Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму

Міністерствоосвіти і науки України
Державнийвищий навчальний заклад
Київськийнаціональний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Кафедраполітології та соціології
Реферат
Натему: «Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії талібералізму»
Київ2009

План
 
Вступ
1.        Характеристика соціал-демократії та лібералізму якполітичних ідеологій
2.        Спільні та відмінні риси соціал-демократії талібералізму
3.        Соціал-демократія та лібералізм на практиці
Висновок
Використана література

Вступ
Соціал-демократична та ліберальна політичні ідеології відіграли значнуроль у формуванні як сучасної суспільно-політичної системи, так іідейно-політичної ситуації в сучасному світі. Відомі дослідники та політичнідіячі, які не належать до самої соціал-демократії та лібералізму, не безпідстав називали XX століття соціал-демократичним століттям ( а як відомо,соціал-демократія та лібералізм мають багато спільних цінностей та ідей). Теперспробуємо з'ясувати, що є соціал-демократія і лібералізм, яке місце вонизаймають в загальному спектрі соціально-політичних течій в індустріальнорозвинених країнах сучасного світу. А також охарактеризуємо спільні та відмінніриси цих двох політичних ідеологій, їх преваги та недоліки, надбання та помилкина прикладі провідних країн світу. Соціал-демократію та лібералізм можливовизначити і як соціально-політичні рухи, і як ідейно політичні течії. Отже,розглядати їх треба з оляду на ці сторони, враховуючи, що всередині них щеіснують різні їх напрямки.

1. Характеристика соціал-демократії та лібералізму якполітичних ідеологій
 
Лібералізм фр. libéralisme —філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить зположення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільствата економічного ладу. Слово «ліберальний» походить від лат. liber («вільний»). ТитЛівій в «Історії Риму від заснування міста» описує боротьбу за свободу міжкласами плебеїв і патриціїв. Марк Аврелій у своїх «Міркуваннях» пише проподання «про державу, до закону, рівним для всіх, де визнаються рівність ірівне право на мову; також про єдинодержавію, яке все більше шанує свободупідданих». В епоху італійського Відродження ця боротьба поновилася міжприхильниками вільних міст-держав і Папи Римського. Нікколо Макіавеллі в своїх«Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія» виклав принципи республіканськогоправління. Джон Локк в Англії і мислителі французької освіти сформулювалиборотьбу за свободу особистості.
В російську мову слово «лібералізм» прийшло в кінці XVIII століття аз французького фр. libéralisme і означало «вільнодумство». Негативнийвідтінок до цих пір зберігся в значенні «зайва терпимість, шкідливапоблажливість, потурання» («Новий словник російської мови» під ред.Т. Ф. Єфремова). В англійській мові слово liberalism також спочаткумало негативний відтінок, але втратила його.
Форми лібералізму
Спочатку лібералізм виходив з того, що всі права повинні бути в рукаху фізичних та юридичних осіб, а держава повинна існувати виключно для захистуцих прав (класичний лібералізм). Сучасний лібералізм значно розширив рамки класичноїтрактування і включає в себе безліч течій, між якими є глибокі суперечності ідеколи виникають конфлікти. Ці течії відображені, зокрема, в такому ключовомудокументі, як «Загальна декларація прав людини». Для визначеності зтермінологією, «політичний лібералізм» означає рух за ліберальну демократію тапроти абсолютизму чи авторитаризму; «економічний лібералізм» — за приватнувласність і проти державного регулювання; «культурний лібералізм» — заособисту свободу і проти обмежень на неї з міркувань патріотизму або релігії;«соціальний лібералізм» — за рівність можливостей і проти економічноїексплуатації. Сучасний лібералізм в більшості розвинених країн являє собоюсуміш всіх цих форм. У країнах третього світу на перший план часто виходить«лібералізм третього покоління» — рух за здорове середовище проживання іпроти колоніалізму.
Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобтонеконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, єсправжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердженняпарламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоюєабсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») тарівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальнепослаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодоособи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійсненнясоціальних перетворень.
Лібералізм почав формуватися наприкінці XVII століття, його джереломбула філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним чиномстосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей гуманізму;розквіт «класичного» лібералізму припав на 1-шу половину XIX століття.
Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові(в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а зіншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватноївласності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).
До сучасних ліберальних доктрин належать, зокрема: неолібералізм, ордолібералізм,лібертаріанізм.
До відомих представників лібералізму належать: І. Бентам, Б. Констан,Д. С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р.Арон, Ф. фон Гайєк.
Основні принципи лібералізму
Ідеалом лібералізму є товариство зі свободою дій для кожного, вільнимобміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви,верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва.Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави,такі як божественне право монархів на владу і роль релігії як єдиного джерела пізнання.Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя,особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом;вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорістьдержавної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму,необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддаєперевагу відкритому суспільства, заснованому на плюралізмі та демократичномууправлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян .
Деякі сучасні течії лібералізму більш терпимі до державногорегулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягненняуспіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильникитаких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементи соціальноїдержави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовнуохорону здоров'я.
Відповідно до поглядів лібералів, державна влада існує для благалюдей їй підвладних, і політичне керівництво країною повинно здійснюватися наоснові згоди більшості керованих. На сьогоднішній день політичною системою, яканайбільш співзвучна переконанням лібералів, є ліберальна демократія.
