КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Методика формування інтересу до навчання тасамостійної роботи студентів з дисципліни „Лісництво“
Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутність та структура методів самостійногонабуття знань та їx роль у навчально-виховному процесі
1.1 Сутність методів самостійного набуття знань студентами
1.2 Структура методів самостійного набуття знань студентами
Розділ 2. Підвищення самостійності і творчої активностістудентів при вивченні дисципліни лісництво
2.1 Дидактичне обґрунтування підвищення ефективностізастосування методів самостійного набуття знань
2.2 Модель навчального заняття з застосуванням методівсамостійного набуття знань студентами
2.3 Ефективність застосування методів самостійного набуття знань студентами
2.4 Активізація пізнавальної діяльності студентів в процесівивчення дисципліни Лісництво
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В умовахгуманізації освіти, а саме орієнтації її цілей, змісту, форм і методів наособистість того, хто навчається, гармонізацію її розвитку, особливого значеннянабуває одне з провідних нормативних положень педагогіки — принцип свідомості ітворчої активності студентів. Сутність цього принципу полягає в забезпеченніоптимального співвідношення педагогічного керівництва і свідомої творчої роботистудентів у навчанні. Цей принцип є досить протирічним. З нього випливаєпитання: на скільки є можливим поєднання активності, свідомості студентів,вищою формою прояву яких є їх самостійність, з одного боку, і керівної роліпедагога в педагогічному процесі з іншого? Знайти це складне і достатньо тонкеза своєю природою поєднання є актуальним питанням вже на протязі багатьох років.Яким чином організувати процес навчання, щоб було враховано необхідністьумілого керівництва процесом засвоєння знань на основі самостійного аналізустудентами навчального матеріалу і спонукати їх до активного пошуку власноїцікавості до навчальних предметів? Вирішенню цього питання певною мірою маєсприяти впровадження спеціальних методів і прийомів навчання, а саме методівсамостійного набуття знань учнями.
Розділ 1. Сутність та структураметодів самостійного набуття знань та їx роль у навчально-виховному процесі1.1 Сутність методів самостійногонабуття знань студентами
Проблемаактивності і самостійності студентів у навчанні має досить давнє коріння ірозв'язувалась по-різному ще гербартизмом та прогресивізмом. Перша з цих системпозбавляла студентів ініціативи, нав'язуючи їм готові зразки та способидіяльності, гальмуючи тим самим їх самостійність. Друга — забезпечуваластудентам значну свободу у виборі як способів пізнання так і змісту самогонавчального матеріалу. Вона майже зовсім позбавляла студентів керівництванаставника і заважала системному вивченню знань. Тобто ні перша, ні другасистеми освіти не забезпечували реалізацію принципу свідомої і активної участіучнів у процесі навчання. Сучасна дидактична система створила більш сприятливіумови для цього, існує ряд дидактичних правил, що, в зв'язку з вище зазначенимпринципом, заслуговують на особливу увагу. По-перше, викладач повинен знати івраховувати індивідуальні інтереси та особливості студентів, спрямовуючи процеснавчання на розвиток особистості, з погляду на об'єктивну суспільнунеобхідність. По-друге, вчитель має створювати для студентів пізнавальніситуації, які б вимагали від них пояснень протиріч, що виникають між знаннями інаявними фактами, які б збуджували їх мислення й інтерес. По-третє, вчитель,використовуючи різноманітні методи і прийоми навчання, повинен забезпечуватирізноманітність видів самостійної роботи студентів і новизну їх пізнавальноїдіяльності.
Важливе значеннядля організації самостійної пізнавальної діяльності студентів і керування неюмають обрані викладачем методи навчання. Методи навчання — це упорядкованіспособи взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів, спрямованої нарозв'язання навчально-виховних завдань.
В педагогіці існуєдекілька класифікацій методів навчання, запропонованих Ю.К. Бабанським, І.Я. Леонером,А.М. Алексюком, М.М. Скаткіним, М.І. Махмутовим та багатьма іншими вченими. Групуметодів самостійного набуття знань виділяє в своїй класифікації польськийпедагог і психолог В. Оконь [1]. Він характеризує їх як проблемні, засновані натворчій пізнавальній активності учнів в ході розв'язання навчальних проблем, івиділяє такі методи: класичний проблемний метод, метод випадковостей,ситуативний метод, банк ідей, мікровикладання та дидактичні ігри. Аналізпсихолого-педагогічної літератури та шкільної практики з цього питання показав:самостійність пізнавальної діяльності учнів може мати різні рівні, щовизначаються її репродуктивним або продуктивним характером та мірою допомоги уїї виконанні з боку вчителя. Тобто самостійна навчально-пізнавальна діяльністьне завжди має творчий характер. Спочатку учень намагається розв'язати новезавдання відомими йому способами, актуалізація вже набутих учнем знань, яка прицьому відбувається, носить репродуктивний характер. Тільки усвідомленнявідсутності позитивного результату призводить до виникнення проблемноїситуації, тобто до активізації продуктивних компонентів пізнавальноїдіяльності, що забезпечують відкриття нових знань, формування нових системзв'язків. Обмірковування знайденого шляху розв'язання, його усвідомлення іперевірка знову здійснюються на основі репродуктивного мислення. Таким чином,процес самостійного пізнання є результатом взаємодії репродуктивного іпродуктивного видів мислительної діяльності. Процес самостійного набуття знань- це активна цілеспрямована розумова діяльність, в ході якої здійснюєтьсяпереробка вже відомої і тільки-но сприйнятої інформації. Це узагальненеопосередковане пізнання дійсності, яке, з одного боку, не може здійснюватисьбез опори на минулий досвід і з другого — водночас, повинно виходити за йогомежи. Репродуктивні і продуктивні компоненти такої діяльності переплетені міжсобою, і в кожному конкретному випадку вони мають різні питомі />співвідношення.Тому, ми схильні розглядати методи самостійного набуття знань як поняття більшшироке, ніж у В. Оконя, як методи, що спрямовані на активізацію та організаціюсамостійної пізнавальної діяльності учнів на будь-якому етапі засвоєння знань.
Під самостійноюпізнавальною діяльністю студентів розуміємо таку навчальну діяльність, якавиконується без безпосередньої участі викладача, але за його завданнями і успеціально відведений час.
Опосередкованекерівництво викладача створює сприятливі умови для самостійних розумовихоперацій, самостійного орієнтування в навчальному матеріалі і дає змогу студентам працювати віндивідуальному темпі [2].
Вищому рівнюрозвитку пізнавальної самостійності студентів відповідає ситуація, коли студентне тільки розв'язує складні для себе проблеми, а й самостійно шукає більш,досконалі способи їх розв'язання. Неможливість самостійного розв'язанняпоставленого завдання відповідає нижчим рівням, які характеризуються реакцієюна допомогу: чим менше допомога, тим вище рівень самостійності пізнавальноїдіяльності учнів.
