Курсова робота
На тему
"Дидактичнасутність наступності в економічному вихованні учнів шкіл і студентів вищихпедагогічних закладів"
Вступ
Становлення державності незалежної України, реформуваннянаціональної економіки з орієнтацією на ринкові відносини вимагають новихпідходів до організації загальноосвітньої підготовки учнів.
Одним із першочергових завдань української педагогічноїтеорії та практики є визначення і науково-методичне забезпечення пріоритетнихнапрямків розвитку національної школи, що можливе за умови цілеспрямованоговдосконалення змісту шкільної освіти відповідно до соціально-економічних умов,які склалися в нашому суспільстві.
Проблема економічного навчання і виховання як відносносамостійний напрям, виборюючи собі певне місце в системі вже усталених нормморального, трудового, естетичного, фізичного, екологічного виховання, належитьсьогодні до числа найбільш значних. Про це свідчить міжнародна доповідь Форе начерговому засіданні римського клубу. Він закликав людство до постійновипереджаючого навчання, що націлює в майбутнє, на сприйняття нового, на пошукальтернативних рішень.
Економісти вважають, що реформи, які проводяться восвіті, є одним зі шляхів подолання економічної кризи. Вчені світу, різнідержавні та приватні організації розробляють рекомендації, що сприяютьпом’якшенню криз, які періодично відбуваються у різних країнах чи групах країн.
Колишнійдиректор Інституту планування освіти ЮНЕСКО Ф. Кумбе у книзі «Криза освітив сучасному світі» подав шість основних цілей стратегії, покликаної подолатикризу в освіті:
модернізація системи управління;
оновлення складу викладачів; удосконалення методів викладання;
збільшення асигнувань на потреби освіти;
зростаюче значення позашкільної освіти;
міжнародне співробітництво.
Запровадження в Україні неперервноїекономічної освіти шляхом вивчення економіки як базової дисципліни іособливостей її дидактичного забезпечення сприятиме формуванню сучасногоекономічного мислення – необхідної умови розв’язання цих глобальних проблем. Цінові положення, висунуті у Національній доктрині розвитку освіти пронеперервність її, в тому числі економічної, в усі вікові періоди розвиткулюдини ставлять перед теорією нові завдання. Розв’язання їх – складна іводночас важлива справа. По-перше, потрібно виділити нові аспекти взаємовпливуі визначити зміст понять та рівень понятійного апарату в кожній віковій групішкільного, позашкільного і вузівського навчання; позашкільного здобуванняспеціальності. По-друге, необхідно виділити та узгодити існуючі принципизагальної педагогіки навчання і виховання із загальноекономічними принципамирозвитку суспільства, враховуючи зміни, які відбуваються в ньому. Це потребуєпевних зусиль, творчого підходу, перегляду теоретичних завдань у формуванніекономічної грамотності, проведення принципово нових досліджень.
1.Наступність як педагогічне явище
З огляду на вищесказане, важлива роль належитьпроблемі наступності, яку в широкому аспекті визначають як зв’язок між різнимиетапами або ступенями розвитку. Його сутність полягає у збереженні тих чи іншихелементів цілого або окремих сторін його організації при переході від одногоетапу до іншого і взагалі при будь-яких якісних змінах. Наступність – одна знайважливіших сторін діалектичного заперечення закону.Діалектика розглядаєїї, виходячи з тлумачення розвитку як спіралевидного висхідного руху, кожнавища форма якого, ґрунтуючись на нижчих, не скасовує їх, а включає в себе. Всуспільному розвитку наступність форм матеріального виробництва визначаєнаступність різних форм духовного життя, які, проте, підлягають і своїмвнутрішнім законам розвитку, безпосередньо залежачи від нагромадженого попереднімипоколіннями матеріалу. Наукове розуміння наступності має особливе значення дляаналізу закономірностей розвитку духовної культури, для боротьби як знекритичним ставленням до досягнень минулого, так і з нігілістичнимзапереченням культурної спадщини».
У педагогічному функціональному варіантівона тлумачиться як «послідовність і системність у розміщенні навчальногоматеріалу, зв'язок і узгодженість ступенів та етапів навчально-виховногопроцесу. Здійснюється при переході від одного уроку до наступного (тобто всистемі уроків), від одного року навчання до наступного. Досягнення наступностів шкільній практиці забезпечується методично і психологічно обґрунтованоюпобудовою програм, підручників, дотриманням послідовності руху від простого доскладнішого в навчанні та організації самостійної роботи учнів і взагалі, всієюсистемою методичних засобів».
В Україні, на жаль, ідеї неперервноїосвіти ще не дістали дійового практичного втілення. У зв’язку з тим, щонеперервна освіта є фундаментом для здійснення принципу наступності, короткозупинимось на її концептуальних основах.
У матеріалах Міжнародної конференції зпитання освіти (43-я сесія в Женеві, 1992 р.) вказується, що головна місіянеперервної освіти полягає в тому, щоб сприяти підготовці чоловіків і жінокздатних:
знайти своє місце в житті з тим, щоб об'єднуватися;
до самовираження з тим, щоб спілкуватися;
здобувати знання і творити з тим, щоб самовдосконалюватись;
розуміти світ з тим, щоб краще адаптуватися в ньому;
зустрічатися задля того, щоб більше поділятися між собою;
займати активну життєву позицію задля того, щоб будувати кращийсвіт.
Філософська думка про неперервність освітив сучасності більше схиляється до розроблення діяльнісної складової, в якій, зодного боку, розглядає діяльність як спосіб включення особистості в суспільнежиття, з другого боку, трактує її як спосіб самореалізації особистості.
«Ідеянеперервної освіти, – говорить І.З Язюн, – пов’язана з переходом освітньоїтеорії та практики від парадигми викладання до парадигми самоосвіти. Це означаєїї перехід у засіб творчого зростання особистості, конструктивного подоланняситуацій соціальної і професійної життєвої кризи….Неперервна освіта в їїрозгорнутому розумінні не обмежується часом, термінами, простором, місцемучіння, методами учіння; вона об’єднує всю діяльність і ресурси у сфері освітита спрямована на досягнення гармонійного розвитку природного потенціалу особи іпрогресу у перетворенні суспільства…».
Різні аспекти наповнюють ідею неперервноїосвіти певним змістом. У національно-педагогічному аспекті ідея неперервностіосмислюється так:
1. Завжди врозвитку національної освіти має місце духовність, широке вивчення іноземнихмов задля того, щоб молодь могла, якщо має до цього хист, навчатися і вдома, іза кордоном, реалізуючи ідею самовдосконалення.
