Національний банкУкраїни
Українськаакадемія банківської справи
Харківська філія
Наукова робота
з дисципліни«Політологія»
на тему:
«Лобізм тайого регулювання»
Виконала:студентка Марчук Ірина
Перевірила: викладачТопалова С.О.
Харків
2008
Зміст
Вступ
1. Визначення, форми таметоди лобізму
1.1 Визначення лобізму
1.2 Механізм виникненнялобізму
1.3 Форми і методилобіювання
1.4 Умови і структурилобіювання
1.5 Плюси й мінусилобізму
1.6 Два основні типипредставництва інтересів
2. Законодавчерегулювання лобізму
2.1 Контроль за лобізмом
Висновок
Список літератури
Вступ
Теоріядержави і права вивчає державу і право як явища громадського життя,закономірності їхнього виникнення, функціонування, їхню класово-політичну ізагальнолюдську сутність, зміст і форми, юридичні відносини і зв'язки,особливості правової свідомості і правової культури. Дана наукова праця ставитьперед собою задачу дослідити і проаналізувати лише дуже невелику частину одногоз явищ громадського життя — лобізму в правотворчій діяльності.
У ліберально-демократичномусуспільстві, яким ми прагнемо стати, визнано, що всілякі соціальні групи,класи, нації мають свої законні інтереси і право захищати їх всіма законнимиспособами. При розглянутому політичному режимі одним з найдійовіших способів єправо зазначених суб'єктів суспільних відносин брати участь у формуваннідержавної влади, приводячи до неї, з тим чи іншим ступенем успіху, своїхпредставників. За рідкісними винятками, ці представники інтересів, одержавшипосаду в державному апараті, зв'язану з прийняттям рішень і правових норм,прагнуть приймати їх на користь груп, що привели їх до влади. Таким чином,держава і його апарат виступають у ролі соціального арбітра, тенденційністьрішень якого складається в процесі демократичного формування влади. Удемократичному суспільстві вищевказаний спосіб є основним, однак існує також безлічінших, що анітрошки не суперечать духу демократичного закону, способів захищатисвої інтереси, впливаючи на прийняті державною владою рішення, у тому числі й унормотворчому процесі. Одним з них є процес лобіювання, що є предметом даноїнаукової роботи.
Тобтолобізм як би доповнює конституційну систему демократичного представництва,дозволяючи брати участь у прийнятті і реалізації політичних рішень тим групам,що не мають іншої такої можливості. Через систему і практику лобізму одержуютьсвоє вираження і представництво в загальнонаціональному масштабі інтереси, що віншому випадку залишилися б невираженими. У цьому змісті лобізм відповідає духудемократичної політики.
ВУкраїні, як такого, законодавства, що регулює лобізм не існує, але сам лобізмвживається. І тому коли лобізм не регулюється він перетворюється в корупцію.Тому уряд України повинен створити прийняти певні закони, що вміло бконтролювали розвиток лобізму.
Всвоїй роботі я намагалася підкреслити значення контролю лобізму у будь якійкраїні.
1.1 Визначення лобізму
Якби внас були дані про всі держави всіх часів, ми, імовірно, знайшли б, що лобізм утій чи іншій формі — неминучий супутник урядів. Термін виник в американськомуполітичному житті близько 1830року.
Представникирізних зацікавлених груп проводили багато годинник у кулуарах (lobby — кулуар,хол, вестибуль) залів засідань законодавчих органів Сполучених Штатів,сподіваючись поговорити з законодавцями і, тим самим, спробувати вплинути наїхні рішення. Поступово термін ввійшов у політичний жаргон і придбав більшширокий зміст, ставши відноситися до усіх, хто так чи інакше намагаєтьсявплинути на урядові рішення. Термін часто використовується дуже вільно дляпозначення усіх видів політичного впливу.
Лобізм– це агітація представлення і “продавлювання” чиїх не будь політичних чиекономічних інтересів.
Умовивиникнення:
Багатоманітністьінтересів, які виникають в суспільстві в наслідок постійної соціальноїдиференціації.
Розширеннядоступу до влади, що характерно для демократичних режимів.
Незважаючина явну неточність сучасного використання терміна, можна окреслити деякі строгіграниці цього поняття.
