Сучасний стан міжнародного поділу праці

Реферат на тему:
Сучасний стан міжнародного поділу праці
На сьогодні серед багатьох доктрин МПП одержала розвиток теорія монополістичних переваг у діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), які забезпечують для різних країн гнучке при­стосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту та маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швид­кого економічного зростання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Са­ме ця ідея була покладена в основу економічного розвитку України в останні роки.

На рубежі XX і XXI ст. в економіці високо розвинутих держав склалася низка проблем і процесів, що здійснюють найбільший вплив на МПП. Це насамперед, підвищення ефективності господар­ства в результаті залучення в нього все більшого числа держав з рі­зними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особли­востями національної, расової та релігійної специфік. Наступною за важливістю є задача підтримки гармонії між людиною і природою, розповсюдження ультрасучасних технологій, здатних кардинально зменшити забруднення навколишнього середовища та потреби в не відтворюваних благах. Нарешті, найбільш істотними стали гло­бальні технологічні зміни та становлення інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин серйозно відстала в сфері інформаційного й інноваційного розвитку.

В основі перерахованих змін лежить об'єктивне відновлення секторної моделі суспільного виробництва. Донедавна у науці па­нувала так звана «трьохсекторна» модель, яка розмежовує націона­льну економіку на первинний (сільське господарство та видобувна промисловість), вторинний (обробна промисловість) і третинний (послуги) сектори. Сьогодні вже мова йде про п'ятисекторну мо­дель. Найфундаментальнішою ознакою сучасної моделі вважається поступовий перехід від виробництва матеріальних благ до надання послуг та інформації.

При цьому сама сфера послуг, традиційно іменована «третин­ним сектором господарства», відносно неоднорідна і може бути розділена на сектори: безпосередньо третинний, що охоплює по­слуги матеріального характеру (транспорт, зв'язок і складське гос­подарство), четвертинний (торгівля, фінанси, страхування та неру­хомість) і п'ятірний (особисті, професійні ділові послуги, державне управління).Найбільш швидкими темпами ВВП збільшується в тих секто­рах, які охоплені міжособистісними взаєминами і чий продукт без­посередньо неможливо відтворити, що підтверджується статисти­кою зайнятості населення. Так, за останні 50 років у розвинутих країнах чисельність зайнятих у сільському господарстві скоротили­ся більше ніж у 5 разів, у видобувній промисловості — у 4 і в оброб­ної — у 2 рази. При збереженні рівня зайнятості в будівництві, на транспорті й у торгівлі багаторазово зросла частка працівників, за­йнятих у фінансах і страховій справі, у сфері особистих, професій­них і ділових послуг, у державному управлінні.

Одне із найбільш значущих явищ МПП — поглиблення еконо­мічної та політичної інтеграції переважно в зоні найбільш розвину­тих держав і досягнення ними великих успіхів у науково-технічній сфері. Мова йде про країни «великої сімки», що не так давно разом з Росією перетворилися в «велику вісімку». Сьогодні очевидно, що господарська інтеграція активно сприяла технологічному лідерству «сімки», її пріоритету та відриву за економічним і соціальним про­гресом від іншого світу (включаючи колишній СРСР, нині незале­жні держави пострадянського простору і, зрозуміло, Україну). Так, до початку 90-х р. країни «сімки» володіли 80,4 % світової комп'ютерної техніки та забезпечували 90,5 % високотехнологічного виробництва. Тільки на США та Канаду приходилося 42,8 % усіх здійснюваних у світі витрат на дослідницькі розробки, тоді як на Латинську Америку й Африку, разом узятих, — відповідно менше 1 %. Якщо середньосвітова кількість науково-технічних працівни­ків складала 23,4 тис. на 1 млн чол. населення, то в Північній Аме­риці ці показники становили 126,2 тис. Розвинуті країни контролю­вали 87 % з 2,9 млн патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993 р. Цим технологічний прогрес забезпечував як збли­ження рівнів господарського розвитку найбільш передових постіндустріальних держав і взаємопроникнення їх економік, так і збіль­шення розриву між ними й іншим світом.