Політичний лібералізм
Політичний лібералізм — переконання, що окремі особистості єосновою закону і суспільства, і що громадські інститути існують для того, щобсприяти наділення індивідуумів реальною владою, без запобігання перед елітами.Це переконання в політичній філософії та політології називається«методологічний індивідуалізм». В основі лежить уявлення, що кожна людинанайкраще знає, що для нього краще. Англійська Велика хартія вольностей(1215 р.)являє приклад політичного документа, в якому деякі індивідуальні правапоширюються далі, ніж прерогатива монарха. Ключовим моментом є суспільнийдоговір, згідно з яким закони видаються за згодою товариства для його блага ізахисту суспільних норм, і кожен громадянин підпорядковується цим законам.Особливий акцент робиться на верховенстві закону, зокрема, лібералізм виходитьз того, що держава володіє достатньою силою для його забезпечення. Сучаснийполітичний лібералізм також включає в себе умова загального виборчого права,незалежно від статі, раси або майнового стану; найкращою системою вважається ліберальнадемократія.
Економічний лібералізм
Економічний, або класичний лібералізм виступає за індивідуальні правана власність і свободу контракту. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільнеприватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципуневтручання держави в економіку, що означає скасування державних субсидій та юридичнихбар'єрів для торгівлі. Економічні ліберали вважають, що ринок не потребуєдержавного регулювання. Деякі з них готові допустити урядовий нагляд над монополіямита картелями, інші стверджують, що монополізація ринку виникає тільки якнаслідок дій держави. Економічний лібералізм стверджує, що вартість товарів іпослуг повинні визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковимисилами. Деякі допускають присутність ринкових сил навіть в галузях, де державатрадиційно зберігає монополію, наприклад, забезпечення безпеки або судочинстві.Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає черезнерівні позицій при укладанні контрактів, як природний результат конкуренції,за умови відсутності примусу. В даний час ця форма найбільш виражена в лібертаріанстві,іншими різновидами є мінархізм і анархо-капіталізм. (Див. також неолібералізм, лібералізація).
Лібералізм в Україні
За ставленням до демократії і держави як соціальної інституціїполітична культура сучасних українців залишається в значній мірі авторитарною, етатистськоюта патерналістською.
Лібералізм має свої традиції і в Україні. Ліберальні ідеїпроповідували Михайло Драгоманов, Богдан Кістяківський. Лібералізм яксуспільно-політичний рух та ідеологія поширені і в сучасній Україні, на їхоснові діють ряд політичних партій, зокрема, Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократичнапартія (ЛДП) — «Захищена Особистість», «Приватне – понад усе», Християнсько- ліберальна партія України (ХЛПУ), Ліберальна партія України (оновлена)(ЛПУ(о)) та інші. Однак, є в Україні й критики ліберальних ідей, зокрема, ДмитроДонцов вважав, що для перемоги національної ідеї творча меншість має відкинути«всі ці лібералізми, демократизми, соціклізми, пацифізми» та згуртувати націюнавколо одного ідеалу.
Соціал-демократія — ідейно-політична течія ісоціально-політичний рух, що виникла в рамках соціалізму і потім перейшла напозиції поступового вдосконалення капіталізму з метою затвердження більшої свободи,солідарності та справедливості. С.-д. складалася під впливом Французькоїреволюції 1789 і ідей соціалістів К.А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є, Р. Оуена; надаліістотний вплив на С.-д. надав марксизм, від якого вона сприйняла ідеїпролетарської революції та диктатури пролетаріату, загальної рівності,усуспільнення засобів виробництва і т.д. В кін. 19 — поч. 20 в. під впливомуспіхів робітничого руху в індустріально розвинених країнах Заходу С.-д.поступово відійшла від марксизму і зосередилася на еволюційному вдосконаленністарої суспільної системи. Збереження в програмах соціал-демократичних партійреволюційних гасел і вимоги встановлення соціалізму поєднувалося з прагматичноюполітичною практикою. Після Жовтневої революції в Росії С.-д., що проголосиласвоєю метою побудову «демократичного соціалізму», і комунізм виявилисясупротивниками.
Основні установки «демократичного соціалізму» були розроблені Е.Бернштейном (1850-1932), що вважав соціалізм «законним спадщиною» лібералізму іназивав його «організаторським лібералізмом». Бернштейн піддав різкій критиціположення марксизму про революцію, класової боротьби і диктатури пролетаріату івисунув програму переходу С.-д. на грунт парламентської діяльності. Демократія,за Бернштейн, є «засіб і в той же час мета. Вона є засіб проведення соціалізму,і вона є форма здійснення цього соціалізму ». Активно виступали протибільшовизму і ленінізму теоретики С.-д. О. Бауер, М. Адлер, К. Реннер та ін
Після Другої світової війни під впливом досвіду комунізму інаціонал-соціалізму С.-д. остаточно утвердилася у визнанні неперехідноїцінності правової д-ви, демократичного плюралізму і «демократичногосоціалізму». Зокрема, в Годесбергской програмі Соціал-демократичної партіїНімеччини, прийнятій в 1959, в якості основних цілей «соціалістичногопрагнення» проголошуються свобода, справедливість і солідарність. Свободаозначає самовизначення кожної людини; рівність дає сенс свободи, роблячи їїдійсною для всіх людей; справедливість висловлює взаємообумовленість свободи ірівності і є не чим іншим, як рівною для всіх свободою. У програмах ряду іншихсоціал-демократичних партій, що також входять в Соціалістичний інтернаціонал,соціалізм як нова соціально-політична система, що протистоїть капіталізму,взагалі не позначений; іноді йдеться про «функціональному соціалізмі», приякому демократична д-ва здійснює функції перерозподілу національного доходу зметою забезпечення більшої соціальної справедливості.
