Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження
1.1 Сутність та основні властивості кольору
1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці
Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота
2.1 Розвиток відчуття кольору у процесі виконаннянатюрморту
2.2 Методика експериментального дослідження
2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного вжитті. Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобомвідображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям суспільно-естетичноговиховання людей. Художнє відображення життя в творах мистецтва відбувається запевними законами, що специфічно відбиваються в кожному виді мистецтва. Специфічністьвідображення дійсності кожним видом мистецтва позначається і на особливості їхестетичного сприймання.
Велику роль в естетичному розвитку дітейвідіграє образотворче мистецтво, що пов’язане із творенням кольорових образівдійсності і в цьому плані найкраще відображається в живописі. Живопис — це одинз найстародавніших, найбільш яскравих і поширених видів образотворчогомистецтва, що за допомогою фарб передає навколишній світ. Це галузь духовногожиття людей, в якій завжди знаходять вираз їх почуття, думки, інтереси іпереконання людей. Фарбами і лініями вони передавали своє уявлення про життя ісмерть, про добро і зло, про минуле і сучасне, свої мрії про майбутнє [28, 12].
Живопис — це мистецтво відтворення дійсностіза допомогою фарб на будь-якій двовимірній поверхні. Художник, зображаючидійсність, створює зорові кольорові образи. Колір у живописі й мистецтвізагалом — це те саме, що звук у музиці. Недарма художники говорять про особливе«звучання» кольору. І.Ю. Рєпін говорив, що "… форма — тіло живопису,малюнок — нерви, а фарби — його кров" [17, 19]. Колір — це важливийелемент мови образотворчого мистецтва. Колорит — загальне кольорове і тональнерозв'язання картини.
Живопис відтворює видимий світ у всьому йогобагатстві і є вагомим чинником естетичного розвитку і виховання дітей. Зоровівраження від сприймання твору живопису органічно пов'язані з усіма іншимисторонами нашої свідомості. Матеріали досліджень показують, що естетичніуявлення дітей багаті, різноманітні і реалістичні за своїм змістом. У нихпроявляється безпосередність естетичних переживань, залежність цих уявлень відсуджень дорослих людей, що оточують дитину, детермінованість їх умовами життя,вихованням і знаннями дитини.
Психологи естетичними називають такі вищіпочуття, які породжує в нас краса, або потворність об'єктів, які ми сприймаємо:це можуть бути явища природи, твори мистецтва або люди, чи їх вчинки і дії [20,53]. Характеризуючи естетичні почуття, автори [40; 68] зазначають, що вониможуть мати споглядальний характер, коли виникають у зв'язку з сприйманнямоб'єктивної дійсності, і можуть ставати активними, коли органічно включаються влюдську діяльність, надаючи їй певної естетичної форми.
У найпростішій формі естетичне почуття є ніби«чуттєвий тон», що супроводить окремі відчуття (коли людина однимчистим кольорам або звукам надає перевагу перед іншими) [48, 26]. Складнішепочуття естетичної насолоди виникає при сприйманні своєрідного поєднання вцілому предметі його елементів: звуків, фарб, форм і т.д. Відтак сформованістьестетичних почуттів свідчить про духовність особистості, а відчуття кольору єважливим засобом естетизму.
Необхідність удосконалення процесу формуванняу дітей навичок відчуття кольору як засобу естетичного виховання молодшихшколярів на уроках образотворчого мистецтва зумовило актуальність проблеми йвибір теми дипломного дослідження.
Об’єкт дослідження — колір як засіб естетичного виховання молодших школярів.
Предмет дослідження — методика формування навичок кольоротворення у процесі виконаннянатюрморту.
Мета дослідження — теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості методикиформування відчуття кольору на уроках образотворчого мистецтва в процесівиконання натюрморту.
Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчання образотворчому мистецтву використовуватиметодично обґрунтовані способи та шляхи формування навичок кольоротворення, то результативністьвиконання натюрмортів в учнів початкових класів значно підвищиться.
Відповідно до поставленої мети та гіпотезивизначені завдання дослідження:
Розкрити сутність та основні властивостікольору.
Показати можливості натюрморту у розвиткувідчуття кольору в учнів початкових класів.
Обґрунтувати методичні розвитку відчуттякольору у процесі виконання натюрморту.
Визначити вплив експериментальної методики нарезультативність процесу Кольоротворення у молодших школярів.
Для розв’язання поставлених завдань іперевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методидослідження:
теоретичні— аналіз, порівняння, синтез, систематизація,класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у методичнійлітературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.
емпіричні- спостереження, бесіди, педагогічнийексперимент, аналіз результатів експерименту.
Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодооптимізації процесу формування відчуття кольору в процесі виконання натюрморту науроках образотворчого мистецтва у початковій школі.
Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, спискувикористаної літератури, додатків. Обсяг роботи — 83 сторінки.
Розділ 1. Теоретичні основидослідження1.1 Сутність та основні властивостікольору
Колір — найкращий зображувальний і емоційнийзасіб живопису. За допомогою кольору, приведеного в творі в гармонійну систему,передаються краса й багатство барв реального світу, матеріальність предметів,їхнє природне забарвлення.
Різноманітні предмети навколишньої дійсностівідрізняються один від одного не тільки матеріалом, величиною та формою, а йкольором. Отже, колір — це одна з невід'ємних ознак будь-якого предмета,причому дуже мінлива [37, 41]. Відомо, що колір природи змінюється не лишевнаслідок зміни пори року, але й часу дня (вранці, вдень чи ввечері). Так, водав річці, ставу чи морі змінює свій колір, як і небо: то вона блакитна, як небовдень у тиху погоду, то темно-синя з різноманітними відтінками — у вітряну, тозолотисто-червона — у вечірній час.
Той самий за кольором предмет може сприйматисьнашим зором також по-різному залежно від його положення в просторі, освітлення,оточення та ін. [57, 33]. Наприклад, як закони лінійної перспективи взображенні форми предмета вимагають малювати не справжню форму, а видиму, так іповітряна перспектива вимагає в живописі передавати не справжній колірпредмета, а видимий.
Справжній колір предмета залежно від йогопросторового положення (віддалення), сили освітлення та навколишньогосередовища змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю.
В міру віддалення предмета від глядачазмінюється не лише видима величина його, а й колір, бо міняється кількісний іякісний характер світлового потоку, що відбивається цим предметом [1, 121]. Так,дерева, однакові за величиною і кольором (зелені), сприймаються нами в мірувіддалення меншими і здаються сірими, голубими чи злегка фіолетовими. Змінатону, ясності і насиченості кольору предметів залежить від кількості і величиничастинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження кольоровихпроменів і впливають на зміну кольору.
У чистому повітрі небо й віддалені предметиздаються більш синіми, у вологому чи похмурому — сірими. Сприймання кольору предмета залежно від освітлення й оточенняможна простежити, уважно розглядаючи жовте яблуко. Так, жовтий колір яблука нафіолетовому фоні буде найяскравішим, теплим, тоді як на оранжевому абочервоному фоні буде здаватися більш холодним і менш чітким. Уміння бачитикольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передаватиколір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.
Подібно до музики кольори викликають у людейрізні емоції, впливають на настрій та працездатність. Тому останнім часомприділяється велика увага раціональному фарбуванню приміщень у житловихбудинках і на виробництві [17, 47].
Велике психологічне навантаження виконує коліру лікарнях, шкільних класах, навчальних кабінетах і т.д. Виявилось, що чорнийколір гнітюче діє на школярів, тому гігієністи запропонували фарбувати дошку нев чорний, а темно-зелений колір і писати на ній жовтою або жовтогарячою крейдою.Гігієністи стверджують також, що холодний білий колір — символ чистоти ісуворого порядку — розпорошує увагу і швидше спричинює втому, тому деяківіддають перевагу блакитним, блідо-зеленим або сірим тонам [11, 96]. Наведенівище приклади показують, що колір у природі і в житті людини відіграє величезнуроль.
Наука, яка вивчає колір та його властивості — кольорознавство,допомагає нам ознайомитися з кольором у природі, його особливостями, закономірностямита ін. [32, 17].
У кольорознавстві є свої закони, які слідвивчати, щоб застосовувати їх в навчанні та житті. З фізики відомо, якщопропустити білий сонячний промінь через скляну тригранну призму, вінрозкладеться на білій поверхні на сім кольорів спектра у такій послідовності: червоний,оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий (рис).
/>
Рис. Розклад світла на кольори спектру
Аналогічне розкладання сонячного промінняспостерігаємо і на небі, коли там сяє веселка. Придивившись, можна помітити, щоміж кольорами веселки немає різкої межі, вони плавно переходять один з одного,створюючи безліч відтінків [1, 196].
Кольори спектра можна розмістити у кольоровомукрузі, чистота кольорів якого допомагає визначати насиченість багатьох кольоріврізних відтінків. В лабораторних умовах у спектральному крузі виділяють триосновних промені: червоний, жовтий, синій. Між основними променями можнапобачити так звані похідні, що утворилися внаслідок злиття двох, порядрозміщених основних: червоного і синього — фіолетовий, синього і жовтого — зелений,жовтого й червоного — оранжевий. Зібравши всі кольорові промені спектра в один,дістанемо білий.
Білий промінь утворюється і при злитті трьохосновних променів (червоного, жовтого і синього) або їхніх поєднань: червоногоі зеленого (поєднання жовтого з синім), жовтого і фіолетового (поєднаннячервоного з синім), синього і оранжевого (поєднання червоного з жовтим). Проміньспектра, який потрібно доповнити до другого променя, щоб мати білий,називається взаємодоповнювальним променем.
Взаємодоповнювальні кольори в крузі визначаютьпроведенням діаметра через відрізки червоного, синього чи жовтого кольору. Длячервоного кольору взаємодоповнювальний — зелений, для синього — оранжевий, дляжовтого — фіолетовий і навпаки. Отже, у кольоровому крузі кожному з теплихтонів відповідає діаметрально протилежний холодний тон.
Колір фарб лише близький до яскравості йчистоти променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніжкольорові промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тількиблизький до природного [8, 63].
Якщо виконаний фарбами спектральний кругшвидко повертати навколо центральної осі, то видно не білий, а мутнувато-білий(сірий) круг. Чистий білий колір можуть дати під час повертання тільки прозорі,світлові промені.
Спектр зображують у вигляді кольорових смуг,що плавно зливаються, або у вигляді круга, поділеного на сектори відповідно докількості кольорових променів спектра [1, 54].
Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьмакольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними (рис).
/>
Рис. Кольори спектрального круга
Якщо спектр розділити на 12 частин, то дістанемо більше відтінків похідних кольорів, що залежатьвід відстані їх до основних променів (рис).
/>
Рис. Кольори спектрального круга
Кольоровий круг можна поділити на дві частини:теплі кольори — червоно-жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла, тахолодні кольори — синьо-зелені й фіолетові, які нагадують колір води, льоду,далини, місячного світла (рис).
/>
Рис. Теплі і холодні кольори
Найтеплішим кольором є оранжево-червоний, анайхолоднішим — синій. Ці кольори й допомагають, коли їх порівнювати один зодним, визначати, який колір тепліший, а який холодніший. Так, оранжевий коліртепліший, ніж жовтий, але холодніший, ніж оранжево-червоний. Холоднийфіолетовий колір тепліший за синій, але холодніший за пурпуровий (в якомубільше червоного); в спектральному крузі він ближче до оранжево-червоного.
Кольори поділяються на хроматичні іахроматичні. «Хрома» по-грецькому означає колір. Ахроматичні кольори- білий, сірий, чорний. Хроматичні кольори всі інші: жовтий, оранжевий,червоний, синій, зелений, фіолетовий, коричневий [25, 51].
Хроматичні кольори мають такі властивості: колірнийтон, насиченість, світлоту. Колірний тон — це відмітна властивість кольору. Всітеплі і холодні кольори і всі відтінки цих кольорів належать до колірного тону[16, 52].
Світлота — це ступінь послаблення кольору. Дітипро світлоту кажуть: блідий — значить колір дуже світлий, близький до білого,трішки забарвлений. Світлота характеризується порівнянням даного хроматичногокольору з ахроматичним. Хроматичні кольори відрізняються різною світлотою повідношенню один до одного. Наприклад, всі жовті, жовто-оранжеві, жовто-зеленікольори світліші, ніж червоний, синій, фіолетовий. Отже, жовті кольоринайсвітліші.
Найтемнішими кольорами (серед хроматичних) будутьсині і фіолетові. Один і той самий колір може мати різну світлоту: синій — темний,блакитний — світлий, фіолетовий — темний, бузковий — світлий, крім того, ще єпроміжні кольори. Максимально насичені кольори — кольори спектру. Насиченістькольору змінюється при додаванні до нього чорної фарби — колір втрачає своюяскравість, стає сіруватим (погашеним), а при додаванні білил — білястим [18,60].
Хроматичні кольори також відрізняються одинвід одного за світлотою, наприклад, краплак темніший від червоної кіноварі, алимонний кадмій світліший за неї. Хроматичні кольори відрізняються закольоровим тоном, тобто за ознакою, яку мають на увазі, називаючи колір жовтим,зеленим, синім, червоним і т.д. [27, 32]. Шкалою кольорових тонів є спектр, уякому завжди зберігається одна й та сама послідовність кольорів.
