ви¬значено спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і поря¬док виплати винагороди, строк дії договору і строк використання шограми (відеограми) тощо. Майнові права виробників фонограм (відеограм) виникають із мого факту першої фіксації звуків (зображень) за допомогою тех-чних засобів у яку-небудь матеріальну форму, що дозволяє здійс-овати їх сприйняття неодноразово, відтворювати або повідомляти незалежно від виконання виробником фоно
грами (відеограми) будь-яких формальностей. За виробником фонограми (відеограми) визнаються лише майнові права, у тому числі право на винагороду за будь-яке публічне використання фонограми (відеограми). Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності Як уже зазначалося, виробник фонограми (відеограми) може за договором передати свої майнові права іншій особі. Перехід права власності на примірник фонограми (відеограми) сам по собі ще не спричиняє уступки яких-небудь суміжних прав, що належать ви¬
робнику фонограми (відеограми). Проте якщо примірники пра¬вомірно опублікованої фонограми (відеограми) введені в цивільний обіг шляхом продажу, то можливе подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому вина¬городи. Власник примірника фонограми (відеограми) може ним розпорядитися на свій розсуд. Проте й у цьому випадку право зда¬вання таких примірник
ів фонограм (відеограм) у майновий найм, комерційний прокат залишається виключно правом виробника фо¬нограми (відеограми). Зазначене право виробник може передати іншій особі за спеціальним договором. Майнові права організації мовлення. Згідно зі ст. 455 ЦК України використанням передачі (програми) організації мовлення є: 1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передач
і (програми) організації мовлення; 2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, від¬творення та здійснення її за допомогою технічних засобів; 3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення; 4) представлення передачі (програми) організації мовлення пуб¬ліці у місці, де встановлено вхідну плату. Використанням передачі (програми) орган
ізації мовлення є та¬кож інші дії, встановлені законом. Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для
якого цей сигнал із супутника не призначався. Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач. 279 РОЗДІЛ 9 Організаціями мовлення є радіо- і телестудії, а також інші орга¬нізації, шо розповсюджують звуки і (або) зображення засобами без-провідного зв'язку (організації ефірного мовлення) або за допомо¬гою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного ка¬белю
провідникового, оптоволоконного чи іншого виду (організації кабельного мовлення). Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і ор¬ганізацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в тому, що: — допускається використання виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, ві¬деограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди; — їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях; — доведення іншими способами до загального відома виконан
ь, фонограм, відеограм та програм мовлення. Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фоно¬грам, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагоро¬ди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Такі обмеження допускаються у тих самих випадках, що перед¬бачені З
аконом України «Про авторське право і суміжні права» про вільне використання творів науки, літератури і мистецтва (стат¬ті 21—25 Закону). Зазначені обмеження суміжних прав (вільне використання вико¬нань, фонограм, відеограм та програм мовлення) зумовлено тими самим чинниками, що й обмеження авторських прав. Обмеження суміжних прав має місце в інтересах суспільства, яке заінтересова¬не у вільному розповсюдженні інформації, сприянні розвитку на¬уки, освіти тощо. Зазначені обмеження в
становлені Законом і не підлягають будь-якому розширеному тлумаченню. Подібні обмеження передбачаються законодавством багатьох за¬рубіжних країн, а також Римською конвенцією 1961 р. Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фоно-грами (відеограми) яких опубліковані для використання з комер¬ 280 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 28
1 шиною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фо¬нограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: 1) публічне виконання фонограми (відеограми); 2) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, в ефір; 3) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограм
і чи відеограмі, по проводах (через кабель). Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією з ор¬ганізацій, що управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. У зазначеній угоді має бути визначений розмір винагороди та її розподіл. Якщо цією угодою не передбаче¬но інше, то винагорода поділяється між виробниками фонограм, відеограм і виконавцями порівну. Зазнач
ена угода укладається між організацією, що управляє майновими правами виробників фоно¬грам, відеограм і виконавців на колективній основі, і організація¬ми, що використовують фонограму чи відеограму. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми, відеограми чи об'єднанням таких корис¬тувачів, з одного боку, та організаціями, що управляють майнови¬ми правами виробників фонограм, відеограм і виконавців, з іншого боку.
Строки чинності майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Майнові права виконавців охороня¬ються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Май¬нові права виробників фонограм (відеограм) охороняються протя¬гом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеогра-ми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими їм правами протягом 50 рок
ів від дати першого публічного сповіщення передачі. Визначені строки охорони суміжних прав починаються з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти, передбачені Законом. 1дІЛ9_ Цо спадкоємців виконавця та правонаступників виробників фо¬рам, відеограм і організацій мовлення переходить право дозво-:и чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, іедачі в ефір
і по проводах (через кабель). До зазначених осіб пе-одить і право на одержання винагороди. Зазначені права пере-іять у межах частини строків, що залишились. Права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронних документів Права суб'єктів промислової власності щодо результатів їх на-сово-технічної творчості виникають лише на підставі державної ієстрації. Остання визнає заявлений результат об'єктом правово
ї <орони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного окумента (патенту чи свідоцтва). Охоронний документ визнає за іявником пріоритет заявленої пропозиції, авторство особи, яка її озробила, і право інтелектуальної власності на об'єкт правової охо-они. Права, визначені охоронним документом, виникають у його ласника від дати публікації про видачу охоронного документа. Права власників патентів поділяються на дві групи: особисті не-гайнові і майнові права.
До особистих немайнових прав патенто-ласників належать право на авторство, право на назву об'єкта про-сислової власності і право на ім'я. Право авторства полягає в тому, шо автор заявленої пропозиції винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має іраво вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об'єкта правової охорони. Право авторства виникає не з охоронно¬го документа, що лише засвідчує наявність цього права, а з момен¬ту створення об'єкта, що ох
ороняється Законом. Тобто право ав¬торства виникає ще до кваліфікації заявленої пропозиції об'єктом правової охорони. Саме з цього моменту виникає небезпека пору¬шення права авторства. У сфері науково-технічної діяльності це інколи буває. Право авторства є абсолютним і виключним правом. Це право є також невідчужуваним, оскільки воно є суто особистим правом і не може бути передане будь-якій особі. Зазначене право належить творцю довічно і припиня
ється його смертю. Після смер¬ті автора охороняється уже не право, а лише авторство як суспільно _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 283 значимий інтерес, що полягає у визнанні творцем науково-техніч¬ного досягнення того, хто є дійсним його розробником. Творець науково-технічного досягнення має право на ім'я, яке полягає в тому, що розробник цього досягнення має право вимага¬ти, щоб його ім'я згадувалося кожного разу при використанні цьо¬го досягнення. Ім'я дійсного автора зазнач
еного досягнення мас бути обов'язково вказане у патенті незалежно від того, хто буде за¬явником. Проте автор науково-технічного результату має право просити, щоб його ім'я не зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно, патентовласник має право вимагати усунути помилки чи перекручення, що стосуються його імені. Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахідник має прав
о на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). На наш погляд, винахідник має право також і на присвоєння винаходу, ко¬рисній моделі спеціальної назви. Принаймні таке прохання не су¬перечить Закону. - За Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» се¬лекціонер сорту рослини (чи інший заявник) у заявці на видачу па¬тенту на сорт обов'язково зазначає Його назву. Назва має давати можливість ідентифікувати сорт, не повторювати назви або від-різнятися від назви вже існ
уючого сорту такого самого або близь¬кого ботанічного виду. Назва сорту не може складатися лише з цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно зі знаків чи зазна¬чень, що вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування. Вона не повин¬на вводити в оману щодо властивостей, походження та значення сорту або щодо особи автора сорту, суперечити принципа
м су-спільної моралі. У разі подання заявки на видачу патенту на один і той самий сорт в Україні і в інших державах назва сорту має бути однаковою. При будь-якому використанні сорту будь-якою особою обов'яз¬ково має зазначатися назва сорту, під якою сорт занесено до Дер¬жавного реєстру сортів рослин України. РОЗДІЛ 9 Майнові права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронного документа. Зазначені права досить чітко регламентовані патентними закон
ами України. Майнові права винахідників та авторів промислових зразків, що випливають із патенту, досить близькі між собою, тому їх доцільно розглядати разом. Перш за все слід зазначити, шо ці права виника¬ють у патентовласників від дати наступної за датою їх державної реєстрації (ст. 465 ЦК України). Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи з деклараційно¬го патенту на секретну корисну модель, д
іють від дати внесення ін¬формації про нього до відповідного Реєстру. Патент надає його власнику право використовувати об'єкт про¬мислової власності на свій розсуд, якщо таке використання не по¬рушує прав інших власників патентів. Патенти України мають чинність лише у межах території України. Використання секретного винаходу чи корисної* моделі власни¬ком патенту має здійснюватися з додержанням вимог Закону Украї¬ни «Про державну таємницю» та за погодженням
із Державним експертом. Патент, як відомо, може бути виданий кільком заявникам, якщо об'єкт промислової власності був створений їх спільною працею. У такому разі їх взаємовідносини щодо використання об'єкта про¬мислової власності визначається угодою між ними. У разі відсут¬ності такої угоди кожен співвласник патенту може використовува¬ти об'єкт промислової власності на свій розсуд. Проте жоден із них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використанн
я об'єкта промислової власності та передавати право інтелектуальної власності на цей об'єкт іншій особі без згоди інших співвласників патенту. Основною перевагою патентних законів України є те, що вони чітко й однозначно проголошують право інтелектуальної власності на об'єкт правової охорони. Стаття 41 Конституції України прого¬лошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджа¬тися своєю власністю, результатами своєї інтелектуально
ї, творчої діяльності. Цей конституційний принцип дістав своє відображення 284 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності і в ЦК України і в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Вшповідно до Конституції України зміст права промислової влас¬ності характеризується тими самими правомочиостями, що і зви¬чайне право власності. Деякі фахівці вважають, що результат
інте¬лектуальної діяльності не може бути об'єктом права власності, оскільки він не матеріальний, інші стверджують, що той самий ре¬зультат творчої діяльності не може бути об'єктом права власності тому, що цим об'єктом не можна володіти. Не вникаючи у сутність цієї дискусії, відзначимо, що вона відображає лише різні підходи світової практики до цієї проблеми.
Законодавство одних країн визнає результати інтелектуальної діяльності лише об'єктом ви¬ключного права на використання, інших — об'єктом права влас¬ності. Слід зазначити, що ті країни, законодавство яких визнає творчі результати об'єктами права власності, нічого від цього не втрачають (США, Франція та ін.). Тому варто визнати позицію за¬конодавця про визнання результатів науково-технічної діяль
ності об'єктами права власності виправданою. Творець має бути впевне¬ним у тому, що творіння — це його власність. Отже, за Конституцією України суб'єкт промислової власності має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Але ж результат творчої діяльності — це не матеріальна річ, а Конституція надає право творцю володіти цим результатом. І в цьому немає по
милки — об'єктом цивільного права може бути і безтілесна річ, тобто річ, що не має матеріальної субстанції. Таку конструтсцію знало ще старо¬давнє римське приватне право. Нема чого її боятися і в наш час, адже під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нема¬теріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідноси¬ни. Творчі результати і є ті самі нематеріальні блага. Якщо резуль¬тати
інтелектуальної, творчої діяльності можуть бути об'єктами ци¬вільного права, то вони можуть бути також і об'єктами права влас¬ності — одного із інститутів цивільного права. Якщо ж творчий результат може бути об'єктом права власності, то, безперечно, він може бути й об'єктом володіння. Але особ¬ливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він РОЗДІЛ 9 має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, шо да
є привід прихильникам теорії виключного права ствер¬джувати, шо цим результатом можуть володіти всі, хто забажає. Є вдалим розв'язання цієї проблеми новим ЦК України, який визнав на творчі результати право інтелектуальної власності. Результат творчої діяльності стає об'єктом правової охорони ли¬ше після його кваліфікації відповідним державним органом і лише після цього він може бути матер
іалізований у певний матеріальний носій і сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є об'єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто недоступний. Після його публікації ним може володіти будь-яка третя особа, але якщо вона володіє цим ре¬зультатом правомірно, то лише від імені патентовласника. Інша правова ситуація буде суперечити цивільно-правовим засадам. Слід зазначити, що будь-яка третя особа може володіти творчим резуль¬татом без дозволу його творця, але корис
туватися не може. Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам автор цього рішення. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під цим поняттям розуміють знання та досвід науково-технічного, ви-робничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не можуть бути загальновідомими і при¬датними для використання у будь-якій сфері діял
ьності. Користу¬ватися цим секретом може або сам його власник, або інша особа лише за його дозволом. Те ж саме і з володінням: ним володіє лише його власник. Ноу-хау не є загальновідомим, якщо його зміст не розкритий настільки для невизначеного кола осіб, що настає можливість його використання. Отже, власником цієї інформації завжди є сам її ав¬тор. Він також може передати цей секрет трет
ім особам і тоді вони здійснюють володіння від його імені. Отже, об'єкти промислової власності (не матеріальні носії) мо¬жуть бути й у фактичному володінні їх творця. Суб'єкт права про¬мислової власності позбавляється володіння лише тоді, коли науко¬во-технічне досягнення гине, перестає існувати фізично, або він ус¬тупає його іншим особам. 286 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
Суб'єкт права промислової власності, як і будь-який інший суб'єкт права власності, має право на користування. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 ст. 28 про¬голошує, шо патент надає його власнику виключне право на вико¬ристання об'єкта промислової власності. У цивільному праві користування (використання) є юридично забезпечена можливість власника вилучати
із належної йому речі її корисні якості, властивості тощо. Тобто власник має право корис¬туватися результатом своєї творчої праці будь-яким способом, шо не суперечить чинному законодавству. Зрозуміло, що способи ви-користання об'єктів промислової власності зумовлюються їх харак¬тером, а також доцільністю. ЦК України чітко визначає, що майновими правами інтелекту¬альної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: 1) право на використання винаходу, корисної модел
і, промисло¬вого зразка; 2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); 3) виключне право перешкоджати неправомірному використан¬ню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені за¬коном. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного па¬тенту, якщо інше не встановлено
договором чи законом. — виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг у зазна¬чених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентова¬ного винаходу, корисної моделі чи промислового зразка; — застосування способу, що охороняється патентом, або пропо¬нування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропо¬нує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і та
к є оче¬видним; РОЗДІЛ 9 - пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях про¬дукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом. Нагадаємо, що продуктом у такому разі є будь-який промисло¬вий виріб, виготовлений із застосуванням винаходу, корисної мо¬делі чи промислового зразка. Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисно
ї моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквіва¬лентну їй. Виріб визнається виготовленим із застосуванням запа¬тентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка. Виготовленням визнається виробництво продукту з комерцій¬ною метою навіть за умови, що продукт тимчасово не реалізується, наприклад, перебуває на складі в оч
ікуванні більшого попиту. Не¬має значення і те, де здійснюється продаж — у своїй державі чи за кордоном. Пропонуванням продукту для продажу є його реклама, що може виражатися в публічній демонстрації у торговельних залах і на віт¬ринах, у рекламних кліпах, проспектах, каталогах тощо. Пропону¬ванням для продажу визнаються будь-які дії, спрямовані на спові¬щення споживачів про наявність такого продукту і про бажання йо¬го пр
одати. Це можуть бути оголошення в періодичній пресі, на радіо і телебаченні та іншими способами. Одним із видів використання об'єкта промислової власності є застосування продукту у виробництві з комерційною метою. По¬няттям «використання» охоплюються такі дії як ввезення на митну територію України, зберігання, інше введення в господарський обіг з комерційною метою. Ввезенням вважається
імпорт продукту на територію України навіть без мети його використання в Україні. Сам факт ввезення продукту на територію України є правопору¬шенням. Зберігання продукту, виготовленого із застосуванням запатенто¬ваного об'єкта промислової власності, на складах та в інших схови> 288 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності І94ЦЦ 289 щах, його накопичення з метою наступного введення в обіг також вважається використанням запатентованог
о об'єкта промислової власності. Під продажем слід розуміти такі дії, що спрямовані на розпов¬сюдження запатентованого продукту, на його реалізацію (корисної моделі) засобами цивільно-правових договорів. Це можуть бути оренда, лізинг, підряд, найм, дарування, міна, бартер тощо. Наведені дії не вичерпують усіх способів введення запатентова¬ного продукту в обіг. Спосіб, що охороняється патентом, визнається
застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули, або ознаку, еквівалентну їй. Патентовласник має виключне право на здійснення зазначених дій щодо запатентованого продукту, а це означає, що тільки він мо¬же їх вчиняти. Зрозуміло, що це може бути будь-яка особа, яка є па¬те нто власником на той час. Зазначена особа може обирати будь-який спосіб використання запатентованого продукту в межах чин¬ного законо
давства: може використовувати цей продукт у підприєм¬ницькій діяльності, може виступати як індивідуальний підприємець, може утворити підприємство, внести належний йому запатентова¬ний продукт як внесок до статутного фонду будь-якого господарю¬ючого підприємства. Зрозуміло, що зазначений об'єкт промислової власності може бути використаний у будь-якій галузі народного гос¬подарства — у промисловості, сільському господарстві, в системі охорони здоров'я, освіти та будь-якій інш
ій сфері, що не заборо¬няється законом. Безперечно, запатентоване рішення буде викори¬стовуватися там, де воно може приносити корисний ефект. Чинне патентне законодавство України не передбачає такої оз¬наки об'єкта промислової власності, як здатність приносити пози¬тивний ефект, будь-яку користь. Під цим поняттям розуміють не тільки економічний ефект — зниження собівартості вироблення продукту, під
вищення його якості тощо. Це може бути також забез¬печення кращих умов праці, зниження шкідливого впливу на на¬вколишнє середовище тощо. У даному разі позитивний ефект ро¬зуміється досить широко. Будь-яка користь, що може дати викори- РОЗДІЛ 9 стайня об'єкта промислової власності, може бути підставою доцільності його використання. Незважаючи на відсутність у чинному патентному законодавстві України такої ознаки як позитивний ефект, при вирішенні питан¬ня про доц
ільність використання запатентованого рішення пози¬тивний ефект враховується в першу чергу. Зрозуміло, рішення, що не дають позитивного ефекту або не можуть його дати в даний час, просто не будуть використовуватися. Який підприємець стане ви¬користовувати об'єкт промислової власності, що не здатний прино¬сити йому позитивний ефект. При цьому мають враховуватися і ви¬трати на впровадження у виробництво зазначеного рішення. Проте не тільки економічна доцільність використання того чи іншого об'єкта промислової власно
сті обмежує волю підприємця. Чинне законодавство про промислову власність України містить формальні обмеження. Таким обмеженням є, наприклад, вимога за¬кону, щоб використання запатентованого рішення його патенто-власником не нанесло шкоди патентним правам інших патентовлас-ників. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні мо¬делі» в п. 2 ст. 28 чітко проголошує: «Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) на св
ій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів». Така сама норма міститься і в інших патентних законах України. Інше обмеження використання запатентованого рішення полягає у тому, що коли дане рішення не може використовуватися без ви¬користання запатентованого раніше рішення іншого патентовлас-иика або використання без нього дає менший позитивний ефект, то, зрозуміло,
що використання цього рішення може мати місце ли¬ше на підставі угоди з патентовласником раніше запатентованого рі¬шення. Якщо такої угоди з патентовласником раніше запатентова¬ного рішення досягти не вдається, спір розв'язується судом. Майнові права інтелектуальної власності володільця патенту на секретний винахід або на секретну корисну модель чи промисловий зразок обмежуються Законом України «Про державну таємницю» і відповідними рішеннями Державного експерта.
290 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 19*4-414 291 Власник патенту чи деклараційного патенту на об'єкт промисло¬вої власності, який визнано секретним, має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, гро¬шової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбаче¬них чинним законодавством. Для запобігання ненавмисного порушення патентних прав влас¬ник патенту може вик
ористовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера патенту на продукті чи упаковці продукту, ви¬готовленого із застосуванням об'єкта промислової власності. Право розпорядження володільця патенту. Відповідно до Консти¬туції України та чинних законів про промислову власність патенто-власник має право розпоряджатися належним йому об'єктом про¬мислової власност
і. Право розпоряджатися як одна із правомочно-стей власника патенту є юридично забезпечена можливість власни¬ка визначати правову долю об'єкта промислової власності. Оскіль¬ки об'єкти права промислової власності проголошені об'єктами права інтелектуальної власності, отже, і товаром, то патентовлас-ник має право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди, спрямова¬ні на відчуження зазначеного об'єкта.
Це можуть бути продаж, да¬рування, міна, оренда, прокат, найм тощо. Патентовласник не завжди має економічну, фінансову чи будь-яку іншу можливість самому використовувати належний йому об'єкт промислової власності. У такому разі законодавство надає йому право розпорядитися об'єктом на свій розсуд. Передача патентних прав може здійснюватися різними способами у межах закону. Най¬частіше така передача здійснюється у формі купівлі-продажу, а та¬кож міни. Проте як зустрічна плата за передачу патентних прав мо
¬же виступати певний результат роботи або послуги. У такому разі тут можуть мати місце елементи договору підряду або послуги. Не¬має перешкод для безоплатної передачі патентних прав за догово¬ром дарування. Відчуження патентних прав можуть бути як юри¬дичній, так і фізичній особі. До набувача патентних прав останні переходять у повному об¬сязі. Відчужувач патенту не може деякі права залишити за собою, а решту передати набувачеві, тобто відчуження лиш
е окремих право-мочностей не допускається. Відчуження патентних прав, як і будь- РОЗДІЛ 9 яв інше відчуження можливе лише без будь-яких застережень. У договорі про відчуження не можуть визначатися сфери викорис¬тання об'єкта промислової власності, територіальні чи часові обме¬ження. Набувач патентних майнових прав набуває їх у повному об¬сязі без будь-яких обмежень. Він стає власником патенту, отже, об'єкта промислової власності з усіма наслідками, які з цього юри¬дичного факту випливають. Безперечн
о, одним із способів розпорядження належними па¬тентними правами є право власника патенту відмовитися від ньо¬го, тобто за своєю волею припинити його чинність. Особливості використання селекційних досягнень. Використанням сорту є виробництво насіння з метою його відчуження, доведення до посівних кондицій для розмноження, продаж або інше введення в обіг, ввезення із-за кордону, збереження насіння для зазначених цілей, застосування як батьківської форми для одержання насіння. Результатом сел
екційної діяльності в рослинництві є одержання насіння для розмноження сорту. Способи використання насіння такі самі як і об'єктів промислової власності. До суб'єктів майнових прав на селекційне досягнення в рослин¬ництві належать автор сорту і патентовласник. Автором сорту ви¬знається громадянин, творчою працею якого цей сорт виведений. Володільцем патенту може бути будь-яка особа, яка правомірно во¬лодіє патентом.
Володілець патенту, який є автором сорту, може передати право на патент будь-якій фізичній чи юридичній особі, яка стає право¬наступником володільця патенту. Якщо володілець патенту не є ав¬тором сорту, то він може передати право на патент з урахуванням умов, за яких це право було одержане від автора сорту. Слід зазначити, що впровадження у виробництво сортів рослин і порід тварин допускається лише за умови, що вони допущені до впровадження в установленому порядку.
Для цього сорти рослин мають бути включені до Державного реєстру сортів рослин Украї¬ни, допущених до господарського використання. Патентні права на сорти рослин не поширюються на правовід¬носини, пов'язані з використанням запатентованого сорту: — у некомерційних цілях; 292 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності — в експериментальних цілях; — як вихідного матеріалу для виведення інших сортів. Автору сорту належи
ть право авторства, що є невідчужуваним і охороняється безстроково. Під використанням компонування інтегральної (топогрфії) мікро¬схеми (ІМС) слід розуміти: — копіювання компонування ІМС; — виготовлення ІМС із застосуванням даного компонування; — виготовлення будь-яких виробів, що містять ІМС; — ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну тери¬торію України; — пропонування для продажу, продаж, зберігання у зазначених цілях та інше введення в об
іг ІМС, виготовленої із застосуванням даного компонування та будь-яких виробів, що містять такі ІМС. ІМС визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованого компонування, якщо при цьому використано всі елементи, шо виз¬начають компонування ІМС оригінальною. Виключне право на використання компонування має строковий характер. Чинність свідоцтва визначається строком у 10 років від дати подання заявки до Установи або від дати першого викор
истан¬ня компонування ІМС за умови, що від цієї дати до подачі заявки пройшло не більше двох років. Власник патенту на об'єкт промислової власності чи декларацій¬ного патенту, крім патентів (деклараційних патентів) на секретні винаходи та інші об'єкти промислової власності, має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промисло¬вої власності.
У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків, починаючи з року, наступно¬го за роком публікації такої заяви. Така публікація в офіційному бюлетені Установи має своєю ме¬тою сповістити громадськість про наявність такого запатентовано¬го об'єкта промислової власності для якнайшвидшого використан¬ня цього об'єкта в народному господарстві України. Кожна особа, яка в
иявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти із власником патенту чи декларацій¬ного патенту договір про платежі. У договорі мають бути визначені 293 РОЗДІЛ 9 строки і способи використання запатентованого об'єкта, розміри і порядок обчислення та виплати платежів за використання об'єкта. У разі виникнення спорів під час укладення такого договору остан¬н
ій вирішується в судовому порядку. Якщо заяви про бажання використати об'єкт промислової влас¬ності до власника патенту не надійде, він може подати до Устано¬ви письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повно¬му розмірі, починаючи з року, наступного за роком публікації та¬кого клопотання. Подання заяви та її розгляд
і публікація здійснюються відповід¬но до Інструкції про розгляд і публікацію заяви володільця патен¬ту України про надання будь-якій особі дозволу на використан¬ня запатентованого винаходу (корисної моделі) від 10 листопада 1995 р. Така сама Інструкція є і щодо промислових зразків. Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність патент надає його власнику виключне право забороняти
іншим особам використовувати об'єкт промислової власності без його дозволу та вчиняти інші дії, що належать до кола виключних прав патентовласника. Проте законодавство встановлює ряд ви¬нятків із цього загального правила, коли такі дії не визнаються по¬рушенням прав, що випливають із патенту. Будь-яка особа, яка до подання заявки на видачу патенту на ви¬нахід, корисну модель, промисловий зразок чи компонування інте¬гральної мікросхеми до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати
її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирі¬шення, тотожне винаходу, корисній моделі чи промисловому зраз¬ку та компонування, зберігає право на безоплатне продовження йо¬го використання. Якщо зазначена особа здійснила значну і серйоз¬ну підготовку для такого використання, то вона також має право на безоплатне використання зазначеного об'єкта (право попереднього користування). Право поперед
нього користування відоме законодавству бага¬тьох країн. Про нього сказано і в Паризькій конвенції про охорону 294 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 295 промислової власності. Воно може мати місце за наявності таких умов: 1) два різних автори незалежно один від одного створили два то¬тожні рішення. Безперечно, ці рішення створені абсолютно само¬стійно внаслідок власної добросовісної творчої праці; 2) зазначене науково-техн
ічне досягнення реально використо¬вується особою, яка претендує на право попереднього користуван¬ня, або ця особа здійснила необхідні серйозні і значні приготуван¬ня до використання зазначеного досягнення. Права на попереднє користування не виникає, якщо науково-технічне вирішення роз¬роблене, але воно не використовується і підготовчі роботи до його використання не провадилися; 3) право попереднього використання виникає лише за умов
и, що використання чи приготування до використання має місце на території України. Отже, використання чи приготування до цього, здійснені за кордоном, не можуть бути підставою для виникнення права попереднього користування; 4) використання об'єкта чи приготування до його використання має бути здійснене до подання заявки на видачу патенту на тотож¬не науково-технічне досягнення іншою особою. Як підкресліоється у чинному законодавстві про промислову власн
ість, право попереднього користування має безоплатний харак¬тер. Суб'єкт права попереднього користування не повинен виплачу¬вати будь-як винагороду патентовласнику. Але на відміну від патен-товласника у разі використання такого самого досягнення третіми особами суб'єкт права попереднього користування не може йому за¬боронити подальше використання тотожного рішення. Обмеженим є також і обсяг користування — він не може бути розширеним проти того, який склався до подання заявки на цей самий о
б'єкт. Право попереднього користування не може відчужуватися. Воно може переходити до інших осіб лише разом з підприємством чи ді¬ловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової прак¬тики, в якій було використано об'єкт, тотожний заявленому, чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання. Суб'єкт права попереднього користування не має права видава¬ти іншим особам ліцензі
ї на використання зазначеного об'єкта. РОЗДІЛ 9 Право попереднього користування не засвідчується яким-небудь охоронним документом, що підтверджував би його права. У разі ви¬никнення спору між патентовласником і суб'єктом права поперед¬нього користування його розв'язують у судовому порядку. У такхь му разі тягар доведення права попереднього користування лежить на його суб'єктові.
Не є порушенням патентних прав використання запатентовано¬го об'єкта промислової власності: — в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іно¬земної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, шо запа¬тентований об'єкт використовується виключно для потреб зазначе¬ного транспорту; — без комерційної мети; — з науковою метою або в порядку експерименту; — за надзвичайних обставин (стихійне лихо, ка
тастрофа, епіде¬мія тощо); — при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря. Використання об'єкта промислової власності в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави можуть мати місце в корпусі, машинах, механізмах, обладнанні тощо за умови, що зазначений об'єкт використовується виключно для по¬треб цього транспортного засобу. Виробництво запатентованого продукту, пропозиція до продажу та продаж визнаються порушен¬нями патентних прав. Не потрапляє під п
атентну охорону використання запатентова¬ного об'єкта з науковою метою або в порядку експерименту. Про¬те слід зазначити, що випадає з патентної охорони лише наукове дослідження самого запатентованого об'єкта або експериментуван¬ня з ним. Це дослідження може стосуватися будь-яких параметрів даного об'єкта — його економічної чи іншої ефективності, впливу на навколишнє середовище тощо. Якщо запатентований об'
єкт ви¬користовується за прямим своїм призначенням, то такі дії розціню¬ються як порушення патентних прав з усіма наслідками, які з цьо¬го випливають. 296 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності Не визнається порушенням патентних прав, тобто виводиться з-під патентної охорони, також використання запатентованого об'єкта за надзвичайних обставин — при стихіях, катастрофах, аваріях, епідеміях тощо. За цих обставин законодавством допус¬кається лише за
стосування запатентованих промислових об'єктів, тобто їх виробниче використання з метою ліквідації наслідків, що сталися внаслідок зазначених подій. Використання науково-техніч¬ного досягнення навіть в умовах дії стихійних сил, але не в зв'язку з ліквідацією наслідків, заподіяних цими подіями, визнається пору-шенням патентних прав. У разі використання запатентованого об'єкта промислової власності за таких екстремальних умов патен-товласник має пр
аво на відповідну компенсацію. Без дозволу патентовласника і без виплати йому винагороди до¬пускається разове виготовлення ліків за рецептом лікаря. Це най¬частіше стосується запатентованих речовин і штамів організмів рос¬лин і тварин. Зазначена норма відома законодавству багатьох країн світу. Зазначений випадок виведення з-під патентної охорони об'єкта промислової власності стосується лише одноразового виго¬товлення ліків. Будь-яке інше виготовлення ліків, навіть за рецеп¬тами лікар
ів, визнається порушенням патентних прав. Не визнається порушенням патентних прав введення в госпо¬дарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта продукту будь-якою особою, яка придбала його без пору¬шення прав власника. Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єк¬та, вважається придбаним без порушення патентних прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготов¬лення введений в обіг власником патенту чи
іншою особою за йо¬го спеціальним дозволом (ліцензією). Ця норма містить так званий принцип «вичерпання прав», що відомий також законодавству багатьох країн. Йдеться про те, що виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта продукт, введений в обіг з дозволу патентовласника або ним самим, свій по¬дальший обіг здійснює поза межами волі патентовлас
ника. Наприк¬лад, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта холо¬дильник за умови додержання вимог закону, придбаний будь-яким 297 РОЗДІЛ 9 споживачем, виходить із-під патентної охорони патентовласника. Власник холодильника має право ним користуватися і розпоряджа¬тися уже без будь-якого дозволу патентовласника. Наведений виня¬ток може мати місце за таких умов: — принцип «вичерпання прав» стосується тільки запатентованих об'єктів, вт
ілених в оречевлену форму — пристрій, речовина, про¬дукт, виріб тощо. Зазначений принцип не поширюється на запа¬тентований спосіб; — продукт (промисловий виріб тощо) виготовлено із застосуван¬ням запатентованого об'єкта; — зазначений продукт введений в обіг самим патентовласником або з його дозволу; — продукт введений в господарський обіг. Разом з тим чинне патентне законодавство надає охорону доб¬росовісному набувачу продукту, виготовленого із застосуванням за¬патентованог
о об'єкта. Добросовісним набувачем такого продукту вважається будь-яка особа, яка придбала зазначений продукт, не знала і не могла знати, що він виготовлений чи введений в обіг із порушенням патентних прав. Використання* такого продукту не тільки в особистих інтересах, а навіть з комерційною метою не є порушенням патентних прав. Проте після одержання відповідного повідомлення патентовлас¬ника зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити власнику прав відпов
ідні кошти, розмір яких визна¬чається в установленому порядку. Обмеження прав власника патенту на сорт. Щодо прав во¬лодільця патенту на сорт, то вони такі самі як права власника па¬тенту на об'єкт промислової власності. Адже селекційні досягнен¬ня за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів. Викорис-тання прав, наданих патентом на сорт, здійснюється у межах, ви¬значених законом.
Будь-яка особа не може використати запатенто¬ваний сорт без згоди володільця патенту. Проте права володільця патенту на сорт не поширюються на такі дії, шо виходять за межі кола прав на об'єкти промислової власності: використання сорту як вихідного матеріалу для виведення інших сортів; розмноження у своєму господарстві для власних потреб зібраного матеріалу за 298 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 299 умови належност
і сорту до визначених у ст. 47 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» ботанічних родів і видів. Наведені винятки, а також використання сорту в некомерційних та експериментальних цілях не визнається порушенням патентних прав володільця патенту на сорт. Отже, використання сорту в осо¬бистих і некомерційних цілях, зокрема для особистого споживан¬ня, також не визнається порушенням патентних прав. У сфері охорони прав на сорти рослин також діє принцип ви¬черпання прав. Якщо насіння,
інший рослинний матеріал для розмноження введені в господарський обіг правомірно, то подаль¬ші цивільно-правові дії з цим матеріалом виходять з-під патентної охорони. Проте володільцю насіння та іншого матеріалу забороня¬ється їх використання для розмноження зазначеного сорту, а також вивіз із території України цих матеріалів, якщо вони можуть бути використан
і для розмноження, в країну, в якій сорт не охороня-ється. Це правило не поширюється на вивіз насіння з метою пере¬робки для наступного споживання. Істотним обмеженням права на сорт є його примусове відчужен¬ня. За умови невикористання сорту володільцем патенту в Україні протягом перших трьох років, починаючи від дати прийняття рі¬шення про видачу патенту і відмови володільця патенту від укла¬дення ліцензійного договору, особа, яка бажає використати сорт, може звернутися до суду
з позовною заявою про надання їй приму¬сової невиключної ліцензії. Обов'язки суб'єктів промислової власності Обов'язки, що випливають з охоронного документа на об'єкт промислової власності, набувають чинності також від дати пуб¬лікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є обов'язок сплачувати відповідні збо¬ри за дії, пов'язані з охороною об'єктів промислово
ї власності. Збори сплачуються відповідно до «Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелек¬туальної власності». Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543. РОЗДІЛ 9 Це Положення визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти
інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші прави¬ла сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору. Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається: — для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають в Укра
їні (резиденти), — у гривнях, у розмірах, вихо¬дячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день спла¬ти збору; — для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають за межами України (нерезиденти), — у доларах США. Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку мають сплатити резиденти і нерези¬денти, в
изначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нере¬зидентів — у доларах США. До суми збору не включається вартість послуг, пов'язаних з йо¬го сплатою. Сплата зборів провадиться через кредитні установи. Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути спла¬чений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним кур¬сом Національного банку України на день його сплати. Громадянам України пільги зі сплати зборів надаються відповід¬но до законодавства
. Громадянам держав-членів СНД надаються пільги відповідно до законодавства згідно з Угодою про взаємне визнання пільг і гаран¬тій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військово¬службовців, ратифікованою Законом України від 26 квітня 1996 р. Зазначені пільги надаються громадянам держав-членів СНД, що офіційно визнали дію на своїй території Угоди про взаємне визнан¬ня пільг
і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей за* 300 _ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 301 гиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди пільги громадянам України. Пільги, передбачені Положенням, надаються при поданні від¬повідних документів, які підтверджують наведені юридичні факти, що є підставою для надання пільг. Патентовласник зобов'язаний добросовісно використовувати
за¬патентований об'єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен зловживати патентними правами. Не допус¬кається використання об'єкта промислової власності в обмеженій кількості з метою утримання високої ціни на продукцію, в якій ви¬користано запатентований об'єкт, продаж виробів, у яких викорис¬тано запатентований об'єкт, за завищеною ціною. Використання об'єкта промислової власності не повинно нано¬сити шкоду патентним правам
інших осіб. Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на компонування ІМС зобов'язаний використовувати запатентований об'єкт. Якщо зазначений об'єкт не використовується або недостат¬ньо використовується в Україні протягом трьох років від дати пуб¬лікації відомостей про видачу патенту чи свідоцтва або від дати, ко¬ли використання запатентованого об'єкта було припинено, то будь-яка особа, яка ма
є бажання і виявляє готовність використовувати запатентований об'єкт, може звернутися до суду чи господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатенто¬ваного об'єкта. Така заява може бути подана за умови, що з влас¬ником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укла¬дення ліцензійного договору. Суд може дати дозвіл на таку приму¬сову ліцензію за умови, якщо власник охоронного документа не до¬веде, що невикористання запатентованого об'єкта мало місце через причини, які
не залежали від нього. Суд, виносячи рішення про на¬дання примусової ліцензії, має визначити обсяг використання за¬патентованого об'єкта, строк дії наданого дозволу, розмір та поря¬док виплати винагороди власнику охоронного документа. За певних умов власник охоронного документа зобов'язаний да¬ти дозвіл (видати ліцензію) на використання запатентованого об'єкта власнику пізніше виданого патенту, якщо останній призна¬чений для досягнення
іншої мети або має значні техніко-еко- РОЗДІЛ 9 номічні переваги і не може використовуватися без порушення прав першого власника, — так звана залежна ліцензія. При цьому надан¬ня такого дозволу може бути зумовлено відповідним дозволом з бо¬ку власника пізніше виданого патенту, який зобов'язаний дати дозвіл, якщо його запентований об'єкт удосконалює об'єкт власний ка раніше виданого патенту або призначений для досягненн
я тієї самої мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання запатентованого об'єкта власником патенту, яким цей дозвіл затре¬бувано. Спори, пов'язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії, розв'язуються у судовому порядку. Права суб'єктів засобів індивідуалізації учасників цивільного оборо¬ту, товарів і послуг, що випливають з охоронного документа. До цієї групи належать права на комерційне найменування (фірму), право на торговельну марку
і права на географічне зазначення походжен¬ня товарів. Комерційне найменування в Україні охороняється ЦК України. Право на комерційне найменування надає юридичній особі юридично гарантовану можливість виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням. В умовах ринкової еко¬номіки індивідуалізація виробника в такий спосіб має для нього важливе значення — адже споживач знає, з ким має справу. Така індив
ідуалізація має значення як для самого виробника, так і для споживача. За умови, що під комерційним найменуванням вироб¬ник зарекомендував себе як надійний партнер, виникають стійкі господарські зв'язки, зростає попит на його продукцію тощо. В умо¬вах жорсткої конкурентної боротьби за ринок збуту це має неаби¬яке значення. Разом з тим комерційне найменування виробника покладає на нього серйозні обов'язки. Він зобов'язаний постійно підтримувати належний рівень своєї продукції, підвищувати її якість, знижувати матеріале-
та енергоємність тощо. Будь-які цивільно-правові угоди юридична особа здійснює під своїм власним комерційним найменуванням, шо само по собі вже свідчить про певну господарську впевненість, стабільність цієї фірми. Власник комерційного найменування здійснює певні осо¬бисті немайнові права. Він має право на захист своїх порушених 302 _Права
і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 303 прав, має право позначати своїм комерційним найменуванням ви¬роблювані ним товари (якщо це технічно можливо), розмішувати його на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах тощо. Воно мо¬же використовуватися у різного роду оголошеннях рекламного ха¬рактеру, публікаціях, анотаціях тощо. Разом з тим власник комерційного найменування (фірми) має право забороняти іншим особам неправомірно використовувати за¬реєстроване на його
ім'я в тих самих цілях найменування. Таким неправомірним використанням можуть бути різноманітні способи участі в цивільному обігу під чужим комерційним найменуванням. Інші особи можуть згадувати чужі комерційні найменування, на¬приклад, у публікаціях, різних конкурсах, узагальненні практики тощо. Таке згадування не визнається неправомірним використан¬ням комерційного найменування. При цьому, безперечно, комер¬ційне найменування не п
овинно перекручуватися. Такі загальні правила існують у законодавстві більшості країн світу. Основні засади права на комерційне найменування є в Па¬ризькій конвенції про охорону промислової власності. На підставі аналізу зазначених засад більшість дослідників схиляються до того, шо право на комерційне найменування (фірму) — це особисте не¬майнове право юридичної особи, що відображає її репутацію. Право на комерц
ійне найменування виникає за загальним пра¬вилом з моменту його фактичного використання, у законодавстві деяких країн — з моменту Його державної реєстрації. Безперечно, це право є виключним — ним може користуватися лише та юри¬дична особа, яка має на нього право інтелектуальної власності. Як особисте немайнове право воно не може бути будь-яким способом відчужене іншій особі. З цього загального правила є лише один ви¬няток — комерційне найменування може перейти д
о інших осіб ли¬ше разом з підприємством. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування (фірма) є абсолютним правом. Суб'єкта цього права, власника да¬ного комерційного найменування, зобов'язані визнавати всі інші особи. Вони повинні поважати право на комерційне найменуван¬ня, рахуватися з ним і не порушувати його. Отже, порушником цього права потенційно може бути будь-яка особа. РОЗДІЛ 9 Право інтелектуально! власності на комерційне найменування не обмежене
будь-яким строком. Отже, юридична особа, яка за¬реєструвала це право на своє ім'я, може ним користуватися до тих пір, поки існує саме підприємство. Якщо в статусі юридичної осо¬би сталися будь-які зміни, вони повинні дістати певне відображен¬ня у комерційному найменуванні. Відповідно до чинного законодавства України підприємства усіх форм власності мають в обов'язковому порядку зареєструвати ста¬тут. У
статуті підприємства зазначається власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, його органи управління, порядок їх формування тощо. У наймену¬ванні підприємства визначається його назва (завод, фабрика, май¬стерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та ін. (ст. 9 Закону України «Про підприємства в Ук¬раїні»). Юридична особа може користуватися лише одним комерційн
им найменуванням. Одне і те саме підприємство не може виступати в цивільному обігу під різними комерційними найменуваннями. Це може призвести до знеособлення підприємства і, отже, до зловжи¬вань. Водночас виключність права на комерційне найменування виключає можливість кільком підприємствам користуватися одним і тим самим комерційним найменуванням, що також може призве¬сти до втрати індивідуальності підприємства, не може сприяти успішному цивільному обігу. Специфіч
ною особливістю права на комерційне найменування є також "Пі шо воно, на відміну від інших об'єктів промислової влас¬ності, має не територіальний, а екстериторіальний характер. Це оз¬начає, що комерційне найменування однієї країни має охоронятися і в іншій країні за умови, що обидві країни є членами Паризького союзу з охорони промислової власності. Стаття 8 Паризької кон¬венції про охорону промислової власності право на фірму поширює на всі кра
їни, які є членами зазначеного Союзу. Це положення має важливе значення. Практично воно означає, що комерційні найме-нування українських юридичних осіб охороняються в усіх інших країнах-членах Паризького союзу, а в межах України мають охоро¬нятися комерційні найменування зарубіжних країн, які є членами Паризького союзу. 304 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
204-414 305 ЦК України передбачає можливість передавати право інтелек¬туальної власності на використання комерційного найменування іншим особам лише разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать або його відповідний частинок. Постає питання — хто має право на використання комерційного найменування, тобто на фірму. Тобто хто є суб'єктом права на фір¬му. Дискусія з цього приводу давня і досить тривала. Проте біль¬шість досл
ідників схильні вважати, що суб'єктом права на фірму є лише юридична особа. Фізичні особи можуть бути суб'єктами права на комерційне най¬менування. У цивільному обороті вони виступають під власним ім'ям. Не можуть бути суб'єктами права на комерційне найменування також організації, що не мають статусу юридичної особи, а також представництва і філіали юридичних осіб. Отже, право на комерційне найменування (фірму) для його во¬лодільця майнових п
рав не породжує, але воно є об'єктом права інтелектуальної власності будь-якої особи. Права інтелектуальної власності, що випливають із свідоцтва на торговельну марку ЦК України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не виділяють окремо особистих немайнових прав на торговельну марку. У ст. 16 цього Закону йдеться лише про пра¬ва, що випливають із свідоцтва. Зазначені права набувають чинності від дати п
одання заявки за умови сплати збору (ст. 496 ЦК України). Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися торго¬вельною маркою на свій розсуд. Стаття 5 цього Закону вказує, що право власності на марку засвідчує свідоцтво. Отже, зазначений За¬кон чітко і однозначно проголошує право власності на марку. Це основне майнове право власника свідоцтва. Власник торговельної марки наділений тими самими трьома правомочностями, що і влас¬ник будь-яког
о іншого майна: правом володіння, користування і розпорядження. РОЗДІЛ 9 Право володіння. Власник свідоцтва на торговельну марку, пере¬дусім, має право на володіння нею. Володіння означає фактичну наявність торговельної марки у майні власника, можливість безпо¬середнього впливу на неї. Право володіння також варто розрізняти як у суб'єктивному, так і в об'єктивному значенні цього поняття. У суб'єктивному значенні право володіння — це закріплена у нор¬мах права можливість фактично
володіти річчю: фізично або госпо-дарськи, оскільки однаково володіє торговельною маркою і той, хто тримає її у шухляді свого стола, тобто утримує фізично, і той, хто має змогу впливати на неї безпосередньо. У спеціальній літературі інколи дискутується питання про мож¬ливість володіння результатом інтелектуальної діяльності. Одні ав¬тори стверджують, що володіти цим результатом неможливо, оскільки він дематер
іалізований. Тобто об'єкт права інтелектуаль¬ної власності є нематеріалізований і тому бути у володінні будь-ко¬го не може. Безперечно, торговельна марка є результатом інтелек¬туальної діяльності, в якій реалізована певна ідея, прагнення відрізнити певним чином свій товар від іншого подібного. Втілен¬ня цієї ідеї, образу, думки в матеріальне зображення є лише його матеріальним відтворенням, матеріальним носієм. Матері
альний носій може бути у володінні будь-якої особи, яка стала його влас¬ником. Щодо самої ідеї, закладеної в торговельну марку, то нею нібито володіти не можна. З цим важко погодитися, оскільки вище наводи¬лася ст. 41 Конституції України, відповідно до якої володіти можна будь-яким результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Те, що торговельна марка є результатом творчої діяльності, ні в кого не ви-кликає сумніву. Отже, власник торговельної марки може і зді
йснює таку правомочність власника як право володіти належним об'єктом. Право користування торговельною маркою. Друга правомочність власника торговельної марки полягає у праві користуватися нею на свій розсуд. У суб'єктивному значенні право користування — це закріплена нормами права можливість одержання корисних власти¬востей речі для задоволення потреб власника. Щодо торговельної марки це означає, що її власник має право вилучати із торговельної марки корисні властивост
і будь-яким способом, не забороненим 306 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 20*4-41.4 307 законом. Право користування нерозривно пов'язане з правом во¬лодіння. У спеціальній літературі існує думка, що без володіння та фактичного утримування речі не можна видобувати з неї її корисні властивості і тим самим використовувати її для певних потреб. Проте цього не мож
на сказати про торговельну марку. Власник марки може користуватися нею, фактично не володіючи. У певних випадках марка виходить із володіння її власника. ЦК України і Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» досить чітко визначають право на використання марки і її межі. Так, відповідно до п. 2 ст. 16 Закону про товарні знаки свідоцтво надає його власнику виключне право користуван¬ня і розпоря
дження маркою на свій розсуд. Отже, власник має ви¬ключне право використовувати і розпоряджатися своєю маркою. Це означає, що ніхто інший не може без дозволу власника марки використовувати і розпоряджатися нею. При цьому Закон не міс¬тить ніяких винятків із цього правила, як це має місце в інших за¬конах про промислову власність. Інші особи можуть використову¬вати марку лише з дозволу
її власника на підставі договору. Використанням марки визнається застосування її на товарах і при наданні послуг, для яких марку зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експо¬натів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспек¬тах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із за¬провадженням зазначеної торговельної марки у цивільний обіг.
Усі наведені способи використання торговельної марки умовно можна поділити на дві групи. Перша група визначає її застосуван¬ня для позначення торговельної марки, у тому числі і на експона¬тах, що демонструються на виставках і ярмарках. Це основне при¬значення торговельної марки. При цьому слід пам'ятати, що вико¬ристання марки як позначення товарів і послуг обмежується лише тим переліком товарів і послуг, шо був указаний в заявці.
Другу групу способів використання знака складає його викори¬стання в різного роду супровідній документації та рекламі. За законодавством зарубіжних країн про товарні знаки під вико¬ристанням розуміється дещо ширше коло способів вилучення з то¬варного знака його корисних властивостей і якостей. Так, закон РОЗДІЛ 9 Японії про товарні знаки надає володільцю знака виключне право на введення в цивільний обіг маркованих товарів. Це право за своїм характером охоплює всі види комерційної реалізації «маркованих
виробів» — пропонувати товари під таким позначенням, володіти і зберігати під таким позначенням; пропонувати і надавати послуги під таким позначенням; вивозити і ввозити товари під таким позна¬ченням. За законом Японії будь-якому іноземному експортеру чи націо¬нальному імпортеру забороняється ввозити на територію країни то¬вари під знаком, що належить іншому підприємцю (володільцю).
Одним із поширених способів використання товарного знака є видача дозволу на його використання третім особам. Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України про товарні знаки власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використан¬ня знака на підставі ліцензійного договору. Право розпорядження.
Будь-якому власнику належить третя пра¬вомочність — право розпоряджатися своєю річчю, своїм майном. Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на зна¬ки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. Право розпоряджатися в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визна¬чати
юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака. Право розпорядження в суб'єктивному значенні — це закріпле¬на у нормах права можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака. Право розпорядження реалізується в Законі про товарні знаки в п. 4 ст. 16, де проголошується: «Власник свідоцтва може передава¬ти на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва».
Отже, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» чітко й однозначно проголошує — власник свідоцтва має право відчужувати належну йому на праві інтелектуальної власності власності торговельну марку будь-якій особі і будь-яким способом без будь-яких застережень, за винятком одного. 308 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 309 Закон не допускає передачі права власност
і на знак, якщо тю передача може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготовила товар чи надає послуги. Але це застереження стосується самого товарного знака і зумовлене інтересами споживачів. Право розпорядження як правомочність власника краще викла¬дено в ЦК України, ст. 319 якого проголошує, що Правом розпо¬рядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю реч
і. Це визначення видається більш чітким і однозначним. Право розпорядження є не що інше як юридична можливість при¬пинити своє право власності на річ або обмежити його. Обмежити право власності шляхом розпорядження можна лише одним спосо¬бом — передати річ за договором позики. Що стосується торговельної марки, то в принципі вона може бу¬ти передана в оренду, але оренда — це не
позика. Щодо позики, то торговельна марка як індивідуально визначена річ предметом дого¬вору позики бути не може. Отже, розпорядження торговельною маркою як можливість визначати її долю може бути здійснена ли¬ше способом припинення права власності на неї. Власник торговельної марки може, передусім, її продати будь-якій особі і лише з одним застереженням, про яке уже йшлося ви¬ще. Куп
івля-продаж торговельної марки може здійснюватися за за¬гальними правилами ЦК України. Ціна марки визначається угодою сторін. Торговельні марки, що користуються високим престижем, мають на ринку досить високу ціну. Компанія «Роллс-Ройс» прода¬ла всесвітньо відому торговельну марку всього за 40 мільйонів фунтів стерлінгів (66 мільйонів доларів США). Торговельна марка є звичайним товаром, який на ринку корис¬тується попитом. Крім купівлі-продажу тор
говельна марка може бути відчужена і будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Вона може бути предметом дарування, мі¬ни, застави. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» вкладами учасників і засновників серед іншого майна можуть бути об'єкти права інтелектуальної власності, у тому числі торговельна марка. РОЗДІЛ 9 Отже, власник торговельної марки може її продати, подарувати, обміняти, внести як внесок д
о господарського товариства і розпо¬рядитися будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Уже підкреслювалося, що це способи припинення права власності торговельні марки, які можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлення на вчинення зазначених угод. Це, безперечно, двосторонній правочин, але названі договори можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлен¬ня власника торговельно
ї марки. Лише власник може прийняти рішення про продаж, міну, дарування торговельної марки тощо. Щодо купівлі-продажу торговельної марки слід пам'ятати, що договір про передачу права власності на неї та ліцензійний договір визнаються дійсними за умови, що вони зареєстровані в Установі. Закон про товарні знаки України не містить норми, яка б визнача¬ла юридичне значення реєстрації таких договорів. Свідоцтво на торговельну марку може бути видане на
ім'я кіль¬кох осіб. У такому разі взаємовідносини при користуванні маркою визначаються угодою між співвласниками свідоцтва. Якщо такої угоди немає, кожний із співвласників свідоцтва може користувати¬ся і розпоряджатися, маркою на свій розсуд. Проте жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання тор¬говельної марки без згоди решти співвласників та передавати пра¬во власності
на марку іншій особі без згоди решти співвласників свідоцтва. Ще одним досить важливим правом власника свідоцтва на торговельну марку є його право забороняти іншим особам викори¬стовувати зареєстровану марку без його дозволу, за винятком ви¬падків, коли використання марки не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Слід підкреслити, що Закон України «Про охо¬рону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б об¬межували тим чи
іншим чином право на використання марки її власником. Тобто Закон не містить винятків, коли використання марки іншими особами без дозволу власника не вважалися б пору¬шенням його прав. На жаль, зазначена норма в законі не розкрита і не відомо шо означає «забороняти використовувати зареєстрований знак без йо¬го дозволу». 310 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 31
1 Закон Німеччини про товарні знаки містить досить розгорнуту статтю про те, що слід розуміти під забороною використовувати то¬варний знак третіми особами. Параграф 14 п. 2 проголошує, що третім особам заборонено без згоди володільця товарного знака у ділових відносинах 1) використовувати ідентичне з товарним знаком позначення для товарів чи послуг, ідентичних з тими, охорону яких забезпечує товарний знак; 2) використовувати позначення, якщо внаслідок ідентично
сті або схожості позначення з товарним знаком чи ідентичності або схожості товарів і послуг, для яких надається охорона торговельним маркам, для споживача виникає небезпека змішування, включаючи небезпеку розумового поєднання позначення з товарним знаком; 3) використовувати ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення для товарів і послуг, не схожих з тими, охорону яких здійснює торговельна марка, якщо йдеться про відому в країні тор¬говельну марку
і використання позначення може без виправданих підстав недобросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність або повагу до відомого товарного знака. Якщо передумови, наведені вище, визнані, то забороняється зо¬крема: 1) наносити позначення на товари або їх упаковку; 2) пропонувати товари під таким позначенням, вводити в ци¬вільний обіг або зберігати для таких цілей; 3) пропонувати або надавати послуги під таким позначенням; 4) ввозити або вивозити товари п
ід таким позначенням; 5) використовувати таку марку у діловій документації або в рек¬ламі. Крім того, третім особам заборонено без згоди володільця марки у ділових відносинах: 1) наносити ідентичне або схоже з торговельною маркою позна¬чення на елементи оформлення або упаковки або на розрізняльні засоби — такі як етикетки, вивіски, навіски, нашивки або їм подіб¬ні; РОЗДІЛ 9 * 2) пропонувати, запускати в обіг або мати для названих шлея елементи оформлення, упаковку або роз
різняльні засоби, позначе¬ні ідентичними або схожими з маркою; 3) ввозити або вивозити' елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними (або схожими) з товар¬ним знаком, якшо є небезпека, що елементи оформлення чи упа¬ковки будуть використані для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності товарам чи послу
гам, щодо яких третім особам заборонено використовувати торговельну марку. Особи, які зловмисно використали торговельну марку, права на використання якої у них не було, зобов'язані припинити викорис¬тання, відшкодувати володільцеві торговельної марки вигоду, що виникла внаслідок правопорушення. Якщо правопорушення здійс¬нено службовцем чи представником підприємства, то вимога про припинення правопорушення і відшкодування шкоди може бути пред'явлена володільцю підп
риємства. Параграф 14 Закону Німеччини про реформу законодавства про товарні знаки досить великий за обсягом, але наведений він для то¬го, щоб показати, який великий зміст може мати поняття «заборо¬няти використовувати зареєстрований товарний знак без дозволу «його власника». Очевидно й інше — така розшифровка цього по¬няття ніскільки не завадила б і Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» замість наведеного, не дуже зро¬зумілого, нечітког
о і далеко неоднозначного словосполучення. Незрозумілим є також застереження, що заборона використання марки не стосується тих випадків, «коли використання; знака не ви¬знається згідно з цим Законом порушенням права власника сві¬доцтва», адже Закон України «Про охорону прав на знаки для то¬варів і послуг» ніяких винятків з цього приводу не містить. Власник свідоцтва має право проставляти поряд із маркою по¬переджувальне маркування, яке вказує на те, що ця марка за¬реєстрована в Україні. Якщо влас
ник свідоцтва здійснює посеред¬ницьку діяльність, то він має право на підставі договору з виробни¬ком товарів або особою, яка надає послуги, використовувати свою марку поряд із маркою зазначених осіб, а також замість їх марки. 312 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуально? власності 313 Обов'язки власника торговельної марки Використання торговельної марки є не лише правом її власни¬ка. Закон покладає на власника марки певні обов'язки. Передусім власник марки зобов'язаний її використовувати. Відповідно до ст. ЇЇ
Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і по¬слуг» власник свідоцтва має добросовісно користуватися виключ¬ним правом, що випливає зі свідоцтва. Використання марки її власником чи з його дозволу іншими особами не повинно наноси¬ти шкоду. Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва у разі невикористання марки. Якщо марка не використовується або недостатньо використовується в
Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання було припинено, будь-яка особа має право звернути¬ся до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припи¬нення чинності свідоцтва. Заінтересованість іншої особи до марки, використання якої не почалося, було припинено або було недостатнім, може бути викли¬кана певними чинниками. Наприклад, ця інша особа має намір за¬реєструвати зазначену
марку на своє ім'я, але при цьому слід знати, що власник свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за наявності певних умов. Чи є припинення вико¬ристання, його недостатність або просто невикористання підставою для повторної реєстрації, закон чіткої відповіді не містить. На думку авторів, підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не можуть бути підставою для повторно
ї реєстрації. Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права власності через невикористання, недостатнє використання або припинення використання. При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що марка не використовувалася з незалежних від нього причин. Із ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» можна зробити ряд висновків: 1) рішення про дострокове припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський су
д; 2) невикористання торговельної марки сталося РОЗДІЛ 9 з незалежних від її власника причин; 3) невикористання мало місце протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинене; 4) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва мо¬же порушити будь-яка заінтересована особа; 5) клопотання про до¬строкове припинення чинності свідоцтва можна порушити і при наявності недостатнього
використання марки, проте закон не роз¬криває змісту поняття «недостатнє використання». Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше зауваження стосується строку, протягом якого марка не ви¬користовувалася або використовувалася недостатньо. Цей строк за¬коном визначений у три роки. Проте у більшості країн цей строк визначений у п'ять років. На думку авторів, в інтересах власника свідоцтва строк у п'ять років б
ільш доцільний. Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає протягом якого строку можна порушити клопотання про достроко¬ве припинення чинності свідоцтва. Адже цей строк також має пра¬вове значення. У законодавстві інших країн він також більш чітко визначений. Третє зауваження стосується змісту поняття «недостатнє вико¬ристання». Закон України не містить чіткого визначення цього по¬няття. Потребує уточнення
і саме поняття «використання марки». У законодавстві зарубіжних країн під поняттям «використання» ро¬зуміють не лише реальне використання, тобто фактичне. Зарубіж¬не законодавство використанням визнає також так зване номіналь¬не використання, під яким розуміють застосування лише в рекламі або публікаціях водночас, коли рекламована продукція не випус¬кається. З цього приводу в спеціальній літературі висловлювалися різні думки. Б
ільшість авторів схиляється до того, що слід розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального використання. Постає також питання і про обсяг використання, який, до речі, пов'язаний з поняттям «недостатнє використання». Очевидно, що на ці запитання закон має дати відповіді. Інший обов'язок, про який нагадує закон, — це обов'язок заяв¬ника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 цього Закону приписує: за подання заявки на видачу 31
4 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 315 свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів, строки їх сплачування та поря¬док сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, торговельної марки, про які йшлося више. Згідно з Додатком до зазначеного Положення лише за самі необх
ідні дії, пов'язані з охороною прав на торговельну марку, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, шо не так уже й мало для власника свідоцтва — фізичної особи. Отже, право на торговельну марку є абсолютним і виключним правом. Це означає, шо власник свідоцтва на марку має право на використання ЇЇ, а також на розпорядження нею. У межах України ніхто не може користуватися торговельною маркою без дозволу власника свідоцтва. Право на
використання географічного зазначення походження товарів має свою специфіку. Передусім право на користування гео¬графічним зазначенням походження товарів не є виключним. Прийнято вважати, що право на географічне зазначення походжен¬ня товарів само по собі є надбанням держави. Фізичним і юридич¬ним особам, які перебувають у конкретному географічному місці і виробляють товар, що має особливі властивості або певні якості, які зумовлюються певними природними умовами
або поєднанням природних умов з людським фактором, лише надається право на використання географічного зазначення походження товарів. Це право не має виключного характеру. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» реєстрація права на використання географіч¬ного зазначення походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на використання цього самого географічного зазначення походження товарів. Отж
е, одним і тим самим геогра¬фічним зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умо¬ви, що їх товар характеризується тими самими специфічними озна¬ками. Особливістю реєстрації географічного зазначення походження товарів є те, що така реєстрація надає право на використання цьо¬го зазначення, маючи при цьому на увазі, що може мати місце ли¬ РОЗДІЛ 9 шс реєстрація права на використання уже зареєстрованого геогра¬фічного зазначення походження т
оварів. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на ви¬користання географічного зазначення походження товарів, визна¬чається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві харак¬теристиками товару та межами географічного місця. Власник свідоцтва має право: — використовувати зареєстроване географічне зазначення похо¬дження товару; — вживати заходів щодо заборони неправомірного використан¬ня географічного зазначення походження товару особами, які не мають на це права; — вимагати від осіб, які порушили
його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди в уста¬новленому порядку. Використовувати зареєстроване географічне зазначення поход¬ження товару має лише особа, на ім'я якої зареєстровано це право, тобто власник свідоцтва (п. 4 ст. 17). Проте слід зазначити, що суб'єкт, на ім'я якого здійснена реєстрація на географічне зазна¬че
ння, має право власності на свідоцтво, як на охоронний доку¬мент. Але права власності на саме географічне зазначення поход¬ження товару у зазначеного суб'єкта не виникає. Використанням зареєстрованого географічного зазначення по¬ходження товару визнається: — нанесення його на товар або на етикетку; — нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; — запис на бланках, рахунках та інших документах, що супро¬воджують товар. Власник свідоцтва має право наносити поряд
із географічним зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстроване в Україні. Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура «ГЗП». Замість цього маркування або разом із ним може наносити¬ся текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення поход-ження товару*». 316
Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власност Власник свідоцтва не має права: — видавати ліцензію на використання географічного зазначення походження товару; _ забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим орга¬нам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих власти¬востей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення походження товару та (або) право на його використанн
я. Як уже зазначалося, власник свідоцтва має право забороняти ін¬шим особам неправомірне використання географічного зазначення походження товару. Неправомірне використання географічного за¬значення може мати місце у разі, коли використання здійснюється без реєстрації права на його використання, без дотримання вимог до товару, особливі властивості та інші характеристики якого вне¬сені у свідоцтво. Відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди здій¬снюється відповідно до чинного цивільного законодавства. Власни
к свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якісних показників, особливих властивостей та характеристик това¬ру, що виробляється, їх опису в Реєстрі. Короткий термінологічний словник 644 н Назва місця походження товару. Відповідно до статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності назва місця поход¬ження товару є об'єктом промислової власності. Назвою місця по¬ходження товару може
бути назва географічного місця (назва краї¬ни, регіону, місцевості), що служить для позначення товару, який походить із вказаного географічного місця, і особливі властивості якого пов'язані з природними та людськими чинниками, прита¬манними цьому географічному місцю. У багатьох країнах правова охорона цьому об'єкту надається на підставі його реєстрації. В Ук¬раїні правова охорона назві місця походження товару надається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охорону прав на зазначення походження то
варів». Відповідно до цього Закону назва місця походження товару визначається як назва географічного місця, яка застосовується як позначення у назві товару, що похо¬дить із зазначеного географічного місця та має особливі власти¬вості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерними для даного географічного міс¬ця людськими чинниками.
Народна творчість — це творіння, часто створені невідомими особами, що складаються з характерних елементів традиційної ху¬дожньої спадщини, які розвиваються і зберігаються етнічною об¬щиною або окремими особами і відображають традиційні творчі погляди такої общини, включаючи народні казки, народну поезію, народні танці і п'єси, художні форми народних обрядів тощо. Невизначене коло осіб — особи, яким суть об'єкта промислової в
ласності може стати відомою не за їх службовою діяльністю. Невинне порушення виключних прав ~ це порушення, за якого порушник не знав і не мав підстав знати, що він порушує виключні права на твір, фонограму тощо. Таке порушення відбувається без його усвідомлення. Тягар доказу невинного порушення покладаєть¬ся на відповідача. _^ Короткий термінологічний словник 645 Немайнові права — це суб'єктивні права учасників правов
ідно¬син, що не мають економічного змісту, забезпечують деякі нема¬теріальні інтереси особи, належать до категорії абсолютних прав Наприклад, право автора створеного об'єкта інтелектуальної влас¬ності на присвоєння цьому об'єкту його імені. Автор за своїм ба¬жанням може забороняти згадувати своє ім'я в публікаціях відомо¬стей щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Не¬майнові права зберігаються за автором у разі выступления виключ¬них прав на використання об'єкта. Відповідно до законодавства України
винахіднику, автору промислового зразка, компонування ІМС належить право авторства, що є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково. Нематеріальні активи — це об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку. Непрямий захист — це законодавчо встановлена у деяких країнах норма, згідно з якою ді
я патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом. Новизна — критерій охороноздатності: визначається за сукуп¬ністю знань, так званим «рівнем техніки». Вирішення завдання ви¬знають новим, якщо воно не є складовою частиною рівня техніки. Ноу-хау — повністю або частково конфіденційні знання, що містять відомості технічного, економічного, адміністративного, фі¬нансового характеру, використання яких забезпечує певні
переваги особі, яка їх одержала. О Об'єкти суміжних прав — це виконання, фонограми, відеограми та програми організацій мовлення. Об'єкти, що не охороняються авторським правом. Не є об'єктами авторського права: офіційні документи (закони, постанови, рішен¬ Короткий термінологічний словник 646 ня тощо), а також їх офіційні переклади; офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо); витвори народної творчості; повідомлення про новини дня або повідомлення про по¬точні под
ії, що мають характер звичайної інформації; результати, одержані за допомогою технічних засобів, призначених для вироб¬ництва певного роду, без здійснення творчої діяльності, безпосе¬редньо спрямованої на створення індивідуального твору. Об'єкти, що охороняються авторським правом. Національні зако¬ни і міжнародні конвенції охороняють твори літератури, науки і мистецтва. Під охороною наукових творів розуміється захист їх «лі¬тературної» або «художньої» форми, а не власне наукових
ідей. Ко¬ло зазначених творів дуже широке і національні закони визначають їх у надто широкій формі. Такі загальні визначення нерідко супро¬воджуються примірними переліками творів. Обсяг прав, що передаються. У разі повного переходу (відчужен¬ня) прав правонаступник придбаває всі майнові права автора на йо¬го твір або твори і має право використовувати
їх так, нібито сам він був їх автором. Такі договори можуть порушувати інтереси творця твору, якщо вони стосуються всіх його наступних робіт або перед-бачають передачу всіх його прав. Тому більшість законів обмежу¬ють передачу прав на майбутні твори. Якщо справа стосується ча¬сткової передачі прав, правонаступник відповідно до договору зви¬чайно одержує одну або кілька конкретних правомочностей, обу¬мовлених договором.
Обсяг правової охорони. Згідно з чинним законодавством Ук¬раїни обсяг правової охорони визначається: - для винаходу (корисної моделі) — формулою винаходу (корис¬ної моделі); — для промислового зразка — сукупністю ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макеті, малюнку); — для сорту рослин — описом сорту; - для топографії ІМС — зображенням топографії ІМС на ма¬теріальному носії. Оприлюднення (розкриття публіці) твору — здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта а
вторського права і (або) суміжних прав _ Короткий термінологічний СЛОВНИК 647 дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублі¬кування, публічного виконання, публічного показу, публічної де¬монстрації, публічного сповіщення тощо. Опублікування твору, фонограми, відеограми — випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'
єкта авторського права і (або) суміж¬них прав, виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, зда¬вання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, на¬дання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором або переда
чі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування руко¬пису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з від-критим доступом та можливістю одержання у ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми. Організація ефірного мовлення — телерадіоорганізація, що здійс¬нює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва,
так і виробництва інших ор¬ганізацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а та¬кож лазерних променів, гама-променів тощо) у будь-якому частот¬ному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників). Організація кабельного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і про¬грам мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою
то¬го чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи ін.). Організація мовлення — організація ефірного чи кабельного мов¬лення. Основні майнові права. Автор володіє виключним правом дозво¬лити певні дії щодо творів, які охороняються та поділяються на дві основні категорії: право на відтворення і право на опублікування. Короткий термінологічний словник 648 Особисті немайнові права виконавц
ів. Незалежно від майнових прав виконавця і навіть у разі їх передачі виконавець щодо своїх незаписаних усних виконань і виконань, записаних на фонограми чи відеограми, має право вимагати бути визнаним як виконавець своїх виконань, крім тих випадків, коли ненадання такого права диктується способом використання виконання і заперечення проти будь-якого перекручення, спотворення або іншої зміни своїх вико¬нань, що можуть завдати шкоди його репутації.
Особисті права — права, надані для охорони інтересів, що нале¬жать до особистості. Ці права опосередковано стосуються вимог ав¬торів або виконавців щодо використання їх творів або виконань. Офіційні акти законодавчого, адміністративного або юридичного ха¬рактеру — це законодавчі акти, судові постанови та інші рішення ор¬ганів влади; норми і стандарти, що стосуються промислових виробів і різних служб; постанови адміністративних органів і ї
х офіційні пе¬реклади; офіційні акти авторським правом не охороняються. Охорона баз даних (компіляцій даних). База даних (компіляція даних) або іншої інформації, яка завдяки відбору або упорядкуван¬ню її змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охо¬роняється авторським правом. Охорона не поширюється власне на дані або інформацію і не стосується будь-якого авторського права, яке вже існує на самі дані або інформацію. Охорона комп'ютерних програм. Комп'ютерні програми у вих
ід¬ному або об'єктному коді охороняються подібно до охорони, що надається літературним творам за Бернською конвенцією (1971 р.). Охорона назви твору. У тому разі, якщо назва твору має оригі¬нальний характер, вона охороняється авторським правом. Навіть якщо твір більше не охороняється, ніхто не може використати на¬зву для позначення іншого твору того самого виду, якщо таке ви-користання може ввести в оману. Охорона перекладів. Переклад базується на оригінальному творі. Його мета — якомог
а точніше передати текст оригіналу іноземною мовою. Для виконання цього завдання вимагаються спеціальні на¬ Короткий термінологічний словник 649 вички, знання не тільки двох використовуваних мов, а й самого предмета перекладу. Авторські права перекладача не зачіпають прав автора оригіналу. Для використання перекладу необхідно одержати згоду обох авторів — оригінального твору і перекладу. Охоронний документ — документ, що забезпечує правову о
хоро¬ну об'єктів інтелектуальної власності. Оцінка об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) — це процес ви¬значення вартості ОІВ у грошовому вираженні. Вартість ОІВ у ме¬жах діючого підприємства — величина, що відображає сукупну ко¬рисність ОІВ і є внеском до результатів функціонування підприєм¬ства як єдиного комплексу при виробництві товарів і наданні по¬слуг. П_ Патент — це охоронний юридичн
о-технічний документ, що ви¬дається уповноваженим компетентним державним органом (Дер¬жавним департаментом інтелектуально? власності) і яким держава засвідчує виключне право власника на створений ним об'єкт про¬мислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорт рослин). Це юридичний документ, оскільки закріплює за влас¬ником патенту визначені законом права. Водночас це технічний до¬кумент, оскільки він дає технічний опис об'єкта. Патент засв
ідчує від імені держави: — що заявлена пропозиція є охороноспроможним об'єктом; - встановлення права авторства на об'єкт; — визнання права власності на об'єкт; - визнання пріоритету на об'єкт. Патентна грамота — офіційний бланк для оформлення патенту. Патентна грамота видається в одному примірнику незалежно від кількості власників патенту. Патентна документація — сукупність патентних документів. Патентна інформація — будь-яка інформація, що міститься в па¬тентних документах.
Короткий термінологічний словник 650 Патентна чистота — юридична властивість об'єкта техніки, що полягає в можливості його використання у даній країні без пору¬шення діючих на ЇЇ території охоронних документів виключного права. Патентний повірений — це представник у справах інтелектуаль¬ної власності, який надає фізичним та юридичним особам допомо¬гу: послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представля
є їх інтереси перед Установою, а також судо¬вими органами, кредитними установами, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами. Патентний фонд — упорядковане зібрання патентних документів і довідково-пошуковий апарат до нього, а також нормативно-мето¬дичні та інші матеріали з питань охорони промислової власності. Патентовласник — фізична або юридична особа, якій належить патент на об'єкт промислової власності. Патентоздатність (охороноздатність) — відповідність об'єкта про¬мислової власності критеріям, ная
вність яких відповідно до чинно¬го законодавства необхідна для надання заявленому об'єкту право¬вої охорони. Патентування — це комплекс заходів, спрямованих на одержан¬ня правової охорони на такі об'єкти промислової власності: вина¬ходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин. Передача (вщступлення) авторського права. Майнові права авто¬ра можуть бути відступлені повністю або частково і можуть бути пе¬редані для вико
ристання за авторським договором. Передача права власності та авторських прав. Необхідно розріз¬няти дії щодо передачі власності та дії щодо передачі авторських прав. Коли автор дарує іншій особі або організації примірник своєї книги, то він передає тільки право власності на цей примірник, але не авторські права. Передача права на використання. Право на використання твору може бути передане тільки за згодою автора.
Автор не може без до¬статніх підстав відмовити у наданні такої згоди. Короткий термінологічний словник 651 Піратство — відтворення опублікованих творів або фонограм будь-яким способом для публічного розповсюдження, а також ре¬трансляція радіотелепередач без відповідного дозволу. Плагіат — недозволене запозичення, відтворення чужого літера турного, художнього або наукового твору (чи його частини) під своїм іменем або псевдонімом, не сумісне як з творчою діяльністю, так і з нормами моралі та за
кону, що охороняє авторське право Плагіат переслідується законом. Позивач — особа, яка подає позов; сторона, яка скаржиться або подає позов у цивільному судочинстві. Позов — подана в судовому або арбітражному порядку вимога, що випливає з належного позивачеві права відповідно до договору або інших передбачених законом підстав. Поняття авторського права. Авторське право в об'єктивному ро¬зумінні становить сукупність правових нор
м, що регулюють відно¬сини щодо створення і використання творів літератури, науки і ми¬стецтва. Авторське право в суб'єктивному розумінні — це ті осо¬бисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створи¬ли твори літератури, науки і мистецтва. Посягання на твір — усі форми обходження з твором або його використання, що завдає шкоди художній цінності твору або репу¬тації Його автора. Подібні дії є порушенням особистих немайнових прав.
Походження товарів — приналежність товарів до певного місця, з якого вони походять, тобто місця їх виготовлення, видобування або перероблення. Походження товарів може бути географічним і негеографічним. Зокрема, географічне походження — це країна, регіон або певна місцевість, а негеографічне походження товару В це пряме відношення (приналежність) товару до певного виробни¬ка (підприємства), що його виробляє, видобуває або переробляє. Права автора. Відповідно до авторсько-прав
ового законодавства всі наявні компоненти авторського права на твір, що стосуються різних способів або аспектів використання твору. Вони визначають Короткий термінологічний словник дії, від яких правоволодідець повинен бути захищений. Здійснюю¬чи ці права, він може використовувати твір сам або давати на те дозвіл іншим особам. Крім власне майнових і особистих немайно¬вих прав, існують також права, що належать до обох ци
х категорій, наприклад, права на переробку і переклад, що відображають мо¬ральні інтереси, пов'язані з цілісністю оригінального твору, і май¬нові інтереси, що стосуються використання твору у видозмінених формах. Право післякористування — це право на вільне використання у межах визначеної території винаходу, якщо його використання по¬чалося або були зроблені необхідні приготування для його викори¬стання в період тимчасового припинення дії патенту на цей об'єкт. Якщо відповідний річний збір за підтримку чинності патенту не сплачено у стро
к чи в межах пільгового строку, патент втрачає чин¬ність з моменту закінчення пільгового строку. Але у разі, коли не¬своєчасна сплата збору була неминучою, тобто мала місце з неза¬лежних від патентовласника причин, патент може бути визнаний чинним. Патент, дію якого збережено внаслідок сплати збору після закінчення пільгового строку, не обмежує права осіб чи їх правона¬ступників, які виготовляли, продавали або використовували у своїй підприємницькій
діяльності об'єкт, що охороняється патентом, після закінчення пільгового періоду, але до фактичної сплати збо¬ру. Право післякористування одержують також особи, які в цей пе¬ріод зробили суттєві виробничі приготування чи капіталовкладен¬ня, пов'язані з промисловим освоєнням об'єкта, що охороняється. Право попереднього користування. Згідно з чинним законодавст¬вом України право попереднього користування - це право будь-якої фізичної або юридичної особи, яка до дати подання заявки до патентного в
ідомства або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріо¬ритету, в інтересах своєї діяльності добросовісно використовувала чи зробила необхідні приготування для використання заявленого винаходу, корисної моделі, промислового зразка на безоплатне продовження такого використання або на використання, передба¬чене зазначеною підготовкою. Право попереднього користування може бути передано будь-якій особі разом з підприємством чи діло¬вою практикою або тією частиною пі
дприємства чи ділової практи¬ 652 _ Короткий термінологічний і л. ПШИК. 653 ки, де було використано заявлений об'єкт чи відносно якою було зроблено значну і серйозну підготовку для такого використання Промислова власність — це вид інтелектуальної власності, шо охоплює права на такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуго¬вування, фірмові найменування та зазначення про походження чи найменування місц
я походження товарів, а також припинення не¬добросовісної конкуренції. Правонаступництво — це перехід прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Пріоритет — першість у часі при здійсненні будь-якої діяльності Програма — сукупність живого виконання і (або) запису, шо складаються із зображень і (або) звуків, втілених у сигнали, і ви¬промінюються з метою наступного розповсюдження. Програмне забезпечення — детальний опис комп'ютерної програ¬ми, яка визначає набір інструкцій, відповідних даній програм
і, та всі види допоміжних матеріалів, призначених для забезпечення ро¬зуміння або застосування комп'ютерної програми. Вихідна інфор¬мація з програмного забезпечення розглядається як твір, шо охоро¬няється авторським правом. Продюсер — особа, яка організовує і (або) фінансує театральні постановки, постановки кінематографічних творів, передачу твору по радіо або виробництво фонограм, відеограм. Як правило, про
¬дюсер несе відповідальність за дотримання авторського права і суміжних прав на твори та інші об'єкти, використовувані для по-становки. Промисловий зразок. Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок визначається як результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Прототип — це найближчий за суттєвими ознаками до об'єкта винаходу аналог, в
ідомий з існуючого рівня техніки. При виборі прототипу з кількох аналогів беруть до уваги кількість суттєвих оз¬нак, що збігаються або близькі до ознак об'єкта винаходу, та тех¬ Короткий термінологічний словник 654 нічний результат при використанні обох об'єктів. Ознаки прототи¬пу використовуються при складанні формули винаходу, де вони визначаються спільними з ознаками винаходу родовими поняттями.
