Курсова робота
Взаємодія суб’єктів навчального процесу на уроцііноземної мови
План
Вступ
Розділ І. Теоретичний аспект педагогічної взаємодії науроках іноземної мови
1.1 Загальні особливостіпедагогічної взаємодії. Зміст поняття «педагогічне спілкування»
1.2 Особистість учня та вчителя іноземної мови
Розділ ІІ. Психолого-педагогічний аспект педагогічноївзаємодії на уроках іноземної мови
2.1 Психологічний клімат на уроці іноземної мови
2.2 Педагогічна взаємодія на уроці іноземної мови
2.3 Аналіз педагогічної взаємодії вчителя з учнями(психологічне дослідження)
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Взаємодія вчителяі учня — це складний і багатогранний процес у вивченні іноземної мови тавихованні підростаючого покоління, що в перше чергу базується на співпраці тавзаємовпливі на уроці. Засвоєння іноземної мови — це перш за все активнийрозвиток таких психічних процесів як пам'ять, увага, уява, мислення тасприймання, що несуть в собі безпосередній вплив на соціалізацію особистості. Тіснеспівробітництво та взаєморозуміння вчителя з учнем сприяють оптимальномурозвитку дитини та спонукають її до навчання. Дана наукова робота напрямлена навивчення педагогічної взаємодії в сучасній школі, аналіз її недоліків тарекомендації стосовно її покращення.
Актуальністьтеми. Спостереження за ходом навчального процесупоказує існування ряду проблем, що впливають на оптимальну роботу суб’єктівнавчання, а подекуди і її відсутність взагалі. Це негативно відбивається назнаннях учнів з іноземної мови та їх ставлення до навчання. На сучасному етапірозвитку психолого-педагогічних наук розроблена велика кількість методів тазасобів на покращення педагогічної взаємодії (напр. дослідження М.В. Савчина, О.І.Власової, О.І. Вишневського, та ін), які, на жаль, не використовуються напрактиці у школі, в результаті чого вчитель виявляється нездатним розв’язатибагато навчальних проблем. Це призводить до неефективного засвоєння матеріалуучнями та небажання вивчати іноземну мову.
Метадослідження. Метою даного дослідження є з'ясуванняпроблем та недоліків на сучасному уроці іноземної мови, шляхів покращеннявзаємодії учня і вчителя а також демонстрація ефективних способів досягненняоптимальних результатів учнів у вивченні іноземної мови.
Завданнядослідження. Завданнями даної наукової роботи є:
з'ясування сутітаких психологічних понять як «педагогічна взаємодія» та «психологічнеспілкування»;
аналіз взаємодіїучня і вчителя у навчальному процесі та дослідження особливостей їхособистостей;
вивченняпсихологічного клімату на уроці іноземної мови;
обґрунтуванняпроблем та недоліків взаємодії вчителя і учня на сучасному уроці іноземної мовита демонстрація можливих шляхів їх усунення.
проведенняпсихологічного дослідження з метою вивчення взаємодії вчителя і учня унавчальному процесі.
Об’єктдослідження. Об’єктом дослідження наукової роботи єучнівський клас (підгрупа) та особливості його діяльності і активності на уроцііноземної мови, ставлення до навчання та вимог з предмету, стосунки вчителя таучня з метою корекції та оптимізації педагогічної взаємодії.
Методидослідження. Основним методом дослідження єспостереження за ходом уроку іноземної мови в школі та аналіз педагогічноївзаємодії вчителя і учня.
Розділ І. Теоретичний аспектпедагогічної взаємодії на уроках іноземної мови
1.1 Загальні особливості педагогічноївзаємодії. Зміст поняття «педагогічне спілкування»
Взаємодія — процесбезпосереднього або опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) один наодного, який породжує їх взаємозалежність і зв’язок.
Взаємодію слідрозглядати як форму організації діяльності людей. Специфіка спільної діяльності,в порівнянні з індивідуальною полягає у виникненні «сукупного» груповогосуб’єкта. Для спільної діяльності характерна структурованість дій окремихсуб’єктів, спеціалізація. Вона виникає не стихійно, а під впливом управління такоординації індивідуальних дій за логікою діяльності, конкретних умов.
Взаємодія завждимає мету. Це може бути вплив на іншого, щоб він виконав доручення чи зрозумівте, чого досі не розумів, спроба змінити переконання, наміри тощо. Міжособистіснавзаємодія розглядається як реалізація взаємозв’язків і взаємовпливів у процесіспілкування та їх спільної діяльності.
Спілкування — складова частина кожного акту педагогічної діяльності. Під педагогічнимспілкуванням розуміється система взаємодії вчителя і класу, змістом якого є обмінінформацією, здійснення навчально-виховного впливу, організація стосунків, атакож «трансляція» вчителем своєї особистості учням і сприймання нимучня. Воно становить основу професійної діяльності вчителя. Основні форминавчальної роботи проходять в умовах спілкування, змістом якого виступають,передусім, обмін інформацією, організація вчителем взаємодії та взаєморозумінняз учнями з допомогою різноманітних комунікативних засобів.
Організовуючижиттєдіяльність дітей, спрямовуючи їх поведінку у певному напрямку, створюючиумови для розвитку мотивації навчання, дбаючи про засвоєння ними соціальногодосвіду, вчитель вступає в безпосередній контакт, взаємодію з учнями. У процесіспілкування мають місце міжособистісні взаємовпливи, які відбуваються як у вербальній,так і невербальній формі. Така взаємодія неможлива без оптимального обмінуінформацією. Значне місце у цьому процесі має взаємопізнання вчителя і учня. Відтого, яким являється вчителю учень і навпаки значною мірою залежить зміст іформа його висловлювань та дій, а, головне, їх результат.
Педагогічнеспілкування, поєднуючи в собі особливості професійного і особистісного, є однимз найбільш складних і універсальних за своєю структурою, функціями, цілями,засобами. Воно є тим психологічним явищем, яке поєднує в собі різноманітні ісуперечливі види, типи, форми, рівні спілкування: формальне і неформальне,скеровуюче і особистісне, публічне і інтимне, індивідуальне і групове,батьківське і соціально-директивне, емпатійне, наукове і буденне, творче і маніпулятивне,логічне й емоційне, конкурентне й кооперативне, гуманістичне й відчужуюче,конфліктне і діалогічне тощо.
