РЕФЕРАТНА ТЕМУ:„Сутьпрофесійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів”
План
ВСТУП
1. Проблемапідготовки майбутніх соціальних педагогів у контексті неперервної освіти
2. Становленняособистості студента як суб`єкта навчально-професійної діяльності
3. Технологія професійногосамовиховання майбутніх соціальних педагогів
4. Педагогічні засадиособистісного розвитку майбутнього соціального педагога у вищому педагогічномунавчальному закладі
5. Самовдосконаленнястудентів у процесі оволодіння професійно педагогічними вміннями
ВИСНОВОК.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Стратегіярозвитку сучасного українського суспільства в умовах соціально-економічнихреформ об’єктивно потребує підвищення вимог до освітньої системи, професійноїпідготовки фахівців високої кваліфікації та вирішення багатьох соціальнихпроблем. Особливої трансформації зазнає зміст підготовки соціальних педагогівдо роботи зі студентською молоддю, що зумовлена: підвищенням уваги суспільствадо студентської молоді як соціального суб’єкта; посиленням соціальної відповідальностіВНЗ за соціальне виховання студентської молоді; створенням сприятливих умов длянабуття студентами позитивного соціального досвіду; формуванням здатності досоціальної самореалізації.
Питання змісту професійної підготовки соціальних педагогів досліджувалисьу різних аспектах, зокрема: підготовка і професійне становлення соціальнихпедагогів, професійна компетентність соціального працівника у структурі йогопрофесіоналізму (С. Архипова); інтегрований підхід до актуальних питаньсоціально-педагогічної теорії і практики (І. Богданова); змістсоціально-педагогічної діяльності, форми та методи її здійснення (О. Безпалько,І. Звєрєва); професійна підготовка соціальних педагогів, технології і функціїсоціально-педагогічної роботи (А. Капська); психологічний, педагогічний іуправлінський аспекти професійної підготовки соціальних педагогів (Л. Міщик);теорія і методика професійної підготовки соціальних педагогів в умовахнеперервної освіти (В. Поліщук); підготовка майбутніх учителів досоціально-педагогічної діяльності з позицій системного підходу,соціально-педагогічні технології (C. Харченко).
Студентська проблематика традиційно була об’єктом увагипсихологів, педагогів і соціологів (С. Вітвицька, А. Власенко, І. Зимняя, Ю.Колєсніков, В. Лісовський, Б. Рубін, Л. Сокурянська та ін.). Водночас з цим, певнийдефіцит наукових знань про студентство відчувається і на сучасному етапі.Питанням соціально-педагогічної роботи зі студентською молоддю приділяєтьсянедостатня увага із-за: відсутності обов’язкових вимог і стандартів щодосоціальної роботи у студентському середовищі; законодавчо не визначених штатнихпосад соціальних педагогів у вищій школі; відсутності дієвих механізміввідповідальності за стан соціально-педагогічної роботи у ВНЗ тощо. Водночасзміни обставин суспільного життя спричиняють: подальше зростання гостроти іактуальності питань соціально-педагогічної та просвітницької роботи устудентському середовищі; необхідність створення соціально-педагогічних умовдля самореалізації, саморозвитку, змістового проведення вільного часу; йорганізації систематичної інформаційно-профілактичної роботи щодо негативнихявищ; пріоритетність пропагування здорового способу життя серед студентів;посилення соціально-педагогічного супроводу і соціально-психологічної підтримкистудентства.
2. Проблема підготовки майбутніх соціальних педагогів у контекстінеперервної освіти
Унаш час в закладах освіти затвердженні штатні одиниці соціальних педагогів зшироким спектром функціональних обов'язків. Сьогодні фактор взаємодії,взаємозалежності процесу виховання в загальноосвітньому навчальному закладі і всоціальному середовищі у результаті загострення соціальних проблем, набуваєособливої актуальності. Тому загальноосвітній навчальний заклад і соціальніпедагоги мають стати дієвими захисниками інтересів учнів. Успішне розв'язаннятаких складних завдань, які щодня постають перед соціальними педагогами,залежать від рівня їх професійної підготовленості. соціальний педагогсамовиховання професійний
В Україні останнім часом з'явились нові педагогічні дослідження,які розкривають окремі аспекти підготовки майбутніх соціальних педагогів допрофесійної діяльності. Тому мета статті полягає у здійсненні аналізу науковихробіт з проблеми підготовки майбутніх соціальних педагогів до професійноїдіяльності.
Одним із перших наукових досліджень, присвячених проблеміпідготовки соціального педагога, була докторська дисертація Л.І. Міщик„Теоретико-методичні основи професійної підготовки соціального педагога узакладах вищої освіти" (1997 р.). За твердженням автора в основу професійноїпідготовкиі формування особистості соціального педагога має бути покладенийсистемний, особистісно-діяльнісний та індивідуально-творчий підхід. З позиціїсистемного підходу всі ланки педагогічної освіти повинні максимальностимулювати активний стан всіх основних структурних компонентів особистостісоціального педагога в їх єдності. Реалізація особистісно-діяльнісного підходупередбачає моделювання і процес навчання та виховання студентів структурисоціально-педагогічної діяльності. Індивідуально-творчий підхід долаючимасово-репродуктивний характер сучасної педагогічної освіти, виводить його наособистісний рівень, забезпечує вияв і формування у студентів творчоїіндивідуальності.
Безперечносоціальний педагог має мати творчу індивідуальність, оскільки соціальна роботаспеціаліста передбачає використання тренінгів, інтерактивних ігор, дискусій,мозкових штурмів тощо.