Р_ Раціоналізаторська пропозиція — пропозиція, що є новою і ко¬рисною для підприємства, організації, установи, міністерства, ві¬домства, до якої вона подана, і передбачає зміну або удосконален¬ня: конструкції виробу; технології виробництва; складу матеріалу. Репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне від¬творення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи змен¬шеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або йо¬го примірника шляхом фотокоп
іювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оп¬тичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер. Роялті — періодичний платіж; виплата ліцензійної винагороди протягом чинності ліцензійного договору, починаючи від моменту випуску готової продукції: або у вигляді відрахувань від вартості творів за ліцензією продукції, або у формі відсотка від суми обігу щодо продажів чи в
ід суми прибутку, або у вигляді зборів від оди¬ниці виготовлюваної за ліцензією продукції; особливий різновид авторської винагороди, що становить частку автора в доходах, одер¬жаних від використання його твору. Рукопис — оригінальний примірник письмового твору в тому ви¬гляді, в якому його зафіксував автор. У більш широкому розумінні рукопис іноді розглядається як категорія, протилежна опублікова¬ним примірникам письмового твору, шо містить ус
і неопубліковані примірники оригіналу. С_ Свідоцтво про реєстрацію знака для товарів і послуг — охоронний документ, шо засвідчує право його володільця на використання Короткий термінологічний словник знака для товарів і послуг і розпорядження ним. а також заборону його використання іншими способами. Службовий винахід — винахід, створений у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця винахідника. Сорт рослин — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид п
ер¬шого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботаніч¬них таксонів, шо, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: — може бути визначена ступенем прояву ознак, шо є результа¬том діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; — може бути вирізнена від будь-якої іншої групи рослин ступе¬нем прояву принаймні однієї з цих ознак; — може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Співавторство — створенн
я об'єктів інтелектуальної власності в результаті спільної праці двох або більше фізичних осіб. Спотворення твору — будь-які внесені до твору зміни, що спо¬творюють справжнє значення або форму його вираження і є пору¬шенням особистих немайнових і майнових прав. Строк охорони — передбачений законом строк правової охорони об'єктів інтелектуальної власності. Суміжні права. Поряд з охороною прав авторів творів науки, л
і¬тератури і мистецтва національні законодавства охороняють права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і орга¬нізацій мовлення (суміжні права). Істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав авторів творів. Лише в тих випадках, коли виконується, записується на фоногра¬му, відеограму або передається в ефір чи по кабелю твір, що не охо¬роняється законом, або об'єкт, який не є результатом творчої діяльності, суміжн
і права мають самостійний характер. Охорона об'єктів суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів ав¬торським правом. Суб'єкти суміжних прав мають, як і автори, ви¬ключні права на використання своїх об'єктів у будь-якій формі. Короткий термінологічний словник т_ Твір — будь-який твір науки, літератури, мистецтва, шо відпо¬відає вимогам авторського права. Товарний знак (знак для товарів і послуг) — це один
із засобів ідентифікації товарів або послуг, тобто позначення, здатне відріз¬няти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої особи. Топографія ІМС — зафіксоване на матеріальному носії просто¬рово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Ф_ Фірмове найменування — це позначення, що належить до роз¬різняльних знаків. Належить до об'єктів промислової власності в
ід¬повідно до ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності, слугує для розпізнавання підприємства, виділення його серед інших. Форма чи спосіб вираження твору — метод, за допомогою якого можливе сприйняття твору, наприклад, виконання, декламування, фіксація, створення матеріальної форми тощо. Формула в заявці на патент або в патенті — патентні домагання; стисла характеристика, що містить сукупність істотних ознак вина¬ходу (корисної моделі), достатню для до
сягнення зазначеного заяв¬ником технічного результату. Формула служить для визначення об¬сягу правової охорони, що надається патентом. Франчайзинг —у широкому розумінні особливе право, спеціаль¬ний привілей, пільга. Цивільно-правові способи захисту прав — передбачені законодав¬ством матеріально-правові заходи примусового характеру, за доло- 656 Короткий термінологічний СЛОВНИК Могою яких здійснюється визнання або відновлення порушених або оспорюван
их прав та штересів авторів, об'єктів авторського права і суміжних прав або володільців на них, припинення порушень, а та¬кож майновий вплив на порушників. Основна мета цивільно-пра¬вової відповідальності — відшкодування завданої шкоди. Ш_ Штам — сукупність клітин, що мають загальне походження і ха¬рактеризуються однаковими стійкими ознаками. 6
57 Основні джерела Основні джерела права інтелектуальної власності Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 черв¬ня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верхов¬ною Радою Української РСР 16 серпня 199() р. // Відомості Верховної Ради
Української РСР. — 1990. — № 31. Ст. 429. КОДЕКСИ УКРАЇНИ Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11 Ст. 461. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1963. — № 30. Ст. 463. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. // В
ідомості Верховної Ради Української РСР. — 1963. — № ЗО. Ст. 464. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Вер¬ховної Ради України. — 2001. — № 25—26. — Ст. 131. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1984. — Дода¬ток до №
51 Ст. 1123. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1971. — № 50. — Ст. 375. Митний кодекс України від 12 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України 2002 № 38-39 Ст. 288. Господарський кодекс України // Офіц
ійний вісник України, — 2003. -М» П. -Ст. 462. Господарський процесуальний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 36 Ст. 188. 658 Основні джеі ЗАКОНИ УКРАЇНИ «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р № 142-ХІІ // Відомості Верховної Ради Українсько
ї РСР. — 1990 - №34 Ст. 499. «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р. № 8312-Х! // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1989. — № 45. — Ст.631. «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХП // Відомості Верхов¬ної Ради Української РСР 1991 № 20 Ст. 249. «Про підприємництво» від 7 лютого 1
991 р. № 698-XIІ // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 14. — Ст. 168. «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. № 887-ХІЇ // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 24. — Ст. 272. «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-ХЇІ // Відомості Верховної Ради Української РСР. —
1991. — № 29 Ст. 377. «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — Ст. 646. «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХН // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682. «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ, в
ід 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. — Ст. 20. «Основи законодавства України про культуру» від 12 лютого 1992 р. № 2И7-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 294. «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-Х1І // Відомості Вер¬ховної Ради України. — 1992 № 48. — Ст. 650. «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 19
92 р. № 2707-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 50. — Сг. 678. «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р. № 2780-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683. «•4-414 659 Основні джерела 660 «Про охорону прав на сорти рослин» в редакці
ї Закону України від 17 січня 2002 р. № 2986-Ш // Офіційний вісник України 2002. -№ 7. — Ст. 278; Відомості Верховної Ради України 2002 № 23. -Ст. 163. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. № 3322-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — Ст. 345. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в
ід 1 червня 2000 р. № 1771-Ш із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2188-111 // Відомості Верховної Ради України. -2001 № 8 Ст. 37. «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3699-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України. — 1994 № 8. -Ст. 37; 2001 № 8 Ст. 37. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від
15 грудня 1993 р. № 3688-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України. — 1994 № 7. -Ст. 36; 2001 № 8 Ст. 37. «Про насіння» від 15 грудня 1993 р. № 3690-ХІІ // Відомості Верхов¬ної Ради України. — 1994. — № 2. — Ст. 5. «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р. № 3691 -XII від 21 грудня 1999 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 2000. — № 6 Ст. 37. і «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Сг. 43. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачен¬ня і радіомовлення» від 22 жовтня 1997 р. № 595/97-ВР // Голос Ук¬раїни. — 1997. — 14 листопада. «Про авторське право і суміжні права» в
ід 11 липня 2001 р. № 2627-Ш // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43. — Ст. 214. «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ // Відо¬мості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст, 93. «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України 199
4. -№ 31 Ст. 286. «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р № 74/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995 № 13 Ст. 83. _ Основні джерела 661 «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. № 51/95-ВР // Відомості Верховної Ради України 1995 № 9. - Ст. 56. «Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні но¬вих сортів рослин» від 2 ч
ервня 1995 р. № 209/95-ВР // Відомості Вер¬ховної Ради України 1995. — № 22 Ст. 168. «Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків» від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. -№37. -Ст. 281. «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР // В
ідомості Верховної Ради України. — 1996. — № 19. — Ст. 80. «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. № 123/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996 № 22 Ст. 86. «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України 1996 № 36. — Ст. 164. «Про рекламу» від
3 липня 1996 р. № 270/96 // Відомості Верховної Ради України 1996 № 39 Ст. 181. «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР // Відо¬мості Верховної Ради України. — 1997. — № 32. — Ст. 206. «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-В
Р // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 50. — Ст. 302. «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР // Відомості Верховної Ради України 1997. -№ 52 Ст. 312. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 лис¬топада 1997 р. № 621/9
7-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998 № 8 Ст. 28; 2001 № 8 Ст. 37. «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р. № 9/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 22. — Ст. 114. «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 199
2 р. № 2782-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1993 № І Ст. 1. Основні джерела 662 «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» від 23 груд¬ня 1998 р. № 353-ХЇУ // Відомості Верховної Ради України 1999. -№ 5-6 От. 46. «Про національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 р. № 74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України 1998 № 27-28 Ст. 181. «Про охорону прав на зазначення походження то
варів» від 16 черв¬ня 1999 р. № 752-ХЇУ // Відомості Верховної Ради України 1999. -N9 32 Ст. 267, 2001 № 8 Ст. 37. «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР // Відомості Верховної Ради Ук¬раїни 1998 № 19 Ст. 98. «Про внесення змін до деяких законів
України з питань інтелекту¬альної власності» від 21 грудня 2000 р. № 2188-Ш. // Відомості Вер¬ховної Ради України. — 2001. — № 8. — Ст. 37. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фоно¬грам» від 23 березня 2000 р. № 1587-1II // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 5-6. — Ст. 46. «Про внесення зм
ін до деяких законодавчих актів України щодо по¬силення відповідальності за порушення прав на об'єкти права інтелек¬туальної власності» від 5 квітня 2001 р. № 2362 // Відомості Верховної Ради України 2001 № 23 Ст. 117. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяль¬ність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-111 // Відомості Верховної Ради України
2001 № 47 Ст. 251. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів гос¬подарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. — Сг. 276. «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 199
7 р. № 168/97 зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. — 1997 № 21 Ст. 156. «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. N° 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України 1997. — № 27 Ст. 181. Основні джерела 663 ♦Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо по¬силення відповідальності за порушення прав на об'єкти права інтелек¬туальної власності» від 5 квітня 2001 р. // Інтелектуальна власність. — 2001 № 4. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фоно¬грам» від 23 березня 2000 р. // Інтелектуальна власність. — 2001. — №4. «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони прав на зазначення походження товар
ів» від 15 листопада 2002 р. // Інтелектуальна власність — 2002. — № 1. «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 15 листопада 2001 р. // Інтелектуальна власність — 2002. -№ і. «Про особливості державного регулювання суб'єктів господарюван¬ня, пов'язані з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазер¬них систем зчитування» від
7 січня 2002 р. // Інтелектуальна власність 2002. — № 2—3. «Про інноваційну діяльність» від 14 липня 2002 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелекту¬альної власності» від 4 липня 2002 р. // Інтелектуальна власність. — 2002 № 11. ПОСТАНОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХН // Відомості Верховної Ради України 1991. — № 38. - Ст. 5
02. «Про Державний Герб України» від 19 лютого 1992 р. № 2137-Х1І // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 40. — Ст. 592. «Про реалізацію Закону «Про* економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. № 143-ХІІ // Відомості Верховної Ради Ук¬раїнської РСР 1990 1 34.1 Ст. 500. сновні джерела _ 664 УКАЗИ ПРЕЗ
ИДЕНТА УКРАЇНИ «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 5 грудня 1999 р. № 1573/99 // Офіційний вісник України. — 1999. — а 50 Ст. 2435. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. № 285/2001. // Урядовий кур'єр 2001 5 трав¬ня. — № 79. «Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раці
оналізаторських пропозицій». Затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92 // Інтелектуаль¬на власність в Україні: правові засади та практика. Промислова влас¬ність Т. 3: - К.: Ін Юре, 1999 С. 212-215. «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту права інтелек¬туальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розпов¬сюдження диск
ів для лазерних систем зчитування» від 30 січня 2002 р. // Інтелектуальна власність. — 2002. — № 1. «Про Всеукраїнське агентство авторів» від 5 жовтня 2002 р. // Інтелектуальний капітал — 2002. — № 2. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня // Інтелектуальна власність — 2001. — № 4. ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про утворення у складі Міністерства освіти
і науки Державного де¬партаменту інтелектуальної власності» від 4 квітня 2000 р. № 601. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 14. — Ст. 568. «Про затвердження Положення про Державний департамент інтелек¬туальної власності» від 20 червня 2000 р. № 997 // Офіційний вісник України 2000 № 25 Ст. 1060. «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за
використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядок їх виплати» від 18 січня 2003 р № 71. «Про затвердження мінімальних ставЬк винагороди (роялті) за вико¬ристання об'єктів авторського права і суміжних прав» 18 січня 2003 р № 72 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 4. — Ст. 129. ■^И Основні джерела 665 «Про мінімальні ставки ав
торської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р. № 784 // Збірник постанов Уряду України. — 1995. — № 2 Ст. 33. «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосу¬ються права автора на твір» від 27 грудня 2001 р. № 1756 // Офіційний вісник України 2001 № 52 Ст. 2369. «Положение о фирме» от 22 июня 1
927 г. // Известия ВЦ И К Союза ССР от 8 июля 1927 г. «Про затвердження Положення про порядок виробництва, зберіган¬ня, продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізу¬альних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 2001. — № 4. «Про затвердження Положення про порядок зберігання та знищен¬ня немаркованих примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 200
1. — № 4. «Про затвердження Положення про порядок зберігання та перевезен¬ня територією України немаркованих примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 2001 № 4. «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр одержувачів кон¬трольних марок» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 2001 № 4. «Про затвердження Положення про порядок сплати зборів
за дії, пов'язані з охороню прав на об'єкти інтелектуальної власності» від 22 травня 2001 р. // Інтелектуальна власність — 2001. — № 7. «Про затвердження мінімальних ставок авторської винагороди /ро¬ялті/ за публічне виконання, публічний показ, публічне сповіщення або ретрансляцію /повторне публічне сповіщення/ творів науки, літе¬ратури і мистецтва» від 18 січня 2003 р. // Інтелектуальна власність — 2003 № 2. МІЖНАРОДНІ К
ОНВЕШІЇ УГОДИ ТА ДОГОВОРИ Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Па¬ризький Акт від 24 липня 1971 р змінений 2 жовтня 1979 р.: Інтелек¬ Основні джерела Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р.: Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика, — Науїс-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — Т.
1: Право інтелектуаль¬ної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 243—262. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, вироб¬ників фонограм і організацій мовлення // Інтелектуальна власність. — 2001 № 2 С. 71-75. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності, прийнятий Дипломатичною конференцією 2
0 грудня 1996 р. // Інтелектуальна власність 2001 № 2 С. 81-85. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про вико¬нання і фонограми, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. // Інтелектуальна власність. — 2001. — № 2. — С. 76— Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незакон¬ного відтворення їх фонограм (Женева, 2
9 жовтня 1971 р.). — Ав¬торське право і суміжні права. Законодавство та судова практика. — 36, нормат. актів. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 171—174. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Уго¬да ТРІПС) // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 5, 6, 7. С. 186-224. 81. туальна власність в Україні: правові засади та практика. — Наук практ. вид.: У 4-х т. /
За заг. ред. О. Д. Святоцького. — Т. 1: Право інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «ін Юре», 1999. — Література для поглибленого вивчення курсу 1. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кни¬гах/За ред. А. С. Довгерта. — Книга 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Уклад. Р. В. Дроб'язко. — К.: Ін Юре, 2001. — 520 с. —
Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів /Уклад. В. С. Дроб'язко К.: Ін Юре, 2001 460 с. 2. Авторское право Украины. Сборник нормативно-правовых актов / Под ред. В. В. Ситцевого. — Издательство Агентства по зашите прав авторов. Рес инкорпоралис, 1996. — 164 с. 3. Азбука авторского права / Под ред. Е. В. Тарасовой. — М 1982. 4. Азимов Ч. Н. Договорные отношения в области научно-техническо¬го прогресса. — Харьков,
1981. 5. Азимов Ч. Н. Основы патентного права Украины. — Харьков, 1995. 6. Андрощук Г. А Крайнев П. П. Экономическая безопасность пред¬приятия: Зашита коммерческой тайны. — Монография. — К.: Ин Юре, 2000 400 с. 7. Андрощук Г Крайнев П Кавасс И. Право интеллектуальной собст¬венности. Торговые аспекты. — К.: Ин Юре, 2000. — 162 с. 8. Андрощук Г. А Работягова Л. И.
Патентное право: правовая охра¬на изобретений. — Учебное пособие. — К.: МАУП, 1999. — 212 с. 9. Антимонов Б. С, Флейшниц Е. А. Авторское право. — М 1957. 10. Антимонов Б. С Флейшниц Е. А. Изобретательское право. — М 1960. 11. Бадиця І. А. Авторське, винахідницьке право, право на відкриття і міжнародний захист авторських прав. — К 1997. — 107 с. 12. Белов В. В Витопись Г.
В Денисов Г. М. Интеллектуальная соб¬ственность. Законодательство и практика его применения: Учеб. посо¬бие Мл Юрист, 2002 288 с. 13. Богуславский Ш. М. Вопросы авторского права в международных отношениях. — М.: Наука, 1973. — 336 с. 14. Богуславский М. М. Патентные вопросы в международных отно¬шениях. — М 1962. 667 Література 668 15. Бромберг Г. В Розов Б. С. Интеллектуальная собственность: дей¬ствительность переходного периода и рыночные перспективы. — М.: ИНИЦ, 19
98 208 с. 16. Брыжко В. М Завгородний А. Ф Пичкур А. В. Лицензирование прав и патентование научно-технологической продукции. — К.: УААН, 1994 202 с. 17. Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал: теоретичний ас¬пект // Інтелектуальний капітал. — 2002, № 1. — С. 16—27. 18. Введете в интеллектуальную собственность // ВОИС,
1998. — 652 с. 19. Венгеров А. Б. Право и информация в условиях автоматизации уп¬равления. — М, 1978. 20. Гаврмов Э. П. Издательство и автор. Вопросы и ответы по автор¬скому праву. — М 1981. її. Гаврилов Э. П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития. — М.: Наука, 1984. 22. Гераменко В. Договір у правовідносинах при використанні інте¬лектуальної (промислової) власност
і// Інтелектуальна власність. — 2000, №4 С. 12-17. 23. Горленко С. А. Правовая охрана наименований мест происхожде¬ния товаров М.: ВНИИПИ, 1998 ПО с. 24. Гришаев С. П. Правовая охрана изобретений, промышленных об¬разцов, полезных моделей в России и за рубежом. — М 1993. — 72 с. 25. Дадерко Ю. Р. Правовая охрана фирменных наименований в СССР и других странах М.: ВНИ
ИПИ, 1992. 26. Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. — К 1996. 27. Дюма Ролан. Литературная и художественная собственность. — М, 1993. 28. Зінов В. Проблеми комерціалізації результатів досліджень і розробок // Інтелектуальна власність. — 2000, № 3. — С. 35—42. 29. Зинов В Сафарун К. Интеллектуальный капитал как базовая ха¬рактеристика стоимости бизнеса // Інтелектуальна власність. — 2001, № 5-6 С. 23-25.
30. Захист прав інтелектуальної власності: Досвід Сполучених Штатів Америки. — 36. документів, матеріалів, статей. / За заг. ред. О. Д. Свя¬тоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 368 с. 31. Зобов'язальне право. Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К 1998. 32. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика.
Наук практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Ін Юре, 1999. Література 669 33. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: 36. наук, статей / За ред. Ю. С. Шемшучснка, 10. Л. Бошицького. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАЛ України, 2002. — 424 с. 34. Інтелектуальна власн
ість: словник-довідник / За заг. ред. О. Д. Святоцького.: У 2-х т К.: Ін Юре, 2000. 35. Интеллектуальная собственность (в двух книгах). — Минск, 1997. 36. Интеллектуальная собственность. Основные материалы / Перевод с английского. — Новосибирск, 1993. 37. Интеллектуальная собственность: Сборник типовых договоров. — М.: ИНФРА-М, 1995 256 с. 38. Интеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты. —
Научно-практ. изд.: В 2-х т. / Под общ. ред. А. Д. Святоцкого, В. П. Петрова К.: Ин Юре, 1999. 39. Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник для вузов. — М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА - М), 2000 480 с. 40. Капица Ю. М. Экспорт-импорт технологий: правовое регулирова¬ние. Национальная Академия Украины. Центр интеллектуальной собст¬венности и передачи технологий. — К
2000. — 106 с. 41. Крайнев П. П Работягова Л. / Дятлик І. І. Патентування винаходів в Україні / За ред. П. П. Крайнева: Монографія. — К/. 1н Юре, 2000 340 с. 42. Кохановська О. В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин К, 2001. — 212 с. 43. Махагонова А. В. Авторское право: Учеб. пособие. — М.: Юрид. лит 1999 288 с.
44. Мельник 0. Ы. Правова охорона знаків для товарів і послуг. — Ірпінь, 2000 135 с. 45. Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності в Україні. — Харків, 2002. — 362 с. 46. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів. Наук практ. вид. / За ред. О. Б. Бугнік-Сіверського: — К.: Ін Юре, 2000 348 с. 47. Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре,
1999. — 580 с. 48. Охорона промислової власності в Україні: Монографія / За ред. О. Д. Святоцького, В. Л. Петрова. — К.: Ін Юре, 1999. — 400 с. 49. Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правові акти / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004 1176 с. 50. Лідопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуаль
ну власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — № 3. — С. 3-14. Література _ 670 51. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии / Пер ред. и коммент. Г. А. Ан-дрощука, А. П. Пахаренка — К.: Таксон, 1997. — 112 с. 52. Практичний посібник з оподаткування нематеріальних активів. Наук практ. вид. / За ред. О. Б. Бутнік-Сіверського. —
К.: Ін Юре, 2000 348 с. 53. Прахов />. Г Зенкин Я. М. Изобретательство и патентоведение. —-К.: Техника, 1988 256 с. 54. Промислова власність: Законодавчі та нормативні акти: У 3-х т. / Укладач П. М. Цибульов К.: УкрГНТЕЛ, 1998. Т. І.: Законодавство України з питань промислово
ї власності — 138 с; Т. 2.: Відомчі норма¬тивні акти України з питань промислової власності. — 310 с; Т. 3.: Між¬народні угоди з питань промислової власності. — 124 с. 55. Соловьев Р. / Авторское право: Комментарий к Закону Россий¬ской Федерации «Об авторском праве и смежных правах». — М.: Изда¬тельство «Ось-89», 2001 192 с. 56. Цира А. Франчайзинг и франчайзинговый договор. — К
2002. — 240 с. 57. Шестимиров А. А Минаев А. А. Промышленные образцы. — М 1996 397 с. 58. Шинкаренко М. Показники доцільності у сфері охорони про¬мислової власності: підсумки 2000 року // Інтелектуальна власність. — 2001 № 4 С. 14-26. 59. Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: Авторсько-правовий аспект. — Харків, 2002. — 368 с. 60. Штефан М. И.
Ответственность за нарушение авторских и смеж¬ных прав // Предлринимательство, хозяйство и право. — 1996. — № 9. — С. 32-35. 61. Штефан М. И. Ответственность за нарушение прав в сфере про-мьншіеішой собственности и судебная защита этих прав // Предприни¬мательство, хозяйство и право. — 1996. — № 10. — С. 41—44. 62. Штумпф. Лицензионный договор. —
М.: Прогресс, 1988. 63. Юрченко А. К. Издательский договор. — Л 1988. Навчальне видання Підопригора Оланас Андронович Бутнік-Сіверський Олександр Борисович Дроб'язко Володимир Степанович Крайнев Петро Павлович Мельник Олена Миколаївна Підопригора Оксана Опанасівна Притика Дмитро Микитович Святоцький Олександр Дмитрович ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Академічний курс Підготували до видання
С. /. Бережинська, Н. М. Шаповалова Комп'ютерна верстка Л. С. Кулешовоі Право інтелектуальної власності: Академ, курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О. А. Підопригора, О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко та ін.; За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -2-ге вид переробл. та допов. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004 672 с. 15ВЫ 966-313-121-7 Зростаюча роль права
інтелектуальної власності в житті суспільства зумов¬лює необхідність ґрунтовного ознайомлення студентів вищих навчальних за¬кладів з основними положеннями чинного законодавства України про інтелек¬туальну власність, історію становлення права інтелектуальної власності, його об'єктами та суб'єктами, особистими немайновими і майновими правами суб'єктів права, способами їх використання та захисту. Цей підручник слугуватиме надійним джерелом в
ідповідних навчальній про¬грамі знань не лише студентам, а й широкому колу читачів. ББК 67.9(4УКР)304я73 Підп. до друку 10.09.2004. Формат 60 х 84/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 39,53. Обл вид. арк.34,87 Наклад 10 000 прим. Зам. № 4-414 Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» Україна, 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21 Тел./факс: (044)
537-51-00,537-51-20 Е-таШ сопсет_іпутіге@е-ро5І.сот.иа Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої тродукції Серія ДК, № 1468 від 14.08.2003 р. Віддруковано у друкарні Концерну «Видавничий Дім «
Ін Юре» Україна, 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21 РОЗДІЛ 9 ПОСТАНОВА Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543 Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 року № 90
1 Кабінет Міністрів України постановляє: 1. Затвердити Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (додається). 2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з додатком. Перший віце-прем'єр-міністр України Ю. ЄХАНУРОВ 118 Права і обов'язки суб'єктів
інтелектуальної власності ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України вів 22 травня 2001 р. № 543 ПОЛОЖЕННЯ про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (У тексті Положення слово «термін» у всіх відмінках та формах числа замінено словом «строк» у відповідному відмінку та числі згідно з постановою Кабінету Мін
істрів України від 16 червня 2003 року № 901) Загальна частина 1. Це Положення визначає строки і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші прави¬ла сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного
договору. 2. Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається: для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться в Україні (резиденти), — у гривнях; (абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. № 901) для громадян і юридичних ос
іб, що постійно проживають чи знаходяться за межами України (нерезиденти), — у доларах США. Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку повинні сплатити резиденти і нере¬зиденти, визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нерезидентів — у доларах С
ША. Якщо заявником (заявниками) є лише винахідник (винахідники) або автор (автори) промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, то збори, передбачені пунктами 1, 2, 8, 11, 12, 21, 23, РОЗДІЛ 9 33, 35—38,46, 56 і 57 додатка до Положення, сплачуються у розмірі 50 відсотків встановленого розміру кожного виду збору. У разі подальшого включення до складу заявників особи, яка не є винахідником або автором, збір сплачу
ється у повному розмірі. (пункт 2 доповнено новим абзацом п 'ятим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. № 901, у зв'язку з цим абзац п'ятий вважати абзацом шостим) До суми збору не включається вартість послуг, пов'язаних з його сплатою. 3. Сплата зборів провадиться через кредитні установи. Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути спла¬чений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним кур¬сом Національного банк
у на день його сплати. 4. Збори сплачуються на розрахункові рахунки уповноважених МОН закладів державної системи правової охорони інтелектуальної власності. Відомості про розрахункові рахунки уповноваженого закладу державної системи правової охорони інтелектуальної власності (да¬лі — уповноважений заклад) оприлюднює МОН. Надходження від зборів за розпорядженням МОН використову¬ються за цільовим призначенням виключно дл
я забезпечення роз¬витку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності. 5. Уповноважений заклад зобов'язаний вести облік документів про сплату зборів та результати перевірки їх відповідності вимогам, установленим цим Положенням. 6. Документом про сплату збору є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма № 0402005). У цьому документі зазначаються платник збо¬ру, вид збору (перелік
сплачуваних зборів), сума сплаченого збору (зборів), а також номер заявки (номери заявок), якщо про нього (них) повідомлено заявника, або номер патенту (патентів) чи сві¬доцтва (свідоцтв), назва країни платника — нерезидента. У разі ко¬ли збір, розмір якого встановлено у доларах США, сплачено у грив¬нях, зазначається курс долара за офіційним обмінним курсом На¬ціонального банку на день сплати збору. 320 Права і обов'язки суб'єктів
інтелектуальної власності пий 321 Документ про сплату збору повинен надійти до уповноваженого закладу разом із заявою (клопотанням, запереченням тощо) про вчинення відповідної дії, якщо інші строки не передбачені цим По¬ложенням, і є дійсним: а) протягом трьох місяців від дня сплати збору за умови, шо у цей строк розмір відповідного збору залишався незмінним; б) протягом одного місяця від дня введення в дію зміненого розміру збору. 7. Сума збору повертається платникові (частково або п
овністю) у разі: сплати збору в більшому розмірі, ніж передбачено цим Поло¬женням; повернення уповноваженим закладом заяви (клопотання) або відмови у її прийнятті. Сума збору повертається за умови, якщо заяву про повернення подано до уповноваженого закладу протягом року від дня зараху¬вання цієї суми на його рахунок, з урахуванням відшкодування ви¬трат на її повернення. Кошти, визнані такими, що підлягають поверненню, за клопо¬танням платника можуть бути зарахова
ні в рахунок збору, який платник повинен внести за вчинення уповноваженим закладом іншої дії. Порядок зарахування коштів визначається установою. 8. Обчислення строків сплати зборів та подання до уповноваже¬ного закладу документа про сплату проводиться у такому порядку: а) якщо строк становить один рік чи певну кількість років, він обчислюється від дня, який настає за днем, коли вчинялася відпо¬відна дія, а закінч
ується наступного року, місяця і дня, що мають ту ж назву і число, які мали місяць і день вчинення дії. Якшо від-повідний місяць наступного року не має дня з таким числом, строк закінчується в останній день цього місяця; б) якщо строк становить один місяць чи певну кількість місяців, він обчислюється від дня, який настає за днем, коли вчинялася відповідна дія, а закінчу
ється наступного місяця і дня, що має те ж число, яке мав день вчинення дії. Якщо наступний місяць не має дня з таким же числом, строк закінчується в останній день цього місяця; РОЗДІЛ 9 в) якщо строк становить певну кількість днів, він обчислюється від дня, який настає за днем, коли вчинялася відповідна дія, а закінчується в день, який є останнім днем відліку строку; г) якщо останній день закінчення строку зб
ігається з вихідним, святковим, неробочим чи іншим днем, коли уповноважений заклад не працює, строк закінчується в перший робочий для закладу день, який настає за вихідним, святковим, неробочим чи зазначеним ви¬ще іншим днем. Строки подання документів про сплату зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи і корисні моделі 9. Документ про сплату збору за подання заявки на винахід, ко¬рисну модель повинен надійти до уповноваженого закладу разом із заявкою або пр
отягом двох місяців після дати подання заявки. Документ про сплату збору за подання міжнародної заявки на винахід, корисну модель повинен надійти до уповноваженого за¬кладу разом із заявкою або не пізніше 23 місяців від дати пріори¬тету, а у разі проведення міжнародної попередньої експертизи — не пізніше 33 місяців від дати пріоритету. 10. Документ про сплату збору за продовження строку надхо¬дження документа про сплату збору за подання заявки повинен на¬дійти до уповноваженого закладу не пізніше шести місяц
ів від да¬ти закінчення цього строку. 11. Документ про сплату збору за продовження строку надхо¬дження перекладу міжнародної заявки на винахід, корисну модель українською мовою та (або) документа про сплату збору за її по¬дання повинен надійти до уповноваженого закладу протягом шес¬ти місяців від дати надходження міжнародної заявки. 12. Документ про сплату збору за продовження строку права на пріоритет попередньої заявки на винахід, корисну модель повинен надійти до уповноваженого закладу протягом двох місяців від
дати закінчення встановленого строку для подання заяви про пріоритет. Клопотання про продовження строку повинне містити відомості про не передбачувані чи незалежні від заявника обставини, з яких його пропущено. 322 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 21*4-414 323 13. Документ про сплату збору за продовження строку подання заяви про пріоритет попередньої заявки на винахід, корисну модель та (або) копії цієї заявки повинен надійти до уповноваженого за¬кладу протяг
ом двох місяців від дати закінчення встановленого строку для подання заяви про пріоритет. Клопотання про продов¬ження строку повинне містити відомості про непередбачувані чи незалежні від заявника обставини, з яких його пропущено. 14. Документ про сплату збору за продовження строку надхо¬дження перекладу попередньої заявки на винахід, корисну модель українською мовою повинен надійти до уповноваженого закладу протягом шести місяц
ів від дати одержання заявником запиту цьо¬го закладу. 15. Документ про сплату збору за подання клопотання про вне¬сення за ініціативою заявника виправлень і уточнень до заявки по¬дається до уповноваженого закладу після одержання заявником рі¬шення про встановлення дати подання заявки і повинен надійти до нього до дати одержання заявником рішення про видачу патенту або рішення про відмову у видачі
патенту. 16. Документ про сплату збору за подання клопотання про про¬довження строку внесення запропонованих уповноваженим закла¬дом експертизи змін до матеріалів заявки на винахід, корисну мо¬дель за одержаним заявником повідомленням про невідповідність матеріалів заявки встановленим вимогам повинен надійти до цього закладу протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення закладу експертизи. 17. Документ про сплату збору за поновлення пропущеного строку внесення запропонованих закладом експер
тизи змін до ма¬теріалів заявки на винахід, корисну модель за одержаним заявни¬ком повідомленням про невідповідність матеріалів заявки встанов¬леним вимогам повинен надійти до закладу протягом дванадцяти місяців від дати закінчення пропущеного строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку повинне містити відомості про причини, з яких його пропущено. 18. Документ про сплату збору за проведення кваліфікаці
йної експертизи заявки на винахід повинен надійти до уповноваженого закладу протягом трьох років від дати подання заявки. РОЗДІЛ 9 19. Документ про сплату збору за продовження строку подання клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід повинен надійти до уповноваженого закладу не пізніше шести місяців від дати закінчення цього строку. 20. Документ про сплату збору за поновлення пропущеного строку подання клопотання про проведення кваліфікаційно
ї екс¬пертизи заявки на винахід повинен надійти до уповноваженого за¬кладу протягом дванадцяти місяців від дати закінчення пропущено¬го строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку по¬винне містити відомості про причини, з яких його пропущено. 21. Документ про сплату збору за продовження строку зажадан-ня від закладу копій патентних матеріалів, протиставлених заявці, повинен надійти до уповноваженого закладу протягом місяця від дати одержання заявником
запиту експертизи. 22. Документ про сплату збору за поновлення пропущеного строку зажадання від закладу копій матеріалів, протиставлених за¬явці, повинен надійти до уповноваженого закладу протягом дванад¬цяти місяців від дати закінчення пропущеного строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку повинне містити відомості про причини, з яких його пропущено. 23. Документ про продовження строку подання на запит експер¬тизи додаткових матеріалів, зажаданих від заявника, повинен надійти до уповноваженого закладу протяго
м двох місяців від дати одержання заявником запиту експертизи або копій матеріалів, про¬тиставлених заявці. 24. Документ про сплату збору за поновлення пропущеного строку подання додаткових матеріалів, зажаданих від заявника, по¬винен надійти до уповноваженого закладу протягом дванадцяти місяців від дати закінчення пропущеного строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку повинне містити відомості про причини, з яких його пропущено. 25. Документ про сплату збору за продовження строку внесе
ння змін до матеріалів заявки та (або) подання додаткових матеріалів за попереднім рішенням про відмову у видачі патенту повинен надій¬ти до уповноваженого закладу протягом двох місяців від дати одер¬ 324 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 325 жання заявником попереднього повідомлення про відмову у видачі патенту. 26. Документ про сплату збору за поновлення пропущеного строку внесення змін до матеріалів заявки та (або) подання додат¬кових матеріалів за повідомленням про попереднє рішення
про від¬мову у видачі патенту повинен надійти до уповноваженого закладу протягом дванадцяти місяців від дати закінчення пропущеного строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку повинне містити відомості про причини, з яких його пропущено. 27. Документ про сплату збору за подання до Апеляційної пала¬ти заперечення проти рішення стосовно заявки на винахід, корис¬ну модель повинен бути відправлений до уповноваженого закладу протягом шести місяців від дати одержання заявником рішення
МОН стосовно заявки чи копій патентних матеріалів, надісланих цим закладом на вимогу заявника. 28. Документ про сплату збору за подання клопотання про про¬довження строку надходження документа про сплату державного мита за видачу патенту повинен надійти до уповноваженого закла¬ду не пізніше шести місяців від дати закінчення встановленого строку. 29. Документ про сплату збору за внесення до Державного реєстру патентів
і деклараційних патентів України на винаходи (ко¬рисні моделі) за ініціативою власника патенту змін щодо патенту (деклараційного патенту) на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель повинен надійти до уповноваженого закладу разом з текстом пропонованих змін. Сума збору не залежить від кількості змін, які вносяться до відповідного реєстру, за умови, що зміни стосуються одного патенту і вносяться за одним клопотанням. 30. Документ про сплату збору за внесення до відповідного ре
єстру відомостей про надання ліцензії на використання винаходу (корисної моделі), відомостей про передачу права власності на ви¬нахід (корисну модель), за внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання ліцензії повинен надійти до уповноважено¬го закладу разом із заявою про реєстрацію відповідних відомостей чи змін до них. РОЗДІЛ 9 31. Документ про сплату збору за подання клопотання про про¬ведення експертизи запатентованого винаходу
або запатентованої корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності повинен подаватися до уповноваженого закладу після публікації відомостей про видачу деклараційного патенту, але не пізніше закінчення строку його дії. (пункт 31 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. № 901) 32. Документ про першу сплату річного збору за підтримання чинності патенту (деклараційного патенту) на в
инахід або декла¬раційного патенту на корисну модель повинен надійти до уповно¬важеного закладу не пізніше чотирьох місяців від дати публікації відомостей про видачу патенту. Документ про сплату цього збору за кожний наступний рік повинен надійти або бути відправленим до цього закладу до кінця поточного року дії патенту за умови сплати збору протягом його останніх чотирьох місяців. Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплаче¬ний протягом дванадцяти місяців після закінчення встановленого строку. У ц
ьому разі розмір річного збору збільшується на 50 від¬сотків, а документ про його сплату повинен бути відправлений до уповноваженого закладу протягом зазначених дванадцяти місяців. Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплаче¬ний заздалегідь, але не раніше ніж за три роки. Якщо до початку року, за який сплачено збір, його розмір збільшився, проводиться доплата різниці суми збору у порядку згідно з абзацом першим цьо¬го пункту. Кошти сплачених заздалегідь зборів не п
ідлягають по¬верненню або зарахуванню з одного року на інший. Строки подання документів про сплату зборів за дії, пов'язані з охороною прав на промислові зразки 33. Документ про сплату збору за подання заявки на промисло¬вий зразок повинен надійти до уповноваженого закладу разом із за¬явкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. 34. Документ про сплату збору за подання клопотання про вне¬сення за
ініціативою заявника виправлень і уточнень до заявки на 326 _Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 327 промисловий зразок, яке подається після одержання заявником рішення уповноваженого закладу про встановлення дати подання заявки або про відхилення заявки, повинен надійти до цього закла¬ду до дати одержання заявником рішення МОН про видачу патен¬ту чи про відхилення заявки разом з виправленими і уточненими мате
ріалами. 35. Документ про сплату збору за подання до Алеляційної пала¬ти заперечення проти рішення стосовно заявки на промисловий зразок повинен бути відправлений до уповноваженого закладу про¬тягом трьох місяців від дати одержання заявником рішення МОН стосовно заявки чи копій патентних матеріалів, надісланих закла¬дом на вимогу заявника. 36. Документ про сплату збору за внесення до Державного реєстру патентів
України на промислові зразки змін щодо патенту за ініціативою його власника повинен надійти до уповноваженого закладу разом з текстом пропонованих змін. Сума збору не зале¬жить від кількості змін, які вносяться до зазначеного реєстру, за умови, що зміни стосуються одного патенту і вносяться за одним клопотанням. 37. Документ про першу сплату збору за підтримання чинності патенту на промисловий зразок повинен надійти до упов
новажено¬го закладу одночасно з документом про сплату державного мита за видачу патенту протягом трьох місяців від дати надходження до за¬явника рішення про видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік повинен надійти до цього закладу до кінця поточного року дії патенту за умови сплати збору протягом двох ос¬танніх його місяців. (абзац перший пункту 37 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів Укр
аїни від 16.06.2003 р. Щ 901) Документ про першу сплату збору за продовження строку дії па¬тенту повинен надійти разом з клопотанням про продовження цьо¬го строку до кінця десятого року дії патенту за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців. Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплаче¬ний, а документ про його сплату надійти до закладу протягом ше¬ РОЗЛІЛ9 сти місяців після встановленого строку. У цьому разі розмір річно¬го збору збільшується на 50 відс
отків. 38. Документ про сплату збору за внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про на¬дання ліцензії на використання промислового зразка, відомостей про передачу права власності на промисловий зразок, за внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання ліцензії пови¬нен надійти до уповноваженого закладу разом із заявою про реєстрацію відповідних в
ідомостей чи змін до них. 39. Документ про сплату збору за подання клопотання про про¬ведення експертизи запатентованого промислового зразка на відповідність умовам патентоспроможності повинен подаватися до уповноваженого закладу після публікації відомостей про видачу па¬тенту, але не пізніше закінчення строку дії патенту. Строки подання документів про сплату зборів за дії, пов'язані з охороною прав на знаки для товарів і послуг 40. Документ про сплату збору за подання заявки на знак для то¬варів і послуг (далі — зна
к) повинен надійти до уповноваженого за¬кладу разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Якщо протягом зазначених двох місяців до уповноваженого за¬кладу надійшов документ про сплату збору в меншому розмірі, ніж це встановлено для подання заявки на реєстрацію знака для класів Міжнародної класифікації товарів і послуг, зазначених у переліку товарів і послуг до заявки, заявник має право провести доплату різниці суми збору до встановленого розміру пр
отягом двох місяців починаючи від дати одержання повідомлення про необхідність до¬плати. 41. Документ про сплату збору за подання клопотання про вне¬сення за ініціативою заявника виправлень і уточнень до матеріалів заявки на знак після одержання заявником рішення про встанов¬лення дати подання заявки разом з виправленими і уточненими ма¬теріалами повинен надійти до уповноваженого закладу до дати 328 _Права
і обов'язки суб'єктів інтелектуальної влас ності 329 одержання заявником рішення МОН про реєстрацію знака або рішення про відхилення заявки. 42. Документ про сплату збору за поновлення пропущеного за¬явником строку для внесення змін до матеріалів заявки за повідом¬ленням експертизи про невідповідність матеріалів заявки встанов¬леним вимогам повинен надійти до уповноваженого закладу протя¬гом шести місяців від дати закінчення пропущеного строку разом з виправленими матеріалами. Клопотання про поновлення строку повинн
е містити відомості про причини, з яких його пропущено. 43. Документ про сплату збору за подання до Апеляційної пала¬ти заперечення проти рішення стосовно заявки на знак повинен надійти до уповноваженого закладу протягом шести місяців від да¬ти одержання заявником рішення МОН стосовно заявки чи копій затребуваних матеріалів, надісланих цим закладом на вимогу заяв¬ника. 44. Документ про сплату збору за внесення за ініціативою влас¬ника свідоцтва змін до Державного реєстру св
ідоцтв України на знаки для товарів і послуг повинен надійти разом з текстом пропо¬нованих змін. Сума збору не залежить від кількості змін, які вно-сяться до реєстру, за умови, що зміни стосуються одного свідоцтва і вносяться за одним клопотанням. 45. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва на знак повинен надійти до уповноваженого закладу ра¬зом із клопотанням про продовження зазначеного строку до кінця поточного періоду дії свідоцтва за умови с
плати збору протягом двох останніх його місяців. Збір за продовження дії свідоцтва на знак може бути сплачений, а документ про його сплату надійти до уповноваженого закладу протягом шести місяців після закінчення встановленого строку. У цьому разі розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків. 46. Документ про сплату збору за внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про надання ліцензії на використання знака, відомостей про пере¬дачу п
рава власності на знак, за внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання ліцензії повинен надійти до утюв- РОЗДІЛ 9 новаженого закладу разом із заявою про реєстрацію відповідних відомостей чи змін до. них. Строки подання документів про сплату зборів за дії, пов'язані з охороною прав на топографії інтегральних мікросхем 47. Документ про сплату збору за подання заявки на реєстрацію топографії інтегра
льної мікросхеми (далі — топографії ІМС) пови¬нен надійти до уповноваженого закладу разом із заявкою або про¬тягом двох місяців від дати подання заявки. 48. Документ про сплату збору за подання до Апеляційної пала¬ти заперечення проти рішення стосовно заявки на реєстрацію то¬пографії ІМС повинен надійти до уповноваженого закладу протя¬гом трьох місяців від дати одержання заявником рішення МОН стосовно заявки чи копій затребуваних матеріалів, надісланих цим заклад
ом на вимогу заявника. 49. Документ про сплату збору за внесення до Державного реєстру України топографій ІМС відомостей про надання ліцензії на використання топографії ІМС, відомостей про передачу права власності на топографію ІМС, за внесення змін до вмішених до реєстру відомостей про надання ліцензії повинен надійти до упов-новаженого закладу разом із заявою про внесення відповідних відо¬мостей чи зм
ін до них. 50. Документ про сплату збору за подання клопотання про про¬ведення експертизи зареєстрованої топографії. ІМС на відповідність умовам охороноздатності повинен відправлятися до уповноважено¬го закладу після публікації відомостей про реєстрацію. Строки подання документів про сплату зборів за дії, пов'язані з охороною прав на зазначення походження товарів 51. Документ про
сплату збору за подання заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та(або) надання права на використання кваліфікованого зазначення походження то¬вару і експертизу заявки повинен надійти до уповноваженого зак> 330 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 331 ладу разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. 52. Документ про сплату збору за подання заяви про продовжен¬ня строку подання зажаданих експертизою додатк
ових матеріалів разом із заявою про продовження встановленого строку повинен бути поданий до уповноваженого закладу протягом трьох місяців від дати одержання запиту експертизи. 53. Документ про сплату збору за подання заяви про поновлен¬ня встановленого строку подання зажаданих експертизою додатко¬вих матеріалів разом із заявою про поновлення повинен бути пода¬ний до уповноваженого закладу протягом трьох місяців від дати одержання запиту експертизи. Заява повинна містити відомості про причини
, з яких його пропущено. 54. Документ про сплату збору за подання до закладу заперечен¬ня проти реєстрації кваліфікованого зазначення походження това¬ру та (або) надання права на використання кваліфікованого зазна¬чення походження товару повинен надійти до уповноваженого за-кладу протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку. 55. Документ про сплату збору за подання заяви про продовжен¬ня строку надання відповіді на заперечення прот
и реєстрації пови¬нен бути поданий до уповноваженого закладу разом із заявою про продовження встановленого строку для надання відповіді протягом двох місяців від дати одержання копії заперечення. 56. Документ про сплату збору за подання до Апеляційної пала¬ти скарги на рішення щодо заявки на реєстрацію права на кваліфі¬коване зазначення походження товару та(або) надання права на ви¬користання кваліфікованого зазначення походження товару пови¬нен надійти
до уповноваженого закладу протягом трьох місяців від дати одержання рішення щодо заявки. 57. Документ про сплату збору за внесення за ініціативою заяв¬ника змін І уточнень до Державного реєстру України назв місць по¬ходження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походжен¬ня товарів та(або) виправлення помилки у ре
єстрі, допущеної з ви¬ни заявника, повинен надійти до уповноваженого закладу разом з РОЗДІЛ 9 текстом пропонованих змін. Сума збору не залежить від кількості змін, які вносяться до реєстру, за умови, що зміни стосуються од¬ного свідоцтва і вносяться за одним клопотанням. 58. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дц свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару повинен бути поданий до уп
овнова¬женого закладу протягом останнього року дії свідоцтва разом із за¬явою про продовження строку дії свідоцтва. Збір за продовження строку дії свідоцтва може бути сплачений протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, при цьому розмір збору збільшується на 50 відсотків, у такому разі до¬кумент про сплату збільшеного розміру збору за продовження дії свідоцтва разом із заявою про продовження дії свідоцтва повинен бути поданий до уповноваженого закладу протягом зазначеного ш
естимісячного строку. Пільги із сплати зборів 59. Громадянам України пільги із сплати зборів надаються відповідно до законодавства. 60. Громадянам держав — членів Співдружності Незалежних Держав надаються пільги, передбачені пунктом 59 цього Положен¬ня, згідно з Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учас¬ників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території
інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, ра-тифікованою Законом України від 26 квітня 1996 року. Зазначені пільги надаються громадянам держав — членів Співдружності Незалежних Держав, які офіційно визнали дію на своїй території Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території
інших держав, сімей загиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди пільги громадянам України/ 332 ЖПрава і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності Розмір збору Вид збору гривень доларів США Збір за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи і корисні моделі 1. За подання заявки (міжнародної заявки) на винахід, якщо формула заявки (міжнарод¬ної заявки) містить не більш як 15 пунктів 26 150 Додатково за кожний наступний пункт (починаючи з 16-го)
5 15 2. За подання заявки на одну корисну модель 15 90 3. За продовження строку надходження доку¬мента про сплату збору за подання заявки на винахід (корисну модель) (за кожний повний чи неповний місяць) 5 30 4. За продовження строку надходження пере¬кладу міжнародної заявки на винахід (ко¬рисну модель) українською мовою та (або) документа про сплату збору за її подання (за кожний повний чи неповний місяць) 5 30 5. За продовження на два місяц
і строку права на пріоритет попередньої заявки на винахід (корисну модель) у разі пропушення заяв¬ником цього строку через непередбачені і незалежні від нього обставини 10 60 6. За продовження на два місяці строку подан¬ня заяви про пріоритет попередньої заявки на винахід (корисну модель) у разі пропу-щення заявником цього строку через непе-редбачені і незалежні від нього обставини 10 60 333 Додаток до Положення про порядок сплати зборів за дії. пов'язан
і з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (в редакци постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. Л& 901) ПЕРЕЛІК І РОЗМІРИ зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності РОЗДІЛ 9 7. За продовження строку надходження пере¬кладу попередньої заявки на винахід (ко¬рисну модель) українською мовою (за кож¬ний повний чи неповний місяць) 5
30 8. За внесення з ініціативи заявника виправ¬лень і уточнень до матеріалів заявки на ви¬нахід (корисну модель) 26 150 9. За продовження строку внесення до ма¬теріалів заявки на винахід (корисну модель) і змін, запропонованих закладом експертизи (за кожний повний чи неповний місяць) 5 30 10. За поновлення пропущеного строку вне¬сення до матеріалів заявки на винахід (ко¬рисну модель) змін, запропонованих закла¬дом експертизи (за кожний повний ч
и не¬повний місяць після пропущеного строку) 10 60 11. За проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід, формула якого має один незалежний пункт 204 600 Додатково за кожний незалежний пункт формули винаходу більш як один 155 450 12. За проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід, шо подається разом із звітом про міжнародний пошук половина розміру зазна¬ченого в пункті 1
1 збору 13. За продовження строку подання клопотан¬ня про проведення кваліфікаційної експер¬тизи заявки на винахід (за кожний повний чи неповний місяць) 5 30 14. За поновлення пропущеного строку подан¬ня клопотання про проведення кваліфіка¬ційної експертизи заявки на винахід (за кожний повний чи неповний місяць після пропущеного строку) 10 60 15 За продовження строку зажадання копій патентних матер
іалів, протиставлених за¬явці на винахід (корисну модель) (за кож¬ний повний чи неповний місяць) 5 30 334 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуально» власності 16 За поновлення пропущеного строку зажа-дання копій патентних матеріалів, протис¬тавлених заявці на винахід (корисну мо¬дель) (за кожний повний чи неповний місяць після пропущеного строку) 10 60 17. За продовження строку подання додаткових матеріалів на зап
ит закладу експертизи (за кожний повний чи неповний місяць) 5 зо 18. За поновлення пропущеного строку подан¬ня додаткових матеріалів на запит закладу експертизи (за кожний повний чи непо¬вний місяць після пропущеного строку) 10 60 19. За продовження строку внесення змін до матеріалів заявки та (або) подання додатко¬вих матеріалів за попереднім рішенням за¬кладу експертизи про відмову у видачі па¬тенту на винахід (корисну модель) (за кож¬ний повний чи неповний місяць) 5
зо 20. За поновлення пропущеного строку вне¬сення змін до матеріалів заявки та (або) подання додаткових матеріалів за попе¬реднім рішенням закладу експертизи про відмову у видачі патенту на винахід (корис¬ну модель) (за кожний повний чи непов¬ний місяць після пропущеного строку) 10 60 21. За подання заявником до Апеляційної па¬лати заперечення проти рішення закладу експертизи стосовно заявки на винахід (ко¬рисну моде
ль) 51 300 22. За продовження строку надходження до за¬кладу експертизи документа про сплату державного мита за видачу патенту на ви¬нахід, деклараційного патенту на винахід, деклараційного патенту на корисну модель (за кожний повний чи неповний місяць) 5 зо 23 За внесення до відповідного реєстру з ініціативи власника патенту на винахід (корисну модель) змін, що стосуються цього патенту 51 150 335 РОЗДІЛ 9 24. За внесення до відповідного реєстру відо¬мостей про на
дання ліцензії на викорис-тання одного винаходу чи однієї корисної моделі 155 300 Додатково за внесення до відповідного реєстру відомостей про надання ліцензії стосовно кожного передбаченого ліцен¬зійним договором винаходу більш як одно¬го чи передбаченої ліцензійним договором кожної корисної моделі більш як однієї 102 255 25. За внесення до відповідного реєстру відо¬мостей про передачу права власності сто¬совно одного винаходу чи одні
єї корисної моделі 155 300 Додатково за внесення до відповідного реєстру відомостей про передачу права власності стосовно кожного передбаченого договором винаходу більш як одного чи пе-редбаченої договором кожної корисної мо¬делі більш ЯК ОДНІЄЇ 102 255 26. За внесення змін до вмішених до відповідного реєстру відомостей про надан¬ня ліцензії стосовно кожного передбачено¬го ліцензійним договором винаходу (корис¬ної моделі) 51 1
50 27. За проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності 155 300 28. За підтримання чинності патенту (декла¬раційного патенту) на винахід, щороку по¬чинаючи від дати подання заявки: за третій — п'ятий 21 75 за шостий — восьмий 36 150 за дев'ятий — чотирнадцятий 66 375 за п'ятнадцятий — двадцятий 112 675 за двадцять перший — двадцять п'ятий
112 675 29 За підтримання чинності деклараційного патенту на корисну модель, щороку почи¬наючи від дати подання заявки: за перший — другий 20 30 336 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності за третій — четвертий ЗО 60 за п'ятий — шостий 40 120 за сьомий — восьмий 50 180 за дев'ятий — десятий 60 225 ЗО. За підтримання чинності патенту у разі по¬дання до уповноваженого закладу для офіційно? пуб
лікації заяви про готовність надання будь-якій особі дозволу на вико¬ристання запатентованого винаходу (корис¬ної моделі) половина розміру зазначеного у пунктах 28 і 29 збору 31. За пересилання міжнародної заявки до Міжнародного бюро і до компетентного Міжнародного пошукового органу (правило 14.1 Інструкції до Договору про патентну кооперацію — тариф за пересилання) 225 225 32. За підготовку і пересилання завіреної копії однієї національної заявки (правило
17.1 (Ь) Інструкції до Договору про патентну коо¬перацію) до Міжнародного бюро обсягом не більш як ЗО сторінок 85 75 , Додатково за кожну наступну сторінку (починаючи з 31-ої) 2 0,75 33. За подання клопотання про видачу патенту України на винахід, що охороняється авторським свідоцтвом С
РСР на винахід 26 150 34. За видачу свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності 170 - Збір за дії, пов'язані з охороною прав на промислові зразки 35. За подання заявки на промисловий зразок, що містить один варіант зразка 26 150 Додатково за кожний варіант: з другого по десятий 5 20 за кожний наступний (починаючи з 11-го) 10 60 36. За внесення з ініціативи заявника виправ¬лень
і уточнень до матеріалів заявки на промисловий зразок 26 150 22 4-414 337 РОЗДІЛ 9 37. За подання заявником до Апеляційної па¬лати заперечення проти рішення стосовно заявки на промисловий зразок 51 300 38. За внесення до реєстру з ініціативи власни¬ка патенту на промисловий зразок змін, що стосуються цього патенту 26 150 39. За підтримання чинності патенту на про¬мисловий зразок, щороку починаючи від дати подання заявки: за третій — четвертий 20 30 за
п'ятий 25 60 за шостий ЗО 120 за сьомий 40 180 за восьмий 55 240 за дев'ятий 55 240 за десятий 60 300 40. За продовження строку дії патенту на про¬мисловий зразок, щороку починаючи від дати подання заявки: за одинадцятий 51 300 за дванадцятий 51 300 за тринадцятий 102 600 за чотирнадцятий 102 600 за п'ятнадцятий 102 600 41. За сплату річного збору у разі подання до уповноваженого закладу для оф
іційної публікашТзаяви про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого промислового зразка половина розміру зазначеного у пунктах 39 і 40 збору 338 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності 42 За внесення до реєстру відомостей про на¬дання ліцензії на використання одного промислового зразка 155 300 Додатково за внесення до реєстру відомо¬стей п
ро надання ліцензії стосовно кожно¬го передбаченого ліцензійним договором промислового зразка більш як одного 102 225 43. За внесення до реєстру відомостей про пе¬редачу права власності на один промисло¬вий зразок 155 300 Додатково за внесення до реєстру відомо¬стей про передачу права власності стосовно кожного передбаченого договором промис-лового зразка більш як одного 102 225 44. За внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання л
іцензії стосовно кожного передбаченого ліцензійним дого¬вором промислового зразка 51 150 45. За проведення експертизи запатентованого промислового зразка на відповідність умо¬вам патентоздатності 155 300 46. За подання клопотання про видачу патенту України на промисловий зразок, що охоро¬няється свідоцтвом СРСР на промисловий зразок 26 150 Збір за дії, пов'язані з охороною прав на знаки для товарів і послуг 4
7. За подання заявки на знак для товарів і послуг 1020 450 Додатково за кожний клас Міжнародної класифікації товарів і послуг (більш як трьох), зазначених у переліку товарів і по¬слуг за заявкою 255 150 48. За внесення з ініціативи заявника виправ¬лень і уточнень до матеріалів заявки на знак для товарів і послуг 26 150 49. За поновлення пропущеного строку вне¬сення до матер
іалів заявки на знак для то¬варів і послуг змін, запропонованих закла¬дом експертизи (за кожний повний чи не¬повний місяць після пропущеного строку) 10 30 ич-414 339 РОЗДІЛ 9 50 За подання заявником до Апеляційної па¬лати заперечення проти рішення стосовно заявки на знак для товарів і послуг 51 300 51. За внесення до реєстру з ініціативи власни¬ка свідоцтва на знак для товарів і послуг змін, що стосуються цього свідоцтва 2
6 150 52. За продовження строку дії свідоцтва на знак для товарів і послуг 510 750 53. За внесення до реєстру відомостей про на¬дання ліцензії на використання одного зна¬ка для товарів і послуг 155 300 Додатково за внесення до реєстру відомо¬стей про надання ліцензії стосовно кожно¬го передбаченого ліцензійним договором знака для товарів і послуг більш як одного 102 225 54. За внесення до реєстру відомостей про пе¬редачу права власності
на один знак для товарів і послуг 155 300 Додатково за внесення до реєстру відомо¬стей про передачу права власності стосовно кожного передбаченого, договором знака для товарів і послуг більш як одного 102 225 55. За внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання ліцензії стосовно кожного передбаченого ліцензійним дого¬вором знака для товарів і послуг 51 225 Збір за дії, пов'язані з охороною прав на топографії інтегральних мікросхем (ІМС) 5
6. За реєстрацію топографії ІМС 255 300 57. За подання до Апеляційної палати запере¬чення проти рішення стосовно заявки на реєстрацію топографії ІМС 51 300 58. За внесення до реєстру відомостей про на¬дання ліцензії стосовно кожної передбаче¬ної ліцензійним договором однієї топо¬графії ІМС 155 300 Додатково за внесення до реєстру відомо¬стей про надання ліцензії стосовно кожної передбаченої ліценз
ійним договором топо¬графи ІМС більш як однієї 102 225 340 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуально» вла< мін 11 59. За внесення до реєстру відомостей про пе¬редачу права власності на одну топографію ІМС 155 300 Додатково за внесення до реєстру відомо¬стей про передачу права власності стосовно кожної передбаченої договором топографії ІМС більш як одн
ієї 102 225 60. За внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання ліцензії стосовно кожної передбаченої ліцензійним догово¬ром топографії ІМС 51 150 61. За проведення експертизи зареєстрованої топографії ІМС на відповідність умовам охороноздатності 204 300 Збір за дії, пов'язані з охороною прав на зазначення походження товарів 62. За подання заявки на реєстрацію кваліфі¬кованого зазначення походження товару та (а
бо) права на використання кваліфікова¬ного зазначення походження товару і про¬ведення експертизи заявки 510 225 63. За продовження строку подання заявником додаткових матеріалів на запит закладу екс¬пертизи (за кожний повний чи неповний місяць) 5 30 64. За поновлення пропущеного строку подан¬ня заявником додаткових матеріалів на за¬пит закладу експертизи (за кожний повний чи неповний місяць після пропущеного строку)
10 60 65. За подання заперечення проти реєстрації заявленої назви місця походження товару або заявленого географічного зазначення походження товару та (або) права на вико¬ристання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару 51 300 66. За продовження строку відповіді на запере¬чення проти реєстрації заявленої назви місця походження товару або заявленого географічного зазначення походження това¬ру та (або) права на використання за¬ре
єстрованого кваліфікованого зазначення походження товару (за кожний повний чи неповний місяць) 5 30 341 РОЗДІЛ 9 67. За подання до Апеляційної палати скарги на рішення стосовно заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та (або) права на використання за-реєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару 51 300 68. За внесення до реєстру з ініціативи власни¬ка свідоцтва змін і уточнень щодо реєстрації та (або) виправлення помилки, допущеної з йог
о вини 51 150 69. За продовження строку дії свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару 360 750 342 Права і обов'язки суб'єктів інтелектуально» власності 343 ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543 ПЕРЕЛІК постанов Кабінету Міністрів
України, шо втратили чинність 1. Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701 «Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні мо¬делі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем та зна-ки для товарів і послуг» (ЗП України, 1995 р № І, ст. 10). 2. Постанова Каб
інету Міністрів України від 20 березня 1995 р. № 196 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701» (ЗП України, 1995 р № 6, ст. 142). 3. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 98 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Мі¬ністрів
України від 10 жовтня 1994 р. № 701» (ЗП України, 1996 р № 6, ст. 186). 4. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 948 «Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, ко¬рисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг» (ЗП України, 1996 р № 16, ст. 447) 5. Постанова Кабінету
Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 445 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701» (Офіційний вісник України, 1998 р № 14, ст. 529). РОЗДІЛ 9 Питання для контролю 1. Виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності. 2. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності.
3. Майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав. 4. Майнові права суб'єктів права промислової власності. 5. Майнові права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, торговельної марки. 344 РОЗДІЛ 1 о Припинення правової охорони інтелектуальної власності 10.1. Загальні положення Припинення правово! охорони об'єкта інтелектуальної власності передусім означає, шо цей об'єкт переста
є бути об'єктом права ін¬телектуальної власності з усіма наслідками, шо з цього випливають. Твори науки, літератури і мистецтва після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Об'єкти промис¬лової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обо¬роту, товарів і послуг чинним законодавством України про інтелек¬туальну власність такого надбання не складають — во
ни стають нічиїми. При цьому слід зазначити, що закінчення строків право¬вої охорони стосується не всіх об'єктів інтелектуальної власності — правова охорона торговельної марки, а також географічне зазначен¬ня походження товарів практично будь-яким конкретним строком не обмежені. Суб'єкти прав на зазначені об'єкти можуть зберігати за собою правову охорону протягом того строку, який їм буде до¬цільним. Ще один виняток із загального правила стосується такого своєрідного об'єкта інтелектуально
ї власності як ноу-хау або секре¬ти виробництва. Тривалість їх правової охорони також не конкре¬тизується. Вона залежить від здатності суб'єкта права на ноу-хау зберігати таємницю. Як довго він зуміє зберігати свою таємницю, так довго він буде мати право на його охорону. Проте у цьому розділі буде йтись про припинення правової охо¬рони інтелектуальної власності не через закінчення строків
її охоро¬ 345 РОЗДІЛ 10 ни, а за іншими підставами, визначеними чинним законодавством. Підкреслимо, що про припинення правової охорони інтелектуаль¬ної власності буде йтись лише щодо припинення майнових прав. Що стосується особистих немайнових прав, то це питання вима¬гає уточнення. Як інколи стверджується — особисті немайнові пра¬ва охороняються безстроково. Так, наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в
ід 1 червня 2000 р. у п. 5 ст. 8 проголошує: «Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково». Та¬ка категоричність викликає сумнів. На думку дослідників, право авторства на об'єкт промислової власності не може охоронятися безстроково. Безсуб'єктних прав взагалі не буває і право, у тому числі право авторства, охороняється лише за життя автора. Зі смер¬тю автора припиняється також і право авторства. Після смерті ав¬тора охороняється авторств
о, а не право авторства. З цією проблемою тісно пов'язана ще одна — на якій підставі надається охорона прав на твори літератури і мистецтва після смер¬ті їх автора, адже право припинилося зі смертю автора. Після смер¬ті автора його майнові права переходять у порядку спадкоємства до його спадкоємців на строк, визначений законом. Отже, суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва після смерті автора стають його спадкоємці. Твори науки, літератури і мист
ецтва не стають безсуб'єктними. Взагалі авторське право або охорона прав на твори науки, літе¬ратури і мистецтва припиняється іншим способом, ніж правова охорона на об'єкти промислової власності. При цьому слід мати на увазі, шо йдеться не про припинення авторського права конкрет¬ного суб'єкта шляхом відчуження його майнових прав. Йдеться про припинення правової охорони творів науки, літератури і мистецтва взагалі, тобто коли зазначений об'єкт взагалі позбавляється право¬вої охорони. Авторське право на
твори науки, літератури і мистецтва може припинитися лише одним способом — закінченням строків їх пра¬вової охорони. Інших способів припинення правової охорони цих творів чинне законодавство України не знає. 346 Припинення правової охорони інтелектуальної власності 347 Проте стверджувати, що зазначені твори взагалі позбавляються будь-якої правової охорони у зв'язку із закінченням строку охорони, також немає підстав. Позбавляються охорони права спадкоємців.
Щодо охорони прав на твори науки, літератури і мистецтва, то слід зазначити, що із закінченням строків охорони майнові права на за¬значені твори не припиняються. Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» в такому разі твір стає надбанням суспільства в особі держави. Про це свідчить п. З ст. ЗО зазначеного Закону. Постановами Кабінету Міністрів Укра
їни можуть встанов¬люватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали надбанням суспільства. З наведеної норми можна зробити два висновки: 1) Майнове пра¬во на твір після закінчення строку охорони належить суспільству в особі держави, яке здійснює Кабінет Міністрів України; 2) Кабінет Міністрів України має право в окремих випадках встановлювати певні відрахування.
Таке право може бути лише на підставі майно¬вого права на твір, що перейшло до Кабінету Міністрів України. Разом з тим можна стверджувати, що дана норма не доведена до свого завершення. Якщо твір став надбанням суспільства, то всі майнові права, що можуть випливати з авторського права на твір, має здійснювати Кабінет Міністрів України у повному обсязі, а не в окремих випадках. Припинення суміжних прав настає також лише із закінченням їх правової охорони. Закон не передбачає пр
имусового припинення авторського права і суміжних прав. Не можуть бути припинені за¬значені права і за вільним волевиявленням суб'єктів цих прав. Чин¬не законодавство про авторське право і суміжні права не містить норм, які б передбачали примусове припинення авторського права і суміжних прав. Патентні закони України передбачають мож¬ливість невизнання пропозиції об'єктом промислової власності, як¬що вона суперечить суспільним інтересам і моралі. Закон про ав¬торське право
і суміжні права такої можливості не передбачає, хо¬ча відомо, що можуть бути твори, які суперечать суспільним інте¬ресам, принципам гуманності і моралі. РОЗДІЛЮ 10.2. Припинення правової охорони об'єктів промислової власності Припинення правової охорони об'єктів промислової власності має свої особливості. Передусім воно здійснюється офіційно, лише Установою або судом. Патентні закони України передбачають такі способи припинення правової охорони о
б'єктів промислової влас¬ності як припинення дії патенту та визнання його недійсним. Перший спосіб припинення чинності патенту передусім може статися через закінчення строку правової охорони об'єкта промис¬лової власності. Чинне законодавство України про промислову власність передбачає чіткі строки їх правової охорони. Тривалість правової охорони зазначених об'єктів визначає
і тривалість чиннос¬ті охоронного документа. У разі припинення чинності патенту при¬пиняється правова охорона самого об'єкта. Закінчення строків пра¬вової охорони об'єктів промислової власності припиняє їх правову охорону. На нашу думку, припинення правової охорони у зв'язку із закінченням строку не припиняє права власності на зазначений об'єкт. Але чинне законодавство України про промислову власність такої норми не містить. Зазначені закони не проголошують припи¬су, шо
в такому разі об'єкт промислової власності стає надбанням суспільства (держави). Відсутність такої норми не є вдалим вирі¬шенням цієї проблеми. З формального боку за чинним патентним законодавством об'єкт промислової власності, правова охорона якого припинилася із закінченням строку, стає нічийним, у нього немає власника взагалі. Його може використати будь-яка особа без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за його використання. Будь-яка особа — означає, що це може бути як фізична,
так і юри¬дична особа, як вітчизняна, так і зарубіжна. Таке становище не відповідає інтересам ні патентовласника, ні самої держави. Тому було б краще, якби закон містив норму, за якою об'єкт промисло¬вої власності, строк правової охорони якого закінчився, визнавав-ся власністю держави з усіма наслідками, що з цього випливають. На нашу думку, закінчення строку правової охорони не повин¬но припиняти право власності на об
'єкт промислової власності. Може виникнути питання: яким чином захищати це право власнос- 348 _Припинення правової охорони інтелектуальної власності да ті, якщо строк правової охорони закінчився. Право власності на за¬значений об'єкт має захищатися нормами зобов'язального права. Заподіяння шкоди підлягає відшкодуванню. Дострокове припинення чинності патенту або дострокове при¬пинення правової охорони об'єкта промислової
власності (шо одне і те саме) може мати місце лише за волевиявленням власника па¬тенту (ст. 466 ЦК України). Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, по¬даної до Установи. Правова охорона об'єкта промислової власності припиняється від дати публікації відомостей про відмову від патен¬ту в офіційному бюлетені Установи. Отже, власник патенту має право відмовитися від нього
в будь-який час. Така свобода з відмо-вою від патенту завжди породжує певні юридичні наслідки, яких може бути кілька. Перший наслідок — хто стане власником об'єкта промислової власності у разі відмови від нього його власника. Адже це може бу¬ти досить цінний об'єкт, строк правової охорони якого залишаєть¬ся ще досить тривалим. Знову ж таки за загальним правилом такий об'єкт може використати будь-яка особа і без будь-якого дозволу. Цією особою можуть бути іноземці, як фі
зичні, так і юридичні осо¬би. Адже держава також відмовляється від такого неохоронюваного об'єкта. Отже, такий об'єкт промислової власності стає безгоспо¬дарним з усіма наслідками, що з цього випливають. Знову слід кон¬статувати, що така ситуація не забезпечує захисту інтересів держа¬ви. Питання про право власності на зазначені об'єкти після припи¬нення їх правової охорони потребує свого розв'язання. Можна заперечити, що в
ід цінних об'єктів промислової власнос¬ті не відмовляються. Дійсно, випадки відмови від патенту бувають не так уже й часто, але вони можливі. Власник патенту з тих чи ін¬ших причин може відмовитися від нього — немає коштів на підтри¬мання чинності патенту тощо. Другий наслідок — це доля ліцензійних договорів, укладених власником патенту з користувачем-ліцензїатом на використання об'єкта промислової власності.
Уявімо ситуацію — власник патен¬ту уклав досить вигідний ліцензійний договір, за яким ліцензіат уже збудував підприємство для виробництва продукції на основі запа- РОЗДІЛ 10 — порушення вимог щодо закордонного патентування об'єкта промислової власності. При виявленні зазначених підстав патент визнається недійсним повністю або частково від дати публікації відомостей про його ви¬дачу. Інформація про визнання патенту недійсним публіку
ється в офіційному бюлетені Установи. Кожна із наведених підстав визнання патенту недійсним ви¬дається досить сумнівною і тому потребує хоча б побіжного аналізу. Отже, першою підставою визнання патенту недійсним є невідповід¬ність запатентованого об'єкта промислової власності умовам патен-тоздатності. Слід зазначити, що патенти на корисну модель і про-мисловий зразок видаються під відповідальність заявників (декла¬раційний патент). Такий самий деклараційний патент видає
ться на прохання заявника і на винахід, якщо заявник не бажає провадити експертизу заявки по суті. Отже, йтиметься лише про патент на винахід, що видається на підставі проведеної експертизи заявки по суті. Заявник чи інша заінтересована особа можуть просити Установу провести експерти¬зу заявки на видачу патенту на винахід по суті. Тобто заявник ук¬ладає з Установою договір про проведення експертизи заявки по суті і сплачує за це встановлений збір.
Якщо ж експертиза заявки проведена неякісно, внаслідок чого патент було видано на винахід, що не відповідає умовам патентоздатності, то в цьому винна Уста¬нова, працівники якої припустилися помилки. У такому разі нега¬тивні наслідки визнання патенту недійсним має нести сама Уста¬нова. Закон покладає ці негативні наслідки на патентовласника. Між тим, може скластися ситуац
ія, що вже наводилася вище, коли на підготовку до використання вкладені певні кошти і постає пи¬тання: хто має відшкодовувати понесені витрати. Взагалі дана підстава визнання патенту недійсним може пород¬жувати багато негативних наслідків. Наприклад, виключна чи не-виключна ліцензія на запатентований винахід продана за кордон, а Установа визнає патент недійсним. Хто відшкодує заявникові чи патентовласникові понесені ним витрати на оформл
ення прав на винахід, підтримання патенту в силі, наприклад, протягом 10 чи 15 років, на проведення експертизи заявки по суті тощо? Ці питання поки що залишаються без відповіді. 352 Припинення правової охорони інтелектуальної власності ими 353 Викликає певний сумнів і друга підстава визнання патенту не¬дійсним. Нею є наявність у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявність у сукуп¬ності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не бул
о у по¬даній заявці. Про цю підставу можна сказати те саме, що було ска¬зано про попередню підставу. Ті патенти, що були видані під від¬повідальність заявників, покладають відповідальність на патенто-власннків за визнання таких патентів недійсними за наведеною підставою. У заявці на видачу патенту на об'єкт промислової влас¬ності заявники стверджували, що їх заявка відповідає всім вимогам закону. Якщо виявлялась невідповідність у формул
і винаходу чи корисної моделі, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у заявці, то у цьому ви¬нен сам заявник, оскільки Установа експертизи заявки по суті на зазначені об'єкти промислової власності не проводить. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним мають покла¬даються на заявника чи патентовласника. Що стосується патенту на винахід, що видається на п
ідставі ек¬спертизи заявки по суті, то в такому разі мають наставати ті самі наслідки, що і за попередньою підставою. Зазначені негативні на¬слідки мають покладатися на Установу. У таких випадках також можуть настати досить серйозні негативні наслідки. Як бути, наприклад, коли патентовласник вигідно продав свій патент чи відчужив його іншим способом. У момент укладення договору купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди патент був дійс¬ним. Після укладення та
кої угоди Установа оголошує про недійс¬ність патенту. На якій підставі визнавати договір купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди недійсними чи розірваними? Адже продавець патенту діяв добросовісно. Неправомірних дій він не виявив. То хто має нести ці негативні наслідки? З чиєї вини вони сталися? Чому во¬ни мають покладатися важким тягарем на продавця? Лише тому
, що чиновники Установи припустилися професійної помилки. За вину своїх працівників відповідальність несе установа, в якій вони пра¬цюють. Отже, правове регулювання таких відносин потребує істотного вдосконалення. РОЗДІЛ 10 Третя підстава визнання патенту недійсним стосується патенту¬вання об'єктів промислової власності в іноземних державах. За своєю суттю зазначена підстава є покаранням патентовласника за порушення правил зару
біжного патентування об'єктів промислової власності. Стаття 38 Закону України «Про охорону прав на винахо¬ди і корисні моделі» встановлює порядок патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах. Відповідно до цього будь-яка особа має право запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на об'єкт промислової власності в орган іноземної дер¬жави, у тому числі міжнародної заявки, заявник зоб
ов'язаний по¬дати спочатку заявку до Установи і повідомити її про наміри здійс¬нити таке патентування. У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи за¬явку на одержання патенту на об'єкт промислової власності може бути подано до органу іноземної держави. Установа в необхідних випадках може дозволити запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах раніше зазна¬ченого строку. Якщо визначений
законом порядок патентування об'єкта про¬мислової власності в іноземних державах буде порушено, то в тако¬му разі патент України може бути визнано недійсним. Наведена підстава також видається сумнівною. Якщо у двох по¬передніх підставах визнання патенту недійсним йшлося про певну невідповідність виданого патенту вимогам закону, то остання під¬става відповідність об'
єкта промислової власності вимогам закону сумніву не піддає. Вона має метою лише покарання заявника, па-тентовласника чи будь-яку іншу особу, яка бажає запатентувати об'єкт за кордоном за порушення порядку в іноземних державах. Те, що порушення порядку патентування мало місце, сумніву не викликає. Викликає сумнів норма, якою встановлений такий поря¬док патентування в іноземних державах. Відповідно до Закону Ук¬раїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та інших
патентних законів України суб'єкт права на об'єкт промислової власності стає власником цього об'єкта з усіма наслідками, що з цього випливають. Згідно зі ст. 41 Конституції України власник, у 354 _Припинення правової охорони інтелектуальної власності 23*4-414 355 тому числі і на об'єкт промислової власності, має право розпоряд¬жатися своєю власністю на свій розсуд.
Патентування свого резуль¬тату творчої діяльності в іноземних державах це і є розпорядження своєю промисловою власністю. Постає резонне питання: чому Ус¬танова має забороняти власнику об'єкта промислової власності роз-порядитися ним на свій розсуд? Якщо дане патентування за кордо¬ном об'єкта промислової власності виходить за межі державних інтересів, то очевидно необхідно зробити так, шоб інтереси держа¬ви і патентовласника збігалися, а не суперечили один одному. Патентні
закони України досить чітко регламентують порядок визнання патенту недійсним. Зазначений порядок визнання патен¬ту недійсним передбачає дві стадії розгляду заперечення проти ви¬дачі патенту. Протягом шести місяців від дати публікації відомо¬стей про його видачу будь-яка особа може подати до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту. Строк оскарження видачі патенту до Апеляц
ійної палати може бути продовжений, але не більше ніж на шість місяців. За його продовження сплачується встановлений збір. Апеляційна палата має розглянути подане запе¬речення протягом чотирьох місяців від дати його надходження. Якщо ж заперечення було подане проти видачі деклараційного патенту, Апеляційна палата має розглянути це заперечення протя¬гом чотирьох місяців від дати надходження експертного висновку про відпов
ідність об'єкта промислової власності умовам патенто-здатності. Власник патенту і особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у розгляді заперечення в Апеляційній палаті. Для цьо¬го власнику патенту надається можливість ознайомитися з мате¬ріалами заперечення. Рішення Апеляційної палати щодо заперечення проти видачі па¬тенту може бути оскаржено до суду. Патентні закони України не визначають строку, протягом якого рішення Апеляційної палати можна оскаржити до
суду. Це означає, що заперечення проти ви¬дачі патенту на об'єкт промислової власності може бути подано до суду протягом всього строку чинності патенту. Але може статися так, що протягом шести місяців до Апеляцій¬ної палати заперечення проти видачі патенту не надійшло. У тако- РОЗДІЛ 10 му разі патент може бути визнано недійсним лише у судовому по¬рядку. Порядок оскарження видачі патенту до Апеляційної палати та порядок продовження строку оскарження встановлю
ється Устано¬вою. Оскарження до суду може мати місце і при видачі деклараційно¬го патенту на об'єкт промислової власності. У разі надходження та¬кої скарги суд може призначити експертизу щодо відповідності ос¬порюваного об'єкта умовам патентоздатності. Зазначена експерти¬за провадиться лише Установою, яка дає свій висновок про відпо-відність чи невідповідність оспорюваного об'єкта умовам патенто¬здатності будь-якій особ
і, за клопотанням якої має бути проведена кваліфікаційна експертиза. Кваліфікаційна експертиза провадиться Установою за рахунок особи, яка порушила клопотання про її про¬ведення. Рішення Апеляційної палати чи суду оголошується в офіційно-1 му бюлетені Установи. Патент чи його частина, які визнані недійс¬ними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати публі¬кації відомостей про видачу патенту. Особливість визнання реєстрації компонування інтегральної мікросхеми н
едійсною полягає в тому, що заперечення проти реєстрації компонування ІМС Апеляційна палата має розглянути протягом шести місяців (а не чотирьох, як це передбачено іншими патентними законами України). Свою особливість має визнання недійсним патенту на сорт. За¬кон України «Про охорону прав на сорти рослин» передбачає таку підставу для визнання патенту на сорт недійсним,
якої, на жаль, не знають інші патентні закони України. Ця підстава була передбаче¬на і радянським законодавством про винахідництво. Йдеться про таку підставу як неправильне зазначення в патенті автора (співав¬торів) сорту або власника патенту. За цією підставою патент на сорт може бути визнано недійсним, якщо в патенті будуть зазначені особи, які не брали участі у виве¬денні сорту, або присвоїли собі
авторство на даний сорт, примуси¬ли автора включити ту чи іншу особу до співавторства тощо. Такі порушення можуть бути різноманітними. Власне, у цьому разі спір 356 Припинення правової охорони інтелектуал 357 виникає про авторство на сорт. Такий спір розглядається лише у судовому порядку. Відсутність наведеної підстави для визнання патенту недійсним в інших патентних законах України зовсім не озн
ачає, шо за цією підставою патент на інші об'єкти промислової власності не може бути визнаний недійсним. У такому разі патент може бути визна¬ний недійсним за результатами розгляду спору про авторство, який розглядається лише у судовому порядку. Визнання патенту недійсним автоматично спричиняє визнання недійсними усіх договорів, укладених на підставі патенту. Це поро¬джує низку негативних наслідків, про що йшлося вище. З моменту публ
ікації відомостей про визнання патенту недійсним особисті ле-майнові і майнові права патентовласників вважаються такими, шо не набрали чинності. 10.3. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг Як уже зазначалося, свідоцтвами про реєстрацію охороняються право на комерційне найменування (фірму), право на торговельну марку, а також право на географічне заз
начення походження то¬варів. Закону України про комерційні найменування поки що немає, але є ЦК України, який передбачає припинення правової охорони зазначеного права (ст. 491 цього Кодексу). Право на комерційне найменування може бути припинене дост¬роково за волею суб'єктів цього права. Вони у будь-який час мо¬жуть відмовитися від подальшого використання свого комерційно¬го найменування. Це право може припинитися також у зв'язку з припиненням діяльності фірми і виключенням ї
ї з реєстрів юри¬дичних осіб. Однією із підстав припинення права на комерційне найменування може бути перехід фірми до іншого володільця, який не бажає користуватися найменуванням фірми. Це є також відмо¬ва від використання комерційного найменування. Основним із способів припинення правової охорони фірми все ж варто визнати припинення діяльності самої фірми, що спричиняє РОЗДІЛ 10 і припинення охорони фірми. Правова охорона комерційного най¬менування
може також бути припинена рішенням суду. У зв'язку з цим на практиці нерідко постає питання про право¬ву долю комерційного найменування (фірму), правова охорона яко¬го з тих чи інших причин припинилася. За загальним правилом та¬ке найменування може бути використане будь-якою юридичною особою. І все ж право на використання комерційного найменуван¬ня, охорона якого припинилася, може бути надане з
певними за¬стереженнями. Таке використання комерційного найменування не повинне вводити в оману інших учасників цивільного обороту. 10.4. Припинення правової охорони торговельної марки Правова охорона торговельної марки також може припинитися шляхом припинення дії свідоцтва або визнання свідоцтва недійс¬ним. Припинення дії свідоцтва може мати місце лише достроково, ад¬же чинність свідоцтва на торговельну марку за чинним законодав¬ством будь-яким конкретним строком не обмежена. Достроко
ве припинення правової охорони торговельної марки не відрізняється якоюсь оригінальністю від дострокового припинення правової охо¬рони об'єктів промислової власності. Так само власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюле¬тені Установи. Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовжен¬ня строку його ді
ї; Документ про сплату збору за кожне продовжен¬ня строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточно¬го періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців. Проте і для власників свідоцтва законодавство України Про інте¬лектуальну власність надає певну пільгу. Власник свідоцтва може сплатити зазначений збір і після закінчення останнього періоду строку дії св
ідоцтва, але за таких умов: збір має бути сплаченим і документ про його сплату має надійти до Установи протягом шее¬ 358 _Припинення правовоГ охорони інтелектуальної власності 359 ти місяців після закінчення оплаченого строку. Розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків. У разі несплати збору за продовження дії свідоцтва останнє при¬пиняє свою чинність з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено. Особливістю припинення д
ії свідоцтва на торговельну марку є також і те, що Його чинність може припинитися на підставі рішен¬ня суду чи господарського суду у зв'язку з перетворенням марки у позначення, шо стало загальновизнаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заявки. Наведена норма власти¬ва лише охороні прав на торговельну марку. На торговельну марку поширюється також норма про припи¬нення правової охорони у зв'язку з тривалим невикористанням марки.
Визнання свідоцтва недійсним є ще одним способом припинен¬ня правової охорони знака. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає дві підстави для визнання свідоцтва недійсним: — невідповідність зареєстрованої марки умовам надання право¬вої охорони; — наявність у свідоцтві елементів зображення марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці. Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про ви¬дачу свідоцтва будь-
яка особа може звернутися до Апеляційної па¬лати із цим запереченням проти видачі свідоцтва. Апеляційна па¬лата зобов'язана розглянути подане заперечення протягом шести місяців від дати його надходження. Власник свідоцтва має право ознайомитися із цим запереченням, а також брати участь у його розгляді Алеляційною палатою. Заперечення розглядається у межах мотивів, що містяться в ньому. Автор заперечення також має пра¬во брати участь у його розгляді. Рішення Апеляційно
ї палати щодо заперечення може бути оскаржене до суду. Якщо протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва ніякого заперечення не надійшло, свідоцтво на торговельну марку може бути визнане недійсним лише у судовому порядку. РОЗДІЛ 10 Свідоцтво чи його частина, визнані в установленому порядку недійсними, вважаються такими, шо не набрали чинності від дати подання заявки. Закон не містить відповіді на запитання, чи підлягають в
ідшко¬дуванню витрати заявника, понесені ним на реєстрацію знака. Певну специфіку має припинення охорони прав інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товарів відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (ст. 19). Зазначений Закон визнає недійсною або припине¬ною саме правову охорону кваліфікованого географічного зазна¬чення, а не свідоцтво, що засвідчує право на таку охорону. Але суть в
ід цього не міняється — охорона права на кваліфіковане геогра¬фічне зазначення може достроково припинитися або бути визна¬ною недійсною. Тим більше, що й закон говорить про визнання реєстрації недійсною або про припинення чинності реєстрації. Як уже зазначалося, правова охорона надається лише географіч¬ному зазначенню походження товарів, отже і припинення правової охорони має місце лише щодо географічних зазначень. Закон визнача
є підстави для визнання правової охорони на гео¬графічне зазначення походження товару недійсною і підстави для припинення правової охорони на цей самий об'єкт. Правова охорона географічного зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення. Правова охорона географічного зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазна¬чення. Визнання реєстрації географічного зазначення походження то¬вару та (або) права на
використання цього зазначення недійсними можуть мати місце за таких умов: 1. Реєстрація географічного зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умо¬вам надання правової охорони. Визнані недійсними реєстрація географічного зазначення похо¬дження товару або права на використання цього зазначення визна¬ються такими, шо не набрали чинності. 360 _Припинення правової охорони інтелектуальної власнос
ті 361 2. Реєстрація права на використання географічного зазначення по¬ходження товару може бути визнана судом недійсною, якшо іо¬на була здійснена з порушенням вимог, встановлених Законом Визнання недійсними реєстрації права на використання геогра-фічного зазначення походження товару та свідоцтва, шо посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності. Закон передбачає також підстави для припинення дії реєстрації географічного зазначення походження товару та охорони права на його використ
ання. Такими підставами можуть бути втрата харак¬терних для даного географічного місця умов і можливостей виго¬товлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього за-значення видовою назвою товару. Видова назва товару — це засто¬совувана у назві товару назва географічного місця, в якому спочат¬ку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновжива¬ною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвід¬носно до конкретного місця його походження. Дія ре
єстрації географічного зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиня¬ється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазна¬чення в країні походження. Закон визначив також підстави для припинення права на вико¬ристання зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Такими підставами є: — рішення суду про припинення права у зв'язку із втратою то¬варом особливих властивостей або інших ха
рактеристик, описаних у Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановлено¬го судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєст¬рації право припиняється від дати припинення дії реєстрації; — ліквідація юридичної особи або смерть фізичної особи, яка є власником свідоцтва; — подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється від дати офіційної
публікації відомостей про це; — несплата збору за продовження строку дії свідоцтва. Право припиняється з першого дня наступного строку, за який збір не за¬плачено. РОЗДІЛ 10 Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними про¬вадиться у судовому порядку. Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про ви¬знання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх д
ій, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення витовідноеті географічного зазначення походження то¬вару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрова¬ного географічного зазначення походження товару видовою назвою. На підставі рішення суду Установа вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені
Установи. Виклавши порядок припинення правової охорони об'єктів інте¬лектуальної власності, можна дійти висновку, що підстави для до¬строкового припинення правової охорони об'єктів інтелектуальної власності не викликають сумнівів у їх доцільності й обгрунтованості. Щодо визнання правової охорони зазначених об'єктів недійсною, а також визнання нед
ійсною реєстрації засобів індивідуалізації учас¬ників цивільного обороту, товарів і послуг, то деякі з підстав наво¬дять на певні роздуми. Не всі підстави можна визнати доцільними і виправданими, особливо щодо наслідків у разі визнання охорони недійсною. Патентні закони України залишають ряд питань без від¬повіді. Основне з них — хто має нести невиправдані витрати у зв'яз¬ку з в
изнанням правової охорони об'єктів інтелектуальної власності недійсною. Зазначені наслідки можуть бути досить серйозними. Важко погодитися з тим, що у разі визнання правової охорони недійсною, остання не притшняється, а визнається такою, що не набрала чинності. Але ж така охорона може тривати п'ять—десять років і вона зумовила виникнення ряду правових наслідків, з яки-ми не можна не погодитися. Проте законодавст
во проголошує її та¬кою, якої взагалі не було. Визнавати те, що було, таким, що його ніби й не було, просто не можна. 362 Припинення правової охорони інтелектуальної власності 363 Питання для контролю 1. Скасування і припинення правової охорони інтелектуальної власності. 2. Визнання недійсними охоронних документів на об'єкти про¬мислової власності. 3. Припинення правової охорони об'єктів промислової влас¬ності.