Сутністьпедагогічного спілкування можна зрозуміти з погляду принципів, закономірностейі механізмів діалогу. Саме діалогічний підхід дозволяє його дослідити іформувати як з позиції змістовно-діяльнісної логіки, так і з позиціїціннісно-гуманістичних уявлень.
Виходячи з теоріїєдності спілкування і спільної діяльності, діалог можна трактувати якбагатопланову динамічну суб’єкт-суб’єктну взаємодію. Таким чином, педагогічнеспілкування розглядається як динамічний, в основному, дворівневий,багатоплановий соціально-психологічний процес взаємодії між вчителем і учнем (учнями),зміст і форма якого детерміновані специфічними завданнями розвитку, навчання івиховання школярів, предметом і змістом педагогічного процесу загалом,індивідуальними, індивідними, особистісними і суб’єктними властивостями вчителяі учнів, а також інструментально (засоби і способи спілкування).
Взаємодія вчителяі учня може здійснюватись як на суб’єкт-об’єктному, так і насуб’єкт-суб’єктному (діалогічне спілкування вчителя і учня як двох рівноправнихособистостей) рівнях. Тільки в умовах діалогу в учня виникають особистіснісмисли, присвоюються загальнолюдські цінності. Тільки в умовах діалогу можназдійснювати проблемне навчання, вчитель має змогу різнобічно вивчати учня, аучень вчителя. Багатоплановість педагогічного спілкування проявляється також втому, що воно включає в себе інформативні процеси, різні види і форми взаємодії(ставлення, впливи, взаємовпливи), а також соціальну перцепцію. Крім того, уньому проявляються як універсальні, так і специфічні соціально-психологічнімеханізми. Все це зумовлює складні феноменологічні прояви і ефектипедагогічного спілкування.
Спільна діяльністьпедагога та учня на уроці відбувається за законами спілкування. У педагогічнійсоціальній психології виділено такі форми спільної діяльності:
«спільно-індивідуальнадіяльність», коли кожен учасник робить свою частину спільної роботи;
«спільно-послідовнадіяльність», коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником;
«спільно-взаємодіючадіяльність», коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника із усімаіншими.
Для спільноїдіяльності важливе значення має система міжособистісних стосунків, щоскладаються в ній: особливості поставлення мети, взаємного спонукання,взаємного оцінювання, контролювання та коректування. Так, наприклад, учительповинен приділяти увагу початковому етапу організації спільної діяльності. Учнісамі повинні ставити мету, організувати діяльність, призначати керівників,виконавців окремих функцій та ролей. Так, у процесі самої діяльності вчительопосередковано керує міжособистісними стосунками, взаємним оцінюванням тавзаємним спонуканням школярів.
Спільна діяльністьі спілкування відбувається на основі соціального контролю, через механізмсоціальних норм, прийнятих у суспільстві та зразків поведінки, що регламентуютьвзаємодію і стосунки людей.
Обмін інформацією,взаємодія між людьми (суб’єктами навчального процесу) неможлива без третьоїсторони спілкування — перцептивної (сприймання і розуміння людини людиною).
Процес розуміннялюдини — складне явище, у якому виокремлюють два рівні. На першому рівнівідбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини. Другий рівеньхарактеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини яксвої власні.
Виділяютьсуб’єктне і об’єктне сприймання іншої людини. Об’єктне сприймання — цесприймання безпосереднє, в ситуації простої присутності іншої людини, суб’єктне- опосередковане спільною діяльністю (напр. навчальна діяльність).
Об’єктнесприймання людини людиною не обходиться без стереотипів. Стереотип — цевідносно стійкий і спрощений образ соціального об’єкта (напр. вчителя, учня,класу), який складається в умовах недостатньої інформації, або є результатомузагальнення власного досвіду особистості, до якого додаються відомостіотримані з висловлювань інших людей, книг тощо. Стереотипи можуть бути нетільки сумнівними, а й помилковими.
Друга група підставформування установки — попередня інформація, яку суб’єкт отримує про об’єктсприйняття (суб’єктне сприймання). Вчителі, знаючи, що перед ними обдарованадитина, роблять все можливе, щоб вона проявила себе як обдарована. Знаючи, щодруга бездарна, вони не хочуть нею займатись, ставляться до неї як-небудь, і цепозначається на її ставленні до навчання, а в кінцевому підсумку і на йогорезультатах. Саме таке сприйняття вчителем учнів і навпаки негативно впливає напедагогічну взаємодію, робить суб’єкти навчального процесу віддаленими один відодного, руйнує суб’єктно — суб’єктний зв’язок вчителя і учня.
Повнота та глибинапізнання учня зумовлюється професійною спрямованістю особистості вчителя. Мотивипедагогічної діяльності є показником захопленості вчителя своєю професією. Провіднимимотивами виступають ті, що спонукають діяльність, орієнтовану на забезпеченняособистісного розвитку всіх учнів. Виражена орієнтація на інтереси, потребиучнів, на їх особистісний розвиток викликає у педагога ініціативу, самостійність,його відповідальність за результати педагогічних впливів, а значить — активневтручання в хід навчального процесу. Чим ближче вчитель до учня, тимдосконаліша їх педагогічна взаємодія.1.2 Особистість учня та вчителяіноземної мови
Провідна роль уздійсненні навчально-виховного процесу у школі завжди належала і належитьвчителеві. Вчитель виступає як ініціатор цього процесу, організовує його такерує ним. Для нього важливо бути не просто зрозумілим для учнів, йому необхіднопродовжити себе в них. Тому педагогічне спілкування повинно здійснюватися нелише на рівні значень, але й на рівні особистісного смислу знань. Педагогповинен чудово володіти мовою як системою слів, що мають певне значення,логічно виражати приналежність певних об’єктів до предметного світу (особливоце стосується вчителя іноземної мови, який оперує принаймні двома мовами). Алевикористання і розвиток мови не обмежується формуванням значень. Окрімзагальноприйнятої системи значень, різні факти свідомості мають різнийособистісний смисл, особливу значущість для кожного індивідуально, і томудалеко не завжди у всіх людей співпадає.
Коли вчительіноземної мови вживає те чи інше слово і тим самим вводить те чи інше поняття,то і він, і учні повинні мати на увазі одне й те ж явище. Тоді в них виникаєпорозуміння. Подолання смислових бар’єрів можливе, якщо вчитель бере до увагипсихологію школярів, враховує їх інтереси та переконання, вікові особливості,досвід, правильно приписує їм очікування стосовно навчальної діяльності, зважаєна його перспективи і труднощі у вивченні іноземної мови.