Удокторській дисертації В.А.Поліщук „Теорія і методика професійноїпідготовки соціальних педагогів в умовах неперервної освіти" (2006 р.)здійснено вивчення стану професійної підготовки соціальних педагогів.Узагальнення результатів свідчить, про те, що теоретичні напрацюваннянедостатньо використовуються для подолання суперечностей між постійнозростаючими вимогами суспільства до рівня професійної компетентності соціальнихпедагогів і реальним рівнем їх професійної підготовленості.
Усвоїй роботі російська дослідниця Ю.Н. Галагузова „Теорія і практика системноїпрофесійної підготовки соціальних педагогів" (2001 р.) стверджує, що якісна професійнапідготовка соціальних педагогів об'єктивно можлива, якщо вона базується нанесуперечливих теоретичнихпідходах, які виражають розуміння специфікипрофесійної діяльності соціального педагога, сутності соціальної педагогіки якгалузі наукового знання, яка виступає ядром теоретичної підготовки соціальнихпедагогів, інтегруючої ролі практики в професійній підготовці майбутніхсоціальних педагогів. Однією із важливих умов ефективного функціонуваннясистеми професійної підготовки соціальних педагогів є її науково-методичнезабезпечення, яке має бути: цілеспрямованим, системним, забезпечувати зв'язоктеорії з практикою, активізувати залучення до науково-дослідної роботи в сферісоціальної педагогіки; сприяти швидкій адаптації студентів до умов вузу, даватистуденту можливість на право вибору на всіх етапах навчання.
Удисертаційному дослідженні С.Я.Когут „Система професійної підготовкисоціального педагога у вищих навчальних закладах освіти України і Польщі(порівняльний аналіз)" (2005 р.) визначено умову вдосконалення системипрофесійної підготовки соціального педагога в Україні. На думку авторки такоюумовою є організація її першої ланки – допрофесійної підготовки шляхомвпровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх закладівзапропонованої моделі й орієнтовної програми з підготовки старшокласників досоціально-педагогічної діяльності.
Важливимв аспекті теоретичного аналізу нашої проблеми є дисертаційне дослідженняЗ.З.Фалинської „Практична підготовка майбутніх соціальних педагогів у вищихнавчальних закладах"(2006 р.). Під професійною підготовкою соціальнихпедагогів авторка розуміє процес формування фахівця нового типу, здатногошвидко й адекватно реагувати на зміни, що відбуваються у суспільстві,компетентно вирішувати соціально-педагогічні проблеми в усіх типах та видах навчально-виховнихустанов і закладів соціальної роботи, на всіх рівнях управління.
Усвоїй роботі „Професійнапідготовка соціальних педагогів у вищих навчальних закладах Німеччини"(2008 р.) О.Ю.Пришляк здійснила аналіз німецького досвідупідготовки соціальних педагогів, а також порівняла його з особливостямифункціонування вітчизняної системи соціально-педагогічної освіти. На основіцього О.Ю.Пришляк зробила висновок про те, що детального вивчення заслуговують:подальший розвиток партнерських взаємин вищих навчальних закладів ізсоціальними/соціально-педагогічними установами; здійснення професійноїпідготовки соціальних педагогів в Україні відповідно до світових стандартів.
Миповністю поділяємо думку дослідниці, оскільки для забезпечення високого рівняпрофесійної підготовки соціальних педагогів, необхідний тісний зв'язок теорії зпрактикою соціально-педагогічної роботи.
К.В.Бакланов у своєму дослідженні „Формування основ самоусвідомленнясоціального педагога в процесі професійної підготовки" (1998 р.) розробивмодель, яка містить три основні рівні розвитку, які проходить самоусвідомленнясоціального педагога в процесі професійної підготовки і професійногосамовдосконалення: перший рівень відповідає періоду професійної підготовки — церівень формування основ; другий рівень відповідає закінченню професійноїпідготовки і оволодінням системою професійних знань, умінь та навичок, якістановлять професійну компетентність; третій рівень — це рівень, яким володієсформований професіонал, який має досвід професійної діяльності і володієпрофесійною духовністю як гармонією загальнолюдських, професійних іособистісних ідеалів.
Уроботі С.Ю. Пащенко „Підготовка соціальних педагогів доорганізації освітньо-дозвіллєвої діяльності учнівської молоді" (2000 р.),авторка теоретично та методично обґрунтувала положення щодо організаціїпідготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності восвітньо-дозвіллєвій сфері. Соціальний педагог має бути підготовленим доорганізації освітньо-дозвіллєвої діяльності, тому що в закладах освіти він здійснюєроботу по залученню підлітків до молодіжних організацій; волонтерської роботи врізних соціальних службах; різноманітних акцій, гуртків, спортивних секцій,екскурсій, виставок, конкурсів тощо.
О.В. Пономаренко у своємудослідженні „Формуванняпрофесійно-етичної культури соціального педагога" (2001 р.) розробиламорально-психологічну модель соціального педагога, яка включає такі цінності:творчий характер і соціальна значущість його праці, можливість самореалізації,любов і прихильність до дітей, тактовність і толерантність, доброзичливість,справедливість, принциповість, здатність правильно оцінити внутрішній станіншої людини, співчувати, співпереживати, бути прикладом для наслідування,стимулювати чи втішати людину, добирати необхідний стиль спілкування,самостійність і творчість у прийнятті рішень тощо. Авторка вважає, що ці якостіможуть проявлятися лише завдяки усвідомленої, цілеспрямованої й соціальноорієнтованої діяльності спеціаліста.