Із семи кольорів спектру виділяють три головнікольори, яких не можна дістати з інших кольорів. Це жовтий, синій і червоний. Урізних кількісних співвідношеннях ці три кольори дають можливість здобутивелику кількість кольорів і відтінків, з допомогою яких у живописі передаютькольорове багатство навколишнього світу [1, 114].
Ахроматичні кольори мають одну властивість — світлоту,у них немає кольору і колір ненасичений, вони можуть бути світлими і темними врізному ступені. Найкраще це видно в сірих кольорах, у яких можна бачитинайсвітліший, близький до білого, і найтемніший, близький до чорного, сірийколір. Білих і чорних кольорів також багато. Сніг, який тільки випав, білішийвід крейди, цинкове білило світліше від свинцевого; чорний оксамит темніший відчорного сукна тощо.
Якщо будь-який хроматичний колір будемозмішувати з сірим кольором, однаковим з ним за світлотою, то діставатимемо новікольори того ж тону, але такі, у яких цей хроматичний колір буде все менше йменше помітним, тобто змінюватиметься його насиченість. Щоб змінити не тількияскравість, а й світлоту хроматичного кольору, треба домішувати до нього білийколір [32, 21].
Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплимиє ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних — сині іфіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий,жовто-оранжевий — теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений,синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вже можна ознайомити учнів з тим, щонайтепліший червоний колір може мати холодний відтінок. Наприклад, колірредиски має холодний синій відтінок, колір помідора, моркви — теплі відтінки. Будь-якийхолодний колір може мати теплі відтінки.
Щоб визначити гармонійні поєднання кольорів,треба знати пари кольорів на кольоровому крузі, які взаємно доповнюють одинодного (рис).
/>
Рис. Взаємодоповнюючі пари кольорів
Якщо взаємодоповнювальні кольори розміститипарами, то вони дадуть найбільш яскраві, контрастні поєднання теплих і холоднихкольорів. Контрастне поєднання кольорів широко використовують там, де потрібнопередати найяскравіше поєднання кольорів, а саме у станковому і декоративномуживописі. Змішування взаємодоповнювальних кольорів на палітрі дає сірий колір. Укольорознавстві всі кольори поділяють на хроматичні (гр. — колір), барвисті, таахроматичні, безбарвні. До хроматичних кольорів належать всі кольори спектра іїхні відтінки (червоний, оранжевий, жовтий та ін)" до ахроматичних — кольори,відсутні в спектрі (білий і різні відтінки сірого, чорний) [1, 32-33].
Ахроматичні кольори відрізняються один відодного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщоахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок,він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровимтоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можнавизначити через ці три основні ознаки.
Кольоровий тон — відмітна ознака кольору. Всітеплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний,жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].
Ясність — властивість кольору бути більш чименш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору добілого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до одного.Так, жовті кольори — найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних кольорів- найтемніші.
Насиченістю (або інтенсивністю) кольоруназивається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінностіхроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимальнонасичені кольори — кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли йогозмішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стаєсіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавленийчорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано нетільки чистими насиченими тонами (наприклад, «Лютнева блакить» І. Грабаря,«Кінець зими» К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами,що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину«Проводи покійника» художник В. Перов виконав сірими, ненасиченимитонами.
Характеризуючи кольоровий тон, насиченість іясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору,його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].
Одночасне порівняння предметів за трьомаознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методомвизначення світлотіньових і кольорових відношень.
У роботі фарбами, особливо в декоративному ітематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори.Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36,12].
Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів,використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин.У ньому пари взаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебуваютьна одному діаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п'ять кольорів. Так,для оранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, дляжовто-зеленого — червоно-фіолетовий і т.д.
Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольоріву крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так,приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений,жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].
Поєднання з чотирьох кольорів визначаєтьсярозміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червонийколір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.
Гармонійне поєднання кольорів залежить відкількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червонапляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зеленийколір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.
Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженістьтеплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються порядіз темними, а холодні — поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір,його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].
Часто в образотворчій діяльності виникаєпотреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більшблизькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гамикольорів.1.2 Особливості відчуття і сприйманнякольору у молодшому шкільному віці
Колір як властивість предметів оточуючоїдійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов'язанийіз зоровими відчуттями і сприйманнями. Зорові відчуття відіграють важливу рольу діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око — органчуття зі складною анатомічною будовою.
Світлові хвилі, які відображає предмет,заломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у виглядізображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьомапарами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також поворотиголови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількістьоб'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього [51, 128].
Око за допомогою рухів моделює подразник, нібизнімаючи з нього зліпок. На це вперше звернув увагу І.М. Сєченов, котрийпорівнює око зі щупальцями, що охоплюють предмет з усіх боків [66, 19]. Рухиочей бувають різні (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).
Найважливішою складовою ока є сітківка, яка задопомогою зорового нерва з'єднується з великими півкулями головного мозку. Закінченнязорового нерва розрізняються за формою і функціями. Рецептори, які за формоюнагадують колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані вцентрі сіткової оболонки і являють собою апарат денного зору. Нервовізакінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколоколбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуттякольору і світла мають свої аналізаторні системи.
Рецептори ока, які за формою нагадуютьколбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрісіткової оболонки і є апаратом денного зору. Нервові закінчення у виглядіпаличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краюсітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають своїаналізаторні системи. Відчуття кольору характеризується: тоном, яскравістю,світлістю й насиченістю. Людське око здатне розрізняти до 500 відтінків [56, 63].
Зі сказаного зрозуміло, що можна вирізнити двівеликі групи зорових відчуттів: відчуття ахроматичні (безбарвні, яківідображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору)і відчуття хроматичні (барвисті, які відображають світлову гаму з численнимивідтінками і переходами кольорів).
Зорові відчуття — це процес відображеннясвітлових і кольорових якостей об'єктів. Основною якістю кольорів є кольоровийтон. Кольоровий тон залежить від довжини світлової хвилі, яка діє на сітчаткуока. За кольоровим тоном ми відрізняємо червоне від зеленого, жовтого і т.д. Вмежах певного кольорового тону розрізняють їх відтінки. Око людини здатневідчувати 150-200 відтінків різних кольорів [51, 91].
Кольори відрізняються також своєю світлістю,яка залежить від кількості світла, що відбивається або вбирається поверхнямитих чи інших пофарбованих предметів. Поверхні, пофарбовані в блакитний,світло-жовтий кольори, відбивають більше, а пофарбовані в зелений або червоний- менше світлових променів; на цій підставі ми розрізняємо ту чи іншу світлістькольорових тонів. Крім того, кольори характеризуються насиченістю або ступенемвиразності даного кольору. Індивідуальні особливості зорових відчуттів виявляютьсятакож в більшій чи меншій чутливості органів зору в різних людей. Вони залежатьяк від природжених властивостей зорового аналізатора, так і від умов життялюдей.
Відображення кольору та процес кольоротвореннязначно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, доситьпорівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, зчорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційнийтон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].
Спостереження показують, що вправність зоровихорганів, яка пов'язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову)чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюютьнад фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорногокольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точноїмеханіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.
Досліджено, що чорний колір сигналізує пронебезпеку, пригнічує. Зелений колір — колір рослин — заспокоює, як сигналживого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати,викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликаєзбудження, почуття небезпеки.
Розвинутий зір, здатний розрізняти незначнівідтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленниковурозпізнавати «вік» (товщину) криги під час посадки літака. Крізьпелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхніводи {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майжеоднаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землімає «теплий» відтінок, а колір води — «холодний») [14, 24].
Можна навести ще чимало прикладів, коли вміннямалювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різнихдослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людинизважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати маєвідповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрійу школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей — заспокоювати [25, 38]. Емоційнийвплив кольору використовується і в мистецтві.
Зоровий аналізатор дає змогу розрізнятияскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому,або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основурозрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітленийпредмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст длябезпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги досхем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і вхроматичних кольорах (кольоровий контраст).
Експериментально підтверджено факт різноїпсихофізіологічної дії кольору на людину: зелений — заспокоює, червоний — збуджує.Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, першийздається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначаютьсамопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].
У молодшому шкільному віці під впливомнавчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальнихпроцесів. Це відноситься і до сенсорного розвитку [39, 25].
У процесі навчання здійснюється розвиток вучнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їхзмінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміниполягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числасприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміниявляють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових йогоособливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.
У молодших школярів сприймання стає більшдовільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для нихпредмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливостісприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктівз певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їхколір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони берутьформу, а в інших — колір.
Чим старші учні початкових класів, тим більшароль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів.Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівнянняпредметів навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростанняобізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграєважливу роль у розвитку точності і повноти сприймання [61, 37].
Сенсорний розвиток — це удосконаленнявідчуттів, сприймання, наочних уявлень [49, 14]. У дітей знижуються порогивідчуттів. Підвищується гострота зору і кольоровідчування, розвиваєтьсяфонематичний та звуковисотний слух, значно зростає точність оцінок вагипредметів. У результаті сенсорного розвитку дитина оволодіває перцептивнимидіями. основна функція яких полягає в обстеженні об'єктів і вичлененні в нихнайбільш характерних властивостей, а також в засвоєнні сенсорних еталонів,загальноприйнятих зразків чутливих якостей, властивостей та співвідношеньпредметів.
У молодшому шкільному дитинстві відбуваєтьсяперехід від застосування таких предметних зразків, які є результатомузагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятихсенсорних еталонів. Сенсорні еталони — це вироблені людством уявлення проосновні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розмірипредметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад,при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло,квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору — уявлення про основних сімкольорів спектра, при сприйнятті простору — уявлення про напрями (ліворуч,праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).
З поширенням дійових зв'язків дитини ззовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатністьрозрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютновсіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, ав 4-5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей ранньогоі дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючиз предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму,звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваютьсязорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесівідіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивостіпредметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам'яті.
Необхідні умови для опануваннязагальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Колиперед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікаціїтой чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета зособливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльностіведе до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори та приблизнодо 4-5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].
Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшомушкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівеньрозвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації наформу і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і впершу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянутивсі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть.Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючиматематику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.
У молодших школярів суттєво змінюється зоровийі дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшеннячасу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконанняними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тількизменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальнихвідмінностей у виконанні таких завдань.
У процесі тренування помітно підвищуєтьсярівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Протеу першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякіз них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається,що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенніоб'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].
Робота вчителя завжди повинна бути спрямованана розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів,виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметахнавчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все цепризводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншоївибірковості сприймання — вибірковості за змістом, а не за зовнішньоюпривабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповіднодо потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попередньогодосвіду. Вчитель продовжує вчити учнів «технології» сприймання,показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41,37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З'являється спостереження якспеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.
Найбільш доступними для молодших школярівсенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольориспектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання,малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.
У дітей в процесі розвитку підвищуєтьсягострота зору і кольоро-відчування, значно зростає точність оцінок кольорупредметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим ікатегорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнутьвідносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприйманнямолодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певноїсукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір таформу. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а вінших — колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їхсприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.
Про якісні зміни сприймань у школярів,передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймаютьпредмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їхосвітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливістьпростежити утворення перцептивних образів [13, 26].
В учнів третіх класів удосконалюється роботааналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точністьрозрізнення кольорів і кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45%порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школяріврозрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціаціюта вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Підвпливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і удівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори таїх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо) [25, 32]. Розвиваєтьсяздатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класіввона зростає в 1,8 разу порівняно з першокласниками. У молодших школярівспостерігаються індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольоровітони та їх відтінки, словесно їх визначати.
Розрізнення молодшими школярами кольорів, їхвідтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, якіпроводять дорослі. Так, японські вчителі надають особливої уваги розвитковікольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона,на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвиватине тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазіяпонських учителів і батьків до кольори стичної грамоти дітей, молодші школяріуміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі — до 240 кольорів. Уяпонських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, якізвуться «милуванням». У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідутьспостерігати, милуватись красою природи [39, 26].
Швидкими темпами розвивається в дітейздатність розрізняти відтінки хроматичних кольорів. Дані показують, що помилкив розрізненні відтінків хроматичних кольорів з віком досить різко зменшуються. Так,якщо чотирилітки роблять в середньому 70% помилок, діти 5-6 років — 50%, тосемилітки лише 10% [53, 21].
Дитина, яка приходить до школи, має вже доситьрозвинені відчуття. У процесі шкільного навчання їх розвиток триває. Наприклад,за період від 6 до 14 років гострість зору учнів підвищується на 60%; здатністьрозрізняти кольори з 7 до 10 років — на 45%, а з 10-12 років — на 60%. Цьомуособливо сприяє те, що з 10 років діти починають навчатись малювати фарбами підкерівництвом вчителів-фахівців, хоч відповідна підготовка до цієї діяльностібула розпочата ще з дошкільного віку [41, 9].