1)Лобіювання зв'язане лише з прийняттям державних рішень. Рішення, прийнятіприватними особами, організаціями чи корпораціями, можуть також бути підданівпливу інтересів визначених зацікавлених груп, однак такий вплив не прийнятоназивати лобізмом;
2)Усі види лобізму мотивовані бажанням уплинути. Багато подій можуть впливати напроцес прийняття урядових рішень, але якщо вони не викликані бажанням уплинути,те це не лобізм.
3)Лобіювання має на увазі наявність посередника чи представника як сполучноїланки між групою громадян країни і державних офіційних осіб. Громадянин, що посвоїй власній волі і користуючись доступними йому засобами, прагне вплинути наурядового чиновника, не може вважатися лобістом.
4)Усяке лобіювання незмінно зв'язане з установленням контактів для передачі повідомлень,оскільки це єдиний шлях, по якому можна здійснювати вплив.
Такимчином, лобізм – це встановлення контактів і передача повідомлень (особами, щоне є громадянами, що діють від свого власного імені), адресованих представникамвлади з наміром впливати на їхні рішення.
Хочабільшість лобістів представляють групи, що володіють особливими інтересами,лобізм не може бути ототожнений з діяльністю і поводженням таких груп узагалі.По-перше, не тільки групи, але й окремі особи можуть здійснювати лобіювання.По-друге, групи, що переслідують загальні інтереси, можуть бути залучені добагатьох інших форм діяльності на додаток до лобіювання; деякі групи, насправді,можуть і зовсім не брати участь у лобізмі. По-третє, групи чи індивіди можутьзнайти спосіб прямого представництва. Лобіювання, таким чином, лише один з процесівчи способів представлення своїх інтересів, що можуть бути використані групамичи індивідами.
Розрізняютьтакі види лобізму:
Взалежності від того в яких органах влади вирішується питання.
Законодавчий;
Виконавчий;
Судовий
Взалежності від характеру інтересів:
Політичний;
Економічний;
Соціальний;
Аграрний;
Промисловий
Взалежності від часу дії:
Одноразовий;
Постійний;
Взалежності від того на якому рівні відбувається лобіювання інтересів:
Загальнодержавнийчи федеральний
Місцевий
Регіональний
Взалежності від того на чию користь вирішується питання:
Лобізмрізних соціальних структур;
Відомчийлобізм;
Регіональнийлобізм;
Іноземний;
Взалежності від взаємовідносин суб’єкта і об’єкта лобіювання:
Плюралістичний(здійснюється тиск на органи влади, знизу, збоку різних соціальних груп);
Корпоративний(Приховані угоди органів влади із певною групою у розрахунку на підтримку нимивлади);
1.2 Механізм виникнення лобізму
Однимз найважливіших факторів, що лежать в основі даного феномена, є те, що динамізмсучасної політики сприяв безпрецедентному розширенню ролі державної бюрократії.Вона може як прискорити, так і застопорити прийняття рішень по будь-якомупитанню. Причому різні державні і політичні інститути не завжди і не в усьомудіють узгоджено. Механізми прийняття рішень на всіх рівнях державної владизнаходяться в постійному русі, вони постійно зіштовхуються один з одним. Цепояснюється насамперед тим, що різні відомства, відділи, міністерства будуютьсяза принципом більш-менш вузької спеціалізації, відповідно пропоновані нимипрограми і рішення відбивають як професійні інтереси їхніх укладачів, так іінтереси тих сфер громадського життя, якими вони покликані керувати. Крім того,державні установи і посадові особи, у прерогативу яких входить прийняттярішень, відрізняються плюралізмом думок, позицій, симпатій. Тому вони доступнівпливу різноманітних економічних, соціальних, етнонаціональних і інших груп,кожна з яких прагне реалізувати свої інтереси.
Поняттялобізму ширше, ніж корупція. Оскільки корупція є одним з численних проявівлобізму, причини виникнення корупції складають частину причин виникненнялобізму. Механізм же появи корупції майже в усьому схожий з механізмом появи лобізму,але, не дивлячись на це, безумовно, вимагає додаткового дослідження.