Істотними матеріальними передумовами для поглиблення МПП стали зростання економічної міцності ТНК, розмаїтість меха­нізмів їх діяльності, а також експансія на світових ринках. Сьогодні перетворились у національних суб'єктів світо господарських зв'язків і виступають найбільшими, головним чином, багатонаціональними компаніями, — виходячи зі структури акціонерного капіталу акціоне­рної компанії та характеру контролю за діяльністю всієї корпорації. Такі корпорації, як «Дженерал Моторе», "ІВМ", «Сіменс», «Філіпс»та інші, діють у десятках країн, створюючи там дочірні компанії, фі­лії й опорні центри. Всього у світі існує приблизно 20 тис. ТНК, де­сята частина яких одержує левову частку прибутку від іноземної підприємницької діяльності та забезпечує основний приплив прямих інвестицій у світовому господарстві. Тим часом місце України в ін­вестиційному портфелі ТНК більше ніж скромне. Протягом 1992— 1999 рр. в українську економіку надійшло 2,9млрд дол іноземних інвестицій при середньорічній потребі в них 5-7 млрд дол. Хоча є окремі позитивні приклади діяльності і подальших намірів компанії «Кока-кола» (230 млн дол), тютюнових фірм (150-200 млн дол), те­лекомунікаційних компаній (близько 1 млрд дол) тощо, все-таки за­кордонні інвестори здебільшого утримуються від великих вкладень, а їх загальна інвестиційна активність недостатня для відновлення стратегії економічного зростання.

Таке становище зумовлене декількома причинами. Серед них дає про себе знати явна перевага кредитної підтримки з боку між­народних економічних організацій, що, даючи можливість вирішу­вати деякі важливі поточні проблеми, призводить до надмірного зростання зовнішнього боргу. На 1 вересня 1999 р. він складав 12,6 млрд дол, що породжує серйозну зовнішню проблему.

Важливою перешкодою для залучення України в МПП висту­пає консервація структури української економіки, що породжує процес дроблення промислових структур, які не можуть бути суб'єктами МПП тільки з цієї причини. Незважаючи на неоднора­зові рішення вищих органів виконавчої влади про створення в Україні фінансово-промислових груп, фактично жодна така група не функціонує. Звичайно, в умовах перехідної економіки проблема великого (і особливо — монопольного) виробництва породжує труд­нощі. Адже монополізм через механізм ціноутворення призводить до виникнення негативних процесів, пов'язаних із застійними яви­щами в застосуванні досягнень НТП і нових технологій, з перека­чуванням доходів суспільства на користь монопольного виробниц­тва через монопольні ціни, із соціальною несправедливістю. Ці явища переборюються за допомогою державного регулювання, розробки таких правових умов функціонування ринкової системи, що обмежували б монополізм у конкурентному середовищі. В Україні у виробничій і відомчій сферах зберігається високий рівень монополізму.

У політиці демонополізації нерідко йдуть шляхом розукруп­нення підприємств і розподілу їх на дрібні, створюючи на базі кожного великого по 20-30 самостійних виробництв. Однак такий до­свід має негативні риси.

Проте відомо, що на спільному ринку обертається понад 25 млн найменувань товарів, тому він не може самостійно само організовуватися. Світовий досвід свідчить, що саморегулювання на ринку забезпечується тільки в тому випадку, якщо основних, «рів­ноправних» виробників нараховується не більше 1 тис.

У США, наприклад, навколо найбільших концернів і корпора­цій діють сотні тисяч малих підприємств. Отже, у нашій країні при включенні в МПП на базі підприємств-гігантів необхідно створю­вати великі фінансово-промислові корпорації із широкою мережею малих підприємств, що їх обслуговують. При цьому з позиції демо­нополізації важливо передбачити таку структуру промислових під­приємств, при якій би однойменна продукція випускалася на одно­му підприємстві (як і запропоновано антимонопольним законодав­ством) в обсязі не вище 33 % від її загального виробництва в країні. Однак треба мати на увазі, що процес структурної перебудови зай­ме не менше 15—20 років, і якісні зміни в економіці відбудуться тільки в цьому випадку.

