Інноваційні процеси в системі освіти

Міністерствоосвіти і науки України
Національнийпедагогічний університет ім. Г.С. Сковороди
Курсоваробота
зтеми: «Інноваційні процеси в системі освіти»
Виконала:
студентка 3-го курсу гр.3-А
художньо-графiчногофакультету
Борисенко Ірина
Перевiрла:
Лебедєва В.В.
Харків2009

Зміст:
 
Вступ
Розділ I.Теоретичні питання інноваційних процесів
1.1 Поняття інновації в педагогіці
1.2 Передовий педагогічний досвід івпровадження досягнень педагогічної науки
1.3 Інноваційні заклади освіти
Розділ II.Інновації в системі середньої загальної освіти
Висновки
Література

Вступ
 
Сучасний етапрозвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікаціїі стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей,пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не можебути стихійним… Інновації самі по собі не виникають, вони потребуютьуправління. Вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічногодосвіду окремих учителів і цілих колективів.
Мета: теоретичнодослідити інноваційні процеси
Завдання:
1)Аналізнаукової літератури з визначеної проблеми;
2) Дослідитиінноваційні процеси в системі загальної середньої освіти
У сучаснійпедагогіці терміни “інновація”, “інноваційний” означають певне нововведення, щостосується того чи того аспекту освітньо-виховного процесу
Основуінноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки — проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду тапроблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику.
Школа за рокисвого існування нагромадила багатий педагогічний досвід — джерело розвиткупедагогічної науки, підґрунтя зростання професіоналізму, майстерностівчителів-практиків. Його постійне вивчення, осмислення, оновлення зумовленезмінами парадигм освіти, концепцій навчання й виховання, форм і методівпрактичної діяльності педагогів
Різновидамипередового педагогічного досвіду є новаторський і дослідницький. Новаторськомупедагогічному досвіду властиві оригінальність, новизна, емпіричний характерпрактичної діяльності.
В основі його —педагогічне новаторство — діяльність учителів та вихователів, спрямована наполіпшення, раціоналізацію процесу навчання й виховання.
Нові концепціївиховання й навчання пропонували способи педагогічного розв'язання проблемилюдини та її ставлення до суспільства, природи, культури й пізнання.
Інноваційністьсучасної освіти, як і суспільства в цілому, зумовлена об’єктивними причинамиеволюційного розвитку соціуму.
Тобто у кінці ХХстоліття та в сьогоденні мають місце процеси осмислення накопиченого людствомдосвіду, на цій основі – формування нових підходів до сенсу буття, самогоспособу життя як творчої самореалізації кожної особистості, творчого розвиткута існування суспільства в цілому, в якому інноваційність є однією знайважливіших ознак будь-якої діяльності, утворення, явища тощо.
Суттєвоювідмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення ірозповсюдження інноваційного досвіду. Освітня інновація може набути значенняпедагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати йоговпровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно,передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів,відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.

РозділI.Теоретичні питання інноваційних процесів
 
1.1Поняття інновації в педагогіці
Сучасний етапрозвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікаціїі стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей,пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цейпроцес не може бути стихійним. Він потребує управління. Для сучасного етапурозвитку освіти в Україні характерна широка наявність у ньому інноваційнихпроцесів. Інноваційна діяльність в Україні передбачена проектом Концепціїдержавної інноваційної політики (1997) та проектом Положення «Про порядокздійснення інноваційної діяльності у системі освіти» (1999).
Слово (innovatio)прийшло до нас з англійської мови й означає “нововведення”, “новаторство”.Філософське розуміння змісту інновації полягає у створенні нового, суспільнозначущого продукту діяльності людини, який узагальнено характеризується двомаознаками: перетворенням явищ, речей, процесів; новизною, оригінальністю.
Інновації (італ.innovatione — новина, нововведення) — нові форми організації праці тауправління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи таорганізації, а й різні сфери.
Стосовно педагогічногопроцесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методинавчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня,вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом науковихпошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.
У сучасній педагогіцітерміни “інновація”, “інноваційний” означають певне нововведення, що стосуєтьсятого чи того аспекту освітньо-виховного процесу. Кінцевим результатом (прямимпродуктом) творчого пошуку можуть бути нові технології, оригінальні виховніідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні. При цьомунове у педагогіці – то не лише авторські ідеї, підходи, технологічні методи,які досі не використовувались, а й комплекс елементів або окремі елементипедагогічного процесу з прогресивними засадами, що дає змогу ефективнозабезпечувати розвиток і саморозвиток особистості. Свідченням цього є, зокрема,активне звертання сучасних педагогів до педагогічної спадщини минулого –вітчизняної та зарубіжної.
Інновація освіти —цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікацій мети, змісту,методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог.
Основу інноваційнихпроцесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки — проблемавивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблемавпровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатомінноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень,а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступатиавтором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічнихтехнологій, теорій, концепцій.
Управління інноваційнимпроцесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій,створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівникинавчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування напрактиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою.
Потреба в інноваційнійспрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричиненапевними обставинами:
По-перше, розбудовасуверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти,методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальнихзакладах різного типу: ліцеях, гімназіях, авторських школах, коледжах,приватних, недільних, духовних школах тощо. Пошуки, які ведуть колективинавчальних закладів нового типу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а йпедагогічну науку.
По-друге, виконаннясоціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави — особистості,здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошукунових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, новихтехнологій навчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль іавторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для новихпошуків, інновацій.
По-третє, змінивсяхарактер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічнихнововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використаннямрекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуваєдослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники,використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.
По-четверте, створиласяреальна ситуація конкурентно-здатності закладів освіти, спричинена входженнямзагальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням новихтипів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.
Інноваційні процеси ємеханізмом інтенсивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують нарівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законівперебігу інноваційних процесів:.
Закон необоротноїдестабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому, щобудь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротнізміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часудля створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.
Закон обов'язковоїреалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційний процес, в основі якогоє педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повиненреалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів -А.С.Макаренка,В.О.Сухомлинського, С.Т.Шацького, вчите-лів-новаторів В.Ф.Шаталова,І.П.Волкова, І.П.Іванова та ін.
Закон стереотипізаціїпедагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичніпоняття і дії, отримуючи статус стереотипної.
Ці закони обумовлюють іпевні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймаєтьсяяк чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здаєтьсяпрожектерством. З часом інновація перевіряється практикою, набуває масовоговизнання. На останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стаєвідомим і входить до системи навчально-виховної роботи.
