Розробка політики розподілу прибутку на торговельному підприємстві

--PAGE_BREAK--По = Дв – (Вв + АВ), (1.7)
де По – оподатковуваний прибуток,
Дв – валовий дохід за певний період,
Вв – валові витрати за той самий період,
АВ – сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів [28, с.62].
У роздрібній торгівлі джерелом утворення прибутку, окрім перелічених вище, є певні націнки: в оптовій торгівлі – це торгівельно–збутові націнки, у громадському харчуванні – це торгові націнки.
За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства виокремлюють такі види прибутку:
1)           прибуток від операційної діяльності.
Це, власне, основний прибуток, який підприємство отримує як результат основної діяльності.
2)           прибуток від інвестиційної діяльності.
Результати відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій – у вигляді доходів від участі в спільних підприємствах, від володіння цінними паперами і від депозитних вкладів; а частково – у прибутку від реалізації майна, оскільки така реалізація активів має характер дезінвестицій і є предметом інвестиційної діяльності підприємства.
3)           прибуток від фінансової діяльності.
Основні грошові потоки по ньому пов’язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування, а саме: залученням додаткового акціонерного чи пайового капіталу; емісією облігацій або інших боргових цінних паперів; залученням кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і відсотків та погашення зобов’язань із основного боргу [45, с.83].
За періодом формування, що розглядається, виділяються:
·               прибуток попереднього періоду – тобто періоду, що передував даному (звітному);
·               прибуток звітного періоду;
·               прибуток планового періоду – це прибуток, що планується у наступному періоді.
За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють:
1)           позитивний прибуток – це означає, що прибуток наявний, тобто він отримується підприємством;
2)           від’ємний прибуток – означає збиток, тобто підприємство в такому випадку втрачає вкладені кошти і не отримує винагороду (прибуток) у процесі своєї діяльності [26, с.112].
Таким чином, виділивши лише невелику частину класифікаційних ознак прибутку, можна зрозуміти, наскільки багатогранною є діяльність підприємства в сфері формування, розподілу та використання прибутку.
З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 1.1).
Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.
Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.
Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а інша — на створення та поповнення резервного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.
 

Рис. 1.1 Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку
Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.
Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.
Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:
·               асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);
·               неасигнована частина не має конкретного призначення [40, с.128].
Отже, розподіл прибутку, як певний економічний процес на кожному підприємстві, являє собою складну систему розрахунків та вирішення задач, але наслідком цієї нелегкої роботи є ефективна господарська діяльність фірми на ринку.
1.2 Система розподілу прибутку на торговельному підприємстві
Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів.
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб:
·               по-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку у державний бюджет.
·               по-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.
Роль політики розподілу прибутку у зв’язку з її важливістю для проведення господарської діяльності в наступному періоді визначається таким ознаками:
1.            Складність політики розподілу прибутку визначає темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця стратегія реалізується в процесі діяльності підприємства, обсяги якої визначаються можливостями формування фінансових ресурсів, в першу чергу, за рахунок внутрішніх джерел.
2.            Характер розподілу прибутку здійснює вплив на рівень поточної платоспроможності підприємства. Виплати прибутку, передбачені до споживання власниками і персоналом підприємства, здійснюються, як правило, в грошовій формі, тобто у формі основного активу, що забезпечує платоспроможність із невідкладних фінансових зобов’язанням. При великому обсязі виплат прибутку на потреби споживання, рівень платоспроможності підприємства в поточному періоді може суттєво знизитись.
3.            Політика розподілу прибутку є основним інструментом впливу на зростання ринкової вартості підприємства. У прямій формі цей вплив здійснюється через забезпечення приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленого прибутку, а в непрямій формі вплив забезпечується основними пропорціями цього розподілу.
4.            Система розподілу прибутку є однією з форм впливу на трудову активність персоналу підприємства. Обсяги та форми участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації робітників та зростанню продуктивності праці [40, с.106].
Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У системі розподілі прибутку можна виділити два етапи.
Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.
Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.
Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. державне регулювання використання підприємствами чистого прибутку здійснюється способом зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чинності законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність.
Зокрема, сума прибутку спрямовується:
1.            на виплату дивідендів;
2.            поповнення статутного капіталу;
3.            створення резервного капіталу.
Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен становити не менше 25 % величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотках, але не менше 5 % чистого прибутку.
Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами.
Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх часток у статутному (пайовому) капіталі підприємства.
Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках визначають за формулою
d = (Пд / Кст) * 100, (1.8)
де d – величина дивідендів,
Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів,
Кст – статутний капітал підприємства [28,75].
З уведенням у дію в 2004 р. Цивільного кодексу України змінюється регулювання порядку розподілу прибутку акціонерного товариства серед його акціонерів. Так, оголошення і виплата дивідендів товариством можливі за дотримання таких умов:
·               повна оплата всіх випущених акцій;
·               перевищення вартості чистих активів над величиною статутного та резервного капіталу.
Кодексом передбачається також можливість уведення іншими законами України додаткових обмежень щодо розподілу чистого прибутку серед акціонерів.
Відповідно до чинного законодавства статут акціонерного товариства має містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року [39, с.147].
Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нормою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рідше — один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір невеликий. Це пов’язано з тим. що очікування майбутніх дивідендів с одним з найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій.
Існують дві основні вимоги щодо виплати грошових дивідендів за залишковим принципом:
o нагромадження чистого прибутку, необхідного для фінансування інвестиційної діяльності — товариство має нагромадити достатню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності — і резервного капіталу) перед нарахуванням дивідендів;
o наявність достатньої суми грошових коштів, що гарантує можливість оголосити і виплатити дивіденди.
За браком необхідної суми наявних грошових коштів акціонерні товариства вирішують проблему виплати дивідендів запозиченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподіленого прибутку.
