Виховна система В.О. Сухомлинського

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТРОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»
ФАКУЛЬТЕТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИКонтрольна робота
з навчальної дисципліни: «Соціальнапедагогіка»
на тему: «Виховна системаВ.О.Сухомлинського»
 
 
Студентки 2курсу
групиЗСР-61
КриловоїІрини Валеріївни
Викладач:Іванова
ІринаБорисівна
кандидат педагогічнихнаук
 
 
№ заліковоїкнижки 6.040200 — 329
Київ – 2007

План:
 Вступ
1. Видатний український педагог В.О.Сухомлинський
2. «Батьківська педагогіка» — енциклопедія сімейного ви­ховання
3. Система виховання дитини дошкіль­ного віку
4. Трудове виховання дітей
5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання
6. Роль сім’ї у виховній системі В.О.Сухомлинського Висновок Список використаної літератури
Людина народжується насвіт не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоблишити по собі слід вічний.
В.О.Сухомлинський
 
ВСТУП
На сучасному етапі становлення Української держави заумови складного політичного і соціально-економічного її стану особливовідчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посиленняаморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знеціненняосвіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізмупідлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяєзробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не«обтяжене» інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться докультурних цінностей та не прагне до здорового способу життя.
Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний ісвітовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання задопомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритетузагальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед,сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи,створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.
Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурнимкодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечуєраціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатністьсуспільства. Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільнихвідносин.
Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільствау таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя:дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюєтьсяприскоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій.  Закономірно,що для людини важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти зіншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.
Система гуманістичних поглядів, створена українськимипедагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічноїдумки впродовж століть. Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізмуособливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, щонема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги довихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватисьвпливові педагога і колективу.

1. Видатний український педагог В.О.Сухомлинський.
Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) — видатнийукраїнський педагог, публіцист, письменник, засновник гуманістичної,новаторської педагогіки.
У 1935 р. В.О.Сухомлинський розпочав педагогічну діяльність.Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем ізавучем в Онуфріївській середній школі. З 1947 року по 1970 рік — директорПавлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПНСРСР. Автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей та низкипедагогічних праць, зокрема: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина»,«Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порадучителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Розробляв питання теорії і методикивиховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистостіучнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичномувихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного татрудового виховання школярів.
Педагогічна творчість В.О.Сухомлинського багатогранна іневичерпно багата. Василь Олександрович увійшов в історію ра­дянської ісвітової культури як видатний педагог і письменник, як патріот і поборникнайгуманніших ідей у вихованні, як політичний трибун і громадський діяч,безмежно відданий своєму народові.
Благородній справі виховання молодих поко­ліньВ.О.Сухомлинський віддав усе своє невтомне життя і вогонь серця. Його численніпедагогічні праці, нариси та опові­дання нині відомі не тільки педагогічнійгромадськості, а й широким колам читачів і в нашій країні, і за її межами. Засвоє коротке життя Василь Олександрович опублікував близько тридцяти книжок — монографій та багато наукових і популяр­них статей у журналах і збірниках.Багато з них перекладено на різні мови народів світу.
Усі твори видатного педагога пройняті безмежною вірою влюдину, щедрість і благородство її душі, невичерпне багатство інтелектуальних іморальних сил і в ті величезні виховні мож­ливості, які створює суспільство.
Педагогічні ідеї і праці В.О.Сухомлинського швидко при­вернулиувагу численних дослідників і всієї педагогічної гро­мадськості. Павлиськашкола ще за життя Василя Олександро­вича стала своєрідною педагогічноюлабораторією, академією, місцем педагогічного паломництва.
У працях Сухомлинського знаходять розвиток прогресивніпедагогічні ідеї корифеїв вітчизняної і зарубіжної педагогіки — Коменського іРуссо, Дістервега і Песталоцці, Толстого і Ушинського, Крупської і Макаренка.
Учений-педагог ставить у своїх тво­рах найрізноманітнішіпроблеми виховання. Це передусім проблеми морального і естетичного виховання,розу­мового розвитку, формування світо­гляду, проблеми всебічного гармонійногорозвитку і громадян­ського виховання.
Водночас В.О.Сухомлинського все життя хвилювали й про­блемисімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї наймен­шої соціальноїклітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодоїлюдини, моральні почуття, пове­дінка, громадянська зрілість. Він бувпереконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тількиспільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості. «Всі шкільні проблемистоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесішкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю»1.В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинноговиховання — одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якоїзалежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.
_____________________________________________________________
1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К.,«Радянська школа», 1976, т. 1, с. 86.