Учитель на кожному уроці при викладі матеріалуповинен давати нормальне навантаження для всіх органів чуття дітей: зору,слуху, дотику. Важливо, щоб діти не тільки прослухали той чи інший матеріал, ай самі його почитали, записали, змалювали. Для вдосконалення та розвиткувідчуттів слід широко використовувати наочні посібники, колекції, гербарії,організовувати екскурсії, прогулянки із спеціальними завданнями [36, 56]. Требашироко запроваджувати уроки, виховуючи в дітей здатність розрізняти звуки,уроки з малювання фарбами з натури, розвиваючи в дітей кольорочутливість,окомір і гостроту зору.
Дальше вдосконалення відчуттів відбувається впроцесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності, більш складної засвоєю будовою.
Розділ 2. Дослідницько-експериментальнаробота2.1 Розвиток відчуття кольору упроцесі виконання натюрморту
Основним методом навчання образотворчого мистецтває малювання з натури, яке ставить перед дитиною завдання малювати предметтаким, яким вона його бачить, так, щоб і інші могли встановити схожістьнамальованого з моделлю. Виконувати цю вимогу дітям на першому етапі не просто,тому що в дошкільному віці вони, як правило, малювали за уявою. З цією метоювчитель проводить пояснювальну бесіду (найефективнішою є форма запитань івідповідей). Перші запитання повинні спрямувати учнів на вивчення формипредмета, що входить до натюрмортної групи, наступні — переключити увагу навивчення пропорцій предмета, окремих його деталей, їх характеру і розміщення. Учительзвертає увагу учнів на те, як освітлений предмет, як він забарвлений.
Учні виконують спеціальні вправи, які займаютькілька хвилин на початку уроку. Так, організовуючи колективне обговоренняпредмета, вчитель пояснює дітям, що малювати модель потрібно з певної точкизору, бо інакше змінюється видимість предмета. При цьому доцільно показатипредмет у різних положеннях [16].
Учням з малим досвідом роботи з натури важкоодночасно вивчати модель і компонувати малюнок. Ось чому, перш ніж початималювати, вчитель повинен поставити перед учнями запитання про те, як кращерозмістити зображення на аркуші паперу [4].
На перших порах виявляється невміння учніввикористовувати натуру як вихідний момент для розв'язання композиційногозавдання натюрморту. Учителі рекомендують учням спочатку визначити, що більше — ширина чи висота предмета. Якщо, наприклад, висота його у півтора рази більшавід ширини, то аркуш для малювання кладуть коротким краєм до себе, тобто так,щоб його найбільша довжина використовувалася для нанесення пропорцій висотипредмета, а найменша — ширини.
Слід підкреслити, що питання композиції учніпочаткової школи вивчають в елементарній формі. Вони повинні навчитисярозміщувати натюрмортне зображення приблизно в центрі аркуша і не робити йогозанадто маленьким або занадто великим. Але ці принципи композиції учнізасвоюють з деякими труднощами. І якщо на кожному уроці не нагадувати їх, то ів середніх класах зустрінемося з тими самими помилками.
Після аналізу форми натури, бесіди про те, яккласти аркуш паперу і компонувати малюнок на ньому, вчитель повинен на дошці,намалювавши рамку, яка буде ніби аркушем паперу, що лежить перед кожним учнем,показати послідовність роботи над малюнком. Вчитель підкреслює, що рамокмалювати не потрібно, а, закінчивши пояснювати й показувати послідовність роботинад малюнком натюрморту з натури, він повинен витерти з дошки малюнок. Інакшедеякі учні просто перемалюють його.
Учитель повинен привчати учнів свідоморозбиратись у конструкції форми зображуваних предметів. Наприклад, аналізуючиформу кавника, учні під керівництвом учителя визначають основну його форму — формузрізаного конуса, а потім форму частин і деталей [3].
Починаючи вчити дітей малювати натюрморт знатури, необхідно звернути увагу й на методичну послідовність відтвореннязображення. Всю роботу над малюнком потрібно розбити на окремі етапи і датиможливість дітям зрозуміти послідовність роботи:
1) композиційне розміщення зображення нааркуші паперу. Великий малюнок можна почати з живого, емоційного начерку (заумови, що він становитиме основну композиційну ідею). Зображення виконуєтьсялегки-ми лініями з виправленням без застосування гумки;
2) вияв основної великої форми. Завданнявчителя на цьому етапі — створення малюнка — навчити учнів бачити загальне бездеталей.
3) уточнення форми, пропорцій, введеннядопоміжних ліній, які полегшують знаходження пропорційних відношень частин іцілого;
4) перехід від загального до окремого. Тут аналізуютьсямалі форми, встановлюється їх зв'язок з цілим, промальовуються дрібні деталі;
5) детальна характеристика натури: передачаматеріальності, фактури. Не обмежуватися лише контурним малюнком, необхіднопривчати дітей до реалістичного малюнка;
6) підведення підсумків: перевірка загальногостану малюнка, підпорядкування деталей цілому, уточнення малюнка у тоні (пом'якшеннянадто темних місць, виявлення різниці між світлом і тінню тощо) [16].
Успіх роботи залежить і від організаціїробочого місця. Якщо малювання натюрморту з натури проводиться не в кабінеті, ав класі, все одно вчитель повинен мати 2-3 переносні підставки для натури зфоновою стінкою, на яку при потребі накидається драпіровка. Підставки з натуроюрозставляються так, щоб кожний учень із свого місця добре бачив ту чи іншупостановку.
У 1-2 класах предмети ставляться тільки у фронтальному (профільному) положенні.Досвід показує, що до зображення, яке передає тримірність навколишнього світу,можна переходити, починаючи з 3 класу.На цей час дитина вже має не лише достатній рівень загального розвитку (особливо-абстрактногомислення), а й розвинула дані, необхідні для зображувальної діяльності, дляпередачі об'єму предметів: окомір, уміння розв'язувати в малюнку завдання наоснові аналізу натури.
У середніх класах завдання ускладнюються: у 4 класі учні пробують свої сили в малюванніпростого натюрморту, а в 5-6 класахнатюрморти беруться за основу малювання олівцем і фарбами.
Учням повідомляють, що натюрмортом називаєтьсягрупа предметів, наприклад, з фруктів, квітів, речей домашнього вжитку та інших«неживих предметів». Учитель добирає натюрморт з предметів,споріднених за змістом і різних за формою та кольором. Зважаючи на те, щомалювання натюрморту, особливо фарбами, є складним завданням, доцільно братиспочатку добре знайомі учням і прості за формою предмети.
Важливо правильно скомпонувати групу предметіві поставити її так, щоб предмети гарно виглядали на даному фоні, мали різнуглибину розташування. Перед роботою бажано показати учням кілька натюрмортів,виконаних відомими художниками, і проаналізувати їх. При цьому увага учнівзвертається на порівняльні розміри предметів, їх розташування, колір,освітлення тощо. Так само аналізується ї група предметів, яку передбачаєтьсямалювати з натури [14].
Важливо якомога точніше передати відношеннярозмірів і форм предметів, простежити, як ув'язуються предмети на малюнку,правильно визначити, який з предметів розташований ближче, а який далі.
Основними завданнями малювання натюрморту знатури в почат-кових класах є:
вчити дітей зображати об'ємні предмети простоїі комбінованої форми в різних положеннях — прямо, збоку, на рівні очей, вищерівня очей, нижче рівня очей;
добитися усвідомлення учнями значення інеобхідності єдиної точки зору на предмет при зображенні його на малюнку,навчити правильно бачити натуру в процесі малювання;
дати учням початкові відомості про лінію ірівень горизонту, перспективу, точки сходу, про світлотінь (світло, тінь, напівтінь,блік, рефлекси);
вчити передавати об'єм предмета за допомогоюсвітлотіні, а темні і світлі відтінки тіні — зміною натиску олівця;
знайомити з поняттям теплі й холодні кольори;
удосконалювати техніку роботи пензлем (посухому, по мокрому, вливання одного кольору в інший), вчити користуватисязмішуванням фарб при передачі об'ємної форми предмета кольором;
удосконалювати вміння послідовно працювати надмалюнком, починаючи з нанесення на папір загальної форми, допоміжних ліній ізакінчуючи детальним промальовуванням окремих частин;
вчити малювати нескладний натюрморт.
Школярі можуть виконувати на уроках малюваннянатюрморту з натури такі вправи:
вертикальний прямокутник на одній звертикальних сторін крапками ділять на п'ять рівних частин. Спочатку заштриховуютьслабким тоном усю поверхню прямокутника. Після цього, пропустивши верхню частину,заштриховують таким же тоном останні частини. Потім заштри-ховують прямокутниквід другої, третьої і четвертої крапок. Внаслідок цього поступовопосилюватиметься тон;
такі ж вправи проводяться на горизонтальнихпрямокутниках.
Штриховка з посиленням тону проводиться зліва направоі навпаки;
вправи з поступовим посиленням і ослабленнямтону акварель ними фарбами [4, 42-45].
У подальшому на уроках малювання натюрморту знатури необхідно навчити школярів застосовувати в процесі малюваннязакономірності конструктивної побудови зображуваних предметів, закони лінійноїі повітряної перспективи; розвивати вміння сприймати і передавати красу форми: їїпропорції, силует, об'ємність, матеріал; поглиблювати розуміння учнямисвітлотіні, засобів тональної передачі середовища, у якому знаходиться предмет;поглиблювати знання про колір (локальний колір предмета та його зміна залежновід освітлення, різні відтінки кольору за насиченістю, кольоровими ознаками іяскравістю, хроматичні та ахроматичні кольори); формувати вміння бачитиспіввідношення кольорів натури, їх гармонійний взаємозв'язок і передавати це вмалюнку; навчити користуватися різними схемами побудови малюнка.
Кожний предмет має свою певну конструкцію. Алечасто вона буває для учнів не досить ясною. Дивлячись на об'ємний непрозорийпредмет, вони не бачать його цілком, оскільки одні площини повністю абочастково закривають інші, не кажучи вже про основу. Форма такого предметасприймається краще, якщо учні спробують уявити її прозорою, ніби зробленою ізскла. Допоможуть їм у цьому точні моделі тих же предметів, виготовлені із скла.Так, для чіткого засвоєння особливостей будови кружки, каструлі можна з успіхомвикористати склянку або скляну банку,
Навчально-методичні посібники потрібні науроках, коли вивчають закони розподілу світлотіні на об'ємних предметах. Великуроль тут відіграють таблиці, що розкривають послідовність світлотіньового моделювання.Особливий ефект дають таблиці в початкових класах, коли в дітей ще немаєналежних, навичок техніки роботи олівцем і фарбами. Крім таблиць, на цих урокахможуть бути використані й інші посібники та моделі. Наприклад, щоб учні кращезрозуміли розміщення бліка на кулястих предметах і розподіл світлотіні на них,слід продемонструвати кулю і такого ж діаметра гладенький диск. Порівнюючи цідва предмети, учні краще усвідомлять відмінність між плоским і об'ємнимпредметом, що допоможе їм грамотно зображати такі об'єкти [13].
Ефективність уроків малювання натюрморту знатури підвищує використання в навчальному процесі репродукцій з картин відомихмайстрів. При цьому важливо не просто демонструвати ці наочні засоби, аактивізувати думку учнів, щоб вони могли самі, розглядаючи твори мистецтва,глибше вивчити конструктивну будову предметів, перспективи, світлотіні,кольорові гармонії, удосконалювати свій естетичний смак.
Однією з найважливіших умов роботи з натури єпослідовне виконання натюрморту, що полягає в додержанні правила «відзагального до окремого і від окремого до загального знову». Це стосуєтьсяяк лінійної побудови зображення, так і виявлення об'єму, світлотінню, завершенняроботи кольором.
Перш ніж зображати будь-який предметнатюрморту, учень повинен навчитися аналізувати його форму, розбиратися, з якихчастин вона складається і водночас не випускати з уваги головного — характеруобрисів предмета в цілому. «Цілісність» зорового сприйняття єнайважливішою умовою зображення з натури [19].
Проте намалювати предмет відразу не можна, азображення окремих частин обов'язково призведе до помилок. Тому треба спочаткуусі деталі зображуваної натури звести до найпростішої характерної форми іпочинати свій малюнок «від загального». Вже першокласники повиннізасвоїти, що насамперед слід визначити місце узагальненої форми предмета нааркуші паперу. Для цього спочатку треба позначити межі майбутнього малюнка,визначити його «габаритні» розміри по висоті і ширині, а також, якщомаємо справу з групою предметів, відношення розмірів окремих предметів та їхосновних частин. Уточнивши загальну форму, можна промальовувати деталі, невипускаючи з уваги характер натури.
У методичній літературі іноді зустрічаєтьсятвердження про те, що учні початкових класів не можуть відразу сприймати всюформу предмета, а тому повинні починати малюнок не з загальної форми, а зокремих частин. Справді, молодші школярі, якщо їх не навчати, починають малюватидеталі, які впадають їм у вічі: чайник — з носика, чашку — з ручки, і ця звичказакріплюється. Після цього важко навчити бачити узагальнену форму (розміри) натюрмортуз групи предметів. Такі учні за звичкою малюють спочатку один предметнатюрморту, а потім другий, причому останній з цих часто вже не вміщується нааркуші.