Співробітництво українських підприємців із ТНК здатне забез­печити ряд переваг, в тому числі — у сфері модернізації та науково-технічного відновлення виробництва, а також поліпшення управлін­ня. Крім того, ТНК забезпечують антикризові гарантії, амортизацію законодавчих, валютно-фінансових, екологічних та інших ризиків. У цілому даний напрямок вигідніший, аніж домінуюча сьогодні прак­тика зовнішніх запозичень, хоча достатніх причин повністю відмов­лятися від взаємодії з міжнародними економічними організаціями (як і перебільшувати безкорисливість ТНК) немає.

Становище в сфері прямого іноземного інвестування свідчить про необхідність деякого перегляду шляхів і методів регулювання взаємин зі світовим господарством. Однак інвестиції — це важли­вий, але все-таки частковий аспект політики адаптації України до МПП. За принциповими питаннями цієї політики в суспільстві іс­нують дуже різні, переважно протилежні погляди. Вони зумовлені як недостатнім урахуванням змін останніх років, так і непрофесій­ними оцінками дійсного стану речей (коли, наприклад, ВВП Украї­ни механічно ділиться на поточний валютний курс, і виходять украй песимістичні оцінки індексу людського розвитку, де вона прирівнюється до найбідніших держав світу).

Місце та роль будь-якої країни у світовому господарстві, МПП і в інтернаціоналізації господарського життя залежать від ба­гатьох факторів. Однак основними з них є такі: рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості та залучення в МПП, прогресивність і розвиненість зовнішньоекономічних зв'язків, уміння національної економіки адаптуватися до умов між­народного господарського життя й одночасно впливати на них у бажаному напрямку.

Слід зазначити, що Україна як складова частина колишнього Радянського Союзу, а нині як суверенна держава впливає недостат­ньо на МПП і на інтеграційні процеси в міжнародному господарсь­кому житті, оскільки залишалася протягом значного періоду часу, власне кажучи, осторонь від головних світогосгюдарських процесів. У нових умовах, коли відкинуті чи нівельовані багато ідеологічних догм, а перехід до відкритої економіки став складовою частиною процесу переходу України до ринкової економіки, країна починає знімати багато перешкод, що заважали активному і масштабному її залученню в інтеграційні процеси. Однак хворобливі явища, якими супроводжується економічна та політична перебудова в Україні й в інших країнах на території колишнього СРСР (круте падіння виро­бництва, різке скорочення інвестицій, розрив виробничих зв'язків і т.ін.), ведуть до того, що роль України у світовій економіці й у МПП не тільки не зростає, а скорочується.

У зв'язку з усім перерахованим вище важливо вірогідно ви­значити місце, яке займає Україна в МПП. Задовільного рішення означеного питання поки не існує. Однак найбільш правильно було б спиратися на практику міжнародних зіставлень ВВП і його ком­понентів під егідою ООН і її спеціалізованих організацій. Зістав­лення проводяться за допомогою паритетів купівельної спромож­ності валют, оскільки валютні курси недостатньо точно відобража­ють розходження в цінах на товари та послуги, включені ВВП.

Україна вже двічі брала участь у європейській програмі співс-тавлень — у 1993 та 1996 р. З отриманих даних можна виділити такі. Частка ВВП України склала 0,8% у світовому ВВП у 1990 р. і 0,3 % — у 1997 р. (або скоротилася в 2,7 раза). За цей же період ВВП на одного жителя у нашій країні знизився порівняно до середньо-світового з 0,8 % до 0,35 % (або в 2,3 раза). За питомою вагою про­мислової продукції показники України впали порівняно до світово­го рівня з 1,3 % до 0,5 % (або в 2,6 раза), а за продуктивністю праці в промисловості — відповідно, з 0,63 % до 0,4 % (або в 1,6 раза).

Статистика свідчить про серйозне зниження макроекономічних показників у ВВП, у першу чергу в середньосвітовому вимірі. Якщо прийняти ВВП України на душу населення за 100 %, то від­повідний рівень 15 країн ЄС складе 587, Польщі — 206, Чехії — 380, Росії — 203, Бєларусі — 155 і Молдови — 63 %. Разом з тим твер­дження, що Україна скотилася буквально до рівня найбідніших кра­їн, є невиправданим. За низкою показників (за споживанням продо­вольчих товарів, послуг медицини й освіти) Україна не так помітно поступається країнам СНД, а також державам Центральної та Схід­ної Європи, подекуди навіть маючи випередження.