Нанашу думку, високий рівень таких якостей у соціального педагога забезпечитьможливість налагоджувати ефективну соціально-педагогічну взаємодію з учнями,бути контактним не лише з дітьми, а й з батьками та колегами.
О.І.Гура в науковій праці „Педагогічні умови формуванняпрофесійних комунікативних якостей соціального педагога" (2001р.)зазначає, що професійні комунікативні якості соціального педагога єбазовими, інтегративними характеристиками, які визначають продуктивністьреалізації всіх функцій професійної діяльності спеціаліста.
Усвоєму дослідженні О.Я.Межирицький „Підготовка студентівдо соціально-педагогічної діяльності в умовах сільської місцевості" (2003р.) обґрунтував, що зміст навчання студентів – майбутніх соціальних педагогів,обов'язково повинен ураховувати регіональний аспект, а навчальні програмизагальнопедагогічних дисциплін мають містити навчальні матеріали, яківідбивають специфіку соціально-педагогічної роботи в залежності відмезофакторів міського або сільського середовища. На нашу думку, соціальнийпедагог загальноосвітнього навчального закладу має враховувати не тількирегіональний аспект, але й специфіку соціально-педагогічної роботи з різнимицільовими групами дітей та дорослих.
Певний інтерес становить наукова праця Л.В. Боднар „Професійна підготовка соціальних педагогів іззастосуванням електронних засобів навчання" (2006 р.), яка відзначає, щоелектронні засоби навчання у професійній підготовці соціальних педагогів — цепрограмні продукти, створені з метою одержання студентамисоціально-педагогічних знань, умінь, навичок і формування особистісних якостей,що сприяють підвищенню ефективності навчального процесу. Соціальний педагог,працюючи в закладах освіти, має володіти комп'ютерними методами набору,зберігання й обробки інформації, а також використовувати сучасні освітнітехнології у своїй професійній діяльності.
У дисертації М.О. Малькової „Формування професійної готовності майбутніхсоціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками"(2006 р.)наведено теоретичне узагальнення та практичне розв'язання наукової проблемиформування готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підліткамидевіантної поведінки. В основу концептуальних положень, що відображаютьсутність та особливості цього процесу, покладено ідею про розробку й реалізаціюпедагогічних умов підготовки майбутніх соціальних педагогів до цієї професійноїдіяльності.
Ця проблема для нас є вагомою, оскільки соціальний педагогздійснює взаємодію з девіантними підлітками в загальноосвітніх навчальнихзакладах. Задля вирішення цієї проблеми соціальний педагог проводить щомісячнуроботу Ради профілактики закладу освіти, бере участь у засіданнях Служби усправах дітей, проводить бесіди з профілактичної роботи з підлітками девіантноїповедінки за участі представників ССД тощо).
Заслуговуютьна увагу висновки дисертаційного дослідження О.І.Москалюк „Формування професійноїспрямованості у майбутніх соціальних педагогів" (2007 р.). На думкуавторки запорука успішної підготовки майбутніх соціальних педагогів,ефективність формування профспрямованості у студентів спеціальності«Соціальна педагогіка», залежить від використання широкого діапазонузасобів, які б впливали на її розвиток і формування, а також від педагогічнихумов: забезпечення чіткої орієнтації навчального процесу на професійнудіяльність соціального педагога; використання у навчальному процесі форм іметодів активного моделювання професійної діяльності соціального педагога;залучення студентів до пошукової діяльності по розв'язанню актуальних проблем уроботі соціальних педагогів; створення сприятливої емоційної атмосфери дляактивного професійного самовираження тощо.
Удослідженні З.П. Бондаренко „Організація волонтерської роботимайбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу" (2008р.) відзначається, що волонтерська робота майбутніх соціальних педагогів вумовах вищого навчального закладу – важлива складова підготовки студентів допрофесійної діяльності. Студенти-волонтери здійснюють реалізаціюпросвітницько-профілактичних програм та соціально-рекламних кампаній зіздорового способу життя, запобіганню наркозалежності, ВІЛ-інфікування тощо. Здійснюючисоціально-педагогічну діяльність вони набувають знань, умінь і навичок.Практичний досвід волонтерської роботи допоможе майбутнім соціальним педагогамсприяти розвитку соціальних ініціатив, організовувати змістовне дозвілляпідлітків загальноосвітнього навчального закладу.
О.В. Лісовець у своємудослідженні „Формування готовностімайбутніх соціальних педагогів до роботи з громадськими та молодіжнимиорганізаціями"(2008 р.)розробив модель професійної діяльності соціальногопедагога з громадськими дитячими та молодіжними організаціями, складовими якоїє: об'єкт діяльності (громадські дитячі та молодіжні організації); суб'єктдіяльності (соціальний педагог); мета діяльності (сприяння створенню тафункціонуванню громадських дитячих та молодіжних організацій та перетворенню їхна ефективний соціально-виховний інститут); функції соціального педагога(діагностична, прогностична, консультативна, захисна, профілактична,соціально-перетворювальна, організаційна); напрями роботи соціального педагога(проведення соціально-педагогічної діагностики; здійснення профілактичноїдіяльності; надання соціально-педагогічної допомоги членам організації;сприяння соціально-педагогічній діяльності громадської організації; наданнядопомоги керівництву організації у створенні і реалізації спеціальних програм іпроектів; налагодження взаємодії дитячих та молодіжних організацій з іншимисоціальними інститутами, адміністративними органами; сприяння формуваннюколективу в організації).