Отже, вже з перших уроків малювання натюрмортуз натури треба вчити дітей правильно розміщувати малюнок на аркуші, заздалегідьвизначивши його розміри. Щоб зображення не було занадто малим або великимвідносно розмірів аркуша, учні повинні бачити в уяві весь предмет на папері,легкими лініями намітити його місце, загальну висоту і ширину, а такожвідношення розмірів частин предмета або ж окремих предметів [10].
Щоб виявити об'єм предметів світлотінню, тежтреба йти від загального до окремого. Спочатку знайти і прокласти світлотіньовівідно-шення основних частин (злегка заштрихувати затінену частину, а потім, упроцесі уточнення форми, намітити тіні окремих деталей). Моделюючи світлотіннюоб'ємну форму предмета, важливо витримати правильні співвідношення між світломі тінню — між бліком, найсвітлішою частиною, півтінню, власною і падаючою тінню.
Процес малювання фарбами такожпідпорядковується загальним правилам. В основі кольорового зображення об'ємноїформи предмета, його матеріалу і розміщення в просторі лежить законсвітлотіньових і кольорових відношень, який вимагає пропорційної передачівзаємних відношень предметів за тоном і забарвленням [14].
Так, малюючи натюрморт фарбами, післяперевірки лінійного зображення слід насамперед проаналізувати світлотіньові іколірні особли-вості предметів. (Припустимо, що натюрморт складається з вази зосіннім листям і якогось фону). Учитель може поставити учням ряд навіднихзапитань: «Де в натюрморті найтемніше місце? Якого кольору воно? Якогокольору фон? Порівняйте колір вази з кольором листя і кольором фону. Назвітьлокальний колір вази, листя, фону. Порівняйте тон освітленої і затіненоїчастини вази. Якого кольору затінена частина вази? Чому колір і тон освітленоїі затіненої частин неоднакові?» [17].
Тільки після такого аналізу учні починаютьпрацювати в кольорі, додержуючись певної послідовності: прокладають колір фону,тіньової частини вази і листя, потім — освітлені ділянки вази і листя; перевіряютьсвітлотіньові і колірні відношення малюнка з світлотіньовими і колірнимивідношеннями натурної постановки, поступово уточнюють кольором окремі частининатюрморту.
Звичайно, що вчителеві в усіх випадкахналежить провідна роль — він повинен наочно показувати і усно пояснювати послідовне(поетапне) виконання конкретного навчального завдання. Поетапне виконанняроботи демонструють на великих аркушах паперу чи картону. Кількість показуванихетапів послідовного виконання малюнка з натури залежить від характеру форми,конструкції зображуваного предмета і складності навчальних завдань. Не можнанехтувати показом зображення фарбами. Це завдання для вчителя найбільштрудомістке і, щоб полегшити його, він використовує таблиці, що розкриваютьпослідовність виконання малюнка в кольорі. Проте слід відзначити, що такаметодика роботи, як правило, не дає бажаного результату. Учні краще сприймаютьпослідовність роботи кольором, якщо наочно бачать увесь процес.
Під час самостійної роботи учнів учительстежить за тим, щоб вони додержувались певної послідовності малювання, нагадуєпро необхідність весь час порівнювати малюнок з натурою. Знаючи, що більшістьпомилок в учнівських роботах пояснюється погано засвоєними правилами побудовималюнка, невмінням визначити пропорції моделей, вчитель будує мето-дикунавчання так, щоб привчати учнів з самого початку правильно визначати на окорозміри основних частин («Що більше: висота чи ширина? На скільки більше?»і т.д.) [21].
Якщо є необхідність, учитель застерігає учніввід звички починати малюнок з окремих деталей, малювати фарбами спочатку одинпредмет, а потім інший до повної закінченості. Під час самостійної роботи дітейвін повинен уміло поєднувати як колективні методи навчання, так і індивідуальнуроботу [4].
Якщо в зображенні натюрморту олівцем основноюметою завдання є тонове вирішення групи предметів, то в малюванні фарбами — складне кольорове: передати топове і кольорове підношення всіх елементівнатюрморту, виявити форму об'ємних предметів кольором, враховуючи при цьомуколір навколишніх предметів та просторове розміщення їх. Уважно аналізуючинатюрморти художників, з'ясовуємо композиційне, тонове і кольорове вирішеннянатюрморту.
2.2 Методика експериментальногодослідження
Отже, на основі аналізу психолого-педагогічноїта методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховнимпроцесом з образотворчого мистецтва у початковій школі нами виявлено, щозагальний недолік багатьох варіантів сучасних навчальних програм і педагогічноїпрактики — недостатня спрямованість на послідовний і динамічний творчийрозвиток молодшого школяра, недооцінка та недостатнє використання творівукраїнського народного мистецтва та відсутність розуміння чіткого взаємозв’язкуміж навчально-пізнавальною і творчою практичною діяльністю учнів.
З метою перевірки стану використання творівукраїнського народного мистецтва в образотворчій діяльності нами здійсненопедагогічну діагностику процесу навчання образотворчому мистецтву учнівпочаткової школи; розроблено, впроваджено у педагогічну практику початковоїланки загальної освіти, а також перевірено ефективність педагогічних умов використаннятворів українського народного мистецтва.
Дослідження здійснювалося у тривзаємопов’язані етапи:
На першому етапі (2006-2007рр) — проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з обраноїпроблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет мету,сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.
На другому етапі (2007-2008рр) — проведено констатуючий експеримент: розробка критеріїв та педагогічнадіагностика процесу використання творів українського народного мистецтва, таобґрунтовано педагогічні умови оптимального використання творів українськогонародного мистецтва в образотворчій діяльності учнів початкових класів. З метоюперевірки висунутої гіпотези розроблялись шляхи науково-методичногозабезпечення формуючого експерименту.
На третьому етапі(2008 р) — опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано таузагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розробленорекомендації, які втілено у практику образотворчої діяльності молодших школярів.
Ми враховували, що компонуючи групу предметівдля малювання натюрморту акварельними фарбами, спочатку треба брати два-трипредмети, які б поєднувались за змістом, були цікаві формою і кольором. Першінатюрморти компонуватися на білому або спокійному кольоровому фоні, щоб наньому виразно виділялася натура. Важливо було так розмістити предмети впросторі, щоб натюрморт сприймався добре тими, хто малює, а світло падало напредмети ліворуч і чітко виявляло форму та локальний колір їх.
Насамперед учні вивчали натуру: розміщенняпредметів на предметній площині, їхню форму, колір і освітлення. Тому треба булозробити два-три начерки композиції натюрморту, а на кращому варіанті визначитиформу предметів, тонове вирішення їх. Все це допомагало визначити хорошукомпозицію натюрморту, місце і форму зображуваних предметів без зайвихдопоміжних ліній.
Уточнивши пропорції предметів натюрморту, учнінамічали спочатку місце малюнка на форматі, потім — місце кожного з предметівнатюрморту. Перевіривши за натурою правильність пропорцій предметів, малювализагальну форму їх, намічали за натурою межу освітленої і тіньової частинпредметів, полиск та тіні. Починаючи малювати фарбами, передусім з'ясовувалосятонове відношення в натюрморті: яке місце в натюрморті найтемніше, яке — найсвітліше, як сприймається кожний з предметів на фоні, їхні освітлені татіньові частини, яка з площин фону світліша (горизонтальна чи вертикальна), якатінь від предметів найчіткіша та ін. Потім з'ясовувався колір натюрморту: локальнийколір кожного предмета натюрморту та його фону, відмінність у кольорі наосвітленій і затіненій частинах предметів за їхнім відтінком (теплим і холодним)тощо.
Перед малюванням аквареллю весь малюнок учні змочуваличистою водою, щоб очистити його. Поки папір підсихав, підбирали локальний колірдля фону (вертикальної та горизонтальної площин) і робили перше покриття.
Щоб виявити об'єм кожного з предметівнатюрморту, учні підбирали відразу два відтінки кольору: світловий і тіньовий. Спочаткулокальним кольором покривали освітлену частину предмета, залишаючи місцяполиску, а потім затінену частину (якщо на освітленій частині предмета теплийколір, то в затіненій — холодний або навпаки). Обидва відтінки освітленої ізатіненої частин з'єднували і тому діставали плавний перехід від світла дотіні, як у натурі. Звичайно, перше покриття виконувалося кольором не на повнусилу, щоб легше було вносити поправки. Малюючи аквареллю, колір підбиралияскравішим, ніж у натурі, бо акварель, висихаючи, світлішає. Водночас слід булопам'ятати, що густо покладений (хоч і яскравий) шар акварельної фарби,висихаючи, втрачає насиченість і прозорість кольору.
Учні усвідомлювали, що якщо потрібно чіткопередати форму предмета або виконати малі деталі його, малюють аквареллю «посухому». Працюючи «по мокрому», легше добитися м'якості контурів,кольорових переходів. Тому виявляти форму предметів, прокладати тіні, півтіні йрефлекси краще «по мокрому», не забуваючи про теплі й холоднівідтінки на предметах і фоні.
На рис.1 показано послідовністьмалювання натюрморту з предметів «перець» і «помідор».
/>
Рис.1. Послідовність виконання натюрморту.
Малювання натюрморту аквареллю виявилосяскладним завданням, яке потребувало від учнів вміння бачити натуру в цілому ітехнічно грамотно передавати фарбами форму предметів.
Проаналізуємо особливості уроківобразотворчого мистецтва з виконання натюрморту в процесі експериментальногодослідження.
Наприклад, для зображення чашки з блюдцем,розрахованого на два уроки, вчитель готував фарфорові чашки з блюдцями, таблицюпослідовності виконання малюнка. Основним при зображенні групи предметів булоуміння сприймати всю групу в цілому, тобто охопити оком розміри, розташуванняпредметів у просторі. Тільки після цього можна детально розглянути кожну форму,що входить у натюрморт.
Як завжди, починають з розглядання натури,визначення її положення в просторі, учні встановлювали основні пропорціїкожного предмета і їх зв'язок між собою. Учитель нагадував учням, що, будуючипризми й конус, треба весь час порівнювати малюнок з натурою. Спочатку намічалосямісце малюнка на аркуші, після чого учні промальовували форму кожного предмета.На цьому етапі велику увагу слід було приділити зображенню овалів горловини йдна чашки й блюдця.
Учні вчилися точно визначати скороченнякруглих форм — залежно від їхньої віддаленості від горизонту. Малювати дночашки треба було так, щоб відчувалося, що чашка стоїть на блюдці. Перший урокзакінчувався уточненням усіх форм, промальовуванням овалів чашки й блюдця. Другийурок починався з того, що учні перевіряли правильність лінійного малюнканатюрморту. Після цього учні вивчали розподіл світла й тіні на обох предметах; вонисамостійно визначали, від чого залежить такий розподіл, показати «світло»,«тінь», «рефлекс» та падаючу тінь у натурі. Окремо зверталасяувага на рефлекс у нижній частині блюдця (учні не відразу його помічають).
Під час малювання з натури помідора учні вчилисяспостерігати і передавати форму та пропорції кулястого предмета і виявляти йогооб'єм кольором. У бесіді учні, порівнюючи помідори між собою та з кулею, прийшлидо висновку, що помідори бувають різні за формою, але нагадують кулю. Післябесіди вчитель показував послідовність роботи над малюнком. На аркуші паперу,що висить на дошці, він спочатку намічав місце зображення, а потім короткимиштрихами позначав межі малюнка, промальовував форму й уточнював її. Перед тим,як перейти до роботи фарбами, він нагадував про те, що олівцем треба проводитилегенькі лінії.
На палітрі вчитель готував фарбу для передачікольору помідора і покриває нею малюнок, залишивши незафарбованим блік.
При малюванні з натури натюрморту: глечик,яблуко учні вчилися передавати аквареллю повітряне середовище. Крім того, вониознайомлювалися з поняттям «колорит» і відтворювали кольорову гамунатюрморту, набували вміння послідовно працювати над складним натюрмортом.
Послідовність роботи над натюрмортом булатакою:
аналіз натури: конструкція, пропорції,просторове розміщення об'єктів натюрморту;
показ на класній дошці і на таблицях етапівлінійної побудови малюнка натюрморту;
робота учнів олівцем з широким використаннямосьових ліній (ліній симетрії) і допоміжних ліній (горизонтальних,вертикальних, похилих);
порівняння малюнків з натурою;
показ учителем послідовності виконання малюнкау кольорі: покриття локальним кольором фону і предметів (локальний колір — це забарвленнябез відтінків), підбір кольору тіньових частин і нанесення його на малюнок; визначенняхолодних і теплих кольорів (при денному світлі тіні в приміщенні будутьтеплими, а освітлені місця — холодними); підготовка на палітрі кольорівнапівтонів і нанесення їх на малюнок.
Для проведення уроків малювання натюрмортуфарбами вчителеві були потрібні наочні навчальні посібники, щоб мати змогупоказувати, як малювати фарбами. Треба було мати такі таблиці:
Основні кольори — червоний, синій, жовтий.
Похідні від змішування основних — фіолетовий,оранжевий, зелений.
Насиченість і світлота кольору.
Взаємно доповнюючі кольори — контрастні, різкопротилежні за колірним тоном.
Холодні і теплі кольори, холодні і теплівідтінки кольору.
Колірний круг.