ВВП України на душу населення (на основі паритетів покупної спроможності) перевищує 2 тис. дол і, як показано в Програмі «Украї­на — 2010», може досягти 4-4,5 тис. дол (у цінах 1997 р.), що відпо­відає середньому рівню реального ВВП для країн, що претендують на вступ до ЄС. У даний час, при всіх руйнівних процесах в еконо­міці, Україна зберігає високий кваліфікаційний потенціал населен­ня, великі інноваційні заділи в літакобудуванні та ракетно-космічній галузі, в інформаційних і телекомунікаційних системах, у машино та приладобудуванні, у харчовій промисловості й т.ін.

В окремих сферах Україна ще здатна до інноваційного прори­ву. Про реальність такої стратегії свідчить світовий досвід. Напри­клад, завдяки продуманій інноваційній стратегії рівень технологіч­ного розвитку Японії піднявся з 22,2 % у 60-х р. до 56 % у 80-х, а її здатність до технологічного розвитку виросла за ці роки з 14,6 % до 30 %. У Німеччині відповідні показники змінилися з 40,4 % до 45 % і з 27 % до 35,5 %.

Однак навіть країни, високо розвинуті в промисловому відно­шенні, далеко не завжди в змозі зберігати технологічну перевагу за всіма видами продукції, що випускається в них. Ось чому основна увага зосереджується сьогодні на пріоритетних галузях науки та промисловості, здатних забезпечити реальні технологічні й еконо­мічні переваги.

Вибірковий розвиток таких галузей промислового виробницт­ва дає можливість досягти значної технологічної переваги та навіть лідируючого становища. Розробка новітніх технологій і завоювання нових ринків збуту дають можливість підприємцям істотно підви­щити норму прибутку на вкладений капітал, збільшити доходи фірм, поліпшуючи тим самим економічний стан країни в цілому.

Для України першорядне значення мають створення нових ре­сурсозберігаючих технологій, розвиток екологічно чистої енергети­ки, вітчизняних інформаційних технологій, нових технологій для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, ство­рення і впровадження нових матеріалів з високими конкурентосп­роможними властивостями, а також передових технологій у маши­нобудуванні.

Особливості міжнародної конкуренції пов'язані, у першу чергу, з визначальною роллю великих корпорацій. На жаль, місце провідних українських виробників у цій, власне кажучи, глобальній промисло­во-інноваційній системі дотепер не визначене (за винятком аерокос­мічної сфери). У стратегічно важливих галузях — інформатиці, зв'язку, хімії, біотехнологіях — не створені необхідні національні ін­новаційні центри, не розроблені їх організаційні форми, а також ме­ханізми їх державної підтримки й економічного стимулювання.

Найважливішим каналом зв'язку України зі світовим госпо­дарством є зовнішня торгівля. Офіційно зовнішньоекономічна дія­льність спрямована на збереження й оптимальне використання тра­диційних експортних і імпортних ринків, на скорочення обсягів ім­порту та раціоналізацію платіжного балансу, на включення країни у світові господарські відносини (у тому числі — шляхом приєднання до СОТ). У той же час за роки незалежності зовнішньоторговельна політика України пережила ряд змін і коливань. На початковому етапі ринкової трансформації домінувала лінія на захист внутріш­нього ринку та фактичне обмеження експорту товарів. Була введена тверда система квотування та ліцензування. Надалі, з кінця 1994 р., відбулася прямо протилежна зміна — у бік радикальної лібералізації торгівлі, мінімізації кількісних обмежень.

З 1994 до 1999 р. експорт товарів і послуг зріс більше ніж у 1,2раза і досяг майже 32 % від ВВП. Збільшення експорту здійс­нювалось у значній мірі за рахунок вивозу товарів і послуг у країни далекого зарубіжжя. У 1997 р. Україна вперше досягла в зовніш­ньоторговельному обороті позитивного сальдо (табл. 1).
--PAGE_BREAK--Таблиця 1 Динаміка зовнішньоторговельного обороту України

Основні торговель­ні партнери


1998 р.