2. Процеси модернізації і перебудови системи вищої педагогічноїосвіти в період ліберального централізму (1984–1988 рр.) створили визначенутеорією і практикою основу для її перебудови та оновлення на етапі становленняУкраїнської державності.
3. Самовіддана робота українців у діаспоріутверджувала любов до рідної України, возвеличувала свій народ, не втрачаласвого кореня, опікувалася збереженням української мови в діаспорах.
4.Національна ідея самозбереження етносу, української державності, яка шануєтьсяу самостійному вільному розвитку, розквіті та примноженні національнихелементів культури і побуту, невіддільна від соціально-економічних інтересівнароду. Добробут має забезпечити реалізацію національної ідеї українськоїдержавності.
5.Вибір Україною ідеї індивідуалізації вивчення досвіду країн світу дозволитьмодернізувати і виробити прийнятні для неї орієнтації розвитку неперервноїосвіти.
Низка науковців (В. Бондар, В. Лутай,В. Маслов, Н. Ничкало) обстоюють думку щодо розвитку неперервноїосвіти в Україні задля:
утвердження необхідності перебудовинавчально-виховного процесу з пасивного споживача знань, умінь, навичок об’єктавпливу – на активного шукача істини, її осмислення та впровадження у своїйдіяльності;
висування івивченнядії між об'єктом управління і суб'єктом самоуправління законів: необхідноїрізноманітності (зв'язок між кількістю різноманітностей об'єкта управління) ікількістю різноманітностей органу управління, закону екстремальності(відображеннязалежності між компонентами педагогічної системи ірезультатом процесу управління);
закону зворотного зв'язку (сутність взаємодії між компонентамисистеми); неперервність навчання як закономірність виходить на той рівень, колистає процесом цілеспрямованої передачі соціального досвіду на всіх рівняхжиттєдіяльності особистості. Закономірність неперервності у навчанніфундаментальна, бо дає напрям у сфері навчання, виховання і діяльності.
Прицьому спостерігаються три взаємозумовлені основні напрямки досліджень: засуб’єктом навчання (життєдіяльність особистості), об’єктом іцілеспрямованою передачею (і середовищем) соціального досвіду. Ігнорування або,принаймні, недооцінка якогось із них порушує зміст неперервності і припиняє її.Відновлення ж навчання після довгої перерви надає знанням уривчастогохарактеру, значно знижує ефективність навчання як у загальній грамотності, такі в специфічних її параметрах, у тому числі й економічному.
У своєму дослідженні ми насампередвиходили з того, що неперервна економічна освіта є органічною складовою єдиноїсистеми неперервної освіти, яка склалася в нашій країні, і водночас містить усобі низку якостей більш загальної системи. Водночас їй притаманна предметнаспецифіка, індивідуальні характеристики, зумовлені цільовою спрямованістю,змістом, методикою й технологією функціонування всіх компонентів даної системи.
Центральнуідею неперервної економічної освіти ми розуміємо як постійний розвиток людини –суб’єкта діяльності – протягом всього її життя, освоєння нею нових економічнихумов, взаємозалежності її доходу і рівня здобутої освіти.
Розробляючиконцептуальні основи неперервної економічної освіти, ми виходили з такихметодологічних положень:
відбувається перехід відмонополії державної власності до багатоукладних форм власності та диференціаціїорганізаційних підходів до ведення підприємницької діяльності;
характерною прикметою сучасного етапу соціально-економічного життястав перехід від командно-адміністративної системи керівництва до економічнихметодів управління, від виконання доведених з вищих щаблів управлінськоїієрархії планів та наказів до раціонального пошуку ефективних рішень, щоспирається на критерії прибутковості, менеджменту та маркетингу;
економічна освіта покликана стати необхідним атрибутом будь-якоїдоцільної діяльності, передумовою успішної роботи практично у всіх сферах тагалузях господарства, невід’ємною складовою частиною культурного виглядусучасної людини. Підсилюється її ціннісно-орієнтаційне значення, збільшуєтьсязначення морального виховання;
збільшується потреба суспільства у радикальній перебудовідіяльності освітніх закладів, у поновленні та збагаченні матеріальної основиекономічної освіти, спрямованої на формування нового економічного мислення,економічної культури, розвиток заповзятості, ініціативи, вміння прийматинестандартні рішення у різноманітних ситуаціях економічної діяльності.
Необхіднозважити на зв’язок професійного самовизначення учнів з економічними стимуламитрудової діяльності, мотиваційними чинниками професійного становлення таутвердження особистості, проблемами зайнятості населення та їх впливом на пошуккожним індивідом свого місця на ринку праці.
Важливою умовою сучасного етапуекономічної освіти стає розв’язання двоєдиного завдання: з одного боку, наданнямолоді та працівниками закладів освіти соціально-економічних гарантій напочатку їх професійного утвердження, з іншого – зменшення юнацькогоінфантилізму та патерналізму з боку держави.
Передбачається, що навчально-виховнийпроцес в освітніх закладах, зорієнтований на формування економічно свідомоїлюдини, допоможе сформувати такі якості і уміння: розвинуте економічнемислення, почуття власника, реального господаря; уміння прогнозувати економічнінаслідки своїх рішень, своєї діяльності; економічно обґрунтоване ставлення допраці та її результатів; ототожнення себе із статусом платника податку, якийнаділений не лише обов’язком перераховувати платежі до бюджету, але й має правознати, як саме витрачаються і куди спрямовуються сплачені ним податки;прагнення до нарощування трудових доходів, до поліпшення умов життя; орієнтаціяна раціоналізацію праці та підвищення її економічної ефективності; готовністьбрати участь у різноманітних формах економічної діяльності, пов’язаних зринковою економікою, в управлінні виробництвом; перевага морального вибору вситуаціях, пов’язаних з економічною діяльністю; вміння долати економічнітруднощі та кризові ситуації; здатність ефективно використовувати діючиймеханізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів; потребав особистісному самовдосконаленні та оновленні економічних знань.
Докоріннізміни в сфері економічної освіти учнівської молоді повинні відбуватисянасамперед у самій ідеології економічного навчання та виховання.Абстрактно-гуманістичні декларації мають бути замінені новими – теоретичними іводночас апробованими практикою положеннями, насамперед, діяльнісним підходом,який враховує економічну доцільність праці як для конкретної особи, так і длясуспільства в цілому. Економічна освіта покликана підняти ефективність трудовоїдіяльності випускників освітніх закладів як в умовах великомасштабного, так ііндивідуального промислового та сільськогосподарського виробництва і сферипослуг.