Ці таблиці необхідні при вивченні властивостейкольору, вони допомагали у підбиранні, у визначенні відтінків кольору тадопомагали учням краще засвоїти навчальний матеріал. Дуже важливо було розвинутив дітей колірний зір, здатність розрізняти колір, теплі і холодні відтінки його.
Колірний круг допомагав визначити взаємнодоповнюючі кольори. Доповнюючі кольори розташовуються на колірному крузі строгоодин проти одного. Не можна говорити, що червоному доповнюючим буде зеленийколір, бо не всякий зелений може бути доповнюючим до будь-якого червоного. Науроках малювання фарбами таблиця колірного круга була потрібна весь час. Круг буввеликий, щоб його добре було видно з останніх парт.
При підбиранні кольору ми намагалися навчитиучнів визначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежитьвід того, поруч з яким іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синімздаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтимздаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим — оранжевим, поруч з червоним — зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більшсвітлим — темнішим.
Зміна і світлоти, і кольору предметаназивається одночасним контрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніхкольорів змінюється світлота кольору, контраст називається світлотним, але якщозмінюється і насиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це будехроматичний контраст. Є також і крайовий контраст, коли колір змінюється погранях зіткнення з сусіднім кольором. Хроматичний контраст найбільш сильнопроявляється, коли сусідні кольори однакові за світлотою. Чим чіткіші межісвітлової плями, тим слабший контрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон недуже насиченого кольору, під його впливом спостерігається більш сильна змінаколірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому.
На пофарбованих предметах відбите світло можебути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщодо предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, наповерхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червонийпредмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметамибудь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їх кольору.Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. На кольоровихпредметах рефлекси слабші, вони можуть змінювати колір в тіні за колірним тономі насиченістю.
Ставлячи натуру в класі, вчитель ретельнопродумував підбір предметів за кольором; пам'ятати про світлотіні і колірніконтрасти, про освітлення і рефлекси. Не зовсім хорошими виявилися для натуриблискучі предмети, які дуже відбивали світло, а в тіні мали дуже яскравірефлекси. Треба було враховувати колірну композицію і мету уроку. В одномувипадку це буде натюрморт із контрастних кольорів, в іншому — близькі закольором предмети (група теплих або холодних кольорів).
У постановці натюрморту ми враховували, що фоні підстилка повинні добре пов'язуватися кольором з предметами і відповідатизавданням уроку. Вивчаючи відтінки близького кольору, учні порівнюють предметиміж собою і відшукують різницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головкакапусти, цибуля зелена, свіжі огірки, корзинка, лимон, яблука жовтого кольору,груша, склянка міцного чаю, булка.
Аналізуючи з учнями колір предметів внатюрморті, ми визначали, як вони відрізняються один від одного ступенемсвітлоти, насиченістю і відтінком (теплим, холодним), що світліше, що темніше. Наприклад,помідор темніший за цибулину, картоплина темніша за помідора і огірка, огіроктемніший за головку капусти, лимон світліший за апельсина і т.д. Щоб кращебачити тональні співвідношення, пропонували учням подивитись на натуру і насвою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити,що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаютьсяглибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малюватибільш сухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завждимає гарний вигляд, буде «живою», цікавою, але цей спосіб важчий,вимагає технічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли весь пензельнаповнений фарбою. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великихплощ, як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла дотіні або з одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.
Учні 1-4 класів часто малювали на аркушах дуже малі зображення. Такі малюнки давалималої користі для вправ руки та ока. Ми вчили дітей розміщувати рисунок на весьаркуш, але з таким розрахунком, щоб він був розташований посередині його, неторкаючись країв.
Наступним етапом експериментальногодослідження стала перевірка його результатів.2.3 Результатидослідницько-експериментальної роботи
На підтвердження наведених теоретичнихположень ми проводили перевірку ефективності удосконаленої методики формуваннявідчуття кольору у процесі виконання натюрморту на уроках образотворчогомистецтва у початкових класах.
Сам процес експериментального навчання запропонованими нами методичними положеннями відбувався на формуючому таперевірявся на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увагаспрямовувалася на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформленняроботи та з’ясування подальших перспектив розробленої експериментальноїметодики.
Експериментальне дослідження впливуекспериментальної методики на удосконалення процесу формування відчуття кольоруна уроках образотворчого мистецтва у 3-х класах ми проводили у школі-садку«Дзвіночок» І-ІІІ ступенів Личаківського району м. Львова. Ним булоохоплено 19 учнів експериментального і 20 учнів контрольного класів. Предметомнашого експериментального дослідження стала побудова і впровадження системизавдань, спрямованих на формування навичок формування відчуття кольору тавивчення їх впливу на ефективність образотворчої діяльності молодших школярів.
У процесі проведення дослідження мивраховували, що у початкових класах діти працюють кольоровими олівцями іакварельними фарбами. При цьому порушується послідовність, бо в дитячих садкахдітей вчать працювати гуашшю.
Ми повідомляли дітям, що розфарбовуваннякольоровими олівцями вимагає багаторазового повторення штрихів. Наприклад, щобпередати насичений колір, доводиться покривати предмет штрихами 3-4 рази. Якщопредмет одноколірний і займає весь аркуш, заштрихувати його рівномірно важко: розфарбовуваннявеликої площі дуже стомлює руку дитини і здається
нудною. Великий малюнок було зручнішерозфарбовувати фарбами, причому працювати гуашшю значно легше, ніш акварельноюфарбою.
Учні дізнавалися, що, працюючи аквареллю,треба добре знати свій набір фарб. Тому аквареллю малюють так, щобпросвічувався папір і нижні шари фарби, що дає можливість у багатьох випадкахдіставати проміжні кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попередньогозмішування. У зв'язку з цим учням ми пропонували такі вправи.
Вправа 1. Урівносторонньому трикутнику АВС проводять три медіани-Аа, Вв, Сс. Спочаткузамальовують жовтим кольором трикутник АВв. Коли жовта фарба висохне, синімкольором замальовують трикутник АСа, який частково перекриває трикутник жовтогокольору. При накладанні синього кольору на жовтий дістають зелений колір. Колифарба підсохне, трикутник ВСс покривають червоним кольором. При накладаннічервоного кольору на жовтий дістають оранжевий, при накладанні червоного на синій- фіолетовий [36, 175-177].
Для виконання вправи рекомендується братижовтий крон або кадмій жовтий, кармін і берлінську лазур. Названі кольори фарбмають бути приблизно однакової насиченості. Такі вправи можна виконувати. використовуючий інші кольори.
Вправа 2. Прямокутник,поділений на кілька рівних смужок, замальовується хроматичним кольором світлоготону, наприклад жовтою вохрою. Коли фарба висохне, відступаючи щоразу на одну смужку,покривають слабким розчином чорного кольору останню частину прямокутника і т.д.Корисно градації приглушення хроматичного кольору виконувати не тільки чорноюфарбою, а й додатковим кольором — діаметрально протилежним вибраному.
Накладаючи колір на колір, ми зіткнулися зколірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька разів,нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищувалася інтенсивністькольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колір на інший,відбудеться змішування кольорів.
Самостійно прокладати фон аквареллю ми дозволялиучням після того, як вони засвоїли заливання поверхні рівним кольором.
Учні дізналися, що часто виконують акварелі напопередньо прокладеному фоні сучасні українські художники-акварелісти. Цеакварелі О. Губарєва «Осінь у Карпатах», «Гуцул з люлькою»;Ф. Махоніна «Вечірній порт»; Г. Польового «Блакитна затока»;О. Павловської «Сосни».
Крім згаданих, учні під час роботи акварельнимифарбами користувалися прийомами вливання одного кольору в інший і працювати намокрому папері. Слід показати, що фарби можна змішувати не тільки на тарілочціабо накладати один колір на інший, а також, зволоживши водою попередньо папір,можна впускати пензлем який-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати донього інший. Зливаючись на мокрому папері, вони даватимуть різноманітніпереходи, місцями залишаючись чистими, місцями даючи проміжні кольори. Можнатакож дістати м'які переходи, накладаючи фарби поряд, не чекаючи висихання, івони будуть зливатись у місцях з'єднання.
Якщо говорити про техніку акварелі, то якогосьодного рецепту немає. Кожний майстер трактує матеріал по-своєму, відповідно дотворчих завдань. Завдяки цьому можливості самої техніки роботи аквареллюбезперервно збагачуються та урізноманітнюються.
Один аквареліст чітко виявляє і підкреслюєлінійну структуру; інший використовує насичені кольорові плями; третій кладемазки обережними і твердими дотиками пензля, які лягають на папір рядами, незмішуючись, через них проступає білизна паперу, що передає середовище,пронизане світлом; четвертому подобається прозорість акварелі; п'ятий пише намокрому аркуші, застосовуючи техніку, у якій багато випадковостей. Та точнезнання того, що може статися на папері, допомагає художнику здійснюватинакреслене завдання. Плями кольору вільно зливаються, народжуючи вигадливісполучення.
В початкових класах, де учні тільки починалиознайомлюватись з кольором і фарбами, гуаш давала більш ефективний результат. Черезте розфарбовувати малюнки (портфель, шахова дошка, сигнальні прапорці) краще гуашшю — це було посильне цікаве завдання. Працюючигуашшю, дістаємо насичений колір кліток шахової дошки, портфеля, смуг прапорцяі порівняно легко добиваємось точності в передаванні кольору предмета, якиймалюємо.
При виконанні завдання аквареллю ми підбиралинатуру із світлим забарвленням: обкладинка книги, журнал, конверт, зошит, щобучні могли добитись необхідної яскравості, покривши малюнок один — два рази. Навчаючидітей малювати фарбами, ми ознайомлювали їх з властивостями фарб і пензлів. Вибираючипензель, звертали увагу на його якість і насамперед на пружність. Проводячи попензлеві кілька разів пальцем швидко в одному напрямі, до кінчика пензля,перевіряли, чи чинить пензель опір під пальцем, тобто, чи пружний він. Якщо пензельне розпрямляється, гнеться під пальцем — він поганий. Якщо волосинки незібрались докупи, то такий пензель також поганий. Якщо волосинки пензлярозійдуться, пензель поганий. Найкращі пензлі, зроблені з шерсті білок, такзвані конічні, при змочуванні водою в них утворюється кінчик з волосків. Користуютьсяпензлями від 10-го до 14-го номерів. Ми вчили учнів зображати тонкі лінії іточки великим пензлем, не застосовуючи перших номерів пензлів.
Ми повідомляли учням, що якщо підбиранняпаперу має велике значення, то збереження структури паперу не менш важливе. Малюнокдля розфарбовування не можна багато разів і грубо стирати гумкою. Від цьогопсується шар паперу, і фарба в цих місцях пристає гірше, робиться темнішою, бопапір вбирає вологу.
При навчанні учнів прийомам роботи фарбами бувдуже важливий наочний показ цих прийомів всьому класові, повторення показу накожному уроці з поясненням, як працювати, як тримати пензель, як розводитифарбу.
Застосовувати промокальний папір ми учнямзаборонили, вони повинні були всю зайву фарбу забирати сухим пензлем. Дляпередавання бліків не застосовувалася гумка, учні залишали незафарбованимчистий папір. Підбираючи потрібний колір, пробу робили точнісінько на такомусамому папері, на якому малювали. Палітрою були залізна кришка коробки відфарб, окрема біла тарілочка або блюдце. Учні дізнавалися, що і палітра, ікришка, і фарба завжди повинні бути чисті.
Для першої роботи ми обмежувалися трьомаосновними фарбами: синьою — ультрамарин або берлінська лазур, червоною — кармін,жовтою — хром. Для роботи в класі виявилося найкращим користуватись м'якимифарбами в чашечках: вони швидше розчиняються. Фарби в тюбиках незручні в роботі.Не всі фарби однаково легко розчиняються, а через те не всі добре пристають допаперу. Наприклад, ультрамарин, сурик, палена сієна та інші при розфарбовуваннічасто дають плями.
Перед малюванням фарбами учні вивчали триосновні кольори: червоний, синій і жовтий. Ці три кольори не можна утворитизмішуванням фарб інших кольорів; змішуючи ж їх між собою дістаємо нові кольори.Змішуючи червону з синьою, дістаємо фіолетову, жовту з синьою — зелену, жовту зчервоною — оранжеву. Ці кольори називаються похідними. Але не всі фарби призмішуванні давали необхідний для роботи колір.
Ми намагалися і наголошували учням, щоб унаборі були фарби таких кольорів і назв:
червоні — кіновар, кармін, краплак, англійськачервона.
жовті — кадмій жовтий, вохра, індійська жовта.
сині — ультрамарин, кобальт синій, прусськасиня, берлінська лазур.
Щоб одержати колір, близький до спектрального,вибираємо з червоних кармін або краплак, з синіх — прусську синю або берлінськулазур, з жовтих — хром або кадмій. Ці фарби при змішуванні дають чисті тони,тоді як, змішуючи, наприклад, ультрамарин з жовтою, дістаємо бруднуватийвідтінок. Змішуючи ж ту саму жовту з прусською синьою фарбою, одержуємо чистийтон, а найбільш насичений колір буде, коли змішати її з берлінською лазур'ю. Цюпрактичну роботу ми обов'язково проводили в класі. Вона пов'язувалася змалюванням з натури листків, квітів і т. ін.