Навчальний процесна уроці іноземної мови повинен базуватись на індивідуальному підході вчителядо кожного учня. Такий підхід до вихованців слід розглядати як цілеспрямованудіяльність вчителя-філолога з навчання іноземної мови й виховання культури таманери спілкування кожної особистості в умовах спільної роботи з класом. Реалізаціяіндивідуального підходу до учнів у навчальному процесі вимагає від вчителязнання вікових та індивідуальних психофізіологічних, психологічних,особистісних відмінностей школярів. При цьому треба постійно мати на увазі, щовчитель повинен не тільки пристосовувати навчання іноземної мови (зрештою як ібудь-якого предмету) до індивідуальних особливостей учнів, а й розвивати їх, щосприяє підвищенню ефективності і результативності її вивчення.
Виділяють такінайважливіші індивідуальні особливості сучасних учнів, що проявляються увивченні іноземної мови:
навченість, щовиявляється у наявності певного обсягу систематизованих знань іноземної мови івмінь їх використовувати безпосередньо на уроці та в житті;
здатність довивчення іноземної мови (особливості уваги, сприймання, пам'яті, оволодіннянеобхідними мовними операціями, навчальними прийомами, гнучкість мислення тощо);
ставлення учнів довивчення іноземної мови, в основі якого лежать мотиви учіння;
рівень самооцінкиі домагань учнів у вивченні іноземної мови;
Навчальний процесз іноземної мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність вчителята учнів, де учень є суб’єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючив стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідноз яким він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст і т.п.), ана його особистість та перспективи його розвитку. Від поведінки вчителя будезалежати, чи відчує себе учень партнером у спілкуванні з ним. Учитель повиненговорити природно, невимушено, звертаючи увагу на реакцію співрозмовника, нечитати свої репліки з плану-конспекту чи з карток. При спілкуванні він повиненвраховувати інтереси співрозмовника, стежити за виразністю своєї інтонації,жестів, міміки, за тим, як він рухається, стоїть, сидить. Учитель повинензавжди бути доброзичливим, учень повинен відчувати, що його інтереси — цеінтереси вчителя. Доброзичливість повністю виключає на уроці роздратованість,грубість, окрик.
Навчання іноземноїмови як навчання спілкування вимагає від учителя таких якостей, які забезпечилиб реалізацію цілей навчання та його ефективність. Учитель є джереломінформації, лідером колективу, взірцем морально-етичних норм поведінки, моделлюмайбутньої мовленнєвої діяльності, організатором психологічного клімату ікерівником взаємовідносин в учнівському колективі.
Зростають вимогидо особистих якостей учителя іноземної мови, його професійної підготовки. Сучаснийвчитель-філолог як особистість характеризується такими якостями:
широкоюосвіченістю, загальною культурою, інтелігентністю, високорозвиненою моральноюсвідомістю, почуттям відповідальності за свою працю;
любов'ю до дітей,тактом, здатністю формувати всебічно розвинену, творчу особистість школяра;
глибокими знаннямипредмету та професійним мисленням, що дає змогу розуміти суть педагогічних тапсихологічних явищ та приймати оптимальні рішення питань навчання іноземноїмови, умінням творчо використовувати передовий педагогічний досвід,індивідуальним стилем роботи;
потягом досамоосвіти та самовдосконалення.
Професійнапідготовка вчителя іноземної мови включає в себе володіння іноземною мовою якзасобом усної та писемної комунікації в усіх сферах спілкування, а також якзасобом педагогічної діяльності в різних умовах з урахуванням цілей навчання,вікових особливостей школярів та їх мовної підготовки.
Учитель повиненмати загально лінгвістичні знання про мову як суспільне явище, про її зв'язок змисленням, культурою, про систему на рівні мови, сучасні напрями влінгвістичній науці та вміти використовувати їх у процесі навчання іноземноїмови, володіти знаннями та вміннями з психології та методики, мати належнукультурно-естетичну підготовку. Остання передбачає знання світової культури, втому числі знання культури свого народу і культури народу тієї країни, моваякої вивчається, володіння вмінням виконувати функції культурного посередникаміж двома народами. Всі ці знання та вміння забезпечують виконання основнихфункцій учителя іноземної мови: комунікативно-навчальну, виховну, гностичну,конструктивно-плануючу, організаторську.
У роботі вчителяіноземної мови неабияке значення мають окремі риси його особистості (відвертістьнатури, доброта і вимогливість, активність життєвої позиції, урівноваженість,почуття гумору тощо), вміння володіти класом, стиль відносин з людьми,додержання етичних норм, ерудиція, загальна культура. Усе це накладає помітнийвідбиток на весь урок іноземної мови.
Будь-який урокіноземної мови повинен базуватися на системі стосунків «учитель-учень-учитель».За умови знання і розуміння вчителем того, як школярі його розуміють іоцінюють, які вимоги до нього ставлять та якою мірою цими вимогами задоволені,педагог може вносити корективи до особистої поведінки, удосконалювати своюпедагогічну майстерність. Рівень співпадіння думок учнів та вчителяпідвищується з віком учнів — з 5 до 11 класу. Характерний високий рівень співпадінняв оцінці таких якостей, як вміння цікаво та зрозуміло пояснювати,організовувати позакласну роботу, підтримувати дисципліну, розуміти школярів. Рівеньоцінювання учителів учнями підвищується в міру покращення в останніх успішностіспілкування. Учні більше люблять вчителів, які рідше застосовують дисциплінуючідії, поведінка яких відрізняється гнучкістю, адекватна віку й індивідуальностіучня та відповідає структурі уроку іноземної мови.
Дівчата глибше йадекватніше розуміють своїх вчителів. Їх характеристики на улюблених вчителівбільш обширні, ніж характеристики на неулюблених. Еталон «справедливого»вчителя виявлено у школярів з високим показником у навчанні взагалі, таіноземної мови зокрема. Ці учні задоволені своїм становищем у класі (підгрупі) істосунками з учителем. Від учителів високого рівня майстерності учні чекаютьоцінок, які передбачають позитивну перспективу у розвитку своєї особистості. Оцінюваннявчителем учнів відповідає цим сподіванням.