Усвоїй монографії „Особистіснийрозвиток майбутнього соціального педагога в процесі професійної підготовки"(2008 р.) Р.Х. Вайнола розкриває такі важливі аспекти як:проблема професійної підготовки майбутнього соціального педагога в педагогічнійтеорії; сучасні моделі професійної підготовки соціального педагога в контекстійого особистісного розвитку; особливості особистісного розвитку майбутньогосоціального педагога в процесі його професійної діяльності; особистісні якостісоціального педагога як професійний інструментарій тощо.
Підводячипідсумки загальнонауковому аналізу, можемо стверджувати, що проблема підготовкимайбутніх соціальних педагогів до професійної діяльності є актуальною, адослідження вищеназваних науковців є базовими, на яких будується й розвиваєтьсяпрофесійна підготовка фахівців у вищому навчальному закладі.
Востанні десятиліття виконано фундаментальні наукові дослідження, у якихрозглянуто різноманітні аспекти підготовки майбутнього соціального педагога допрофесійної діяльності.
Урезультаті аналізу було виділено два напрямки наукових досліджень. До першогоналежать дослідження теоретико-методичних основ професійної підготовкисоціального педагога, інший спрямований на формування професійних якостейсоціального педагога та підготовку його до окремих напрямівсоціально-педагогічної діяльності.
3. Становлення особистості студента як суб`єкта навчально-професійноїдіяльності
Професійне становлення особистості — це складний, багатоплановий і багаторівневий процес, який на етапінавчання у вищому навчальному закладі має головне завдання –сформувати готовність суб’єкта до професійної праці. В останні роки інтерес допроцесу професіоналізації на етапі навчання у вищому навчальному закладі вирісу зв’язку зі зміною стратегій, моделей, змісту навчання, посилення тенденційособистісно-орієнтованого підходу в освіті, в тому числі і професійній.
Повноцінний розвиток студента, як особистості і професіонала, на етапінавчання багато в чому залежить від успішності вирішення основних протирічсистеми професійної вузівської підготовки, до числа яких відносяться:
§ протиріччя між абстрактним предметом учбово-пізнавальної діяльності іреальним предметом професійної діяльності, яка засвоюється;
§ протиріччя між цілісністю змісту професійної діяльності і оволодіннямнею студентом через багатоманітність предметних областей (наук, учбовихпредметів):
§ протиріччя між способом існування професійної діяльності як процесу іїї представленістю в навчанні у вигляді статичних систем готових знань іалгоритмів дій, які підлягають запам’ятовуванню;
§ протиріччя між втягненням в процес праці всієї особистості спеціалістана рівні творчого мислення і соціальної активності і опорою в навчанні, перш завсе, на процеси уваги, сприйняття, пам’яті;
§ протиріччям між поверненістю змісту учбової діяльності до минулогосоціального досвіду і орієнтацією студента на майбутній зміст професійноїдіяльності, до невідомих ще ситуацій і умов праці.
Необхідність вирішення відмічених труднощів і протиріч обумовиларозробку теорії і технологій контекстного навчання, яке задає систему переходіввід учбової і учбово-наукової діяльності до професійної (А.А. Вербицький і йогошкола: Н.А. Бакшаєва, Н.А. Борісова, В.Н. Кругліков, О.Г. Ларіонова та ін.).
Теорія контекстного навчання лежить в руслі загальної теоріїдіяльності (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, А.М.Леонтьєв, П.Я.Гальперін) ідіяльнісного підходу до навчання (В.В.Давидов, І.А.Зимня, Н.Ф.Тализіна та ін.),у відповідності з якими засвоєння змісту історичного досвіду людей здійснюєтьсяне шляхом простої передачі інформації, а в процесі власної активності індивіда.Саме через активну, пристрасну (А.М.Леонтьєв) діяльність здійснюєтьсяприсвоєння соціального досвіду, розвиток психічних функцій і здібностей людини,систем його відношень з об’єктивним світом, іншими людьми і самим собою. Цезумовлює необхідність активних форм навчання у вищій школі, де задаєтьсяпростір можливих цілей діяльності і шляхів їх досягнення, з яких студент обираєті, які найбільш відповідають його індивідуальності. І контекстне (абознаково-контекстне) навчання відповідає вищеперерахованим вимогам.
Перехід від учбової до професійної діяльності забезпечуєтьсяв контекстному навчанні таким чином: предметний тасоціальний зміст майбутньої професійної діяльності спеціаліста моделюється задопомогою всієї системи дидактичних форм, методів і засобів, а засвоєння нимабстрактних знань (як знакових систем) накладається на канву цієї діяльності.Таким чином, контекст життя і діяльності, контекст професійного майбутнього,заданий за допомогою відповідної дидактичної і психологічної техніки,наповнюють навчально-пізнавальну діяльність студентів особистісним сенсом,підвищують рівень їх активності, міру включеності в процеси пізнання іперетворення діяльності. Складність організації такого навчання, яке забезпечуєперехід, трансформацію учбово-пізнавальної діяльності в професійну пов’язана звідповідною зміною потреб і мотивів, цілей, дій (вчинків), засобів, предмета ірезультатів діяльності. Тобто, основні відмінності, які визначають складністьцього переходу, проходять саме по лінії потреб і мотивів, цілей і предметів цихдіяльностей.