Рівень самостійностіта активної пізнавальної діяльності студентів є одним із зовнішніх проявівзагальної здатності до навчання і вважається в педагогічній психології основоюнаучуваності студентів. З.І. Калмикова підкреслює, що чим вище научуваність,тим швидше і легше людина здобуває нові знання, тим вільніше оперує ними увідносно нових умовах, тим вище темп її розумового розвитку [3]. Тому, можнасказати, що застосування методів самостійного набуття знань має безпосереднійвплив не тільки на формування знань і вмінь з предмета, а й на розвиток творчихздібностей студентів.
В процесісамостійної пізнавальної діяльності студенти опрацьовують деякі найзагальнішіспособи її раціональної організації: вміння планувати, визначати мету і системузавдань майбутньої роботи, планувати її послідовність, обирати способи швидшогоі економнішого розв'язання поставлених завдань, здійснювати самоконтроль за їївиконанням та аналізувати підсумки роботи [2].
В ході самостійноїпізнавальної діяльності студентів можна виділити чотири основних етапи:/> />
Схема 1.
Ефективному тараціональному здійсненню кожного з названих етапів діяльності має сприятизастосування викладачем відповідних методів самостійного набуття знань. Виходячиз основних дидактичних цілей кожного з етапів, методи самостійного набуттязнань можна розподілити на такі групи: стимулюючо-мотиваційні методи, методисамостійної роботи та рефлексивні методи (Схема 2). До першої групи відносятьсятакі методи як: вступна бесіда, актуалізуюча бесіда, бесіда-повторення,проблемна бесіда, інструктаж і пояснення. До другої групи методів можнавіднести: різні види методів самостійної роботи учнів з підручником, робочимзошитом, дидактичними посібниками, ПЕОМ, відеоінформацією; різні видинавчальних завдань. До третьої групи методів самостійного набуття знаньвідносяться: підсумкова бесіда, аналітична бесіда, письмовий звіт. Кожний зназваних методів має складну структуру, його вибір визначається педагогомвідповідно до цілей, змісту процесу навчання, форм його організації та багатьохінших факторів.
/> />
Схема 2.1.2 Структура методів самостійногонабуття знань студентами
Метод навчання єскладним педагогічним утворенням. Структура методів навчання залежить, з одногобоку, від змісту навчального матеріалу, способів його засвоєння, дидактичнихцілей заняття, матеріально-технічної бази навчального закладу, а з іншого — відособливостей віку студентів, їх підготовленості до навчання. Крім цього, упроцесі формування структури методів необхідно одночасно враховувати зовнішніта внутрішні ознаки методів навчання [4].
Зовнішню сторонупрояву методів, через яку викладач здійснює керівництво навчально-пізнавальноюдіяльністю студентів, можна спостерігати в ході навчального заняття. Воназмінюється залежно від того, з яким джерелом навчальної інформації працюєстудент. За цим показником розрізняють такі форми вияву методів самостійногонабуття знань, як: робота з підручником, робочим зошитом, дидактичнимипосібниками, картками, додатковою літературою, ПЕОМ, відеоінформацією,експериментально-дослідні завдання, практичні завдання.
Щодо внутрішньоїсторони прояву методів самостійного набуття знань, то вона насампередвизначається за рівнями пізнавальної самостійності студентів, що передбачаютьсяв ході застосування певного методу. За цим показником в педагогіці виділяютьп'ять груп методів навчання: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні,проблемне викладання, частково-пошукові та дослідницькі. Хоча, частіше за все,в шкільній практиці педагоги враховують таких три основні рівні: відтворюючий,частково-пошуковий і творчий [5].
Яквидно зназв методів, прояв тільки однієї сторони методу не дає повної характеристикиможливостей його застосування в навчально-виховному процесі. Протиріччя міжзовнішнімта внутрішнім проявом методів можна вирішити шляхом включення показниківрівневої диференціації в структуру різних груп методів. Це означає, що кожнийметод, який застосовується викладачем для організації самостійної пізнавальноїдіяльності студентів має орієнтувати цю діяльність, відповідно до цілейнавчального заняття, на певний рівень пізнавальної самостійності.
Врахуваннявнутрішньої сторони прояву методів не тільки дозволяє визначити рівні творчоїактивності студентів та реалізувати дидактичні цілі заняття, а й за умовиврахування індивідуальних особливостей студентів та їх відмінностей у навчанні,створюють можливості для диференціації навчального процесу.
З вище зазначеногоможна зробити висновок про те, що ефективність процесу навчання взагалі, таорганізації самостійної пізнавальної діяльності студентів зокрема, залежить нетільки від вдалого вибору метода навчання, а й значною мірою, від внутрішньоїструктури цього методу, від умілого поєднання прийомів зовнішньої педагогічноїдіяльності викладача і внутрішньої пізнавальної діяльності студентів, тобто — відвизначення раціональної структури методів. В зв'язку з цим доцільно розглянутиструктуру методів самостійного набуття знань в найбільш типових дидактичнихситуаціях.
Більш поширеним впедагогічній практиці методом самостійної роботи є робота студентів знавчальним підручником. Науковці відмічають, що взагалі деякі заняття здоступних для студентів тем раціонально проводити у вигляді самостійної роботиз підручником [2]. Основна діяльність викладача при цьому — організаційна іконтрольно-корекційна, а студентів — пізнавальна. В процесі сприйманнястудентами нового матеріалу, самостійні роботи за підручником мають на метізабезпечити студентів необхідною інформацією про предмети і явища, щовивчаються. В результаті первинного ознайомлення з новим текстом підручникастуденти дізнаються про його основний зміст, про те, в якій послідовностірозкривається об'єкт, які його властивості і призначення. В процесі подальшоговивчення на етапі розуміння і запам'ятовування, студенти виявляють поставлені втексті проблеми і шляхи їх розв'язання. Після цього, за поданими педагогомзавданнями, здійснюється диференціація і узагальнення знань. Структура роботи зкнигою як методу може бути такою:
1) мотиваціясамостійної роботи (актуалізація необхідних знань, повідомлення теми і метироботи, при можливості створення проблемної ситуації),
2) ознайомлення іззавданнями, у випадку необхідності проводиться додатковий інструктаж,
3) самостійнаробота з текстом,
4) оформленнярезультатів у письмовому вигляді або обговорення одержаних результатів в формібесіди.
Складністьструктури цього методу визначається тим, що різні навчальні методи, наприкладпояснення або бесіда, стають у цьому випадку прийомами методу роботи з книгою.
Урізноманітненнюсамостійної роботи студентів з підручником сприяє застосування прийомів іметодів унаочнення, зокрема методу ілюстрацій. В першу чергу це спостерігаєтьсяу процесі викладання природничих дисциплін. Як свідчить досвідвчителів-практиків, застосування ілюстрованих посібників значно розширює можливості студентів длясприймання навчального матеріалу, підвищує міцність і усвідомлення знань. Особливістюнаочних методів навчання є те, що вони обов'язково припускають певну мірупоєднання з словесними методами. За допомогою слова викладач або керує процесомспостереження, або допомагає студентам усвідомити здобуту інформацію, доповнюєїї додатковими даними, які не відображені, допомагає, в разі необхідності,зробити висновки, узагальнити засвоєне.