У зв’язку з розподілом прибутку формуються наступні фонди:
1.            фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва, який витрачається на задоволення потреб, пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства,
2.            фонд коштів для матеріального заохочення, який спрямовується на стимулювання зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів роботи,
3.            фонд коштів, спрямованих на соціальні потреби, який використовується переважно на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:
o      будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт житлових будинків та об’єктів соціально-культурної сфери;
o      утримання об’єктів соціально-культурної сфери (дитячі дошкільні заклади, лікарні, будинки і бази відпочинку тощо);
o      проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, придбання путівок на відпочинок і лікування;
o      інші подібні витрати [38, с.109].
При вивченні розподілу прибутку на підприємстві важливе значення мають фактори, що впливають на даний розподіл. Вони можуть бути внутрішніми (рівень рентабельності діяльності, інвестиційні можливості реалізації високоприбуткових проектів, альтернативні внутрішні джерела формування ресурсів, стадія життєвого циклу підприємства, рівень поточної платоспроможності підприємства), які залежать від фінансово-господарської діяльності і можуть бути врегульовані підприємством, а зовнішні фактори (податкова система, альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів, темп інфляції та ін.), які не залежать від фірми і створюють обмежувальні умови існування підприємства.
Політика розподілу прибутку торговельного підприємства повинна складати певну систему, і тільки тоді, коли всі елементи системи будуть пов’язані між собою діяльність підприємства буде справді ефективною. При розробці системи розподілу прибутку повинні мати місце наступні умови:
·               Політика розподілу прибутку повинна бути стабільною. Базові принципи розподілу прибутку повинні мати довготривалий характер;
·               Базові принципи розподілу прибутку повинні мати довготривалий характер. Мета і завдання політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати меті і завданням загальної політики управління ним;
·               Повинна проводитись оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку. Вона дасть змогу зрозуміти, наскільки правильним є обраний напрямок діяльності підприємства [45с.98].
    продолжение
--PAGE_BREAK--У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників. При необхідності зміни основних пропорцій розподілу прибутку в зв’язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства чи з інших причин, усі інвестори повинні бути заздалегідь попереджені про це. Політика розподілу прибутку повинна відповідати загальній політиці управління прибутком підприємства.
Система розподілу прибутку на торговельному підприємстві є досить складним процесом. Принципову схему використання і розподілу прибутку наведено на рис.1.2
Отже, злагоджена система розподілу прибутку має важливе значення для кожного суб’єкта фінансово-господарської діяльності. Завдяки чітко сформованій політиці розподілу підприємство має можливість не тільки регулювати використання прибутку, але й впливати на його обсяг в майбутньому періоді.
   SHAPE  \* MERGEFORMAT
Рис.1. 2. Схема розподілу прибутку підприємства.

1.3 Методологічні підходи до формування політики розподілу прибутку
При розробці політики розподілу прибутку торговельного підприємства важливе місце займають методичні підходи до цього розподілу.
Прибуток від операційної діяльності досліджується за методиками загального і факторного економічного аналізу.
Для ефективнішого аналізу та розподілу прибутків підприємства необхідно проаналізувати весь прибуток і його розподіл. Для цього можна застосувати наступну методику.
На першому етапі аналізу необхідно провести загальний аналіз прибутковості капіталу підприємства для визначення реальних обсягів капіталу, що буде розподілятися. Загальний аналіз прибутку від операційної діяльності є складовою загального аналізу фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування. Виділення загального аналізу прибутку від операційної діяльності в окремий аналітичний блок здійснюється на тій підставі, що він є основною складовою фінансових результатів від звичайної діяльності підприємства до оподаткування. Загальний аналіз досліджує динаміку фінансових результатів від операційної діяльності за абсолютним розміром, складом і структурою. Для цього необхідно скористатися показниками рентабельності капіталу (табл. 1.1.) [40, с.158].
Таблиця 1.1.
Порядок розрахунку показників рентабельності капіталу підприємства
№ з\п
Показник
Джерела інформації та порядок розрахунку
1
Чистий прибуток, тис. грн.
Звіт про фінансові результати
(220, 225 р)
2
Середня сума загального
Капіталу
Баланс (280 р)
3
Середні сума оборотного капіталу
Баланс (260 р)
4
Середня сума власного капіталу
Баланс (380 р)
5
Прибутковість загального капіталу
Рядок 1 / Рядок 2
6
Прибутковість оборотного капіталу
Рядок 1 / Рядок 3
7
Прибутковість власного капіталу
Рядок 1 / Рядок 4
8
Виручка від реалізації
Звіт про фінансові результати
(010 р)
9
Прибутковість реалізації
Рядок 1 / Рядок 8
Далі аналіз необхідно продовжити за допомогою факторного аналізу прибутковості загального капіталу. Факторний аналіз спрямовано на кількісну оцінку впливу різноманітних чинників на зміну фінансових результатів діяльності підприємства. В основі факторного аналізу лежить використання методичного прийому елімінування, який дозволяє відокремити вплив кожного чинника на зміну результативного показника, що відбулася в звітному періоді.
Факторний аналіз прибутку від операційної діяльності передбачає побудову факторних моделей для характеристики зв'язку між чинниками та результатами. Залежно від форми цього зв'язку моделі можуть бути детермінованими або стохастичними.
В основу детермінованого моделювання факторної системи покладено можливість послідовного перетворення первісного алгоритму результативного показника відповідно до теоретично передбачених функціональних зв'язків цього показника з чинниками.
Факторний аналіз надзвичайно важливий для визначення резервів зростання прибутку підприємства.
Важливо також систематично аналізувати поріг прибутку підприємства.
Аналіз порогу прибутку як мінімального рівня прибутковості діяльності широко використовується в країнах з регульованою ринковою економікою для оцінки вигідності виробництва. Він базується на взаємозв’язку між обсягом виробництва, собівартістю та прибутком. В основу такого аналізу покладено класифікацію витрат на змінні та постійні.
