План
Вступ
1. Освіта в добу Литовсько-Руськоїдержави
2. Організація української вищоїосвіти
3. Виникнення братств, братські школи
4. Виникнення Києво-Могилянськоїакадемії
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В Україні відкняжих часів існували початкові школи. Майже до кінця XVI ст. не було середніхі вищих навчальних закладів, тому вже з середини XIV ст. помітно зростаєкількість українців, які навчаються в європейських університетах. Так, унайстарішому в Європі Болонському університеті здобув освіту Юрій Дрогобич. Вінстав першим вітчизняним доктором медицини (1482), одержав ступінь докторафілософії, у 1481 – 1482 рр. його обрано ректором цього університету. ЮрійДрогобич – автор першої української друкованої книги («Прогностична оцінкапоточного 1483 року», опубліковані у Римі того ж року), вчений європейськогомасштабу, зачинатель гуманізму в Україні.
Українськістуденти були добре обізнані із сучасною їм західноєвропейською культурою,гуманістичними ідеями. Своєю діяльністю вони сприяли піднесенню вітчизняноїкультури. Першим поетом-гуманістом України вважається Павло Русин іззахідноукраїнського міста Кросно. Він навчався в Краківському йГрейфсвальдському університетах. В останньому працював бакалавром вільнихмистецтв, а в Краківському – здобув ступінь магістра, очолював кафедру римськоїлітератури.
Під впливомзахідноєвропейських гуманістичних і реформаційних ідей в українській освіті намежі XVI–XVII ст. відбуваються найвагоміші зміни. Створюються якісно новінавчальні заклади, які ґрунтуються на національних традиціях, поєднують вітчизнянийі передовий європейський досвід. До них належать Острозький культурно-освітнійцентр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянськаакадемія.
Утвердженнюавторитету старослов’янської мови сприяло перевидання Іваном Федоровим Букваря(1578), яке доповнено грецькими і старослов’янськими текстами, вміщує трактатчорноризця Храбра «О письменах», про створення слов’янської азбуки. Це виданнявідоме на сьогодні у двох примірниках, один зберігається у Королівськійбібліотеці м. Копенгагена у Данії, другий – у бібліотеці м. Готи в Німеччині. ВУкраїні назва початкових посібників для навчання грамоти довго не булаустановлена. У XVI–XIX ст. їх називали «азбуками», «абетками», «граматиками».До нашого часу дійшов лише один примірник першого східнослов’янського Букваря(«Азбуки»), виданого Іваном Федоровим 1574 року у Львові.
Вважають, щотермін «буквар» увів Мелетій Смотрицький (близько 1572-1633), один з провіднихдіячів вітчизняної освіти, видатний письменник-публіцист. Він увійшов в історіюнауки як засновник слов’янської філології. Видана ним «Граматіка словенския»майже два століття була єдиним підручником з даного предмету. Ця наукова працякористувалася визнанням у вітчизняних, а також сербських, болгарських,російських мовознавців. М. Ломоносов взяв її за основу своєї граматики.Гуманіст за переконаннями і патріот, М. Смотрицький активно виступав протиасиміляторської політики Польщі. Показовим у цьому відношенні є його твір«Тренос» (1610), де підкреслюється необхідність розвитку національної освіти культури,звучить заклик до боротьби за соціальне й духовне звільнення українського ібілоруського народів.
1. Освіта вдобу Литовсько-Руської держави
Українськеписьменство домонгольської доби свідчить, що шкільна освіта на Україні стоялане нижче, ніж у Візантії у відповідні часи. Через те, що наші землі були підкультурним впливом останньої, політичний та економічний занепад Візантійськоїдержави в XII ст. шкідливо відбивається на освітньому становищі України. Дотого прилучаються ще й місцеві історичні обставини – князівські усобиці таполовецькі напади, що руйнують політичне та економічне життя, ще більше шкодятьосвіті на Україні. Тому й бачимо в XIІI ст., а особливо після татарськоїнавали, як наше культурне життя поволі підупадає. Осередки його знаддніпрянських земель переходять далі на захід, на Волинь та Галичину.Культурний зріст Західної Європи XIІI – XIV ст. не проходить безслідно й дляукраїнських земель, що злучаються почасти з Литвою, а почасти з Польщею. Вони потроху,в міру занепаду Візантії та ослаблення її культурного впливу, піддаютьсякультурним впливам Європи. Але ж сама освіта на Україні та школи ще довго, малощо не до самого кінця XVІ ст., зберігають форми й дух попередніх часів, ранішутворену традицію. Представники нашого духовенства, як і раніше, є шкільнимивчителями, церковно-богослужбові книги – підручниками.