Метод самостійноїроботи з навчальним текстом дозволяє викладачу застосовувати такий прийом якдиференційовані завдання, які саме і визначають рівень самостійної пізнавальноїдіяльності студентів. Автор розрізняє три основних типи таких завдань: інформаційно-пояснювальні,інформаційно-евристичні та проблемно-пошукові.
Сутністьінформаційно-пояснювальних завдань полягає, перш за все, у наданні студентуінформації. При цьому вчитель може використовувати будь-які форми поданнянавчального матеріалу, однак головною рисою для всіх є репродуктивний рівеньсамостійної пізнавальної діяльності студентів, що забезпечується відповіднодокладністю інструкцій про способи діяльності студента у запропонованихзавданнях.
Наприклад,завдання з предмету Лісництво з теми: „Поновлення лісу“, спрямованона поетапне формування у студентів поняття про ліс та основні його властивостіта значення.
Запам'ятайте: Поновленнялісу буває: природне — відбувається стихійно та штучне, яке здійснюється сівбоюнасіння або садінням молодих рослин.
Визначте, якимидвома способами відбувається природне поновлення лісу.
Опишіть, якіосновні етапи має насіннєве поновлення лісу?
Інформаційно-пояснювальніметоди самостійного набуття знань є достатньо економічними у часі й дозволяютьстудентам досить швидко засвоювати значний за обсягом навчальний матеріал. Підчас виконання такої роботи з них розвивається увага, пам'ять, формуються шляхиздійснення розумових операцій та способів раціональної пізнавальної діяльності.
До творчих, абопроблемно-пошукових методів самостійного набуття знань студентами відносимодослідницькі завдання експериментально-дослідного та теоретичного характеру. Функціїпроблемно-пошукових методів спрямовані на формування рис творчої увагистудентів.
Для організаціїлабораторних робіт та різного виду дослідницьких робіт застосовуютьсяекспериментально-дослідні методи самостійного набуття знань. Виконання такихробіт здійснюється в індивідуальній або груповій формі. Викладач ставить передстудентами пізнавальне завдання, яке вони мають розв'язати по можливостісамостійно, на основі лабораторного експерименту. Роль викладача полягає вконтролі за діями студентів, наданні допомоги. Лабораторні роботи проводятьсяяк в процесі вивчення нового матеріалу, виконуючи ілюстративну функцію, так і зметою узагальнення і систематизації знань, після вивчення теоретичногоматеріалу. До структури експериментально-дослідних методів входять такіелементи, як: визначення проблеми, формування гіпотези, визначення способів їїперевірки, етапів роботи, монтування приладів, проведення спостережень,фіксація результатів, висновки.
Розділ 2. Підвищення самостійності ітворчої активності студентів при вивченні дисципліни лісництво2.1 Дидактичне обґрунтуванняпідвищення ефективності застосування методів самостійного набуття знань
Процес організаціїпізнавальної діяльності учнів має досить сталу модель. Вона полягає у створеннідля школяра проблемної ситуації, формулюванні необхідних для її розв'язанняпитань, у знаходженні відповідей на ці питання на основі самостійного пошуку,перевірці одержаних відповідей, на основі теоретичних або практичних знань танавичок, упорядкуванні знань й умінь та їх закріпленні. Такий хід процесунавчання-пізнання може змінюватись залежно від того, практичну чи теоретичнупроблему він розв'язує і якими саме методами.
Якбачимо,під час організації пізнавальної діяльності студентів завжди поєднуєтьсядекілька методів навчання. Тому коли мова йде про якийсь окремий в певниймомент часу метод, то це означає, що він на цьому етапі домінує над іншимиметодами і має особливий вплив на хід цього етапу заняття. Проте ефективністьзастосування домінуючого методу значною мірою залежить від його оптимальногопоєднання з іншими методами та прийомами навчання. Під оптимальним поєднаннямрозуміють педагогічне рішення, що приймає викладач шляхом науково обгрунтованоговибору більш раціональних для даних умов методів з погляду на деякі визначенікритерії. Одним з пріоритетних критеріїв в процесі активізації та організаціїсамостійної навчальної діяльності студентів є необхідність врахування рівнянавчальних можливостей студентів та особливостей їх індивідуальної пізнавальноїдіяльності.
В процесісамостійного набуття знань характерною особливістю мислення студентів єсполучення у певному співвідношенні його понятійних, практичних танаочно-образних компонентів. Вважається, що головну роль при цьому граєабстрактно-теоретичний вид мислення, який дозволяє на основі дедукціїздійснювати узагальнення, самостійно одержувати знання про певні закономірностіі застосовувати їх на практиці. Однак, як показали дослідження З.І. Калмикової[3], цей вид мислення відіграє важливу роль на першому та останньому етапахрозв'язання нового завдання або проблеми, коли учень намагається застосувативже знайомі йому способи дій та під час перевірки знайденого рішення, йогоусвідомлення і запам'ятовування. На етапі, коли йде пошук принципово новогорішення, головну роль відіграють інтуїтивно-практичні компоненти. Розв'язаннюпроблеми сприяють практичні дії, оперування образами, використання наочності,конкретних опор. Такими опорами можуть бути таблиці, схеми, графіки та іншівиди символічної наочності. Вони застосовуються для моделювання змісту проблем,що відтворюється у свідомості студента. Наведемо завдання, яке пропонуєтьсястудентам з теми: „Ліс і світло“.
Завдання: спробуйтеза допомогою заданої формули відповідно до варіанту визначити енергетичнийбаланс:
/>abs — εσT4+C+LE+M = 0, де:
Qabs — сумарне випромінювання, що надходить у вигляді короткохвильової тадовгохвильової радіації;
/> - ефективневипромінювання, яке залежить від абсолютної температури у четвертому ступені тавід особливостей поверхні, що випромінює;
С — потік енергії, який залежить від конвекції і теплопровідності;
LE — потік енергії, що залежить від перетворення води (втрати навипаровування та надходження від конденсації);
М — метаболічні витрати організму, якими можна знехтувати.
В ході виконанняцього завдання учні повинні пояснити значення наведених символів, вказатиодиниці їх вимірювання та визначити взаємозалежність між ними. Розуміння цихсхем дозволить студентам досить легко розв'язати ряд вправ на визначення,наприклад, потоку енергії. Оперування моделями дозволяє відкинути всі несуттєвіознаки предмета вивчення і залишити тільки ті, які він вважає важливими. Цеполегшує пошук розв'язання проблеми. Поняття опір психології вважаютьвідносним, воно може змінюватись і удосконалюватись із підвищенням рівня психічного розвитку дитини [3]. Тітеоретичні знання, для засвоєння яких вимагалось застосування певних опор, зчасом стають опорою для опанування нових знань більш високого рівняузагальнення. Вільне оперування образами та їх елементами дозволяє легшевиявити зв'язки між умовними даними, виявити їх співвідношення, що маєприскорити розв'язання завдання. Наочно-образне мислення дає цілісну картину,що віддзеркалює зміст завдання і забезпечує одночасне „бачення“ всіхскладових проблеми. Цьому ж може допомогти і включення до процесу навчанняконкретно-практичних дій.