Собівартість продукції планується тільки в частині змінних виробничих витрат. Постійні витрати при цьому повністю списуються за рахунок доходів звітного періоду – маржинального доходу, тобто відносяться на зменшення маржі. Інакше кажучи, прибуток у сумі з постійними витратами – це маржинальний дохід підприємства. Цей метод у зарубіжній практиці називається директ-кодом.
Факторний аналіз операційного прибутку підприємства здійснюється за структурно-логічною моделлю факторної системи, яку побудовано на основі класифікації чинників за ознакою черговості їх впливу на операційний прибуток.
Методика проведення факторного аналізу, який передбачає розрахунок впливу різних факторів на зміну обсягу операційного прибутку наведено в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2
Основні фактори впливу на прибуток
Фактор
Порядок розрахунку
Пояснення
Зміна обсягу реалізації продукції
∆Р1=Р0ЧК1,2-Р0
∆Р2= (К1,2-1) ЧР0
К1=О1р,0/О0р
К2=S1,0/S0
Р0 – прибуток базисного періоду чи за планом;
К1,2 – коефіцієнти зміни обсягу реалізованої продукції;
О1р,0 – фактичний обсяг реалізованої продукції за звітній рік у цінах базисного року;
О0р – обсяг реалізованої продукції;
S1,0 – собівартість звітного року в цінах базисного року;
S0 – собівартість базисного року.
Зміна у структурі і асортименті продукції
∆Р2= Р1,0-Р0Ч К1,2
Р0 — фактична реалізація в цінах базисного року;
Зміна собівартості реалізованої продукції
∆Р3= S1- S1,0
 S1-фактична собівартість;
S1,0-фактична собівартість, перерахована на базисний рік
Зміна рівня цін на продукцію(товари, роботи, послуги)
∆Р4= О0р ЧО1р,0
Наступним етапом аналізу розподілу прибутку є аналіз формування прибутків підприємства. Управляти процесом аналізу формування прибутків – означає управляти обсягом реалізації продукції, здійснювати господарську діяльність з найменшими втратами у вигляді штрафів та інших санкцій.
Дані такого аналізу використовуються для пошуку резервів зростання прибутку, урахування цих резервів у процесі планування та прогнозування прибутку підприємства, його розподілу, використання чистого прибутку на нагромадження та споживання [51, с.60].
Завершальним етапом аналізу розподілу прибутку є безпосередній аналіз його використання на конкретні напрямки.
Методологія політики розподілу прибутку є досить різноманітною. Кожне підприємство вибирає ті методи розподілу, які максимально задовольняють інтереси власників, інвесторів та працівників підприємства. Торговельні підприємства, розробляючи політику розподілу прибутку, використовують ті методи, які забезпечують:
Ø   максимальний ефект від розподілу прибутку насамперед для здійснення діяльності в майбутньому;
Ø   стабільність розвитку підприємства;
Ø   методи, які відповідають загальноприйнятим нормам по галузі, в якій працює підприємство;
Ø   потреби власників та працівників тощо.
Після введення в Україні національних стандартів бухгалтерського обліку (2000 р.) процес розрахунку чистого прибутку (збитку) за звітний період можна поділити на такі кроки:
1.            Визначення чистого доходу від реалізації продукції (товарів, послуг);
2.            Визначення валового прибутку (збитку);
3.            Визначення фінансових результатів від операційної діяльності;
4.            Розрахунок прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;
5.            Визначення фінансових результатів від звичайної діяльності після оподаткування;
6.            Визначення надзвичайного прибутку (збитку);
7.            Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду [26, с.125].
Удосконалення фінансової діяльності підприємства, підвищення його прибутковості потребують систематичної оцінки в динаміці формування, розподілу та використання прибутку підприємства, аналізу основних факторів, які впливають на формування чистого прибутку.
Для того, щоб ефективно здійснювати політику розподілу прибутку необхідно систематично аналізувати рух капіталу підприємства. На основі цього аналізу можна зробити висновки щодо отримання чи неотримання прибутку в майбутньому періоді. Для цього використовують наступні критерії:
·               відношення оборотного капіталу до короткострокових зобов’язань та коефіцієнт критичної оцінки, тобто відношення ліквідних активів до суми боргових зобов’язань;
·               оборотність дебіторської заборгованості та запасів;
·               відношення доходів до поточних активів;
·               оборотний капітал;
·               відношення оборотного капіталу до чистого прибутку;
·               відношення суми готівки та цінних паперів, що легко реалізуються, до короткострокової заборгованості;
·               відношення оборотного капіталу до загальної заборгованості;
·               відношення високоліквідних активів до річних витрат готівки;
·               відношення вартості збуту продукції, податків та операційних витрат до середніх поточних активів;
·               відношення обсягів продаж до рахунків кредиторів;
·               відношення чистого прибутку до обсягу продаж;
·               відношення вартості основних засобів до короткострокових зобов’язань;
·               індекс ліквідності, котрий показує час (у днях), необхідний для перетворення поточних активів на готівку [38, с.93].
Таким чином, можна зробити висновок, що процес розподілу прибутків — це частина економічної стратегії підприємства. Він спрямований на створення економічних умов, що забезпечують відшкодування постійних витрат підприємства, покриття змінних витрат, які залежать від обсягу реалізації продукції повної і своєчасної сплати всіх видів податків, обов'язкових платежів та забезпечення отримання цільового прибутку в майбутньому. Для того, щоб отримати очікуваний результат процес управління розподілом прибутків підприємства має містити такі послідовні етапи:
1.     Збір інформації, створення інформаційної бази для прийняття
2.     управлінських рішень.
3.     Аналіз прибутку підприємства в перед плановому періоді.
4.   Оцінка і прогнозування кон'юнктури ринку.