Інновації є суттєвимдіяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань унавчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення і видозміниініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сферіосвіти. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження досягненьпсихолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення та поширенняпередового педагогічного досвіду.
Учительська професіявимагає особливої чутливості до постійно обновлюваних тенденцій суспільногобуття, здатності до адекватного сприйняття, потреб суспільства і відповідногокоригування своєї роботи. Особливу значущість має ця здатність запостіндустріальної, інформаційної доби, яка потребує багатьох принципововідмінних від попередніх навичок, умінь,і відповідного мислення. Школа як одиніз найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до роліактивних суб'єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважноюяк до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень усфері змісту, форм і методів навчання та виховання. Відповідно інноваційністьмає характеризувати професійну діяльність кожного вчителя. Нововведення(інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу,узагальнення педагогічного досвіду.
До педагогічнихінновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являютьсобою цілісну систему роботи з певного напрямку, здебільшого недостатньовисвітленого у науково-методичній літературі. Ці системи ґрунтуються на ідеяхвідомих педагогів і на власному досвіді та інтуїції. Заслуга їхніх авторів утому, що вони по крихтах збирають, систематизують, узагальнюють потрібнийматеріал, вкладають у нього свої знахідки, своє розуміння проблеми, і це даєпідставу говорити про новизну, оригінальність, а разом і про реальністьпідходів до здійснення поставлених завдань.
Інноваційнуспрямованість педагогічної діяльності зумовлюють соціально-економічніперетворення, які вимагають відповідного оновлення освітньої політики,прагнення вчителів до освоєння та застосування педагогічних новинок,конкуренція загальноосвітніх закладів, яка стимулює пошук нових форм, методіворганізації навчально-виховного процесу, диктує відповідні критерії щодо доборувчителів.
Головною рушійною силоюінноваційної діяльності є вчитель, оскільки суб'єктивний чинник є вирішальним іпід час впровадження і поширення нововведень. Педагог-новатор є носіємконкретних нововведень, їх творцем, модифікатором. Він має широкі можливості інеобмежене поле діяльності, оскільки на практиці переконується в ефективностінаявних методик навчання і може коригувати їх, проводити докладнуструктуризацію досліджень навчально-виховного процесу, створювати новіметодики. Основна умова такої діяльності — інноваційний потенціал педагога.
Інноваційний потенціалпедагога — сукупність соціокультурних і творчих характеристик особистостіпедагога, яка виявляє готовність вдосконалювати педагогічну діяльність,наявність внутрішніх засобів та методів, здатних забезпечити цю готовність.
Наявність інноваційногопотенціалу визначають:
— Творча здатністьгенерувати нові уявлення та ідеї.
— Обумовлюєтьсяпрофесійною установкою на досягнення пріоритетних завдань освіти; вміннямипроектувати і моделювати свої ідеї на практиці.
— Реалізаціяінноваційного потенціалу вчителя передбачає значну свободу дій і незалежністьйого у використанні конкретних методик, нове розуміння цінностей освіти,прагнення до змін, моделювання експериментальних систем.
— Високийкультурно-естетичний рівень, освіченість, інтелектуальна глибина ірізнобічність інтересів педагога.
На перший план виступаєнеповторна своєрідність кожної особистості, самооцінка соціокультурного таінтелектуального рівня розвитку; вибір різних форм культурної та наукової,творчої активності.
Відкритість особистостіпедагога до нового розуміння і сприйняття різних ідей, думок, напрямів, течій.Базується на толерантності особистості, гнучкості та широті мислення.
Поява інноваційнихпроцесів зумовлюється рядом суперечностей, які мають різне джерело, предметнепоходження і різну складність. Головна суперечність розвитку системи освіти –невідповідність старих методів навчання, виховання та розвитку дітей новимумовам життя; друга – суперечність між масою нових відомостей і рамкаминавчально-виховного процесу; третя – суперечність старого і нового (мається наувазі становлення альтернативної освіти, нових типів навчальних закладів).Потреба вихователя в оновленні психолого-педагогічних знань, інтерес допередового педагогічного досвіду, з одного боку, й усталені стандарти змісту,форм і методів освітньо-виховного процесу, з іншого, викликаючи суперечністьміж можливостями особистості й реальною дійсністю, також живлять педагогічніінновації.

1.2Передовий педагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки
Школа за рокисвого існування нагромадила багатий педагогічний досвід — джерело розвиткупедагогічної науки, підґрунтя зростання професіоналізму, майстерностівчителів-практиків. Його постійне вивчення, осмислення, оновлення зумовленезмінами парадигм освіти, концепцій навчання й виховання, форм і методівпрактичної діяльності педагогів. Але часто в практиці роботи загальноосвітніхшкіл він ігнорується, оскільки не у всіх учителів та керівників освітніхзакладів сформована потреба та навички щодо його вивчення, застосування, щозумовлює необхідність з'ясування сутності даного феномену.
Педагогічнийдосвід — сукупність знань, умінь і навичок, набутих у процесі безпосередньоїпедагогічної діяльності; форма засвоєння педагогом раціональних здобутків своїхколег.
Педагогічнийдосвід передусім знаходить своє втілення в технології навчально-виховногопроцесу. За поширеністю, захопленістю педагогічного середовища його поділяютьна передовий і масовий.
Передовийпедагогічний досвід постає як ідеалізація реального педагогічного процесузавдяки абстрагуванню від випадкових, неістотних елементів і конкретних умовпедагогічної діяльності й виділення в ньому провідної педагогічної ідеї чиметодичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховноїдіяльності. Він збагачує практику навчання й виховання, сприяючи розвиткупедагогічної думки, будучи найнадійнішим критерієм істинності виробленихпедагогікою теоретичних положень, принципів, правил, методів, форм навчання йвиховання.
Йому властиваісторична обмеженість, оскільки на кожному новому етапі з розширеннямматеріальних, методичних, кадрових можливостей школи виникають нові вимоги допедагогічної діяльності. Водночас йому властиві й певні постійні елементи. Уформуванні та поширенні його велике значення має позиція вчителя.
Різновидамипередового педагогічного досвіду є новаторський і дослідницький. Новаторськомупедагогічному досвіду властиві оригінальність, новизна, емпіричний характерпрактичної діяльності.
В основі його —педагогічне новаторство — діяльність учителів та вихователів, спрямована наполіпшення, раціоналізацію процесу навчання й виховання. Діяльність новаторівстосується завдань, методів і прийомів навчання, форм організаціїнавчально-виховного процесу. Найчастіше організаційною формою реалізаціїпедагогічного новаторства є діяльність експериментальних, авторських шкіл,навчально-виховних комплексів.