2. «Батьківська педагогіка» — енциклопедія сімейного ви­ховання.
Наприкінці свого життя В.О.Сухомлинський розпочав робо­ту над дужепотрібною книжкою — енциклопедією сімейного ви­ховання «Батьківськоюпедагогікою», в якій повинні були висвіт­люватися найактуальніші сучасніпроблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих,соціальної педа­гогіки. Та не встиг Василь Олександрович підготувати до друкузадуману ним працю. Вже після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякінадруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки».
Педагогічна майстерність В.О.Сухомлинського виявлялася в тому, щозвичайні життєві явища, події чи ситуації він умів використовувати як важливіфактори виховного впливу на особистість дитини, перетворювати їх у засобивиховання. Так, у «Батьківській педагогіці» кожний маленький епізод, подія зжиття школи чи сім'ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом длязмістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоковникати в проблеми сімейної педагогіки.
В.О.Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини,він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення ісподівання, досконало знав психо­логію взаємин батьків і дітей, молодшого істаршого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічнийклімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Винятковапедагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей ідоброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічномупізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленнюособливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.
В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, щонайважливіші риси і якості радянського громадянина-патріота зароджуються всімейному вихованні, що діти — продовження не тільки нашого роду, а й нашогосоціального ладу, наших завоювань і благород­них намірів. І від того, якідуховні цінності візьме від нас мо­лодь, залежатиме майбутнє нашого народу ісуспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба заоволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світо­глядну та ідейно-політичнуорієнтацію. А тому через усі праці В.О.Сухомлинського проходить головна ідеягромадянського виховання, патріотичного та інтернаціонального обов'язку, фор­муваннягармонії морального та інтелектуального, героїчного і естетичного, особистого ісоціального.
Проблема виховання молоді на героїчних і трудових тради­ціях нашогонароду посідає провідне місце в творчості В.О.Сухомлинського. Ідея вірності івідданості Батьківщині, пише Сухомлинський, стає переконанням лише тоді, колиБатьківщина постає перед дитиною в ореолі героїчного і прекрасного. Вже самінаголовки першої частини «Батьківської педагогіки», а саме: «Нехай попіл героївстукає в серця дітей», «Чи знають діти, якою ціною здобуто їхню радість»,«Загін носить ім'я героя» красномовно говорять про це.
Переживання краси героїчного — це духовна сила, що возве­личує людину вїї очах. Це не сліпі почуття, а поєднані із свідо­містю і переконаннямблагородні поривання людської душі, що кличуть на подвиги, героїчні вчинки. Ценова проблема в теорії і практиці виховання, що потребує пильної увагидослідників. До В.О.Сухомлинського ніхто в теорії педагогіки не підносив натаку висоту проблеми формування особистості через красу героїчного і величного.Василь Олександрович приділяє велику увагу патріотичним ритуалам і традиціям,присвяченим героїчним подіям у житті нашого народу, як засобуідейно-політичного виховання, джерела моральних та естетичних почуттів.
Розвиваючи ідеї А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинський збагатив радянськупедагогіку новими формами високоідейних ритуалів і традицій, показав чудовізразки й способи організації есте­тичного і патріотичного виховання учнів.
В.О.Сухомлинський, як і А.С.Макаренко, високо цінив роль традицій і звичаїву вихованні радянського патріотизму, громадянському вихованні, формуванніідейних переконань і мо­ральних почуттів.
У Павлиській середній школі були створені прекрасні тради­ції, звичаї, щосприяли формуванню високих моральних якос­тей у школярів, згуртовували дитячийколектив, створювали сприятливу психологічну атмосферу в дитячих групах іколекти­вах. Це передусім культ героїв війни і мирної праці, традиційневшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя за визволення і незалежність нашої Батьківщини. Це не тільки урочисте проведенняпам'ятних днів, а й повсякденна практична діяльність — догляд за могиламивоїнів-героїв, праця в Музеї Слави, створення Алеї Героїв, участь у відтворенніісторичних подій героїчного минулого, допомога інвалідам війни і праці тощо.
Це культ праці, культ бережливості, культ творення і примно­женняматеріальних і духовних цінностей. У системі роботи Павлиської середньої школиці традиції і звичаї входили в життя вже з самого початку навчання дити­ни вшколі, коли вона своїми руками прикрашала обеліски, висаджувала і доглядалаквіти на братських могилах, виготов­ляла пам'ятні подарунки знатнимтрудівникам. Активна участь у громадських справах старших школярів, освоєння пустиріві запущених ділянок землі, боротьба з ерозією ґрунту, наса­дження лісозахиснихсмуг, парків, садів, участь у збиранні врожаю, урочисте відзначення святаПершого Снопа і Першого Хліба — все це сприяло не тільки створенню в дитячомуколек­тиві культу величного і героїчного, але й культу праці, вихован­ню поважногоставлення до праці, високої пошани і поваги до трудівників.
В.О.Сухомлинський — неперевершений майстер ство­рення патріотичнихритуалів і традицій, обрядів і звичаїв. Шкільні традиції передавалися наступнимпоколінням, забез­печуючи ідейний зв'язок, вони згуртовували учнівський колек­тив,формували почуття честі і відповідальності, обов'язку і поваги до колективу.Ідеї А.С.Макаренка про виховуючу роль традицій В.О.Сухомлинський розвинув ізбагатив в умовах сільської школи.
Виховання громадянина-патріота починається із сім'ї. Сім'я — це найменшаклітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життянашої країни. І тим сильніший вихов­ний вплив робить сім'я на особистість дитини,чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхніморальні достоїнства і культурний рівень.
 