4. Припинення правової охорони об'єктів авторського права і суміжних прав. 5. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учас¬ників цивільного обороту, товарів і послуг. РОЗДІЛ 11 Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 11.1. Загальні положення Договори у сфері інтелектуальної діяльності мають відповідати загальним цив
ільно-правовим вимогам до договорів. Передусім договором визнається угода двох або більше осіб, шо спрямована на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними. Тобто(договір — це угода про виникнення, зміну чи припинення їхніх прав і обов'язків. У договорі виражається воля його двох сто¬рін, що має збігатися. Договір є одним із видів правочинів, а саме: двостороннього правочину, в якому виникнення, зміна чи припи¬нення
прав і обов'язків настає лише на підставі волевиявлення обох сторін. Майже всі майнові відносини в умовах ринкової економіки опо¬середковуються договором. У правовому регулюванні майнових відносин договір у будь-яко¬му суспільстві є не просто найбільш ефективним засобом такого регулювання, а й найбільш поширеним засобом. В умовах ринко¬вої економіки він є єдиним правовим інструментом упорядкування майнових відносин. Його функції досить різноман
ітні. Вимоги, встановлені чинним цивільним законодавством до до¬говірних відносин, стосуються і договорів, шо укладаються у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Вони мають укладати¬ся лише дієздатними особами в установленій законом формі, пред¬метом їхнього регулювання мають бути майнові відносини, що грунтуються на законній основі. 364 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 3
65 Зазначені умови дійсності договорів стосуються і договорів у сфері "інтелектуальної діяльності, в якій укладається велика кіль¬кість різноманітних договорів. Серед них є багато просто цивільно-правових договорів, а є договори, характерні лише для інтелекту¬альної діяльності. їх можна класифікувати за різними критеріями. Передусім основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів ін¬телектуальної власності,
і на договори, шо регулюють порядок ви¬користання об'єктів інтелектуальної власності. Зазначені договори можна поділити за змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори у галузі наукової, літе¬ратурної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом ін¬тенсивно зростає значення договорів, пов'язаних із використанням об'єктів суміжних прав — виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення. Значною є група договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Ц
е договори на створення об'єктів промислової влас¬ності, а також договори на їх використання. Ще одну групу скла¬дають договори на використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Окрему групу складають договори, які можна назвати супутніми договорами, шо стосуються інтелектуальної діяльності. До них на¬лежать договори на управління майновими правами авторів на ко¬лективній основі, договори на представництво суб'єктів права інте¬лектуальн
ої власності тощо. Договори у сфері інтелектуальної діяльності в цілому мають свої специфічні особливості, які відрізняють їх від інших цивільно-пра¬вових договорів. Окремі групи договорів також характеризуються ознаками, відмінними від ознак інших груп договорів у сфері ін¬телектуальної діяльності. Як відомо, об'єктом або предметом цивільних правовідносин є те, з приводу чого виникає право або необхідність правового вре¬гулювання відносин, що складаються з цього приво
ду між суб'єкта¬ми права. Це загальне правило поширюється і на відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. • РОЗДІЛ 11 Отже, об'єктом (предметом) договірних відносин, що склада¬ються у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути дії, спрямо¬вані на створення об'єктів інтелектуальної власності або самі об'єкти цієї власності. Група договорів, що мають своєю метою вр
егулювати порядок і умови використання об'єкта інтелектуальної власності, своїм об'єктом будуть мати результати інтелектуальної діяльності. Об'єктами таких договорів будуть об'єкти авторського права, суміжних прав, об'єкти промислової власності, об'єкти, що є засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та інші результати інтелектуальної діяльності. Але об'єктами договорів можуть бути і такі результати інтелек¬туальної діяльності, які ще мають бути створені. Це
об'єкти дого¬ворів на виконання певних робіт. За своєю юридичною природою такі договори наближені до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність. Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Об'єктом такого договору може бути ство¬рення певного науково-технічного об'єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети. Об'єктами договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути дії обслуго
вуючого характеру, наприклад, здійснення патент¬ного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої ін¬шої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розроб¬ки тощо. Нарешті, об'єктом договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути певні юридичні послуги, що надаються авторам творів та інших розробок Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності
є та¬кож і те, що об'єктом зазначених договорів, спрямованих на вико¬ристання об'єктів інтелектуальної власності, можуть бути тільки ті результати інтелектуальної діяльності, що стали об'єктом правової охорони. Тобто, коли зазначені результати визнані об'єктами інте¬лектуальної власності в установленому порядку. Сюди належать і об'єкти авторського права, які спеціального визнання не потребу¬ють, але мають відповідати обов'язковим вимогам закону. 366 _ Договори у сфері інтелектуально
ї діяльності 367 Своєрідною специфікою договорів у сфері інтелектуальної діяль¬ності є також і те, шо об'єктами права інтелектуальної власності є зматеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати мо¬жуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій, але об'єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нема¬теріальний результат інтелектуальної діяльності Безперечно, такий своєр
ідний характер об'єкта інтелектуальної власності зумовлює і відповідний характер самого договору в цій сфері. Такі договори набагато складніші від звичайних цивільно-правових договорів. Певну проблему складає визначення вартості й цінності об'єкта договору, його можливої економічної чи будь-якої іншої корисної ефективності. Важко передбачити можливий доход від використання такого нематеріального об'єкта. Зазначені чин¬ники ускладнюють визначення сторонами умов договору. Важливе правове значення ма
є документація щодо об'єкта інтелектуальної власності. Вона має бути якісною і надавати можливість чіткого уявлення про те, що має бути створене або що буде використову¬ватися. Важливим є питання і майбутнього документації після закін¬чення строку договору, адже від долі цієї документації залежать права й інтереси певних осіб. Специфічність зазначених договорів полягає ще й
у тому, що особи, заінтересовані в укладенні такого договору, часто не можуть чітко уявити, про що йдеться — матеріального носія може ще й не бути. Зазначена специфіка має місце, коли йдеться про викорис¬тання об'єкта інтелектуальної власності. Коли ж говориться про створення цього об'єкта, то яким він буде, не знає ніхто. Слід враховувати й те, що об'єктом договору у сфері промисло¬вої власності може
бути тільки об'єкт, що має охоронний документ. За відсутності такого документа об'єкт не може вважатися об'єктом промислової власності. • Є певні особливості і щодо суб'єктів договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності. За загальним правилом сторонами у та¬кому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. До фізичних осіб належать громадяни
України, громадяни зарубіжних країн, а також особи без громадянства. Стороною в такому договорі може бути будь-яка юридична особа незалежно від форм власності. РОЗДІЛ 11 Безперечно, це можуть бути юридичні особи з місцем ПОСТІЙНОГО місцезнаходження в зарубіжних країнах. Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня ос
оба. Як відомо, авторами творів науки, літератури і мистецтва, а також винаходів та інших об'єктів про¬мислової власності можуть бути неповнолітні особи віком від 14 до 18 років. Відповідно до ст. З ЦК У РСР такі неповнолітні особи мо¬жуть самостійно здійснювати весь комплекс авторських або патент¬них прав, починаючи від оформлення прав на об'єкти промислової власності, укладення авторських договорів та договор
ів на створен¬ня й використання об'єктів промислової власності. Зазначені осо¬би мають право на авторську винагороду, а також винагороду за ви¬користання об'єкта промислової власності і право розпоряджатися нею. Проте при наявності достатніх підстав орган опіки і піклуван¬ня може обмежити зазначених осіб у їх праві самостійно розпоря¬джатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією. Цієї ж позиції дотримується і новий ЦК Укра
їни. У ст. 32 Кодек¬су (підпункт 2, ч. 1) проголошується, що особи віком від 14 до 18 ро¬ків (неповнолітні) мають право самостійно здійснювати права авто¬ра на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати творчої діяльності, шо охороняються законом. Самостійно здійснювати свої авторські права та права на об'єкти промислової власності і означає, що майновими правами авторів творів та суб'єктів права на об'єкти промислової власності та
інші результати творчої діяльності, які належать особам віком від 14 до 18 років, зазначені особи можуть розпоряджатися на свій розсуд. Форма договору. Правила щодо форми цивільно-правових дого¬ворів поширюються і на договори у сфері інтелектуальної влас¬ності. Проте з цього загального правила є винятки, передбачені за¬коном. Усі договори, шо укладаються у сфері інтелектуальної діяль¬ності, мають укладатися у письмовій формі (ст. 1107 ЦК України). Чинне цивільне законодавство України не передбача
є обов'язково¬го нотаріального засвідчення зазначених договорів. Проте за ба¬жанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально. 368 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 369 Закон України «Про авторське право і суміжні права» приписує авторські договори укладати у письмовій формі, якщо законодавст¬вом про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чин¬не законодавство
іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 Закону Ук¬раїни «Про авторське право і суміжні права» передбачене правило, за яким договори на створення чи використання невеликих за об¬сягом творів (газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі ЦК України передбачає можливість ук¬ладання авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках в усній формі. Інша особливість форми договорів у сфері
інтелектуальної діяль¬ності стосується об'єктів промислової власності. Відповідно до п. 8 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні мо¬делі» договори про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір набувають чинності за умови, що во¬ни укладені в письмовій формі і підписані сторонами. За бажанням сторін такі договори можуть бути зареєстровані (а
1114 ЦК України). Процедура реєстрації зазначених договорів регулюється Інструк¬цією про розгляд та реєстрацію договору про передачу права влас¬ності на винахід (корисну модель) та ліцензійного договору на ви¬користання винаходу (корисної моделі) від 21 червня 1995 р. В Ін-струкції, зокрема, зазначається, що ці договори можуть укладатися лише у межах строку чинності патенту, починаючи від дати пуб¬лікації відомостей про видачу патенту в оф
іційному бюлетені. Такі норми містяться і в законодавстві України про промислові зразки. Зазначені інструкції чітко визначають порядок розгляду до¬говорів про передачу права власності на об'єкт промислової влас¬ності та ліцензійного договору на його використання та їх реєстра¬цію. Розгляд та реєстрація цих договорів в Установі ма
є своєю ме¬тою облік та контроль за їхнім змістом, що необхідно для належно¬го захисту інтересів суб'єктів права промислової власності. Дії, пов'язані з реєстрацією договору (ліцензійного договору), за дорученням власника патенту може здійснювати представник у справах інтелектуальної власності або інша довірена особа. Але при РОЗДІЛ 11 370 цьому слід пам'ятати, що за договором виключної л
іцензії ліцензіат має право видавати субліцензію на використання об'єкта промис¬лової власності. Договір субліцензії також підлягає розгляду та реєстрації в Установі. У разі виконання зазначених дій представником у справах інте¬лектуальної власності до заяви про розгляд і реєстрацію договору має бути додано доручення, оформлене належним чином. Сучасні технічні засоби зв'язку впроваджують у практику ще од¬ну форму укладання договорів, яка є і не усною, і не письмовою.
Це може бути просто обмін документами через засоби поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного чи інших видів зв'язку. При цьому перелік засобів зв'язку не є вичерпним, можуть з'являтися й нові. За таким способом обміну документами з метою недопущення будь-якого втручання третіх небажаних осіб користуються спеціальними засобами захисту такого зв'язку. На¬приклад, спеціальне кодове ім'я, що відоме обмеженому колу осіб, факсимільний зв'язок, за яким контрагенту направляється проект п
ідписаного ним договору. Інша сторона, одержавши договір і по¬годившись із його умовами і змістом, підписує і направляє таким самим способом першій стороні. Отже, перша сторона має підпи¬саний нею оригінал і факсимільне відтворення тексту договору, підписаного другою стороною. При виникненні спору кожна зі сторін має документ, шо ідентично відображає зміст договору, з д
ійсними підписами сторін, шо підтверджують факт укладення до¬говору. Умови дійсності договорів у сфері інтелектуальної діяльності — це ті ж самі умови дійсності, дотримання яких обов'язкове при укла¬денні будь-якого цивільно-правового договору. Передусім зміст, умови, форма, порядок укладення таких договорів мають відповіда¬ти вимогам ЦК України. Як і в будь-якому договорі, основним має бути законність змісту. Зазначена вимога полягає у тому, що б
удь-які цивільно-правові дії з приводу об'єктів інтелектуальної влас¬ності мають здійснюватися у межах закону, тобто бути законними. Наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 33 містить припис: «Умови договору, шо обмежують право ав¬тора на створення майбутніх творів на зазначену у договорі тему чи у зазначеній галузі, є недійсними». Нед
ійсним слід визнати договір _ Договори у сфері інтелектуальної діяльності 24*4-414 З на створення чи використання об'єктів промислової власності, шо суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності я моралі (п. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). Незаконним буде договір, якщо він не відповідає іншим умовам, визначеним законом. Зміст договору — це ті умови, на яких сторони погодилися ук¬ласти до
говір. Це в основному права й обов'язки сторін, визначені договором. За своїм юридичним значенням усі умови договору прийнято поділяти на істотні, звичайні та випадкові. До істотних належать такі умови, без яких договір не може набрати чинності. Безперечно, істотні умови договору визначаються за волевиявлен¬ням обох сторін. До таких істотних умов належать визначення об'
єкта договору щодо чого укладається цей договір — твору науки, літератури чи мистецтва, об'єкта промислової власності чи будь-якого іншого результату творчості, що охороняється законом. Без такого визначення об'єкта (предмета) договір не виникає. До істот¬них умов слід віднести також його ціну. Так, наприклад, ст. 33 За¬кону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що авторський договір вважається укладеним, як
що між сторонами до¬сягнуто згоди щодо всіх істотних умов строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати авторської винаго¬роди, території, на яку поширюється передаване право та інших умов. Отже, строк чинності договору у сфері інтелектуальної діяль¬ності є його істотною умовою, хоча строк далеко не в усіх догово¬рах є істотною умовою. Очевидно, що до істотних умов договору у сфері
інтелектуальної діяльності слід також віднести умову про обсяг використання об'єк¬та. Адже від обсягу використання залежить ціна договору. Обсяг ви¬користання може визначатися кількістю, часом або територією. Істотні умови договору у сфері інтелектуальної діяльності мо¬жуть визначати самі сторони, якщо вони дійиїли висновку, що такі умови мають важливе значення для них. Звичайними умовами договору визнаються ті, що передбачені нормативними актами й автоматично наб
увають чинності при ук¬ладенні договору. Вони не потребують погодження сторін, але ц не означає, що такі умови діють проти їх волі, вони також огсира РОЗДІЛ 11 ються на угоду сторін. Це означає, що сторони, укладаючи договір, погоджуються на такі визнані, усталені й звичайні для такого виду договору, умови. Передбачається, що сторони, які згодилися укла¬сти такий договір, погоджуються його укласти на таких звичайних умовах. Так, наприклад, у договорі на виконання науково-дослідно
ї роботи звичайною умовою цього договору є те, що ризик одержан¬ня негативного результату несе замовник. Звичайні умови договору можуть визначатися типовими догово¬рами, що можуть мати місце в договорах із приводу інтелектуаль¬ної власності. Так, ЦК України (ст. 1111) і Законом України «Про авторське право і суміжні права» (п. 4 ст. 33) передбачається, що відповідними відомствами, творчими спілками можуть розробляти¬ся прим
ірні авторські договори. Такі договори можуть містити умо¬ви, не передбачені законом, але вони не повинні погіршувати ста¬новище автора чи його правонаступників. Авторський договір та¬кож може містити умови, яких не передбачає примірний договір. Але в обох випадках, умови, що погіршують становище автора в порівнянні зі становищем, встановленим чинним законодавством, є недійсними. До звичайних умов договору слід віднести умови про місце укла¬дення договору та місце його виконання, час укладення договору, умови та підстави відповіда
льності за невиконання або неналежне виконання договору, що стосуються інтелектуальної власності. За загальним правилом такі умови визначаються цивільно-правовими нормами. Сучасне цивільне законодавство країн з ринковою економікою до звичайних умов відносить також звичаї ділового обігу. Випадковими умовами договору визнаються такі, що змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються до тексту до¬говору за погодженням
сторін. Відсутність випадкових умов у дого¬ворі не робить його недійсним. Слід підкреслити, що відсутність у договорі звичайних умов також не робить договір недійсним, але на відміну від них випадкові умови набувають чинності лише за умо¬ви, що вони включені до тексту договору. Звичайні умови є чинник ми незалежно від того, чи включені вони до тексту договору, чи ні. 372 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 37 Важливою умовою дійсності договору, в тому числі і догов
ору, що стосується інтелектуальної діяльності, є воля сторін і волевияв¬лення. Воля сторін проявляється в їх намірі укласти договір на створення або використання будь-якого об'єкта інтелектуальної власності. Цей намір сторони можуть виявити будь-яким способом. Чинне цивільне законодавство передбачає багато способів проголо¬сити свій намір на укладення такого договору. Усі вони поширю¬ються і на об'єкти інтелектуальної власност
і. Це можуть бути ого¬лошення у засобах масової інформації, виставки, ярмарки, вітрини, реклама тощо. Проте чинне законодавство України про промислову власність передбачає і спеціальні способи такого волевиявлення. Власник па¬тенту на об'єкт промислової власності має право подати до Устано¬ви для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта. Будь-яка
особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зо¬бов'язана укласти з власником патенту договір про платежі. Безперечно, формою волевиявлення наміру про укладення дого¬вору є публікації в офіційному бюлетені Установи відомостей про видачу патенту. Для дійсності договору має значення збіг волі та волевиявлення. У сфері інтелектуальної діяльності бувають випадки, коли волеви¬явлення не відповідає д
ійсній волі. 11.2. Авторські договори Загальні положення У сфері гуманітарної творчості наукова, художньо-літературна і мистецька діяльність за своїми масштабами є чи не найбільшою. Розвиток науки, літератури і культури зумовлює виникнення все нових і нових видів творчості у цій сфері. Вагомою в Україні, як між іншим і в усьому світі, є наукова діяльність, яка передусім реал
ізується у друкованій продукції. Для того, щоб довести до громадськості найновіші наукові досягнення, їх треба оприлюднити чи опублікувати. Це можуть бути усні до-повіді, інформації, повідомлення тощо. Але основною формою по- РОЗДІЛ 11 втомлення наукових досягнень суспільства є їх публікації. Це мо¬же бути коротке інтерв'ю або інформація про певне наукове досяг¬нення. Публік
ація може здійснюватися у формі наукових статей, брошур, монографій, узагальнень, збірників статей, підручників, навчальних посібників та іншими способами. Але оприлюднення наукового твору може здійснюватися не тіль¬ки шляхом публікації. Це може бути будь-яка дія, що робить твір доступним для громадськості, якими б засобами це не досягалося. Це можуть бути сучасні засоби радіо- і телемовлення та інш
і тех¬нічні засоби фіксації. Науковий твір можна записати на фонограму і розповсюджувати так як і книжку. В останні роки великого поши¬рення набув Інтернет, можливості якого важко переоцінити. Зростає значення художньої літератури. Вона стала потужним засобом формування як окремої людини, так суспільства в цілому. Держава має постійно дбати про розвиток художньої літератури, якщо хоче мати морально здорове покоління. Технічні засоби впли¬ву на окремих людей і суспільство не мож
уть і не зможуть заміни¬ти художню літературу принаймні в оглядовому майбутньому. Ху¬дожня література в гуманітарному значенні є найціннішим капіта¬лом. Розповсюдження досягнень художньої літератури як і культури в цілому реалізується тими самими способами, що і наукової літера¬тури. Це, передусім, публікація різноманітних художніх творів — прози, поезії, історичної літератури, драматичних творів тощо. Але оприлюднення художньої літератури може відбуватися не лише у формі публ
ікації. Художня література може реалізуватися також у радіо- і відеопередачах, спектаклях, постановках, п'єсах тощо. Тоб¬то має місце переробка одного твору в інший. Це може бути вико¬нання, декламація тощо. Використання творів художньої літерату¬ри може реалізуватися будь-якими способами. Можливості такого використання зростають із появою нових технічних засобів.
Але будь-яке використання може мати місце лише у межах закону. Велику роль у формуванні світогляду суспільства та його окре¬мих членів відіграють різноманітні види мистецтва і культури в цілому. Держава сприяє розвиткові науки, літератури і мистецтва, шо і проголошує ст. 54 Конституції України. Громадянам гаранту¬ 374 _ Договори у сфері інтелектуальної діяльності 375 ється свобода літературної, художньої і технічно
ї творчості. Зазна¬чені види творчості для суспільства не менш вагомі ніж науково-технічна творчість. Значення мистецтва у розвитку суспільства важ¬ко переоцінити. Тому розвиткові різних видів мистецтва в усі часи будь-яке суспільство приділяло належну увагу, і не тільки тому, шо мистецтво є формою задоволення естетичних потреб людини. Ми¬стецтво є також досить потужним засобом впливу на суспільство, формування шляхів його розвитку та світогляду. Сукупність цих тр
ьох складових, що утворює багатомістке по¬няття «авторське право», характеризується надзвичайно великим різноманіттям, яке у свою чергу зумовлює різноманіття правового опосередкування цивільно-правових відносин, шо складаються у процесі створення Й використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав. До трьох вищеназваних складових варто додати ще і суміжні права, об'єктами яких є численні види виконань, різноманітні фо¬нограми, в
ідеограми та численні програми теле- і радіомовлення. Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі ство¬рення і використання численних об'єктів авторського права і су¬міжних прав мають бути врегульовані такими самими численними договорами, що об'єднані одним поняттям «авторські договори». Слід підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі сто¬суються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, на¬приклад, до авторських прав відносити договори з управлін
ня май¬новими правами авторів на колективній основі. і^За авторським договором автор передає або зобов'язується ство¬рити і в установлений договором строк передати свій твір замовни¬кові для використання обумовленим договором способом, а замов¬ник зобов'язується здійснити або почати використання твору Отже, численні авторські договори можна поділити на договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва і договори на використання цих самих твор
ів. Більшість творів художньої літера¬тури і мистецтва створюються не на замовлення, а за велінням ду¬ші, натхнення. Проте значна частина творів створюється на замов¬лення. РОЗДІЛ 11 Сторонами в авторському договорі можуть бути ті самі особи, що й у будь-якому іншому договорі у сфері інтелектуал ьної діяль¬ності, про що йшлося вище. Особливість авторських договорів полягає у тому, що^тредметом таких договорів
є твори науки, літератури і мистецтва^Очевидно, поняттям «авторський договір» мають опосередковуватися і цивіль¬но-правові відносини, що складаються у процесі виконання творів, виробництва фонограм, відеограм та програм мовлення. Закон України «Про авторське право і суміжні права» авторським договорам присвячує чотири статті. Передача прав на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського до¬говору про передачу виключного пр
ава на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. 3а авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твірдвідповідно до умов цьо¬го договору іцтередати його замовникові^ Стаття 33 цього Закону присвячена укладанню та змісту авторського договору. Виходячи з важливості цивільно-правового регулювання відно¬син, що складаються у процесі створення і використання творів, та кіль
кості авторських договорів, тієї уваги, що приділена авторським договорам, явно недостатньо. При цьому слід зауважити, що інші нормативні акти з авторського права також не регулюють договірні відносини у галузі авторського права. Закон, правда, передбачає можливість розробки відомствами і творчими спілками примірних авторських договорів. Проте таких примірних договорів поки що немає, принаймні вони не опубліковані. Власне з тих норм, що містяться в
Законі, можна зробити вис¬новок, що<авторські договори — це консенсуальні угоди, що мають взаємний характер і є оплатнимилУ даний час панує думка, за якою авторські договори за своєю юридичною природою є цивільно-пра¬вовими. Тому норми цивільного права, що стосуються договірних відносин, поширюються також і на авторські договори. Серед ци¬вільно-правових договорів авторські договори складають окрему са¬мостійну групу.
Вони близько примикають до деяких цивільно-пра¬вових договорів, але мають свої власні, характерні для них, ознаки. 376 _ Аоговорн у сфері інтелектуальної діяльності 377 Закон про авторське право не передбачає існування спеціальних типових авторських договорів. За радянських часів такі договори мали силу підзаконних актів. Принцип свободи договорів витіснив типові авторські договори, але Закон допускає
існування примірних авторських договорів. Чинний Закон чітко й однозначно допускає можливість відчу¬ження авторських прав як самим автором, так і його правонаступ¬никами. Стаття 31 Закону містить припис, за яким майнові права автора повністю чи частково можуть бути передані (відступлені) ав-тором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі. У цьому разі передачу авторських прав сл
ід розуміти як будь-яке цивільно-правове відчуження. Це може бути передусім купівля-продаж, дарування, обмін та інші способи відчуження у межах за¬кону. Зрозуміло, що йдеться лише про майнові права, адже осо¬бисті немайнові права будь-якому відчуженню не підлягають. Авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм дого¬вірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення і в
икористання творів. У зв'язку з наділенням певними правами ро¬ботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо йдеться про створення твору в порядку виконання трудового договору, то, зрозуміло, право на ви¬користання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають заінтересовані в тому, щоб їхні відносини з автором роз¬глядалися як трудові. У такому разі їм належить право на викори¬стання твору, оскільки він визнається службовим, створеним у по¬рядку викона
ння трудового договору. Трудовий характер відносин між автором і роботодавцем може бути визнаний лише за наявності певних умов — створення твору входить у трудові обов'язки автора, створення твору передбачено трудовим договором тощо. Близькі між собою авторські договори і договори підряду на створення твору образотворчого мистецтва. Права сторін за цими договорами не збігаються. Підрядник виконує роботу на свій ри¬зик, а результат роботи переходить у власність замовника. За а
в¬торським договором, якщо за його умовами образотворчий твір пе¬реходить у власність замовника, за автором залишаються певні пра- РОЗДІЛ 11 ва. Розмежування цих договорів провадиться передусім за предме¬том. Предметом договору підряду є результат звичайної роботи, тоді колищредметом авторського договору є твори науки, літерату¬ри і мистецтва> Для розмежування зазначених договорів має значення, хто ви¬ступає сторонами у договорі. У спеціальній літературі уже давно прийнято вважати, шо\
_в авторському договорі однією-зі сторін завжди виступає фізична особа — автор або його правонаступник чи інша особа, яка має авторське право. З цього загального прави¬ла є один виняток — суб'єктом авторського права може виступати юридична особа, яка стала правонаступником автора за спад¬коємством. Якщо ж обидві сторони у договорі є юридичними осо¬бами, то такий договір слід вважати підрядним, а не авторським^ Проте в умовах ринкової економіки такий підхід до цієї проблеми є сумнівним. і_В авторських договора
х важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання тво¬ру і строк самого використання^Безперечно^трок авторського до¬говору не може перевищувати строк правової охорони твору>У до¬говорі має бути чітко визначено строк, на який передається ав¬торське право на твір. Це означає, що авторський договір може бу¬ти укладений і на повний строк правової охорони твору>У договорі можуть бути визначені умови і підстави дострокового припинення чинності договору. Якщо за
авторським договором користувачеві передано виключ¬не право на використання твору, то це означає, що лише один ко¬ристувач має право користуватися твором протягом строку чиннос¬ті договору. Закінчення строку договору або його дострокове розір¬вання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд. іВ авторському договорі мають бути визначені й інші строки — строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився ав¬тор, строки вичитки коректури
і верстки, строки виплати винаго¬роди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого кори¬стувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати дого¬вір і використати твір на свій розсудц, 378 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 37і ^Права й обов'язки сторін за авторським договором.
Права й обо¬в'язки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм характером авторський договір є таким, у якому права й обов'язки автора кореспондують і відповідають правам і обов'язкам користува¬ча, тобто він є взаємним^Безперечно, права й обов'язки різних видів авторських договорів не збігаються — вони також бувають різними. Слід підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламентує зм
істу авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін. Проте основні права й обов'язки сторін в авторських договорах вироблені усталеною практикою. (Основними обов'язками автора є, передусім, створення і пере¬дача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сто¬ронами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, при¬значення, обсягу тощолТак само визначаються вимоги до науково¬го т
вору — статті, брошури, монографії, підручника. У договорі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визна¬чені його вид, форма тощо. Твір має бути переданий користувачеві в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користу¬вача. Важливим є обов'язок автора виконати роботу особисто-* Авторські договори належать до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора до¬говір припиняє свою чинність з відповідними насл
ідками. Твір має бути переданий користувачеві в такому вигляді, щоб Його можна було відразу використовувати, належно оформлений з відповідними документами, рецензіями, характеристиками тощо. ^Обов'язки автора вважаються виконаними, коли користувач-за-мовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору і вносить пропозиції щодо їх усунення^ Автор у разі згоди зобов'яза¬ний ус
унути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. ^Замовник-користувач повинен чітко визначити свої зауваження щодо зміни чи доповнення до твору 1 \_Автор має право і зобов'язаний брати участь у підготовці твору до використання. Здебільшого автор зацікавлений у тому, щоб твір РОЗДІЛ 11 використовувався відповідно до задуму автора і тому охоче бере участь у підготовці договору до використання. В окремих випадках закон надає автору таке право.
Так, наприклад, за Законом України «Про авторське право і суміжні права» п. 4 ст. 15 визначає, шо ви¬ключні права авторів на використання творів архітектури, містобу-дування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів. До основних обов'язків автора твору слід віднести й обов'язок не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора.
Обоє'язки користувачаОсновтм обов'язком замовника-корис-тувача є його обов'язок прийняти і належним чином розглянути твір^лЗрозуміло, що різним за змістом авторським договорам влас¬тиві різні способи прийняття і розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва має бу¬ти уважно розглянутий тощо. П
ісля уважного розгляду твору замов-ник-користувач має прийняти важливе рішення — прийняти пере¬даний твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обгрунтоване. У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і його схвалення чи відхилення. Окремі авторські договори відповідно до виду літературно-мистецької творчості можуть передбачати спе¬ціальні процеду
ри розгляду і схвалення чи відхилення твору. Резуль¬тати розгляду, як правило, оформляються спеціальним документом. Замовник-користувач, якому за авторським договором пере¬йшло право на використання чи право власності на твір образо¬творчого мистецтва, зобов'язаний дотримуватися особистих немай-нових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов'язок користувача використати твір в установлений договором строк. Якщо протягом обумовленого договором строку твір не буде використаний, автор має прав
о на відшкодування збитків. Збитки включають у себе витрати на створення твору, інші витрати, по¬в'язані зі створенням твору і, безперечно, авторську винагороду, обумовлену договором. Отже, користувач твору з тих чи інших при¬чин може його і не використовувати. В усякому разі використання твору — це право користувача, а не його обов'язок. Проте здебіль¬ 380 Договори у сфері інтелектуальної діяльності шого автори заінтересовані в тому, щоб їх творіння було дове
дене до громадськості належним чином. Тому вони можуть передбачати у договорі обов'язок користувача використати твір. Проте такий обов'язок може набрати чинності за умови, що твір користувачем схвалений. Одним із основних обов'язків замовника-користувача є виплата обумовленої договором винагороди. Розмір винагороди, порядок обчислення та строки виплати визначаються сторонами в авторсь¬кому договорі. На відміну від раніше чинного законодавства чин¬ний Закон про авторське право не визначає конкретних розмірів винагороди
, порядку її обчислення та виплати. Проте Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження міні¬мальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів а ■горського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72*. Від¬повідно до цієї постанови сторони у договорі не можуть визначити розмір винагороди менший від установлених цією постановою. За усталеною практи
кою винагорода, як правило, визначаєтьс. у вигляді певного відсотка від одержаного за відповідний спосіб ви користання твору. Якщо в такий спосіб визначити розмір винаго¬роди з тих чи інших причин неможливо, винагорода може бути ви¬значена у вигляді чітко зафіксованої суми. Авторські договори, як і будь-які цивільно-правові договори, повинні виконуватися належним чином відповідно до його умов. Але можуть бути випадки, коли авторський договір виконується не¬належним чином або й зовс
ім не виконується. Винними у цьому можуть бути кожна зі сторін або й обидві сторони разом. Тобто йдеться про порушення умов договору сторонами. У разі такого по¬рушення постає питання про цивільно-правову відповідальність сторони, яка припустилася порушення умов договору. Слід підкрес¬лити, що новий Закон України «Про авторське право і суміжні пра¬ва» істотно посилив цивільно-правову відповідальність за по
рушен¬ня авторського договору. Якщо раніше відтювідальність за пору шення авторського договору обмежувалася розміром гонорару, зараз порушник зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки у тт вному обсязі, включаючи і втрачену вигоду (ст. 432 ЦК України). 1 Інтелектуальна власність. — 2003. — № 2. — С. 59—69. РОЗДІЛИ Відповідальність автора за договором може полягати в обов'язку повернути безпідставно одержану винагороду в односторонньому розірванні договору, в покладенн
і на нього обов'язку відшкодуван¬ня заподіяних користувачу збитків, а також в оплаті неустойки. Відповідальність автора настає лише за наявності вини в його діях, що порушили умови договору. Як відомо, в цивільному праві вина боржника презумується, поки боржник не доведе, що він не винен. Це правило в повній мірі стосується й авторського договору. Якщо порушення авторського договору мало місце з боку автора, він має довести, що порушення сталося не з його вини. П
ідставами відпо¬відальності автора є невиконання або неналежне виконання ним своїх обов'язків за авторським договором. Умовами відповідальнос¬ті є ті самі загальні цивільно-правові умови — наявність вини, про-типравність дій автора, наявність шкоди і причинний зв'язок між діями автора і їх результатом — шкодою. Найбільш типовими порушеннями умов авторського договору є: прострочення автором строку подання твору; виконання роботи не в
ідповідає умовами договору або недобросовісне виконання; відмо¬ва автора від внесення виправлень до твору, що були йому запро¬поновані в порядку і межах, встановлених договором; робота вико¬нана не автором; передача твору для використання третім особам за умови укладення ним договору про передачу користувачеві ви¬ключних прав на використання. Серед названих можливих порушень авторського договору з боку автора найбільш складним є визнання його недобросовісності пр
и виконанні роботи. Чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші нормативні акти з авторського права не да¬ють визначення недобросовісності. У спеціальній літературі прийня¬то вважати дії автора недобросовісними, якщо у процесі створення твору автор навмисне припустився неправомірних дій, що знизили якість твору або призвели твір до стану, непридатного для викорис¬тання. Груба необережність авт
ора прирівнюється до навмисних дій. Відповідно до практики, що склалася раніше, до неправомірних дій автора, які дають підставу визнання їх недобросовісними, належать: неправомірне використання чужих творів при створенні свого тво¬ру; подання свого раніше опублікованого твору як нового; перекру¬ 382 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 383 чення фактів та інших даних у документальному творі; перекручен¬ня оригіналу при перекладі твору; включення до руко
пису не пе¬ревірених даних, перевірка яких входила в обов'язок автора та інші порушення1. Відповідальність користувача за порушення умов авторського договору може бути у формі його неправомірних дій. Підставою для відповідальності користувача є невиконання або неналежне вико¬нання авторського договору. Умови відповідальності ті ж самі, а підстави можуть бути р
ізні — замовник може нести відповідаль¬ність за невикористання твору, якщо такий обов'язок лежав на ньому за договором, наприклад, за видавничим договором; за втра¬ту матеріального носія; за зміну твору без згоди автора; за відмову виплати винагороди або за несвоєчасну її виплату тощо. Користувач зобов'язаний використати твір за умови, що автор¬ським договором такий обов'язок передбачений. Правда, користу¬вач може навести доводи, що неможливість використання настала не з його
вини, в такому разі він звільняється від відповідальності. Відповідальність користувача в такому разі зводиться до виплати визначеного договором гонорару в повній сумі. Інколи з вини користувача настає пошкодження або втрата ма¬теріального носія твору. У такому разі автор має право на відшко¬дування заподіяної шкоди. Доцільно в авторському договорі перед¬бачити конкретний розмір такого відшкодування. Корист
увач не має права вносити до твору будь-які зміни чи до¬повнення. Якщо вони були зроблені без згоди автора, останній має право вимагати їх усунення. Користувач не має права передавати твір для використання третім особам, якщо авторським договором не передбачене інше. При порушенні цього автор має право на відшкодування збитків. Припинення і розірвання авторського договору. ^Припинення ав¬торського договору настає
із закінченням строку його чиннострАле при цьому слід розрізняти припинення авторського договору і при¬пинення використання твору, передбаченого цим договором .^При¬пинення використання твору не припиняє прав і обов'язків за 'Бюллетень Верховного Суда СССР 1986. — № 3. — С. 19. РОЗДІЛ 11 самим авторським договором> Я кшо за авторським договором ко¬ристувачеві були передані виключні права на використання на весь період чинності договору, автор зобов'язаний протягом цьо
го стро¬ку не передавати право на використання цього самого твору третім особам, якщо навіть використання твору користувачем припинено. Тобто користувач свій обов'язок використати твір виконав, але це виконання не звільняє автора твору від обов'язку не передавити право на його використання третім особам. Водночас користувач може використовувати твір протягом усього строку чинності ав-торського договору. Коли ж користувач із тих чи інших причин не використав твір, закінчення строку дії авторського договору припи¬няє його ч
инність. Авторський договір може передбачати можли¬вість дострокового припинення його чинності. Безперечно, ав¬торський договір може бути припинений за взаємною згодою сто¬рін. Авторський договір може бути припинено у зв'язку з немож¬ливістю його виконання через обставини, що не залежали від авто¬ра. Такими обставинами можуть бути різні події — стихійне лихо, деякі явища громадського життя, війна тощоі Договір буде припи¬нений і в тому разі, коли створений
автором твір випадково заги¬нув без вини автора, — передавати замовнику нема чого, але автор у цьому не винен, тому він звільняється від відповідальності^! ХХЬдставою для припинення чинності авторського договору може бути смерть автора, ліквідація юридичної особи без правонаступ-ництва^ Авторський договір може бути припинений і за односто¬роннім волевиявленням, коли другий контрагент порушив істотні умови договору. Авторські договори — досить числе
нна група договорів. За своїм призначенням, змістом, метою та іншими характеристиками ав¬торські договори поділяються на окремі групи. Передусім їх поділя¬ють на дві групи — авторські договори замовлення і авторські до¬говори на використання готового твору (ст. 1112 ЦК України). Перші зобов'язують автора створити твір і передати його для вико¬ристання, другі — передати для використання готовий твір. Поділ авторських договорів можна провести і за видом худож¬ньої творчості
— договори на створення і використання літератур¬них, музичних, аудіовізуальних, архітектурних та інших творів. Ав- 384 _ Договори у сфері інтелектуальної діяльності 154-414 385 -горські договори поділяються також і за способом використання: видавничі договори, договори про депонування рукопису, постано¬вочні договори, сценарні договори, договори художнього замовлен¬ня, договори про використан
ня у промисловості творів декоратив¬ного мистецтва тощо. Видавничі договори, у свою чергу, поділяються на видання літе¬ратурних, музичних творів та творів образотворчого мистецтва. Авторські договори можна класифікувати і за іншими кри¬теріями. Найбільш поширеним авторським договором є договір на видан¬ня твору, тобто на його опублікування, випуск твору у світ. За цим договором здійснюються видання і перевидання будь-яких твор
ів, що можуть бути зафіксовані на папері. Це можуть бути численні твори науки (монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті тощо), ще більш численні твори художньої літератури (про¬за, поезія, драматичні твори тощо), а також твори образотворчого мистецтва (живопис, скульптура, графіка тощо). Параметри видавничого договору є найбільш усталеними. Вони були досить детально врегульовані раніше чинним законодавством і наукою. Вироблені засади не дають підстав відмовлятися від них.
Видавничий договір є одним із видів авторського договору на пе¬редачу твору для використання. • Видавничий договір — це авторський договір, за яким автор або інша особа, яка має авторське право, передає або бере на себе обов'язок створити твір і передати його для видання чи перевидан¬ня, а видавництво зобов'язується розглянути поданий твір і в разі його схвалення випустити у світ та виплатити автору належну ви¬нагороду^ Використанням твору за видавничим договором є
видання або перевидання твору, а також його розповсюдження. При цьому ав¬тор може передати видавництву виключні або невиключні права на використання. Отже, видавничий договір є угодою між автором і видавництвом про умови видання твору. За договором літературного замовлення автор зобов'язуєть створити твір і передати його видавництву для використання шл хом його видання. У договорі мають бути чітко визначені його ум РОЗДІЛИ ви та зміст, зокрема: який твір зобов'язаний створити автор — твір науки, худ
ожньої літератури чи образотворчого мистецтва. Кожна з цих груп має свої види. У договорі має бути чітко визначено про який із них йдеться. Тобто у договорі має бути визначено його предмет — монографія, роман, повість, поема чи живописний твір. Безперечно, твір має бути поданий до видавництва у такій формі, яка дозволяє його відтворення, та у визначений договором строк. У видавничих договорах строки мають важливе правове значення, їх порушення може призвести до ро
зірвання договору. Видавничий договір має передбачати кілька строків — строк по¬дання твору до видавництва, строк розгляду твору видавництвом і його схвалення чи відхилення. Автору може бути запропоновано внести до твору певні зміни, доповнення чи поправки^Для цього також визначається конкретний строк. У договорі має бути перед-бачений строк для редагування і вичитки автором коректури твору. І, безперечно, у договорі має бути чітко визначений строк виходу твору у світ. Можуть бути вк
азані й інші строки, необхідні для підготовки і видання твору, наприклад, для рецензування твору. ^Але основним змістом видавничого договору є визначення прав і обов'язків сторін — автора і видавця. Слід пам'ятати, що сторону автора може представляти не сам автор, а будь-яка інша особа, яка має авторське право. Основні обов'язки сторін за видавничим до¬говором — створення твору, передача його видавцеві для видання та видання твору в установлений строк.
До прав сторін слід віднес¬ти право видавця вимагати передачі йому твору, а право автора — вимагати виплати визначеної винагороди за створення і викорис¬тання твору. Ці основні права і обов'язки сторін супроводжуються рядом прав і обов'язків сторін, що визначають зміст договору, кон-кретизують його, уточняють окремі його елементи. Основні умови договору були розглянуті раніше і немає потреби їх повторювати. Зокрема, видавничий договір має визначити умо¬ви, яким відповідатим
е твір, його жанр, призначення, обсяг тощо. Якщо йдеться про навчально-методичну літературу, то твір має від¬повідати навчальній програмі, кількості годин на курс, відповідати раніше поданому проспекту. Твір має відповідати й іншим па раме¬ 386 Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 25*4414 387 тралі, визначеним у договорі. Зрозуміло, що Йдеться про договір за¬мовлення твору. До основних прав видавництва належить право вимагати від ав¬тора пе
вного доопрацювання твору у випадках, передбачених зако¬ном чи договором. Видавництво визначає тираж видання і зберігає за собою право на перевидання твору в межах чинності видавничо¬го договору. Деякі видавничі договори мають свою специфіку. Так, наприклад, на боці автора у видавничому договорі можуть виступати кілька осіб — співавтори. Відносини між ними регулюються спеціальною угодою. Співавторами вважаються лише ті особи, які спільною творчою працею створили твір. Право опублікування ч
и іншого ви¬користання твору належить кожному із співавторів однаковою мірою. Будь-хто із співавторів не може без достатніх підстав відмови¬ти іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Проте можуть бути випадки, коли твір створюють дві особи, з яких одна є фахівцем у певній галузі, ,а л
ітературний запис здійс¬нює інша особа, наприклад, журналіст. У такому разі може бути співавторство, але його може і не бути. Видавництво не визначає, хто є автором, а хто здійснював літературний запис. Авторська сто¬рона сама має визначити, хто є автором, чи має місце співавторст¬во. Проте прийнято вважати, що коли у видавничому договорі за¬значене ім'я автора літературного запису, то тут має місце співав¬торство. Певні особливості мають видавничі договори з н
еповнолітніми авторами. Неповнолітні автори віком від 14 до 18 років мають пра¬во самостійно здійснювати свої авторські права. Вони мають право укладати авторські договори, вносити необхідні виправлення, зміни чи доповнення до твору, одержувати авторську винагород£*Т1роте слід звернути увагу на те, що неповнолітні спадкоємці авторів та¬ких прав не мають. •♦.Іуіалолїтні автори віком до 14 років можуть також бути авторам
и певних творів. Але вони не мають права укладати видавничі дого¬вори. Коли така необхідність виникає, то за них стороною у дого¬ворі виступають батьки, всиновителі або опікуни. Вони здійснюють РОЗДІЛ 11 права малолітніх авторів, тобто виступають у договірних відносинах від їх імені. Видавничі договори укладаються також і з укладачами різних збірників, перекладачами та іншими переробниками творів. Видав¬ничі договори укладаються також із робо
тодавцями, яким належить виключне право на використання твору. Роботодавцями за авторсь¬ким правом визнаються особи, з якими автор перебуває у трудових відносинах. Тому автор, який перебуває з роботодавцем у трудових відносинах, але твір створив не в порядку виконання трудового договору, повинен це передбачити у трудовому договорі. Свої особливості має укладення видавничих договорів на видан¬ня творів образотворчого мистецтва. Бувають випадки, коли автор літературного твору до свого тексту виготовив власн
і ілюстрації. У такому разі окремого договору на використання зазначених ілю¬страцій не укладається. їх автору виплачується винагорода в уста-новленому порядку. Твори образотворчого мистецтва спочатку створюються у ви¬гляді певного ескізу, а вже потім виготовляється оригінал. Тому при укладенні договору-замовлення на видання твору образотвор¬чого мистецтва у ньому передбачається два строки — для подання ескізу
і подання оригіналу. Видавництво зобов'язане розглянути поданий ескіз протягом установленого договором строку, схвалити твір чи відхилити або внести пропозицію про доопрацювання тво¬ру, про що письмово повідомити автора. Протягом визначеного строку автор зобов'язаний доопрацювати твір і подати видавництву. За умови схвалення твору видавництво зобов'язане видати твір про¬тягом обумовленого договором строку. На видавництво покладається специфічний обов'язок — воно зобов'язане видати
твір з дотриманням точного відтворення оригіналу. Будь-яке відхилення від оригіналу має бути погоджене з автором. У разі відхилення твору видавництво має повернути автору його твір. Якщо видавництво використало твір, то після припинення ви¬користання твір також має бути повернутий автору. Твір має бути повернутий автору і в інших випадках припинення договору. 388 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 389 Об'
єктом видавничого договору на видання музичного твору е ноти/ У видавничому договорі має бути чітко визначено вигляд, форму, в якій твір має бути поданий автором до видавництва — клавір чи партитура. Ноти можуть бути подані в одному примірни¬ку, написаному від руки. Протягом визначеного договором строку видавництво має розглянути твір. При цьому строк розгляду не за¬лежить від обсягу твору. Строк для видання схваленого твору виз¬начається сторонами у договорі, але він не може бути б
ільше двох років від дня схвалення твору. Основним обов'язком видавництва як сторони у видавничому договорі є виплата винагороди за створення і використання твору. Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що за винятками, встановленими у законі, автори та інші особи, які мають авторське право, мають право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання
їх твору. Винагорода може здійснювати¬ся у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди зі створен¬ня і використання твору встановлюється сторонами в авторському договорі. Ці самі питання можуть бути визначені і в договорах, що уоад
аються організаціями, які управляють майновими правами ав¬торів на колективній основі, з авторами. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мі¬німальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів ав¬торського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. встановлені мінімальні ставки, нижче яких опускатися не можна. Авторська винагорода за створення і використання твору має трудовий характер. Проте творчий характер праці автора накладає свій відбиток н
а вимір трудових затрат автора. Працю автора не можна прирівняти до праці робітника чи службовця. Цим зумов¬люється неможливість встановлювати ті самі критерії для оцінки праці автора. Визначити якість і кількість праці автора просто не¬можливо. Тому в авторському праві застосовуються свої специфічні показники обліку кількості і якості праці автора.
Одиницею оплати РОЗДІЛ и літературних творів є авторський аркуш (40 тисяч знаків), поезії — рядок. Ставки авторської винагороди за музичні і музично-літературні твори (опери, балети, музичні комедії) встановлені за весь твір в цілому, оскільки їх обсяг розрахований на однакове за часом вико¬нання. Природно, шо за видання одноактної п'єси, опери, музич-ної комедії, балету застосовуються менші ставки ніж за багатоактні сценічні твори. Договори про депонування рукописів Зазначений договір має ту саму мету, що і видав
ничий договір — довести до відома громадськості про те чи інше досягнення у сфері інтелектуальної діяльності. Його виникнення було зумовлене двома основними чинниками. Перший чинник полягає у тому, що бурх¬ливий розвиток науки, техніки і культури вимагає якнайшвидше інформувати громадськість про новини у цій сфері. Другий — до¬сить тривалий процес видання твору, що обмежує можливості опе¬ративного ознайомлення з ним.
Цим передумовам відповідає депо¬нування рукопису. Кожний, кого цікавить та чи інша проблема, дістає можливість в оперативному порядку ознайомитися з остан¬ньою новиною в тій чи іншій галузі. Договір про депонування рукописів почав складатися давно. Проте належного правового регламентування він поки що не діс¬тав. У даний час існує лише Інструкція про депонування рукописів, затверджена Центром науково-технічної інформації України. Водночас зазначений договір не втрача
є свого значення, у ряді ви¬падків його ничім не можливо замінити. У тих випадках, коли ви¬никає потреба якнайшвидше ознайомити громадськість з тим чи іншим досягненням, вдаються до депонування рукопису. Депону¬вання може бути зумовлене також відсутністю можливості видати твір шляхом друку. Депонування означає передачу на зберігання У тих випадках, коли твір має вузько спеціалізований характер і постала необхід¬ність інформувати громадськість, депонування просто необхідне. Договір про депонування рукописів дійсно д
уже близький до до¬говору схову, але мае й істотні відмінності від нього. Тому договір 390 _Договори у сфері інтелектуальної діяльності 391 про депонування рукопису не слід змішувати з договором схову. Останній характеризується безоплатністю, строковістю, взаємними правами і обов'язками. Договір про депонування рукописів не об¬межений певним строком, розподіл прав і обов'язків між сторона¬ми дещо інший, мають місце й інші істотні відмінності. Як уже заз
началося, договір про депонування регламентується на рівні відомчої інструкції. Тому характеристика цього договору можлива лише на підставі тих правил, що закріпилися у практиці. Специфічною особливістю зазначеного договору є те, що сторона¬ми у ньому є поки що лише юридичні особи. З одного боку сторо¬ною договору виступають науково-дослідні, проектно-конструктор¬ські установи, виші навчальні заклади, колегі
ї або редакційні ради наукових і науково-технічних журналів. З іншого боку суб'єктами договору можуть бути центральні галузеві і республіканські органи науково-технічної інформації, що здійснюють депонування руко¬писів. Предметом договору про депонування рукописів можуть бути рукописи з рефератами статей, оглядів, монографій, збірників на¬укових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, сем
інарів, симпозиумів вузькоспеціалізованого характеру, які недоцільно ви-давати друкованим способом? Зазначені матеріали подаються на депонування в рукописній формі. До рукопису встановлені певні вимоги, недотримання яких може стати перешкодою при укладенні договору. Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних чи республікан¬ських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, зв
іти про вико¬нані науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи і дисер¬тації депонуватися не можуть. Права і обов'язки сторін за договором про депонування рукописів. Обов'язок підготувати відповідно до встановлених вимог рукопис належить авторові та організації» за рішенням якої рукопис пере¬дається на депонування. Рішення про депонування рукопису прий¬мають науково-дослідні, проектно-конструкторські, виші навчальн
і заклади, редакційні колегії та редакційні ради наукових і науково-технічних журналів в особі їх вчених, науково-технічних (техніч¬ РОЗДІЛ 11 них) рад, затверджених їх керівниками. Рукопис на депонування може бути направлений лише за умови згоди автора, але за зміст рукопису відповідальність несе організація, яка прийняла рішення про депонування рукопису.
Договір про депонування рукопису — це одностороння угода, при якій організація, шо прийняла рішення про депонування руко¬пису, має право лише на її передачу. Орган інформації дише зобо¬в'язаний прийняти рукопис. Відмовити у прийнятті рукопису на депонування організація може лише у разі оформлення рукопису без дотримання встановлених вимог. Орган інформації, шо прийняв рукопис на депонування, зо¬бов'язаний на прохання будь-якої особи видати ко
пію рукопису або її частини. Копії видаються за плату. За прийом рукопису на депонування плата не стягується. Ор¬ганізації, що передала рукопис на депонування, або автору рукопи¬су один раз копія видається безплатно. Автор зберігає право автор¬ства на рукопис, але не має права на винагороду. Автор рукопису має право опублікувати іншим способом свій рукопис, який він пе¬редав на депонування, але при цьому він зобов'язаний спов
істити видавця про те, шо рукопис депоновано. На депонування приймаються рукописи, що можуть бути опуб¬ліковані у відкритих публікаціях. Отже, договір про депонування рукопису є угодою про передачу належно оформленого рукопису до органу інформації на зберіган¬ня з метою ознайомлення всіх бажаючих зі змістом рукопису. По¬слуги з надання рукопису для ознайомлення виконуються за вста¬новлену плату. Постановочний договір Здебільшого автор не має можливості використати свій твір чи здійснити його публічн
е виконання власними силами. Більшість творів можуть бути використані іншими особами, які мають для цього відповідні можливості — спеціально підготовлених фахівців (виконавців), технічні засоби, приміщення тощо^4Эдним із таких творів є твір, призначений для виконання на сцені. Це музичні, му¬зично-драматичні, пантоміми, хореографічні та інші твори, ство¬ 392 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 393 рент для сценічного показу. їх так і назвали — «сценічні твори».
У разі створення сценічного твору, постановку якого автор сам не в змозі здійснити, він змушений звернутися до спеціальних видо¬вищних закладів з проханням використати його твір. Відносини ав¬тора сценічного твору і видовищного закладу оформляються спе¬ціальним постановочним договором. Таким договором оформля¬ються відносини автора цього самого закладу і на створення сце¬нічного твору. Отже, Постановочний договір — це договір, за яким автор зо¬бов'язу
ється передати або створити і передати видовищному закла¬ду свій драматичний, музично-драматичний, музичний, пантомім¬ний або хореографічний твір, а видовищний заклад зобов'язується у визначений договором строк здійснити постановку і публічне ви-конання цього твору і сплатити автору належну винагород^ Сценічні твори призначені автором для виконання на сцені, в концертному залі чи на естрадній площадці, на радіо і телебаченні^ що вимагає спеціально
ї підготовки до публічного виконання твору. Слід зазначити, що більшість сценічних творів може бути опуб¬ліковано також шляхом їх видання. (Сторонами у постановочному договорі є автор або інші особи, які мають авторське право з одного боку, і видовищний заклад — з іншого. Але цим договірні відносини видовищного закладу не ви¬черпуються. Цей заклад ма
є укласти ще ряд договорів для здійснен¬ня сценічного твору — з виконавцями. Але договірні відносини в такому разі виникають між видовищним закладом і виконавцями, а не з автором. (Права і обов'язки сторін за постановочним договором мають певні особливості. За раніше чинним законодавством об'єктом по¬становочного договору могли бути лише неопубліковані твори. ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» такого обмеження не містять. Автор зобов'язаний передати
або створити і передати сценічний твір видовищному закладу у визначений договором строк.^Видо¬вищний заклад зобов'язаний розглянути твір також у визначений договором строк, схвалити чи відхилити його або запропонувати автору твір доопрацювати. Видовищний заклад визначає чіткий РОЗДІЛ 11 строк для опрацювання твору. У постановочному договорі може бу¬ти передбачений обов'язок видовищного закладу певним чином сприяти автору створити сценічний твір шляхом надання консу
ль¬тацій, знайомства з виконавцями, технічними можливостями за¬кладу, обговоренням попередніх варіантів твору. х^втор має право брати участь у підготовці твору до здійснення його на сценк> (^Видовищний заклад зобов'язується здійснити першу постановку твору у визначений договором строк, але не пізніше двох років від дати прийняття твору закладом.) До закінчення строку на постановку автор не має права переда¬вати цей самий твір іншим видовищним закладам для використан¬ня у тому с
амому місті. З правила, яке діяло раніше, випливало, що автор міг укладати постановочні договори з видовищними заклада¬ми інших міст. (За використання сценічного твору автор має право на винагоро¬ду. Розмір і порядок виплати винагороди визначається угодою сто¬рінці остановок» Уряду України визначені мінімальні ставки автор¬ської винагороди, нижче яких опускатися не можна. Сценарний договір З розвитком науки і техніки збільшилися можливості різними способами зд
ійснювати оприлюднення певних творів. Сценарний договір є близьким до постановочного договору. Здебільшого об'єк¬тами сценарних договорів є майже ті самі твори, що й постановоч¬них, але не тільки. За своїм змістом сценарний договір значно шир¬ший за постановочний. Сценарний договір — це договір про роз¬робку технології здійснення твору (і не тільки сценічного), його ре¬жисури, визначення змісту, характеру і порядку дій.^- У сучасних умовах значення і роль
сценарних договорів істотно зростають. Якщо раніше сценарний договір укладався в основному для створення сценарію майбутнього кінофільму, то зараз його за¬стосування має значно ширший характер. Сценарієм вважається короткий виклад змісту п'єси, сюжетна схема, за якою створюють¬ся різного роду спектаклі в театрах, імпровізації, балетні спектаклі, масові видовища тощо)» Разом з тим сценарій є окремим видом літе¬ 394 _Договори у сфері інтелектуальної діяльності 395 ратурного твору, призначеного для
втілення в кінофільмах або те¬лефільмах. Отже, сценарний договір — це договір про створення сценарію для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно-або телефільму, радіо чи телебачення. Особливістю сценарного договору за раніше чинним законодав¬ством було те, що предметом цього договору могли бути тільки не-опубліковані твори. Інша особливість — замовник сценарного тво¬ру не зобов'язувався використати твір.
Отже, ^винагорода виплачу¬валася лише за створення твору. Але ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» таких обмежень не містять. За сценарним договором автор зобов'язується передати або ство¬рити і передати замовнику сценарій для здійснення будь-якого ви¬довища у визначений договором строк. ^Замовник зобов'язаний розглянути поданий твір, схвалити, відхилити чи запропонувати його доопрацювати^езперечно, сценарний договір оплате
идГСто-ронами у договорі виступають автор, яким завжди є фізична особа, та замовник, яким може бути як фізична, так і юридична особа^ Звичайно, частіше замовниками виступають юридичні особи, які мають спеціальні можливості для здійснення сценарію, — виконавці, приміщення, технічні засоби тощо. Замовником може виступати і фізична особа, принаймні, законодавство не містить перешкод для такого висновку. Будь-яка фізична особа може замовити сценарій
для реалізації його в кіно- чи відеофільмі про свій життєвий шлях, родовід тощо. Це може бути сценарій не тільки про свій життєвий шлях, а й про творчий шлях батька (матері) тощо. Об'єктом договору є літературний сценарій^тцо має відповідати обумовленим у договорі умовам і вимогам. Умови сценарію за за¬гальним правилом визначаються у творчій заявці, що складається і затверджується замовником, де окреслюється основна ідея сцена¬рію, визначаються сюже
тна лінія, характеристики виконавців. У сценарії має бути викладено повний, детальний і послідовний опис дій, дшлогів, вчинків тощо.фценарій — це закінчений драма¬тичний твір^> /Права і обов'язки сторін у сценарному договорі виникають з мо¬менту його підписання. Зазначені права і обов'язки сторін склада¬ РОЗДІЛИ ють зміст сценарного договору. Про основні обов'язки стор
ін уже йшлося — передати або створити і передати твір замовнику, а за¬мовник зобов'язаний прийняти твір, якщо він відповідає умовам творчої заявки. У процесі реалізації сценарію мають бути дотримані права автора. При цьому на автора покладаються також обов'язки, визначені договором. Твір має бути переданий у визначений строк, не передаватися третім особам без дозволу замовника тощо. Автор має право і зобов'язаний брати участь у реалізації свого твору.
Звичайно, сценарій за чинним законодавством може бути опуб¬лікований шляхом його видання друкарським способом. Але слід зазначити, шо замовники більше заінтересовані в тому, щоб їм пе¬редавали неопубліковані твори, адже за таких умов інтерес публіки зростає. Якщо сценарій неопублпсований, то особливістю сценарного до¬говору є те, що сценарій може бути використаним у дуже обмеже¬ному колі. За даним сценарієм створено фільм, телепередачу, інше видовище. Фільми за цим самим сценарієм здійснюватися бі
льше не будуть. Що стосується інших видовищ, то вони можуть бути здійснені за вже використаним сценарієм. Зазначена особливість сценарного договору зумовлює і характер авторської винагороди, розмір, порядок обчислення і виплата якої визначаються угодою сторін. ЦК України визначив спеціальні норми для договорів на замов¬лення об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі об'єктів ав¬торського права. Згідно зі ст. 1112 ЦК України за договором про створення на замовлення
і використання об'єкта права інтелекту¬альної власності одна сторона (творець - письменник, художник) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умо¬ви використання цього об'єкта замовником. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного на замов¬лення, переходить
у власність замовника. При цьому майнові пра¬ 396 Договори у сфері інтелектуальної діяльності ва інтелектуальної власності на цей твір залишається за його авто¬ром, якщо інше не встановлено договором. Умови договору про створення на замовлення об'єкта права ін¬телектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними. Договори художнього замовлення
Більшість творів образотворчого мистецтва створюється на за-мовленняДо творів образотворчого мистецтва з правової точки зо¬ру слід відносити твори живопису, графіки, скульптури, декоратив¬ного мистецтва, фотографії, а також твори, створені способом ана¬логічним фотографії, літографії тощо. Безперечно, цей перелік не може бути вичерпним. Бурхливий розвиток науки і техніки пород¬жує все нові способи, методи створення творів образотворчого ми¬стецтва. ч Договір художнього замовлення є
угодою, за якою автор зо¬бов'язується створити і передати замовнику в установлений догово¬ром строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язуєть¬ся сплатити автору обумовлену винагороду^ Особливість договору художнього замовлення полягає в тому, що Його сторонами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи/ Справа в тому, шо на стороні автора можуть бути художні май¬стерні, художні спілки^товариства.Яасто договір художнього за¬мовлення укладається з
тими юридичними особами, які діють в ін¬тересах автора. Замовниками також можуть бути як окремі грома¬дяни, так і різні організації. Іфомадяни часто виступають замовни¬ками надгробних пам'ятників, портретів, фотографій тощо. Ор¬ганізації можуть виступати замовниками будь-яких творів образо¬творчого мистецтва. Перелік творів образотворчого мистецтва, на¬ведений вище, не вичерпує всіх
творів, що можуть бути об'єктом договору художнього замовлення. Останнім часом висловлюються пропозиції визнати окремим об'єктом договору художнього замов¬лення зовнішнє оформлення книжкової продукції тощо. Права і обов'язки сторін також виникають з моменту підписан¬ня договору сторонами. Договір художнього замовлення краще укладати в письмовій формі, проте закон не містить заборони укла¬дати такі договори в усній формі. * розділи Автор зобов'язаний створити
і передати замовникові твір обра¬зотворчого мистецтва. У договорі має визначатися два строки для створення твору — спочатку подати замовникові ескіз твору, а по¬тім — готовий твір. Автор може подати замовникові кілька ескіздо 1 Після схвалення ескіза автор може приступати до створення творр* Проте замовник може відхилити ескіз без будь-якого мотивування. Це його право. Замовник може також запропонувати певні зміни до ескіза, які автор повинен врахувати. Я
кщо протягом визначеного у договорі строку від замовника не надійде будь-яких зауважень що¬до ескіза, він вважається схваленим, що дає автору право створю¬вати твір. Особливістю договору художнього замовлення є також покла¬дення ризику творчої невдачі на замовника. Це означає, щскаванс, виплачений автору замовником, у разі творчої невдачі поверненню не підлягає. Ще однією особливістю зазначеного договору є розв'язання пи¬тання про власн
ість твору. За договором художнього замовлення створений автором твір образотворчого мистецтва після оплати ви¬нагороди стає власністю замовника. При цьому особисті немайнові і майнові права зберігаються за автором, замовник має дотримува¬тися їх. Замовник має право користуватися і розпоряджатися тво¬ром на свій розсуд. Закон України «Про авторське право і суміжні права» передба¬чає норму про доступ до твору образотворчого мистецтва.
Стаття 26 цього Закону встановлює, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в д
оступі до твору без достатніх підстав. Автор, проте, не може вимагати від власника твору доставки твору авторові. Якшо договір припиняє свою чинність із незалежних від автора причин, він має право оплати фактично виконаних робіт. Розмір і порядок виплати винагороди встановлюється угодою сторін. Про¬ 398 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 399 те, якщо автор у визначений договором строк не передас
ть замов¬никові твір за своєї вини, замовник має право розірвати договір і вимагати повернення виплаченого авансу. ЧЕсгізи, етюди та інші підготовчі матеріали залишаються власніс¬тю автора/При цьому, якщо договір художнього замовлення розір¬ваний з будь-яких підстав достроково, твір залишається у власності автора. Цікавим у договорі художнього замовлення може стати питання охорони прав особи, зображеної у творі образотворчого мистецтва. Відомо, шо в дореволюційній л
ітературі з авторського права це на¬зивалось правом на власне зображення. За загальним правилом зо¬браження в образотворчому творі будь-якої особи без її згоди не допускається. Із цього загального правила практикою вироблені ок¬ремі винятки. Згоди зображеної особи не вимагається, якщо вона позувала за плату, а також коли це робиться в державних чи гро¬мадських інтересах. Автор твору, в якому зображена певна особа, не має права на опублікування, від
творення і розповсюдження твору. Проте слід підкреслити, що право на зображення не є авторським, але воно тісно пов'язане з авторським. Зображена у творі особа має право вимагати заборони випуску твору у світ або припинення його роз¬повсюдження, якщо для неї це виявиться з тих чи інших причин небажаним. Право на зображення мають також діти зображеної особи, той із подружжя, який пережив померлу особу. За зображеною особою це право зберіга
ється протягом усього її життя. Серед договорів художнього замовлення на створення твору об¬разотворчого мистецтва певне місце посідають пам'ятники та ме¬моріальні скульгпурно-архітектурні споруди чи комплекси. Пам'ят¬ники для встановлення на могилах померлих родичів створюються на замовлення громадян або установ. Але якщо пам'ятники чи ме¬моріальні скульптурно-архітектурні споруди мають своїм призна¬ченням увіковічення певних пам'ятних подій, що мають державне, громадсько-політичне значення, а також ув
іковічення видних дер¬жавних, громадських та політичних діячів, видних діячів науки і культури, то такі твори можуть створюватися лише за рішеннями РОЗДІЛИ директивних органів держави. На підставі таких рішень укладають¬ся договори на їх створення. Твори образотворчого мистецтва часто використовуються у про¬мисловості. Таке використання можливе лише на підставі окремо¬го договору користувача з автором. Це вже буде договір
не худож¬нього замовлення, а договір на використання вже готового твору. Проте це не означає, що майбутній користувач не може укласти з автором договір художнього замовлення. Як і в будь-якому іншому, у зазначеному договорі мають бути визначені ті самі умови — об'єкт твору, масштаби його використання, розмір, порядок обчис¬лення та виплати авторської винагороди. Окрему групу договорів складають договори про використання творів образотворчого мистецтва в театральни
х постановках, у кіно- та телефільмах. Створювані художником для оформлення спектаклів малюнки декорацій і костюмів, безперечно, є творами образотворчого мистецтва, тому є об'єктами авторського права і правової охорони. За ескізами, створеними художником, виготов¬ляються декорації, шиються костюми. Відносини театрів з худож¬никами-постановниками оформляються по-різному. В одних теат¬рах на оформлення кожного спектаклю з художником укладається договір, в інших є штат своїх художників, які створюють ескізи де¬кор
ацій і костюмів у порядку службових обов'язків. Належне виконання художником своїх обов'язків за договором художнього замовлення, а театральним художником — за трудовим договором вимагає тісної творчої співдружності з режисером-поста-новником. Художник зобов'язаний виконувати вказівки режисера, вносити необхідні виправлення і зміни в ескізи і макети до їх без¬застережного прийняття керівництвом театру. Прийняту роботу ху¬дожник зобов'язується виконати у
строк і подати театру в частинах: спочатку чорнові малюнки і прикидки для виготовлення макета, потім подається сам макет і в останню чергу — ескізи костюмів чи декорацій. Театральний художник своїми художніми роботами бере актив¬ну участь у постановці спектаклю. У творчому успіхові спектаклю немала заслуга художника — автора художнього оформлення. За договором художник передає театру право використати свої твори 40
0 вори у сфері інтелектуальної діяльного тільки 8 театральних постановках, зберігаючи за собою решту ав¬торських правомочностей. Використання зазначених творі» за ме¬жами театральної постановки визнається порушенням авторського права. Художник має право укласти видавничий договір на видай ця створених ним ескізів театральних декорацій і костюмів у листівках, інших репродукціях і отримати за це винагороду неза¬лежно від договору з театром. Водночас у договір з театром худож¬ник може включити умову,
за якою у разі повної відмови театру від роботи, що перебуває у процесі виконання, через причини, що не залежать від театру і якості роботи художника, договір розрива¬ється. Художник у такому разі залишає за собою одержаний аванс, він вважається відпрацьованим і поверненню не підлягає. Якщо театр не використає протягом двох років від дати схвале
н¬ій ескізів, то він зобов'язаний виплатити художнику авторську ви¬нагороду повністю. Певні особливості мають договори на використання творів обра¬зотворчого мистецтва в кіно- та телефільмах. Чинний Закон Украї¬ни «Про авторське право і суміжні права» визначає, що автори, пори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (ос тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором) зберігають авторське право кожний на св
ій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від " ©візуального твору в цілому, якщо договором з організацією, здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером іуііовізуального твору не передбачене інше. Твори образотворчого мистецтва можуть бути використані в вфвізуальному творі лише на підставі договору з художником. чи договір близький до договору художника з театром. т й і г ко- . у за чия ійс-іль-зго-жна ся в рен-вого а за-о'
вК* )ебу* іеті 1 Шї аті Договори на використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва нищ Названі твори широко використовуються у промисловості і по¬дують належного правового регулювання. вором про використання у промисловості творів декора-кладного мистецтва автор зобов'язується передати або і передати твір декоративно-прикладного мистецтва для 401 розділи директивних органів держави. На підставі таких рішен
ь укладають¬ся договори на їх створення. Твори образотворчого мистецтва часто використовуються у про¬мисловості. Таке використання можливе лише на підставі окремо¬го договору користувача з автором. Це вже буде договір не худож¬нього замовлення, а договір на використання вже готового твору. Проте це не означає, що майбутній користувач не може укласти з автором договір художнього замовлення. Яків будь-якому іншому, у зазначеному договорі мають бути визначені т
і самі умови -об'єкт твору, масштаби його використання, розмір, порядок обчис¬лення та виплати авторської винагороди. Окрему групу договорів складають договори про використання творів образотворчого мистецтва в театральних постановках, у кіно- та телефільмах. Створювані художником для оформлення спектаклів малюнки декорацій і костюмів, безперечно, є творами образотворчого мистецтва, тому є об'єктами авторського права і правової охорони. За ескізами, створеними художником, ви
готов¬ляються декорації, шиються костюми. Відносини театрів з худож¬никами-постановниками оформляються по-різному. В одних теат¬рах на оформлення кожного спектаклю з художником укладається договір, в інших є штат своїх художників, які створюють ескізи де¬корацій і костюмів у порядку службових обов'язків. Належне виконання художником своїх обов'язків за договором художнього замовлення, а театральним художником — за трудовим договором вимагає тісної творчої співдружності з рсжисером-поста-новником. Художн
ик зобов'язаний виконувати вказівки режисера, вносити необхідні виправлення і зміни в ескізи і макети до їх без¬застережного прийняття керівництвом театру. Прийняту роботу ху¬дожник зобов'язується виконати у строк і подати театру в частинах: спочатку чорнові малюнки і прикидки для виготовлення макета, потім подається сам макет і в останню чергу — ескізи костюмів чи декорац
ій. Театральний художник своїми художніми роботами бере актив¬ну участь у постановці спектаклю. У творчому успіхові спектаклю немала заслуга художника — автора художнього оформлення. За договором художник передає театру право використати свої твори Аоговори у сфері інтелектуальної діяльності 16 4-4І* 401 тільки в театральних постановках, зберігаючи за собою решту ав¬торських правомочностей. Використання зазначених творів за ме¬жами театральної постано
вки визнається порушенням авторського права. Художник має право укласти видавничий договір на видан¬ня створених ним ескізів театральних декорацій і костюмів у листівках, інших репродукціях і отримати за це винагороду неза¬лежно від договору з театром. Водночас у договір з театром худож¬ник може включити умову, за якою у разі повної відмови театру від роботи, шо перебуває у процесі виконання, через причини, що не залежать від театру і якості роботи художника, договір розрива¬ється. Художник у так
ому разі залишає за собою одержаний аванс, він вважається відпрацьованим і поверненню не підлягає. Якщо театр не використає протягом двох років від дати схвален¬ня ескізів, то він зобов'язаний виплатити художнику авторську ви¬нагороду повністю. Певні особливості мають договори на використання творів обра¬зотворчого мистецтва в кіно- та телефільмах. Чинний Закон Украї¬ни «Про авторське право і сум
іжні права» визначає, що автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором) зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачене інше. Твори образотворчого мистецт
ва можуть бути використані в аудіовізуальному творі лише на підставі договору з художником. Цей договір близький до договору художника з театром. Договори на використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва Названі твори широко використовуються у промисловості і по¬требують належного правового регулювання. За договором про використання у промисловості творів декора¬тивно-прикладного мистецтва автор зобов'язується перед
ати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва для РОЗДІЛ п використання промисловому підприємству, яке зобов'язується ви¬платити автору обумовлену договором винагороду. Суб'єктами договору є автор твору і промислове підприємство У цьому аспекті автори творів декоративно-прикладного мистецтва поділяються на дві групи: штатні працівники підприємства і не¬штатні, які трудовим договором з п
ідприємством не зв'язані. Штат¬ним вважається лише той автор, який пов'язаний трудовим догово¬ром з тим підприємством, на якому він створив твір. Отже, для інших підприємств цей художник буде нештатним. Об'єктом договору є твір декоративно-прикладного мистецтва, як один із видів образотворчого мистецтва. У спеціальній літературі і законодавстві визначення поняття «декоративно-прикладне мис¬тецтво» немає. Є лише перелік твор
ів, які прийнято вважати об'єк¬тами декоративно-прикладного мистецтва. Питання про те, чи є даний твір об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, вирішу¬ють фахівці. Проте практика виробила певний перелік творів, що можуть бути визнані об'єктами декоративно-прикладного мистецт¬ва. До цього переліку належать серветки, килими, хустки, взуття, одяг, вироби із шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, суве¬н
іри, вироби зі скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні ви¬роби тощо. Зазначений перелік конкретизується такими критеріями: твори, що мають утилітарне, сувенірне або декоративне значення, відзнача¬ються оригінальними художньо-естетичними властивостями. 1 Права і обов'язки за цим договором складають його зміст. Як і за будь-яким авторським договором, автор зобов'язаний передати або створити і передати підприємству твір декоративно-прикладно¬го мистецтва у визначені дого
вором строки. На кожний твір скла¬дається паспорт, в якому визначається тираж твору. Відповідальність за порушення договору настає за загальними правилами цивільного права. Договори на створення і використання об'єктів суміжних прав Охорона суміжних прав виникла в Україні недавно — з прийнят¬тям Закону України «Про авторське право і суміжні права» 23 груд¬ня 1993 р. Тому належного досвіду у цій сфері ще немає, проте по- 402 Договори
у сфері інтелектуальиЫ ліялмих ті мпне істотне зростання кількості і значення об'єктів суміжних прав. Нові технічні можливості сприяють розвиткові видовищної індустрії, збільшується використання звукозаписів і відеозагіисш, набирають потужного розмаху використання теле- і радіопрограм. 11.3, Договори у сфері науково-технічної діяльності Загальна характеристика договорів у сфері науково-технічної діяльності
Значення прискорення науково-технічного прогресу в сучасних умовах важко переоцінити. Власне, розвиток науки, літературні мистецтва (гуманітарний прогрес) з одного боку, і науково-техніч¬ний прогрес з іншого — це ніби два потужних крила, що приско¬рюють соціально-економічний прогрес будь-якого суспільства, у тому числі Й України. Прискорення науково-технічного прогресу можливе лише за умови безперервного створення і раціонального використання об'єктів промислової власності. Науково-технічна діяльність здійс¬нюється
переважно на договірних підставах. Адже переважна біль¬шість об'єктів промислової власності створюється також на дого¬вірних засадах, тобто на підставі договорів замовлення. Переважна більшість об'єктів промислової власності знову-таки створюється в порядку виконання трудового договору їх авторами. Але ж створен¬ня об'єктів промислової власності в порядку виконання трудового договору — це і є створення об'єктів промислової власності на за¬мовлення.
На підставі якого договору створюються зазначені об'єк¬ти — трудового чи цивільно-правового — це питання ще потребує свого дослідження, але створення об'єкта промислової власності в порядку виконання трудового договору чи завдання слід визнати створенням на замовлення. Значно менша частина зазначених об'єктів створюється за ініці¬ативою винахідників та авторів інших науково-технічних досяг¬нень. Отже, особливістю договірних відносин у сфері науково-техніч¬ної діяльності є те, ш
о більшість об'єктів промислової власності 16*4-414 РОЗДІЛИ створюється саме на основі договірних відносин. Твори науки, літе¬ратури і мистецтва в значній частині створюються за ініціативою ав¬торів. Використання об'єктів промислової власності, як і творів науки, літератури і мистецтва, можливе лише на підставі відповідних дого¬ворів. Проте договори на використання твор
ів науки, літератури і мистецтва відрізняються від подібних договорів у сфері науково-технічної діяльності. Особливістю договірних відносин, змістом яких є використання зазначених об'єктів, є те, що договори на ви¬користання об'єктів промислової власності можуть укладатися ли¬ше за умови, що результати науково-технічної діяльності визнані в установленому порядку об'єктами промислової власності і, отже, об'єктами правової охорони. Тобто предметом договору на викори¬стання того чи іншого об'єкта може бути лише той об'єкт,
на який є охоронний документ — патент чи свідоцтво. Це не означає, що договір на використання будь-якого іншого результату науково-технічної творчості, не захищеного охоронним документом, укладатися не може. Предметом договору на вико¬ристання може бути будь-який результат науково-технічної твор¬чості — захищений і незахищений охоронним документом, але при цьому слід мати на увазі, шо не захищений результат науково-технічної творчості мож
е використовуватися і без договору з патен-товласником, і без виплати йому належної винагороди. Такий ре¬зультат захищається не правом, а моральними засадами. Користу-вач, який поважає себе, не дозволить собі використовувати резуль¬тат чужої творчої праці без згоди автора цього результату. Користу¬вач, не обтяжений Нормами моралі, може собі дозволити таке ви¬користання. Все ж, на нашу думку, результат творчої діяльності, не захище¬ний охоронним документом, є об'єктом права власності його твор¬ця. Використання
цього результату без дозволу його власника буде порушенням цивільного права. Відмінною ознакою договорів у сфері науково-технічної діяль¬ності, на відміну від авторських договорів, є те, що вони обов'яз¬ково мають укладатися у письмовій формі. Але йдеться лише про договори на створення і використання об'єктів промислової влас¬ 404 Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 405 ності. Чинне законодавство про промислову власність не містить вимог шодо нотаріального
засвідчення зазначених договорів. Особливістю договорів на створення і використання об'єктів про¬мислової власності слід визнати ще одну відмінність цих договорів від авторських. Авторські договори — це договори на створення і пе¬редачу творів для використання. Часто це може бути один і той са¬мий договір — договір на створення і передачу твору для викорис¬тання. Подібні договори у сфері науково-технічної діяльності скла¬дають
ся, як правило, окремо — окремий договір на створення об'єк¬та промислової власності і окремий договір на використання цього об'єкта. Результат науково-технічної творчості не може стати пред-метом договору на використання до його відповідної кваліфікації на¬лежним державним органом. Як уже підкреслювалося, договір на ви¬користання має опиратися на охоронний документ. Новим приписом чинного законодавства
України про промис¬лову власність є припис про визначення розміру, порядку обчис¬лення та строків виплати винагороди за використання об'єкта про¬мислової власності. За раніше чинним законодавством ці питання встановлювалися лише в нормативному порядку. Нормативні акти визначали як обчислювати розмір винагороди, за які об'єкти скіль¬ки платити, коли платити тощо. Чинне законодавство про промис¬лову власність ц
і питання віддало на відкуп договірним сторонам. Вони самі мають визначати розмір винагороди, порядок її обчис-лення та строки виплати. Не можна стверджувати, що раніше існу¬ючий порядок виплати винагороди був більш досконалий, але не можна погодитися і з тим, що існуючий нині порядок більш прос¬тіший. Накопичений досвід визначення розміру винагороди за викори¬стання об'єктів промислової власності в Україні ще малий. Право¬вих підстав для цього також недостатньо.