1999 р.

2000р .

тис. дол

частка у

загальному

обсязі, %

тис. дол

частка у загальному

тис. дол

частка у загальному


Експорт


Росія

2905486

23,0

2396380

20,7

3515588

24,1

Німеччина

638684

5,1

560142

4,8

741420

5,1

Туркменія

121108

1,0

102064

0,9

148459

1,0


Основні торговель­ні партнери


1998 р.

1999 р.

2000 р.

тис. дол

частка у

загальному

обсязі, %

тис. дол

частка у

загальному

обсязі, %

тис. дол

частка у

загальному

обсязі, %

США

502014

4,0

435927

3,8

725347

5,0

Всього

12637422

100,0

11581582

100,0

14572550

100,0

Імпорт

Росія

7064296

48,1

5641383

47,6

5824918

41,7

Німеччина

1263613

8,6

942948

8,0

1134357

8,1

Туркменія

1345

0,0

480962

4,1

946194

6,8

США

590277

4,0

401625

3,4

360379

2,6

Всього

14675564

100,0

11846142

100,0

13956027

100,0

Зовнішньоторговельні обороти

Росія

9969782

36,5

8037763

34,3

9340506

32,7

Німеччина

1902297

7,0

1503090

6,4

1875777

6,6

Туркменія

122453

0,4

583026

2,5

1094653

3,8

США

1092291

4,0

837552

3,6

1085726

3,8

Всього

27312986

100,0

23427724

100,0

28528577

100,0

Зараз зовнішньоекономічна діяльність є однією з найбільш значущіх сфер господарської діяльності. Вона пов'язана з міжнаро­дною продуктивною та науково-технічною кооперацією, імпортом і експортом товарів та послуг, виходом підприємств на зовнішній ринок. У 2000 р. зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг в Україні становив 28,5 млрд дол США.

Варто відзначити, що в нас частка експортної складової в 2 рази перевершує рівні європейських країн із приблизно такою ж чисельністю населення. При цьому для українського експорту ха­рактерна здебільшого сировинна орієнтація (табл. 2).
    продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 2
Експорт і імпорт основних груп товарів у 2000 р.




Експорт

Імпорт




Групи това­рів

тис. дол

частка у за­гальному об­сязі, %
Групи товарів
тис. дол

частка у за­гальному об­сязі, %




Чорні метали

5031168

34,5

Паливо (газ, нафта, вугілля)

5997906

43,0




Хімічна продукція

1542312

10,6

Машини

й обладнання

1329316

9,7

























































Експорт



Імпорт


Групи

товарів

тис. дол

частка у за­гальному об­сязі, %

Групи товарів

тис. дол

частка у за­гальному об­сязі, %

Машини

й обладнання

872317

6,0

Хімічна продукція

897932

6,4

Інше

7126753

48,9

Інше

5730873

40,9

Всього

14572550

100,0

Всього

13956027

100,


Періоди, роки

Країни, що додержуються політики зовнішньої орієн­тації

Країни, що додержуються по­літики внутрішньої орієнтації

1963-1973

6,6

5,8

1974-1976

5,5

5,3

1977-1979

8,1

4,6

1980-1984

2,4

2,6
Зовнішня орієнтація та темп зростання країн, що розвиваються, (дані за 1963-1984 рр.) у середньому за кожен період.

Аргументи на користь зовнішньої орієнтації в цілому досить переконливі. Однак у таблиці не простежується той факт, що в пе­ршій групі країн вирішальну роль відігравали лише кілька держав Південно-Східної Азії, що з ряду причин досягли феноменальних успіхів. В останні ж роки кон'юнктурні фактори їх прискореного зростання, в основному, вичерпали себе. Ще одна важлива обста­вина полягає в тому, що зовнішня орієнтація найчастіше спиралася на конкретні ринки. Наприклад, Тайвань працював на США, щорі­чно випускаючи на американський ринок сотні мільйонів пар взут­тя, переважну частину напівфабрикатів телевізійної промисловості та багато іншого.