Кожнійісторичній епосі притаманні відповідні особливості педагогічного новаторства,які залежать і від національних традицій, ментальності народу. Найбільшзначущого масштабу вони досягли наприкінці XIX — початку XX ст. у Росії,Німеччині, Франції, СІЛА, характеризуючись яскраво вираженою творчоюзорієнтованістю і нестандартністю підходів до навчання й виховання.
Педагогікавільного виховання — одна з найзагальніших концепцій, яка набула поширення вЄвропі завдяки діяльності Елени Кей (1849—1926) — шведської письменниці тагромадського діяча. Вона висунула ідею самонавчання і самовиховання, за якоїдітей треба виховувати спеціально, надавати можливість поступово виховуватися йрозвивати свої здібності самим. Головне завдання вихователя — допомагати дитинів цьому, не нав'язуючи своїх думок і вимог.
Теорію“громадянського виховання” і “трудової школи” сформулював німецький педагогГеорг Кершенштейнер (1854—1932). Він вважав, що головне завдання школи —“громадянське виховання”, тобто виховання у дусі беззастережної слухняності,відданості державі. Для цього він мусить оволодіти професією як засобомслужіння державі, вбачати в цьому мету свого життя.
Педагогікапрагматизму (педагогіка дії) була поширеною в США та Англії, заснованаамериканським філософом і педагогом Джоном Дьюї (1859—1952). Його поглядибудувались на твердженнях, згідно з якими різні види людської діяльності — цеінструменти, створені для розв'язання індивідуальних і соціальних проблем.Істина має визначатися її практичною ефективністю й корисністю. Тому необхіднозаснувати школу на принципах практичної підготовки, яка б забезпечувала виявособистої активності й індивідуальності учнів.
“Методпроектів”, розроблений французьким педагогом і мислителем Селістеном Френе(1896—1966), передбачав організацію навчання, за якої учні набувають знань інавичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів. Немаєтрадиційного вчителя, бо навчають самі форми організації загальної справи, якіпроектуються педагогом разом зі школярами.
Ідею вільноговиховання, гуманного підходу до дитини підтримав російський педагог іписьменник Лев Толстой (1828—1910), показавши наочний приклад вільного пошукукращої школи, нових стосунків між вчителями та учнями. Він шукав способіввикладання так, щоб учневі було зручно навчатися, а на уроці панувала довіра йповна рівність.
Нові концепціївиховання й навчання пропонували способи педагогічного розв'язання проблемилюдини та її ставлення до суспільства, природи, культури й пізнання. Деякі зних реалізувалися на практиці у формі авторських шкіл. Так виникли “Бадьорежиття” С. Шацького, “Технологія вільної праці” С. Френе, “Вальдорфська школа”Р. Штейнера, “Яснополянська школа” Л. Толстого, “Наш дім” та “Дім сиріт” Я.Корчака та ін.
В Україніпротягом XX ст. педагогічне новаторство розвивалося у руслі педагогічнихпошуків, на які могла зважитися радянська педагогіка.
Серед нихнайчастіше були окреслені концепція гуманістичної педагогіки (В.Сухомлинський), ідея творчого педагогічного колективу, що визріла в лонітрадицій колективної педагогіки А. Макаренка, В. Сороки-Росинського.
Пізніше заявилипро себе новаторські ідеї, що розвивалися в контексті теорії та методикинавчання й виховання (Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, С. Лисенкова, Є. Ільїн, Б.Нікітін та ін.). Вони практично довели, що за певних обставин можливе різкепідвищення ефективності різних ланок педагогічного процесу. Однак їх діяльністьнеоднозначно була оцінена як науковцями, так і працівниками системи народноїосвіти. У 70-ті—80-ті увагу педагогічної громадськості привернула концепція“авторської школи” (М. Щетинін, О. Тубельський, Н. Гузик та ін.), в основу якоїпокладено нові творчі принципи організації навчання й виховання.
Авторська школа— оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична чи виховна система,опрацьована з урахуванням надбань психології, педагогіки, вітчизняного йзарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом чи заучастю її автора (авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі. Вонає іменною (наприклад, школа В. Сухомлинського, школа М. Гузика тощо). Однакчасто такі школи виокремлюють і за узагальненою назвою філософської,соціологічної, психолого-пе-дагогічної ідеї, покладеної в основунавчально-виховної системи (школа розвиваючого навчання, школа діалогу культуртощо). Ідею авторської школи нині використовують при організації гімназій,ліцеїв тощо.
Однак справжнєпедагогічне новаторство не набуло значного поширення і, попри певні спробианалізу та узагальнення, воно не стало цілісною науковою системою.
Дослідницькомудосвіду властиве вдосконалення форм, методів, засобів навчання й виховання наоснові їх теоретичного аналізу, узагальнення, творчого використання.Відбувається це у процесі щоденних спостережень за роботою педагогів-новаторів,на нарадах, семінарах-практикумах, конференціях.
Упровадженняпередового педагогічного досвіду в шкільну практику потребує належнопідготовлених, готових до інноваційної діяльності вчителів, здатних на творчийпошук, керівників шкіл.
Інноваційнаповедінка і креативність (творчість) учителя формуються під впливом середовища.Воно повинно мати високий ступінь невизначеності і потенційнубагатоваріантність (багатство можливостей). Невизначеність стимулює пошуквласних орієнтирів; багатоваріантність забезпечує можливість їх знаходження.Крім того, середовище повинно містити зразки креативної поведінки та їїрезультати.
Виділяютькритерії готовності до інноваційної діяльності: усвідомлення необхідностіінноваційної діяльності; готовність до творчої діяльності щодо нововведень ушколі; впевненість у тому, що зусилля, спрямовані на нововведення в школі,принесуть результат; узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю;готовність до подолання творчих невдач; органічність інноваційної діяльності,фахової та особистісної культури; рівень технологічної готовності доінноваційної діяльності; позитивне сприйняття свого минулого досвіду і впливінноваційної діяльності на фахову самостійність; здатність до фаховоїрефлексії. Суттєво впливає на цей процес впровадження педагогічного досвіду,творчий пошук, морально-психологічний клімат, матеріально-технічні,санітарно-гігієнічні та естетичні умови праці. В організації творчої діяльностіважливим є вибір актуальної та посильної для педагогічного колективу теми,чітке формулювання мети і завдань творчого пошуку як усього колективу, так ікожного педагога зокрема, оптимальний розподіл і кооперація праці. Процес упровадженняінновацій доцільно розподілити на основні етапи, врахувавши теоретичну тапрактичну підготовку вчителів, на підставі всебічного аналізу своєчаснокоригувати його зміст, темп та етапи, накреслюючи нові перспективи роботи.