Тому важко у договорі визначити розмір винагороди. У момент укладення договору ще не відомо, який позитивний ефект принесе використання об'єкта про-мислової власності, а саме цей факт є найбільш важливим для виз¬начення розміру винагороди. Невідомо, якими будуть масштаби ви¬користання об'єкта та інші параметри використання. Тому, на наш РОЗДІЛ 11 погляд, для визначення розміру винагороди за викори
стання об'єк¬та промислової власності мають бути вироблені певні критерії. Варто зазначити і те, що за загальним визнанням договори про створення і використання об'єктів промислової власності, безпе¬речно, є цивільно-правовими. Проте з приводу того, до якого типу цивільно-правових договорів належать договори на створення і до¬говори на використання об'єктів промислової власності, у спе¬ціальній літературі до цього часу точиться дискус
ія. Одні їх розгля¬дають як підрядні, інші — як авторські, ще ініші — як ліцензійні, а деякі — як абсолютно новий тип договорів. Не вникаючи в цю дискусію, все ж слід визнати, що договори на створення об'єкта промислової власності та супутні їм договори за своєю юридичною природою не є ліцензійними, так як і договори на використання цих об'єктів не є підрядними. До особливостей договорів на створення об'єкта промислової власності слід віднести і те, щ
о цим договорам передують інші до¬говори, які є необхідною передумовою укладення договорів на створення об'єкта промислової власності. До них слід віднести, на¬приклад, договір на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності та деякі інші. До договорів на створення об'єкта промис¬лової власності близькими є договори на виконання науково-дослідних та проектних робіт. Договори на створення об'
єктів промислової власності Договори на інформаційне забезпечення науково-технічної діяль¬ності. Жоден розробник будь-якої науково-технічної проблеми, яку йому доручено розробити за договором чи службовим завданням, не розпочне виконання цього завдання, поки не буде мати належ¬ної інформації, що стосується цієї проблеми. Йдеться не лише про одного розробника, а про групу чи цілий колектив. Якщо ж вико¬нання такого завдання почнеться без належного інформаційного забезпечення, то результ
атом може бути винайдення велосипедно¬го колеса. Тому кожен розробник ніколи не розпочинає роботу на голому місці, він у першу чергу має ознайомитися з тим, що було зроблено до нього у цій сфері, які досягнення вже є і чим вони не задовольняють замовника. Адже замовник на створення об'єкта промислової власності видає виконавцю завдання, в якому мають 406 ^ Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 407 бути сформульовані сутність завдання, параметри, яким мас відповідати
майбутній об'єкт, визначаються основні тсхн»ко-еко-номічні характеристики об'єкта, очікувані результати від йото ви¬користання, галузь і масштаби застосування тошо. Від якості, розробки такого техніко-економічного завдання зале¬жить успіх розробників, які мають чітко уявляти чого від них чека¬ють. Виходячи із поставлених перед розробниками завдань, треба сформулювати цілі інформаційного забезпечення. Вони можуть бу¬ти різні — виявлення дійсного стану, технічного р
івня, ефектив¬ності від використання, недоліків тошо; які науково-технічні досяг¬нення в цій галузі захищені патентами чи іншими охоронними до¬кументами. Інформаційне забезпечення може мати своїм завдан¬ням й інші цілі. Головне у тому, щоб інформація повністю задо¬вольняла розробника. Інформаційне забезпечення цієї науково-технічної розробки мо¬же здійснюватися силами самого розробника. Проте здебільшого такі роботи виконуються за договором
із спеціальними установами. Інформаційне забезпечення на договірній основі регулюється спе¬ціальним Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. Сторонами у договорі на інформаційне забезпе¬чення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які виступа¬ють як виконавцями, так і замовниками-споживачами. На стороні виконавця можуть бути фізичні та юридичні особи як творці і на-копичувач
і науково-технічної інформації, виробники, власники, зберігані. На стороні замовника — споживачі (фізичні та юридичні особи) і посередники. Об'єктом договору на інформаційне забезпечення є документо¬вана на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і за¬рубіжна науково-технічна інформація. Поняття науково-технічної інформації охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-
конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забез¬печує їх відтворення, використання та поширення. Особливість на¬уково-технічної інформації полягає в тому, що вона, з одного боку, є результатом науково-технічної творчої діяльності, а з іншого — за¬ РОЗДІЛ п безпечує ту ж саму науково-технічну творчу діяльність необхідними відомостями, даними. Складається постійно діючий процес само¬відтворення. Науково-технічна інфор
мація відповідно до чинного законодав¬ства є об'єктом права власності. Підставою виникнення права влас¬ності на науково-технічну інформацію є створення науково-техніч¬ної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання догово¬ру про створення науково-технічної інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на ін¬формацію до іншої особи. Право власності на науково-технічну інформацію, створену на кошти державного
бюджету, визначається державою як прийняттям загальних рішень, так і встановленням форм договорів між фінан¬суючим державним органом і виконавцем робіт зі створення науко¬во-технічної інформації. Науково-технічна інформація, шо є об'єктом права приватної власності або інших форм власності, мо¬же переходити в державну власність у разі передачі її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів на догов
ірній основі. Споживач науково-технічної інформації за договором несе від¬повідальність за дотримання прав власника цієї інформації. Він не має права передачі одержаної науково-технічної інформації третій особі, якщо це не обумовлено договором між власником і спожи¬вачем науково-технічної інформації. Якщо науково-технічна інформація не відповідає визначеним договором параметрам, технічному рівню аб
о якості, споживач має право вимагати від власника або посередника безплатного усунен¬ня недоліків у погоджений строк. До договору на інформаційне забезпечення розробників об'єктів промислової власності близько примикають договори на здійснен¬ня патентного пошуку. Патентний пошук — це дослідження па¬тентів чи інших охоронних документів, виданих до цього часу у тій чи іншій сфері. Цей пошук має охопити патенти, видані в усьому світі. Зро
зуміло, що такий пошук є досить складною і тривалою ро¬ботою, яка здійснюється на договірній основі і за визначену вина¬городу. Сторонами в такому договорі можуть бути як фізичні, так і 408 Договори у сфері інтелектуальної діяльності юридичні особи. Виконавцями за таким договором можуть бути як окремі висококваліфіковані фахівці, так і спеціалізовані установи. Патентний пошук також є необхідною стадією або навіть пере¬думовою створення об'є
кта промислової власності. Без патентного пошуку починати розробку будь-якої науково-технічної проблеми також неприпустимо. Адже без такого пошуку можна не просто ви¬найти уже запатентований об'єкт промислової власності, а й пору¬шити чужі патентні права, що спричиняє негативні наслідки. Тому, не дивлячись на дороговизну та тривалість зазначеного пошуку, обійтися без нього ніяк не можна. Об'єктом даного договору є не лише патенти та охоронні доку¬менти, а й інші джерела
інформації, шо можуть містити в собі відо¬мості про будь-який об'єкт. Це численні джерела — наукова та спеціальна література, дисертації, матеріали наукових конференцій, виставки тощо. Замовник патентного пошуку в договорі має визначити глибину цього пошуку, адже патенти мають досліджуватися не за весь час іс¬нування патентної охорони об'єктів промислової власності. Такі дослідження мають бути здійснені лише за визначений замовником період від д
ати укладення договору і 20—30 чи більше років назад. При цьому слід мати на увазі, що об'єкти промислової власності мо¬рально старіють дуже швидко — їх вік становить 7—10 років. Тому враховуючи досить високу ціну договору, період, який має бути охоплений патентним пошуком, не може бути невиправдано трива¬лим. Ціна договору визначається угодою сторін. Сторони несуть від¬повідальність за порушення умов договору відповідно до норм ци¬вільного законодавства. Патентний пошук обов'язковий
і при проведенні експертизи за¬явок по суті на об'єкти промислової власності. Як відомо, кваліфі¬каційна експертиза заявок здійснюється на прохання заявника чи іншої заінтересованої особи і за їх рахунок. Патентний пошук необхідний також при здійсненні будь-яких науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших подібних робіт. 409 Слід зазначити, що подібні договірні відносини ще мало дослід-жені. Згідно із
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» від 21 грудня 2000 р. до зазначених законів внесені зміни, що стосуються експертизи заявок на об'єкти промислової власності по суті. Так, за цим Законом за¬клад експертизи — уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок.
Слїд підкреслити, що заклад експертизи має своєю функцією не тільки проведення експертизи заявок по суті, а розгляд заявок вза- бути будь-яке підприємство чи організація, яка за своїм профілем діяльності близька до науково-технічної діяльності. Отже, якщо цей заклад експертизи не входить до складу Установи, то для проведен¬ня експертизи заявок остання з ним має укласти договір на здійс¬нення розгляду та експертизи заявки. Таким закладом можуть бути р
ізні державні підприємства і організації. Засад договірних відносин з ними поки що не розроблено, але зрозуміло, що договірні відно¬сини між Установою і закладом експертизи — це цивільно-правові відносини, тому на них поширюються правила цивільно-правових договорів. Сторонами у цьому договорі є Установа і заклад експертизи, яким може бути будь-яке державне підприємство чи організація. Об'єктом договору є заявка на будь-який об'єкт промислово
ї власності, її розгляд та експертиза. Безперечно, цей договір є плат¬ним. Він має бути виконаним у визначені договором строки. Сто¬рони несуть цивільно-правову відповідальність за порушення умов договору. О^^^шв^^^^т^^щ .договорів є те, що рішення, прийняте закладом експертизи, набуває чинності лише за умови за¬твердження його Установою в установленому порядку. Отже, за якість розгляду заявок та проведення експертизи перед заявн
иками відповідальність несе Установа, а не заклад експертизи. входити до складу Установи, це може 410 Договори у сфері інтелектуальної ЛЫым. і: 411 Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт Зазначені договори регулюють відносини між замовником і ви¬конавцем науково-дослідних, дослідно-конструкторських і техно¬логічних робіт. Результати цих робіт часто бувають такі, що вико¬
нані на рівні винаходів чи інших об'єктів промислової власності і тому вони стають об'єктами правової охорони. Одночасно догово¬ри на виконання зазначених робіт є також необхідною передумо¬вою створення об'єктів промислової власності, а також формою своєрідного замовлення на створення об'єкта промислової влас¬ності. Зазначені договори, безперечно, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими. Вони близькі до підрядних договорів, але між ними є істотні відмінност
і. Так, наприклад, предметом догово¬ру підряду завжди є звичайні господарські, виробничі та інші робо¬ти. Тобто виконання зумовлених договором підряду робіт належить за своїм характером до основного виду виробничої діяльності під¬рядчика. Він виконує лише ті роботи, для виконання яких створе¬но дану ггідрядну організацію. Це має значення для чіткого визна¬чення умов договору підряду, оскільки протягом тривалог
о часу ви¬роблені певні стандарти щодо того чи іншого виду робіт, які постійно повторюються. У підрядних договорах про виконання звичайної роботи завжди мають бути чітко передбачені конкретні результати цих робіт, чого не може бути у договорах на виконання науково-дослідних, доедідно-конструкторських, технологічних та інших робіт, результати яких не завжди можна передбачити. Якщо у договорах на виконання дослідно-конструкторських та техно¬логічних робіт цей результат можна ще певним чином передбачи¬ти, т
о в договорах на виконання науково-дослідних робіт визначи¬ти, який результат можна очікувати внаслідок їх здійснення, сказа¬ти важко. Цей результат може бути абсолютно протилежний очіку¬ваному. Але негативний результат також вважається виконанням договору, за що треба платити. Якщо за договором підряду напри¬клад, буде збудовано будинок, проживання в якому, небезпечне для життя, то договір не можна вважати виконаним, бо не виконано умов договору. розділи Отже, у договор
і на виконання науково-дослідних чи інших на¬уково-технічних робіт предметом договору є творчий пошук, ре¬зультат якого заздалегідь передбачити неможливо. Безумовно, сто¬рони у зазначених договорах можуть і зобов'язані чітко формулю¬вати основні вимоги, яким має відповідати наукова розробка, зраз¬ки чи технологія, що створюються відповідно до укладених дого¬ворів. Проте виконавці зазначених робіт напевне не можуть гаран¬тувати досягнення очікуваних результатів. Як уже зазначалося, одержанн
я внаслідок здійснення обумовлених договором робіт не того результату, який був запрограмований, не є порушенням дого¬вору. Цей негативний результат має розглядатися як один із мож¬ливих варіантів виконання договору. Наведені чинники зумовлюють різний зміст прав та обов'язків цих двох типів договорів, а також різну відповідальність сторін. У договорах на виконання науково-дослідних робіт за ризик не¬можливості одержати очікуваний результат відпов
ідає замовник У підрядних договорах ризик випадкової неможливості за передачу замовникові готового результату роботи відповідає підрядчик — не¬має результату, немає оплати. Ще одна досить важлива особливість договорів на виконання науково-технічних робіт полягає в тому, що у процесі виконання цих робіт можуть бути одержані результати, які можуть бути об'єктами права інтелектуальної власності: це наукові твори (об'єкти авторського права), винаходи, корисні модел
і, промислові зразки тощо (об'єкти промислової власності), умови використання яких визначаються законодавством, а не договорами. Таких резуль¬татів одержати внаслідок виконання підрядних договорів не можна. Усі наведені особливості договорів на виконання науково-технічних робіт дають підставу визнати їх самостійним типом дого¬ворів. Зазначені договори досить чітко врегульовані новим ЦК У
країни (глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструк¬торських та технологічних робіт»). У ст. 892 ЦК України зазначено: цього договору: «За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-консфукторських та технологічних робіт (викона¬вець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дос- 412 Договори у сфері інтелектуально? діяльності лідження, розробити зразок нового виробу та ко
нструкторську до¬кументацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язу¬ється прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи». Істотні й умови договору на виконання науково-технічних робіт, якими є предмет, сторони, ціна та строки. Безперечно, сторони мо¬жуть передбачати й інші умови аби лише вони не суперечили чин¬ному законодавству. Такі умови можуть бути найр
ізноманітнішими, але вони головним чином зумовлюються характером науково-технічних робіт. Так, у договорах на виконання дослідно-конструк¬торських робіт мають бути передбачені технічні параметри, яким відповідатиме та чи інша розробка. Великі за обсягом роботи можуть виконуватися поетапно, що та¬кож має бути передбачено у договорі. Предметом договорів на виконання науково-технічних робіт є не процес роботи, а її результат. Мета зазначених договорів — до¬сягти бажаного результату
і передати його замовникові. Варто мати на увазі, що серед дослідників з цього приводу немає одностайної думки, але більшість із них схиляються до визнання предметом до¬говору саме результату, а не роботи. Результатами виконання науково-технічних робіт є також звіти про виконання наукових досліджень, зразки нового виробу, нової техніки, конструкторська документація до них, створення нової тех¬нології та
інші науково-технічні досягнення. Сторони у договорі на виконання науково-технічних робіт. Сторо¬нами, як уже зазначалося, є замовник і виконавець, якими може бути будь-яка фізична чи юридична особа. За загальним правилом виконавцями виступають науково-дослідні, проектно-конструктор¬ські, конструкторські і технологічні організації, наукові центри, на¬вчальні заклади, академічні наукові установи. Виконавцями можуть бути також будь-які підприємства будь-якої форми власності
, що мають у своєму складі наукові, конструкторські та інші подібні під¬розділи. розділи Однією з істотних умов договору на виконання науково-техніч¬них робіт є його ціна, що визначається угодою сторін. Найчастіше ціна встановлюється шляхом складання кошторису, який, за за¬гальним правилом, розробляє виконавець. Кошторис має передба¬чати всі витрати виконавця на здійснення робіт (придбання ма¬теріал
ів, устаткування, інструментів та інших засобів, необхідних для виконання договору), належну виконавцеві винагороду, перед¬бачені чинним законодавством обов'язкові платежі та інші не¬обхідні витрати. Крім того, в ціну мають бути включені певні суми у вигляді при¬бутку (доходу). Розмір цих сум може передбачатися у договорі за¬лежно від розміру економічного (чи будь-якого іншого) ефекту, який може одержати замовник при використанні результату вико¬наної роботи. Ціна у догов
орі визначається точно або приблизно, враховуючи невизначеність витрат при виконанні договору. Звідси й різні наслідки необхідності підвищення ціни у процесі виконан¬ня. Якщо виникла потреба істотно підвищити ціну у процесі вико¬нання договору за умови її приблизного визначення, то виконавець зобов'язаний негайно сповістити про це замовника. Останній має право погодитися з новою ціною або відмовитися від договору. У такому випадку замовник зобов'язаний о
платити виконану частину Договір може передбачати підвищення ціни, якщо буде одержа¬но кращий ефект від використання результату роботи, та винагоро¬ду за якісне чи дострокове (вчасне) виконання роботи або змен¬шення ціни у разі неякісного або несвоєчасного виконання робіт. Важливим є положення, що передбачає обов'язок замовника оп¬латити вартість робіт у разі неможливості досягти передбачуваного результату. Якщо в процесі науково-досл
ідних робіт виявляється неможливість досягти результату через обставини, що не залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити вартість робіт, ви¬конаних до виявлення неможливості отримати очікувані результа¬ти. Однак оплата не може перевищувати відповідну частину ціни, передбаченої договором. Дещо інша норма щодо дослідно-конструкторських і технологіч- | робіт. Якщо в процесі виконання зазначених робіт виявляється 1 _
Договори у сфері інтелектуальної діяльності 415 неможливість досягти передбачуваного договором результату, що настала не з вини виконавця, замовник зобов'язаний оплатити ли¬ше витрати виконавця. Строки виконання робіт. Отроки у договорах на виконання на¬уково-технічних робіт мають бути чітко визначені. Вони визнача¬ються угодою сторін залежно від обсягу, складності, матеріального та фінансового забезпечення та інших чинників. У договорі, як правило, встановлюються початкові і кінцеві
строки виконання робіт. Проте, якщо договором передбачені окремі етапи виконання робіт, то в такому разі мають бути визначені конкретні строки ви¬конання окремих етапів робіт. Взагалі на виконання договору скла¬дається календарний план виконання окремих етапів та елементів роботи, що є невід'ємним додатком до договору. За загальним правилом виконавцеві надається право достроко¬вого виконання договору. Форма договору на виконання науково-технічних роб
іт. Проста письмова форма для зазначених договорів є обов'язковою. Договір має відповідати загальним вимогам. У ньому мають бути необхідні реквізити — адреси сторін, банківські рахунки тощо. Грамотно скласти договір на виконання науково-технічних робіт — справа далеко не проста. Ускладнюється вона тим, шо часто предмет до¬говору не можна конкретно визначити, невідомі очікувані резуль¬тати, не завжди можуть бути чітко визначені витрати,
є можливість появи непередбачуваних втрат тошо. Тому в договорі мають бути визначені лише наслідки настання можливих чинників у процесі його виконання. За договором на виконання науково-технічної роботи викона¬вець зобов'язаний виконати відповідно до технічного завдання за¬мовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу (но¬вої техніки) та конструкторську документацію до нього, нову тех¬нологію виробництва або іншу науково-технічну розробку і переда¬ти одержаний результат замовникові, який зобов'язуєть
ся прийня¬ти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 ЦК України). Як уже зазначалося, поняття «договори на виконання науково-технічних робіт» об'єднує два види договорів — договір на вико¬нання науково-дослідних робіт і договір на виконання дослідно¬ РОЗДІЛ 11 конструкторських і технологічних робіт. Ці два договори близькі між собою. Обидва вони мають творчий характер. Варто зазначити, шо результатом науково-технічної діяльност
і є різноманітна науково-технічна продукція, види якої зумовлюються численними потребами суспільного виробництва. Різноманітність цієї продукції, різні залежно від форм власності джерела фінансу¬вання зазначених робіт, різний правовий режим одержаних резуль¬татів та ряд інших чинників зумовлюють у свою чергу численність цивільно-правових засобів, що регулюють ці суспільні відносини. Більшість з них можна звести до одного типу договорів — догово¬ру на виконання науково-технічних робіт, який
складається з двох договорів, про що йшлося вище. Уже зазначалося, що між цими договорами багато спільного, але є й істотні відмінності. Так, за договором на виконання науково-дослідних робіт, за загальним правилом, виконавець не може залу¬чати до виконання договору третіх осіб, якщо це не передбачено договором. У договорі на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виконавець ма
є право, якщо інше не передба¬чено договором, залучати до їх виконання третіх осіб як субвико-навців. У зазначених договорах настають різні правові наслідки у разі неможливості досягти передбачуваного результату. У договорах на виконання науково-дослідних робіт у такому разі виконана части¬на роботи підлягає оплаті. У договорах на виконання дослідно-кон¬структорських
і технологічних робіт за такої ситуації замовник зо¬бов'язаний оплатити лише витрати виконавця, але не частину ви¬конаної роботи. Не збігаються у зазначених договорах їх предмети, про що йшлося раніше, а те спільне, шо є між ними, дає підставу розглядати ці договори як однотипні. Обов'язки виконавця робіт. Основним обов'язком виконавця робіт у договорах на виконання науково-технічних робіт є виконан¬ня науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологіч¬них робіт відповідно до пог
одженого сторонами технічного завдан¬ня і передача одержаних результатів замовникові в обумовлений строк. У договорі мають бути чітко визначені обов'язки виконавця. Так, виконавець зобов'язаний виконати роботу відповідно до пого- 416 Договори у сфері інтелектуальної діяльності "4-414 417 дженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат в обумовлений до¬говором строк. Якщо у процесі виконання роботи буде створено об'єкти промислової
власності або використано об'єкти, права на які належать третім особам, виконавець зобов'язаний додержувати¬ся вимог чинного законодавства. У договорах на виконання науково-технічних робіт має передба¬чатися обов'язок виконавця утримуватися від публікації відомостей про одержані в процесі виконання робіт науково-технічні досяг¬нення без згоди замовника. Водночас виконавець зобов'язаний не¬гайно вжити необхідних заходів для правової охорони одержаних результатів, що можуть бути визнані об'єктами права
інтелектуаль¬ної власності і підпадати під охорону законодавства про інтелекту¬альну власність, а також повідомити про це замовника. Разом з тим у договорі має бути обов'язково передбачений правовий статус цих результатів — право інтелектуальної власності на зазначені резуль¬тати має належати стороні, визначеній угодою сторін. Якщо догово¬ром передбачено, що право інтелектуальної власності на ці резуль¬тати належатиме виконавцеві, то він зобов'язаний видати замовни¬ков
і ліцензію на право використання зазначених науково-технічних результатів. Виконавець у процесі укладення договорів на виконання науко¬во-технічних робіт має суворо дотримуватися прав інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності третіх осіб. Тобто виконавець не має права використовувати об'єкти права інтелекту¬альної власності, права на які належать іншим особам, без їх доз¬волу. Виконавець зобов'язаний забе
зпечити патентну чистоту одер¬жаних результатів, тобто щоб ці результати не порушували патент¬них прав третіх осіб. Іноді необхідно здійснити навіть експертизу створеної виконавцем науково-технічної продукції на патентну чи-стоту. Проте часом складається ситуація, коли для досягнення більшої ефективності очікуваного результату виникає потреба використати запатентований об'єкт промислової власності, право на який нале¬жить третій особі. У такому разі замовник має забезпечити право на розділ 11 використання
цього об'єкта, уклавши ліцензійний договір із влас¬ником зазначеного об'єкта. Виконання науково-технічних робіт не завжди буває бездоган¬ним. Воно може мати певні недоліки, недоробки, відхилення від визначених параметрів тощо. У такому разі виконавець зобов'яза¬ний своїми силами та своїм коштом усувати допущені з його вини недоліки як у самій розробці, так і в технічній документації, що мо¬жуть спричинити відступи від техніко-економічних показник
ів, передбачених у технічному завданні замовника. Проте такий обов'язок виконавця виникає лише за умови, коли зазначені недо¬ліки, прорахуйки та інші помилки сталися з вини виконавця. Слід зазначити, що вина виконавця допускається, тобто викона¬вець вважається винним, поки не доведе, що Його вини немає. То¬му якщо він (виконавець) доведе, шо недоліки в роботі зумовлені діями самого замовника, зокрема поданням неякісного технічного завдання, його прораху
нками або передачею неточної чи неповної інформації, необхідної для виконання робіт, то питання про усу¬нення недоліків у роботі має розв'язуватися за погодженням сторін. Якщо виявиться, що неможливо досягти очікуваного результату через об'єктивні обставини, виконавець зобов'язаний негайно по¬відомити про це замовника і про недоцільність подальшого продов¬ження роботи (ст. 897 ч. і п. 6 ЦК України). Із змісту цього поло¬ження випливає, що виконавець ма
є припинити роботи до одер¬жання від замовника відповідних вказівок. Тому в договорі бажано зазначити конкретний строк, необхідний для відповіді. Законода¬вець у таких випадках має виходити з того, що виконавець, роз¬в'язуючи поставлене перед ним науково-технічне завдання, пови¬нен на повну силу використати свій творчий потенціал, наукову кваліфікацію та інші ділові якості, необхідні для успішного вико¬нання договору.
Виконавець зобов'язаний виконувати взяті на се¬бе обов'язки сумлінно, якісно і в обумовлений строк. Водночас він не може гарантувати одержання очікуваного результату. За таких умов договір вважається виконаним і тоді, коли буде теоретично чи експериментально доведено неможливість одержання передбачено¬го договором результату, тобто коли буде одержано негативний ре¬зультат. 4
18 _Договори у сфері інтелектуальної діяльності 419 Права виконавця. Виконавець передусім має право вимагати від замовника прийняти виконану роботу та оплатити її. У договорах на виконання науково-дослідних робіт виконавець має право залу¬чати до виконання третіх осіб лише з дозволу замовника. Якщо у договорі це право не застережено, то виконавець зобов'язаний ви-конати роботу особисто. У договорах на виконання дослідно-кон
¬структорських і технологічних робіт навпаки, виконавець має пра¬во залучати до виконання договору третіх осіб, але за умови, що у договорі це право йому не заборонене. Але якщо до виконання робіт залучаються треті особи, то за недоліки в роботі перед замов¬ником несе відповідальність сам виконавець. Стаття 896 ЦК України визначає права сторін на результати робіт. Замовник за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних р
обіт має право вико¬ристовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором. Виконавець має право використати одер¬жаний ним результат робіт також для себе, якщо інше не встанов¬лено договором. Договором може бути передбачене право виконавця передавати результати робіт іншим особам. За загальним правилом, одержані в процесі виконання договору результати належать замовникові, у чому б ці результати не вира¬жалися (маються на увазі такі, що можуть бут
и визнані об'єктами права інтелектуальної власності). Але якщо договір не містить пря¬мої заборони, то виконавець може використати результати для своїх потреб. Договір може також передбачати право виконавця ре¬алізувати одержані результати третім особам. За згодою замовника виконавець має право патентувати результати робіт, що можуть бу¬ти визнані об'єктами інтелектуальної власності. Проте поки що за¬лишається відкритим питання, на чиє ім'я має бути запатентований даний результат.
Оскільки за загальним правилом патентування за¬значених результатів провадиться за згодою замовника, то звідси випливає, що йдеться про патентування на ім'я виконавця, тобто безпосереднього творця цього результату. Обов'язки замовника (ст. 898 ЦК України). Передусім замовник зобов'язаний забезпечити виконавця роботи необхідною, досто- РОЗДІЛ 11 вірною і повною інформацією. У першу чергу це має бути вихідна інформація, якою замовник повинен забезпечити виконавця ше до початку роботи. Вона може стосуватися характе
ру виконуваних робіт, обсягу, умов використання тощо. Але обов'язок замовника забезпечувати виконавця необхідною інформацією на цьому не припиняється. Він зобов'язаний надавати інформацію виконавцю робіт протягом усього часу виконання роботи. Це може бути будь-яка інформація, що стала відома замовникові і має значення чи мо¬же вплинути на роботу виконавця. Кажуть, що той, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Отже, від інформованості ви¬конавця багато в чому залежить результ
ат роботи. Тому в договорі на виконання науково-технічних робіт-має бути чітко визначено обсяг, характер, строки і форми інформації, яку має надавати за-мовник. При цьому інформація має бути достовірною і достатньо повною для виконання роботи. За достовірність інформації від¬повідає замовник. Іншим важливим обов'язком замовника є п
ідготовка технічного завдання, яке він має передати виконавцеві в обумовлений догово¬ром строк. Водночас із виконавцем має бути погоджена програма (техніко-економічні показники), що має відповідати очікуваному результату роботи. Якщо йдеться про виконання науково-дослідних робіт, то у завданні чітко визначається їх тематика. Технічне завдання, як правило, розробляється і підпису
ється ще до підписання договору і має містити визначення основних пара¬метрів очікуваних результатів. Погоджене з виконавцем технічне завдання стає невід'ємною частиною договору на виконання робо¬ти. Підготовка технічного завдання може бути покладена і на вико-навця. У такому разі його розглядає і схвалює замовник. Безумовним обов'язком замовника є оплата роботи. Уже зазна¬чалося, що оплата роботи виконавця проводиться за обумовленою договором ціною. З
амовник зобов'язаний прийняти роботу і оплатити її вартість. Здавання і прийняття роботи проводяться за спеціально виробле¬ною і погодженою сторонами процедурою (ст. 894 ЦК України). Виконавець повідомляє замовника про виконані окремі етапи чи повністю роботу і подає йому акт здачі-прийняття з доданням до 420 _Договори у сфері інтелектуальної діяльності 421 нього інших передбачених договором додатків, зокрема звіту про виконану роботу, комплекту науков
ої, технічної, технологічної за іншої документації, протоколу комісії з прийняття дослідних зразків нових виробів (нової техніки) тошо. До прийняття виконаної роботи замовник формує спеціальну ко¬місію або уповноважує на це спеціально призначеного фахівця. Піс¬ля прийняття виконаної роботи замовник розглядає подані йому звітні документи і за результатами розгляду цих документів підпи¬сує акт здачі-прийняття або відхиляє його.
У разі відмови прийня¬ти закінчену роботу замовник має аргументовано мотивувати свою відмову. Сторони складають двосторонній акт з переліком недо¬ліків, що підлягають усуненню, з визначенням конкретного строку. Якщо виконана робота підлягає спеціальним випробовуванням, то для цього також створюється спеціальна комісія, яка їх прово¬дить. Випробовують дослідні зразки нових виробів, нової техніки, нові технологі
ї та інші виробничі засоби. Якщо замовник з тих чи інших причин ухиляється від прийнят¬тя виконаної роботи без достатніх для цього підстав, настають наслідки, передбачені чинним законодавством. У такому разі вико¬навець письмово повідомляє замовника про необхідність прийняти роботу і через два місяці після цього попередження має право про¬дати результат виконаної роботи будь-якій третій особ
і, а одержа¬ний виторг, за вирахування всіх належних виконавцеві платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника. Крім того, виконавець має право замість продажу зазначеного результа¬ту скористатися правом на його утримання або стягнути із. замов-ника завдані збитки. Прийняття виконаної роботи має завершитися її оплатою, яку здійснює замовник. Оплата роботи провадиться ві
дповідно до по¬годженого кошторису, до якого добавляються схвалені замовником непередбачені договором витрати. В оплату входять встановлені сторонами надбавки (знижки) за дострокове (прострочене) вико¬нання робіт, поліпшення техніко-економічних показників, прове¬дення виконавцем варіантних дослідів та інші передбачені догово¬ром умови. РОЗДІЛИ Права замовника. Замовник передусім має право вимагати пере¬даний йому виконаної роботи. Він також має право вимагати усу¬нення недол
іків роботи, які були допущені з вини виконавця. Як¬що у договорі було передбачено визнання за замовником права ін¬телектуальної власності на результати виконаної роботи і якщо ці результати можуть стати її об'єктами, то замовник має право на них. Тобто замовник має право вимагати виконання усіх обов'яз¬ків, які договором покладені на виконавця. Сторони можуть визначити у договорі будь-які інші права та обов'язки, аби вони не суперечили чинном
у законодавству. Так, у договорі можуть бути розподілені обов'язки сторін із забезпечення виконання необхідними матеріалами, устаткуванням, зразками то¬що. Замовник може взяти на себе зобов'язання будь-яким чином сприяти успішному виконанню договору, надавати додаткову ін¬формацію, що стала відома замовникові після укладення договору тощо. У свою чергу виконавець може бути зобов'язаний надавати допомогу заявникові у впровадженні зразків нових виробів у вироб¬ництво, освоєнні нових
технологій і матеріалів, нової техніки, нада¬вати необхідне обслуговування під час використання зазначених об'єктів і т. п. Важливим питанням, що потребує чіткого визначення у дого¬ворі, є правовий статус одержаного в процесі виконання договору результату, особливо коли таким результатом можуть стати об'єкти права інтелектуальної власності. Слід мати на увазі, що коли об'єкт права інтелектуальної влас¬ності створює особа, яка перебуває у трудових відносинах з робо¬тодавцем, питання розв'язує
ться відповідно до законодавства про інтелектуальну власність. Договори, які ми розглядаємо, породжу¬ють не трудові, а цивільно-правові відносини, тому загальні прави¬ла законодавства про інтелектуальну власність до них застосовува¬тися не можуть. Отже, питання про те, кому належить право на об'єкт інтелектуальної власності, створений у процесі виконання договору на науково-технічні роботи, залишається відкритим. Не¬ма
є прямої відповіді на нього і в ЦК України (ст 896). Проблема досить складна, оскільки має місце колізія між інте¬ресами сторін. Виконавець має право претендувати на результати, 422 _Договори у сфері інтелектуальної АШЛЬИОСТ! 423 оскільки він є творцем цих результатів. У замовника також е підста¬ви для визнання за ним права на ці самі результати, оск
ільки вони створені на його кошти. Тому найкращий вихід із цієї ситуації -взаємний розподіл прав та обов'язків з використання і розпоряд¬ження зазначеними результатами. Відповідно до цієї самої статті ЦК України замовник має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених договором. Виконавець також має право використову¬вати ці результати для себе. Зазначена стаття не розкриває, що озна¬ча
є «для себе». Більше того, у договорі може передбачатися право ви¬конавця реалізувати ці результати третім особам. Проте в усіх цих ви¬падках не йдеться про результати робіт — об'єкти права інтелектуаль¬ної власності. Беручи до уваги наведене више, найкраще було б у договорі пе¬редбачити правовий режим результатів робіт, що можуть бути ви¬знані об'єктами права інтелектуальної власності, виходячи зі зба¬лансованих інтересів сторін договору. Одним із важливих обов'язків сторін при використанн
і будь-яких результатів виконаних робіт є збереження їх конфіденційнос¬ті. Так, відповідно до ст. 895 ЦК України сторони зобов'язані за¬безпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору, ходу його виконання та змісту одержаних результатів. Обсяг відо¬мостей, що визнаються конфіденційними, визначається у договорі. У цьому самому договорі можуть бути передбачені й
інші умови конфіденційності щодо договору. Відповідальність виконавця за порушення договору. Стаття 900 ЦК України встановлює відповідальність виконавця, оскільки замов¬ник несе відповідальність за порушення договору за загальними правилами. Виконавець відповідає перед замовником за невико¬нання та неналежне виконання договору на науково-технічні робо¬ти, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з Його вини. З цієї норми випливає два важливих висновки. По-перше, вико¬навець несе відповідальність за п
орушення умов договору тільки за наявності в цьому його вини. Це означає виняток із загального пра¬вила про те, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала розліл 11 його неналежним чином при здійсненні підприємницької діяль¬ності, несе відповідальність і за відсутності своєї вини. По-друге, відповідальність виконавця за обсягом обмежена, як¬що інше не передбачено договором, оскільки він зобов'язаний від¬шкодувати замовникові лише
реальну шкоду, а не втрачену вигоду. Реальна шкода визначається вартістю робіт, у яких виявлено не¬доліки (п. 2 ст. 900). Більше того, у договорі може бути передбаче¬но, що реальна шкода підлягає відшкодуванню лише у межах за¬гальної вартості робіт за договором. Слід підкреслити, що наведені договори на виконання науково-технічних робіт є найбільш поширеним способом створення об'єк¬тів промислової власності. Договори на створення об'єктів промислової власності (ст.
1107 ЦК України). Чинне законодавство про промислову власність не передбачає таких спеціальних договорів. Вважається, що достатньо договорів на виконання науково-технічних робіт, які мають своєю метою створення таких об'єктів. Не було розроблено і будь-яких типових чи зразкових договорів на створення об'єктів промислової власності. Але такі договори у практиці існують і вони потребують свого правового опосередкування. Договори на виконання науково-технічних робіт не можуть замі¬нити чи
поглинути договори на створення об'єктів промислової власності. Ці два договори істотно відрізняються один від одного передусім своїм предметом. Якщо у договорі на виконання науко¬во-технічних робіт його предметом є будь-які результати, одержані у процесі виконання зазначених робіт, то у договорі на створення об'єктів промислової власності його предметом є не будь-який ре¬зультат, а лише об'єкт промислової власності. Не буде такого об'
єкта — договір не виконаний. Чинне законодавство про промислову власність у цьому плані нечітке і неоднозначне. У ньому в основному йдеться про права ро¬ботодавця та про договори на використання зазначених об'єктів. Так, наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» зазначає лише, що службовим визнається винахід чи корисна модель, створені за дорученням роботодавця, яке має бути оформлене у письмовій формі. Безперечно, доручення робо-
424 _ Договори у сфері інтелектуальної діяльності 425 тодавця підлеглому працівникові ніяк не можна розглядати як цивільно-правовий договір про створення винаходу чи Корисної моделі. Приблизно такі ж норми містять Закон України «Про охо¬рону прав на промислові зразки» та інші закони про промислову власність. Оригінальну позицію займає Закон України «Про охорону прав на сорти рослин». У ст. 17 в
ін містить припис, за яким право на одержання патенту має роботодавець, якщо сорт створено праців¬ником — автором сорту при виконанні ним трудового договору, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Між зазначеним пращвником та роботодавцем має бути укладений письмовий договір, шо передбачає передачу прав роботодавцю на одержання патенту. У цьому випадку автор сорту має право на ви¬нагороду, яка визначається умовами договору. Якщо між автором сорту
і роботодавцем не укладено письмово¬го договору про передачу права на одержання патенту або робото¬давець порушив суттєві умови договору, то право на одержання па¬тенту залишається за автором. Постає питання: що це за договір між роботодавцем і працівни¬ком? Оскільки йдеться про передачу працівником права на одер¬жання патенту на сорт рослини за певну винагороду, то його мож¬на розглядати як цивільно-правовий договір — договір купівл і-про- дажу. Але його не можна розглядати як договір на створення сорту рослини, оскі
льки у ньому йдеться про передачу права на сорт уже вирощеної рослини. Із наведених норм можна зробити кілька цікавих висновків. По-перше, Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» на від¬міну від інших законів України про інтелектуальну власність визнає право автора на сорт незалежно від умов його виведення — в по¬рядку виконання трудового договору чи за власною ініціативою. Автор сорту передає (продає) роботодавцеві право на одержання патенту за певну винагороду. По-друге, у разі відсутності такого пи
сьмового договору право на одержання патенту належить авторові сорту. Отже, якщо авто¬рові сорту належить право на одержання патенту, то йому належить і право на сорт, хоча й вирощений у порядку виконання трудового розліл11 договору. Це принципово нова позиція цього Закону, яка істотно відрізняється від позиції інших законів України про інтелектуальну власність щодо правового статусу роботодавця. По-третє, Закон України «
Про охорону прав на сорти рослин» чітко підкреслює: якщо не будуть дотримані ті умови, за яких ро¬ботодавець має право на одержання патенту, то право на одержан¬ня патенту залишається за автором (підкреслено автором). Отже, Закон із самого початку наділяє автора правом на сорт рослини не¬залежно від умов Його виведення. Отже, загальний висновок зводиться до того, що чинне законо¬давство України про інтелектуальну власність не передбачає спе¬ціальних договор
ів на створення об'єктів промислової власності. Але, як уже наголошувалося, такі договори існують. Сторонами у договорі на створення того чи іншого об'єкта про¬мислової власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи незалежно від форм власності. Як замовником, так і виконавцем може бути будь-яка особа, яка має бажання на одержання такого об'єкта чи має змогу такий об'єкт створити. Індивідуальний під¬приємець для належного здійснення своєї підприєм
ницької діяль¬ності може потребувати того чи іншого технічного засобу, прист¬рою тощо. Отже, він може виступати замовником на створення та¬кого об'єкта на рівні винаходу чи корисної моделі. Замовник може також просити виконавця розробити форму промислового виробу чи торговельну марку. Виконавцем договору на створення об'єкта промислової влас¬ності може також виступати будь-яка фізична чи юридична особа.
Як правило, виконавцями таких договорів виступають спеціалізо¬вані організації будь-якої форми власності, але виконавцями мо¬жуть виступати й окремі фізичні особи чи групи фізичних осіб. Без-перечно, вони можуть виконувати договори на створення або окре¬мих елементів, вузлів, складових тощо до більш масштабних об'єк¬тів, або на створення маломасштабних об'єктів. До цього слід до¬дати, що невеликі за своїм складом групи конструкторів, технолог
ів більш оперативні, мобільні, за рахунок чого виконання обходиться значно дешевше, шо далеко не маловажно в умовах ринкової еко¬номіки. 426 Договори у сфері інтелектуальної діяльності 427 Предметом договору можуть бути ті ж самі результати, які одер¬жують у процесі виконання науково-технічних робіт. Але результа¬ти, одержані у процесі виконання договору на створення об'єктів промислово
ї власності, мають істотно відрізнятися від результатів, одержаних у процесі виконання науково-технічних робіт. Результа¬ти, одержані у процесі виконання договору на створення об'єктів промислової власності, мають бути саме такими результатами, тобто бути об'єктами промислової власності. Якщо такого резуль¬тату не буде одержано, договір слід вважати невиконаним. За ризик випадкової неможливості виконання договору на ство¬рення об'єкта промислової власності повине
н відповідати замов¬ник, який має оплатити виконану роботу, якщо не одержано очіку¬ваного результату з причин, що не залежали від виконавця. Тобто відповідальність виконавця за невиконання або неналежне вико¬нання договору настає тільки за наявності вини виконавця. Права і обов'язки сторін за договором на створення об'єкта про¬мислової власності визначаються таким самим чином, як і в дого¬ворі на виконання науково-технічних робіт. Виконавець зобов'яза¬ний виконати обумовлену договором роботу в установлений строк і
передати її замовникові. Безперечно, створений об'єкт промисло-вої власності має відповідати визначеним у договорі параметрам, які у свою чергу мають бути чітко визначені в техніко-економічно-му завданні. Робота має бути виконана вчасно і до неї має бути до¬дана вся необхідна документація. Якщо договором передбачено ви¬готовлення зразків об'єкта промислової власності, то вони також мають бути передані замовнику. При цьому в договорі слід визна¬чи
ти правовий режим зазначеного об'єкта — хто буде власником — виконавець чи замовник. Обидві сторони мають права на створе¬ний об'єкт — один створив, інший фінансував. Виконавець має право вимагати від замовника забезпечення йо¬го необхідною інформацією, матеріалами, устаткуванням, фінансу¬ванням. При цьому постає важливе питання, що має дістати від¬повідне відображення у договорі на здійснення патентного пошуку. Останній вкрай необхідний при здійсн
енні такого роду робіт, адже жоден розробник будь-якої науково-технічної проблеми не присту¬пить до роботи, поки не буде мати достовірної інформації про стан РОЗДІЛ и справ у даній сфері. Розробник має знати усі патенти, доступні на даний момент у цій галузі. Патентний пошук, як уже зазначалося више, досить тривалий і дорогий процес, що вимагає затрати значних зусиль і енергії. Тому в договорі має бути чітко визначено, яким коштом мають бути ви¬конані зазначен
і роботи. Створений об'єкт промислової власності має бути забезпечений необхідною технічною документацією. Зрозуміло, що зазначену до¬кументацію має виготовити виконавець договору. Але у договорі має бути також визначений правовий режим цієї документації. Очевид¬но, він має бути таким самим, як і правовий режим самого створе-ного об'єкта. Відповідно до вимог договору виконавець має право вимагати від замовника виконаної роботи прийняття об'єкта промислово
ї власності. Прострочка прийняття замовником об'єкта промислової власності може мати негативні для замовника наслідки — ризик ви¬падкової загибелі об'єкта, витрати на утримання і зберігання тощо. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки та порядок виплати також мають бути чітко визначені у договорі. Визначення розміру винагороди може супроводжуватися умовою про його збільшення чи зменшення за наявності певних чинник
ів. 11.4. Договори на використання об'єктів промислової власності Ліцензійні договори чНайбільш поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори^ Слід мати на увазі, шо ліцензійні договори не єдина правова форма використання об'єктів інтелектуальної власності, але всі договори на використан¬ня мають відповідати певним принциповим умовам, визначеним чинним
законодавством. Першим принциповим положенням чинного законодавства Ук¬раїни про інтелектуальну власність є припис, за яким використання об'єкта інтелектуальної власності можливе лише на підставі догово¬ру користувача з власником зазначеного об'єкта. Будь-яке позадо¬говірне використання об'єкта інтелектуальної власності чинним за¬ 428 _Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 429 конодавством оцінюється як порушення прав на цей об'єкт. Зви¬чайно дпорушенням прав
інтелектуальної власності не визнається використання без дозволу власника (володільця) цього права/шо дозволене законом як виняток. Чинне законодавство містить нема¬ло таких винятків, про які йшлося вище і немає потреби їх повто¬рювати. Поза межами визначених у законі винятків будь-яке викорис¬тання будь-якою особою об'єкта інтелектуальної власності можли¬ве лише на підставі договору користувача з власником цього об'єкта. Другим принциповим положенням договорів на використання об'єктів інтелектуальної власност
і є їх платний характерлТіраво роз¬поряджатися належним об'єктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на безплатне використання^ Це право власника об'єкта. Проте у переважній більшостіс^договори на використання інтелектуальної власності є платними» взаємовигідними) двосторон¬німи. Плата за використання може здійснюватися у різних правових формах^Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визнача
ються угодою сторін/ Це принципово нове положення чин¬ного законодавства України про інтелектуальну власність. За законодавством, що діяло раніше, розмір винагороди, поря¬док обчислення, строки виплати та всі інші питання, шо стосува¬лися винагороди, ретельно регламентувалися нормативними акта¬ми. Будь-яка свобода дій у цьому питанні не допускалась. Це за-гальне правило стосувалося як авторського, так
і патентного права. Чинне законодавство України розв'язання цих питань віддало на розгляд сторін договору. У нормативному порядку визначаються лише мінімальні розміри винагороди за використання творів літератури і мистецтва, нижче яких опускатися не дозволяється. Щодо інших об'єктів інтелекту¬альної власності таких обмежень не встановлено.
Договори на використання об'єктів інтелектуальної власності мають чинність лише у межах, визначених законом або договором. Так, наприклад, договір на використання зазначеного об'єкта мо¬же бути укладений на строк, що не перевищує строків правової охорони даного об'єкта. Обмеження користування тим чи іншим об'єктом може стосуватися території, часу, кількості тощо. Сторо- РОЗЛІЛ 11 ни у договорі можуть дійти згоди
і щодо інших обмежень користу¬вання, але всі вони мають бути чітко обумовлені договором. Суттєві обмеження містить закон щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, визнаних в установленому порядку сек¬ретними. Такі обмеження стосуються лише об'єктів промислової власності, принаймні так свідчить чинне законодавство. Проте при наявності відповідних умов видається, що і твір науки також може бути в установленому порядку визнано секретним, ал
е Закон України «Про авторське право і суміжні права» не містить такої норми. Між тим вона не була б зайвою, адже є закриті літературні фонди. Секретними об'єктами інтелектуальної власності визнаються такі, що містять інформацію, яка в установленому порядку віднесе¬на до державної таємниці Порядок визнання того чи іншого об'єкта секретним визначений Законом
України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р нова редакція якого була прийнята 21 вересня 1999 р. За цим Законом державна таємниця (далі також — секретна інформація) — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею
і під¬лягають охороні державою. Віднесення інформації до державної таємниці — процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до держав¬ної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом об-грунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням ці
єї ін¬формації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього. Договори на використання об'єктів інтелектуальної власності за невеликим винятком, установленим законодавством, укладаються в простій письмовій формі. Усні договори у цій сфері також допус¬каються, але у визначених законодавством випадках. Разом з тим ^ІЙ; Договори у сфері інтелектуальної діяльності 431 чинне законодавство не містить припи
сів, які встановлювали б до договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності но¬таріальну форму. Звичайно, сторони, які забажають засвідчити ук¬ладення такого договору в нотаріальному порядку, мають право це зробити. Договори про використання об'єктів інтелектуальної влас¬ності мають бути не просто укладені в письмовій формі, а й підпи¬сані сторонами, а їх підписи мають бути засвідчені відповідними печатками. У договорі має бути обов'язково зазначена д
ата Його ук¬ладення. Особливістю договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності безперечно є результати інтелектуальної діяльності. Як уже зазначалося, предметом таких договорів мають бути лише ті ре¬зультати, що визнані об'єктами правової охорони. Але це не ви¬ключає можливості укладення договору і на результат, що не є об'єктом правової охорони. Слід зазначити, що договори на використання об'єктів інтелек¬туальної власності є найб
ільш поширеною правовою формою за¬безпечення суспільства необхідними технічними засобами спові¬щення про досягнуті результати у сфері науки, літератури і мис¬тецтва. Відносини, що складаються у процесі передачі і викорис¬тання здобутків інтелектуальної діяльності досить складні. Вони потребують детального регламентування. У договорі мають бути чітко визначені численні умови його використання, масштаби ви¬користання, ціна, п
ідстави припинення та умови відповідальності. Найбільш поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Світова практика при застосуванні достатньо їх удосконалила, накопичений великий досвід їх використання. Назва цих договорів походить від латинсь¬кого слова Іісепгіа — дозвіл. У даному випадку — це дозвіл на ви-користання об'єкта інтелектуальної власності, шо оформляється договором.
ЦК України передбачає надання ліцензії на використання об'єк¬та права інтелектуальної власності окремо або в ліцензійному дого¬ворі. Стаття 1108 ЦК України зазначає: «Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної влас¬ності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, що надає їй право на використання цього об'єкта в РОЗДІЛ 11 певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'
єкта права інтелектуальної власності). Вона може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору». У ЦК України передбачені такі вили ліцензій: виключна, оди¬нична, невиключна, а також інші види, що не суперечать закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліиензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'
єкта права інтелектуаль¬ної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на викорис¬тання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмеже¬на цією ліцензією, але не виключа
є можливості використання лі¬цензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцен¬зією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат мо¬же видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуально
ї власності іншій особі (субліцензію). Достатнього досвіду використання об'єктів інтелектуальної влас¬ності в Україні ще не накопичено. Основні умови та реквізити по¬ки шо не типізовані у відповідних зразкових чи примірних догово¬рах. Тому дуже важливо визначити зміст та основні умови пере-дусім ліцензійного договору, який стає єдиним і основним доку¬ментом, що регулюватиме права і обов'язки сторін у відносинах щодо використання об'єктів
інтелектуальної власності, взаємні роз¬рахунки, відповідальність тощо. Найчастіше спори виникають че¬рез прогалини в укладеному договорі, нечіткість його визначень, неконкретність об'єкта тощо. Варто врахувати й те, що при вироб¬ленні проекту договору багато його умов характеризується невизна¬ченістю шодо того, який ефект буде досягнуто внаслідок викорис¬тання об'єкта інтелектуальної власності. Це значно ускладнює ук¬ладення договору. 4
32 _Договори у сфері інтелектуальної діяльності Стаття 1109 ЦК України зазначає: «За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням цьо¬го Кодексу та іншого закону». Ліцензійний договір може передбачати право лшензіата видава¬ти (укладати) субл
іцензійний договір, за яким субліцензіат надає іншій особі (субліцснзіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність пе¬ред ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі зазначаються вид ліцензії, сфера вико¬ристання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за догово
ром, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважа¬ють за доцільне включити у договір. Якщо в ліцензійному договорі не зазначено виду ліцензії, то вва¬жається, що надається невиключна ліцензія. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на ви¬користання об'єкта права інтелектуально
ї власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному до¬говорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Якщо у ліцензійному договорі не визначена територія, на яку поширюється його чинність, то дія ліцензійного договору поши¬рюється на всю територію України. Умови ліцензійного договору, що суперечать положенням цього К
одексу, є нікчемними. Чинне законодавство України передбачає ще кілька видів ліцен¬зійних договорів. Кілька видів вироблені міжнародно-правовою практикою. Серед останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, що являє собою купівлю-продаж об'єкта інтелектуальної власності. Слід наголосити на тому, що ліцензійний договір — це продаж дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності. г« -мм
433 РОЗДІЛИ Отже, повна ліцензія - це дозвіл на використання запатентова¬ного об'єкта на весь строк чинності патенту і на використання об'єкта в повному обсязі. По суті це є продаж самого об'єкта, про¬те з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням пов¬ної ліцензії існує принципова відмінність. При продажі патенту на умовах, наприклад, щорічних відрахувань із суми продажу запатен¬тованих виробів неуплата покупцем чергового платежу не спри¬чиняє відновленн
я прав на патент у продавця. Якщо ж йдеться про договір повної ліцензії, укладений на таких самих умовах, то не¬уплата ліцензіатом чергового платежу спричиняє припинення чин¬ності договору. При відчуженні самого патенту правонаступник стає патентово-лодільцем. В останні роки договір повної ліцензії поступово втра¬чає своє значення, його застосування зменшується. Це зумовлю¬ється тим, що економічна ситуація в сучасних умовах досить ди¬намічна. Умови, за яких був у
кладений договір повної ліцензії, бу¬ли вигідні, але вони зафіксовані на весь строк чинності договору. Економічна ситуація може змінитися таким чином, що ті ж самі умови стануть уже невигідними, але змінити їх уже не можна без згоди тієї чи іншої сторони. Між тим сучасний цивільний оборот досить динамічний, що у свою чергу зумовлює таку саму опера¬тивність у правовому забезпеченні цієї динаміки. Договори, укла¬дені на тривалий строк чинності, стають невигідними.
Вони пере¬стали задовольняти міжнародний оборот патентів. За договором виключної ліцензії ліцензіар передає право на ви¬користання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату в повному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк. Ліцензіару залишається та частина права на об'єкт, яка не охоплена виключ¬ною ліцензією. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання об'єкта
інтелектуальної власності іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) поля¬гає перш за все у тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії у тих межах, що були ви¬значені договором про виключну ліцензію, і надавати право вико-ристання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліценз
ії поза межами виключної ліцензії самостійно і на-434 _Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 28*4-114 435 давати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об'єкта інтелекту¬альної власності на території Франції, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той самий об'єкт на території будь-якої ін¬шої країни. Виключна ліцензія може бути обмежена певним часом
, наприк¬лад, договір укладений лише на два роки. Після закінчення цього строку ліцензіар може знову видати просту чи виключну ліцензію будь-кому на новий строк. Виключна ліцензія може бути обмежена також і обсягом використання предмета ліцензії. За договором виключної ліцензії ліцензіату може бути надано право видачі субліцензії, тобто ліцензіат має право укладати дого¬ри простої ліцензії з третіми особами на використання того самого предмета вик
лючної ліцензії. Межі прав за такою субліцензією не повинні виходити за межі основної ліцензії. Виключна ліцензія більш вигідна для ліиензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з най¬більшою для себе вигодою. За договором про нсвиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату, зали¬шаючи за собою право на використання цього самог
о об'єкта, включаючи право надання ліцензій іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу субліцензій. Чинне законодавство України про промислову власність містить ше одну — так звану відкриту ліцензію, за якою власник патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності (крім патентів на сек¬ретні об'єкти промислової власності) має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовн
ість надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промисло¬вої власності Тобто власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об'єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій у законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів — збір за підтри¬мання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, по¬чинаючи з року, нас
тупного за роком публікації такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі Спо- РОЗДІЛИ ри, шо виникають під час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку. Проте може статися так, що жодна особа не виявила бажання скористатися оголошеним дозволом. Тоді власник патенту може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому р
азі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі починаючи з року, наступного за ро¬ком публікації такого клопотання. Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промисло¬ву власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової вл
асності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так зва¬ну примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцен¬зії) за таких умов: 1) із власником охоронного документа не вдало¬ся досягти угоди про укладення ліцензійної угоди; 2) власник охо¬ронного документа не зміг довести, що факт невикористання об'єкт
а зумовлений поважними причинами; 3) примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії. Примусова ліцензія, видана судом, повинна містити визначення обсягу використання, строку дії дозволу та порядку виплати вина¬городи власнику охоронного документа. В умовах воєнного та надзвичайного стану, а також в інтересах суспільства Кабінет Міністрів України має право дозволити вико¬ристання об'єкта промислово
ї власності визначеній ним особі без дозволу власника охоронного документа. Такий дозвіл також на¬дається на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою власнику документа відповідної компенсації. Видача примусової ліцензії на секретний об'єкт промислової власності може мати місце лише за умови, що заінтересована осо¬ба має дозвіл на доступ до цього об'єкта від Державного експерта. Якщо зазначена особа не може досягти з власником охоронного документа згоди щодо наданн
я ліцензії, то Кабінет Міністрів Ук- Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ раїни має право дозволиш особі, визначеній Державним експер¬том, використання секретного об'єкта без згоди власника на умо¬вах невиключної ліцензії з виплатою йому відповідної компенсації. Спори щодо видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються в судовому порядку. Чинне законодавство України п
ро промислову власність знає ще одну ліцензію — так звану залежну. її сутність полягає в тому, що за певних умов власник одного патенту може просити дозволу ви¬користати об'єкт промислової власності, патент на який належить іншій особі. Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання об'єкта промислової власності власнику пізніше ви¬даного патенту за таких умов: 1) такий дозвіл (залежна ліцензія) видається власнику
пізніше виданого патенту, 2) залежна ліцензія видається власнику раніше виданого патенту; 3) об'єкт промислової власності, призначений для досягнення іншої мети, захищений пізніше виданим патентом; 4) пізніше захищений об'єкт промислової власності має значні гехніко-економічні переваги; 5) зазначений об'єкт не може використовуватися без порушення прав власника раніше виданого патенту. Дозвіл (залежна ліцензія) надається в обсяз
і, необхідному для використання об'єкта промислової власності власником пізніше виданого патенту. При цьому власник раніше виданого патенту в свою чергу має право отримати ліцензію на прийнятних умовах для використання об'єкта промислової власності, що охороняється пізніше виданим патентом. Укладення ліцензійних договорів Метою ліцензійного договору є не просто одержати право на ви¬користання об'єкта
інтелектуальної власності, а одержати цей доз¬віл з найбільшою вигодою для ліцензіат Таку ж мету ставить пе¬ред собою ліцензіар. Тому в ліцензійному договорі мають бути ви¬значені його істотні та інші умови з великою обережністю. 437 РОЗДІЛ 11 Передусім контрагенти ліцензійного договору мають чітко ви¬значити, хто є хто. Ліцензіар має впевнитися, що ліцензіат — це та особа, з якою можна мати справу, вона дійсно є тією особою, за яку себе видає. Адже може виявитися, що за спиною ліцензіата стоїть ц
ілий гурт інших юридичних осіб, які будуть використовува¬ти предмет ліцензії, а ліцензіар гадав, що користуватися об'єктом буде тільки він один. У свою чергу ліцензіат також повинен переконатися, що лі¬цензіар має право укладати ліцензійний договір, що він уповнова¬жений виступати як такий від імені групи юридичних осіб, які ма¬ють право інтелектуальної власності на предмет ліцензійної угоди.
Важливо точно визначити предмет договору: що то є — винахід, корисна модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми тощо. При визначенні цієї умови має бути чітко сфор¬мульовано, який корисний ефект очікується від використання да¬ного об'єкта, які витрати зумовлює його використання. У договорі мають бути застережені масштаби і обсяг використання об'єкта — територія, строки, кількість, зміст використання, ціл
і, призначен¬ня. Зазначені параметри мають бути чітко визначені у договорі. Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений догово¬ром, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт пра¬ва інтелектуальної власності (ст. 1110 ЦК України). Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі по¬рушення ліцензіатом встановленого договором терміну початк
у ви¬користання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі по¬рушення другою стороною інших умов договору. Може статися так, шо в ліцензійному договорі строк його чин¬ності не визначений. У такому разі вважається, що договір укладено на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного май¬нового пр
ава на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Кожна зі сторін при ба¬жанні припинити договірні відносини має за шість місяців до спли¬ву строку договору повідомити про це іншу сторону. Якщо такого повідомлення не надійде, ліцензійний договір вважається продовже¬ним на невизначений час. Але за всіх умов кожна зі сторін ліцен-438
_ Договори у сфері інтелектуальної діяльності 439 зійного договору при бажанні припинити договірні відносини має повідомити про це іншу сторону за шість місяців до його спливу. У міжнародно-правовій практиці ліцензійні договори уклада¬ються на строк 5—10 років. Тенденція у визначенні строків ліцен¬зійних договорів розвивається у бік їх скорочення. За загальним правилом у ліцензійному договорі може бути пе¬редбачена можливість л
іцензіата удосконалювати об'єкт промисло¬вої власності. У разі такого передбачення у договорі має бути ви¬значена доля цих удосконалень, хто має стати їх власником. У договорі обов'язково має бути умова про дотримання конфі¬денційності предмета ліцензійного договору, його удосконалень, обсягу використання та інших умов ліцензії. Щодо яких елементів має бути визначена конфіденційність, сторони вирішують самі. Безперечно, ліцензійний договір може включ
ати й інші умови, які сторони вважатимуть за необхідне включити. Це право сторін. Але перед їх включенням кожна зі сторін має ретельно зважити до¬цільність такого включення. Проте чи не найбільш важливою умо¬вою ліцензійного договору є його ціна, винагорода за використан¬ня об'єкта промислової власності. При визначенні ціни договору має бути враховано багато чинників. Ліцензійний договір може су¬проводжуватися угодою про використання ноу-хау, яке, як прави¬ло, істотно
підвищує ефективність використання об'єкта. Ціна ноу-хау та умови його використання визначаються окремо. Ліцензійний договір може містити умови, за якими предмет договору має бути забезпечений необхідною документацією, консультаціями ліцензіа-ра, наданням технічної допомоги при використанні об'єкта тошо. Наведені та інші чинники мають бути враховані при визначенні ціни договору. Визначення ц
іни ліцензійного договору — досить складний про¬цес. Без досвідчених фахівців тут, мабуть, не обійтися. Ціна за пе¬редачу прав на об'єкт промислової власності може бути визначена у різних формах твердій сумі, коли наперед розрахована сума ви-плачується одночасно або в частинах; роялті, що широко практи¬кується у міжнародних патентних відносинах. Роялті — це платежі будь-якого виду, шо вносяться як винагорода (компенсація) за ви¬користання або надання дозволу на використання об'
єктів інтелек¬туальної власності Винагорода у формі роялті може встановлюва- РОЗДІЛИ тися також і за використання інших об'єктів права власності су¬б'єкта підприємницької діяльності, включаючи авторські права на будь-які твори науки, літератури і мистецтва, записи на носіях інформації, права на коп
іювання і розповсюдження будь-якого па¬тенту чи ліцензії торговельної марки, права на винаходи, на про¬мислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програм¬них засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули чи процесу, права на інформацію шодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) (п. 1.13 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутків підприємств»). Роялті, за загальним правилом, розрахо
вуються від економічно¬го ефекту, одержаного внаслідок використання, у даному разі, об'єкта інтелектуальної власності. У багатьох випадках за викорис¬тання об'єктів промислової власності встановлюється винагорода у формі твердої суми і роялті. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворен¬ня твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то у договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Сторони ліцензійного до
говору можуть встановлювати й інші форми виплати винагороди за використання об'єктів інтелектуаль¬ної власності. Обов'язковою умовою ліцензійного договору має бути визначен¬ня місця і порядку розгляду спору, що може виникнути у процесі виконання договору. У разі порушення умов ліцензійного договору однією зі сторін вона може запропонувати прийнятні способи роз¬в'язання виниклого спору. Коли такої згоди між сторонами досяг¬ти не вдалося, вона має право звернутися до суду. Сторони і самі можуть ро
зробити механізм розв'язання такого спору ще до звер¬нення до суду. Так, позов може бути переданий для висновку неза¬лежним експертам або для розгляду групі фахівців, що складається із представників кожної сторони, або для проведення процедур примирення чи арбітражу. У ліцензійному договорі зазначені пи¬тання мають бути чітко визначені. У ліцензійному договорі слід чітко зазначити, що ліцензіару ні¬чого не відомо про права третіх осіб на предмет ліцензі
ї. Договір 440 Договори у сфері інтелектуальної діяльно* гі 441 повинен містити визначення термінів, що вживаються в ньому. Та¬ке уточнення сприятиме уникненню різного їх тлумачення. Близьким до ліцензійного договору є договір комерційної концесії (франчайзинг) (глава 76 ЦК України). Цей договір в останні роки набуває в міжнародній практиці все більшого застосування. В Ук¬раїні зазначений договір передбачений у ЦК України. З франчай¬зингу
інших нормативних актів Україна немає. За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зо¬бов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприєм¬ницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, належ¬них правоволодільцеві, у тому числі право на комерційне наймену¬вання і (або) комерційне позначення правоволодільця, на комер¬ційну інформацію, що охороня
ється, а також інші передбачені до¬говором об'єкти виключних прав — торговельну марку тощо. Договір франчайзингу передбачає використання комплексу ви¬ключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволо¬дільця в повному обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням або без зазна¬чення території використання шодо певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правоволодільця аб
о ви¬роблених користувачем, здійснення іншої торгової діяльності, ви- у конання робіт, надання послуг). Сторонами у цьому договорі можуть бути як юридичні, так і фі¬зичні особи. Це можуть бути комерційні організації та фізичні осо¬би, зареєстровані як індивідуальні підприємці. Договір комерційної концесії (франчайзингу) має бути укладе¬ний у простій письмовій форм
і. Недодержання письмової форми позбавляє договір чинності. Договір підлягає обов'язковій реєст¬рації органом, який реєструє юридичні особи. У відносинах з тре¬тіми особами договір набуває чинності з моменту його реєстрації. Договором франчайзингу може бути передбачено право користу¬вача видавати дозвіл іншим особам на використання комплексу ви¬ключних прав або частки цього комплексу на умовах субфранчай-зингу. Безперечно, умови субфранчайзингу мають бути погоджені з РОЗДІЛИ пра
воволодільцем. Користувач несе субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану правоволодільцеві діями похідних користувачів. Винагорода за договором комерційної концесії може виплачува¬тися користувачем у формі разових або періодичних платежів, від¬рахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, шо переда¬ються правоволодільцем для перепродажу, або в іншій формі, передбаченій договором. Правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати
іншу інформацію, необхідну останньому для здійснення прав, наданих йому договором комер¬ційної концесії. В обов'язки правоволодільця входить також кон¬сультування користувача та його працівників з питань, пов'язаних ^здійсненням концесії. Правоволоділець зобов'язаний постійно контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (ви¬конуються або надаються) користувачем на підставі договору ко¬мерційної концесії. У договорі можуть бути передбачені й інші обов'язки правово¬лодільця, зокрема, видати користува
чеві передбачені договором і оформлені належним чином ліцензії. У свою чергу користувач зобов'язаний використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності комерційне наймену¬вання і (або) комерційне позначення правоволодільця зазначеним у договорі способом. Одним з основних є обов'язок користувача за¬безпечити якість товарів, що виробляються ним на основі договору комерційної концесії, тобто забезпечувати відповідність якості то¬варів, що виробляються ним на основі договору, виконуваних
ро¬біт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт і по¬слуг, що виробляються, виконуються або надаються безпосередньо правоволодільцем. До обов'язків користувача належить також обо¬в'язок не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну інформацію. Договором на користувача можуть бути покладені й інші обов'язки. Договір комерційної концесії (франчайзингу) може містити пев¬ні обмеження прав сторін. Та
к, наприклад, правоволоділець може бути обмежений у праві надавати такі самі права іншим особам на цій самій території. Користувач зобов'язаний не конкурувати з пра¬ 442 _Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 443 воволодільцем. Він зобов'язаний погоджувати з правоволодільцем місце розташування комерційних приміщень. У договорі комерційної концесії мають бути передбачені відпові¬дальність правоволодільця за виконання умов договору перед кори¬стувачем.
У ньому має бути умова, що передбачає право користува¬ча укласти договір комерційної концесії на новий строк, мають бу¬ти визначені підстави та умови для зміни договору. Важливе зна¬чення мають підстави припинення договору, які також мають бути визначені у договорі, а також наслідки припинення виключного права, користування яким надано договором, та інші необхідні умови. Отже, відповідно до Закону України «Про внесення змін до де¬яких законів України з питань інтелектуал
ьної власності» зараз не вимагається обов'язкова реєстрація ліцензійних договорів в Уста¬нові, достатньо письмового їх оформлення. Відповідно до цього Закону договір про передачу права влас¬ності на об'єкт промислової власності і ліцензійний договір вважа¬ються дійсними, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Для третіх осіб такі договори вважаються д
ійсними від дня публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесен¬ня їх до реєстру. Питання для контролю 1. Поняття договорів у сфері інтелектуальної діяльності. 2. Авторські договори та їх види. 3. Договори у сфері суміжних прав. 4. Договори у сфері науково-технічної діяльності. 5. Договори на використання об'єктів промислової власності. РОЗДІЛ 12 Патентування об'єктів промислово
ї власності в іноземних державах 12.1. Загальні положення Однією із форм реалізації своїх прав інтелектуальної власності є патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. Згадаємо, шо твори науки, літератури і мистецтва не патентуються ні в країні, ні за її межами. Звідси випливає важливий висновок — охорона творів науки, літератури і мистецтва, створених в Укра
їні, здійснюється в іноземній державі за одними правилами, а об'єктів промислової власності — за іншими. Україна є членом міжнародних угод з авторського права. За пра¬вилами цих угод твори українських авторів, створені в Україні чи в будь-якій іншій краіні-учасниці цих самих угод, мають таку саму охорону, як і твори громадян цієї країни. Для одержання охорони об'єкта промислової власності в будь-якій іншій краї
ні цей об'єкт обов'язково запатентовується в тій країні, де необхідно отримати правову охорону цього об'єкта. Без патентування об'єкт промислової власності може бути використа¬ний у будь-якій країні без дозволу власника патенту в Україні і без виплати йому належної винагороди. За певних обставин патентування об'єктів промислової влас¬ності за кордоном — це крайня потреба, шо обходиться особі, яка побажала здійснити цю дію, досить дорого. Патентування в іно¬земній державі — це трив
алий, складний і дорогий процес, що по-требує значних витрат енергії, сил і коштів. Тому якщо можна обій¬тися без закордонного патентування, краще до нього не вдаватися. Патентування заради патентування недоцільне. 444 _Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах 445 Патентування об'єктів промислової власності за кордоном до¬цільне лише за наявності певних економіко-правових чинників. Само по собі патентування за кордоном ніколи і н
іякої школи патентовласнику не приносить. Навпаки, таке закордонне патенту¬вання засвідчує авторський і державний пріоритет, свідчить про ви¬сокий рівень науково-технічної думки на батьківщині створення того чи іншого об'єкта промислової власності, що має велике зна¬чення в міжнародному науково-технічному співробітництві. Нарівні з позитивними характеристиками закордонного патен¬тування цей процес має і певні негативні наслідки. Будь-яке патен¬тування, у тому числі
і в іноземній державі, вимагає подання в за¬явочних матеріалах такого повного опису сутності об'єкта промис-лової власності, що дозволяє фахівцю ним скористатися. Це най¬більш уразливе місце патентної охорони об'єктів промислової влас¬ності. Повний опис сутності об'єкта промислової власності дозво¬ляє будь-якій особі використати запатентований об'єкт без дозволу патентовласника і без виплати належної винагороди. Безперечно, таке використання можливе поза межами чинності патенту. Напри¬клад, фахівець якоїсь країн
и ретельно ознайомився з тим чи іншим об'єктом промислової власності, запатентованими в іншій країні. На ознайомлення з патентним описом того чи іншого об'єкта має право будь-яка особа. Цього достатньо фахівцеві для використання цього самого об'єкта, але вже у межах своєї країни, поки він там не запатентований. Одним із засобів захисту від неправомірного запозичення чи просто використання даного об'єкта третіми особами стало н
оу-хау. В описі заявочних матеріалів сутність того чи іншого об'єкта розкривається не повністю, шо не дає можливості використати цей об'єкт з повною ефективністю. Ноу-хау потім додається до ліцен¬зійного договору за додаткову винагороду. Широке застосування ноу-хау все ж не забезпечує повної охоро¬ни запатентованого об'єкта промислової власності від неправомір¬ного використання. Тому багато європейських країн пішли іншим шляхом — вони створили спільний патент, що має чинн
ість на те¬риторії тих країн, які погодилися на такий спільний патент. РОЗДІЛ 12 Отже, закордонне патентування доцільне лише за наявності тих чинників, що зумовлюють його потребу. Таких чинників кілька. Закордонне патентування будь-якого об'єкта промислової влас¬ності доцільне тоді, коли є повна впевненість у тому, що на запа¬тентований об'єкт буде попит у країні патентування. Тому перед патентуванням того чи іншого об'єкта необхідно ретельно ви
вчити кон'юнктуру ринку в країні патентування. Має бути повна впев¬неність у тому, що об'єкт чи виріб, заснований на ньому, будуть мати попит у країні патентування. Якщо такої впевненості немає, то патентування в цій країні недоцільне. Наприклад, якщо в Ук¬раїні буде створено винахід, що стосується металургії, то такий ви¬нахід доцільно патентувати у тих країнах, де розвинена металур¬гійна промисловість або де вона перебуває у процесі станов
лення. У тих країнах, де металургійна промисловість відсутня, патентуван¬ня такого винаходу недоцільне. Другим чинником, що зумовлює потребу патентування того чи іншого об'єкта в тій чи іншій країні, є договір на поставку до цієї країни промислових виробів, у яких використані об'єкти промис¬лової власності або які виготовлені на основі зазначених винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. Слід зазначити, що в одному виробі можуть бути використані кілька винаход
ів, корис¬них моделей чи промислових зразків, особливо, коли йдеться про поставку великомасштабних об'єктів. Наприклад, новітній танк ос¬танньої конструкції може містити численні винаходи, корисні мо¬делі і промислові зразки та інші об'єкти промислової власності. При цьому варто враховувати обсяг зазначених поставок Якщо обсяг поставок незначний, то витрати на патентування можуть пе¬ревищити вигоду від поставок У такому разі, мабуть, також не¬доцільно патентувати
за кордоном. Третім чинником, шо зумовлює потребу закордонного патенту¬вання, є також договори про будівництво в тій чи іншій країні будь-яких об'єктів. При спорудженні таких об'єктів може викорис¬товуватися будівельна техніка, в якій використані об'єкти промис¬лової власності — наприклад, автомобілі, трактори, крани та інша будівельна техніка. Незапатентовані зазначені об'єкти в такому разі також можуть бути використані безперешкодно в іноземній держав
і 446 Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах 447 неправомірним шляхом. Але це лише один аспект цієї проблеми. Другий полягає у тому, шо в процесі самого будівництва будівель¬никами можуть бути використані нові технології, матеріали та інші засоби, що є об'єктами промислової власності. Вони також потре¬бують патентного захисту. Отже, при укладенні договорів на будівництво будь-яких споруд у тій чи іншій кра
їні необхідно ретельно вивчити кон'юнктуру рин¬ку в цій країні, а також визначити всі об'єкти промислової влас¬ності, шо можуть бути використані у процесі будівництва. Іншою передумовою закордонного патентування об'єктів про¬мислової власності за кордоном є наявність можливості укладати ліцензійні договори на використання запатентованих в Україні об'єктів. Слід зазначити, що торгівля ліцензіями — один із самих вигідних видів торгових операцій. Тому будь-яка країна, шо володіє науково-технічним поте
нціалом, прагне укладати ліцензійні дого¬вори з іноземними партнерами. У ряді випадків ліцензійні догово¬ри бувають більш вигідними, ніж торгівля товаром, виробленим на основі об'єктів промислової власності. При можливості укласти вигідний ліцензійний договір виникає необхідність патентування об'єкта, оскільки відсутність патенту на той чи інший об'єкт позбавляє можливості укласти ліцензійний до¬говір. Зак
ордонне патентування об'єктів промислової власності України може бути зумовлене також потребою експонування товарів, ви¬робів, техніки тощо, що фунтуються на зазначених об'єктах, на між¬народних виставках і ярмарках. Такі демонстрації зазначених об'єк¬тів промислової власності безперечно необхідні з метою найти вигід-ного покупця чи споживача. Подібна демонстрація об'єктів
промис¬лової власності також викликає необхідність їх патентування. Крім наведених передумов закордонне патентування має відпо¬відати ще двом обов'язковим вимогам: 1) патентоздатності об'єкта, який передбачається патентувати за законодавством країни патен¬тування; 2) патентній чистоті об'єкта, який має патентуватися. Патентоздатність об'єктів патентування за законодавством різ¬них країн неоднакова.
Тому перед патентуванням треба ретельно вивчити законодавство країни патентування і обов'язково визначи- РОЗДІЛ 12 ти умови патентоздатності, Об'єкт, який передбачається патентува¬ти, має відповідати вимогам патентоздатності країни патентування. Патентна чистота об'єкта патентування — це поняття, властиве патентній системі охорони промислової власності. Сутність цього поняття полягає у тому, що об'єкт, який пер
едбачається патентува¬ти, в країні патентування не підпадає під чинність інших патентів цієї країни. Тобто об'єкт, який збираються патентувати, не пору¬шує патентних прав інших осіб. У разі порушення цієї вимоги на¬стають серйозні негативні наслідки. Це може бути арешт товарів, ввезених чи виготовлених з порушенням патентів інших осіб, спла¬та солідних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, а також ув'язнення. Патенточи
стими вважаються такі об'єкти, шо не порушують чу¬жих патентних прав. Отже, патентоволодільці інших патентів не можуть висунути будь-яких претензій до заявника, який бажає за¬патентувати той чи інший об'єкт у країні патентування, якщо об'єкт патенточистий. 12.2. Умови патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах Патентування об'єктів промислової власності в зарубіжних країнах є одн
ією із форм реалізації своїх патентних прав фізични¬ми і юридичними особами України. Відповідно до Конституції Ук¬раїни суб'єкти патентних прав мають право володіти, користувати¬ся і розпоряджатися належними їм об'єктами промислової влас¬ності. Але повної і безмежної свободи права не буває. Немає
її і в патентному праві. Свобода розпоряджатися своїм об'єктом промис¬лової власності також певною мірою обмежена. В Україні, як і в ба-гатьох інших країнах світу, існує дозвільний порядок закордонного патентування. Чинне законодавство України про промислову власність декла¬рує загальне правило, що відповідає наведеному припису Консти¬туції: «Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах» (п,
1 ст. 37 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р.). Це правило стосується й інших об'єктів промислової власності. 448 Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах їв-МИ 449 Проте законодавець тут встановив і певне обмеження. До подан¬ня заявки на одержання охоронного документа на об'єкт патенту¬вання в орган іноземно
ї держави, у тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи повідомлення про заборону закордонного патентування даного об'єкта не надійде, заявник має право подати заявку до патентного органу іноземної держави. З наведеної норми випливає кілька висновк
ів. 1. Об'єкт промислової власності, який передбачається запатентува¬ти за кордоном, має бути спочатку запатентований в Україні. 2. Зазначене правило стосується також і міжнародної заявки. Між¬народною визнається заявка, подана відповідно до Договору про патентну кооперацію. 3. Закордонне патентування можливе лише з дозволу Установи. Дозвіл на закордонне патентування надається у формі відсутнос¬ті заборони
Установою закордонного патентування. 4. Усі матеріали про закордонне патентування в обов'язковому по¬рядку проходять через Установу. Установа може в необхідних випадках дозволити запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах раніше вста¬новленого строку. Закордонне патентування здійснюється відповідно до Інструкції про розгляд заявки про наміри зд
ійснити патентування винахо¬ду (корисної моделі) в іноземних державах № 164/700 від 1 червня 1995 р. або Інструкції про розгляд заявки про наміри здійснити па-тентування промислового зразка в іноземних державах — 163/699 від 1 червня 1995 р. Наведені шструкції визначають порядок розгляду заявки про наміри здійснити патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах відповідно до чинного законод
авства України про промислову власність. Будь-яка фізична чи юридична особа може виступати заявником закордонного патентування. Таке саме право належить будь-якому правонаступникові заявника. Звичайно, правонаступництво має бу- РОЗДІЛ 12 ти засвідчене відповідним документом. Заявник не зобов'язаний особисто вести справу із закордонного патентування, він може це доручити будь-якій особі в установленому законодавством порядку. Але варто наголосити, що заявку про намір здійснити закордонне патентування того чи іншого об
'єкта промислової власності можна подавати до Установи лише після подачі до Установи заявки на па¬тентування цього самого об'єкта в Україні. Тобто чинним законо¬давством України про промислову власність закордонне патенту¬вання об'єкта промислової власності до патентування цього самого об'єкта в Україні не допускається. Найчастіше заявка про намір здійснити патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах подається одночасно із заявкою на видачу патенту
України на цей самий об'єкт. У заявці про закордонне патентування має бути зазначено: заяв¬ник в Україні; держава патентування; процедура патентування; ме¬та патентування. До заявки про закордонне патентування має бути доданий пов¬ний комплект заявки на об'єкт промислової власності — копія за¬яви про видачу патенту України на цей самий об'єкт; опис об'єкта; формула винаходу; креслення та інші ілюстративні матеріали; ре¬ферат. Якщо йдеться про патентування промислового зразка, то
має бути доданий комплект фотографій із зображенням виробу (йо¬го макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній ви¬гляд виробу. До заявки про закордонне патентування обов'язково має бути доданий документ, що засвідчує подання заявки на об'єкт промис¬лової власності в Україні (розписка про прийняття заявки, рішення про встановлення дати подання заявки, повідомлення про можли¬вість проведення експертизи по суті). Зазначені вимоги стосуються також і патентування за Договором про
патентну кооперацію. І До матеріалів заявки про закордонне патентування входить та¬кож експертний висновок про можливість опублікування матеріалів про об'єкт промислової власності у пресі та інших засобах масової інформації. До заявки додається документ, шо засвідчує повнова¬ження довіреної особи чи правонаступництво. Заявка має бути підписана заявником, який несе відповідаль¬ність за подану інформацію. 450
_Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах 29*4-414 451 Установа України після вшповідної реєстрації поданої заявки про закордонне патентування розглядає зазначену заявку і після розгляду надісланих матеріалів надсилає заявнику довідку про їх одержання. За результатами розгляду заявочних матеріалів на за-кордонне патентування Установа приймає рішення про можливість закордонного патентування чи
про його недоцільність. Але може статися так, шо надіслані матеріали не відповідають установленим вимогам. У такому разі Установа повідомляє заявни¬ка про це і пропонує доповнити надіслані матеріали чи виправити їх протягом визначеного строку. Розгляд заявки припиняється до надходження виправлених матеріалів або додаткових документів. Якщо протягом трьох місяцю в
ід дати надходження заявки до Ус¬танови заявник не надішле необхідних документів чи виправлених матеріалів, заявку визнають такою, що не була подана. З приводу закордонного патентування важливим є питання про його оплату. Вище підкреслювалося, що процес закордонного па¬тентування досить тривалий і дорогий. Виникає запитання: за які кошти має здійснюватися патентування об'єктів промислової влас¬ності в іноземних державах. У Законі Укра
їни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. у п. 4 ст. 32 бу¬ло сказано: «Витрати, пов'язані з патентуванням винаходу (корис¬ної моделі) в іноземних державах, несе заявник або за його згодою інша особа». Із цього Закону від 1 червня 2000 р. зазначена норма зі ст. 37 виключена. Проте у законах України «Про охорону прав на промислові зр
азки» та «Про охорону прав на топографії інтеграль¬них мікросхем» такі норми збереглися. Закон України «Про охоро¬ну прав на сорти рослин» взагалі не містить норми про витрати на патентування сорту в іноземних державах. Отже, існує певна розбіжність про визначення джерел витрат на закордонне патенту¬вання об'єктів промислової власності. 12.3. Договір про патентну кооперацію За загальним правилом, про що вже йшлося, об'єкт промисло¬вої власності може одержати правову охорону в зарубіжних країнах лише за умови запат
ентування цього об'єкта у цій самій країні. Ко- РОЗДІЛ 12 ли говориться про об'єкт промислової власності, попит на який може виявитися в ряді країн, тоді постає питання про патентуван¬ня цього об'єкта у кожній з цих країн. Така ситуація набагато ускладнює патентування об'єкта у зару¬біжних країнах. У кожну із країн, в якій заявник побажає одержати правову охорону свого об'єкта, має бу
ти подана заявка мовою цієї країни, сплачені встановлені мита і збори і т. ін. Істотно підвищу¬ються фінансові витрати на патентування, подовжується тривалість патентування, виникає ряд труднощів, пов'язаних з патентуванням. Тому фахівщ-патентознавці уже давно почали пошук способів певного спрощення і полегшення процедури патентування об'єкта промислово
ї власності в кількох зарубіжних країнах одночасно. Цей пошук завершився успішно. Компетентний виконавчий орган Па¬ризького союзу з охорони промислової власності провів вщповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, що був прийнятий Дипломатичною конференцією у червні 1970 р. під назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 черв¬ня 1978 р. За станом на 1 січня 2
001 р. цей Договір об'єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою Договору є спрощення і полегшення способів звертання заявників до кількох країн про патентну охорону винаходів. Отже, Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері патентної охорони винаходів п
ісля Паризької конвенції. Проте він стосується лише процедури патентування — подання заявки, па¬тентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поши¬рення технічної інформації, що міститься в заявках. Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заяв¬ка, що подається за процедурою Договору про патентну коопера¬цію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до націо-нального патентного відомства, в
Україні — до Установи. Проте Договір передбачає можливість подання міжнародної заявки безпо¬середньо до Міжнародного бюро ВОІВ, яке в таких випадках вис¬тупає як приймаюче відомство. Міжнародна заявка діє як націо¬ 452 _Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах 453 наявна в
ід дати міжнародного подання у тих Договірних державах РСТ, що зазначені заявником у його заявці. Міжнародна заявка має відповідати певним встановленим стан¬дартам. За підготовку і подання міжнародної заявки встановлений єдиний збір, що сплачується в єдиній валюті і до одного відомства (одержуюче відомство). Зазначений збір складається із збору за пе-ресилання — для покриття витрат одержуючого відомства; збору за пошук — для пок
риття витрат міжнародного пошукового органу; міжнародного збору для покриття витрат Міжнародного бюро. Мовою міжнародної заявки є державна мова тієї країни, відом¬ство якої є одержуючим відомством. Отже, міжнародну заявку на винахід можна подати до націо¬нального патентного відомства, в Україні— до Установи; до Євро¬пейського патентного відомства — для Західної Європи і до Між¬народного бюро ВОІВ. Зазначені організації виступають як одержу¬ючі відомства. Одерж
уюче відомство передусім перевіряє відповідність матеріа¬лів міжнародної заявки щодо встановлених вимог, визначає дату надходження заявки. Один примірник заявки відомство пересилає Міжнародному бюро ВОІВ для реєстрації (реєстраційний при¬мірник), другий — до Міжнародного пошукового органу — («копія для пошуку»), третій примірник залишається в одержуючого відом¬ства. Наступним етапом у роботі з міжнародною заявкою є здійснен¬ня міжнародного пошуку — тобто пошуку усіх джерел
інформації, що в тій чи іншій мірі стосується міжнародної заявки. Зазначений міжнародний пошук здійснюється Міжнародними пошуковими ор¬ганами, до яких належить Австралійське патентне відомство, Авст-рійське патентне відомство, Відомство США з патентів і товарних знаків, Європейське патентне відомство, Іспанське відомство з па¬тентів і товарних знаків, Китайське патентне відомство. Російське патентне відомство, Шведське патентне в
ідомство і Японське па¬тентне відомство. Міжнародний пошук за заявкою завершується звітом, що пере¬дається заявникові протягом чотирьох—п'яти місяців від дати по¬дання міжнародної заявки. Відомості про технічний рівень у сфері, РОЗДІЛ 12 про яку йдеться в міжнародній заявці, надає можливість заявникові правильно оцінити свої шанси на одержання патенту в країнах, у яких заявник бажає одержати правову охорону на свій винахід. Ви¬сокий кваліфікаційний рівень міжнародного пошуку дає можли¬в
ість заявникові уникнути безпідставного оспорювання виданого на Його підставі патенту. Міжнародний пошук за заявкою дозволяє заявникові вирішити питання у світлі наведених відомостей про доцільність патентуван¬ня свого об'єкта чи продовжити пошуки більш раціонального вирі" шення технічної проблеми, заявленої як винахід. Міжнародний по¬шуковий орган висилає звіт про здійснений міжнародний пошук заявникові і Міжнародному бюро
. Міжнародне бюро включає звіт про пошук до міжнародної публікації міжнародних заявок і виси¬лає по примірнику до зазначених відомств. Договір про патентну кооперацію містить також положення про надання допомоги національним патентним відомствам щодо об¬робки заявок і вішання національних патентів. Зазначений Договір виявив свою практичну доцільність, що засвідчується стрімким зростанням кра
їн, які приєдналися до нього — з 18 країн, шо під¬писали Договір, до 108. На підставі звіту про міжнародний пошук заявник має виріши¬ти питання про проведення попередньої експертизи заявки. За До¬говором така попередня експертиза не є обов'язковою для країн, що приєдналися до цього Договору. Не є вона обов'язковою і для заявника. Попередня експертиза може провадитися лише на про-хання заявника. Для проведення попередньої експертизи міжнародної заявки призначаються м
іжнародні органи попередньої експертизи, резуль¬тати якої повідомляються заявникові і вони визначають рівень па¬тентоздатності заявленої пропозиції. Результати Міжнародної попе¬редньої експертизи не можуть бути підставою для видачі патенту, але вони є основою для вирішення заявником питання про свої шанси на одержання патенту. Результати Міжнародної попередньої експертизи мають важливе значення і для країн, де експертиза заявок по суті не провадиться, а патенти вид
аються під відповідальність заявника. Такі результати, 454 Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах 455 оскільки вони мають вагу і авторитет Міжнародної попередньої експертизи, служать основою для заінтересованих осіб для вирі¬шення питань визначення юридичної чинності таких патентів. Од¬на справа, коли патент виданий під відповідальність заявника, і зовсім
інша справа, коли міжнародна заявка дістала таку високу оцінку з боку Міжнародної попередньої експертизи. Де має особ¬ливе значення для укладення ліцензійних договорів. Якщо на підставі міжнародного пошуку та результатів міжнарод¬ної попередньої експертизи заявник зробить висновок про не¬доцільність домагатися видачі патенту на заявлену пропозицію, він може відізвати свою міжнародну заявку або не вживати ніяких дій взагалі. У такому разі м
іжнародна заявка втрачає дію національної заявки і процедура автоматично припиняється. За таких обставин заявник уникає зайвих витрат коштів. Незручність закордонного патентування проявляється особливо яскраво у разі патентування одного і того самого об'єкта промис¬лової власності у кількох країнах відразу. Тому фахівці патентного права давно уже прагнули створити патент, виданий в одній дер¬жаві, який мав би чинність хоча б у кількох державах. Цього вда¬лося досягти деяким європейським державам.