Щоб довести учням, що один колір може матирізні відтінки, що навіть чорний і білий кольори мають багато відтінків, ми показувалиучням клаптики тканини: шовку, бархату, шерсті. Учні переконувалися, щотканини, пофарбовані в однаковий колір, мають різні відтінки.
Фарбами, що є в коробці, вчитель робив пробуна папері — сам проводив мазки і пропонував учням ознайомитись із своїмичервоними, жовтими і синіми фарбами. Учні переконувалися, що вони відрізняютьсяодна від однієї кольором, як і клаптики тканини (або смужки паперу).
Ознайомивши дітей з основними кольорами, ми переходилидо вивчення складових кольорів, вчили їх підбирати потрібні відтінки кольорузмішуванням фарб. Готовим кольором користуватись не рекомендувалося, бо цепризводило до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одногокольору учні повинні були вивчити під час практичної роботи. Поступово впроцесі навчання малювання ми ознайомлювали дітей з різними властивостямикольору.
При виконанні завдань з декоративного малюваннябагато уваги приділялося красивому підбиранню поєднань фарб. Пояснюємо учням,що поєднання можуть бути контрастними іблизькими за кольором і тоном.
Наводимо приклад контрастних поєднань: зелений- червоний; жовтий — фіолетовий; синій — оранжевий. Більш точно контрастнікольори визначаємо на колірному крузі. Контрастні поєднання ніби взаємнопідсилюють насиченість кольору. Користуватись ними треба було обережно, бо вониможуть «звучати» грубо, різко.
Зміщування трьох основних кольорів разом даєрізні відтінки. Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в якихпереважають жовті і коричневі кольори, в холодних-сині і фіолетові. Наприклад,червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий — теплі кольори.Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вжеможна ознайомити учнів з тим, що найтепліший червоний колір може мати холоднийвідтінок. Наприклад, колір редиски має холодний синій відтінок, колір томату,моркви — теплі відтінки. Будь-який холодний колір може мати теплі відтінки.
Ми пропонували таку систему вправ дляпослідовного навчання учнів малювання фарбами:
малювання кінчиком пензля: точки, вертикальні,горизонтальні лінії, слід пензля.
рівномірне заливання площини без пропуску.
заливання площини з пропуском.
перехід від темного до світлого і навпаки.
перехід від одного кольору до іншого.
6) вливання одного кольору в інший.
Вправи з роботи кінчиком пензля проводилисябез нанесення олівцем попереднього контуру. Починаємо вправу з проведенняпрямих ліній. Добре змочивши пензель фарбою, ведемо ним від лівого краю зошитадо кінця; починаємо з найтоншої лінії і закінчуємо вправу проведенням широкихліній, що дорівнюють ширині або товщині всього пензля (можна і навпаки). Підчас проведення горизонтальних ліній ручка пензля нахилена в бік проведенняліній (вправо). Це зберігає волосинки, не псує їх, бо збігаються напрям лінії,яку проводимо, і напрям волосинок.
Пензель лежить нерухомо на середньому івказівному пальцях і притискується великим пальцем правої руки, а вся рукарухається вперед разом з пензлем. Можна спиратись на мізинець, нахил пензлявесь час повинен бути однаковий, бо інакше одна і та сама лінія буде різноїширини. При проведенні тонких ліній кінчик пензля повинен приторкатись допаперу рівномірно — ширина лінії залежить від натискування на папір: чим легшеприторкатимемось до паперу пензлем, тим тоншою буде лінія. Пензель легко підкоряється руху руки.
Точки зображають так само, як і лінії: якщолегко приторкнутись пензлем до паперу, точка буде маленька, якщо ж сильніше — велика.Мазок робимо легким доторканням пензля плазом. Мазок зберігає форму і розмірпензля. Під час цих вправ виправляти роботу не можна, приступаючи до роботи,учні повинні бути дуже уважні.
Ці вправи добре розвивають окомір. Знаючи, щомазки робляться одним доторканням пензля, учні розраховували відстань очима. Пензельпри нанесенні точки був перпендикулярний до паперу, при нанесенні мазка — підкутом 45°.
Вчитель повідомляв, що працювати фарбами можнапо-різному:
при розфарбовуванні маленьких площин змочуємофарбу водою, набираємо її на пензель і розфарбовуємо малюнок;
при розфарбовуванні великих площин фарбузавжди розводять на блюдечку.
В першому випадку працюємо кінчиком пензля, вдругому — всім пензлем.
Ми показували і пояснювали учням, як розводитифарбу. При розфарбовуванні великих площин беруть таку кількість води, щоб їївистачило для розфарбовування всього малюнка.
Взявши маленьку скляну баночку, розводимо вній фарбу і пояснюємо, що змочуємо фарбу водою і пензлем проводимо лінію водному напрямі від себе, щоб пензель не втрачав своєї форми. Набираємо напензель фарбу, опускаємо його в блюдечко, робимо пробу на окремому аркушіпаперу. Чим більше братимемо води і менше фарби, тим світліший буде колір інавпаки.
Одержавши потрібний тон, показуємо, як требарозфарбовувати малюнок: пензлем обережно торкаємось до лівого кута малюнка, невідриваю пензля від паперу, вгоризонтальному напрямі ведемо пензлем до правого кута. Довівши пензель докута, відриваємо його і, знов набравши на пензель фарби, починаємо працювати злівого краю, ведучи пензель у горизонтальному напрямі зліва направо, поступовоспускаємось вниз. Пензель завжди повинен бути наповнений фарбою, щобутворювався «підтік», в нього добавляємо нову фарбу. Якщо пензельбуде сухий, не можна буде рівномірно розфарбувати. «Підтік», щоутворився в самому низу, видаляємо сухим пензлем. Пензель витираємо ганчірочкоюі прикладаємо до «підтоку», зайва фарба вбирається в пензель.
Оволодіння способом рівномірногорозфарбовування пов'язувалося як з вивченням кольору, так і з властивостямифарб. Учні дізнались, що колір стає темніший, коли взяти більше фарби і меншеводи, і світліший, коли більше води і менше фарби. Але є й інший спосібпідсилення кольору — це повторне фарбування площини. Три прямокутникипокриваємо фарбою одного кольору, після того, як вони висохнуть, фарбуємодругий і третій прямокутники. Після того, як ці два прямокутники висохнуть,фарбуємо тільки третій прямокутник. Хоч всі три прямокутники розфарбовувалиоднією фарбою, вони відрізнятимуться один від одного. Перший прямокутник,пофарбований один раз, — найсвітліший, третій — найтемніший (його фарбувалитричі).
Малювання аквареллю вимагає великої уваги,обережності, бо помилки, припущені при розфарбовуванні, важко, а іноді і зовсімне можливо усунути. Діти дуже люблять малювати фарбами, колір радує їх, алепомилки на початку неминучі.
На початку навчання ми стримували учнів відбажання брати темні фарби відразу на повну силу тону. Дуже важливо булоприщепити їм навички правильно користуватись фарбами і водою.
Навчальна робота із використаннямекспериментальних вправ і завдань, яка проводилася нами в експериментальномукласі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів.Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропонованізавдання, ніж учні контрольного.
Отримані результати констатуючого експериментупідтвердили гіпотезу, що використання запропонованої системи завдань на основіекспериментальної методики формування навичок відчуття кольору та практичноїпередачі кольору у процесі виконання натюрморту на уроках образотворчогомистецтва у початковій школі позитивно вплинули на формування відповідних уміньі навичок образотворчої діяльності в учнів експериментального класу.
Наприкінці експериментального дослідженнястало очевидно: у процесі використання розробленої нами експериментальноїметодики формування навичок відчуття та практичної передачі кольору у процесівиконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва в учнівекспериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівеньрозвитку відповідних умінь і навичок (див. діаграму). Це свідчить проефективність застосовуваного напрямку роботи.
Діаграма. Загальний рівень сформованості навичоквідчуття кольору у процесі виконання натюрморту в експериментальному таконтрольному класах наприкінці експерименту
/>
Проведення експериментального дослідження далозмогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань іпростежити динаміку процесу удосконалення умінь і навичок образотворчоїдіяльності порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. У процесіпроведення експерименту і особливо на етапі узагальнення його результатіввиявилося, що даний підхід здатний забезпечити оптимальний розвиток навичоквідчуття й практичної передачі кольору як засобу естетичного виховання учнів науроках образотворчого мистецтва у початкових класах.
Висновки
1. Колір — найкращий зображувальний іемоційний засіб живопису. За допомогою кольору передаються краса й багатствобарв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення. Колірє однією з невід'ємних ознак будь-якого предмета. Справжній колір предметазалежно від його просторового положення, сили освітлення та навколишньогосередовища змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю. Кольоривикликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність. В мірувіддалення предмета від глядача змінюється не лише видима величина його, а йколір, бо міняється кількісний і якісний характер світлового потоку, щовідбивається цим предметом. Зміна тону, ясності і насиченості кольору предметівзалежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, якіутруднюють проходження кольорових променів і впливають на зміну кольору. Уміннябачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильнопередавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.
Колір як властивість предметів оточуючоїдійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов'язанийіз зоровими відчуттями і сприйманнями. З поширенням дійових зв'язків дитини ззовнішнім світом її зорові аналізатори вдосконалюються, підвищується їхняздатність розрізняти кольори. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде дотого, що дитина поступово засвоює все нові кольори і поступово опановуєпорівняно повний їх набір. У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивногорозрізнення форм і кольору об'єктів. Подальше вдосконаленнявідчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності.
2. Відображення кольору та процескольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Тому емоційний впливкольору використовується в мистецтві. Фарба, колір у нерозривній єдності ізсвітлотінню і лінією — художні засоби живопису. Колір — основний засіб живопису.Кольором художник передає свої почуття і думки, створює образи на площині,форми і об'єми реальних предметів. Оскільки сприймання кольорів залежить від їхоточення у природі, на картині, то в живопису, порівнюючи один колір з іншим,потрібно добиватися таких же взаємовідношень, як і в натурі. Учнів початковихкласів ознайомлюють з шістьма кольорами спектрального круга, трьома основними ітрьома похідними. Після ознайомлення дітей з основними кольорами слідперейти до вивчення складових кольорів, вчити їх підбирати потрібні відтінкикольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватися не рекомендується, боце призводить до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одногокольору учні повинні вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесінавчання малювання вчитель ознайомлює дітей з різними властивостями кольору.
3. Натюрморт — це жанр образотворчогомистецтва (головним чином станкового живопису), присвячений зображеннюоточуючих людину речей, що розміщені в реальному побутовому середовищі ікомпозиційно організовані в єдину групу. Спеціальна організація мотиву (постановка)є одним з основних компонентів образної системи жанру натюрморту. Натюрмортможе виступати як один з жанрів станкового живопису, як самостійний твірмистецтва, але може бути і складовою частиною композиції жанрової картини, портрета-картиниі виконувати значну роль в розкритті смислового змісту твору. В натюрморті,окрім неживих предметів, можуть переважати об’єкти живої природи, ізольованівід природних зв'язків і тим самим перетворені у предмет. Зображення речей внатюрморті має самостійне художнє значення, хоча в процесі розвитку він нерідкослужив вираженню символічного змісту, вирішенню декоративних завдань або точноїфіксації наочного світу. Окрім цього, натюрморт може характеризувати не тількиречі, але й соціальний статус і образ життя їх власника.
Натюрморт, виконаний у кольорі, може матизначний вплив на глядача, викликаючи асоціативні уявлення під час сприйняттянеживих предметів, за якими бачаться люди певних професій, характерів. Особливістьобразів натюрмортів, що передають через неживі предмети риси і характери людей,а також певної епохи, часу, є основою композиційної діяльності художника вцьому жанрі. Композиційні завдання при зображенні натюрморту розв'язуються як вроботі над навчальною натурною постановкою (в малюнку і в живописних завданнях),так і в процесі створення творчого натюрморту на основі виникнення задуму ірозробки ескізів з використанням натурного матеріалу.
4. Для проведення уроків малювання фарбамивчителеві потрібні наочні навчальні посібники у формі таблиць. Такі таблицінеобхідні при вивченні властивостей кольору, вони допоможуть і у підбиранні йвизначенні відтінків кольору, допомагатимуть учням краще засвоїти навчальнийматеріал. Дуже важливо розвинути в дітей колірний зір, здатність розрізнятиколір, теплі і холодні відтінки його. Колірний круг допоможе визначитивзаємодоповнюючі кольори, які розташовуються на колірному крузі строго одинпроти одного. На уроках малювання фарбами таблиця колірного круга потрібна весьчас.
При передаванні предметів кольором не слідускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактуриповерхні предмета — непосильне завдання для учнів початкової школи. Досить,якщо вони зуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючиформи, а також моделювати кольором об'єм. Один і той самий колір має різну силутону, якої треба дотримувати при малюванні фарбами. Учні часто намагаютьсяправильно підібрати колір фарби, забуваючи, що правильність передавання значнобільше залежить від співвідношення тонів, від сили тону, ніж від точності впідбиранні кольору. Приступаючи до роботи кольором, насамперед треба визначитиколірні співвідношення. Прокладаємо головні тіні і світло на предметах. Починаємопередавати колір не на повну силу і поступово підсилюємо до потрібного тону. Припідбиранні кольору треба навчити учнів визначати не тільки колір, але йвідтінок. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким іншим кольором вінперебуває. На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків,які залежать від кольору предмета.