Інноваційнаспрямованість роботи вчителів містить і таку складову, як впровадженнярезультатів педагогічних досліджень у практичну діяльність, яке передбачаєознайомлення з ними вчителів, обґрунтування доцільності їх використання.
Для вивченнярезультатів нових досліджень та поширення передового досвіду створюють групипідготовлених учителів, творчих керівників освітніх закладів. Потреба в такихгрупах зумовлена тим, що автор педагогічного нововведення не завжди впевнений уйого цінності й перспективності, інколи не має змоги займатися впровадженнямсвоїх ідей. Нововведенням часто не вистачає обґрунтованого, наукового таметодичного підтвердження, нерідко вони наштовхуються на опір вчителів-колег.Спеціальна група кваліфікованих, творчих учителів бере на себе відповідальністьщодо аналізу, корекції досвіду, систематичного відбору нових ідей, технологій,концепцій. Це дає змогу об'єднати зусилля автора педагогічних нововведень іззорієнтованими на інноваційну діяльність педагогами
Критеріїпедагогічних інновацій
Інноваційнаспрямованість роботи вчителів визначається критеріями педагогічних інновацій,до яких належать: а) новизна, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду.Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівніновизни; б) оптимальність, який сприяє досягненню високих результатів занайменших витрат часу фізичних, розумових сил; в) результативність таефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльностівчителя; г) можливість творчого застосування в масовому досвіді, що передбачаєпридатність апробованого досвіду для масового впровадження в загальноосвітніхзакладах.
Маючи чіткеуявлення про зміст та критерії педагогічних інновацій, володіючи методикою їхзастосування, учителі, керівники навчальних закладів послідовно впроваджують їху свою практику. Але часто буває, що педагогічні інновації, у зв'язку звідсутністю належної педагогічної експертизи та апробації, недостатньоюорганізаційною, технічною, психологічною підготовленістю педагогічних кадрів,не знаходять подальшої реалізації. Часто поспішне впровадження нововведеньпризводить згодом до відмови від них. Увесь цей комплекс причин свідчить пронесформова-ність у школах потрібної морально-психологічної ділової атмосфери,іншими словами — інноваційного середовища.
Відсутність такогосередовища спричиняє методичну непідготовленість учителів, недостатню їхпоінформованість щодо педагогічних нововведень. Натомість сприятливеінноваційне середовище дає змогу долати опір консервативно налаштованихучителів щодо нововведень, допомагає подоланню стереотипів професійноїдіяльності. Воно притаманне інноваційним закладам освіти.
 
1.3Інноваційні заклади освіти
Інноваційнийзаклад освіти — навчальний загальноосвітній заклад, в якому педагогічний таучнівський колективи експериментують, апробують чи впроваджують новіпедагогічні ідеї, теорії, технології.
Виділяютьреактивні (або пристосовані), активні, активно-адаптовані, часткові, системніінноваційні заклади.
Реактивні (такихбільшість) — заклади, які завжди запізнюються, реагують на зміни лише тоді,коли вже не реагувати неможливо.
Активні —заклади, які прагнуть змінювати свою діяльність, вміють прогнозувати зміни восвітній діяльності, але лише в своєму навчальному закладі.
Активно-адаптовані— здійснюють нововведення незалежно один від одного. Кожний інноваційний проектзорієнтований на зміни тільки частини школи і не передбачає змін діяльностіусієї школи. Відносно незалежна реалізація окремих інноваційних проектів можепризвести до позитивних змін, а може породжувати неузгодженість нововведень нарізних ступенях освіти.
Часткові —заклади, в яких нововведення зорієнтовані лише на деякі позитивні зміни унавчально-виховному процесі (звернена увага лише на процес виховання,нововведення відбуваються тільки в початковій школі або в основній тощо).
Системні —заклади освіти, в яких нововведення розраховані на загальний позитивнийрезультат. Керівники прагнуть до гармонізації різних нововведень; орієнтації їхна досягнення загальної результативності, прогнозування змін на майбутнє.Модернізація змісту освіти реалізується за організаційних, змістових,технологічних та матеріально-технічних умов.
До системнихінноваційних закладів відносять школу-лабораторію наукової установи — заклад, вякому системно експериментують соціально значущі освітні нововведення внавчально-виховний процес та забезпечують їхнє впровадження. Пріоритетнимипринципами роботи є диференціація, гуманізація, індивідуалізація навчання івиховання учнів, де поряд з проведенням наукових досліджень учень почуває себекомфортно.
Школи-лабораторії— заклади освіти, де експериментуються, апробуються і впроваджуютьсяпедагогічні нововведення різних рівнів експериментування (державного,регіонального, місцевого).
Дляінноваційного закладу освіти принципово важливим є характер процесу йогостановлення. Як показує досвід, більшість навчальних закладів пішли шляхомзастосування найпрогресивніших освітніх моделей, розроблених раніше. Найбільшвдалий підхід до вибору моделі і визначає рівень інноваційності навчальногозакладу, який зростає в умовах сформованої потреби та інтенсивного розвитку.

РозділII.Інновації в системі середньої загальної освіти
Інноваційністьсучасної освіти, як і суспільства в цілому, зумовлена об’єктивними причинамиеволюційного розвитку соціуму. Як зазначає В.І.Слободчиков, з 60-х років минулогостоліття феномен "інноваційність" став ключовим у характеристиціпостіндустріальної формації – її становлення і розвитку [25
Окрім цього,однією з найвагоміших характеристик та ознак сучасного суспільства є глобальнізміни суспільного буття, способу життя та колективної свідомості: утворення, щонамагаються зберігати традиційність, незмінність змісту, структури і форм,нездатні адаптуватися до нових умов, неминуче втрачають актуальність тазначимість; водночас загальносуспільної ваги набувають тідуховно-інтелектуальні, соціальні та економічні явища і процеси, яківідзначаються гнучкістю, мобільністю, спроможністю до змін, відкритістю таготовністю до нового.
Варто зазначититакож, що особливістю поступу сучасного суспільства, на думку представниківтеорії творчості у філософії, наприклад, Б.В.Новікова, є розвиток людства завектором «від суспільства трудящих до суспільства творящих» [13,с.4], а творча діяльність розглядається не як одна з характеристик людськогодіяння, а як "єдино достойний людини безпосередньо суспільної (повністюусуспільненої) та суспільства улюдненого спосіб їх взаємобуття. Іншими словами– як найбільш розвинена форма розвитку…" [13, с.4].
Тобто у кінці ХХстоліття та в сьогоденні мають місце процеси осмислення накопиченого людствомдосвіду, на цій основі – формування нових підходів до сенсу буття, самогоспособу життя як творчої самореалізації кожної особистості, творчого розвиткута існування суспільства в цілому, в якому інноваційність є однією з найважливішихознак будь-якої діяльності, утворення, явища тощо.