5.            Розрахунок планової суми прибутків підприємства та напрямків використання.

Розділ 2. Аналіз політики розподілу прибутку торговельного підприємства ПП „Колос” за 2005-2006 роки
2.1 Загальний аналіз фінансово-господарської діяльності та прибутковості підприємства
ПП „ Колос” є м’ясопереробним підприємством, предметом діяльності якого є:
1.            виробництво м’ясоковбасних виробів;
2.            торгівельна діяльність;
3.            вирощуванння, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції;
4.            надання послуг.
Метою діяльності підприємства є підприємницька діяльність для одержання відповідного прибутку.
Структура підприємства є наступною:
·               м’ясопереробний завод;
·               мережа магазинів (7 магазинів);
·               ферми по розведенню свиней;
·               склади та офісне приміщення.Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку, товарний знак, штампи, бланки документів та інші реквізити. Засновано приватне підприємство „Колос” 14 серпня 1991 року. Підприємство розташоване за адресою: місто Чернівці, вул. Буковинська 41.
Організаційна структура управління підприємства „Колос” є лінійно- штабна. Оперативне керівництво діяльністю підприємства виконує генеральний директор, якому підпорядковуються: заступник директора по комерційній діяльності, застпник директора по науковій діяльності, директор МПЗ, головний бухгалтер, Юридичний віддділ, Відділ кадрів та Аналітичний відділ (рис.2.1).
 SHAPE  \* MERGEFORMAT     продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--Також керівництво звернуло увагу на стимулювання праці персоналу, збільшивши заохочувальні виплати з 194,0 тис. грн. в 2005 році до 378,6 тис. грн. в 2006 році. Сума цих виплат зросла в динаміці на 184,6 тис. грн., або 48,7 %. Це позитивно вплинуло на продуктивність праці. Збільшивши заохочувальні виплати, керівництво підприємства, по-перше, отримало можливість досягти порівняно вищих результатів праці робітників, а по-друге, ймовірність того, що з інших підприємств подібної специфіки почнуть переходити висококваліфіковані кадри, що ще більше зміцнить конкурентну позицію ПП „Колос” на ринку.
Структуру розподілу прибутку у відсотковому відношенні за 2005-2006 роки можна побачити на рис. 2.3.
\s
Рис. 2.3. Структурарозподілу прибутку ПП „Колос” за 2005-2006 р.р.
Рис. 2.3. відображає розподіл прибутку у відсотковому відношенні. Так, у 2005 році фонд розвитку виробництва складав 53,2 % від загального прибутку, а в 2006 р. — 43,4 %.Частка фонду соціального розвитку навпаки збільшилась. Якщо в 2005 р. вона складала 29,2 %, то в 2006 році – вже 36%. Частка заохочувальних виплат також зросла: з 17,6 % у 2005 р. до 20,6 % у 2006 році.
Аналіз політики розподілу прибутку ПП „Колос” свідчить про те, що керівництво підприємства обрало правильну стратегію розподілу, адже очевидно, що політика є ефективною.
Підводячи підсумки слід зауважити, що керівництво підприємства поставило собі за мету продовжувати нарощувати потужності підприємства і політика розподілу прибутку відповідає даний меті. Продовжується оновлення обладнання, зростають виплати персоналу, покращується соціальна політика підприємства, зміцнюється конкурентна позиція на ринку, тобто реально відбувається ріст потенціалу ПП „Колос”.
2.3 Аналіз показників рентабельності торговельного підприємства ПП „Колос” за 2005-2006 роки
Прибутковість досліджуваного підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів, тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції, робіт, послуг перекривають витрати виробництва (обігу) і, крім того, утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, дохідність різних напрямків діяльності (виробничої, підприємницької, інвестиційної), окупність витрат тощо. Вони більш повно, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати господарювання.
Алгоритми розрахунку показників рентабельності наведено в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6.
Показники рентабельності підприємствата алгоритми їх розрахунку
Показник рентабельності
Алгоритм розрахунку
Умовні позначення
1. Коефіцієнт рентабельності фінансово-господарської діяльності підприємства:
1.1. Операційна рентабельність (Rопер)
1.2. Загальна рентабельність (Rзагал)
1.3. Чиста рентабельність (Rчиста)
1.4. Рентабельність виробничих витрат (Rсв)
1.5. Рентабельність загальних витрат (Rв)
2. Коефіцієнти рентабельності активів і капіталу:
2.1. Рентабельність власного капіталу (Rк)
2.2. Рентабельність активів (RА)
2.3. Рентабельність виробничого потенціалу (Rвиробн)
2.4. Рентабельність оборотних активів (RОА)
2.5. Рентабельність поточної діяльності (Rпоточн.)










ФРОД – фінансовий результат від операційної діяльності
Д – доход (виручка) від реалізації продукції
ФРЗД – фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування
П – чистий прибуток
В – загальні витрати
К – середньорічна вартість власного капіталу
А – середньорічна вартість активів
ОЗ – середньорічна вартість основних засобів
МОА – середньорічна вартість матеріальних оборотних активів
ОА – середньорічна вартість оборотних активів
ДВ – середньорічна вартість довгострокових вкладень
Таким чином, можна визначити основні показники рентабельності діяльності за 2005-2006рр ПП „Колос”, які наведено в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7.
Динаміка показників рентабельності ПП „Колос” за 2005-2006рр.