Такі висновкидозволили нам зробити припущення про те, що ефективній організації процесусамостійного набуття знань учнями має сприяти застосування таких методівнавчання, які б при їх оптимальному поєднанні були спрямовані на активізаціюрізних компонентів мислення студентів та їх гармонійного розвитку. Тому що,по-перше, засвоєння навчального матеріалу на стику різних видів мислення сприяєміцнішому зберіганню його у пам'яті: наочно-образні та практичні компонентизабезпечують краще запам'ятовування змісту певних подій, фактів, їх історичнупослідовність, а словесно-логічні компоненти сприяють розумінню значення цихфактів та їх причинно-наслідкові зв'язки. По-друге, це забезпечить можливістьзастосування оптимального для індивіда шляху засвоєння навчального матеріалу,що стимулюватиме його здібності.
Другою важливоюумовою підвищення ефективності застосування методів самостійного набуття знаньмає бути урахування індивідуальних особливостей студентів. Під час навчання науроці створюються певні дидактичні умови, з яких студенти виконують ті чи іншіпізнавальні дії, запроектовані викладачем. Плануючи навчальний процес важливовміти передбачати систему поведінки студентів на занятті, знати, якимипізнавальними можливостями вони володіють і який за складністю навчальнийматеріал їм необхідно дати. Питання про диференційований підхід до студентів упроцесі навчання грунтується на їх індивідуальних відмінностях. В умовах роботиоднієї групи виявляються типові індивідуально-психологічні особливості, щохарактерні для окремих груп студентів. Засвоєння необхідного мінімуму знань, атакож досягнення максимально можливої глибини в процесі оволодіння програмовимматеріалом, якомога більших зрушень у розвитку кожного студента в цих групахзабезпечується за допомогою диференціації методів та засобів навчання. У нашомувипадку, під час застосування методів самостійного набуття знань, відмінностінасамперед полягають у рівнях підготовленості студентів до самостійногосприйняття нових знань. Ці рівні можна визначити на основі характеристикисистеми вже набутих знань з предмету, сформованості вмінь раціональноїорганізації самостійної навчальної діяльності та такої внутрішньої посилки донавчання як мотивації. Для організації самостійної роботи студентів з різнимирівнями підготовленості до такої роботи має бути доцільним впроваджуватиметоди, розраховані на різний рівень пізнавальної самостійності. З метоюврахування індивідуальних особливостей студентів, на основі перелічених вищекритеріїв, в процесі організації та проведення самостійної роботи, доцільно їхумовно розподіляли на три типологічні групи: „слабку“, „середню“та „сильну“. До слабкої групи відносяться студенти з копіювальнимрівнем засвоєння знань, умінь і навичок, низьким рівнем самостійності танедостатньо сформованими мотивами навчання. До середньої — студенти звідтворювально-продуктивним рівнем засвоєння знань, з середнім рівнемсамостійності та середнім рівнем сформованості мотивів навчання. До сильноїгрупи входять студенти з продуктивно-творчим рівнем засвоєння знань, з високимирівнями самостійності та мотивації навчання. З метою організації навчальноїдіяльності дітей, відповідно до їх індивідуальних особливостей, для всіх групрозробляються свої варіанти завдань. Вони відрізняться ступенем складностізавдань, мірою допомоги, що в них міститься та обсягом. Міру допомоги можнавизначити за якістю орієнтовної основи, що надається студентам в умові даногозавдання. Йдеться про повноту системи умов, вказівок, на які орієнтуютьсястуденти, здійснюючі свою діяльність. Завдання для слабкої групи учнів маютьповну орієнтовну основу у вигляді послідовного опису операцій, які необхідноздійснити під час виконання завдання. Усильній групі готовий орієнтир взавданні відсутній, їм пропонується загальний зразок діяльності, на базі якогостуденти самостійно складають повну орієнтовну основу для виконання свогозавдання. А для середньої групи пропонується коротка інструкція до виконуваногозавдання.
Нижче наведеномодель навчального заняття з використанням методів самостійного набуття знань.
2.2 Модель навчального заняття ззастосуванням методів самостійного набуття знань студентами
Ефективністьсамостійної роботи студентів залежить від того, на скільки раціональнимвиявився вибір методів самостійного набуття знань на кожному з етапів їїорганізації і проведення. Нижче наводимо модель навчального заняття, якоюпередбачаються різні варіанти поєднань методів самостійного набуття знань зіншими видами методів навчання. Студент самостійно виконує завдання лише тоді,коли воно зрозуміло пояснене викладачем, коли створюються відповідні умови дляпізнавальної діяльності і надана можливість виявити при цьому власну ініціативу.Загально відомо, що нові знання і вміння стають доступними і легко засвоюютьсятільки тоді, коли вони грунтуються на раніше набутих. Ось чому, перш ніжприступити до вивчення тієї або іншої теми, викладач повинен подбати простворення в пам'яті студентів відповідного „підґрунтя“. Ним якраз іможуть бути знання і вміння, набуті на попередніх заняттях та життєвомудосвіді, що безпосередньо стосуються теми уроку. При цьому потрібно максимальнозабезпечити самостійність роботи студентів.
Методиактуалізації вже набутих студентами знань мають стимулюючо-мотиваційнийхарактер і займають одне з важливих місць в групі методів самостійного набуттязнань. Підготовка студентів до сприймання нової теми — перший етап навчальногозаняття — повинна займати мінімальну кількість часу. Тому викладачу требазаздалегідь продумати, які питання будуть з’ясовані перед вивченням нової теми,як буде забезпечуватись активність студентів під час повторення, у якій формівоно буде здійснюватись — індивідуальній або колективній, які питання вонимають повторити вдома і як саме і таке інше. Щоб активізувати мислительнудіяльність студентів на першому (підготовчому) етапі заняття, доцільнозастосовувати інформаційно-пояснювальні прийоми та прийоми актуалізації знань,спрямовуючи їх на організацію фронтальної роботи групи. Доцільно застосуватитакі види методів: вступна бесіда, актуалізуюча бесіда, бесіда-повторення. Такожперед вивченням нового матеріалу можна запропонувати студентам самостійновиконати ряд практичних завдань, вправ, або заздалегідь задати завдання наспостереження тих явищ, процесів або предметів, які розглядатимуться на заняттіпід час вивчення нового матеріалу. В бесіді потрібно спонукати студентів доспроби самостійного розв'язання ще нерозв'язаних питань. Відтворювати в пам'ятістудентів потрібно тільки ті знання, які важливі для даної теми, для їїуспішного засвоєння. Діти можуть відповісти не на всі запитання, аленайважливішим на цьому етапі заняття є те, що викладач активізує розумовудіяльність студентів, викликає в них інтерес до самостійної пізнавальноїдіяльності, який потім зберігається впродовж тривалого часу.