Корупція(від лат. соrruрtіо — підкуп, псування, занепад) трактується в сучаснійвітчизняній довідковій літературі як підкуп, продажність суспільних іполітичних діячів, посадових осіб, тобто як злочинна діяльність у політичній,економічній, військовій і іншій сферах, що полягає у використанні посадовимиособами своїх владних можливостей і службового становища з метою особистогозбагачення. Формою нерегульованого лобізму є корупція., отже дуже важливоконтролювати лобізм законодавством, щоб він не переріс в корупцію
1.3 Форми і методи лобіювання
Напервісних стадіях розвитку лобізму в Сполучених Штатах, деякі групи намагалисяодержати перевагу в процесі конкуренції, засилаючи лобістів у стан уряду.Лобіювання на тих стадіях було в більшому ступені функцією прямих особистихвзаємин між лобістами й офіційними особами, що приймають рішення. Групи, щоволодіють більш компетентними лобістами, мали більше шансів досягти своїхцілей, тоді як групи, що не мають даного інструмента, виявлялися в невигідномуположенні. Поступово центри державної влади в столиці й у штатах були заповненіюрбами лобістів, що шукають можливості встановлення особистих прямих контактівіз представниками влади. Легка можливість для безпосереднього контактуперестала існувати. Зіштовхнувшись із ситуацією коли канали для прямихконтактів стали перевантажені, лобісти стали використовувати вториннихпосередників, що на їхню думку, мали більш надійний і частий доступ довідповідних осіб – родичів чи друзів офіційних діячів. Крім того, вони стали організовуватимасові кампанії по відправленню листів і телеграм з розрахунком створитивраження наявності широкої суспільної думки за чи проти тієї чи іншої політики.
Цязміна тактики з ухилом на непрямі методи одержала назву «лобіювання накорені». Кампанії «лобіювання на корені», проведені сильнимиконкуруючими групами, часто приводили до збереження статус кво. Кампанії, щоорганізовані лобістами, часто легко розпізнаються офіційними особами, на яких такікампанії націлені. Успішні публічні кампанії вимагають дуже далеких обхіднихшляхів і акуратних методів і дуже дороги. У результаті труднощів такого родунамітилася тенденція відходу від методики «лобіювання на корені».
Сучаснапрактика лобіювання у Вашингтоні являє собою суміш прямих і непрямих методів.Прямим методам, таким як особистий виклад точки зору, надається перевагабільшістю лобістів, але на них не завжди можна покластися: ніколи не можнагарантувати легкий доступ до офіційних осіб у потрібний момент. Лобістизвертаються до непрямих методів, коли прямі перестають бути діючими. Вонизастосовують різноманітні засоби, щоб здобути прихильність державнихчиновників, утертися до них у довіру, щоб забезпечити швидкий і ефективний каналу необхідний момент.
1.4 Умови і структури лобіювання
Специфічністьконкретної групи інтересів безпосередньо виявляється у тім, що саме конкретнийінтерес відрізняє цю групу від всіх інших суб'єктів господарської діяльності, самецей інтерес може не вписуватися в діючі норми, правила чи навіть закони, і цігрупи повинні мати можливість представити свої устремління державнимструктурам. Це дуже важливо при розробці державної політики в області економіки.Специфічність інтересу є одним з базових ознак групи. Інша ознака — можливістьреалізувати свій інтерес чи, принаймні, донести його до особи чи структури, щоприймає рішення.
Термін"група тиску" фіксує увагу на дії, але вкладає негативний емоційний зміст.Насправді в даному випадку ми попадаємо в сферу психолого-філософськихобґрунтувань дій, що виникають завдяки таким якостям, як наполегливість, цілеспрямованість,активність, і міру їхньої погодженості з інтересами і думками інших суб'єктів,що діють у цьому ж полі. Імовірність реалізації інтересу групи залежить відкомплексу можливостей, якими ця група і члени групи володіють.
Учисло найбільш істотних можливостей входять:
–близькість до особи чи організації, що приймає рішення;
–наявність засобів, достатніх для всього комплексу дій, що забезпечуютьреалізацію інтересу;
–можливість надання політичного тиску в самому широкому змісті (від погрозстрайків до голосів у парламенті);
–можливість надання економічного тиску (у найбільш явному вигляді виявляється увиді погроз про припинення перерахування податків, вимог економічноговідділення, самостійності у видачі квот, ліцензій, самостійності висновкуекономічних договорів і угод);
–інформаційні можливості з метою формування суспільної думки.
Збігінтересів окремих суб'єктів на тім чи іншому етапі може сприяти створеннютимчасових коаліційних груп, що різко розширює можливості лобістської структурипри рішенні конкретного питання. Але надалі це може привести до протиріч інавіть розпаду лобістської структури, зниженню її можливостей у порівнянні зіншими групами.