Виходячиз цілісного підходу до розробки системи неперервної освіти, не вважаємо задоцільне давати жорсткий перелік змісту, форм та методів реалізації цихположень включно з державним освітнім стандартом, натомість орієнтуємопедагогічні колективи загальноосвітніх та вищих освітянських закладів натворчий підхід та варіативність тих чи інших рішень.
Отже,розглянувши окремі аспекти неперервності економічної освіти учнівської молоді,ми можемо зробити декілька висновків:
неперервність за формою – це спосіб залишатися на рівні соціальнихумов і вимог суспільства:
як принцип, неперервність проявляється у вигляді основи доудосконалення змісту навчання і освіти; виявляє сутність необхідних корективпри змінах, що постійно відбуваються в суспільстві, нарешті, стимулює розвитокособистості;
за структурою неперервність існуючої системи навчання є черговимщаблем у розвитку цієї системи і її вдосконалення;
за змістом неперервність виступає у вигляді дидактичної системизнань, умінь, навичок, створення відношень;
у процесуальному аспекті «неперервність як процес систематичного накопиченняі поновлення економічних знань, формування економічного мислення, їхперманентної актуалізації згідно з новими змістовими та інституційними вимогамиекономічного середовища всередині країни та на глобальному ринку, вихованняініціативності, підприємливості, відповідальності за власну економічнуповедінку, раціонального прийняття рішень з метою досягнення оптимальногорезультату з максимальним застосуванням інтелектуального потенціалу індивіда таоптимальними затратами наявних ресурсів», стала основою для визначеннядидактичних умов економічного виховання в функціональній системі «школа – ВНЗ».
Наступність в освіті є основною умовоювсебічного розвитку особистості, засобом реалізації здібностей, а такожудосконалення раніше здобутих знань, умінь і навичок.
Формування установки на наступність –процес тривалий. Йому передують розвинута потреба в здобутті і поглибленнізнань, почуття задоволення від учіння, формування пізнавальної активності.Знання, стаючи соціально значимими, впливають на розвиток таких важливих рисособистості, як соціальна активність та соціальна зрілість.
«Термін «наступність» такі науки, якфілософія, психологія, педагогіка трактують дещо по-різному (Б. Ананьєв, А. Алексюк,В. Бондар, З.Єгорова, Н. Кузьміна, Н.Нікандров, В. Паламарчук та ін.).З філософського боку наступність – це зв’язок між різними етапами або ступенямирозвитку, сутність якого полягає у збереженні тих чи інших елементів цілого абоокремих сторін його організації при переході від одного етапу до іншого, івзагалі, при будь-яких якісних змінах. Як уже йшлося вище, діалектика розглядаєнаступність, виходячи з тлумачення розвитку як спіралевидного висхідного руху,кожна вища форма якого, ґрунтуючись на нижчих, не скасовує їх, а включає всебе. У суспільному розвитку наступність форм матеріального виробництвавизначає наступність різних форм духовного життя, які, проте, підлягають ісвоїм внутрішнім законам розвитку, безпосередньо залежачи від нагромадженогопопередніми поколіннями матеріалу.
Наукове розуміння наступності має особливезначення для аналізу закономірностей розвитку духовної культури, для боротьбияк з некритичним ставленням до досягнень минулого, так і з запереченнямкультурної спадщини.
Уперше педагогічний принцип наступностібув проголошений в кінці 1918 року в документі «Основні принципи єдиноїтрудової школи», у написанні якого брали участь Н. Крупська, А. Луначарський.«Вся система нормальних шкіл від дитячого садка до університету, –підкреслюється в документі, – являє собою єдину школу».
Якість підготовки спеціалістів у ВНЗзалежить від навчання в середній школі, а вищий навчальний заклад, у своючергу, здійснює великий вплив на розвиток середньої школи. Дійсність принципунаступності визначається структурою системи народної освіти. Під наступністю розуміють«об’єктивно необхідний зв’язок між новим і старим в процесі розвитку тогопрогресивного, раціонального, що було досягнуте на минулих ступенях, без чогоне можливий рух уперед». Наступність як соціальне явище означає зв'язок міжрізними етапами розвитку суспільства, його культури, науки і школи. Сутністьнаступності полягає в тому, що при зміні цілого як системи, зберігаються окремійого компоненти і способи організації. Без наступності неможливий рух уперед вусіх сферах людської діяльності, бо нове не виникає на пустому місці. Йогоосновою є досягнуте на попередніх етапах. Наступність передбачає зв'язокминулого, теперішнього і майбутнього, що дозволяє поєднувати нові формиорганізації і способи діяльності зі старими, замінювати їх більш досконалими,знаходити нові методи. Як педагогічний принцип, наступність визначає тіснийзв'язок деяких компонентів, змісту, форм, методів навчання на різних йогоетапах та ступенях. Наступність дає осмислення вивченого матеріалу на вищомурівні, закріплює вивчені знання новими, розкриває нові зв’язки, завдяки чомузбільшується якість засвоєних знань, умінь і навичок. Говорячи про наступністьміж середньою і вищою школою, треба мати на увазі той фундамент знань, умінь інавичок, культуру інтелектуальної праці, які формує середня школа і з чимвипускники приходять до ВНЗ. Наступність передбачає готовність випускниківшколи до навчання у ВНЗ, здатність до систематичної розумової праці, щовизначається інтелектуальним розвитком, засвоєнням методів самоосвіти. Інший бікнаступності – науково-матеріалістичний світогляд, вольова і моральна стійкість,комунікативність, навички самостійного життя.
ВНЗ, де проходить духовне і науковеформування студентів, продовжує роботу з розвитку і збагачення того, щозакладено середньою школою. Найбільш ефективна наступність, якщо між вищимнавчальним закладом і середньою школою здійснюються прямі зв'язки. Встановленнянаступності між середньою і вищою школою допомагає ліквідувати деякі прогалиниміжними, у всякому разі, значно їх послабити. Ці прогалини проявляютьсяв змісті освіти і структурі навчального процесу.
Визначення наступності показують, що вонивідрізняються один від одного залежно від того, про яку з них йде мова: вумовах одного й того ж навчального закладу, напрямку виховного процесу.Наведемо визначення наступності стосовно середньої школи:»… поняттянаступності включає у якості її суттєвих ознак таку послідовністьнавчально-виховної роботи, де у кожному наступному кроці продовжуєтьсязакріплення, розширення, ускладнення та поглиблення таких знань, умінь інавичок, які складали зміст навчальної діяльності на попередньому етапі».Подібні ідеї розвиваються у працях, присвячених різним напрямкам виховногопроцесу. «Принцип наступності, – як пише І. Прокоп’єв, – означаєлогічно підготовлений, природний перехід у розвитку діяльності вихованців відодного етапу до іншого».