На другому етапізаняття (організаційному) застосовуються такі види методів як інструктаж іпояснення. Метою цього етапу заняття є організація колективу для проведеннясамостійної роботи, конкретизація теми і цілей цієї роботи, постановка завданьдля всієї групи, ознайомлення студентів з вимогами, щодо оформлення проведеноїроботи та оцінювання її результатів.
Третій етапзаняття — самостійна робота, яка організується як індивідуальна робота, аборобота в парах. Саме на цьому етапі заняття здійснюється диференційованийпідхід до навчання студентів з різних типологічних груп.
В процесіорганізації самостійної роботи студентів з низьким рівнем підготовленості досамостійної пізнавальної діяльності більшою мірою застосовуютьсяінформаційно-пояснювальні і інформаційно-евристичні завдання, для студентів зсереднім рівнем підготовленості — інформаційно-евристичні тапроблемно-пошукові, проте в разі необхідності, для допомоги пропонуютьсяпояснювальні завдання інформаційного характеру. Для організації роботистудентів з достатньо високим рівнем підготовленості використовуються якчастково-пошукові так і дослідницькі завдання з переважаючим впливом останніх. Основнимвидом методів самостійного набуття знань, що застосовується на цьому етапі єнавчальні диференційовані завдання.
У процесіорганізації самостійної роботи треба пам'ятати, що студенти з першої та другоїгруп прагнуть спирання на наочність. Використання зовнішніх наочних опорполегшує пошук співвідношень між фактами та поняттями у навчальній інформації,оперування якими передбачаються у завданні.
Під чассамостійної роботи студенти у разі необхідності користуються підручником,конспектом лекцій, різними видами наочності, проводять лабораторні, абопрактичні роботи. Одержані результати оформляються письмово. Можлива такожіндивідуальна та диференційована допомога відстаючим з боку викладача абостудентів — консультантів.
В ході заключногоетапу заняття організується підсумкова бесіда, мета її полягає в узагальненнірезультатів, одержаних в процесі самостійної роботи. Тут бесіда застосовуєтьсяяк рефлексивний метод, що спрямовує розумову діяльність студентів на аналіз,обмірковування та переосмислення набутих знань.
Ефективністьпроведення навчальних занять такого типу залежить від педагогічно-доцільноговідбору методів навчання на кожному з етапів заняття. Підходи до аналізуефективності застосування обраних методів наведені в наступному підрозділі.
Нижче наводимомодель навчального заняття з можливими варіантами використання методівсамостійного набуття знань (див. таблицю 1).
Таблиця 1Етапи заняття активні методи самостійного набуття знань, що застосовуються функції методів на кожному етапі І — підготовчий стимулюючо-мотиваційні: вступна бесіда; актуалізуючи бесіда; бесіда-повторення; практичні завдання стимулюючо-мотиваційна: актуалізація знань з проблеми, активізація самостійної пізнавальної діяльності студентів, формування пізнавального інтересу до проблеми ІІ — організаційний стимулюючо-мотиваційні: інструктаж; пояснення організаційна: організація групи для проведення самостійної роботи, визначення теми і цілей роботи, постановка питань для всього колективу групи, ознайомлення студентів з вимогами, щодо оформлення проведеної роботи та оцінювання її результатів ІІІ — самостійна робота методи самостійної роботи: завдання на відтворення; завдання частково-пошукові; пошукові; дослідницькі завдання проведення самостійної роботи студентів за диференційованими завданнями, у індивідуальній або диференційовано-груповій формі ІV — підсумковий рефлексивні методи: письмовий звіт; підсумково-аналітична бесіда аналіз, обмірковування, переосмислення студентами самостійно набутих знань
Як прикладорганізації навчального заняття з домінуванням методів самостійного набуттязнань наведемо практичне заняття з Лісівництва для 3 курсу на тему: „Рубкидогляду за лісом“.
Для ефективногопроведення самостійної роботи, в ході першого етапу заняття, необхідно короткопровести бесіду-повторення з питань:
Які види рубокдогляду знають студенти? Що означає догляд за формою стовбура і крони, як віндосягається? В якому віці проводять освітлення, прочищення, прорідження,прохідні рубки у різних насадженнях? Що таке інтенсивність рубок догляду залісом?
В ході бесідипотрібно підвести студентів до сприйняття такого поняття як „рубки догляду“та створити проблемну ситуацію з питання про значення доглядових рубань внасадженнях різного віку та складу.
В ході другогоетапу заняття студентам повідомляється про те, що вони будуть самостійно опрацьовуватиновий матеріал за запропонованими завданнями різного рівня складності. Доводитьсядо відома студентів, якою максимальною кількістю балів буде оцінюватися кожнийблок завдань. Одержані в ході самостійної роботи результати оформлюютьсястудентами у письмовому вигляді. Самостійна робота студентів організується якробота з підручником з використанням спеціально підготовлених блоків завдань,що мають різний рівень складності.
1 блок завдань (відтворюючогохарактеру)
Випишіть основніпоняття з теми: „Рубки догляду за лісом“ та розкрийте їхню сутність.
Назвіть основнівиди рубок догляду, опишіть, в насадженнях якого віку їх доцільно застосовувати.
Поясніть, чимвідрізняється інтенсивність рубок догляду за лісом від ступеня зрідженнядеревостанів рубками догляду.
2 блок завдань (частково-пошуковогохарактеру)
4. Використовуючирисунок 1 (див. додаток 1), зобразіть технологічну схему лінійного догляду вмолодняках.
5. Наведітьприклади, де можливе поєднання таких рубок догляду як прорідження та прохідні рубки.
6. Поясніть задопомогою прикладів, чим відрізняються вузькопасічна технологія рубок доглядувід середньопасічної
3 блок завдань (пошуковогохарактеру)
7. Поясніть, щорозуміють під технологічним улаштуванням лісосік при рубках догляду?
8. Розкрийте сутьТульського способу догляду за лісом.
9. Поясніть, якздійснюється перспективне і поточне планування рубок догляду?
Для перевіркиякості засвоєння нових знань та їх закріплення на четвертому етапі навчальногозаняття викладач організовує фронтальну бесіду з аудиторією. Під часобговорення результатів самостійної роботи учні повинні хоча б у загальномувигляді отримати інформацію про те, які саме відповіді є вірними. Швидкийзворотній зв'язок допомагає студенту проаналізувати самостійно одержані результати,виявити недоліки та помилки.2.3 Ефективність застосування методівсамостійного набуття знань студентами
Як вже зазначалосьвище, в процесі організації навчальної діяльності студентів завжди поєднуєтьсядекілька методів навчання. Таке поєднання забезпечується взаємопроникненнямметодів, коли один з методів стає прийомом іншого і навпаки. Багатоаспектністьметодів дозволяє характеризувати одну і ту ж саму взаємодію педагога істудентів з різних боків. І якщо при цьому говорять про застосування в певниймомент навчального процесу якогось окремого методу, то це означає, що він єдомінуючим на даному етапі і має особливий вплив на вирішення основногодидактичного завдання. Більшість дослідників проблеми методів навчання прийшлидо висновку про те, що метод навчання у кожному конкретному випадку маєконструюватись викладачем. Ефективність його застосування залежить від багатьохфакторів. Найбільш вагомими вважаються такі: [2]
Відповідністьметодів принципам навчання.