(у %)
Показник рентабельності
2005рік
2006рік
Відхилення
Операційна рентабельність
2,0
3,0
1,0
Загальна рентабельність
2,0
3,0
1,0
Чиста рентабельність
1,4
1,7
0,3
Рентабельність виробничих витрат
1,8
2,3
0,5
Рентабельність загальних витрат
2,0
2,3
0,3
Рентабельність капіталу за чистим прибутком
2,7
3,8
1,1
Рентабельність власного капіталу
7,0
13,5
6,5
Аналізуючи дані таблиці 2.6., можна визначити, що показники операційної та загальної рентабельності в 2006 році збільшились, порівняно з 2005 роком. В 2005 році вони складали 2,0%, а в 2006 р. вже 3,0%. Чиста рентабельність у 2006 році також збільшилась – на 0,3%. Спостерігається приріст таких показників рентабельності, як рентабельність виробничих витрат, рентабельність загальних витрат, рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності, рентабельність капіталу за чистим прибутком. Значно зріс показник рентабельності власного капіталу: у 2005 році він становив 7,0, а в 2006 р. вже 6,5. Важливу роль у досліджуваному періоді відігравали інтенсивні чинники, які забезпечили підвищення ефективності використання ресурсів підприємства.
Для того, щоб визначити причини зміни показників рентабельності потрібно провести факторний аналіз рентабельності діяльності підприємства. Першим етапом такого аналізу є оцінка рентабельності обсягу реалізації послуг та товарів та розрахунок факторів, які впливають на її стан (зміна ціни послуг та їх собівартості), з цією метою змінюємо формулу рентабельності реалізації:
, (3.1.)
де Пр – прибуток від реалізації;
Vр – обсяг реалізації;
Рvп = Пр/Vр = (Vр-S)/Vр, де S – собівартість реалізації, включаючи управлінські та комерційні витрати.
Використовуючи дану формулу, робимо розрахунок рентабельності обсягу реалізації продукції ПП „Колос” (Таблиця 2.8.)
Таблиця 2.8.
Розрахунок і оцінка рентабельності обсягу реалізації ПП „Колос” за 2005-2006рр.
(тис.грн.)
Показники
2005
2006
Відхилення
Абсолютне
Відносне, %
Виручка від реалізації продукції, товарів, послуг (Vр)
38694,5
60 60762,7
22068,2
36,3
Собівартість реалізації продукції, товарів, послуг (S)
35323,1
52 52779,6
17456,5
33
Прибуток від реалізації (Пр); (р.1-р.2)
3371,4
О7983,1
4611,7
57,7
Рентабельність реалізації продукції, товарів та послуг (Рvп) (р.3/р.1)*100, %
8,35
15 13,13
4,78
36,4
Як видно з розрахунків таблиці 2.8., рентабельність реалізації продукції у 2006 році збільшилась на 6,65. Це свідчить про правильність обраної досліджуваним підприємством стратегії розвитку.
Наступним етапом аналізу є розрахунок рентабельності активів, що характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:
Ра = (Пч / Ка) Ч 100,(3.2.)
де Пч – загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;
Ка – середня сума активів за річним балансом.
За допомогою формули 3.2. розраховуємо рентабельність активів ПП „Колос” за 2005-2006 роки.
1.     Рентабельність активів за 2005 рік:
Ра = (1101,9/41019,1) Ч 100 = 2,7
2.     Рентабельність активів за 2006 рік:
Ра = (1840,0/48717,5) Ч 100 = 3,8
Аналізуючи проведені розрахунки стає очевидно, що рентабельність активів досліджуваного підприємства збільшилась на 0,01. В 2005 році вона становила 2,7%, а в 2006 р. 3,8%. Це свідчить про ефективне використання наявного майна досліджуваного підприємства протягом двох останніх років.
Наступним показником рентабельності є рентабельність продукції. Цей показник характеризує ефективність витрат на виробництво і збут продукції підприємства і розраховується за формулою:
Рп = (Прп/Срп) Ч 100,(3.3.)
де Прп – прибуток від реалізації продукції,
Срп – собівартість реалізованої продукції.
За допомогою формули 3.3. розраховуємо рентабельність продукції ПП „Колос” за 2005-2006 роки.
1.     Рентабельність продукції за 2005 рік:
Рп = (5415,6/59434,7) Ч 100 = 9,1
2. Рентабельність продукції за 2006 рік:
Рп = (13854,4/78410,8) Ч 100 = 17,6
Отже, рентабельність продукції ПП „Колос” в 2006 р. збільшилась на 8,5. В 2005 році вона становила 9,1, а в 2006 вже 17,6.
Таким чином, проаналізувавши показники рентабельності ПП „Колос” зрозуміло, що діяльність підприємства є досить рентабельною. Це допомагає підприємству підтримувати стабільну позицію на ринку і розвивати свою діяльність.

Розділ 3. Шляхи підвищення прибутковості торговельного підприємства ПП „Колос”
3.1 Розробка стратегії управління розподілом прибутку на наступний період
Процес формування та розподілу прибутків — це частина економічної стратегії підприємства. Вона спрямоване на створення економічних умов, що забезпечують відшкодування постійних витрат підприємства, покриття змінних витрат, які залежать від обсягу реалізації продукції повної і своєчасної сплати всіх видів податків, обов'язкових платежів та забезпечення отримання цільового прибутку.
В сучасних умовах ринку, його несталої кон’юнктури, основу для якісних змін всієї господарської системи підприємство може створити тільки стратегічне управління. Від якості стратегічних рішень керівництва ПП „Колос” залежить в першу чергу сталість прибутку підприємства.
Прагнення до зростання прибутку підприємство намагається реалізувати через підвищення своєї доходності, збільшуючи в першу чергу доход від реалізації продукції і скорочуючи витрати.
Прибутковість господарюючого суб'єкта характеризується абсолютними і відносними показниками.
Абсолютний показник прибутковості — це сума прибутку. Відносний показник прибутковості — це рівень рентабельності підприємства [40, с.98].
Підприємство не може забезпечити стале зростання доходу і утриматися на ринку тривалий час, якщо у його керівництва відсутня стратегія управління розподілом прибутку, під якою розуміється визначення довготривалих цілей його розвитку і факторів підвищення прибутковості з урахуванням можливих змін ринку.