Дані про наступність навчально-виховногопроцесу в одному й тому ж навчальному закладі можуть використовуватися назіткненні різних навчальних закладів з урахуванням об'єктивних різниць. Цяспецифіка повинна знайти своє відображення і у визначенні сутності наступностіза умови суперечності взаємодії систем навчально-виховного процесу в різнихнавчальних закладах. Тому особливої уваги заслуговують зусилля авторів, спрямованіна вирішення цього завдання.
Наведемохарактерні визначення такого роду наступності:
«Наступність – цезагально педагогічний принцип, який за ставленням до навчання потребуєпостійного забезпечення, нерозривного зв’язку між окремими сторонами, частинами,етапами і ступенями навчання і всередині їх; розширення та поглиблення знань,отриманих на попередніх етапах навчання, перетворення окремих уявлень і понятьу чітку систему знань, умінь і навичок; поступово – висхідного розгортанняусього навчального процесу відповідно до змісту, форм і методів роботи приобов'язковому врахуванні якісних змін, які відбуваються в особистості учнів істудентів».
Більшспецифічне визначення наступності таке: «Сутність наступності, яка виражаєважливу сторону закону заперечення, стосовно системи виховання взагальноосвітніх і вищих школах, складається із збереження тих або тих форм іметодів виховання при переході з одного навчально-виховного рівня до іншого,більш високого – від загальноосвітньої школи до вищої школи. Наступність уданому випадку полягає не лише у збереженні й перенесенні форм і методіввиховної діяльності, яка притаманна «середній школі і вищій школі», і навпаки,не в ідентифікації їх, а у встановленні різниці у їх модифікації, а також упояві якісно нових, на базі відмирання старих тощо».Термін «наступність»,як уже підкреслювалося, охоплює дуже широкий соціальний діапазон. Наступністьвластива будь-якому раціонально організованому процесові соціальної практики внашому суспільстві, бо вона припускає «…той необхідний елемент зв’язкуминулого, теперішнього та майбутнього в процесі вироблення організаційних форм,котрі дозволяють діалектично поєднувати старе з новим, здійснювати замінуоднієї форми іншою, більш досконалою, знаходити нові форми та створюватипередумови для їх успішного розвитку».Принцип наступностітісно пов’язаний з принципами науковості, систематичності, послідовності,обґрунтованості, міцності, доступності та ін., але, звичайно, не зводиться доних і зберігає свій особливий зміст. Діалектика зв’язку наступності з іншимипринципами навчання та виховання виявляється, зокрема, в тому, що технологіянаступності є умовою та механізмом реалізації інших принципівнавчально-виховного процесу, які, в свою чергу, виступають у ролі зумовленихчинників здійснення наступності.
У цьому зв’язку можна спробуватипроаналізувати взаємозв’язок, а також різницю між принципом наступності тасуміжними принципами дидактики і виховного процесу в цілому. Таке намаганняреалізовано у дослідженні І. Прокоп’єва. Він вважає, що універсальний,фундаментальний взаємозв’язок між принципом наступності та іншими принципамидидактики пояснюється тим, що «наступність як один із специфічних законівсуспільної свідомості є також і загально педагогічним законом».
У зв’язку з цим суб’єктивне становленняособистості на кожній стадії процесу наступності може бути розглянуте за фазамичотирикомпонентної послідовності, де кожна фаза є в своїй сутності процесомформування внутрішньої позиції особистості старшокласника, абітурієнта, студента.
Для школи (старші класи):
об’єктна фаза – їй маєвідповідати внутрішня позиція активного опанування нових умов навчання, новихпедагогічних установок і вимог, різних видів діяльності, функційстаршокласника, різноманітної інформації у зв’язку з майбутнім життєвим тапрофесійним самовизначенням (фаза виникнення);
суб’єктно-функціональнафаза – їй має відповідати внутрішня позиція суб’єктивної реалізації функційстаршокласника, сформованих школою установок у процесі навчання, суспільноїдіяльності, профорієнтації. Реалізація таких функцій і установок в діяльності –важливий шлях громадянського становлення особистості старшокласника (фазастановлення);
суб’єктна фаза – їй маєвідповідати внутрішня позиція свідомої активної участі у навчально-виховномупроцесі, співробітництва з педагогами у його удосконаленні, самовиховання відповіднодо соціальних вимог випускника школи і задач його життєвого, професійногосамовизначення. Тепер старшокласник стає суб’єктом навчально-виховного процесув прямому значенні цього слова. Суб’єктна поведінка припускає зрілістьвнутрішньої позиції особистості в динаміці відповідного процесу (фазазрілості);
фаза перетворення –старшокласник переходить в іншу соціальну ситуацію свого розвитку (стаєабітурієнтом), чому має відповідати активна реалізація утвореної внутрішньоїпозиції в нових життєвих умовах та її корекція відповідно до вимог нових умов.Це дозволяє особистості зберігати психологічну стійкість у новій ситуації,діяти спрямовано і послідовно відповідно до утворених установок.Для абітурієнта: об’єктна фаза – припадає на старшікласи середньої школи з відповідними ознаками розвитку внутрішньої позиції,охарактеризованими вище. Контингент абітурієнтів формується в основному з трьоххарактерних груп старшокласників: «різнобічні», «інтелектуали-теоретики», «практики».Ця обставина виявляє основну спрямованість виховної роботи з різними групамипотенційних абітурієнтів; суб’єктно-функціональна фаза –характеризується продовженням активного ознайомлення з обраним ВНЗ, засвоєннямправ, обов’язків, функцій абітурієнта, інтенсивної підготовки до вступнихіспитів і співбесіди у приймальній комісії. Мобілізація інтелектуальних,фізичних, психічних ресурсів у стресовій ситуації конкурсних іспитів сприяєвихованню таких рис особистості, як самостійність, відповідальність,самовладання, уміння «зібратися» і проявити себе; суб’єктна фаза – абітурієнтвідстоює своє право стати студентом, проявити в ході співбесіди і на вступнихекзаменах свою підготовку, інтелектуально-професійний кругозір, захопленістьобраною професією. У цій ситуації за зовнішньою схожістю поведінки і тяжінняабітурієнтів приховуються різні типологічні установки, охарактеризовані вище вобразі старшокласників; фаза перетворення – абітурієнтстає студентом, вступаючи в нову соціальну ситуацію розвитку (інші варіанти митут не розглядаємо).Для ВНЗ: об’єктна фаза – їй має відповідативнутрішня позиція активного засвоєння нових умов навчання, різних видівдіяльності, установок навчально-виховного процесу, функцій нової соціальноїролі, залучення до професії. Безумовно, у студента складається своє ставленнядо цієї вузівської новизни (фаза виникнення); суб’єктно-функціональна фаза – їймає відповідати внутрішня позиція суб’єктної реалізації функції студента упроцесах адаптації до ВНЗ, самодіяння, залучення до професії. Реалізація такихфункцій і установок у діяльності студента – важливий шлях становленняособистості майбутнього фахівця (фаза становлення); суб’єктна фаза – їй маєвідповідати внутрішня позиція свідомої співучасті в навчально-виховномупроцесі, в його удосконаленні, у пред’явленні вимог до товаришів, до себе,згідно із соціальними вимогами до студента як майбутнього фахівця (фазазрілості); фаза перетворення – у випускниказавершується адаптація до професії у ВНЗ і починається професійна адаптація вумовах виробництва, самостійної діяльності, де йому належить оволодітифункціями і майстерністю фахівця, досягти професійної зрілості.
