Етнокультураяк механізм адаптації індивіда до навколишнього середовища
Реферат
План
Вступ
1. Огляд термінологічного ряду
2. Існування проблеми у вітчизнянійпедагогіці
Висновки
Список літератури
Вступ
Фахівець зеколого-біосферних проблем сучасності академік М.М. Мойсеєв впевнений, що освітазможе забезпечити виконання екологічного імперативу, створивши нові технології вихованняособистості, а вчитель стане центральною фігурою в суспільстві. Робота педагогабуде своєрідним тестом на отримання права відповідальності за долі інших людей.
Саме національнійсистемі освіти належить вирішальна роль у формуванні нового світогляду, свідомогозасвсоєння індивідом ціннісних орієнтирів, виходячи з завдань коеволюційного розвитку.Власне мета формується поза рамками освітньої практики, оскільки освіта виконуєзамовлення соціуму. Однак осмислення шляхів виконання замовлення повинне здійснюватисяосвітньою системою, котра зобо'язана виробити нову освітню концепцію. Для цьогонеобхідна відповідна структура знань, навчальних предметів, перенесення акцентівз одних напрямків навчально-виховного процесу на інші, оновлення форм роботи, розробкаякісно нових ціннісних орієнтирів, звернення до мудрості народної виховної практикищодо вирішення проблеми.
Ми вважаємо, що екологічнізнання повинні нести інформаційне, світоглядне, ціннісне навантаження. «Вкорінення»в отриману інформацію, відповідні морально-світоглядні принципи, «вживлення»їх в структуру власного «Я» індивіда цілком можливе на базі етнокультурногопідходу до організації виховного процесу та гуманістичної перебудови сучасної освітньоїпрактики. Саморозвиток особистості, реалізація її творчого потенціалу- це не лишенапрямок гуманізації освіти, але й важлива передумова формування мислячої та діючоїодиниці етноспільноти. Розвиток творчих засад у душі людини, котрі поєднані із почуттяміндивідуальної відповідальності, є суттю ноосферної трансформації планети Земля.«Вкорінення» індивіда у власній етнокультурі є основним способом усвідомленняним загальнолюдських біосферних проблем не як абстрактних наукових дилем, а як конкретнихпитань власного буття. Формування етнокультурних життєво необхідних цінностей виступаєосновним носієм становлення екологічного світогляду та екологічної культури.
Питання опосередкованоговпливу екологічного оточення на психологічні особливості особистості і характеристикупроцесу входження в в етнокультуру (енкультурація) через культурні стереотипи поведінкицікавило багатьох науковців.
1. Огляд термінологічногоряду
Термін «екологічнаантропологія» (взаємовплив природного середовища і етнокультур) у 1955 роціввів у науковий оббіг американський антрополог М.Бейтс. Він проаналізував взаємодіюприроди і культури, тобто врахував вплив культури, навіть на доіндустріальному рівні,на екологічне оточення. Однак навколишнє середовище вчений розглядав тільки з поглядувикористовуваних людиною ресурсів і умов, а не як сукупність усіх природних особливостейтієї чи іншої території.
В екологічній антропологіївиділяється кілька підходів до вивчення взаємодії природи і культури. Найбільш розповсюдженийпов'язаний з дослідженнями Дж. Стьюарда. Його концепція носить назву „культурнаекологія”. Головні положення концепції спрямовані на вивчення адаптації суспільства,тобто певної етнокультури, до навколишнього середовища. Культурна адаптація — процесбезупинний, оскільки жодна культура остаточно не пристосувалася до середовища, щобперетворитися в статичну. Значну роль у теорії Дж. Стьюарда відіграє поняття «культурнийтип», як сукупність рис, що утворюють ядро культури. Ці риси виникають як результатадаптації культури до середовища і характеризують рівень інтеграції. Ідеї Дж. Стьюардаодержали подальший розвиток у працях представників американської культурної антропологіїМ. Салінса, Д. Беннета і Р. Неттінга.
М. Салінс запропонуваввідносити до навколишнього середовища такі соціально-культурні параметри, як впливінших спільнот, що контактують з досліджуваною, та враховувати той факт, що культура,трансформуючи в процесі адаптації ландшафт, змушена пристосовуватися вже до тихзмін, яким сама поклала початок.
Культурно-екологічнийпідхід етнічної антропології взаємодіє з екологічною психологією, культурною географією(США), соціальною географією (Західна Європа) і міждисциплінарною областю досліджень»«екологіялюдини» [2].