Умовами здійснення підприємством ефективної політики розподілу прибутку є:
·               Покриття витрат підприємства;
·               Виплата обов’язкових платежів;
·               Отримання цільового прибутку.
Досягнення цих умов на ПП „Колос” пов’язано з:
1.            з обґрунтуванням цін на товари, які виробляються;
2.            з раціональністю умов комерційних угод (вибору місця розташування постачальника, умов транспортування та страхування, характеру розрахунків, валюти та термінів платежу тощо);
3.            з встановленням економічно обґрунтованих цін продажу товарів, які стимулюють збільшення попиту;
4.            з диверсифікацією діяльності (асортиментної, регіональної, за видами діяльності), що дозволяє забезпечувати компенсацію можливих втрат прибутку у випадку несприятливих змін на окремих товарних, регіональних ринках, чи погіршення можливостей здійснення окремих видів діяльності;
5.            з формуванням оптимального асортименту реалізованих товарів, які відповідають структурі споживчого попиту та забезпечують отримання необхідного обсягу прибутків [38, с.156].
Найбільш глибокою за широтою впливу на результати діяльності підприємства є ціль максимізації прибутку, а від так і чистого прибутку. Однак реалізація цієї цілі не означає, що керівництво ПП „Колос” кожну свою дію і рішення повинно спрямовувати на забезпечення найбільшого перевищення виручки над витратами. Управління діяльністю підприємства має бути спрямоване на те, щоб із усіх можливих альтернативних варіантів отримання різних доходів, вибрати варіант, який забезпечить найбільший розмір очікуваного прибутку.
Стратегія, що направлена на удосконалення процесу управління розподілом прибутків ПП „Колос” має містити такі послідовні етапи:
1.    Збір інформації, створення інформаційної бази для прийняття
2.    управлінських рішень.
3.    Аналіз прибутку підприємства в перед плановому періоді.
3.  Оцінка і прогнозування кон'юнктури ринку.
4.  Розрахунок планової суми прибутків підприємства та напрямків використання. Цей розрахунок може здійснюватися різними методами, зокрема такими як:
1) розподіл доходу на основі цільової суми прибутку. Цей метод є найбільш прогресивним, так як дозволяє найбільш повно розв'язати планову суму прибутків із задачами розвитку підприємства у майбутньому періоді.
2) планування розподілу прибутків на основі розробленої виробничої програми.
Аналізуючи ринок можна сказати, що у ПП „Колос” є перспективи розвитку на майбутнє: в зв'язку з покращенням якості продукції, що реалізовується, обсяги збуту підприємства збільшилися. Зараз чисельність клієнтів підприємства невпинно росте, зростає асортимент.
Управління розподілом прибутків ПП „Колос”, як і іншими економічними показниками передбачає:
·               створення інформаційної бази для прийняття управлінських рішень;
·               проведення аналізу обсягу та складу отриманих прибутків; показників, які визначають їх розмір та рівень; ступеня достатності отримання доходів для забезпечення самофінансування розвитку підприємства;
·               розробка прогнозу можливих варіантів розподілу доходів за
·               видами діяльності та їх експертиза щодо можливостей реалізації даних варіантів;
·               формування оптимального варіанту розподілу доходів підприємства.
Визначення стратегічного потенціалу підприємства ґрунтується на використанні системного підходу до розгляду умов та результатів функціонування підприємства, його цілевизначення. Згідно з цим підходом підприємство розглядається як система ресурсів, які вступають до взаємодії та обумовлюють досягнуті результати.
Основними видами ресурсів, що використовуються, є:
1.  Технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, інвентарю, необхідних матеріалів та інше).
2.  Технологічні ресурси (динамічність технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки та інше).
3.  Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад робітників, їх спроможність адаптуватися до зміни цілей підприємства).
4.  Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, територій підприємства, комунікації, можливість розширення та інше).
5.  Ресурси організаційної структури системи управління (характер та гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів та інше).
6.  Інформаційні ресурси (характер інформації про внутрішні можливості підприємства та зовнішнє середовище, можливість її розширення, підвищення ймовірності та інше).
7.  Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, можливість та обсяги отримання кредитів та інше) [26, с.99].
Кожний з указаних видів ресурсів являє собою сукупність можливостей функціонування ПП „Колос” та досягнення стратегічних цілей його діяльності. Потенційні можливості ПП „Колос” при найбільш ефективному використанні ресурсів характеризують стратегічний потенціал підприємства. Стратегія формування, розподілу та використання прибутку повинна складати таку комбінацію вищенаведених ресурсів, яка найкраще буде відповідати поставленим цілям.
    продолжение
--PAGE_BREAK--На підприємстві також розроблений план маркетингу, який базується на механізмі ціноутворення. В основі формування цінової політики лежить ціль підприємства.
Стратегічний план маркетингу окреслює контури діяльності організації, допомагаючи краще освоювати структури маркетингових досліджень, процеси вивчення споживачів, а також планування продукції, просування її і збут, планування цін. Він забезпечує кожному підрозділові визначення чітких цілей у взаємозв'язку із загальними завданнями компанії, виконує цілий ряд інших функцій. При цьому маркетинг вимагає: виробництва адресної продукції з урахуванням можливостей фірми, гнучких бюджетів, непередбачених витрат, постійних закупівель сировини, напівфабрикатів, комплектуючих, наступальних дій проти конкурентів.
Стратегічний план маркетингу гармонізує діяльність організації, скеровуючи її на краще розуміння структури маркетингових досліджень, вивчення споживачів, планування продукції, просування її та збут, планування цін:
1)      забезпечує кожному підрозділові визначення чітких цілей у взаємозв'язку із узагальненими завданнями компанії;
2)      стимулює координації зусиль різних функціональних напрямів;
3)      дає змогу організації оцінювати свої стилі та слабкі сторони з точки зору конкурентів, сприятливість і небезпеку з боку навколишнього середовища;
4)      визначає альтернативні дії або комбінації дій, які може розпочати організація;
5)      створює базу для розподілу ресурсів;
6)      демонструє вагомість застосування процедур оцінки діяльності [30,101].