Учбово-виховний процес контекстного типу не зводиться доіндивідуальної роботи зі знаковими системами, а представляє собою специфічнуєдність предметної і соціальної діяльності суб’єктів освітнього процесу, їхміжособистісну взаємодію і діалогічне спілкування (суб’єкт-суб’єктне) всистемах “викладач — студент”, “студент — студент”, якій організується унапрямку досягнення цілі, яка їх поєднує – формування теоретичного мислення,розвиток особистості майбутнього професіонала.
Зміст контекстного навчання проектується не як деяка сума чи системанеобхідної спеціалісту інформації, а як предмет учбової діяльності студента.При цьому останній представлений в двох нерозривно пов’язаних між собоюаспектах – власне предметному і соціальному. Предметний аспект змісту задаєтьсяяк система проблемних ситуацій, які моделюються, задач і професійних функцій;соціальний – через адекватні предметному змісту форми учбової діяльностістудентів. Інформація, яку отримують студенти в теоретичних курсах, повиннавиступати засобом регуляції діяльності, її орієнтувальною основою.
Таким чином, зміст контекстного навчання відбирається виходячи із двохлогік: логіки науки і логіки професійної діяльності, яка засвоюється. Тим самимзадаються: параметри минулого (основи наук), сьогодення (діяльність, якаактуально виконується) і майбутнього (професійні ситуації, які будуть вмайбутньому). Це серйозно впливає на особистісний смисл учіння студента.З’являються: системні і глибокі уявлення про професійну діяльність, їїсценарно-сюжетна канва, посадові і рольові особливості, можливості спілкуванняі взаємодії студентів в ситуаціях спільної професійної діяльності, якімоделюються.
У контекстному навчанні проектується динамічна модель учбовоїдіяльності в трьох її базових формах – учбова діяльністьакадемічного типу (власне учбова діяльність) з ведучою роллю лекції, семінару,самостійної роботи студента з книгою чи комп’ютерною програмою; квазіпрофесійнадіяльність (різного роду імітаційно-ігрові форми, реферати і курсові роботи),учбово-професійна діяльність (науково-дослідницька робота студентів, виробничапрактика, дипломна робота), — а також проміжні форми, в якості яких можутьвиступати всякі, які відповідають реалізації цілей і специфіці змісту освіти.Тобто, щоб стати дійсним професіоналом, студенту замало хотіти стати ним.Задача вищої школи полягає в тому, щоб навчити студента професійно виконуватиту діяльність, яку він виконує впродовж усього періоду навчання у вузі. І тутмова йде про професіоналізм в учбовій діяльності. В чому його суть? Це високапізнавальна мотивація (я хочу вчитися!), компетентність виконання учбовоїдіяльності (я знаю, як вчитися!), наявність розвинутих особистісних якостей(активність, націленість на успіх, творче відношення до учіння, самостійність(я буду вчитися!). Тобто, виховання особистості спеціаліста означає передусімформування системи його потреб і мотивів.
Отже, контекстне навчання оказує позитивний вплив на підвищенняактивної пізнавальної діяльності, розвиток творчої ініціативи, рефлексивнихпроцесів, смислоутворення, внутрішніх мотивів учбово-професійної діяльності,професійного самовизначення і таким чином впливає на становлення особистостістудента як суб’єкта діяльності.
4.Технологія професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів
Самовихованняяк свідома і цілеспрямована діяльність людини спрямована на вдосконалення своєїособистості розглядається перш за все з точки зору змісту того, що необхідно вдосконалювати.Майбутній соціальнийпедагог ставить перед собою ціль – як найкраще підготуватись до майбутньої професійної діяльності.Відповідно, змістом. Завданнями професійного самовиховання студента єпрофесійно значимі якості його особистості.
Впершу чергу мова йде про високий рівень методологічної підготовки майбутньогоспеціаліста, про підготовку його до постійного розвитку моральної культури, пророзвиток здатності до широкого і глибокого соціально-педагогічного мислення ітворчості. (Методологія науки– це вчення про принципи, форми і методи наукового пізнання. Методологічнаоснова – це науковий фундамент, з позиції якого дається поясненняосновних педагогічних явищ і процесів, розкриваються їх закономірності).
Першуі найбільш важливу суспільну групу вимог до особистості соціального педагогаскладають вимоги до нього як до представника суспільства, який впливає на іншихі формує особистість учня перш за все своєї особистістю. Мова йде проморально-педагогічні якості соціального педагога, в тому числі про інтереси,потреби, переконання і мотиви поведінки. Сюди слід віднести загальнолюдськіякості, риси характеру і в цілому спрямованість особистості соціальногопедагога.
Другагрупа вимог до особистості соціального педагога стосується йогоіндивідуального досвіду – професійної підготовленості, включаючи глибокі знанняіз фундаментальних та фахових дисциплін.
Третюгрупу вимог до особистості соціального педагога складають проблеми розвиткупсихічних процесів.
Центральноюпроблемою інтелектуального самовиховання студента є розвиток у нього якостейпедагогічного мислення. При цьому проявляються такі типи мислення, як аналізконкретних соціально-педагогічних ситуацій, визначення соціально-педагогічнихпроблем в даних конкретних умовах, вироблення варіантів вирішення завдань іт.д.
Правильнийпідхід до проблеми самовиховання студентів визначається його рушійними силами.