Відповідність цілямі завданням навчання.
Відповідністьзмісту певної теми.
Відповідністьнавчальним можливостям студентів: віковим (фізичним, психічним); рівнюпідготовленості (навченості, вихованості і розвитку); особливостям груповогоколективу.
Відповідністьнаявним умовам і відведеному для навчання часу.
Відповідністьможливостям самих викладачів, що визначаються попереднім досвідом, рівнемтехнічного забезпечення та рівнем теоретичної і практичної підготовленості.
Що ж стосуєтьсяефективності застосування саме методів самостійного набуття знань, то тут, крімнаведених вище факторів, потрібно також враховувати більш специфічні критерії,такі, як: рівень складності змісту навчального матеріалу, рівень пізнавальноїсамостійності студентів, а також наявність достатньої кількості навчальногочасу, що потрібний для самостійного вивчення студентами нового матеріалу.
При відборі змістунавчального матеріалу важливо знати і враховувати рівень засвоєних студентамизнань, навичок і умінь з предмета; співвідношення у матеріалі, що вивчаєтьсявже засвоєного з новими фактами та поняттями, співвідношення „готових“знань і самостійних „відкриттів“ студентів. Так, навчальний матеріалє більш доступним якщо, по-перше, його зміст спирається на факти і поняття,більшість яких уже відомі студентам, а подальший аналіз їх функціональнихзв'язків розширює знання і допомагає формувати нові висновки. По-друге, якщозначна частина фактів і понять викладених в тексті, логічно пов'язані між собоюв одну або кілька інформаційно-смислових груп і становлять інформаційне ядро. По-третє,якщо для самостійної роботи пропонується тема, яка вивчається за аналогією зпопередньою. Крім цього, студенти також мають оволодіти схемою аналізу змістунавчального матеріалу та уміннями і навичками самостійної роботи.
Основнимикритеріями сформованості вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентівможна зважати наступні:
1) плануваннянавчальної діяльності: розроблення операційної моделі діяльності при виконаннізавдань, передбачення проміжного і кінцевого контролю за своєю діяльністю;
2) виконавськаробота: актуалізація вже відомих знань і умінь, систематизація матеріалу закритеріями подібності, розроблення схеми аргументованого доведення;
3) логічний аналізнавчального матеріалу: виділення головних положень, їх формулювання,конкретизація, систематизація змісту навколо цих положень.
Студент починаєдіяти самостійно, коли він повинен і може виконати певне завдання. Однак,завдання бувають різної складності. Одні з них передбачають репродуктивнудіяльність, інші — продуктивну. Перші ведуть до відтворення особистих знань,другі — спрямовані на розв'язання проблеми, застосування знань у новій ситуаціїі сприйняття нових, невідомих студенту до цього часу способів дій та інформації.Враховується той факт, що одне і те ж завдання може бути проблемним длянепідготовленого студента й репродуктивним для студента з високим рівнемпідготовленості до самостійної пізнавальної діяльності. Відповідно,самостійність, що проявляється студентом при виконанні завдань різної складностібуде мати різний рівень. Для визначення рівня самостійності студентів в ходісамостійної роботи можна використовувати трирівневу шкалу вимірювання: 1 — рівеньсамостійності — самостійне виконання завдань продуктивного характеру; 2 — самостійневиконання завдань репродуктивного характеру; 3 — виконання завданьрепродуктивного характеру після одержання певної міри допомоги.
Передбачається, щозапропоновані вище підходи до відбору методів самостійного набуття знань будутьсприяти підвищенню самостійності навчальної діяльності і як наслідок — підвищенню рівня знань, навичок і вмінь студентів. Тому непрямими критеріями,що також свідчать про зміни у розвитку пізнавальної самостійності можуть бути: обсягзнань, системність знань, усвідомленість знань студентів. Наводимо якіснівідмінності рівнів розвитку пізнавальної самостійності за названими критеріями.Обсяг знань: низький рівень — знання розрізненні і тільки фактичного матеріалу;середній рівень — спостерігається неповне засвоєння знань (засвоєні тільки деякізакономірності і фактичний матеріал); високий рівень — засвоєння програми курсуз закономірностями. Системність знань: низький рівень — знання маютьрозрізнений характер, безсистемні; середній рівень — знання систематизованітільки по окремих темах, найбільш привабливих для студентів; високий рівень — обсяг знань по курсу носить системний характер.
Усвідомленість: низькийрівень — усвідомлене засвоєння окремих закономірностей, більш доступних длястудентів; середній рівень — усвідомлене засвоєння окремих тем, більш доступнихі привабливих для студентів; високий рівень — знання всього курсу усвідомлені ізасвоєні. Уміння організаційної роботи: низький рівень — студенти в роботікеруються загальними і окремими завданнями, поставленими викладачем, роботаздійснюється під керівництвом викладача; середній рівень — студенти групикеруються в роботі загальними завданнями вчителя, проте, частково їхконкретизують, робота виконується під опосередкованим керівництвом викладача; високийрівень — студенти конкретизують завдання, визначають більш раціональнупослідовність роботи і самостійно її виконують.
Аналіз результатівнавчання студентів за всіма вище названими показниками характеризує як роботустудентів різних типологічних груп, так і роботу колективу в цілому і допомагаєвикладачу отримати досить об'єктивну інформацію про ефективність впровадженняним методів самостійного набуття знань.
Спостереження задіяльністю студентів і викладача в ході навчальних занять, що проводились зазапропонованою методикою дозволило зробити ряд висновків:
1. Ефективномувпровадженню методів самостійного набуття знань сприяє включення прийомівабстрактного унаочнення навчального матеріалу. Вільне оперування образами та їхелементами дозволяє студентам легше виявити зв'язки між умовними даними,виявити їх співвідношення, що прискорює розв'язання завдання. Наочно-образнемислення дає цілісну картину, що віддзеркалює зміст завдання і забезпечуєодночасне „бачення“ всіх складових проблеми одиниць.
Цьому ж допомагаєі включення до структури методів самостійного набуття знань прийомів зконкретно-практичними діями.
Ефективномупроведенню навчального заняття сприяє поєднання самостійних видів роботистудентів з різними видами бесід (вступна, актуалізуюча, бесіда-повторення,підсумкова). В одних випадках бесіда має стимулюючо-мотиваційний характер, вінших застосовується як рефлексивний метод і спрямована на аналіз особистихроздумів студентів, висновків, одержаних ними в ході самостійної роботи. Проте,в кожному разі таке поєднання методів забезпечує перехід від індивідуальноїроботи до колективної. При цьому здійснюється зворотній зв'язок — студенти — викладач, що забезпечує корекцію знань студентів, корекцію обраного шляхурозв'язку завдань. Такий підхід дозволяє вчителю проаналізувати стан самостійноїроботи студентів і застосувати прийоми підвищення її ефективності.