Тому цілкомзакономірним є прийняття відповідних нормативних актів на рівні держав,наприклад, в Україні прийнято закони «Про інноваційну діяльність» [8]та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [9], вяких визначено механізми впровадження інноваційної діяльності в суспільстві таякі орієнтують його на інноваційний розвиток, а саме: створення необхідних(правових, економічних та організаційних) умов для оновлення, подальшогорозвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, відродженнядуховності, інтелекту держави, формування інноваційної культури нації тощо.
У РосійськійФедерації питання інноваційності розвитку держави також розроблено тависвітлено в цілій низці документів, зокрема в Концепції інноваційної політикиРосійської Федерації на 1998-2000 роки, Концепції державної інноваційноїполітики Російської Федерації на 2001-2005 роки та в інших документах.
Тому логічним євисновок, що і для педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання, якійпротягом довгого періоду часу було притаманним педагогічне новаторство яконовлення освітньої системи, провідним і визначальним критерієм їїжиттєздатності, відповідності соціальним запитам і потребам, конкурентноспроможностіє інноваційність. Приєднуюся до думки С.Черней про те, що «теоретичнапедагогіка змушена буде перебудувати власну філософсько-методологічну базу і,що найважливіше, звикнути до подібних інновацій як до норм, тоді якстабільність, усталеність форми надалі буде рідким виключенням (вид. наше –С.М.). Без усвідомлення цього факту освіта просто перестане виконуватипокладену на неї культуротворчу функцію, не здатна буде відповідати за розвитокдуховності» [27, с.197].
Розглянемо тапроаналізуємо категоріально-понятійне поле (що визначає її методологічну основу)та сутність понять теорії інноваційної педагогіки.
Узагальновизнаному тлумаченні "інновація" означає «нововведення;інновація освіти» [5].
У сучаснійпедагогічній науці існують такі трактування понять "інновація", "інноваціяв навчанні":
— "інновація – оновлення, зміни, впровадження нового/новизни"(Л.Г.Вікторова) [6, с.6];
— «процесстворення, розповсюдження, засвоєння і використання нововведень» (З.А.Абасов) [1, с.57];
— "інновація – кінцевий результат творчої діяльності у вигляді нової чиудосконаленої продукції, нового чи удосконаленого технологічного процесу"(В.І.Слободчиков) [25, с.5];
— «процесивведення та освоєння педагогічних нововведень» (В.І. Сафіулін) [23, с.56];
— «впершестворені, удосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні,управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньоїдіяльності» (Положення про порядок здійснення інноваційної освітньоїдіяльності, затверджене МОН України від 17.11.2000 р. №522) [16] ;
— «реалізоване нововведення, яке постійно вдосконалюється в процесівпровадження. У широкому розумінні „інновація“ – це синонім успішногорозвитку певної сфери діяльності на базі різноманітних нововведень»(О.Є.Остапчук) [14, с.3];
— «комплексний процес створення, розповсюдження і використання новогопрактичного засобу для формування у того, хто навчається, інноваційногомислення та інноваційної культури» (В.Ф.Самохін, В.П.Чорноліс) [21, с.8];
— «кінцевийрезультат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового змісту, формиорганізації навчально-виховного процесу або вдосконаленого технічного засобунавчання, який використовується у практичній діяльності, а також у новомупідході до соціальних послуг в освіті… Головна ознака інновації: позитивнісоціальні і (або) економічні зміни, які виникають в роботі освітніх установ врезультаті спеціально організованої інноваційної діяльності… По суті мова йдепро впровадження нововведення у практику та визначення його соціально-економічногоефекту» (В.М.Полонський) [17, с.9-10];
— «новизна,що істотно змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьомуудосконалені чи нові:
– освітні,дидактичні, виховні системи;
– зміст освіти;
– освітніпедагогічні технології;
– методи, форми,засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання;
– технологіїуправління навчальними закладами, системою» (Л.І.Даниленко) [7, с.70].
Як бачимо, одніз визначень зазначеного поняття є досить загальними [1; 6; 25], такими, що невказують на суттєві ознаки, які вирізняють інновації серед інших явищ іпроцесів, притаманних сучасній системі освіти; інші привертають увагунамаганням їхніх авторів визначити посутнісні якості, властиві саме інноваціяму педагогічному середовищі [7; 17].
Заслуговує на увагувизначення, запропоноване В.Самохіним, В.Чорнолісом, в якому поняття"інновація" поєднується з двома іншими – "інноваційнемислення" та "інноваційна культура" [21]. У зв'язку звикористанням авторами праці нових термінів, потрібно розкрити їх зміст – "інноваційнемислення – вищий ступінь пізнання, усвідомлення протиріч, які виникають усуспільних відносинах, їх творчого вирішення на основі усвідомленнявідповідності чи невідповідності нового потребам та інтересам людини", "інноваційнакультура людини – це сфера її духовного життя, що відтворює її цінніснуорієнтацію, закріплену в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, у зразках інормах поведінки, та забезпечує прийнятність їх новим ідеям, готовність іздатність до підтримки та реалізації нововведень у всіх сферах життя" [21,с.8]. Не вдаючись до аналізу окреслених понять, зазначаємо, що, на нашу думку,хоч інновації, напевне, сприяють формуванню і розвитку нового типу мислення та інноваційноїкультури особистості, однак мета їх реалізації полягає не у досягненнізазначеного; вважаємо, що зазначене є складовою мети чи (або) завданьінноваційної діяльності, а також її важливою ознакою.
Окрім цього,твердження авторів про інновації в освіті, як «створення, розповсюдження івикористання нового практичного засобу» (вид. наше –С.М.) вважаємо таким,що значно звужує значення поняття, яке розглядається.
Варто звернутиувагу і на поняття "інноваційне навчання" та його зміст у праціО.Т.Козлової, на думку якої, це – новий тип організації навчально-виховногопроцесу, що «орієнтується на створення готовності особистості до швидкозростаючих змін у суспільстві, готовності до невизначеного майбутнього зарахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення. Атакож до здатності до співпраці з іншими людьми» [11, с.240].
Характернимирисами інноваційного навчання автор розробки вважає передбачення та співучасть.Зміст першого із використаних термінів – передбачення – трактується як«здатність до розуміння нових, незвичайних ситуацій, прогнозування майбутніхподій, оцінки наслідків прийнятих рішень і, більше того, навіть до створенняможливого і бажаного майбутнього», друге –співучасть – означає«соціальну активність, участь особистості у найважливіших видахдіяльності, її особистий вплив на прийняття локальних та глобальних рішень,здатність бути ініціативним. Інноваційне навчання передбачає готовність до діїу нових умовах, дослідження того, що може трапитися, або необхідне» [11,с.240].