Рушійнісили самовиховання майбутніх спеціалістів визначається як зовнішнімисоціальними вимогами так і особистим ставленням до цих вимог. Перебореннявнутрішніх протиріч, що виникають між цими двома факторами в сутності і єпроцес саморуху і саморозвитку студента. Як самовиховання є продовженням іумовою успішного суспільного виховання, так і професійне самовиховання єпродовженням і умовою успішного професійного виховання студента.
Загальнаі перша умова виникнення потреби професійного самовиховання у майбутніхсоціальних педагогів – це перехід його з позиції “я – студент, нехай мене вчатьі виховують” на позицію “я – майбутній спеціаліст. Я готую себе до цієїважливої професії”. Проте разом з цим він повинен оволодіти і досвідомсамостійної роботи над збагаченням своїх знань і умінь, над розвитком своєїособистості. Оволодіння будь якою діяльністю проходить тільки в процесі самоїдіяльності.
Другаумова виникнення потреби у самовихованні є сформованість у свідомості студентівобразу ідеального соціального педагога.
Активнепрофесійне самовиховання починається після того, як студент ретельнопознайомиться з обраною професією, з вимогами, які вона пред’являє до нього.Професійні вимоги до особистості соціального педагога, будучи усвідомленими і прийнятимистудентом, стають потужнім рушієм практичної дії. Головна функція вимог– орієнтувати студента в процесі адаптації до професійної діяльності іспонукати до цілеспрямованого формування своєї особистості. Це –підготовчий етап для самовиховання, етап утвердження в позиціїсоціального педагога.
Другий етап – це етап програмування змін у своїйособистості.
Наступний етап– етап реальних дій само зміни якостейособистості. Однак, якщо етап реальних дій, а він актуалізується саме під чассоціально-педагогічної практики, не буде усвідомлений в достатній мірі, тосамовиховання не набуде дійового характеру.
Працюючинад собою, студент починає керуватися принципом “якщо б”, тобто “якщо б япоступив так, то .”Так утворюється ще один етап в процесі самовиховання – етапмислення і уявлення. Завдяки уяві та судженням студента вдаєтьсявипередити свої майбутні вчинки. Завершальний етап– етап вправ, на якомуможуть утворюватися не просто дії, уміння, а необхідні звички, властивостіособистості.
Відеалі слід виробити таку систему мобілізації студента на йогосамовдосконалення, при якому би він:
— виробляв у себе навички самоспостереження і самопізнання;
— вчився проектувати зміни в своїй особистості;
— свідомо здійснював на себе виховні дії, керував своєю поведінкою, розвиткомнеобхідних якостей;
— опанував аутогенним тренуванням і вчився керувати своїм фізичним і психічнимстаном.
Педагогічнізасади особистісного розвитку майбутнього соціального педагога у вищомупедагогічному навчальному закладі
Сучаснеоновлення соціально-економічного життя суспільства, зміна духовних,національних пріоритетів призвели до трансформації соціального замовлення усистемі виховання. Саме тому,сьогодні, бажаним результатом роботи освітян є формування та розвиток активноїособистості, громадянина, здатного до самостійної продуктивноїсоціально-позитивної діяльності. Вирішення завдання формування й впровадженнянових суспільних цінностей безпосередньо залежить від розв’язання педагогічноюнаукою загальних проблем в освіті, модернізації змісту, форм та методівпрактики соціально-педагогічної роботи.
Сьогодніперед педагогічною наукою та практикою постає завдання значно підвищитиефективність соціально-виховної роботи, створити педагогічні умови для розвиткуособистості студента на основі максимального врахування індивідуальнихособливостей, талантів, обдарувань. В сучасних дослідженнях шляхів оптимізаціїпрофесійної підготовки майбутніх освітян предметом критики стали педагогічнийформалізм, абстрактне ставлення до особистості студента, заорганізованість таінші негативні явища, що не сумісні з сучасною державною політикою у галузіосвіти. Саме тому надзвичайної актуальності набуває визначення ролі та місцяінноваційних педагогічних технологій у вирішенні завдання особистісногорозвитку майбутніх фахівців. За цих умов, вища школа повинна виступитикоординатором роботи по створенню сприятливих умов й узагальненню системивпливів всіх соціально-виховних інститутів з метою оптимізації особистісногорозвитку майбутнього соціальних педагогів. Тому системі вищої, а особливо вищоїпедагогічної освіти потрібна політика протекціонізму з боку держави,суспільства, звернення до її інтересів і запитів. Без такої допомоги неможливестворення ефективних систем методичної роботи, які б сприяли розвитку особистостіпедагога, забезпечували б йому можливість активно включитися в діяльність повідтворенню суспільства, його духовності, внутрішньої культури і гідності. Усвою чергу, демократизація та гуманізація освіти стимулюють діяльність вищихнавчальних закладів по створенню сприятливих умов для формування педагога новоїформації – який своїм прикладом активної життєдіяльності сприяв биособистісному розвитку молодої людини.
Гуманізація вищої школи — це поворот від політики«людини-гвинтика» до людини вільної, ініціативної, якій притаманнасоціальна гідність, висока мораль, яскраві особистісні характеристики,громадськість, суспільна свідомість і високий творчий потенціал. Саме педагогиз такими якостями повинні здійснити кардинальний поворот, стати трансляторамионовлення в межах суспільства. Це є проблемою і одночасно програмою дій длякожного педагога, сутність якої — сприяння формуванню та розвитку нової системимотиваційних орієнтирів, мислення, рис характеру сучасної студентської молоді.