Отже, тій чи іншій стадії становленняособистості повинна відповідати певна внутрішня позиція. Однак поняття «повиннавідповідати» несе характер педагогічної задачі. Постає питання, як будуватинавчально-виховний процес у середній і вищій школі, щоб поняття «повиннавідповідати» втілювалось у технологію роботи із старшокласниками,абітурієнтами, студентами в спадковій послідовності.
Саме в «секретах» педагогічноїструктуризації навчально-виховного процесу, його змістового і дидактичногозабезпечення, основне професійно-визначальне навантаження здійснює методологічнийпринцип наступності, який враховує багатоманітність та неповторність ситуацій,множину чинників, що впливають на результат, роблять їх законами-тенденціями,законами, які прокладають собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень,неповторних варіантів. Ці закони проявляють себе в безлічі випадків, уконкретних же випадках їх прояв варіантний, а точність – відносна. Закони тапринципи, що їх виражають, не спрацьовують автоматично. Кожного разу необхіднийаналіз особливостей навчальної операції та наступний мислительний синтез,порівняння законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації, знаявністю певних умов.
Наступність – один із закономірних шляхівподолання суперечностей навчально-виховного процесу, яка допомагає учнямсправитися з труднощами. М. Данилов зауважував: «Рушійною силоюнавчального процесу є протиріччя між висунутим ходом навчання, практичнимизадачами і, реальним рівнем знань, умінь та розумового розвитку учнів».Вивчення шкільної та вузівської практики показує, що виділені суперечностіособливо ефективно виявляють себе як рушійні сили навчального процесу за умовиїх планомірного вирішення.
Принцип наступності важливий дляздійснення логіки і процесу навчання та виховання у їх взаємозв’язках.Навчально-виховний процес є, як відомо, неперервним досягненням послідовногоряду логічно-необхідних цілей. Взаємозалежність логічного і практичногоздійснено на основі послідовності, бо вона є найважливішою умовою і першого, ідругого.
Ось тому ми проаналізували фонд робітсередньої школи, де наступність навчально-виховного процесу виступає однією знайважливіших традиційних проблем теорії та практики.
Ми поділяємо думку Г. Щукіної про те, щоістинна система неможлива без встановлення наступності і міжпредметнихзв’язків, бо різні функції дидактичного принципу наступності внавчально-виховному процесі зумовлені багатозначністю поняття. Оскільки зв'язокнаступного з попереднім носить у навчально-виховному процесі необхідний ізагальний характер, наступність виступає його закономірністю. Вона дає основудля кваліфікованого здійснення такого зв'язку, будучи її умовою, виступаєзасобом тощо.
У цьому контексті у посібниках мають місцерізні тлумачення сутності і функцій наступності:
вона є правилом навчання, яке забезпечує реалізацію у першу чергутаких принципів, як науковість, систематичність, послідовність, доступність.Наступність зв’язків – одна з найголовніших умов реалізації цих принципів;
встановлює зв'язки між новими і попередніми знаннями як елементамицілісної системи;
встановлює зв’язки між знаннями, повідомленими на одному уроці і врізних темах курсу, між матеріалом різних предметів;
показує, що на черговому етапі навчання не слід затримувати учнівна конструктивно-встановленому старому в процесі наступності роботи над новим матеріалом;
робить послідовним зв’язок у роботі окремих класів і шкільнихступенів шляхом використання таких засобів, як узгодження програм тапідручників, повторення матеріалу, проведення повторно-узагальнюючих занять,відвідування занять у попередньому класі тощо;
забезпечує послідовність переходу класу від одних педагогів доінших: учителям молодших класів треба знати програму наступних класів імайбутні вимоги до учнів; педагогам старших класів – рівень підготовки їхнового контингенту (для цього треба вивчити його раніше, допомагаючи кращій підготовцідо наступного класу).
На жаль, як переконує аналіз, у посібникахвітчизняних вчених (В. Галузинський, Б. Євтух, Н. Мойсеюк, М. Фіцула,А. Алексюк, В. Галузяк і М. Сметанський, Н. Корольова та ін.)принцип наступності розглядається в аспекті принципу систематичності тапослідовності. Наші дослідження в контексті системи «загальноосвітня школа –ВНЗ» доводять, що названий принцип не в змозі забезпечити змістовність, форми,методи і засоби взаємозв’язку цих двох структурних освітніх ланок уекономічному вихованні учнівської молоді. Як ми підкреслювали вище, технологіянаступності є умовою та механізмом реалізації інших принципівнавчально-виховного процесу. Таким чином, принцип наступності для педагогів виступаєу вигляді логіки розвитку навчально-виховного процесу від школи до ВНЗ,послідовного вивчення та розвитку особистості, кваліфікованого подоланнясуперечностей у системах педагогічних процесів вищої і середньої школи якрушійних сил цих процесів.
2.Взаємозумовленість дидактичного принципу наступності
Процес наступності вищої і середньої школимає формувати, в першу чергу, послідовність оволодіння знаннями як важливуумову логічно-системного мислення, а у широкому розумінні – риси характерумислячого працівника
/>
Мал. 1. Соціально-економічні чинникинаступності
Для характеристики основного змісту наступностівищої та середньої школи суттєвим є внесення у шкільну практику тих елементіввузівського навчання, що збагачують і вдосконалюють можливості середньої школиу підготовці її вихованців до «соціальної діяльності», а також організаціїнавчання і виховання студентів у ВНЗ на основі конструктивного запереченняшкільної системи.