3. Система виховання дитини дошкіль­ного віку.
В.О.Сухомлинський виявив дуже важ­ливу особливість психіки дитини — чиммолодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тимлегше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати. В.О.Сухомлинськийрозвинув і збагатив ідеї А.С.Макаренко про особливо сприятливі можливостівиховання дитини дошкіль­ного віку. Всім відоме твердження А.С.Макаренка проте, що виховання дитини, в основному, проходить до шести років, і якщо ви невиховали дитину в цьому віці, тоді виникає потреба пере­виховувати її.Психологічними дослідженнями встановлено, що той чи інший період розвиткудитини характеризується підвище­ною чутливістю і сприйнятливістю, коли виникаютьі особливо рельєфно виявляються надзвичайні й навіть неповторні можли­востіефективного розвитку й формування особистості дитини. А потім такі можливості поступовоабо й різко слабнуть, зни­кають, ускладнюючи процес виховання. Це стосуєтьсянасам­перед соціальної адаптації, розвитку пізнавальних інтересів, мо­ральнихякостей і поведінки дитини.
Так, у дошкільному віці, коли дитина особливо інтелектуаль­но і соціальноактивна, порівняно легко виховати елементарні моральні почуття і правилаповедінки: слухняність і доброзичли­вість, чесність і правдивість.
На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинськийпоказує, як успішно закладаються і міц­ніють основи моралі в дітей, якщо батькиврахо­вують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкіль­ному віці(«Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані йнезакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя іповедінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено»,«забороне­но», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальностіускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.
А кому не відомі надзвичайна дитяча спостережливість, ці­кавість ідопитливість, скільки разів малюки завдають клопоту старшим своїминескінченними «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується і з неповторноюсилою виявляється пізнавальний інтерес — потреба все знати, зрозуміти,пояснити. Задоволь­няючи дитячу допитливість розумними, доступними для її розу­міннявідповідями, підтримуючи її цікавість, ми сприяємо роз­питку мислення й уявидитини, стійких пізнавальних інтересів як найважливішого компонента в структуріінтелекту особисто­сті.
Однак, дорослі не завжди усвідомлюють свою від­повідальність за розумовийрозвиток дитини, їм не вистачає ні часу, ні зусиль, щоб задовольнити дитячудопитливість, помірку­вати, порозмовляти з дитиною, дати правильну і зрозумілувід­повідь на ті чи інші запитання, заохотити до дальшої пізнаваль­ноїдіяльності, розвинути дитячу спостережливість і увагу, пам'ять і мислення. Такзароджується психологія байдужості, так виростають діти, яких ніщо неприваблює. Їх не цікавлять ні знання, ні школа, вони вчаться лише формально, зобов'язку або примусу, у них не виникла потреба все знати, розуміти, не сфор­мувалисяпізнавальні інтереси.
От чому В.О.Сухомлинський звертається своїми працями до батьків іззакликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними доїхніх запитань, за­охочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, незалишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання,своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати вмалих дітей стійкий пізна­вальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті — нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різно­манітніформи й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати йрозкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя.
Щодо формування моральних почуттів, найблагородніших рис і якостейособистості особливо сприятливий вік раннього дитинства. У цьому віці порівнянолегко формуються такі моральні цін­ності особистості, як колективізм,дисциплінованість, працьо­витість і бережливість, почуття обов'язку івідповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У під­літковомуі юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості- ідейні переконання, пат­ріотичні ідеали, громадянська зрілість.
В.О.Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світо­гляднимвіком, періодом формування вольових якостей і харак­теру молодої людини. Осьчому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тількивікові та індивідуаль­ні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за якихуспішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільшзначущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток.Своєчасність виховного впливу — запо­рука успіху у вихованні молодої людини.
Видатний педагог відмічав найтиповіші вади сімей­ного виховання. Одною знайшкідливіших вад, за його висловом, є споживацький характер способу життябагатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради ща­стясвоїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максималь­ний матеріальнийдостаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи.Діти в таких сім'ях ви­ростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючиобов'язків і від­повідальності. Це призводить до дуже небезпечних наслідків — спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, па­разитичногоспособу життя.
4. Трудове виховання дітей.
Особливу увагу В.О.Сухомлинський приділяв трудовому вихованню дітей як усім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людейпраці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиськійшколі ним було запроваджено чітко продуману систему вихо­вання дітей, створеніналежні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці. ВасильОлександрович писав, що не гра в працю, а справ­жнє трудове життя, — з потом,втомою, мозолями, радістю до­сягнутої мети — ось щастя людини.
В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди­кування,ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні дітиповинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця — це обов'язок дорослих.Дітей перетворили у бездуш­них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють,звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере­конані втому, що найбільше щастя дитинства — безтурботність, втіха, радісне життя.
У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знаютьособливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків ідоручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то йбешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праціприходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій часнабідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими,ростуть безтурботними, тішаться радо­щами дитинства.
За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральніта інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки впроцесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленнісоціаль­них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги,взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже­ності дій і вчинків тощо. Потреба впраці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише принаявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, безпримусу і покарань, са­мостійній і творчій, корисній як для особистості, так ідля суспільства.
Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею — ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці наблаго суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благолюдей — це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.
Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльностірозкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, якапотребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичноїпраці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чимважливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота.Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання данихнауки у праці — все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.
 