Не слід забувати іпро концепцію господарсько-культурних типів, авторами якої є М. Левін, М. Чебоксаров,Б. Андріанов, та про наукову дисципліну „етнічна екологія“, засновникомякої можна вважати В.І. Козлова. Етнічна екологія вивчає особливості традиційнихсистем життєзабезпечення етнокультурних спільнот, вплив сформованих екосистем наздоров'я людей і етнокультур на екологічний баланс у природі.
Етнічнаекологія як наукова дисципліна появилась у другій половині 70-х років XX століттяі межує з етнографією, екологією людини (соціальною екологією), має спільні темидослідження з етнічною географією, етнодемографією, етнічною антропологією [3: 8].
Головним завданняметнічної екології є вивчення особливостей використання етносами природного середовищаі їх вплив на це середовище, традицій раціонального природокористування, закономірностейформування і функціонування етноекосистем. [3: 8].
Акцентробиться на вивченні адаптації етноспільноти до навколишнього середовища. Культурарозглядається як механізм, за допомогою якого така адаптація здійснюється. За допомогоюкультури одиниці спільноти не тільки пристосовуються до того чи іншого природногосередовища (екологічної ніші), але й певною мірою змінюють це середовище, витворюючи»культурні ландшафти" [4: 26].
Особливазаслуга в розробці положення „культура як механізм адаптації індивіда зокрема таетноспільноти в цілому до навколишнього середовища” належить Е.Маркаряну. На думкувченого, адаптація – це здатність системи до самозбереження за принципом зворотногозв'язку відповідно до умов середовища проживання [5: 81]. Відбувається це за принципомкультурних мутацій – виникнення в середині культури, що відповідно до певних причинперестала задовольняти потреби суспільства у регулюванні відносин із зовнішнім середовищем,системи інновацій. Е.Маркарян зазначає: «Якщо інновації привласнюються соціальноюсистемою, то вони в тій або іншій формі стереотипізуються і закріплюються культурноютрадицією». У культурі закріплюються лише ті інновації (моделі поведінки, світовідчуття,світосприйняття), котрі спроможні адаптуватися саме в цьому навколишньому середовищі.З огляду на висловлені думки, адаптація — це процес соціокультурної перебудови суспільства.
Етноекологія прагнерозглядати етнос, ектнокультуру, людину, її діяльність та середовище проживанняпевного етносу як єдину складну систему, що постійно розвивається. Ідеями етнокультурноїадаптації індивіда до природного та соціального середовища наскрізь пройняті і дослідженняетнопедагогів (теоретиків і практиків), котрі прагнуть виробити стратегію і тактикусучасного виховання, обов'язково використовуючи досвід попередніх поколінь щодорозв'язання цієї актуальної проблеми.
2. Існування проблемиу вітчизняній педагогіці
Сьогодні вітчизнянапедагогічна наука не має дослiджень комплексного плану, в яких би етнос, природа,культура, мова поставали саме в цiлiсному процесi взаємовпливiв i, ставлячи в центруваги Людину, бачили її в органiчнiй єдностi з нацiєю i державою в сферi не лишефiзичного свiту, а й духовного, цивiлiзацiйного, культурного.
До уваги науковціві педагогів-практиків ми пропонуємо авторську програму «Віночок», побудовануна засадах етнопедагогiки, етноекології, етнопсихологiї, етнолiнгвiстики, етнофілософії.Віночок, як один із етносимволів української спільноти, в нашому дослідженні постаєяк iсторично зумовлена i створена самим народом сукупнiсть iдеалiв, поглядiв, переконань,традицiй, звичаїв та iнших форм соцiальної практики, що спрямовані на органiзацiюжиттєдiяльностi пiдростаючих поколiнь, у процесi якої засвоюється духовна i матерiальнакультура нацiї, формується нацiональна свiдомiсть, досягається духовна єднiсть поколiнь.
Беручи до уваги, щовиразом справжньої сутностi iндивiда є виховний iдеал i прагнення до нього, тобтомета життя і шлях до неї, етика і мораль (у нашому випадку – віночок і стрічки).У запропонованій програмі вони виступають у цiлiсностi iндивiдуального i суспiльного,одиничного і загального, глобального і локального.