Ефективністьпроведення навчального заняття пропонованого тилу значною мірою залежить віднаявності чітко відлагодженої системи перевірки. Ця перевірка може носитидіагностичний характер і не бути основою для виставлення оцінки, її призначення- виявити потребу в корекції. Важливим моментом є пояснення студентам якіметоди перевірки і на якому етапі заняття будуть застосовуватись. Наприклад, вході самостійної роботи, кожне запитання може оцінюватись спеціальним символом,після чого викладач і студенти мають чітку картину стану засвоєння теми.
4. На заняттісамостійна робота студентів є ефективною за умови правильного методичногокерівництва нею з боку викладача, коли він систематично навчає студентівпрацювати самостійно, коли для студентів добре зрозумілі мета, шляхи і способивиконання цієї роботи.2.4 Активізація пізнавальноїдіяльності студентів в процесі вивчення дисципліни Лісництво
У вирішенні проблемипідвищення якості підготовки спеціалістів для лісового господарства великезначення набуває подальше удосконалення форм та методів навчання в напрямкуактивізації пізнавальної діяльності студентів. Велику роль при цьому відіграєправильне використання в педагогічній практиці принципів і методів науковогопояснення.
Запропонованадидактична класифікація видів пояснення за двома основами: логічному (дедуктивне,індуктивне, модельне пояснення) і психолого-дидактичному (рівень тяжкості,евристична діяльність студентів) — дозволяє дати конкретні рекомендації щодозастосування різних видів пояснення при викладанні даної дисципліни в аграрномузакладі.
Підвищеннясамостійності і творчої активності студентів в процесі навчальної діяльностітісно пов’язане з покращенням організації та методики заняття. Нерідко добревідомі педагогічні положення, направлені на підвищення самостійної роботи іпізнавальної активності студентів в навчанні, не відбувались на практиці тому,що форми організації навчальної роботи були затрудненими. Це стосувалося того,що педагоги мали справу з комбінованими або змішаними заняттями в вищомузакладі. Ось чому дослідна робота з підвищення самостійності і творчоїактивності студентів була розпочата з критичної оцінки організації заняття та пошукушляхів його вдосконалення.
Комбінованезаняття, як відомо, було побудоване за такою схемою: кожне запитання навчальноїпрограми опрацьовувалось викладачем, переказувався студентами, закріплювався попідручнику вдома і знову ж відбувалось повторення на наступному занятті. Одні іті ж запитання, нерідко в одних і тих же формулярах, повторювався по декількаразів: при поясненні викладачем нового матеріалу, при закріпленні цьогоматеріалу на занятті, при виконанні домашніх завдань і при опитуванні студентівна наступному занятті. При цьому активність студентів до самостійної роботидосить знизилась.
Щоб виправитисутнісні недоліки комбінованого заняття, необхідно було розробити таекспериментально перевірити таку структуру заняття, яка б відповідала характерунавчального матеріалу, логіці навчального процесу і підвищувала б самостійненавчання студентів. В даних цілях були спеціально розроблені таекспериментально перевірені серії занять, що передбачали різноманітні складовіокремих його частин.
1-а серія експериментальнихзанять: заняття без закріплення нового навчального матеріалу в аудиторії.
Мета дослідження: перевірити,як під час вивчення навчального матеріалу зміниться стан частини заняття, якщостудентам закріплення навчального матеріалу перенести на самостійне опрацювання.
Структура заняття:
повторпопереднього заняття і перевірка виконаного студентами домашнього завдання;
б) виклад тапояснення викладачем нового матеріалу;
в) завдання длясамостійної роботи.
2-а серіяекспериментальних занять: заняття без домашнього завдання.
Мета дослідження: перевірити,при вивченні якого навчального матеріалу можна проводити заняття без домашніхзавдань і як в зв´язку з цим зміниться структура і методика побудови заняття.
Структура заняття:
повторпопереднього заняття;
б) виклад тапояснення нового матеріалу;
в) самостійнаробота студентів з усвідомлення та закріплення вивченого матеріалу.
3-я серія: заняттяз перенесенням повтору пройденого матеріалу на кінець вивченої теми.
Мета дослідження: перевірити,при вивченні якого навчального матеріалу і в яких групах можна не повторюватиматеріал з попередньої теми, а зекономлений час використати на самостійнуроботу студентів.
Структура заняття:
виклад тапояснення нового матеріалу;
б) самостійнаробота студентів в аудиторії;
в) обговореннясамостійної роботи студентів і подання домашнього завдання при підведенніпідсумків заняття.
4-а серія: заняття,на яких самостійна робота студентів в позаурочний час включає лише розширеннята поглиблення вивченого матеріалу на занятті.
Мета дослідження: виявити,в яких студентів при вивченні певного матеріалу можна сформувати навики таінтерес до самостійної індивідуальної роботи.
Структура заняття:
виклад тапояснення нового матеріалу викладачем;
б) фронтальнасамостійна робота студентів в аудиторії;
в) обговореннярезультатів індивідуальної самостійної роботи студентів, виконаної в домашніхумовах.
В результаті цихдосліджень стало відомо, що кожне окремо взяте заняття потрібно будувати так,щоб окремі частини його відповідали дидактичним цілям, специфіці матеріалу якийвивчається, особливостям групи та віку студентів і опиралось на попереднізаняття, а також слугували з метою підготовки до наступних занять.
Якість заняття повеликому рахунку залежить від готовності студентів до заняття.
Використовуютьсятакі прийоми:
повідомлення темиі мети заняття;
б) встановлення зв´язкунового навчального матеріалу з вивченим раніше;
в) опора нажиттєвий досвід студентів;
г) створенняемоційного фону заняття;
д) опора нанаглядовість;
е) використаннярізного роду завдань та запитань;
є) проведенняпопередніх самостійних робіт студентів.
По-різномувикористовуються окремо взяті прийоми активізації студентів. Наприклад,запитання і завдання можуть випливати як із раніше вивченого матеріалу, так іматеріалу який вивчається. Це дозволяє студентам використати набуті знання длявиконання завдання, яке буде подане на наступний раз.
Підвищеннясамостійності та творчої активності студентів на заняттях в значній мірізалежить від правильного пояснення викладачем матеріалу для самостійної роботи.
Значеннясамостійної роботи студентів в навчанні важко переоцінити. Лише ті знання,уміння та навички можуть бути обгрунтованими, які придбані за допомогоюсумлінної роботи.
Наукою тапрактикою виявлено значну кількість дидактичних способів, за допомогою якихвикладач створює найбільш сприятливі умови для засвоєння навчального матеріалу.Важливе місце серед них посідає такий прийом, як пояснення теми та метизаняття, попереднє повідомлення плану роботи над новим матеріалом, постановкавикладачем різних запитань, організація попередніх повідомлень студентів щостосується теми заняття.