Кількома європейсь¬кими країнами була підписана Конвенція про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція від 5 жовтня 1973 р. з поправками, внесеними Рішенням Адміністративної Ради Євро-пейської Патентної Організації від 21 грудня 1978 р.). Патенти, видані цією Організацією, називаються Європейськи¬ми патентами. Європейські патенти мають чинність у тій країні, яка
є членом цієї Організації і для якої виданий патент, нарівні з національним патентом цієї країни, якщо Конвенцією не передба¬чається інше. Зазначені патенти видаються на будь-які винаходи, придатні для використання у промисловості, є новими і означають винахідницький крок вперед. Конвенція не визнає об'єктами винаходів відкриття, наукові теорії та математичн
і методи; естетичні твори; схеми, правила і ме¬тоди для виконання розумових операцій, спортивних або розва¬жальних ігор або занять бізнесом і програм для комп'ютерів; надан¬ня інформації. Методи обробки тіл людей або тварин хірургічними розділи або терапевтичними і діагностичними методами, що практикують-ся на тілах людей або тварин, не повинні вважатися винаходами. . Не допускається видача європейських патент
ів на винаходи, публікації або використання яких могли б суперечити громадсько¬му порядку або моралі, за умов, що використання не повинно ви¬знаватися таким тому, що воно заборонене законом або правилами в кількох або у всіх державах, що підписали Конвенцію. Європей¬ські патенти не видаються також на різновиди рослин або тварин або на суттєві біолологічні процеси для розмножування рослин або тварин. Проте зазначені умови не стосуються мікробіологічних процесів або їх продуктів.
Винахід вважається новим, якщо він не є частиною відомого оригінального виробу, що є творчим результатом. Творчий резуль¬тат повинен бути таким, що має творчий характер, досягнутий пра¬вомірним для держави способом, має усний або письмовий опис способу використання або іншим чином зафіксований перед датою заяви на Європейський патент. Проте зазначена фіксація не повин¬на мати місця більше як за шість місяців до оформлення заявки на Європейський патент.
Винахід вважається таким, шо має винахідницький рівень, якщо він є творчим результатом і не є очевидним для особи, кваліфіко¬ваної у даній сфері технічної творчості. Винахід вважається придатним для використання у промисло¬вості, якщо він може бути використаний у будь-якій галузі промис¬ловості, включаючи сільське господарство. Право на одержання Європейського патенту має будь-яка фізич¬на або юридична особа. Заявка на Європейський патент може бути оформлена
і від кількох осіб, у тому числі і від тих, які представля¬ють різні договірні держави. Право на Європейський патент належить винахідникові або йо¬го правонаступникові (спадкоємцеві). Право на Європейський па¬тент за розробку винаходу в порядку виконання трудового договору має визначатися відповідно до законодавства тієї країни, в якій ви¬нахідник в основному працює. Якщо заявка на видачу Європейського патенту буде подана від двох осіб, які створили цей винахід незалежно один від одного,
456 Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах 457 право на Європейський патент має той заявник, заявка якого має більш ранню дату оформлення. Проте ця норма стосується тих за¬явок, шо були опубліковані. Винахідник має право вимагати, щоб його ім'я було вказано як автора винаходу у Європейському патентному бюро. Чинність Європейського патенту визначається строком 20 рок
ів віддати оформлення заявки. Проте кожна із договірних держав мас право визначити чинність Європейського патенту, виданого їй, більш тривалим строком відповідно до свого національного законо¬давства. Права, що випливають з Європейського патенту, починають свою чинність від дати публікації відомостей про його видачу в кожній договірній державі, в якій він видається. Обсяг прав визна¬чається за національним законодавством тих країн, на території яких має чинність патен
т. Якщо об'єктом Європейського патенту є процес, чинність патенту поширюється також на продукти, що ви¬робляються за цим процесом. Будь-яке порушення Європейського патенту має розглядатися у межах національного закону. Заявка на видачу Європейського патенту має бути опублікована після 18 місяців від дати оформлення або, якщо заявляється кон¬венційний пріоритет, від дати конвенційного пріоритету. На про¬хання заявника така публікація може бути зд
ійснена раніше зазна¬ченого строку. Вона може бути опублікована також разом із публі¬кацією опису Європейського патенту. Публікація повинна містити опис, вимоги, креслення, як оформлені, так і додаткові, Європейську попередню експертизу і короткий огляд. Європейське патентне бюро здійснює експертизу заявки по суті відповідно до письмової заяви заявника і з'ясовує, чи відповідає вимогам Конвенції заявка на Європейський патент і винахід, шо її стосується. Заява про проведення експертизи заявк
и по суті має бу¬ти подана протягом шести місяців від дати публікації Європейсько-го звіту в Європейському патентному бюлетені. За проведення ек¬спертизи стягується встановлений збір. Не допускається відкликан¬ня заяви про проведення експертизи заявки, проте Адміністратив¬на Рада може продовжити пропущені строки. РОЗДІЛ 12 Інформація про видачу Європейського патенту публікується в оф
іційному Патентному бюлетені. Водночас Європейське патентне бюро публікує опис Європейського патенту на заявлений винахід, що містить його зображення, вимоги і креслення. Протягом дев'яти місяців від дати публікації шформацц про ви¬дачу Європейського патенту будь-яка особа може надіслати до Єв¬ропейського патентного бюро заперечення проти видачі патенту. Заперечення має бути оформлене в письмовій формі і містити об-грунтування заперечення. Оформлене заперечення розглядається лише за умови спла
ти встановленого збору за подання заперечення. Зазначене заперечення стосується Європейського патенту в усіх країнах, яким він виданий. Підставами для заперечення проти видачі Європейського патен¬ту можуть бути: — об'єкт, що заявлений на видачу Європейського патенту, є не-патентоздатним; — Європейський патент не розкриває винаходу способом, до¬статньо ясним і повним для того, щоб його міг реалізувати фахівець у даній галузі; — заявлений об'
єкт виходить за межі змісту оформленої заявки. На підставі розгляду заперечення проти видачі Європейського патенту відділ заперечень Європейського патентного бюро може прийняти рішення про відхилення заперечення чи анулювання Європейського патенту. Заперечення відхиляється, якщо його мо¬тиви не обгрунтовані. Європейський патент анулюється, якщо за¬перечення проти його видачі достатнього обгрунтоване. Для України має зн
ачення патентування об'єктів промислової власності не тільки в країнах далекого зарубіжжя, а й у країнах близького зарубіжжя. З розпадом колишнього СРСР постало пи¬тання про створення власної національної системи охорони інте-лектуальної власності, а також про створення умов для полегшено¬го патентування об'єктів промислової власності в країнах СНД. Уже відразу п
ісля набуття незалежності України почалися пошуки для створення спільної системи охорони інтелектуальної власності. Першим кроком у цьому напрямі було підписання 25—27 грудня 1991 р. Тимчасової угоди про охорону промислової власності, яку підписали Білорусь, Вірменія, Молдова, Російська Федерація, Тад¬ 458 _Патентування об'єктів промислової власності в
іноземних держан.) 459 жикистан і Україна. Зазначена Угода передбачала розробку і прий¬няття спеціальної Конвенції про охорону промислової власності, до прийняття якої набула чинності згадана Угода. Тимчасова Угода про охорону промислової власності передбача¬ла створення Міждержавної організації з охорони промислової власності, що мала складатися із Адміністративної ради, Патентно¬го відом
ства і Патентного суду. Адміністративна рада складається із представників усіх заінтересованих країн СНД і має стати органом колегіального керівництва Організації. Патентне відомство прий¬має і розглядає заявки на винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, проводить їх експертизу і видає між¬державні охоронні документи, що мають чинність на території дер-жав-учасниць, веде відповідні реєстри тощо.
Угода була відкрита для підписання всіма державами, які цього забажають. Для розгляду і розв'язання спорів про видачу і дійсність міждер¬жавних охоронних документів створювався Патентний суд. Ряд об'єктивних причин перешкодили реалізувати сформульо¬вані у Тимчасовій угоді принципові положення. Проте ідея ство¬рення міждержавної системи охорони промислові власності на те¬риторії колишнього СРСР з порядку денного не була знята. Спіль¬ними зусиллями фах
івців країн СНД було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності. Уго¬да була підписана 12 березня 1993 р. її підписали дев'ять країн СНД — Білорусь, Вірменія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Ро¬сія, Таджикистан, Узбекистан і Україна. Уже на першому засіданні Міждержавної ради у травн
і 1993 р. були сформульовані і визначені цілі такої форми співробітництва, яка б дозволила: — сформувати міждержавну систему правової охорони вина¬ходів, промислових зразків, торговельної марки; — гармонізувати національні законодавства країн-учаснішь Міждержавної ради у сфері охорони промислової власності; — розробити й узгодити принципи створення довгострокової міжрегіональної угоди (конвенції) відкритого типу, яка б сприяла РОЗДІЛ 12 За Угодою сторони зобов'язані виплачувати винагоро
ду авторам за використання винаходів та інших об'єктів промислової власнос¬ті, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) ко¬лишнього СРСР. Як відомо, патентування торговельної марки не провадиться, здійснюється лише їх державна реєстрація. Сучасний обіг товарів між державами зумовив потребу реєстрації торговельних марок в іноземних державах. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів
і послуг» будь-яка особа має право заре¬єструвати марку в іноземних державах. Якщо реєстрація марки в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, заявка на таку реєстрацію подається через Установу України. Витрати, пов'язані з реєстрацією марки в іно¬земній державі, несе заявник чи за його згодою б
удь-яка інша особа. Чинність свідоцтва на торговельну марку обмежується тери¬торією тієї держави, яка видала свідоцтво. Отже, для одержання правової охорони марки у кількох країнах її треба зареєструвати у кожній із цих країн. Процедура складна і дорога, крім того, у кож-ній країні своя, де за реєстрацію марки потрібно платити встанов¬лені збори. Це ускладнює реєстрацію марки, а, отже, і її правову охорону. Тому вже давно почалися пошуки способів ре
єстрації марок у кількох державах одночасно. Ще у 1891 р. була прийнята Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, до якої приєдналася Україна. Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію марок у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має чинність у ряді країн за бажанням заявника, а потенційно — в усіх країнах-учасницях цієї Угоди. Повідомлення про міжнародну ре
єстрацію марки публікується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає власнику (володільцю) марки ряд переваг. Для одержання правової охорони марки в кількох країнах заявнику не потрібно подавати заявку до патентно¬го відомства кожної із них, до того ж різними мовами, і в кожній із них сплачувати мито. Заявник після реєстрації марки в країні йо¬го походження подає лише одну заявку і лише французькою мовою. Він зобов'язаний сп
латити мито до одного органу (Міжнародне бю¬ 462 _Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах 463 ро). У разі потреби подовження чинності реєстрації марки зазна¬чені пільги зберігаються, а чинність реєстрації марки подовжується щоразу на 20 років. Подібна процедура реєстрації вигідна і для національних патент¬них відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої ро¬боти. Протокол до Мадридської угоди про м
іжнародну реєстрацію знаків був підписаний у 1989 р. Зазначений Протокол був прийня¬тий з метою введення в систему міжнародної реєстрації марок дея¬ких нових елементів, що усувають труднощі, які заважають приєд-натися окремим країнам до Мадридської угоди. В Україні протокол ще не набрав чинності. Протокол встановлює зв'язок із майбутньою системою товарних знаків Європейського союзу. Більш докладно про новац
ії, шо вводяться Протоколом до Мадридської угоди, буде зазначено у під¬розділі 15.4. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. дозволяє реєструвати географічне за¬значення походження товару в іноземних державах. Стаття 16 цьо¬го Закону проголошує, що заявка на реєстрацію в іноземній держа¬ві географічного зазначення походження товару, пов'язаного з гео¬граф
ічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні. Для полегшення реєстрації географічного зазначення походжен¬ня товарів варто скористатися Лісабонською угодою про охорону найменувань місць походження і міжнародної реєстрації (1958 р.). Зазначена Угода має своєю метою забезпечити охорону місць похо¬дження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, яке служить для позначення виробу, шо походить із дано
ї країни, району або місцевості, якість та властивості якого пояснюються ви¬ключно або головним чином географічним середовищем, включа¬ючи природні і людські фактори» (ст. 2 Угоди). За заявкою компетентного органу держави-учасниці Угоди таке найменування реєструється Міжнародним бюро ВОІВ. Міжнародне бюро сповіщає про реєстрацію інші держави-учасниці Угоди. Усі зазначені заявкою держави-учасниці
Угоди зобов'язані охороняти РОЗДІЛ 12 464 зареєстроване в міжнародному порядку найменування стільки, скільки це найменування охороняється в країні його походження. Проте кожна із зазначених держав може протягом одного року від дати реєстрації заявити, шо вона не може з тих чи інших причин надати охорону такому зареєстрованому в міжнародному порядку найменуванню місця походження. Питання для контролю 1. Патентування об'єктів промислової
власності в іноземних державах. 2. Умови патентування об'єктів промислової власності в інозем¬них державах. 3. Договір на патентну кооперацію. 4. Реєстрація торговельної марки в іноземних державах. РОЗДІЛ 13 Колективне управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності 13.1. Загальні положення Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуаль¬ну власність кожний власник має право користуватися і розпоряд¬жатися належним йому об'єктом інтелектуальної власн
ості на свій розсуд. Кожний власник може використовувати належний йому об'єкт будь-яким способом, аби він не порушував чинного законо-давства. Власник об'єкта може його продати, обміняти, подарувати та вчиняти будь-які інші цивільно-правові угоди у межах закону. Сучасний ринок інтелектуальної власності багатогранний і до¬сить складний. Будь-які цивільно-правові операції з об'єктом інте¬лектуальної власності тривалі, дорогі і копіткі. Сам автор далеко не завжди може передбачити наслідки
тієї чи іншої угоди, у момент підписання якої йому обіцяли немалі вигоди. Ліцензійні договори досить складні за своїм змістом і автор об'єкта промислової влас¬ності не завжди може знати про ті чи інші елементи, нюанси, які необхідно включити до договору. Процес управління майновими правами, що належать автору то¬го чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, від часу оформлен¬ня прав на нього і до закінчення прав на користування та р
озпоря¬дження зазначеними правами досить трудомісткий, має свою спе¬цифіку. Одна справа продати будь-яку матеріальну річ, інша спра¬ва — продати об'єкт інтелектуальної власності. Управління майно¬вими правами суб'єктів інтелектуальної власності потребує спеціального професійного підходу. 304-414 465 РШДІЛ 13 Уже сам процес оформлення прав на той чи інший об'єкт про¬мислової власності часто буває просто не доступний винахідников
і. Він не завжди може правильно і грамотно оформити заявку на ви¬дачу патенту. Заявникам доводиться вдаватися за допомогою до фахівців. Здебільшого така допомога потрібна при здійсненні пра¬ва на користування і розпорядження об'єктом інтелектуальної власності. Передусім договори з цього приводу мають бути укладені з максимальним урахуванням інтересів автора твору чи науково-технічного досягнення. Для надання необхідної професійної допомоги з тих чи інших питань авторам творів та науково-технічних досягнень уже давн
о почали з'являтися спеціальні фахівці. Пізніше такі фахівці почали об'єднуватися у спеціалізовані організації і розмежовуватися між собою за характером послуг, які вони надавали творцям нового. Так виникла сфера діяльності, яку стали називати колективним уп¬равлінням майновими правами авторів. Проте слід підкреслити, що надання допомоги заявникам у процесі оформлення заявок патент¬ними повіреними — це один самостійний вид діяльності, а надан¬ня допомоги в упра
влінні майновими правами авторів — інший вид діяльності, хоча не виключається, що один і той самий патентний повірений може займатися обома видами діяльності. Зазначені організації чи окремі фізичні особи, які професійно займаються тим чи іншим видом цієї діяльності, виконують ряд функцій. Передусім, зазначені особи у процесі діяльності мають су¬воро дотримуватися чинного законодавства і д
іяти лише у межах правового поля. Це необхідна умова виконання своїх безпосередніх функцій. Однією з основних функцій зазначених осіб є функція за¬хисту прав і інтересів автора чи винахідника. Патентний повірений чи будь-яка інша довірена особа діє від імені і в інтересах того чи іншого суб'єкта інтелектуального права. Ця особа мусить викону¬вати свої обов'язки сумлінно, професійно і своєчасно. Важливою функцією зазначени
х осіб є захист прав і інтересів держави. Патентний повірений та інші правомочні особи надають допо¬могу суб'єктам права інтелектуальної власності у відносинах з іно¬земними партнерами. 466 _ Колективне управління майновими правами 30*4-414 467 Подібного роду організації створені у більшості країн світу. Створені і міжнародні організації, шо здійснюють охорону прав суб'єктів інтелектуальної власності. Наприклад, чинне закон
одавст¬во Німеччини передбачає обов'язкове створення організацій, які б забезпечували захист авторських прав. Подібного роду організації Франції надають істотну допомогу авторам, композиторам, продю¬серам віком за 55 років. Ці самі організації надають матеріальну до¬помогу авторам, доходи яких з тих чи інших причин знизилися, оп¬лачують усі витрати на лікування. Такі організації створені у бага¬тьох
інших країнах світу. У багатьох країнах створені організації для захисту прав виконавців. Вони збирають і розподіляють гонорари відповідно до прав виконавців. У деяких країнах створюються ко¬лективні організації, що регулюють відносини між організаціями виконавців і організаціями виробників фонограм. Такі самі функції виконують організації, створені на міжнарод¬ному рівні —
Незалежна міжнародна асоціація кінопродюсерів, Міжнародна організація акторів, Міжнародна організація музи¬кантів. Укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлен¬ня, що мають своїм завданням передусім захистити права вико¬навців за рахунок обмеження так званого часу голки. Цим понят¬тям визнається час використання комерційних записів для радіо-мовлення. Цей час за загальним правилом визначається на тиж¬день. Обмеження часу голки має метою захистити
інтереси вико¬навців шляхом забезпечення включення в програми радіомовлення «живого» голосу виконавця. У цьому заінтересовані як самі вико¬навці, так і слухачі. У багатьох країнах створюється кілька систем колективного уп¬равління майновими правами авторів. Можуть бути загальні ор¬ганізації, що здійснюють захист прав авторів різних жанрів і видів, а можуть створюватися організації для захисту прав авторів якогось одного виду творчості. У
разі дії кількох подібних організацій вони мають чітко розмежувати свою компетенцію. За загальним прави¬лом організації з управління майновими правами авторів на колек¬тивній основі налагоджують контакти з подібними зарубіжними ор¬ганізаціями та організаціями, які слідкують за виконанням міжна- РОЗДІЛ 1 з роли і їх конвенцій і двосторонніх угод. Організації з колективного управління майновими правами авторів однієї країни на підставі відповідних договорів можуть доручати подібній зарубіжній ор¬га
нізації виконання окремих доручень шодо захисту прав і інтересів авторів за кордоном. Зазначені організації здійснюють контроль за використанням об'єктів інтелектуальної власності і своєчасною виплатою винаго¬роди як усередині своєї країни, так і за кордоном, адже самі автори такої можливості не мають. Ці організації всілякими способами сприяють створенню сприятливих умов для найбільш раціонально¬го викорис
тання об'єктів інтелектуальної власності. Вони покли¬кані доступними їм засобами сприяти розвитку всіх видів творчості. До розпаду колишнього СРСР в Україні не було подібних ор¬ганізацій, їх функції виконували творчі спілки, які за своїм харак¬тером були професійними об'єднаннями творчих працівників і ви¬конували функції профспілок. Творчі працівники були заінтересо¬вані у членстві таких об'єднань, оскільки вони надавали істотну ма¬теріальну допомогу своїм членам.
Тому доступ до таких об'єднань був досить обмеженим. Фактично майновими правами авторів уп¬равляла держава в особі таких творчих об'єднань. Створення організацій, що управляють майновими правами ав¬торів на колективній основі, може істотно впливати на процес роз¬витку будь-якого виду творчості шляхом створення сприятливих умов. 13.2. Колективне управління майновими правами інтелектуальної власності за типовим законом ВОІВ Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) розроби¬ла проект закону про ав
торські права для країн СНД — Типовий закон про авторське право і суміжні права (примірне положення про охорону творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фоно¬грам, передач організацій мовлення). Цей Типовий закон пропонує конкретні правові засади щодо створення та існування організацій з управління майновими правами авторів. Принциповим положен¬ням є те, які зазначені організації створюються самими авторами та 468
Колективне управління майновими правами 469 особами, що мають авторські і суміжні права. Зазначені організації діють у межах лише тих повноважень, якими їх ішілили засновни¬ки. За своїм характером організації з управління майновими права¬ми авторів є некомерційними. Вони не можуть свою діяльність ба¬зувати на меті одержання прибутків від своєї діяльності. Повнова¬ження, якими наділяються зазначен
і організації, передаються їм ав¬торами та іншими особами, які мають авторські або суміжні права, у формі лише письмових договорів. Обмеження, передбачені анти-монопольним законодавством, не поширюються на діяльність цих організацій. Отже, автори творів науки, літератури і мистецтва, виконавці, виробники фонограм, відеограм та інші володільці авторських і су¬міжних прав з метою практичного здійснення належних їм майно¬вих прав (публічного виконання, сповіщення в ефір чи по кабелю, відтворення твору ш
ляхом механічного магнітного та іншого запи¬су, репродрукування тошо) вправі створювати на визначених заса¬дах організації, що мають своїм завданням управляти майновими правами авторів і осіб, які мають авторське право, на колективній основі. Допускається утворення окремих організацій, що управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів ав¬торського права і (або) суміжних прав, або організацій, шо управ¬ляють різними майновими правами в інтересах різних кат
егорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організації, що управляють майновими правами авторів на ко¬лективній основі (організації колективного управління), створю¬ються самими суб'єктами авторських і суміжних прав і набувають статусу юридичної особи від дня їх реєстрації в загальному поряд¬ку, встановленому для реєстрації громадських (некомерщйних) ор¬ганізацій. Організація колективного управління після її державної реєстрації зобов'язана протягом
ЗО днів стати на облік в Установі. Про облік організацій колективного управління Установа здійснює публікацію у своєму офіційному бюлетені. Компетенція зазначених організацій визначається тими повно¬важеннями, які їм передали суб'єкти авторських і суміжних прав. На підставі переданих організаціям повноважень розробляється і в РОЗДІЛ 13 установленому порядку затверджується статут організації. Він має обов'язково містити лише ті положення, шо відповідають чинному законодавству. Відмова у р
еєстрації може мати місце у разі пору¬шення вимог чинного законодавства. Керівництво діяльністю зазначених організацій, визначення ос¬новних напрямів їх діяльності у межах закону визначаються лише загальними зборами суб'єктів авторських і суміжних прав, майно¬вими правами яких управляє дана організація. Вищим органом та-кої організації є збори її учасників, які визначають розмір винаго¬роди й умови видачі ліцензій користувачам, способи розподілу
і ви¬плати зібраної винагороди, вирішують інші принципові питання. Контроль за діяльністю організацій колективного управління здійснює орган, що зареєстрував дану організацію. Отже, договори, на підставі яких суб'єкти авторських і суміжних прав передають повноваження на управління своїми майновими правами, можуть бути віднесені до типу договорів доручення. Слід зазначити, що ці договори, зважаючи на їх недавнє виникнення, ще не піддавалися науковому дослідженню, проте
вони існують. Сто-ронами у такому договорі, з одного боку, є суб'єкти авторських і суміжних прав, тобто фізичні особи. Але свої повноваження можуть передавати зазначеним організаціям і юридичні особи, які через ті чи інші причини стали суб'єктами авторських і суміжних прав. З іншого боку, стороною даного договору може бути тільки юридич¬на особа, яка управляє майновими правами суб'єктів авторських і суміжних прав на колективній основі. Об'єктом договору на управління майновими правами
є суб'єк¬тивні права суб'єктів авторських і суміжних прав. Обсяг прав, що передаються зазначеним організаціям, визначається самими суб'єк¬тами авторських і суміжних прав. На основі переданих прав визна¬чаються основні функції і завдання організацій з управління майно¬вими правами авторів. Основними завданнями і функціями зазна¬чених організацій можуть бути: пропагування і реклама творів на¬уки, літератури
і мистецтва широкій громадськості, підприємцям та будь-яким іншим особам для використання; укладання ліцензійних договорів з користувачами, здійснення контролю за користуванням зазначеними творами; підготовка зразкових договорів на викорис¬ 470 _Колективне управління майновими правами 471 тання творів чи об'єктів суміжних прав; збір гонорарів за викорис¬тання творів та їх розподіл; юридичне консультування авторів та ін¬ших суб'єктів авторських і суміжних прав; зб
ір інформації про ви¬користання або можливе використання творів чи об'єктів суміжних прав. До наведеного переліку варто віднести і налагодження ділових контактів з творчими спілками та благодійними фондами; створен¬ня банку даних про авторів, суб'єктів суміжних прав, можливих ко¬ристувачів як вітчизняних, так і зарубіжних. Для здійснення остан¬ньої функції організац
ія повинна виявляти можливих користувачів за кордоном, вивчати кон'юнктуру ринку творів та об'єктів суміж¬них прав. З цією метою відповідними зарубіжними організаціями укладаються угоди про взаємне представництво ділових інтересів. Коло таких інтересів може бути досить широким — публічний по¬каз і публічне виконання, звуко- і відеокопіювання, використання комп'ютерних програм, баз даних та інших об'єктів авторських і суміжних прав. Відповідно до Закону України «Про авторське право і сум
іжні права» від 11 липня 2001 р. організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі одержаних від них повноважень такі функції: а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторсь¬кого права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укла¬дення договору; б) укладати договори про використання прав, переданих в уп¬равління; в) збирати винагороду за використання об'
єктів авторського права і (або) суміжних прав у випадках і на підставах, передбачених цим Законом; г) розподіляти і виплачувати зібрану винагороду суб'єктам ав¬торського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управ¬ляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону; д) здійснювати інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для охорони прав, управління якими здійснює ор¬ганізація; РОЗДІЛ 13 Організації колективного управління можуть управляти на тери¬торії Україн
и майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іно¬земними організаціями, у тому числі й про взаємне представництво інтересів. Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про вза
ємне представництво інтересів. На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. При здійсненні своїх функцій організації колективного управ¬ління повинні діяти лише у межах наданих їм повноважень, чинно¬го законодавства України, принципів взаємності і справедливості. При укладанні ліцензійних договорів з користувачами мають бути чітко визначені в
ідповідні способи використання творів науки, лі¬тератури і мистецтва та об'єктів суміжних прав. Умови надання лі¬цензій мають бути однаковими для всіх користувачів однієї кате¬горії. Зазначені організації не можуть відмовити тому чи іншому користувачеві у наданні ліцензії. Особливістю укладання ліцензійних договорів організаціями ко¬лективного управління є те, що вони мають право видавати ліцензії на використання об'єктів авторського права чи суміжних пра
в не лише тих авторів та інших суб'єктів авторського чи суміжних прав, які передали цій організації своє повноваження, а й тих, які не пе-редавали своїх повноважень організації. Тобто будь-який автор, йо¬го правонаступники, спадкоємні та інші володільці авторських чи суміжних прав, що охороняються чинним законодавством, має пра¬во передати здійснення своїх майнових прав такій організації. За¬значена орган
ізація зобов'язана взяти на себе здійснення цих прав на колективній основі, якщо управління такою категорією прав належить до статутної діяльності цієї організації. _Колективне управління майновими правами 473 Усі можливі майнові конфлікти суб'єктів авторських чи суміж¬них прав, що виникають у зв'язку з використанням об'єктів автор¬ського права чи суміжних прав, до користувачів, мають бути врегу¬льовані організацією, яка видала ліценз
ію. У зв'язку з виконанням своїх функцій у межах наданих повно¬важень зазначені організації мають право вимагати від користувачів творів чи об'єктів суміжних прав надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання та розподілу авторської винагороди. Організації колективного управління зобов'язані здійснювати свою діяльність передусім в інтересах авторів та інших суб'єктів ав¬торських та суміжних прав, як тих, що є членами дан
ої організації, так і тих, які не є членами даної організації. Зібрана організацією авторська винагорода має бути використа¬на виключно на виплату володільцям авторських та суміжних прав. Ніякі відрахування на розвиток організації не допускаються. Із зібраних коштів організація має право утримувати лише суми, не¬обхідні для покриття фактичних витрат зі збору, розподілу і ви¬плати авторської винагороди. Організація має також право відрахо¬вувати із сум винагороди до сп
еціальних фондів, що створюються цією організацією виключно за рішенням володільців авторських і суміжних прав, які входять до цієї організації. Організація зобов'язана розподіляти і своєчасно виплачувати зібрані суми винагороди пропорційно фактичному використанню творів науки, літератури і мистецтва та об'єктів суміжних прав. Суб'єкти авторських і суміжних прав мають право знати, а організа¬ції колективного управління зобов'язані надавати їм повні звіти про обсяг, способи використання їх творів
чи об'єктів суміжних прав. Автори та інші суб'єкти авторських чи суміжних прав, які не пе¬редали організації своїх повноважень на збір винагороди, також мають право вимагати від організації виплати їм належної винаго¬роди за використання творів чи об'єктів суміжних прав відповідно до здійсненого розподілу. Зазначені володільці авторських та су¬міжних прав можуть вимагати вилучення своїх творів і об'єктів су¬міжних прав із ліцензій, що надаються ці
єю організацією користу¬вачам. розділи Іноземна організація, що управляє майновими правами на ко¬лективній основі, має право вимагати від відповідної організації в Україні надання їй відомостей про розподіл винагороди, що нале¬жить іноземним володільцям авторських чи суміжних прав, пред-ставником яких є зарубіжна організація. Вона також має право ви¬магати надання їй
іншої необхідної інформації про діяльність ор¬ганізацій колективного управління на території України згідно з договором про взаємне представництво. Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути вико¬ристані для чергових виплат суб'єктам авторського права і
(або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статута¬ми, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права, І Організації колективного управління зобов'язані надавати Уста¬нові таку інформацію: — про зміни, що вносяться до статуту організації; — про укладання даною організацією двосторонніх та багатосто¬ронніх договорів з іншими організаціями колективного управління, у тому числі іноземними; — про управл
іння майновими правами осіб, які не передали ор¬ганізації повноважень на колективне управління майновими права¬ми на основі договорів, укладених у письмовій формі; — про рішення загальних зборів членів організації, що стосують¬ся договорів управління правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав; — про річний баланс, річний звіт, результати аудиторських пе¬ревірок; — про осіб, уповноважених представляти орган
ізацію. Спеціалізованих громадських чи будь-яких інших організацій Для управління майновими правами винахідників та інших суб'єк¬ 13.3. Управління майновими правами суб'єктів промислової власності '4 Колективне управління майновими правами 475 тів промислової власності в Україні зараз немає. Оскільки управ¬ління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності — це своєрідна охорона їх майнових прав і інтересів, то певною мірою ці функції виконує чи виконувала така громад
ська організація як То¬вариство винахідників і раціоналізаторів. Зазначене Товариство було створене в колишньому СРСР на рівні Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів з від¬повідними відділеннями в республіках, областях, містах, районах та окремих підприємствах, організаціях і установах. Це була досить потужна і розгалужена громадська організація. Вон
а виконувала потрібну і корисну роботу — закликала і організовувала працівни¬ків до науково-технічної творчості. Мільйони працівників входили до складу Товариства винахідників і раціоналізаторів. Зазначене Товариство діяло на підставі статуту, що визначав на¬прями його діяльності. Товариство сприяло розвиткові науково-технічної творчості, надавало всіляку допомогу винахідникам і раціоналізаторам. Корисність діяльності цього
Товариства ні в ко¬го не викликала сумніву. В Україні збереглися рештки організаційних правових засад діяльності цього Товариства. Безперечно, його корисна діяльність має бути відроджена. За статутом Товариства винахідників і раціоналізаторів його діяльність спрямовувалася на розвиток передусім науково-технічної творчості. Низові організації були створені на кожному підпри¬ємстві, в кожній організації і установі. Вони об'єднували у сво
ї ря¬ди майже всіх працівників. Основним завданням низових організацій Товариства винахід¬ників і раціоналізаторів був розвиток масового винахідництва і ра¬ціоналізаторства. Нічого дивного немає у тому, що діяльність цих організацій у той час націлювалася на розвиток лише винахідницт¬ва та раціоналізаторства, але інші види науково-технічної творчості ще не досягли такого рівня, щоб бути включеними в орб
іту масо¬вої творчості. Організації винахідників і раціоналізаторів будь-яко¬го рівня здійснювали громадський контроль за своєчасним розгля¬дом заявок на будь-які технічні пропозиції, розробкою і викорис-танням цих пропозицій у виробництві, своєчасною і правильною РОЗДІЛ 13 виплатою належної винагороди і премії особам, які тим чи іншим чином сприяли розвитку винахідництва і рац
іоналізаторства. До завдань організацій винахідників і раціоналізаторів входив також розвиток колективної творчості, сприяння прискоренню тех¬нічного прогресу. Вони брали участь у розробці і здійсненні планів і заходів з нової техніки і організаційно-технічних заходів шодо ви¬користання винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Організації винахідників і раціоналізаторів організовували ра¬зом з адмін
істрацією огляди з винахідництва і раціоналізаторства, тематичні конкурси на кращі винаходи та раціоналізаторські про¬позиції. Організовували і проводили різного роду конференції, се-мінари, наради з проблем розвитку науково-технічної творчості Створювали комплексні творчі бригади винахідників і раціоналіза¬торів, громадських конструкторських бюро, патентних груп та груп зі сприяння використанню винаходів і раціоналізаторських пропо¬зицій. Зазначені організації брали активну участь у створенні на гро
¬мадських засадах шкіл технічної творчості, технічних клубів тошо. Одним із основних напрямів роботи організацій винахідників і раціоналізаторів було надання технічної, правової те іншої необхід¬ної допомоги винахідникам і раціоналізаторам. Вони всіляко спри¬яли підвищенню технічних, економічних, патентних та правових знань винахідників і рац
іоналізаторів. Представники організацій винахідників і раціоналізаторів брали участь у розгляді заявок на технічних радах, у розгляді конфліктів, шо виникали у зв'язку з ви¬користанням винаходів та раціоналізаторських пропозицій, розра¬хунку та порядку виплати належної винагороди тошо. Представники низових організацій Товариства винахідників і раціоналізаторів могли виступати у суд
і від імені винахідників і ра¬ціоналізаторів та в інших організаціях, брали участь у розгляді скарг винахідників і раціоналізаторів у інших державних чи громадських органах, вносили свої пропозиції до тих самих органів з метою ак¬тивізації винахідництва і раціоналізації та удосконалення правово¬го захисту прав та інтересів винахідників і раціоналізаторів. Представники організацій винахідників і рац
іоналізаторів брали активну участь у розгляді питань преміювання активістів науково-476 Колективне управління майновими правами 477 технічної творчості, у підведенні результатів оглядів, конкурсі* га змагань тощо. Одним із основних обов'язків низових організацій винахідників і раціоналізаторів був контроль за використанням коштів, передбаче¬них на розвиток винахідництва
і раціоналізаторства адміністрацією підприємств, організацій і установ. Водночас поширеною формою стимулювання було присвоєння почесного звання «Заслужений ви¬нахідник республіки» та «Заслужений раціоналізатор республіки». Представники організацій винахідників і раціоналізаторів брали ак¬тивну участь у підготовці цих питань,
їх голос часто був вирішаль¬ним. Низові організації винахідників і раціоналізаторів узагальнювали і поширювали кращий досвід організації винахідництва і раціона¬лізації. Вони виконували також багато інших функцій на громадсь¬ких засадах, сприяючи розвиткові науково-технічної творчості. 13.4. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені) Закон України «Про охорону прав на винаходи
і корисні моделі» у п. 2 ст. 5 встановлює, що іноземні особи та особи без громадян¬ства, які проживають або мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до закону. Заявники України також можуть доручати представникам у справах інтелектуальної власності або іншим довіреним особам ве
¬сти справи з Установою. Різниця у тому, що іноземні особи можуть вести свої справи з Установою України лише через представників інтелектуальної власності. Особи України вести справи з Устано¬вою можуть через зазначених представників лише за своїм бажан¬ням. Слід підкреслити й те, що ведення справ з Установою через представника у справах інтелектуальної власності (патентних пові¬рених) потребує певних витрат заявника. Разом з тим сам заявник не завжди може кваліфіковано оформити заявочн
і матеріали та ве¬ РОЗДІЛ 13 ного повіреного, який працює за наймом, то відомості про нього надає особа, яка уклала з ним трудовий договір. Патентний повірений повинен мати особисту печатку із зазна¬ченням свого прізвища та реєстраційного номера. Він відкриває в установах банків на території України розрахунковий та інші ра¬хунки. Свої ділові відносини з особами, яких патентний повірений бе¬реться представляти, він оформляє письмовим
договором, довіре¬ністю або іншим документом, що засвідчує його повноваження відповідно до чинного законодавства. Інколи повноваження патентного повіреного засвідчуються шля¬хом зазначення його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, але за умови, що заявка підписана самим заявником. За загальним правилом Установа не несе відповідальності за зо¬бов'язаннями пате
нтного повіреного. Права патентного повіреного визначаються Положенням, яким він неухильно керується під час виконання своїх професійних обо¬в'язків. У своїх діях, пов'язаних з охороною інтелектуальних прав, патентний повірений незалежний і керується лише законом. Він веде всі справи, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуаль¬ної власності, має право вступати у відносини з Установою та ін¬шими установами, що належать до сфери
її управління, судовими органами, кредитними установами та іншими фізичними і юридич¬ними особами. Патентний повірений у межах наданих повноважень підписує заяви, клопотання, описи, формули винаходів та інші до¬кументи, пов'язані з охороною прав на зазначені об'єкти. Він має право подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних документів, виконувати платіж
ні операції від імені заявника, пода¬вати доповнення до заявки, заперечення, скарги. Патентний пові¬рений має право вживати заходів щодо підтримання чинності охо¬ронних документів. Патентні повірені мають право проводити науково-дослідні ро¬боти, частиною яких є патентні дослідження. Така необхідність ви¬никає у разі, коли потрібно довести, наприклад, патентну чистоту заявки або, навпаки, порушення патентних прав власника об'єкта. 480 Колективне управління майновими правами Патентний повірений є
представником особи, яку він представ¬ляє, в усіх державних і судових органах. Патентний повірений наділений широким колом прав щодо інформації про справу, яку він веде, у чому б ця інформація не по¬лягала. Він має право визначати порядок ознайомлення з інформа¬цією, яка є предметом його професійного, ділового та іншого інте¬ресу, включаючи віднесення її до категорії конфіденційної. Патент¬ний повірений має право вживати необхідних заходів для захисту ці
єї інформації, якщо інше не обумовлено законодавством та дору¬ченням особи, яку він представляє. За погодженням з особою, яку представляє патентний повіре¬ний, він може передавати свої повноваження іншій особі, безпереч¬но, патентному повіреному. Про таку передачу патентний повіре¬ний зобов'язаний сповістити Установу. Патентний повірений має право займатися своєю діяльністю індивідуально або разом з іншими патентними повіреними, ство¬рювати патентні агентства, фірми, бюро, контори тощо з правами юридичної особ
и. Патентний повірений має право виконувати свої функції за договором найму. Обов'язки патентного повіреного. Патентний повірений зобов'я¬заний сумлінно виконувати свої обов'язки, у межах і на підставі чинного законодавства захищати інтереси особи, яку він представ¬ляє, не розголошувати відомості, що стосуються здійснюваних ним професійних функцій. Положення не обмежує коло інформації, яка не підлягає розголошенню.
Це можуть бути будь-які питання, що стосуються охорони прав на об'єкти інтелектуальної діяльності, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень тощо. Це правило сто¬сується також і питань, що ставила особа, яку він представляє. Ад-же інколи зміст запитання патентному повіреному може розкрити напрям технічних та інших пошуків або хід чи зміст технічної твор¬чості тощо. Патентний повірений не має права вести одночасно справи про¬тилежних сторі
н. Він зобов'язаний відмовитися від надання своїх послуг або припинити їх надання, якщо вони можуть бути викори¬стані у справі, в якій він уже представляв або консультував іншу особу з протилежними інтересами і конфлікт не був вирішений. РОЗДІЛ 13 Набуття та припинення права займатися діяльністю патентного повіреного. Патентний повірений набуває права займатися своєю діяльністю лише з моменту його атестації як такого і одержання ним реєстраційного номера. Зазначені дії зді
йснює Установа, яка для проведення цієї роботи створює атестацій ну та апеляційну ко¬місії. Атестаційна комісія визначає і затверджує порядок проведен¬ня кваліфікаційних екзаменів, екзаменаційні завдання, призначає екзаменаторів. Комісія також вирішує питання про допуск канди¬датів на патентного повіреного до кваліфікаційних екзаменів та їх атестацію. Скарги кандидатів у патентні повірені з приводу їх атестації роз¬глядаю
ться Апеляційною комісією, яка також здійснює контроль за додержанням патентними повіреними чинного законодавства та положення про патентних повірених. Отже, функції Апеляційної комісії значно ширші від розгляду лише скарг кандидатів. Апеля-ційна комісія має своїм завданням забезпечити законність у діяль¬ності патентних повірених, вона, власне, відповідає за кваліфіка¬ційний рівень патентних повірених. Атестація кандидатів у патентні повірені зді
йснюється на під¬ставі заяви, поданої до Установи. До заяви мають бути додані копії документів про освіту, документ про стаж роботи у сфері охорони інтелектуальної власності, документ про внесення плати за атес-тацію, а також (на розсуд кандидата) інші документи, шо характе¬ризують рівень професійних знань кандидата у патентні повірені. У своїх заявочних матеріалах кандидат у патентні повірені має визначити спец
іалізацію майбутньої діяльності, яка враховується атестаційиою комісією під час проведення екзамену. Дані про спе¬ціалізацію патентного повіреного заносяться до Державного реєстру та свідоцтва представника у справах інтелектуальної влас¬ності (патентного повіреного). У разі успішного складання екзамену кандидат атестується як представник у справах інтелектуальної власності (патентний пові¬рений). Рішення атестац
ійної комісії затверджує голова Державно¬го департаменту інтелектуальної власності. Відмова атестаційної комісії в атестації як патентного повірено¬го може бути оскаржена кандидатом у патентні повірені до Апе- 482 _Колективне управління майновими правами 31*4-414 483 ляшйної комісії Установи, яка має прийняти рішення щодо скарги протягом місяця від дати її одержання. Рішення апеляційної комісії може бути оскаржене голові
Департаменту, рішення якого е оста¬точним. Після атестації кандидата як патентного повіреного він подає за¬яву до Установи з проханням зареєструвати його в Державному ре¬єстрі та про видачу йому свідоцтва представника у справах інтелек¬туальної власності (патентного повіреного). Заява має бути подана не пізніше року від дати прийняття рішення атестаційною комісією Установи. Якщо протягом зазначеного року заява не надійшла до
Установи, заінтересована особа має пройти атестацію повторно. Право займатися діяльністю патентного повіреного виникає від дати внесення патентного повіреного до Державного реєстру. За всі дії, пов'язані з атестацією кандидата у патентні повірені, стягується встановлений збір. За порушення вимог законодавства України про інтелектуальну власність і
Положення про патентних повірених рішенням Устано¬ви до патентного повіреного можуть бути вжиті такі заходи: — попередження; — зупинення дії свідоцтва представника у справах інтелектуаль¬ної власності (патентного повіреного) про право займатися діяль¬ністю патентного повіреного на період одного року; — скасування свідоцтва. Свідоцтво представника у справах інтелектуальної власності (па¬тентного повіреного) може бути скасоване у разі: — клопотання патентного пов
іреного; — втрати патентним повіреним громадянства України; — виїзду патентного повіреного на постійне місце проживання за межі України; — засудження патентного повіреного за вчинення злочину (піс¬ля набрання вироком чинності); — обмеження судом дієздатності або визнання патентного повіреного недієздатним; — систематичного або грубого порушення патентним повіреним вимог чинного законодавства України про інтелектуальну влас¬ність. розділи Скасування свідо
цтва спричиняє припинення права займатися діяльністю патентного повіреного. 13.5. Державні інспектори з питань інтелектуальної власності У розвиток Указу Президента України «Про заходи шодо охоро¬ни інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. Кабі¬нет Міністрів України затвердив Положення про державного ін¬спектора з питань інтелектуальної власності від
17 травня 2002 р.1 Це Положення регламентує діяльність державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, їх права та обов'язки лід час ви¬конання функцій державного контролю до покладених завдань. Ос¬новним завданням державного інспектора є здійснення державно¬го контролю за дотриманням суб'єктами господарювання незалеж-но від форм власності вимог законодавства у сфері
інтелектуальної власності, а також у сфері виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування. Державні інспектори є посадови¬ми особами Державного департаменту інтелектуальної власності і ним призначаються та звільняються. Державний інспектор здійснює систематичний державний конт¬роль за виконанням вимог чинного законодавства у сфері інтелек¬туальної власності. З метою недопущення порушення прав інтелек¬туальної власності здійснює постійний контроль (функці
ї постій-них контрольних постів) на підприємствах суб'єктів господарюван¬ня, що виробляють диски, де за рішенням Департаменту створено постійний контрольний пост, а також контроль за укладенням угод на виробництво дисків з дотриманням прав інтелектуальної влас¬ності. Таким чином державні інспектори водночас здійснюють захист прав інтелектуальної власності.
Згадане Положення чітко визначає права й обов'язки державних інспекторів. Вони наділені досить ши¬роким колом прав: перевіряти у суб'єктів господарювання дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності та інших документів щодо їх підприємницької діяльності у сфері інтелекту¬альної власності. Державн
і інспектори мають право перевіряти не 'Інтелектуальна власність. — 2002. — № 7—8. — С. 74_77. _Колективне управління майновими пранами 485 тільки всю документацію, пов'язану з діяльністю суб'єктів господа¬рювання у сфері інтелектуальної власності, а й всю підприємниць¬ку діяльність, пов'язану з випуском, виробництвом, експортом, ім¬портом дисків для лазерного зчитування. Державний інспектор здійснює контроль за укладенням відпо¬в
ідних угод на виробництво дисків з дотриманням прав інтелекту¬альної власності, з нанесенням спеціального ідентифікаційного ко¬ду на всі диски, що випускаються, перевірку та реєстрацію обсягів виробництва у спеціальному журналі тощо. Одним з основних завдань державного інспектора є перевірка дотримання виробниками, експортерами та імпортерами дисків ав¬торського права і суміжних прав, застосування спеціального іден¬тифікаційного коду, інших вимог законодавства.
При встановленні певних порушень державний інспектор подає суб'єкту господарювання своє рішення про усунення виявлених по¬рушень, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання. Він має право застосовувати спеціальні заходи (у межах наданих повнова¬жень) щодо суб'єктів господарювання у разі порушення ними зако-нодавства про виробництво дисків. З метою виконання покладених завдань державний інспектор має право: і) перевіряти у суб'єктів господарювання
наявність доз¬волу на використання об'єктів права інтелектуальної власності на будь-якій стадії їх виробництва, розповсюдження чи використання; 2) вимагати від суб'єктів господарювання надання будь-якого реєстраційного документа про створення підприємства або ліцензії щодо експлуатації ліцензованих приміщень; 3) вимагати від суб'єктів господарювання пред'явлення будь-якого диску, матриц
і або документів звітності (у тому числі всієї звітності), зберігання і ведення яких передбачається законодав¬ством, у будь-якому форматі або іншій формі, у тому числі будь-якої ліцензії або іншого документа, що підтверджує право суб'єкта господарювання на відтворення на диску або матриці будь-якого матеріалу, захищеного правами інтелектуальної власності; 4) оглядати та вилучати з метою вивчення на необхідний термін, а також досліджувати і копіювати будь-які ліцензії, диски, матриці,
книги, документи звітності та інші необхідні документи; розділи 5) вилучати і затримувати на необхідний термін будь-які диски або матриці, знайдені в ліцензійних приміщеннях, які, на думку державного інспектора, могли бути вироблені або відтворені з по¬рушенням вимог законодавства, якщо державний інспектор має обгрунтовані підстави підозрювати вчинення правопорушення, по¬в'язаного з порушенням прав на торговельну марку, авторського права або суміжних прав; 6) перевіряти носії об'
єктів інтелектуальної власності, техноло¬гічні процеси, господарські операції, пов'язані з їх виготовленням та використанням. Державні інспектори наділені низкою інших прав для здійснен¬ня належного контролю підприємницької діяльності суб'єктів гос¬подарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерного зчитування. Рішення державного інспектора про усунення виявлених пору¬шень права інтелектуальної власності можуть бути оскаржені до Державного департаменту або до суду в порядку, ви
значеному за¬конодавством. Отже, однією з основних функцій державних інспекторів е захист права інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерного зчитування. Питання для контролю 1. Поняття колективного управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності. 2. Колективне управління майновими правами суб'єктів ав¬торського права і суміжних прав. 3. Управління майновими правами суб'єктів промислової влас¬ності. 4. Представники у справах ін
телектуальної власності (патентні повірені). 486 РОЗДІЛИ Захист права інтелектуальної власності 14.1. Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності Незважаючи на окремі недоліки системи охорони прав на інте¬лектуальну власність, що склалася в Україні, в цілому можна ствер¬джувати, що зазначена система відповідає міжнародним стандартам і може забезпечити належну охорону прав на об'єкти інтелектуаль¬ної власності. Але такої оцінки не можна дати системі захисту прав
інтелектуальної власності. Більше того, є всі підстави стверджува¬ти, що захист прав інтелектуальної власності не відповідає сучас¬ним вимогам. Він не забезпечує надійного й ефективного захисту інтелектуальної власності. Засоби масової інформації буквально пе¬реповнені повідомленнями про порушення патентних чи авторсь¬ких прав. Масштаби порушення прав інтелектуальної власності в Україні настільки зросли, що до нашої держави починають засто¬совуват
и економічні санкції. У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність більш вдалою склалася система захисту авторських і суміжних прав. Щодо захисту прав промислової власності, то її не можна визнати задовільною. Виходячи з реального стану речей, система захисту прав інтелектуальної власності, що склалася в Україні, потребує ра-дикального і невідкладного перегляду й удосконалення. Не можна стверджувати, що наша держава у цій сфері нічого не робить. Але існуючі правов
і засоби захисту інтелектуальної власності не досяга¬ють мети, не забезпечують надійного та ефективного захисту права 487 РОЗДІЛ 14 інтелектуальної власності. Ці проблеми потребують спеціального дослідження. Проте на сьогодні маємо систему захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України про інтелектуальну власність та загальними засадами захисту прав. У світовій практиці захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види — юрисдикційний і н
еюрисдикційний. Юрисдикційний за¬хист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому по¬рядку судами та іншими уповноваженими на це державними орга¬нами. Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інте¬лектуальної власності, право якого порушене, звертається до на-лежного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист. У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права
інтелектуаль¬ної власності поділяється на окремі види — цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, ци¬вільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби. Юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється судами та іншими уповноваженими на це державни¬ми органами. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних та патентних прав розглядаються судами загальної ко
мпетенції. Спеціалізованих судів Україна поки що не має. За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським су¬дом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом. Позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого по¬рушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадсько
ї організації. Він може звернути¬ся до вищої організації відповідача, до творчої спілки, до якої вхо¬дить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв'язуються в адміністративному порядку. Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної влас¬ності характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійс¬нюється особою, право якої порушене,самостійно, але в межах за¬кону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, пра-488
Захист права інтелектуальної вл.к нос 11 во якої порушене, може відмовитися від виконання певних дій, на¬приклад, відмовитися внести певні зміни до твору, що не були передбачені договором, або відмовитися від виконання договору в цілому. Особливістю захисту права промислової власності є те, що за¬значена система передбачає процедури ©протестування видачі па¬тентів чи інших неправомірних дій.
Такі процедури передбачені за¬конодавством багатьох країн і здійснюються самими патентними відомствами, які розглядають протести і приймають щодо них рі¬шення. Найчастіше опротестовуються видачі патентів. Помилкова видача патенту може зачіпати інтереси інших патентоволодільців, які й подають протести на видані патенти. У деяких країнах допу¬скається подання протесту ще до видачі патенту. Але є країни, за-конодавство яких взагалі не допускає опротестування видачі па¬тентів. В останн
і десятиліття зростає актуальність посилення захисту авторського права і суміжних прав. Це зумовлюється двома основ¬ними чинниками. Перший чинник полягає у тому, що інтенсивно зростає вартість об'єктів авторського права і суміжних прав, непра¬вомірним відтворенням яких можна одержати значні доходи. Дру¬гий чинник зумовлений появою нових технологій відтворення і ви¬користання охоронюваних законом об'єкт
ів. Особливо привабли¬вим стає неправомірне відтворення і використання зазначених об'єктів. Ця проблема ускладнюється тим. що такі неправомірні дії часто залишаються поза контролем відповідних органів. Великі прибутки, одержувані від неправомірного відтворення і викорис¬тання об'єктів авторських і суміжних прав шляхом хабарництва, сприяють уникненню державного контролю за зазначеними проце¬сами. Як уже зазначалося, цільної системи захисту права інтелектуаль¬ної вл
асності в Україні ще немає. Є лише розрізнені, часто неузго-джені між собою правові норми, що містять чинні закони України про інтелектуальну власність. Найбільш досконалою, хоча далеко Щ бездоганною, є система захисту авторського права і суміжних прав. Вона викладена в Зако¬ні України «Про авторське право Изуміжні права». Ця система да¬ 489 РОЗДІЛ 14 лека від зразкової, але вона країна від системи захисту пр
ава про¬мислової власності. її характерними рисами є відшкодування запо¬діяної шкоди, у тому числі втраченої вигоди. Вона також передба¬чає обов'язок порушника відшкодувати витрати на адвоката, чого раніше чинне законодавство не знало, а також відшкодування моральної шкоди, що раніше не було властивим нашому законо¬давству. Новим для нашого законодавства про авторське право є поло¬ження, за яким автору чи іншій особі, якій належать авторські пра¬ва, при відшкодуванні заподіяних збитків надається право вибору — ви
магати від порушника відшкодування заподіяної шкоди, повер¬нення позивачеві одержаних від неправомірного використання тво¬ру доходів, грошової компенсації замість відшкодування збитків чи стягнення доходу. Крім цього, зазначений Закон передбачає накла¬дення на порушника штрафу в розмірі 10 відсотків від присудженої позивачеві суми. Сума штрафу передається в установленому поряд¬ку до Державног
о бюджету України. Ще однією важливою особливістю захисту авторського права чи суміжних прав є обов'язок порушника відшкодувати моральну (не-майнову) шкоду в розмірі, що визначається судом. Але, як уже під¬креслювалося, ця система захисту авторського права і суміжних прав не є бездоганною. Вона містить у собі суперечливі положен¬ня, нелогічність деяких норм. Проте її більш повний аналіз буде наведено нижче при розгляді захисту авторського права і суміжних прав.
Щодо захисту права промислової власності, то його оцінки ско¬ріше негативні, ніж позитивні. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» дуже стисло визначає дії, що вважа¬ються порушенням патентних прав, передбачає можливість стяг-нення з порушника завданих збитків, включаючи неодержані дохо¬ди та відшкодування моральної шкоди. Статтею 35 цього Закону від 1 червня 2000 р. перелік спорів, шо розглядаються судом, доповнений новими видами спорів.
За новою редакцією суду підлягають усі спори з приводу визнання патенту недійсним, а також про надання примусової ліцензц. Зміни і доповнення, внесені Законом України від 21 грудня 2000 р. до Закону України «Про охорону прав на промислові зраз- 490 _ Захист права інтелектуальної власності 49 ки», питань захисту прав власників патентів на промислові зразки не торкнулися. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і пос
луг» у порівнянні з патентними законами ніякими принциповими особ¬ливостями не відзначається. Зміни, внесені до Закону законодав¬цем 21 грудня 2000 р питань захисту прав власників свідоцтв та¬кож не торкнулися. Закон України «Про охорону прав на топогра¬фії інтегральних мікросхем» у частині захисту прав наближається до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Закон Ук¬раїни «Про охорону прав на сорти рослин» у розділ
і VI «Захист прав на сорт» питанню захисту прав присвячує три статті. Стаття 53 містить припис, за яким спори розглядаються в порядку, передба¬ченому законодавством. Стаття 54 зазначає спори, шо розв'язують¬ся у судовому порядку, а ст. 55 встановлює відповідальність за по¬рушення прав на сорти. Більш детально викладені норми про за¬хист прав на зазначення походження товарів у Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», але й він не ви¬значає конкретних санкцій
за порушення цих прав. Отже, можна констатувати, що кожний закон з охорони промис¬лової власності має свою систему норм щодо захисту даного об'єкта промислової власності. Вони в основному передбачають лише дії, що визнаються порушенням того чи іншого патентного закону. За¬значені закони занадто в загальній формі визначають ці дії, без на-лежної конкретизації. У зазначених законах наводиться загальний перелік спорів, що розглядаються у судовому порядку. Проте цей перел
ік завершується нормою, що будь-які інші спори з приводу порушення того чи ін¬шого патентного закону можуть розглядатися у судовому порядку. Деякі закони як конкретні санкції за те чи інше порушення за¬кону передбачають загальні цивільно-правові санкції — відшкоду¬вання заподіяних збитків та припинення порушення, інколи від¬новлення порушених прав. Інші патентні закони взагалі відсилают
ь до норм цивільного права про відповідальність. Таке розмаїття норм про захист права промислової власності не виправдане специфікою того чи іншого об'єкта промислової влас¬ності, хоча особливості, безперечно, є і вони враховуються. РОЗДІЛ 14 Отже, цільної взаємоузгодженої системи норм про захист права інтелектуальної власності чинне законодавство України не містить.
Істотним недоліком системи захисту інтелектуальної власності є та¬кож її занадто низька ефективність. Порушники права інтелекту¬альної власності не дуже бояться застосування до них встановлених чинним законодавством санкцій. Інколи доходи від неправомірно¬го використання чужого твору чи об'єкта промислової власності перевищують встановлені санкції у сотні раз і з лихвою перекрива¬ють понесені витрати.
Потрібна більш жорстка система захисту прав інтелектуальної власності, застосування якої має назавжди відбити у порушника ба¬жання використати неправомірно твір чи об'єкт промислової влас¬ності. Недоліками існуючої системи захисту права інтелектуальної влас¬ної є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення права інтелектуальної власності.
Ще однією причиною недостатньої ефективності захисту права інтелектуальної власності є численні можливості уникнути відповідальності поруш¬ника за невиконання уже прийнятого судом рішення у справі на користь позивача, що дає йому можливість зволікати з виконанням довгі роки. ЦК України передбачає дві групи норм шодо захисту права інте¬лектуальної власності — загальні цивільно-правові норми і спеці¬альні, передбачені законами
України про інтелектуальну власність. ЦК України передбачає захист цивільних прав у судовому по-рядкуС&>жна особа має право звернутися до суду за захистом сво¬го особистого чи майнового права або інтересу (ст. 161 ЦК Ук¬раїни). Суд здійснює захист шляхом: — визнання права; — визнання правочину недійсним; — припинення дій, що порушують право; — відновлення становища, що існувало до порушення; — примусового виконання обов'язків боржником у натурі; — зміни правовідносин; — припинення правовідношення; 492 _З
ахист права інтелектуальної власності 493 — відшкодування збитків та інші майнові способи відшкодуван - ня; — відшкодування моральної (немайнової) шкоди; — визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності держав¬ного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або орга¬ну місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Суд здійснює захист цивільних прав та інтересів і
іншими спо¬собами, передбаченими законом. У випадках, передбачених законом, захист цивільних прав може здійснюватися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування. Державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав шляхом скасу¬вання актів державних органів чи органів місцевого самоврядуван¬ня нижчого рівня, а також іншими способами, визначеними за¬коном. Стаття 19 ЦК Укра
їни передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і проти¬правних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самоза¬хисту мають відповідати змістові права, шо порушене, та характе¬рові дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимо¬гам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися зако
ном, іншими правовими актами чи договором. Основним із способів судового захисту цивільних прав є відшко¬дування збитків, заподіяних протиправними діями порушника. За загальним правилом будь-яка особа, якій завдано збитків внаслідок порушення її цивільних прав, має право на їх відшкодування. Збит¬ками визнаються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошко¬дженням речі, а також витрати, які особа зробила або
вимушена зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних об¬ставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачене відшкодування у меншому або більшому РОЗДІЛИ розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, що відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів
, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник права. ЦК України передбачає також компенсацію моральної шкоди. У випадках, передбачених законом або договором, особа має право на компенсацію моральної шкоди, завданої їй у зв'язку з порушен¬ням її права. Моральна шкода полягає у: 1) фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправ
ною поведінкою як щодо неї самої, так і до членів її сім'ї та близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи. Компенсація моральної шкоди здійснюється у грошах або іншо¬му майні. 14.2. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності Захисту права інтелектуально
ї власності на результати інтелекту¬альної діяльності новий ЦК України присвячує ст. 432, яка прого¬лошує, шо кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу. Суд у випадках і в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження вщповідн
их доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелек¬туальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності; 494 Захист права інтелектуальної власності 495 4) вилучення з цивільного обороту матер
іалів та знарядь, шо ви¬користовувалися переважно для виготовлення товарів з порушен¬ням права інтелектуальної власності; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкоду¬вання збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелек¬туальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до за¬кону з урахуванням вини особи та інших обставин, шо мають істот¬не значення; 6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зм
іст судового рі¬шення щодо такого порушення. ^ Захист авторського права і суміжних прав Захист авторського права і суміжних прав встановлення Консти¬туцією України, чинним Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законо¬давчими і нормативними актами. У цілому створена цілісна систе¬ма захисту авторського права і суміжних прав, яка, як уже зазнача¬лося, не є бездоганною. Основу ц
ієї системи, безперечно, скла¬дають ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміж¬ні права», зокрема його розділ V «Захист авторського права і суміж¬них прав». Згідно з цими законами порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: 1) вчинення будь-якою особою дій, що порушують особист
і не-майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та їх майнові права; 2) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контра-фактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовл
ення; 3) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або част¬ково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору; 4) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відео¬грам, програм мовлення; РОЗДІЛ 14 5) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав; 6)
будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту ав¬торського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, роз¬повсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; 7) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в елек¬тронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів ав¬торського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління; 8) розповсюдження, ввезення на митну територію
України з ме¬тою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського Права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторсь¬кого права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі. Зупинимось на деяких порушеннях авторського права і суміжних прав більш детально. Відтворення будь-якого твору — виготовлення одного або біль¬ше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій мате¬р
іальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або ін¬шій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Порушенням авторського права чи суміжних прав є передусім будь-яке відтворення твору в будь-якій матеріальній формі і в будь-якій кількості примірників, починаючи від одного, без дозволу осіб, які мають авторське право. Для визнання відтворення твору неправомірним не має значення мета його відтворення. Зазначен
е стосується також і об'єктів суміжних прав. Іншою досить поширеною формою порушення авторського пра¬ва чи суміжних прав є розповсюдження примірників творів, фоно¬грам, відеограм та програм мовлення. Власне, будь-які твори, фо¬нограми, відеограми та програми мовлення відтворюються най¬частіше з метою їх комерційного розповсюдження для одержання доходу. Будь-яке розповсюдження без цієї мети навряд чи можна вважати порушенням авторського права чи суміжних прав. Безпе¬речно, йдеться
про розповсюдження без дозволу автора чи іншої 496 _Захист права інтелектуальної власності 324-414 497 особи, яка має авторське право, виробника фонограми, відеограми та власника програми мовлення. Розповсюдженням є також зберігання неправомірно відтворених творів, фонограм, відеограм або програм мовлення з метою подаль¬шого розповсюдження. Розповсюдженням слід визнати цілеспрямовані дії щодо поши¬рення серед населення примірників творів, фо
нограм, відеограм чи програм мовлення у кількості примірників більше одного і до не¬обмеженої кількості. Не має значення, які примірники творів, фо-нограм, відеограм чи програм мовлення розповсюджувалися — контрафактні чи відтворені правомірним шляхом. Важливим еле¬ментом визнання розповсюдження неправомірним є те, що розпо¬всюдження мало місце без дозволу автора чи інших осіб, які мають авторські чи суміжні права. Контрафактними визнаються примірники творів, фонограм, відеограм
і програм мовлення, виготовлені і розповсюджені з пору¬шенням авторського права чи суміжних прав. Тобто цим поняттям охоплюється і розповсюдження без дозволу зазначених осіб. Неправомірним визнається будь-яке інше використання без доз¬волу осіб, які мають авторське право чи суміжні права творів, фо¬нограм, відеограм чи програм мовлення. Під іншим використанням творів, фонограм чи програм мовленн
я слід розуміти передачу за-значених об'єктів у комерційний прокат, майновий найм чи будь-яке інше користування без дозволу особи, яка має авторське право або суміжні права. Порушенням суб'єктивних прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, буде також перекручення, спо¬творення чи будь-яка інша зміна твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення або будь-яке інше посягання на зазначені об'єкти, що можуть зашко
дити честі і репутації автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права. Використання цих об'єктів без зазначення імені автора, а також оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права, також визнається порушенням авторського права чи суміжних прав. Оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення — дія, що вперше робить
твір, фонограму, відеограму чи РОЗДІЛ 14 програму мовлення доступними для публіки, якими б засобами це не досягалося. Істотним порушенням авторського права і суміжних прав є вве¬зення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи еу-г міжні права, примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Не має значення, які примірники завозяться в Україну — контрафактні чи не контрафактн
і. Порушенням є сам факт ввезен¬ня зазначених об'єктів без дозволу належних осіб. Більше того, вве¬зення на митну територію України примірників творів, фонограм, відеограм, що охороняються на території України відповідно до чинного законодавства України, із держави, в якій ці твори, фоно¬грами і відеограми не охороняються або перестали охоронятися, та¬кож визнаються порушенням авторського права і суміжних прав. Використання об'єктів права інтелектуальної власност
і без дого¬вору з особою, яка має авторське право і (або) суміжні права, а та¬кож недотримання умов використання цих об'єктів, порушення особистих немайнових і майнових прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, надає їй право звертатися до суду з позо¬вом. Суд зобов'язаний у разі доведення позовних вимог винести рі¬шення про поновлення порушених прав шляхом внесення від¬повідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом. Суд має також право пос
тановити рішення про заборону випус¬ку твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, програми передачі в ефір і по кабелях, про припинення їх розповсюдження. Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготов¬лені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засоб
ів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магніт¬них стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту. 498 Захист права інтелектуальної вл За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі к
омп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відео¬грам, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторсь¬кого права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бу¬ти передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і об¬ладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Держ
авного бюджету України. Стаття 432 ЦК України передбачає спеціальні правові способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав. Внесення до ЦК України таких способів забезпе¬чення зазначених позовів цілком виправдані. Ще до розгляду справи по суті суд може винести ухвалу про за¬борону відповідачеві або особі, щодо якої є достатні підстави вва¬жати, що вона
є порушником авторського права або суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в найм, імпорт тощо, передбачене цим Кодексом використання, а та¬кож транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний обіг примірників творів або фонограм, щодо яких при¬пускається, що вони є контрафактними). У разі необхідності суд може винести ухвалу про накладення арешту і вилучення усіх пр
имірників творів, фонограм, відеограм щодо яких є підстави вважати, що вони є контрафактними. Суд мо¬же винести ухвалу також про вилучення і арешт матеріалів та об¬ладнання для їх виготовлення і відтворення. Якщо відповідно до кримінального законодавства України дії певної особи щодо авторського права чи суміжних прав підпадають під ознаки злочину, орган дізнання чи суд зобов'язані вжити за¬ходів для
забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) примірники творів, фонограм, відеограм, щодо яких припус¬кається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені для їх виготовлення та відтворення; 32*4-414 499 РОЗДІЛ 14 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути дока¬зом вчинення дій, за які відповідно до чинного кримінального за¬конодавства передбачена кримінальна відпов
ідальність. За порушення авторського права чи суміжних прав Законом Ук¬раїни «Про авторське право і суміжні права» встановлена цивільно-правова відповідальність порушника. Вона істотно відрізняється від тієї, що була передбачена ЦК. Української РСР. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про: 1) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої пору¬шенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розм
іру відшкодування; 2) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав; 3) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення; 4) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збит¬ків або стягнення доходу1. Відповідно до наведених норм суб'єкту авторського права ч
и су¬міжних прав у разі їх порушення належить право на свій вибір ви¬магати відшкодування збитків стягнення доходу або грошової ком¬пенсації, розмір якої визначається судом. Що стосується виплати компенсації замість відшкодування збит¬ків або стягнення доходу, то вона має залишитися нарівні з відшко¬дуванням збитків або стягненням доходу як штрафна санкція — як покарання за вчинення порушення авторського права і суміжних прав. Закон
України «Про авторське право і суміжні права» передба¬чає, крім зазначених санкцій, стягнення штрафу в розмірі 10 від¬сотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів направляється в установленому порядку до Державного бюджету України. Це вже є покарання за вчинення порушення ав¬торського права і суміжних прав. Ці спеціальні способи захисту авторського права і суміжних прав передбачені Законом України «Про авторське пра
во і суміжні права». 1 ЦК України не передбачає стягнення зазначених сум. 500 _Захист права інтелектуальної власності 501 Водночас до порушників авторського права і суміжних прав можуть застосовуватися загальні цивільно-правові способи захисту, про які йшлося вище. Цивільно-правовий захист патентних прав Захист патентних прав засобами цивільного права здійснюється передусім патентними законами України — «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про промислові зразк
и», «Про охоро¬ну прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтег¬ральних мікросхем» тощо. Патентні закони України не містять чіткого визначення пору¬шення патентних прав. Закон України «Про охорону прав на вина¬ходи і корисні моделі» визначає, що будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням його прав, що спри¬чиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України. Таке саме визначення містить
і Закон України «Про охорону прав на промислові зразки». Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» на відміну від інших патентних законів передбачає, що суд має право ухвали¬ти рішення про встановлення цивільно-правової відповідальності за порушення, аналогічні тим, що визначені Законом України «Про авторське право і суміжні права» та про вилучення чи конфіскацію матеріалів і (або) обладнання, використаного для незаконного ви¬робництва матеріалів сорту. З
акон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» також будь-яке посягання на права власника зареєстро¬ваного компонування інтегральної мікросхеми визнає порушенням його прав. Отже, наведені закони порушенням визнають будь-яке посяган¬ня на права суб'єкта права промислової власності. Таке занадто за¬гальне визначення не можна визнати виправданим. Інколи те чи ін¬ше посягання викликає сумнів у тому, чи є воно правопорушенням.
Зазначені закони наводять перелік спорів, що розглядаються в судовому порядку, при цьому додається норма, за якою розгляду в судовому порядку підлягають будь-які спори, що виникають у зв'язку із застосуванням патентних законів. Тому доцільність цієї норми фактично відпадає. розділи При порушенні патентних прав власник патенту має право ви¬магати: — припинення дій, що порушують або створюють з
агрозу пору¬шення його права, і відновлення становища, що існувало до пору¬шення; — стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи; — відшкодування моральної шкоди; — вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної модел
і) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачене цим договором. Такі самі норми містить Закон України «Про охорону прав на промислові зразки», за винятком однієї. Закон про промислові зраз¬ки не дає права власнику промислового зразка права на відшкоду¬вання моральної шкоди. Більш розгорнуті норми щодо захисту прав містить Закон Ук¬раїни «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».
За своїм змістом захист компонування ІМС наближається до захисту авторського права і суміжних прав. Проте зазначений Закон також не передбачає права на відшкодування моральної шкоди. Цей короткий огляд патентних законів щодо захисту прав на об'єкти промислової власності дає підставу зробити кілька виснов¬ків: 1. Єдиної цільної системи захисту прав промислової власності чинні закони України не створюють. Існуюча система недоско¬нала і малоефективна. 2. Не вироблено єдиних санкцій за п
орушення патентних прав. Деякі закони відсилають до загальних цивільно-правових санк¬цій відповідальності за порушення патентних прав. Спеціальних за¬собів вони не встановлюють. 3. Відшкодування моральної шкоди передбачене лише за порушен¬ня патентних прав на винаходи і корисні моделі та прав на сорти рослин. 502 Захист права ііпелекіулльмої влагноа і Захист прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг Захист п
рав на торговельну марку здійснюється на підставі За¬кону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про вне¬сення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» від 21 грудня 2000 р. Як і патентні закони, Закон України «Про охорону прав на зна¬ки для товарів і послуг» також порушенням прав на торговельну марку визнає будь-яке посягання на ці права з боку інших осіб. За¬кон визначає, що
будь-яке порушення спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника сві¬доцтва таке порушення має бути припинене, а порушник зобов'я¬заний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Про упущену вигоду та одержані прибутки у Законі не йдеться. Не вста¬новлює цей Закон і обов'язку порушника відшкодувати моральну шкоду. Проте особливістю захисту торговельної марки є обов'язок по¬рушника усунути з товару, його упаковки незаконно використану марку або позначення, схожого з ни
м настільки, що їх можна сплу¬тати. Власник свідоцтва має право також вимагати знищення виго¬товлених зображень марки або позначення, схожого з ним настіль¬ки, що їх можна сплутати. Зазначені особливості захисту прав на торговельну марку зумов¬люються специфікою використання марки. У законі нічого не сказано про використання торговельної марки або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, на вивісках, блан¬ках, у рекламі, будь-якій інш
ій документації, що супроводжує то¬вар, чи при наданні послуг, на друкованих виданнях. Торговельна марка може використовуватися і під час демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, ра¬хунках, на бланках та іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг у цивільний обіг. Усі наведені способи використання торговельних марок можуть відтворюватися, виго¬товлятися і використовуватися зловмисниками,
тому власник сві¬доцтва повинен мати право вимагати від зловмисника знищення 503 розділи незаконно виготовлених чи відтворених позначень, що використо¬вуються в будь-якій документації, на виставках чи ярмарках. Проте Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» норм про захист від таких порушень та наслідків про їх за¬стосування не містить. Нічого у цьому Законі не говориться про ввіз чи вивіз товарів з протиправним позначенням торгов
ельних ма¬рок, пропонування товарів під зазначенням їх певним знаком тощо. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» також містить перелік спорів, що розв'язуються у судовому порядку. Захист прав на використання географічного зазначення поход¬ження товару здійснюється на підставі Закону України «Про охоро¬ну прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. зі змінами, внесеними Законом Укра
їни «Про внесення змін до дея¬ких законів України з питань інтелектуальної власності» від 21 груд¬ня 2000 р. Зазначений Закон містить більш ґрунтовні норми про за¬хист права на географічне зазначення походження товарів. Закон визначає порушенням прав на використання географічного зазна¬чення походження товару також використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого географічного зазначення, що вводить споживача в ома
ну щодо справжнього місця походження товару. Далі у Законі говориться про те, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва на використання зареєстрованого геогра¬фічного зазначення походження товару спричиняє відповідальність згідно із законами. Закон широко розкриває зміст поняття порушення права на ви¬користання зареєстрованого географічного зазначення походження товару. За Законом цим поняттям охоплюються такі дії: — використання зареєстрованого географічного зазначен
ня по¬ходження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання; — використання зареєстрованого географічного зазначення по¬ходження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його поход-ження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітац
ія» тощо; 504 _ Захиа права інтелектуалмюі власності — використання зареєстрованого географічного зазначення по¬ходження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використан¬ня вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для не¬однорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репу¬тації зареєстрованого географічного зазначення а
бо є неправомір¬ним використанням його репутації; використання зареєстрованого географічного зазначення по¬ходження товару як видової назви. Проте наведені нижче дії закон не визнає порушенням прав власника свідоцтва: — використання зареєстрованого географічного зазначення по¬ходження товару відповідно до вимог Закону будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим географічним зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його
в обіг; — використання географічного зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право його використання, але до¬бросовісно його використовувала до дати реєстрації (право попе¬реднього користування). Якщо ця особа протягом дванадцяти мі¬сяців від дати реєстрації географічного зазначення походження то¬вару не подасть до Установи заявки на одержання права на вико¬ристання цього географічного зазначення, подальше його викори¬стання вважається порушенням прав власника свідоцтва.
У цьому Законі визначені більш чіткі і конкретні санкції за по¬рушення права на використання географічного зазначення поход¬ження товару. Порушення прав власника свідоцтва спричиняє цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом. Але за порушення прав власника свідоцтва (як, до речі, і за порушення прав на сорти рослин) чинним кримінальним зако¬нодавством кримінальна відповідальність не встановлена.
Власник свідоцтва на використання географічного зазначення походження товару має право вимагати від порушника: — притінення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення; РОЗДІЛ 14 — вилучення з обігу товару з неправомірним використанням географічного зазначення походження; — вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесено¬го географічного зазначення походження, а при неможливості цьо¬го — знищення товару; — відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи; — відш
кодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий порушником прибуток; — вжиття інших передбачених законом заходів, пов'язаних із за¬хистом прав на географічне зазначення походження товару. Крім цього, власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди. При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання географічного зазначення походження, цей товар може
бути тимчасово затриманий у порядку, встановленому законом. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» визначає перелік спорів з приводу використання геогра¬фічного зазначення походження товарів, який відрізняється від по¬дібних переліків, що містяться у патентних законах України. За зазначеним Законом у суді вирішуються спори про: — правомірність реєстрації географічного зазначення походжен ня товару; — незаконне використання географічного зазначення походжен¬ня товару; — ввезення на митну територію
України товарів, неправомірно маркованих географічним зазначенням походження товару. Суди можуть приймати рішення про: — вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесе¬ного географічного зазначення походження товару; — конфіскацію товару, неправомірно маркованого географічно¬го зазначення походження товару; — вилучення з обігу товару, неправомірно маркованого геогра¬фічного зазначення походження товару; 506 _Захист права інтелектуальної власності — в
ідшкодування шкоди, що завдається особі, яка має право на використання географічного зазначення походження товару; — визнання географічного зазначення походження товару видо¬вою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару. Для захисту права інтелектуальної власності використовуються також загальні цивільно-правові засоби захисту цивільних прав. Вони придатні як для захисту авторського права і суміжних прав, так і для захисту прав промислової власност
і та засобів індивіду¬алізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. 14.3. Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності За Кримінальним кодексом України (далі — КК України), який набрав чинності з 1 вересня 2001 р кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності здійснюється статтями 176—177 цього Кодексу. Стаття 176 КК України присвячена захисту авторсь¬кого права і суміжних прав. Вона має назву «Порушення авторсь
¬кого права і суміжних прав», до яких належать: — незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літера¬тури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних; — незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; — інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторсь¬ке право або суміжн
і права. Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. відтворення будь-якого твору науки, літератури і мистецтва є одним із способів використання такого твору. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Стаття 176 КК України встановлює відповідаль¬ність не лише за відтворення творів на
уки, літератури і мистецтва, а й за їх розповсюдження у будь-якій формі і будь-яким способом РОЗДІЛ 14 До об'єктів кримінального посягання за цією статтею належать та¬кож комп'ютерні програми і бази даних. Кримінальним порушенням є незаконне відтворення, розповсю¬дження виконання фонограм і програм мовлення, а також їх неза¬конне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації. Відповідно до Закону України «Про розповсюдження примір
ників аудіовізуальних творів і фоно¬грам» від 23 березня 2000 р. відтворенням визнається виготовлення одного або більше примірників аудіовізуального твору чи фоногра¬ми у будь-якій матеріальній формі, у тому числі в звуко- або віде-озапису, а також запис твору чи фонограми для тимчасового або постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптич¬ній чи іншій формі, яку «читає машина». Розповсюдженням прим
ірників аудіовізуальних творів чи фоно¬грам визнається випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів чи фонограм і будь-які дії розповсюджувачів цих примірників, шо спричиняють, незалежно від способу, передачу права власності або передачу права володіння, права користування або права розпоря-дження на ці примірники. Відтворювач — це юридична або фізична особа, яка замовила відтворення або самостійно здійснила таке відтворення на облад¬нанні, що є його власністю або перебуває у його володінні
чи ко¬ристуванні. Розповсюджувач примірників аудіовізуальних творів чи фоно¬грам — суб'єкт підприємницької діяльності, який придбав у влас¬ність або одержав у володіння (розпорядження) випущені в обіг примірники аудіовізуальних творів чи фонограм з метою їх передачі у власність або у володіння, користування, розпорядження третім особам шляхом продажу через мережу оптової, роздрібної або дріб¬нороздрібної торгівлі або в інший спосіб. Кримінальним правопорушенням
є будь-яке інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні пра¬ва. До інших форм і способів використання чужих творів слід від¬нести публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по кабе¬ 508 _Захист права інтелектуальної власності 509 лях уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організаціє
ю; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; розповсюдження творів шляхом про¬дажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання у майно¬вий найм чи у комерційний прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору; здавання в найм після першого прода¬жу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних тво¬рів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафік
сованих на фонограмі або у формі, яку «читає машина»; імпорт примірників творів. Наведений перелік не є вичерпним. Відповідальність за наведені кримінальні правопорушення на¬стає за двох таких умов: 1) об'єкт авторського права чи суміжних прав, на який було звернуто посягання, охороняється законом; 2) якщо злочинні дії завдали матеріальної шкоди суб'єкту автор¬ського права чи суміжних прав у великому або в особливо велико¬му розмірі. Стаття 176 КК України чітко визначає, шо слід розуміти
під цими поняттями. Матеріальна шкода вважається завданою у ве¬ликому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп'ютерних про¬грам, баз даних, виконань, фонограм, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації або сума доходу, отриманого внаслідок не¬законного опублікування, виконання, показу чи публічного опри¬люднення творів, комп'ютерних програм, баз даних, виконань,
фо-нограм, програм мовлення, продажу аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподат¬ковуваний мінімум доходів громадян, є завданою в особливо вели¬кому розмірі — якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо злочинні дії завдали суб'єкту авторського права чи су¬міжних прав матеріальної шкоди у великому розмірі, то ці ді
ї кара¬ються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мініму¬мів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм РОЗДІЛ 14 мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготов¬лення і відтворення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріаль¬ної шкоди
в особливо великому розмірі, — караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів грома¬дян або виправними роботами на строк до двох років або позбав¬ленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення
і відтворення. Дії, передбачені вище, вчинені службовою особою з використан¬ням службового становища щодо підлеглої особи, — караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів до¬ходів громадян або арештом на строк від шести місяців або обме¬женням волі на строк до двох років, з позбавленням права обійма¬ти певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Суб'єктивна сторона зазначених злочинів характеризується ум
ислом. Мотиви порушення авторського права і суміжних прав для кваліфікації злочину значення не мають. Спонукати до вчинен¬ня злочину можуть корисливість, кар'єризм або інша особиста за¬цікавленість. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа — як по¬садова, так і приватна, в тому числі і сам автор, якщо він приховав співавторство інших осіб у створенні твору науки, літератури, мис¬тецтва, комп'ютерних програм, баз даних, виконання, фонограми чи програми мовлення. Ста
ття 177 КК України «Порушення прав на об'єкти промисло¬вої власності» має своїм призначенням кримінально-правовий за¬хист патентних прав. Використання об'єктів промислової власнос¬ті, що охороняються патентами або іншими охоронними докумен¬тами (свідоцтвами), також може мати місце лише з дозволу патен¬товласника. Будь-яке використання об'єкта промислової власності без дозволу патентовласника вважається незаконним (крім ви¬падків, передбачених законом).