Такимчином, група інтересу, що діє як лобістська структура в сфері економіки, являєсобою досить складне утворення, що включає:
–підприємство чи групу підприємств;
–інформаційно-аналітичний центр, що підготовляє обґрунтування,
–оформлення конкретного інтересу, програму дій по його реалізації;
–громадську організацію що надає конкретному питанню статус загальної проблеми ітим сприятливу винесенню інтересу в різні сфери суспільної думки й організації,відповідальні за прийняття рішень;
–зв'язку в засобах масової інформації, використовувані для створення суспільноїпідтримки і посилення впливу на організації приймаючі рішення;
–засоби, що можуть бути спрямовані на фінансування аналітичних центрів,підтримку громадських організацій, оплату послуг засобів масової інформації,оплату організаційних і рекламних витрат і т.д.
Об'єктомвпливу груп інтересів найчастіше є умови господарської діяльності:
–власність і право розпорядження нею;
– правона заняття конкретною діяльністю;
–податки, квоти, ліцензії;
–державне замовлення.
Усіперераховані структурні елементи відносяться в першу чергу до груп інтересу,організованих на економічній основі, навколо економічних інтересів.
1.5 Плюси й мінуси лобізму
Плюсилобізму
1. Впливаючина управлінські рішення, лобізм змушує «триматися у формі» органидержавної влади і керування, у визначеному змісті конкурує, змагається з ними,додає їм велику динаміку і гнучкість.
2. Лобізмвиступає інструментом самоорганізації цивільного суспільства, за допомогоюякого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція якому-небудь законопроекту,виявляється вплив на політику.
3.Лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, тому що виступаєяк специфічна форма прояву політичного плюралізму.
4.Лобізм утілює собою принцип волі соціальних недержавних структур.
5.Лобізм виступає як спосіб активізації яких-небудь процесів і явищ.
6.Він дозволяє розширити інформаційну організаційну базу прийнятих рішень.Лобісти забезпечують органи влади потоком інформації з того чи іншого питання,що і виноситься на парламентське слухання, "інформують законодавців проте, що відбувається на самому нижньому суспільному рівні й інших рівнях".
7.Лобізмможна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади.Поділ влади не протиставляє їх один одному, він повинний мати робочий характер.
8.Лобізм можна оцінювати і як більш широкий засіб досягнення компромісів, спосібвзаємного зрівноважування і примирення між собою різноманітних інтересів.Лобістські групи, що відстоюють часом діаметрально протилежні інтереси своїххазяїнів сприяють збереженню рівноваги різних сил і досягненню консенсусу приприйнятті управлінських рішень
Мінусилобізму
1. Вінможе стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкодуінтересам вітчизняним.
2. Таїтьу собі чималу небезпеку «розмивання» народовладних підвалинсуспільства, перетворення демократичних інститутів у могутній інструмент окремихвладних груп.
3. Заходивиступають у певних умовах у формі прояву соціальної несправедливості.
4. Найчастішеблокуються дійсно потрібні управлінські рішення, виникають перешкоди дозадоволення суспільно коштовних інтересів, що сприяють здійсненню інтересівчиновницьких.
5. Інодіістотно заважає стабільній й оперативній державній політиці.
6. Лобізмможе використовуватися як інструмент для збагачення окремих шарів.
Лобізммає потребу в упорядкованому юридичному оформленні. Суспільство і держава повинніспільно брати участь у налагодженні механізмів трансформації негативноголобіювання в позитивне, зводити до мінімуму його шкідливі результати інаслідки.
Длятого щоб він приносив користь усьому суспільству в більшому ступені, необхіднівідповідні умови: реальна дія демократичних інститутів і норм, економічна іполітична стабільність, воля засобів масової інформації, стійке громадянськесуспільство.
Безумовно,краще створювати легальні форми лобіювання для того, щоб їхній можна булоконтролювати. Але абсолютного контролю над даним явищем установити неможливо.Лобізм багатогранний, утілюється найчастіше в унікальних формах.
1.6 Два основні типи представництва інтересів
Варіантлобізму – це практика тиску знизу нагору з боку інтересів певних груп населенняна державні органи з метою одержання певних переваг, пільг, привілеїв для цихгруп. При цьому передбачається, що держава суверенна і контролює розподілресурсів, статусів, економічних і соціальних пільг. Групи інтересів намагаютьсявпливати на державу, але в кінцевому рахунку прийняття рішень багато в чомузнаходиться в руках держави.