В сучасних умовахможливiсть виживання людської цивiлiзацiї в значнiй мiрi залежить вiд розумiння,вмiння, бажання кожного жителя планети Земля зберегти здоровим навколишнє природнесередовище. Враховуючи неспроможнiсть нашої цивiлiзацiї щодо збереження здоровогожиття на Землi, то, мабуть, доцiльно запозичити в наших пращурiв науку гармоніїлюдини і природи. Ця фiлософiя вироблялася вiками, заповнювала плоть i кров нашихпредкiв, тому й збереглася в підсвідомості представників етноспільноти, у знаках,символах, кодах. Вона являла собою чітко оформлену систему, результатом засвоєнняякої був сформований образ світу. Цілеспрямоване спотворення вітчизняної історії,філософії, культури як способу буття спільноти призвело до перекручування структурнихелементів системи, втрати значної частини складових програми формування образу світу.Сучасна екологiчна бездуховнiсть, екологiчнi злочини в певнiй мiрi також пояснюютьсятим, що основнi принципи поведiнки наших пращурiв були проiгнорованi. В той же часїх вiрування були найтiснiше пов'язанi з природою довкiлля. Людина хотiла бути зприродою в найкращих стосунках, бо розумiла, що в усьому залежить вiд неї.
Одним iз провiднихзавдань програми виховання в сучасних умовах є перехiд до нового способу життя,формування екологiчної духовностi та мислення, змiна психологiї людини. Дiтей імолодь необхідно цілеспрямовано готувати до вирішення важливих проблем довкiлля,вчити з повагою ставитись до природи, з азів формувати їх екологiчну духовнiсть.Вирішувати ефективно ці завдання зможуть лише спеціально підготовлені майстри педагогічноїгалузі, а це, в свою чергу, потребує детального аналізу змісту навчальних дисципліну вузах педагогічного спрямування.
Змiст авторської програми„Віночок” зумовлений особливостями розвитку дитини, завданнями загальнонацiональноїмоделi виховання, етнопсихологiчними особливостями населення полiського регiону,принципами побудови виховної моделi. Серцевиною змiсту є рiдна мова як феномен культури,що мiстить величезний духовний потенцiал. Материнська мова концентрує в собi культурно-iсторичнийшлях етноспільноти, є могутнiм засобом міжкультурної взаємодії, формою консолiдацiїнацiональних сил. Це самобутнiй спосiб мислення, свiтобачення. Спостерiгається прямазалежнiсть: чим глибше проникає молодь у скарбницю етнокультури як способу буттяспільноти, осмислює самобутність власного „Я”, тим більші прагнення пізнати світкультури одиниць інших спільнот, що проживають поруч, вступити з ними в діалог.
Програма складаєтьсяз десяти роздiлiв-блокiв. Назва кожного роздiлу зумовлена відповідним кольором стрiчкив українському вiночку. Ця особливiсть зумовлює i напрями виховної роботи по кожномуроздiлу. В розділахвиділено ключові слова з яскравим етнокультурним забарвленням. Вони притягують досебе інші компоненти змісту, істотно позначаються на його образній структурі, поглиблюютьзначення певних понять. Слова – образи, породжені етнокультурою, входять у системукультурних традицій, світосприймання, у позамовний світ, характеризують етносередовище,властиве даному соціуму. Вони визначають належність мовця до певної етнічної спільноти.
Наші предки говорилимовою символів. Символ – це ідея, яка відображає найглибинніші знання попередніхпоколінь. Навчитись читати і розуміти цю символіку, відтворювати її у власній творчійдіяльності – одне із завдань комплексної програми “Віночок”.
Віночок – це символсонця, якому поклонялися давні українці як найбільшому божеству (значення сонцядля українців розкрито в одному із розділів програми). У нашому дослідженні віночок– образ, ідеал людини, до якого повинен прагнути кожен, хто причетний до справивиховання підростаючих поколінь. Стрічки у віночку – шляхи досягнення поставленихзавдань.
Завдання програми«Віночок»– навчити підростаючі покоління розуміти і читати символіку етнокультури, розумітипоходження архетипів власної культури, розбудити бажання берегти першооснови власногороду; формувати цілісну особистість, державотворчо спрямовану, етнонаціонально усвідомлену,з толерантним сприйняттям полікультурного простору Поліського регіону.
«Віночок»як етнокультурна модель національного виховання сформовано під впливом етнонаціональнихта загальнонародних цінностей і зосереджує увагу на таких аспектах:
• своє – чуже (етнокультурна ідентифікація,діалог з іншими етнокультурами на основі принципів гуманізму, толерантності, взаєморозуміннята взаємовідповідальності);
• дитиноцентризм (високий ступінь орієнтації наособистість дитини; знання світу дитинства як культури в культурі, зменшення відчуженнядитини від культури, навколишнього середовища, самої себе)
• родиноцентризм (орієнтація національноговиховання на родинні, етнічні цінності, виховна спрямованість освіти; утвердженнянаціональної, культурної, мовної єдності; розуміння важливості власної держави,родини як найважливішого простору буття людини);
• регіональний компонент(зміщення акцентуіз культури наукових знань на знання про особистість, світ рідної мови, етнокультурирегіону; Рідній край як простір утвердження в дитині Людини).