Розгортаннявітчизняної системи соціально-педагогічної роботи базується на глибокомувивченні і творчому осмисленні позитивного навчально-виховного досвідуминулого, який не тільки збагачує сучасну педагогіку теоретичними положеннями,але і дозволяє орієнтуватись на певну модель особистості, сприяючи виконаннюсучасного соціального замовлення.
Аналізпсихолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемі формування та розвиткуокремих якостей педагога завжди приділялась належна увага, зокрема таким їїаспектам як: концептуальним засадам професійної підготовки майбутніх фахівців (В.П. Андрущенко, Р.С. Гуревич, А.О. Лігоцький, О.Г. Мороз, Л.О. Хомич, Я.В. Цехмістер);підготовці майбутніх фахівців у контексті особистісно-орієнтованої освіти (Г.О.Балл, І.Д. Бех, С.І. Подмазін, В.В. Рибалка, Л.П. Сущенко ),психолого-педагогічним основам формування особистості педагога (І.А. Зязюн,В.Н. Козленко, Г.С. Костюк, Н.В. Кузьміна, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов, Л.О. Савєнкова,С.О. Сисоєва); характеристиці її рис (Л.І. Божович, В.К. Вілюнас,В.А.Крутецький, О.Н. Лук, А.К. Маркова, Н.Т. Петрович, О.Я.Савченко,);дослідженню шляхів формування та розвитку особистості педагога (В.О. Кан-Калик,О.В. Киричук, Н.В. Кичук, М.М.Поташник, Т.І. Сущенко, Л.О. Хоміч).
Проблемапрофесійної підготовки майбутнього соціального працівника і соціальногопедагога, зокрема, знайшла відображення в працях вітчизняних вчених (О.В.Безпалько, І.П. Григи., І.Д. Звєрєвої, А.Й. Капської, Л.І. Міщик, В.М.Оржеховської, В.А. Поліщук, Г.В. Троцко, С.Я. Харченко ); російськихдослідників (В.Г. Бочарової., А.Я. Варги, А.Н. Дашкіної, А.В. Мудрика, В.Н.Келасова, Є.І. Холостової,. Н.Б. Шмельової та інших ); білоруських вчених (Г.А.Бутрим., Л.С. Барисік, Т.І. Бразовської, Н.Н. Полещук ); чисельних дослідженняхзарубіжних фахівців (Е. Енвал, Р. Гарбера, М. Грей, А. Келли, Д. Кокоса, Д. Максвелл,Е. Уілкінсон, Е. Уолша,).
Проте,проблема особистісного розвитку майбутнього педагога недостатьо досліджена, щой зумовило вибір пріоритетів нашого дослідження, а саме: вивчення педагогічнихзасад та закономірностей особистісного розвитку майбутнього соціальногопедагога та визначення особливостей цього процесу в умовах вищого педагогічногонавчального закладу.
Означена проблема постає як наслідок тих суперечностей, якіз’являються у процесі функціонування сучасної навчально-виховної системи, якамає створювати найсприятливіші умови для особистісного зростання майбутніхсоціальних педагогів. Сутність наявних суперечностей полягає, по-перше, унедостатній розробленості поняття “особистісний розвиток”, у суперечності міжсоціальною потребою в досвідчених, кваліфікованих фахівцяхсоціально-педагогічної сфери з розвинутими якісними показниками і недостатньорозробленими змістом і формами роботи сучасної вищої школи, що забезпечуютьформування та розвиток вищезгаданих якостей особистості соціального педагога;по-друге, між сприятливими умовами для самостійної, незалежної, творчоїпрофесійної діяльності, які складаються в період розвитку та оновленнянезалежної держави і відсутністю скоординованої підготовки майбутньогосоціального педагога до діяльності в досить складних умовах сучасної вищоїшколи. Такісуперечності суттєво впливають на ефективність навчально-виховного процесувищого навчального закладу в цілому і кожного педагога, зокрема. На нашу думку,подолання означених суперечностей можливе внаслідок системного впровадженняособистісного підходу до підготовки майбутнього соціального педагога тастворення сприятливих організаційно-методичних умов особистісного розвиткумайбутнього соціального педагога, а саме: влучного відбору змісту, форм таметодів особистісного розвику майбутнього соціального педагога; орієнтаціїзмісту навчальних предметів на особистісний розвиток студентів; визначеннявзаємозв’язків особистісного розвитку та форм організації самостійноїнавчальної діяльності студентів; розробки системи педагогічних технологійсамоактуалізації майбутніх соціальних педагогів в процесі професійної практикитощо.
Змістнашого дослідження базується на припущенні, що особистісний розвиток майбутньогосоціального педагога набуває ефективності, якщо: він базується на педагогічнихконцепціях особистісного та особистісно-орієнтованого підходів до розвиткумайбутнього соціального педагога в процесі його професійного становлення;педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального педагогабудуються з урахуванням вітчизнняного та зарубіжного досвіду професійноїпідготовки майбутнього фахівця; процесу особистісного розвитку майбутньогосоціального педагога надані якості технологічної моделі; зміст, форми та методипрофесійної підготовки майбутнього соціального педагога спрямовані на створеннясприятливих для його особистісного розвитку умов.
5.Самовдосконалення студентів у процесі оволодіння професійно-педагогічнимивміннями
Завдякипрофесійно-педагогічним умінням соціальний педагог реалізує свої професійніфункції: передає молодому поколінню соціальний досвід, формує у нього потрібнісоціально-особистісні якості, підготовлює до життя.