Щодо змістунаведеного визначення зауважимо, що завдання формування і розвиткуінтелектуальної, соціально компетентної особистості, здатної до творчості,такої, яка має вміння і навички певної діяльності, сформульовано в метізагальної середньої освіти [10] та у меті вивчення базових навчальних предметівзокрема. Тому твердження автора, що основна ідея (тобто ціль, мета)інноваційного навчання – формування готовності особистості до діяльності внових умовах, вважаємо невиправданим, оскільки ціль інновацій в освіті полягаєв якісних змінах потенціалу освітніх систем та у підвищенні ефективності йоговикористання [25].
Таким чином,можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати якреалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формахнавчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), узмісті та формах організації управління освітньою системою, а також ворганізаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та упідходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість,ефективність та результативність навчально-виховного процесу.
Варто зазначити,що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок провідсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та,відповідно, використання певних понять. Для прикладу, в зарубіжній – російській– педагогіці введено поняття «новація» та "інновація" яктакі, що істотно відрізняються за сутністю. Так, З.А.Абасов та В.І.Слободчиковрозмежовують зазначені поняття за низкою показників [1; 24]. Критеріями длярозрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсягперетворювальної діяльності, а саме: «Якщо діяльність короткочасна, не маєцілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементівпевної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності єконцептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи їїпринципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією» [24, с.8].
Дещо інакшетрактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І.Бєляєва: «Відмінністьміж новацією та інновацією – у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень:перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга – передбачає йогодокорінну перебудову» [2]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведенихположень – однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, щорозглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація – радикальнимнововведенням.
 Водночас увітчизняних педагогічних працях з проблеми, що аналізується, спостерігаємосинонімічне використання понять «новація» та "інновація",як, наприклад, у розробленні Л.В. Буркової з питання управління інноваційнимипроцесами, в якому автор зазначає: «Розробка і впровадження освітніхінновацій (вид. наше – С.М.) не ставить самоціллю створювати нове заради нового.Новація (вид. наше – С.М.), в кінцевому рахунку, має підпорядковуватисяголовній меті освіти, інакше немає сенсу її застосовувати» [4, с.232].
Окрімпроаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття «педагогічнаінновація» та «освітня інновація».
На думкуЗ.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай,«прив’язані» до певного навчального закладу, конкретних особистостейтощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликаєтруднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попередньогорівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, іншеставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвідучителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття«освітня інновація» пов’язане з реальною практичною діяльністюосвітнього закладу; в той час як педагогічна інновація передбачає нове впедагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та єнауково-теоретичним відкриттям.
Таким чином,узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвоювідмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення ірозповсюдження інноваційного досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація моженабути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення ірезультати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступнимиіншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальненняїї результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.
Наступнимпоняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є"інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітнядіяльність"), яка трактується таким чином:
— «розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій»(Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];
— «діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючоютрадицією»; «діяльність, спрямована на вирішення комплексноїпроблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практикиабо у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам»(В.І.Слободчиков) [25, с.6-7];
— «діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей,методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змістусучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливостідля творчості вчителя» (В.І. Сафіулін) [22, с.55];
— «процеспродуктивної творчої діяльності людей» (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].
У педагогічнійнауці має місце також використання й іншого терміна – "інноваційнийпроцес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином:«Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення,освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей(теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов ітаких, що відповідають певним критеріям» [17, с.12].
 В.А.Сластьонінрозкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначенняїх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяютьтакому:
— перебудовіцільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;
— формуванню тарозвитку «Я»-образу;
— створенню умовдля становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчийвклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;
— побудовінового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які нехарактеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких – стосункивзаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;
— становленнюспівтворчості вчителя й учня;
— формуванню ушколярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльностітощо [23].
Ураховуючиблизькість значень понять «діяльність» («Праця, дії людей уякій-небудь галузі» [5, с.228]) і «процес» («Сукупністьпослідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку» [5,с.228]) та тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і "інноваційніпроцеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутністьполягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні нововведень. Доречі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічногополя педагогічної інноватики нове поняття – «новоутворення», якеавтор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].
Окрімрозглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття"інноваційна система", яка розглядається як «педагогічнасистема, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальнийдосвід» [14, с.5]; «динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змінкреативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму» [15,с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем кращезрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються нафеномені креативності, другі за своїм характером – авторитарні.«Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свійвнутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур.Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином,простір їх дій – широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна– може просто прогнутися» [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, вартошвидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як"інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють тоавторитарні, то креативні якості" [15, с.14].
Д.В.Алфімоввважає, що «основною характеристикою інноваційної освітньої системи є їїпрагнення до реалізації завдань з навчання і виховання особистості, якапотрібна сучасній соціально-економічній системі. Саме це коректує мету освіти івиховання, зміст її реалізації, зміну цінностей, технологічне забезпеченнянавчально-виховного процесу» [2, с.159]
Ще одним зпонять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є"інноваційна освітня технологія" – «сукупність форм, методів ізасобів навчання, виховання та управління, об’єднаних єдиною метою; добіропераційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращуєтьсямотивація учнів до навчального процесу» (Л.І.Даниленко) [7, с.71].
Зміст останньогоіз запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності"інновація в освіті" Л.І.Даниленко вважає, що це – «новизна, щоістотно змінює результати освітнього процесу» [7, с.70], тобто цільосвітньої інновації – покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченніпоняття "інноваційна освітня технологія" автором як результат їївпровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявнапевна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного завторів теорії інноваційної педагогіки.
Виходячи зізмісту понять "інновація в освіті", "інновація внавчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов’язанихелементів – змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, їїорганізації, – що характеризується новизною; результатом її упровадження єсуттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .
Важливим утеорії педагогічних інновацій є питання критеріїв їх обґрунтованості, якимиВ.М.Полонський визначає такі показники: оптимальність (визначення затрати сил ізасобів учителів та учнів для досягнення очікуваних результатів),результативність (виражається у певній стійкості позитивних результатівдіяльності вчителя), можливість творчого застосування інновацій у масовійпрактиці [17]. Як зазначає автор роботи, визнання та використання саме цихкритеріїв передбачає, що нововведення не залишиться в межах вузького обмеженогоосвоєння, а після відповідної експертизи буде рекомендовано до масовоїреалізації. Тобто використання саме таких критеріїв оцінювання інновацій унавчанні, на нашу думку, допомагає установити значущість та корисність кожногонововведення, оскільки окремі з них, навіть зважаючи на їхню високурезультативність, характеризуються великими затратами часу та зусиль їхучасників, а отже є неефективними.