Алеце не єдиний спосіб взаємодії держави й організованих інтересів різних групнаселення. Інший спосіб полягає в тому, що держава укладає з якоюсь із груптиску чи груп інтересів свого роду конвенцію, одержуючи в обмін на певні наданіїй привілеї, її лояльність і гарантію сприяння державним інтересам.
Упершому випадку це іменується плюралістичним типом представництва інтересів, удругому – це корпоратистський тип представництва.
Плюралізм– це такий тип представництва інтересів, коли групи тиску організуютьсяспонтанно, вони численні, конкурують між собою і не організовані в деякуієрархічну систему. Вони самі зовсім незалежно від держави визначають свійінтерес, своїх лідерів. В одній і тій же сфері діяльності може бути кількатаких груп. Жодна з них не має монополії на представництво інтересів.Досягнення якої-небудь з них своїх цілей, тобто надання впливу на державу –результат конкурентної боротьби.
Від плюралистскогодокорінно відрізняється корпоратистський тип представництва інтересів. У цьомуостанньому випадку групи інтересів нечисленні, функціонально упорядковані.Джерело цього порядку – держава. Саме вона визнає за цією групою монопольнеправо на представництво певного інтересу в обмін на право певним чином впливатина визначення цього інтересу, добір лідерів і т.д…
Союзий об'єднання, щоб бути діючими, повинні мати певний ступінь монополії напредставництво інтересів. Це необхідно з погляду ефективності політичнихрішень, тому що держава, формуючи політику, неминуче візьме до уваги не всізацікавлені групи, а лише ті з них, що мають у своєму розпорядженні відповідніресурси, тобто в стані мобілізувати і контролювати значні групи населення.
2. Законодавче регулювання лобізму
Майжекожний, хто серйозно задумується про лобізм, зіштовхується з питанням, як йогоможна контролювати. Цілком явним є припущення, що якщо процес залишити безконтролю, то суспільне благо може постраждати. Численні зловживання, що малимісце в минулому, дозволяють зробити висновок про правильність даногоприпущення.
Існуєдва загальновизнаних стандарти, що повинні бути дотримані при виробленнізаходів для регулювання лобізму. Результати уже вжитих заходів законодавчого чиіншого характеру повинні відповідати цим двом вимогам.
Першаз них — дотримання того, щоб ніякий контроль за лобі не протидіяв реалізаціїконституційного права подачі петицій. Це право є настільки фундаментальним придемократичному і ліберально-демократичному режимах, що краще терпіти можливінегативні явища, що виникають при лобіюванні, чим відмовлятися від цього права.Друга вимога – це видимість даного процесу. Якщо громадяни беруть участь уреалізації своєї влади, то вони повинні знати, що відбувається при прийняттідержавних рішень. Якщо ж лобіювання буде відбуватися таємно, то це також можепривести до дуже небажаних результатів.
Отжеосновною формулою регулювання лобізму є збереження конституційного правапетицій плюс максимальна відкритість процесу.
Вамериканському законодавстві існує Закон про Регулювання Лобізму (1946р.)[Збірник Законів США- титул18, гл. 8А]. Згідно 267-му параграфу цього законубудь-яка особа, що займається діяльністю, яка має метою впливати на прийняттячи відхилення Конгресом Сполучених Штатів якого-небудь законодавчого акта,повинна перед тим, як приступити до яких-небудь дій по здійсненню зазначеноїмети зареєструватися в клерка Палати представників і секретаря Сенату іпредставити під присягою в письмовому виді заяву, у якій приводяться: ім'я йадреса установи особи, що реєструється, ім'я й адреса особи, яка її наймає й учиїх інтересах вона виступає, терміни наймання, сума винагороди, сума і метивиділюваних на витрати засобів. Особа, зареєстрована в такий спосіб у періодміж першим і десятим днем кожного кварталу календарного року, представляєклерку і секретарю під присягою докладний звіт, у якому приводяться усі засоби,отримані і витрачені на зазначені цілі в попередньому кварталі.
Відповіднодо закону, тільки зареєстровані в міністерстві юстиції лобісти іноземних урядіві іноземних компаній можуть займатися лобіюванням чи підготовкою суспільноїдумки. Кожні 6 місяців вони повинні повідомляти в міністерство про доходи,отримані за контрактом і в результаті своєї діяльності.