Таким чином, управління розподілом прибутків ПП „Колос” на наступний період передбачає:
1.Обґрунтування основних видів діяльності, що приносять левову частину прибутків підприємства;
2.Встановлення критеріїв ефективності укладених договорів для
закупівлі сировини;
3.   Формування гнучкої цінової політики під час продажу
4.   товару;
5.   Обґрунтоване використання системи цінових знижок, своєчасність
6.   їх впровадження, що дозволяє забезпечити розширення обсягів реалізації продукції;
Підприємство може застосовувати єдиний розмір торговельної надбавки чи диференціювати його за товарними групами з врахуванням витратомісткості їх виробництва. У цьому разі асортиментна структура обороту справляє суттєвий вплив на обсяги формування та напрямки використання прибутку.
Аналізуючи обрану стратегію розвитку ПП „Колос” можна зробити висновок, що на сучасному етапі розвиток і вдосконалення виробництва на підприємстві відбувається досить ефективно та цілеспрямовано, для покращення ситуації необхідно працювати в даному напрямку, формувати та виконувати поставлені цілі, розвивати підприємство з середини, шукати нові технології виробництва та нові методи збуту продукції підприємства.
На даний момент посилення конкурентної боротьби для будь-якого підприємства важливо в першу чергу втриматися на ринку, а як це буде зроблено залежить від досвіду та везіння керівників організації. В процесі розробки стратегії управління прибутком, його розподіл повинен відповідати вимогами ринку, стратегії підприємства, ситуації що склалася на підприємстві та іншим вимогам. Правильне і раціональне розподіляння ресурсів – запорука успіху в майбутньому.
Оскільки ПП „Колос” важливим є утримання даного курсу, а зростання рівня прибутку на підприємстві можливе за таких факторів:
·               введення нових технологій та застосування передової техніки;
·               зацікавлення інвесторів у ефективності вкладання коштів;
·               забезпечення необхідної наявності обігових коштів;
·               збільшення обсягу виробництва;
·               розширення, орієнтуючись на ринок, асортименту і якості продукції;
·               зменшення обсягу позареалізаційних витрат.
Основні фактори росту прибутку на даному етапі розвитку підприємства подаються в таблиці 3.1.[9, с.88]. Аналіз цих факторів приведе до ефективної політики розподілу.
Таблиця 3.1.
Фактори росту прибутку на ПП „Колос”, дотримання яких приведе до ефективної політики розподілу
№
п/п
Фактор росту прибутку
Вплив фактора на збільшення прибутку те ефективного його розподілу
1
зниження собівартості продукції
Зниження собівартості допомагає збільшити прибуток за рахунок вивільнення капіталу, який можливо використати для виготовлення додаткових одиниць товару
2
зміна цін на матеріали, сировину, інші види виробничих затрат
Зменшення закупівельних цін на сировину та матеріали дає змогу зберегти кошти в цій сфері та застосувати їх в іншій
3
збільшення обсягу реалізованої продукції
Збільшуючи обсяг реалізованої продукції підприємство тим самим отримує більший прибуток, який можна розподілити на всі необхідні заходи
4
поліпшення якості продукції, підвищення конкурентоспроможності
Фактори підвищення якості та конкурентоспроможності продукції забезпечують високий попит споживачів, що в сою чергу приносить високий прибуток підприємству
Після реалізації зазначених вище заходів можна скористатися наступними принципами котрі дозволять підвищити прибутковість:
Ø нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
Ø розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;
Ø впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
Ø зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);
Ø з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;
Ø зі знанням справи вести цінову політику, тому що на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
Ø грамотно будувати договірні відносини з постачальниками, покупцями та іншими суб'єктами ринку;
Ø вміти найбільш доцільно розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.
Останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які е наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо відшкодування цих втрат [28, с.147].
Розвиток підприємства загалом ґрунтується на стратегічному плануванні та тактичному виконанні даного плану.
Для всіх очевидно, що стратегія – це загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети, дослідження й розробка важливих шляхів розвитку фінансів підприємства. Правильно розроблена стратегія дає змогу гармонізувати різні, часто суперечливі цілі, дає можливість порівняти різноманітні „сценарії” розвитку фінансів підприємства і на підставі одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної діяльності, передбачити труднощі на шляху до зміцнення його ринкових позицій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку.
Для того, щоб ефективно працювати на конкурентному ринку керівництву ПП „Колос” необхідно розробити стратегію зростання. Вона відбиває намір підприємства збільшувати обсяг продажу, капіталовкладень і, як наслідок, отримання більшого прибутку.
Основними заходами, які керівництво ПП „Колос” повинно розробити згідно стратегії зростання, є:
1.            проникнення на нові ринки(виробництво принципово нової продукції, що дасть змогу вийти ра нові ринки);
2.            географічна експансія (освоєння ринків інших міст України);
3.            ревізія витрат (контроль за витратами);
4.            між фірмове співробітництво та кооперація (укладання договорів з іншими підприємствами, які ведуть господарську діяльність в одній сфері з ПП „Колос”);
5.            зовнішньо-економічна діяльність(в перспективі ПП „Колос” має можливість виходу на ринки зарубіжних країн).
Ще однією важливою стратегією в діяльності досліджуваного підприємства має стати маркетингова стратегія.
Стратегічний план маркетингу окреслює контури діяльності організації, допомагаючи краще освоювати структури маркетингових досліджень, процеси вивчення споживачів, а також планування продукції, просування її і збут, планування цін. Він забезпечує кожному підрозділові визначення чітких цілей у взаємозв'язку із загальними завданнями компанії, виконує цілий ряд інших функцій. При цьому маркетинг вимагає: виробництва адресної продукції з урахуванням можливостей фірми, гнучких бюджетів, непередбачених витрат, постійних закупівель сировини, напівфабрикатів, комплектуючих, наступальних дій проти конкурентів.