З різних джерелдовідуємося, чого вчилися в школах діти в XIV – XVI ст. Перш за все вчилиазбуку й склади (різні комбінації голосних і приголосних звуків що зустрічаємов словах), себто те, що пізніше звалося букварем, а потім переходили до читаннябогослужбових книг. Читання було найголовнішим предметом навчання. В залежностівід того, яку читали книгу, учні поділялися на групи: одна група студіювалабуквар, друга – Часословець, третя – Псалтир і т.п. Перехід від однієї книги додругої було сполучено з різними сталими звичаями, що дає підставу такий перехідприрівнювати в наші часи до переходу з нижчого класу до вищого. Вчили ще йспівати, звичайно, по-церковному. Додавали до того ще й писання, при чомуписали каліграфічним письмом, великими літерами, так званим «уставом», себтотим письмом, що тільки з кінця XV ст. стало витіснятися з державного таприватного вживання так званим «скорописом». Але ж останній спосіб писаннявживався виключно в канцеляріях, державних установах, а в шкільну практикувходив слабко.
Для того, хтоодержав початкову освіту, самостійне читання того, що існувало на слов’янськіймові, було єдиною можливістю придбати якесь знання. Література наша в XIV – XVIст. зросла, бо до попередніх книжних записів додано було нові, головним чиномперекладні, а почасти й оригінальні. Через те, що українські та білоруськіземлі входили до складу Литви, Польщі, наша православна людність вступила вбезпосередні різноманітні стосунки з населенням римо-католицьким, іпредставники латинської церкви робили спроби накинути православним русинамлатинство. В інтересах оборони своєї батьківської релігії представники нашоїлюдності писали полемічні твори проти панства, і ці твори належать дооригінальних пам’яток українського письменства.
Шкільна освітаносила виключно церковно-релігійний (конфесійний) характер – молитва табогослужбові книги є головними предметами студій. Для тих, хто підготовляв себедля служіння церкві в священному сані, треба було ще засвоїти порядок церковнихслужб, бо перед висвяченням вони мусили виявляти перед єпископом знанняцерковного уставу. Є підстава твердити, що в нас після початкової освіти вчилище й мову грецьку та латинську, про що свідчать переклади з грецької мови тадокументи, писані латинською мовою.
На українськумолодь сильно впливали латинські школи, куди вона вступала ще в XV ст., аособливо єзуїтські школи, коли вони в другій половині XVІ ст. з’явилися натериторії Польсько-Литовської держави. Заснована у Вільні в 1569-1570 рр.єзуїтська колегія незабаром придбала собі таку добру репутацію, що слава пронеї лунала навіть на Волині.
Знання, що даваликатолицькі й протестантські школи, були значно вищими, ніж ті, що виносила нашамолодь зі своїх православних шкіл, і більше відповідали практичним потребамПольсько-Литовської держави, а тому наші молоді люди, особливо з вищих верствнашого громадянства, охоче йшли до тих шкіл, щоб підготуватися до заміщенняадміністративних, судових та інших посад. Чужа конфесійна школа – іпротестантська, і католицька – відривала їх від православної віри. Православ’яж служило найголовнішою національною ознакою руського народу, а через те втратамолодою людиною старобатьківської релігії тягла за собою й втрату своєїнаціональності. Єдиний засіб рятувати від цього молодь – це заснування своїхвласних шкіл, що давали б науку й виховували б учнів в національному дусі.Думка про такі школи справді виникає й поширюється серед нашого громадянства.