Оцінювальнадіяльність педагога залежить від особливостей уроку: чи подає він знання, чидемонструє наочність, чи відбувається узагальнення засвоєного матеріалу шляхомперевірки знань, опитування і обліку. У процесі опитування (особливо на уроцііноземної мови) змінюється вид спілкування, замість монологічного воно стаєдіалогічним. При цьому внутрішня мова переходить у зовнішню, що активізує учня.У процесі опитування змінюється черговість слухання: слухає то учень, товчитель. У цій ситуації школяр включається в виконання різноманітних завдань,які передбачені програмою навчання іноземної мови.
Засвоєннянавчального предмета (наприклад іноземної мови) розглядається як задоволенняпевних навчально-виховних потреб учня. Докладаючи зусиль, він переборює бар’єрнезнання і йде від нього до знання, до володіння. Таким чином,навчально-виховні потреби учня трактуються як особисті, задоволення яких єнасамперед його власною справою. Виконання навчального завдання — усного чиписьмового — є не що інше, як перебудова предмета. Здійснюючи її, учень крок закроком змінює і самого себе. Так відбувається перетворення соціального досвіду(володіння іноземною мовою) в особистісний досвід учня.
Майже всі учнібажають оволодіти іншомовним мовленням. Але одного бажання мало. Цей процеспередбачає подолання різноманітних труднощів, що затримує досягнення мети. Якрезультат — зниження мотивації, зникнення активності, послаблення волі,спрямованої на оволодіння іноземною мовою, погіршання загальної успішності тощорозглядаючи мотивацію як важливу пружину процесу оволодіння іншомовниммовленням, слід пам’ятати, що мотивація відноситься до суб’єктивних якостейучня, вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами.Це спричиняє труднощі щодо формування мотивації. Вчитель може вплинути на неїлише опосередковано, створюючи передумови, на основі яких в учнів виникаєособиста зацікавленість у роботі. Для цього вчителю необхідно бути обізнаним змотивами діяльності учнів, бути здатним поставити себе на їх місце.
Серед основнихвидів мотивації оволодіння іноземною мовою розрізняють зовнішню і внутрішнюмотивації. Зовнішня мотивація знаходиться під впливом потреб суспільства і маєдва підвиди: вузькоособисту і широку соціальну.
Внутрішнямотивація зумовлена характером самої діяльності і її основним підвидом вважаєтьсямотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носитипозитивний і негативний характер. Мотивація внутрішня поділяється також накомунікативну (бажання учнів спілкуватися іноземною мовою в усній та письмовійформах), лінгвопізнавальну (позитивне ставлення до самої мовної матерії, дооволодіння мовним матеріалом) та інструментальну (позитивне сприймання учнямипевних форм роботи). Саме від учителя іноземної мови залежить, чи будуть цівиди і підвиди мотивації перетворені у реальну рушійну силу процесу оволодінняіншомовним мовленням протягом усіх років навчання у середньому навчальномузакладі.
Особистостівчителя та учня на уроці іноземної мови повинні максимально взаємодіяти,ефективно впливати один на одного та плідно співпрацювати, що є джереломоволодіння необхідними знаннями, уміннями та навичками мови що вивчається.
Розділ ІІ. Психолого-педагогічнийаспект педагогічної взаємодії на уроках іноземної мови2.1 Психологічний клімат на уроцііноземної мови
Успіх навчальноїдіяльності учнів у вивченні іноземної мови значною мірою залежить відпсихологічного клімату на уроці. Це перш за все атмосфера спокійноїврівноваженості, взаємного довір'я та розкутості. До невимушеної розмовиспонукають умови, коли учень відчуває себе рівноправним партнером, коли йомудозволено переводити розмову на ту чи іншу тему, що його цікавить. Цьомусприяють дружні стосунки між учнями і вчителем, який підбадьорює учнів похвалоюі рідко вдається до двійок, докорів, критики. Супутником такої атмосфери єтакож усмішка, добрий гумор, висока педагогічна культура вчителя. Він постійноповинен вірити в те, що кожен учень здатний досягти успіху і передавати цювпевненість своїм вихованцям.
Позитивнийпсихологічний клімат на уроці починається з самонавіювання вчителя. Йдучи дошколи, він переконує себе в тому, що діти, до яких він іде, — найкращі,найстаранніші. Справжній педагог повинен любити всіх дітей: здібних інездібних, веселих і нудних, лінивих і старанних, неслухняних і слухняних. Їхпотрібно розуміти, вселяти їм віру в свої сили, оптимізм. Чимале значення тутмає авторитет вчителя, на який він повинен опиратися. Наставник має бутиздатним до взаємозацікавленого досягнення конкретного кінцевого результатуспільної діяльності його з учнями (тобто вивчення іноземної мови).
Створена такимчином атмосфера релаксації і довір'я знімає так звані антисугестивні бар’єри,забезпечує безпосередній контакт з неусвідомленою психічною діяльністю. Якщосприятливі умови на уроці іноземної мови створено, то до її вивчення учняспонукатиме не тільки потреба знати мову, а саме задоволення від процесу їївивчення.
Учні не повиннівідчувати страху за правильність сказаного. Прискіпливе виправлення кожноїдопущеної учнем помилки безпосередньо під час його мовлення заважає створеннютакої атмосфери, породжує скованість, настороженість, відвертає увагу учня відпредмету, про який іде мова.
Джереломсприятливої психологічної атмосфери на уроці іноземної мови вважається такожемоційний настрій учнів, клімат доброзичливості і співробітництва,психологічний комфорт. Як відомо, емоції відіграють важливу роль у діяльностілюдини. Без надійної емоційної основи неможливе не тільки успішне, а й узагалінормальне навчання. Відсутність єдності емоційного виховання й пізнання світу — одно із діючих і найнебезпечніших джерел байдужого ставлення до знань і зрештоюнебажання вчитись.
Говорячи проемоційну настроєність уроку іноземної мови і спрямовані на це зусилля вчителямається на увазі не звичайне збудження почуттів без мети і завдання, а почуття,що стосуються процесу пізнання і стимулюються ним. Крім того, емоційний стануроку повинен бути стійким та незалежним від випадкових обставин.