Неоднозначноющодо її вирішення є проблема класифікації інновацій в системі освіти. На думкуЛ.І.Даниленко, всі сучасні освітні інновації у вітчизняній системі загальноїсередньої освіти можна класифікувати таким чином: інновації
– у змістінавчання й виховання учнів;
– у формах,методах і технологіях навчання;
– у змісті,структурі, формах і методах управління закладом освіти.
К. Ангеловськікласифікує педагогічні інновації за низкою критеріїв, зокрема, за сферою, вякій упроваджуватиметься нове; за способом виникнення інноваційного процесу; заширотою і глибиною інноваційного впровадження; за основою, на якій виникає нове[21]. Тобто автор визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технологіях,в організації, в системі управління, а далі вони поділяються на систематичні,планові, заздалегідь замислені; стихійні, спонтанні, випадкові, масові, крупні,глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, істотні, глибокі, часткові,малі, мілкі, зовнішні та внутрішні.
Існують й іншівиди класифікацій педагогічних інновацій, кожна з яких певною мірою євиправданою, оскільки в кожній з них розкрито певні ознаки конкретних інноваційта визначено критерії їх розрізнення. Приєднуємося до думки Л.В.Буркової, щотакий стан речей у цьому питанні призводить до незручностей насамперед упрактичній інноваційній практиці: «Навряд чи педагог зрозуміє, які жхарактеристики властиві обраній для впровадження» [21, с.232] інновації.Для вирішення зазначеного утруднення науковець пропонує класифікаціюпедагогічних інновацій проводити за єдиною ієрархією: парадигма – моделі –методики-технології – компоненти методик і технологій.
Щодо цієї пропозиціїавтора зазначаємо, що з огляду на різні критерії, покладені в основузапропонованих класифікацій інновацій в освіті, та на повноправне існуваннярізних класифікацій певних понять у педагогічній науці (наприклад, у педагогіціта методиці викладання предметів існують різні класифікації методів і прийомівнавчання залежно від ознак (критеріїв), які покладені їх авторами в основу тієїчи іншої класифікації), вважаємо, що спроба уніфікувати класифікуванняпедагогічних інновацій є невиправданою.
Насамкінець варторозглянути також питання труднощів та особливостей поширення інновацій восвіті. Як вважає дослідниця О.Остапчук, у зазначеному процесі найтиповішимиутрудненнями є такі:
– складністьпоєднання новації як об’єктивного наукового знання з особистісним досвідомпедагога як переймача новації;
– формалізаціянових ідей: рідкісні освітні вміння важко перейняти;
– комплексний,багатогранний характер педагогічного досвіду та інновацій: інновація проростаєна ґрунті досвіду;
– низькаінформаційна інноваційна спроможність – практики завжди знають більше, аніжпередають словами;
– великазначущість умов: для того, щоб досягти успіху в перейнятті інновації, необхідношвидше копіювати умови, які найперше дають поштовх реформам, а не саму реформу[12.
В.І.Слободчиковтакож визначає обмеження практичної інноваційної діяльності, серед якихвизначальними є такі:
– неминучезіткнення усталених та нових форм практики;
−прагматичність характеру інноваційної діяльності: інноваційний досвід певногосуб'єкта має стати доступним суспільним надбанням; лише за такої умовидіяльність окремого суб'єкта можна вважати інноваційною. Це, у свою чергу,передбачає культурне оформлення досвіду та розроблення механізмів йоготрансляції;
−необхідність організаційно-управлінського оформлення нововведень та їхнормативне закріплення у практиці, що змінюється.
О.А.Пуліназазначає, що «будь-яка інновація під час її реалізації в загальноосвітнійнавчальний заклад потребує допоміжних інтелектуальних, матеріальних, часовихзатрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу» [27,с. 32].
Узагальнюючи всесказане вище, варто зазначити таке:
– у сучаснійсистемі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так ітеоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації донових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитамсуспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;
– коженінноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя,управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такоїдіяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним ізважливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої,компетентної особистості;
– інновації всередній загальній освіті є показником її реформування – на рівні змісту (змістдержавного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програмнавчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти,технології, методики, наприклад, – психолого-педагогічна система творчоговиховання І.П.Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчоїособистості школяра В.О.Моляко; навчально-виховна система «Школа творчостіВ.Алфімова, М.Артемова, Г.Тимошко»; технології особистісно зорієнтованогонавчання (О.Савченко, С.Подмазін, С.Якиманська); технологіїмодульно-розвивального навчання (Н.Клокар, А.Фурман) та інші), на рівні формнавчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівніуправління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципальногоуправління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ,електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучаснівиди послуг в освіти – різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курситощо) [7; 12; 18; 19; 20 та ін. ];
– у теоріїінноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих жепонять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відноснонезначним «віком» інноваційної педагогіки, тим, що ця галузьпедагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, їїкатегоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком несформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.

Висносновки:
Інновації єсуттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретнихзавдань у навчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення івидозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певнізміни у сфері освіти. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадженнядосягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення тапоширення передового педагогічного досвіду.
До педагогічнихінновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являютьсобою цілісну систему роботи з певного напрямку,
Головнасуперечність розвитку системи освіти – невідповідність старих методів навчання,виховання та розвитку дітей новим умовам життя; друга – суперечність між масоюнових відомостей і рамками навчально-виховного процесу; третя – суперечністьстарого і нового (мається на увазі становлення альтернативної освіти, новихтипів навчальних закладів).
Дляінноваційного закладу освіти принципово важливим є характер процесу йогостановлення. Як показує досвід, більшість навчальних закладів пішли шляхомзастосування найпрогресивніших освітніх моделей, розроблених раніше. Найбільшвдалий підхід до вибору моделі і визначає рівень інноваційності навчальногозакладу, який зростає в умовах сформованої потреби та інтенсивного розвитку
Тому дляпедагогіки як науки про виховання, освіту і навчання, якій протягом довгогоперіоду часу було притаманним педагогічне новаторство як оновлення освітньоїсистеми, провідним і визначальним критерієм її життєздатності, відповідностісоціальним запитам і потребам, конкурентноспроможності є інноваційність.
Таким чиномможна зазначити що,інновації в освіті є невід’ємною його частиною, з розвиткомсуспільства, та технологій ми не можемо, обійтись без нововведень, в освіті.Інновації в системі освіти, допомагають нам краще розробити систему, завдяки якійми зможемо передавати і засвоювати якомога більше знань, яких з часом стаєдедалі більше.