2. Організаціяукраїнської вищої освіти
Думка прозаснування своїх власних шкіл, які б паралізували шкідливі впливи латинських тапротестантських шкіл на нашу молодь, здійснюється в останній чверті XVI ст. якпоодинокими особами, так і цілими організаціями православними, відомим підназвою братства. З поодиноких осіб у справі утворення шкіл уславився князь КостянтинОстрозький, що заснував кілька шкіл на Волині, а з його шкіл найбільшвідома Острозька академія. Багатий та впливовий наш магнат, князь Острозький, в1580 р. в своєму місті Острозі заснував школу по типу високих шкіл, щопроіснувала до смерті свого фундатора (1608), скупчила коло себе визначнінаукові сили, дала освіту значній кількості православної молоді і підготувалачимало визначних наших діячів. Виклади відбувалися, як і книги писалися, вцерковнослов’янській мові, до якої додавалося багато суто українських слів, атакож нерідко польські, грецькі, латинські. З мов тут особливо викладалисяцерковнослов’янська та грецька, бо на тих мовах були Св. Письмо та православнабогословська література. Старослов’янська мова утверджувалася як засіб боротьбипроти національно-релігійного гноблення, запорука чистоти православної віри йсамозбереження національної культури. На польську та латинську мову зверталименше уваги. Викладалися тут і філософія, і богослов’я, потрібні для вихованнямолоді в православному напрямі. Крім того, викладалися тут і математика застрономією.
В Острозькомуцентрі поєднувалися викладання, наукова, перекладацька й видавнича діяльність.Розроблялися вітчизняні версії ренесансного гуманізму.
Острозькаакадемія залишила по собі значний слід в історії української науки таукраїнського культурного життя, осередком якого вона була в кінці XVI й на поч.XVII ст. Найголовнішим пам’ятником наукової праці Острозької академії (чиінакше – «грецької школи», чи ще інакше – «училища грекославенського») буловидання повної слов’янської Біблії в 1581 р., текст якої, з невеликими змінамив XVIIІ ст., і досі вживається у православних слов’янських церквах. Саме жвидання цієї Біблії, зроблене надзвичайно художньо, ще й зараз є предметомдослідження з боку богословського, історично-філологічного, художнього та ін.Найбільше над її виданням попрацював Герасим Смотрицький, визначний богослов і філологсвого часу; він же був і ректором Академії.
Острозька школазникла тому, що спадкоємці К. Острозького були вже католиками й не моглипідтримати тієї школи, що ставила своїм завданням боротися з латинством іунією.
Крім Академії,князь Острозький заснував ще школи: в Турові – 1572 р., Володимирі Волинському– 1577 р., Слуцьку – 1580 р., Дермані. Ці школи теж мали своїм завданнямзміцнювати православ’я і перешкоджати денаціоналізації нашого народу.
3. Виникненнябратств. Братські школи
Братства виникаютьнаприкінці XVI ст., коли православна церква втрачає свою монополію, а за сферивпливу активно борються католицьке, уніатське, протестанське віровчення.Братства ставлять своїм завданням оберігати православну віру та своюнародність від неправославних визнань та винародовлення Русі. Для того вонизаводять школи для виховання дітей в дусі своєї православної віри та руськоїнародності. В цьому відношенні перед ведуть наші міста, які користувалисясамоврядуванням (Магдебурським правом) і в XVI ст. досягли високогоекономічного, а почасти й культурного розвитку. У 1574 р. під впливомпрогресивної громадськості король Стефан Баторій видав декрет, за якимвіленським городянам дозволялося утримувати братські школи. З 1575 р. це праворозповсюджувалося на всі православні братства Великого князівства Литовського йГаличини. Наука в школі повинна бути приступна для всіх дітей «всякого стану: убогимза прости Бога, а багатим за ровним датком».