5. Починаючи вчити дітей малювати натюрморт знатури, необхідно звернути увагу й на методичну послідовність відтвореннязображення. Всю роботу над малюнком потрібно розбити на окремі етапи і датиможливість дітям зрозуміти послідовність роботи: композиційне розміщеннязображення на аркуші паперу; вияв основної великої форми; уточнення форми,пропорцій, введення допоміжних ліній, які полегшують знаходження пропорційнихвідношень частин і цілого; детальна характеристика натури; підведення підсумків:перевірка загального стану малюнка, підпорядкування деталей цілому, уточненнямалюнка у тоні. Важливо правильно скомпонувати групу предметів і поставити їїтак, щоб предмети гарно виглядали на даному фоні, мали різну глибинурозташування. Перед роботою бажано показати учням кілька натюрмортів, виконанихвідомими художниками, і проаналізувати їх. Це підвищить ефективність уроків. Прицьому важливо не просто демонструвати ці наочні засоби, а активізувати думкуучнів, щоб вони могли самі, розглядаючи твори мистецтва, глибше вивчитиконструктивну будову предметів, перспективи, світлотіні, кольорові гармонії,удосконалювати свій естетичний смак.
При малюванні з натури натюрморту учні повиннінавчитися передавати аквареллю повітряне середовище. Крім того, вони маютьознайомитися з поняттям «колорит» і відтворити кольорову гамунатюрморту, набути вміння послідовно працювати над складним натюрмортом. Прицьому учні орієнтуються на таку послідовність роботи: аналіз натури: конструкція,пропорції, просторове розміщення об'єктів натюрморту; показ на класній дошці іна таблицях етапів лінійної побудови малюнка натюрморту; робота учнів олівцем зшироким використанням осьових і допоміжних ліній; порівняння малюнків з натурою;показ учителем послідовності виконання малюнка у кольорі; визначення холодних ітеплих кольорів; підготовка на палітрі кольорів напівтонів, нанесення їх намалюнок.
6. На підтвердження наведених теоретичнихположень ми проводили дослідження особливостей формування відчуття кольору науроках образотворчого мистецтва у початкових класах. Це дослідження мало практичнийхарактер. Навчальна робота, яка проводилася нами в експериментальному класі,позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів. Так,учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніжучні контрольного. Ми отримали результати, які свідчать про ефективністьзастосовуваного напрямку роботи.
Отже, проаналізовані методичні особливостірозвитку кольоротворення при виконанні натюрморту у випадку їх адекватноговикористання здатні забезпечити оптимізацію естетичного виховання таефективність у формуванні навичок образотворчої діяльності у молодших школярів.
Список використаної літератури
1. Аксенов Ю.Г., Левидова М.М. Цвет и линия. — М.: Сов.художник, 1986. — 326 с.
2. Алексеев В.В. Изобразительное искусство и школа. — М.: Педагогика, 1968. — 184 с.
3. Алексеев С.С. О колорите. — М.: Изобраз. искусство,1974. — 176 с.
4. Алексеева В. Что такое искуство? — М.: Сов. художник,1985. — 260 с.
5. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник,педагог, школа. — М.: Педагогика, 1984. — 254 с.
6. Алісійчук О.С. Морально-естетичне вихованнямолодших школярів. — К.: Академія, 2001. — 160 с.
7. Беда Г.В. Основы изобразительнойграмоты. — М.: Наука, 1979. — 168 с.
8. Беда Г.В. Живопись. — М.; Просвещение. 1986. — 190с.
9. Беличко Ю.В. Український живопис. — К.: Мистецтво, 1989.- 191 с.
10. Беседы о живописи в школе. — М.: Искусство, 1966. — 96 с.
11. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчогомистецтва. — К.: Мистецтво, 1981. — 178 с.
12. Величко Ю.В. Український живопис. — К.: Мистецтво, 1989.- 191 с.
13. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. — Л.: Наука, 1977. — 116 с.
14. Виноградова Г. Малювання з натури. — К.: Рад. школа,1976. — 118 с.
15. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад.школа, 1976. — 270с.
16. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво.1-2 класи.- К.: Рад. шк., 1991. — 128 с.
17. Вожлов В.М. Прекрасное в жизни, в искусстве. — М.: Знание,1979. — 240 с.
18. Волков Н.Н. Цвет в живописи. — М.: Искусство, 1984.- 320 с.
19. Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів удітей // Початкова школа. — 1990. — №4. — С.64-66.
20. Выготский Л.С. Психология искусства. — М.: Искусство,1986. — 573 с.
21. Гайдамака О. Календарне планування до програми“Мистецтво” // Поч. школа. — 2003. — №6. — С.28-31.
22. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія таісторія. — К.: Вища школа, 1995. — 237 с.
23. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібникдля вчителя. — К.: Рад. школа, 1975. — 224 с.
24. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методикаобучения в 1-3 классах. — К.: Педагогика, 1978. — 186 с.
25. Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисованиес методикой преподавания. — М.: Просвещение, 1971. — 127 с.
26. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьниковсредствами искусства и действительности. — М.: Педагогика, 1986. — 126 с.
27. Горбенко А.А. Акварельная живопись для архитекторов.- К.: Будівельник, 1991. — 70 с.
28. Дейнека А.А. Учитесь рисовать. — М.: Изд-во Акад. художествСССР, 1961. — 224 с.
29. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярівзасобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. — 2002. — №6. — С.62-64.
30. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Урокиобразотворчого мистецтва.1-3 класи. — К.: Рад. шк., 1972. — 151 с.
31. Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчогомистецтва // Рідна школа. — 2002. — №2. — С.37-38.
32. Кальнинг А.К. Акварельная живопись. — М.: Искусство,1968. — 76 с.
33. Кардовский Д.И. Пособие по рисованию. — М.: Стройиздат,1978. — 126 с.
34. Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопр. изобразительногоискусства. — М.: Сов. художник, 1954. — С.31-45.
35. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво.3 клас. — К.:Освіта, 1996. — 128 с.
36. Кириченко М.А. Учіться малювати. — К.: Рад. шк., 1987.- 58 с.
37. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво.3 клас. — К.:Освіта, 1996. — 128 с.
38. Клейменова Н.С. Взаимосвязь художественного слова ирисования // Нач. школа. — 1990. — №8. — С.22.
39. Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початковашкола. — 2000. — №3. — С.25-28.
40. Крутецкий П.А. Эстетическое воспитание. — М.: Знание,1987 — 234с.
41. Кузин B. C. Основы обучения изобразительномуискусству в школе. — М.: Просвещение, 1977. — 207 с.
42. Кузин В.С. Наброски и зарисовки. — М.: Искусство,1970. — 94 с.
43. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика егопреподавания в начальных классах. — М.: Искусство, 1977. — 264 с.
44. Кушаев П.А. Основы эстетического воспитания. — М.: Педагогика,1985. — 250с.
45. Лабунская Г.В., Рожкова Е.Е., Назаревская Г.А. Урокирисования в начальных классах. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. — 166 с.
46. Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства.- М.: Искусство, 1983. — 96 с.
47. Лепикаш В.А. Живопись акварелью. — М.: Изд-во Акад.художеств СССР, 1961. — 114 с.
48. Лихачов Д.Б. Теория эстетического воспитанияшкольников. — М.: Знание, 1987. — 231 с.
49. Лунячек Й. Основы изображения с натуры. — К.: Изд-воАН УССР, 1961. — 127 с.
50. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початковашкола. — 2002. — №9. — С.50-55.
51. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. — К.: Вищашкола, 1974. — 354с.
52. Масленникова З.Д. Работа красками в школе. — Л.: Учпедгиз,1959. — 80 с.
53. Муштаев В.П. Уроки искусства. — М.: Педагогика,1990. — 140 с.
54. Никанорова Н.П. Наглядное пособие и оборудованиедля занятий изобразительным искусством. — М.: Педагогика, 1975. — 136 с.
55. Оксененко Н. Вчимося малювати: уроки малювання ушестирічок // Поч. освіта. — 2001. — №33. — С.7.
56. Орловский Г.И. О художественном образовании учителярисования. — Л.: Наука, 196. — 268 с.
57. Павлинов П.Я. Каждый может научитьсярисовать. — М.: Педагогика, 1966. — 216 с.
58. Павлов В.П. Сучасна українська акварель. — К.: Мистецтво, 1978. — 39 с.
59. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусствов школе. — 2001. — №3. — С.57-60.
60. Половникова П.Б. Эстетические чувства. — К.: Знание,1978 — 343с.
61. Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчогомистецтва в 1-3 класах. — К.: Рад. шк., 1984. — 188 с.
62. Ревякин П.П. Техника акварельной живописи. — М.: Госстройиздат, 1959. — 221 с.
63. Ростовцев Н.Н. Учебныйрисунок. — М.: Просвещение, 1976. — 222 с.
64. Ростовцев Н.Н. Методика преподаванияизобразительного искусства в школе. — М.: Агар, 1998. — 251 с.
65. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. — К.: Рад.шк., 1973. — Т 3. — 464 с.
66. Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практикеучителя изобразительного искусства. — М.: Просвещение, 1981. — 175 с.
67. Ушинський К.Д. Вибрані твори у 2-х т. — К.: Педагогіка,1976. — Т.1. — 124 с.
68. Шацька В.Н. Естетичне виховання. — К.: Освіта, 1987.- 564 с.
Додатки
Уроки образотворчого мистецтва.
Тема. Малювання узорів з прямих та кривихліній в квадраті.
Мета: ознайомитидітей із складанням узорів з прямих та кривих ліній та розфарбовуванням рисункаосновними кольорами; розвивати навички роботи акварельними фарбами; виховуватиестетичні почуття.
Хід уроку.
Малюю на класній дошці квадрат, одночасноознайомлюючи учнів з видами чотирикутників: прямокутник, ромб, квадрат. Посерединідошки малюю квадрат великого розміру, а по боках у малих розмірах зображуюнеправильний чотирикутник, прямокутник, ромб і маленький квадрат для порівнянняїх з великим квадратом.
Нагадую дітям, що у квадрата всі сторониоднакові і прямі кути (демонструю це на маленьких чотирикутниках).
Сторони великого квадрата поділяю пополам,точки поділу з'єдную, і ми дістаємо менший квадрат, вписаний у великий.
При поділі ліній діти, звичайно, починаютьвимірювати і ніяк не можуть домогтися бажаної цілі. Треба вимагати, щоб учніробили виміри й знаходили середину на око.
Далі проводжу діагоналі у великому квадраті іточки перетину діагоналей з середнім меншим квадратом теж з’єдную, і дістаємо всамій середині третій, найменший квадрат. По кутках великого квадрата івсередині найменшого квадрата малюю листочки. Орнамент закінчено. Коли вистачаєчасу, показую дітям, в якій послідовності треба розмальовувати даний узоркольоровими олівцями чи акварельними фарбами. Рисунок треба розміщати на весьаркуш, але з таким розрахунком, щоб він був розташований посередині його, неторкаючись країв. Додому даємо завдання розмалювати орнамент двома-трьомафарбами, враховуючи і фон, який може бути темнішим або світлішим за колірелементів узору.
Тема. Малювання рівностороннього трикутниката розфарбовування його основними кольорами.
Мета: ознайомитиучнів з геометричною фігурою трикутника, з малюванням його, з основнимикольорами фарб та з технікою розфарбовування малюнка аквареллю; розвиватинавички роботи акварельними фарбами; виховувати естетичні почуття
Хід уроку.
Демонструю перед учнями кілька таблиць імалюнків з наочним показом трьох основних кольорів: червоного, жовтого тасинього. Пояснюю дітям, що ці кольори не можна скласти ні з яких інших кольорів.Змішуючи по-різному ці три фарби, дістаємо похідні кольори. Тому червоний,жовтий і синій кольори ми називаємо основними, а інші — похідними, тобтоскладеними. Оранжевий колір утворюємо, змішуючи червоний і жовтий; зеленийколір утворюється з жовтого і синього, фіолетовий — з червоного і синього. Змішавшиу певній пропорції фарби трьох основних кольорів, можна дістати чорний колір.
Після цих пояснень переходжу до практичногопророблення рисунка в трикутнику й розмальовування його з дітьми.
Тема: «Сонячні зайчики, краплинкилюблять райдужні хатинки».
Мета: Удосконалюватизнання про художній образ. Сформувати наочне уявлення про казкових конструкторівприроди: Сонячного зайчика, Голубу крапельку, Червону Іскорку. Дати відомості зкольорознавства про основні й похідні кольори. Розвивати спостережливість,уяву, фантазію. Поглиблювати і виховувати емоційно-естетичне сприймання природичерез мистецтво.
Обладнання: Альбом,фарби, пензлики на підставці, склянка з водою, поролон.
Хід уроку.
І. Організація класу
До початку уроку чергові під керівництвомвчителя перевіряють наявність на робочих місцях необхідного обладнання.
Дякую, що ви гарно підготували свої робочімісця! Окреме спасибі черговим!
П. Мотивація конструктивно-художньоїдіяльності.