Інновації, будутьбудувати нові системи освіти, нові методи та принципи виховання, нововведення впедагогічну майстерність. Але треба щоб ці нововведення мали певнірамки, визначені суспільством. Треба заохочувати суспільстводо нових досягнень в системіосвіти якіб допогли зробити навчання інформацыйно-повним та необтяжливим.

Література:
 
1. Абасов З.А.Понятийно-терминологический аппарат инновационной педагогической деятельности// Философия образования. – 2006. — №1(15). – С.56-62.
2. Алфімов Д.В. Інноваційна освітнясистема: шляхи відродження // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи:Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.: Логос, 2000. – С.158-160.
3. Амонашвили Ш.А. Как живете,дети?.. — М.: Просвещение,1986.
4. Беляев В.И. Современные подходыв педагогических исследованиях // Педагогика. – 1999. — №6. – С.19-25.
5. Березняк Е.С. Важнейшее звеноуправления школой. — К.: Рад. школа, 1991.
6. Буркова Л.В. Класифікаціяпедагогічних інновацій як елемент механізму управління інноваційним процесом восвіті // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник науковихпраць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.: Логос, 2000. – С. 231-238.
7. Великий тлумачний словниксучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К., Ірпінь:Перун, 2001. – 1440 с.
8. Викторова Л.В. Инновационные процессыв образовании // Инновации в образовании. – 2002. — №2. – С.6
9. Грані творчості: Кн. для учителя/Відп. ред. М.Д. Ярмаченко. — К.: Рад. школа. — 1990.
10. Даниленко Л.І. Управлінняпроцесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньоїосвіти // Післядипломна освіта в Україні. – 2003. — №3. – С.70-74.
11. Елканов С.Б. Основыпрофессионального самовоспитания будущего учителя. — М.: Просвещение, 1989.
12. Ермола A.M. Рольинформационно-методического обеспечения в управлении образованием //Мастерскаягуманности: Информ. вест. — Харьков: ИМЦ, 1996. — №4.
13. Ермола A.M. Технологіяорганізації науково-методичної роботи з педагогічними кадрами. — Гімназія. —Харків. — 1999.
14. Закон України «Проінноваційну діяльність». – 4 липня 2002 р. –www.gdo.kiev.ua.
15. Закон України «Пропріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». – 16 січня 2003 р.
16. Ильин Е.Н. Рождение урока. —М.: Просвещение,1986.
17. Інструкція про організацію тадіяльність гімназії // Інформаційний збірник Міністерства освіти України.—1996. — №1—2.
18. Концепція загальної середньоїосвіти (12-ти річна школа) // Інформаційний збірник Міністерства освіти і наукиУкраїни. – 2000. — №2. – С. 3-22.
19. Козлова О.І. Основні стратегіїпедагогічного впливу при традийійному та інноваційному підходах до навчання // Педагогічніінновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол.Л.І.Даниленко та ін. – К.: Логос, 2000. – С. 239-245.
20. Козлов А.Г. Методика изученияпередового педагогического опыта //Сов. педагогика. — 1982. — №9. — С.83—86.
21. Лунячек В.Е. Елементитехнології управління сучасною школою. — Гімназія. — Харків. —1999.
22. Методичні служби України:проблема управління, професійна підготовка: Навч.-метод, посібн. /За ред.Г.С.Данилова. — К.: ІЗМН, 1997.
23. Моляко В.А. Стратегии решенияновых задач в процессе творческой деятельности // Обдарована дитина. – 2002. — №4. – С. 33-44.
24. Новіков Б.В. Творчість якспосіб здійснення гуманізму: Монографія. – К.: НТУУ КПІ, 1998. – 310 с.
25. Остапчук О. Методологіяінноваційних процесів – крок до розуміння сутності // Рідна школа. – 2004. –Листопад. – С.3-6.
26. Остапчук О.Є. Інноваційніпроцеси в освіті: пошук істини триває // Підручник для директора. – 2003. — №4.– С.3-8.
27. Педагогічний пошук / Упоряд.І.М. Баженова. — К.: Рад. школа, 1988.
28. Пікельна B.C., Удод О.А.Управління школою. — Дніпропетровськ.: Альфа, 1998.
29. Положення про порядокздійснення інноваційної освітньої діяльності // Наказ МОН України №522 від07.11.2000 р.
30. Полонский В.М. Инновации вобразовании (методологический анализ) // Инновации в образовании. – 2007. – №2.– С. 4-13.; 2007. –№3. – С.4-12.
31. Пометун О.І. та ін. Сучаснийурок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. – К.: АСК, 2004. –192 с.
32. Пулина А.А. Менеджментобразовательных инноваций как одно из основных направлений деятельностигородского методического центра // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С.30-348.
33. Рибалка В.В. Психологіярозвитку творчої особистості: Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996.– 236 с.
34. Самохин В.Ф., Чернолес В.П.Педагогические инновации в системе профессионального образования: цели исущность // Инновации в образовании. – 2006. – №6. – С. 4-9.
35. Сафіулін В.І. Інноваційнийпошук нових технологій навчання // Інноваційні пошуки в сучасній освіті /Заред. Л.І. Даниленко, В.Ф. Паламарчук. – К.: Логос, 2004. – С. 53-64.
36. Симонов В.П. Директору школы обуправлении учебно-воспитательным процессом. — М.: Педагогика, 1987.
37. Сластенин В.А. Учитель винновационных образовательных процессах // Известия Рос-й акад-и образования. –2000. — №3. – С.73-79.
38. Слободчиков В.И. Проблемынаучного обеспечения инновационной деятельности в образовании (концептуальныеоснования). – Киров, 2003. – 112 с.
39. Слободчиков В.И. Проблемыстановления и развития инновационного образования // Инновации в образовании. –2003. — №2. – С.4-18.
40. Смирнова И.Э. Модели обучения всистеме высшего образования // Инновации в образовании. – 2006. — №1. – С.5-15.
41. Сухомлинський В.О. Розмова змолодим директором школи // Вибр. Твори: В 5-ти т. — К.: Рад. школа, 1977. —Т.4.
42. Фридман Л.М. Передовойпедагогический опыт глазами психолога. — М.: Просвещение,1987.
43. Черней С. Інноваційні засобинавчання як об'єкт проектно-методологічної роботи в педагогіці // Педагогічніінновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол.Л.І.Даниленко та ін. – К.: Логос, 2000. – С. 195-199.
44. Шилов К.В. Классификацияинноваций // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С. 52-58.