Братські школи,як і взагалі братський рух на наших землях, з’являються в наших містах, їхтворцями є міщани. Але ж їм в цьому відношенні енергійно допомагає православнашляхта, що підтримує їх і правно, і матеріально. З міст освітній рух іде й насела, незважаючи на те, що селянство наше в правному та соціальному відношеннібуло обмежено, знаходилося в стані «підданства», кріпацтва щодо шляхти. Середселян виникали братства з їх шпиталями та школами, де духовенство, власне дяки,вчили дітей. Чужинці, що відвідували в XVII ст. українські землі, звертаютьувагу на таке явище. Так, Павло Алеппський, що відвідав Україну в 1654 р.,свідчить, що в наших селах всі діти вчаться в школах, навіть сироти, якихутримують у шпиталях, а письменних людей багато не тільки серед чоловіків, а йсеред сільського жіноцтва. І це мало місце саме тоді, коли на Московщині, засвідоцтвом Котошихіна, навіть серед вищої верстви – боярства – траплялися людицілком неписьменні, хоч вони й засідали в Боярській думі, в найвищій установі,що вирішувала державні справи.
Першу школузаснувало Успенське братство у Львові (1586 р.). Завданням цієї школибуло релігійне та моральне підвищення нашого суспільства через належневиховання молоді. У Львівській школі вчили читати, писати, а потім граматику,риторику, діалектику й музику, Св. Євангеліє та книги Апостольські і, крімтого, в часи пообідні, — пасхалію, арифметику, церковний спів. Зверталиособливу увагу на слов’янську та грецьку мову, по-грецькому говорили і писали.Згодом заведено було, в інтересах практичних, ще мови латинську й польську.
Водночас звідкриттям братської школи був заснований «Порядок шкільний» – один знайстаріших шкільних статутів Європи. Статут уклав Арсеній Еласонський(1549-1626), перший ректор школи (1586-1588), грецький і українськийкультурно-освітній діяч. У Статуті він висловив ідею станової рівності, тутнаголошувалось, що «багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими,крім тільки наукою». «Порядок шкільний» був взірцем для всіх інших братств.
Педагогічна,літературно-філософська й видавнича діяльність Успенського братства сприялапіднесенню національної культури. Написані викладачами Львівської школипідручники поширювалися в Україні, а також в Росії, Білорусі, Молдавії. Підкерівництвом А. Еласонського в 1591 р. видано «Адельфотес» – перший підручникгрецької мови з словеноруським (словеноукраїнським) перекладом. Середдисциплін, в яких втілювалися європейські ренесансно-гуманістичні тенденції,особлива роль належала філології.
Наприкінці XVI –початку XVII ст. виникають близько 30 братських шкіл у різних містах України –Перемишлі, Галичі, Городку, Стрию, Холмі, Луцьку, Вінниці, Києві,Кам’янці-Подільському та ін.
В умовах наступукатолицизму на релігійні та національні права українського народу братствавбачали свою патріотичну ціль у відродженні слов’янської мови. Братські школиза програмою навчання були закладами середнього типу. У них найголовніша увагаприділялась вивченню слов’янської і української книжної мов. Всі братські школиу своєму розвитку пройшли два етапи. Вони виникали як греко-слов’янські, азгодом почали зближатися з латино-польськими.
На початку XVIІст. активізується братський рух у Центральній Україні, провідну роль відіграє Київськебратство, яке стало ідейно-культурним осередком національно-визвольноїборотьби українського народу. Діяльність цього братства підтримувало ВійськоЗапорізьке, на той час авторитетна політична сила, з якою змушені булирахуватися інші держави. В Києві за ініціативою гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного і при підтримці усього козацтва була відновленаправославна ієрархія України. У 1615 р. гетьман «з усім військом» вступив до Київськогобратства, взяв таким чином під захист братську школу (кожний козак вносив 6грошей вступних і 1,5 гроша щомісячно). Майже всі свої кошти П.Конашевич-Сагайдачний заповідав Київській, Львівській і Луцькій братськимшколам.