Запропонована модельосвіти ставить виховання на світоглядний ґрунт національної культури й одночасноу контекст філософсько-педагогічної думки «людина – природа – мова – нація– держава — людство». Етнокультура є наскрізною основою всіх навчальних предметів,інтегративних курсів, позакласних та позашкільних заходів. Це сприяє формуваннюсвітогляду крізь призму інтересів української спільноти, її історії, розвиваєтьсяцікавість і шана до культур інших спільнот. При такому підході до виховання народне втрачає свого індивідуального обличчя і не перетворюється на пасивного споживачарезультатів діяльності іншіх народів.
Залучення етнокультурнихцінностей відіграє консолідуючу роль, сприяє освіченості молоді, розвиває інтересдо пізнання власного внутрішнього світу. Такий підхід зумовлює заново систематизуватинакопичений матеріал, перевірити його життєдіяльність, а також залучити у сферу наукового аналізу«втрачені» виховні моделі, які можуть бути основою для пошуку нової системиосвіти та нової педагогіки.
Основна форма виховногопроцесу згідно програми«Віночок» – гра. Елемент навчання непомітно для дітей вплітається педагогомв ігри, поступово зменшується частка останніх, проте не до кінця (як приклад, діловіігри у вузах).
етнокультура національне виховання
Висновки
Завдання педагогаполягає в тому, щоб допомогти дітям, навчити відчувати себе частинкою нерозривногоцілого сформованої системи: людина природа – мова –культура – космос. Підхід довивчення системи повинен бути усвідомлений, не як до розваг (хоча і це не відкидаєтьсяв сторону), а як до речей, які втілюють багатовікову мудрість народу, яку потрібноосягнути розумом, зрозуміти серцем, відчути душею.
Це повинен бути комплексвпливу самим способом життя, а не подаватись окремими предметами, розділами. Потрібностворити чіткий, системний вплив на дитину. Предметні рамки максимально розмиті.Основна роль відводиться грі і підготовці до гри. У грі поєднати дійсне і вигадане,реальне і міфічне. При такому підході важливим стає не сам результат, а процес переживань,пов'язаний з ігровими діями. Дитина виконує певну роль, передає дії і вчинки особипевного часу і простору, одержує необхідний обсяг знань, засвоює норми поведінкиі, звісно, моралі. Результат гри теж несподіваний: ситуація – уявна, а переживанняі почуття – реальні.
Віддавши перевагудобре підготовленій грі (діти не повинні помітити цього), педагог зможе довгий часпрогнозувати почуття дітей, керувати їхнім інтелектуальним та духовним розвитком.У грі кожна дитина розкривається по-своєму, а отже і в дорослому житті кожна людинастане неповторною особистістю (особистісна спрямованість виховання). Розвиток індивіданабуває особистісного зорієнтування, дитина в процесі гри саморозвивається, самовдосконалюється,шліфує власне «Я» як конкретний представник певної етноспільноти.
Список літератури
1. Романенко М.І… Освіта як об'єкт соціально-філософськогоаналізу. Науковамонографія. – Дніпропетровськ:Дніпропетровський інститут освіти, 1998.
2. Белик А.А. Культурология: Учебник длявузов /Под ред. В.И. Бахмина, Я.М. Бергера, Е.Ю. Гениевой, Г.Г. Дилигенского, В.Д.Шадрикова. – М.: Российский государственный гуманитарный университет, 1999 // http// ufalaw. narod. ru / 2 / kult / ycheb. Htm # 16 # 16.
3.Козлов В.И… Основные проблемы этническойэкологии. // Этнографическое обозрение. – 1983. — № 1.
4. Козлов В.И. Жизнеобеспечение этноса:содержание понятия и его этнологические аспекты // Этническая экология: теория ипрактика. Сборник научных работ. — М.: Наука, 1991.
5. Маркарян Э.С. Узловые проблемы теориикультурной традиции // Советская этнография/ — 1981/ — № 2.
6. Маркарян Э.С. Культурная традиция изадача дифференциации ее общих и локальных проявлений //Методологические проблемыэтнических культур. Материалы симпозиума. – Ереван: Изд-во АН Арм.ССР,1978.
7. Маркарян Э. С. Культура как способсоциальной организации. — Пущино: НЦБИ АН СССР, 1982.