Незаконним використанням об'ек- 510 Захист права інтелектуальне та промислової власності вважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введен¬ня в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта промислової власності без дозволу патен-товласника. Але при цьому слід мати на увазі, що чинне законодав¬ство України про промислову власність передбача
є випадки вико¬ристання об'єктів цієї власності, які не визнаються порушеннями патентних прав. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промисло¬вого зразка, географічного зазначення походження товару, компо¬нування інтегральної мікросхеми, сорту рослин, якщо ці дії завда¬ли матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскац
ією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, при¬значених для її виготовлення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріаль¬ної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів грома¬дян або виправними роботами на строк до двох років, або позбав¬ленням волі на строк до двох років, з конфіскацією незаконно ви¬готовленої продукці
ї та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення. Суб'єктивна сторона зазначених злочинів характеризується умислом. Мотиви порушення прав промислової власності для ква¬ліфікації злочину значення не мають. Спонукати до злочину мо¬жуть корисливість, кар'єризм або інша особиста зацікавленість. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа — як по¬садова, так і приватна, у тому числі і сам творець об'єкта промис¬лової власності, якщо він приховав співавторс
тво інших осіб у ство¬ренні даного об'єкта. Матеріальна шкода у великому чи в особливо великому розмірі визначається аналогічно порядку її визначення для суб'єктів ав¬торського права і суміжних прав. РОЗДІЛ 14 14.4. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності Найменш ефективним способом захисту права інтелектуальної власності є адміністративно-правовий захист, — не систематизова¬ний і не упорядкований.
Зазначений захист поширюється лише на окремі об'єкти права інтелектуальної власності. Об'єкти авторсько¬го і суміжних прав взагалі не підлягають адміністративно-правово¬му захисту. Адміністративно-правовий захист з усіх об'єктів права інтелек¬туальної власності поширюється лише на сорти рослин. Стаття 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення проголошує: «Використання запатентованого сорту рослин без згоди власника патенту або п
іц назвою, що відрізняється від назви, під якою його занесено до Державного реєстру сортів рослин України — спричи¬няє накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподат¬ковуваних мінімумів доходів фомадян і на посадових осіб — від се¬ми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Стаття 1643 Кодексу України про адміністративні правопору¬шення визначає другу групу дій, що спричиняють адміністративно-правову відповідальність. Перша частина ціє
ї статті передбачає від¬повідальність за три види адміністративних правопорушень: 1) неправомірне використання комерційного найменування, торговельної марки або будь-якого маркування товару; 2) неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця; 3) самовільне використання імені іншого підприємця. Зазначені адміністративні правопорушення спричиняють накла¬дення штрафу в
ід тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Друга частина ст. 164і Кодексу України про адміністративні пра¬вопорушення передбачає відповідальність за умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця. На¬ 512 Захист права
інтелектуальної власності ведене правопорушення спричиняє накладення штрафу від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отримання, використання, розголошення комерційної таємни¬ці а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця становить зміст тре¬тьої частини ст. 1643 зазначеного Кодексу. Ці неправомірні дії спри¬чиняють накладення штрафу від дев'яти до віс
імнадцяти не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян. Питання для контролю 1. Захист права інтелектуальної власності. 2. Загальна оцінка системи захисту права інтелектуальної влас¬ності за законодавством України. 3. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності. 4. Кримінально-правовий захист права інтелектуальної влас¬ності. 5. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної влас¬ності.
РОЗДІЛ 15 Економіка інтелектуальної власності 15.1. Інтелектуальна власність — складова інтелектуального капіталу за економічним змістом Інтелектуальна економіка — це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємо¬дії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяль¬ності, що охоплюють о
рганізаційні форми та правові основи бізне¬су, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального про¬дукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему су¬часного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод. Сучасна ринкова інтелектуальна економіка — це змішана еко¬номіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних ринкових зусиль, що спрямовують підприємницьку ак¬тивність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулю
є цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюю¬чи її додержання. Бізнес — це відповідний вид діяльності з метою отримання до¬ходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рі¬шень та певну відповідальність за результати цих рішень. Бізнес — це ризик. Він передбачає залучення власного капіталу або опосе-редницьку участь у такій діяльності шляхом вкладення у діло влас¬ного капіталу на умовах корп
оративного права. Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі сво- 514 _Економіка інтелектуально? елаейСк гі го руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіта¬лу і водночас відтворює властиві лише йому (інтелектуальному капіталу) особливості. До інтелектуального капіталу належать про¬дукт розумової, ін
телектуальної праці та продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, наведемо класифікацію видів інтелекту¬ального капіталу за різними ознаками, залежно від мети та завдань, які при цьому вирішуються (див. рисунок). За формою власності інтелектуальний капітал може бути при¬ватним, колективним та державним залежно від суб'єкта, який во¬лоді
є, користується і розпоряджається результатом інтелектуальної творчої діяльності. Зазначені правомочності закріплені в Консти¬туції України (ст. 41). В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна влас¬ність — результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об'єкти¬вований, втілений у певну об'єктивну форму та здатним до в
ідтво¬рення. З цієї позиції інтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, що втілений у певну об'єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, ав¬торський твір тощо). Що стосується приватної або колективної (група приватних осіб) форми власності, то зрозуміло, що мається на увазі, кому належить результат власного творчого пошуку, хто або скільки людей спрямовували свої зусилля на отрим
ання кінце¬вого результату творчої діяльності. Що стосується державної фор¬ми інтелектуальної власності, то до неї належить продукт інтелек¬туальної праці, створений на замовлення державних органів влади за рахунок бюджетних коштів, або за традицією продукт інтелекту¬альної праці належить суб'єкту господарювання (підприємству, об'єднанню тощо), який утворений органами держави (місцевого самоврядування— комунальна власність; Кабінетом Міністрів Ук¬раїни, за наказом міністерств і відомств — загальнодержавна влас- 33»ф41
4 515 РОЗДІЛ 15 ність), що відповідає законам України «Про власність», «Про під¬приємства в Україні» тощо. Корпоративна трансакція пов'язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і відтворюється у формі акціо¬нерного або пайового інтелектуального капіталу залежно від виду корпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських товариств (то
вариство з.обмеженою відповідальністю тощо), що пе-редбачені Законом України «Про господарські товариства» та ін¬шими. Вкладення інтелектуального капіталу до статутного фонду господарських товариств в обмін на корпоративні права належить до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статут¬ного фонду, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновни¬цького капіталу. Корпоративн
і трансакції здійснюються з метою більш повного використання прав інтелектуальної власності, зміни структури управління та реструктуризації активів. Водночас при корпоратив¬них трансакціях здійснюється перерозподіл виключних прав між суб'єктами, які беруть участь у трансакціях. Резидентність визначає присутність національного або інозем¬ного інтелектуального капіталу. За такою ознакою збшьшуються
ін¬теграційні можливості інтелектуального капіталу, який стимулює створення ринку інтелектуальних (нематеріальних) активів. 516 Економіка ін телек і Класифікація видів інтелектуального капіталу Інтелектуальний капітал Ознаки Форма власності Корпоративна трансакція Резиденти їсть Форма залучення За терміном знаходження у розпорядженні суб'єкта господарювання Формування інтелектуального капіталу Можливість визначення розміру вартості
інтелектуального капіталу Види Приватний інтелектуальний капітал колективний інтелектуальний капітал Державний інтелектуальний капітал Акціонерний інтелектуальний капітал Пайовий інтелектуальний капітал Національний інтелектуальний капітал Іноземний інтелектуальний капітал Інтелектуальний капітал у формі права на об'єкти промислової власності інтелектуальний капітал у формі авторського та суміжних з ним прав Інтелектуальний капітал в інших формах Власний інтелектуальний капітал
суб'єкта господарювання Строковий інтелектуальний капітал Створений самим суб'єктом господарювання інтелектуальний капітал Придбаний в інших суб'єктів господарювання інтелектуальний капітал Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається прямим (витратним) методом Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається експертним методом 517 РОЗДІЛ 15 НБ_ 518 Форма залучення інтелектуального капіталу проявляється у фор¬мі права на об'єк
ти промислової власності та у формі авторського та суміжних з ним прав залежно від видів об'єктів інтелектуальної власності. За міжнародними стандартами усі результати творчої інтелектуальної діяльності з точки зору правової охорони поділя¬ються на об'єкти, шо охороняються правом промислової власності, і на об'єкти, що охороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи, корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, ноу-хау.
До об'єктів, що охороняють¬ся авторським правом, належать права на наукові, літературні, ху¬дожні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо. Інтелектуальний капітал в інших формах може проявлятися, на¬приклад, у вигляді наданих послуг типу «інжиніринг» тощо. За терміном знаходження у розпорядженні суб'єкта господарю¬вання інтелектуальний капітал поділяється на власний або такий, що не має терміну знаходження у розпорядженні суб'єкта господа¬рювання, та строковий
інтелектуальний капітал. Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб'єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів. Що стосує¬ться строкового інтелектуального капіталу, то на балансі суб'єкта господарювання такий капітал дістає відображення у вигляді нема-теріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходжен¬ня у розпорядженні суб'єкта відповідно до законодавства України про
охорону інтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона суб'єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений строк: винахід — на 20 років, корисна модель — на 5 років, промисловий зразок — на 10 років тощо. Означеними законами також передбачено здійснення, напри¬клад, щорічної (для винаходів) підтримки їх дії, шляхом сплати збор
ів за дії, що пов'язані з охороною права на об'єкти інтелекту¬альної власності. За ознакою формування (мобілізації) інтелектуальний капітал поділяється на створений самим суб'єктом господарювання і при¬дбаний в інших суб'єктів господарювання. ікипимік* інтелектуальної власності За ознакою можливості визначення розміру (величини) вартості інтелектуальний капітал може оцінюватися (визначатися) прями
м (витратним) методом (безпосередньо, відповідно до кошторису) та експертним методом. Витратний метод оцінки вартості інтелектуального капіталу пе¬редбачає, що потенційний покупець, якій володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі, не запла¬тить за нього більше, ніж вартість іншого об'єкта у складі нема-теріальних активів тієї самої корисності. Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає викор
истання методу порівняльних продаж, який полягає у прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншим, аналогічним за якістю, призначенням і корисністю, що був прода¬ний у порівнюваний час на аналогічному ринку. Передусім з юридичних позицій слід розрізняти правову охоро¬ну інтелектуальної власності і право на інтелектуальну власність. Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений законом строк. Право
інтелектуальної власності — це право володіти, користу¬ватися і розпоряджатися належним результатом інтелектуальної творчої діяльності. Інтелектуальна власність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йому ознак. Використання інтелектуальної власності в господарській діяль¬ності з економіко-фінансових позицій — це її комерціалізація, що виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізац
ія інте¬лектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розгля¬дати її як товар і як капітал. Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріаль¬ний актив, що використовується в будь-яких господарських опе¬раціях. Як капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематері¬альних активів з метою його приросту. Інтелектуальна власність може розглядатися і як ін
вестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який 519 розділ 15 підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачають внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Зазначимо, що підвищення активності національних заявників у поданні заявок на об'єкти промислової власності є джерелом зрос¬тання інтелектуальної власності як капіталу. Водночас статистика надходже
нь заявок на винаходи є індикатором інноваційної діяль¬ності в країні. Так, в Україні з розрахунку на 100 тисяч населення подається 11 заявок на рік (за даними 2000 р.). Для порівняння в Росії — 13,5 заявок (1999 р.), Польщі - 6 заявок (1998 р.), Угор¬щині — 7 заявок (1998 р.), Німеччині — 62 заявки (1999 р.), Япо¬нії — 285 заявок (19
98 р.) на 100 тисяч населення. Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний про¬дукт, придатний для виробництва і ринку, є самим важким етапом у ланцюгу, що зв'язує науку, винахідника зі споживачем. При цьо¬му потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і ма¬ти досвід технологічного підприємництва. Як відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи: 1) аналіз конкуренції нового продукту; 2) лабораторну перевірку здійснення ідеї; 3) створення дослідного зразка продук
ції; 4) підго¬тування виробництва дослідної партії і її реалізація. Досвід показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку проходить 3—4 роки. Це період інноваційного проекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадії продажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, як правило, близько 1—2 млн. доларів. Так
і інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкими порціями за кожний окремий крок у ре¬алізацію інноваційного проекту. З розвитком ринкових відносин розширюється перелік резуль¬татів інтелектуальної власності, а також формується новий, суто економіко-фінансовий підхід до цього виду продукту, який в умо¬вах товарно-грошових відносин набуває ознаки товару або капіта-лу. Активізація в цьому напрямку є важливим чинником економіч¬ного розвитку. 5
20 ЯМ Економіка інтелектуальної власні 52 Так, наприклад, за даними статистики у 2000 р. в Україні кіль¬кість заявок на винаходи, поданих національними заявниками, ста¬новила 5861, що на 5,4 відсотки збільшилося в порівнянні з 1998 р а кількість заявок на корисні моделі і промислові зразки у 2000 р. становила відповідно 361 та 1074, що в порівнянні з 1998 р. збіль¬шилось відповідно у
2,7 і 1,4 рази. Така тенденція зберігається і при надходженні заявок на торговельну марку. Кількість поданих зая¬вок на торговельну марку від національних заявників у 2000 р. ста¬новила 4423, що у 1,5 разів більше в порівнянні з 1998 р. Якщо зробити аналіз винахідницької активності в Європі, то за кількістю поданих патентних заявок маємо сталу тенденцію до зро¬стання. За опублікованими даними кількість патентних заявок в усіх п'ятнадцяти країнах
ЄС в 1996 р. становила 43 608 одиниць. У порівнянні з 1989 р який у багатьох аналітичних розрахунках щодо Європи обирається за базовий, зріст склав 16 відсотків, тоб¬то 2,14 відсотка за рік Найбільша кількість патентних заявок надійшла з трьох економічно найрозвинутіших країн Європи; Німеччини (понад 14,3 тис. патентів), Франції (5,6 тис. патентів) та Великої Британії (4,1 тис. патентів) — доля яких у структурі патен¬тування результатів досліджень
і розробок у країнах ЄС становила відповідно 42, 17 та 12 відсотків. 15.2. Оцінка вартості інтелектуальної власності Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв'язку з: — визначенням бази оподаткування в процесі придбання та про¬дажу об'єктів інтелектуальної власності; — здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією) стату
тних фондів господарських товариств; — визначенням вартості виключних прав, що передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власнос¬ті чи ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів; — визначенням розміру компенсації (розміру вішкодувания), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власни¬ку інтелектуальної власності за порушення його виключних прав; ЗАІЛ 15 — внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні новаційних чи
інвестиційних проектів;. І — поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі дхилення кількості поставленого товару від зазначеного у дого-зрі) та ін.); І — організацією страхування; — передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отри¬цания кредитів; — визначенням збитків, отриманих неправомірним використан¬ням об'єктів інтелектуальної власності; — банкрутством п
ідприємства у процесі його ліквідації з метою задоволення позивів кредиторів; — проведенням приватизації (відчуження) державного майна. За своєю сутністю об'єкти інтелектуальної власності не мають неуречевленої форми, тому їх вартість не визначається з викорис¬танням традиційних показників, що застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий досвід показує, що питан¬ня адекватної ціни складне як практично, так і теоретично. Ймо¬вір
ність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує за¬лучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єктів більш удо¬сконаленого методичного інструментарію. <При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об'єктів інте¬лектуальної власності здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших/ Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розробля¬ється для відповідного об'єкта п
ід конкретного замовника, оскіль¬ки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв'язку з відчу¬женням відповідних виключних або невиключних прав. З прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-1II визначені правові засади здійснення оцінки май¬на, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення сист
еми незалежної оцінки майна з метою захисту законних інте¬ресів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їх результатів. _ Економіка інтелектуальної власності ^Законом передбачено, що оцінка майна, майнових прав - цс процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, т передбачена в положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та
ін¬ших нормативно-правових актах, що розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Ка¬бінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна, які сьогодні розробляються, повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно в
ід мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку та порядок його ре-цензування. ^Майном, що може оцінюватися, вважаються об'єкти в матері¬альній формі, у тому числі земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транс¬портні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у то¬му числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності. Майновими пр
авами, що можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права во¬лодіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається його вартість.
Нормативно-правови¬ми актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником. Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність — це діяльність оцінювачів (які мають кваліфікаційне свідоцтво оціню¬вача) та суб'єктів, оціночної діяльності (які мають сертифікат суб'єкта оц
іночної діяльності), що полягає в організаційному, ме-тодичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. РОЗДІЛ 15 До суб'єктів оціночної діяльності належать суб'єкти господарю¬вання — зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від
їх організаційно-лравової форми та форми власності, що здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідний до зазначеного Закону. До суб'єктів оціночної діяльності належать також органи дер¬жавної влади та органи місцевого самоврядування, що отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності у процесі вико¬нання функцій з управління та розпорядження де
ржавним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктами оціночної діяльності — суб'єктом господарювання та замовником оцінки на підставі ухвали суду про призначення відповідної експер¬тизи щодо оцінки майна. Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Істотними умовами договору на проведення оцінки майна
є: — зазначення майна, що підлягає оцінці; — мета, за якою проводиться оцінка; — вид вартості майна, що підлягає визначенню; — дата оцінки; — строк виконання робіт з оцінки майна; — розмір і порядок оплати робіт; — права та обов'язки сторін договору; — умови забезпечення конфщенційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; — відповідальність сторін за невиконання або неналежне вико¬нання умов договору; — порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час про¬ведення оц
інки та прийняття замовником її результатів. Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови. Не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, шо підлягає оцінці. 524 Економіка інтелектуальної власності 525 Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконан
і процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпо¬середньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Акт оцінки майна — це документ, шо містить висновки про вар¬тість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності — органом державної влади або органом м
ісцевого самоврядування самостійно. Акт оцін¬ки майна підлягає затвердженню керівником органу державної вла-ди або органу місцевого самоврядування. При здійсненні розрахунків вартості об'єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кож¬ний з них має свої методи та методологію. Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта н
ематеріального характеру, як¬що такий самий доход можна отримати будь-яким іншим спосо¬бом. Методологія цього підходу базується на встановленні причинно¬го зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічни-ми та ін.) властивостями об'єкта інтелектуальної власності, шо ви¬користовується у конкретному об'єкті техніки (технології), та май¬бутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу
є те, що економічна цінність кожного конкретного об'єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в май¬бутньому доходів від його використання. На практиці в кожному об'єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовується декілька об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення). На кожний об'єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об'єкт тех¬ніки (технолог
ії) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб'єкта інтелектуальної вартості в загальному прибут¬ку (доході). РОЗДІЛ 15 Основними методами, шо реалізують цей методологічний нап¬рям, є методи дисконтування та капіталізації. В основу методу дисконтування покладено один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні гроші ко¬штують дорожче, ніж завтрашні. Співв
ідношення між поточною та майбутньою вартістю об'єкта інтелектуальної вартості описують шляхом збільшення ставки дис¬контування майбутніх грошових потоків за методом складного від¬сотка, внаслідок чого оцінюються майбутні грошові потоки, визна¬чається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків. Під капіталізацією розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна у його вартість.
Розрізняють метод прямої ка¬піталізації і метод капіталізації за нормою віддачі. Метод прямої капіталізації використовується в основному як екс-прес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта (іноді для оцінки об'єктів, термін життя яких практично не¬обмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого дохо¬ду, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюва¬ного об'єкта як частки від ділення щорічного доходу (чистог
о при¬бутку після податків, чистого операційного доходу), отриманого від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіта¬лізації. Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купів¬лі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі не¬матеріальних активів тієї самої корисності.
Передбачається визна¬чення витрат на відтворення первісної вартості об'єкта інтелекту¬альної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень чи його заміни за вираху¬ванням обгрунтованої поправки на суму амортизації за період ви¬користання оцінюваного об'єкта з метою встановлення його реаль¬ної вартості. Для об'єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.
Основними методами, що реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод 526 Економіка інтелектуальної власності 527 відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної власності, що ви¬значається за методом визначення початкових витрат, має назву істо¬ричної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за к
ілька років. При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщен¬ня використовують принцип заміщення, згідно з яким максималь¬на вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потріб¬но заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональ¬ними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість. Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розра¬хунку вартості прав на унікальні об'єкти інте
лектуальної власності. Відновлювана вартість об'єкта інтелектуальної власності визна¬чається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної ко¬пії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, ма¬теріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо. Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності пе¬редбачає використання методу порівняльних продаж. Суть цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з інши¬ми, аналогічними за як
істю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку. Основними умо-вами застосування цього методу є: — наявність відомостей про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності (об'єктів-аналогів); — уміння оцінити вплив відмітних особливостей таких об'єктів та їх вартість; — доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод за об'єктами-аналогами. У цьому разі ринкова вартість оцінюваного об'
єкта визначається ціною, яку може сгілатити покупець типовому продавцю інтелекту¬альної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призна¬ченням і корисністю об'єкт на даному ринку з урахуванням відпо¬відних коригувань, що враховують відмінності між оцінюваним об'єктом і його аналогом. Після аналізу всіх даних про інтелектуальну власність, яку пот¬рібно оцінити, і узгодження показників вартості, отриманих із за- РО
ЗДІЛ 15 стосуванням усіх трьох названих підходів, здійснюють остаточний розрахунок вартості оцінюваного об'єкта. При визначенні ринкової вартості інтелектуальної власності вра¬ховують не лише витрати продавця, а й ефект, очікуваний покуп¬цем від використання придбаваємого об'єкта, його конкурентні ха¬рактеристики та можливих користувачів. При цьому важливо врахувати всі правові обмеження, визнача¬ючи не тільки ступінь правового захисту (патенти, свідоцтва
, автор¬ські права) об'єкта оцінки, а й масштаб його використання. Тим більше, що ступінь правової захищеності кожного об'єкта перебуває у прямій залежності від строку його конкретного використання. 15.3. Інтелектуальна власність у господарській діяльності Господарська діяльність пов'язана з підприємницькою діяльніс¬тю, тому підприємець, маючи у своєму активі (на балансі підпри¬ємства) продукт інтелектуально
ї власності, може розпоряджатися ним на свій розсуд, а саме: продати, передати в заставу для отри-мання кредиту, розширити (збільшити) власний капітал за рахунок внесення до статутного фонду іншого господарського товариства тощо. З позиції бухгалтерського обліку інтелектуальна власність, що прийнята на баланс, набуває статусу нематеріальних активів й оці¬нюється за сумою витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням та доведенням до стану, в якому вони придатні для використанн
я за призначенням. Нематеріальні активи як об'єкт бухгалтерського обліку та фінансо¬вої звітності в умовах трансформованого бухгалтерського обліку нині мають відповідати таким ознакам: 1) об'єкт не повинен мати грошової форми за всіма її еквівален¬тами; 2) об'єкт не повинен мати матеріальної форми; 3) об'єкт не повинен бути дебіторською заборгованістю; 4) об'єкт повинен мати термін використання більше одного ро¬ку (або одного операційного циклу, якщо він пе
ревищує один рік); 5) об'єкт може бути відокремлений від підприємства (крім гуд¬вілу, який не може бути відокремлений від підприємства); 528 Економіка інтелектуальної власності 34 4-414 529 6) має існувати імовірне одержання майбутніх економічних вигід, пов'язаних з використанням об'єкта; 7) може бути достовірно визначена вартість об'єкта. Перші п'ять наведених ознак визначення об'єкта бухгалтерсько¬го обліку та фінансової звітності є обов'язковими. Решта ознак ви¬значення застосову
ються лише за умови можливості імовірного одержання економічних вигод, коли є можливість здійснити розра¬хунок розміру майбутніх економічних вигод у грошовому вимірі, та коли є можливість достовірно підтвердити визначення вартості не¬матеріального активу в грошовій одиниці. Наведені вимоги до реш¬ти ознак визначення об'єкта бухгалтерського обліку є розрахунко¬вими при розробці бізнес-планів (бізнес-проектів), у яких викори-стовуються нематер
іальні активи. Указані ознаки також поширюються на придбані нематеріальні активи за ліцензійним договором на передачу прав використання предмета ліцензії. Щодо ознаки «термін використання», то такий термін може бути і меншим одного року, але не меншим одного операційного циклу, що є проміжком часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації ви¬робленої з них продукції або товарів і послуг. Нематеріальний актив, отриманий внаслідок розробки, сл
ід відображати в балансі за умов, що підприємство має: — намір, технічну можливість та ресурси для доведення немате¬ріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання; — можливість отримання майбутніх економічних вигод від ре¬алізації або використання нематеріального активу; — інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу. Розробка — це застосування підприємством результатів дослід¬жень та
інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва чи викорис¬тання. Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визначення, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створен- РОЗДІЛ 15 ним, визначаються витратами того звітного періоду, протягом яко¬го вони буди здійснені, без визначення таких витрат у майбутньо¬му нематеріальним активом.
Бухгалтерський облік нематеріальних активів з 1 січня 2000 р. здійснюється на підставі: — Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт¬ність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ; — Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (надалі П(С)БО), затверджених відповідними наказами Міністерст¬ва фінансів України; — Порядку подання фінансової звітності, затвердженого поста¬новою Кабінету
Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419; — Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобо¬в'язань та господарських операцій підприємств і організацій та роз¬робленої до нього Інструкції про його застосування, що затверджені наказом Міністерства фінансів України від ЗО листопада 1999 р. № 291. Бухгалтерський облік нематеріальних активів здійснюється з урахуванням Положення (стандарту) бухгалте
рського обліку 8 «Не¬матеріальні активи» у розрізі груп, тобто сукупних однотипних за призначенням і використанням. Згідно з П(С) БО, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242, до нематеріальних активів на¬лежать немонетарні активи, шо не мають матеріальної форми, мо¬жуть бути ідентифіковані (відокремлені від підпри
ємства) та утри¬муються підприємствами з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він пе¬ревищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. Визначення немонетар-них активів, відмінних від грошових коштів, їх еквівалентів і дебі¬торської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей, наведене в Л(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», затвердженому наказом М
іністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163. Придбання нематеріальних активів за ліцензійним договором на передачу прав використання предмета ліцензії та на вшповідних умовах, критерії і термін використання яких обумовлені в ліцензій¬ _Економіка інтелектуальної власності 34*4-414 531 ному договорі. Торгівля ліцензіями — це здійснення торгових угод, за якими продавець (діцензіар) надає поку
пцю (ліцензіату) дозвіл або право (ліцензію) на використання нематеріального активу (предмета ліцензії) на умовах, передбачених ліцензійним догово¬ром, а також на здійснення операцій на вторинному ринку нема-теріальних активів. Одиницею обліку нематеріальних активів, що використовуються в господарській діяльності, є окремий інвентарний об'єкт, що від¬повідає певним ознакам визначення об'єкта бухгалтерського обліку та фінансової зві
тності. Інвентарним об'єктом визначається також предмет ліцензії, придбаний за ліцензійним договором на передачу прав використання нематеріальних активів, оцінений у грошовій формі. При цьому слід враховувати, що при оцінці вартості об'єктів інтелектуальної власності беруться до уваги лише діючі охоронні документи (патенти, свідоцтва тощо) та ліцензійні договори (кон¬тракти) з урахуванням додатків до них, у яких визначена варт
ість об'єктів нематеріальних активів. Придбання (створення) нематеріальних активів зараховується на баланс підприємства (приймається на облік, оприбутковується) за первісною вартістю. Первісна вартість придбаного нематеріального активу складаєть¬ся з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних зни¬жок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, в якому він придатний для використання за
призначенням. Витрати на сплату відсотків за кредит не включаються до первіс¬ної вартості нематеріальних активів, придбаних (створених) пов¬ністю або частково за рахунок кредиту банку. У господарській діяльності: — первісна вартість нематеріального активу, придбаного внаслі¬док обміну на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості пере¬даного нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переда¬ного об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю
нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний РОЗДІЛ 15 об'єкт, є його справедлива вартість із включенням різниці до фі¬нансових результатів (витрат) звітного періоду; — первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедли¬вій вартості переданого нематеріального активу, збільшеній (змен* шеній) на суму грошових коштів чи ї
х еквівалентів, що була пере¬дана (отримана) під час обміну. Справедлива вартість нематеріального активу — це сума, за якою актив може бути обміняний чи отриманий в операції між не¬залежними, обізнаними та заінтересованими сторонами; — первісна вартість безоплатно отриманих нематеріальних ак¬тивів є їх справедлива вартість на дату отримання; — первісна вартість нематеріальних активів, внесених до статут¬ного капіталу підприємства, визначається за погодженням заснов¬никам
и (співвласниками) підприємства з урахуванням справедливої вартості; — первісна вартість окремого об'єкта нематеріальних активів, сплачених загальною сумою, визначається шляхом розподілу спла¬ченої суми пропорційно до справедливої вартості кожного з прид¬баних об'єктів; — первісна вартість нематеріального активу, створеного підпри¬ємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням цьо¬го нема
теріального активу та приведенням його до стану придат¬ності для використання за призначенням (оплата реєстрації юри¬дичного права, амортизація патентів, ліцензій тошо); — первісна вартість нематеріальних активів збільшується на су¬му витрат, пов'язаних з удосконаленням цих нематеріальних акти¬вів і підвищенням їх можливостей та строку використання, що сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економіч¬них вигод. Витрати, що здійснюються для п
ідтримання об'єкта в придатно¬му для використання стані та одержання первісно визначеного роз¬міру майбутніх економічних вигод від його використання, включа¬ються до складу витрат звітного періоду. 532 Економіка інтелектуалі и її ілісмогті ^Ціна (вартість) придбання нематеріального активу мас врахову¬вати: — принцип комплексного обліку трьох груп чинників: — витрати, цінність для покупця, вплив конкуренції; — принцип обліку лише релевантних витрат; — застосування аде
кватних методів виділення частки інтелекту¬альної власності в загальній вартості або прибутку від використан¬ня комплексного об'єкта. Головною умовою для здійснення операції з інтелектуальною власністю стає присутність її на активному ринку, якому притаман¬ні такі умови: — предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є од¬норідними; — у будь-який час можна знайти заінтересованих продавців і по¬купців; — інформація про ринкові ціни є загальнодоступною. При відсутності умов, за яких існує активний ринок, переоцінка немате
ріальних активів може здійснюватись за справедливою вартістю не за балансом тих, щодо яких існує ринок з ознаками не¬досконалої конкуренції, а саме для якого притаманні такі умови: — на ринку діють десятки переважно серйозних підприємств, що конкурують між собою; — конкуренти здійснюють продаж нематеріальних активів одно¬го виду, але з визначеними лише їм особливостями; — кожне підприємство володіє монопольним правом продажу свого нематеріального активу; — на
такому ринку домінує нецінова конкуренція, що спи¬рається на нематеріальні активи зі своїми особливостями з широ¬ким використанням реклами та правом продажу торгової марки; — контроль над ринковим ціноутворенням здійснюється у вузь¬ких межах. Бухгалтерський облік також передбачає, що у разі переоціню окремого об'єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі ш-ші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (кр
ії тих, щодо яких не існує активного ринку), щоб не було перекос вартості групи. Це означає, що всі об'єкти однієї групи відобража РОЗДІЛ 15 ються за первісною або ринковою вартістю (справедливою вар¬тістю). Переоцінена первісна вартість об'єкта нематеріального активу та знос його визначаються як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається ді¬ленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюєть
ся, на його залишкову вартість. Якщо підприємством проведена переоцінка об'єктів групи нема¬теріальних активів, то надалі вони підлягають щорічній переоцінці Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта нематеріального ак¬тиву відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки — у складі витрат звітного періоду. Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відобра¬женню у складі витрат того звітного пер
іоду, в якому вони були здійснені: — витрати на дослідження; — витрати на підготовку та перепідготовку кадрів; — витрати на рекламу та просування продукції на ринку; — витрати на створення, організацію та переміщення підпри¬ємства або його частини; — витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видання. Трансформація бухгалтерського обліку вплинула на визначення нематеріальних активів, яке зазнало істотних змін. Це пов'язано з приведення
м національної системи бухгалтерського обліку у відпо¬відність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Головною метою трансформації системи бухгалтерського обліку стало забезпечення більш об'єктивного ві¬дображення фінансового стану і результатів діяльності суб'єктів господарювання, а також доступу всіх заінтересованих користувачів до інформації і звітності Використання інтелектуальної власності як нематеріальних ак¬тивів у господарській діяльності підприємств та відоб
раження в бухгалтерському обліку операцій з використання таких об'єктів дозволяє: — документально підтверджувати довгострокові майнові права на підставі їх обліку на балансі підприємства; 534 _Економіка інтелектуальної власності 535 — здійснювати амортизацію нематеріальних активів у встановле¬ному порядку залежно від терміну їх корисного використання, шо дозволяє отримати амортизаційні фонди для подальшого оновлен¬ня нематеріальних активів; — отр
имувати додатковий прибуток від передачі прав викорис¬тання об'єктів інтелектуальної власності, а також забезпечувати обгрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підпри¬ємства; — сплачувати фізичним та юридичним особам авторську вина¬городу у вигляді роялті; — здійснювати комерційні операції у вигляді застави, обміну на надійні активи, реалізації тощо з метою отримання доходів
і залу¬чення відповідних кредитних ресурсів; — оновлювати технічний стан виробництва і технології шляхом впровадження інтелектуального капіталу в господарський оборот підприємств; — здійснювати корпоративні (трансакиійні) операції шляхом внесення до статутних фондів інших підприємств (господарських товариств) власного інтелектуального продукту, шо дозволяє додат¬ково залучити фінансові ресурси і отримати відповідні к
орпоратив¬ні права з метою впливу на діяльність господарських товариств. 15.4. Механізм комерціалізації інтелектуальної власності використання інтелектуальної власності в господарській діяль¬ності здійснюється на умовах її комерціалізації. У цьому процесі*^* обов'язково як мінімумічотири учасники: автор розробок (винахо¬ду, сорту рослин, корисної моделі тошо), стратегічний партнер, ме¬неджер та інвестор^ Механізмікомерціалізації — це відтворення руху інтелектуально¬го капіталу з метою отримання продуктууіля менеджера інтеле
кту¬альний капітал має два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси^Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. ДеякіЧнтелектуальні ресурси, звичай¬но ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують пра¬вову охорону і стають інтелектуальною власністю^ РОЗДІЛ 15 Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних ін
тересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) ре¬алізовувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті), потріб¬но, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість зба¬гачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелек¬туальної власності набуває споживчих якостей. Отримання над¬лишку над витратами є основним рушієм підпри
ємництва (бізнесу). З означених позицій слід зазначити, що інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємст¬вом чи реалізується іншим підприємством (суб'єктом господарю¬вання). Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансо¬ваним капіталом, слід проаналізувати процеси, що здійснюються безпосередньо у процесі с
творення інтелектуального продукту, тоб¬то це результат свідомих дій підприємця (власника, інвестора). В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інве¬стиції) тут виступає як виробничий капітал, функці
єю якого є ство-рення інтелектуального продукту і додаткової вартості Для одер¬жання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба прода¬ти продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу — грошову, виробничу і товарну. Такий послідовн
ий рух називається кругообі¬гом інтелектуального капіталу. З означених позицій^нтелектуальний капітал у чистому вигляді— це створений або придбаний інтелектуальний продукт, шо має вар¬тісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господа¬рювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вар- 536 _Економіка інтелектуальної власності тості). Вартість інтелектуального продукту (товару), створено
го зі умов застосування найманої праці, визначається як сума постійно¬го, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інте¬лектуальної власності — це інтелектуальний капітал, об'єктивова¬ний та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інте-лектуального продукту, шо набув права інтелектуальної власності. При використанні створеного інтелектуального продукту безпо¬середньо на самому підприємств
і додаткова вартість складається з двох складових: 1) з частини додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді; 2) з решти додаткової вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тоб¬то на умовах використання вже оновлених або удосконалених за¬собів і предметів праці, найманої робочої сили. ^Комерціалізація інтелектуальної власності виника
є при викорис¬танні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у зв'язку з виплатою винагороди за використан¬ня об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чин¬ному порядку) Згідно з чинним законодавств
ом України про охорону прав інте¬лектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення лі¬цензійного договору. За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцен¬зіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патен
ту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переда¬них прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії. При наданні виключних прав застосовується тріада правочиннос-тей — володіння, користування і розпорядження. Враховуючи не¬матеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд 537 РОЗДІЛ 15 спеціалістів розглядають власність на об'єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностя
х: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде при¬сутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну влас¬ність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права. До правочинностей власників виключних прав щодо промисло¬вої власності з позиції юриста можна віднести: правочинності володіння: — визначення власника патенту; — хто з власників вирішує питання про підтримку чинності па¬тенту (питання вирішують спільно або з
а більшістю голосів — як¬що співвласників декілька); — порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним по¬чергово); правочинності користування: — право використання винаходу за патентом у власному вироб¬ництві; — право використання на інших підприємствах; — право рекламно-комерційної розробки винаходу; — право використання винаходу за патентом при створенні під¬приємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спіль¬них підприємств; — правочинності виплати винагороди авторам і осо
бам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню об'єктів промислової власності; правочинності розпорядження: — право надання дозволу на використання іншим особам, що містить: — право укладати договори про передачу права власності на па¬тент; — право продажу патенту; — право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переда¬них прав; — право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заста¬ву, в кредит і т. д. 5
38 Економіка інтелектуальної власності КОЛИ укладається договір невиключної ліцензії, ліцензіату пере¬даються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повно¬му обсязі на тій самій території. Виходячи з цих правових позицій шодо використання інтелекту¬альної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерц
іалізації на рівні пра¬вових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, що мають місце при розробці договірних документів між суб'єктами договір¬них відносин. З економіко-фінансової точки зору інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки — це спроможність за рахунок її отримати дохід, приноси¬ти відповідний ефект при її використанні. Ця ознака логічно пов'язується з вимогами економічно
го змісту господарської діяльності, яка згідно зі ст. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) розглядається як «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації діяльності є регулярною, постійною та суттєвою». Господарська діяльність пов'язана з підприємницьк
ою діяль¬ністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій роз¬суд. В усіх випадках така діяльність можлива за умов укладення різ¬ного роду договірних відносин, що передбачено ст. 41 ЦК України. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (статті 4, 151, 164 ЦК України). У цьому випадку проблема комерціалізації інте¬лектуал
ьної власності розглядається у правовій площині, а розгля¬ду мають передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов'язане визначення вартості переданих (реалізованих) прав, виз¬начення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти РОЗДІЛ 15 вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбан¬ня або продаж. Вартість інтелектуальної власності врахову
є сукупність витрат, пов'язаних з розробкою, адаптацією та підтримуванням на відпо¬відному рівні об'єктів власності. Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної влас¬ності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з ураху¬ванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обме¬жуючим чинником тут може стати розмір амортизаційних відраху¬вань покупця при використанні об'єктів
інтелектуальної власності, що збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можли¬вості покупця. 15.5. Оподаткування операцій з нематеріальними активами У податкового обліку будь-які операції з нематеріальними акти¬вами розглядаються з позиції товару. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР зі змінами і допов¬неннями, об'єктом оподаткування
є не нематеріальний актив, а от¬риманий прибуток, що визначається шляхом зменшення суми ва¬лового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань. Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами. Валові витрати виробництва та обігу — це сума
будь-яких вит¬рат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, по¬слуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником подат¬ку для їх подальшого використання у власній господарській діяль¬ності. Сума амортизаційних відрахувань визначається з використанням норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду з роз¬ 54
0 _ Економіка інтелектуальної власності 541 рахунку на календарний квартал. Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками, вихо¬дячи з Його первісної вартості протягом строку, що визначається платником податку самостійно, виходячи зі строку корисного ви-користання нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 1
0 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення залиш¬ковою вартістю нематеріального активу нульового значення. Звітним (податковим) періодом приймається рік і квартал. При здійсненні розрахунку податку на прибуток слід враховува¬ти дату збільшення валового доходу і валових витрат. Датою збільшення валового доходу вважається дата, шо припа¬дає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
— або зарахування коштів від покупця (замовника) на банків¬ський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку — дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; — або дата відвантаження, а для робіт (послуг) — дата фактич¬ного надання результатів робіт (послуг) платником податку. Дат
ою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважаєть¬ся дата, шо припадає на податковий період, протягом якого відбу¬вається будь-яка з подій, що сталася раніше: — або дата списання коштів з банківських рахунків платника по¬датку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку — день їх видачі з каси платника податку; . — або дата оприбуткування платником податку робіт (послуг) — дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засно¬вані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за став¬кою ЗО відсотків до отриманого прибутку об'єкта оподаткування. РОЗДІЛ 15 Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР об'єктом оподаткування операцій з нематеріальними активами є операції платників податку з прода¬жу товарів (робіт, послуг) на митній території
України. До продажу товарів віднесені будь-які операції, що здійснюються відповідно до договорів купівлі-продажу, міни, поставки та інших цивільно-пра¬вових договорів, що передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не належать до продажу операції з передачі товарів у межах до¬говорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відпові¬дального зберігання),
довірчого управління, оренди-лізингу, інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі. Продаж послуг (робіт) — це будь-які операції цивільно-правово¬го характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі немате¬ріальними активами, а також надання будь-яких інших, ніж това¬ри, об'єктів власності за компенсацію, а також операц
ії з безоплат¬ного надання послуг. Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, містить права на ко¬ристування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелек¬туальної, в тому числі промислової, власності. База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, ви¬значеної за вільними або регульованими ц
інами (товарами) з ура¬хуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержав¬них податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів згідно із зако¬нами України з питань оподаткування. До складу договірної (кон¬трактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість ма¬теріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику по-датків безпосередньо покупцем а
бо через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку. 542 Економіка інтелектуальної власності 543 Об'єкт оподаткування оподатковується за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, додається до ціни товарів (робіт, послуг). Продаж товарів (робіт, послуг) здійсню
ється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на до¬дану вартість. Платник податку зобов'язаний надати покупцеві податкову на¬кладну встановленого зразка. Вона є звітним податковим докумен¬том і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку мають вести окремий обл
ік з продажу і при¬дбання щодо операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків і звільнених від оподаткування. Зазначений облік ве¬деться у спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюється центральним органом державної податкової служ¬би України. Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий пер
іод, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: — або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на бан¬ківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, по¬слуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, по¬слуг) за готівкові гоошові кошти — дата їх оприбуткування у касі платника податку, 4 при відсутності такої — дата інкасації готівко¬вих коштів у банківській установі, що обслугову
є платника податку; — або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (по¬слуг) платником податку Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких нале¬жить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизаці
ї. РОЗДІЛ 15 Датою виникнення права платника податку на податковий кре¬дит вважається дата здійснення першої з подій: — або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідно¬го рахунку (товарного чека) — у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; — або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів
(робіт, послуг). Податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю для платників податку, у яких обсяг оподатковуваних операцій з прода¬жу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік переви¬щує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Платники податку, які мають обсяг операцій з продажу менший, ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу.
Заяву про своє рішення з цьо¬го питання платник податку подає органу державної податкової служби за місяць до початку календарного року. Особи, які підпадають під визначення платників податку, зо¬бов'язані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження. Таким особам при¬своюється індивідуальний податковий номер, шо використовується для справляння податку, і заявникові надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Операц
ії придбання нематеріальних активів здійснюються на умо¬вах договору їх купівлі за ціною сторін угоди. Нематеріальні акти¬ви можуть надходити: 1) на безоплатній основі; 2) на умовах внесення засновниками господарського товариства як внеска до статутного фонду; 3) на умовах придбання за рахунок коштів підприємства; 4) як придбання на умовах обміну; 5) на умовах здійснення сумісної діяльності; 6) як створені на підприємстві своїми силами;
7) як створені на підприємстві з залученням сторонніх виконав¬ців на договірній основі; 544 Економіка інтелектуальної власній N 15 4-414 545 8) на умовах їх подальшої реалізації іншим особам; 9) на умовах, що не передбачають права власності на такс май но, до якого віднесені нематеріальні активи. Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на безоплатній основ
і, тобто безоплатно надані товари — це, відпо¬відно до пункту 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування при¬бутку підприємств», товари, а саме нематеріальні активи, що нада¬ються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладання таких угод, а також товари, пере¬дан
і юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і ви¬користання нею в її виробничому або господарському обороті. З позиції оподаткування згідно з підпунктом 4.1.6 ст. 4 цього За¬кону вартість товарів, а саме нематеріальних активів, безоплатно наданих платникові податку у звітному періоді, за винятком ви¬падків, коли такі безоплатні товари отримуються неприбутковими організаціями у порядку, визначеному пунктом 7.1
1 ст. 7 цього За¬кону, або такі операції здійснюються між платником податку та йо¬го відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, включаються до валового доходу. Законом України передбачено, що вартість товарів, а саме нема¬теріальних активів, безоплатно наданих платнику податку у звітно¬му періоді, не включається до складу валових витрат. З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» від
3 квітня 1997 р. № 168/97 зі змінами та доповнення¬ми надходження (придбання) нематеріальних активів на безоплат¬ній основі відповідно до пункту 1.4. ст. 1 віднесені до продажу то-варів, а саме «операції з безоплатного надання товарів». Згідно з чинним законодавством України про охорону прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, інші об'єкти права, шо належать до нематер
іальних активів, суб'єкти права потребують отримання ліцензій, сертифікатів тощо, за що справляються збори та інші платежі. Вказані платежі входять до складу вартості нематеріальних активів і є обов'язковими при зміні власника нематеріальних активів. Отже, при надходженні (придбанні) об'єктів нематеріальних активів і зміні їх власника по¬требується відповідна реєстрація або підтвердження. Це примушу
є до здійснення витрат на отримання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що надаються державними органами для ведення госпо¬дарської діяльності. Порядок і розмір сплати зборів визначено Положенням про по¬рядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікро¬схем та знаки для товарів і послуг, затвердженим постановою Ка¬бінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543. Вказані витрати відповідно до підпункту 3.2.
6 ст. З Закону Украї¬ни «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування. Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо¬вах внесення засновниками господарського товариства як внеску до статутного фонду є такими операціями, що пов'язані з інвестиція¬ми. Відповідно до пункту 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподатку¬вання прибутку підприємств» інвестиція — це господарська опе¬рація, що передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних папері
в в обмін на кошти або майно. У цьому випадку при надходженні нематеріальних активів на умовах внесення засновниками господарського товариства як внес¬ку до статутного фонду у вигляді прямих інвестицій відповідно до підпункту 4.2.5 ст. 4 цього Закону вони не включаються до складу валового доходу. Але слід зазначити, що до корпоративних прав, згідно з пунктом 1.8 ст. 1 цього Закону віднесено право власності на частку (пай) у статутному фонді (кап
італі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридич¬ної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства. З позиції оподаткування податком на додану вартість операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умовах вне¬сення засновниками господарського товариства як внеску до ста¬тутного фонду є об'
єктом оподаткування відповідно до Закону Ук-раїни «Про податок на додану вартість». _ Економіка інтелектуальної власності 35*<ИМ 547 Операції надходження (придбання) нематеріальних активів за ра¬хунок коштів підприємства здійснюються на підставі договорів ку¬півлі-продажу, в яких беруть участь продавець і покупець. У цьому разі придбання нематеріальних активів спрямоване на здійснення господарської діяльності на умовах відповідно до пунк¬ту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку під¬приємств». Д
жерелами фінансування придбання нематеріальних активів є прибуток підприємства. Під час надходження (придбання) нематеріальних активів за ра¬хунок коштів підприємства слід враховувати затрати на приведення їх до стану, в якому вони придатні для використання. Це витрати, пов'язані з проведенням додаткової експертизи, навчання персона¬лу, матеріальні витрати тощо. При цьому слід враховувати вимоги підпункту 5.3.9 ст.
5 цього Закону, яким передбачено, що не нале¬жать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документа¬ми, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правила¬ми ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зі-псування зазначених документів платник податку має право пись¬мово заявити про це до податкового органу та здійснити заходи, не¬обхідні для поновлення таких документів.
Операції надходження (придбання) нематеріальних активів ви¬робничого призначення за рахунок коштів підприємства відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо¬вах обміну відповідно до пункту 1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підпри
ємств» — це бартер (товарний об¬мін) — господарська операція, що передбачає проведення розра¬хунків за товари (роботи, послуги), саме нематеріальні активи у цьому випадку, у будь-якій формі, іншій ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, внас¬лідок яких не передбачається зарахування коштів на рахунки про¬давця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
РОЗДІЛ 15 З позиції оподаткування прибутку товарообмінні (бартерні) опе¬рації відповідно до ст. 7 цього Закону є операціями особливого ви¬ду. Доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються платником податку виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. Платник по¬датку щоквартально подає розрахунок фінансових результатів това¬рообмінних (бартерних) операцій ра
зом з податковою декларацією про прибуток до податкового органу за місцезнаходженням такого платника податку (підпункти 7.1.1—7.1.2 ст. 7 цього Закону). Звичайна ціна відповідно до пункту 1.20 ст. 1 Закону — це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем (у цьому випадку об'єк¬тів нематеріальних активів), включаючи суму нарахованих (сплаче¬них) відсотків, вартість іноземної валюти, що може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при
звичай-них умовах ведення господарської діяльності. Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умовах обміну, тобто на товарообмінній (бартерній) основі, підпа¬дають під дію Закону України «Про податок на додану вартість». Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо¬вах здійснення сумісної діяльності на території України належать до господарської діяльності з метою отри
мання доходу. Відповідно до підпункту 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що перед¬бачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. При цьому відповідно до підпункту 7.
7.2 ст. 7 цього Закону облік результатів спільної діяльності ведеть¬ся платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських резуль¬татів такого платника податку, а згідно з вимогами підпункту 7.7.7 ст. 7 порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом, який своїм наказом від 11 липня 1997 р. № 234 затвердив Порядок ве¬дення податкового обліку та складання податкової зв
ітності резуль¬татів спільної діяльності на території України без створення юри¬дичної особи. 548 Економіка інтелектуальної власнж И 549 Отриманий прибуток від спільної діяльності спрямовується на нарахування та утримання податку на прибуток у розмірі ЗО відсот¬ків нарахованої суми прибутку та на сплату об'єкта нематеріально¬го активу на умовах договору купівлі-продажу або на умовах відпо¬відної компенсації. З позиції застосування Закону
України «Про податок на додану вартість» у першому випадку придбання нематеріальних активів як результат спільної діяльності відповідає вимогам пункту 1.4 ст. 1 цього Закону щодо продажу товарів і є відповідно до ст. 4 базою оподаткування. У другому випадку передача нематеріальних активів є однією зі сторін сумісної діяльності для використання в господар¬ській діяльності відповідно до абзацу другого пу
нкту 1.4 ст. 4 цьо¬го Закону не належить до операцій з продажу товарів, оскільки не передбачає передачі права власності на такі товари іншій особі і не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Операції надходження (придбання) нематеріальних активів, ство¬рених на підприємстві своїми силами передбачають їх розробку са¬мим підприємством за рахунок складу валових витрат. Але при¬дбання таких нематеріальних активів на баланс за ціною, шо пере¬вищує здійснені підприємством витрати
, розглядається як сукупні витрати для підприємства, а різниця є для виконавців-працівників цього підприємства доходом або винагородою, яка при сплаті опо¬датковується прибутковим податком у встановленому порядку. З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних акти¬вів, створених на підприємстві своїми силами, не є об'єктом опо¬даткування на додану вартість, оскільки відсутня операція продаж)' товарів для підприємства. Операці
ї надходження (придбання) нематеріальних активів, ство¬рених на підприємстві з залученням сторонніх виконавців на договірній основі, передбачають такі цивільно-правові відносини, де продав¬цем виступають сторонні виконавці, які можуть бути юридичними або фізичними особами, а покупцем-замовником виступає підпри-ємство. При цьому придбання (продаж) результатів робіт щодо створення нематеріальних активів здійснюється з наданням права на користування або розпорядження нематеріальними активами. розділ 1
5 або передачу права на підставі авторських чи ліцензійних договорів, що підпадають під дію пункту 1.31 ст. 1 Закону України «Про опо¬даткування прибутку підприємств». Залучення сторонніх виконав¬ців може здійснюватися і за довгостроковими договірними зобов'я¬заннями, що підпадає під дію пункту 7.10 ст. 7 цього Закону, З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних акти¬вів, створени
х на підприємстві з залученням сторонніх виконавців на договірній основі, оподатковуються податком на додану вартість при укладенні договорів і довгострокових контрактів на розробку об'єктів нематеріальних активів, окрім договорів з фізичними осо¬бами, які не зареєстровані як платники податку, відповідно до пункту 4. І* ст. 4 та пункту 2.2 ст. 2. Операції надходження (придбання) нематеріальних а
ктивів на умо¬вах їх подальшої реалізації іншим особам належать до операцій пе¬репродажу. Відповідно до підпункту 8.1.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають аморти¬зації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фонд
ів, призначених для подальшого продажу ін¬шим особам. У такому разі законодавець вимагає при придбанні нематеріальних активів на умовах подальшої реалізації іншим плат¬никам податку чи особам здійснювати операції цивільно-правово¬го характеру, що передбачають їх продаж, тобто до придбання не-матеріальних активів треба визначитись з їх подальшим викорис¬танням. При цьому нематеріальні активи мають відноситись д
о та¬ких, що підлягають амортизації. Прийняття на баланс нематеріаль¬них активів на умовах подальшої реалізації іншим особам збільшу¬ють валові витрати звітного періоду і зменшують розмір прибутку, що оподатковується, а також відповідні бюджетні надходження. З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних ак¬тивів на умовах їх подальшої реалізації іншим особам передбачають передачу прав власності на такі тов
ари за компенсацію незалежно 550 Економіка інтелектуальної власності 551 від строків її надання, що відповідає вимогам пункту 1.4 ст. 1 цьо¬го Закону. Базою оподаткування таких операцій є договірна (кон¬трактна) вартість придбання нематеріальних активів, що вщпошдм вимогам ст. 4 цього Закону, а платник податку зобов'язаний нада¬ти покупцеві податкову накладну в установленому порядку відпо¬відно до вимог ст. 7. Операції надходження (придбання) нематеріальних актив
ів на умо¬вах, що не передбачають передачі права власності на таке майно, до якого віднесені нематеріальні активи, здійснюються на умовах до¬говорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, ін¬ших цивільно-правових договорів. Відповідно до вимог абзацу дру¬гого підпункту 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування при¬бутку підприємств» не вважаються продажем операції з надання то-варів у межах договорів комісії, схову (в
ідповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, шо не передбача¬ють передачу прав власності на такі товари. З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних ак¬тивів на умовах, шо не передбачають передачі права власності на таке майно, до якого віднесені нематеріальні активи, відповідно до вимог пункту
1.4 ст. 1 не належать до операцій з продажу товарів. Одночасно законодавець у цьому Законі передбачив обкладання податком на додану вартість подальші дії з отриманими таким чи¬ном нематеріальними активами, що дістало відображення в абзаці другому пункту 4.7 ст. 4. Продаж нематеріальних активів здійснюється на умовах договору про їх продаж за ціною сторін угоди. На відміну від надходження нематеріальних активів, коли здійснюються операці
ї шодо їх прий¬няття на баланс на підставі договору купівлі, продаж нематеріаль¬них активів передбачає їх списання з балансу на підставі договору продажу. Тому реалізація договору купівлі-продажу передбачає од¬ночасно здійснення двох паралельних операцій: надходження нема¬теріальних активів на баланс у покупця та списання з балансу при їх реалізації чи вибутті у продавця. При цьому вирішуються відно¬сини власності у п
роцесі відчуження нематеріальних активів: про¬давець їх втрачає, а покупець — набуває. Такі дії з нематеріальни¬ РОЗДІЛ 15 ми активами підпадають під застосування абзаців першого та дру¬гого підпункту 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування при¬бутку підприємств» продажу товарів та результатів робіт (послуг). При цьому операції щодо продажу (реалізації) нематеріальних ак¬тивів з отриманням доходу (прибутку) відповідно до ст. 4 иьогь За¬кону збільшують валовий доход п
ідприємства. Операції з продажу нематеріальних активів виробничого призначен¬ня відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» підпадають під дію пункту 1.4 ст. 1 як товари, і відповідно до пунк¬ту 3.1 ст. З є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Операції з нематеріальними активами з ознаками гудвілу Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про оподатку¬вання прибутку п
ідприємств» гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, шо виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амор¬тизації і не враховується у визначенні валових витрат платника по¬д
атку. Вартість гудвілу відтворює узагальнені наслідки впливу об'єктів нематеріальних активів, які не можна якось оцінити та видати від¬повідні документи про їх реєстрацію. Такі об'єкти нематеріальних активів не відображені в балансі і мають ознаки гудвілу, але визна¬чення розміру їх впливу на сьогодні є невирішеною проблемою. Нематеріальні активи з ознаками гудвілу не оподатковуються, оскільки оподатковано прибуток, який отримано за рез
ультатами впливу використання кращих управлінських якостей тощо. Одно¬часно гудвіл не враховують при визначенні валових витрат платни-ка податку, оскільки його розмір перекриває валовий дохід, що призводить до зменшення оподаткованого прибутку підприємства. Операції з роялті Відповідно до пункту 1.30 ст. І Закону України «Про оподатку¬вання прибутку підприємств» під роялті розуміють платежі будь-якого виду, одержані як винагороду за користування або за надай- Економ
іка інтелектуальної вла< 11 ня права на користування будь-яким авторським правом ні літера турні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, в ід со- або аудюкасе-ти, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгові марки, дизайну, секретного креслен¬ня, моделі, формули, процесу, права н
а інформацію шодо промис¬лового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених вище, у володіння або розпорядження чи власність осо¬би або якщо умови користування такими об'єктами власності на¬дають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, модел
і, формули, процеси, право на інформацію шодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли оприлюднення (розголошування) є обо¬в'язковим згідно із законодавством України. Згідно з пунктом 1.21 ст. 1 цього Закону роялті — це дохід з дже¬релом його походження з України, тобто дохід, отриманий резиден¬тами або нерезидентами від будь-яких видів їхньої діяльності на те¬ритор
ії України. Щодо роялті як винагороди, то це такі нематеріальні активи, що підлягають амортизації у їх господаря (покупця) і вартість яких по¬вертається продавцю в сумі реалізації за проданий нематеріальний актив. При цьому покупець перераховує продавцю певну суму ви¬нагороди за використання в господарській діяльності отриманих (наданих) нематеріальних активів. Джерелом такого роялті є прибу¬ток або будь-який інший вид винагороди як е
квівалент відповідної суми прибутку, що є результатом використання такого виду нема¬теріальних активів у господарській діяльності підприємства-покуп¬ця. Це є прямим доходом продавця, що враховує не тільки вартість нематеріальних активів у складі суми реалізації, а й доход від ре¬алізації та додатковий дохід — роялті. Це є також винагородою по¬купця продавцю за отримані нематеріальні активи, шо додатково стимулює в
ідтворення об'єктів нематеріальних активів з кращими якостями. Зауважимо, що на відміну від прибутку від реалізації не- 553 РОЗДІЛ 15 матеріальних активів, роялті як винагороди може і не бути, якщо сума прибутку буде меншою суми реалізації. На жаль, у деяких ви¬падках продавці нематеріальних активів змушують покупців укла¬дати угоди з виплатою роялті як винагороди без врахування фак¬тично отриманого прибутку, який перевищує прибуток у складі су¬ми реалізації нематеріальних активів, тобто такі опер
ації не врахо¬вують джерела покриття роялті як винагороди. Підприємства-отримувачі роялті згідно з підпунктом 4.1.4 ст. 4 зазначеного Закону зараховують роялті до валових доходів. Підпри¬ємство, яке сплачує роялті, згідно з підпунктом 5.4.2 ст. 5 включа-є роялті до складу валових витрат. Не є об'єктами оподаткування податком на додану вартість ви¬плати роялті у грошовій формі (підпункт 3.2.
7 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість»). Питання для контролю 1. Інтелектуальна економіка та її складові. 2. Визначення інтелектуального капіталу як економічної кате¬горії. 3. Класифікація видів інтелектуального капіталу за ознаками. 4. Визначення інтелектуальної власності як складової інтелекту¬ального капіталу. 5. Визначити, в яких випадках здійсню
ється оцінка вартості ін¬телектуальної власності. 6. Визначити майно і майнові права, які можуть оцінюватися. 7. Підстави для здійснення оціночної діяльності. 8. Істотні умови договору на проведення оцінки. 9. Дохідний підхід до оцінки інтелектуальної власності. 10. Витратний підхід до оцінки інтелектуальної власності. 11. Ринковий підхід до оцінки інтелектуальної власності. 12. Ознаки нематеріальних
активів як об'єкта бухгалтерського обліку. 13. Складові первісної вартості придбаного нематеріального ак¬тиву та його ціни. 554 Економіка інтелектуальної власності 14. Використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів у господарській діяльності. 15. Розкрити механізм комерціалізації інтелектуальної власності. 16. Визначити правочинність власників виключних прав щодо промислової власност
і 17. Назвати операції придбання нематеріальних активів з ураху¬ванням механізму їх оподаткування. 18. Оподаткування операцій з продажу нематеріальних активів виробничого призначення та операцій з нематеріальними ак¬тивами з ознаками гудвіл. 19. Оподаткування операцій з роялті. 555 РОЗДІЛ 16 Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 16.1. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності Всесв
ітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) На куполі будинку штаб-квартири ВОІВ у Женеві звертає на се¬бе увагу напис: «Людський геній є джерелом всіх творів мистецтва і винаходів. Ці твори є гарантією життя, гідного людини. Обов'язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтва і винаходів» (Арпад Богш) Цей красномовний напис свідчить: —- усі досягнення науки, культури і техніки — плід творіння людського; — лише вони можуть забезпечити людині життя, гідне її призна¬ченню на землі; — людст
во зобов'язане всілякими засобами і всебічно охороня¬ти досягнення людської творчості як найцінніший капітал. Передусім мають бути вироблені міжнародні правові засоби охо¬рони досягнень науки, культури і техніки. Такою найбільш ваго¬мою міжнародною організацією, шо це здійснює, є Всесвітня орга¬нізація інтелектуальної власності. Конвенція, що засновує Всесвіт¬ню організацію інтелектуальної власності, була підписана у Сток¬гольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970
р. Основи для створення ВОІВ були закладені Паризькою конвен¬цією про охорону промислової власності та Бернською конвенцією _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної ііігиспі 557 про охорону літературних і художніх творів. На базі об'єднання Міжнародних бюро зазначених конвенцій було створене Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. У грудні 1974 р. ВОІВ стала однією із 16 спеціалізованих установ ОО
Н. Чле-нами ВОІВ на 1 листопада 1999 р. є 161 держава світу, в тому числі Й Україна. Активна діяльність ВОІВ здійснюється у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань ін¬телектуальної власності і програмної діяльності. Усі ці напрями діяльності ВОІВ своїм основним завданням ма¬ють всіляко сприяти зростанню уваги до ролі і значення інтелекту¬альної власності в соціально-економічному розвитку суспільства, сприяти всіма
доступними засобами розвитку науки, культури і тех¬ніки в усьому світі через стимулювання творчої діяльності, а також широкому обміну між народами досягненнями науки, культури і техніки. ВОІВ через свої органи здійснює реєстраційну діяльність у галузі промислової власності. Вона надає необхідні послуги заявникам
і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє між¬народні заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ). веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зразків. Адміністративна діяльність ВОІВ спрямована на виконання адміністративних функцій основних Міжнародних конвенцій і до¬говорів — всього понад два десятки різних угод і договорів. ВОІВ також здійснює керівництво роботою фондів патентни
х документів, шо використовуються для проведення пошуку, розробки нових тех¬нологій обробки патентної документації та інформації та іншу діяльність шодо удосконалення необхідної документації та її уні¬фікації. Важливою ділянкою ВОІВ є накопичення і постійне онов¬лення законодавства з промислової власності й авторського права Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшої кіль¬кості договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих до¬говор
ів, а також в організації співробітництва між державами з ме¬тою розвитку інтелектуальної власності. Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, що складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Па¬ РОЗДІЛ 16 ризького союзів. Керівними органами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або секре¬таріат). До компетенції Генерально
ї асамблеї і Конференції належать питання визначення основних напрямів діяльності ВОІВ та їх змісту. Координаційний комітет є одночасно консультативним ор¬ганом з питань, що становлять загальний інтерес і виконавчим ор-ганом Генеральної асамблеї і Конференції. Четвертим органом є Секретаріат, який веде документацію та організаційні питання. ВОІВ є одним із найважливіших міжнародних органів, який до¬сить успішно впливає на роз
виток інтелектуальної власності у світі. ВОІВ розробляє і приймає широкомасштабні програми організації і розвитку співробітництва між різними державами у сфері промис¬лової власності шляхом надання конкретної допомоги в організації цієї роботи, заохочення раціоналізаторської і винахідницької діяль¬ності. Допомога країнам надається шляхом надання патентної ін¬формації, програм для законодавців
і працівників судової системи, юридичних консультацій, підготовки кадрів тощо. У сфері авторського права і суміжних прав ВОІВ розробляє По¬стійні програми розвитку авторського права і суміжних прав за за¬питами всіх країн, які цього потребують, у тому числі і тих, що роз¬виваються, надає допомогу в цій справі регіональним організаціям ВОІВ, консультує з цих питань. ВОІВ активно сприяє розвитку на¬ціонального законодавства з авторського права
і суміжних прав. ВОІВ та її органи надають країнам, які цього потребують, ефек¬тивну допомогу в підготовці кадрів, необхідних для організації ро¬боти з удосконалення авторського права і суміжних прав. Прово¬дяться тематичні зустрічі, семінари та інші форми навчання і пере-підготовки кадрів. Велика допомога надається законодавчій діяль¬ності у цій сфері. Значною є видавнича діяльність ВОІВ. Видаються численні інст¬рукції, проспекти, програми, підручники, нав
чальні посібники то¬що, а також зразки проектів відповідних законів та підзаконних ак¬тів. Значна допомога надається усім країнам шляхом видання текс¬тів міжнародних угод, договорів та конвенцій мовами світу та їх тлу¬мачення. Видаються глосарії термінів, що використовуються в зако¬ 558 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власти ті 559 нодавствах з авторського права і сум
іжних прав, збірника тексти за¬конів і нормативних актів з авторського права і суміжних прав При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу краї¬нам, шо розвиваються, особливо оргтехнікою, необхідною для ор¬ганізації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності. Працівники ВОІВ виїжджають на місця для надання конкретної допомоги в орга
нізації роботи національних відомств. Діяльність ВОІВ цілеспрямована, достатньо ефективна і корис¬на. Вона заслуговує на всіляке схвалення. Доречно підкреслити, шо одним з основних завдань ВОІВ є сприяння зростанню поваги до інтелектуальної діяльності в різних країнах. Саме поваги до творчої діяльності в багатьох країнах якраз і не вистачає. Доводиться дово¬дити необхідність стимулювання творчої діяльності будь-якими способами, оскільки без тв
орчості будь-який прогрес просто не¬можливий. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) Угода ТРІПС є складовою частиною Угоди СОТ (Світової ор¬ганізації торгівлі), яка набрала чинності з 1 січня 1995 р. Угода ТРІПС — це угода про торговельні аспекти інтелектуаль¬ної власності, об'єкти якої часто стають об'єктами торгівлі, у тому числ
і і міжнародної. Члени Угоди зобов'язані дотримуватися ЇЇ положень і застосову¬вати режим, передбачений нею, до осіб інших держав, яких в Угоді прийнято називати «громадяни». Цим терміном позначаються фі¬зичні і юридичні особи. До інтелектуальної власності за Угодою належать усі категорії ін¬телектуальної власності, що є предметом авторських і суміжних прав, товарних знаків, географ
ічних зазначень, промислових зразків, па¬тентів, компонування інтегральних мікросхем і закритої інформації. Основним принципом Угоди є принцип національного режиму, за яким громадяни однієї країни-члена користуються в іншій краї-ні-члені таким самим правовим режимом як і її громадяни щодо РОЗДІЛ 16 охорони права інтелектуальної власності. До уваги беруться лише ті винятки, що встановлені м
іжнародними угодами. Другим принципом Угоди є принцип найбільшого сприяння, який встановлює, що будь-які переваги, пільги, привілеї або імуні¬тет, надані членом Угоди громадянам будь-якої іншої держави (не¬залежно від членства), надаються невідкладно і безумовно громадя¬нам усіх країн-член і в за можливими окремими винятками. Угодою встановлені обов'язкові стандарти параметрів окремих об'єктів інтелектуальної власності.
Ці стандарти мінімальні, але держави, що приєдналися до Угоди, нижче зазначених у ній пара¬метрів опускатися не можуть. Частина II Угоди ТРІПС якраз і ви¬значає ці стандарти, що стосуються наявності, обсягу і використан¬ня прав інтелектуальної власності. Це означає, що в країні-члеці Угоди громадяни мають бути наділені передбаченими
Угодою пра¬вами. Обсяг зазначених прав має бути не вужчим за визначений Угодою. Чинне законодавство країни-члена Угоди має забезпечити реальне виконання зазначених прав. Зрозуміло, що йдеться про права у сфері інтелектуальної власності. Угода ТРІПС визначає конкретні параметри щодо восьми об'єк¬тів інтелектуальної власності: 1) авторського права і суміжних прав; 2) товарних знаків; 3) географічних зазначень; 4)
промислових зраз¬ків; 5) патентів; 6) топологій інтегральних мікросхем; 7) охорони закритої інформації; 8) контролю за антиконкурентною практикою через договірні ліцензії. В основу зазначених стандартів були покладені основні принци¬пи і засади Паризької конвенції про охорону промислової власності і Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наприклад, Угодою
ТРІПС передбачається, що охорона авторсько¬го права і суміжних прав має здійснюватися протягом не менше як 50 років від дати першої публікації, здійсненої за згодою автора. Щодо суміжних прав Угода приписує своїм членам надавати право виконавцям забороняти будь-який запис, якщо виконання не при¬значене для фонограми. Виробники фонограм повинні мати право дозволяти чи забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Строк охорони сумі
жних прав повинен бути не менше 50 років від кінця календарного року, в якому було зроблено запис або здійснено виконання, і для організацій мовлення — не менш як 560 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 364-414 561 20 років, рахуючи від кінця календарного року, в якому відбулася передача. Стандарти встановлені щодо кожного із перерахованих об'єктів інтелектуальної власності. Слід лише звернути увагу на окремий об'єкт промислової власност
і, який в Угоді позначений терміном «патенти». Цим терміном в Угоді позначаються об'єкти промисло¬вої власності, які у чинному законодавстві України позначаються термінами «винаходи» і «корисні моделі». Україна має приєднатися до Угоди ТРІПС. Чинне законодавст¬во України про інтелектуальну власність відповідає вимогам зазна¬ченої Угоди. Значна частина Угоди присвячена захисту прав інтелектуальної вла
сності. У ній передбачені загальні цивільно-правові і криміналь¬но-правові способи захисту прав інтелектуальної власності. Стат¬тя 41 Угоди проголошує, що законодавства всіх країн-членів Угоди мають обов'язково у своїх національних законодавствах передбачи¬ти ті засоби і способи захисту прав інтелектуальної власності, що передбачені Угодою. При цьому передбачаються запобіжні та тер¬мінові
і невідкладні заходи. Угода проголошує, що процедури, які стосуються захисту прав інтелектуальної власності, мають бути справедливими і рівними для всіх. Вони мають бути достатньо демократичними і доступними. Органи судової влади повинні мати право вимагати від поруш¬ника відшкодування завданих його порушенням збитків у розмірі, який би повністю компенсував заподіяну шкоду. Порушник права інтелектуально
ї власності повинен бути зобов'язаний компенсува¬ти власнику інтелектуальної власності витрати, які він поніс на оп¬лату юридичних послуг. Угода передбачає також можливість у від¬повідних випадках дозволяти судовим органам стягнення прибутку та (або) відшкодування встановлених раніше збитків навіть у ви¬падках, коли порушник несвідомо або маючи достатні підстави шоб знати, брав участь у порушенні. З метою створення ефективного запобіжного засобу проти пору¬шення прав інтелектуальної власності судові
органи повинні бути наділені правом: — без будь-якої компенсації виводити з комерційних каналів то¬вари, щодо яких були допущені порушення; РОЗДІЛ 16 — якщо це не суперечить конституційним засадам, виносити рішення про знищення товарів, вироблених з порушенням прав ін¬телектуальної власності; — виведення з комерційних каналів без будь-якої компенсації матеріалів та обладнання, які були значною мірою використані для: виготовлення контрафактних товарів, що
порушують право інте¬лектуальної власності. При розгляді таких справ слід враховувати адекватність пору¬шення та застосованих до порушника санкцій, а також інтереси третіх осіб. Викликає заінтересованість така вимога Угоди. Країни-члени Угоди можуть передбачати у своєму національному законодавстві право судів вимагати від порушника інформації про третіх осіб, які зддіяні у виробництві та розповсюдженні товарів
і послуг, що по¬рушують право власності на знак, а також про їхні канали розпо¬всюдження. Цікавою є норма Угоди про відшкодування відповідачу. Відпо¬відно до цієї норми відповідач, до якого на вимогу власника об'єкта інтелектуальної власності були вжиті запобіжні заходи, шо безпід¬ставно обмежили відповідача в його правах або зовсім позбавили їх, внаслідок чого йому були завдані певні збитки, має право вимага¬ти компенсацію за шкоду, заподіяну внаслідок такого з
ловживан¬ня, у тому числі витрати на адвоката. Угода також передбачає певні адміністративні процедури захис¬ту прав інтелектуальної власності. Зазначені норми передбачені ЦК України та іншими законами про інтелектуальну власність. 16.2. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня
1886 р. Ця Конвенція багато разів переглядалася і останній раз — у Па¬рижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2 жовтня 1979 р. Багаторазо¬вий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися роз¬ 562 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 36*4-414 563 витком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяль¬ності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення м
іж¬народної охорони творів науки, літератури і мистецтва. У преамбулі Бернської конвенції проголошується її мета: охоро¬няти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, пра¬ва авторів на їхні літературні і художні твори. Держави, що підпи¬сали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охоро¬ни прав авторів на їхні літературні і художні твори. Основними засадами зазначеної Конвенції є: 1) національний режим, відповідно до якого твори, створен
і в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам; 2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого націо¬нальний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тоб¬то охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського письменника, видан
ий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є члена¬ми Паризького Союзу; 3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору. Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-як
і твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися на¬ціональним законодавством і яким надається охорона даною Кон¬венцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого науково¬го чи художнього рівня, жанру, призначення тощо. Стаття 2 Кон¬венції проголошує, що терміном «літературні і художні твори» охоплюються усі твори у сфері науки, літератури
і мистецтва. Проте національні законодавства можуть містити певні категорії творів, які не охороняються законом. Національні законодавства мають навести чіткий і вичерпний перелік творів, яким правова охорона не надається. РОЗДІЛ 16 Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригіналь¬ними творами. Національні законодавства мають визначати право¬вий режим офіц
ійних текстів законодавчого, адміністративного і судового характеру. Збірники літературних і художніх творів, на¬приклад, енциклопедії і антології, що є результатом інтелектуальної творчості за підбором і розташуванням матеріалів, охороняються як твори без шкоди правам авторів творів, що ввійшли до зазначених збірників. Усі ці твори користуються охороною в кожній із країн-член
ів Союзу. Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання право¬вої охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча цього терміна Конвенція не вживає. Вона передбачає, що у разі, коли невідомо, хто є автором твору, але є підстави гадати, що автором цього твору є громадянин країни-члена Союзу, законодавець цієї країни може призначити відповідний компетентний орган, який має здійснювати захи
ст прав такого автора. Суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва визна¬ються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори за умови, що їх автори є громадянами однієї із країн-членів Союзу або вони мають постійне місце прожи¬вання у ній. Під випущеними у світ творами слід розуміти такі, що випущен
і зі згоди автора, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, придатній задовольнити розумні потреби публіки, враховуючи характер твору. Не є випуском твору представлення драматичного, музично-дра¬матичного чи кінематографічного твору, виконання музичного тво¬ру, публічне читання літературного твору, сповіщення по проводах або передача в ефір літ
ературних чи художніх творів, показ творів мистецтва і спорудження твору архітектури. Твір вважається випущеним у світ одночасно в кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом трид¬цяти днів після першого його випуску. Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів. До особистих немайнових прав за Конвенцєю на¬ 564 Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власнім 11 56
5 лежить право авторства і право протидіяти будь-якому перекручен¬ню твору, Його спотворенню, а також будь-якому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Майновими правами авторів є право на переклад, право на від¬творення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (шо вклю¬чає будь-який звуковий або візуальний запис (ст. 9 Конвенції), пра¬во на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і му¬зичних твор
ів (ст. 11), право на передачу в ефір або публічне спо¬віщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата (ст. 11 ), право на публічне читання (ст. 11,ег), право на переробку, аранжування та інші зміни твору (ст. 12), право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст. 14). Так зване право «часткової участі», пе¬редбачене ст. 14,ег (щодо оригіналів творів мистецтва
і оригіналів рукописів), є факультативним і застосовується лише тоді, коли це допускається законодавством країни, до якої належить автор. Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, шо законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона. Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора
і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване «вільне використання». Паризький акт Бернської конвенції. Бернська конвенція, незважа¬ючи на численні ЇЇ перегляди, у певних своїх принципових поло¬женнях не відповідала тим соціально-економічним і політичним змінам, що сталися у світі. Тому в 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певн
і пільги для країн, що розвиваються. Країн, що стали незалеж¬ними, стало багато і з ними не можна було не рахуватися. Пере¬дусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги шодо перекладу і відтворення творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загаль¬ного правила про виключність прав автора.
Були передбачені РОЗДІЛ 16 обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам. Всесвітня конвенція про авторське право Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 р переглянута в Парижі 24 липня 1971 р. Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені кр
аїни Західної Європи. її членами не були США та ряд інших країн. США з їх потужною поліграфічною промисловістю та вели¬чезним книжковим ринком, таким чином, випадали з орбіти Берн-ської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжна¬родною конвенцією з авторського права. Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є
істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Же¬невська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, лі¬тератури і мистецтва, що підпадають під її охорону. Немає у цій Конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. 1 наводиться лише примірний перелік тво¬рів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під правову охо¬рону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори приклад¬
ного мистецтва і фотографії. Всесвітня конвенція також базується на принципі національно¬го режиму. Кожна держава-член Всесвітньої конвенції надає іно¬земним авторам таку саму охорону, як і власним авторам. Ця Кон¬венція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх націо¬нальних законодавствах містять норми щодо формальностей. Кон¬венція прийня
ла компромісне рішення, за яким формальності, пе¬редбачені національним законодавством (депонування примір¬ників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними щодо будь-якого твору, що користується конвенційною охороною, якщо будуть до¬тримані формальності, встановлені самою Конвенцією. Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора. На відміну від 56
6 Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 567 Бернської ця Конвенція не передбачає охорони особистих немая-нових прав. На Паризькій конференції 1971 р. з приводу цієї про¬блеми точилася тривала дискусія. Проте позитивного рішення не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не виз¬нають особистих немайнових прав.
Досить детально Всесвітня конвенція регламентує право на пе¬реклад. Стаття V Конвенції проголошує: «Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск у світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції». Проте кожна держава, що є членом Конвенції, може своїм внут¬рішнім законодавством обмежити право перекладу письмових тво¬р
ів відповідно до умов, визначених Конвенцією. Якщо автор протягом семи років від дня першого виходу в світ свого твору не випустив у світ перекладу і не дав дозволу на випуск у світ перекладу твору однією із мов даної держави, то компетент¬ний орган цієї держави має право видати будь-якому громадянино¬ві цієї держави ліцензію на переклад твору відповідною мовою. Пра¬во на переклад підлягає охороні в ус
іх державах-членах Конвенції. На Паризькій конференції було прийнято рішення включити до Всесвітньої конвенції правила щодо обмеження права на переклад. Суть цього нововведення полягає у тому, що відповідно до поба¬жань країн, які розвиваються, обмежується право на переклад авто¬ра твору і на розповсюдження шляхом видачі примусових ліцензій. Під випуском у світ Всесвітня конвенц
ія визнає відтворення в матеріальну форму примірників твору і надання необмеженому ко¬лу осіб можливості читати його або знайомитися з ним шляхом зо¬рового сприйняття. Статус країни, що розвивається, надається ООН за клопотанням цієї країни. Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охоро¬на не надається творам, які на момент набуття чинності Конвен¬цією, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена Конвенції. Конвенція встановлює спеці¬альний режим щодо невипущених у
світ творів. Автори таких творів користуються в державах-учасницях Конвенції, в яких вони про- розділ ?6 сять надати охорону їхнім творам, такими самими правами, що і вітчизняні автори неопублікованих творів. Проте охорона твору та¬кого автора надається за умови, що автор є громадянином держа¬ви, яка приєдналася до Конвенції. Водночас кожна держава-учас-ннця
Конвенції може у своєму національному законодавстві при¬рівняти таких авторів на своїй території до власних громадян. Правила Конвенції опубліковані твори поділяють на дві групи. Першу групу складають твори за принципом громадянства автора: твори, автор яких є громадянином держави-учасниці Конвенції, підлягають охороні незалежно від того, де вони опубліковані. Охо¬роні підлягають також твори, які вперше були опубл
іковані на те¬риторії країни, що не є учасницею Конвенції. Другу групу складають твори за принципом місця випуску у світ. Твори авторів, які є громадянами держави-учасниці Конвенції, охороняються незалежно від того, де вони були вперше випущені, навіть якщо це мало місце в країні, яка не є учасницею Конвенції. Якщо твір випущений на території держави-учасниці Конвенції, то він підлягає охороні на території кожної держави-учасниц
і Кон¬венції незалежно від того, громадянином якої держави є автор. Цим Всесвітня конвенція відрізняється від Бернської. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення («Римська конвенція») Бурхливий розвиток звуко- і відеозаписувальної техніки та тех¬нічних пристроїв для передачі звуків і зображень на далекі відстані зумовили виникнення ринку аудіо-
і відеопродукції. Цей ринок до¬сить інтенсивно і успішно розвивається і вже приносить великі прибутки його учасникам. Шоу-бізнес на ринку посідає одне із са¬мих прибуткових місць. Зазначені чинники зумовили необхідність створення системи правової охорони як на національному, так і на міжнародному рівні нових об'єктів інтелектуальної власності — об'єктів суміжних прав. Проблема охорони об'єктів суміжних прав на міжнародному рівні з середини минулого стол
іття постала настільки гостро, що вже у 1961 р. була підписана Конвенція, яку стали називати Римсь¬кою конвенцією. Особливість суміжних прав полягає у тому, що 568 Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власної і * 569 вони є правовою формою реалізації авторських прав. Отже, голов¬ною метою Римсько
ї конвенції с охорона суміжних прав. Це пер¬ша міжнародна угода такого виду. Перша стаття Римської конвенції визначає, що охорона суміжних прав має здійснюватися в такий спосіб, щоб не зашкодити авторським правам. Об'єктами охорони Конвенції є права на виконання, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на свої передачі (програми). Суб'єктами зазначених прав є виконавці, виробники фонограм та
організації ефірного мовлення. Конвенція передбачає можли¬вість надання охорони суб'єктам суміжних прав незалежно від то¬го, чи охороняються літературні і художні твори, використані вико-навцями, виробниками фонограм та організаціями ефірного мов¬лення. Членами Римської конвенції можуть стати лише члени Бернсь¬кої або Всесвітньої конвенції, які є і членами ООН. Основним принципом Конвенції є принцип національного режиму, за яким
виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мов¬лення з однієї держави-учасниці Конвенції в іншій державі-учас¬ниці надається така сама правова охорона, як і власним громадя¬нам та юридичним особам. Проте Конвенція встановлює мінімаль¬ний рівень охорони, нижче якого опускатися не дозволяє. Римська конвенція визначає чіткі критерії застосування націо¬нального режиму. Національний режим виконавцям надається за таких умов: — виконання має місце в іншій договірній державі; — воно включене до фоногра
ми, що охороняється Конвенцією; — виконання транслюється в живому виконанні у передачі, що є об'єктом правової охорони Конвенції; — незалежно від того, до якої держави належить виконавець, де мало місце виконання. Національний режим надається виробнику, якшо він є громадя¬нином іншої договірної держави (критерій національності) або пер¬ша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (критерій ф
іксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена у світ в іншій договірній державі (критерій випуску у світ). РОЗДІЛ 16 Національний режим організаціям ефірного мовлення надається за умови, що постійне місцезнаходження цієї організації перебуває в іншій договірній державі (принцип національності) або, якщо пе¬редача транслювалася з передавача, розташованого в іншій договір¬ній державі, незалежно від розташування початкової організації ефірного мовлення (
принцип територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач лише у тому разі, якщо умови національності і територіальності за¬довольняються щодо однієї і тієї самої договірної держави. Виконавці мають право дозволяти чи забороняти: — передачу в ефір або сповіщення до загального відома живого виконання; — здійснення запису незафіксованого виконання; — відтворення фіксації виконання за умови, що початкова фік¬сація була здійснена
без згоди виконавця або відтворення здійсню¬ється з метою, недозволеною Конвенцією або виконавцем. Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти чи забороняти: — одночасну ретрансляцію їх передач; — фіксацію їх передач; — відтворення недозволених фіксацій їх передач або відтворен¬ня законних фіксацій з протизаконною метою; — спов
іщення до загального відома їх телевізійних передач за допомогою приймачів, встановлених у місцях, доступних для публі¬ки, за плату. Римська конвенція містить також і певні обмеження прав вико¬навців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. Де¬які з них встановлені самою Конвенцією, деякі встановлюються на¬ціональним законодавством договірної держави.
Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років, починаючи від кінця року, в якому була здійснена фіксація, що стосується фонограм і виконання, включених до них; або мало місце виконання щодо виконань, не включених до фонограм; або щодо радіо- і телепередач часу такої передачі. 570 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності — ■—σ
2; і Римська конвенція є першим міжнародним документом у галузі суміжних прав, що активно розвиваються і тому потребують більш детального правового опосередкування. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971 р. Прийняття цієї Конвенції, відомої як Конвенція про фоногра¬ми, було зумовлено зростаючими масштабами незаконного відтво¬рення фонограм, що має місце в
усьому світі. Конвенція визначи¬ла чіткі поняття: 1) «фонограма» — виключно звуковий запис звуків; 2) «виробник фонограми» — будь-яка фізична чи юридична осо¬ба, яка першою здійснила запис звуків на фонограмі; 3) «копія» — матеріальний носій, що містить звуки, записані безпосередньо чи опосередковано з фонограми, і який містить всю або значну частину звуків, записаних на цій фонограмі; 4) «розповсюдження серед публіки» — будь-який акт, засобом яког
о копії безпосередньо чи опосередковано пропонуються публі¬ці взагалі або будь-якій її частині Кожна держава-учасниця зобов'язується охороняти виробників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від вироб¬ництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій кожного разу, коли згадане виробництво чи ввезення здійснюють¬ся з метою їх розповсюдження серед публіки, а також від розпов¬сюдження цих копій серед публіки. Строк охорони прав виробників фонограм визначається націо¬на
льним законодавством кожної держави-учасниці Конвенції. Держави-учасниці Конвенції можуть у своїх національних зако¬нодавствах передбачати і певні обмеження прав виробників фоно¬грам, що можуть бути такими, які встановлені цим законодавством для авторів творів. Проте обов'язкові ліцензії можуть бути передба¬чені лише у тому разі, якщо дотримані такі умови: — відтворення призначається для використання виключно для навчання або наукових досліджень; — ліцензія д
ає право відтворення лише на території держави-учасниці, компетентні органи якої надали ліцензію і вона не поши¬рюється на експорт копій; 571 РОЗДІЛ 16 - відтворення, здійснене на підставі ліцензії, зумовлює право на справедливу винагороду, що визначається зазначеним органом з урахуванням, поряд з іншим, кількості копій, що будуть вироблені
Норми цієї Конвенції не можуть бути витлумачені таким чином, що обмежують або завдають шкоди охороні інтересів авторів-вико-навців, виробників фонограм або органів радіомовлення. Кожна із держав-учасниць визначає межі дії охорони інтересів авторів-вико-навців, виступи яких записані на фонограму, а також умови, за яких вони можуть користуватися такою охороною. Держава-учас-ниця не зобов'язана дотримуватися норм Конве
нції щодо фоно¬грам, які були записані до набуття чинності цією Конвенцією на території даної держави. Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної влас¬ності збирає і публікує інформацію щодо охорони фонограм. Кож¬на держава-учасниця безвідкладно повідомляє Міжнародному бю¬ро про усі нові закони та офіційні тексти, що стосуються охорони фонограм. Договір ВОІВ з виконання і фонограм Договір ВОІВ прийнятий дипломатичною конференцією
з дея¬ких питань авторського права і суміжних прав 2—20 грудня 1996 р. в Женеві. Його прийняття зумовлене необхідністю подальшого удо¬сконалення міжнародно-правової охорони виконань і фонограм. Стаття 1 цього Договору проголошує, що він ні в якій мірі не при-меншує значення Римської конвенції. Охорона, шо надається за цим Договором, ніяким чином не
завдає шкоди охороні авторсько¬го права на літературні і художні твори. Договір містить визначення деяких понять для цілей цього До¬говору: 1) виконавці — це актори, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, які грають роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, інтерпретують або іншим чином вико¬нують літературні, мистецькі або фольклорні твори; 2) фонограма — це запис звуків виконан
ня або інших звуків, або відображення звуків, крім звуків у формі запису, що включений до кінематографічних або аудіовізуальних творів; 572 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 573 3) запис — цс втілення звуків або їх відображень, що дозволяють їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відпо¬відних пристроїв; 4) виробник фонограми — це фізична або юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповід
ає за перший запис звуків вико¬нання чи інших звуків або відображень звуків; 5) опублікування запису виконання або фонограми — це пропо¬зиція запису виконання або фонограми публіці зі згоди право во¬лодільця і за умови, шо примірники пропонуються публіці в розум¬ній кількості; 6) ефірне мовлення — це передача засобами бездротового зв'яз¬ку звуків зображень і звуків або їх відображень для сприйняття публікою; така передача, що здійсню
ється через супутник, також визнається ефірним мовленням; передача кодованих сигналів буде ефірним мовленням, якщо засоби декодування надаються публіці організацією або з її згоди; 7) сповіщення для загального відома виконання або фоногра¬ми — це передача для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення, звуків виконання або відображень звуків, записаних на фонограму. Для цілей ст. і
5 Договору «сповіщення для загального відома» включає доведення звуків або відображень звуків, записа¬них на фонограму, до слухового сприйняття публікою. В основі Договору лежить національний режим, за яким його сторони надають охорону, передбачену Договором, виконавцям і виробникам фонограм, які є громадянами інших сторін Договору. Особливістю цього Договору є те, що він надає охорону
і осо¬бистим немайновим правам виконавців. Виконавці мають право вимагати визнання себе виконавцями, а також протидіяти будь-яким перекрученням або спотворенням чи іншій зміні своїх вико-нань, що можуть нанести шкоду репутації виконавця. Виконавці наділяються виключним правом щодо своїх виконань дозволяти: — ефірне мовлення і сповіщення для загального відома своїх не-записаних виконань, за винятком випадків, коли виконання уже передавалося в ефір; ~ запис своїх незаписаних ви
конань. РОЗДІЛ 16 Виконавці користуються також виключним правом дозволяти пряме або побічне відтворення своїх виконань, записаних на фоно¬грами, будь-яким чином і в будь-якій формі. Виконавці мають ви¬ключне право на розповсюдження записів своїх виконань, на про¬кат своїх виконань, на доведення своїх виконань для загального сповіщення публіки. Права виробників фонограм. Виробники фонограм також наділя¬ються виключним правом на відтворення, розпо
всюдження та про¬кат примірників своїх фонограм, а також робити фонограми до¬ступними для публіки. Виконавці і виробники фонограм користуються правом на одно¬разову і справедливу винагороду за пряме чи побічне використан¬ня фонограм, опублікованих з комерційною метою, для ефірного мовлення чи будь-якого сповіщення для загального відома. Національні законодавства сторін Договору можуть містити нор¬ми щодо обмежень прав виконавців і виробників фонограм або
ви¬нятки з них. Строк охорони прав для виконавців за Договором встановлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому виконання було записано на фонограму. Строк охорони прав виробників фонограм за Договором вста¬новлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому фонограма бу¬ла опублікована. Якщо публікації фонограми не було — то протя¬гом 50 років з моменту запису фонограми. Договір ВОІВ про авторське право Договір ВОІ
В прийнятий Дипломатичною конференцією з пи¬тань авторського права і суміжних прав у грудні 1996 р. Дипломатична конференція з метою подальшого удосконалення системи міжнародно-правової охорони авторських прав на літера¬турні і художні твори щдтшсала цей Договір 20 грудня 1996 р. До нього включені деякі нові міжнародні правила, дано більш чітке тлумачення деяких існуючих правил.
Договір врахував також глибо¬кий розвиток і зближення інформаційних і комунікаційних техно¬логій та їх вплив на створення і використання літературних і худож¬ніх творів. Наведені чинники зумовлюють ще більшу необхідність посилення авторсько-правової охорони як основного стимулу до 574 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власні»: ґі 575 літературної і художньої творчості.
Водночас не можна не рахува¬тися з необхідністю урівноважувати інтереси і права авторів з інте¬ресами широкої публіки. Цей Договір є спеціальною угодою шодо ст. 20 Бернської кон¬венції про охорону літературних і художніх творів. Договір уточнює, шо авторсько-правова охорона поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні кон¬цепції як такі. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Комп
іляції даних чи іншої інформації у будь-якій формі, шо за підбором і розташуванням є результатом інтелектуальної твор¬чості, охороняються. Проте охорона не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає яке-небудь авторське право, шо сто¬сується даних чи інформації, шо складають зміст у компіляції. Договір наділяє авторів літературних і художніх творів виключ¬ним правом дозволяти доведення до
загального відома оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі у власність. Ці ж автори користуються виключним правом на прокат комп'ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах. Проте це правило не поширюється на комп'ютерні програми, якщо програма не є основним об'єктом прокату, і на кінемато¬графічні твори, якшо такий прокат не призводить до широкого копіювання цих творів, що може завдати істотної шкоди вик
люч¬ному праву на відтворення. Автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке сповіщення своїх творів до загального відома по проводах або засобами бездротового зв'язку, включаючи доведення своїх творів до загального відома таким чином, що пред¬ставники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів із будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми
сигналів, що передаються через суііутники (1974 р.) Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної держави-учасниці Конвенції вживати належних заходів щодо запобігання незаконно¬му розповсюдженню на своїй території чи зі своєї території будь- РОЗДІЛ 16 якого несучого програми сигналу, що передається через супутники. Розповсюдження визнається незаконним, якщо на нього не було одержано дозвіл від організаці
ї, за загальним правилом, радіо- або телемовної організації, що прийняла рішення про складові елемен¬ти програми. Цей обов'язок існує щодо організацій, які виступають як «громадяни» держави-учасниці Конвенції. Проте положення цієї Конвенції не застосовуються, коли роз¬повсюдження сигналів здійснюється із суттутників прямого мов¬лення. Угода про співробітництво у сфері авторського права
і суміжних прав підписана 24 вересня 1993 р ратифікована Верховною Радою України 27 січня 1995 р. Враховуючи сучасну роль авторського права у формуванні націо¬нального культурного потенціалу в міжнародному культурному об¬міні, а також у розвитку рівноправних міждержавних торговельно-економічних відносин, необхідність співробітництва в галузі взаєм¬ного культурного обміну культурними ц
інностями шляхом викори¬стання творів науки, літератури і мистецтва з метою визначити умови і порядок взаємної охорони авторського права і суміжних прав, держави СНД (далі — держави-учасниці) підписали цю Угоду. Передусім держави-учасниці взяли на себе зобов'язання забез¬печити на своїх територіях виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із участі колишнього СРСР у Всесвітній конвенції про авторське право (
1952 р.). Зазначені в Угоді держави-учасниці застосовують Всесвітню конвенцію про авторське право (1952 р.) у відносинах між собою як до творів, створених після 27 травня 1973 р так і до творів, які за законодавством держав-учасниць охо¬ронялися до цієї дати, на тих самих умовах, що встановлені зако¬нодавством щодо своїх авторів. За національним законодавством держав-учасниць встановлюються строки охорони авторського пра¬ва
і суміжних прав. Держави-учасниці взяли на себе зобов'язання вжити необхідних заходів щодо розробки і прийняття законопроектів, які мають за¬безпечити охорону авторського права і суміжних прав на рівні ви¬мог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх тво¬ 57і _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 37*4-414 577 рів, Женевської конвенції про охорону виробників фонограм в
ід незаконного відтворення їх фонограм, Римської конвенції про охо¬рону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. Держави-учасниці зобов'язалися проводити сумісну роботу щодо боротьби з незаконним використанням об'єктів авторського права і суміжних прав і через свої компетентні органи сприяти роз¬робці конкретних програм і заходів. Вони будуть також сприяти створенню і функціонуванню національних авторсько-правових ор¬ганізацій у сфе
рі управління авторськими правами на колективній основі, шляхом укладення цими організаціями між собою угод про співробітництво. Держави-учасниці мають вирішити у відповідних угодах питан¬ня про уникнення подвійного оподаткування авторської та іншої винагороди, визначити порядок взаємних розрахунків і сприяти їх своєчасному здійсненню. Цю Угоду підписали
11 держав СНД. 16.3. Міжнародно-правова охорона промислової власності Результатом науково-технічної діяльності є промислова влас¬ність, яка в сучасних умовах складає основу економіки. Тепер уже ні в кого не викликає сумніву, що там, де вищий рівень науково-технічної діяльності, там вищий рівень виробництва, там економіка країни потужніша. Ці чинники зумовлюють необхідність удосконалення правової охорони об'єктів промислово
ї власності не тільки на національно¬му рівні, а й на міжнародному, оскільки ці об'єкти стали досить цінним товаром і на міжнародному ринку. Попит на цей товар постійно зростає, адже він зумовлюється інтенсивним розвитком промисловості і економіки в цілому. Проблеми правової охорони промислової власності в кінці XIX ст. настільки загострилися, що змусили економічно розвинені країни Європи шукати нові і більш е
фективні засоби міжнародно-право¬вої охорони промислової власності. Першим міжнародно-правовим документом стала Паризька кон¬венція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. На РОЗДІЛ 16 сьогодні Паризька конвенція є основним міжнародно-правовим до¬кументом, який визначає засади всіх інших міжнародно-правових документів, шо стосуються охорони промислової власност
і. Зазна¬чена Конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в лютому—березні 1984 р. Станом на 1995 р. учасниками Паризь¬кої конвенції були 131 держава, у тому числі й Україна. Об'єктами охорони Паризька конвенція проголосила об'єкти промислової власності в самому широкому значенні — це винахо¬ди, корисні моделі, товарні марки і промислові зразки, комерційні найменування, географічні зазначення і найм
енування місць похо-дження товарів. Основні засади Паризької конвенції можна умовно поділити на чотири групи: 1) національний режим; 2) право пріоритету; 3) за¬гальні положення; 4) адміністративні повноваження Конвенції. За першим принципом національного режиму Конвенція визна¬чила правило, за яким патентовласнику однієї держави-учасниці в іншій державі-учасниці надається така сама правова охорона, як
і власним громадянам. За загальним правилом патент, виданий в од¬ній країні, має силу лише у межах цієї країни. Для одержання пра¬вової охорони об'єкта промислової власності в іншій країні цей об'єкт треба там запатентувати. Якщо ж об'єкту промислової влас¬ності потрібно надати охорону в кількох країнах, то в усіх цих країнах зазначений об'єкт треба запатентувати. Часто це потрібно було робити одночасно, що фізично просто неможливо. Процедура патентув
ання об'єкта промислової власності в зарубіжних країнах досить трудомістка, копітка тривала і дорога. Це була і є на сьо¬годні одна із досить серйозних проблем правової охорони об'єктів промислової власності в міжнародному масштабі. Паризька конвенція зробила лише перший крок у цьому напря¬мі. Вона визначила національний режим, за яким іноземний патен-товласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, шо і її власні
громадяни. Патент все ж залишається та¬ким, що має територіальний характер. Для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону. 578 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 37 4-414 579 Проте пошуки міжтериторіального патенту продовжуються і хо¬ча повільно та все ж просуваються вперед. Уже зараз із загального правила про необхідність патентування в кожній країн
і, де перед¬бачається одержати охорону, є 7 винятків. В Європі створене Євро¬пейське патентне відомство (Мюнхен), шо видає патент, який є чинним на території 17 європейських держав. Це — Австрія, Бель¬гія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Ліх¬тенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Португа¬лія, Франція, Швейцарія, Швеція. Істотно полегшується ре
єстрація знаків. Відповідно до Мад¬ридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків її перевагами мо¬жуть користуватися 43 держави. Відомство Бенілюкс реєструє зна¬ки з чинністю на території трьох держав — Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промис¬лових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави —
Бельгію, Ні¬дерланди і Люксембург. Африканська організація промислової власності чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 11 африкан¬ських держав (АРОПС, Хараре). Інша Африканська організація інте¬лектуальної власності (АОІВ, Яунде) чинність своїх патентів і реє¬страцій промислових зразків поширює на 14 африканських держав. Отже, виникає все більше міжтсриторіальних патентів та реєст¬рацій.
Цю тенденцію слід визнати прогресивною. Слід зазначити, що в Конвенції термін «громадянин» означає як фізичних, так і юридичних осіб. Принцип національного режиму відігравав і відіграє істотну роль у правовій охороні об'єктів про¬мислової власності. Він є одним із наріжних каменів системи, яка гарантує охорону не тільки права іноземців, а й є надійним засло¬ном проти будь-якої д
искримінації. Без цієї норми буває просто неможливо одержати правову охорону об'єктів промислової влас¬ності. Другим важливим принципом Конвенції є право на пріоритети. Право пріоритету означає, що заявка іноземного заявника в країні-учасннці Конвенції на об'єкт промислової власності повинна роз¬глядатися з пріоритетом раніше поданої заявки на цей самий об'єкт РОЗДІЛ 16 у краіні-учасниці походження об'єкта. Право пріоритету зберігаєть¬ся за заявником на винаходи протягом 12 місяців, для інших об'єк¬т
ів промислової власності — протягом 6 місяців. Наведемо такий приклад. Заявник України подав заявку на ви¬нахід до патентного відомства України І березня цього року. До па¬тентного відомства Франції 1 липня подав заявку громадянин Франції на такий самий винахід. У грудні цього самого року, а мо¬же навіть у лютому наступного року до патентного відомства Франції на цей винах
ід подав заявку заявник України. При такому збігу заявок заявка громадянина Франції французьким патентним відомством буде відхилена за відсутністю новизни, а заявка ук-раїнського заявника буде прийнята до розгляду. Право пріоритету, таким чином, дає можливість подавати заяв¬ку на об'єкт промислової власності в будь-яку країну-учасницю Конвенції чи в кілька країн-учасниць одночасно чи протягом року і його заявка не може бути відхилена на тій підставі, що вона втра¬тила новизну через раніше подану з
аявку. Проте заявка має бути подана у межах 12 місяців від дати першого подання заявки. Пра¬во пріоритету позбавляє заявника необхідності подавати заявку на один і той самий об'єкт промислової власності одночасно в кілька країн, у яких заявник бажає одержати правову охорону своєму об'єкту. Це дає йому можливість зважити, де заявнику варто патен¬тувати даний об'єкт, а де — недоцільно.
Загальні положення Конвенції, що стосуються патентів. Конвен¬ція передбачає ряд загальних положень щодо патентів, які є обов'яз¬ковими для країн-учасниць Конвенції. Першим таким положенням є положення про незалежність патентів, передбачене ст. 4м*. Воно означає, що патенти, видані на винахід в одній із країн-учасниць, повинні розглядатися як незалежні від патентів на винаходи, одер¬жані на т
і самі винаходи в інших країнах, включаючи країни-учас-ниці Конвенції. Це положення має велике практичне значення, яке полягає у то¬му, що патент, виданий в одній країні, ніяким чином не повинен впливати на видачу патенту на цей самий винахід в іншій країні. Звідси висновок — відмова у видачі патенту на винахід в одній країні не повинна бути підставою для відмови у видач
і патенту на 580 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуально» власності 581 цей самий винахід в іншій країні. Визнання патенту недійсним за законодавством однієї країни не може бути підставою для визнан¬ня патенту недійсним на цей самий винахід в іншій країні. Стаття 4 Конвенції передбачає загальну норму про право ви¬нахідника на згадування його імені у патенті на винахід. Стаття 5(А) Конвенції передбачає обов'язкові норми шодо вве¬зення об'єктів, невикористанн
я або недостатнього використання, а також примусових ліцензій. Ввезення патентоволодільцем у краї¬ну видачі патенту об'єктів, виготовлених у тій чи іншій країні Сою¬зу, не спричинює втрати прав, що засновані на ньому. Кожна країна-учасниця має право передбачити законодавчі за¬ходи щодо видачі примусових ліцензій на винаходи, що не вико¬ристовуються або використовуються навмисне недостатньо. Конвенція передбачає ряд положень, обов'язкових для держав-учасниць, що стосуються піль
г щодо сплати зборів за підтримання чинності патентів, використання винаходів у міжнародному транс¬порті та щодо винаходів, експонованих на міжнародних виставках. Зазначені загальні норми істотно посилюють ефективність пра¬вової охорони об'єктів промислової власності. Конвенція передбачає також ряд обов'язкових норм щодо товар¬них знаків. Слід зазначити, що в міжнародному обігу товарні зна¬ки посідають вагоме місце і тому інтере
с до них зростає. Зростають також і зловживання товарними знаками, чим і зумовлені обов'яз¬кові норми Конвенції щодо товарних знаків. Реєстрація знака може бути анульована у разі його невикорис¬тання або недостатнього використання протягом встановленого за¬конодавством строку без поважних причин. Одночасне викорис¬тання одного і того самого знака на однакових або схожих продук¬тах промисловими чи торговельними підприємствами, що визна-ються як сп
івволодільці знака відповідно до закону країни, де пе¬редбачається просити його охорону, не є перешкодою до реєстрації знака і ніяким чином не обмежує охорону, що надана зазначеному знаку в будь-якій країні Союзу, якщо таке застосування не вводить громадськість в оману і не суперечить публічним інтересам. Кон¬венція рекомендує країнам Союзу не реєструвати як знаки загаль¬новідомі знаки, що вже використовуються в іншій країні
Союзу. РОЗДІЛ 16 Такі самі обов'язкові правила встановлені щодо промислових зразків, комерційних найменувань, найменувань місць походження і зазначень походження та недобросовісної конкуренції. Конвенція проголошує правило, за яким країни Союзу зобов'язані охороняти промислові зразки. Комерційне найменування також підлягає пра¬вовій охороні в усіх країнах Союзу, але без обов'язкового подання заявки чи ре
єстрації незалежно від того, чи є воно торговельної марки чи ні. Паризька конвенція найменування місць походження і географічного зазначення походження відносить до об'єктів про¬мислової власності. Обидва ці об'єкти традиційно належать до більш широкого поняття географічних зазначень, проте практика їх розмежувала. Зазначення походження товарів включають будь-яке найменування, вказівку, позначення аб
о інший знак, що належить до даної країни або розташованого в ній місця, внаслідок чого створюється враження, що товари, марковані цим позначенням, походять із цієї країни або місця. Прикладами зазначення поход¬ження є назви країн (наприклад, Німеччина, Японія тощо) або міст (наприклад, Гонконг, Париж тощо), коли вони використані у това¬рах, щоб зазначити місце їх виготовлення чи походження. Найменування місць походження мають більш вузьке значення і можуть вважатися спеціальним видом зазначення походження. Найменуванн
ям місця походження є географічна назва країни, ре¬гіону або місцевості, що позначають продукт, у ній створений, якості і характеристики якого зумовлені виключно або особливо оточуючою географічною обстановкою, включаючи природний і людський чинники. Паризька конвенція до об'єктів промислової власності відносить і недобросовісну конкуренцію, оскільки остання тісно пов'язана з охороною цих об'єктів. Стаття 10Ь|Х зобов'язує країни Союзу забез¬печувати громадянам країн-член
ів Союзу ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Конвенція недобросовісною конкуренцією визнає будь-яку дію, що суперечить чесним звичаям у промислових та торговельних справах. Відповідно до Конвенції мають бути заборонені: 1) усі дії, здатні будь-яким способом викликати помилку щодо підприємства, продуктів або промислової чи торговельної діяль¬ності конкурента; 582 Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 583
2) неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяль¬ності, здатні дискредитувати підприємство, продукти або промис¬лову чи торговельну діяльність конкурента; 3) вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману громадськість щодо ха¬рактеру, способу виготовлення, властивостей, придатності для за¬стосування або якості товарів. Група положень
Паризької конвенції стосується її адміністра¬тивних та фінансових функцій. Зокрема, положення визначають органи Паризького союзу, його фінанси, порядок внесення попра¬вок до Конвенції та її перегляду, а також норми про спеціальні уго¬ди, участь у Конвенції та порядок розгляду спорів. Договір про патентну кооперацію (РСТ) підписаний у Вашингтоні 19 червня 1970 р переглянутий 2 жовтня 1979 р. і 3 лютого
1984 р. Держави-учасники цього Договору (Договірні Держави) утворю¬ють Союз для співробітництва у галузі подачі заявок на охорону ви¬находів, проведення за ними пошуку та експертизи, а також надан¬ня спеціальних технічних послуг. Договір про патентну кооперацію визначає спеціальну процеду¬ру розгляду міжнародних заявок на охорону винаходів. Заявка на охорону винаходів у будь-якій договірній державі може подаватися відповідно до цього Договору як міжнародна заявка.
Міжнародна заявка повинна містити заяву, опис винаходу, один або кілька пунктів формули винаходу, одне або кілька креслень (якщо це не¬обхідно) і реферат. Міжнародна заявка має бути складена встановленою мовою, відповідати встановленим вимогам щодо її оформлення, а також щодо єдності винаходу. Безперечно, заявка має бути оплачена вста¬новленим збором. Міжнародна заявка здебільшого подається до національно¬го відомства, яке виступає як приймаюче відо
мство. У Західній Європі це — Європейське патентне відомство та інші регіональні відомства. РОЗДІЛ 16 Після формальної перевірки і встановлення дати міжнародно подання одержуюче відомство пересилає один примірник міжг родної заявки до Міжнародного бюро ВОІВ («реєстраційний при¬мірник»). Другий примірник («копія для пошуку»)надсилається до Міжнародного пошукового органу.
Третій примірник залишається в одержуючого відомства, яке збирає всі передбачені Договором збори і переказує збір за пошук до Міжнародного пошукового ор¬гану, а міжнародний збір — до Міжнародного бюро. Подана міжнародна заявка стає об'єктом «міжнародного пошу¬ку», який може здійснюватися одним із національних патентних ві¬домств (Австралії, Австрії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, США, Японії), яким надано статус міжнародного пошук
ового ор¬гану, а також Європейським патентним відомством. Міжнародний патентний пошук має своєю метою виявити всі ві¬домості, що стосуються міжнародної заявки на винахід, починаючи від 1920 р. Для цього мають бути використані всі доступні джерелі Результати міжнародного пошуку подаються у звіті про міжна¬родний пошук, який передається заявникові через чотири-п'ять мі* сяців від дати подання м
іжнародної заявки. Звіт про цей пошук на¬дає заявникові можливість правильно оцінити свої шанси. Звіт про міжнародний пошук включається до міжнародної публі¬кації міжнародних заявок. Міжнародна публікація служить двом ос¬новним цілям: розкрити сутність винаходу науково-технічній гро¬мадськості і встановити обсяг охорони, яку передбачається одержа¬ти. Міжнародна публікація здійснюється Міжнародним бюро у формі брошури, шо містить титульний лист з бібліогра
фічними да¬ними, поданими заявником, а також присвоєний Міжнародним по¬шуковим органом індекс Міжнародної патентної класифікації (МПК), реферат, опис, формули, креслення і звіт про міжнародний пошук. Якщо формули міжнародної заявки виправлені, то публіку¬ються як заявлені, так і виправлені формули. Після одержання заявником звіту про м
іжнародний пошук він має зважити, чи варто йому проводити міжнародну попередню ек¬спертизу, яка проводиться лише за заявою заявника. Міжнародні органи попередньої експертизи призначаються Асамблеєю Союзу 584 К$уУ _ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 585 РСТ з числа Міжнародних пошукових органів, за винятком іспан¬ського відомства з патент
ів і товарних знаків. Вибране відомство, яким є національне відомство держави чи національне відомство, що діє від імені держави, вибраної заявни¬ком, одержує результати міжнародної попередньої експертизи через Міжнародне бюро. Після публікації міжнародної заявки, але не піз¬ніше 19 місяців від дати пріоритету, Міжнародне бюро розсилає міжнародну заявку зазначеним відомствам. Подальший розгляд міжнародної заявки буде залежати від волі з
аявника. На підставі одержаних результатів міжнародної попередньої експертизи заяв¬ник має вирішити питання про доцільність подальшого розгляду заявки. Адже система РСТ є тільки системою упорядкування по¬дання міжнародної заявки, а не видачі патенту. Видача патенту є виключно функцією зазначених відомств, тобто національних ві¬домств тих держав-членів Договору, в яких заявник передбачає одержати охорону свого винаходу. Страсбурзька угода про
Міжнародну патентну класифікацію (1971 р.) (Угода про МПК). Будь-який облік об'єктів промислової власності, зокрема винахо¬дів, їх реєстрація чи патентування просто неможливі без певної кла¬сифікації. Бурхливий розвиток науки і техніки щороку породжує все більше різноманітних науково-технічних досягнень. Тому виникла ідея всі ці результати науково-техн
ічної творчості певним чином згрупувати, тобто класифікувати, щоб полегшити їх облік. У 1971 р. 29 держав підписали Угоду про міжнародну патентну класифікацію у м. Страсбург. У 1979 р. до цієї Угоди були внесені поправки. Зазначеною Угодою була заснована Міжнародна патентна кла¬сифікація (МПК), відповідно якої галузь техніки була поділена на вісім основних розділів, шо містять у собі приблизно 67 тисяч дріб¬них рубрик. Кожній рубриц
і присвоєно спеціальний символ, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Відповідним символом позначається будь-який патентний доку¬мент. За останні 10 років кількість зазначених документів щорічно досягає одного мільйона. РОЗДІЛ 16 Національні чи регіональні патентні відомства при публікації патентних документів проставляють на ньому відповідний символ. Значення МПК важко переоцінити. Без не
ї в сучасних умовах просто не обійтися. МПК необхідна органам, що проводять патент¬ну чи будь-яку іншу науково-технічну експертизу. Нею користу¬ються розробники нової техніки, винахідники та інші творці науко¬во-технічних досягнень, науково-дослідні, проектно-конструктор¬ські та інші творчі установи, тобто всі, хто має справу із застосу¬ванням і розвитком техніки. Міжнародною патентною класифікацією, незважаючи на те, що
Угоду про неї підписали лише 29 держав, насправді користуються понад 70 держав, три регіональних відомства і Міжнародне бюро ВОІВ. Безперечно, з розвитком науки і техніки кількість рубрик МПК постійно зростає, тому МПК через кожні п'ять років переглядаєть¬ся. Перегляд здійснює Комітет експертів, заснований Угодою. Усі держави-учасники є членами Ком
ітету. Угодою про МПК заснований Союз, який має Асамблею. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків В останні десятиріччя споживачів усе більше інтересують не тільки якісні характеристики будь-якого промислового виробу, а й його художнє оформлення, зовнішній естетичний вигляд тощо. По¬ступово зовнішня форма промислового виробу стала приваблювати споживачів не менше, ніж його сутність. Зовнішній вигляд промис¬лового виробу став товаром, попит на яки
й постійно зростає. Ви¬никла необхідність у його правовій охороні не тільки на національ¬ному, а й на міжнародному рівні. Дискусії з цього приводу точили¬ся уже з початку XX ст. (1911 р.). Мета заснування міжнародної реєстрації промислових зразків була досягнута 6 листопада 1925 р. після підписання Гаазької угоди про м
іжнародне депонування про¬мислових зразків, яка була прийнята у розвиток Паризької кон¬венції. Необхідність розробки і прийняття Гаазької угоди була зумовле¬на потребою спростити охорону промислових зразків на міжнарод¬ному рівні. Відповідно до цієї Угоди заявник позбавлений необ¬ 586 Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 587 гідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах «до¬часно з метою одержання там правової охорон
и — достатньо заяви¬ти промисловий зразок. За Гаазькою угодою особа, яка має право на здійснення міжіш родного депонування, може одержати охорону в договірних держа¬вах шляхом депонування одного промислового зразка. Особою, яка має право на міжнародне депонування промислового зразка, може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має громадянство однієї із договірних держав або місце проживання чи дійсне і не -фіктивне промислове або торговельне підприємство в одній із за¬значених держав. Міжнародне депонування здійсн
юється шляхом подання безпо¬середньо до Міжнародного бюро ВОІВ заявки депозитором або йо¬го повіреним на спеціальному бланку, шо видається безкоштовно Міжнародним бюро. Міжнародне депонування може бути здійсне¬не і через національне відомство договірної держави за умови, шо це передбачено законодавством договірної держави. Договірна дер¬жава має право вимагати, шоб міжнародне депонування було здійс¬нене через її національне відомство і в тому разі, коли її законодав¬ство не
передбачає обов'язкового депонування через це відомство за умови, що ця держава є державою походження промислового зразка. Проте невиконання цієї вимоги не може бути перешкодою для міжнародного депонування в інших договірних державах. Міжнародне депонування може бути здійснене і через націо¬нальне відомство держави походження промислового зразка, якщо національне законодавство не передбачає іншого
. Дія міжнародного депонування має місце в кожній із договірних держав, де депозитор передбачає одержати охорону своєму промис¬ловому зразку так, ніби промисловий зразок було депоновано в цій державі від дати міжнародного депонування. Підстава для відмови у наданні охорони промисловому зразку в одній із договірних держав не може бути підставою для відмови у наданні міжнародного депонування. Проте кожна із договірних держав на підставі свого національного законодавства
може відмо¬вити у наданні правової охорони промисловому зразку. РОЗДІЛ 16 Локарнська угода про заснування міжнародної класифікації промислових зразків З розвитком техніки розвиваються форми виробів, удосконалю¬ються їх зовнішні характеристики, а все це і є промисловими зраз¬ками. Для їх певної систематизації необхідна була і класифікація. Тому 8 жовтня 1968 р. в Локарні була підписана Угода про засну¬ванн
я міжнародної класифікації промислових зразків. Зазначена Угода складається із трьох частин. У першій частині викладено пе¬релік класів і підкласів, всього 31 клас і 211 підкласів. У другій ча¬стині в алфавітному порядку наводиться перелік товарів, до якого включені промислові зразки. Цей перелік містить 6 тисяч наймену¬вань. Третю частину складає пояснювальна записка. Класи і підкласи Локарнської класифікації повинні включатися до всіх офіційних документів, що стосуют
ься промислових зразків. Якщо здійснюються офіційні публікації про промислові зразки, то вони також мають супроводжуватися зазначенням класу і підкласу товару, форма якого є промисловим зразком. Застосування Локарнської класифікації промислових зразків не є обов'язковим для будь-якої держави. Користування цією кла¬сифікацією ні в якій мірі не повинне обмежувати обсяг правово
ї охорони промислових зразків. Члени Локарнського союзу мають користуватися Локарнською класифікацією промислових зразків. Разом з тим держави-члени Локарнської угоди про міжнародну класифікацію промислових зразків можуть поряд з цією класифі¬кацією користуватися і своєю національною, якщо вони визнають це за доцільне. Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків набагато полегшує їх реєстрацію, обл
ік та користування. Кількість промислових зразків щорічно істотно зростає і без такої класифікації користуватися ними було б важко. Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень прийня¬та 2 грудня 1961 р переглянута в Женеві 10 листопада 1972 р. і 23 жовтня 1978 р. Для економіки будь-якої країни розвиток селекційної діяльнос¬ті — один із найбільш важливих чинників, оскільки він
істотно 588 Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 589 впливає на розвиток економіки в цілому. Селекційні досягнення давно стали цінним товаром, у тому числі і в міжнародній торгівлі, що й зумовило необхідність розробки і прийняття системи міжна¬родної охорони селекційних досягнень. Для цього була розроблена і прийнята Міжнародна конвенція про охорону селекційних досяг¬нень. Метою з
азначеної конвенції є визнання і забезпечення за се¬лекціонерами, які вивели новий сорт рослини, та їх правонаступ¬никами, права, зміст і умови якого визначаються нижче. Держави-учасники цієї Конвенції утворюють Союз для охорони селекційних досягнень. Місцезнаходження постійних органів Сою¬зу — Женева. Кожна держава-член Союзу може визнавати за селекціонером та його правонаступниками (далі просто — селекціонери) право на новий сорт рослини, виведений ним, шляхом видачі охоронного документа або патент
у. При цьому кожна держава-член Союзу мо¬же обмежити застосування цієї Конвенції у межах того чи іншого сорту, який розмножується спеціальним способом або має певне кінцеве використання. Конвенція проголосила принцип національного режиму. Щодо визнання та охорони прав селекціонерів фізичні і юридичні особи, місцепроживанням чи місцезнаходженням яких є будь-яка із дер¬жав-учасниць, користуються в інших державах-учасницях таким с
амим правовим режимом, яким користуються її власні громадяни за умови, що іноземні громадяни дотримуються умов і формально¬стей, яких зобов'язані дотримуватися власні громадяни. Акт перегляду Конвенції 1978 р. є обов'язковим для всіх тепе¬рішніх держав-членів Союзу. Він є основою для існуючої системи з охорони селекційних досягнень. У ст. 6 Акта 1978 р. міститься ви¬мога до держав-учасниць Союзу використати як технічну основу охорони селекційних досягнень
такі три критерії, як розрізню-вальність, однаковість і стабільність, а також дві додаткові вимо¬ги — комерційну новизну і назву виведеного сорту. Одним із необхідних критеріїв надання охорони сорту є його ко¬мерційна новизна. Це означає, що до дати подання заявки даний сорт не повинен виставлятися для продажу або використовуватися РОЗДІЛ 16 з комерційною метою, за згодою селекціонера, на територі
ї держа¬ви, де була подана зазначена заявка. Новий сорт повинен обов'язково мати свою назву, що має бути родовою назвою. Умови охороноздатності сорту — розрізнювальність, однаковість і стабільність, а також комерційна новизна та назва є стандартни¬ми умовами, що мають бути дотримані для надання сорту правової охорони. Конвенція (ст. 5 Акта 1978 р.) визначає мінімальний обсят прав, який держави-члени Союзу повинні надавати селекціонерам. Се¬лекціонер повинен мати виключне право виробництва матеріал
у статевого або вегетативного розмноження виведених ним сортів з метою комерційного збуту, виключне право виставлення на продаж і комерціалізації такого матеріалу та його різновидів. Право селек¬ціонера обмежене виробництвом і реалізацією матеріалу статевого чи вегетативного розмноження виведеного сорту. Селекціонер, на¬приклад, має право продавати насіння зернової культури, але його виключне право не поширюється на врожай, вирощени
й з цього насіння. Виключне право селекціонера стосується тільки виробництва з метою комерційного збуту. Фермер, який вирощує насіння для власних потреб, для власного посіву, може робити це вільно, це не повинно визнаватися порушенням прав селекціонера. Держави-члени Союзу не зобов'язані обмежувати своє націо¬нальне законодавство тим мінімумом прав селекціонера, який ви¬значається Конвенцією. Вони мають право розширити у своєму за¬конодавстві обсяг прав селекціонера. Конвенція визначає мі
німальні строки охорони селекційних до¬сягнень — 18 років для винограду, плодових, лісових і декоратив¬них дерев і не менше 15 років — для всіх інших видів. Конкретних об'єктів правової охорони Конвенція не визначає. Вона лише вста-новила правило, за яким охороні підлягають усі ботанічні роди і види, але вона не зобов'язує членів Союзу надавати правову охоро¬ну всім ботанічним родам і видам.
За Конвенцією селекціонер зобов'язаний весь час підтримувати сорт, якщо він хоче зберегти його правову охорону. Правова охоро¬ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 5' на сорту надається за умови його вишовідності вимогам охороно здатності. Водночас Конвенція містить положення про підстави по¬збавлення селекціонера його суб'єктивних прав на сорт, а також про їх обмеження.
Важливим правилом Конвенції є право пріоритету заявки на сорт, що зберігається протягом 12 місяців від дати попередньо по¬даної заявки в одній із держав-членів Союзу. Текст Конвенції 1978 р. був переглянутий у 1991 р. На цей час наука, техніка і технологія зазнали істотних змін, шо зумовили не¬обхідність внесення відповідних змін до Конвенції. 19 березня
1991 р. був прийнятий новий переглянутий текст Конвенції. Була переглянута структура Акта 1978 р. Акт 1991 р. у ст. І містить виз¬начення понять і термінів, які вживаються в Конвенції. Акт 1978 р. не містив визначення поняття сорту, акт 1991 р. дає таке визначен¬ня. Термін «сорт» поширюється на всі культурні форми рослин, клони, лінії, штами і гібриди, придатні для культивування, і такі, що відпов
ідають положенням Конвенції щодо однаковості та ста¬більності. Акт 1991 р. уточнив і конкретизував окремі положення Конвен¬ції 1978 р. Так, наприклад, Акт 1991 р. зобов'язує членів Союзу за¬безпечити попередню охорону сорту в період між поданням (публікацією) заявки та наступним наданням охорони селекціоне¬рам. Акт 1978 р. такої обов'язкової норми не містив. Акт 1991 р. зобов'язує держави, що є членами Союзу, гарантува¬ти
суб'єкту прав селекціонера, як мінімум, право на рівноцінну ви¬нагороду щодо дій, які вимагають дозволу селекціонера після на¬дання йому правової охорони. Акт 1978 р. права селекціонера, на¬дані йому правовою охороною, визначав як виключне право на ви-робництво насіння з метою комерційного збуту, виставлення для продажу і комерціалізації матеріалу статевого або вегетативного розмноження. Акт 1991 р. істотно розширив викл
ючні права селек¬ціонера. Істотною новелою Акта 1991 р. є положення, за яким сорт, що є близькопохідним від сорту, який охороняється, не може бути використаний без дозволу селекціонера, який вивів охоронюваний сорт. Сорт вважається похідним від іншого сорту («вихідного сор¬ту»), якщо він: РОЗДІЛ 16 1) переважно виведений з вихідного сорту або із сорту, переваж¬но виведеного з вихідного сорту, при збереженні вираження важ¬ливіших характеристик, що походять
із генотипу або комбінації ге¬нотипів вихідного сорту; 2) має виразні відмінності від вихідного сорту; 3) за винятком відмінностей, придбаних у процесі деривації, відповідає вихідному сорту щодо вираження найважливіших харак¬теристик, шо походять з генотипу або комбінації генотипів вихід¬ного сорту. Конвенція також встановлює певні обмеження прав селекціоне¬рів. Вона надає право державам-членам
Союзу робити на власний розсуд винятки із прав селекціонерів. Одне із положень Конвенції передбачає, що «дії, вжиті з метою виведення інших сортів, в обо-в'язковому порядку виключаються з охорони прав селекціонерів». Зазначене положення передбачає, що дозвіл селекціонера не є обо¬в'язковим для використання охоронюваного сорту як вихідного ма¬теріалу для виведення інших сортів. Це положення є однією із най-важливіших особливостей Конвенції й актив
но підтримується як самими селекціонерами, так і зацікавленими особами в цілому. Отже, відповідно до Акта 1991 р. будь-який сорт може бути ви¬користаний з метою виведення інших сортів і, за винятком сортів, що підпадають під категорію близьких похідних, такі нові сорти можуть використовуватися вільно. Дана Конвенція містить також правило про вичерпайість прав селекціонерів. За цим принципом права селекціонера не поширю¬ються на дії, що належать до будь-яких матер
іалів охоронюваних сортів, які були продані або іншим чином комерціалізовані селек¬ціонером або за дозволом селекціонера, за винятком випадків, коли такі дії: 1) пов'язані з подальшим розмноженням сорту; 2) пов'язані з експортом матеріалу сорту, шо дозволяє Його роз¬множення в країні, яка не охороняє роди або види рослин, до яких належить цей сорт, крім випадку експорту матеріалу не для кінце¬вого використання.
Отже, право селекціонера заборонити поширення сорту не під¬лягає вичерпанню. 592 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 314414 593 За станом на 1 жовтня 1996 р. учасницями Міжнародної кон¬венції про охорону селекційних досягнень була 31 держава. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури Договір підписаний у Будапешті 28 кв
ітня 1977 р. Він встанов¬лює, шо договірні держави, які дозволяють або вимагають депону¬вання мікроорганізмів для цілей патентної процедури, визнають для таких цілей депонування мікроорганізмів у будь-якому міжна¬родному органі з депонування. Таке визнання включає: — визнання факту депонування даного мікроорганізму, — визнання дати депонування даного мікроорганізму; — визнання того факту, шо виданий як зразок є зразком депо¬нованого мікроорганізму. Кожна договірна держава може просити видач
і їй копії розпис¬ки про факт депонування, виданої міжнародним органом з депону¬вання. Договір допускає можливість повторного депонування того самого мікроорганізму за наявності визначених ним умов. Договір встановлює правила шодо обмежень у разі експорту та імпорту. Кожна договірна сторона визнає дуже бажаним, оскільки існують обмеження на експорт чи імпорт деяких видів мікроор¬ганізмів, шоб таке обмеження поширювалося
на депоновані або приготовлені для депонування мікроорганізми відповідно до дано¬го Договору тільки тоді, коли це обмеження зумовлене інтересами національної безпеки або в разі небезпеки для здоров'я людей чи навколишнього середовища. Місцезнаходженням Міжнародного органу з депонування мікро¬організмів може бути будь-яка держава-учасниця Договору. Проте Договір визначає досить жорсткі вимоги до такого органу.
Держа¬ва, Установа якої бажає взяти на себе функції Міжнародного орга¬ну з депонування мікроорганізмів, має довести свою здатність здійснювати міжнародне депонування мікроорганізмів. Установа держави-учасниці Договору має відповідати таким вимогам: мати безперервне існування; мати відповідний і необхідний персонал, здатний виконувати міжнародне депонування мікроорганізмів; бу- РОЗДІЛ 16 ти безпристрасним і об'єктивним; бути доступним у ц
ілях депону¬вання для будь-якого депозитора на рівних умовах; приймати для депонування будь-які або певні види мікроорганізмів, досліджува¬ти їх життєздатність і зберігати їх за визначених умов; видавати де¬позитору розписку і свідоцтво про життєздатність мікроорганізму; дотримуватися шодо депонованих мікроорганізмів вимог секрет¬ності; видавати зразки будь-якого депонованого організму з дотри¬манням умов і відповідно до процедури, передбачених Інструкці
єю. Договір передбачає чітку процедуру визнання Установи договір¬ної держави як Міжнародного органу з депонування мікроорганіз¬мів, припинення його діяльності та обмеження статусу Міжнарод¬ного органу з депонування. Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво у сфері охорони промислової власності Угода підписана і набрала чинності ЗО червня 1993 р. Строк чин¬ності 2 роки і автоматично продовжується на кожн
і річні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу про свій намір припини¬ти чинність даної Угоди не пізніше ніж за шість місяців до закін¬чення чергового періоду. Угодою встановлено, що при поданні заявок на видачу охорон¬них документів, їх одержанні та підтриманні чинності заявники та їх повірені обох держав на основі принципу взаємності можуть вес¬ти справи безпосередньо з па
тентними відомствами кожної держа¬ви. Це означає, що будь-яка особа-заявник України може подавати заявки на видачу охоронних документів на об'єкт промислової влас¬ності безпосередньо до патентного відомства Російської Федерації поза патентним відомством України, одержувати охоронні докумен¬ти та підтримувати їх чинність. Винахідники України широко кори¬стуються цією нормою і значна кількість заявок на видачу охорон¬них документів на об'єкти промислової власності подається безпо¬середньо до патентного
відомства Російської Федерації. При цьому патентні повірені мають право вести справи тільки заявників своїх держав. Заявники Російської Федерації при поданні заявок до па-тентного відомства України можуть подавати свої заявки російсь¬кою мовою. 594 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної 38*4-414 59: Обидві держави визнають чинність раніше виданих колишні СРСР охоронних документів, передбачають можливість їх обмін) на нац
іональні охоронні документи. Фізичні і юридичні особи кожної держави мають права користу¬ватися патентними фондами, бібліотеками, банками даних шодо об'єктів промислової власності іншої держави на тих самих умовах, що і власні фізичні та юридичні особи. Угода передбачає можливість збереження за будь-якою фізич¬ною чи юридичною особою кожної із держав права попереднього користування. Це правило стосується також і тих осіб, які це пра¬во мали
і за радянським законодавством. Угода передбачає обов'язок будь-якої фізичної чи юридичної особи кожної із держав, яка використовує той чи інший об'єкт про¬мислової власності, шо охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) СРСР відповідно до законодавства тієї країни, на те¬риторії якої даний об'єкт використовується, забезпечити виплату належної винагороди. Збір за подання заявок, видачу охоронн
их документів, підтри¬мання їх чинності і здійснення інших юридично значимих дій з охорони промислової власності, виплачуються у валюті, передба¬ченій законодавством України і Російської Федерації для сплати мита і платежів національними заявниками відповідно до офіцій¬ного курсу. Це правило поширюється також і на платежі за прове¬дення пошуку та надання інших послуг. 16.4. Міжнародно-правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обо
роту, товарів і послуг Міжнародно-правова охорона торговельних марок Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків) певною мірою здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена Конвенція була першим міжнародно-правовим актом, що визначив принципові засади між¬народно-правової охорони торговельних марок, які, до речі, у на¬званій Конвенції називаються просто «знаки». РО
ЗДІЛ 16 Відповідно до цієї Конвенції умови подання заявки і реєстрація торговельної марки визначається в кожній країні Союзу її націо¬нальним законодавством. Проте будь-яка інша країна Союзу не мо¬же відмовити заявникові у реєстрації торговельної марки на тій підставі, що заявникові було відмовлено в країні його походження. Знаки, зареєстровані в одній країні Союзу, розглядаються як неза¬лежні від знаків, зареєстрованих в інших країнах Союзу, включаю¬чи країну похо
дження. Проте країни Союзу зобов'язані відмовляти в реєстрації або ви¬знавати недійсною реєстрацію і забороняти використання знака, який відтворює, імітує або є перекладом іншого знака за визначен¬ням компетентного органу країни реєстрації або країни, де цей знак уже став загальновідомим. Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути заре
єстровані як торговельні марки. Це можуть бути герби, прапори, емблеми, клейма тошо. Якщо відповідно до законодавства країни Союзу передача знака вважається дійсною лише у тому разі, коли така передача здійс¬нюється разом з передачею промислового чи торговельного підпри¬ємства, то така передача визнається дійсною, якщо вона була здійс¬нена разом із передачею частини підприємства. Кожна торговельна марка, належним чином зареєстрована у країні походження, може бути заявлена в
інших країнах Союзу і охоронятися такою, якою вона є. Країни Союзу зобов'язані охоро¬няти також знаки обслуговування. Реєстрація знаків обслуговуван¬ня не обов'язкова, тобто правова охорона надається за фактом ви-користання знака обслуговування. Конвенція визначає статус колективного знака. Країни Союзу зобов'язані приймати заявки на реєстрацію і охороняти колективні знаки, які належать колективам, існування яких не суперечить за¬конодавству країни походження, нав
іть якщо ці колективи не є во-лодільцями промислового чи торговельного підприємства. Кожна країна сама визначає особливі умови охорони колективного знака і може відмовити у наданні охорони, якщо знак суперечить її суспіль¬ним інтересам. Проте в охороні таких знаків не може бути відмов¬лено колективу, існування якою не суперечить закону країни по¬ 596 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуалі* 597 ходження. на тій підставі, шо цей колектив не знаходиться в краї-ні, де випрошується охорона, або що він з
аснований не у від¬повідності до законодавства цієї країни. Принципові засади охорони торговельних марок, визначені Па¬ризькою конвенцією про охорону промислової власності, були по¬кладені в основу майбутніх міжнародно-правових актів з охорони товарних знаків. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків Угода укладена 14 квітня 1891 р. Вона багато разів переглядала¬ся, останній раз — 2 жовтня 1979 р. Україна є учасницею Угоди з грудня 1991 р. Країни, що підписали зазначену
Угоду, утворили Спеціальний союз для міжнародної реєстрації знаків. Громадяни кожної країни, які є членами зазначеного Союзу, мо¬жуть забезпечити в усіх інших країнах-учасницях Угоди охорону своїх знаків, що застосовуються для товарів і послуг і зареєстровані в країні походження шляхом подання заявки на зазначений знак до Міжнародного бюро ВОІВ (далі — Міжнародне бюро) за посеред¬ництвом відомства країни походження. Країною походження вважа
ється країна Спеціального союзу, де заявник має дійсне і не фіктивне промислове чи торговельне під¬приємство. Якщо заявник не має такого підприємства в країні Спе¬ціального союзу, країною походження вважається країна Спеціаль¬ного союзу, де заявник має місце проживання. Якщо заявник не має постійного місця проживання в країні Спеціального союзу, країною походження вважається країна його громадянства, якщо він є громадянином країни Спеціального союзу. Отже, якщо заяв¬ник не
відповідає наведеним вимогам, то правом на охорону свого знака відповідно до цієї Угоди він скористатися не може. Проте Угода допускає окремі винятки із цього загального правила. Угода чітко визначає зміст міжнародної заявки. Заявка на між¬народну реєстрацію знака оформляється на спеціальному бланку, передбаченому Інструкцією. Відомство країни походження засвід¬чує, що дані, які наводяться в заявці, в
ідповідають даним націо- РОЗДІЛ 16 нального реєстру, зазначає дати і номери заявки і реєстрації знака в країні походження, а також дату подачі заявки на міжнародну реєстрацію. У заявці мають бути зазначені товари і послуги, для яких випрошується охорона знака, а також, якщо це можливо, від¬повідний клас або класи відповідно до класифікації, визначеної Ніццькою угодою про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.
Якщо заявник просить охорону кольору як розрізняльної озна¬ки, то він зобов'язаний заявити про це і зазначити в заявці колір та подати кольорові зображення цього знака. Від дати реєстрації знака в Міжнародному бюро відповідно до встановлених вимог кожна заінтересована країна зобов'язана нада¬ти охорону цьому знаку в такому самому обсязі, яку вона надає своїм заявникам. Заявник при подачі заявки на міжнародну реєстрацію знака по¬винен вказати, в яких країнах
Спеціального союзу він бажає одер¬жати правову охорону свого знака. Будь-який знак, який був пред¬метом міжнародної реєстрації, користується правом пріоритету, визначеного Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Якщо знак, заявлений в одній або кількох країнах Спеціального союзу, пізніше реєструється в Міжнародному бюро на ім'я того самого володільця чи його правонаступника, міжнародна реєстра¬ція розглядаєтьс
я як така, шо замінює попередні нащональні реєс¬трації. При цьому набуті права не обмежуються. Країни Спеціального союзу, що одержали повідомлення Міжна¬родного бюро про міжнародну реєстрацію знака чи заяви про його розширення, на підставі свого національного законодавства мають право відмовити в наданні охорони такому знаку. Відмова має бу¬ти аргументованою. Повідомлення про відмову подається до Між-народного бюро не
пізніше одного року від дати міжнародної реєстрації знака. Міжнародне бюро негайно пересилає відомству країни походження і володільцю знака чи його повіреному один із примірників такої відмови. Заінтересована особа має право подати заперечення проти такої відмови у наданій охороні знака. 598 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної амсносгі 599 Реєстрація знака в Міжнародному бюро здійсню
ється строком на 20 років з можливістю продовжити цей строк. Реєстрація може бути продовжена на період у 20 років, починаючи з моменту закінчення попереднього періоду, шляхом простої сплати основно¬го мита і в разі необхідності додаткового мита. Володілець міжнародної реєстрації знака може в будь-який час відмовитися від охорони знака в одній або в кількох країнах Спе¬ціального союзу шляхом подання заяви до відомства своєї країни для повідомлення М
іжнародного бюро, яке в свою чергу, повідом¬ляє про це країни, яких стосується ця відмова. Відомство країни володільця знака повідомляє також Міжнарод¬не бюро про анулювання, виключення із реєстру, відмову від охо¬рони, передачу прав та інші зміни, внесені в запис про реєстрацію знака в національному реєстрі, якщо ці зміни стосуються також міжнародної реєстрації.
Знак, зареєстрований у Міжнародному бюро, може бути переда¬ний іншому володільцеві в іншу країну Спеціального союзу. У та¬кому разі відомство країни володільця знака зобов'язане повідоми¬ти Міжнародне бюро про таку передачу. Проте передача права на знак, внесений до Міжнародного реєстру, здійснена на користь особи, яка не має права подавати заявку на міжнародну реєстрацію знака, не може бути зареєстрована.
Міжнародний знак може бути уступлено лише для частини за¬реєстрованих товарів і послуг. Про таку уступку також має бути по¬відомлене Міжнародне бюро. Кілька країн Спеціального союзу можуть домовитися між собою про уніфікацію своїх національних законодавств про знаки. Вони також мають повідомити про це Міжнародне бюро, зокрема, що єдине відомство замінює національне відомство кожної із цих країн; що сукупність належних їм територій повинна р
озглядатися як одна країна для застосування всіх або частини положень про ус¬тупку прав, передбачених Угодою. Повідомлення про об'єднання набуває чинності через шість місяців від дати одержання повідомлення. РОЗДІЛ 16 Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський протокол) Зазначений Протокол був прийнятий у 1989 р.
Він вносить такі основні нововведення до Мадридської системи: 1) Протокол допускає можливість подання заявки на міжнарод¬ну реєстрацію знаків не тільки на підставі національних реєстрацій, а й на підставі національних заявок. Право вибору належить заяв¬никові; 2) Протокол допускає подовження строку для внесення рішення про відмову в наданні правової охорони знак
а замість одного року до 18 місяців; 3) Протокол дозволяє перетворення анульованої міжнародної реєстрації в національні або регіональні заявки в кожній зазначеній договірній стороні. При цьому такі заявки будуть мати дату подан¬ня і, за наявності такої можливості, дату пріоритету міжнародної реєстрації. Мадридський протокол має своєю метою розширити м
ежі вико¬ристання Мадридської системи в цілому. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків Угода підписана 15 червня 1957 р набрала чинності 8 квітня 1961 р останній раз була переглянута 13 травня 1977 р. в Женеві, тому текст розглянутої угоди називається «Женевський акт*. Міжнародна класифікація, заснована Ніццькою угодою, включає: 1) перелік класів, супроводжуваний за нео
бхідності пояснюваль¬ними записками; перелік включає 34 класи товарів і 8 класів по¬слуг; 2) Алфавітний перелік товарів і послуг (далі — Алфавітний пе¬релік), що вказує клас, до якого належить кожний товар або по¬слуга. Країни Ніццького союзу зобов'язані включати до офіційних до¬кументів і публікацій, що стосуються реєстрації знаків, номери класів в
ідповідно до класифікації, до яких належать товари і послу¬ги щодо яких зареєстровано знак. Проте кожна країна Ніццького союзу застосовує Ніццьку класифікацію на свій розсуд. Кожна з 600 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власно Й 601 цих країн може резервувати за собою право застосовувати Ніццьку класиф
ікацію як основну або допоміжну. Уданому разі йдеться про те, шо країни Ніццького союзу можуть мати свою національну си¬стему класифікації товарів і послуг, де реєструється знак. У такому разі зазначені країни можуть використовувати на свій розсуд Ніццьку класифікацію як допоміжну. Сам факт включення товарів і послуг до Алфавітного переліку Ніццької класифікації термінів жодним чином не зачіпає ніяких прав, що можуть міститися у цьому терміні. Ніццькою класифікацією товарів і послу
г зараз користуються понад 100 країн. Зростання кількості товарів і послуг зумовлює не¬обхідність систематичного уточнення даної класифікації. Тому Міжнародним бюро ВОІВ запроваджена служба класифікації товар¬них знаків. її завданням є надання консультацій щодо класифікації будь-якій особі. Вона допомагає і сприяє включенню в Алфавітний перелік нових товарів і послуг. Оновлення Ніццької класифікації здійснюється Комітетом експертів, який склада
ється із представ¬ників країн-учасниць Ніццької угоди. Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів Зазначена Угода була підписана на Дипломатичній конференції, що відбулася у Відні 12 червня 1973 р. Угода набрала чинності 9 серпня 1985 р. Віденська угода прийнята в розвиток Паризької конвенції про охорону промислової власност
і. Вона заснувала спеціальний Союз, який застосовує загальну класифікацію зображувальних елементів знаків (далі — Міжнародна класифікація). Інтенсивне зростання кількості товарних знаків і знаків обслуговування зумовило необ¬хідність удосконалення існуючої системи класифікації товарів і по¬слуг. Зазначена Угода безперечно тісно пов'язана з іншими міжна¬родними угодами, що стосуються охорони товарних знак
ів. Міжнародна класифікація зображувальних елементів знаків (Міжнародна класифікація) складається з переліку категорій, груп і підгруп, за якими класифіковані зображувальні елементи знаків, які в деяких випадках супроводжуються пояснювальними записка- РОЗДІЛ 16 ми. Оригінал Міжнародної класифікації знаходиться на зберіганні в Генерального директора ВОІВ. Основною метою Міжнародної класифікації
є полегшення про¬ведення попереднього пошуку. Проте вона ні в якій мірі не впли¬ває на обсяг прав, шо надаються охороною. Держави-члени Союзу можуть застосовувати Міжнародну класифікацію або як основну, або як допоміжну систему. Тобто держави-члени Союзу на свій розсуд можуть використовувати Міжнародну класифікацію як ос¬новну і єдину, але можуть використовувати її як допоміжну до власної національної класифікації. В
ідповідно до Угоди країни-члени Союзу повинні включати в офіційні документи і такі, що належать до реєстрації і продовжен¬ня знаків публікації номери категорій, груп і підгруп, відповідно до яких поділяються зображальні елементи цих знаків. Проте це поло¬ження має два аспекти. Один полягає в тому, що країни-члени Союзу, які зареєстрували певні знаки до вступу в Союз, не зобо¬в'язані їх класифікувати відповідно до Угоди. Водночас зазначен
і держави зобов'язані це робити у разі продовження строку дії реєстрації таких знаків. Зазначена Угода надає можливість країнам-членам Союзу право не застосовувати Міжнародну класифікацію або застосовувати не в повній мірі. Водночас країни-учасниці, що застосовують Міжна¬родну класифікацію, зобов'язані застосовувати її у тому вигляді, в якому вона існує. Країни-учасниці не можуть на свій розсуд зміню¬вати зміст або номер категорій, груп
і підгруп, групувати разом різ¬ні підгрупи для утворення єдиної підгрупи або створювати нові під¬групи незалежно від того, чи є вони основними, чи додатковими. Правил Міжнародної класифікації мають дотримуватися всі ін¬ші, в тому числі Міжурядові органи, яким країна-учасниця доручає реєстрацію знаків. Для внесення поправок і доповнень до Міжнародної класифі¬кац
ії Угода заснувала Комітет експертів. Розвиток торгівлі і техно¬логій та практичні потреби змутцують час від часу вносити певні зміни і доповнення до Міжнародної класифікації, що й здійснює даний Комітет. Він складається із представників країн-членів Сою¬ 602 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної іилсності 603 зу, своїм завданням має також всіляке сприяння організації вико¬ристання
Міжнародної класифікації. Міжнародне бюро ВОІВ про внесені Комітетом зміни і допов¬нення до Міжнародної класифікації повідомляє всі країни-члени Союзу. Договір про закони з торговельних марок Договір прийнятий Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р. Цей Договір застосовується до знаків, шо складаються із візуаль¬них позначень за умови, що тільки ті з договірних сторін, які прий¬мають до реєстрації об'ємні знаки, зобов'язані пош
ирювати чинність даного Договору на такі знаки. Договір не застосовується до топографічних знаків і знаків, що складаються не із візуальних позначень, зокрема, до звукових чи нюхових, а також до колектив¬них, сертифікаційних і гарантійних. Договір про закони з товарних знаків уточнює і конкретизує де¬які положення Мадридської угоди та інших міжнародних угод з то¬варних знаків. Зокрема, в ньому містяться чіткі положення шодо форми і змісту заявки на реєстрацію товарних знаків.
Він визначає мінімальні вимоги, яким має відповідати національне законодавст¬во країни-учасниці Договору. Положення, викладені у Договорі, є обов'язковими для країн-учасниць цього Договору. Договір визначає конкретні дані, які мають дістати обов'язкове відображення в заявці. Такими даними є прізвище і адреса заявни¬ка або його повіреного, заява про пріоритет, одне або кілька зобра¬жень знака залежно в
ід його кольору або розміру. У заявці мають бути зазначені назви товарів або послуг, для яких передбачається реєстрація знака. Товари і послуги мають бути згруповані за Ніццькою класифікацією. Договір робить застереження, що націо¬нальне відомство не може вимагати подання відомостей, не перед¬бачених Договором. За Договором допускається подання заявки на к
ілька товарів чи послуг. Заявка має бути прийнята, а знак зареєстрований, навіть якщо товари чи послуги, зазначені в заявці, належать до різних класів Ніццької класифікації. У такому разі здійснюється одна реєстрація. РОЗДІЛ 16 Щодо представництва, то Договір передбачає такі обов'язкові вимоги: 1) представник заявника або власника має представляти їх у пов¬ному обсязі дій, які необхідно зд
ійснювати для одержання охорони знака; 2) якщо заявником є особа, яка не має на території даної країни постійного місця проживання і не має нефіктивного і діючого про¬мислового або торговельного представництва, справи з відомством мають вестися лише через представника заявника. Для визначення дати подання заявки на реєстрацію знака До¬говір також встановлює чіткі обов'язкові вимоги. Перелік даних, необхідних для встановлення дати подання заявки досить великий. Це дані, шо стосуються ідентифікації заявника, зв'язку із заявни-к
ом чи його представником, зображення знака, переліку товарів і послуг, для яких передбачається реєстрація знака. Однією з не¬обхідних умов для встановлення дати подання заявки може бути ви¬мога відомства сплатити належний збір, якщо це передбачено чин¬ним законодавством. Можуть бути випадки, коли в реєстрації знака відмовлено лише щодо певної групи товарів чи послуг. У такому разі, щоб не затягу¬вати реєстрацію знака на ті товари і послуги, щодо яких перешкод для реєс
трації немає, і зберегти дату подання заявки або її пріори¬тету, заявник може розділити заявку. У зв'язку з удосконаленням технологій передачі заявок на реєст¬рацію знаків Договір передбачив нові способи засвідчення особи заявника чи його повіреного. Відомство може дозволити замість власноручного підпису використання відтиску або штемпеля з під¬писом або печатки. Договір забороняє вимагати від заявників за¬свідчення, матеріального засвідчення, запевнення, легалізаці
ї або іншого засвідчення підпису. Проте це правило не поширюється на підпис щодо відмови від реєстрації, але за умови, що такий виня¬ток передбачений національним законодавством. Договір визначає максимум відомостей, що можуть бути затре¬бувані відомством для виправлення допущених помилок, зроблених заявником або власником у будь-якому повідомленні, надісланому до відомства, які відображено в реєстрі. Це стосується як заявок. 6
04 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 605 так і реєстрацій. Договір допускає можливість обмежитися однією заявою про внесення змін, навіть якщо зміни або виправлення сто¬суються кількох заявок або кількох реєстрацій, або тих і інших. Ви¬магається лише щоб у заяві були чітко сформульовані ті зміни чи виправлення, які заявник бажає внести до заявки чи реєстрації. Відомство не може вимагати подання додаткових відомостей, крім зазначених у Договорі. Проте і з цього правила
Договір передбачає певні винятки. Вони стосуються тих випадків, коли у відомства ви¬никають певні сумніви щодо достовірності одержаної інформації. Не допускається, наприклад, зміна власника під виглядом зміни прізвища і адреси. Помилка, допущена відомством, має бути ним і виправлена. Строк дії реєстрації товарного знака Договір визначає у 10 років з наданням можливості продовжувати чинність на наступні деся-тирічя. Договір визначає максимум вимог,
що можуть бути вста¬новлені для продовження чинності реєстрації, вони такі самі як і при поданні заявки на реєстрацію. Договір визначає максимум вимог, які відомство може встанов¬лювати щодо подання заявки, представництва, продовження чин¬ності тошо. І все ж Договір надає право відомству вимагати подан¬ня додаткових відомостей, але лише за умови, шо є достатні підста¬ви сумніватися в достовірності поданої інформації.
Договір про закони з товарних знаків не містить ніяких реко¬мендацій чи зобов'язань щодо приєднання до тих чи інших міжна¬родних конвенцій, угод чи договорів. Проте містить застереження, шо договірні сторони мають дотримуватися вимог Паризької кон-венції про охорону промислової власності у тій частині, що сто¬сується знаків. Сторони Договору зобов'язані також дотримуватися і забезпечити виконання Ніццької класифікації щодо групування назв товарів і послуг у заявці.
У розвиток і доповнення Договору прийнята також Інструкція, яка деталізує окремі положення Договору. Зокрема, Інструкція більш детально визначає правила щодо подання, ((юрми і змісту за¬явок, представництва, дати подання заявки, її підпису, строку дії, продовження чинності, способу зазначень прізвища, адреси та ідентифікації заявки без її номера. В Інструкції містяться також
РОЗДІЛ 16 правила щодо кількості зображень знака, які необхідно додати до заявки, строки сплати зборів та інші повідомлення до відомства, та¬кі, наприклад, як доручення, прохання про внесення виправлень тощо. Інструкція містить також 8 типових бланків, що стосуються про¬цедури оформлення прав на знак. Такі типізовані бланки також по¬легшують процедуру реєстрації знаків. Договір надає своїм країнам-членам певний строк для приведен¬ня свого національного законода
вства відповідно до вимог цього Договору — до 28 жовтня 2004 р. Отже, Договір про закони з товарних знаків зобов'язує договірні держави, які ще не прийняли закони про товарні знаки, і які уже прийняли, дотримуватися вимог, встановлених цим Договором. Перші зобов'язані при розробці законів дотримуватися засад, ви¬значених цим Договором, а другі — привести своє законодавство відповідно до
вимог цього Договору. У такий спосіб досягається уніфікація законодавства про товарні знаки, принаймні тих країн), що приєдналися і приєднаються в майбутньому до даного Догово¬ру. На нашу думку, саме таким шляхом можна уникнути багатьох розбіжностей у законодавстві багатьох країн і досягти необхідної гармонізації. Найробський договір про охорону олімпійського символу прийнятий в Найробі 26 вересня 1981 р. Найробський договір зобов'язує держави-учасниці цього
Догово¬ру відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію як знака і забороняти через відповідні заходи використання як знака або іншого позначення з комерційною метою будь-якого позначен¬ня, шо складається з олімпійського символу. Ця вимога поширю¬ється також і на інші позначення з використанням цього символу. Зазначені позначення можуть реєструватися і використовувати¬ся лише з дозволу Міжнародного олімпійського комітету (МОК). З цього загального прави
ла Найробський договір встановив ви¬нятки: 1) обов'язок не використовувати олімпійський символ без доз* волу МОК не розповсюджується на державу-учасницю, якщо по¬ 606 _Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності 607 значення, що складається з олімпійського символу або містить цей символ, було зареєстровано в державі до дати вступу в силу Най-робського договору щодо цієї держави
; 2) дозволяється продовження використання позначення, що складається з олімпійського символу або містить в собі такий сим¬вол, з комерційною метою будь-якою особою чи підприємством держави-учасниці, якщо таке використання в цій державі розпоча¬лося до дати вступу в силу цього Договору щодо цієї держави. Разом з тим жодна держава-учасниця не зобов'язана забороняти використання олімпійського символу, якщо він використовується засобами масової інформації в цілях інформації про олімп
ійський рух або про діяльність, що здійснюється у межах цього руху. Учасником Найробського договору може стати будь-яка держа¬ва, яка є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності або Паризької конвенції про охорону промислової власності. Учас¬ником цього Договору може стати також будь-яка держава, яка хо¬ча і не є членом ВОІВ чи Паризького союзу, але є членом ООН або іншої спеціалізованої орган
ізації, пов'язаної з ООН. Питання для контролю 1. Основні міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності. 2. Паризька конвенція з охорони промислової власності. 3. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміж¬них прав. 4. Міжнародні угоди про охорону засобів індивідуалізації учас¬ників цивільного обороту, товарів і послуг.
5. Інші міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності. РОЗДІЛ 17 Стимулювання інтелектуальної діяльності 17.1. Загальні положення В економічно розвинених країнах стимулюванню інтелектуаль¬ної діяльності надається важливе значення. Усі країни використо¬вують різноманітні форми стимулювання: державну і громадську, матеріальну і моральну, стимулювання будь-яко
ї творчості і стиму¬лювання користувачів результатів цієї творчості. Уряди багатьох економічно розвинених країн уважно стежать за розвитком інтелектуальної діяльності. Найменше скорочення інте¬лектуальної активності стає предметом ретельного вивчення, з'ясу¬вання причин, їх усунення та стимулювання подальшого розвитку творчості. Основним принципом стимулювання інтелектуально
ї діяльності є так званий принцип «банана» в будь-якій формі будь-якої пропозиції. У країнах з ринковою економікою підприємці не шкодують кош¬тів на стимулювання ініціативи, пропозицій, творчих пошуків. Кошти, витрачені на стимулювання інтелектуальної діяльності, окуп-люються сторицею. У спеціальній літературі наводяться конкретні досить великі суми прибутків фірм, які вони одержують за рахунок раціонального використання результат
ів інтелектуальної діяльності. Проте найбільшим стимулом для активізації інтелектуальної творчості є визнання результатів цієї творчості об'єктом права ін¬телектуальної власності. Законодавство багатьох розвинених країн результати інтелектуальної діяльності чітко та однозначно проголо¬шує об'єктами права власності з усіма наслідками, що з цього ви¬пливають. У цих країнах творці нового як у гуманітарній сфері, так 608 _ Стимулювання інтелектуально
ї діяльності 39 4-414 609 і в галузі науково-технічної діяльності почуваються більш впевне¬но — вони є власниками того, що створили. Це не єдиний чинник щодо визначення правового режиму об'єк¬тів інтелектуальної діяльності, який істотно впливає на творчу ак¬тивність суспільства. Багаті країни дозволяють собі визнавати пра¬во власності творця на результат інтелектуальної діяльності навіть тод
і, коли він створений в порядку виконання трудового договору. Законодавство таких країн не визнає так званих «службових» об'єк¬тів інтелектуальної діяльності. Власником результату творчості ви¬знається творець, який створив цей результат на замовлення, за ви¬нагороду тощо. Тобто законодавство зазначених країн визнає, що творчий результат, який підпадає під ознаки охоронного об'єкта інтелектуальної діяльності, не може бути належним чином оплаче¬ний звичайною заробітною платою.
Це результат якісно вищого рівня, а тому фізичні, інтелектуальні, енергетичні та інші необхідні для досягнення цього результату витрати людських ресурсів дають достатню підставу для визнання його власністю творця. Отже, зазначені чинники чи не найбільшою мірою сприяють розвитку творчої активності суспільства. Творець досить чітко усві¬домлює, що все, створене ним, — це його власність, якою він мо¬же володіти, користуватися і ро
зпоряджатися на свій розсуд і, без¬перечно, у своїх інтересах. Правові форми стимулювання інтелектуальної діяльності умов¬но можна поділити на державну і громадську. Кожну з них у свою чергу можна поділити на матеріальну і моральну. Усі ці форми ма¬ють істотне значення. Творці не залишаються байдужими ні до гра¬моти товариства винахідників і раціоналізаторів, ні до нагрудного знака за активну творчу діяльність. Безперечно, найбільш ефективною с
истемою матеріального і морального стимулювання інтелектуальної діяльності є державна система. Вона найбільш потужна і за масштабами, і за змістом. Державне стимулювання творчої діяльності було добре поставлене у колишньому СРСР. Деякі форми і методи державного стимулю¬вання творчої діяльності запозичені і чинним законодавством Ук¬раїни. Для стимулювання інтелектуальної діяльності держава вико¬ристову
є різноманітні правові форми. За видатні досягнення у роз¬ РОЗДІЛ 17 витку науки, мистецтва і техніки держава має можливість присво¬ювати вищі почесні звання, нагороджувати вищими державними нагородами та іншими відзнаками. Від імені держави присуджують¬ся вищі державні премії та інші матеріальні винагороди. 1 17.2. Державне стимулювання інтелектуальної діяльності
Держава Україна встановила багато правових форм стимулюв ня інтелектуальної творчості. Як уже зазначалося, вони умовно поділяються на матеріальні і моральні. Але здебільшого ці форми державного стимулювання настільки переплітаються між собою, що інколи буває важко їх розрізнити. Наприклад, відзначення дер¬жавними нагородами часто супроводжується певними матеріальни¬ми пільгами чи грошовою винагородою.
Чинне законодавство України вищі державні відзнаки поділяє на такі види: ордени, медалі, нагородна зброя, почесні звання Ук¬раїни, Державні премії України, президентські відзнаки. Умовно ордени, медалі, нагородну зброю та почесні звання України можна віднести до моральних форм стимулювання, а Державні премії Ук¬раїни — до матеріальних. Державні нагороди України є найвищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку е
кономіки, науки, культу¬ри, соціальної сфери, захисті Батьківщини, охороні конституційних прав і свобод людини, у державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною і її народом. Відомо, що державними нагородами не в останню чергу відзна¬чаються заслуги громадян України у розвитку науки, культури і тех¬ніки. За здійснення визначного геройського вчинку або трудового по¬двигу громадянину
України може бути присвоєно звання Героя України. Трудовий подвиг може бути здійснений і в сфері науки, мистецтва, науково-технічної діяльності тощо. Героями України стали, наприклад, Президент Національної академії наук України Б. Є. Патон та ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка академік В. В. Скопенко. 610 Стимулювання інтелектуальної діяльності 39*4-41
4 611 Герою України вручається орден «Золота Зірка» за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави — «За трудовий подвиг». За видатні заслуги перед Україною в галузі державного будів¬ництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за благодійництво, гуманістичну та громадську діяльність громадя¬ни
України, у тому числі науковці, митці, письменники, поети, ви¬датні діячі у сфері науково-технічного прогресу можуть бути наго¬роджені орденом князя Ярослава Мудрого І—V ступенів. За видатні заслуги в науковій, соціально-культурній, державній, громадській та іншій суспільно-корисній діяльності діячі науки і техніки, культури і мистецтва можуть бути нагороджені орденом «За заслуги» І—III ступенів. Видатні діячі науки і техніки, культури і мистецтва жіночо
ї статі можуть бути нагороджені орденом княгині Ольги І—III ступенів. Другу групу державних нагород становлять почесні звання Ук¬раїни. Видатним діячам у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути присвоєні почесні звання України: «Народний артист Ук¬раїни», «Народний архітектор України», «Народний художник Ук-раїни». Крім цих почесних звань, законодавством України встанов¬лені почесн
і звання: «Заслужений артист України», «Заслужений архітектор України», «Заслужений винахідник України», «Заслуже¬ний діяч мистецтв України», «Заслужений діяч науки і техніки Ук¬раїни», «Заслужений журналіст України», «Заслужений майстер на¬родної творчості України», «Заслужений раціоналізатор України», «Заслужений художник України». Почесні звання України присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі економ
ічної та соціально-культурної сфери не менше 10 років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність. Усі почесні звання України є рівнозначними між собою, крім тих, що мають два ступені («Народний артист України» і «Заслуже¬ний артист України», «Народний архітектор України» і «Заслуже¬ний архітектор України», «Народний художник України» і «Заслу¬жений художник України»). РОЗДІЛ 17 Присвоєння почесних звань, що мають ступен
і «Заслужений» і «Народний», проводиться в такому порядку: почесне звання «На¬родний» може бути присвоєне, як правило, не раніше ніж через де¬сять років після присвоєння почесного звання «Заслужений». Державні премії України. За найвидатніші твори літератури і ми¬стецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну сві¬домість і самобутність, спрямовані на
державотворення і демокра-тизацію українського суспільства їх автори відзначаються найви¬щою Державною премією — Національною премією України імені Тараса Шевченка. В Україні передбачена і спеціальна Державна премія в галузі науки і техніки. Зазначена Державна премія присуджується: — за видатні наукові дослідження, що сприяють дальшому роз¬витку гуманітарних, тех
нічних і природничих наук, позитивно впливають на суспільний прогрес і утверджують високий авторитет вітчизняної науки у світі; — за розроблення та впровадження нової техніки, матеріалів і технологій, нових способів і методів лікування та профілактики за¬хворювань, що відповідають рівню світових досягнень; — за роботи, що становлять значний внесок у вирішення проб¬лем охорони навколишнього природного середовиша та забезпе¬чення еколог
ічної безпеки; — за створення підручників для середніх загальноосвітніх, про¬фесійних навчально-виховних, вищих навчальних закладів, шо від¬повідають сучасним вимогам і сприяють ефективному опануванню молоддю знань, істотно впливають на поліпшення підготовки май¬бутніх спеціалістів. За створення видатних житлово-цивільних та промислових ар¬хітектурних комплексів, будівель і споруд, роботи в галузі містобу¬дування, ландшафтної архітектури, упорядження міст і селищ, рес¬таврац
ії пам'яток архітектури і містобудування, наукові праці з теорії та історії архітектури, шо мають важливе значення для даль¬шого розвитку вітчизняної архітектури і містобудування та здобули Стимулювання інтелектуальної діяльності 613 За видатні досягнення у сфері штелектуальної діяльності Прези¬дент України нагороджує президентськими відзнаками відповідно до
Конституції України. Особи, нагороджені державними нагородами України, користу¬ються пільгами в порядку, встановленому законодавством України Громадське стимулювання інтелектуальної діяльності. Сюди належать різноманітні форми громадського стимулювання інтелектуальної діяльності, що здійснюються громадськими органі¬заціями, товариствами, спілками тощо. Спілки творчих працівників — письменників, художників, ком¬позиторів тощо, театральні то
вариства, організації винахідників і раціоналізаторів та інші творчі об'єднання за рахунок своїх власних коштів активно стимулюють творчих працівників. Це можуть бути різноманітні форми — грошові премії, нагородження за результата¬ми конкурсів, оглядів, нагрудні знаки, нагородження почесними грамотами, дипломами тощо. 17.3. Пільги для учасників інтелектуальної діяльності
Держава наділяє учасників інтелектуальної діяльності цілим спектром різноманітних пільг. Вони передбачені різними чинними законами України. Передусім суб'єкти інтелектуальної діяльності користуються пев¬ними трудовими пільгами. Відповідно до Кодексу законів про пра¬цю України (ст. 91) за працівником, який створив винахід, корис¬ну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропо¬зицію, що зумовили зміну технічних норм
і розцінок, попередні розцінки зберігаються протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної власності не вико¬нував роботу, норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впро-вадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження. Відповідно до ст. 126 цього Кодексу за працівниками — автора¬ми винаходів, корисни
х моделей, промислових зразків і раціоналі¬заторських пропозицій зберігається середній заробіток при звіль¬ненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, ко- РОЗДІЛ 17 рисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропо¬зиції на тому самому підприємстві, в установі, організації. Якщо ж впровадження зазначених об'єктів промислової влас¬ності здійснюється на іншому підприємстві, в установі чи органі¬заці
ї, за працівником-автором зберігається посада за місцем постій¬ної роботи, а робота із впровадження винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції оплачуєть¬ся за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи. Закони України про промислову власність передбачають також певні пільги щодо сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні модел
і, промислові зразки, топографії інтег¬ральних мікросхем та знаки для товарів і послуг. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 23) та Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. 20) власник патенту на зазначені об'єкти промислової власності має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на викорис¬тання запатентованого винаход
у, корисної моделі чи промислового зразка. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 вщсотків, починаючи з року, наступного за ро¬ком публікації такої заяви. Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охоро¬ною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджене поста¬новою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543, та¬кож передбачає надання п
ільг щодо сплати зборів відповідно до за¬конодавства. Ряд пільг для творців об'єктів промислової власності передбачає чинне законодавство України про оподаткування. Зокрема, відпо¬відно до ст. 3.1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. для цілей оподаткування балан¬совий прибуток зменшується на суму грошових коштів, матеріаль-них ц
інностей і нематеріальних активів підприємств, перерахова¬них (переданих) до фондів, установ, закладів, громадських та релі¬гійних організацій, метою діяльності яких не є одержання прибут¬ку, для здійснення екологічної, оздоровчої, аматорської спортив¬ 614 _Стимулювання інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ 615 ної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяльності, але не більше чотирьох відсотків балансового прибутку. Відповідно до цього Закону (ст.