У цьому плані зростає роль соціально-економічнихчинників (див. мал. 1.). Вони сприяють формуванню таких якостей школярів, яквисокоморальне ставлення до навчання і вибору професії, уміння усвідомлюватисвої обов’язки перед суспільством, інтерес до всебічного розвитку особистості,поглиблення пізнавальних інтересів та інтелектуальних потреб, допомагаютьуспішному послідовному становленню студента.
У широкому плані процес наступності «вписаний»у динаміку вузівського педагогічного процесу, який повинен розглядатися таорганізовуватися раціонально і вивчатися як керована, динамічна система. Щобтакий підхід отримав тверду основу, необхідно аналогічно розглядати й етапнаступності вищої і середньої школи. Процес наступності є керованим, створюєсистемну основу для наступної динаміки навчально-виховного процесу від курсу докурсу.
Інша взаємодіюча сторона проблеми –середня школа. Основою наступності в ній з самого початку є розвиток уміннявчитися, доповненого розумінням завдань освіти й виховання. Бажання розширитисвої знання активізуються саме в процесі навчання і застосування їх напрактиці, що також розвиває здатність до самонавчання.
Шкільний етап наступності – один знайвідповідальніших. Саме тут в учнів мають бути сформовані потреба в знаннях,бажання й уміння їх самостійно поповнювати і використовувати як дієвий засібтворчої діяльності. А це вимагає істотного перегляду пріоритетів у формуваннізмісту шкільної освіти та в організації дидактичного процесу.
Нинішній етап розбудови середньоїзагальноосвітньої школи є особливо відповідальним. Вона стає 12-річною. Старшаїї ланка набуває профільної спрямованості. Зазнає трансформації зміст освіти,переглядаються підходи до організації шкільного навчання, зокрема економічного.
В. Положій, зокрема, висловлює думку проте, що загальноосвітня школа може забезпечити неперервну економічну підготовкуі удосконалити економічну освіту підростаючих поколінь при розв’язанні двохнайважливіших проблем: першої – підручник з будь-якої навчальної дисципліни маєготуватись у співпраці з економістами, обов’язково повинен враховуватиекономічний аспект предмету навчання, включати екологічну спрямованість якскладову економічної культури, щоб учень міг відчувати себе часткою реальноіснуючої економічної і екологічної системи; друга проблема – економічнапідготовка вчителя, яка полягає в тому, що студент педагогічного вищогонавчального закладу не лише має знати основи економічної теорії, але, що більш важливо,вміти робити елементарні розрахунки в межах навчального предмету за своєюспеціальністю. Що ж стосується другої проблеми, то її ми розглядаємо яквирішальний чинник реалізаційних основ наступності між загальноосвітньою школоюта ВНЗ. Дані констатуючого експерименту засвідчили низький рівень економічноїпідготовки як вчителів-практиків, так і майбутніх наставників молоді. Сталосяце через те, що дослідження процесу економічного виховання школяра і студентане проводиться разом, не вироблена його цілісна система, а відтак підходи,вимоги і процесуальне забезпечення різні. На жаль, вчителі загальноосвітньоїшколи не завжди можуть відповісти на поставлені питання, бо не володіютьінформацією про вплив різних форм, методів і змісту конкретних економічних знаньна певні вікові категорії дітей та молоді в межах не лише навчальних закладів,але й у масштабі регіонів і всієї країни. Це ж характерне і для викладачіввищих педагогічних закладів, що, в свою чергу, «гальмує» дидактичну реалізаціюнаступності, її змістову і процесуальну сутність.
Зупинимось на цьому аспекті детальніше.Наступність у системі освіти відображає соціальну природу наступності поколіньу конкретних історичних умовах розвитку суспільства і віддзеркалює освітнюполітику держави. Це дає ґрунт для розгляду значення аналізованої проблеми зшироких соціальних позицій, особливо сучасного економічного розвитку, якийнеможливий без нових економічних механізмів, нового економічного мислення, якеми розуміємо як націленість на ініціативу та підприємливість, на пошук шляхів,що ведуть до більшого ефекту при найменших витратах, на підвищеннявідповідальності кожного за доручену йому справу. В динамізмі як виробничихсил, так і виробничих відносин формування нового типу економічного мисленняперетворюється в перманентний, довгостроковий процес усе більш глибокогопізнання і найбільш ефективного використання законів економічного життя, аекономічна освіта і виховання як засіб формування економічного мисленнявиступає загальним і неперервним життєвим навчанням, як системою неперервноїосвіти працівників. Система економічної освіти і виховання, крім традиційнихзагальноосвітніх рівнів (дошкільне виховання, середня школа, ПТУ, технікуми,ВНЗ і ін.), а також різних форм підвищення кваліфікації і системи економічноговиховання, включає два важливі моменти:
1) економічну самоосвіту та самовиховання;
2) економічну освіту і виховання увиробничому процесі (виробнича педагогіка і освіта, що постійно тацілеспрямовано проводяться організаторами виробництва за місцем роботи).
З останнього випливає важливий висновокпро неординарну роль організаторів виробництва у формуванні нового економічногомислення, роль, яку спеціалісти здатні зіграти за єдиної умови – якщо вони доцього підготовлені. У свою чергу ця умова витримується, якщо:
а) на це націлена економічна підготовка уВНЗ;
б) якщо цьому завданню ВНЗ відповідаютьрівень і зміст економічної освіти і виховання в школі. Таким чином, наступністьекономічної освіти і виховання у середній і вищій школі – це вирішальнийчинник, що забезпечує успіх всієї справи.
3. Економічні засадинаступності
При визначенні змісту наступностісередньої і вищої школи з точки зору економічної освіти і виховання необхідновиходити з того, що кожен з освітніх рівнів виконує лише притаманні йомуфункції. Причому для середньої школи функція забезпечення економічної бази длявищої освіти не є головною, оскільки у теперішній час лише п’ята частинавипускників шкіл приймаються на денне відділення ВНЗ, а інші – вступають дотехнікумів і ПТУ (65%), або працюють (15%). Економіко-освітні та виховніфункції ВНЗ також неоднозначні, що, перш за все, залежить від його профілю:педагогічний ВНЗ, університет зобов’язані забезпечити студента методикоюекономічної освіти і виховання у середніх, середньо-спеціальних і вищихнавчальних закладах; технічні – дати методику економічної виробничоїпедагогіки.
При всій різноманітності принципнаступності вимагає знайти серед функціональних завдань загальні риси івідповідно до цього побудувати загальну систему економічної освіти та вихованняз підсистемами (включаючи середню і вищу школу), кожна з яких є відносновідокремленою системою.