Як показуютьпсихолого-педагогічні спостереження, емоційний рівень уроку можна піднести задопомогою зовнішніх засобів — через відповідне оформлення діяльності (ігри,пісні, темп у якому проходить урок тощо), за допомогою художньої образності, втому числі й текстового матеріалу, спираючись на новизну та інформативністьпредмету що обговорюється. Вважають, що ці засоби можуть викликати в психіціучня певну реакцію переживання.
Крім цих основних,є також ряд інших засобів впливу на емоційний стан класу (підгрупи), зокрема,заохочення, участь у різноманітних класних конкурсах, спостереження запозитивним прикладом вчителя тощо. Проте чи не найголовнішим джереломпозитивних емоцій є сама праця, відчуття досягнутого в ній успіху, усвідомленняпрогресу в оволодінні іноземною мовою. Багато тут залежить також від настрою вчителя,з яким він приходить на урок, його поведінки на уроці, вміння спілкуватися,почуття гумору, віри в успіх тощо.
Не менш важливимиє атмосфера стосунків учителя і учнів, а також всередині учнівського колективу(підгрупи) між самими учнями. Такий клімат позначається взаємним довір'ям,почуттям рівноправного партнерства, гордістю за спільно виконану роботу,загальним оптимізмом. Це — клімат співробітництва, який містить широкіможливості для особистісного самовираження кожного учня і складає психологічнийфундамент уроку іноземної мови. Звідси випливає почуття соціальноїсправедливості: вчитель повинен суворо дотримуватись правила ставитись однаководо всіх учнів як стосовно їх прав, так і обов’язків. Надмірна увага до успіхівокремих учнів, зокрема сильних, і недовір'я до можливостей слабших учнів,небажання «турбувати» їх, — все це веде до загострення почуттянесправедливості.
Кліматспівробітництва на уроці іноземної мови передбачає також стан релаксації, що,проте, не слід розуміти лише як психологічний комфорт, а скоріше як атмосферупсихологічної свободи учня, як право на власний вибір, на власне рішення.
Атмосферадоброзичливості, взаємодопомоги стимулює в учнів зустрічну активність — бажаннямислити, працювати, домагатись успіху. Відсутність позитивного емоційногонастрою, сухість стосунків, нечіткість мети вивчення іноземної мови — все цеформує в учнів інертність, байдужість, лінивство думки. Відчуття мети завждидіє на емоції і стимулюється ними, що викликає потяг до діяльності. Як свідчатьдослідження, атмосфера добрих стосунків, повага і взаємна підтримка підсилюютьпочуття власної гідності, стимулюють розвиток інтелектуальних здібностей,самостійності і впевненості у власних силах. Навпаки, відсутність доброзичливихстосунків в групі зумовлює появу в поведінці учня невпевненості і очікуванняневдач. Мажорний тон уроку, м'який гумор розвивають здатність до естетичногосприймання роботи над вивченням іноземної мови.
Атмосфераспівробітництва на уроці, де реалізується принцип справедливості і взаємоповаги,де панує оптимізм і високо цінується почуття колективної честі й індивідуальноїгідності, забезпечує формування позитивного ставлення учня до занять в школі,до іноземної мови що вивчається, високої активності у виконанні класнихзавдань, а також довірливого ставлення учня до людей, що його оточують. В учнівз'являється потяг до добрих вчинків. Такі сприятливі психологічні умовипороджують впевненість в істинності ідейно-моральних норм і правил, є «каталізатором»процесу позитивного формування особистості. Емоції завжди є відправною точкоюпроцесу виховання, бо з чуттєвого ставлення починається оцінка предмета.
Важливим наслідкомпозитивних психологічних умов на уроці іноземної мови є формування гуманнихстосунків в колективі. На фоні домінування спільної мети перемагають соціальнімотиви. Навіть «предметне лідерство» в таких умовах втрачає свійіндивідуалістичний відтінок і перестає бути джерелом егоїзму і чванливості. Атмосферадобрих стосунків сприяє формуванню почуття загальної відповідальності за стансправ у вивченні іноземної мови.
У повсякденнійпрактиці вчитель зустрічається з безліччю дрібних порушень і пустощів учнів науроці. Іноді вони справді виходять за межі норм, але здебільшого їх требасприймати як такі, що просто не відповідають нашим вподобанням, звичномустереотипу поведінки. Аналізуючи скоєне учнем необхідно в атмосферідоброзичливості, не допускаючи будь-якого елементу страху, тому що він не можебути помічником у навчально-виховному процесі.
Роль сприятливогопсихологічного клімату на занятті з іноземної мови є дуже важливою: цезабезпечення успішної педагогічної взаємодії, високих досягнень у вивченнііншомовного спілкування та ефективної реалізації цілей уроку.
2.2 Педагогічна взаємодія на уроцііноземної мови
Взаємодія вчителята учня на уроці іноземної мови має специфічний характер, що в першу чергузумовлюється змістом цього предмету та методикою його викладання. Самеоптимізація цих двох факторів вимагає поділу класу на окремі підгрупи,нетрадиційного розташування парт у кабінеті та специфіки у проведенні уроків. Власнекерівництво вчителем аудиторією та успішне виконання психолого-педагогічнихвимог уроку є основними факторами оптимальної інтеракції.
Форми організаціїспілкування на уроці іноземної мови є різні, а їх оптимальний підбір допомагаєвчителю створити сприятливу психологічну атмосферу:
1. Офіційнааудиторія. Таке розташування підходить для відданнярозпоряджень або для повідомлення інформації. Вчитель стоїть обличчям до учнів,котрі записують подану інформацію. Таке розташування дозволяє розмістити більшечисло дітей. Однак варто пам’ятати, що велика кількість учасників ускладнюєкомунікацію учнів з вчителем. Взаємний зв'язок здійснюється важко, а цеозначає, що після передачі повідомлення школярі звертаються до вчителя дляотримання уточнень.
2. «Круглийстіл». Він дозволяє «об'єднати» суб’єктівнавчання і тим самим уникнути виникнення підгруп. Таке розташування полегшуєкомунікацію між учасниками і деякою мірою нейтралізує роль вчителя.
3. «Обличчямдо обличчя». Учасники протистоять один одному вдискусії, відстоюючи протилежні погляди. Така структура мало допомагаєкомунікації, закликаючи сторони швидше до конфронтації, ніж до обміну думками.