Особливонеобхідно розглянути питання про регулювання лобізму на рівні штатів. Вартопам'ятати, що в легіслатурах ряду штатів воно існує скоріше в теорії, удеклараціях законів, ніж на практиці. Порушення законів про лобізм трактуютьсяяк незначні провини і караються штрафом від 100 до 10000 дол. Існує точка зору,що лобізм на рівні штатів повинний контролюватися сильніше і суворіше, ніж нафедеральному рівні, тому що лобісти в легіслатурах штатів менш професійні, чим уВашингтоні. Тому на рівні штатів підвищується імовірність порушень черезнедосвідченість. Однак тут немає місця і регуляторам соціальної справедливості.Наприклад, в Орегоне за десятиліття число лобістів подвоїлося, однак, як і вминулому, переважали серед них захисники інтересів капіталу. 66% складалилобісти бізнесу; 18,4%- місцевих органів влади, релігійних груп, соціальнихслужб і т.п.; 8%- асоціацій фахівців; 6%- профспілок.
Однимз непрямих регуляторів, керуючих лобіюванням, є формалізм. Законодавці, наяких, вплинули лобісти, по тому чи іншому питанню, звичайно не складаютьбільшої частини в легіслатурі, тому їхні дії – дії меншості.
Регламентголосування в законодавчих зборах штатів складно підвести під загальнийзнаменник. У третині легіслатур необхідне голосування простої більшостіприсутніх законодавців, а в інших — більшості за списком (конституційнабільшість). Остання умова дозволяє членам легіслатур відкидати законопроектипростою відсутністю в палаті. Це зручно для політиканів, які потім завждиможуть послатися на те, що зустрічалися з виборцями, не чули оповіщення і т.п.Звичайно в легіслатурах штатів потрібно величезна більшість (до двох чи третинтрьох чвертей всіх обраних або присутніх членів) для того, щоб відхилити ветогубернатора, прийняти надзвичайний чи закон окремі типи законопроектів проасигнування.
У СШАв 1946 р. був прийнятий спеціальний закон про регулювання лобізму, у якомуустановлена вимога про необхідність реєстрації всіх професійних лобістів.Докладним образом описана процедура реєстрації лобістів секретарем сенату іклерком палати.
Крімтого, лобісти зобов'язані представляти під присягою докладні звіти, у якихуказуються всі засоби, отримані і витрачені на зазначені цілі, а також іншізведення.
Практикареалізації даного закону свідчить, наскільки важко буває виробити й оформитиоднозначні принципи і норми, застосовні до діяльності великого числанеоднозначних і різнохарактерних організацій. Такий закон буде працювати лише втому випадку, якщо існує і функціонує спеціальний контрольний орган, наділенийширокими повноваженнями і привабливий достатніми засобами.
ВУкраїні такого закону не існує, але сам по собі лобізм вживається
Отприклад з Німецького досвіду. Безпосередня взаємодія між групами інтересів ідержавно-адміністративних органів там відбувається у формі консультацій. Різнінаради, ради, комітети і комісії діють практично при усіх федеративнихвідомствах. Більшість при міністерстві економіки і праці.
Консультативніоргани при урядових закладах не володіють певним юридичним статусом, длястворення і скасування не вимагають якої-небудь уніфікованої адміністративноїпроцедури, що робить їх зручною і практичною формою контактів груп інтересів здержапаратом.
Усвою чергу для уряду, міністерств і інших адміністративних структур значенняцих груп визначено їхньою організаційною міццю і великими інформаційнимиресурсами, якими вони оперують. Використання цього потенціалу помітно полегшуєпідготовку і практичне застосування законів і указів, істотно підвищуючи тимсамим ефективність адміністративної діяльності.
Очевиднаперевага полягає в тім, що близькість союзів до найважливіших сфер життясуспільства, до реальних професійних, економічних, соціальних і інших турботсвоїх членів, робить ці організації бажаними партнерами.
Формиі методи впливу груп інтересів на парламентські партії в чималому ступенізалежать від того, наскільки близькі чергові вибори. У переддень виборівособливого значення набувають такі фактори, як розміри фінансових засобівсоюзу. Тому зокрема в асоціаціях німецьких підприємців уже давно практикуєтьсястворення спеціальних відділів по справах друку і роботи з громадськістю.Величезну роль грають зв'язку з великими журналами.