Таким чином, наступність середньої і вищоїшколи з точки зору економічної освіти і виховання означає:
Поєднання функціональних економічнихзавдань кожного рівня. Загальноосвітня школа зобов’язана підготувати випускникадо активної участі в економічному житті, прищепити йому навички економічногомислення, а вища школа – розвинути ці навички, поглиблювати знання економічнихзакономірностей, навчати майбутнього спеціаліста (з врахуванням сфериприкладання його праці) прийомам і методам економічної освіти і виховання. Цезагальна лінія, що об’єднує два рівні.
Систематизація змісту, форм і методівекономічної освіти та виховання кожного рівня з урахуванням взаємозв’язку їхфункціональних завдань.
Детальніше зупинимось на останньому ірозглянемо, як у сучасних умовах теоретично і практично вирішується проблемасистематизації економічної підготовки у школі та ВНЗ. Система необхідна всюди,де процес носить цілеспрямований характер, а в педагогіці в цілому і векономічній освіті та вихованні, зокрема, від систематизації залежитьрезультативність усіх зусиль.
Доведено, що філософське поняття «неперервність»тісно пов’язане з філософським поняттям «система», «системний аналіз».Останнім, як свідчить аналіз, притаманний більшою міроюдинамічно-функціональний підхід: процес прийняття рішень повинен розпочинатисяз висунення й чіткого формулювання кінцевої мети; необхідно розглядати всюпроблему як ціле, як єдину систему і виявляти всі наслідки і взаємозв’язкикожного окремого рішення; необхідно знаходити та аналізувати можливіальтернативні шляхи досягнення мети; мета окремих підрозділів не повиннасуперечити меті всієї програми. Саме в цьому, на нашу думку, полягають суттєвіознаки неперервності, які базуються на внутрішній логіці етапності (окремічастини або підрозділи) і завершеності (ціле, або програма) з чітко окресленоюметою й шляхами реалізації.
Загальнонауковим методологічним базисомдослідження як науки в цілому є філософія зі своїми законами, принципами,категоріями. Але в кожній системі, поряд з відтворенням у ній якостей систембільш загального рівня, проявляються й специфічні закономірності,причинно-наслідкові зв’язки, регулятори, які забезпечують стійкість і розвитокдосліджуваної системи.
Під окремою методологією ми розуміємоцілісну сукупність підходів (спирається на конкретні філософські основитеоретично обґрунтованих, практично перевірених засобів, форм, методів), щодозволяють оптимально дослідити проблему тієї або іншої галузі науки.
Для відокремлення методологічних положень,характерних для пізнавального об’єкта, необхідно виявити шляхоманалітично-синтетичної діяльності системно-компонентні, системно-структурні,системно-функціональні та системно-інтеґраційні зв’язки, притаманнідосліджуваній системі.
Ми поділяємо погляд В. Афанасьєва навизначення поняття системи як сукупності об’єктів, взаємодія яких викликаєпояву нових, інтеґрованих якостей, не властивих окремо взятим компонентам, що утворюютьсистему.
У науковій літературі прийнято виділятитакі основні ознаки, властиві складним системам: цілісність, наявністьвизначеної мети, внутрішньої ієрархічної структури, взаємозалежних підсистем,функціональних зв’язків, управління тощо. Усі перераховані ознаки характернідля системи економічного виховання, що дозволяє аргументовано вести мову пройого існування як окремого напрямку. Компоненти системоутворення, якідосліджуються у нашій роботі, становлять спеціально організовану ціліснусистему економічного виховання учнівської молоді. У філософському розуміннівони є структурними одиницями, а їх взаємодія викликає і забезпечує притаманнісистемі якісні особливості.
Аналіз системи для виявлення її основнихкомпонентів з наступним дослідженням їх особливостей та ознак – необхідна умовапізнання всієї системи, її управління і розвитку.
Компонентами системи економічноїпідготовки педагогічних кадрів, на наш погляд, є:
науково-теоретичніоснови неперервної економічної освіти й виховання;
основні концептуальніположення неперервної економічної компетентності педагогічних кадрів;
теоретичнообґрунтовані функції й принципи, властиві цій системі;
змістова основа,характеристика структур (суб’єктів) економічної підготовки, а також їїтехнологія й методичне забезпечення.
На жаль, відсутність підходу доекономічного виховання і освіти як до системи є суттєвим недоліком шкільноїосвіти. Щодо профтехосвіти певною мірою ставиться завдання вироблення в учнівсучасного економічного мислення. У методичній літературі (останнім часом їїбагато) констатується, що у школі склалася система економічної підготовки.Однак цей висновок здається передчасним. Не випадково структуру цієї системиавтори підмінюють переліком тих сфер, які повинні бути включені у цю роботу:процес навчання, трудове виховання, позакласна і позашкільна виховна робота зучнями, родина.
У наукових дослідженнях немає єдиногопідходу до визначення системи економічного виховання школярів. Зрозуміло, що цясистема сприяє формуванню в учнів наукового світогляду, економічного мислення,розвиткові розумових потреб, бережливого ставлення до особистої і суспільноївласності.
Якщо порівнювати визначення системиекономічного виховання, дані різними авторами (В. Розов та А. Нісімчук),то можна зробити висновок: вони до цієї проблеми підходять з різних позицій.
Скажімо, В. Розов визначає системуекономічного виховання, включаючи:
економічне виховання упроцесі вивчення предметів шкільного циклу, а також факультативних курсів, яківводяться у процес навчання за інтересами учнів;
економічне виховання упроцесі трудового навчання;
економічне виховання впозакласній і позашкільній роботі;
економічне виховання впроцесі суспільно корисної і продуктивної праці;
економічне виховання всім’ї.
Система, визначена А. Нісімчуком, маєтакий вигляд:
1.Вивчення школярами основних філософськихпоглядів на явища економічного життя, розвиток в учнів елементів економічноїсвідомості і мислення, прагнення до оволодіння професією сільськогосподарськогонапрямку.
2.Формування бережливого ставлення доприроди, навички економічного ставлення до продуктів праці, матеріальнихцінностей школи, книги, особистих речей, знарядь сільськогосподарськоговиробництва.
3.Прищеплення навичок раціональноїорганізації праці і економного використання бюджету часу як навчального, так іособистого, розвиток пізнавальних інтересів у процесі розумової та фізичноїпраці, творчого ставлення до праці.
4.Формування першочергових навичокекономічного обрахунку, відповідність затрат праці результатам отриманнясільськогосподарської продукції, виховання розумних потреб з можливостями їхзадоволення в умовах сільської місцевості.