У статуті англ. лейбористської партії, прийнятому в 1918, довгий часбула стаття, яка твердила, що своєю головною метою партія вважає встановлення«суспільної власності на засоби виробництва, розподілу та обміну». У 1995замість цієї вимоги радикального усуспільнення була прийнята стаття, щовизначає лейбористську партію як «демократичну» і «соціалістичну». У статтіговорилося: «Спільними зусиллями ми досягнемо більше, ніж порізно, у створеннітовариства, в якому влада, багатство і можливості знаходяться не в рукахнебагатьох, де права, якими ми володіємо, відповідають наших обов'язків і де миживемо вільно, в дусі солідарності, терпимості і поваги ». Ця спільна метаповинна втілюватися в життя шляхом створення: динамічною, заснованої наконкуренції і служить загальному благу економіки; справедливого суспільства,забезпечує рівність можливостей і дає гарантії проти бідності, забобонів ізловживання владою; відкритої демократії, де уряд відповідально перед народом іде гарантуються фундаментальні права особистості; здорової навколишньогосередовища; умов для адекватного захисту британського народу в кооперації зєвропейськими ін — тами ООН, Співдружністю націй та ін міжнароднимиорганізаціями та ін-тами.
Ця зміна основного орієнтира лейбористів показує, що вони, зберігаючиакцент на колективістських, солідаристські засадах, втратили спільне з соціалізмом,що мають намір підірвати й зруйнувати капіталізм.
У «Соціал-демократичному маніфесті», підписаному в 1999 керівникамиангл. лейбористів Т. Блером та нім. соціал-демократом Г. Шредером, йдеться проте, що соціал-демократи ні в якому разі не повинні відмовлятися від своїхголовних цінностей: «чесне ставлення, громадська справедливість і рівністьможливостей, свобода, солідарність та відповідальність по відношенню до інших». У маніфесті проводиться грань між соціал-демократами і лібералами: соціал-демокративважають, що економіка, яка є фундаментом суспільства, повинна бути ринковою,але саме суспільство не можна будувати в 21 ст. як ринкове. Нав'язати ринковійекономіці «соціальну орієнтацію» і тим самим створити новий, відмінний і відкапіталістично-ринкового, і від державно-соціалістичного тип суспільствапокликане д-ва. Воно іменується «д-вою матеріального добробуту (д-воюсоціального забезпечення)», і йому ставиться в обов'язок підтримуватизаповзятливість, ні на хвилину не піддаючись ілюзії, що воно саме може цюзаповзятливість замінити. Головне спрямування зусиль д-ви — «як зробитизагальнодоступним добробут і доступ до зайнятості народу, як надати йомуможливість реалізувати прогрес і зберегти природне середовище, у свідомостіборгу, відповідальності перед майбутнім поколінням, як спільно долатизлочинність і наркоманію ...».
Погляди сучасної соціал-демократії У цілому, соціал-демократипідтримують: • Дотримання загальним принципам соціальної справедливості,свободи, рівності і братерства.
• Захист прав людини.
• Принцип рівних прав та можливостей (а не тільки рівних можливостей,як у консерватизмі).
• Політичний і ідеологічний плюралізм.
• Соціально орієнтовану ринкову економіку на противагуабсолютизованої вільного ринку.
• Обмежене державне регулювання економіки.
• Створення ефективних регулятивних механізмів у підприємництві вінтересах робітників і дрібного підприємництва.
• Принцип чесної торгівлі.
• Рівноправність і захист усіх форм власності.
• Створення потужного державного сектора в економіці, що конкурує нарівних з приватним.
• Націоналізацію стратегічно важливих підприємств, особливо увійськовій, аерокосмічної, металургійної, нефтеообрабативающей промисловості таенергетиці.
• Соціальне партнерство між трудящими і роботодавцями
• Співпраця з профспілками.
• Скорочення розриву між багатими і бідними.
• Підтримку незаможних верств населення.
• Створення «держави загального добробуту».
• Систему захисту економічних прав робітників, що передбачає: oОбмеження робочого тижня (до 35-40 годин).
·         Поліпшення умов праці робітників.
·         Підвищення мінімальної зарплати.
·         Захист від невиправданого звільнення.
·         Боротьбу з безробіттям.
• Ефективну систему соціального забезпечення, що передбачає: oЗагальне безкоштовну освіту, рівний доступ до якого має все населення країни.
Державну систему загальної безкоштовної охорони здоров'я для всіхгромадян країни.
Державну допомогу у формі пенсій та допомог по інвалідності табезробіття.
Державну допомогу для догляду за дітьми.
• Середній або високий рівень оподаткування, необхідний дляфінансування державних витрат.
• Введення нових законів з охорони природи і навколишнього середовища(хоча і не настільки радикальних, як проекти «Зелених»).