З кінця 1994 р. Україна повністю діяла в рамках концепції зо­внішньої орієнтації. Не заперечуючи її значущості, можна, однак, відзначити, що дотепер можливості антикризового розвитку за ра­хунок продукції металургійної та хімічної галузей практично виче­рпані. Тут витратомісткість досягла піка, і реалізація експортної продукції стала нерентабельною чи навіть збитковою. Експортоорі-єнтовані галузі багато в чому освоїли тактику виживання в ринко­вому середовищі, пристосувавшись до деформованої розрахунково-платіжної система. Проте скрутне становище більшості інших під­приємств, позбавлених доступу до кредитних ресурсів і державної підтримки, скутих монетарними обмеженнями, все виразніше нега­тивно впливає на відтворення капіталу в експортоорієнтованих сферах. Крім того, останні наштовхуються на зростаючі масштаби антидемпінгових розслідувань у західних країнах, хронічне відста­вання в розробці та впровадженні в Україні систем ефективної під­тримки експорту товарів, і в першу чергу — виробів з високим сту­пенем обробки.

Все це вимагає інтенсифікації структурної перебудови україн­ської національної економіки, випереджувального розвитку її тре­тинного, четвертинного та п'ятірного секторів.

Для вибору оптимальної моделі включення України в МПП важливе значення має нерозв'язаність проблем геоекономічної стратегії. З одного боку, взятий офіційний курс на інтеграцію в єв­ропейські економічні структури (насамперед в ЄС), що в цілому правильно з позиції відзначеної концентрації економічної та науко­во-технічної міцності на Заході. Без передових західних технологій нашій державі важко розраховувати на економічне зростання. З ін­шого боку, за об'єктивними обставинами Україна не готова до більш тісного співробітництва з Європою. Для досягнення істотно­го прориву в даному напрямку будуть потрібні довгі роки, що ж стосується решти напрямків, то тут Україна постійно вагається, відхиляючи пропозиції щодо певної координації її зовнішньоеко­номічної політики. При цьому подальша дезінтеграція простору СНД не може бути компенсована західним напрямком економічних зв'язків, що, власне, і породжує геоекономічний вакуум. У таких умовах стратегію входження України в світове господарство необ­хідно скоригувати, спираючись на спільні зусилля з Росією, а також з іншими країнами СНД, Східної та Центральної Європи.

Література:

АлешинД. Роль зкспорта вооружений во внешней торговле // Зкспорт обмч-ньіх вооружений. — 1996. — № 7-8. — С. 36.

Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение. -1997.-№ 7.-С. 10.

Андрийчук В.Г. Для інтеграції в систему світогосподарських відносин // Полі­тика і час. — 2000. — № 4. — С. 25.

Антипина О. Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе // Миро­вая зкономика и международньїе отношєния. — 1998. -№ 5. -С. 48-59.

Арзумапян Г, Гончаренко С. Зкономическое сотрудничество в Черноморском регионе и интеграция инновационньїх технологий // Мировая зкономика и международньїе отношєния. — 2001. — № 4. — С. 96-100.

Бепдерский Е. Реалии мирохозяйственньїх процессов и место в них Украинм // Зкономика Украинм. — 2000. — № 1. — С. 30.

Білорус ОТ. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. — К.: НАН України, 1998. -416 с.

Болотин Б. Мировая зкономика за 100 лет: статистика // Мировая зкономика и международньїе отношєния. — 2001. — № 9. — С. 23.

БуглайВ.Б., ЛженцевН.Н. Международньїе зкономические отношєния. — М.: Маркетинг, 1998.- 153 с.

Булатов Т. Мировая зкономика. — М., 2001. — 734 с.

Бункипа М.К., Семенов В.А. Макрозкономика: Учебное пособие. — М.: Зльф К-пресе, 1995.-242 с.

Вісник Національного банку України. — № 7. — 2000. — С. 41.

Гнибиденко Н. Проблеми трудовой миграции в Украине и их решение // Еко­номіка України. — 2001. — № 4. — С. 19-22.

Григорьевич Н. Трудовме ресурси и их использование в Украине // Информа-ционньїй бюллетень Государственного Комитета статистики Украинм. — 1999. №10-12.-С. 12.