5.Удосконалення системи профорієнтаційноїроботи з учнями сільської загальноосвітньої школи, виховання у них навичокспіввідносити свої майбутні професійні наміри з інтересами і потребамисільськогосподарського виробництва.
Обидва автори мають наукове право на своюточку зору, і вони її виклали. Погоджуючись з ними в принципових питаннях, мидещо по-іншому підходимо до визначення даної системи.
Ми вважаємо, що В. Розов, розглядаючисистему, більше веде мову і аналізує напрямки, а А. Нісімчук – ґрунтовнішекласифікує завдання. Нам ближча позиція В. Розова, хоча вона, враховуючинове філософське осмислення суті процесу освіти і виховання людини якособистості, вимагає уточнення та розширення.
Якщо ж говорити реально про формуванняекономічного мислення учнів, то системний підхід потребує:
а) визначення конкретних завдань длякожної групи;
б) з’ясування економічних можливостей кожногопредметного курсу;
в) визначення вимог економічного акцентудля всіх форм позакласної та позашкільної виховної роботи;
г) планування роботи економічноїпідготовки як на уроках, так і в позакласний час як єдиного цілого;
д) встановлення взаємодії у роботі засистемою «школа – сім’я», «школа – виробничий колектив», при чому важливоюскладовою частиною такої системи є участь школярів у реальній продуктивнійпраці.
Подібним чином повинні бутисистематизовані економічна освіта і виховання у ВНЗ. На наш погляд, у цьомуплані прогрес менш помітний, ніж у середній школі: недостатньо використовуютьсяможливості викладених курсів, не спрямовані на економічне виховання виробничапрактика і літній трудовий семестр, а головне, майже зовсім нема установкинавчити майбутнього спеціаліста прийомам і методам економічного виховання.Наприклад, незважаючи на наполегливі пропозиції, до цього часу у багатьохпедагогічних ВНЗ України не введено курсу «Методика економічного вихованняшколярів».
Окремі педагогічні ВНЗ взагалі потребуютьпереконання в тому, що майбутній вчитель повинен бути достатньо методичноозброєний, часто теоретичну і практичну роботу з економічного вихованнястудентів перекладають на плечі викладачів кафедри економічної теорії тоді,коли це справа не лише її, а й кафедр суспільних і психолого-педагогічних таряду спеціальних наук.
Дослідження засвічують, що частинавикладачів вищих навчальних закладів забувають: наступність – двобічнийпроцес, у якому економічне виховання і освіта можуть бути продуктивними лишетоді, коли поряд з відповідною базовою підготовкою, яку дає середня школа, ВНЗпроводить достатню роботу з вивчення постановки економічної освіти і вихованняу школі. До критеріїв, які необхідні у визначенні професійних здібностей,включається здатність економічно мислити. Можна погодитися з професором Л. Бляхманом,який запропонував такі критерії оцінки рівня економічного мислення:
1) глибина пізнання, вміння проникати у суть речей і явищ, бачити заформою зміст, за окремими чинниками – їх внутрішній потенціал і взаємозв’язок;
2) історичність: вміння бачити, як виникла і розвивалася ця проблема,у чому її особливості на сучасному етапі;
3) широта підходу: вміння охоплювати якомога ширше коло суттєвихзв’язків і взаємозв’язків;
4) критичність і гнучкість: вміння обирати найкращий варіант зіснуючих, вміння діяти за шаблоном;
5) конкретність і своєчасність прийняття рішень.
Викладачі суспільних дисциплін, якіприймали вступні іспити з історії та економічної географії у 2000 році,зауважують, що багато абітурієнтів не вміють використовувати теоретичніположення для аналізу та оцінки економічних явищ у державі й за кордоном, їхзнання часто поверхові, логічні схеми вони заучують, але не розуміють. Цетривожить, але, заучуючи істину, можна запобігти помилкам двоякого роду, коливикладачі або не рахуються з реальним рівнем економічної підготовки і приймаютьбажане за дійсне, або прагнуть почати все «з нуля» і тим самим дублюютьобов’язки школи. Врахування у вузівській практиці позитивних і негативнихсторін знань і умінь, отриманих у загальноосвітній школі, є найважливішоювимогою принципу наступності.
Інша вимога принципу наступності – спільнапраця вчителя школи і працівників ВНЗ з метою координування діяльності зформування нового типу економічного мислення. Вона може набувати таких форм, якучасть вузівських викладачів у роботі шкільних методоб’єднань, теоретичнихсемінарів, проведення спільних конференцій, практична участь викладачів ВНЗ унавчально-виховному процесі школи, узагальнення досвіду економічного вихованняі освіти у ВНЗ, школі, підготовка методичних посібників для студентів івчителів тощо.
Спільними зусиллями повинні вирішуватися ідискусійні питання, наприклад, проблема дійсних економічних знань, якіотримують у школі чи ВНЗ. У процесі дослідження отримані різні варіанти: однівважають, що випускник середньої школи повинен володіти більш ніж 250економічними поняттями, інші – пропонують тільки для учнів 8 – 9 класів більшніж 460 понять, а програма вступних іспитів у ВНЗ з історії, економічної географіїобмежується лише економічними категоріями, визначаючи значно менше їх число. Якпереконують дослідницько-експериментальні дані, всі ці вимоги наступності незнайшли практичного втілення в реалізації цього дидактичного принципу, і томувін не надає середній і вищій школі цінну наукову економічну інформацію. Школана цій основі може аналізувати ступінь готовності випускників до подальшогопродовження освіти і самоосвіти. Зворотний зовнішній зв’язок з ВНЗ не завждидопомагає середній школі вносить корективи перш за все в комплекс моральної,психологічної, інтелектуальної, професійної підготовки її випускників, а тимчасом викладач ВНЗ потребує таких наукових даних:
рівень підготовленостівипускника сучасної школи до вузівської освіти;
об’єктивна, різниця міжсистемами навчально-виховного процесу, його зміст у школі та ВНЗ;
труднощі, які виникають устудентів та шляхи їх подолання;
особливість такихтруднощів у різних груп студентів;
технологіяіндивідуального підходу, профілактика стихійних стресів;
наступність вищої тасередньої школи як керований педагогічний процес;
формування стратегійнавчально-виховної діяльності з проблем економічної підготовки учнів.
Теоретична і прикладна розробка принципунаступності допоможе середній і вищій школі ефективніше реалізувати ідеїдіалектики навчально-виховного процесу, в тому числі його економічного аспекту.
І ця реалізація буде успішною іпродуктивнішою, якщо учасники навчально-виховного процесу з проблемекономічного виховання бодай візуально (краще, коли детально) орієнтуватимутьсяв управлінських аспектах цього процесу.