Місяць бачив зоряницю -
Що забрав із трав дівицю -
Щодня сонечко вставало -
Зоряницю підіймало. (Зоряниця — це краплинкироси)
Мету-мету — не вимету!
Несу-несу — не винесу!
Пора прийде — сам вистрибне. (Сонячний зайчик,промінь)
Милуйтеся мною та бійтеся мене -
За що я торкнуся, воно спалахне. (Іскоркавогню)
Ш. Повідомлення теми і мети уроку.
Дітки, сьогодні ми будемо малювати Сонячнізайчики, краплинки і іскорку вогню. Ще ми відкриємо для себе «секрет»утворення зеленого кольору, закріпимо знання про кольори — основні й похідні,зустрінемося з «Чарівною плямою».
ІУ. Розвиток конструктивно-художніх умінь.
Зараз, діти, будьте уважні я читатимукольоровий віршик, а ваше завдання — намалювати кожен колір, який згадується увіршику. Приготувались?
Кольоровий віршик
Любить пензлик мій до світа
Власний чубчик фарбувати.
Він у райдугу пірнає,
Кожний колір називає:
«Це червоний — жар неначе.
Ще — оранжевий, гарячий
Жовтий — як пшениця в полі,
Мов трава — зелений колір.
А наступний колір — синій.
Синій колір, ніби річка,
Фіолетовий, як нічка»
Назвіть будь-ласка, кольори, які ви намалювали.
Як можна одним словом назвати це кольорове різнобарв’я?(Веселка).
Правильно, це кольори веселки. Пригадайте, якіз них теплі. А які холодні.
(Теплі — червоний, оранжевий, жовтий, холодні — зелений. Блакитний, синій, фіолетовий).
А чому кольори поділяються на теплі і холодні,за якою ознакою? (Ті, що теплі, в них більше сонячного, а сонце асоціюється зтеплом. Холодні ж — з ніччю, з прохолодою).
2. — Знаєте, діти, пензлик любить не тількиприхорошуватись до свята, він ще чудовий математик. Ось які «кольорові»приклади вирішив. Давайте прочитаємо їх.
(Учні по черзі читають)
Крапелька жовта + крапелька синя дорівнюєкрапельці зеленій, удвічі більшій.
1ж + 1с = 2з
Велика крапелька зелена мінус крапелька синядорівнює крапельці жовтій
2з — 1с = 1ж
Велика крапелька зелена мінус крапелька жовтадорівнює крапельці синій.
2з — 1ж = 1с
Придумайте власні «кольорові приклади»
3. Сьогодні у нас в класі незвичайний день, донас завітали високоповажні гості — конструктори природи. Зараз вони вампредставляться.
У сонечка-мами, як м’ячик
Синочок був — Сонячний зайчик.
Що ж утворилося з багатьох-багатьох СонячнихЗайчиків? (Сонечко).
Намалюйте Сонячного Зайчика на основі кружечка.
У синьої мами — Хмаринки
Була собі доня — Краплинка.
Із хмаринки падає краплинка води. Яка в неїформа і колір?
Намалюйте крапельку на основі трикутника.
Вогонь на червоних долонях
Гойдав свою Іскорку-доню
Над вогнищем злітають маленькі іскорки. Яка вних форма і колір?
Що утвориться з багатьох іскорок? (Полум я)
Намалюйте іскорку на основі двох трикутників.
От ми і познайомились з нашими гостями: СонячнимЗайчиком, Синьою Краплинкою і Червоною Іскоркою.
То ж які основні кольори ви знаєте? (Червоний,синій, жовтий)
А які кольори називають похідними? (Ті, щопоходять від основних).
Є у нас таке кольорове правило, ось послухайте:
Червоний колір іскорки,
Жовтий колір сонячного зайчика,
Синій колір краплинки
Називаються основними,
Жовтогарячий, зелений, фіолетовий — похіднікольори
Уважно слухаючи, подумайте.
Дослід 1. Сонячний зайчик спіймав крапельку. Якийновий колір з’явився? (зелений)
Дослід 2. Крапелька спіймала іскорку. Якийколір з’явився? (фіолетовий)
Дослід 3. Іскорка спіймала Сонячного зайчика. Якийколір з’явився? (оранжевий)
4. — Молодці, а тепер історія з життя нашихгероїв, послухайте.
Зустрілися під небесами
Краплини і зайчика мами.
Допоки вони розмовляли,
Їх діти про дощик співали:
«Сонячний дощику,
Зварю тобі борщику
В зеленому горщику»
Краплини та зайчики спали
І буйною зеленню стали.
Зараз ми спробуємо з вами відтворити цеймомент. Візьміть крапельку жовтого кольору Сонячного зайчика і змішайте його зкрапелькою синього кольору краплинки.
який колір утворився? (зелений)
то з яких кольорів з’явився у нас зеленийколір? (жовтого і синього)
V. Творча робота «Чарівна пляма».
Що ж, прийшов час познайомити вас з дійсноказковою істотою «Чарівною плямою». Візьміть чистий аркуш паперу,пензлик і фарби. Намалюйте велике уявне коло. Розмістіть краплини фарб по колі.Подуйте на кожну крапельку. Що «намалювали» краплини? Які чарівніістоти ви побачили?
VI. Підсумок
Молодці, ви сьогодні здійснили подорожЧарівною країною кольорів і, я думаю, багато запам’ятали.
То які кольори є основними?
Які кольори називаються похідними?
Що ще запам’яталось вам сьогодні?
Тема. Класичний декоративний натюрморт,складений учнями із запропонованих вчителем предметів.
Мета. Поглибитизнання учнів про жанр натюрморту у живописі. Дати поняття про класичнийдекоративний натюрморт, аналізуючи усно натуру показати можливість як завгоднопересувати предмети у просторі, дотримуючись основних пропорцій; навчити учнівдекоративно вирішувати композицію натюрморту з дотриманням законів повітряноїперспективи. Розвивати інтерес до світу речей.
Обладнання: репродукціїтворів О. Шовкуненко «Натюрморт з кавуном», О. І Іоваківського «Натюрморт»,Ю. Піменова «Очікування» і ін.; предмети побуту, овочі, фрукти, драперії;
запис словникового мінімуму термінів і понять:натюрморт — зображення овочів, фруктів, рослин, дичини, предметів домашньоговжитку;
композиція — побудова художнього твору, обумовлена його змістом; розташування івзаємозв'язок його частин.
Методи і прийоми, використовувані вчителемна уроці:
розповідь, ігрова ситуація, демонструваннязасобів наочного навчання, організація сприймання, спостереження, моделювання,порівняльний аналіз, бесіда.
Види діяльності учнів на уроці:
пізнавальна, сприймання, ігрова, колективна,творча діяльність, образотворча, бесіда.
Хід уроку.
І. Актуалізація опорних знань учнів (емоційневходження в тему).
II. Розкриття темиуроку:
поглиблення знань про жанр натюрморту уживописі;
споглядання творів О. Шовкуненка, Ю. Піменова;
НІ. Практична діяльність:
1) колективна творча діяльність по створеннюнатюрморта;
2) створення композиції натюрморта методомрізних художніх технік (колаж, аплікація з кольорового паперу, ниток, тканини,мозаїка, пап'є-маше із напівоб'ємних форм, метод промазування пластиліну покартону чи склу, малювання по піску чи манці. .)
IV. Перегляд, аналізта оцінка створених учнями художніх робіт.
Урок розпочинається з перегляду репродукцій іззображеннями натюрмортів. Учні повинні самі побачити і сказати:
Що спільного в цих картинах?
+ Зображено різноманітні неживі предмети.
А як все це можна назвати одним словом?
+ Натюрморт.
Натюрморт — слово загадкове, в ньому можнапочути ніби два слова — натура мертва, отож, дійсно, з французької мови воноперекладається як «мертва натура». Натурою ми називаємо все те, щобачимо навколо себе: це і посуд, і фрукти, і овочі, і квіти, і всі речі, що насоточують. Але з давньої давнини це слово перекладали і як «тиха натура».А чи с різниця між «мертвою» і «тихою» натурою?
+ Є, бо предмети живуть своїм життям, яке мине бачимо.
Давайте ж уважніше придивимось, прислухаємось,спробуємо зрозуміти «мову речей, що розмовляють». Як справжніхудожники, відчуймо подих «одухотворених» предметів, почнемо нетільки розповідати про них, але й відтворювати їхнє життя в пантомімі, вмалюнках. І це «спілкування з натюрмортом» назвемо «театромречей, що розмовляють».
(Вчитель бере в руки яблуко і, намагаючисьуявити себе яблуком, розповідає):
Я — яблуко, велике та кругле, важке таблискуче, пахуче та смачне, червонобоке; в мене є маленький хвостик, а ще намоїй щічці грає сонячний промінчик, ось придивіться. Мене так і хочеться взятив руки і піднести до рота, а тільки-но піднесли, то відчули незвичайний аромат.Як Я гарно пахну, он аж слинка потекла, так захотілось відкусити шматочок, аколи відкусили, то відчули, що я соковите і солодке. А ще всередині у мене таємниця.Яка?.. Так, то зернятка. Якщо посадити зернятко, виросте маленька, тоненькагілочка — то мала яблунька, ще пройде багато часу і виросте дерево — яблуня,зацвіте ніжним рожевим цвітом і дасть плоди: такі ж великі, круглі, солодкі тасмачні яблука.
А чи може заговорити глечик, що виліплений їзшматочка глини руками майстра-чаклуна?
(Хтось з учнів пробує себе в ролі глечика)
+ Я — Глечик, високий, гордовитий та стрункий(пузатий) із золотавою поверхнею, а ще я розписаний загадковим орнаментом. Побачишмене в натюрморті художника і зрозумієш, що я головний.
А про що «розмовляють» духмяніквіти, вишукані серветки, блискучий посуд, навіть старий бабусин стіл іззадиркуватим чайником на ньому?
(Показує репродукцію)
Послухайте їх чарівну казку...
Наприкінці літа, коли нестерпна спека поволіспадала, на великому, вкритому білосніжною скатертиною столі зібралисядивовижні друзі, кожний з яких був єдиним і неповторним. Тут були й червоний зчорними «зубами», у смугастому кожусі кавун, і соковита груша, ізолотаве гроно винограду з сонячними цілунками на кожній ягідці, і біло-рожевахмаринка запашних квітів, що немов зависла над столом, і огрядний, набундючений,пихатий чайник… Вони ніби тихенько розмовляли між собою.
Невже ви не розумієте, хто серед наснайкращий, найблискучіший, отож і найголовніший, — промовляв неквапливо чайник,- безумовно, це тільки я.
Ти красивий, блискучий, ми всі задивляємось натебе і навіть бачимо своє відображення, — тоненькими голосами відповідаливиноградні ягідки, — але ж і від нас очей не відвести, які ж ми стиглі тасоковиті, сік аж бринить у кожній з нас.
Не розумію, про що ви говорите, — безцеремонновтрутився у розмову «зубастий» кавун, — величезна червона пляма зчорними крапочками, а ще й зелений смугастий кожух — от що звертає на себеувагу всіх хто дивиться на нас. Я — запах літа, я — стигле сонце, я найсолодшийі найсмачніший від вас усіх. .
Я, я, я!.. І не соромно тобі так вип'ячуватисебе? Ти, можливо, і звертаєш на себе увагу, але й нас не можна не помітити, — промовляликожною своєю пелюсточкою блідо-рожеві квіти, — але ж ми ніби відтінюємо твоюкрасу і доповнюємо аромати літа.
Голоси ставали дедалі гучнішими. І сперечалисявже і груша, і білява скатертина, і тарілка, і ніж — всі хотіли підкреслитисвою красу і неповторність, але...
Суперечка привернула увагу сонечка, щозаглядало у віконце і щось на прощання хотіло сказати друзям. Похитуючивеличезною голівкою, воно кинуло останній погляд і заговорило:
Дивлюся на вас і охоплює мене радість відрозуміння невичерпної краси світу, в якому ми всі живемо, а ви все сперечаєтесяі сперечаєтеся. Не розумієте ви, друзі, головного. Ви, прекрасні, коли виразом, коли підкреслюєте, доповнюєте красу один одного, коли розповідаєте разомі про літо, що минає, і про людину, яка стільки сил поклала, щоб ви такі вродливівиросли. А головне, зібрав вас разом художник-чаклун, фарбами, пензликамивідтворив вашу красу, а ще й вдихнув у вас життя.
Але часто, малюючи натюрморт, художники череззображення тих чи інших предметів, прагнули розповісти про людей своєї епохи,про духовний рівень своїх сучасників, їх заняття, майновий стан, передавати відношеннялюдини до них, ті чи інші переживання, почуття. Згадаймо, наприклад, картинуЮрія Піменова «Очікування». Всього-навсього зображено телефоннийапарат із знятою трубкою. А за вікном — дощ, непогода, і скло, немовбисльозами, залите краплями. Все це породжує різноманітні асоціації, говорить продраму людського життя. Це ціла маленька новела, розкрита через образно значимуріч.
Спробуємо і ми створити свою казку (розповідь)про натюрморт.
Але вибрати предмету для натюрморту — це ще невсе. Необхідно їх розташувати так, щоб в сукупності вони дивились з інтересом,щоб живописець міг оком вловити різноманіття предметів і сприймати їх разом якодне ціле.