Законодавців Німеччині виходять з того, що лобізм як система організованого оформлення,вираження і представництва визначених інтересів через урядові інститути, єневід'ємним і найважливішим елементом життя демократичної країни. Між цивільнимсуспільством і державою повинний відбуватися безупинний і вільнийкомунікаційний обмін. Без такого обміну більшість громадян країни можутьвиявитися в ізоляції і відчуженні, позбавитися можливості робити скільки-небудьдіючий вплив на процес вироблення і прийняття владних рішень, що торкають їхнійжиттєво важливі інтереси.
ВАвстрії, Франції, Голландії пішли по шляху створення відповідної структури,спеціального інституту – «соціально-економічної ради», яка, маючидуже чіткий юридичний статус, виконує роль своєрідного лобістського парламенту.Він може виступати й у якості консультативного дорадчого органа, а може і матиправо вирішального голосу в законотворчому процесі.
Однаку цілому закордонна практика наочно свідчить, що існуючі способи оформленнядіяльності лобістських груп поки ще не дозволяють вирішити питання про те, якефективно контролювати їх, не накладаючи в той же час зайвих обмежень насуспільство.
Щостосується загальних тенденцій лобізму в закордонних державах, розходженняскладаються головним чином у тім, наскільки гласно здійснюється лобіювання,наскільки підконтрольне воно закону і демократично, наскільки різноманітнізв'язки і канали тиску і впливу. Тут лобізм більш-менш однотипний, механізмизабезпечення прийняття рішень відомі і прості, тому що відпрацьовувалисясторіччями.
Іншасправа — лобізм у СРСР і пострадянській Росії, де соціальне й економічне життябули сковані жорстоким, директивно-ідеологічним корсетом. Специфіка радянськогоі російського лобізму обумовлена, насамперед, граничною ідеологізацією ібюрократизацією суспільства.
Вважається,що лобізм найчастіше здійснюється в органах виконавчої влади. Фактично цевідбувається через президентські укази і постанови уряду, що відіграютьдомінуючу роль у системі правового регулювання, і мають пряму дію.
Улютому 1995 року Фонд розвитку парламентаризму в Росії організував і провів«круглий стіл», присвячений проблемі інституціоналізації лобізму.Зокрема, обговорювався законопроект про регулювання лобістської діяльності вРосії. Предметом правового регулювання відповідно до змісту розробленогозаконопроекту є, насамперед, порядок створення лобістських структур, їхняреєстрація, і звітність перед органами влади. Відповідно «лобісти» зазаконом – це фізичні і юридичні особи, зареєстровані в якості таких, тобтозакон поширюється не на лобістів узагалі, а тільки на тих, хто у встановленомупорядку одержав ліцензію на право заняття лобістською діяльністю.
2.1 Контроль за лобізмом
Безумовно,існують деякі взаємозв'язки між різними групами учасників політичного процесу,що поєднують їх в одну систему. Жодна людина в цій системі не має одноособовоївлади для ухвалення рішення.
Кожнерішення вимагає схвалення багатьох відповідальних за нього осіб; крім того, ціособи залежать від різних інших учасників системи в тому, що стосуєтьсяінформації, підтримки і т.д. Взаємозв'язок дає учасникам політичного процесувладу один над одним і примушує їх реагувати на нестатки один одного. Усистемі, побудованої на взаємозв'язку, мети і правила системи стають важливіше,ніж мети і бажання будь-якого індивідуума.
Крімможливості перекрити доступ, чиновники і політичні діячі можуть відмовитися відспівробітництва й в інших формах. З огляду на підозріле відношеннягромадськості до лобізму, можна сказати, що майже всі шанси будуть тоді протилобістів. Одна з найбільших турбот лобістів – уникнути гніву офіційних діячів.
Чиновникиможуть підтримувати свій вплив на лобістів не тільки негативними, але іпозитивними діями. Наприклад, це може полягати в співробітництві в їхніхполітичних кампаніях, у допомозі при поширенні їхніх поглядів, у рекламі їхніхуспіхів перед колегами і можливими клієнтами, у передачі їм важливої інформаціїі т.п. Крім того офіційний діяч може підсилити свій вплив на лобіста,установивши з ним дружні відносини.