• Зняття обмежень з імміграції і мирне співіснування культур іцивілізацій.
• Секуляризоване і відкриту прогресивну соціальну політику.
• Зовнішню політику, відповідну принципам мультилатералізму та участів міжнародних організаціях типу ООН.
• демілітаризацію, скорочення військових арсеналів і неучасть вагресивних військових блоках.
• Захист інтересів трудящих — робітників, селян, фермерів,інтелігенції та середнього класу.
 
2. Спільні та відмінні риси соціал-демократії талібералізму
Соціал-демократія спочатку поділяла найважливіші установки марксизмуна ліквідацію капіталізму і корінне перевлаштування суспільства на засадахдиктатури пролетаріату, усуспільнення засобів виробництва, загальної рівності іт.д. Деякі члени цих партій підтримували ідею марксистів про революційний шляхліквідації капіталізму і перехід до соціалізму. Але в реальному житті вийшлотак, що соціал-демократія в цілому визнала існуючі суспільно-політичніінститути й загальноприйняті правила політичної гри. Партіїсоціал-демократичної орієнтації інституціалізувались, стали парламентськимипартіями. З цієї точки зору всю наступну історію соціал-демократії можнарозглядати також і як історію поступового відходу від марксизму.
Реальна практика змусила керівників соціал-демократії переконатися убезперспективності революційного переходу від старої суспільної системи донової, в необхідності трансформувати, вдосконалити її.
В економічній та політичній боротьбі тієї епохи вони переконалися, щобагато вимог робітничого класу можна реалізувати мирними засобами, в процесіповсякденних і поступових змін. Мало не всі соціалістичні тасоціал-демократичні партії ставили собі за мету 'розрив з капіталізмом'. Їхпрограми кінця XIX — початку XX ст. не були революційними в повному розумінніцього слова, хоча і містили відомий набір радикальних гасел. З самого початкудля більшості соціал-демократичних партій було характерно поєднанняреволюційних гасел з опортуністичною, прагматичної політичною практикою.Поступово в програмах більшості соціал-демократичних партій брали горуопортунізм, прагматизм, реформізм. Особливо прискореними темпами цей процеспішов після більшовицької революції в Росії, яка перед усім світом на власніочі продемонструвала згубність того революційного шляху, який пропонувавсямарксизмом (а в його крайніх формах — марксизмом-ленінізмом).
Отже, ході свого історичного розвитку соціал-демократична таліберальна політичні ідеології зазнали багатьох змін. Ці політичні ідеологіїпочинали формуватись маючи на меті різні цілі та завдання, але межі між даними ідеологіямипоступово стираються і в наш час соціал-демократія займає проміжне положенняміж соціалізмом та лібералізмом. Видатний вчений та ідеолог соціал-демократіїБернштейн поєднав цінності соціал-демократії та лібералізму. Отже ці двіідеології мають низку спільних ідей, поглядів та цінностей. Основними спільнимицінностями для цих ідеологій є:
·         Свобода та самовизначення кожної окремої особистості
·         Рівні права на самовизначення та індивідуальні інтереси
·         Справедливість та рівна для всіх свобода
·         Плюралізм в усіх сферах суспільного життя
Основними спільними принципами та ідеями, на яких ґрунтуютьсясоціал-демократія та лібералізм є:
·         Неолібералізм та соціал-демократія виступають заправову державу, що має регулювати ринок в інтересах людей
·         Ідея правової держави, тобто панують в державі неокремі особистості, а закони
·         Всі члени суспільства перед законом рівні
·         Громадяни мають право вибору між різними політичнимиальтернативами
·         Принцип гарантії недоторканості прав особистості
·         Можливість зміни уряду цілком мирним шляхом
·         Гарантії прав меншості в суспільстві
·         Принцип високих соціальних стандартів, що передбачаєпокращення умов праці та надання можливості працювати, доступ всіх верствнаселення до якісної освіти та духовних цінностей, боротьба з екологічнимипроблемами
·         Наявність вільних, чесних, змагальних виборів
·         Співробітництво всіх держав у боротьбі за мир
·         Ідея парламентського устрою
Але, не зважаючи на значну подібність, соціал-демократія талібералізм мають ряд відмінностей, що характеризують їх як окремі не залежніодна від одної політичні ідеології:
·         Соціал-демократи на відміну від лібералів виступаютьпроти ринкового суспільства. Ринок має стосуватись лише економічної сфери вдержаві.