4. «Подібно».Учасники бачать один одного і тому можуть легкоспілкуватися між собою. Позиція вчителя в даному випадку відповідає позиціїлідера. Таке розташування дозволяє зібрати велику кількість учасниківнавчального процесу, більшу, ніж «круглий стіл», і в той же часпосилити роль вчителя. При такому розташуванні аудиторії педагог має можливістьбути в близькому контакті з кожним учнем, що дає можливість йому зайняти місцев центрі класу, створюються умови для гри та мобільності.
Серед форморганізації навчання (інтерактивні форми) на уроці іноземної мови можнавиділити наступні:
індивідуальнадіяльність вчителя та учня;
робота в парах;
робота в групах;
гра та інші.
Індивідуальнадіяльність вчителя та учня. Ця форма навчальноїдіяльності передбачає виконання завдання одним учнем у класі, що є реакцією настимул чи вказівку учителя або іншого учня (переказ тексту, відповіді назапитання тощо). Саме в межах такої роботи проявляється індивідуальний підхідпедагога до окремого учня, має місце міжособистісна взаємодія. Проте, основнимініціатором мовлення тут є вчитель. Учневі ж відводиться лише роль виконавця,що не сприяє формуванню його особистості, а отже є одним з негативних факторів,що впливають на взаємодію з наставником.
Робота в парах(діалог). Колективне розв'язання навчальних задачстимулює пізнавальну активність учнів, а сприяють цьому елементиспівробітництва, взаємодопомога, усвідомлення спільної мети тощо. Робота впарах передбачає синхронне виконання усних вправ усіма учнями у форміспілкування двох партнерів і забезпечує безпосередній контакт мовців.
Створеннясприятливої педагогічної взаємодії регламентується подоланням певногопсихічного бар’єру, а відкритий діалог може здійснюватись як між учителем таучнем, так і між самими учнями. В межах успішної інтеракції партнерівпідсилюється практична значущість знання іноземної мови, розвиваєтьсяпедагогічне спілкування та створюється атмосфера дружніх стосунків.
Робота в групах(дискусія на обрані теми, обговорення події тощо). Роботав групах виявляється дуже перспективною, оскільки в ній кожен з учасників, зодного боку, не втрачає свого статусу активно діючої особистості, а з другого, — намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям — знанням,умінням, здібностям, мисленню, вольовим якостям тощо. Вчитель виступає тут переважноне як учасник, а як спостерігач. Саме від нього залежить предмет обговорення,поділ групи на підгрупи, правильність та контроль висловлювань учнів тощо. Безумовно,правильність організації роботи позначається і на загальному формуванніособистості окремого учня, де кожен має своє місце і виконує своє, посильне длянього завдання. При даних обставинах взаємодія учителя та учня носитьопосередкований характер (суб’єкт-об'єкт), проявляється переважно лише під часкорекції, контролю та організації роботи.
Гра. Гра на уроці іноземної мови є формою навчання, яка моделює життєвіситуації, явища, процеси, види професійної діяльності. Її основна функція науроці іноземної мови — це поєднання навчання, розвитку та виховання учнів. Взалежності від групи ігор (мовознавчі, умовно-комунікативні, комунікативні) рольвчителя може набувати як безпосередній так і опосередкований характер.
При безпосереднійвключеності вчителя до ігрової діяльності на уроці педагогічна взаємодіябазується на колективізмі та близькості суб’єктів навчального процесу, в тойчас як опосередкованість включеності вчителя до гри (суб’єкт-об'єкт) полягає ворганізації проведення ігрової діяльності, розумінні існуючих проблем увивченні іноземної мови та їх подальшому вирішенні.
Зміст предмету"Іноземна мова" та методика його викладання володіють всімаможливостями для створення оптимальної педагогічної взаємодії між вчителем таучнем і сприяють вирішенню основних психолого-педагогічних завдань.
2.3 Аналіз педагогічної взаємодіївчителя з учнями (психологічне дослідження)
1. Особливостіопосередкування взаємодії. Метою даного дослідження євивчення особливостей педагогічної взаємодії у сучасній школі, порівнянняотриманих результатів з оптимальними та виявлення проблем, які перешкоджаютьуспішній інтеракції вчителя та учня. Рівень взаємодії суб’єктів навчання в не останнючергу залежить від опосередкованих впливів. Це може бути предмет і змістнавчання, суб’єктні властивості педагога, особистісні характеристики вчителя тощо.
Особистістьдосліджуваного наставника ми охарактеризували як таку що:
здатна дорефлексії та самооцінки;
має невисокийрівень домагань;
володіє помітнимиматеріально-інтелектуальними потребами;
з недостатнімрівнем розвитку вольової сфери тощо;
Помітнимисуб’єктними властивостями вчителя є:
добре знанняіноземної мови та методики її викладання;
середній рівеньрозвитку педагогічних здібностей;
нахили довербальних впливів та несловесних форм спілкування та інші;
Щодо предмету"Іноземна мова" та змісту його навчання слід визнати, що це одна з«найсприятливіших» навчальних дисциплін для розвитку взаємодії міжвчителем та учнем. Інтерактивні форми роботи, безперервне спілкування наіноземній мові, історія та культура країни-носія та інше становлять невід'ємнускладову оптимальної педагогічної співпраці суб’єктів навчального процесу.
2. Класи задач,які розв’язуються у процесі взаємодії. Існують дваосновних класи задач, які повинні бути розв’язані у процесі взаємодії суб’єктівнавчання:
стратегічні (розвиток,навчання і виховання учнів);
тактичні (активізаціяучнів, пояснення, організація діяльності, спілкування тощо).
Власне важливістьрозв’язання цих задач на уроці іноземної мови та ставлення до них педагогаможуть забезпечити їх успішне засвоєння. Так, розвиток умінь та навичок (писання,говоріння, читання) іноземної мови відбувається безпосередньо від початку їївивчення, а виховання, пояснення та спілкування становлять базис длянакопичення необхідних знань.
Під часдослідження рівня вирішення класу задач було встановлено наступне: деякікомпоненти класу розв’язуються частіше і наполегливіше (напр. розвиток,пояснення, спілкування та ін), їм педагог приділяє більше уваги. Наступні жкомпоненти відверто ігноруються вчителем (напр. активізація учнів, виховання таін), що в результаті призводить до ускладнень у взаємодії з учнями.