5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання.
Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядаєпроцес навчан­ня як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливопоказати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізуватирозумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленнюними потреби в знаннях — запо­рука успіху в навчанні. От чому свою школу вінназиває «шко­лою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної працізакладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичніпоради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися врізноманітних ситуа­ціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливосприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулян­ки, бесіди,читання книжок, спільна праця.
Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагневсе пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним,захоплюючим, будити думку і по­чуття, мати дослідницький характер. Водночас зцим, розвиток пізна­вальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванніпримусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатністьсприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і — це особливо тривожить — втрачають чутливість до правди, спра­ведливості»1.
Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке зна­чення дляінтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізна­вальних інтересів, маєпсихологічний клімат соціального середо­вища, в якому дитина формується ірозвивається, багатство інте­лектуальних зв'язків і відношень, мовнеспілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад зцього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.
Величезного значення надавав В.О.Сухомлинський вихован­ню дітей засобамиприроди, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнімфактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці,розумно пере­творює і примножує її багатства, оберігає її скарби.
Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити,вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття,облагороджується душа. Про­гулянки дітей у ліс, на луг, річку — це не розва­га,вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дити­на пізнає світ,вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідом­лювати складні різноманітніявища.
_____________________________________________________________
1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа»,1976, т. 4, с. 501.
Особливе значення має виховання засобами природи в ран­ньому дитинстві,коли душа дитини надзвичайно вразлива, чут­лива, ніжна. Перші уроки розвиткудуховної  культури  слід  про­водити  не  в чотирьох стінах, перед класноюдошкою, а серед не­вичерпного багатства природи, неповторної її краси.
Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захопленнякрасою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих при­кладахВ.О.Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коливони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодовідерева, закладають сади і виноград­ники, доглядають столітні дуби. Почуттявлади людини над природою — це передусім збере­ження і примноження її багатстві краси.
 