Досвід показує, щоодним із ефективних способів підготовки студентів до ефективного та свідомоговиховання знань являється самостійна робота студентів, яка організовуєтьсяперед вивченням нового матеріалу. Вона може проводитись замість звичайних уснихзапитань чи перевірки письмового домашнього завдання.
В багатьохвипадках підготовлена самостійна робота дає значний результат, оскільки під часїї виконання всі студенти заохочені до активної діяльності. В процесі такоїроботи викладач має можливість приділити увагу і допомогти слабшим студентамабо ж вносити поправки і уточнення в роботу тих, у кого виникають запитання чизатруднення.
Проведеннязанять-диспутів
Проблемногохарактеру вивчення дисципліни Лісництво допомагають заняття-дискусії. З данимпоняттям пов’язують одну з форм позаурочної роботи студентів.
Розрізняютьнаступні структурні особливості таких дискусій:
заняття-дискусіяпобудована за допомогою програми і підпорядковується всім дидактичним вимогам,які представлені на заняттях лісівничого профілю;
б) за формою такезаняття наближається до заняття, яке проводяться методом бесіди, в основіданого навчального матеріалу лежать життєві проблеми, що хвилюють студентів. Запитаннявикладачем плануються таким чином, щоб перевірити знання студентів з даноїтеми, а також давали можливість висловити своє ставлення до проблеми іподискутувати з товаришами та викладачем;
в) в структурізаняття особливе місце займає заключне слово викладача.
Методикапроведення занять-диспутів різноманітна. Тематику такого заняття сплануватипопередньо досить важко, оскільки не завжди студентів влаштовує дискусія зтеми, яку вибрав викладач. Тому потрібно спочатку порадитись з аудиторією, якутему заняття студенти хотіли б обговорити детальніше. Наведемо ряд тем, якіможна покласти в основу певних занять-диспутів:
»Як впливаєсонячна радіація на лісові масиви?"
«Чи можливо внаш час якимось чином змінити відношення людей до навколишнього середовища?»
«Що я думаюпро ліс, як невід’ємну частину людського буття?»
«Яким чиномможна змінити урожайність деревних рослин на землях не придатних для с/г?»
Після того, яксформували тему заняття переходимо до його підготовки. Адже дискусійне заняттязначною мірою відрізняється від звичайного заняття.
Спочатку потрібновідмітити продумане коло запитань, але їх потрібно подавати не відразу, апочергово. Таким чином дискусія буде проводитись в більш цікавому вигляді.
Заняття-дискусіяпроводиться за наступним планом:
Вступне слововикладача.
Виступ студентів(«за чи проти»).
Вільна дискусіящодо висунутих запитань.
Заключне словостудентів, що доповідали.
Заключне слововикладача.
Успіх дискусіїзалежить від викладача. Він повинен вміти керувати суперечками, не називаючисвого ставлення з боку спостерігача. Потрібно ретельно продумати увесь хіддиспуту, кожну репліку, кожне своє слово, відмітити можливі відхилення від теми.Потрібно вміти переконувати слухачів і в той же час довіряти чужим думкам,ставити студентів на рівні з собою — ось що допомагає викладачу правильнознайти своє місце на подібному занятті.
Активізувати увагустудентів з першої хвилини заняття — означає залучити їх в активну розумовупрацю, без чого не може бути стійкого і усвідомленого засвоєння знань.
Багато викладачіврозпочинають заняття з постанови перед аудиторією певного завдання або проблеми.Так зароджується прагнення до пізнавального пошуку. Результати пошуку студентівперевіряться за рахунок бесіди чи письмової роботи.
За допомогоюпроблемного викладу матеріалу, у студентів відбувається краще запам’ятовуваннянавчального матеріалу не стільки через заучування, скільки через їх самостійнудіяльність.
Постановавикладачем проблемно-пізнавального завдання перед початком заняття новогонавчального матеріалу являється одним із найважливіших засобів активізаціїуваги студентів.
Висновок
У структуріособистості інтерес складає першооснову будь-якого таланту. Він не лишепробуджує, розвиває і доводить до абсолюту закладені природні нахили, але йздатний навіть породити їх і в деякій мірі виправити “помилки природи".
Пізнавальнийінтерес — найпотужніший мотив в основі навчальної діяльності.
За предметноюспрямованістю пізнавальні інтереси студентів діляться на гуманітарні,лінгвістичні, природньонаукові, фізико-математичні, практичні, естетичні.
Ефективнійорганізації процесу самостійного набуття знань учнями має сприяти застосуваннятаких методів навчання, які б при їх оптимальному поєднанні були спрямовані наактивізацію різних компонентів мислення студентів та їх гармонійного розвитку. Томущо, по-перше, засвоєння навчального матеріалу на стику різних видів мисленнясприяє міцнішому зберіганню його у пам'яті: наочно-образні та практичні компонентизабезпечують краще запам'ятовування змісту певних подій, фактів, їх історичнупослідовність, а словесно-логічні компоненти сприяють розумінню значення цихфактів та їх причинно-наслідкові зв'язки. По-друге, це забезпечить можливістьзастосування оптимального для індивіда шляху засвоєння навчального матеріалу,що стимулюватиме його здібності.
Отже, ефективністьпроцесу навчання взагалі, та організації самостійної пізнавальної діяльностістудентів зокрема, залежить не тільки від вдалого вибору методу навчання, а йзначною мірою, від внутрішньої структури цього методу, від умілого поєднанняприйомів зовнішньої педагогічної діяльності викладача і внутрішньоїпізнавальної діяльності студентів, тобто — від визначення раціональноїструктури методів.
Список використаної літератури
1. Оконь В. Введение вобщую дидактику. — М.: Высш. шк., 1990. — 382 с.
2. Педагогика / Подред. Ю.К. Бабанского. — М.: Просвещение, 1983 — 608 с.
3. Калмыкова З.И. Продуктивноемышление как основа обучаемости. — М.: Педагогика, 1981. — 200 с.
4. Онищук В.А. Урок всовременней школе. — М.: Просвещение, 1981 — 191с.
5. В.Є. Свириденко, О.Г.Бабіч, Л.С. Киричок, Лісництво: Підручник / За ред. В.Є. Свириденка. — 2-гевидання. — К.: Арістей, 2006. — 544 с.
6. Исследование пометодике организации и провидения занятий в высшей школе: Межвузовский сборник — Казань, 1976. — 109 с.
7. Яремко Н.В. Самостійнаробота студентів у процесі вивчення навчальної дисципліни «Дозвіллєзнавство»:навчально-методичний посібник. — Вид.3-тє, доповн. — Біла церква: КОІПОПК, 2007.- 102 с.
8. Трубачева С.Є. Методисамостійного набуття знань у сучасній школі. — К.: ФАДА, ЛТД, 2000. — 30 с. — Бібліогр.: с.29.
9. Повышениесамостоятельности и творческой активности учащихся на уроках по основам наук вшколе / Под. ред. И.Т. Огородникова — М.: 1967. — 299 с.