3. Мірасуб’єктної включеності учня у взаємодію. Сучасні учнісередньої школи — це активні учасники педагогічної взаємодії, фактично — їїносії та творці. Саме міра включеності учня у взаємодію є невід'ємним елементомїї успішності та передумовою отримання бажаного результату. Розвиненістьмотивації навчання сучасних школярів є, нажаль, низькою і помітною лише вокремих учнів класу. Їх цілетворення, рівень володіння навчальними діями таопераціями, розвиток вмінь та навичок (особливо це властиве вивченню іноземноїмови) є помітно низькими, намагання допомогти педагогу та зрозуміти його ємайже непомітними. Старанні та сумлінні учні — це завжди здатні до самоконтролюта рефлексії особистості, фактично носії інтелекту класу та запорука успішноїпедагогічної взаємодії.
4. Рівнівзаємодії. Існують такі рівні педагогічної взаємодії:
а) однорівнева (суб’єкт-суб'єктна),яка передбачає рівноправний діалог учителя та учні як неповторних особистостей,в якій тільки й можуть розв’язуватися завдання розвитку школярів, засвоюватисяморальні цінності, особистісні змісти, здійснюватися проблемне навчання тощо;
б) різнорівнева (суб’єкт-об'єктна)взаємодія, яка вироджується в однобічні впливи (імперативні і маніпулятивні діївчителя, однобічне передання інформації тощо).
Під часспостережень за проведенням уроків іноземної мови у даному досліджуваному класібуло помічено переважаючий суб’єкт-суб'єктний (однорівневий) рівень взаємодії. Проте,на окремих заняттях його «домінуюча роль» не завжди проявлялась, щодавало підстави вважати про панівний суб’єкт-об'єктний рівень. На нашу думку,це відбувалось під безпосереднім впливом зовнішніх факторів (настрій педагога,умови навчання в класі, розклад уроків тощо).
5. Оцінкааспектів діяльності вчителя. Вчені-психологи виділяютьтакі основні аспекти діяльності вчителя: конструктивний (спрямованість вчителяна ефективність навчання), організаторський (організація власної діяльності таповедінки, діяльності дітей класу, групи, окремого учня, власної взаємодії зшколярами), мобілізуючий (становлення мотивів навчання і самовиховання,спонукань до інших видів діяльності тощо), комунікативний (навчально-виховніконтакти з учнями, колегами та батьками) та фізичний (фізична активність),головною умовою якого є міцне здоров'я педагога.
Спостереження зауроками іноземної мови дали можливість чітко окреслити кожен з аспектів тадетально їх проаналізувати.
Так,конструктивний аспект педагогічної діяльності вчителя завжди спрямовувався нате, щоб за несприятливих умов навчання та виховання було ефективним. Це,нажаль, не завжди вдавалось і, в першу чергу, залежало від завдань уроку таумов при яких вони проводились.
Аналізуючиорганізаторську діяльність педагога нами були помічені його уміння організуватипрацю, гру, навчання, пізнавання та спілкування з учнями. Висока згуртованістьдітей спостерігалась при дискусіях на вибрані теми та під час гри, основноюметою якої є закріплення учнями певних мовних одиниць.
Щодо мобілізуючогоаспекту, то ця сторона педагогічної діяльності виявляється недосконалою, мотививчителя до самовиховання та спонукання до різних видів діяльності майже не малимісця, проте слід визнати бажання педагога їх застосовувати.
Для вчителяіноземної мови, на нашу думку, комунікативний аспект найкраще помітний іпроявляється завжди. Вивчення іноземної мови — це перш за все спілкування урежимі «вчитель-учень-вчитель», де педагог домінує, тим самимвстановлюючи безпосередні та опосередковані стосунки з учнями.
Характеризуючифізичну активність варто відзначити міцне здоров'я досліджуваного педагога тайого вміння здолати великі фізичні навантаження. Відвідавши заняття старших завіком вчителів було помічено зниження фізичної активності та намагання уникнутифізичних навантажень взагалі. Звідси висновок: з віком фізична активністьвчителя знижується.
6. Рівень виявупедагогічних здібностей. Під здібностями допедагогічної діяльності розуміють певне поєднання психологічних та особистіснихякостей вчителя, що забезпечують досягнення високих результатів в навчанні тавихованні дітей. Розрізняють такі компоненти педагогічних здібностей: дидактичні(здібності передавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликатив учнів активну самостійну думку, організувати самостійну діяльність учнів,керувати їх пізнавальною активністю), академічні (здібностей до галузі науки,що є предметом викладання вчителя у школі), перцептивні (здібності педагогапроникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов’язаназ розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів), мовні (здібностічітко висловлювати свої думки й почуття за допомогою мови, а також допомогивербальних засобів), організаторські (вміння організувати учнівський клас,згуртувати його, правильно організовувати свою власну діяльність),комунікативні (здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильнийпідхід до учнів, встановити з ними правильні взаємовідносини, наявністьпедагогічного такту) та сугестивні (виражають здатність вчителя добезпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основідомагатися у них авторитету). Велике значення для аналізу педагогічнихздібностей мають також педагогічна уява (здатність передбачити результати своєїдіяльності) та педагогічна рефлексія (здатність оцінити свою діяльність та їїрезультат).
Аналіз кожного зкомпонентів педагогічних здібностей показав наступне:
вчитель вміє вмілота доступно передати учням навчальний матеріал, застосовує сучасну методикувикладання іноземної мови, проте, не завжди враховує рівень розвитку таможливості учнів;
помітне добрезнання педагогом предмету, високий рівень пізнавального інтересу;
розуміння вчителемособистості учня є, нажаль, не досконалим, мають місце ігнорування танеуважність;
мовлення педагогає переконливим, простим, зрозумілим, проте, не завжди виразним та емоційнозабарвленим;
організація тазгуртування класу проводиться на достатньо високому рівні;
спостерігаєтьсявисокий рівень емоційно-вольового впливу на учнів, авторитет вчителя у класі,проте, двосторонній педагогічний процес («вчитель-учень») не завждидотримується;
передбаченнярезультатів своєї діяльності та її самооцінка завжди спирається на думку і ставленнядо неї оточуючих та самих учнів.
7. Стиліпедагогічної діяльності. Кожен педагог має свійіндивідуальний стиль діяльності, що поєднує:
Мотив діяльності,який виражається у переважаючій орієнтації вчителя на окремі сторонинавчально-виховного процесу;
цілі, щопроявляються у характері планувати діяльність;
спосіб оцінки результатів;
спосіб їївиконання.