·         Ліберали виступають за принцип мінімального втручаннядержави в економіку, в той час соціал-демократи проводять політику державногорегулювання ринку в інтересах людей
Можна навести яскравий приклад того, які відмінні точки зору маютьліберали та соціал-демократи при вирішенні певних економічних питань під часкризи:ІнфліцияЛіберали Соціал-демократи Неодмінні умови успіху: незалежний Нацбанк з єдиною метою забезпечення стабільності національної валюти, рівність Мінфіну та економічних суб'єктів у плані доступу до ресурсів та фінансування своєї діяльності, довготривале планування, прозорість і однозначність законодавчої бази, лібералізація фінансово-кредитного ринку, рівний доступ внутрішніх і зовнішніх суб'єктів на ринок, скасування адміністративних обмежень попиту-пропозиції на валюту, розвинена інфраструктура фінансових посередників і наявність великого числа фінансових інструментів. Жорсткі монетарні обмеження і строгий контроль за розміром грошової маси. Правила гри визначають мізки, технології, сучасний менеджмент і маркетинг. Нацбанк знаходиться в прямому підпорядкуванні виконавчої або законодавчої влади. Він використовується для фінансування державних програм підтримки експортерів, забезпечення житлом, проведення посівної і т.п. Нацбанк відповідає за стан національної економіки в цілому. Мінфін має пріоритетний доступ до ресурсів на умовах, недоступних економічним суб'єктам. Невелика інфляція (до 30%) вважається благом, тому що нібито підвищує конкурентоспроможність вітчизняних виробників. Де факто існує поділ економічних суб'єктів на соціально значущі, стратегічні, найменш корисні та імпортери. Приймається законодавство, що визначає статус кожного з них в плані доступу до фінансових ринків та інструментів. Головними бенефіціарами є наближені до органів влади структури і обличчя. Внутрішній та зовнішній боргкраїниЛіберали Соціал-демократи Проведення жорсткої монетарної політики в комплексі з лібералізацією та інституційними перетвореннями. Законодавче прийняття графіка збалансування бюджету, закону, що забороняє перевитрата коштів державою. Скорочення держвидатків, перш за все, за рахунок скасування субсидій і дотацій економічним суб'єктам, скорочення армії, приватизації великого спектру послуг, що надаються державою, включаючи пенсійне та медичне забезпечення). Одночасно проводиться кардинальна податкова реформа, що припускає введення податку з продажів як основного елементу нової системи замість прямих і непрямих прогресивних податків. Дана міра значно знижує витрати на утримання податкових органів, а також витрати економічних суб'єктів на ведення складної бухгалтерії, спрямованої на відхід від податків. Перехід на індивідуальні 1-2 річні контракти з усіма держслужбовцями. Забезпечення гласності при проведенні тендерів на надання державі послуг і при приватизації. Збалансування бюджету засноване на 5 принципах: 1) скасування непотрібного 2) консолідація роздробленого 3) приватизація та максимальне використання ринкових сил 4) передача на місцевий рівень влади надання державних послуг 5) зниження податків. Монополізація ринку фінансових послуг, випуск коротко і довгострокових облігацій державної позики на грабіжницьких для економічних суб'єктів умовах, відволікання коштів з реальної економіки, примус Нацбанку до купівлі цих фінансових інструментів і перерозподіл тягаря держвитрат на всіх учасників ринку за допомогою більш дорогих ресурсів на більш жорстких умовах. Бажаний обслуговування зовнішнього, а не внутрішнього боргу, хоча на певному етапі відбувається заморожування виплат відсотків і ведуться переговори щодо його списанню. Всю важкість боргу перекладивется на плечі майбутніх поколінь. Законодавча та виконавча влада видає численні пільги, привілеї, почесні звання, виплати за якими починаються по мірі виходу на пенсію. Підвищуються податки, особливо на відносно багатих громадян і юридичних осіб. Крім цього дохідну частину передбачається збільшувати за рахунок поступової державної монополізації пропозиції товарів і послуг. Ресурси діляться в тиші кабінетів. Ефективність їх використання залишається державною таємницею.
Подолання кризи у промисловостіта сільському господарствіЛіберали Соціал-демократи
Держава так само як і інші економічні суб'єкти не може визначити майбутніх лідерів у промисловості, сільському господарстві або у сфері послуг. Не може з однієї простої причини — інформація, вірніше її відсутність. Навіть 'Deep Blue', який переміг Каспарова, — це просто жалюгідна іграшка, не здатна проаналізувати трильйони бітів цінової інформації, яка змінюється кожну хвилину. Немає ніяких раціональних підстав думати, що навіть 10 тисяч чиновників впораються з цим завданням.
Отримання неспотвореної інформації з ринку у вигляді вільної ціни, що говорить про вибір споживачів, інвесторів, підприємців є основою раціональної, найбільш ефективний промисловою и с / г політики. Не можна приймати раціональні рішення, не маючи повної інформації, яку, у свою чергу, можна отримати тільки після лібералізації внутрішньої і зовнішньої торгівлі, ринків нерухомості та робочої сили, землі та інших форм капіталу. Потоки капіталу направляються туди, де вони приносять максимальний прибуток. Динамічне право приватної власності на всі форми капіталу сприяє зміні власника в завімості від преференцій споживача. Система стимулів: скорочувати собівартість продукції, підвищувати якість вироблених товарів або послуг, розширювати асортимент, інвестувати в науку і розвиток нових технологій, спеціалізуватися і вчитися, створювати кваліфіковані робочі місця. Все це для того, щоб успішно конкурувати на внутрішньому і зовнішньому ринку. Основою економічної законодавчої бази є забезпечення і гарантування реального рівності всіх суб'єктів господарювання у всіх аспектах господарської діяльності.