Стратегічний план маркетингу гармонізує діяльність організації, скеровуючи її на краще розуміння структури маркетингових досліджень, вивчення споживачів, планування продукції, просування її та збут, планування цін. Тому для ПП „Колос” ефективним буде такий стратегічний план маркетингу, який відповідає наступним вимогам:
–         забезпечує кожному підрозділові визначення чітких цілей у взаємозв'язку із узагальненими завданнями компанії;
–         стимулює координації зусиль різних функціональних напрямів;
–         дає змогу організації оцінювати свої стилі та слабкі сторони з точки зору конкурентів, сприятливість і небезпеку з боку навколишнього середовища;
–         визначає альтернативні дії або комбінації дій, які може розпочати організація;
–         створює базу для розподілу ресурсів;
–         демонструє вагомість застосування процедур оцінки діяльності.
Отже, стратегія розподілу прибутку ПП „Колос” на наступний період повинна формулювати цілі та способи діяльності підприємства так, щоб указати певний (такий, який об’єднує всі його підрозділи) напрямок розвитку.
Аналізуючи стратегію розвитку ПП „Колос” можна зробити висновок, що на сучасному етапі розвиток і вдосконалення виробництва на підприємстві відбувається досить ефективно та цілеспрямовано, для покращення ситуації необхідно працювати в даному напрямку, формувати та виконувати поставлені цілі, розвивати підприємство з середини, шукати нові технології виробництва та нові методи збуту продукції підприємства.
3.2 Заходи щодо збільшення прибутковості підприємства та підтримки ефективної господарської діяльності
На сучасному етапі ринкових відносин приватні підприємства не завжди мають достатні грошові засоби для здійснення господарської діяльності.
Покращення функціонування ПП „Колос” на ринку товарів та послуг пов’язане, насамперед, з ретельним аналізом результатів діяльності за попередній рік і, як наслідок, прийняттям відповідних рішень щодо вдосконалення діяльності підприємства на ринку.
Для одержання позитивного результату від функціонування на ринку підприємство має провести заходи, спрямовані на розв’язання завдань щодо поліпшення фінансового стану. Тут доцільним є використання підприємцями антикризової фінансової стратегії за кожним із напрямків:
·               проведення поглибленого аналізу структури кредиторської заборгованості у динаміці з метою пошуків способів і джерел її погашення;
·               аналіз структури дебіторської заборгованості, причин її виникнення і можливостей погашення;
·               забезпечення необхідного рівня самофінансування виробничого розвитку підприємства за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики;
·               підвищення рівня ліквідності активів шляхом збільшення питомої ваги оборотних активів;
·               проведення інвентаризації основних виробничих фондів для визначення їх придатності й необхідності в експлуатації;
·               проведення аналізу ефективності й доцільності довгострокових фінансових вкладень;
·               забезпечення компенсації можливих фінансових збитків шляхом:
1) резервування частини фінансових ресурсів у вигляді формування цільових резервних фондів, страхового фонду підприємства відповідно до вимог чинного національного законодавства та статуту приватного підприємства;
2) формування системи штрафних санкцій — за несвоєчасної оплати послуг встановити штрафи у розмірі 0,5% від суми несплати за кожний день прострочення [39, с.132].
Важливим етапом при аналізі діяльності приватного підприємства, а саме ПП „Колос”, а також внесенні пропозицій щодо зміцнення позицій фірми на ринку товарів та послуг є проведення контролю за використанням матеріальних ресурсів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Цей контроль має включати:
Ø  перевірку зберігання наявних у підприємства матеріальних ресурсів;
Ø  перевірку вірності витрачання матеріальних ресурсів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів;
Ø  перевірку ефективності здійснюваних на підприємстві заходів по економному витрачанню грошових коштів.
З метою удосконалення політики управління підприємством на майбутній період та зважаючи на коливання окремих показників, загальні тенденції формування, використання та розподілу прибутку, доцільно запропонувати певні рекомендації:
1.  Підприємству „Колос” потрібно чіткіше визначити реальні потреби у фінансових ресурсах шляхом розрахунку загальної потреби у власних фінансових ресурсах з визначенням необхідного розміру залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел і додаткового залучення власних фінансових джерел, що дозволить оптимізувати власні обігові кошти.
2.            Якщо зовнішні фактори, що впливають на збільшення прибутку (як-от, об’єми бюджетних відрахувань, податки, інфляція тощо) не піддаються регулюванню, підприємство може і повинно більш зважено управляти внутрішніми факторами, які дозволяють формувати їх відповідно до конкретних умов господарювання, ситуацій на ринку тощо.
Поряд із оптимізаційними заходами на підприємстві вкрай необхідно здійснити політику щодо утримання наявного рівня результативності діяльності, так як саме результативність діяльності визначає потенційні можливості підприємства підтримувати наявний рівень фінансової стійкості і при цьому із збільшенням суми отримуваного підприємством суми нерозподіленого прибутку, збільшувати частку власного капіталу, а відповідно і показники незалежності від позикового капіталу. Тому, поряд із визначенням основних напрямків підвищення ефективності діяльності та підвищенням рівня фінансової стійкості вкрай важливим є визначення резервів зростання прибутковості діяльності.
Резервами зростання прибутку є кількісно вимірні можливості його збільшення за рахунок зміни факторів, що впливають на нього, а також недопущення (попередження) збитків від інших видів діяльності.
Визначення (прогнозування) розмірів резервів, їх мобілізація і використання базуються на науково обґрунтованій методиці. Основними джерелами резервів збільшення прибутку є:
    продолжение
--PAGE_BREAK--