Проте, будь-якийвироблений стиль педагогічної діяльності характеризується за такими змістовнимита результативними рисами:
Переважнаорієнтація вчителя на: а) тільки на процес; б) процес і результат; в) тільки нарезультат;
адекватність-неадекватністьпланувань;
оперативність-консерватизму використанні засобів і способів педагогічної діяльності;
рефлективність-інтуїтивність:уміння або невміння вчителем адекватно проаналізувати особливості і результатисвоєї діяльності;
однорідність рівнязнань учнів;
стабільністьвироблених в учнів навичок та вмінь;
рівеньсформованості інтересу учнів до предмету, що вивчається тощо.
Психологічна наукавиокремлює чотири «найпопулярніші» види стилю педагогічної діяльностівчителя:
Емоційно-імпровізаційний(активність вчителя спрямована на процес навчання, висока оперативність уроботі, часта зміна видів діяльності);
емоційно-методичний(активність вчителя спрямована на процес та результат, поетапне проведенняуроків з чітким дотриманням послідовності);
інтелектуально-імпровізаційний(орієнтація на процес і результат, адекватність планування, оперативність,поєднання інтуїтивності та рефлективності, менша вишуканість у варіюванніметодів, менша комунікативність);
інтелектуально-методичний(спрямованість активності педагога на результат, суворе дотримання методикивикладання навчального предмету, характерна обережність і традиційність).
Спостерігаючи запроведенням уроків з іноземної мови (взявши до уваги вік, стать, досвід роботита загальну успішність класу/підгрупи) нами не було помічено чітко окреслениххарактеристик одного із стилів. Сучасний урок іноземної мови характерний тим,що він може поєднувати чотири види мовленнєвої діяльності (аудіювання,говоріння, читання і письмо) як в одному (комбінований урок) або базуватися наокремому з них (напр. урок-аудіювання, урок навчання техніки читання тощо), даєможливість вчителю змінювати вид стилю.
Проаналізувавшипроведені заняття було встановлено, що панівним стилем педагогічної діяльностівчителів іноземної мови в сучасній школі є емоційно — таінтелектуально-методичний, що підтверджує той факт, де методично правильнопроведені уроки іноземної мови є сприятливим фактором для успішного її вивченнята взаємодії вчителя з учнями.
Текстова карткаоцінки педагогічної взаємодії (за М.В. Савчиним)
Форма заняття — урок
Предмет — іноземна(англійська) мова
Вчитель — ВоробйоваТ.В.
Клас — 7-Б (5-Г)
Дата — 6.02.06 — 19.03.06 р.
Протоколіст-експерт- Нищак П.Д.
№ з/п. Напрям оцінювання Оцінка 1.
Рівень опосередкування взаємодії
а) змістом навчання;
б) суб’єктними властивостями педагога (знання, вміння);
в) особистими характеристиками вчителя (мотивація, самосвідомість, інтелект тощо).
2
2
2 2.
Якість розв’язування педагогом задач:
а) розвивальних;
б) навчальних;
в) виховних.
2
2
1 3. Міра суб’єктної включеності учня у взаємодію (активність, самостійність, самооцінка, самоконтроль тощо). 1 4. Переважаючий рівень взаємодії. 2 5.
Оцінка аспектів діяльності вчителя
а) конструктивний;
б) організаторський;
в) мобілізуючий;
г) інформаційний;
д) фізична активність.
2
3
1
3
2 6.
Оцінка компонентів педагогічних здібностей:
а) дидактичні;
б) академічні;
в) перцептивні;
г) мовні;
д) організаторські;
е) комунікативні;
є) сугестивні.
2
3
1
2
3
2
2 7. Стиль педагогічної діяльності. 2
Підсумкова оцінка ≈1,85
Висновки
У даній науковійроботі ми намагалися детально дослідити педагогічну взаємодію вчителя та учняна сучасному уроці іноземної мови та обґрунтувати її особливості.
У першому розділінами було з’ясовано теоретичну частину проблеми та обґрунтовано зміст такихосновних понять:
педагогічнавзаємодія (як спільна діяльність вчителя та учня);
педагогічнеспілкування (як невід'ємна «складова» педагогічної взаємодії);
особливостіособистості учня та вчителя іноземної мови (як суб’єктів навчального процесу).
Зміст другогорозділу полягає в обґрунтуванні практичних аспектів та результатів проведеногонами психологічного дослідження. У цій частині курсової роботи нами виконанотакий обсяг наукової роботи:
обґрунтованоаспекти оптимальної психологічної атмосфери на сучасному уроці іноземної мови,подано їх загальну характеристику та виявлено їх відповідності та розбіжностіпо відношенню до загальноприйнятої системи освіти;
з’ясованоособливості педагогічної взаємодії та можливі шляхи її удосконалення;
проаналізовановзаємодію суб’єктів навчального процесу в досліджуваному класі сучасноїукраїнської школи з метою виявлення її проблем та недоліків практичногохарактеру.
Сподіваємось, щоматеріал даної курсової роботи зможе допомогти вчителям іноземної мови,особливо початківцям, в організації та проведенні ефективного навчальногопроцесу, визначити усі переваги і недоліки та намітити шляхи його удосконалення.
Список використаної літератури
1. Вишневський О.І. Діяльність учня на уроці іноземної мови. — К.: Радянськашкола, 1989. — 223 с.
2. Власова О.І. Педагогічна психологія. — К.: «Либідь», 2005. — 399 с.
3. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. — М.: Логос,2000, — 315 с.
4. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе. — М.: Просвещение,1991. — 208 с.
5. Казаков В.Г., Кондратьева Л.Л. Психология: Учебник для индустр. пед. техникумов.- М.: Высшая школа, 1989. — 383 с.
6. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах / Під. ред.С.Ю. Ніколаєвої. — К.: «Ленвіт», 1999. — 320 с.
7. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. — К.: «Академвидав»,2003. — 447 с.
8. Савчин М.В. Педагогічна психологія. — Дрогобич: «Відродження»,1998. — 200 с.
9. Савчин М.В. Педагогічна соціальна психологія. — Дрогобич: «Відродження»,1998. — 208 с.
10. Савчин М.В. Типирозуміння вчителем психології учня та їх прояви у педагогічній взаємодії /Рідна школа. — 1996. № 1 — С.70-71.
Додатки
/>
/>