Держава приймає численні програми порятунку і виведення з кризи економіки в цілому і окремих її секторів. Зростання і поява 'локомотивів' вітчизняної економіки планується. Для 'соціально значущих підприємств і галузей' створюються тепличні умови господарювання у вигляді 1) неможливості конкуренції з боку зарубіжних постачальників аналогічних товарів або послуг (митні збори, витончене сертифікація), 2) внутрішніх конкурентів, працюють в тій же сфері (перекриття доступу до валютної біржі, дешевим кредитах міжнародних організацій і Нацбанку, перереєстрації, перевірки, відповідна політика оренди виробничих та офісних приміщень і т.д.), 3) конкурентів за ресурси з інших секторів економіки (позбавлення статусу 'соціально значущі' або 'стратегічні', надання особливих повноважень міністерствами і державними агенствам з управління підприємствами). Недолік валютних коштів компенсується політикою імпортозаміщення, що є черговим 'шедевром' бюрократичного управління економікою. Всі імпортозаміщення побудовано на припущенні, що держава визначає 'шкідливі' для національної економіки сектора і направляють ресурси на створення вітчизняних виробничих структур. Соціал-демократам не відомо, що таке 'система поділу праці' і які її переваги. 'Улюблені' інстументи забезпечення зростання обсягів виробництва промисловості і с / г — це субсидії, дотації, інвестиційні (читай безкоштовні) кредити, девальвація національної валюти, звільнення від обов'язкових для інших бюджетних платежів, мита і т.п. Право власності на землю і нерухомості дуже сильно обмежена. Держава регулює величезна кількість аспектів економічної діяльності: починаючи від часу роботи магазинів, асортименту товарів, що продаються, змісту реклами, і закінчуючи природними монополіями та імпортерами стратегічно важливих товарів (цигарки, алкоголь і т.п.).
Система стимулює таке: створення сильного лобі в органах законодавчої та виконавчої влади на місцевому та республіканському рівні, консервацію старих і неефективних методів і механізмів управління економікою і розподілом ресурсів, 'вимивання' кваліфікованих робочих місць, нехтування екологією, прагнення штучно підвищити витрати для залучення чергової порції держдопомоги, інвестування в технологічно відсталі галузі і підприємства, які генерують збитки. Фінансова криза системисоціального та медичного забезпеченняЛіберали Соціал-демократи Введення індивідуальних пенсійних депозитних рахунків у приватних пенсійних фондах, суворо регульованих і контрольованих державою. Людина, а не профспілка визначає місце відкриття пенсійного рахунку. Скасування обов'язкових виплат до соціальних фондів юридичними особами, введення обов'язкових індивідуальних виплат (10-15%) і добровільних (розмір не обмежений). Гарантовані пенсії для інвалідів, вдів і сиріт за допомогою ринкових механізмів. Законодавче обмеження інвестиційних сфер пенсійних фондів, закріплення неможливості використання коштів індивідуальних пенсійних рахунках у проектах Ради директорів фонду, які є окремою юридичною особою. Введення індивідуального медичної страховки. Гарантоване забезпечення медичних послуг кожному громадянину на певну законом суму. Проведення тендерів серед приватних підрядників на управління державними лікарнями та поліклініками, введення індивідуальних чекових медичних книжок, в яких ведеться суворий облік обсягу та вартості послуг, що надаються. Розвиток приватної спеціалізованої медицини та створення механізмів, стимулюючих підвищення якості медпослуг, скорочення витрат на їхнє надання, інвестування в нові технології та розробку нових лекарст і, звичайно ж, передбачає профілактичний здоровий спосіб життя. Роздача привілеїв і 'подарунків' різним соціальним і лобістським групам у вигляді більш раннього виходу на пенсію, підвищення розміру пенсії безвідносно від щомісячним внесків. Створення єдиного державного пенсійного фонду, керівництво якого витрачає кошти на свій розсуд. Відсутність звітності та контролю за діяльністю даного фонду, здійснення 'показових' соціальних проектів у вигляді зразкових мікрорайонів (у яких абсолютно випадково живуть всі місцеві боси), будівництва шикарних будинків відпочинку, пансіонатів, заповідників для робітників (з відповідних кабінетів). Перетворення відрахувань до пенсійного та інші соціальні фонди в ще один податок, який надходить до загального державних 'котел'. Повне підпорядкування фонду виконавчій чи законодавчій владі, перетворення його в додатковий стимул для управлінських структур та їх державних службовців. Монополізація ринку медичних послуг державними компаніями, законодавче недопущення приватних структур на ринок медичних послуг або створення середовища, 'згубною' для існування приватних структур у даному сегменті ринку. Перерозподіл коштів здійснюється через республіканський бюджет, основні 'соціальні' податки виплачують роботодавці, що створює для них стимули не створювати нові робочі місця, приховувати реальний дохід, завищувати витрати. Все це в кінцевому підсумку знижує конкурентоспроможність національної економіки в цілому. Споживачам вигідно споживати більше, тому що вони не платять на пряму за надані послуги, лікарі схильні завищувати рахунку, оскільки їхні витрати, в основному, компенсуються страховими компаніями. Страхові компанії сплять спокійно, оскільки держава компенсує їм всі витрати, які завжди завищені, тому що включають 'інтерес' виділяють кошти чиновників. Курець, п'яниця, наркоман не бачить ніякого зв'язку між своїми вадами, рівнем медичного забезпечення і особистого доходу.
3. Соціал-демократія та лібералізм на практиці
Соціал-демократія
впливова політична сила, представлена на всіх континентах, активнобере участь у діяльності органів влади на різних рівнях, що бачить завданняпобудови суспільства у дусі соціал-демократичних основних цінностей — свободи,справедливості, солідарності.