3.2) не вважаються прибутком і не оподатковуються: — кошти, матеріальні цінності і нематеріальні активи, шо над¬ходять підприємству у вигляді внесків до його статутного фонду, оплати емітованих ним акцій або інших корпоративних прав; — кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, внесені у вигляді іноземної інвестиції та повернуті іноземному інвестору в разі припинення інвестиційної діяльності на суму фактичного внес¬ку в грошов
ій або натуральній формі; — кошти, матеріальні цінності або нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допо¬моги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, фондам, установам, закладам, громадсь¬ким і релігійним організаціям, метою діяльності яких не є одержан¬ня прибутку, для здійснення екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяль¬ності. За цим
самим Законом передбачається зменшення податку на прибуток (ст. 10). Сума податку на прибуток, нарахованого згідно з положеннями цього Закону, зменшується до 20 відсотків — на відшкодування витрат підприємства на реконструкцію і мо¬дернізацію активної частини основних фондів, здійснених в опо¬даткованому періоді, у разі повного використання на цю мету амортизаційних відрахувань і залишків коштів фонду виробництва та інших фондів, створених за рахунок прибутку минулих періодів. Слід зупинитис
я на ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка визначає витрати виробництва (обігу), що відносяться на собівартість ігоодутош (робіт, послуг), втрати і витрати, що відносяться на збитки підприємства. 1. Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції: — підвищені витрати на виробництво нових видів продукції в період їх освоєння, включаючи пе
рші видання нових книжок, а та¬кож витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням випуску про¬ РОЗДІЛ 17 дукції, не призначеної для серійного або масового виробництва на освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів (пускові витрати); перевірка готовності нового виробництва, цехів, агрегатів для вве¬дення їх в експлуатацію шляхом комплексного випробовування (під навантаженням) усіх машин та механізмів (експлуатаційна пе-ревірка) з пробним випуском продукції, передбаченої проект
ом, та налагодженням устаткування; — на винахідництво і раціоналізацію, включаючи витрати на проведення дослідно-експериментальних робіт, виготовлення та випробування моделей і зразків за винахідницькими і раціоналіза¬торськими пропозиціями, пов'язані з основною діяльністю підпри¬ємств, виплати авторських винагород, якщо вони не є роялті. Витрати, передбачені цим пунктом, відносяться на собівартість освоєної продукції з початку її використання^ 2. Витрати,
пов'язані з управлінням виробництвом: — оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного ха¬рактеру, пов'язаних із забезпеченням виробництва, зберіганням та реалізацією продукції, включаючи послуги щодо зміни структури управління приватизованим підприємством, а також передбачених законодавством обов'язкових аудиторських перевірок. 3. До витрат, пов'язаних із зносом нематеріальних активів відно¬сяться суми амортизаційних відрахувань, що
визначаються щоміся¬ця за нормами, розрахованими виходячи з їх первинної вартості та строку корисного використання, але не більше десяти років безпе¬рервної експлуатації або строку діяльності підприємства. Не нараховуються амортизаційні відрахування на нематеріальні активи: ноу-хау, гудвіли, товарні знаки тощо, вартість яких не змен¬шується у процесі їх використання. Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від
26 грудня 1992 р. (ст. 6) передбачає, що оподаткову¬ваний дохід зменшується до десяти неоподатковуваних мінімумів, включаючи розмір вирахувань, встановлених пунктами 1, 2 цієї статті, в: 1) громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до І та II категорій; 2) інвалідів війни І групи. 616 Стимулювання інтелектуальної діяльності 617 Сукупний оподатковуваний доход зменшу
ється до п'яти неопо¬датковуваних мінімумів, включаючи розмір вирахувань, встановле¬них пунктами 1, 2 цієї статті, в: 1) учасників Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій у захисті колишнього СРСР з числа військовослужбовців, які про¬ходили службу у військових частинах, штабах і установах, шо вхо¬дили до складу діючої армії, та партизанів; 2) військовослужбовців і призваних на навчальні, перевірочні збори військовозобов'язаних, які проходили службу в складі обме¬женого контингент
у радянських військ у Республіці Афганістан та інших країнах, де в цей період велися бойові дії; 3) інвалідів з дитинства, інвалідів 1 і 2 груп, крім інвалідів війни І групи; 4) громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до III та IV категорій. Статтею 12 цього Декрету передбачено порядок обчислення і сплати податку. У разі виплати громадянам підприємствами, уста
¬новами і організаціями авторських винагород і винагород за видан¬ня, виконання або інше використання творів науки, літератури і мистецтва, винагород авторам відкриттів, винаходів та промисло¬вих зразків, а також при обчисленні податку за сукупним річним доходом враховуються документально підтверджені витрати, безпо¬середньо пов'язані з одержанням доходів від цієї діяльності. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені при поданні декларації, то вони враховуються за нормами, виз
наченими Головною державною податковою інспекцією України і узгодженими з Міністерством економіки України та Міністерством культури України (додаток № 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердже¬ної наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 р. № 12). Постановою Верховної Ради Укра
їни «Про деякі питання спла¬ти прибуткового податку з громадян» від 25 квітня 1996 р. встанов¬лено, що до прийняття Закону України про прибутковий податок з громадян при визначенні розміру прибуткового податку з доходів учасників бойових дій, інвалідів війни, осіб, які мають особливі за¬слуги перед Батьківщиною, та осіб, на яких не поширюється чин¬ РОЗДІЛ 17 ність Закону
України «Про статус ветеранів війни, гаранти їх со¬ціального захисту», застосовуються норми ст. 23 Закону України «Про державний бюджет України на 1994 рік». Зазначеним Зако¬ном учасникам бойових дій, особам, які мають особливі заслуги пе¬ред Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність За¬кону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надаються пільги у межах п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доход
ів за кожний повний місяць. Певні пільги для суб'єктів інтелектуальної діяльності встанов¬лені Декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. Відповідно до ст. 4 цього Декрету від сплати державного ми¬та звільняються: — позивачі — за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропози¬цію та промисловий зразок; — громадяни, віднесені до першої та другої категорії потер
пілих внаслідок Чорнобильської катастрофи; — громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселен-ня чи самостійного переселення або постійно працюють на те¬риторії відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, шо вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали в зоні безумовного (обов'язко¬вого) відселення не менше двох років, а у зоні
гарантованого доб¬ровільного відселення не менше трьох років; — громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпших внаслі¬док Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і прожи¬вають або постійно проживають на території зони посиленого ра¬діоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років; — інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (парти¬занів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівнян
і до них в уста¬новленому порядку особи; — інваліди І та II груп. Певна пільга встановлена і для визначення цін (не підлягають регулюванню) на продукцію, виготовлену із застосуванням запа¬ 618 _Стимулювання інтелектуальної діяльності 619 тентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту по¬становки її
на виробництво) (пункт 8 Положення про державне ре¬гулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного при¬значення, товари народного споживання, роботи і послуги моно¬польних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. № 135). Пенсійні пільги для суб'єктів права інтелектуальної власності полягають у тому, що в зароб
іток для обчислення пенсій включа¬ються усі види оплати праці, на які за діючими правилами нарахо¬вуються страхові внески. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1993 р. № 3290-ХІІ страхові внески на со¬ціальне страхування та до Пенсійного фонду на винагороди авто¬рам за використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій нараховуються. Державний департамент інтелектуально
ї власності Міністерства освіти і науки України (далі — Держдепартамент) доводить до відо¬ма зацікавлених громадян України, що у зв'язку з прийняттям Ка¬бінетом Міністрів України Постанови від 22 травня 2001 р. № 543 «Про затвердження положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності» (далі — Постанова) змінився порядок надання пільг у сплаті зазна¬чених зборів. Пунктом 59 цієї Постанови вста
новлено, що «грома¬дянам України пільги у сплаті зборів надаються згідно з чинним за¬конодавством України». Відповідно до цього, пільги у сплаті зборів за дії, пов'язані з охо¬роною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топо¬графії інтегральних мікросхем та знаки для товарів і послуг (далі — збори) тепер надаються громадянам України згідно з такими нор¬мативно-правовими актами: — Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та шитих громадян похилого віку
в Україні» від 16 грудня 1993 р. № 3721-Х1І; — Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх со¬ціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII; РОЗДІЛ 17 — Декретом Кабінету Міністрів України «Про пільги Героям Ра 993ЬК°№ уГ^З 1 П°ВНИМ кавалером °Рдена Слави» від 23 квітня Перелік категорій громадян, які мають право на так
і пільги, вид пільги, коло осіб, які належать до пільгових категорій та підстави для надання пільг, наведені у таблиці 1. Держдепартамент повідомляє, що для підтвердження права на пільгу необхідно подати до ДП «Український інститут промислової власності» (м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 15, телефакс 458-06-11) завірену копію документа, що підтверджує право на пільгу. Ко
пія подається один раз до кожної справи на весь час дії документа. Якщо у складі колективу заявників чи власників охоронного до¬кумента одночасно перебувають особи, які мають право на пільгу і не мають такого права, розмір збору зменшується на частку, про¬порційну кількості громадян, звільнених від сплати відповідного збору. Якщо у заявника чи власника патенту виникає необхідність не¬одноразового використання права на одержання пільги, він подає до
Держдепартаменту клопотання про надання відповідної пільги, в якому повинно бути посилання на поданий раніше документ, що підтверджує право на одержання пільги. Якщо термін дії такого документа закінчився, до клопотання додається копія іншого до¬кумента, що підтверджує право на одержання пільги. 620 Нормативний акт Пільга, що стосуюпем [інтелектуально власності І. Закон Украї¬ни «Про основні засади соціаль¬ного захисту ве¬теранів праці та інших громадян похилого віку в
Україні» ВРУ від 16.12.93 № 3721-ХІ 2. Закон Украї¬ни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соці¬ального захисту» від 22.10.93 № 3551-ХІ Звільнення від сплати всіх видів по¬датків, зборів, мита та інших платежів до бюджету Звільнення від сплати податків, зборів і мита всіх видів та земельного податку Звільнення від сплати всіх видів по¬датків, зборів, мита та інших платежів до бюджету Правова норма, Стаття, частіша Стат
тя 9, пункт 2 Категорія осіб, яким надамо пільги Стаття 13, пункт 23 Стаття 16, пункт 2 Особи, які ма¬ють особливі трудові заслуги перед Батьків¬щиною Інваліди війни та прирівняні до них особи Особи, які ма¬ють особливі заслуги перед Батьківщиною Визначення кола осіб, яким надано пільги Стаття 8 Герої Соціалістичної Праці та повні кавале¬ри ордена Трудової Слави
Стаття 7 Особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, які стали інвалідами внаслідок поранення, кон¬тузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єд¬наннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими зако¬нодавством України, в район
і воєнних дій, прифронтових дільницях залізниць, на спо¬рудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період грома¬дянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Нормативний акт Пільги, що стосуються інтелектуальної власності Правова норма, стаття, частина Категорія осіб, яким надано пільги Визначення кола ос
іб, яким надано пільги 2. Закон Украї¬ни «Про статус ветеранів війни гарантії соціаль¬ного захисту» від 22.10.93 № 3551 -XI Звільнення від сплати всіх видів по¬датків, зборів, мита та інших платежів до бюджету Стаття 16, пункт 2 Особи, які ма¬ють особливі заслуги перед Батьківщиною Стаття II Герої Радянського Союзу, повні кавалери і ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Ге¬рої Соціалістичної Праці, удостоєн
і цього звання за працю в період Великої Вітчиз¬няної війни 1941—1945 років 3. декрет КМУ «Про пільги Героям Радянсь¬кого Союзу і повним кава¬лерам ордена Слави» від 23.04.93 р. № 37-93 Звільнення від сплати всіх видів по¬датків, зборів, мита та інших платежів до бюджету Стаття 3, «Пільги щодо опо¬даткуван-ня» Герої Ра-дянського Со¬юзу і повні ка¬валери ордена Слави Громадяни України, удостоєні звання Героя 1 Радянського
Союзу і повні кавалери орде- 1 на Слави. Стимулювання інтелектуальної діяльності Питання для контролю 1 Стимулювання інтелектуальної діяльності. 2 Державне стимулювання інтелектуальної діяльності 3 Пільги для учасників інтелектуальної діяльності. 623 Короткий термінологічний словник Автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір. Ав¬тором може бути будь-яка особа, незалежно від віку
і дієздатності. Ряд країн чітко визначають у своїх законах загальновизнану пре¬зумпцію авторства, засновану на зазначенні у творі справжнього або вигаданого (псевдонім) імені автора. Перекладач або особа, яка адаптує твір, також вважається автором, чиї правомочності не зачі¬пають прав на оригінальні твори. У багатьох країнах вважається, що тільки фізична особа може бути первинним володільцем прав на твір. Юридичні особи
можуть тільки викупити або іншим способом придбати майнові авторські права, оскільки вони позбавлені здат¬ності творити і тому не можуть вважатися авторами. Такий підхід зустрічається в країнах, що додержуються традицій римського пра¬ва. Закони деяких держав визнають, що авторські права можуть на¬лежати корпоративній організації (юридичній особі). Це стосується в першу чергу країн, що додержуються традицій англосаксонсько¬го права.
Так, у деяких країнах юридична особа визнається автором твору, створеного її службовцями у процесі трудової діяльності. Се¬ред юридичних осіб — володільців авторських прав — різні законо¬давчі акти називають державу, урядові установи або організації, муніципалітети, академії, університети, інститути тощо. Авторська винагорода (гонорар) — усі види винагород або ком¬пенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються у межах, встановлених авторським правом. Право на використання твору, о
бумовлене виплатою відповідної винагороди, є найважливішим аспектом майнових прав автора. Володілець ав- 624 горського права має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Винагорода може здійснюватися у формі платежу (одноразова винагорода), відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або у формі змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторсько
ї винагороди встановлюються в договорах, шо укладаються організа¬ціями колективного управління з користувачами. Авторське право — розділ цивільного права, що регулює пра¬вовідносини, які виникають у зв'язку зі створенням та використан¬ням творів науки, літератури і мистецтва. Термін «авторське право» вживається у двох значеннях. Перше — назване вище. У таких відносинах беруть участь автор — творець твору та юридична або фізична ос
оба — користувач. Це, так би мовити, авторське право в об'єктивному значенні. Термін «авторське право» часто вживається для позначення прав, що належать автору будь-якого твору. До них належать особисті немайнові права, а також майнові права. Це — ав¬торське право в суб'єктивному значенні або суб'єктивне авторське право. Авторське свідоцтво на винахід — охоронний документ на ви¬нах
ід, передбачений законодавствами деяких країн, зокрема Алжи¬ру, Куби, Монголії, В'єтнаму, колишнього СРСР тошо. Вимоги, яким повинен відповідати винахід, для видачі на нього авторсько-го свідоцтва такі самі, як і для видачі на нього патенту. Різниця по¬лягає в тому, шо у разі, якщо на винахід видано авторське свідоцт¬во, виключне право на його використання належить державі. При цьому автору належить пр
аво авторства і- він має право на винаго¬роду. Авторський договір. Будь-яке відступлення майнових прав по¬винно оформлятися письмовим договором, підписаним автором і особою (правоволодільцем), якій вщступаються майнові права. Від-ступленими вважаються тільки ті права, які чітко зазначені в дого¬ворі. Авторський договір про передачу виключних майнових прав дозволяє використання твору певним способом і
в установлених договором межах тільки особі, якій ці права передаються, і дають такій особі право забороняти іншим особам подібне використання 40 4-414 625 Короткий термінологічний словник твору. Така заборона може здійснюватися і автором твору, якщо особа, якій передані виключні повноваження, не захищає це право. Авторський договір про передачу невиключних майнових прав до¬зволяє користувачеві використання твору нар
івні з володільцем майнових прав, і (або) іншим особам, які одержали дозвіл на вико¬ристання цього твору таким самим способом. Авторські правомочності. Творці творів володіють авторським пра¬вом, що складається з окремих авторських правомочностей. У сукуп¬ності авторські правомочності становлять суб'єктивне авторське право щодо твору. Авторське право може передаватися його во¬лодільцем
іншій фізичній або юридичній особі, яка, таким чином, стає правонаступником. При цьому володілець авторського права залишається таким, але надає правомочність іншій особі користу¬ватися всіма або частиною його прав з можливими певними обме¬женнями. У разі, коли строк таких правомочностей дорівнює всьо¬му строку авторського права, а дозвіл охоплює всі права (за винят¬ком немайнових), що охороняються авторським правом, статус ко¬ристувача щодо третіх сто
рін дорівнює статусу володільця авторсь¬кого права. Аналог — об'єкт, близький за технічною суттю, призначенням або функціями до заявленого об'єкта винаходу і Відомий з існую¬чого рівня техніки. Аналог використовується при розкритті рівня техніки в описі винаходу; при цьому слід зазначити недоліки, що перешкоджають досягненню бажаного технічного результату. При виборі аналогів слід керуватися подібністю сукупност
і його ознак до сукупності ознак винаходу. Необхідно зауважити, що рівень ана¬логії може бути більш або менш високим, але, як правило, анало¬ги завжди існують. Посилання на те, що аналогів не існує, є най¬частіше необгрунтованим і можливе лише за наявності так званого «піонерського винаходу», що на практиці трапляється дуже рідко. Найбільш близький аналог називається «прототипом». Асоціативний знак — це товарний знак, що
є тотожним (анало¬гічним) або схожим зі знаками, вже зареєстрованими тією самою особою щодо однорідних товарів і (або) послуг. Наслідком реєстрації 626 ДД Короткий термінологічний словник База даних (компіляція даних) — сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі — електронній, підбір і розташування складових частин якої та
її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомо¬гою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів. Безпосереднє приймання широкою публікою сигналів із супутни¬ка — приймання несучих програм сигналів із супутника без посе¬редництва наземної станції, що перетворює передавані сигнали в звичайні радіохвилі, які можуть бути прийняті публікою. Перетво
¬рення здійснюється самим супутником прямого мовлення. Брюс-сельська конвенція про розповсюдження несучих програму сиг¬налів, що передаються через супутники, не поширюється на випад¬ки безпосереднього приймання сигналів широкою публікою з кос¬мосу. 40*4-414 627 асоціативного знака є неможливість передачі права на такий знак іншим особам через ймовірність їх змішування на підставі схожості Аудіовізуальний твір — це твір, що фіксується на певному мате¬ріальному носії (кіноплівці, магнітній
плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зобра¬жень) чи аналогових або дискретних сигналів, що відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомо¬гою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тошо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального тво¬ру є к
інофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофіль-ми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультипліка¬ційними), неігровими тощо. Б Короткий термінологічний словник _ 628 Бібліографічний опис патентного документа — це сукупність біб¬ліографічних даних про патентний документ, наведених згідно з правилами, встановленими відповідними нормативно-технічними документами, необхідними і достатніми для загальної характерис¬тики, ідентифікації та пошуку документа. В_
Види ліцензійних платежів. У світовій практиці застосовуються різні види ліцензійних платежів, які поряд з ціною ліцензії суттєво впливають на ефективність ліцензійної угоди. Застосовуються три види платежів: 1) паушальний платіж — це виплата ліцензійної винагороди у вигляді визначеної, чітко зафіксованої суми, що встановлюється виходячи з оц
інки очікуваного прибутку від використання ліцензії і виплачується одноразово або за декілька разів, наприклад, при на¬бутті чинності ліцензійним договором, передачі ліцензіату технічної документації та після випуску перших зразків продукції; 2) платіж на базі роялті — це виплата ліцензійної винагороди шляхом періодичних відрахувань, що встановлюються у вигляді фіксованих ставок (у відсотках) на базі розрахунку фактичного еко¬номічного результату від використання ліц
ензії (база роялті) і ви¬плачуються ліцензіатом через певні проміжки часу. Як база роялті можуть бути використані такі показники: ціна продажу продукції, виготовленої за ліцензією; поточні витрати на виробництво про¬дукції за ліцензією; прибуток, отриманий внаслідок використання об'єкта ліцензії; обсяги виробництва продукції за ліцензією тощо; 3) комбіновані платежі. Види порушень авторського права — це способи недозволеного в
икористання. Найпоширеніші види порушень — плагіат і контра¬факція. Плагіат означає подання чужого твору за власний. Контра¬факція (піратство) — це порушення авторського права шляхом не¬санкціонованого відтворення, показу або опублікування чужого твору будь-яким способом. Піратство означає недозволен^ виготов¬лення примірників механічних записів або друкованих видань тво¬ру і таємний їх продаж. Такі порушення прямо не зачіпають резуль- Короткий термінолог
ічний СЛОВНИК тату творчої праці, але володілець авторських прав позбавляється справедливої винагороди. Види творів — самостійні та несамостійні. У самостійних творах форма оригінальна. Несамостійні твори бувають двох видів: похідні (переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсцені¬зації, аранжування та інші переробки творів науки, літератури і ми¬стецтва) і збірники (енциклопедії, антології, бази даних та інші складені твори, які за добором і розташуванням матер
іалів є резуль¬татом творчої праці). Похідні твори охороняються авторським пра¬вом незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на яких вони засновані або які вони включають. Визнання авторських і суміжних прав — один із способів цивіль¬но-правового захисту авторських прав, шо виникає тоді, коли на¬явність в особи авторського або суміжного права викликає сумнів, заперечується або є реальна загроза таких дій. Визнання права як засобу його
захисту за своєю суттю може бути реалізовано лише в юрисдикційному порядку, а не шляхом вчинення позивачем пев¬них самостійних односторонніх дій. Здебільшого вимога про виз¬нання авторського або суміжного права є необхідною передумовою застосування інших передбачених законом способів захисту. Визнання особистих немайнових прав. Особисті немайнові права авторів закріплені в законодавстві багатьох країн, зокрема й Украї¬ни. У деяких державах вони одержали визнання через судові р
ішен¬ня. В англосаксонських країнах ці основні права автора охороня¬ються відповідно до загальних правових принципів. Наприклад, у США, де особисті немайнові права не визнаються авторсько-пра¬вовим законодавством, основні особисті права застережені в цивільному і кримінальному праві, законодавстві про недобросовіс¬ну конкуренцію тощо. Нині посилилися тенденції визнання мо¬ральних прав авторів, тому що поява таких могутн
іх засобів відтво¬рення і розповсюдження творів, як радіо, кінематограф, телебачен¬ня, створила серйозну загрозу цим правам. Особисті немайнові пра¬ва авторів поступово одержують міжнародне визнання, хоча спори щодо їх правового обґрунтування продовжуються. 629 Короткий термінологічний словник 630 Виключне право — це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використо¬вувати твір, не маючи на те відповідного доз
волу, за винятком ви¬падків, установлених законом. Виключне право на об'єкт промислової власності — це монополь¬не право, шо надається власнику об'єкта і полягає в гарантованій можливості використовувати і розпоряджатися об'єктом, якому на¬дана правова охорона, на свій розсуд та забороняти третім особам використовувати цей об'єкт без їх дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з чинним законодав¬ством порушен
ням прав власника. Право розпоряджатися об'єктом включає можливість передавати право власності іншій особі повніс¬тю або частково, а також видавати дозвіл на використання об'єкта. Виключні права автора на використання архітектурного, містобу¬дівного і садово-паркового проектів включають також практичну ре¬алізацію проектів. Автор прийнятого архітектурного проекту має право вимагати від замовника надання права на участь у реалізації свого проекту при розробці документац
ії для будівництва і при бу¬дівництві споруди, якщо інше не передбачене договором. Виконавець — актор (театру, кіно), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом ви¬конує твори літератури, мистецтва чи народної творчості, циркові, естра
дні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент му¬зичних і музично-драматичних творів. Використання вільне — можливість використання твору, що ви¬пливає з обмежень авторського права, безоплатне використання твору в певних випадках без одержання дозволу, однак з дотриман¬ням умов, установлених законодавством, які, в основному, стосу¬ються використання й охорони особистих немайнових прав автора. Вільне використання мотивується переважно інформаційними ц
і¬лями або потребами розвитку освіти, науки і культури. Винагорода — платежі, здійснювані особами, які використовують твори авторів, виконання творів, фонограми і радіотелепередачі, на користь авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій тс- Короткий термінологічний словник 631 лерадіомовлення та інших заінтересованих правоволодільши, у тій мірі, в якій їх права охороняються шодо відповідного використан¬ня. Винагорода може складатися з одноразових платеж
ів (так звана «повна компенсація» або «одноразова винагорода») за певні види використання. Авторська винагорода часто визначається у формі відрахувань (роялті) за кожний проданий примірник або кожне ви¬користання твору з авансовим платежем або без нього. Винахід — це вирішення утилітарних завдань у будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільно корисної діяльності лю¬дини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони
і визнане як винахід компетентним державним органом. Винахідник — фізична особа, творчою працею якої створений винахід. Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис ви¬конання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супро¬водом, так і без нього). Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис ви¬конання або будь-яких звуків. Відеозапис — запис зорової
інформації, шо передається телера-діолокаційними та іншими сигналами з метою їх зберігання і даль¬шого відтворення. Найпоширеніші відеозаписи — магнітний (ство¬рюється за допомогою відеомагнітофона на магнітній стрічці або магнітному барабані) і механічний (на вщеодиску прорізується спе¬ціальна борозенка, форма якої відповідає записуваним електрич¬ним сигналам).
Відтворення — виготовлення одного або більше примірників тво¬ру, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчиту¬вати комп'ютер. Короткий термінологічний словник Відчуження прав — надання уповноваженим державним органом дозволу на використання запатентованого об'єкта інтелектуальної власності без згоди власника охоронного документа, але з випла¬тою
йому відповідної компенсації. Згідно з чинним законодавством України такий дозвіл надається Кабінетом Міністрів України. Доз¬віл може бути надано будь-якій юридичній особі, яка має можли¬вість використовувати об'єкт, якому надана правова охорона, вихо¬дячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки Ук¬раїни на умовах невиключної ліцензії.
Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсації та її розміру розв'язуються у судово¬му порядку. Власник охоронного документа — особа (фізична або юридична), на ім'я якої виданий охоронний документ, чи її правонаступник. Володілець авторських і (або) суміжних прав — автор або викона¬вець, коли майновими правами наділений автор або виконавець; інша ніж автор або виконавець фізична або юридична особа у разі, коли майновими правами первинно наділена така фізична або юридична особа, якій відступлені майнові п
рава. Географічне зазначення — це об'єкт промислової власності, що є позначенням, яке ідентифікує товар як такий, що походить з пев¬ної країни, регіону або місцевості у цій країні, а вихідні якості, ре¬путація або інші характеристики товару значною мірою пов'язують¬ся з його географічним походженням. У ряді країн правова охоро¬на цьому об'єкту надається на підставі реєстрації, зокрема, в краї¬нах, що входять до
ЄС, країнах-членах Світової організації торгів¬лі та ін. В Україні правова охорона географічному зазначенню на¬дається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охо¬рону прав на зазначення походження товарів», відповідно до якого географічне зазначення (походження товару) визначається як назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, ре¬путац
ію або інші характеристики, в основному зумовлені характер¬ 632 Короткий термінологічний словник ними для цього географічного місця природними умовами чи людськими чинниками або поєднанням цих природних умов і людських чинників. В Україні правова охорона надається геогра¬фічному зазначенню, щодо якого виконуються такі умови: — воно є назвою географічного місця, з якого даний товар по¬ходить; — воно вживається як назва даного товару чи як складова час¬тина ціє
ї назви; — у вказаному цією назвою географічному місці наявні харак¬терні умови та (або) людські чинники, що надають товару певних якостей чи інших характеристик; — позначуваннй цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та (або) людськи¬ми чинниками; — хоча основна складова позначуваного цією назвою товару ви¬робля
ється та (або) переробляється у межах зазначеного географіч¬ного місця. Гудвіл (ділова репутація) — комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення ак¬тивних операцій, включаючи використання кращих управлінських якостей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визнача
ється як різниця між балансовою вартістю активів підпри¬ємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового ком¬плексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Дата пріоритету об'єкта промислової власності — це дата, що бе¬реться до уваги при визначенні першості у набутті права на об'єкт промислової власності. Дата пріоритету може бути встановлена за датою подання заявки на видачу охорон
ного документа до націо¬нального патентного відомства чи до відповідного органу держави¬ 633 Короткий термінологічний словник 634 учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо за цією заявкою не заявлено конвенційний чи виставочний пріоритет. Денонсація — це відмова однієї зі сторін міжнародного договору від його виконання, що призводить до припинення дії договору. Депозитарій — організація-сховище (офіційно визнана колекція). Депонування
— передача на збереження до депозитарію. Депонування рукопису — передача вузько спеціальних робіт, пе¬реважно у вигляді машинописного оригіналу, на збереження до бібліотеки та інформаційних центрів, що інформують спеціалістів про їх наявність і видають їх копії для вивчення. Депонування ру¬кописів практикується у тих випадках, коли недоцільно його роз¬множувати звичайними способами друку, а також для п
оповнення інформаційних фондів і (або) як свідчення про авторство і про факт та дату написання. Державна наукова-технічна експертиза — законодавчо врегульо¬ваний науково-дослідний процес, метою якого є перевірка охоро-ноздатності заявлених об'єктів промислової власності, що здійсню¬ється закладом експертизи — уповноваженим Установою держав¬ним закладом (підприємством, організацією) для розгляду і прове-дення експертизи заявок. Джерела авторського права — це юридичні акти різних держав¬них органів, у яких м
істяться правові норми, що регулюють відно¬сини щодо створення і використання творів літератури, науки і ми¬стецтва. Залежно від юридичної сили актів, що містять норми ав¬торського права, джерела авторського права поділяються на такі групи: 1) акти державних органів; 2) акти органів місцевого само¬управління; 3) міжнародні акти. До актів державних органів нале¬жать: конститутдія країни, що володіє вищою юридичною силою і є базою поточного законодавства, закони, щдзаконні акти
— укази, розпорядження глави держави; постанови, розпорядження уряду; нормативні акти, накази, постанови, інструкції міністерств та ін¬ших органів виконавчої влади. Акти органів місцевого самоуправ¬ління — нормативні акти місцевої адміністрації, чинність яких об¬ Короткий термінологічний словник межена певною територією. До таких актів належать розпоряджен¬ня, рішення. До джерел авторського права належать також міжна¬родні акти, норми яких мають перевагу перед внутрішнім націо¬нальним законодавством, у зв'язку з
чим їх роль шодо регулюван ня авторських відносин надзвичайно висока. Добросовісна практика — норма, шо визначає допустимість віль¬ного використання творів шляхом ілюстрування з освітньою метою Відповідно до вимог Бернської конвенції добросовісна практика не повинна суперечити нормальному використанню твору і завдавати невиправданої шкоди законним інтересам автора. Докази при розгляді судових справ. Якщо сторон
а надала достатні докази для обгрунтування її претензій і навела докази для підтвер¬дження претензій, що перебувають під контролем протилежної сто¬рони, судові органи мають право вимагати, щоб докази були пред¬ставлені і протилежною стороною за дотримання у відповідних випадках умов, які гарантують захист конфіденційної інформації. У разі, коли сторона судового розгляду добровільно і не без д
остат¬ніх підстав відмовляє у доступі до необхідної інформації або іншим чином не забезпечує її у прийнятний період, або встановлює значні перешкоди у здійсненні процедури, пов'язаної із заходом шодо за-хисту прав, — органи судової влади мають право застосувати попе¬редні та заключні рішення, ствердні або заперечні, на основі нада¬ної їм інформації, включаючи скаргу або доказ, представлений сто¬роною, яка зазнала негативних наслідків через відмову у доступі до інформації, що підлягає під
забезпечення сторонам можливості бу¬ти заслуханими з питань доказів або свідчень. Е_ Експертиза заявки — перевірка матеріалів заявки на відповідність вимог, встановлених законом. Експонування творів мистецтва — публічний показ творів, пере¬важно оригіналів художніх творів. Показ не означає опублікування у власному розумінні слова і залежить від надання дозволу воло¬дільцем авторського права на твір.
Короткий термінологічний словник 636 Електронна заявка — це заявка, подана до відомства в електронній формі комп'ютерними мережами з використанням штернет-техно-логїї. Подання електронних заявок започатковано у ряді розвине¬них країн, але ще потребує вирішення ряду правових організацій¬них та технічних проблем. У подальшому подання електронних за-явок має стати найбільш зручною та поширеною формою надхо¬дження матеріалів заявки та інших документів в
ід заявника. Ефірне мовлення — процес передавання абонентам радіо- або те¬лепрограм через ефір, що здійснюється методом приймання радіо¬хвиль на відстані за допомогою приймача. З_ Загальні вимоги до цивільних процедур. Особи, авторські чи су¬міжні права яких порушені, мають право на їх захист. Такий захист надає широку можливість самостійно визначати, яким чином кра¬ще відновити їх права. Суб'єктам авторських
і суміжних прав нада¬на можливість звертатися за захистом своїх прав до цивільних судів. Судові процедури мають бути чесними і справедливими. Загальновідомий знак — це товарний знак, шо внаслідок викори¬стання став добре відомим широкому колу споживачів. Відповідно до статті 6ЬІХ Паризької конвенції про охорону промислової влас¬ності всі країни-учасниці якої зобов'язані надавати на своїй тери¬торії захист знакам, що за визначенням компетент
ного (адміністра¬тивного чи судового) органу країни реєстрації або країни викорис¬тання набули статусу загальновідомих знаків щодо тотожних або схожих товарів і (або) послуг. Загальнодоступні відомості — відомості, що містяться у джерелах інформації, з якими будь-яка особа може ознайомитися або про зміст яких може дізнатися законним шляхом. Зазначення походження як об'єкт промислової власності — це по¬значення, що використовується на товарах, які походять з певної місцевості. Правова охорона зазначен
ня походження полягає в не¬допущенні використання неправдивих зазначень походження, тоб¬то таких, що застосовуються на товарах, які не походять з місце¬ _Щ Короткий термінологічний словник 637 вості, на яку вказує зазначення походження. Застосування неправ¬дивих зазначень походження може бути причиною введення в ома¬ну споживачів і кваліфікується як недобросовісна конкуренція. Закінчення строку охорони. Після закінчення встановленого стро¬ку охорони твори стають суспільним на
дбанням та можуть вільно і безкоштовно використовуватися будь-якою особою. Якщо твір стає суспільним надбанням, авторські права на нього втрачаються без¬поворотно. Захист авторського права і суміжних прав. За захистом свого ав¬торського права або суміжних прав правоволодільці звертаються в установленому порядку до судових та інших органів відповідно до їх компетенції. Правоволодільці мають право вимагати: визнання авторського права або суміжних прав; припинення дій, шо порушу
¬ють авторські та суміжні права або створюють загрозу їх порушен¬ню; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; стягнення доходу, одержаного порушником унаслідок порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків; виплати компенсації, що визначається судом, замість відшкодування збит¬ків або стягнення доходу з урахуванням суті правопорушення; вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'я¬заних із захистом авторського права і суміж
них прав. Захист інформації — це сукупність організаційно-технічних за¬ходів та правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтере¬сам власника інформації чи автоматизованої системи та осіб, які користуються інформацією, зокрема внаслідок несанкціонованого використання або псування інформації. У зв'язку зі створенням електронних бібліотек інтелектуальної власності у рамках Постій¬ного ком
ітету ВОІВ з інформаційних технологій створено робочу групу з інформаційної безпеки, яка розглядатиме питання безпеки інформації в автоматизованих системах за умови доступу до них че¬рез всесвітню інформаційну мережу Інтернет. Захист права власності — це застосування правових засобів для усунення або запобігання порушення цього права. Забезпечується нормами різноманітних галузей права — цивільного, трудового, ад¬м
іністративного, патентного. Будь-яке несанкціоноване викорис- Короткий термінологічний словник тання об'єкта, шо охороняється, є порушенням прав власника прав на об'єкт промислової власності. На вимогу власника таке пору¬шення має бути припинене, а порушник повинен відшкодувати власнику заподіяні збитки, включаючи неодержані доходи. Вимага¬ти відновлення порушених прав може також особа, яка придбала ліценз
ію, якщо інше не передбачене ліцензійним договором. Захист порушених прав здійснюється в установленому законодавством ад¬міністративному або судовому порядку. У разі встановлення факту порушення порушник може бути притягнутий до дисциплінарної, цивільної, адміністративної або навіть кримінальної відповідаль¬ності. Заявка — це сукупність документів, складених відповідно до ви¬мог чинного законодавства, що подаються до
Установи на видачу охоронного документа. Заявник — це фізична або юридична особа, шо подає заявку на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності. Здійснення передачі прав. Передача авторських прав у різних країнах регулюється різними галузями права: цивільного, торго¬вельного тощо. Свобода договору породжує всілякі проблеми і від¬повідну різноманітність їх вирішення. Фактично в багатьох країнах свобода договору в тій або
іншій мірі обмежується певними прави¬лами, що встановлюються авторськими товариствами. Як правило, договір про передачу прав укладається в довільній формі за бажан¬ням сторін. Він може бути усним, але в ряді країн неодмінно вима¬гається письмова форма. За деякими законами необхідна реєст¬рація договорів. Деякі авторсько-правові закони містять спеціальні положення про права і обов'язки сторін за договорами на різні ви¬ди використання. Знак для товарів і послуг (товарний знак) — позначення для від-
різнення товарів і послуг, вироблених і наданих одними виробни¬ками від однорідних товарів і послуг, вироблених і наданих інши¬ми виробниками. Знак охорони авторського права. Володілець виключних автор¬ських прав для сповіщення про свої права може використовувати 638 _Щ Короткий термінологічний словник 639 знак охорони авторського права, що вміщується на кожному при¬мірнику і складається з трьох елемент
ів: — латинської літери «С», обведеної колом — ©; — імені (найменування) володільця виключних авторських прав; — року першого опублікування твору. Знак охорони суміжних прав. Виробник фонограми і виконавець для сповіщення про свої права можуть використовувати знак охорони суміжних прав, що вміщується на кожному примірнику фонограми і (або) її упаковці і складається з трьох елементів: — латинсько
ї літери «Р», обведеної колом — ®; — імені (найменування) володільця виключних суміжних прав; — року першого опублікування твору. І_ Інжиніринг — здійснення за контрактом з іноземним замовни¬ком ряду робіт і надання послуг, включаючи укладання технічних завдань, проведення передпроектних робіт, проведення наукових досліджень, укладання проектних пропозицій і техніко-еко-номічних обгрунтувань будівництва промислових та інших об'єктів, розробку техн
ічної документації, проектування і конструкторську розробку об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажу, пусконалагоджувальних робіт, консультації економічного, фінансового або іншого характеру. Інновація (нововведення) — як процес - вкладення коштів в економіку, що забезпечує модернізацію техніки і технології; як об'єкт - нова техніка, технолог
ія, що є результатом досягнень на¬уково-технічного прогресу. Інтелектуальна власність у самому широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності людини у виробничі^, науковій, літературній, художній та інших сферах. Ці права належать не до матеріального об'єкта, а до відоб¬ Короткий термінологічний словник 640 раженої у ньому інформації. Як на власність у вигляді рухомого і нерухомого майна, так і на інтелектуальну власність існують деякі-обмеження, наприклад, обмеження стро
ку дії авторського права і охоронних документів (патентів, свідоцтв). Інтелектуальна влас¬ність об'єднує промислову власність і твори, що охороняються ав¬торським правом. Поняття інтелектуальної власності вперше введе¬но конвенцією у 1967 р відповідно до якої було засновано ВОІВ, і передбачає, що інтелектуальна власність містить права, які нале¬жать до: — літературних, художніх і
наукових творів; — виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телеві¬зійних передач; — винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових від¬криттів; — промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень; — захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Інформація про управління правами — це інформація, у тому числі в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об'єкт авторсько¬го права і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об'єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об'єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така
інфор¬мація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об'єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з'являється у зв'язку з його повідомленням до загального відома. Інформація як товар — інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформацій¬ною діяльністю; можуть бути об'єктами товарних відносин, що ре¬гулюються чинним законодавством. Короткий термінологічний словник к_ Кабельне телебачення — система колективних антен
, що прийма¬ють програми і розподіляють їх шляхом використання комбінова¬них кабелів не тільки для одночасної передачі по проводах програм, що передаються іншими станціями, а й для наступної передачі про¬грам, переданих раніше, а також для передачі власних програм. Ця система пропонує широкий вибір аудіовізуальних творів і забезпе¬чує кращу якість приймання, ніж за трансляції та приймання з ви¬користанням бездротових засо
бів. Для передачі по кабельному те¬лебаченню творів, що охороняються авторським правом, необхід¬ний дозвіл їх правоволодільщв. Колективний знак — це товарний знак, який слугує для позна¬чення товарів (послуг), що мають єдині якісні характеристики і ви¬робляються (надаються) підприємствами, пов'язаними в госпо¬дарсько-правовому або організаційно-правовому відношенні. Комп'ютерна програма — набір інструкцій у вигляді сл
ів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, що приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоп¬лює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах). Конвенція — міжнародний договір (угода) з якого-небудь спеці¬ального питання (наприклад, з охорони літературних і художніх творів). Конкуренція недобросов
існа — будь-які дії господарюючих суб'єктів, що суперечать правилам та чесним звичаям у підприєм¬ницькій діяльності. Контрафакція — підробка; порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті відтворення і розповсюдження чужого твору, порушення виключного права патентоволодільця, несанк¬ціоноване використання товарних знаків, як правило, виробів, що вже зарекомендували себе тощо. Щодо аудіовізуальних записів, фо¬нограм, відеограм або
їх дублікатів, то виготовлення контрафактных 414414 641 Короткий термінологічний словник примірників може також бути порушенням відповідних суміжних прав. Такі копії, як правило, підлягають конфіскації. Корисна модель — результат творчої діяльності людини у галузі технології, що пов'язана з конструктивним використанням прист¬рою. Корисні моделі відрізняються від винаходів, головним чином, двома аспектами: по-перше, для корисної моделі не ви
магається винахідницький рівень; по-друге, максимальний строк охорони, передбачений законодавством, менший за строк охорони вина¬ходів. Критерії охороноздатності. Необхідною умовою надання правової охорони об'єктам промислової власності є відповідність цих об'єк¬тів загальновизначеним критеріям — критеріям охороноздатності. Головними критеріями охороноздатності винаходів, корисних мо¬делей, промислових зразків є новизна (оригінальність), промисло¬ва придатність, винахідницький рівень. Для сортів рослин, крім критерію
новизни, існують критерії відмінності, однорідності та стабільності. Якщо об'єкт, що заявляється, відповідає цим кри¬теріям, він визнається охороноздатним. Крім цього, національним законодавством можуть бути передбачені й інші умови надання правової охорони, наприклад, об'єкт не повинен належати до пе¬реліку об'єктів, що не охороняються, не повинен суперечити су¬спільним інтересам, принципам гуманності й моралі тощо.
І_ Ліцензіар — фізична чи юридична особа, яка є володільцем охо¬ронного документа на об'єкт промислової власності, виступає сто¬роною в ліцензійному договорі як сторона, що надає іншій стороні (ліцензіату) право на використання охоронюваного об'єкта про-мислової власності. Ліцензіаром може бути також суб'єкт авторсь¬кого права і (або) суміжних прав. Ліцензія - це дозвіл на використання об'єкта
інтелектуальної власності; що надається на підставі ліцензійного договору або ад¬міністративного рішення компетентного державного органу, або рі¬шення суду. 642 _ Короткий термінологічній! словник 41*4*114 643 м Майнові права — суб'єктивні права учасників правовідносин, шо пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матер
іальними вимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна і обміну. Майнові права — права власника, особи, яка здійснює право господарського відання майном, а також зобов'язальні права (наприклад, на відшкодування шкоди), права авторів на винагороду, спадкові права. Майнові права можуть ви¬никати з дій та інших юридичних фактів, передбачених цивільним законодавством, а також з дій, які хоч і не передбачені законом, але на підставі загальних засад і змісту цивільного законодавств
а по¬роджують цивільні права і обов'язки. Основним майновим правом авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків, то-пографій ІМС і раціоналізаторських пропозицій є право на вина¬городу. Мито — це платежі, що стягуються за здійснення патентним ві¬домством юридично значущих дій, пов'язаних з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, про¬мислові зразки, товарні знаки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин тощо).
Як правило, мито сплачується за: подання за¬явки на видачу охоронного документа, експертизу заявки, видачу охоронного документа, підтримання чинності охоронного докумен¬та, продовження дії охоронного документа, подання клопотань, за¬перечень тощо. Розміри та порядок сплати мита визначаються на-ціональними законодавствами або відповідними міжнародними чи регіональними угодами (Договором про патентну кооперацію,
Мад¬ридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків, Європейсь¬кою патентною конвенцією тощо). Мовлення (телебачення і радіомовлення) — передача на відстань звукової і (або) візуальної інформації за допомогою електромагніт¬них хвиль, що розповсюджуються пристроями для передачі та приймаються необмеженою кількістю телерадіоприймачів. н Назва місця походження товару. Відповідно до статті 1 Паризької конвен
ції про охорону промислової власності назва місця поход¬ження товару є об'єктом промислової власності. Назвою місця по¬ходження товару може бути назва географічного місця (назва краї¬ни, регіону, місцевості), що служить для позначення товару, який походить із вказаного географічного місця, і особливі властивості якого пов'язані з природними та людськими чинниками, прита¬манними цьому географічному місцю. У багатьох країнах правова охорона цьому об'
єкту надається на підставі його реєстрації. В Ук-раїні правова охорона назві місця походження товару надається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Відповідно до цього Закону назва місця походження товару визначається як назва географічного місця, яка застосовується як позначення у назві товару, що похо¬дить
із зазначеного географічного місця та має особливі власти¬вості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерними для даного географічного міс¬ця людськими чинниками. Народна творчість — це творіння, часто створені невідомими особами, що складаються з характерних елементів традиційної ху¬дожньої спадщини, які розвиваються і зберігаються етнічною
об¬щиною або окремими особами і відображають традиційні творчі погляди такої общини, включаючи народні казки, народну поезію, народні танці і п'єси, художні форми народних обрядів тощо. Невизначене коло осіб — особи, яким суть об'єкта промислової власності може стати відомою не за їх службовою діяльністю. Невинне порушення виключних прав ~ це порушення, за якого порушник не знав і не мав п
ідстав знати, що він порушує виключні права на твір, фонограму тощо. Таке порушення відбувається без його усвідомлення. Тягар доказу невинного порушення покладаєть¬ся на відповідача. _^ Короткий термінологічний словник 645 Немайнові права — це суб'єктивні права учасників правовідно¬син, що не мають економічного змісту, забезпечують деякі нема¬теріальні інтереси особи, належать до категорії абсолютних прав Наприклад,
право автора створеного об'єкта інтелектуальної влас¬ності на присвоєння цьому об'єкту його імені. Автор за своїм ба¬жанням може забороняти згадувати своє ім'я в публікаціях відомо¬стей щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Не¬майнові права зберігаються за автором у разі выступления виключ¬них прав на використання об'єкта. Відповідно до законодавства України винахіднику, автору промислового зразка, компонування І
МС належить право авторства, що є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково. Нематеріальні активи — це об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку. Непрямий захист — це законодавчо встановлена у деяких країнах норма, згідно з якою дія патенту, виданого на спосіб одержання продукту, пошир
юється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом. Новизна — критерій охороноздатності: визначається за сукуп¬ністю знань, так званим «рівнем техніки». Вирішення завдання ви¬знають новим, якщо воно не є складовою частиною рівня техніки. Ноу-хау — повністю або частково конфіденційні знання, що містять відомості технічного, економічного, адміністративного, фі¬нансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі
, яка їх одержала. О Об'єкти суміжних прав — це виконання, фонограми, відеограми та програми організацій мовлення. Об'єкти, що не охороняються авторським правом. Не є об'єктами авторського права: офіційні документи (закони, постанови, рішен¬ Короткий термінологічний словник 646 ня тощо), а також їх офіційні переклади; офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо); витвори народної творчості; повідомле
ння про новини дня або повідомлення про по¬точні події, що мають характер звичайної інформації; результати, одержані за допомогою технічних засобів, призначених для вироб¬ництва певного роду, без здійснення творчої діяльності, безпосе¬редньо спрямованої на створення індивідуального твору. Об'єкти, що охороняються авторським правом. Національні зако¬ни і міжнародні конвенції охороняють твори літератури, науки і мистецтва. Під охороною наукових творів розуміється захист їх «лі¬тера
турної» або «художньої» форми, а не власне наукових ідей. Ко¬ло зазначених творів дуже широке і національні закони визначають їх у надто широкій формі. Такі загальні визначення нерідко супро¬воджуються примірними переліками творів. Обсяг прав, що передаються. У разі повного переходу (відчужен¬ня) прав правонаступник придбаває всі майнові права автора на йо¬го твір або твори
і має право використовувати їх так, нібито сам він був їх автором. Такі договори можуть порушувати інтереси творця твору, якщо вони стосуються всіх його наступних робіт або перед¬бачають передачу всіх його прав. Тому більшість законів обмежу¬ють передачу прав на майбутні твори. Якщо справа стосується ча¬сткової передачі прав, правонаступник відповідно до договору зви¬чайно одержує одну або кілька конкретних правомочностей, обу¬мовлених договором. Обсяг правової охорони.
Згідно з чинним законодавством Ук¬раїни обсяг правової охорони визначається: - для винаходу (корисної моделі) — формулою винаходу (корис¬ної моделі); — для промислового зразка — сукупністю ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макеті, малюнку); — для сорту рослин — описом сорту; - для топографії ІМС — зображенням топографії ІМС на ма¬теріальному носії. Оприлюднення (розкриття публіці) твору — здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав
_ Короткий термінологічний СЛОВНИК 647 дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублі-кування, публічного виконання, публічного показу, публічної де¬монстрації, публічного сповіщення тощо. Опублікування твору, фонограми, відеограми — випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміж¬них прав, виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задоволь
нити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, зда¬вання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, на¬дання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування р
уко¬пису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з від¬критим доступом та можливістю одержання у ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми. Організація ефірного мовлення — телерадіоорганізація, що здійс¬нює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших ор¬ганізацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а та¬кож лазерних променів, гама-променів тощо) у будь-якому частот¬ному діапазоні (у тому числі й з викор
истанням супутників). Організація кабельного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і про¬грам мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою то¬го чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи ін.). Організація мовлення — організація ефірного чи кабельного мов¬лення.
Основні майнові права. Автор володіє виключним правом дозво¬лити певні дії щодо творів, які охороняються та поділяються на дві основні категорії: право на відтворення і право на опублікування. Короткий термінологічний словник 648 Особисті немайнові права виконавців. Незалежно від майнових прав виконавця і навіть у разі їх передачі виконавець щодо своїх незаписаних усних виконань і виконань, записаних на фонограми чи відеограми,
має право вимагати бути визнаним як виконавець своїх виконань, крім тих випадків, коли ненадання такого права диктується способом використання виконання і заперечення проти будь-якого перекручення, спотворення або іншої зміни своїх вико¬нань, що можуть завдати шкоди його репутації. Особисті права — права, надані для охорони інтересів, що нале¬жать до особистості. Ці права опосередковано стосуються вимог ав¬торів або виконавців щодо використання їх творів або виконань. Офіційні
акти законодавчого, адміністративного або юридичного ха-рактеру — це законодавчі акти, судові постанови та інші рішення ор¬ганів влади; норми і стандарти, що стосуються промислових виробів і різних служб; постанови адміністративних органів і їх офіційні пе¬реклади; офіційні акти авторським правом не охороняються. Охорона баз даних (компіляцій даних). База даних (компіляція даних) або іншої інформації, яка завдяки відбору або упорядкуван¬ню її зм
істу є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охо¬роняється авторським правом. Охорона не поширюється власне на дані або інформацію і не стосується будь-якого авторського права, яке вже існує на самі дані або інформацію. Охорона комп'ютерних програм. Комп'ютерні програми у вихід¬ному або об'єктному коді охороняються подібно до охорони, що надається літературним творам за Бернською конвенці
єю (1971 р.). Охорона назви твору. У тому разі, якщо назва твору має оригі¬нальний характер, вона охороняється авторським правом. Навіть якщо твір більше не охороняється, ніхто не може використати на¬зву для позначення іншого твору того самого виду, якщо таке ви¬користання може ввести в оману. Охорона перекладів. Переклад базується на оригінальному творі. Його мета — якомога точніше передати текст оригіналу
іноземною мовою. Для виконання цього завдання вимагаються спеціальні на¬ Короткий термінологічний словник 649 вички, знання не тільки двох використовуваних мов, а й самого предмета перекладу. Авторські права перекладача не зачіпають прав автора оригіналу. Для використання перекладу необхідно одержати згоду обох авторів — оригінального твору і перекладу. Охоронний документ — документ, що забезпечує правову охоро¬ну об'єктів інтелектуально
ї власності. Оцінка об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) — це процес ви¬значення вартості ОІВ у грошовому вираженні. Вартість ОІВ у ме¬жах діючого підприємства — величина, що відображає сукупну ко¬рисність ОІВ і є внеском до результатів функціонування підприєм¬ства як єдиного комплексу при виробництві товарів і наданні по¬слуг. П_ Патент — це охоронний юридично-технічний документ, що ви¬дається уповноваженим комп
етентним державним органом (Дер¬жавним департаментом інтелектуально? власності) і яким держава засвідчує виключне право власника на створений ним об'єкт про¬мислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорт рослин). Це юридичний документ, оскільки закріплює за влас¬ником патенту визначені законом права. Водночас це технічний до¬кумент, оскільки він дає технічний опис об'єкта. Патент засвідчує від імені держави: — що заявлена пропозиція
є охороноспроможним об'єктом; - встановлення права авторства на об'єкт; — визнання права власності на об'єкт; - визнання пріоритету на об'єкт. Патентна грамота — офіційний бланк для оформлення патенту. Патентна грамота видається в одному примірнику незалежно від кількості власників патенту. Патентна документація — сукупність патентних документів. Патентна інформація — будь-яка інформація, що міститься в па¬тентних документах.
Короткий термінологічний словник 650 Патентна чистота — юридична властивість об'єкта техніки, що полягає в можливості його використання у даній країні без пору¬шення діючих на ЇЇ території охоронних документів виключного права. Патентний повірений — це представник у справах інтелектуаль¬ної власності, який надає фізичним та юридичним особам допомо¬гу: послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представля
є їх інтереси перед Установою, а також судо¬вими органами, кредитними установами, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами. Патентний фонд — упорядковане зібрання патентних документів і довідково-пошуковий апарат до нього, а також нормативно-мето¬дичні та інші матеріали з питань охорони промислової власності. Патентовласник — фізична або юридична особа, якій належить патент на об'єкт п
ромислової власності. Патентоздатність (охороноздатність) — відповідність об'єкта про-мислової власності критеріям, наявність яких відповідно до чинно¬го законодавства необхідна для надання заявленому об'єкту право¬вої охорони. Патентування — це комплекс заходів, спрямованих на одержан¬ня правової охорони на такі об'єкти промислової власності: вина¬ходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин. Передача (вщступлення) авторського права. Майнові права авто¬ра можуть бути в
ідступлені повністю або частково і можуть бути пе¬редані для використання за авторським договором. Передача права власності та авторських прав. Необхідно розріз¬няти дії щодо передачі власності та дії щодо передачі авторських прав. Коли автор дарує іншій особі або організації примірник своєї книги, то він передає тільки право власності на цей примірник, але не авторські права. Передача прав
а на використання. Право на використання твору може бути передане тільки за згодою автора. Автор не може без до¬статніх підстав відмовити у наданні такої згоди. Короткий термінологічний словник 651 Піратство — відтворення опублікованих творів або фонограм будь-яким способом для публічного розповсюдження, а також ре-трансляція радіотелепередач без відповідного дозволу. Плагіат — недозволене запозичення, відтворення чужого літера турного, художнього або наукового твору (чи його частини) під своїм
іменем або псевдонімом, не сумісне як з творчою діяльністю, так і з нормами моралі та закону, що охороняє авторське право Плагіат переслідується законом. Позивач — особа, яка подає позов; сторона, яка скаржиться або подає позов у цивільному судочинстві. Позов — подана в судовому або арбітражному порядку вимога, що випливає з належного позивачеві права відповідно до договору або інших передбачених законом підстав.
Поняття авторського права. Авторське право в об'єктивному ро¬зумінні становить сукупність правових норм, що регулюють відно¬сини щодо створення і використання творів літератури, науки і ми¬стецтва. Авторське право в суб'єктивному розумінні — це ті осо¬бисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створи¬ли твори літератури, науки і мистецтва. Посягання на твір —
усі форми обходження з твором або його використання, що завдає шкоди художній цінності твору або репу¬тації Його автора. Подібні дії є порушенням особистих немайнових прав. Походження товарів — приналежність товарів до певного місця, з якого вони походять, тобто місця їх виготовлення, видобування або перероблення. Походження товар
ів може бути географічним і негеографічним. Зокрема, географічне походження — це країна, регіон або певна місцевість, а негеографічне походження товару В це пряме відношення (приналежність) товару до певного виробни¬ка (підприємства), що його виробляє, видобуває або переробляє. Права автора. Відповідно до авторсько-правового законодавства всі наявні компоненти авторського права на твір, що стосуються різних способів або аспектів використання твору. Вони визначають Короткий терм
інологічний словник дії, від яких правоволодідець повинен бути захищений. Здійснюю¬чи ці права, він може використовувати твір сам або давати на те дозвіл іншим особам. Крім власне майнових і особистих немайно¬вих прав, існують також права, що належать до обох цих категорій, наприклад, права на переробку і переклад, що відображають мо¬ральні інтереси, пов'язані з цілісністю оригінального твору, і май¬нові інтереси, що стосуються використання твору у
видозмінених формах. Право післякористування — це право на вільне використання у межах визначеної території винаходу, якщо його використання по¬чалося або були зроблені необхідні приготування для його викори¬стання в період тимчасового припинення дії патенту на цей об'єкт. Якщо відповідний річний збір за підтримку чинності патенту не сплачено у строк чи в межах пільгового строку, патент втрача
є чин¬ність з моменту закінчення пільгового строку. Але у разі, коли не¬своєчасна сплата збору була неминучою, тобто мала місце з неза¬лежних від патентовласника причин, патент може бути визнаний чинним. Патент, дію якого збережено внаслідок сплати збору після закінчення пільгового строку, не обмежує права осіб чи їх правона¬ступників, які виготовляли, продавали або використовували у своїй підприємницькій діяльнос
ті об'єкт, що охороняється патентом, після закінчення пільгового періоду, але до фактичної сплати збо¬ру. Право післякористування одержують також особи, які в цей пе¬ріод зробили суттєві виробничі приготування чи капіталовкладен¬ня, пов'язані з промисловим освоєнням об'єкта, що охороняється. Право попереднього користування. Згідно з чинним законодавст¬вом України право попереднього користування - це право будь-яко
ї фізичної або юридичної особи, яка до дати подання заявки до патентного відомства або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріо¬ритету, в інтересах своєї діяльності добросовісно використовувала чи зробила необхідні приготування для використання заявленого винаходу, корисної моделі, промислового зразка на безоплатне продовження такого використання або на використання, передба¬чене зазначеною підготовкою. Право попереднього користування може бути передано б
удь-якій особі разом з підприємством чи діло¬вою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практи¬ 652 _ Короткий термінологічний і л. ПШИК. 653 ки, де було використано заявлений об'єкт чи відносно якою було зроблено значну і серйозну підготовку для такого використання Промислова власність — це вид інтелектуальної власності, шо охоплює права на такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислов
і зразки, товарні знаки, знаки обслуго¬вування, фірмові найменування та зазначення про походження чи найменування місця походження товарів, а також припинення не¬добросовісної конкуренції. Правонаступництво — це перехід прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Пріоритет — першість у часі при здійсненні будь-якої діяльності Програма — сукупність живого виконання і (або) запису, шо складаються із зображень і (або) звуків, вт
ілених у сигнали, і ви¬промінюються з метою наступного розповсюдження. Програмне забезпечення — детальний опис комп'ютерної програ¬ми, яка визначає набір інструкцій, відповідних даній програмі, та всі види допоміжних матеріалів, призначених для забезпечення ро¬зуміння або застосування комп'ютерної програми. Вихідна інфор¬мація з програмного забезпечення розглядається як твір, шо охоро¬няється авторським правом. Продюсер — особа, яка організову
є і (або) фінансує театральні постановки, постановки кінематографічних творів, передачу твору по радіо або виробництво фонограм, відеограм. Як правило, про¬дюсер несе відповідальність за дотримання авторського права і суміжних прав на твори та інші об'єкти, використовувані для по¬становки. Промисловий зразок. Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок визначається як результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Прототип — це найближчий за сутт
євими ознаками до об'єкта винаходу аналог, відомий з існуючого рівня техніки. При виборі прототипу з кількох аналогів беруть до уваги кількість суттєвих оз¬нак, що збігаються або близькі до ознак об'єкта винаходу, та тех- Короткий термінологічний словник 654 нічний результат при використанні обох об'єктів. Ознаки прототи¬пу використовуються при складанні формули винаходу, де вони визначаються спільними з ознаками винахо
ду родовими поняттями. Р_ Раціоналізаторська пропозиція — пропозиція, що є новою і ко¬рисною для підприємства, організації, установи, міністерства, ві¬домства, до якої вона подана, і передбачає зміну або удосконален¬ня: конструкції виробу; технології виробництва; складу матеріалу. Репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне від¬творення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи змен¬шеному) ориг
іналу письмового чи іншого графічного твору або йо¬го примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оп¬тичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер. Роялті — періодичний платіж; виплата ліцензійної винагороди протягом чинності ліцензійного договору, починаючи від моменту випуску готової продукції: або у вигляді відрахувань від вартос
ті творів за ліцензією продукції, або у формі відсотка від суми обігу щодо продажів чи від суми прибутку, або у вигляді зборів від оди¬ниці виготовлюваної за ліцензією продукції; особливий різновид авторської винагороди, що становить частку автора в доходах, одер-жаних від використання його твору. Рукопис — оригінальний примірник письмового твору в тому ви¬гляді, в якому його зафіксував автор. У більш широкому розумінні рукопис іноді розгляда
ється як категорія, протилежна опублікова¬ним примірникам письмового твору, шо містить усі неопубліковані примірники оригіналу. С_ Свідоцтво про реєстрацію знака для товарів і послуг — охоронний документ, шо засвідчує право його володільця на використання Короткий термінологічний словник знака для товарів і послуг і розпорядження ним. а також заборону його використання іншими способами. Службовий винахід — винахід, створений у зв'язку з виконанням службових обов'язків
або за дорученням роботодавця винахідника. Сорт рослин — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид пер¬шого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботаніч¬них таксонів, шо, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: — може бути визначена ступенем прояву ознак, шо є результа¬том діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; — може бути вирізнена від будь-якої іншої групи рослин ступе¬нем прояву принаймні одні
єї з цих ознак; — може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Співавторство — створення об'єктів інтелектуальної власності в результаті спільної праці двох або більше фізичних осіб. Спотворення твору — будь-які внесені до твору зміни, що спо¬творюють справжнє значення або форму його вираження і є пору¬шенням особистих немайнових і майнових прав. Строк охорони — передбачений законом
строк правової охорони об'єктів інтелектуальної власності. Суміжні права. Поряд з охороною прав авторів творів науки, лі¬тератури і мистецтва національні законодавства охороняють права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і орга¬нізацій мовлення (суміжні права). Істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав авторів творів. Лише в тих випадках, коли виконується, записується на фоногра¬
му, відеограму або передається в ефір чи по кабелю твір, що не охо¬роняється законом, або об'єкт, який не є результатом творчої діяльності, суміжні права мають самостійний характер. Охорона об'єктів суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів ав¬торським правом. Суб'єкти суміжних прав мають, як і автори, ви¬ключні права на використання своїх об'єктів у будь-якій
формі. Короткий термінологічний словник т_ Твір — будь-який твір науки, літератури, мистецтва, шо відпо¬відає вимогам авторського права. Товарний знак (знак для товарів і послуг) — це один із засобів ідентифікації товарів або послуг, тобто позначення, здатне відріз¬няти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої особи. Топографія ІМС — зафіксоване на матеріальному носії просто¬рово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та
з'єднань між ними. Ф_ Фірмове найменування — це позначення, що належить до роз-різняльних знаків. Належить до об'єктів промислової власності від¬повідно до ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності, слугує для розпізнавання підприємства, виділення його серед інших. Форма чи спосіб вираження твору — метод, за допомогою якого можливе сприйняття твору, наприклад, вик
онання, декламування, фіксація, створення матеріальної форми тощо. Формула в заявці на патент або в патенті — патентні домагання; стисла характеристика, що містить сукупність істотних ознак вина¬ходу (корисної моделі), достатню для досягнення зазначеного заяв¬ником технічного результату. Формула служить для визначення об¬сягу правової охорони, що надається патентом. Франчайзинг —у широкому розумінні особливе право, спеціаль¬ний привілей, п
ільга. Цивільно-правові способи захисту прав — передбачені законодав¬ством матеріально-правові заходи примусового характеру, за доло- 656 Могою яких здійснюється визнання або відновлення порушених або оспорюваних прав та штересів авторів, об'єктів авторського права і суміжних прав або володільців на них, припинення порушень, а та¬кож майновий вплив на порушників. Основна мета цивільно-пра¬вової відповідальності — відшкодування завдано
ї шкоди. Ш_ Штам — сукупність клітин, що мають загальне походження і ха-рактеризуються однаковими стійкими ознаками. Основні джерела права інтелектуальної власності Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 черв¬ня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верхов¬ною Радою Української
РСР 16 серпня 199() р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1990. — № 31. Ст. 429. КОДЕКСИ УКРАЇНИ Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11 Ст. 461. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1963. — № 30. Ст. 463. Цивільний процесуальний кодекс України в
ід 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1963. — № ЗО. Ст. 464. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Вер¬ховної Ради України. — 2001. — № 25—26. — Ст. 131. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1984. — Дода¬ток до №
51 Ст. 1123. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1971. — № 50. — Ст. 375. Митний кодекс України від 12 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України 2002 № 38-39 Ст. 288. Господарський кодекс України // Офіційний вісник України, — 2003. -М» П. -Ст. 462. Господарський процесуальний кодекс України від 21 червня 2001
р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 36 Ст. 188. «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р № 142-ХІІ // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1990 - №34 Ст. 499. «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р. № 8312-Х! // Відомості Верховно
ї Ради Української РСР. — 1989. — № 45. — Ст.631. «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХП // Відомості Верхов¬ної Ради Української РСР 1991 № 20 Ст. 249. «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-XIІ // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 14. — Ст. 168. «Про підприємства в Україні» від
27 березня 1991 р. № 887-ХІЇ // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 24. — Ст. 272. «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-ХЇІ // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 29 Ст. 377. «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — Ст. 6
46. «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХН // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682. «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ, від 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. —
Ст. 20. «Основи законодавства України про культуру» від 12 лютого 1992 р. № 2И7-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 294. «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-Х1І // Відомості Вер¬ховної Ради України. — 1992 № 48. — Ст. 650. «Про охорону атмосферного повітря» від
16 жовтня 1992 р. № 2707-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 50. — Сг. 678. «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р. № 2780-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683. «Про охорону прав на сорти рослин» в редакції Закону України від 17 січня 2002 р. № 2986-Ш // Офіційний вісник України
2002. -№ 7. — Ст. 278; Відомості Верховної Ради України 2002 № 23. -Ст. 163. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. № 3322-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — Ст. 345. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. № 1771-Ш із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від
21 грудня 2000 р. № 2188-111 // Відомості Верховної Ради України. -2001 № 8 Ст. 37. «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3699-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України. — 1994 № 8. -Ст. 37; 2001 № 8 Ст. 37. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІ1 // Відомості Верховно
ї Ради України. — 1994 № 7. -Ст. 36; 2001 № 8 Ст. 37. «Про насіння» від 15 грудня 1993 р. № 3690-ХІІ // Відомості Верхов¬ної Ради України. — 1994. — № 2. — Ст. 5. «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р. № 3691 -XII від 21 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 6 Ст. 37. і «Про телебачення і радіомовлення» в
ід 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Сг. 43. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачен¬ня і радіомовлення» від 22 жовтня 1997 р. № 595/97-ВР // Голос Ук¬раїни. — 1997. — 14 листопада. «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня
2001 р. № 2627-Ш // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43. — Ст. 214. «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ // Відо¬мості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст, 93. «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України 1994. -№ 31 Ст. 286. «Про інформаційні агентства» від
28 лютого 1995 р № 74/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995 № 13 Ст. 83. _ Основні джерела 661 «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. № 51/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995 № 9. - Ст. 56. «Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні но¬вих сортів рослин» від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР // Відомості Вер¬ховної Ради України
1995. — № 22. — Ст. 168. «Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків» від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. -№37. -Ст. 281. «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 19. — Ст. 80. «Про лікарські засоби» від 4 квітня
1996 р. № 123/96-ВР // Відомості Верховної Ради України 1996 № 22 Ст. 86. «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України 1996 № 36. — Ст. 164. «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. № 270/96 // Відомості Верховної Ради України 1996 № 39 Ст. 181. «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р.
№ 318/97-ВР // Відо¬мості Верховної Ради України. — 1997. — № 32. — Ст. 206. «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 50. — Ст. 302. «Про професійних творчих працівників та творч
і спілки» від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР // Відомості Верховної Ради України 1997. -№ 52 Ст. 312. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 лис¬топада 1997 р. № 621/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. —-1998 № 8 Ст. 28; 2001 № 8 Ст. 37. «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р. № 9/98-ВР // Відомості Верховної Ради Укра
їни. — 1998. — № 22. — Ст. 114. «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. ~Сг. 1. Основні джерела 662 «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» від 23 груд¬ня 1998 р. № 353-ХЇУ // Відомості Верховної
Ради України 1999. -№ 5-6 От. 46. «Про національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 р. № 74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України 1998 № 27-28 Ст. 181. «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 черв¬ня 1999 р. № 752-ХЇУ // Відомості Верховної Ради України 1999. -N9 32 Ст. 267, 2001 № 8 Ст. 37. «Про як
ість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР // Відомості Верховної Ради Ук¬раїни 1998 № 19 Ст. 98. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелекту¬альної власності» від 21 грудня 2000 р. № 2188-Ш. // Відомості Вер¬ховної Ради України. — 2001. — № 8. — Ст. 37. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фоно¬грам» в
ід 23 березня 2000 р. № 1587-1II // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 5-6. — Ст. 46. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо по¬силення відповідальності за порушення прав на об'єкти права інтелек¬туальної власності» від 5 квітня 2001 р. № 2362 // Відомості Верховної Ради України 2001 № 23 Ст. 117. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяль¬ність в
Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-111 // Відомості Верховної Ради України 2001 № 47 Ст. 251. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів гос-подарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. — Сг. 276. «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1
997 р. № 168/97 зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. — 1997 № 21 Ст. 156. «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. N° 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України 1997. — № 27 Ст. 181. Основні джерела 663 ♦Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо по¬силення відпов
ідальності за порушення прав на об'єкти права інтелек¬туальної власності» від 5 квітня 2001 р. // Інтелектуальна власність. — 2001 № 4. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фоно¬грам» від 23 березня 2000 р. // Інтелектуальна власність. — 2001. — №4. «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони прав на зазначення походження товарів» від 15 листопада 2002 р. // Інтелектуальна власність — 20
02. — № 1. «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 15 листопада 2001 р. // Інтелектуальна власність — 2002. -№ І. «Про особливості державного регулювання суб'єктів господарюван¬ня, пов'язані з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазер¬них систем зчитування» від 7 січня 2002 р. // Інтелектуальна власність 2002. — № 2—3. «Про інновац
ійну діяльність» від 14 липня 2002 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелекту¬альної власності» від 4 липня 2002 р. // Інтелектуальна власність. — 2002 № 11. ПОСТАНОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХН // Відомості Верховної Ради України
1991. — № 38. - Ст. 502. «Про Державний Герб України» від 19 лютого 1992 р. № 2137-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 40. — Ст. 592. «Про реалізацію Закону «Про* економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. № 143-ХН // Відомості Верховної Ради Ук¬раїнської РСР 1990 1 34.1
Ст. 500. сновні джерела _ УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 5 грудня 1999 р. № 1573/99 // Офіційний вісник України. — 1999. — а 50 Ст. 2435. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. № 285/2001. // Урядовий кур'єр 20
01 5 трав¬ня. — № 79. «Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій». Затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92 // Інтелектуаль¬на власність в Україні: правові засади та практика. Промислова влас¬ність Т. 3: - К.: Ін Юре, 1999 С. 212-215. «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту права
інтелек¬туальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розпов¬сюдження дисків для лазерних систем зчитування» від 30 січня 2002 р. // Інтелектуальна власність. — 2002. — № 1. «Про Всеукраїнське агентство авторів» від 5 жовтня 2002 р. // Інтелектуальний капітал — 2002. — № 2. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня // Інтелектуальна власність —
2001. — № 4. ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про утворення у складі Міністерства освіти і науки Державного де-партаменту інтелектуальної власності» від 4 квітня 2000 р. № 601. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 14. — Ст. 568. «Про затвердження Положення про Державний департамент інтелек¬туальної власності» від 20 червня 2000 р. № 997 // Офіційний в
існик України 2000 № 25 Ст. 1060. «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядок їх виплати» від 18 січня 2003 р № 71. «Про затвердження мінімальних ставЬк винагороди (роялті) за вико¬ристання об'єктів авторського права і суміжних прав» 18 січня 2003 р № 72 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 4. — Ст.
129. 664 ■^И Основні джерела 665 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р. № 784 // Збірник постанов Уряду України. — 1995. — № 2 Ст. 33. «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосу¬ються права автора на твір» від 27 грудня 2001 р. № 1756 // Офіційний вісник Укра
їни 2001 № 52 Ст. 2369. «Положение о фирме» от 22 июня 1927 г. // Известия ВЦ И К Союза ССР от 8 июля 1927 г. «Про затвердження Положення про порядок виробництва, зберіган¬ня, продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізу¬альних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 2001. — № 4. «
Про затвердження Положення про порядок зберігання та знищен¬ня немаркованих примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 2001. — № 4. «Про затвердження Положення про порядок зберігання та перевезен¬ня територією України немаркованих примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 2001 №
4. «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр одержувачів кон¬трольних марок» від 13 жовтня 2000 р. // Інтелектуальна власність — 2001 № 4. «Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороню прав на об'єкти інтелектуальної власності» від 22 травня 2001 р. // Інтелектуальна власність — 2001. — № 7. «Про затвердження мінімальних ставок авторської винагороди /ро¬ялті/ за публічне виконання, публічний показ, публічне сповіщен
ня або ретрансляцію /повторне публічне сповіщення/ творів науки, літе¬ратури і мистецтва» від 18 січня 2003 р. // Інтелектуальна власність — 2003 № 2. МІЖНАРОДНІ КОНВЕШІЇ УГОДИ ТА ДОГОВОРИ Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Па¬ризький Акт від 24 липня 1971 р змінений 2 жовтня 1979 р.: Інтелек¬ Основні джерела
Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р.: Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика, — Науїс-практ. вид: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — Т. 1: Право інтелектуаль¬ної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 243—262. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, вироб¬ників фонограм і організацій мовлення // Інтелектуальна власність. — 2001 № 2 С. 71-75.
Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. // Інтелектуальна власність 2001 № 2 С. 81-85. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про вико¬нання і фонограми, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. // Інтелектуальна власність. — 2001. — № 2. — С.
76— Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незакон¬ного відтворення їх фонограм (Женева, 29 жовтня 1971 р.). — Ав¬торське право і суміжні права. Законодавство та судова практика. — 36, нормат. актів. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 171—174. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Уго¬да ТРІПС) // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 5,
6, 7. С. 186-224. 81. туальна власність в Україні: правові засади та практика. — Наук практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — Т. 1: Право інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «ін Юре», 1999. — Література для поглибленого вивчення курсу 1. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кни¬гах / За ред. А. С. Довгерта. — Книга 1: Нормативні акти і документи.
Європейська інтеграція України / Уклад. Р. В. Дроб'язко. — К.: Ін Юре, 2001. — 520 с. — Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів /Уклад. В. С. Дроб'язко К.: Ін Юре, 2001 460 с. 2. Авторское право Украины. Сборник нормативно-правовых актов / Под ред. В. В. Ситцевого. — Издательство Агентства по зашите прав авторов. Рес инкорпоралис, 1996. — 164 с. 3. Азбука авторского права / Под ред. Е. В. Тарасовой. —
М 1982. 4. Азимов Ч. Н. Договорные отношения в области научно-техническо¬го прогресса. — Харьков, 1981. 5. Азимов Ч. Н. Основы патентного права Украины. — Харьков, 1995. 6. Андрощук Г. А Крайнев П. П. Экономическая безопасность пред-приятия: Зашита коммерческой тайны. — Монография, — К.: Ин Юре, 2000 400 с. 7. Андрощук Г Крайнев П Кавасс И. Право интеллектуальной собст-венности. Торговые аспекты. — К.
: Ин Юре, 2000. — 162 с. 8. Андрощук Г. А Работягова Л. И. Патентное право: правовая охра¬на изобретений. — Учебное пособие. — К.: МАУП, 1999. — 212 с. 9. Антимонов Б. С, Флейшниц Е. А. Авторское право. — М 1957. 10. Антимонов Б. С Флейшниц Е. А. Изобретательское право. — М 1960. 11.
Бадиця І. А. Авторське, винахідницьке право, право на відкриття і міжнародний захист авторських прав. — К 1997. — 107 с. 12. Белов В. В Витопись Г. В Денисов Г. М. Интеллектуальная соб-ственность. Законодательство и практика его применения: Учеб. посо¬бие М.: Юрист, 2002 288 с. 13. Богуславский Ш. М. Вопросы авторского права в международных отношениях. — М.: Наука, 1973. — 336 с. 14. Богуславский М. М. Патентные вопросы в международных отно-шениях. — М
1962. 667 Література 668 15. Брамберг Г. В Розов Б. С. Интеллектуальная собственность: дей-ствительность переходного периода и рыночные перспективы. — М.: ИНИЦ, 1998 208 с. 16. Брыжко В. М Завгородний А. Ф Пичкур А. В. Лицензирование прав и патентование научно-технологической продукции. — К.: УААН, 1994 202 с. 17. Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал: теоретичний ас¬пект //
Інтелектуальний капітал. — 2002, № 1. — С. 16—27. 18. Введете в интеллектуальную собственность // ВОИС, 1998. — 652 с. 19. Венгеров А. Б. Право и информация в условиях автоматизации уп-равления. — М, 1978. 20. Гаврмов Э. П. Издательство и автор. Вопросы и ответы по автор¬скому праву. — М 1981. її. Гаврилов Э. П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития. —
М.: Наука, 1984. 22. Гераменко В. Договір у правовідносинах при використанні інте-лектуальної (промислової) власності// Інтелектуальна власність. — 2000, №4 С. 12-17. 23. Горленко С. А. Правовая охрана наименований мест происхожде¬ния товаров М.: ВНИИПИ, 1998 ПО с. 24. Гршиаев С. П. Правовая охрана изобретений, промышленных об¬разцов, полезных моделей в России и за рубежом. — М 1993. — 72 с. 25. Дадерко Ю. Р. Правовая охрана фирменных наименова
ний в СССР и других странах М.: ВНИИПИ, 1992. 26. Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. — К 1996. 27. Дюма Ролан. Литературная и художественная собственность. — М, 1993. 28. Зінов В. Проблеми комерціалізації результатів досліджень і розробок // Інтелектуальна власність. — 2000, № 3. — С. 35—42. 29. Зинов В Сафарун К. Интеллектуальный капитал как базовая ха-рактеристика стоим
ости бизнеса // Інтелектуальна власність. — 2001, № 5-6 С. 23-25. 30. Захист прав інтелектуальної власності: Досвід Сполучених Штатів Америки. — Зо. документів, матеріалів, статей. / За заг. ред. О. Д. Свя¬тоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 368 с. 31. Зобов'язальне право. Теорія і практика / За ред. О.
В. Дзери. — К 1998. 32. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Наук практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Ін Юре, 1999. Література 669 33. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: 36. наук, статей / За ред. Ю. С. Шемшучснка, 10. Л. Бошицького. — К.: Ін-т держави
і права ім. В. М. Корецького НАЛ України, 2002. — 424 с. 34. Інтелектуальна власність: словн и к-довідник / За заг. ред. О. Д. Святоцького.: У 2-х т К.: Ін Юре, 2000. 35. Интеллектуальная собственность (в двух книгах). — Минск, 1997. 36. Интеллектуальная собственность. Основные материалы / Перевод с английского. — Новосибирск, 1993. 37. Интеллектуальная собственность: Сборник типовых договоров. — М.: ИНФРА-М, 1995 256 с. 38. И
нтеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты. — Научно-практ. изд.: В 2-х т. / Под общ. ред. А. Д. Святоцкого, В. П. Петрова К.: Ин Юре, 1999. 39. Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник для вузов. — М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА - М), 2000 480 с.
40. Капица Ю. М. Экспорт-импорт технологий: правовое регулирова¬ние. Национальная Академия Украины. Центр интеллектуальной собст¬венности и передачи технологий. — К 2000. — 106 с. 41. Крайнев П. П Работягова Л. / Дятлик І. І. Патентування винаходів в Україні / За ред. П. П. Крайнева: Монографія. — К/. 1н Юре, 2000 340 с. 42. Кохановська
О. В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин К 2001. — 212 с. 43. Махагонова А. В. Авторское право: Учеб. пособие. — М.: Юрид. лит 1999 288 с. 44. Мельник 0. М. Правова охорона знаків для товарів і послуг. — Ірпінь, 2000 135 с. 45. Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності в Україні. — Харків, 2002. — 362 с. 46. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активі
в. Наук практ. вид. / За ред. О. Б. Бугнік-Сіверського: — К.: Ін Юре, 2000 348 с. 47. Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре, 1999. — 580 с. 48. Охорона промислової власності в Україні: Монографія / За ред. О. Д. Святоцького, В. Л. Петрова. — К.: Ін Юре, 1999. — 400 с. 49. Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правов
і акти / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Концерн «Видавничий Дім сін Юре», 2004 1176 с. 50. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — № 3. — С 3-14. Література _ 670 51. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии / Пер ред. и коммент. Г.
А. Ан-дрощука, А. П. Пахаренко. — К.: Таксон, 1997. — 112 с. 52. Практичний посібник з оподаткування нематеріальних активів. Наук практ. вид. / За ред. О. Б. Бутнік-Сіверського. — К.: Ін Юре, 2000 348 с. 53. Прахов />. Г Зенкин Я. М. Изобретательство и патентоведение. —-К.: Техника, 1988 256 с. 54. Промислова власність: Законодавчі та нормативні акти: У 3-х т. / Укладач
П. М. Цибульов К.: УкрГНТЕЛ, 1998. Т. І.: Законодавство України з питань промислової власності — 138 с; Т. 2.: Відомчі норма¬тивні акти України з питань промислової власності. — 310 с; Т. 3.: Між¬народні угоди з питань промислової власності. — 124 с. 55. Соловьев Р. / Авторское право: Комментарий к Закону Россий¬ской Федерации «
Об авторском праве и смежных правах». — М.: Изда¬тельство «Ось-89», 2001 192 с. 56. Цира А. Франчайзинг и франчайзинговый договор. — К 2002. — 240 с. 57. Шестимиров А. А Минаев А. А. Промышленные образцы. — М 1996 397 с. 58. Шинкаренко М. Показники доцільності у сфері охорони про¬мислової власності: підсумки 2000 року // Інтелектуальна власність. — 2001 № 4 С. 14-26.
59. Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: Авторсько-правовий аспект. — Харків, 2002. — 368 с. 60. Штефан М. И. Ответственность за нарушение авторских и смеж¬ных прав // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1996. — № 9. — С. 32-35. 61. Штефан М. И. Ответственность за нарушение прав в сфере про-мьишіеішой собственности и судебная защита этих прав // Предприни-мательство, хозяйство и право. — 1
996. — № 10. — С. 41—44. 62. Штумпф. Лицензионный договор. — М.: Прогресс, 1988. 63. Юрченко А. К. Издательский договор. — Л 1988. Навчальне видання Підопригора Оланас Андронович Бутнік-Сіверський Олександр Борисович Дроб'язко Володимир Степанович Крайнев Петро Павлович Мельник Олена Миколаївна Підопригора Оксана Опанасівна
Притика Дмитро Микитович Святоцький Олександр Дмитрович ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Академічний курс Підготували до видання С. /. Бережинська, Н. М. Шаповалова Комп'ютерна верстка Л. С. Кулешовоі Право інтелектуальної власності: Академ, курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О. А. Підопригора, О. Б.
Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко та ін.; За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -2-ге вид переробл. та допов. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004 672 с. 15ВЫ 966-313-121-7 Зростаюча роль права інтелектуальної власності в житті суспільства зумов-лює необхідність ґрунтовного ознайомлення студентів вищих навчальних за-кладів з основними положеннями чинного законодавства України про інтелек-туальну власність, історію становлення права ін
телектуальної власності, його об'єктами та суб'єктами, особистими немайновими і майновими правами суб'єктів права, способами їх використання та захисту. Цей підручник слугуватиме надійним джерелом відповідних навчальній про-грамі знань не лише студентам, а й широкому колу читачів. ББК 67.9(4УКР)304я73 Підп. до друку 10.09.2004. Формат 60 х 84/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 39,53. Обл вид. арк.
34,87 Наклад 10 000 прим. Зам. № 4-414 Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» Україна, 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21 Тел./факс: (044) 537-51-00,537-51-20 Е-таі1: сопсет_іпуиге@е-ро5І.сот.иа Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції Серія ДК, № 1468 від 14.08.2003 р. Віддруковано у друкарні Концерну «Видавничий Дім «Ін Юре» Укра
їна, 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21
| ! |
Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов. |
| ! | План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом. |
| ! | Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач. |
| ! | Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты. |
| ! | Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ. |
| → | Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре. |