За рівнемвикладання Львівська, Луцька і Київська братські школи успішно конкурували зєзуїтськими й протестантськими. Високим авторитетом користувалося ЛьвівськеУспенське братство.
На територіїпольсько-латинської держави в XVI ст. існувало чимало протестантських шкіл(Вільно, Дубно, Хмільник, Любартів та ін.), а від 1565 р. і католико-єзуїтськішколи. І в протестантських, і в латинських школах програма була однакова: в нихвчили граматику латинську й грецьку, риторику, піїтику, діалектику, трохиматематики, ще менше природознавства. Головну увагу звертали на класичнихавторів, їх читали, коментували, заучували, за їх прикладом писали прозу тавірші як по-латинському, так і по-грецькому. Коли порівняємо програму цих шкілз тим, що викладалися у Львівській братській школі, то побачимо, що різниця міжними була невелика: у Львові звертали багато уваги на свою рідну літературнумову – церковнослов’янську та грецьку. Завдяки своїй школі Львів став на деякийчас культурним осередком українсько-білоруських земель, Львівське братство велоперед в духовному житті православного населення та його боротьбі з латинствомта унією, а Львівська школа стала зразком для інших братських шкіл. Так, за їїзразком, у 1587 р. засновано братську школу у Вільно, а потім до кінця XVI ст.ще школи в Бересті, Рогатині, Перемишлі. В міру того, як зростала дляправослав’я небезпека з боку Риму, виникали нові братства, а заодно з тим ібратські школи, що знаходили собі живу підтримку серед всіх станів православногонаселення. В першій половині XVII ст. виникають школи в Стрятині, Києві (1615),Луцьку та в інших містах. Всі вони брали за зразок Львівську школу, і тільки взалежності від місцевих моральних і матеріальних умов, не завжди моглидодержуватися плану та тих розмірів навчання, які бачимо в Львівській школі.
освітабратство острозький могилянський
4. ВиникненняКиєво-Могилянської академії
Непересічніздобутки вітчизняної освіти пов’язані з ім’ям Петра Могили (1596-1647).Молдаванин за походженням, він всі свої звання і достатки віддав справінаціонально-культурного відродження України. Після загибелі батька(молдавського господаря Симеона Могили) одним із опікунів Петра Могили бувгетьман І. Хоткевич. Петро Могила здобув освіту в Сорбонні (є припущення, що навчаннявін розпочинав у Львівській братській школі), 1631р. став митрополитомКиївським.
В порівнянні збагатою наукою в латинській мові греки XVI – XVII ст. стояли далеко позаду, ачерез те й нашим ученим доводилося звертатися до латинської науки, до латинськихшкіл, серед яких єзуїтські в XVII ст. вважалися найкращими. Крім того,єзуїтські школи ліпше підготовляли своїх учнів до практичного, громадськогожиття, до державної служби, бо давали глибше знання латинської мови, щопанувала тоді в Польщі.
Організована наєзуїтський зразок православна школа, на думку Петра Могили, могла дати ліпшузброю для захисту православної церкви від католиків та уніатів. Тому-то він ізаклав восени 1631 р. у Києво-Печерському монастирі школу, де викладовою мовоюстала латинська, впроваджено були й програми єзуїтських шкіл. Таке новаторствовикликало сильне обурення проти печерського архімандрита серед членівБогоявленського братства, київського міщанства та українського козацтва. Чужепоходження Петра Могили та родинні зв’язки з польським магнатом викликалипідозріння до нього з боку православних, і тому вони й були сильно роздратованіпроти Могили. Один із сучасників і співробітників Петра Могили – СильвестрКосів – свідчить, що народна юрба збиралася не один раз рознести Києво-Печерськушколу, а учителів кинути в Дніпро – «начинити ними дніпровських осетрів». Ітільки авторитет та тактовне поводження сміливого архімандрита врятували школувід такої сумної долі. Петро Могила знайшов спосіб помиритися з противникамийого школи: він запропонував свою школу злити з братською, з тим що останнябуде реформована за зразком його школи, а він сам буде протектором братськоїшколи. Братство прийняло пропозицію Могили, і восени 1632 р. школи злилися. Зцього моменту Київська братська школа стала латинською (не за духом і напрямом,а лише за мовою) й зветься колегією, а по смерті Петра Могили, протягом XVIIст. – Києво-Могилянською колегією, бо знаменитий протектор її не тількиорганізував, а й забезпечив її правне становище.