Соціал-демократія — це партії, що мають різніназви-соціал-демократичні, соціалістичні, лейбористські, робітники. В даний часу світі налічується понад 80 партій цієї орієнтації, що мають близько 20мільйонів членів, за яких голосують понад 200 мільйонів виборців. Половина цихпартій чи очолює в останнє десятиліття уряду відповідних держав, або входила дорізного роду правлячих коаліцій. Так, однопартійний уряд в різний час формувалиАвстралійська лейбористська партія, Соціалістична партія Австрії, Демократичнадія Венесуели, Іспанська соціалістична робоча партія, Норвезька робітничапартія, Соціал-демократична робітнича партія Швеції та ін. У коаліції входилиПартія праці Ізраїлю, Італійська соціалістична партія, соціал-демократичнапартія Фінляндії і т.д. Як ідейно-політична течія соціал демократія-виникла напевній стадії розвитку буржуазного суспільства в країнах, що досягли середньогорівня промислового розвитку. Для функціонування соціал-демократії потрібніпевні політичні умови: висока ступінь стійких демократичних інститутів влади,політичний плюралізм, закріплений відповідними законодавчими актами, правовадержава та ін..
Соціал-демократичні партії мають ряд, що їх об'єднують ознак: 1.Іхідейна спільність — висунення концепції демократичного соціалізму, що трактуваласяне тільки як ідеал, але і як процес діяльності, не обмежений якимось певнимвідрізком часу соціально-політичних і економічних перетворень; 2.Прочние,стійкі зв'язки з профспілковим рухом, з різними категоріями работополучателейяк фізичної, так і розумової праці; 3.Пріверженность принципу політичногоконсенсусу при вирішенні різних проблем, властивих ту чи іншу державу; 4.Ідеявизнання пріоритету соціальної мети над економічною притаманна всім різновидамсоціал-демократичної думки і практики.
Теоретики, що досліджують соціал-демократію, виділяють дві групипартій, кожна з яких має спільні риси. Так, в соціалістичних партіях ПівнічноїЄвропи, Великобританії, Австрії, Швейцарії та ФРН набула поширення концепція'функціонального соціалізму'. У ній проблема форм власності вже не стоїть уцентрі соціалістичної стратегії, кінцевої мети. Головне — це вплив різнихгромадських інститутів на реальне економічне право розпорядження в умовахринкових відносин.
Друга група соціалістичних партій, що діють в західноєвропейськихкраїнах Середземномор'я і пізніше у Великобританії, орієнтовані на теоріюрозриву з капіталістичною логікою. Відповідно до цієї теорії ключові галузіпромисловості усуспільнюється, створюється домінуючий суспільний сектор івикористовуються переваги державного планування. Така економічна логіка, надумку цих партій, тільки й може бути визнана соціалістичної. Програмисоціальних реформ включають в себе три основних моменти: 1. Постійність високихтемпів економічного зростання; 2. Створення та розвиток системи соціальногозабезпечення і обслуговування ('держава добробуту'); 3. Широке використаннямеханізмів державного регулювання економіки.
Не можна не помітити, що реалізація цих основнихсоціально-економічних установок соціал-демократії посилюють кризові процеси векономіці, ведуть до руйнування ринкового механізму. Соціальні реформиздійснюються за рахунок зростання податкового преса і інфляційної політики,шляхом перерозподілу коштів від 'багатих' до 'бідних', скорочення інвестиційноїактивності, розмивання капіталів, зростання розмірів державної заборгованості іт.д. Переслідуючи соціальні цілі формування «держави добробуту ',соціал-демократія послаблює економічний фундамент того ж самого зростаннядобробуту.
Екологічні орієнтири стали займати в концептуальному багажі важливемісце. Соціал-демократи відстоюють екологічно збалансований розвиток;зростання, враховує комплексне вирішення екологічних і соціальних завдань;забезпечення якості життя, виробництва та праці.
Соціал-демократія за свою більш ніж столітню діяльність підтверджує,що вона постійно пов'язана з пошуками відповідей на виклики соціальної таполітичної дійсності, що складається в різних країнах і на світовій арені вцілому. Соціал-демократія намагається відповідати цим викликам сучаснимиспособами, не втрачаючи тим самим громадської актуальності.
Лібералізм. Сьогодні не викликає серйозних наукових розбіжностей тезапро множинність проявів лібералізму для різних епох (традиційний і новий),стадій (ранній і пізній), регіонів (західноєвропейський і східноєвропейський),ідеологій соціальних шарів (дворянський, буржуазний) або різних течій(християнський, національний або навіть соціалістичний). Тут можна відзначититаку рису лібералізму, як недостатність систематизованості принципу і доктринальноїстрогості.
У політологічної літератури, є як мінімум три основні підходи увивченні лібералізму. Лібералізм як ідеологія представлений в різні періодирізними соціальними силами, але прихильними все ж таки до початкових його канонів,по-друге, як соціально-політичний (організаційно-політичний) рух, по-третє, яксукупність певних інститутів, процедур та принципів управління, що створюютьможливість проводити ліберальну політику на державному рівні в усіх сферахсуспільного життя.