6. Роль сім’ї у виховній системі В.О.Сухомлинського.
Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сі­мейного виховання,умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивнийдосвід, підмічав найістот­ніші і найбільш типові вади та недоліки сімейноговиховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітнюроботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадськоговиховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиськійшколі було ство­рено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогіч­нихзнань серед населення, батьків і навіть старшокласників.
В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньоїшколи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків,морально готувати їх до великої відповідальної бать­ківської місії. Вінпідкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїхдітей дорого обходиться передусім суспільству.
Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки, вважаєВ.О.Сухомлинський, є великим нещастям для суспільства. Останнім часом сталодосить помітним таке явище, як невід­повідність між фізіологічною готовністю донародження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків таусвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідаль­ності передсуспільством за виховання своїх дітей. Велике горе приходить тоді, пишеВ.О.Сухомлинський, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей — біда ісуспільству, і дітям. Частина з таких батьків не обізнана з елементарнимиправилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносинитощо призводять до розлучення молодих пар і як результат — важкі діти, трагедіядля дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, якправило, стають важкими у вихованні, бо погіршують­ся умови їхнього моральногорозвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. «Важкідіти» — це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя,несприятливого психологічного клімату і ненор­мальних стосунків у сім'ї.
Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності довеликої і відповідальної соціальної ролі — вихо­вання дітей, успіх якоїзалежить передусім від духовного багат­ства, вірності коханню, взаємної повагиі спілкування, педагогіч­них знань і умінь. «Своїх вихованців — юнаків ідівчат ми вчи­мо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати замайбутнє — за своїх дітей»1.
/>В.О.Сухомлинський вважає, щопотрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано йсвоєчасно готувати до цієї відповідальної громадянської місії. У своїйпрактичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами:облагородження почуттів, поведінки юнаків і дівчат у системі виховної роботи вшколі, а також впроваджен­ня спеціальної педагогічної освіти і вихованнямолоді, мораль­на підготовка до сімейного життя (нарис «Виховання майбутніхматерів і батьків»).
Василь Олександрович був не тільки великим знавцем бать­ківської педагогіки,досвідченим пропагандистом педагогічних знань, він сам був прекраснимсім'янином, батьком дітей, що дістали зразкове сімейне виховання, освіту,громадянську зрілість.
В.О.Сухомлинський вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливусамого авторитету батьків і дорослих, пози­тивного прикладу і т. п. для формуваннявсебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихо­ванням,тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне виробленняпотрібних ціннісних морально-во­льових
_____________________________________________________________
1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа»,1976, т. 1, с. 501.
чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. Іце дуже важлива справа. Адже ніякі розмови, приклади, заохочення чи покарання збоку батьків чи виховате­лів не допоможуть підліткові позбутися лінощів і статипрацьовитою людиною, поки цих лінощів, бездіяльності не позбу­деться сам учень.Скільки б ми не вмовляли дитину бути відважною, не боятися труднощів, перешкод,вона буде боягуз­ливою доти, поки не подолає сама в собі страх, нерішучість,скованість тощо.
Помиляються й ті батьки, які вважають, що найцінніша ри­са особистості — слухняність, безумовне виконання всіх вимог старших, підкорення волінаставників тощо. Така беззастережна «слухняність», сліпа підпорядкованістьможуть породжувати конформізм, слабі характери, підлабузництво, слабовільність.А гіршого, ніж безхарактерність і безвольність, немає нічого. Лише той характерсильний, в якому дозріла самостійність, власна думка, самокритичність;незалежність власних суджень і переконань, поглядів і поведінки. Намагання всімі всюди подобатись, усім догодити, не вступати в суперечки й конфлікти,пристосовуватися до всяких вимог (розумних і нерозумних) спотворить характер,почуття і волю молодої людини, сформує психологію раба.
«Виховання може бути безрезультатним, — пише В.О.Сухомлинський, — якщомолода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання небуде доповнюва­тися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнан­нясамого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і вади, реальнооцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребуєособливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям,формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхнійнавчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінкиі праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття,поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю якучнів, так і педагогів.
Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власнимивадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою — найбільша перемога. Щасливим, пише В.О.Сухомлинський, може бути лише той, хто єволода­рем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями. Требавідзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бра­кує цієї дуже цінної риси — відповідності рівня бажань і дома­гань рівневі їх заслуг і можливостей. Разючаневідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитич­нийспосіб життя дітей у деяких сім'ях — дармоїдство, марно­тратство, сімейні ісоціальні конфлікти. Незагнуздані і непри­боркані примхи, претензії,незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняютьсядорослими, — джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появиспотворених характерів.
В.О.Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції,і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї — це не тільки слухняні виконавці волібатьків і старших, вони рівно­правні члени сім'ї, активні учасники всіхсімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінкубатьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків.Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповно­цінності, приниженоїгідності. Василь Олександрович завжди відстоював право дітей актив­новтручатись у сімейні справи. Під впли­вом думки дітей, їх вимог, ставленнябатьків до деяких антисо­ціальних явищ — п'янства, крадіжок, обману,протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, — можназмінити або позбутися цих явищ.
В.О.Сухомлинський з нових позицій порушує і дуже акту­альну проблемусучасності — проблему спілкування дітей з до­рослими, проблему новогосоціального середовища, виховання дітей за місцем проживання. Це не тількирозвиток ідей А.С.Макаренка про різновікові групи, це питання включення дітей уматеріальну сферу виробництва через учнівські виробничі бригади, міжшкільнівиробничі об'єднання, участь дітей разом з доросли­ми у різноманітнихгромадсько-політичних справах, у виконанні народногосподарських завдань. Іголовне, щоб у спільній діяль­ності і спілкуванні з дорослими діти почувалисебе рівноправни­ми, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали фор­мальнимоб'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матименалежний виховний вплив, коли виступа­тиме не як службовий обов'язок, а яквеління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поколінь, потребаповторен­ня себе в дітях.