Київська колегія(паралельна назва – Києво-Могилянська) за змістом навчальних програм і рівнемвикладанням відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися «сімвільних мистецтв», значна увага приділялася вивченню мов: слов’яноруської істарої української літературної, грецької, латинської, польської, німецької ( з1738 р.), французької (з 1753 р.), староєврейської (з 1755 р.). Але тут, навідміну від європейських навчальних закладів, не було факультетів, учням ненадавалися вчені ступені, не завжди викладалося богослов’я. Польський урядзабороняв викладати в колегії богословські науки, інакше заклад мав би праваакадемії. Польські правлячі кола не могли погодитися на вільний розвитокколегії, вбачаючи у цьому загрозу створення ідеологічного центру відокремленняУкраїни від Польщі.
На чолі Київськоїколегії стояв ректор, звичайно виборний; він викладав богослов’я, хоч напідставі королівського привілею в Київській школі богослов’я не можна буловикладати, а можна було лише вільні науки до філософії включно. Помічникомректора був префект, що стежив за студентами. Через ректора та префектамитрополит правив колегією. Вона складалася з таких класів, або, як тодіказали, шкіл: фари, іншими, граматики, синтактики, піїтики, риторики, філософіїта богослов’я.
Як і всі нашібратські школи, Києво-Могилянська колегія, що з 1700 р. стала зватисяАкадемією, до самого кінця XVIIІ ст. була школою загальноосвітньою, а неспеціальною; до неї вступала молодь всіх станів нашого громадянства, від шляхтий козацької старшини до посполитих включно. Крім українців і білорусів, сюдийшли по науку й «московити» (великоруси), румуни, болгари, серби, а почастинавіть греки й араби. Отже, ця школа була осередком освіти для всьогоправославного світу, а за її зразком заводили школи й інші православні народи,головним чином росіяни.
Висновок
Формуванняосвіти, починаючи з XIV ст., відбувається у складних соціальних інаціонально-культурних умовах. Негативними були наслідки монголо-татарськоїнавали (середина XIII-XIV ст.). Наприкінці XIV ст. значну частину українськоїтериторії підкорило Велике князівство Литовське. Тут продовжували діятиправославні (монастирські й церковноприходські) школи, традиції яких склалися уперіод Київської Русі. Вони забезпечували основи грамотності. Викладання вшколах велося церковнослов’янською мовою.
З другої половиниXVІ ст., коли більшість українських земель входить до складу Речі Посполитої(польсько-литовської феодальної держави), виникає реальна загроза окатоличенняй полонізації українського народу. Одним із засобів полонізації сталикатолицькі школи. В єзуїтських і протестантських школах навчалося чималоукраїнців. Мовою викладання була латинська.
Єдиний засобомврятування молоді від окатоличення було заснування власних православних шкіл.Такими школами є братські, що мали цілком конфесійний (церковно-релігійнийхарактер). Братські школи, як і всі наші школи в Польщі – католицькі тапротестантські, виховували руську молодь в суворо православному, а разом з тимі національному дусі. І ці школи задовольняли православних, вчили нашу молодь,давали їй освіту не гіршу, ніж школи католицькі. Особливо таке значення малишколи, засновані Петром Могилою.
Першою спробоюстворення вищого навчального закладу є Острозький культурно-освітній центр,який складався з колегії, літературно-наукового гуртка, друкарні (яку у1577-1582 рр. очолював Іван Федоров) і бібліотеки. Започаткований тут досвідвикористовувався в організації вітчизняної освіти (братських школах, Київськійколегії) й поширювався у східнослов’янських країнах.