Теоретичні коріння лібералізму виростають в ідеології висхідногокласу буржуазії в XVII столітті, тобто коли буржуазія безпосередньо виходить наісторичну арену і заявляє свої права. Ідея індивідуальної свободи якнайважливіший концепт лібералізму знайшла своє відображення в працях Дж.Локка,в поглядах просвітителів — Вольтера, Руссо, Монтеск'є, в ідейних течіяхфранцузької революції, а також у навчаннях XIX ст., зазначеному як 'золотий віклібералізму', — А.де Токвіля (Франція), Дж.С.Мілля (Англія), В. Гумбольдта(Німеччина) та ін
Автономія особистості та її первинність по відношенню до суспільстваі держави є визначальною ідеєю для даного напрямку. Ранній лібералізм давтрактування людини як суверенної особистості, якої не можна нав'язатипривнесені ззовні або „нагорі 'правила.
Яскравим представником ліберальної демократії був англієць Д. Локк(1632-1704), для якого важливе значення мало обгрунтування приватної власностіяк невід'ємного атрибуту самої людини. 'Основною метою вступу людей усуспільство, — пише Локк, — є прагнення мирно і безпечно користуватися своєювласністю, а основним знаряддям і засобом для цього служать закони, встановленів цьому суспільстві '.
Теорія поділу влади (Локк виділяє законодавчу, виконавчу іфедеративну) поклало початок ідеології лібералізму. Законодавча та виконавчавлади не повинні знаходитися в одних руках, бо в противному випадку носії такоївлади набувають інтереси, відмінні від інтересів усього суспільства ісуперечать цілям суспільства і правління. Поділ влади служить гарантом громадянськогосуспільства від свавілля всякої авторитарної влади.
Ще одним проявом поділу влади став розвиток багатопартійної системи.
Найважливішим елементом політичного лібералізму є теорія і практикаправової держави.
Основоположна ліберальна ідея суспільного устрою — ідея соціальногоконтракту, в який добровільно і свідомо вступають члени соціальних груп з метоюконтролю та впорядкування ризику, яка властива будь-яким відносин між людьми,особливо в сфері обміну. Таким чином, звільнення особи супроводжувало збільшеннядоговірних відносин.
До числа найважливіших компонентів ліберальної ідеології відноситьсяідея громадянського суспільства, як суспільства економічного, заснованого наприватній власності і ринку і незалежного від держави і політичних інститутів.
У ході своєї еволюції в XVIII-XIX ст. виявилися вразливі місця в тихпунктах ліберального вчення, які не витримали випробування часом і змусилилібералів кинутися в пошуки нової соціально-політичної платформи.
В останній чверті XIX століття даний напрямок отримує назвунеолібералізму. Від первинного заперечення державного регулювання і втручаннядержави в економіку неоліберальні ідеологи починають переходити до визнаннядопустимості, навіть необхідності втручання держави в соціально-економічнійсфері. Неоліберали прийшли до висновку, що внутрішні сили буржуазногосуспільства не в змозі самі по собі забезпечити нормальний процес відтворення,і настає необхідність стабілізуючого втручання 'ззовні'. Зростає розуміннянебезпеки в тому, що реалізація доктрини природного права, концепції нічим необмеженої конкуренції і т.д. може призвести до загрози добробуту більшостінаселення. В ідеології неолібералізму найбільш важливими є дві взаємопов'язанігрупи відносин: між вільним ринком і державним втручанням і між індивідуумом ісуспільством. Особливо зосереджені вони на другій групі відносин. Російськінеоліберали в особі П. Новгородцева, І. Покровського, Влад.Гессена, Л.Петражицький, Б. Кістяківського, С. Гессена набагато раніше від своїханглійських колег висунули серйозну додаткову аргументацію на користь посиленнясоціального начала в лібералізмі.
 

Висновок
Отже, дослідивши спільні і відмінні риси соціал-демократичної таліберальної політичних ідеологій, можна зробити висновок, що головноювідмінністю серед їх ідей є роль та форми державного регулювання усіх сферсуспільного життя. Також відмінними є погляди класичного лібералізму тасоціал-демократії стосовно ролі ринку в житті суспільства. Спільними для цихдвох ідеологій є загальнолюдські та гуманістичні цінності, головною серд яких єнедоторканість індивіда та його право на самореалізацію. Соціал-демократія граєважливу роль в житті розвинених капіталістичних країн. При цьому відмінностіміж соціал-демократичними партіями і партіями ліберальної ідейно-політичноїорієнтації помітно стираються. Серед соціальних теорій (соціалізм, анархізм,лібералізм і консерватизмсоціал-демократія займає проміжне положення міжсоціалізмом, лібералізмом і консерватизмом, все більш тяжіючи до двох останнім.

Використана література
 
1.        Олег Проценко, Василь Лісовий Лібералізм,антологія. — 2-ге, перероблене. — «Простір», «Смолоскип», 2009. — ISBN978-966-20068-11-5
2.        Праці класиків лібералізму на сайті Юрія Єханурова
3.        Бентам И. Введение в основания нравственности изаконодательства. — М.: РОССПЭН, 1998. — 415 с ISBN 5-86004-166-7
4.        Берлин И. Философия свободы. Европа. — М.: Новоелитер. обозр., 2001. — 448 с ISBN 5-86793-132-3
5.        Гамильтон А., Мэдисон Дж. и Джей Дж. Федералист
6.        Інтернет-ресурси: www.ipiend.gov.ua, politics.ellib.org.ua.,ru.wikipedia.org, www.ucpb.org