До основних професійно-педагогічних умінь належать:
— пізнавальна;
— конструктивні;
— комунікативні,;
— інформаційні;
— організаторські.
Будучивідображенням загально інтелектуальних здібностей педагога, пізнавальні вміннявключають:
— вміння спостерігати і розуміти людей, їх внутрішній світ;
— вміння орієнтуватися в отриманій інформації, відбирати з неї необхідне длясвоєї діяльності;
— вміння усвідомлювати і контролювати свій фізичний і психічний стан, регулюватисвою поведінку.
Цівміння і здібності можуть розвиватися і стихійно, проте ефективним є їх свідомийсаморозвиток, де значна роль належить спостережливості. Спостережливістьґрунтується на увазі, сприйнятті, мисленні та пам’яті. Педагогічнаспостережливість – не частковий психічний процес, а властивість особистостісоціального педагога. Спостережливість – це вміння “вбирати в себе” то, щобачиш, чуєш і обдумати це. Це зацікавлене сприйняття, що супроводжуєтьсяінтенсивною роботою розуму.
Становленняпедагогічної спостережливості можна пояснити з точки зору теорії поетапногоформування розумових дій. Процес цей проходить через наступні основні перехідніетапи. Спочатку накопичуються знання про ті зовнішні ознаки, в якихпроявляються емоційні, інтелектуальні та вольові процеси і стани особистості, асаме: міміка, жести, інтонація. Спостерігаючи, необхідно потім проаналізувати.
Конструктивні вміння – це здатність планувати, передбачати хід ірезультати соціально-педагогічної роботи Для цього необхідно володітирозвинутим психолого-педагогічним мисленням та уявою.
Комунікативні уміння, як і пізнавальні є загальнолюдськими вміннями.Проте для соціального педагога вони є професійною якістю його особистості.
Майбутньомуспеціалісту необхідно знати і володіти формами і культурою спілкування. Урізних соціальних, професійних і побутових умовах спілкування набуває самірізні форми. Найбільш типовими формами між особистісного спілкування вважаютьсянаступні: анонімне, функціонально-рольове (ділове), неформальне йінтимно-сімейне спілкування.
ВИСНОВОК
Самовиховання як свідома і цілеспрямована діяльність людини спрямованана вдосконалення своєї особистості розглядається перш за все з точки зорузмісту того, що необхідно вдосконалювати. Майбутній соціал ний педагог ставитьперед собою ціль – якнайкраще підготуватись до майбутньої професійноїдіяльності. Відповідно,змістом. Завданнями професійного самовиховання студента є професійно значиміякості його особистості.
Становленняпедагогічної спостережливості можна пояснити з точки зору теорії поетапногоформування розумових дій. Процес цей проходить через наступні основні перехідніетапи. Спочатку накопичуються знання про ті зовнішні ознаки, в якихпроявляються емоційні, інтелектуальні та вольові процеси і стани особистості, асаме: міміка, жести, інтонація. Спостерігаючи, необхідно потім проаналізувати.
Майбутньомуспеціалісту необхідно знати і володіти формами і культурою спілкування. Урізних соціальних, професійних і побутових умовах спілкування набуває самірізні форми. Найбільш типовими формами між особистісного спілкування вважаютьсянаступні: анонімне, функціонально-рольове (ділове), неформальне йінтимно-сімейне спілкування.
Література:
1. Бакланов К.В. Формирование основ самосознаниясоциального педагога в процессе профессиональной подготовки: дис.… канд.пед. наук : 13.00.08 / К.В. Бакланов. – М., 1998. – 180 с.
2. Боднар Л.В. Професійна підготовка соціальнихпедагогів із застосуванням електронних засобів навчання : автореф. дис. наздобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методикапрофесійної освіти» / Л.В. Боднар. – Одеса, 2006. – 21 с.
3. Бондаренко З.П. Організація волонтерськоїроботи майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу: дис.… канд. пед. наук : 13.00.05 / Бондаренко Зоя Петрівна. – К., 2008. –200 с.
4. Вайнола Р.Х. Особистісний розвиток майбутньогосоціального педагога в процесі професійної підготовки : монографія /Вайнола Р.Х.; за ред. С.О. Сисоєвої. – Запоріжжя : Хортицькийнавчально-реабілітаційний багатопрофільний центр, 2008. – 460 с.
5. Галагузова Ю.Н. Теория и практика системнойпрофессиональной подготовки социальных педагогов: дис. … доктора пед.наук : 13.00.08 / Галагузова Юлия Николаевна. – М., 2001. – 344 с.
6. Гура О.І. Педагогічні умови формуванняпрофесійних комунікативних якостей соціального педагога : автореф. дис. наздобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.05 «Соціальнапедагогіка» / О.І. Гура. – Х., 2001. – 20 с.
7. Когут С.Я. Система професійної підготовкисоціального педагога у вищих навчальних закладах освіти України і Польщі(порівняльний аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед.наук : спец.13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / С. Я.Когут. – Івано-Франківськ, 2005. – 22 с.
8. Лісовець О.В. Формування готовності майбутніхсоціальних педагогів до роботи з громадськими та молодіжними організаціями :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.05«Соціальна педагогіка» / О.В. Лісовець. – К., 2008. – 25 с.
9. Малькова М.О. Формування професійної готовностімайбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками: дис.…канд. пед. наук : 13.00.05 / Малькова Марина Олександрівна. – Луганськ,2006. – 252 с.
10. http://www.psyh.kiev.ua