Системаможе справитися з окремими порушеннями, але чи в змозі вона протистоятиширокому настанню зла? Якщо велика кількість чиновників і лобістів таємнодомовляться про втілення потрібних їм рішень, щоб круто повернути владу протисуспільних інтересів, регулятори, закладені в систему, можуть відмовити.Імовірність такої події надзвичайно мала, але треба мати на увазі такуможливість. Тільки постійна пильність з боку громадян і відповідальнездійснення права голосування може запобігти такому результату.
Найбільшефективний контроль за лобізмом, і, імовірно, усе, що дійсно потрібно – цеобрання висококваліфікованих, відповідальних політичних діячів і чиновників.Голоси виборців указують напрямок системі і забезпечують її чесне і справедливефункціонування. Офіційні влади мають стільки можливостей для керування діяльністюлобістів, що вони фактично визначають, як ця діяльність буде протікати. Вонисамі, своїм власним поводженням, можуть домагатися виконання визначених правил.Наприклад, вони можуть чітко установити, що вони будуть одержувати інформаціютільки від осіб, що мають бездоганну репутацію. Вони можуть обмежуватися лишеділовими відносинами з лобістами, відмовляючись від розваг, послуг і хабарів.Вони можуть бути стійкі до завзятого тиску, але в той же час, чуттєві доголосів виборців. Вони можуть забезпечити собі незалежні джерела інформації,щоб не залежати від інформації і рад лобістів. Конгрес зменшує свою залежністьвід груп тиску, удосконалюючи свої процедури і забезпечуючи послугами цілкомпрофесійних експертів свої підкомітети й окремих членів. Чиновники, щообираються, повинні тримати під постійним контролем дії призначуваних; вониповинні піклуватися про відносини останніх з лобістами. Моральний рівеньлобізму залежить в остаточному підсумку, від морального рівня офіційних діячів.
Висновок
Впершій частині наукової роботи я розглянула саме визначення лобізму,,дізналась, що лобізм – це агітація представлення і «продавлювання»чиїх-небудь політичних чи економічних інтересів в органах державної влади.
Такожте, що лобізм має свої переваги та недоліки. Ось деякі з них:
1)стимулює органи державної влади до ефективної діяльності;
2)створює можливості для захисту інтересів меншості;
3) єзасобом досягнення компромісу і узгодження різноманітних суспільних інтересів.
Недоліки:
1) вряді випадків лобізм заважає оперативності державної політики;
2)може призводити до соціально несправедливих результатів;
3) єнебезпека перетворення владних інститутів в інструмент для досягнення своєїмети.
Отже,лобізм для політики може спричиняти як негативні наслідки, так і позитивні.Але, на мою думку, це все ж таки негативні наслідки. І це мабуть, тому що вУкраїні лобістська діяльність не відбувається в рамках закону.
Такожв науковій роботі я розглянула передумови виникнення, форми та методи лобіювання.Дізналась, що види лобізму розподіляються в залежності від того, в яких органахвлади вирішуються питання, від характеру інтересів, в залежності від часу діїта ін.
Отже,вивчивши та дослідивши наукову роботу я дізналась дуже багато цікавої інформаціїстосовно поліпшення політичного стану в Україні.
Списоклітератури
Политология:Энциклопедический словарь. М.; 1993.
Политология: Учебник //под ред. Н.И. Матузова, А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1999.
Фридман Л.В. Введение вамериканское право М., 1992 «Віче», 2001 -2002 рр
Илларионов А.Правительство капитулировало перед водочным лоббизмом //Известия 1994, 24февраля.
Карханин С. Лоббистпроходит сквозь стену. Федеральные ведомства ищут контактов с парламентом//Российская газета 1994, 13 октября
Ларин С. Кто правитАмерикой ?… Лоббисты // Российская газета. 1993, 6 марта
Лепехин В.А. Лоббизм вРоссии и проблемы его правового регулирования// Полис. 1998. №4
Лоббизм как инструментполитики//Актуальная политика 1993, №2-6
Лоббизм по-немецки//Полис.1993№1
Малютин М., Нещадин А.Лоббизм–всего лишь средство обогащения // Известия 1994, 16 ноября
Остапчук А. Лоббизмстанет цивилизованным. Готовятся соответствующие законодательные акты //Независимая газета. 1995, 14 февраля. «Політична думка сучасності»,2000р.