ВИСНОВОК
Багатьох задумів і планів не встиг довершити В.О.Сухо­млинський.Перенесені важкі поранення на фронтах Великої Віт­чизняної війни, хворобипідірвали здоров'я і вкоротили життя талановитому педагогові, вченому,письменникові, людині, яка віддала все своє серце і розум найблагороднішійсправі — вихо­ванню молоді.
2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського пересталобитися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, незупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічнійнауці. «Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не длятого, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собіслід вічний». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самогоВасиля Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якомузавжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочудплідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло доскарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
Сьогоднішня ситуація в світі — низька оплата праці вчителів, відсутністьмотивації в навчанні, відсутність позитивних зразків для наслідування увихованні — дещо відсуває на другий план сформовані десятиліттями уявлення прозміст праці вчителя і вимоги до нього як вихователя. В той же час педагогічнийдосвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія — целюдинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, якеніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто маєсформоване покликання до праці вчителя.
Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повиннаприщеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень таідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину — такий основнийзміст педагогіки В.О.Сухомлинського.
Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям»,підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Щобуло найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».
Своєю творчістю В.О.Сухомлинський виховував молоде покоління національносвідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, саме і можутьвиховати Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль,гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо «без будь-кого знас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з  нас без Батьківщини – ніщо»1.Світлий, теплий, мистецький талант В.О.Сухомлинського дарує нам вічні цінності– загальнолюдського й національного  –  у найвищих злетах думки йслова, душі й серця.
_____________________________________________________________
1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа»,1976, т. 1, с. 612.
Список використаноїлітератури:
1. СухомлинськийВ.О. Вибрані твори в 5 т. – К.: Рад. школа. 1976-1977.
2. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка // Рад.школа, К., 1978.
3. Сухомлинський В.О. Сто порадвчителю // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.2 — К., 1976.
4. СухомлинськийВ.О. Серце віддаю дітям. // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.3 — К., 1976.
5. СухомлинскийВ.А. Хрестоматия по этике // М., 1990. 
6. СухомлинськийВ.О. Джерела невмирущої криниці // Українська мова і література в школі. –1989. — № 7.
7. Зязюн И.А.,Родчанин Е.Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского // М.,1991.
8. І.В.Цюпа.Сухомлинський (Добротворець) // К., 1985.
9. КовальчукВ.І. Спогади про В.Сухомлинського. – К.: Рад. школа. 1990.
10. Історіяпедагогіки // За ред. М.С. Гриценка. — К., 1993.
11. Кравець В.П.Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль, 1994.
12. С.Барабаш.Філософія серця, або гуманізм Василя Сухомлинського. — Дзеркало тижня. – 2001.– № 39 (363) 6.